ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО ТЕМИ

«ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
БУДОВИ І ФУНКЦІЙ
СИСТЕМ ОПОРИ І РУХУ
(СКЕЛЕТУ ТА М’ЯЗІВ).
ОСНОВИ ГІГІЄНИ
 ПЛАН
 1. Загальні відомості про опорно-руховий апарат. Частини
скелету і їх розвиток.
 2. Будова та функції кісток
 3. Частини скелету, їх функції та розвиток
 4. Загальні відомості про м’язову систему.
 5. Будова і скорочення м’язів.
 6. Класифікація скелетних м’язів.
 7. Сила і витривалість м’язів. Динамічна і статична робота
м’язів
 8. Вікові особливості швидкості, точності виконання рухів.
 9. Особливості реакції організму на фізичні навантаження у
різні вікові періоди.
 10. Поняття про втому.
 11. Порушення опорно-рухового апарату у дітей та підлітків.
ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА
Загальні відомості про опорно-руховий апарат. Частини
скелету і їх розвиток До опорно-рухового апарату відносять
скелет і м’язи, об’єднані в одну систему. Ця система
забезпечує рух — необхідний фактор фізичного, психічного
розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає
ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без
рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м’язів
порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох
захворювань.
Скелет і м’язи є опорними структурами організму. Вони
також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і
спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м’язи
беруть участь у виконанні дихальних рухів.
Знання вікових особливостей органів руху і умов, що
сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки
ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового
навчання, організації режиму дня учнів.
 КІСТКИ
Кістки людини, маючи міцність сталі, а масу алюмінію, є достатньо
міцними, щоб підтримувати масу тіла, і досить легкі для виконання
рухів. Вони також забезпечують захист внутрішніх органів і є
місцем зберігання важливих для організму мінеральних речовин:
кальцію, магнію, фосфору тощо. В кістках відбувається активний
обмін речовин. Кісткова тканина перебуває у стані постійної
перебудови, змінюючи свою форму і пропорції у процесі росту або
після ушкодження. У кістковому мозку продукуються еритроцити і
деякі види лейкоцитів.
 Більшість кісток утворюються з хрящових зачатків
(моделей). Cкостеніння — процес поступового
перетворення хрящового зачатка на кістку внаслідок
відкладання мінеральних солей, переважно кальцію.
 Кістка на 2/3 складається з неорганічної речовини
(солей кальцію) і 1/3 — з органічного речовини (білка
оссеїна). Солі кальцію надають кістці високу
твердість, а оссеїн забезпечує значну еластичність.
Кістки побудовані з кісткової тканини, які є
різновидом сполучної тканини, складаються із клітин
(остеоцити) та міжклітинної речовини, яка містить
багато колагену, глікопротеїдів тощо, і мінеральних
компонентів (в основному кристали гідрооксиапатиту).
Завдяки цьому кістка має і гнучкість, і міцність.
 Кількість кісток у скелеті дорослої людини може бути
різною, але в середньому налічується 206 кісток, які
мають різну форму і розміри.
 Ззовні кістка, за винятком суглобових поверхонь, вкрита окістям.
Окістя є сполучнотканинною пластинкою, багатою на кровоносні
судини й нерви. Завдяки інтенсивному поділу клітин окістя
відбувається ріст кістки в товщину та її відновлення після
пошкоджень. Безпосередньо під окістям розташована власне
кісткова тканина, що складається з кісткових пластинок. Кожна
кісткова пластинка у свою чергу складається з клітин — остеоцитів
— і міжклітинної речовини. Залежно від розташування кісткових
пластинок виділяють компактну та губчасту речовину кістки.
Структурною одиницею компактної речовини є остеон . Остеон
(діаметр 0,3—0,4 мм) складається з 5—20 циліндричних кісткових
пластинок, вставлених одна в одну; у центрі остеона розташований
центральний канал, в якому проходять судини та нерви кістки. У
компактній речовині остеони щільно притиснуті один до одного. У
губчастій речовині кісткові пластинки перетинаються під кутом,
утворюючи безліч комірок. Таке розташування пластинок
забезпечує рівномірний розподіл тиску у разі навантаження на
кістку. У комірках губчастої речовини міститься кістковий мозок. У
різних типах кісток і навіть у різних ділянках однієї й тієї ж кістки
співвідношення компактної та губчастої речовини неоднакове.
 Трубчасті кістки складаються з тіла — діафізу — та епіфізів. Тіло
трубчастої кістки має зазвичай циліндричну форму. Безпосередньо під
окістям розташований шар компактної речовини, а центральну частину
кістки займає губчаста речовина, в якій у дорослої людини міститься
жовтий кістковий мозок (у дітей губчаста речовина більшості кісток
містить червоний кістковий мозок). Епіфізи трубчастої кістки мають
суглобові поверхні, позбавлені окістя. Переважаючою речовиною
епіфізу є губчаста; у її комірках міститься червоний кістковий мозок.
Виділяють довгі (стегнова, плечова, ліктьова) та короткі трубчасті
кістки (кістки плесна, фаланги пальців).
 Губчасті кістки складаються з губчастої речовини, вкритої тонким
шаром компактної. У комірках губчастої речовини таких кісток
міститься червоний кістковий мозок. Виділяють довгі (ребра, грудина)
та короткі (хребці, кістки зап’ястка) губчасті кістки.
 Плоскі кістки, до яких належать кістки черепа, кістки поясів кінцівок
(лопатка, тазові кістки), складаються в основному з губчастої речовини
та мають сплощену форму.
 До неправильних кісток належать клубова кістка, хребці та деякі
кістки черепа.
 Форми кісток
Різноманітні форми кісток зумовлені різним їх
призначенням в організмі. Довгі кістки
виконують функції важелів, короткі є містками,
плоскі кістки — ефективні захисні пластини.
Малі округлі сесамоподібні кістки розміщені в
товщі сухожилків або суглобових капсул. До
неправильних кісток належать клубова кістка,
хребці та деякі кістки черепа.

 1 — довга кістка (стегнова); 2 — плоска

кістка (тім’яна); 3 — сесамоподібна кістка
(колінна чашечка); 4 — коротка кістка
(надп’яткова); 5 — неправильна кістка
(клиноподібна).

 СКЕЛЕТ
Скелет складається з двох головних частин.
Хребет, ребра, грудина і кістки черепа
утворюють осьовий скелет. Кістки верхніх і
нижніх кінцівок разом з ключицями,
лопатками і тазом
формують додатковий скелет. Скелет виконує
три основних функції: опори, руху і захисту.
Опорна функція скелету зв’язана із
прикріпленням до його кісток м’яких
тканин. Функція руху зв’язана з тим, що кістки
скелету виконують функцію важелів, які
приводяться з допомогою м’язів.Захисна
функція полягає у захисті важливих органів
від механічних пошкоджень. Вона
забезпечується утворенням частинами скелету
порожнин, в яких розміщені органи: головний
і спинний мозок, легені, серце, печінка тощо.
 СКЕЛЕТ ЛЮДИНИ
1 — КЛЮЧИЦЯ; 2 — ЛОПАТКА; 3 — РЕБРА; 4 — КЛУБОВА
КІСТКА; 5 — ЗАП’ЯСТОК; 6 — П’ЯСТОК; 7 — ФАЛАНГИ
ПАЛЬЦІВ КИСТІ; 8 — ЧОВНОПОДІБНА КІСТКА; 9 —
КЛИНОПОДІБНІ КІСТКИ; 10 — П’ЯТКОВА КІСТКА; 11 —
ФАЛАНГИ ПАЛЬЦІВ СТОПИ; 12 — ПЛЕСНО; 13 — ЗАПЛЕСНО;
14 — НАДП’ЯТКОВА КІСТКА; 15 — МЕДІАЛЬНА КІСТОЧКА; 16
— ЛАТЕРАЛЬНА КІСТОЧКА; 17 — МАЛОГОМІЛКОВА КІСТКА;
18 — ВЕЛИКОГОМІЛКОВА КІСТКА; 19 — ВИРОСТКИ ВЕЛИКОЇ
ГОМІЛКИ; 20 — КОЛІННА ЧАШЕЧКА; 21 — СТЕГНОВА КІСТКА;
22 — ПРОМЕНЕВА КІСТКА; 23 — ЛІКТЬОВА КІСТКА; 24 —
КРИЖОВА КІСТКА; 25 — ХРЕБЕТ; 26 — НАДВИРОСТКИ
ПЛЕЧОВОЇ КІСТКИ; 27 — ПЛЕЧОВА КІСТКА; 28 — ГРУДИНА.
 Будова кістки:
1 — остеон; 2 — компактна кістка; 3 — губчаста кістка; 4 — артерія;
5 — вена; 6 — мозковий канал
 СКЕЛЕТ ЧЕРЕПА
 Череп людини утворюють два окремих набори кісток. Вісім кісток, що
захищають головний мозок, формують мозковий череп, інші кістки
утворюють лицевий череп. Хвилясті лінії на поверхні черепа — це шви,
один з видів сполучення кісток.

1 — лобна кістка; 2 — решітчаста кістка; 3 — тім’яна

кістка; 4 — потилична кістка; 5 — скронева кістка; 6 —
нижня щелепа; 7 — клиноподібна (основна) кістка; 8
— верхня щелепа; 9 — вилична кістка; 10 — носова
кістка; 11 — сльозова кістка.
 КІСТКИ ЧЕРЕПА
1 — тім’яна кістка; 2 — потилична
кістка; 3 — лобна кістка; 4 —
скронева кістка; 5 — клиноподібна
(основна) кістка; 6 — вилична кістка;
7 — сльозова кістка; 8 — леміш; 9 —
піднебінна кістка; 10 — решітчаста
кістка; 11 — нижня носова раковина;
12 — верхня щелепа; 13 — носові
кістки; 14 — нижня щелепа.
 ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЧЕРЕПА
 Череп новонародженого значно відрізняється від черепа дорослої людини за
формою, пропорціями, характером сполученням кісток і їх будовою. У
немовлят лицевий череп відстає в розвитку від мозкового: об’єм лицевого
черепа становить 13% від об’єму мозкового (у дорослих — 40%). Це зв’язано з
недостатнім розвитком порожнини носа, щелеп, відсутністю зубів.
Простір між кістками черепної коробки заповнений сполучною тканиною
товщиною 1 мм. Кістки містять велику кількість органічних речовин тому при
травмах голови виникають не переломи, а вдавлення. Завдяки такій
властивості кісток голова під час родів може змінити форму.
Особливістю черепа новонародженого є тім’ячка. Всього є шість постійних
тім’ячок, прикритих сполучнотканинною перетинкою, яка за механічними
властивостями дорівнює брезенту. Найбільше значення мають переднє і
заднє тім’ячка. Переднє (велике) тім’ячко розміщене між тім’яними та
лобною кістками, має форму ромба розміром 2 х 2,7 см і закривається до 12-
16 місяців життя. Заднє(мале) тім’ячко розміщене між тім’яними і
потиличною кістками, має форму трикутника. На момент народження часто
вже закрите (відкрите у недоношених дітей).
Завдяки тім’ячкам під час родів кістки черепа сходяться, що полегшує
проходження плоду через родові шляхи. Через свою податливість вони
вирівнюють внутрішньочерепний тиск, котрий збільшується внаслідок
швидкого збільшення головного мозку.
 ЧЕРЕП НОВОНАРОДЖЕНОГО:
1 — ВЕЛИКЕ ТІМ’ЯЧКО; 2 — МАЛЕ ТІМ’ЯЧКО

ДО 1,5 РОКУ ТІМ’ЯЧКА ЗАРОСТАЮТЬ, А ШВИ МАЙЖЕ ПОВНІСТЮ

ОБЛІТЕРУЮТЬСЯ. ГОЛОВА НАЙБІЛЬШ ІНТЕНСИВНО РОСТЕ В ПЕРІОД
СТАТЕВОГО ДОЗРІВАННЯ.
ХРЕБЕТ
ХРЕБЕТ — Є МІЦНОЮ І ГНУЧКОЮ СТРУКТУРОЮ, ЩО УТРИМУЄ ГОЛОВУ І ТІЛО
ВЕРТИКАЛЬНО І ДАЄ ЗМОГУ ВЕРХНІЙ ЧАСТИНІ ТІЛА ЗГИНАТИСЯ ТА ОБЕРТАТИСЯ.
ВІН Є СТЕРЖНЕМ СКЕЛЕТУ ЛЮДИНИ, ЯКИЙ ЗАЙМАЄ 40% ДОВЖИНИ ТІЛА. В НЬОМУ
ВИДІЛЯЮТЬ ШИЙНИЙ, ГРУДНИЙ, ПОПЕРЕКОВИЙ І ТАЗОВИЙ ВІДДІЛИ. ХРЕБЕТ
СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ХРЕБЦІВ — ТРИДЦЯТИ ТРЬОХ КІЛЬЦЕПОДІБНИХ КІСТОК,
ПОСЛІДОВНО СПОЛУЧЕНИХ МІЖ СОБОЮ РУХОМИМИ З’ЄДНАННЯМИ. МІЖ ХРЕБЦЯМИ
РОЗМІЩЕНІ ПРУЖНІ І МІЦНІ МІЖХРЕБЦЕВІ ХРЯЩОВІ ДИСКИ, ЯКІ СТИСКАЮТЬСЯ ПІД
НАВАНТАЖЕННЯМ, ЩОБ ЗМЕНШИТИ СИЛУ ПОШТОВХІВ. ПІД ЧАС НАПРУЖЕНИХ
РУХІВ НА ЦІ ДИСКИ ДІЮТЬ ВЕЛИЧЕЗНІ СИЛИ (СОТНІ КІЛОГРАМІВ НА 1 КВ. СМ. МІЦНІ
ЗВ’ЯЗКИ І М’ЯЗИ СТАБІЛІЗУЮТЬ ХРЕБЦІ, ДОПОМАГАЮТЬ КОНТРОЛЮВАТИ РУХИ.
 ХРЕБЕТ
 Хребет — є міцною і гнучкою структурою, що утримує голову і тіло
вертикально і дає змогу верхній частині тіла згинатися та обертатися. Він є
стержнем скелету людини, який займає 40% довжини тіла. В ньому виділяють
шийний, грудний, поперековий і тазовий відділи. Хребет складається
із хребців — тридцяти трьох кільцеподібних кісток, послідовно сполучених
між собою рухомими з’єднаннями. Між хребцями розміщені пружні і
міцні міжхребцеві хрящові диски, які стискаються під навантаженням, щоб
зменшити силу поштовхів. Під час напружених рухів на ці диски діють
величезні сили (сотні кілограмів на 1 кв. см. Міцні зв’язки і м’язи
стабілізують хребці, допомагають контролювати рухи.
 ХРЕБЕТ
 Хребет — є міцною і гнучкою
структурою, що утримує голову і тіло
вертикально і дає змогу верхній
частині тіла згинатися та обертатися.
Він є стержнем скелету людини, який
займає 40% довжини тіла. В ньому
виділяють шийний, грудний,
поперековий і тазовий відділи.
Хребет складається із хребців —
тридцяти трьох кільцеподібних
кісток, послідовно сполучених між
собою рухомими з’єднаннями. Між
хребцями розміщені пружні і
міцні міжхребцеві хрящові диски, які
стискаються під навантаженням, щоб
зменшити силу поштовхів. Під час
напружених рухів на ці диски діють
величезні сили (сотні кілограмів на
1 кв. см. Міцні зв’язки і м’язи
стабілізують хребці, допомагають
контролювати рухи
 Відділи хребта

I — ШИЙНИЙ (7 ХРЕБЦІВ); II —
ГРУДНИЙ (12 ХРЕБЦІВ); III —
ПОПЕРЕКОВИЙ (5 ХРЕБЦІВ); IV —
КРИЖОВИЙ (5 ЗРОСЛИХ
ХРЕБЦІВ); V — КРИЖОВО-
КУПРИКОВИЙ (3-4 ЗРОСЛІ ХРЕБЦІ).
НАЙВАЖЛИВІШОЮ ХАРАКТЕРИСТИКОЮ ХРЕБТА Є ЙОГО ВИГИНИ, ЯКІ
ФОРМУЮТЬСЯ ДО 12-14 РОКІВ. В НОВОНАРОДЖЕНИХ ХРЕБЕТ
ВИПРЯМЛЕНИЙ І НЕ МАЄ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ВИГИНІВ. МІЖХРЕБЦЕВІ ДИСКИ
ТОВСТІ І ЗАЙМАЮТЬ МАЙЖЕ ПОЛОВИНУ ДОВЖИНИ ХРЕБТА. У 2-
МІСЯЧНОМУ ВІЦІ ПОЯВЛЯЄТЬСЯ ШИЙНИЙ ЛОРДОЗ (ДИТИНА МОЖЕ
ТРИМАТИ ГОЛОВУ); 6 МІС.— ФОРМУЄТЬСЯ ГРУДНИЙ КИФОЗ
(ДИТИНА МОЖЕ СИДІТИ); ПОПЕРЕКОВИЙ ЛОРДОЗ ВИНИКАЄ ПІСЛЯ ТОГО,
ЯК ДИТИНА НАВЧИТЬСЯ ХОДИТИ (~1 Р.). В 3-4 Р. — ВИГИНИ ХРЕБТА
МАЙЖЕ ЯК В ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ, ОДНАК ШИЙНИЙ ВИГИН ЗАКІНЧУЄ
ФОРМУВАТИСЯ ДО 7 Р., ПОПЕРЕКОВИЙ — ДО 12 Р.
 ГРУДНА КЛІТКА
Грудна клітка виконує опорну і захисну функції.
До кісток грудної клітки відносять 12 пар ребер і
грудину. Ребра і м’язи, що прикріплені до них,
утворюють стінку, яка захищає життєво важливі
органи — серце, легені, печінку. Всього ребер є
12 пар, проте 5% людей народжуються з 1-2
додатковими ребрами. Люди, хворі на хворобу
Дауна, мають на одну пару ребер менше, ніж
звичайно. Усі 12 пар ребер прикріплені до хребта.
Сім верхніх пар ребер — справжні ребра — вони
сполучені своїми реберними хрящами
безпосередньо з грудиною. Наступні 2-3 пари
— несправжні ребра — приєднані до хрящів
ребер, що розміщені вище. Решта—
коливні ребра — не мають зв’язку з грудиною.
Грудна клітка також служить місцем
прикріплення дихальних м’язів та м’язів поясу
верхніх кінцівок.
 1 — легеня, 2 — ручка грудини, 3 — тіло грудини; 4 —
мечоподібний відросток; 5 —серце; 6 — діафрагма; 7 —
селезінка; 8 — шлунок; 9 — печінка; 10 — реберні хрящі.
 ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Грудна клітка новонародженого значно розширена знизу і
звужена зверху. Найчастіше вона має форму піраміди, оскільки
реберні хрящі приєднуються до передніх кінців ребер під кутом.
Грудна клітка перебуває ніби в стані вдиху — цим пояснюють
переважання у немовлят діафрагмального дихання над
грудним. На третьому році життя кути між ребрами і хрящами
згладжуються і грудна клітка стає конусоподібною. З віком
положення ребер і грудини змінюється — передні кінці ребер і
грудина опускаються нижче. Збільшується об’єм грудної клітки,
що дозволяє ефективніше дихати. На форму грудної клітки
впливають фізичні вправи (у спортсменів грудна клітка ширша,
об’ємніша) та поза при сидінні. Деформація грудної клітки
(наприклад, внаслідок спирання грудьми до краю стола,
тривалого сильного нахилу голови і тулуба вперед) може
призвести до порушень розвитку серця, великих судин, легень.
 ДОДАТКОВИЙ СКЕЛЕТ
Скелет верхніх кінцівок складається із поясу верхніх кінцівок
(лопатки і ключиці) та скелету вільної верхньої кінцівки. Плечова
кістка рухомо з’єднана із лопаткою та передпліччям. Передпліччя
складається із променевої та ліктьової кісток та кісток кисті.
Кисть складається із кісточок зап’ястя, п’ястя та пальців.

Кістки кисті
1 — горохоподібна; 2 — тригранна;
3 — півмісяцева; 4 — човноподібна;
5 — велика трапецієподібна; 6 —
мала трапецієподібна; 7 —
головчаста; 8 — гачкувата.
 У новонароджених кістки зап’ястка складаються повністю з хрящової
тканини. До 7 років вони перетворюються у кістки. Кістки п’ястка і
фаланги пальців містять зародкові кісткові тіла. Скостеніння фаланг
пальців триває до 11 років а зап’ястя — до 12 років. Ці особливості слід
враховувати в навчальному процесі: недостатньо сформована кисть швидко
втомлюється, тому діти молодших класів не можуть швидко писати. Якщо
діти з раннього дитинства займаються грою на музичних інструментах —
процеси скостеніння фаланг пальців затримуються, пальці стають
довшими.

Окостеніння кісток кисті

(рентгенограма)
1 — епіфіз; 2 — діафіз; 3 —
суглобовий просвіт;
4 — епіфізарна пластинка.
Менш щільна хрящова тканина на
рентгенограмах виглядає
світлішою, епіфізарні пластинки,
інші зори росту хряща, та суглобові
простори — як світліші щілини.
 СКЕЛЕТ НИЖНІХ КІНЦІВОК
Скелет нижніх кінцівок складається із тазового пояса та кісток вільної
нижньої кінцівки. Кістки, що утворюють таз (дві тазові та крижова кістки),
розміщені у вигляді кільця. Вони забезпечують міцну опору для верхньої
частини тіла і захист для травної, сечової та статевої систем. Таз
збудований подібно в обох статей. Проте у жінок він мілкіший і ширший,
завдяки чому можливе виконання функції дітонародження.

СТАТЕВІ ВІДМІННОСТІ У БУДОВІ

ТАЗА
Таз чоловіка — зверху, таз
жінки — знизу.
1 — сіднична кістка; 2 —
лобкова кістка; 3 — клубова
кістка; 4 — тазовий вхід; 5 —
лобковий симфіз.
Таз новонародженого складається майже повністю із хрящів з
первинними ядрами для скостеніння. Таз має невеликі розміри,
його висота більша ніж ширина, статеві відмінності не виражені.
Тазова кістка закладається у вигляді трьох кісток: клубової,
сідничної та лобкової. Скостеніння і зрощення цих кісток
починається у 5-6 років і завершується у 17-18 років. У дівчат при
носінні взуття на високих каблуках незрослі кістки тазу можуть
зміститися і зростися неправильно (з часом це може утруднити
проходження плоду під час родів).

Нижня кінцівка складається з

тазового поясу та вільної кінцівки: -
стегно – стегнова кістка;
- гомілка – велика і мала гомілкові;
- стопа – передплесно, плесно та
фаланги пальців.
 КІСТКИ СТОПИ
1 — надп’яткова; 2 — човноподібна; 3 — проміжна клиноподібна; 4
— медіальна клиноподібна; 5 — латеральна клиноподібна; 6 —
кубоподібна; 7 — п’яткова.

КІСТКИ СТОПИ
М’ЯЗОВА СИСТЕМА. БУДОВА І ФУНКЦІЇ М’ЯЗІВ
М’ЯЗИ СТАНОВЛЯТЬ ОСНОВНИЙ ОБ’ЄМ ТІЛА І БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ЙОГО
МАСИ. ВОНИ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА ТРИ ТИПИ: ПОПЕРЕЧНО-СМУГАСТІ СКЕЛЕТНІ
М’ЯЗИ, ГЛАДКІ МИМОВІЛЬНІ М’ЯЗИ І СЕРЦЕВИЙ М’ЯЗ. УСІМ М’ЯЗАМ
ВЛАСТИВІ: ЗБУДЛИВІСТЬ, ПРОВІДНІСТЬ ІЗДАТНІСТЬ СКОРОЧУВАТИСЯ ТА РО
ЗСЛАБЛЯТИСЯ, ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ПОПЕРЕДНЬОГО СТАНУ. ПРОВІДНІСТЬ —
ЦЕ ЗДАТНІСТЬ М’ЯЗА ПРОВОДИТИ НЕРВОВІ ІМПУЛЬСИ, ЗБУДЛИВІСТЬ І
СКОРОТЛИВІСТЬ М’ЯЗА ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ЦЕНТРАЛЬНОЮ НЕРВОВОЮ
СИСТЕМОЮ.

Типи м’язових волокон:

1 — посмуговані; 2 — гладенькі; 3 —
серцеві.
 М’ЯЗОВА СИСТЕМА. БУДОВА І
ФУНКЦІЇ М’ЯЗІВ
 М’язи становлять основний об’єм тіла і більшу частину його маси. Вони
поділяються на три типи: поперечно-смугасті скелетні м’язи, гладкі
мимовільні м’язи і серцевий м’яз. Усім м’язам
властиві: збудливість, провідність іздатність скорочуватися та розслаб
лятися, повертаючись до попереднього стану. Провідність — це
здатність м’яза проводити нервові імпульси, збудливість і
скоротливість м’яза визначаються центральною нервовою системою.

Типи м’язових волокон:

1 — посмуговані; 2 —
гладенькі; 3 — серцеві.
ДЛЯ ГЛАДКОЇ М’ЯЗОВОЇ
ТКАНИНИ ХАРАКТЕРНА СПОНТАННА АКТИВНІСТЬ —
ЗДАТНІСТЬ ДО СКОРОЧЕННЯ ЗА ВІДСУТНОСТІ ПРЯМИХ
ПОДРАЗНИКІВ АБО ПІД ВПЛИВОМ ІМПУЛЬСІВ ВІД
АВТОНОМНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ. ГЛАДКІ М’ЯЗИ
РОЗМІЩЕНІ У СТІНКАХ УСІХ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ І
КРОВОНОСНИХ СУДИН. НАПРИКЛАД, ВОНИ
ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРОХОДЖЕННЯ ЇЖІ ЧЕРЕЗ ТРАВНИЙ
ТРАКТ, ФОКУСУВАННЯ ЗОРУ, ЗМІНУ ТОНУСУ
АРТЕРІЙ. СЕРЦЕВИЙ М’ЯЗ Є УНІКАЛЬНИЙ ЗА
СТРУКТУРОЮ ЗАВДЯКИ РОЗГАЛУЖЕННЯМ
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ МІЖ ЙОГО КЛІТИНАМИ.
 Для гладкої м’язової тканини характерна спонтанна активність —
здатність до скорочення за відсутності прямих подразників або під
впливом імпульсів від автономної нервової системи. Гладкі м’язи
розміщені у стінках усіх внутрішніх органів і кровоносних судин.
Наприклад, вони забезпечують проходження їжі через травний тракт,
фокусування зору, зміну тонусу артерій. Серцевий м’яз є унікальний
за структурою завдяки розгалуженням взаємозв’язків між його
клітинами.
 Скелетні м’язи ми можемо свідомо скорочувати і розслаблювати.
Переважна більшість їх з’єднується з кістками. Усі м’язи тулуба і
кінцівок утримуються в стані часткового скорочення, — м’язовому
тонусі, за допомогою імпульсів від спинного мозку. Якщо м’яз
втрачає іннервацію (нервове забезпечення) на декілька місяців, то
його маса зменшується.
 М’язи травмуються частіше але здатні швидко відновлюватися.
Скелетних м’язів є понад 600. Разом з кістками ці м’язи забезпечують
людину життєвою силою, що дає їй змогу рухатися. Ці м’язи
переважно прикріплені до однієї кістки, перекинуті через суглоб і
прикріплені до іншої кістки.
 БУДОВА І СКОРОЧЕННЯ М’ЯЗІВ
 Скелетні м’язи складаються з щільно укладених груп довгастих
клітин —м’язових волокон, оточених своєрідним "футляром" зі
сполучної тканини. М’язові волокна утворені тоншими
волокнами — міофібрилами. Кожна міофібрила складається із
товстих і тонких міофіламентів. Чергування міофіламентів цих
двох типів надає волокнам скелетних м’язів поперечної
смугастості. У розслабленому м’язі товсті і тонкі міофіламенти
лише дещо перекривають один одного. Коли м’яз скорочується,
товсті волокна ковзають між тонкими, подібно до переплетених
пальців. Внаслідок цього вкорочуються міофібрили і м’язові
волокна — м’яз скорочується Численні капіляри пронизують
сполучну тканину забезпечуючи надходження великої кількості
кисню і глюкози, що потрібні для скорочення м’язів. У
сполучній тканині також проходять лімфатичні судини та нерви.
 БУДОВА М’ЯЗА
 1 — м’яз; 2 — пучки; 3 — перимізій; 4 — капіляр; 5 — м’язові волокна; 6 —
міофібрила; 7 — смуга Z; 8 — саркомер; 9 — тонкий міофіламент; 10 —
тропоміозин; 11 — актин; 12 — товстий міофіламент; 13 — хвіст молекули
міозину; 14 — голова молекули міозину.
 ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ШВИДКОСТІ, ТОЧНОСТІ
ВИКОНАННЯ РУХІВ
 У процесі розвитку опорно-рухового апарату
змінюються швидкість і точністьвиконання рухів. Зростання цих
показників в значній мірі залежить не стільки від розвитку м’язів,
скільки від розвитку центральної нервової системи (зокрема швидкості
нервових процесів у моторних ділянках кори великих півкуль).
Швидкість рухів характеризується швидкістю одноразового скорочення,
та швидкістювиконання повторюваних рухів. Швидкість одноразового
скорочення різко зростає в дітей з 4-5 років і в 13-14 років є майже такою
ж як в дорослої людини.
 Частота виконання рухів за одиницю часу досягає максимальних
показників у 15 років після чого починає знижуватися.
Точність виконання рухів суттєво змінюється з віком. Діти до 5 років не
можуть виконувати точні рухи. Ця властивість починає зростати у
шкільний період, коли діти починають вчитися писати. В 9-10 років
точність виконання рухів майже така ж, як в дорослої людини. У
вдосконаленні цієї властивості важливу роль відіграє формування
центральних механізмів виконання довільних рухів.
ПОРУШЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ У ДІТЕЙ ТА
ПІДЛІТКІВ
ЗВИЧНЕ ПОЛОЖЕННІ ТІЛА ПІД ЧАС ХОДЬБИ, СТОЯННЯ,
СИДІННЯ І РОБОТИ НАЗИВАЮТЬПОСТАВОЮ. ПРАВИЛЬНА
ПОСТАВА ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ НОРМАЛЬНИМ ПОЛОЖЕННЯМ
ХРЕБТА, ПРАВИЛЬНИМИ ЙОГО ВИГИНАМИ, СИМЕТРИЧНИМ
РОЗМІЩЕННЯМ ЛОПАТОК, ПЛЕЧЕЙ, ПРЯМИМ ТРИМАННЯМ
ГОЛОВИ, ПРЯМИМИ НОГАМИ БЕЗ СПЛЮЩЕННЯ СТОП. ПРИ
ПРАВИЛЬНІЙ ПОСТАВІ ОПТИМАЛЬНО ФУНКЦІОНУЄ СИСТЕМА
ОРГАНІВ РУХУ, ПРАВИЛЬНО РОЗМІЩЕНІ ВНУТРІШНІ ОРГАНИ,
ПРАВИЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЦЕНТРУ ВАГИ ТІЛА.
ПРИЧИНАМИ ПОРУШЕННЯ ПОСТАВИ Є ОСЛАБЛЕННЯ М’ЯЗІВ І
ЗВ’ЯЗОК В ЦІЛОМУ. ДО ПОРУШЕНЬ ПОСТАВИ
НАЛЕЖАТЬ ВИКРИВЛЕННЯ ХРЕБТА, АСИМЕТРІЯ РОЗВИТКУ
М’ЯЗІВ ТА КІСТОК, СПЛЮЩЕННЯ ГРУДНОЇ КЛІТКИ, СТОП ТОЩО.
ЦЬОМУ СПРИЯЮТЬ ВІДСУТНІСТЬ ФІЗИЧНИХ ТРЕНУВАНЬ,
СИСТЕМАТИЧНЕ НЕПРАВИЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТІЛА, РІЗНІ
ЗАХВОРЮВАННЯ (НАПРИКЛАД, РАХІТ).
 ПОРУШЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ У
ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ
 Звичне положенні тіла під час ходьби, стояння, сидіння і роботи
називаютьпоставою. Правильна постава характеризується
нормальним положенням хребта, правильними його вигинами,
симетричним розміщенням лопаток, плечей, прямим триманням
голови, прямими ногами без сплющення стоп. При правильній
поставі оптимально функціонує система органів руху, правильно
розміщені внутрішні органи, правильне положення центру ваги
тіла.Причинами порушення постави є ослаблення м’язів і зв’язок
в цілому. До порушень постави належать викривлення
хребта, асиметрія розвитку м’язів та кісток, сплющення
грудної клітки, стоп тощо.
 Цьому сприяють відсутність фізичних тренувань, систематичне
неправильне положення тіла, різні захворювання (наприклад,
рахіт).
 Вигини хребта
(зліва фізіологічні, справа — патологічні)
 Порушенню постави сприяє професійна діяльність
людини. Фізичні вправи, зв'язані з різними видами праці
і спорту, викликають більший розвиток тих м'язів, які є
найбільш навантаженими. Праця професіонала
зумовлює тривале перебування тіла в якомусь одному
положенні (наприклад, зігнутому під час роботи за
верстатом) чи постійну зміну положення тіла в одному
напрямку (наприклад, згинання і розгинання тулуба в
столярів). Тому професійна робота є причиною
сильнішого розвитку одних частин тіла і деякого
відставання інших.
Дякую за увагу!