МИСТЕЦТВО

СТАРОДАВНЬОЇ
ІНДІЇ.
Костилева Анастасія
.

◦ Мистецтво Стародавньої Індії поступово склалося як синтез архітектури,

скульптури та живопису. Воно, зрозуміло, зазнало впливу іноземних
художніх стилів, проте нітрохи не втратило своєї неповторності.
Скульптурних, а тим паче архітектурних пам’яток хараппської та
ведійської епох збереглося дуже мало. Найімовірніше, тодішня
архітектура мала прості й строгі форми, адже принаймні зовні будинки
Хараппи та Мохенджо-Даро не мали ніяких декоративних елементів.
Найдавніше мистецтво скульптури й гліптики (кам’яні, теракотові та
бронзові статуетки й печатки, призначення яких не з’ясоване, гончарні
вироби) розвивалося в реалістичному річищі й засвідчило високі художні
смаки його творців.
◦ У III ст. н. е. поблизу ступ та місць
кремації буддійських святих почалося
будівництво скельних храмів чайтья та
монастирських келій віхара. Вони
вирубувались у скелі методом
«внутрішнього різьблення»: спершу
вирубувалося приміщення, а потім у його
стінах — скульптурні зображення Будди й
святих. Фасад храму по всій площині
прикрашався рельєфами, колонами,
особливими «сонячними вікнами», через
які денне світло проникало в храм. Коли
храм ставав тісним для ченців, поруч із
ним вирубували нові печери, внаслідок
чого виникали цілі печерні комплекси.
◦ Один із найдавніших храмових комплексів (він, до речі, найкраще зберігся)
зведений у Карлі, на південний схід від сучасного Бомбея. Він складається з
центральної печери глибиною майже 38 м та справжнього містечка з
вирубаних у скелі глухих келій-віхар, у яких ченці перечікували сезон дощів.
Але найвідомішим храмовим комплексом є Аджанта в Махараштрі — 29
скельних печер у гористому обрамленні річки Вахуари.
◦ У південній столиці Кушанської імперії — Матхурі, де
склалася самостійна художня школа, скульпторам охоче
позували для створення статуй якшинь місцеві куртизанки, які
брали участь у фінансуванні будівництва олтарів і храмів. Такі
статуї вже мало що ріднило з міфічними образами якшинь, у
них домінувала еротика. Скульптори з Матхури взагалі
полюбляли прикрашати храми витонченими еротичними
сценами, поруч із якими еротика інших художніх шкіл давнини
виглядає убого. Кам’яна порнографія окремих індійських
храмів породжена сильним сексуальним містицизмом
індійських релігій, від яких мистецтво цілковито залежало.
◦ У перші століття нашої ери в Гандхарі під впливом
елліністичних художніх традицій склалася місцева художня
школа, що її називають «греко-буддійською» чи просто
гандхарською. Вона вирізнялася перенесенням буддійських
сюжетів у греко-римську пластику. Саме в Гандхарі вперше
з’явилася (найімовірніше, в І ст. н. е.) іконографія Будди, що
заступила зображення буддійських символів: «колеса закону»
(чакра), «священного дерева» (бодхі), «парасолей», ступнів,
трону тощо. 
◦ Будду зображували з його 32
канонічними ознаками: відтягнуті мочки
вух, характерна випуклість на тімені
(ознака вищої мудрості), мітка між
бровами (символ великої духовної сили),
коротке волосся на голові, скручене в
локони (символізували рух сонця і
вічність), німб тощо. Обличчя Будди
максимально ідеалізувалося. Було
розроблено складну символіку положень
рук і пальців (мудра): кожний жест бога
щось символізував. Будду зображували в
трьох канонічних позах: сидячій (у стані
глибокої медитації), стоячій (Будда
збирається виголошувати проповідь) та
лежачій (момент переходу в нірвану).
 ◦ Значних успіхів у Стародавній Індії досягло й прикладне
мистецтво, передусім ювелірне та різьба по кістці. Вироби
індійських ювелірів та різьбярів по слоновій кістці дістали
міжнародне визнання.
Завершуючи стислий огляд староіндійського мистецтва,
наголосимо, що воно далеке від релігійного пуританства (хоча
вплив релігії на нього виявився з дивовижною «силою) (і, за
словами англійського індолога А. Бешема, «здебільшого
черпало натхнення не в постійному прагненні до абсолюту, а в
захопленні світом, що відкривався перед очима майстра, у
чуттєвому життєлюбстві, у відчутті росту й руху, так
притаманних і органічних для всього живого на землі».