Семінарське заняття 2 ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА

Тема: Світ інформації та мас-медіа

Комунікація, інформація, медіа (Поняття мас-медіа (медіа). Роль інформації та медіа в
сучасному світі. Мас-медіа, комунікація, аудиторія, медіатекст. Різновиди медіа (книга,
преса, фото, радіо, кіно, телебачення, Інтернет, мобільний зв'язок) та їхній розвиток.
Реклама. Вплив мас-медіа на формування громадської думки та власної позиції
людини).
• Медіа і демократія. Свобода, етика і відповідальність (Свобода слова.
Обмеження свободи слова. Баланс між свободою вираження поглядів та
відповідальністю. Свобода мас-медіа - критерій демократичності суспільства.
Що таке цензура. Замовні матеріали («джинса») та їхні ознаки.Суспільні медіа і їхня
місія. Шкільні медіа).
3. Маніпулятивний вплив медіа (Маніпуляції в медіапросторі. Як розпізнати фейкову
інформацію, пропаганду. Роль медіа у провокуванні конфліктів та поширенні
стереотипів. Що таке «мова ворожнечі», і як її розпізнати).
4.Критичне сприйняття та протидія маніпуляціям мас-меліа
(Достовірність інформації в мас-медіа. Джерела інформації. Факт та судження.
Авторство медіа тексту Стандарти подання інформації. Критичний аналіз медіа
текстів).
5. Інтернет (Приватність та конфіденційність у віртуальному світі.
Цифрова ідентичність. Соціальні мережі. Права людини в Інтернеті. Безпека та етика
поведінки у мережі. Кіберзлочинність. Особливості захисту прав дітей та молоді в
Інтернеті).

1.Будучи істотою соціальною, людина прагне взаємодії з іншими людьми. Ця

взаємодія неможлива без процесів спілкування, комунікації та продукування, обміну,
передачі, переробки інформації. Про все це ми говорили під час вивчення теми ІІ
«Людина в соціокультурному просторі.»

З плином часу та збільшенням кількості людей вдосконалювались процеси соціальної

їх взаємодії, у ході яких людство пережило
4 інформаційні революції:
​ перша інформаційна революція пов'язана з появою писемності. З'явилася
можливість фіксувати знання на матеріальному носії, тим самим відчужувати їх
від виробника і передавати від покоління до покоління через її фіксацію в знаках
та зруйнувала монополію вузького кола людей на знання;
​ друга інформаційна революція була викликана винаходом та поширенням
книгодрукування в XV ст. і розширила доступ до інформації широким верствам
населення завдяки тиражуванню знань. Ця революція радикально змінила
суспільство, створила додаткові можливості прилучення до культурних
цінностей відразу великих верств населення.;
​ третя інформаційна революція(кінець XIX — початок XX
​ ст.) пов'язана з винаходом телеграфу, телефону, радіо, телебачення, що
дозволяло оперативно, у великих обсягах передавати і накопичувати
 інформацію, передавати звукові та візуальні образи на великі віддалі. Останнє
створило передумови ефекту «стискання простору»;
​ четверта інформаційна революція (70−ті роки XX ст.) зумовлена
винаходом мікропроцесорної технології і персонального комп'ютера. Вона
характеризується переходом від механічних, електричних засобів перетворення
інформації до електронних та створення програмного забезпечення цього
процесу. «Вінцем» цієї хвилі революції є поява всесвітньої мережі — інтернету,
що уможливило інформаційний обмін в глобальних масштабах.

Потреба швидко інформувати велику кількість людей, передавати значні обсяги

інформації привела до появи мас-медіа, виникнення нових понять і термінів.
Медіа способи і засоби (канали) передачі
інформації, простір, який вони формують.

Мас-медіа способи і засоби (канали) передачі

інформації для масового споживання в
демократичному суспільстві.

ЗМІ (засоби способи і засоби (канали) передачі

масової інформації та впливу на маси в
інформації) авторитарних (тоталітарних) суспільствах.

Медіатекст повідомлення, текст будь-якого медійного

виду і жанру (фото, відео, звук тощо).

Складники джерело повідомлення, канал передавання,

медіаповідомлення одержувач повідомлення.

Меседж це найважливіша ідея, яку має винести

реципієнт (споживач) із публікації, блогу,
інтерв’ю, репортажу, ток-шоу, фільму,
літературного або музичного твору,
реклами.

Контент це інформація, яку розробник складає

самостійно або копіює з дотриманням
чинного законодавства та яка направлена на
кінцевих користувачів чи аудиторію.

Аудиторія це публіка, соціальна спільність людей,

об'єднана взаємодією з медіа, які володіють
інформацією та доводять її до цієї
спільності.

Як зв'язок між мас-медіа та суспільством символічно зображено на малюнку?

У сучасному світі мас-медіа відіграють роль основного передавача й поширювача
інформації для широкого загалу. Проте вони не лише інформують, але й пропонують
ставитися до неї певним чином. Завдяки цьому вони мають унікальні можливості з
формування громадської думки, привертання уваги суспільства до одних питань та
ігнорування інших («якщо про проблему не говорять у мас-медіа, вона не є важливою, і
навпаки»), поширення, а подекуди і творення його ідеалів та цінностей.
Якою є роль медіа в сучасному світі?
2. Різновиди медіа
Майже будь-який засіб передачі інформації (медіа) може стати масовим (перетворитися на
мас-медіа). Усі медіа мають свої особливості, які визначають, яку саме інформацію та для
якої аудиторії вони можуть передавати.
Найбільш поширеними у світі медіа є книги, преса, фото, радіо, кіно та Інтернет. Чим менше
зусиль споживач витрачає на отримання інформації, тим масовішим буде використання
конкретного виду медіа. Найлегше сприймаються короткі повідомлення простого змісту, що
не виходить за межі звичних для споживача уявлень про світ, а також яскраві прості
зображення. Крім того, для сучасних мас-медіа важливим є викликати в аудиторії сильні
враження, такі емоції, як обурення, гнів, гордість, співчуття.
Тому з різних видів медіа найменш здатним до масового поширення є книга, оскільки вона
вимагає певного, досить високого рівня грамотності та освіти, а також порівняно значної
кількості часу для опрацювання вміщеної в вій інформації. Також виробництво книги
вимагає значного часу й ресурсів, а тому коштує порівняно дорого і не надто швидко реагує
на події. Порівняно з книгою преса (газети, журнали) пропонує більш просту інформацію
різного характеру, згруповану за тематичними блоками та проілюстровану. Вона менша за
обсягом, дешевша, досить швидко реагує на події.
Нині радіо є менш популярним засобом мас-медіа. Воно оперативно передає інформацію,
але позбавлене видовищності, доступної кіно та телебаченню. Телебачення та кіно
пропонують доступний широкому загалу медіатекст, що поєднує функції інформування та
розважання аудиторії. Завдяки сучасним технологіям телебачення може не просто
реагувати на події, але й вести прямі трансляції, таким чином долучаючи свою аудиторію
до них, що сприяє емоційному контакту глядача з людьми «по той бік екрана».
ДОКУМЕНТ
Дослідник мас-медіа А. Чорних про їх сучасний стан
Дані опитувань громадської думки постійно демонструють існування в людей відчуття,
що їм повідомляють занадто багато поганих новин. При цьому респонденти більше
стурбовані обсягом поганих новин, а не власне новинами такого роду, які для них є
одночасно захопливими та відразливими. Синдром поганих новин загострюється
схильністю засобів мас-медіа показувати проблеми, але не їх вирішення, сприяючи
виникненню серед споживачів медіатекстів відчуття безсилля. Повідомляючи новини,
мас-медіа часто нехтують мобілізуючою інформацією — пропозиціями щодо дій і
необхідними для цього деталями, такими як номери телефонів та адреси. Крім того, у
межах викривальних статей традиційні інститути часто подають як неефективні й не
здатні вирішувати соціальні проблеми.
1) Які проблеми сучасних мас-медіа бачить автор?
2) Як описаний автором сучасний стан мас-медіа впливає на суспільство?
Останнім часом Інтернет набув значної популярності. Його головною особливістю
порівняно з іншими медіа є те, що споживач має найбільше можливостей для вибору
медіатексту, а також для долучення до його творення та реагування на вже не існуючі
тексти. Також він поєднує різні види медіатекстів: візуальні, звукові, власне текстові.
Які бувають медіа?
3. Вплив медіа на суспільство та людину
Засоби мас-медіа значно впливають на становлення сучасної особистості, її соціалізацію, а
також на формування суспільної думки. Звичайна людина не може бути учасником
більшості подій, що відбуваються навколо неї, не кажучи вже про більш віддалені місця,
тому вона мусить покладатися на інформацію, яку надають їй мас-медіа. Оскільки
більшість інформації про світ люди отримують саме в такий спосіб, вони використовують її
в приватному спілкуванні. Отриману інформацію передають родичам, друзям, знайомим. У
такий спосіб медіатексти непомітно проникають до всіх сфер життя людини, навіть якщо
вона особисто мало користується мас-медіа.
Сучасна людина майже повністю формує свої смаки та уявлення про навколишній світ не з
особистого досвіду, а за посередництва мас-медіа. Тут спрацьовує такий механізм
людського сприйняття: «якщо це є в мас-медіа, то так роблять усі (або ж певна спільнота, із
якою себе асоціює споживач медіатексту), тому я робитиму так само». Мас-медіа часто
моделюють ситуації і пропонують певні зразки поведінки. Особливо це стосується преси та
телебачення. Наприклад, якщо ти талановитий, то маєш узяти участь у шоу талантів, а
перемога в таких шоу вважається соціальним успіхом. У газетах та журналах розміщують
різноманітні поради на всі випадки життя. Якщо не йдеться про вузькоспеціалізовану
наукову літературу, то більшість із цих порад базується на неперевіреній інформації та
чутках, міфах, припущеннях. їх можуть роками, а то й десятиліттями запозичувати одне в
одного різні мас-медіа. Тому та картина світу, яку вони зображують, що багатьом може
вважатися реальною, насправді не є такою.
Таким чином, мас-медіа можуть виконувати в суспільстві такі функції:
ФУНКЦІЇ МАС-МЕДІА В СУСПІЛЬСТВІ

Наведіть приклади реалізації перелічених у схемі функцій мас-медіа.

Поясніть, як ви розумієте зміст ілюстрації. Чи відображає вона ідею, що кожен може
долучитися до медіапростору?
• Інформаційна — збір і передача аудиторії відомостей, що стосуються будь-якої зі сфер
суспільного життя (економічної, соціальної, політичної, культурної).
• Формування громадської думки — мас-медіа висловлюють, інколи й нав’язують певну
точку зору щодо різних суспільних, політичних, культурних явищ.
• Освітня — донесення знань, розширення пізнавальних здібностей людини.
• Управлінська — мас-медіа можуть виступати засобом мобілізації для вирішення
конкретних соціальних, економічних, політичних завдань.
• Комунікативна — спілкування, налагодження контакту (листи, дзвінки, обмін думками),
пошук однодумців, висвітлення різних поглядів.
• Маркетингова — рекламування як товарів та послуг, так і політичних сил та ідеологій.
Як проявляється вплив медіа на суспільство?
4. Реклама
Оскільки завданням мас-медіа є інформування з певного метою, то до однієї з невід’ємних
складових мас-медіа дослідники відносять і рекламу. Реклама є способом масового
поширення інформації про товар або послугу, її переваги порівняно з іншими товарами та
послугами, а також переконання споживачів у тому, що рекламоване є для них необхідним і
вартим їхніх коштів. Такий вид реклами, спрямованої на отримання прибутку, називається
комерційною. Існує також і неприбуткова реклама — соціальна реклама. Її завданням є
привернення уваги суспільства до соціальних проблем: забруднення навколишнього
середовища, насилля в сім’ї, популяризування волонтерства та благодійності. Є й третій
вид реклами — політична реклама.
Вона є засобом, який використовують політичні сили для боротьби за голоси виборців, а
також для інформування громадськості про існування політичних організацій, політичних
діячів та їхні позиції.
У сучасному суспільстві реклама є необхідною умовою існування торгівлі,
підприємництва, політичного життя, а також виконує низку інших функцій:
• економічна (отримання прибутку);
• соціальна (досягнення суспільно корисних завдань);
• політична (формування лояльності до існуючої системи управління суспільством,
політичних партій);
• ідеологічна (вплив на становлення й формування світогляду людини, суспільної думки);

2.Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне

вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і

поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб ― на свій
вибір.» Стаття 34 Конституції України.

«Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов,

телеграфної та іншої кореспонденції.» Стаття 31 Конституції України.

Кожен має право на свободу думки й висловлення власних культурних,

політичних та релігійних уподобань, оскільки це фундаментальні права людини.
Свобода слова, що включає свободу вираження, є однією із засадничих умов
демократичного суспільства.

Існує два підходи до розуміння свободи слова в суспільстві. Перший із них

називають утилітарним — він сформувався в ХVІІ ст. в Англії та стосується,
перш за все, політичної сфери. Право на свободу слова було законодавчо
закріплено для того, щоб у парламенті політики могли вільно висловлювати
своє ставлення до різних питань, а також, щоб вони мали можливість
отримувати достовірну інформацію про стан справ у країні.

Відповідно до цього підходу, суспільству свобода слова потрібна для того, щоб
воно могло отримати всю необхідну інформацію про кандидатів та політичні
сили на виборах, а також, щоб мати можливість належно інформувати
громадськість про владу та політику.

Інший підхід до пояснення свободи слова називають ліберальним, іноді —

етичним, або емоційним.

У цьому випадку за основу беруться невід’ємні права людини та її гідність, яка

не може бути забезпечена без свободи слова. А обмеження свободи слова
можуть накладатися виключно за крайньої необхідності для гарантування
безпеки інших людей.

Мас-медіа сьогодні ― основний канал передачі та отримання інформації, який

здатен істотно впливати на людське життя. У демократичному суспільстві медіа
зазвичай називають «четвертою гілкою влади», оскільки вони мають
величезний вплив на життя людей. У демократичних країнах, де гарантована
свобода слова, медіа впливають на три інші гілки влади: законодавчу,
виконавчу та судову. Їхня місія ― відтворювати достовірну реальність задля
демократичних цінностей та ідеалів.
Демократія опирається на медіа в таких аспектах:
​ надання відповідної інформації, яка забезпечує громадянину прийняття
усвідомленого рішення;
​ викриття неправомірних дій та несправедливості;
​ захист громадськості від небезпеки;
​ запобігання введення людей в оману;
​ створення можливості для обміну думками та ідеями.

Індекс це щорічна класифікація країн, що її укладає і

свободи публікує міжнародна недержавна організація, яка
преси оберігає свободу слова у всьому світі
«Репортери без кордонів». Менший бал свідчить
про більшу свободу преси.

Індекс класифікація 167 країн світу, складена «Economist

демократії Intelligence Unit» за рівнем розвитку в них
демократії. Вперше був складений 2007 року. При
складанні класифікації враховуються 60 різних
показників, згрупованих по 5 категоріях: вибори і
плюралізм, громадянські свободи, діяльність
уряду, політична ангажованість населення і
політична культура. Менший бал свідчить про
більший рівень демократії.

Інформаційни це законна вимога громадянина або юридичної

й запит особи до розпорядника інформації надати
публічну інформацію, якою він володіє.
Публічна це вся інформація, яка наявна в органах
інформація державної влади та місцевого самоврядування
країни.
2011року в Україні був ухвалений Закон «Про доступ до публічної
інформації», який за рейтингом авторитетних міжнародних організацій
тривалий час входив до десятки найкращих у світі законів щодо доступу до
інформації. Інформаційні запити є ефективним інструментом отримання
суспільно важливої інформації для журналістів і всіх громадян.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним.

Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом,
телефоном, електронною поштою), на вибір запитувача.

Запит на інформацію має містити:

1. Ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної
пошти, а також інші дані, наприклад місце проживання;
2. Загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа,
щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3. підпис і дату, за умови подання запиту в письмовій формі.

Які строки надання інформації

Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»
розпорядник інформації має надати відповідь на інформаційний запит не
пізніше п’яти робочих днів від дня отримання запиту.
Якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи
особи, стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій,
катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що
сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути
надана не пізніше 48-ми годин від часу отримання запиту.
При цьому, клопотання про термінове опрацювання запиту має бути
обґрунтованим. В окремих випадках термін надання інформації може бути
продовжено до 20-ти днів.

Свобода слова — право людини або спільноти людей вільно висловлювати свої ідеї
або думки без небезпеки помсти, цензури, санкцій з можливістю формувати порядок
денний на наративному і смисловому рівні — розглядається прихильниками
лібералізму як одна з найважливіших громадянських свобод. Охоплює свободу
вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода преси і ЗМІ); в меншій
мірі стосується до політичної і соціальної реклами (пропаганди). Ідеологія лібералізму
ставить державну цензуру, або будь-яку іншу форму державного примусу до
висловлення поглядів або відмови від них, поза законом. Свобода слова виписана в
низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав
людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і
Конституція України, ст. 34 якої стверджує: Кожному гарантується право на свободу
думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право
вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово
або в інший спосіб і на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в
інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з
метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для
захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації,
одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості
правосуддя. Відповідно до норм міжнародного права, обмеження на свободу слова
повинні відповідати трьом умовам: вони повинні строго узгоджуватись з законом, мати
праведну мету і повинні бути необхідними і адекватними для досягнення цієї мети.
Закони, які вводять обмеження, повинні намагатися бути недвозначними і не давати
можливості для різних тлумачень. Легітимними цілями вважаються захист репутації,
гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права,
здоров'я і моралі. Конституція України забороняє пропаганду соціальної, расової,
національної чи релігійної ворожнечі, а також розголос відомостей, які містять
державну таємницю. Тимчасові або часткові обмеження також можуть
впроваджуватися за рішенням суду. урнал істська етика (лат. ethica, від грец. ήυος —
звичай) — набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає,
опрацьовує та поширює масову інформацію. Кодекс етики українського журналіста: 1.
Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста. 2.
Служіння інтересам влади чи засновників, а не суспільству, є порушенням етики
журналіста. 3. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При
цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими
або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати
інтереси суспільства та особи. 4. Висвітлення судових процесів має бути
неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем
до відповідного рішення суду. 5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім
випадків, передбачених законодавством України. 6. Повага до права громадськості на
повну та об'єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов'язком
журналіста. Журналісти та редактори повинні здійснювати кроки для перевірки
автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіоматеріалів, отриманих від представників
загалу, фрілансерів, прес-служб та інших джерел. 7. Інформаційні та аналітичні
матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією. 8.
Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність
відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст. Необхідно
повідомляти аудиторію про подання відрепетируваних та реконструйованих новин. 9.
Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.
Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи
необґрунтовані звинувачення. 10.Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став
об'єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само
мають бути подані оцінки незалежних експертів. 11.Не допускається таке вибіркове
цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту.
Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання
наперед визначеного результату. 12.Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для
виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає
дійсності. 13.Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання
інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правовому полі України і може
вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які
перешкоджають йому в зборі інформації. Використання негласних прийомів збирання
новин допускається лише тоді, коли це необхідно для забезпечення достовірності або
точності матеріалу. Такі прийоми можуть бути виправдані лише у разі, коли іншими
способами зібрати інформацію неможливо. 14.Плагіат несумісний із званням
журналіста. 15.Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу,
релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.
Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця
інформація є неодмінною складовою матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків
або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати
вживання образливих висловів, ненормативної лексики. 16.Журналіста не можна
службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить
його власним переконанням чи принципам. Необхідно протистояти проявам
зовнішнього втручання в контент — як безпосередньому тиску, так і діям, що мають
непрямі ознаки такого втручання. 17.Незаконне отримання журналістом матеріальної
винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є
несумісним із званням журналіста. Журналіст не повинен використовувати службове
становище в особистих цілях, з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та
керуючись прагненням догодити певним силам чи особам . Журналіст не має права
використовувати фінансову інформацію до її оприлюднення з метою власного
збагачення. 18.Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань,
пов'язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для
висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків
чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за
якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали
учасниками подій, пов'язаних із насильством. 19.Свідоме порушення норм
журналістської етики є абсолютно несумісним з професійною журналістикою,
піддається громадському осуду, може бути підставою для позбавлення прес-карти чи
членства в професійних спілках та НСЖУ. Розгляд конфліктних ситуацій етичного та
професійного характеру здійснює Комісія з журналістської етики. У випадку розміщення
недостовірної інформації, в мережі Інтернет, особа повинна надати до суду докази
розміщення даної інформації. Відповідно до п. 9 Інструктивних Вказівок Державного
Арбітражу СРСР № И-1-4 від 29.06.79 “Про використання як доказів документів,
підготовлених за допомогою електронно-обчислювальної техніки”, які на сьогоднішній
день не втратили чинності, дані, що містяться на технічному носії (перфострічці,
перфокарті, магнітній стрічці, магнітному диску і т.п.), можуть бути використані як
докази в справі тільки у випадках, коли вони перетворені у форму, придатну для
звичайного сприйняття і збереження в справі. Отже з цього можна зробити висновок,
що формою, придатною для звичайного сприйняття і збереження в справі, може бути
паперовий носій – роздруковані сторінки з Інтернету, з посиланням на адресу сайту та
автора статті, якщо дана інформація відома. Також необхідно звернути увагу на те, що
особа, яка поширила недостовірну інформацію в мережі Інтернет, щоб не нести
відповідальності за таке поширення може знищити таку інформацію, оприлюднення її в
мережі Інтернет припиниться, і ознайомлення судді із даною інформацією
безпосередньо в Інтернеті стане неможливим. Таким чином необхідно звертатися до
суду у відповідності до Цивільного процесуального кодексу України із письмовою
заявою про забезпечення позову із зазначенням причини, у зв’язку з якими потрібно
забезпечити позов та виду забезпечення позову, який належить застосувати, з
обґрунтуванням його необхідності, в даному випадку таким заходом може бути
заборона вчиняти певні дії. Це стосується розгляду справ у порядку цивільного
судочинства. Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової
репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009, № 1, вирішуючи питання про
визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої
інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним
судженням. З огляду на положення ст. 60 ЦПК України, позивач у вказаній категорії
справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація
є саме фактичним твердженням. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про
інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення
оціночних суджень; оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які
не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть
бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер
використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивост.

Прочитай вислови відомих людей. Подумай, чи не переоцінюють вони значення

свободи слова? Будь готовим відповідь дати письмово.

«Наша свобода залежить від свободи преси. Якщо її обмежити, то це

означатиме, що вона буде втрачена.» Томас Джефферсон.

«Вільна преса буває доброю чи поганою, це вірно. Але ще більше вірно

те, що невільна преса буває тільки поганою.» Альбер Камю.

«Якщо правду можна казати тільки пошепки, значить країну захопили

вороги.» Вільгельм Швебель.

«Без свободи слова нас можна вести німими та тихими, як овець.» Джордж
Вашингтон.

Терміни до уроку.
«Джинса» сленгове слово, яке використовується переважно в
медійній спільноті. Синонім терміна «прихована
реклама». Означає зумисне приховану рекламу чи
антирекламу, подану у вигляді новин, авторських
текстів, аналітики й телевізійних програм тощо.
Джинса поділяється на комерційну та політичну.

Пропаганд форма комунікації, спрямована на поширення в

а суспільстві світогляду, теорії, твердження, фактів,
аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на
суспільну думку на користь певної спільної справи
чи громадської позиції.
Публічні це особи, які обіймають посади публічної служби та /
особи або користуються публічними ресурсами, а також
особи, які відіграють певну роль у громадському
житті ― в політиці, економіці, мистецтві, соціальній
сфері, спорті чи у будь-якій іншій галузі.

Темник своєрідний наказ про спосіб подання інформації. У

2001–2004 р.р. керівництво українських медіа
отримували детальні інструкції з Адміністрації
Президента щодо того, яким чином треба
висвітлювати в новинах політичні події в Україні (що
ігнорувати, а на що звертати увагу). Ці темники мали
на меті висвітлювати у медіа діяльність влади в
позитивному світлі.

Цензура контроль влади за змістом і поширенням інформації,

у деяких випадках ― також приватного листування, з
метою обмеження або недопущення поширення ідей
і відомостей, визнаних владою шкідливими,
небажаними для неї або суспільства в цілому.
Давай подумаємо, що означає «свобода слова»? Це можливість говорити все,
що завгодно? А якщо твої слова є образою для іншої людини, спільноти людей
чи всього суспільства? Де починається відповідальність? Чи можна обмежити
свободу слова? Якщо «ТАК», то хто і коли може це зробити?
На ці запитання ми й спробуємо знайти відповіді.

Свобода слова — це, насамперед, право людини виражати свої погляди в

усній та писемній формі, зокрема, через медіа. Це право зафіксоване в
міжнародних документах та Конституції України (дивись урок «Медіа та
демократія»).

«Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх

виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися
своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати
інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних
кордонів.» ст.19 Загальної декларації прав людини.

«Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає

свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати
інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від
кордонів.» ст.10 Європейської Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.

Зі сказаного можна зробити висновок, що право на свободу слова охоплює:

1. Свободу на отримання інформації;
2. Свободу передавання інформації;
3. Свободу вираження своїх поглядів.

Чи може свобода слова бути безмежною?

Тобто, абсолютною. Адже слово може не лише образити, а й привести до
конфліктів всередині суспільства, чи навіть стати причиною війни.

У відносинах мас-медіа і держави існують чотири моделі взаємодії:

​ Тоталітарна — держава встановлює абсолютний контроль над медіа
і свободою слова;
​ Авторитарна — медіа мають служити уряду й роз’яснювати
громадянам «правильну» політику, свобода слова обмежена;
​ Модель соціальної відповідальності — держава встановлює межі
функціонування медіа, залишаючи за собою право втручатись до
певних тематичних сфер;
​ Ліберальна — медіа служать суспільству, виконуючи функцію «сторожа
демократії»

У демократичних державах умови і процедура обмеження свободи слова

зафіксовані законодавчо.

«... Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах

національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку
з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я
населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя.» ст.34 Конституції України.

3.Достовірність інформації в мас-медіа.

Достовірність інформації — властивість бути правильно сприйнятою, безсумнівна
вірність наведених відомостей, які сприймає людина. Достовірна інформація
обов’язково має містити посилання на джерело, щоб можна було перевірити та
підтвердити правдивість слів. Якщо в тексті вживаються узагальнені вислови: «на
думку експертів», «як зазначили науковці», «говорять», «усім відомо», «ви,
можливо, чули про» тощо, то це свідчить про те, що інформація може бути
недостовірною. Нині також постає проблема з перевірки інформації в мережі
Інтернет, де часто автори залишаються анонімними, працюють боти, що
поширюють неправдиву інформацію. Користувачі здебільшого самі мають звертати
увагу, яку інформацію вони споживають, а особливо поширюють. В Інтернеті
вищий ступінь довіри має інформація з офіційних сайтів, усі інші сторінки, форуми,
соцмережі мають значні ризики поширення недостовірної інформації. Питання
достовірності інформації регулюється правовими нормами, що передбачають
можливу відповідальність журналістів за поширення недостовірної інформації.
2. Критичний аналіз медіа текстів.
Критичне мислення — це комплекс усвідомлених дій і навичок, які ми
застосовуємо, коли оцінюємо інформацію, достовірна вона чи маніпулятивна.
Критичне мислення включає ознайомлення з інформацією, сприйняття інформації з
різних джерел, аналіз різних поглядів, вироблення власного погляду й добір
переконливої аргументації, ухвалення остаточного самостійного рішення. Критичне
мислення — основний інструмент аналізу медіатексту.