«СЕРЕДНЬОВІЧ­НА

ІНДІЯ — ДІАЛОГ
КУЛЬТУР»
Тарасенко Дар‘я
 ВСТУП
Я хочу вам розповісти трохи про культуру середньовічної Індії. Сподіваюсь буде цікаво.
Релігійне життя
середньовічної Індії
◦ Середньовічна Індія поверта­ється в сфері релігії до
брахманізму. Брахмани, переживши натиск буддизму в другій
половині І тис. до н.е., перейшли в наступ у VII—VIII ст. Вони
зуміли пристосувати вчення Будди до доктрин ортодоксального
індуїзму. Будда був оголо­шений аватарою (втіленням) Вішну-
Крішни і посів певне місце в індуїстській релігії, а вчення його
звузилося до окремого напряму в рамках індуїзму. Більш того,
боротьба за утвердження індуїзму призвела до підйому
індуїстської літерату­ри, храмового мистецтва Індії, розвитку
правових норм на основі ведичної моралі. Після експансії
мусульман релігійне життя Індії ще більш ускладнюється.
Виникають численні секти, деякі з них (сікхи) намагаються
поєднати цінності індуїзму та ісламу.
Література та мистецтво
◦ Література у середньовічній Індії багата, написана різними мовами краю так, що варто
уживати радше поняття «індійські літератури середньовіччя».
◦ Основною літературною мовою в Індії був санскрит — мова індійського епосу, релігійних
текстів, художньої та наукової літератури. З'являється чимало творів на пракритах — різних
мовах і діалектах, з яких найвідоміша палі. Вини­кає також творчість мовами корінного
населення краю (дравідійськими).
◦ У першу чергу, розвивалася релігійна література, що виражала ідеологію брахманізму. Вони
при­свячені вшануванню різних богів індуїзму; з часом, не без впливу християнства та ісламу,
формується цілий напрям у всіх індійських літературах, який з’їзначають як літературу
бгаючі: її автори оспівують любов до божества без точного його імені. З часом тут виникає
справ­жній релігійний синкретизм: таї;, лсе-іги Кабір та Нанак поєднували в хвалі божеству
риси Крішни (Рами) та Аллаха.
◦ Але в середні віки в Індії поступово все більше заявляє про себе й світська література, яка
поділяється на придворну та фольклорну. Перша — це здебіль­шого панегірики царям та
вельможам. Друга черпає з живого народного життя- або шукає натхнення у вільній
«містиці».
◦ Спостерігається й широкий вплив ісламської поезії; в Індії навіть формується своя література
перською мо­вою, що оспівувалася в нових жанрах (газель, касида, рубаї) кохання та земні
радощі людини.
◦ Славу індійській літературі принесла драматургія Калідаси (V ст.), яка вті­лювала захоплення
можливостями та красою людини. Калідаса, за переказами, був простим пастухом, який
завдяки своєму таланту став придворним поетом.
Наука та освіта

◦ Попри усі політико-релігійні негаразди наукова думка у середньовічній Індії інтенсивно

розвивалася. Зокрема, це стосується ма­тематики. Індійські цифри, винайдені на початку нашої
ери, як вже згадувало­ся, увійшли через посередництво арабів до світової науки- Індійські вчені
відкри­ли додатні та від'ємні числа, навчилися добувати квадратний та кубічний корені, вміли
визначити число к, обчислювали площу та об'єм. Зокрема, відомі імена таких математиків, як
Магавіра, Брасгара, Брагмаґупта. Існували численні астро­номічні обсерваторії. Індійські лікарі
добре знали анатомію; були серед них вмілі хірурги; широ­ко розвинулася фармакологія.
 Музично-театральне
мистецтво Індії
◦ Музично-театральне мистецтво Індії — одне з найдавніших на Сході. Воно
мало великий вплив і на розвиток театру в країнах Південно-Східної
Азії.Народні танці, пантоміми належали до обряду поклоніння богам ще в II
тисячолітті до н.е., на ранній стадії формування індуїстської культури. Відомо,
що у V-І ст. до н.е. мандрівні актори розігрували сценки на міфологічні
сюжети, які чергувалися з акробатичними номерами і танцями. Ці народні
театралізовані вистави лягли в основу класичного індійського театру.
◦ Персонажі давніх міфів і легенд— головні герої народного театру не лише в
Індії, але й в інших країнах регіону.
◦ Музично-танцювальна драма — ліла — була поширеною у Північній Індії. Ліли
будувалися на основі текстів з «Махабхарати» та «Рамаяни» і являли собою
грандіозні вистави, які тривали іноді цілий місяць. Декорації були відсутні,
свят­кову барвистість спектаклеві надавали яскраві костюми та маски.
◦ На півдні склалася інша форма театральної вистави — якшолана, в якій
об'єднані діалог, танець, декламація та спів.
◦ Акторська гра строго канонізована. Кожен з персонажів мав особливий грим,
костюм, манеру говорити, набір жестів, навіть ходу.
◦ Музика «сангіт» тут сприймалася як могутній засіб формування духу. Слово
«сангіт» означало триєдиність співу, музики й танцю, тобто окремої
інструментальної музики ще не було. Велику роль грала імпровізація, що
грунтувалася на відомих ритмах і тональностях (рага).
 Висновок
◦ Середньовічна Індія мала цікаву культуру та дуже розвинену науку та освіту. Також це була дуже
релігійна країна.

Джерело інформації:https://helpiks.org/6-9071.html