1.

Предмет і зміст анатомії,її значення для клінічних дисциплін і медичних

практик.
Анатомі людини- наука про форму і будову тіла людини у зв’язку з його
функціями і закономірностями розвитку- це одна з фундаментальних медико-
біологічних дисциплін,достатнє значення якої обов’язкове для лікаря. До
завдань анатомії входить дослідження основних етапів розвитку людини в
процесі еволюції, особливостей будови тіла і окремих органів в різні вікові
періоди, формування людського організму в умовах зовнішнього середовища.
Анатомія і фізіологія становлять фундамент медичної освіти, медичної науки.
«Без анатомії немає ні терапії, ні хірургії, а одні лише знаки і забобони», - писав
відомий акушергінеколог А. П. Губарєв (1855-1931).

2.Коротні відомості з історії анатомії Гіппократ,Гален,Пирогов та ін.

Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є М.І. Пирогов
(1810—1881рр.), Створив перший атлас топографічної анатомії людини,
засновник військово-польової хірургії, започаткував використання анестезії при
оперативних втручаннях. Член-кореспондент Петербурзької академії
наук, професор, доктор медицини.Гале́н — грецький лікар, хірург і
філософ римської доби. Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і
рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і
розкриття трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став
основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з
анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського
тіла».Гіппокра́т із Ко́су — грецький лікар золотої доби Афін ,який вважається
однією з найвизначніших осіб в історії медицини. На знак визнання його
значного внеску до розвитку цієї науки, зокрема за створення Гіппократової
школи медицини, Гіппократа називають «батьком сучасної медицини».
Створена ним інтелектуальна школа здійснила революцію медицини
стародавньої Греції, встановивши її як окремішну
від теургії та філософії наукову дисципліну та, відповідно, як окремий фах.

3.Кістка як орган,її будова і ріст.Класифікація кісток.

Кістка- орган ,утворений кількома тканинами,найголовнішою з них є кісткова
тканина.
Суглобові поверхні вкриті гіаліновим хрящем,решта поверхні- окістям-
сполучнотканинною оболонкою.
У товщі кістки проходять судини,в порожнині – кістковий
мозок(червоний,жовтий) Нерви проходять разом з судинами,закінчуються у
тканинах кісткового мозку і на стінках судин.
Форма кісток зумовлена їх функцією.5 видів кісток: 1) трубчасті (довгі-
стегнові,плечові;короткі- фаланги,п’ясткові,плеснові),мають діафіз(з
компактної речовини) та епіфізи(з губчастої речовини).2)губчасті-з губчастої
речовини,вкриті компактною речовиною –грудина,ребро.3)плоскі-утворюють
порожнини-лопатка,тазова кістка.4)повітряні-мають порожнину заповнену
повітрям-лобова,решітчаста,верхня щелепа,клиноподібна.5)змішані- мають
складну форму,різну будову- кістки основи черепа,ключиця.
Ріст в довжину відбувається за допомогою епіфізарного хряща.
4.Розвиток черепа в онтогенезі людини.Будова склепіння і основи черепа.
Мозковий череп має основу й склепіння. До складу мозкового черепа входить
8 кісток — 2 парні (2 тім’яні osp arietale, 2 скроневі os temporale) та 4 непарні
(лобова osfrontale, решітчаста osathmoidale, клиноподібна ossphenoidale й
потилична osoccipitale).
Основу черепа у і вою чергу поділяють на зовнішню основу черепа та
внутрішню.основу черепа.
Внутрішня основа черепа(basiscranii interna) поділяється на 3 черепні ямки:
передню, середню та задню.
Передня черепна ямка(fossacraniianterior) З’єднуеться з:1) Ппорожниною носа
через решітчасті отвори; 2)очною ямкою зоровим каналом. і У більшості
підручників пишеться, що canalisopticusсполучає очну і середню черепну ямки).
Середня черепна ямка(fossacranii média)
. З'єднується з: 1) очною ямкою через верхню очноямкову щилину, 2)крило-
піднебінною ямкою через круглий отвір; 3) підскроневою ямкою через овальний
отвір; 4)зовнішньою основою черепа через рваний отвір(foramen lacerum - між
верхівкою піраміди та тілом клиноподібної кістки).
Задня черепна ямка(fossacranii posterior). З'єднується з: 1 Внутрішнім вухом
через внутрішній слуховий прохід; 2)зовнішньою основою черепа через
яремний отвір(foramen jugulare), утворений однойменними вирізками
потиличної та скроневої кісток), канал під"язикового нерва та великий отвір
(також з хребтовим каналом)
Зовнішня основа черепа(basiscraniiexterna) попереду утворена лицевим
черепом, у межах якого Знаходяться: 1)кісткове піднебіння(palatumosseum) з
каналами різцевим(canalisincisivus) та парним великим піднебінним(canalis
palatinus major). До цих каналів стоматологи підводять знеболюючі для анестезії
піднебіння та ясен (різцева та палатинальна анестезії); 2) 2 хоани(choanae),
3)парнанижня очноямкова щілина(fissura orbitalisinferior) - між великим
крилом ossphenoidaleта верхньою щелепою; 4)парнакрило-верхньоіиелепна
щілина(fissura pterygomaxillaris) - між крилоподібним відростком
ossphenoidaleта тілом верхньої щелепи, 5)парнийнососльозовий
канал(canalisnasolacrimal). Крім того, тут розрізняють ямки: 1) скроневу, хоча
вона розташована у межах покрівлі черепа: 2)підскроневу та 3)крило-
піднебінну.

5.Індивідуальні,вікові,статеві особливості черепа.

Для черепа характерні статеві відмінності. Чоловічий череп на 10% більше
жіночого. Поверхня жіночого черепа більш гладка, надбрівні дуги розвинені
слабше, а тім’я більш плоске, у чоловіків рельєф виражено у зв’язку з великим
розвитком прикріплених до нього м’язів. Лицьової череп у осіб чоловічої статі
росте в довжину сильніше, ніж жіночого. Очниці мають відносно велику
величину, навколо носові пазухи виражені сильніше. Кістки зазвичай дещо
товщі, ніж у жіночого черепа. Поздовжній (переднезадний) і вертикальний
розміри у чоловічого черепа великі. Мсткість черепа у чоловіків дорівнює в
середньому 1450 см3, а у жінок - 1300 см3. Різницю можна пояснити меншими
розмірами тіла у жінок.
Вікові особливості
Перехід сполучної тканини в кісткову також відбувається протягом усього
життя людини. Залишки сполучної тканини зберігаються між кістками черепа у
вигляді джерелець у новонароджених і швів у дорослих.
Джерелець у новонародженого шість: передній, задній, два клиновидних і два
сосковидних. Передній, або лобовий, найбільший, розташований між лобової і
тім’яними кістками в місці сходження стреловидного шва з вінцевим і має
форму ромба. Задній, або потиличний, джерельце знаходиться між потиличної і
тім’яними кістками. Клиновидний джерельце видно в місці сходження лобової,
тім’яної і великого крила клиноподібної кістки. Соскоподібного джерельце
розташовується між потиличної, тім’яної та соскоподібного відростка скроневої
кістки. Завдяки наявності джерелець череп може змінювати свою форму під час
проходження голівки плоду через родові шляхи матері під час пологів.
Джерельця заростають після народження: задній – на 2-му місяці, клиновидні і
сосковидні – на 2-3-му місяці, лобовий – до 1,5 року.
Обсяг мозкового черепа новонародженого в середньому 350-375 см, до 6 місяців
він стає в 2 рази більше, до 2 років – в 3 рази, а у дорослої людини – в 4 рази
більше. Співвідношення мозкового і лицевого черепа у дитини не таке, як у
дорослого, тому обличчя ‘дитини коротке і широке. У новонародженого
лицьовий відділ черепа розвинений менше порівняно з мозковим. Повітроносні
пазухи кісток черепа не розвинені. Зуби відсутні. Внаслідок слабкого розвитку
мускулатури ще не функціонують різні м’язові горби, слабо виражені гребені і
лінії. З цієї причини розвинені слабко і щелепи, альвеолярний край відсутній,
нижня щелепа складається з двох незрісшихся частин.
6.Мозковий череп,особливості розвитку і будови.Скронева
кістка,основні канали та їх зміст.
КІСТКИ МОЗКОВОГО ВІДДІЛУ ЧЕРЕПА:
Лобова кістка(os frontale) непарна, повітроносна, поділяється на 3 частини: 1)
лобова луска, 2) очноямкова (парна), 3)носова
Тім"яна кістка(os parietale) парна, плоска, має 4 кути, 4 краї і 2 поверхні. На її
внутрішній поверхні є борозна верхнього сагітального
синусу(sulcussinussagittalissuperioris) та борозна сигмоподібного
синусу(sulcussinussigmoidei). На зовнішній поверхні є скроневі лінії: верхня і
нижня
Потилична кістка(os occipitale) непарна, поділяється на 3 частини, які
оточують великий отвір(foramenmagnum):1)основна, 2)бічна частина (парна), 3)
потилична луска.
Решітчаста кістка(os ethmoidale) непарна, повітроносна, складається з:
1)решітчастої пластинки(laminacribrosa),2)перпендикулярної
пластинки(laminaperpendі cularis) та 3)парного решітчастого
лабіринта(labyrinthus ethmoidalis).
Клиноподібна кістка(os sphenoidale) непарна, розташована у центрі основи
черепа між кропсними кістками. Складається з тіла, крил великих і малих та
крилоподібних відростків.
Скронева кістка(os temporale) парна, має 3 частини: лускову, кам"янисту та
барабанну.
1.Лускова частина(parssquamosa), як звичайно, має 2 поверхні. На зовнішній
поверхні розрізняють виличний обмежена суглобовим горбком (tuberculum
articulare), а в середині має кам"янисто-барабанну щилинувідросток(processus
zygomaticus) і, на межі з барабанною частиною, - нижньощелепну
ямку(fossamandibularis), яка попереду (fissura petrotympanica).
2.Барабанна чистина(pars tympanica) найменша, оточує зовнішній слуховий
отвір(porus acusticus externus), який веде у зовнішній слуховий
прохід(meatusacusticusexternus). Останній веде у барабанну порожнину, яка
знаходиться у кам"янистій частині скроневої кістки.
3.Кам"яниста частина(parspetrosa), або піраміда, вміщує барабанну
порожнину(cavitas tympani) та внутрішнє вухо.
Піраміда має: 1 )верхівку, а ззаду соскоподібний відросток(processus
mastoideus), з повітроносними комірками всередині, які з'єднуються з
барабанною порожниною через отвір у її задній стінці; 2)3 поверхні - передню,
задню та нижню. На передній поверхні є: на верхівці -трійчасте
втиснення(impressiotrigeminalis);покрівля барабанної
порожнини(tegmentympani). На задній поверхні - внутрішній слуховий
отвір(porusacusticusinternus), який веде у внутрішній слуховий
прохід(meatusacusticusinternus), та борозна сигмоподібної
пазухи(sulcussinussigmoidei). На нижній поверхні', зовнішній отвір сонного
каналу(apertura externa canalis carotici) - веде у сонний канал(canaliscaroticus),
який закінчується внутрішнім отвором сонного каналу.
7.Лицевий череп,будова його кісток,вікові особливості.
Верхня та нижня щелепи та їх будова. Співвідношення мозкового і лицевого
черепа у дитини не таке, як у дорослого, тому обличчя ‘дитини коротке і
широке. У новонародженого лицьовий відділ черепа розвинений менше
порівняно з мозковим.До кісток лицевого черепа відносяться: верхня щелепа
(2), нижня щелепа, вилична (2), піднебінна (2), носова (2), слізна (2), леміш
vomer , нижня носова раковина (2) та під"язикова os. hyoideum.
Верхня щелепа(maxilla) парна кістка. В неї розрізняють тіло та 4 відростка:
лобовий, виличний, піднебінний та комірковий з зубними комірками
(alveolidentales) для коренів зубів.
Тіло верхньої щелепи(corpus maxillae) має: 1) всередині повітроносну
верхньощелепну або гайморову пазуху(sinusmaxillaris), яку з"єднує з носовою
порожниною верхньощелепний розтвір(hiatusmaxillaris); 2) 4 поверхні -
передню та очноямкову, які розділені підочноямковим краєм(margo
infraorbitalis), носову та підскроневу.
1.На передній поверхні є: 1)підочноямковий отвір(foramen infraorbitale), у який
стоматологи роблять укол з метою знеболення більшості верхніх зубів
(інфраорбітальна анестезія). Foramen infraorbitale веде у підочноямковий канал
(canâlis infraorbitalis); 2)іклова ямка(fôssa canina).
2.Очноямкова поверхня(faciès orbitalis) має підочноямкову
борозну(sulcusinfraorbitalis), яка переходить у підочноямковий канал.
3.Носова поверхня(faciès nasalis) має верхньощелепний розтвір.
4.На підскроневій поверхні(faciès infratemporâlis) розрізняють верхньощелепний
горб(tubermaxillae), а на ньому коміркові отвори (foramin aalveolaria) для судин
і нервів, які стоматологи тут знеболюють, і називають цю анестезію
туберальною. Canalis palatinus major ,canalis incisivus.
Нижня щелепа(mandibula) непарна рухома кістка черепа. Складається з тіла та
2-х гілок.
1.Тіло нижної шелепи(corpus mandibulae) має: унизу - основу(basis mandibulae);
зверху - коміркову частину(par salvcolcfris) з зубними комірками(alveoli
dentales) для коренів зубів;
на зовнішній поверхні попереду підборідний виступ(protuberantiamentalis), а з
боків від нього, на рівні другого малого кутнього зубу - підборідний
отвір(foramen mentale), який стоматологи використовують для так анестезії.
На внутрішній поверхні - щелепно-під"язикова лінія (lіпеа mylohyoidea),
під"язикова ямка нижньої щелепи (fovea sublingualis),підщелепна ямка(fovea
submandibularis). Linea obligua, fossa digastrica – слід прикріплення m. digastricus,
canalis mandibularis.
2.Гілка нижньої щелепи(rinus mandibulae) утворює з тілом кут(àngulus
mandibulae), на якому назовні є жувальна горбистість(tuberositasmassetérica), а
зсередини - крилоподібна горбистість(tuberositaspterygoidea). На внутрішній
поверхні гілки є отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae) для судин і нерва,
до якого підводять анестетик з метою знеболення нижньої щелегш і зубів
(мандибулярна анестезія). Foramen mandibulae веде у канал нижньої
щелепи(canalismandibulae).
Зверху на гілці є 2 відростки: вінцевий(processus coronoideus) та
виростковий(processus condylaris), які розділені вирізкою нижньої
щелепи(incisura mandibulae). На processus condylaris розрізняють шийку нижньої
щелепи(collummandibulae) та голівку. У каналі нижньої щелепи проходить
n.mandibularis(3 гілка трійчастого нерва)
8.Зовнішня і внутрішня основи черепа,отвори та їх призначення.
Внутрішня основа черепа(basiscranii interna) поділяється на 3 черепні ямки:
передню, середню та задню.
Передня черепна ямка(fossa crani anterior)
утворена очноямковими частинами лобової кістки, решітчастою пластинкою
решітчастої кістки та малими крилами клиноподібної кістки. Її задня межа -
задні краї малих крил клиноподібної кістки та передперехресна борозна.
Зєднуеться з: 1)Порожниною носа через решітчасті отвори; 2)очною ямкою
зоровим каналом. і У більшості підручників пишеться, що canalis opticus
сполучає очну і середню черепну ямки).
Середня черепна ямка(fossacranii média)
утворена турецьким сідлом, великими крилами клиноподібної кістки,
лусковими частинами та пірамідами скроневих кісток. Її задня межа - спинка
турецького сідла та верхні краї пірамід. З'єднується з: 1) очною ямкою через
верхню очноямкову щилину, 2)крило-піднебінною ямкою через круглий отвір; 3)
підскроневою ямкою через овальний отвір; 4)зовнішньою основою черепа через
рваний отвір(foramen lacerum - між верхівкою піраміди та тілом клиноподібної
кістки).
Задня черепна ямка(fossa cranii posterior)
утворена потиличною кісткою, пірамідами скроневих кісток та спинкою
турецького сідла клиноподібної кістки.
З'єднується з: 1) Внутрішнім вухом через внутрішній слуховий прохід;
2)зовнішньою основою черепа через яремний отвір(foramen jugulare), утворений
однойменними вирізками потиличної та скроневої кісток), канал під"язикового
нерва та великий отвір (також з хребтовим каналом).

Зовнішня основа черепа(basis cranii externa)

Попереду- утворена лицевим черепом, у межах якого знаходяться:
1)кісткове піднебіння(palatum osseum) з каналами різцевим(canalis incisivus) та
парним великим піднебінним(canalis palatinus major). До цих каналів
стоматологи підводять знеболюючі для анестезії піднебіння та ясен (різцева та
палатинальна анестезії);
2) 2 хоани(choanae),
3)парна нижня очноямкова щілина(fissura orbitalis inferior) - між великим
крилом os sphenoidale та верхньою щелепою;
4)парнакрило-верхньошелепна щілина(fissura pterygomaxillaris) - між
крилоподібним відростком os sphenoidale та тілом верхньої щелепи,
5)парний нососльозовий канал(canalis nasolacrimal).
Крім того, тут розрізняють ямки: 1) скроневу, хоча вона розташована у межах
покрівлі черепа: 2)підскроневу та 3)крило-піднебінну.

9.Очна ямка,стінки,сполучення,вміст,судини і нерви,які проходять через її

сполучення
Очна ямка(orbita) має 4 стінки: 1)медіальна - утворена, головним чином,
(спереду назад) ним відростком maxillae, сльозовою кісточкою, лабіринтом
решітчастої кістки; вона є ОЧІІПІО і верхнім поверхом латеральної стінки
порожнини носа; 2)латеральна - виличною і кою ні великим крилом
ossphenoidale(очноямковою поверхнею); 3)верхня - лобовою кою (очноямкова
частина) і клиноподібною кісткою (малим крилом); 4)нижня - тілом
maxillae(очноямкова поверхня) та виличною кісткою.
Сполучається з: 1)передньою черепною ямкою (через зоровий канап);
2)середньою черепною ямкою (через верхню очноямкову щілину);
3)ПІДСКРОНЕВОЮ та крило-піднебінною ямками (через нижню очноямкову
щілину);
4)порожниною носа (через нососльозовий канал);
5)ікловою ямкою (через підочноямковий отвір).
В очній ямці розташоване очне яблуко з його допоміжним апаратом (судини,
нерви, м'язи, клітковина, фасції, слізні залози, сполучна оболонка і частина
сльозопровідних шляхів)
До органу зору, або ока, oculus(гр. ophthalmos), відносять: 1)очне яблуко,
2)додаткові структури ока та 3)зоровий нерв.
В очному яблуці розрізняють 3 оболонки та ядро. Оболонки очного яблука
поділяють на 1)зовнішню(фібрознуtunicafibrosabulbi), 2)судинну
tunicavasculosabulbiта 3)внутрішню (сітківкаretina
Ядроочного яблука - це кришталикlens, склисте тіло corpus vitreum і водяниста
волога. Разом з рогівкою вони єсвітозаломлюючгши утвореннями, необхідними
для фокусування зображення на сітківці).
Судини і нерви
2 пара черепних нервів-n.opticus виходить з очної ямки через зоровий канал.
7 пара черепних нервів 1) гілка n.trigeminus –n. Ophtalmicus – проходить через
верхню очноямкову щілину
Infraorbitalis –виходить у очну ямку через нижню очноямкову щілину.
10.Носова порожнина,стінки,носові ходи,приносові пазухи та їх сполучення.
Кісткова порожнина носа(cavitas nasalis ossea) починається грушоподібним
отвором (aperture piriformis), а закінчується хоанами.
Кістковою перегородкою носа(septum nasi osseum), утворена
перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки та лемішем і у більшості
випадків викривлена, вона поділяється на 2 частини, як правило неоднакові.
Кожна з 2-х частин порожнини носа мас 4 стінки: верхню, нижню, латеральну і
медіальну (спільну - це кісткова переродка носа).
1.Верхня стінка утворена lamina cribrosa решітчастої кістки та носовими
кістками .
2.Нижня-кісткове піднебіння, утворене верхніми щелепами (піднебінні
відростки) і піднебінними кістками (горизонтальні пластинки).
3.Латеральна стінка складна, тому її краще і пінії на 2 поверхи:
нижній утворений тілом верхньої щелепи (носова поверхня), нижньою пито
раковиною, перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки та крилоподібним
відростком os sphenoidale;
верхній поверх утворений як медіальна стінка очної ямки.
Кожну частину порожнини носа поділяють на 4 носові ходи:
 верхній -під верхньою носовою РАКОВИНОЮ,
 середній- під середньою,
 нижній- під нижньою носовою раковиною,
 загальний носовий хід між перегородкою носа та краями носових
раковин.

Сполучення: 1) з очною їмо (нососльозовим каналом, який відкривається у

нижній носовий хід); 2)з крило-піднебінною ямкою (клино-піднебінним
отвором); 3)з пазухами верхньощелепною, лобовою, решітчастою та
клиноподібною; три перші відкриваються у середній носовий хід.
Біляносові новітроносні пазухи відкриваються: 1) верхньощелепна (гайморова)
-у СЕРЕДНІЙ носовий хід; 2) лобова - у середній носовий хід; 3) решітчаста - у
середній носовий хід (частково у верхній); 4) клиноподібна - біля верхнього
носового ходу.
11.Крилопіднебінна,скронева і підскронева ямки:їх стінки,сполучення і
вміст.
Скронева ямка(fossa temporalis) обмежена зверху- скроневою лінією лобової
та тім"яної кісток, збоку - виличною дугую, зсередини від якої скронева ямка
сполучається з підскроневою.
Підскронева ямка(fossa infratemporalis) має 4 стінки: 1)верхня - підскронева
поверхня великого крила os sphenoidale; 2)передня - підскронева поверхня тіла
верхньої щелепи; 3)медіальна - крилоподібний відросток os sphenoidale;
латеральна - гілка нижньої щелепи.
Сполучається з ямками: 1)крило-піднебінною (через крило-верхньощелепну
щілину); 2)очною (нижньою очноямковою щілиною); 3)середньою черепною
(овальним та остистим отворами).
Kpилo-піднебінна ямка(fossa pterygopalatine) має 3 стінки: 1)передня - тіло
maxillae(верхньощелепний горб); 2)задня - крилоподібний відросток та
верхньощелепна поверхня великого крила os sphenoidale; 3)медіальна -
перпендикулярна пластинка os palatinum(відділяє ямку від порожнини носа).
Сполучається з: 1 )підскроневою ямкою (крило-верхньощелепною щілиною);
2)очною ямкою (нижньою очноямковою щілиною); 3)порожниною рота
(великим піднебінним каналом); 4)порожниною носа (клино-піднебінним
отвором); 5)середньою черепною ямкою (круглим отвором) та 6)рваним
отвором (крилоподібним каналом).

У крило-піднебінній ямці розташовується крило-піднебінний вузол. (Вузлові

гілки до крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion
pterygopalatinum) у вигляді 2–3 коротких нервів відходять від n. maxillaris
у fossa pterygopalatina, з’єднуються з ganglion pterygopalatinum)

12.Хрептовий стовп у цілому:будова,з’єднання.

Хребет утворений хребцями і складається з 5 відділів: шийного (7 хребців),
грудного (12), поперекового (5), крижового (5 крижових хребців, які утворюють
крижову кістку) та куприкового (в середньому 3 хребця, які утворюють куприк).
Шийні хребці,vertebrae cervicales (C1-C7), мають отвір поперечного відростка і
на цьому ж відростку -передній горбок і задній горбок. Передній горбок
поперечного відростка C6- сонний,-більше за інші і до нього, у разі
необхідності, притискують загальну сонну артерпо, розташовану поряд.
Від усіх хребців відрізняється перший (І) шийний - атлант, в якого: не має
тіла і остистого відростка; є 2 дуги, 2 латеральні (бічні) маси.
Другий (II) шийний - осьовий,axis, відрізняється тим, що на тілі має зуб.
Хребці С1– C7відрізняються коротким та подвоєним на кінці остистим
відростком.
C7 має на відміну від інших шийних довгий остистий відросток,
Грудні хребці,vertebrae thorâcicae (Th1-Th7), навідміну від інших мають
реброві ямки на тілах та поперечних відростках, оскільки вони утворюють
суглоби з ребрами.
Поперекові хребці,vertebrae lumbales (L1-L5), не мають принципових відмін.
Хребтовий стовп(columna vertebralis), або хребет, утворений хребцями (в
середньому 31-33), які з'єднані між собою зв'язками, хрящами, кістковою
тканиною, симфізами та суглобами. Він є осьовим скелетом і гнучкою оссю
тулуба.
Має функції: опорну, захисну (в першу чергу для спинного мозку, що
знаходиться ухребтовому каналі)та ін.
Довжина хребта біля 2/5 зросту: у жінок 60-65 см, у чоловіків 60-75 см і
зменшується протягом дня (на приблизно 2 см) та з віком (приблизно на 5 см).
Хребет має вигини, які формуються після народження: фізіологічні (у
сагітальній площині) та патологічні (у фронтальній).
Фізіологічних вигинів 4: кіфози- вигини випуклі назад (грудний та крижовий) і
лордози-вигани випуклі уперед (шийний та поперековий).
Патологічні вигини -сколіози-випуклі праворуч і ліворуч.

13.Грудна клітка у цілому:кістки,що її утворюють ,форма.

Грудна клітка,(thorax ), утворена 12 грудними хребцями, 12 парами ребер та
грудниною, з'єднаними перервно та безперервно.
Має отвори: верхня і нижня апертури; остання спереду і з боків обмежена
реберними дугами, які утворені з'єднаними між собою ребрами з 7- го по 10-е.
Між реберними дугами є підгруднинний (підреберний) кут. величина якого
залежить від форми грудної клітки. Ребра розділені міжребровими проміжками
(міжребер"ями).
Розрізняють 3 форми грудної клітки: 1)конічна (у людей брахіморфної,
атлетичної, будови тіла), має підгруднинний кут більше прямого; 2)плоска (у
людей доліхоморфного типу, слабкого фізичного розвитку), - підгруднинний
кут менше прямого; та 3)циліндрична (мезоморфний тип, середній між конічною
та плоскою), - підгруднинний кут близький до прямого.

Грудина,sternum,-має 3 частини: 1)ручка,manubrium sterni, на якій є: вирізка

яремна (incisura jugulaiis), вирізка ключичн ( incisura clavicularis), та вирізка
реберна, (incisure costalis),
2)тіло,corpus sterni, па якому також є реберні вирізки та
3)мечоподібний відросток.
кут груднини, angulus sterni, на рівні якого прикріплюються другі ребра, знаючи
положення яких легко можна визначити номери інших ребер; це необхідно для
оцінки положення і розмірів легень, серця та печінки на клінічних кафедрах.
Ребра, costae, - 12 пар: справжні - верхні 7 пар, несправжні - VIII-Xпари,
коливні - XI- XІІ пари
Ребро має 2 частини: реберний хрящ (передня) та кісткову (задня).
Кісткову частину ребра поділяють на: голівку ребра(caput costae),шийку
ребра(collum costae) і тіло ребра(corpus costae)межі шийки і тіла є горбик ребра,
а на тілі -борозна ребра(sulcus costae).

14.Класифікація зєднань кісток.Будова суглоба.Класифікація суглобів за

фомою суглобових поверхонь,кількостю осей та за їх функціями.
.
Розрізняють 3 типи з"єднань кісток: 1)неперервні, 2)напівсуглоби і 3)перервні
або суглоби.
Неперервні з"єднання(synarthroses) не мають щілини між кістками, які
з"єднуються (зрощуються) між собою сполучною тканиною, хрящем або
кісткою. У відповідності до цього неперервні з"єднання поділяють на 3 види: 1)
синдесмози, 2) синхондрози і 3) синостози.
1.Синдесмоз (від грецьк. desma- сполучна тканина) - неперервне з'єднання
кісток за допомогою сполучної тканини, яка утворює зв"язки (найчастіше),
мембрани, шви, тім"ячка та вклинення (особливий різновид з'єднання коренів
зубів з щелепами).
2.Синхондроз (від грецьк.Chondros- хрящ) - неперервне з'єднання кісток за
допомогою хряща.Синхондрози за часом існування поділяють на тимчасові, які
згодом переходять у синостози, і постійні. Наприклад, хрящі між діафізом та
епіфізами довгих трубчастих кісток після закінчення росту перетворюються у
кісткову тканину.
3.Синостоз (лат.os - кістка) - неперервне з"єднання кісток кістковою тканиною.
Наприклад, крижові хребці зрощені між собою кістковою тканиною у одну
кістку - крижову.
Перервне з"еднання (diarthrosis, або суглоб,articulatio), (грецьк. arthron) має З
обов'язкові ознаки: 1) суглобова порожнина, яка являє собою капілярну щілину.
Вона заповнена незначною кількістю синовіальної рідини, яка є смазкою для
суглобових поверхонь; 2)суглобові поверхні, вкриті тонким шаром гіалінового
хряща; 3)суглобова капсула або сумка, яка герметизує суглоб, виробляє
синовіальну рідину і прикріплюється до кісток по краях суглобових поверхонь.
Суглоби укріплюються зв'язками, які знаходяться, назовні від суглобової сумки
(інколи ще й у середині).
Якщо з'єднання кісток не має хоча б одного з 3-х обов'язкових ознак суглоба, то
воно зветься напівсуглоб або симфіз.
Суглоби класифікують за: 1)функцією, 2)формою суглобових поверхонь,
3)складністю будови, 4)наявністю додаткових утворень у середині суглоба,
5)особливостями функції.
• Рухи у суглобах анатомія розглядає як обертання навкруг 3-х умовних
осей: сагітальної (проходить через тіло спереду назад), фронтальної (проходить
через тіло у напрямку, паралельному лобу) та вертикальної. Для розуміння
цього треба, наприклад, уявити собі автомобіль. Його колесо обертається
навкруг осі, яка перпендикулярна до площини обертання, тобто до самого
колеса. Рухи навкруг сагітальної осі - це відведення (abduetio)та приведення
(adduetio), навкруг фронтальної - згинання (flexio) і розгинання (extensio");
навкруг вертикальної - обертання (ротація), яке може здійснюватися
досередини (pronatio)і назовні (supinatio).
Функціонально суглоби поділяють на 3 різновиди:
- одноосьові, рухи у яких можливі тільки навкруг однієї осі;
- двохосьові, у яких рухи можливі навкруг двох осей;
- трьох- або багатоосьові, рухи у яких можливі навкруг 3-х осей.
Функції суглобів визначає форма суглобових поверхонь. за якою суглоби
поділяють на такі основні види: а)циліндричні та блокоподібні; б)еліпсоподібні
та виросткові; в)кулясті та плоскі.
- Кістки покрівлі черепа з"єднуються між собою зубчастими швами (sutura
serrata): вінцевим, стріловим (сагітальним) та лямбдоподібним. Кістки лицевого
черепа - плоскими швами. Кістки основи черепа-синхондрозами.
15. Скронево-нижньочелюсний суглоб(articulatio temporomandibularis)
утворений скроневою по (нижньощелепна ямка) та головкою нижньої щелепи,
тому він простий. Оскільки суглобів два і нони можуть функціонувати тільки
разом - суглоб комбінований. Одна з суглобових поверхонь ввижається
виростком (голівка), тому він за формою - виростковий, а тому формально
функцією він повинен буги двохосьовий. Але оскільки у порожнині суглоба є
диск (тому він комплексний), у суглобі можлива більша кількість рухів
нижньої щелепи: 1) підняття та опускання; 2)вперед і назад; 3)рухи у боки
(ротація).
Суглоб укріллють 3 зв"язки, з яких головна - латеральна (lig. laterale), іде від
виличної дуги до шийки нижньої щелепи.
Кров’ю скронево-нижньощелепний суглоб забезпечується з зовнішньої сонної,
передній барабанної, глибокої вушної, верхньощелепної артерії.
Іннервація : 7 пара черепних нервів ,3 гілка трійчастого нерва – n.mandibularis.

16.Будова скелета верхньої та нижньої кінцівок,загальна характеристика.

Кістки поясу верхньої кінцівки.
Лопатка(scapula), парна плоска кістка трикутної форми, прилягає до задньої
стінки грудної клітки на рівні від II до VII ребер. Вона має: 2 поверхні -
передню реберну(faciès costâlis), більша частина якої утворює підлопаткову
ямку(fossasubscapulâris), де прикріплюється одноіменний м"яз, та
задню(faciesposterior); 3 краї - верхній(mârgo superior),(margomedialis) та
латеральний (margolateralis); 3 кути - верхній(angulussuperior),
нижній(angulusinferior) та латеральний(anguluslateralis). На латеральному куті,є
суглобова западина (cavitasglenoidalis), а поблизу - дзьобоподібний
відросток(proc. coracoideus). Задня поверхня поділена остю
лопатки(spinascapulae) на 2 ямки: надостьову(fossasupraspinata) та
підостьову(fossainfraspinata), у яких лежать одноіменні м"язи. Лопаткова ость
закінчується плечовим відростком - acromion, з яким утворює суглоб
акроміальний кінець ключиці.
Ключиця(clavicula), парна довга трубчаста кістка S-образної форми. Має тіло
(corpusclaviculae) та два кінця: груднинний(extremitasstemalis) - сполучається з
грудниною, і акроміальний(extremitasacromialis) - сполучається з
лопаткою.Кістки вільної частини верхньої кінцівки.
Плечова кістка(humerus)(довга трубчаста кістка. На верхньому кінці, або
проксимальному епіфізі, є голівка(caput humeri), яка відмежована анатомічною
шийкою(collum matomicum), від 2-х горбків: великого(tuberculum majus) та
малого(tuberculum minus), між якими є міжгорбкова борозна(sulcus
intertubercularis). Зразу під головкою та горбками є хірургічна шийка(collum
hirurgicum). Від горбків униз відходять гребені горбків. На тілі плечової кістки
треба запам"ятати борозну променевого нерва (sulcus nervi radialis) та
дельтоподібну горбистість (tuberösitas deltoidea). Дистальний епіфіз має
виросток плечової кістки (condilus humeri), який складається з
голівочки(capitulum humeri) та блоку(trochlea humeri). Вище виростка є
надвиросток латеральний(epicondilus lateralis) та медіальний(epicondilus
medialis). Останній має борозну ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris).
Кістки передпліччя –променева та ліктьова (довгітрубчасті).
Променевакістка(radius) у положенні супінації передпліччя розташована
латерально від ліктьової кістки (тобто збоку великого пальця).
На верхньому кінці має головку променевої кістки(caput radii), в якої є суглобові
поверхні; звужену частину під -шийку(collum radii) та ще трохи нижче -
горбистість(tuberositas radii). Тіло має 3 поверхні та 3 краї, з яких бажано
злпам"ятати міжкістковий край(margo interosseus).
На нижньому кінці розрізняють шилоподібний відросток(processus styloideus) та
зап"ясткову суглобову поверхню.
Ліктьова кістка(ulna) розташована медіально від променевої.
На верхньому кінці має ліктьовий відросток(olecranon),блокоподібну
вирізку(incisura trochlea'ris) та ін. Тіло має З поверхні та 3 краї, один з яких
міжкістковий(mârgo interosseus). На дистальному, епіфізі є голівка(caput ulnae) з
суглобовою поверхнею та (processus styloideus).
Кістки кисті(ossa mânus) поділяютьна 3 групи: кістки зап"ястка(o'ssa
сагрі),кістки п"ястка(ôssa metacârpi) та кістки папьців або фаланги (ossa
digitrоrum s. phalanges).
Кістки зап"ястка , утворюють 2 ряда: проксимальний (4), який з'єднується з
кістками передпліччя, та дистальний (4).
Кісток п"ястка 5; вони розташовані між кістками зап"яспса та пальців, кожна і
них має основу, тіло та голівку. Кістки пальців численні. Кожен палець, за
виключенням великого (в якого 2), має 3 фаланги: проксимальну, середню та
дистальну (нігтьову).
Розрізняють суглоби верхньої кінцівки: груднинно-ключичний, акроміально-
ключичний, плечовий, ліктьовий, променево-зап"ястковий та численні суглоби
кисті.
Кістки поясу нижньої кінцівки
Кульшова кістка(os coxae) складається з 3-х кісток: клубової, сідничої та
лобкової, які у період росту з"єднані хрящем, а після 16 років - зрощуються
кістковою тканиною у одну кістку.
Клубова кістка(osilium) має тіло (corpusossisilii) та крило (âla ossis ilii), на якому є
дві поверхні: зовнішня (сіднична), де прикріплюються три сідничні м"язи, і
внутрішня, на якій розрізняють клубову ямку (fossailiaca), дугоподібну лінію
(lineaагси вушкоподібну поверхню (faciès auricularis) та ін. На крилі зверху
виділяють клубовий гребінь (cristailiaca). На гребені є спереду дві передні
клубові ості: передня верхня (spinailiâca anteriorsuperior) та передня нижня
(spinailiacaanteriorinferior), а позаду - 2 задні клубові ості.
Сіднича кістка(os ischii), має тіло (corpus ossis ischii), гілку (ramuso'ssisischii), які
утворюють кут - сідничий горб (tuberischiadicum), дві сідничі вирізки - велику і
малу (incisureischiâdica major et incisu'ra ischiâdica minor) і сідничу ость
(spinaischiadica).
Лобкова кістка(os pubis) крім тіла має дві гілки: верхню (ramussuperior) та
нижню (ramusinferior), які у місці з"єднання утворюють симфізіальну поверхню.
На верхній гілці треба запам"ятати лобковий горбик (tuberculum pubicum) та
гребінь лобкової кістки (pécten ôssis pubis). Лобкова кістка разом з сідничною
утворюють затульний отвір (foramenobturdtum).
Клубова, сіднича та лобкова кістки, тілами, утворюють кульшову западину
(acetabulum
Стегнова кістка(femur), найбільша з усіх. Має на проксимальному епіфізі
головку(caputfe'moris),шийку(collumfe'moris),вертлюги - великий і малий
(trochantermajorettrochanterminor). На тілі є сіднична горбистість
(tuberositasglutea), шорстка лінія (lineaaspera). Нижній кінець закінчується двома
виростками (condyluslateralisetcondilusmedialis) з суглобовими поверхнями.
Надколінок(patella) - це велика сесамовидна кістка, яка є блоком для
сухожилка чотириголового м"язу стегна і, як така, полегшує роботу м"яза
(розгинання колінного суглоба).
Великогомілкова кістка(tibia) друга за розмірами після стегнової.
Проксимальний епіфіз-більший за товщиною, ніж нижній, і має: медіальний та
латеральний виростки (condyles)

Кісгки стопи (os.spedis), як і кістки кисті, поділяють на 3 групи: кістки заплесна,

плесна піни.цін (фаланги). Кістки заплесна(o'ssatarsi): надп"яткова (talus),
п"яткова (calcaneus), ішюиодібші (osnaviculare), кубоподібна (oscuboideum) і 3
клиноподібних (ossacuneifo'rmea) - іісрилі.іш, медіальна і нроміжна. Кістки
плесна(o'ssametatarsi) та кістки пальців Костю і будовою такі ж як і кістки п"ястка
кисті.

17.Плечовий суглоб:загальна характеристика,рухи,м’язи , що їх

забезпечують.
Плечовий суглоб(art. humeri), утворений 2-ма суглобовими поверхнями 2-х
кісток: caput humeri та cavitas glenoidlis scapulae - тому він простий. За формою
суглобових поверхонь він кулястий, тому за функцією - 3-хосьовий,' тому у
ньому можливі рухи навкруг 3-х осей:' згинання та розгинання; приведення і
відведення, та обертання (пронація і супінація). Особливості суглоба: суглобова
западина лопатки плоска та невелика порівняно з голівкою плечової кістки і
тому мінімально обмежує рухи плечової кістки; суглобова капсула тонка та
ненатягнута; суглоб, фактично, не має зв"язок - дозволяють плечовому суглобу
бути найбільш рухомим з усіх. Але це має і мінуси: у суглобі частіше ніж у інших
бувають вивихи.

М’язи: m.deltoideus – відводить плече,

m. Suptaspinatus- відводить,.
m.teresmajor – синергіст найширшого м’язу,
m. Infraspinatus - супінує,.
m.teresminor – синергіст m. Infraspinatus ,
m. Supscapularis – пронує і приводить,
m. Caracobrachialis-згинає плечовий суглоб і згинає плече
 18.Ліктьовий та променево-зап’ястковий суглоби:
Ліктьовий суглоб(art. cubiti) утворюють 3 кістки: плечова, променева та
ліктьова, між якими є 3 прості суглоби, закриті 1-єю суглобовою капсулою. Тому
ліктьовий суглоб складний.
1.Перший простий суглоб -плечопроменевий, утворений голівочкою плечової та
голівкою променевої кісток, за формою суглобових поверхонь кулястий, тому за
функцією - 3-х осьовий.
2.Плечоліктьовий суглоб утворений блоком плечової та блокоподібною
вирізкою ліктьової кісток за формою - блокоподібний, тому за функцією - 1-
осьовий.
3.Променеволіктьовий проксимальний суглоб утворений верхніми кінцями
променевої (голівкою) та ліктьової кісток, за формою циліндричний, тому - 1-
осьовий. Комбінація 3-х різних за функцією простих суглобів: 3- хосьового та
двох 1-осьових створила ліктьовий суглоб, за функцією 2-хосьовий, у якому
можливі згинання і розгинання, та обертання (пронація і супінація).
М’язи:m. Biceps brahii згинає л.с.,m.brachialis згинає л.с.,m. tricepsbrachii
розгинає л.с.,поверхневі м’язи передпліччя- згинають л.с. ,круглий пронатор-
згинає л.с..
Променево-зап"ястковий суглоб(art. radiocarpalis), утворений 4-ма
суглобовими поверхнями 4-ох кісток: променевої та 3-ма кістками
проксимального ряду зап"ястка, тому він складний. За формою суглобових
поверхонь - еліпсоподібний, тому 2-хосьовий - у ньому можливі: 1)згинання та
розгинання і 2)відведення та приведення
19.Кістки таза.Таз в цілому.Розміри таза.Статеві відмінності.
Кульшова кістка (os сохае) складається з 3-х кісток: клубової, сідничої та
лобкової, які у період росту з"єднані хрящем, а після 16 років - зрощуються
кістковою тканиною у одну кістку.
Клубова кістка(osilium) має тіло (corpusossisilii) та крило (аіа ossisilii), на
якому є дві поверхні: зовнішня (сіднична), де прикріплюються три сідничні
м"язи, і внутрішня, на якій розрізняють клубову ямку (fossailiaca), дугоподібну
лінію (linea arcuаta), вушкоподібну поверхню (faciesauricularis) та ін. На крилі
зверху виділяють клубовий гребінь (cristailiaca). На гребені є спереду дві
передні клубові ості: передня верхня (spina iliaca anterior superior) та передня
нижня (spinailiacaanteriorinferior), а позаду - 2 задні клубові ості.
Сіднича кістка(os isöiii), має тіло (corpusossisischii), гілку (râmus o’ssisischii),
які утворюють кут - сідничий горб (tuberischiâdicum), дві сідничі вирізки -
велику і малу (incisura ischiâdica major et incisura ischiadica minor) і сідничу ость
(spinaischiadica).
Лобкова кістка(os pubis) крім тіла має дві гілки: верхню (ramussuperior) та
нижню (ramusinferior), які у місці з"єднання утворюють симфізіальну поверхню.
На верхній гілці треба запам"ятати лобковий горбик (tuberculum pubicum) та
гребінь лобкової кістки (pécten ôssis pubis). Лобкова кістка разом з сідничною
утворюють затульний отвір(foramen obturâtum).
Клубова, сіднича та лобковакістки, тілами, утворюють кульшову
западину(acetabulum).
Таз (pelvis) утворений 2-ма кульшовими і крижовою кістками та куприком.
Його поділяють на великий таз(pelvis major) і малий(pelvis minor). Межа між
ними - погранична пінія(linea terminälis) - включає мис, дугоподібні лінії,
гребені лобкових кісток та верхній край лобкового симфізу. Вище linea
terminälis - великий таз, нижче - малий.
Малий таз-це кістковий канал (порожнина); має отвори: верхня
апертура(aperturapelvissuperior);нижня (aperturape'lvisinfe'rior);великий и малий
сідничі отвори(foraminaischiadicummajor et minor) для м"язів, судин і нервів;
затульний отвір(Tor. obturatum), закритий затульною мембраною
(membra'naobturatoria). Мембрана разом з м"язами залишає у межах затульного
отвору затульний канап(canalisobturatorius) для судин та нервів. Таз дорослих
має статеві особливості. У жінок він ширше та нижче, мис менше, тому верхня
апертура (вхід у малий таз) має поперечно-овальну форму, нижні гілки
лобкових кісток утворюють кут більше 90° (лобкова дуга).Розміри жіночого
тазу визначають акушери-гінекологи дляпрогнозу пологів. Розміри (середні)
великого тазу.1) distantiaspinarum - відстань між 2-ма spinailiacaanteriorsuperior -
26 см; 2) distantiacristärum - між 2-ма найдальшими точками cristailiaca - 29 см;
3) distantiatrochanterica - між верхівками 2-х trochantermajor - 32 см.Розміри
малого тазу.4) зовнішній прямий розмір- від симфіза до заглиблення між
остистими відростками Lv-S! - 20-21 см; 5)
справжня кон"югата (conjugata vera) - відстань між мисом та найбільш
виступаючою назад точкою внутрішньої поверхні лобкового симфізу - 11 см;
6)поперечний розмір виходу з малого тазу - між двома внутрішніми краями
сідничних горбів - 11 см; 7) прямий розмір виходу малого тазу - між нижнім
краєм симфізу та верхівкою куприка - 9-11 см.
20.Кульшовий суглоб:загальна характеристика ,рухи,групи мязів ,що їх
забезпечують.
Кульшовий суглоб,art. coxae, утворений 2-ма суглобовими поверхнями 2-х
кісток: тазової та стегнової, тому він простий. За формою суглобових поверхонь
- кулястий (чашоподібний), тому 3-хосьовий і у ньому можливі: 1)згинання та
розгинання (flexio etextensio); 2)відведення та приведення (abductio et adductio);
3)ротації назовні (супінація) та всередину (пронація).
М"язи таза поділяють на 2 групи - внутрішню та зовнішню. Клубово-
поперековий м"яз (m. iliopsoas)
1.Великий поперековий м"яз(m. psoasmajor). Функція: головний згинач
кульшового суглобу.
2.Внутрішній затульний м"яз(m. obturatorius internus). Функція: супінує стегно.
3.Грушоподібний м"яз(m. piriformis) Функція: супінує стегно. (
4.Великий сідничний м"яз(m. gluteusmaximus) Функція: головний розгинач
кульшового суглобу.
5.Середній і малий сідничні м"язи Функція: відводять стегно
М"язи стегна поділяють на 3 групи: передню (розгинають колінний суглоб та
згинають кульшовий), задню (розгинають кульшовий та згинають колінний) і
медіальну (приводять стегно).
21.Колінний суглоб:загальна характеристика,рухи,м’язи,що їх
забезпечують.
Колінний суглоб,art. genus, (коліно грецьк. gony, звідси гоніт - запалення
колінного суглобу) найбільший з усіх та найскладніший. Утворений 3-ма
суглобовими поверхнями 3-х кісток, тому - складний. За формою суглобових
поверхонь - виростковий і тому він двохосний
У ньому можливі: 1)згинання та розгинання (flexio et extensio) і 2)ротація
(пронація та супінація), але тільки при згинанні і у невеликому обсязі. У
порожнині суглоба (крім зв"язок та складок) знаходяться два півмісячної форми
хряща - меніски, тому він комплексний. Важливою особливістю колінного
суглобу є наявність великої кількості так званих виворотів та сумок суглобової
капсули, на які можуть розповсюджуватись ураження суглобу.
1.Чотириголовий м"яз стегна(m. Quadriceps femoris) Функція: увесь м"яз
розгинає колінний суглоб.
2.Кравецький м"яз(m. sartorius) Функція. Оскільки м"яз перекидається через 2
суглоби (кульшовий та колінний
3.двоголовий м"яз стегна(m. Biceps femoris). півсухожилковий (т.
semitendinosus) та півперетинчастий(m. semimembranosus). ). Функції: оскільки
перекидаються через 2 суглоби (кульшовий та колінний) діють на обидва:
кульшовий розгинають, колінний - згинають.
22.Гомілково-стопний суглоб:загальна характеристика,рухи,м’язи,що їх
забезпечують.
Гомілково-стопний суглоб,art. Talo cruralis, утворений 6-ма суглобовими
поверхнями 3-х кісток: великогомілковою, малогомілковою та тараннрю, тому
він складний. За формою - блокоподібний. тому за функцією - одноосний
(згинання та розгинання).
1.триголовий м"яз гомілки(m. tricepssurae 2.Литковий м"яз(m. Gastrocnemius
3.Камбалоподібний(m. soleus) Функції: головний згинач гомілково-стопний
суглоба, крім гаго може згинати колінний;
латеральна група -2-ма 4.малогомілкові м"язи - згинають гомілково- стопний
суглоб
23.Загальна анатомія мязів ,будова мяза як органа.Класифікація скелетних
мязів(за формую,топографією і т.д.)Допоміжні апарати мязів.
1)М"яз складається з 2-х частин: активної - це м"язов волокна, та пасивної - це
сухожилок;
2)апоневроз - це теж сухожилок, але особливої форми - тонкий та широкий
(сухожилкове розтягнення);
3)фасція - це сполучнотканинний покрив (футляр) м"яза і групи м"язів, яка має
вигляд напівпрозорої плівки.
Скелетні м'язи поділяються на три види:
поперечносмугасті;
гладенькі;
серцевий м'яз.
Скелетні м'язи складаються з окремих м'язів, побудованих з м'язової сполучної
тканини, нервів судин.
М’язи поділяються на :одноголові,двоголові,триголові
Кожен м'яз закічується сухожилллям, яке прикріплюється з окістям у місті
горбистої кістки.
24.Мязи і фасції спини. Класифікація мзів. Поверхневі
мязи:характеристика.
М"язи і фасції спини
М"язи спини поділяють на поверхневі та глибокі. Обидві підгрупи розташовані
шарами. До поверхневих відносять: 1)трапецієподібний; 2)найширший м'яз
спини; 3)м'яз- підіймач лопатки; 4)ромбоподібні; 5) задні зубчасті.
Перший шар поверхневих м’язів спини
1. Трапецієподібний м'яз(m. trapezius) починається від остистих відростків
усіх грудних хребців, каркової зв"язки та потиличної кістки.
Прикріплюється: до акроміального кінця ключиці, акроміону та ості
лопатки.
Функції: розгинає голову та шию

Кровопостачання: поперечна артерія шиї, а також потилична,

надлопаткова, задні міжреброві артерії.

Іннервація: додатковий нерв, гілки шийного сплетення (С3 –С4 ).

2.Найширший м 'яз спини(m. latissimus dorsi) починається від остистих

відростків нижніх і рудних, усіх поперекових та крижових хребців, клубового
гребеня і нижніх ребер. Волокна м"яза проходять між грудною кліткою та
плечовою кісткою, до якої і прикріплюються.
Функції: принедсння й пронація плеча, розгинання плечового суглоба.

Кровопостачання: грудо-спинна артерія і задня огинальна артерія плеча

від плечової артерії, а також задні міжреброві артерії.

Іннервація: грудо-спинний нерв плечового сплетення (С4 –С7 ).

 
Другий шар поверхневих м’язів спини

М’яз-підіймач лопатки (m. levаtor scapulae) найтовстіший з усіх

плоских м’язів спини, має вигляд масивного м’язового тяжа.

Початок: чотирма сухожилковими пучками починається від задніх горбків

поперечних відростків І–IV шийних хребців.

Прикріплення: до присереднього краю лопатки між верхнім її кутом і остю

лопатки.

Функція: піднімає верхній кут лопатки, наближа ючи її до хребта.

Кровопостачання:  поперечна  артерія  шиї  і  висхідна шийна артерія.

Іннервація: дорсальний нерв лопатки плечового сплетення (С4 –С5 ).

Малий  ромбоподібний  м’яз  (m.rhomboideus minor) має вигляд

вузької стрічки і розташований над великим ромбоподібним м’язом.

Великий  ромбоподібний  м’яз  (m. rhomboideus major) має вигляд

плоскої чотирикутної пластинки.

Функція: малий і великий ромбоподібні м’язи наближають лопатку до

хребта, одночасно переміщаючи її догори.

Кровопостачання: поперечна артерія шиї, надлопаткова та задні

міжреброві артерії.

Іннервація: дорсальний нерв лопатки плечового сплетення (С4-С5).

Верхній задній зубчастий м’яз (m. serrаtus posterior supеrior) .

Функція: піднімає II–V ребра, бере участь в акті вдиху.

Кровопостачання: задні міжреброві артерії, глибока шийна артерія.
Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th4 ).

Третій шар поверхневих мязів спини.

Нижній задній зубчастий м’яз (m. serrаtus posterior inferior) 

Функція: опускає IX–XII ребра, бере участь в акті видиху.

Кровопостачання: задні міжреброві артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th –Th ).

Перший (поверхневий) шар глибоких м’язів спини довгі

Ремінний м’яз голови (m. splеnius cаpitis) 

 Функція: повертає голову в бік скорочення, розгинає її

Кровопостачання: потилична і глибока шийна артерія.

Іннервація: задні гілки шийних спинномозкових нервів (С3 –С8 ).

Ремінний м’яз шиї (m. splеnius cеrvicis) розташований нижче від

ремінного м’яза голови.

Функція: повертає голову в бік скорочення, розгинає шийний відділ

Кровопостачання: потилична і глибока шийна артерія.

Іннервація: задні гілки шийних спинномозкових нервів (С3 –С8 ).

Найдовший м’яз голови (m. longissimus cаpitis) розташований

присередньо від найдовшого м’яза шиї;

Функція: нахиляє голову назад, повертає

Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові

артерії.

Іннервація: задні гілки шийних, грудних і поперекових спинномозкових

нервів (C2 –L5 ).

М’яз-випрямляч хребта (m. erector spinae) – найпотужніший з

аутохтонних м’язів спини Позаду м’яз покритий поверхневим листком
грудо-поперекової фасції.

1.Найдовший мяз шиї (m. longissimus cervicis)

2.Найдовший мяз грудної клітки (m. longissimus thoracis)

Функція: розгинають хребет і нахиляють у свій бік

Клубово-ребровий м’яз (m. iliocostаlis) є бічною частиною  м’яза-
випрямляча  хребта.

– клубово-ребровий м’яз попереку (m. iliocostalis lumborum)  має 

дві  частини:  поперекову  частину (pars  lumbalis)  і  грудну  частину 
(pars  thoracalis);

Функція: розгинає хребет, опускає ребра

– клубово-ребровий м’яз шиї (m. iliocostalis cervicis) має вигляд

вузької стрічки;

Функція: розгинає хребет.  м’яз  нахиляє  хребет у той самий бік, опускає
ребра.

Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові

артерії.

Іннервація: задні гілки шийних, грудних і поперекових спинномозкових

нервів (C3 –L4 ).

Остьовий м’яз (m. spinаlis)  Розташований у кістковому жолобі, вздовж

остистих відростків грудних та шийних хребців. 

Функція: розгинає хребет і закидає голову назад, скороченні нахиляє

хребет і голову у той самий бік.

Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві  артерії.

Іннервація: задні гілки шийних, грудних і верхніх поперекових

спинномозкових нервів (С2 –L 3).

Другий шар глибоких м’язів спини короткі

Поперечно-остьові м’язи (тm. transversospinales)

-півостьовий м’яз (m. semispinаlis) представлений довгими косо

орієнтованими м’язовими пучками.

Функція: розгинають грудний і шийний відділи хребта.

Багатороздільні  м’язи  (тт.  multifidі) 

Функція: повертають хребет у протилежний бік навколо його
вертикальної осі, беруть участь у розгинанні і нахилі його у той самий бік.

Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові

артерії.

Іннервація:  задні  гілки  спинномозкових  нервів (С3 –S1 ).

М’язи-обертачі (тт. rotatоres).

Функція: обертають хребтовий стовп у протилежний бік навколо

вертикальної осі, а при двобічному – фіксують хребет.

Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові

артерії.

Іннервація: задні гілки шийних, грудних і поперекових спинномозкових

нервів (С2 –L5 ).

Третій шар глибоких м’язів спини

 1.міжостьові  м’язи  попереку (тт. interspinаles lumbоrum),

2.міжостьові м’язи грудної клітки (тт. interspinаles thоracis)

3.міжостьові м’язи шиї (тт. interspinаles cervicіs)

Функція: беруть участь у розгинанні відповідних відділів хребта.

Кровопостачання: глибока артерія шиї, задні міжреброві і поперекові

артерії.

Іннервація: задні гілки шийних, грудних і поперекових спинномозкових

нервів (С3 –L5 ).

1.присередні міжпоперечні м’язи попереку (тт. intertransversаrii

mediales lumborum), що з’єднують між собою додаткові відростки
поперекових хребців;

2.присередні міжпоперечні м’язи грудної клітки (тт. intertransversаrii

mediales thoracis);
3.задні    присередні    міжпоперечні    м’язи    шиї  (тт.  
intertransversаrii   posteriores   mediales   cеrvicis), що з’єднують між
собою задні горбки поперечних відростків суміжних шийних хребців.

Функція: нахиляють відповідні відділи хребтового стовпа у свій бік.

Кровопостачання: глибока шийна артерія, задні міжреброві і поперекові

артерії.

Іннервація: задні гілки шийних, грудних і поперекових спинномозкових

нервів (C1 –L4 ).

Підпотиличні м’язи (тт. suboccipitаlеs)

Задній малий прямий м’яз голови (m. rectus capitis posterior

minor) розташований присередньо.

Функція: при двобічному скороченні закидає голову назад, при

однобічному – нахиляє голову у свій бік.

Кровопостачання: глибока шийна артерія.

Іннервація: потиличний нерв (С1).

Задній  великий  прямий  м’яз  голови  (m. rеctus cаpitis posterior

major). Розташований збоку і нижче від малого прямого м’яза голови.

Функція: при двобічному скороченні закидає голову назад, при

однобічному – обертає голову у свій бік і дещо нахиляє її вбік.

Кровопостачання: глибока шийна артерія.

Іннервація: потиличний нерв (С1).

Верхній косий м’яз голови (m. obliquus cаpitis superior) .

Функція: при двобічному скороченні м’яз закидає голову назад, а при
однобічному – нахиляє голову у свій бік.

Кровопостачання: глибока шийна артерія.

Іннервація: потиличний нерв (С1 ).

Нижній косий м’яз голови (m. obliquus cаpitis inferior) має 

веретеноподібну  форму.

Функція: при однобічному скороченні обертає голову у свій бік, при

двобічному – фіксує атлант.

Кровопостачання: глибока шийна артерія.

Іннервація: потиличний нерв (C1).

Поверхнева фасція (fascia superficialis),

що є частиною підшкірної фасції, покриває поверхневі м’язи спини, але

на рівні трапецієподібного м’яза і найширшого м’яза спини вона дуже
тонка. У поперековій ділянці під поверхневою фасцією залягає
попереково-сіднична жирова маса, що покриває нижні краї найширших
м’язів спини.

Грудо-поперекова  фасція   (fascia   thoracolumbаlis) обгортає глибокі

м’язи спини, утворює щільну волокнисту піхву для м’язів-випрямлячів 
хребта.

Передня (глибока) пластинка грудо-поперечної фасції покриває попереду

квадратний м’яз попереку, тому її ще називають фасцією квадратного
м’яза попереку (fascia musculi quadrati lumborum). Третій листок цієї
фасції називається серединною пластинкою (lamina  media).

25.Мязи грудей,їх класифікація,характеристика.Діафрагма,її

частини,функції.
М"язи грудної клітки (mm. Thoracis) поділяють на

1.поверхневі (великий та малий грудні, передній зубчастий та

пыдключичний) - гетерохтонні

2.глибокі (зовнішні, внутрішні, найглибші міжреброві м”язи, підреброві

м”язи та поперечний м”яз грудної клітки) – аутохтонні вентральні

Поверхневі м”язи

Великий грудний м’яз (musculus pectoralis major) плоский, товстий,

неправильної трикутної форми, розташовується поверхнево і займає
значну частину передньої стінки грудної клітки. У залежності від початку
м’яза в ньому розрізняють 3 частини: ключичну, груднино-реброву і
черевну.

Функція: приводить руку, обертає її досередини. При фіксованій верхній

кінцівці піднімає ІІ–VII ребра, сприяє акту вдиху.

Кровопостачання: грудо-надплечова, передні і задні міжреброві та бічна

грудна артерії.

Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового сплетення

(С7 –Th1 ).

Малий грудний м’яз (m. pectoralis minor) плоский, трикутної форми,

розташовується безпосередньо за великим грудним м’язом .

Великий і малий грудні м’язи утворюють передню стінку пахвової ямки, а

нижній край великого грудного м’яза обмежує її знизу.

Функція: тягне лопатку вперед і вниз, при фіксованій лопатці піднімає ІІ–V
ребра, сприяючи розширенню грудної клітки.

Кровопостачання: грудо-надплечова і передні міжреброві артерії.

Іннервація: присередній і бічний грудні нерви плечового сплетення (С7
–Th1 ).

Підключичний м’яз (musculus subclаvius) розташований між I ребром і

ключицею.
Функція: тягне ключицю вниз і вперед, зміцнює груднинно-ключичний
суглоб.

Кровопостачання: грудо-надплечова артерія, поперечна артерія шиї.

Іннервація: підключичний нерв плечового сплетення (С5 ).

Передній зубчастий м’яз (musculus serrаtus anterior) широкий і

плоский, має неправильну чотирикутну форму, лежить на бічній поверхні
грудної клітки. Верхня частина цього м’яза прикрита грудними м’язами,
нижня – фасцією, підшкірною клітковиною і шкірою, а позаду –
найширшим м’язом спини.

М’яз бере участь в утворенні присередньої стінки пахвової ямки.

Функція: тягне лопатку вперед, донизу і вбік. При фіксованій лопатці

передній зубчастий м’яз піднімає ребра, сприяючи розширенню грудної
клітки. Фіксує лопатку на тулубі.

Кровопостачання: грудо-спинна, бічна грудна і задні міжреброві

артерії.

Іннервація: довгий грудний нерв плечового сплетення (С5 –С7 ).

Глибокі м’язи грудної клітки

Зовнішні міжреброві м’язи (тт. intercostаles externі) представлені

короткими м’язово-сухожилковими пучками .

Ці м’язи розташовані в 11 міжребрових просторах, На задній поверхні

грудної клітки пучки зовнішніх міжребрових м’язів орієнтовані косо зверху
вниз і вбік, а на бічній і передній поверхнях – зверху вниз, вперед і
присередньо.

Функція: піднімають ребра і розширюють грудну клітку, тобто беруть

участь в акті вдиху, задні пучки зміцнюють  реброво-хребцеві  суглоби.

Кровопостачання: задні міжреброві артерії, передні міжреброві гілки

внутрішньої грудної артерії, м’язово-діафрагмова  артерія.

Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th11 ).

 
Внутрішні  міжреброві  м’язи  (тт. intercostаles intеrnі) розташовані в
11 міжребрових просторах від груднини до кутів ребер, а далі до хребта.

Функція: опускають ребра, беручи участь в акті видиху, а також

зміцнюють груднинно-реброві суглоби.

Кровопостачання:  задні  міжреброві  артерії,  передні  міжреброві  гілки 

внутрішньої  грудної  артерії, м’язово-діафрагмова  артерія.

Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th11 ).

 Підреброві м’язи (тт. subcostаles) розташовані в нижній частині

заднього відділу внутрішньої поверхні грудної стінки від кутів ребер до
хребта, хід м’язових волокон такий самий, як внутрішніх міжребрових

Функція: опускають ребра, беручи участь в акті видиху.

Кровопостачання: задні міжреброві артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th11 ).

Поперечний  м’яз  грудної  клітки  (musculus transvеrsus

thоracis) представлений тонкоюм’язово-сухожилковою пластинкою, що
розташовується на внутрішній поверхні передньої стінки грудної клітки.

Функція: опускає  ІІ–VII  ребра,  беручи  участь в акті видиху.

Кровопостачання: гілками  внутрішньої  грудної артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th1 –Th11)

М’язи-підіймачі  ребер  (тт. levatоres costаrum) мають вигляд плоских

видовжених пластинок. Вони розташовані в задніх відділах міжребрових
просторів присередньо від зовнішніх міжребрових м’язів, їх підрозділяють
на довгі і короткі м’язи-підіймачі ребер (mm. levatores costarum longi et
breves).

Функція: піднімають ребра, тобто розширюють грудну клітку і беруть

участь в акті вдиху.

Кровопостачання: задні міжреброві артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (С8 , Th1 , Th2 , Th6 –Th10  ).

Діафрагма(diaphragma)
 - це рухома м"язово-сухожилкова перегородка, яка розділяє грудну і
черевну порожнини. Вона має форму купола і є головним дихальним
м"язом.Розрізняють 3 частини діафрагми: поперекову, реберну та
груднинну.

Поперекова частина починається від поперекових хребців і має

серединну дугоподубну звязку (lig. Arcuatum medianum), яка обмежує
аортальний розтвір (hiatus aorticus), вище якого знаходиться
стравохідний розтвір (hiatus oesophageus).

Реберна частина починається від внутрішньої поверхні 6-7 нижніх

ребер.

Груднинна частина почйнається від мечеподібного відростка груднини.

У сухожилковому центрі(centrum tendineum) є отвір порожнистої вени

(foramen venae cavae).

Також містить слабкі місця, так звані, кили діафрагми.

Функція: при скороченні діафрагма сплощується, що призводить до

збільшення об"єму грудної порожнини (вдих), зменшенню об"єма
черевної порожнини і підвищенню тиску у ній. При розслабленні
діафрагми вона під тиском органів черевної порожнини піднімається
уверх (видих).

Фасції грудної клітки покривають її ззовні і зсередини.

Поверхнева фасція відмежовує підшкірно-жирову клітковину від м"язів і
утворює капсулу молочної залози.
Грудна фасція обгортає великий грудний м"яз (та утворює піхви для інших
м"язів грудної клітки) Внутрішньогрудна фасція(fascia endothoracica) вистилає
стінки грудної клітки зсередини.

26.Мязи живота,їх класифікація.Морфо-функціональна характеристика.

М’язи живота (mm. abdominis) розташовані пошарово.
Розрізняють 3 групи м’язів: м’язи бічних стінок черевної порожнини –
зовнішній і внутрішній косі та поперечний м’язи живота; м’язи передньої
стінки – прямі і пірамідні м’язи; м’язи задньої стінки – квадратний м’яз
попереку, великий і малий поперекові м’язи .
М’язи бічних стінок черевної порожнини

Зовнішній косий м’яз живота (т. obliquus externus abdominis) –

найширший з м’язів живота, розташовується на передньобічній поверхні
живота і має дуже широкий апоневроз.

Функція :опускає ребра і згинає хребет, наближаючи грудну клітку до

таза; у лежачому положенні на спині м’яз піднімає таз; при однобічному
скороченні обертає грудну клітку в протилежний бік.

Цей м’яз входить до складу м’язів черевного преса – підтримує

внутрішньочеревний тиск, сприяє випорожненню порожнистих органів
черевної порожнини. Опускаючи ребра, бере участь у акті видиху і при
кашлі.

Кровопостачання: задні міжреброві і бічна грудна артерії, а також

поверхнева огинальна артерія клубової кістки.
Іннервація: нижні міжреброві нерви (Th5 –Th12 ), клубово-підчеревний
(Th12–L1) і клубово-пахвинний (L1) нерви поперекового сплетення.

 Внутрішній косий м’яз живота (т. obliquus internus abdominis) має

вигляд широкої м’язовосухожилкової пластинки, що розташована у
другому м’язовому шарі стінки черевної порожнини відразу за зовнішнім
косим м’язом живота .

У чоловіків пучки нижньої частини внутрішнього косого м’яза живота

разом з пучками, що відокремилися від поперечного м’яза живота,
входять до складу сім’яного канатика й утворюють м’язпідіймач яєчка
(т. cremаster).

Функція при однобічному скороченні нахиляє і обертає тулуб у свій бік.

При двобічному скороченні м’язи згинають хребет, наближають грудну
клітку до таза, опускають нижні ребра, сприяючи видиху, при фіксованій
грудній клітці піднімають таз. Він належить до м’язів черевного пресу.

Кровопостачання:    задні     міжреброві,     верхня і нижня надчеревні та

м’язово-діафрагмова артерії.
Іннервація: нижні міжреброві нерви (Th5 –Th12 ), клубово-підчеревний
(Th12–L1) і клубово-пахвинний (L1) нерви поперекового сплетення.

 Поперечний м’яз живота (т. transvеrsus abdominis) представлений

тонкою м’язово-сухожилковою пластинкою з поперечним напрямком
м’язових пучків і утворює третій, найглибший шар м’язів бічної стінки
живота.

Функція: зменшує об’єм черевної порожнини, відтягує ребра вперед до

серединної лінії, бере участь в акті видиху. Цей м’яз також є складовою
частиною черевного преса.

Кровопостачання: задніміжреброві, верхня і нижня надчеревні та м’язово-

діафрагмова артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th –Th), клубово-підчеревний (Th–L ) і

клубово-пахвинний (L ), нерви поперекового сплетення.

М’язи передньої стінки черевної порожнини

Прямий м’яз живота (т. rectus abdominis) –Обидва прямі м’язи живота

розмежовані між собою білою лінією.

Морфологічною особливістю прямого м’яза живота є те, що він

складається з окремих частин, з’єднаних між собою сухожилковими
переділками (intersectiоnes tendinеaе), що зрощені з передньою
пластинкою піхви прямого м’яза живота.

Функція: згинає хребет, опускає ребра і нахиляє тулуб; при фіксованій

грудній клітці піднімає таз.

Кровопостачання: верхня і нижня надчеревні артерії, задні міжреброві

артерії.

Іннервація: міжреброві нерви (Th6 –Th12), клубовопідчеревний нерв

поперекового сплетення (Th12–L1). 

Пірамідний м’яз (т. pyramidаlis) має форму трикутника, гострий кут

якого спрямований догори. М’яз розташовується попереду нижньої
частини прямого м’яза живота, усередині його піхви. Іноді він відсутній.
Функція: натягує білу лінію живота.

Кровопостачання: нижня надчеревна артерія, артерія м’яза – підіймача

яєчка у чоловіків, а у жінок – артерія круглої зв’язки матки.

Іннервація: міжреброві нерви (Th5 –Th12), клубово-підчеревний нерв

поперекового сплетення (Th12–L1 ).

М’язи задньої стінки черевної порожнини

Квадратний м’яз попереку (т. quadratus lumborum), розташований

збоку від поперечних відростків поперекових хребців і утворює задню
стінку живота.

Функція:  при   двобічному   скороченні   утримує хребет (тулуб) у

вертикальному положенні; при однобічному скороченні нахиляє хребет у
свій бік, опускає XII ребро.

Кровопостачання: підреброва, поперекові та клубо-поперекова

артерії.

Іннервація: м’язові гілки поперекового сплетення (Th12–L5 ).

Піхва прямого м"язу живота- це його футляр. Піхва утворена

апоневрозами 3-х бічних м"язів живота і має передню і задню стінки.
Верхні її 2/3 збудовані так: передня стінка складається з апоневрозу
зовнішнього косого м"язу та 1/2 апоневрозу внутрішнього косого (1,5
апоневроза); задня стінка - з 1/2 апоневрозу внутрішнього косого і
апоневрозу поперечного м"язів (1,5 апоневроза). У нижній 1/3 піхви її
передня стінка утворена усіма 3-ма апоневрозами, а задня - це фасція,
яка вистилає стінки живота зсередини (fasciaendoabdominalis).

Біла лінія живота(lineaalba) протягується від мечоподібного, відростка

до лобкового симфізу. Вона утворена апоневрозами шести м"язів бічної
групи живота, що зрослися між собою по передній серединній лінії між
медіальними краями прямих м"язів живота.

Пахвинний канал(canalisinguinalis) - це щілина довжиною 4-5 см,

розташована унизу передньої стінки живота над медіальною 1/3
пахвинної зв"язки. В ньому знаходиться: у чоловіків - сім"яний канатик; у
жінок - кругла зв"язка матки.
 27.Мязи шиї,їх класифікація. Поверхневі м’язи шиї.М’язи під’язикової
кістки,характеристика,іннервація і кровопостачання.
М"язи шиї поділяють на поверхневі та глибокі. І поверхневі і глибокі у свою
чергу поділяють на латеральні та медіальні.
Поверхневі м"язи шиї.
Латеральна група поверхневих м"язів включає:
Підшкірний м"яз шиї(platisma) починається нижче ключиці від грудної фасції,
прикріплюється до деяких з м"язів оточення рота і до кута рота.
Функція: відтягує шкіру шиї уверх і уперед, опускає кут рота;
Кровопостачання: поперечна артерія шиї, верхня і нижня щитоподібні та
лицева артерії.
Іннервація: шийна гілка лицевого нерва (VII черепний нерв).
Груднинно-ключично-соскоподібний м"яз(m. sternocleidomastoideus)
починається від груднини і ключиці, прикріплюється до соскоподібного
відростка скроневої кістки.
Функція: нахиляє шийний відділ хребта у свій бік і одночасно повертає обличчя
у протилежний; при скороченні обох м"язів - схиляє голову назад.
Кровопостачання: груднинно-соскоподібна гілка верхньої щитоподібної артерії
і потилична артерія.
Іннервація: додатковий нерв (XI черепний нерв).
Медіальна група поверхневих м"язів включає 8 м"язів, 7 з яких одним кінцем
прикліплюються до під"язикової кістки. Тому цю группу ще звуть м"язами
під"язикової кістки, їх поділяють на 2 підгрупи: 1) надпід"язикові (4); 2)
підпід"язикові (4)
Надпід’язикові м"язи:
Щелепно-під"язиковий м"яз(m. mylohyoideus)
Функція:опускають нижню щелепу при скороченні).
Кровопостачання: під'язикова і підпідборідна артерії.
Іннервація: щелепно-під'язиковий нерв, що є гілкою нижнього коміркового
нерва (V черепний нерв).
Двочеревцевий (m. digastricus) має 2 черевця (venter anterior,posterior),що
з"єднані спільним сухожилком. Переднє черевце починається від нижньої
щелепи (підборіддя), заднє - від скроневої кістки, спільний сухожилок
прикріплюється до під"язикової кістки;
Функція: при скороченні переднього черевця опускається нижня щелепа,а
задній підтягує підязикову кістку назад і вверх.
Кровопостачання: підборідна артерія (переднє черевце), потилична і задня
вушна артерія (заднє черевце).
Іннервація: заднє черевце – двочеревцевою гілкою лицевого нерва (VII
черепний нерв); переднє черевце – щелепно-під'язиковим нервом, що є гілкою
нижнього коміркового нерва (нижньощелепний нерв, V черепний нерв).
Шило-під "язиковий м"яз (m. stylohyoideus) починається від шилоподібного
відростка скроневої кістки, прикріплюється до під"язикової кістки;
Кровопостачання: лицева і потилична артерії.
Іннервація: рухова гілка лицевого нерва (VII черепний нерв).
Підборідно-під"язиковий (m. geniohyoideus) починається від внутрішнього боку
підборіддя, прикріплюється до під"язикової кістки.
Функції. Піднімають підязикову кістку
Кровопостачання: під'язикова і підборідна артерії.
Іннервація: м'язові гілки шийного сплетення (С1-С2).
Підпід"язикові мязи
Груднинно-щитоподібний(m. sternothyroideus) починається як і попередній
від manubrium sterni, прикріплюється до щитоподібного хряща гортані; Має 1-2
сухожилкові перетинки
Функція: опускає підязикову кістку
Кровопостачання: нижня щитоподібна артерія. Іннервація: гілки шийної петлі
(С1-С2).
Щито-під"язиковий(m. thyrohyoideus) починається там, де закінчується
попередній (від щитоподібного хряща), прикріплюється до під'язикової кістки;
Функції: підіймання гортань, опускає підязикову кістку
Лопатково-під "язиковий(m. omohyoideus) поділяється на 2 черевця - верхнє і
нижнє, починається від лопатки, прикріплюється до під"язикової кіски,опускає
підязикову кістку і підіймає верхній край лопатки
Функція: загалом, тягнуть під"язикову кістку униз і підіймають рукоятку
груднини.
28.Глибокі мязи шиї ,їх класифікація,характеристика,іннервація і
кровопостачання.
Латеральна група - 3 драбинчасті м"язи:
Передній, середній та задній драбинчасті (mm. scaleni anterior, medius et
posterior).
Функції: нахиляють шийний відділ хребта у свій бік, при двохсторонньому -
сгинають його вперед.
Кровопостачання: глибока артерія шиї(a. cervicalis profunda), поперечна
артерія шиї, задня міжреброва артерія (a.intercostalis posterior).
Іннервація: м'язові гілки шийного сплетення (С7-С8).
Передхребтова група
- розташована на передній поверхні шийних та верхніх грудних хребців - це
Довгі м"язи голови(m. longus capitis) і шиї(m. longus colli),
Передній і латеральний прямі м"язи голови (m.rectus capitis anterior).
Функція: скорочення в свою сторону і нахили шийного відділу вперед.
Кровопостачання: хребтова артерія, висхідна і глибока шийні артерії.
Іннервація: м'язові гілки шийного сплетення

29.Топография,фасції і міжфасціальні простори шиї

 Топографія шиї.
Ш и я (сollum) має такі межі:
1.верхня - основа нижньої щелепи, соскоподібний відросток, верхня каркова лінія і
зовнішній потиличний виступ;
2.нижня - яремна вирізка груднини, ключиці, акроміони і від них - прямі лінії до
остистого відростка хребця С7
Шию поділяють на задній відділ (область) і передній відділ (область) або власне шию.
Межа між областями проходить по краях трапецієподібних м"язів.
У передній області
шиї розташовані органи шиї і судинно - нервовий пучок шиї.
Передній відділ шиї поділяється і руднинно-ключично-соскоподібним м"язом на медіальний
(передній) та латеральний трикутники.
Найбільш цікавий медіальний трикутник, який у свою чергу поділяють на 4 трикутники, з
яких найважливіші сонний та піднижньощелепний.
1) Сонний трикутник (trigonum caroticum) обмежений :
зверху – заднім черевцем двочеревцевого м’яза, присередньо і
знизу – верхнім черевцем лопатковопід’язикового м’яза,
позаду і знизу – переднім краєм груднинно-ключично-соскоподібного м’яза.
На нього проектується судинно- нервовий пучок шиї, одним з елементів якого е загальна
сонна артерія; її пульсацію тут і визначають.
2)Піднижньощелепний трикутник trigonumsubmandibulare) обмежений
зверху – нижнім краєм тіла нижньої  щелепи, 
присередньо  і знизу –  переднім черевцем двочеревцевого м’яза, 
збоку  і  знизу – заднім черевцем двочеревцевого м’яза.У його межах знаходиться
підщелепна слинна залоза.
Для успішного вивчення наступних тем, треба запам'ятати ще 2 топографоанатомічних
утворення шиї:
1)міждрабинчастий проміжок,spatium inters calenum, який знаходиться між переднім
і середнім драбинчастими м"язами і І ребром (у ньому проходять підключичина артерія та
нервове плечове сплетення);
2)перед драбинчастий проміжок,spatium anterior calenum попереду від переднього
драбинчастого м"яза (в ньому проходить підключична вена, яку у цьому місці катетеризують
для тривалого введення у кров лікарських преператів тяжко хворим).

Фасції шиї по В.Н.Шевкуненку:

 поверхнева фасція шиї, як і у інших областях тіла, лежить під шкірою і
відділяє жирову клітковину від глибших тканин, утворює футляр для
підшкірного м"язу шиї;
 поверхневий листок фасції шиї утворює футляри для груднинно-
ключично- соскоподібного та трапецієподібного м"язів і дає перегородки до
поперечних відростків шийних хребців, поділяючи шию на передній і задній
відділи;
 глибокий листок фасції шиї утворює піхви для м"язів під"язикової кістки;
  внутрішньошийна фасція (fascia endocervicalis) оточує органи шиї і
поділяється на 2 листка: вісцеральний, який вкриває органи шиї (гортань,
трахею, глотку, щитоподібну залозу та ін.) та парієтальний, який, розташований
назовні він вісцерального;
 передхребтова фасція розташована між органами шиї та хребцями і
таким чином покриває спереду глибокі м"язи ших (драбинчасті та
передхребтові) і утворює для них піхви.
Міжфасціальні клітковинні простори шиї
можуть стати субстратом запалень і шляхами їх розповсюдження. Основні:
надгруднинний, превісцеральний та ретровісцеральний.
Надгруднинний простір розташований між 2-ю та 3-ю фасціями шиї над рукояткою груднини.
Превісцеральний простір- між паріетальним та вісцеральним листками 4-ї фасції.
Ретровісцеральний- між 4-ю та 5-ю фасціями, позаду органів шиї (глотки та стравоходу).
30. Жувальныі мязи лиця:характеристика,іннервація і кровопостачання
Жувальні м"язи (необхідні також для мови) одним кінцем прикріплюються до нижньої
щелепи і рухають її та є похідними І зяберної дуги. Усі жувальні м'язи (скроневий,
жувальний, крилоподібні медіальний та латеральний)
  іннервуються руховими гілками трійчастого нерва (V черепний нерв). 

Скроневий м"яз(m. temporalis) розташований у скроневій ямці черепа і починається

від кісток, які її утворюють. Прикріплюється до вінцевого відростка mandibulae.
Функція: основна це піднімання нижньої щелепи, задні пучки тягнуть назад висунуту
вперед нижню щелепу.
Кровопостачання: поверхнева і передня глибока скроневі артерії.

Жувальний м"яз(m. masseter) починається від виличної дуги(arcus zygomatica

temporalis), закінчується на жувальній горбистості нижньої щелепи.
Функція: тягне нижню щелепу уверх, поверхнева частина бере участь у висуванні
нижньої щелепи вперед.
Кровопостачання: жувальна артерія і поперечна артерія лиця.
Крилоподібний медіальний м"яз(m.pterygoideus medialis) розташований у
підскроневій ямці. Починається від крилоподібної ямки клиноподібної кістки,
прикріплюється до крилоподібної горбистості кута нижньої щелепи.
Функція: тягне нижню щелепу уверх.
Кровопостачання: верхньощелепна і лицева артерії. 
Крилоподібний латеральний м"яз(m.pterygoideus lateralis) розташований у підскроневій
ямці. Починається від латеральної пластинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки,
прикріплюється до шийки нижньої щелепи.
Функція: тягне нижню щелепу уперед.
Кровопостачання: верхньощелепна і лицева артерії

31.Мімічні мязи,характеристика,іннервація,кровопостачання.
 М"язи лиця (мімічні) відрізняються від усіх інших тим, що одним кінцем
прикріплюються до шкіри і тому при скороченні рухають шкіру (міміка), не
мають фасцій, утворюють групи навкруг природних отворів (очної та ротової
щілин та ін.). Частина їх є рудиментарними (м"язи вушної раковини, скронево-
тім"яний, м"яз гордіїв).
Групи мімічних м"язів:
1)м"язи склепіння черепа:
-надчерепний мяз m. Epicrаnius:
Потилично лобовий мяз(m. Occipitofrontalis) має сухожилковий шолом
(galea aponeurotica) від якого тягнуться 2 черевця: venter occipitalis(тягне
шолом разом із волосистою частиною шкір назад); venter frontalis(піднімає
брову, при цьому утворюються поперечні складки шкіри на чолі);
Скронево тімяний мяз ( m. temporoparietalis) розташований на бічній
поверхні склепіння черепа над вушною раковиною.
Функція: тягне вушну раковину догори.

Кровопостачання: надчерепний м’яз кровопостачається гілками

потиличної, задньої вушної, поверхневої скроневої і надочноямкової
артерій.

М’язи вушної раковини в людини розвинуті слабо.Непостійні

Верхній вушний м’яз (т. auricularis superior) розташований у скроневій

ділянці голови.

Функція: тягне вушну раковину догори.

Передній вушний м’яз (т. auriculаris anterior) непостійний,

розташований у скроневій ділянці попереду вушної раковини.
Функція: тягне вушну раковину вперед.

Задній вушний м’яз (т. auriculаris posterior) розташований у

соскоподібній ділянці.

Функція: тягне вушну раковину назад.

Кровопостачання: усі вушні м’язи кровопостачаються  гілками 

поверхневої  скроневої  (передній і верхній м’язи) і задньої вушної (задній
м’яз) артерій.

2)Мязи, що оточують очну щілину

-м’яз-зморщувач брови (т. corrugator supercilii)
Функція: тягне брову до серединної лінії, при двобічному скороченні зближає
брови, утворюючи вертикальні складки шкіри між ними.
Кровопостачання: гілками надочноямкової  і поверхневої скроневої артерій;
- м’яз гордіїв (т. procеrus)
  Функція: тягне шкіру лоба донизу, утворюючи поперечні складки шкіри в
ділянці надперенісся. 
Кровопостачання: гілками кутової і надблокової артерій.

-коловий м’яз ока  (m. orbiculаris оculі) має такі частини:

очноямкова частина (pars orbitаlis),що зажмурує око;
повікова(pars palpebralis),що стуляє повіки;
сльозова (pars  lacrimаlis),розширює сльозовиц мішок

М"язи, що оточують ніздрі:

- носовий м’яз (m. nasаlis),який також ділиться на частини:
поперечна частина (pars transvеrsa),що звужує отвори ніздрів, притискаючи їх
до носової  перегородки
крилова частина (pars alаris),що відтягає крило носа вниз і вбік, розширюючи
ніздрю
-м’яз-опускач носової перегородки (т. depressor sеpti nаsі), опускає
перегородку і кінчик носа

М"язи, які оточують ротову щілину:

-Коловий м’яз рота (m. orbiculаris оris),що звужує і закриває ротову щілину,
висуває губи вперед і підгортає їх всередину
Має губну та крайову частини (pars labialis et. msrginalis)

-М’яз-опускач кута рота (m.depressor аnguli оris),що опускає кут рота і тягне
його дещо вбік. 
-М’яз-опускач нижньої губи (m.depressor lаbii inferiоris)- опускає нижню губу і
тягне її дещо вбік
- М’яз-підіймач кута рота (m. levаtor аnguli оris)- тягне кут рота догори і вбік.
- М’яз-підіймач верхньої губи (m. levаtor lаbii superiоris) 
- Малий виличний м’яз (m. zygomаticus minor)-  підіймає кут рота і тягне його
вбік
- Великий виличний м’яз (m. zygomаticus major)- тягне кут рота догори і вбік, є
головним м’язом сміху
- М’яз сміху (т. risоrius)- тягне кут рота вбік, утворюючи ямочку на щоці; формує
“усмішку”
- Щічний м’яз (т. buccinator)- тягне кут рота назад і назовні; напружує щоку
-Підборідний мяз (m.mentalis)-утворює ямку на підборідді

Іннервація: рухові волокна 7 пари (лицевий нерв) іннервують мімічні м’язи.

Кровопостачання: потилична, задня вушна, поверхневі скронева і

надочноямкова артерії.,лицева артерія.
32.Мязи плечового пояса і плеча:характеристика.
М’язи плечового поясу
- дельтоподібний і надостьовий (синергісти), підостьовий, круглий малий,
круглий великий та підлопатковий, починаються від лопатки і прикріплюються
до плечової кістки. Отже, вони односуглобові, перекидаються через плечовий
суглоб і тому діють тільки на нього, забезпечуючи усі його рухи. Найбільший
м"яз групи - дельтоподібний.
Дельтоподібний м"яз(m. deltoideus) Функції (головні): ключична частина
згинає плечовий суглоб, акроміальна - відводить плече, остьова - розгинає
плечовий суглоб. Увесь м"яз - відводить плече.
Надостьовий м"яз(m. supraspinatus)
Функція: відводить плече.
Підостьовий м"яз(m. infraspinatus)
Функція: супінує плече.
Малий круглий м"яз(m. teres minor).
Функція: приводить і відвертає плече, супінує його
Великий круглий м"я(m. teres major)
Функція: приводить, привертає плече
Підлопатковий м"я(m. subscapulars)
Функція: пронує і приводить плече.
М"язи плеча(m.brachi)
поділяють на 2 групи:
1. передню - дзьобоплечовий, двоголовий м'яз плеча і плечовий - згиначі;
2. задню - триголовий м'яз плеча і ліктьовий - розгиначі.

Передня група.

Двоголовий м 'яз плеча( т. bicepsbrachii) розташований

поверхнев,починається двома головками, довгою-від над суглобового горбка
лопатки та короткою-від дзьобоподібного відростка лопатки. Головки
зливаються у черевце,яке переходить у сухожилок,що прикріплюється до
гористості променевої кістки. Поверхневі волокна сухожилка вплітаються у
фасцію передпліччя,утворюючи aponeurosis m.bicipitis brachii (Пирогова).
Ф-я: згинає плече і передпліччя,супінуючи його,скорочує ліктьовий та
плечовий суглоби.
Кровопостачання-верхня і нижня обхідні ліктьові артерії,плечова
артерія,променева поворотна артерія.
Дзьобо-плечовий м"яз( т. coracobrachialis)
Функція: згинає плечовий суглоб і приводить,згинає,відвертає плече.
Кровопостачання: передня і задня згинальні артерії плечової кістки.
Плечовий м 'яз(т. brachialis).
Функція: згинає ліктьовий суглоб,передпліччя.
Кровопостачання: верхня і нижня обхідні ліктьові артерії,плечова і променева
поворотна артерії.

Задня група: /

Триголовий м'яз плеча( т. tricepsbrachii.. Починається 3 головками.

Довга(caput longum) - від суглобового горбка лопатки. Бічна (caput laterale) –від
зовнішньої поверхні плечової кістки вище від борозни променевого нерва,а
присередня  (caput mediale)-від задньої поверхні плечової кітки нижче борозни
променевого нерва. Спільний сухожилок прикріплюється до ліктьового
відростає ліктьової кістки.
Функція (головна)- розгинає ліктьовий суглоб,передпліччя; довга головка-
розгинає та приводить плече.
Кровопостачання: задня згинальна артерія плеча,глибока артерія плеча,верхня
і нижня обхідні ліктьові артерії.
Ліктьовий м'яз(m.anconeus) –
Ф-я: розгинає передпліччя,натягує.
Кровопостачання:міжкісткова поворотна артерія.

33. Мязи передпліччя і кисті: групова характеристика

Нараховують 19 мязів передпліччя.
Передня група
-круглий м'яз -привертач(m.pronator teres)-починається-плечовою головкою від при
середнього над виростка плечової кістки та ліктьовою головкою від вінцевого відростка
ліктьової кістки-прикріплюється-до бічної поверхні променевої кістки в її середній третині.
Ф-я: привертає і згинає передпліччя;

Кровопостачання: м’язові гілки плечової, ліктьової та променевої артерій.

Іннервація: серединний нерв (С5 –Th1 ).

 -променевий м'яз-згинач зап’ястка(m. flexor radialis)-починається від при середнього
над виростка плечової кістки-прикріплюється до основи ІІ п’ясткової кістки.
Ф-я: згинає та відводить кисть;

Кровопостачання: м’язові гілки плечової, ліктьової та променевої артерій.

Іннервація: серединний нерв (С5 –Th1 ).

-ліктьовий м'яз-згинач зап’ястка(m. flexor carpi ulnaris)-починається від

присереднього надвиростка плечової кістки та від ліктьового відростка ліктьової кістки-
прикріплення за допомогою горохоподібно-пясткової та горохоподібно-гачкуватої
зв’язки(за допомогою горохоподібної кістки сухожилка м'яза).
Ф-я: згинає передпліччя та згнає і приводить кисть;

Кровопостачання: верхня і нижня ліктьові обхідні артерії, ліктьова артерія.

Іннервація: ліктьовий нерв (С7 –С8 ).

-довгий долонний м'яз (m.palmaris longus)-починається від присередього надвиростка

плечовох кістки коротким черевцем. Довгий сухожилок м'яза проходить над тримачем
згиначів і вплітається в долонний апоневроз.
Ф-я:не постійний,при скороченні натягує долонний апоневроз та згинає кисть.

Кровопостачання: променева артерія.

Інневрація: серединний нерв (С5-Th1).

-квадратний м'яз-привертач (m.pronator quadratus).

Ф-я: привертає передпліччя та кисть,як головний привертач;

Кровопостачання: передня міжкісткова артерія.

Іннервація: серединний нерв (С5 –Th1 ).

-поверхневий м'яз-згинач пальців(m.flexor digitorum superficialis)-має дві

головки:плечо-ліктьову,яка починається від присереднього надвиростка (плечової кістки)
та вінцевого відростка( ліктьової кістки) і променеву,яка започатковується від передньої
поверхні проксимальної третини променевої кістки.Є перехрестя сухожилків(chiasma
tendineum),ніжки якого прикріплюються з обох боків середніх фаланг пальців.
 Ф-я: згинає 2-5 пальці у п’ястко-фалангових,проксимальних між фалангових суглобах,а
також згинає кисть і передпліччя;

Кровопостачання: променева і ліктьова артерії.

Іннервація: серединний нерв (С5 –Th1 ).

-довгий м'яз-згинач великого пальця(m. flexor pollicis longus)- почтнається від

передньої поверхні променевої кістки та суміжної частини міжкісткової перетинки-
прикріплюється до основи кінцевої фаланги великого пальця за допомогою довгого
сухожилка
Ф-я:згинає кінцеву фалангу,весь великий палець,частково і кисть;

Кровопостачання: променева, ліктьова і передня міжкісткова  артерії

Іннервація: серединний нерв (С5 –Th1 ).

-глибокий м'яз-згинач пальців (m. flexor digitorum profundus)- починається

відпередньої поверхні верхньої половини ліктьової кістки та суміжної частини
міжкісткової перетинки-прикріплюються сухожилки м'яза до основ дистальних фаланг 2-
5 пальців.
Ф-я:згинає дистальні фаланги чотирьох пальців,пальці,а також кисть;

Кровопостачання: променева і ліктьова артерії.

Інневрація: ліктьовий і серединний нерви (С5-Тh1).

Задня група м'язів передпліччя:

До неї належать 11 м'язів. Поверхневий шар:
-плечово-променевий м'яз(m. brachioradialis)-починається від бічного над виростка
гребеня та бічної міжм'язової перегородки плеча-прикріплюється до бічної поверхні
променевої кістки над її шилоподібним відростком.
Ф-я:утримує кисть по-середині між привертанням та відвертанням,бере участь у згинанні
передпліччя(пронація,супінація)

Кровопостачання: променеві обхідна і поворотна артерії, променева артерія.

Іннервація: променевий нерв (С5 –C8 ).

-довгий променевий м'яз-розгинач зап’ястка(m. extensor carpi radialis longus)-

починається від бічного надвиростка гребеня плечової кістки та бічної міжм'язової
перегородки плеча-прикріплюється до основи ІІ п’ясткової кістки.
Ф-я: розгинає та відводить кисть,бере участь у згинанні передпліччя;
Кровопостачання: променева артерія, променеві обхідна і поворотна артерії.

Іннервація: променевий нерв (С5 –С8 ).

- короткий променевий м'яз-розгинач зап’ястка(m.extensor carpi radialis brevis)-

починається від бічної поверхні над виростка плечової кістки-прикріплюється до основи
ІІІ п’ясткові кістки.
Ф-я: розгинає на відводить кисть, бере участь у згинанні передпліччя;

Кровопостачання: променеві обхідна і поворотна артерії.

Іннервація: променевий нерв (С5 –С8 ).

- м'яз-розгинач пальців(m.extensor digitorum)-середні пучки прикріплюються до основ

середніх фаланг,а бічні-до осном дистальних фаланг 2-5 пальцівю
Ф-я: розгинає пальці,кисть та передпліччя;

Кровопостачання: задня міжкісткова артерія

Іннервація: променевий нерв (С5 –С8 ).

- м'яз-розгинач мізинця(m.extensor digiti minimi).

Ф-я: розгинає мізинець;

Кровопостачання: задня міжкісткова артерія.

Іннервація: променевий нерв (С6-С8).

- м'яз-розгинач вказівного пальця(m.extensor indicis);

-довгий відвідний м'яз великого пальця(m.abductor pollicis longus);
-короткий м'яз-розгинач великого пальця(m.extensor pollicis brevis);
-довгий м'яз-розгинач великого пальця(m.extensor pollicis longus);

Кровопостачання: променева і задня міжкісткова артерії.

Іннервація:  променевий нерв (С5 –С8 )

- м'яз-відвертач(m.supinator)- відвертає передпліччя, прикріплюючись до бічної

поверхні верхньої третини променевої кістки;

Кровопостачання: променева артерія, променева поворотна і задня міжкісткова артерії.

Іннервація:  променевий нерв (С6 –С8).

 Мязи кисті:
Поділяються на 3 групи: 1. м'язи великого пальця(бічна група)-тенар; 2. м'язи
мізинця(при середня група)-гіпотенар; 3.середня група м'язів кисті -мезотенар,що
розташована між двома вказівними групами мізів,а ткож на тильному боці кістки.
1.м'язи великого пальця:
-короткий відвідний м'яз великого пальця(m.abductor pollicis brevis )-розташовується
поверхнево;
- протиставний м'яз великого пальця(m.opponeus pollicis);
-короткий м'яз-згинач великого пальця кисті(m.flexor pollicis brevis);
-привідний м'яз великого пальця кисті(m.adductor pollicis);
2. м'язи мізинця:
-коротокий долонний м'яз (m.palmaris brevis)- м'яз рудиментований,натягує долонний
апоневроз,а на шкірі утворює складки;
-відвідний м'яз мізинця(m.abductor digiti minimi);
-короткий м'яз-згинач мізинця(m.flexor digiti minimi brevis);
-протиставний м'язи мізинця(m.opponeus digiti minimi);
3.середня група м’язів(11):
-червоподібні м'язи(mm.lumbricales)-тонкі,циліндричної форми,їх 4,залягають під долонним
апоневрозом.Згинають проксимальні фаланги і розгинають середні й дистальні фаланги 2-5
пальців;
-долонні міжкісткові м'язи(mm.interossei palmares)-їх 3-приводять 2,4,5 пальці до 3-го та
беруть участь у згинанні проксимальної та розгинанні середньої і кінцевої фаланг;
-тильні міжкісткові м'язи(mm. interossei dorsales)-їх4- займають усі 4 міжп’ясткові проміжки-
відподять 1,2,4,5 пальці від 3-го,а 3 відводять та приводяь;беруть участь у згинанні
проксимальних фаланг та розгинанні середнії і кінцевих фаланг 2-5 пальців кисті.
34.Мязи таза і стегна: групова характеристика. М’язова та судинна лакуни. Стегновий канал.

М’язи таза

поділяють на 2 групи –передню і задню. До передніх відносять клубово-поперековий, клубовий, великий та

малий поперековий)

Передня:

Клубово-поперековий м’яз (m. iliopsoas) скл. з двох м’язів:

-клубовий м’яз (m. iliacus) починається від клубової ямки тазової кістки.

-великий поперековий м’яз (m. psoas major) починається від поперекових хребців.

Функція:згинає та відвертає стегно.

Внутрішній затульний м’яз (m.obturatorius internus) починається від внутрішньої поверхні затульної
мембрани. Кріпиться до стегнової кістки.

Функція: супінує стегно.

Кровопостачання: гілки клубово-поперекової артерії, огинальна артерія клубової кістки.

Іннервація:  м’язові гілки поперекового сплетення (L1 –L4 ).

Малий  поперековий  м’яз  (m.   psоas   minor)  непостійний (є у 60 % людей), має невелике коротке
черевце і тонкий довгий сухожилок. Цей м’яз розташований на передній поверхні великого
поперекового м’яза і зрощений з його фасцією.

Функція:  натягує клубову фасцію, згинає поперековий відділ хребта.

Кровопостачання: поперекові артерії.
Іннервація:  м’язові гілки поперекового сплетення (L1 –L4).

Задня група

Грушоподібний м’яз (m. piriformis) починається на тазовій поверхні, виходить через великий сідничний отвір і
прикріплюється до великої стегнової кістки.

Функція: супінує стегно.

Кровопостачання: верхня  і  нижня  сідничні  артерії. Іннервація:  м’язові  гілки  крижового

сплетення (S1 –S3 ).

Великий сідничний м’яз (m. gluteus maximus) починається від сідничної поверхні крила клубової кістки,
прикріплюється до сідничної горбистості стегнової кістки.

Функція: головний розгинач кульшового суглобу.

Кровопостачання: верхня і нижня сідничні артерії, присередня огинальна артерія стегна.

Іннервація:  нижній сідничний нерв (L –S ).

Середній (m. gluteus mеdius)  і малий(m. glutеus minimus)  сідничні м’язи починаються від сідничної
поверхні клубової кістки, прикріплюються до великого вертлюга стегнової кістки.

Функція: відводять стегно.

Кровопостачання: верхня сіднична артерія і бічна огинальна артерія стегна.

Іннервація:  верхній сідничний нерв (L4 –S1 ).

М’яз-натягувач широкої фасції (m. tensor fasciae lаtaе) .  М’яз розташований у сідничній ділянці і на

бічній поверхні стегна.

Функція:  натягує широку фасцію стегна, зміцнює колінний суглоб у розігнутому положенні, згинає
стегно в кульшовому суглобі та відводить його, згинає гомілку в колінному суглобі та обертає її назовні.

Кровопостачання: верхня сіднична артерія і бічна огинальна артерія стегна.

Іннервація:  верхній сідничний нерв (L4 –S1 ).

Квадратний м’яз стегна (m.   quadrаtus   fеmoris) , розташований між нижнім близнюковим м’язом вгорі
і  верхнім краєм короткого привідного м’яза знизу. М’язові пучки розташовані горизонтально.

Функція:  обертає стегно назовні.

Кровопостачання: нижня сіднична артерія, присередня огинальна артерія стегна і затульна артерія.

Іннервація:  сідничий нерв (L4 –S1 ).

Зовнішній затульний м’яз (m. obturatorius externus)  розташований на зовнішній поверхні затульної

перетинки

Функція:  обертає  стегно  назовні,  бере  участь у його згинанні.

Кровопостачання: затульна артерія і бічна огинальна артерія стегна.

Іннервація:  затульний нерв (L2 –L4 ).

Внутрішній затульний  м’яз  (m. obturatorius internus)  має вигляд трикутної пластинки, розширена

частина м’яза розташована на внутрішній поверхні затульної перетинки, а його звужена частина
спрямована вниз і назад до малого сідничного отвору. Зверху між пучками м’яза є внутрішній отвір
затульного каналу. Функція:  обертає  стегно
назовні

М’язи стегна

поділяються на 3 групи: передню, задню, медіальну.

Передня:

-кравецький м’яз (m. sarborius).

Функція: він згинає кульшовий та колінний суглоби, супінує стегно.

Кровопостачання: бічна огинальна артерія стегна, низхідна колінна артерія.

Іннервація: стегновий нерв (L2 –L4 ).

-чотириголовий м’яз стегна (m. quadriceps femoris)

Складається з чотирьох окремих м'язів: прямого м'яза стегна, бічного, проміжного і присереднього широких
м'язів стегна, які оточують майже з усіх боків стегнову кістку:

 -прямий м’яз стегна (m. rectus femoris). Функція: увесь м’яз розгинає колінний суглоб, а прямий згинає
кульшовий;

-бічний широкий м'яз (m. vastus lateralis);

-присередній широкий м'яз (m. vastus medialis)

-проміжний широкий м'яз (m. vastus intermedius)

Функція:  є потужним розгиначем гомілки в колінному суглобі. згинає стегно у кульшовому суглобі.
М'яз відіграє важливу роль у прямоходінні й утримуванні тіла у вертикальному положенні,
протидіючи силі ваги, що прагне зігнути ногу в колінному суглобі.

Кровопостачання: стегнова артерія, глибока стегнова артерія.

Іннервація:  стегновий нерв (L2 –L4 )
 Задня група:

-двоголовий м’яз стегна (m. biceps femoris), довгий і потужний, має дві головки - довгу(caput longum) і
коротку(caput breve) .
Функція: розгинає і приводить стегно в кульшовому суглобі, згинає гомілку в колінному суглобі,
обертає назовні зігнуту в колінному суглобі гомілку

Кровопостачання: присередня огинальна артерія стегна і пронизні артерії – гілки глибокої стегнової

артерії.

Іннервація:  великогомілковий нерв – довга головка (S1–S2 ), загальний малогомілковий нерв – коротка
головка (L4 –S1).

-півсухожилковий (m. semitendinosus)- довгий і плоский, розташований присередньо у задньому відділі

стегна. 
Функція: розгинає стегно в кульшовому суглобі і згинає гомілку в колінному суглобі; обертає
досередини зігнуту в колінному суглобі гомілку.

Кровопостачання: пронизні артерії, що є гілками глибокої стегнової артерії.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S2 ).

- півперетинчастий (m. semimembranosus)-  плоский і довгий

Функція: розгинає стегно в кульшовому суглобі і згинає гомілку в колінному суглобі, обертає

до середини зігнуту в колінному суглобі гомілку, відтягує капсулу колінного суглоба.
Кровопостачання: присередня огинальна артерія стегна, пронизні і підколінна артерії.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S1 ).

Медіальна:

-тонкий м'яз (m. gracilis) плоский, довгий і стрічкоподібний, розташований поверхнево вздовж

присередньої поверхні стегна. У верхній частині стегна присередньо від тонкого м'яза розміщений
довгий привідний м'яз, а позаду - великий привідний м'яз.
Функція: приводить стегно, згинає гомілку в колінному суглобі і одночасно обертає її до середини.

Кровопостачання: затульна і поверхнева зовнішня соромітна артерія, а також гілки стегнової артерії.

Іннервація:  затульний нерв (L2 –L4 ).

-гребінний м'яз (m. pectineus) є коротким і плоским, прилягає до передньої поверхні зовнішнього

затульного м'яза і короткого привідного м'яза.
Функція:  приводить і згинає стегно в кульшовому суглобі.

Кровопостачання: затульна і глибока зовнішня соромітна артерії, гілки глибокої стегнової артерії.

Іннервація:  затульний нерв (L2 –L3 ).

-довгий привідний м'яз (m. adductor longus) товстий, плоский, розташовується присередньо і

донизу від гребінного м'яза, закриває попереду короткий привідний м'яз і верхні пучки великого
привідного м'яза.
Функція: приводить стегно в кульшовому суглобі, одночасно згинаючи і обертаючи його назовні

Кровопостачання: затульна і глибока зовнішня соромітна артерії, гілки глибокої стегнової артерії.

Іннервація:  затульний нерв (L2 –L3 ).

-короткий привідний м'яз (m. adductor brevis) товстий і плоский, має трикутну форму..

Функція: приводить стегно в кульшовому суглобі, бере участь у його згинанні й обертанні стегна
назовні.

Кровопостачання: затульна артерія, пронизні артерії від глибокої стегнової артерії.

Іннервація:  затульний нерв (L2 –L3 ).

-великий привідний м'яз (m. adductor magnus) потужний, плоский, має трикутну форму – це

найбільший з усіх м'язів стегна. Функція: приводить стегно в кульшовому суглобі, бере участь у його
розгинанні..

Кровопостачання: затульна артерія, пронизні артерії від глибокої стегнової артерії.

Іннервація:   поперекове   сплетення,   затульний нерв (L2 –L3), сідничий нерв (L2 –L5 ).

В підфасціальному шарі передньої області стегна під паховою зв’язкою є м’язова та судинна лакуни
(lacuna musculorum et vasorum). Стінка м’язової лакуни є: спереду – пахова зв’язка, ззаду – гребінь лобкової
кістки. Тут проходить стегновий нерв. Стінками судинної лакуни є: спереду – пахова зв’язка, ззаду – гребінь
лобкової кістки, латерально – сухожильна дуга, медіально – лакурна. Через неї проходить стегнова артерія і
вена.

Стегновий канала(canalis femoralis)

має два отвори – глибокий і поверхневий і 3 стінки.

-бічну стінку (paries lateralis), що утворена:стегновою веною (vena femoralis);

-передню стінку (paries anterior), яка представлена:поверхневим листком широкої фасції (lamina superficialis
fasciae latae);пахвинною зв’язкою (ligamentum inguinale);верхнім рогом серпоподібного краю (cornu superius
marginis falciformis);

- задню стінку (paries posterior), що утворена:глибоким листком широкої фасції стегна (lamina profunda fasciae
latae femoris).
 35. мязи гомілки та стопи,групова характеристика. Підколінна ямка:межі та вміст.

М’язи гомілки поділяють на 3 групи:

Передня:- розгиначі

- передній великогомілковий м’яз(m. tibiаlis anterior).

Функція: розгинає стопу в надп’ятковогомілковому суглобі і відвертає її (супінує), піднімає присередній край
стопи і обертає стопу назовні, зміцнює поздовжні склепіння стопи.

-довгий м’яз-розгинач пальців(m. extensor digitоrum lоngus).

Функція: розгинає II-V пальці в міжфалангових і плесно-фалангових суглобах, розгинає стопу в надп’ятково-
гомілковому суглобі, піднімає її бічний край і дещо приводить (пронує) стопу. Нахиляє гомілку при фіксованій
стопі. Третій малогомілковий м’яз піднімає бічний край стопи.

Кровопостачання: передня великогомілкова артерія.

Іннервація:  глибокий  малогомілковий  нерв (L4 –S1 ).

-довгий м’яз-розгинач великого пальця(m. extensor hаllucis lоngus).

Функція: розгинає великий палець в міжфаланговому і плесно-фаланговому суглобах, розгинає стопу в

надп’ятково-гомілковому суглобі, піднімає її присередній край. Якщо стопа зафіксована, то нахиляє гомілку
вперед.

Кровопостачання: передня  великогомілкова  артерія.

Іннервація:  глибокий малогомілковий нерв (L2 –S1).

Задня:

триголовий м’яз гомілки (m. triceps surae) складається з двох м’язів: литкового і камбалоподібного.

Литковий м’яз (m. gastrocnemius) ,

камбалоподібний (m. soleus). Обидва м’язи мають загальний товстий п’ятковий сухожилок (сухожилок Ахілла),
що прикріплюється до п’яткової кістки.

Функція: згинає стопу в надп’ятково-гомілковому суглобі, дещо її приводить і обертає назовні, сприяє згинанню
гомілки в колінному суглобі, у вертикальному положенні піднімає п’яту.

Кровопостачання: задня великогомілкова артерія.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S2 )

підколінний м’яз (m. popliteus).

Функція: згинає гомілку, обертає її досередини, натягує капсулу колінного суглоба;

Кровопостачання: підколінна артерія.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S2).

Підошвовий м’яз (m. plantаris) непостійний,

Функція:  бере участь у згинанні стопи, натягує капсулу колінного суглоба.

Кровопостачання: підколінна артерія.
Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S 2).

-довгий м’яз-згинач пальців (m. flеxor digitоrum lоngus).

Функція:згинає II–V пальці в міжфалангових і плесно-фалангових суглобах, згинає стопу в надп’ятково-

гомілковому суглобі, обертає її назовні, сприяє зміцненню склепінь стопи;

Кровопостачання: задня великогомілкова артерія.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S2 ).

-довгий м’яз-згинач великого пальця (m. flеxor hаllucis lоngus).

Функція: згинає великий палець у міжфаланговому і плесно-фаланговому суглобах, згинає стопу в надп’ятково-
гомілковому суглобі, а також її приводить і відвертає (супінує), зміцнює поздовжнє склепіння стопи.

Кровопостачання: задня великогомілкова і малогомілкова артерії.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S2 ).

-задній великогомілковий м’яз (m. tibiаlis posterior).

Функція: згинає стопу в надп’ятково-гомілковому суглобі, приводить і відвертає (супінує) стопу, натягує довгу
підошвову зв’язку, зміцнює поздовжні склепіння стопи.

Кровопостачання: задня великогомілкова артерія.

Іннервація:  великогомілковий нерв (L4 –S2 ).

1)розгинач гомілково - стопного та суглобів стопи, 2)згинач колінного суглоба, гомілково – стопного та
суглобів пальців. Триголовий м’яз гомілки (m. triceps surae) складається з двох м’язів: литкового і
камбалоподібного. Литковий м’яз (m. gastrocnemius) , камбалоподібний (m. soleus). Функція: головний згинач
гомілкого – стопного суглоба, може згинати колінний.3) Представлений 2 малогомілквовими м’язами і згинають
гомілково – стопний глоб і пронують стопу.

Бічна:

-довгий малогомілковий м’яз [m. fibularis (peroneus) longus].

Функція: згинає стопу в надп’ятково-гомілковому суглобі, опускає присередній край стопи, а бічний її край
піднімає, одночасно відводячи і привертаючи стопу (пронує), зміцнює поперечні і поздовжнє склепіння стопи;
Кровопостачання: малогомілкова і бічна нижня колінна артерії.

Іннервація:  поверхневий  малогомілковий  нерв (L4 –S1 ).

-короткий малогомілковий м’яз [т. fibularis (peronеus) brеvis].

Функція: згинає стопу в надп’ятково гомілковому суглобі і піднімає її бічний край, одночасно відводячи і
привертаючи (пронуючи) стопу.

Кровопостачання: малогомілкова артерія.

Іннервація:  поверхневий малогомілковий нерв (L4 –S1).

М’язи стопи поділяють на тильні та підошовні.

Присередня група м’язів підошви:

-Відвідний м’яз великого пальця (m. abductor hallucis)

- Короткий м’яз-згинач великого пальця (m. flеxor hаllucis brеvis)

- Привідний м’яз великого пальця (m. adductor hаllucis)

Бічна група м’язів підошви:

-Відвідний м’яз мізинця (m. abductor digiti minimi)

- Короткий м’яз-згинач мізинця (m. flexor digiti minimi brеvis)

- Протиставний м’яз мізинця (m. opponens digiti minimi)

Середня група м’язів підошви:

-Короткий м’яз-згинач пальців (m. flеxor digitоrum brеvis)

- Квадратний м’яз підошви (m. quadrаtus plаntaе), який ще називають додатковим м’язом-згиначем (m.
flеxor accessоrius)

-Червоподібні м’язи (тm. lumbricаles)

Тильні складаються з двох м’язів – коротких розгиначів пальців (m. extensor digitоrum brеvis) і великого пальця
(m. extensor hаllucis brеvis).

Діляться на : медіальну( рухає 1 палець),

латеральну(рухає 5 палець) та
середню(рухає 2-5 пальці) групи.

Підколінна ямка – ромбоподібної форми, поглиблена, розташована позаду колінного суглоба і обмежена
зверху і в середині сухожиллям, зверху і ззовні – сухожиллям двоголового м’язу стегна.
 36. Розвиток ротової порожнини, аномалії розвитку губ, твердого та м’якого піднебіння.

Найчастіше виникає однобічне чи двобічне розщеплення верхньої губи. Цю ваду називають «заячою губою»,
вона виникає внаслідок незрощення лобного та верхньощелепного відростків при розвитку обличчя. Щілина
може досягати крила носа. Іноді не зростаються піднебінні відростки. Тоді в піднебінні замикається щілина, яка
утворює ваду «вовча паща».

Ротова порожнина починає розвиватися на 4-му тижні ембріогенезу. Формування стінок ротової порожнини
відбувається разом з утворенням обличчя зародка і плода.

37. Ротова порожнина:відділи, стінки, губи, щоки, присінок ротової порожнини, піднебіння та його
відділи, присінок, їх будова, іннервація, кровопостачання. Зів, його межі.

Ротова порожнина (cаvitas оris; грецькою stoma,) є початковим відділом травної системи і
складається з

двох частин: присінка рота і власне ротової порожнини

При зімкнутих щелепах і губах присінок рота (vestіbulum оris) має вигляд підковоподібної щілини, що
обмежована ззовні губами і щоками, а зсередини – зубами верхньощелепної і нижньощелепної зубних
дуг та яснами, що вкривають коміркові відростки щелеп.

Через ротову щілину (rima oris), яка розташована горизонтально між губами, присінок рота
відкривається назовні. Обмежена губами, які з’єднані спайками( comissura labiorum), з боків утворюють
кути рота

Стінки: верхня – піднебіння, нижня – діафрагма(дно рота), передня і бічна – губи і щоки.

Порожнину вистилає слизова оболонка(tunica mucosa), яку вкриває багатошаровий плоский неороговиваючий
епітелій.

Присінок рота (vestibulum oris)

Губи (labia oris) – верхня і нижня обмежують ротову порожнину.

складаються з верхньої губи (labium superius) та нижньої губи (labium inferius) і сформовані коловим
м’язом рота. Ззовні губи рота вкриті шкірою і зсередини вистелені слизовою оболонкою.

На шкірі верхньої губи по серединній лінії проходить верхньогубний жолобок (philtrum), внизу якого
міститься горбок (tuberculum)., з слизового боку- вуздечка (frenulum)

Праворуч і ліворуч обидві губи з’єднуються між собою за допомогою спайки губ (commissura labiorum),
утворюючи кут рота (angulus oris).

Щоки (buccae) права і ліва,основу утворюють щічні м’язи.

В основі- m. buccinstor, частково m.masseter

Між щічним м’язом та шкірою є жирова тканина – жирове тіло щоки (corpus adiposum buccae).
Язик (lingua) м’язовий орган власне порожнини рота. Приймає участь у жуванні, глотанні, мові, є органом
смаку. У нього розрізняют корінь, тіло та верхівку. Поверхні – верхня та нижня. Краї – правий і лівий.
Піднебіння (palatum) розділяю порожнини носа і рота. Піднебіння поділяють на тверд(palatum durum)е і
м’яке(palаtum mоlle).

Власне ротова порожнина

Обмежене зверху- твердим та м’яким піднебінням, знизу- дном ротової порожнини, спереду і з боків- зубами і
яснами.

Піднебіння (palatum) складається з двох частин – твердого піднебіння і м’якого піднебіння.

Тверде піднебіння (palatum durum) відокремлює власне ротову порожнину від носової порожнини і
займає передні дві третини всього піднебіння. Утворене кістковим піднебінням, покрите слизовою
оболонкою.

Уздовж серединної лінії твердого піднебіння епітелій утворює потовщення – піднебінний шов (raphe
palati), від передньої частини якого відходять в обидва боки кілька (2–6) поперечних піднебінних
складок (plicae palatinae transversae), які краще виражені у дітей. Попереду піднебінного шва
розташований різцевий сосочок (papilla incisiva).

М’яке піднебіння (palаtum mоlle), або піднебінна завіска (velum palatinum), складає задню третину
піднебіння. Воно утворене сполучнотканинною пластиною – піднебінним апоневрозом (aponeurosis
palatina),. Слизова оболонка м’якого піднебіння має ротову і носову поверхні.

Розрізняють:
-піднебінну завіску (velum palatinum) з язичком
-дві дужки- піднебінно язикову(arcus palatoglossus) та піднебінно глоткову(arcus palatopharyngeus), а
між ними піднебінний мигдалик(tonsillar palatina)
-м’язи:

Існує замолярний простір(spatium retromolare), за допомогою якого присінок сполучається з власне

ротовою порожниною( за умови зімкнутих зубів)

Використовується для уведення роторозширювача, зонда під час непритомного стану або перелому
щелепи.

Зів (fauces) – отвір, який з’єднує ротову порожнину з глоткою,

обмежений зверху м’яким піднебінням, з боків двома парами дужок. Дужки утворюються складками слизових
оболонок, та м’язами, які знаходяться усередині. Знизу- коренем язика.

Існує мигдаликова ямка (fossa tonsilaris) у якій знаходиться зовнішній піднебінний мигдалик (tonsilla palatina).
Зовнішня сонна артерія кровопостачає ротову порожнину. Вона ділиться на 2 гілки: верхньо – щелепну і
поверхневу скроневу.

Органи ротової порожнини отримують рухові, чутливі, секреторні і нервові волокна. Участь беруть 3 черепних
нерви: трійчастий(n. trigeminus) – інервує жувальні м’язи, шкіру обличчя і залози. Лицевий(n. facialis) – інервує
мімічні м’язи. Язикоглотковий(n. glossopharyngeus) – інервує глотку, залози. Блукаючий(nervus vagus) – м’язи
м’якого піднебіння. Під’язичний (nervus hypoglossus) – м’язи мови.
 38. Піднебіння, розвиток, частини, будова, м’язи, інервація і кровопостачання.

Піднебіння (palatum) складається з двох частин – твердого піднебіння і м’якого піднебіння.

Тверде піднебіння (palatum durum) відокремлює власне ротову порожнину від носової порожнини і
займає передні дві третини всього піднебіння. Утворене кістковим піднебінням, покрите слизовою
оболонкою.

Уздовж серединної лінії твердого піднебіння епітелій утворює потовщення – піднебінний шов (raphe
palati), від передньої частини якого відходять в обидва боки кілька (2–6) поперечних піднебінних
складок (plicae palatinae transversae), які краще виражені у дітей. Попереду піднебінного шва
розташований різцевий сосочок (papilla incisiva).

М’яке піднебіння (palаtum mоlle), або піднебінна завіска (velum palatinum), складає задню третину
піднебіння. Воно утворене сполучнотканинною пластиною – піднебінним апоневрозом (aponeurosis
palatina),. Слизова оболонка м’якого піднебіння має ротову і носову поверхні.

Розрізняють:
-піднебінну завіску (velum palatinum) з язичком
-дві дужки- піднебінно язикову(arcus palatoglossus) та піднебінно глоткову(arcus palatopharyngeus), а
між ними піднебінний мигдалик(tonsillar palatina)
-м’язи:

М’яз-натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini) –.

Функція: натягує м’яке піднебіння в поперечному напрямку, розширює глотковий отвір слухової труби.
Іннервація: нерв м’яза-натягувача піднебінної завіски, який є гілкою нижньощелепного нерва (V
черепний нерв).
М’яз-підіймач піднебінної завіски (m. levatоr veli palatini) – плоский парний м’яз.
Функція: піднімає м’яке піднебіння, звужує глотковий отвір слухової труби
М’яз язичка (m. uvulae) складається з двох м’язових пучків, які сходяться на верхівці піднебінного
язичка.
Функція: піднімає піднебінний язичок і тягне його назад, при однобічному скороченні зміщує язичок у
свій бік.
Піднебінно-язиковий м’яз (m. palatoglossus) парний, вузький і плоский, розташований в
однойменній дужці.
Функція: опускає м’яке піднебіння і звужує отвір зіва.

Піднебінно-глотковий м’яз (m. palatopharyngeus) парний, розташований в однойменній дужці.

Складається з переднього пучка (fasciculus anterior) і заднього пучка, або піднебінно-глоткового м’яза-
замикача (fasciculus posterior; s. m. sphincter palatopharyngeus).

Кровопостачання м’якого піднебіння, зокрема його м’язів, здійснюється гілками лицевої,

верхньощелепної та висхідної глоткової артерій, які відходять від зовнішньої  сонної  артерії.  Венозна
кров відтікає у лицеву вену. Лімфа відводиться в глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.

Іннервація: усі м’язи м’якого піднебіння, крім м’яза-натягувача піднебінної завіски, іннервують глоткові
гілки блукаючого нерва (Х черепний нерв). Чутлива іннервація від піднебіння передається по чутливих
волокнах верхньощелепного нерва (V черепний нерв) і язико-глоткового нерва (ІХ черепний нерв).

39. Зуб, частини і речовина зуба, поверхні коронки, ознаки приналежності зуба до правої
та лівої сторін, періодонт, пародонт, зубний орган.
Зуби (dentes) розміщені на межі між присінком рота і власне ротовою порожниною.

У людини послідовно змінюються два типи зубів: молочні зуби (dentes decidui), які випадають, і
постійні зуби (dentes permanentes).
Кожен зуб складається з трьох частин:

1)коронка зуба (corona dentis)- масивна частина зуба, що виступає над рівнем зубної комірки
Виділяють і клінічну коронку (corona сlinica) – це частина зуба, що виступає над ясенним краєм.

має 5 поверхонь: язикова(facies lingualis),

вестибулярна,пристінкова(facies vestibularis),
контактна(facies contactus) та
замикальна або жувальна(facies occularis)

2)шийка зуба (cervix dentis)- звужена частина ,розміщена на межі між коренем і коронкою. У цьому місці
з зубом зростається слизова оболонка ясен.

3)корінь зуба (radix dеntis) розташований у зубній комірці щелепи, закінчується верхівкою кореня зуба
(аpex rаdicis dеntis), на якій є маленький отвір верхівки зуба (foramen apicis dentis). Через цей отвір в
зуб заходять судини і нерви. Виділяють також клінічний корінь (radix сlinica) – це частина зуба, що
вкрита яснами, тобто шийка зуба з його коренем.

Усередині зуба є

-зубна порожнина (cavitas dentis), яка має дві частини: коронкову порожнину (cavitas coronae) і канал
кореня зуба (canalis radicis dentis), який відкривається на його верхівці.

заповнена пульпою зуба (pulpa dеntis), відповідно є коронкова пульпа (pulpa coronalis) і коренева
пульпа (pulpa radicularis.

-канал кореня зуба (canalis radicis dentis), який відкривається на його верхівці.

Різці, ікла і малі кутні зуби мають один корінь, нижні великі кутні зуби – по два корені, а верхні великі
кутні зуби – по три корені.

Зуб утворений :

-дентином, вкритим -цементом у ділянці кореня, а в ділянці коронки – емаллю.

Дентин (dentinum) є твердою тканиною, що складає основу зуба.

Емаль (enamelum) покриває коронку і шийку зуба і є найтвердішою тканиною в організмі людини.
Цемент (cementum) покриває дентин кореня зуба. Це тверда тканина, що за будовою нагадує
грубоволокнисту кісткову тканину.

. Ознаки приналежності зуба до правої або лівої щелепи:

1)Ознака кривизни коронки виявляється в тому, що найбільша опуклість вестибулярної (зубною, щоковою)
поверхні розташована мезиально.

2)Ознака кута коронки виражається в тому, що мезиальная поверхня і ріжучий край різців і іклів утворюють
більш стрый кут, ніж кут між ріжучим краєм і латеральною поверхнею.

3)Ознака кореня полягає в тому, що коріння різців і іклів відхиляється в задньобоковому напрямі, а премоляров
і моляров - в задньому від подовжньої осі кореня.

Пародонт – це комплекс тканин, які оточують корінь зуба, утримуючий апарат зуба. Періодонт – кісткова
тканина альвеоли, окістя та ясна. Зубний орган – це зуб та пародонт разом.

40. Зуби молочні і постійні : будова , відміни будови зубів верхньої та нижньої щелеп ,
формули , терміни прорізування , прикуси , іннервація та кровопостачання .

Протягом життя людини змінюються дві генерації зубів : молочні (20), постійні (32)
Різновиди зубів :
• Різці
• Ікла
• Малі кутні ( премоляри)
• Великі кутні ( моляри)
Анатомічно розрізняють коронку , шийку , корінь зуба .
Зуб побудований із твердих (емаль,дентин, цемент ) та м‘яких ( пульпа , періодонт) тканин .

Дентин (dentinum) є твердою тканиною, що складає основу зуба.

Емаль (enamelum) покриває коронку і шийку зуба і є найтвердішою тканиною в організмі
людини.
Цемент (cementum) покриває дентин кореня зуба. Це тверда тканина, що за будовою нагадує
грубоволокнисту кісткову тканину.
Пульпа (pulpis dentis) м'яка пухка тканина, що складається із клітин і волокнистих структур,
яка заповнює порожнину зуба .

Сукупність структур, що оточують корінь зуба (зубна комірка, відповідна ділянка

коміркового відростка щелепи та ясен) називають пародонтом (parodontium).

Верхні зуби зазвичай більші за нижні, моляри та премоляри верхноьї щелепи мають
більшу кількість коренів

Молочні зуби (dentes decidui)

за будовою подібні до постійних зубів, але вони менші від них, корені коротші.
У різців та іклів корені тонкі, прямі і заокруглені, тому вони не перешкоджають розвитку
позаду них постійних зубів.
У великих кутніх зубів корені дуже сплющені і сильно відхиляються в боки, верхівки
коренів загострені.
Корені молочних зубів розсмоктуються перед їх випаданням. Коронки молочних зубів різко
відмежовані від коренів. Емаль має блакитний відтінок. Коронкова порожнина відносно
велика. Ознаки кута і кривизни коронки дуже чіткі.

Положення зубів верхньої та нижньої зубних дуг у центральній оклюзії називається

прикусом. Прикуси є фізіологічні (нормальні) та патологічні.
До фізіологічних прикусів належать:
–             фізіологічна прогнатія: верхні різці дещо виступають над нижніми різцями та
частково їх прикривають (надмірний розвиток верхніх щелеп);
–             фізіологічна прогенія: нижні різці розташовані дещо попереду від верхніх різців
(надмірний розвиток нижньої щелепи);
–             фізіологічна ортогенія: різальні краї верхніх різців співпадають з різальними краями
нижніх різців (щипцеподібний прикус);
–             фізіологічна ортогнатія: передні зуби верхньої щелепної зубної дуги піднебінною
поверхнею своїх коронок перекривають на 1/3 губну поверхню зубів нижньощелепної зубної
дуги (ножицеподібний прикус).

До патологічних прикусів належать:

–             закритий прикус: верхні різці виступають вперед і прикривають присінкові (губні)
поверхні коронок нижніх передніх зубів;
–             відкритий прикус: при змиканні верхньої та нижньої зубних дуг між передніми
зубами є щілина;
–             патологічна прогнатія: верхньощелепна зубна дуга зміщена вперед;
–             патологічна прогенія: нижньощелепна зубна дуга зміщена вперед;
–             поперечні (трансверзальні), або перехресні прикуси: неправильне співвідношення
між кутніми зубами.

Кількість зубів позначають зубною формулою, представленою дробом, у чисельнику якого

вказане число зубів у верхній зубній дузі, а в знаменнику – у нижній зубній дузі. При цьому
вказується число зубів на кожній половині зубної дуги. Зубна формула постійних зубів має
наступний вигляд:2123
Це означає, що половина кожної зубної дуги має: 2 різці, 1 ікло, 2 малі кутні зуби і 3 великі
кутні зуби.
Стоматологи записують порядок розташування зубів у зубних рядах формулою, у якій кожна
цифра позначає номер зуба, починаючи від серединної лінії:

Верхня щелепа
87654321             12345678
87654321             12345678
Нижня щелепа

У дітей є 20 молочних зубів. Прорізування починається на 6–7 місяці життя дитини і

закінчується до трьох років. Молочні зуби представлені у половині кожної зубної дуги
п’ятьма зубами: двома різцями, одним іклом і двома великими кутніми зубами. Малі кутні
зуби відсутні. У зубній формулі дитини молочні зуби позначаються так:
2.0.1.2   2.1.0.2
2.0.1.2   2.1.0.2
Стоматологи позначають молочні зуби у зубній формулі римськими цифрами:

Верхня щелепа
Правий   V IV III II I             I II III IV V                Лівий
V IV III II I             I II III IV V
Нижня щелепа
 
У зубній формулі зуби також позначають початковими буквами латинських найменувань
зубів, зокрема постійні зуби – великими буквами (І – різець, С – ікло, P – малий кутній зуб, M
– великий кутній зуб), а молочні зуби – малими буквами (і – різець, с – ікло, m – великий
кутній зуб).
Перед прорізуванням постійного зуба корінь молочного зуба розсмоктується і зуб випадає.
Першими з постійних зубів прорізуються перші великі кутні зуби, потім присередні і бічні
різці, перші і другі малі кутні зуби, другі великі кутні зуби. Останніми прорізуються треті
великі кутні зуби (запізнілий зуб, або “зуб мудрості”).

Кровопостачання зубів
Усі зуби кожної половини верхньої і нижньої зубних дуг кровопостачаються
гілками верхньощелепної артерії – задньою і передніми верхніми комірковими артеріями
та нижньою комірковою артерією.
Зубні гілки (rami dentales) цих артерій входять у зубну порожнину через отвір верхівки
кореня зуба разом з нервами. У пульпі зуба артерії розгалужуються до капілярів. Гілки
задньої верхньої коміркової артерії через коміркові отвори і канали у горбі верхньої щелепи
проходять до задніх верхніх зубів, а також до структур їхніх комірок і ясен.
Передні верхні коміркові артерії, відгалужуючись від підочноямкової артерії в
очноямковому каналі, кровопостачають передні верхні зуби та структури, що їх оточують.

Нижня коміркова артерія заходить через отвір нижньої щелепи в канал нижньої щелепи, у
якому від неї відгалужуються гілки до кожного нижнього зуба та структур, що його
оточують. Кінцева гілка нижньої коміркової артерії – підборідна гілка, що виходить з
нижньої щелепи через однойменний отвір, кровопостачає м’які тканини підборіддя та
нижньої губи.

Від зубів венозна кров відтікає по однойменних венах до крилоподібного венозного

сплетення, а потім у лицеві вени.

Лімфа відтікає від зубів у піднижньощелепні, підборідні і глибокі шийні лімфатичні вузли.

Іннервація зубів
Зуби верхньощелепної зубної дуги іннервують верхні передні, середні і задні коміркові
нерви, які є гілками верхньощелепного нерва (друга гілка трійчастого нерва – V черепний
нерв). Ці нерви у товщі коміркового відростка верхньої щелепи утворюють верхнє зубне
сплетення, від якого відходять верхні зубні та верхні ясенні гілки.

Зуби нижньощелепної зубної дуги іннервує нижній комірковий нерв, що є чутливою гілкою
нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний нерв). У каналі нижньої
щелепи від нижнього коміркового нерва відходять гілочки, що формують у товщі нижньої
щелепи нижнє зубне сплетення. Від цього сплетення відходять нижні зубні та нижні ясенні
гілки.
Увійшовши через канал кореня зуба в пульпу зуба, зубні гілки утворюють поверхневе і
глибоке сплетення, від яких відходять нервові волокна, що закінчуються рецепторами.
Отже, коміркові нерви іннервують зуби і тканини, що їх оточують.

41. .Язик: будова, функції, інервація і кровопостачання. Особливості будови і функції

слизової оболонки язика. М’язи язика, їх класифікація, характеристика, інервація і
кровопостачання.

Функції:
• механічна обробка їжі
• ковтання
• артикуляція
• дегустація
Язик має:
-корінь(radix), -тілo(corpus), -верхівку(apex), -спинку(dorsum), -нижню поверхню(facies inferior
Анатомічні структури:
1) Слизова оболонка, яка містить
-Сосочки язика:
• ниткоподібні , конічні - загальна чутливість ( біль, температура , дотик )
• листоподібні - гірке та кисле ( вкривають бічні поверхні язика )
• грибоподібні , сочевицеподібні- відчуття солодкого ( спинка язика , біля кінчика та на краях )
• жолобкуваті - гірке та солоне ( спинка язика : між тілом та коренем язика , у формі дуги )
-язикові залози( gll. Lingualis)

2)М’язи язика (musculi linguae)

парні, їх поділяють на дві групи: власні м’язи язика і скелетні м’язи язика.

До власних м’язів язика належать: верхній і нижній поздовжній м’язи, поперечний м’яз
язика, вертикальний м’яз язика.

Верхній поздовжній м’яз (т. longitudinаlis superior) починається від кореня язика трьома
пучками: присереднім – від передньої поверхні надгортанника і серединної язиково-
надгортанної складки, та двома бічними – від малого рогу під’язикової кістки.
прикріплюються до апоневрозу в ділянці верхівки язика.

Функція: згинає язик, піднімаючи його верхівку, вкорочує і стовщує язик; при однобічному
скороченні відводить язик у свій бік.

Нижній поздовжній м’яз (т. longitudinаlis inferior) вузький, , розміщується у нижньому

відділі язика вздовж його перегородки і прикріплюється до апоневрозу в ділянці верхівки
язика.
Функція: розгинає язик, опускаючи його верхівку донизу і вигинаючи спинку, вкорочує і
стовщує язик; при однобічному скороченні відводить язик у свій бік.

Поперечний м’яз язика (т. transvеrsus lіnguaе) розташований між верхнім і нижнім
поздовжніми м’язами.
Функція: звужує та стовщує язик, бере участь у звуженні зіва і глотки.

Вертикальний м’яз язика (т. verticаlis linguаe) розташований переважно в бічних відділах
язика.
Функція: сплощує і видовжує язик, утворює на його спинці поздовжній жолоб.

Скелетні м’язи язика починаються від кісток черепа і закінчуються у товщі язика). При
скороченні вони змінюють розташування язика в ротовій порожнині. До скелетних м’язів
язика належать: підборідно-язиковий м’яз, під’язиковоязиковий м’яз і шило-язиковий м’яз.

Скелетні :

Підборідно-язиковий м’яз (m. genioglossus) розташований збоку від перегородки язика,

найпотужніший зі скелетних м’язів язика
Функція: висуває язик вперед за межі порожнини рота, тягне язик вниз і сплощує його.

Під’язиково-язиковий м’яз (m. hyoglossus) плоский, розташований збоку від підборідно-

язикового м’яза.
Функція: тягне язик, особливо його корінь, вверх і назад.

Кровопостачає язик парна язикова артерія, яка відходить від зовнішньої сонної артерії.
Розгалужуючись до капілярів, вона утворює в язиці густу кровоносну сітку.

Венозна кров відтікає в парну язикову вену, яка впадає у внутрішню яремну вену. В ділянці
кореня язика розташоване більш потужне венозне сплетення.

Лімфа відтікає  від язика в язикові, підпідборідні та нижньощелепні лімфатичні вузли, а від
кореня язика – у заглоткові лімфатичні вузли.
Виносні лімфатичні судини з цих лімфатичних вузлів впадають у правий та лівий яремні
стовбури.

Іннервація язика.
Язик іннервують п’ять пар черепних нервів.

Усі м’язи язика іннервують язикові гілки під’язикового нерва (XII черепний нерв).

Інформація про загальну чутливість 1)(дотик, біль, температура) від передніх двох третин
язика (передня частина) передається по чутливих нервових волокнах язикового нерва, який є
гілкою нижньощелепного нерва (V черепний нерв),

2) смакова інформація від передньої частини язика передається по чутливих волокнах

барабанної струни лицевого нерва (VII черепний нерв).

3) Від задньої третини язика (задньої частини) вся чутлива інформація (смакова, дотик, біль,
температура) передається по язикових гілках язико-глоткового нерва (IX черепний нерв), а
від кореня язика в 4)ділянці надгортанника – по чутливих гілках верхнього гортанного нерва
(X черепний нерв).

Команда на 5)виділення секрету малими слинними залозами язика передається по

парасимпатичних нервових волокнах барабанної струни лицевого нерва (VII черепний нерв),
а на припинення виділення секрету – по відповідних післявузлових симпатичних нервових
волокнах.

42 . Слинні залози: класифікація. Привушна, підщелепна, під’язикова слинні залози:

топографія, будова, вивідна протока, іннервація і кровопостачання.
Залежно від характеру секрету, що виробляється, розрізняють такі слинні залози:
– серозні залози, які виділяють білковий секрет – рідку слину (привушні залози і язикові малі
слинні залози, що розташовані в ділянці жолобуватих сосочків);
– слизові залози, які виділяють слиз – густу слину (під’язикові залози, а також піднебінні і
задні язикові малі слинні залози);
– змішані залози, які виділяють змішаний секрет – серозно-слизовий (до них належать
піднижньощелепні залози, а також губні, щічні і передні язикові малі слинні залози).

Великі слинні залози

Привушна залоза (glаndula parotіdea) є найбільшою зі слинних залоз, розташована на
бічній поверхні обличчя у занижньощелепній ямці.
Привушна протока(ductus parotideus Stenoni) відкривається у присінок ротової порожнини на
рівні 2 верхнього моляра.

Кровопостачання: забезпечують привушні гілки поверхневої скроневої артерії.

Венозна кров відтікає в занижньощелепну вену.
Лімфатичні судини від залози впадають у поверхневі і глибокі привушні лімфатичні
вузли.

Іннервація: чутлива інформація від залози передається по привушних гілках вушно-

скроневого нерва, що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва
– V черепний нерв).
Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових волокнах
(від вушного вузла) малого кам’янистого нерва (гілка язико-глоткового нерва – ІХ
черепний нерв).
Симпатична іннервація здійснюється за рахунок симпатичних післявузлових волокон
від сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.

Піднижньощелепна залоза (glаndula submandibulаris) є складною розгалуженою

трубчасто-альвеолярною залозою мішаного типу.
Залоза розташована в ділянці піднижньощелепного трикутника.

Звідси з залози виходить піднижньощелепна протока (ductus submandibularis) –

протока Вартона,
Протока відкривається разом з великою під’язиковою протокою невеликим отвором
на під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis) поруч з вуздечкою язика.

Кровопостачання забезпечують гілки лицевої артерії.

Венозна кров відтікає в лицеву вену.
Лімфатичні судини від залози впадають у піднижньощелепні лімфатичні вузли.

Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах язикового нерва,

що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний
нерв).
Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових
волокнах (від піднижньощелепного вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого
нерва (VII черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна відходять від сплетення
навколо язикової артерії.
Під’язикова  залоза  (glаndula  sublinguаlis) є складною розгалуженою трубчасто-
альвеолярною залозою слизового типу.
Знаходиться на верхній поверхні щелепнопідязикового мяза в товщі підязикової
складки.

Має 10–15 малих під’язикових проток (ductus sublingualis minores) – протоки Рівіна,
які самостійно відкриваються у ротову порожнину на поверхні слизової оболонки
вздовж під’язикової складки.
велику під’язикову протоку (ductus sublingualis major) – протоку Бартоліна, яка
відкривається самостійно або разом з піднижньощелепною протокою на
під’язиковому м’ясці (caruncula sublingualis).

Кровопостачання забезпечує під’язикова артерія, що є гілкою язикової артерії, і

підпідборідна артерія, що є гілкою лицевої артерії.
Венозна кров відтікає по однойменних венах.
Лімфатичні судини від залози впадають у піднижньощелепні та підпідборідні
лімфатичні вузли

Іннервація. Чутлива інформація від залози передається по волокнах язикового нерва,

що є гілкою нижньощелепного нерва (третя гілка трійчастого нерва – V черепний
нерв).
Команда на виділення слини передається по парасимпатичних післявузлових
волокнах (від під’язикового вузла) барабанної струни, що є гілкою лицевого нерва
(VІІ черепний нерв). Симпатичні післявузлові волокна до залози відходять від
сплетення навколо зовнішньої сонної артерії.

Малі слинні залози (glandulae salivarae minores) розташовані в слизовій оболонці або в
підслизовому прошарку стінок ротової порожнини. Одні з них розмішені групами в слизовій
оболонці присінку рота: Губні (glandulae labialаe), щічні (gl. buccales), кутні (gl. molares), а
другі знаходяться власне в ротовій порожнині: піднебінні (gl. раlatinae), язикові (gl.
lingvales). Найчисельнішими серед них є губні, піднебінні та язикові залози.

43. Травний канал: розвиток, загальні принципи будови стінки, відділи, топографія, функції.

Розвиток травної системи

Початковою формою травної системи у хребетних є кишкова трубка з отворами на

передньому та задньому кінцях тіла.
У ембріона людини на 3-4-му тижнях розвитку відбувається утворення з зародкової
ентодерми первинної кишки, яка іде від головного до каудального кінця тіла і
розташовується попереду хорди. В подальшому з ентодерми утворюється епітелій травної
трубки (за виключенням частини порожнини рота і ділянки задньопрохідного отвору), а
також мілкі і крупні травні залози. Решта шарів травної трубки походять з спланхноплеври
(вісцероплеври) – внутрішньої пластинки несегментованої частини мезодерми, яка прилягає
до первинної кишки.
На ранніх етапах розвитку передній і задній кінці кишки зародка закінчуються сліпо. На 4-5-
му тижні розвитку на поверхні тіла ембріона в ділянці голови і каудальній частині з
′являються дві ямки, ротова і анальна бухти, які поступово поглиблюються до з′єднання зі
сліпими кінцями первинної кишки, а потім прориваються, утворюючи ротовий і клоачний
отвори. Таким чином, травний канал стає наскрізний.
В первинній кишці виділяють головну та тулубову кишку. Головна кишка в свою чергу
ділиться на ротову та глоткову. В тулубовій кишці виділяють 3 відділи: передню, середню і
задню кишки.
Ротова бухта вистелена епітелієм ектодермального походження, із неї утворюється частина
порожнини рота. Із глоткової кишки, вистеленої епітелієм ентодермального походження,
утворюються глибокі відділи порожнини рота і глотка.
Первинний рот, stomatodeum, є зоною складних формоутворюючих процесів, в ході яких
утворюються губи, щоки, язик, ясна, зуби, слинні залози. На 7-му тижні розвитку за рахунок
щічногубних пластинок формується присінок рота. Первинна ротова щілина дуже широка і
латерально досягає зовнішніх слухових проходів. За мірою розвитку зародка, зовнішні краї
ротової щілини зрощуються, утворюючи щоки і звужуючи ротовий отвір.r
Формування піднебіння приводить до відокремлення порожнини носа. В результаті цього
розділяються початкові відрізки травного і дихального шляхів.
В стінках первинної глотки закладаються зяброві дуги і утворюються глоткові (зяброві)
кармани. Із тих та других формуються багато кісток черепа, бранхіогенні м′язи, більша
частина язика, м′язи глотки, хрящі та м′язи гортані. Із глоткових карманів утворюються
також зачатки щитоподібної, прищитоподібних і загруднинної залоз. Від первинної глотки
відбруньковується зачаток дихальних органів, з якого утворюються трахея, бронхи та
легені.Слинні залози розвиваються з виростків епітелію ектодерми первинної ротової
порожнини.
Кишкова трубка на 1-му місяці розвитку нижче діафрагми з′єднується зі стінками ембріона
завдяки двом складкам очеревини, які називаються первинними вентральною і дорсальною
брижами, що формуються з вісцероплеври. Вентральна брижа рано зникає і залишається
тільки на рівні закладання шлунка та дванадцятипалої кишки. Передня кишка дає початок
стравоходу, шлунку і частині дванадцятипалої кишки. Зачаток шлунка з′являється  на 4-му
тижні внутрішньоутробного розвитку у вигляді розширення передньої кишки.
На вентральній стінці дванадцятипалої кишки, що формується, з′являються два вип′ячування
ентодерми між листками вентральної брижі. Це закладки печінки і жовчного міхура. В
процесі розвитку печінки передній відділ брижі перетворюється у серпоподібну зв′язку
печінки, а задній – у малий сальник.
Підшлункова залоза розвивається з 2 ентодермальних вип′ячувань стінки первинної кишки –
дорсального та вентрального
Середня кишка складає відрізок кишкової трубки, який на ранній стадії ембріогенезу
сполучається з жовточним мішком. Із неї утворюється частина дванадцятипалої кишки,
порожня та клубова кишки, а також початкові відділи товстої кишки – сліпа, висхідна
ободова і частина поперечної ободової. На більш пізній стадії розвитку клубова кишка з
′єднується з жовточним мішком за допомогою жовточної стеблинки.
Задня кишка утворює частину поперечної ободової кишки, низхідну і сигмоподібну ободові
кишки та  пряму кишку.
Поряд з поділенням первинної кишки на відділи відбувається диференціювання стінок
травної трубки і формуються травні залози.

Травний канал — це порожниста трубка довжиною 8-10 м (у дорослого чоловіка), що

проходить через усе тіло і поділяється на такі відділи:
1. Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.
2. Глотка.
3. Стравохід.
4. Шлунок.
5. Тонка кишка, включаючи підвідділи:
6. дванадцятипала кишка
7. порожня кишка
8. клубова кишка;
9. Товста кишка, включаючи підвідділи:
10. сліпа кишка з червоподібним відростком
11. ободова кишка зі своїми підвідділами:
12. висхідна ободова кишка
13. поперечна ободова кишка
14. Низхідна ободова кишка
15. сигмоподібна кишка
16. пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою
частиною — задньопрохідним каналом із анальним отвором.

Функції :
1. захоплювання їжі
2. механічна та хімічна обробка їжі
3. всмоктування поживних речовин
4. виведення неперетравлених залишків.

Стінка травної трубки утворена чотирма оболонками:

1. слизова оболонка: епітеліальну пластинку трубки,власну пластинку,м'язову пластинку;

2. підслизова,

3. м'язова,

4. зовнішня.

44. Глотка: топографія, частини, сполучення, будова стінки, лімфоепітеліальне кільце.

Довжина глотки зазвичай 14-15 см., а на вигляд орган нагадує пляшку.

Верхня стінка глотки фіксована до черепа.
передня стінка глотки відсутня, бо вона складається з : двох отворів хоан, один отвір зіва а
нижче передня стінка глотки безпосередньо з’єднується з гортанню.
Має три частини:
1) носову pars nasalis
2) ротову pars oralis
3) гортанну pars laryngea

Отвори,які є в стінках глотки: зверху- два отвори хоан, збоку і зверху- два отвори
Євстахієвих (глоткових) труб. За допомогою останніх глотка з’єднується з середнім вухом.
Наступний непарний отвір-це зів, який веде в порожнину рота, потім один отвір гортані і
непарний отвір, найнижчий отвір стравохода.
Має 7 сполучень:
- зі середнім вухом (через два отвори Євстахієвих (глоткових) труб.)
- з носовою порожниною (через хоани)
- з ротовою порожниною (через зів)
-з гортанню (через вхід в гортань)
-зі стравоходом (який є продовженням глотки на рівні 6-7 шийного)
На цьому рівні – глотково-стравохідне звуженяя (constriction pharyngooesphagealis)

Стінка глотки побудована з трьох оболонок:

• Слизова оболонка
• М'язова оболонка = посмугована м'язова тканина (два шари —зовнішній циркулярний і
внутрішній поздовжній)
• Адвентиційна оболонка= пухка волокниста сполучна тканина.

(М'язова оболонка глотки утворена скелетними м'язами що забезпечують проштовхування харчової

грудки: стискачами і піднімачами глотки. Ротова частина глотки(pars oralis pharyngis) є спільною для
органів травної і дихальної системи.)

На межі ротової порожнини і глотки є значні скупчення лімфоїдних елементів, які формують
лімфо-епітеліальне глоткове кільце Вальдейєра-Пирогова.
Воно утворюється з мигдаликів: двох піднебінних, двох трубних, одного глоткового, одного
язикового і одного гортанного (останній не постійний).

45. Стравохід: частини, топографія, будова стінки, звуження.

Cтравохід (oesophagus) у дорослої людини має вигляд дещо сплюснутої спереду назад
трубки довжиною 22–30 см та діаметром 2,5–3 см, що сполучає глотку з шлунком.

Стравохід починається на рівні межі між VI і VII шийними хребцями, закінчується на рівні
тіла ХІ грудного хребця кардіальним отвором, який відкривається в шлунок.

У стравоході виділяють три частини: шийну, грудну і черевну.

Шийна частина (pars cervicalis, pars colli) стравоходу має довжину 5–8 см і простягається
від рівня міжхребцевого диска між VI і VII шийними хребцями до рівня І–ІІ грудного хребця.
Ця частина стравоходу прилягає до хребта, розташована майже по серединній лінії попереду
передхребтової пластинки шийної фасції і позаду трахеї дещо ліворуч від неї.
Тут з обох боків до стравоходу прилягають поворотні гортанні нерви та загальні сонні
артерії.

Грудна частина (pars thoracica) стравоходу найдовша – 15–18 см, розташована у верхньому
і нижньому задньому середостінні від верхнього отвору грудної клітки до стравохідного
розтвору діафрагми, що відповідає рівню тіл ІХ–Х грудних хребців.
У верхньому середостінні стравохід прилягає до хребта, а його передня поверхня – до
перетинчастої частини трахеї, ліворуч до нього прилягає ліва середостінна частина
пристінкової плеври.

На рівні IV грудного хребця, де проектується роздвоєння трахеї, стравохід найбільше

відхилений вліво і прилягає до задньої поверхні лівого головного бронха. На цьому рівні
попереду і зліва до стравоходу прилягає дуга аорти.
У нижньому задньому середостінні на рівні V грудного хребця стравохід розташований по
серединній лінії попереду хребта, а нижче відхиляється праворуч до рівня VII грудного
хребця. Нижче V грудного хребця стравохід розміщений праворуч від грудної аорти. До
передньої стінки стравоходу підходить лівий блукаючий нерв, де його гілки формують
передній блукаючий  стовбур.
Отже, грудна частина стравоходу у верхньому і нижньому задньому середостінні
утворює чотири вигини – два у стріловій площині і два у лобовій площині.

Черевна частина (pars abdominalis) стравоходу найкоротша, має довжину 1–3 см, вкрита
очеревиною і прилягає до лівої частки печінки. На рівні ХІ грудного хребця ліворуч черевна
частина стравоходу переходить у шлунок. У черевну порожнину стравохід проходить разом з
переднім і заднім блукаючими стовбурами (Х пара черепних нервів).

Стінка стравоходу утворена трьома оболонками : слизовою з підслизовою основою ,

м’язовою та зовнішньою ( адвентиційною або серозною ).
1)У слизовій оболонці стравоходу розпізнають чотири шари :
( слизова оболонка складчаста , може сильно розтягуватися , покрита слизом , не містить ферментів )
1. Епітелій.
2. Власна пластинка
3. М‘язова пластинка
4. Підслизова основа
2)М‘язова оболонка ( розрізняють внутрішній -циркулярний , зовнішній - повздовжній шари ) :
• верхня третина - посмугована м‘язова тканина
• Середня третина - посмуговані м‘язові волокна +гладком‘язові клітини
• Нижня третина - гладка м‘язова тканина

Потовщення внутрішнього шару м‘язової оболонки на рівні перснеподібного хряща гортані утворює
верхній сфінктер стравоходу , а при переході останнього в шлунок - нижній сфінктер .

3)Зовнішня оболонка стравоходу

• над діафрагмою - пухка сполучна тканина ( адвентиція )
• Під діафрагмою - пухка сполучна тканина + один шар клітин мезотелію(серозна )

Стравохід має три звуження:

• глотково-стравохідне звуження (constrictio pharyngooesophagealis) –
на рівні межі між VI i VII шийними хребцями;
• звуження грудної частини, або бронхо-аортальне звуження (constrictio partis thoracicae; s.
constrictіo bronchoaortica)
на рівні межі між IV і V грудними хребцями, де стравохід прилягає до лівого головного
бронха;
• діафрагмове звуження (constrictio phrenica; constrictio diaphragmatica) –
на рівні стравохідного розтвору діафрагми. В цьому місці стравохід укріплює діафрагмово-
стравохідна зв’язка (lig. рhrenicooesophagealis)
 46. Шлунок: топографія, частини, будова, відношення до очеревини.

Шлунок (ventriculus, gaster - гр.): являє собою розширену частину травного каналу. Середній вміст
шлунка коливається від 1,5 - 4л.

Середня довжина шлунка складає 25-30см, а діаметр – 12-14см. Розміри, об’єм, форма топографія
шлунка не сталі і залежать від різних чинників.

Шлунок - розташовується у верхньому поверсі черевної порожнини, проектуючись в ліве підребер'я

й епігастральну ділянку.

Має передню й задню стінки, два краї велику і малу кривизну.

Частини шлунка: -кардіальна

частина (pars cardiaca), куди кардіальным отвором відкривається стравохід, -дно (fundus),
-тіло (corpus) і -воротар
(pilorus), що розділяється на печеру й канал, що продовжується у дванадцятипалу кишку.

Стінки шлунку утворює три оболонки: слизова з підслизовою основою , м‘язова , серозна

Рельєф :
• складки - утворенні слизовою оболонкою з підслизовою основою , розташовані поздовжньо у
кількості 5-6, розправляються за умови наповнення шлунку .
• Поля - полігональна форма , відповідають групам залоз , обмежених прошарками сполучної
тканини з судинами .
• Ямки - заглибини , утворені вростанням епітелію у власну пластинку . ( глибина у кардіальніц
частині - 1/4 товщини слизової оболонки , у пілоричній -1/2 )
Слизова оболонка має чотири шари: епітелій , власна та м‘язова пластинки , підслизова основа .
• епітелій - одношаровий призматичний залозистий
• Власна пластинка - пухка сполучна тканина + залози ( власні , кардіальні , пілоричні )

47. Кишка: відділи, топоргафія, відміни тонкої кишки від товстої.

Тонка кишка називається тонкою за те, що її стінки менше товсті і міцні, ніж стінки товстої кишки, а
також за те, що діаметр її внутрішнього просвіту, також менше діаметра просвіту товстої кишки.

Розрізняють такі кишки:

 тонка(intestinum tenue),
 дванадцятипала(duodenum), порожня(jejunum),
 клубова(ileum), товста(intestinum crassum),
 сліпа(caecum),
 висхідна обоодова(colon ascendens),
 поперечна оободова(colon transversum)
 низхідна ободова(colon descendes),
 игмоподібна(colon sigmoideum)
 пряма(rectum).
Розміщуються вони в черевній порожнині.
 48. Тонка кишка: відділи, топографія, будова, відношення до очеревини.

ТОНКА КИШКА (intestinum tenue) – бере початок від воротаря шлунка і впадає в товсту (сліпу)
кишку, її довжина біля 4 -6 м. Тонка кишка утворює петлі, які попереду прикриті великим
чепцем, а з боків та зверху обмежені товстою кишкою.
Тонка кишка ділиться на 3 відділи —
 дванадцятипалу,
 порожню
 клубову кишки.
Дванадцятипала кишка (duodenum) починається від шлунка; має довжину близько 30 см;
фіксована до задньої стінки черевної порожнини і не має брижі; має вигляд підкови, її ввігнута
частина оточує головку підшлункової залози
, покрита очеревиною лише спереду. Винятком є її верхня частина
(довжиною близько 2,5 см), яка покрита очеревиною з усіх сторін і з'єднана з воротами
печінки печінково-дванадцятипалокишковою зв'язкою (lig. hepatoduodenale).
В ній проходять три структури:
 спільна жовчна протока,
 власна печінкова артерія
 ворітна вена.
Ця зв'язка разом з lig. hepatogastricum утворює малий чепець.
Брижова частина тонкої кишки є продовженням дванадцятипалої, утворює близько 15
рухомих петель, поділяться на порожню і клубову кишки, між якими немає межі.
Порожня кишка(jejunum) складає 2/5 довжини брижової частини тонкої кишки.
Її петлі розташовані в черевній порожнині вище і ліворуч.
Клубова кишка(ileum) останній відділ тонкої кишки. У неї виділяють кінцеву частину pars
terminalis. Петлі розташовані в черевній порожнині, нижче і ліворуч.

Частини кишки:
- Верхня частина, pars superior (5 см), розташована на рівні XII грудного - І поперекового
хребців, в regio epigastrica передньої стінки живота. Кишка є продовженням воротаря та йде
горизонтально і дещо назад; при переході в низхідну частину утворює верхній вигин
дванадцятипалої кишки - flexura duodeni superior.
- Низхідна частина, pars descendens (9 см), тягнеться від верхнього згину (І
поперековий хребець) вниз до III поперекового хребця, де утворює нижній згин,
flexura duodeni inferior, і переходить в горизонтальну частину.
- Горизонтальна частина, pars horizontalis (7 см) має поперечний напрямок, йде справа наліво,
перетинаючи нижню порожнисту вену і аорту на рівні III поперекового хребця. Без різкого
згину горизонтальна частина переходить у висхідну.
- Висхідна частина, pars ascendens (6 см), піднімається косо вгору і вліво до рівня верхнього
краю II поперекового хребця, де утворює різкий дванадцятипало- порожньокишковий згин,
flexura duodenojejunalis, що є місцем переходу в порожню кишку. Згин фіксований до
діафрагми за допомогою м'яза підвішувача дванадцятипалої кишки (m. Suspensorius duodeni).
Це зєднання ще називають звязкою Трейца.

49.Товста кишка: відділи, топографія, будова, відношення до очеревини.

ТОВСТА КИШКА (intestinum crissum): розташована в черевній порожнині та
порожнині малого таза; її довжина становить 1,5- 2,0 м.
Має такі основні функції:
 всмоктування води і формування калових мас,
 перетравлення клітковини,
 продукція вітаміну групи В і вітаміну К.
Її поділяють на 3 відділи:
1) сліпа кишка з червоподібним відростком.
2) ободова кишка.
3) пряма кишка.

СЛІПА КИШКА (CAECUM): найширший відділ товстої кишки; має вигляд мішка 6-8 см
завдовшки і шириною 5-9 см; розташована в правій клубовій ямці. В ділянці впадіння клубової
кишки в сліпу утворюється клубово-сліпокишковий кут, на внутрішній поверхні якого є виступ -
клубовий сосочок (раріllа ilealis) з щілиноподібним клубовим отвором (ostium ileale) на
верхівці.
ЧЕРВОПОДІБНИЙ ВІДРОСТОК (АПЕНДИКС) –(APPENDIX VERMIFORMIS) відходить від задньо-
медіальної стінки сліпої кишки в місці сполучення трьохпоздовжніх стрічок. Апендикс
покритий очеревиною з усіх боків і має брижу (mesoappendix), вякій проходять судини та
нерви; її основа з'єднується з внутрішньою поверхнею сліпої кишки, а верхівка—з верхівкою
апендикса.
ОБОДОВА КИШКА (COLON): найдовша частина товстої кишки, яка оточує петлітонкої кишки і
ділиться на:
•colon ascendens, висхідна ободова кишка: є продовженням сліпої кишкидовжиною майже 15
см; піднімається вгору по задній стінці живота до печінки, деутворює різкий згин - flexura coli
dextra, і переходить в поперечну ободову кишку;покрита очеревиною з трьох боків
(розташована мезоперитонеально). Не має серозного покриття, з'єднується з задньою стінкою
живота за допомогою пухкої клітковини.
•colon transversum, поперечна ободова кишка: довжиною 50-80 см; починається від flexura coli
dextra та йде косо справа наліво і знизу вгору, де утворює лівий згин - flexura coli sinistra
(селезінковий згин) і з'єднується з діафрагмою складкою очеревини (lig.phrenicocolicum);
покрита очеревиною з усіх боків (розташована інтраперитонеально) і має довгу брижу
( mesocolon transversum), завдяки чому досить рухлива.
•colon descendens, низхідна ободова кишка: довжиною майже 12 см, починається від flexura
coli sinistra і опускається вниз до лівої клубової ямки, де переходить в сигмоподібну ободову
кишку. Межею між ними є гребінь клубової кістки. Очеревина покриває кишку попереду і з
боків (розташована мезоперитонеально); кишка фіксована до бічної стінки живота і практично
нерухома.
•colon sigmoideum, сигмоподібна ободова кишка (синонім S-romanum):
довжиною близько 30-40 см; розташована в лівій частині порожнини великого таза,
опускається в малий таз, утворюючи S-подібну петлю, і переходить в пряму кишку справа від
миса крижової кістки ( promontorium); покрита очеревиною з усіх боків; має довгу брижу, що
забезпечує значну її рухливість.
(Стінка ободової кишки складається з таких шарів:
1) слизова оболонка,
2) підслизовий прошарок,
3) м'язова оболонка,
4) серозна оболонка.
Слизова оболонка відрізняється гладкістю, має:
• півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunaris coli)
• кишкові залози (glandulae intestinales) є простими трубчастими залозами, які продукують
слиз;
• поодинокі лімфатичні вузлики (nodi lymphoidei solitarii) розкидані по всій слизовій оболонці,
М'язова оболонка складається з несуцільного поздовжнього шару (stratum
longitudinale), який розташовується у вигляді трьох стрічок, та суцільного коловогошару
(stratum circulare) розвинутого значно краще, особливо між випинами. Серозна оболонка,
покриває кишку зовні.)

50. Пряма кишка, топографія, чистини, будова стінки.

Пряма кишка, rectum, (гр. proctos, звідси проктологія та ін.), останній кишки для накопичення
та виведення калу. Довжина біля 15 см.
Знаходиться у малому тазі попереду від крижової кістки та куприка.
Позаду:
 у жінок матки і піхви;
 у чоловіків - сечового міхура, сім’яних міхурців та ампул сімнявиносних протоків,
передміхурової залози.
В rectum розрізняють
 верхню частину
 більшу частину
 розширену частину- ампула прямої кишки
 відхідниковий канал (анусом).
Будова стінки прямої кишки, взагалі, типова - оболонки:
1)слизова,
2)мязова
3)серозна у верхній 1/2, адвентиційна (сполучнотканинна) у нижній 1/2.
Обидва шари мязовоі оболонки, утворені гладкими м”язовими волокнами, суцільні.
Внутрішній циркулярний м'язовий шар у відхідниковому каналі потовщується і утворює
мимовільний внутрішній м"яз -замикач (сфінктер) відхідника, m. sphincter ani internus. Під
шкірою навкруг ануса є довільний зовнішній м"яз - замикач (сфінктер) відхідника, m. sphincter
ani extérnus, який відноситься до мнязів промежини

51. Печінка, топографія, будова. Жовчний міхур. Вивідні протоки печінки та жовчного
міхура.

Печінка, hepar - найбільша залоза (маса біля 1500 г.), паренхіматозний орган, який виконує
обмінні та бар’єрні функції:
 виробляє жовч;
 утворює глікоген,
 синтезує білки плазми крові;
  знезаражує численні шкідливі продукти обміну речовин;
 "інактивує гормони та низку лікарських препаратів;
 в ембріогенезі є кровотворним органом тощо.
Зовнішня будова.
У печінки виділяють:2 поверхні:
 діафрагмальну,(faciesdiafragmatica), випуклу відповідно діафрагмі, до якої вона
прилягає, та
 вісцеральну, (faciesvisceralis). Поверхні розділені гострим нижнім краєм,
(margoinferior)
Частки та звязки.
Від діафрагми та передньої стінки живота до діафрагмальної поверхні
печінки іде сагітально серпоподібна (підтримуюча) зв"язка, lig. Falciforme, яка є межею між
правою га лівою частками, lobushepatisdexteret sinister, a ззаду переходить у вінцеву зв'язку
iig. coronarhun, розташовану фронтально. У передньому краї lig. falciforme є фіброзний тяж -
кругла зв язка печінки,lig. tereshepatis, яка іде від пупка і є облітерованою пупковою веною. На
вісцеральній поверхні у межах правої частки виділяють ще 2 частки:
 квадратну (lobusquadratus) та
 хвостату,(lobuscaudatus).
Межі між ними — 3 борозни: 2 довгі сагітальні, а 3-тя, коротка поперечна, яка з'єднує їх - це
ворота печінки (porta hepatis).
Через ворота печінки проходять судини, нерви та загальний печінковий проток (виносить з
печінки жовч). Від воріт печінки до шлунка та 12-палої кишки(duodenum) йдуть зв"язки:
печінково-шлункова-lig. Hepatogastricum
печінково- дванадцятипала- lig. hepatoduodenale,
У товщі якої є
 ворітна вена,
 спільна жовчна протока та
 печінкова артерія.

Ліва сагітальна борозна є межею між правою та лівою частками печінки.

Внурішня будова.

Частки печінки поділяють на сегменти (8), що складаються з час (усього біля 500.000), які
відокремлюються прошарками сполучної тканини.

Часточка - морфо-функціональна одиниця печінки. У ній проходить центральна вена, навкруг

якої радіально розташовані печінкові "балки", утворені гепатоцитами. Усередині "балки"
проходить жовчний проточок, яким починаються жовчовивідні шляхи. Печінка ззовні вкрита
фіброзною оболонкою, яка зрощується з її паренхімою, а назовні, здебільшого, вкрита ще й
очеревиною.

Топографія
.Скелетотопія- по правій середньоключичній лінії:
 верхня межа проектується у IV міжреберья;
 нижня межа (нижній край) — на рівні правої реберної дуги, або 1-2 см нижче (якщо
виступає більше значить печинка збільшена).
Синтопія:
 діафрагмальна поверхня печінки прилягає, здебільшого, до діафрагми (між
реберними дугами до передньої стінки живота);
 вісцеральна поверхня – до щлунка і стравоходи (ліва частка), жовчного міхура
правих нирки та нирника, 12 палої кишкки (duodenum), правого вигину ободової кишки та
найближчого відрізка поперечної ободової кишки (права частка).
Голотопія:
проектується, здебільшого, у праве підребер'я, крім того, у надчеревну ділянку та ліве
підребер"я.

Жовчний міхур, vesicabiliaris (довжина близько 10 см, діаметр біля 5 см, об"єм до 50 мл)
(fellea) (rp. holecystis, звідси холецистит та ін) – це резервуар, у якому жовч концентрується.
Він заглиблений у вісцеральну поверхню правої частки печінки (ямка жовчного міхура.
Має:

 - дножовчногоміхура(fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae); 

 - тіложовчногоміхура(corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae); 
 - лійкужовчногоміхура(infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae
felleae); 
 - шийкужовчногоміхура(collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae),
якапереходитьуміхуровупротоку(ductus cysticus), щомаєспіральнускладку 
(plica spiralis). 

Дно прилягає до передньої стінки живота у точці перетинання правої ребрової дуги та
зовнішнього краю правого прямого м"яза живота - точка жовчного міхура (біль у точці при
натискуванні вказує на ураження жовчного міхура).

Будова стінки типова:

 слизова,
 м"язова та,
 частково, серозна оболонки.

Ділянка стінки, яка не вкрита серозною оболонкою, зрощується з печінкою сполучною

тканиною (адвентиція).

Жовчні протоки можна поділити на:

 печінкові
 позапечінкові.

Печінкові починаютьсяжовчними проточками, які зливаються у міжчасточкові проточки;

останні зливаються, утворюючи сегментарні протоки, які у свою чергу утворюють печінкові
протоки - праву і ліву.

Позапечткові протоки.Права печінкова протока, ductushepaticusdexter, яка виходить з

правої частки печінки, та ліва печінкова протока, ductushepaticussinister - з лівої частки, у
воротах печінки зливаються у спільну печінкову протоку, ductushepaticuscommunis довжиною
біля 5 см.
Розташована між листками lig. hepatoduodenale, спільна печінкова протока зливається з
міхуровою протокою, ductuscysticus, яка зв"язує печінкову протоку з жовчним міхуром, і
 утворюється спільна жовчна протока, ductuscholedohus (biliâris). Остання між листками lig.
hepatoduodenale проходить біля печінкових судин униз і нижче середини низхідної частини
12- палої кишки duodénum зливається з протокою пішлункової залози, утворюючи печінково-
підшлункову ампулу, ampula hepatopancreaticaяка відкривається на великому сосочку
дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major). У стінці ductus choledohus перед ампулою є
сфінктер загальної жовчної

52. Підшлункова залоза, топографія будова.

Підшлункова залоза, pancreas, є другою великою травною залозою (екзокринною) - виробляє

панкреатичний сік, який перетравлює біжи, жири та вуглеводи. Одночасно вона є
ендокринною залозою. Довжина її біля 15 см, товщина 3-9 см, маса біля 80г.

Зовнішня будова
– Pancreas розташована у позаочеревинному просторі нижньої порожнистої вени, ворітної
вени печінки та аорти, тому при панкреатиті, який супроводжується набряком, залоза
притискає аорту до хребта, що призводить ослаблення пульсації аорти нижче залози.
В pancreas виділяють
 голівку,
 тіло
 хвіст.

Голівка, caputpancreаtis, розташована попереду від хребця L2, охоплюється duodenum.

Тіло,corpuspancreatis, розташоване ліворуч від головки і піднімається уверх, має трьохгранну

форму,прилягає до задньої стінки шлунка і до передньої поверхні лівої нирки.

Хвіст, cauda pancreatis, рсодить торкається селезінкових ворітю, селезінка лежить ліворуч від
залози; позаду від нього знаходяться ліва нирка та лівий наднирник.

Голотопія залози: проектується у епігастральну та ліву підреброву ділянки.

Внутрішня будова pancreas типова

Ззовні вона вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, від якої усередину відходять тяжі,
що поділяють залозу на часточки. Між часточками хвоста та тіла залози знаходиться
внутрішньосекреторна її частина - панкреатичні острівці (острівці Лангерганса), маса яких
складає 1-2 % маси підшлункової залози.
Панкреатичний сік, який виробляється екзокринною частиною залози, виділяється у проток
підшлункової залози, ductus pancreaticus. Він починається у хвості, проходить скрізь тіло та
головку залози, приймаючи дрібні протоки, і нижче середини низхідної частини duodenum
зливається зі спільною жовчною протокою, утворюючи пробо дає медіальну стінку і
відкривається на верхівці великого сосочка duodenum ductus pancreaticus перед ампулою є
сфінктер, який регулює надходження панкреатичного соку у ампулу

53. Очеревина: листки, порожнина живота, черевна та очеревина, звязки, брижі,

сальники сумки

ОЧЕРЕВИНА (peritoneum) 
Це серозна оболонка (tunicaserosa), яка вкриває стінки черевної порожнини та органи, що розміщені
в ній, тому вона поділяється на: 
- пристінкову очеревину (peritoneumparietale);
- нутрощеву очеревину (peritoneumvіscerale).
Перехід пристінкової очеревини у нутрощеву очеревину здійснюється за допомогою
похідних очеревини: 
- зв’язок (ligamenta)
- бриж (mesenteriumetmesocolon);
- чепців або сальників (omentummajusetomentumminus). 
Якщо орган вкритий очеревиною з усіх боків, то таке положення називається
інтраперитонеальним. 
Якщо орган вкритий очеревиною з трьох боків – це мезоперитонеальний орган. 
Якщо орган вкритий очеревиною з одного боку – він є екстраперитонеальним, або
ретроперитонеальним органом (позаду очереви- ни).
 
Черевна порожнина (cavitas abdomonis), , – це порожнина, яка обмежена: 
- вгорі – діафрагмою (diaphragma);
- спереду – передньою стінкою, що утворена м’язами живота (musculi abdominis); 
- з боків – бічною стінкою, що утворена м’язами живота (musculi abdominis); 
- позаду – поперековим та крижовим відділами хребтового стовпа (columna vertebralis), попереко- вими
м’язами (mm. psoatis) і квадратними м’язами попереку (mm. quadrati lumborum). 
У черевній порожнині (cavitas abdominis) містяться: 
- органи травної, сечової та статевих систем (organa systematum digestorii, urinarii et genitalis); 
- селезінка (splen);
- надниркові залози (glandulae suprarenales);
- судини та нерви (vasa et nervi).

Очеревинною порожниною (cavitasperitonealis) називається комплекс щілин між пристінковим та

нутрощевим листками очеревини або між самими нутрощевими листками, де міститься 3-5 мл
серозної рідини, що зволожує поверхню очеревини. 
Очеревинна порожнина (cavitas peritonealis) по- діляється на: 
- верхній поверх;
- нижній поверх; 
- порожнину малого таза.

Верхній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) розміщений між діафрагмою і

поперечною ободовою кишкою (colon transversum) та її брижею (mesocolon transversum). 
У ньому розміщені:
- печінка (hepar);
- селезінка (splen);
- шлунок (gaster).
Дванадцятипала кишка (duodenum) знаходиться позаду очеревини, тобото лежить
екстраперитонеально.
У верхньому поверсі очеревинної порожнини(cavitatis peritonealis) розміщені такі утвори: 
- печінкова сумка (bursa hepatica), яка охоплює праву частку печінки (lobus hepatis dexter) і жовчний
міхур (vesica biliaris); 
- передшлункова сумка (bursa pregastrica), що відокремлюється від печінкової сумки (bursa hepatica)
серпоподібною зв’язкою печінки (lig. falciforme hepatis) і охоплює передню стінку шлунка (paries anterior
gastris), ліву частку печінки (lobus hepatis sinister) та селезінку (splen); 
- чепцева сумка (bursa omentalis), що розміщена позаду малого чепця (omentum minus) та задньої
стінки шлунка (paries posterior gastris). 
Малий чепець (omentum minus); малий сальник – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з: 
- печінково-шлункової зв’язки (lig. hepatogastricum); 
- печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduodenale); 
- печінково-діафрагмової зв’язки (lig. hepatophrenicum); 
- печінково-стравохідної зв’язки (lig. hepatoesophageale). 
Між листками печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (lig. hepatoduode-nale) справа наліво
проходять: 
- спільна жовчна протокa (ductus choledochus);
 - ворітна печінкова вена (vena portae hepatis);
- власна печінкова артерія (a. hepatica propria).

Великий чепець (omentum majus), або великий сальник, побудований із 4 листків очеревини, які є
продовженням шлунково-ободовокишкової зв’язки (lig. gastrocolicum), що вільно звисає, як
фартух,івкриває органи верхнього та частково нижнього поверхів очеревинної порожнини (cavitaе
peritonealis). 
Печінкова сумка (bursa hepatica) сполучається 
із чепцевою сумкою (bursa omentalis) через чепцевий отвір (foramen omentale) – отвір Вінслоу. 

Чепцевий отвір (foramen omentale) оточений:

- вгорі -хвостатою часткою печінки (lobus caudatus hepatis); 
- знизу – верхньою частиною дванадцятипалої кишки (pars superior duodeni); 
- спереду – печінково-дванадцятипалокишковою зв’язкою (lig. hepatoduodenale); 
- ззаду – печінково-нирковою зв’язкою (lig. hepatorenale) та пристінковою очеревиною (peritoneum
parietale). 
Чепцева сумка (bursa omentalis) містить:
- чепцевийотвір (foramen omentale; foramen epiploicum); 
- присінок (vestibulum);
- верхній закуток (recessus superior);
- нижнійзакуток (recessus inferior);
- селезінковийзакуток (recessus splenicus; recessus lienalis). 
Верхнійзакуток(recessus superior)
обмеженийпоперековоючастиноюдіафрагмипозадутазадньоюповерхнеюхвостатоїчасткипечінкиспереду.
Тобто він знаходиться між аортою, черевною частиною стравоходу та нижньою порожнистою веною. 
Нижній закуток (recessus inferior) знаходиться позаду і під шлунково-ободовокишковою зв’язкою (lig.
gastrocolicum) та задньою пластинкою великого чепця (lamina posterior omenti majoris), зрощеного з
поперечною ободовою кишкою (colon transversum) і її брижею (mesocolon transversum), тобто цей закуток
розміщений у куті, де сходяться передня та нижня стінки чепцевої сумки, між шлунком і поперечною ободовою
кишкою. 
Селезінковий закуток (recessus splenicus; recessus lienalis) є лівою частиною чепцевої сумки.
Стінками цього закутка є: спереду – шлунково- селезінкова зв’язка (lig. gastrosplenicum; lig. gastrolienale), ззаду
– діафрагмово-селезінкова зв’язка (lig. phrenicosplenicum), що являє собою дуп- лікатуру очеревини
(peritoneum), яка йде від діафра- гми (diaphragma) до заднього кінця селезінки (extremitas posterior splenis). 
Нижній поверх очеревинної порожнини (cavitatis peritonealis) простягається від поперечної ободової
кишки (colon transversum) та її брижі (mesocolon transversum) до входу в малий таз (pelvis minor). 
У ньому містяться більша частина тонкої кишки та товста кишка (intestinum tenue et crassum). 
У нижньому поверсі з боків від кореня брижі тонкої кишки (radix mesenterii intestini tenuis), яка про-
стягається від рівня лівої половини другого попере- кового хребця до правої клубової ямки (fossa iliaca dextra),
містяться: 
- права брижова пазуха (sinus mesentericus dexter) знаходиться праворуч від кореня брижі тонкої
кишки та ліворуч від висхідної ободової кишки та під поперечною ободовою кишкою з її брижею. Над
дванадцятипало-порожньокишковим згином права брижова пазуха сполучається з лівою. 
- ліва брижова пазуха (sinus mesentericus sinister) розміщується ліворуч від кореня брижі тонкої
кишки (mesenterium) та праворуч від низхідної ободової кишки. Донизу вона безпосередньо продовжується у
тазову порожнину. 
У місці, де клубова кишка (ileum) переходить у сліпу (caecum) – клубово-сліпокишковий кут (angulus
ileocaecalis), є два закутки: 
- верхній клубово-сліпокишковий закуток (reces- sus iliocaecalis superior); 
- нижній клубово-сліпокишковий закуток (reces- sus iliocaecalis inferior). 
Позаду сліпої кишки (caecum) є засліпокишковий закуток (recessus rertocaecalis). 
У ділянці дванадцятипало-порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis) є два закутки: 
- верхній дванадцятипалокишковий закуток (recessus duodenalis superior); 
- нижній дванадцятипалокишковий закуток (recessus duodenalis inferior). 
 У корені брижі сигмоподібної кишки (colon sigmoideum) є міжсигмоподібний закуток (recessus
intersigmoideus). 
Між висхідною ободовою кишкою (colon ascendens) і пристінковою очеревиною (peritoneum parietale)
проходить права приободовокишкова бо- розна (sulcus paracolicus dexter), або правий бічний канал (canalis
lateralis dexter). 
Між низхідною ободовою кишкою (colon descendens) і пристінковою очеревиною (peritoneum parietale)
проходить ліва приободово- кишкова борозна (sulcus paracolicus sinister), або лівий бічний канал (canalis
lateralis sinister). 
Порожнина малого таза (cavitas pelvis minoris) розміщена між межовою лінією (linea terminalis) та
промежиною (perineum). У ній знаходяться: 
- сечовий міхур (vesica urinaria);
- пряма кишка (rectum);
- у жінок
– матка і піхва (uterus et vagina);
- у чоловіків
– передміхурова залоза (prostata) і пухирчасті залози (glandulae vesiculosae). 
Очеревина (peritoneum), переходячи з прямої кишки (rectum) на сечовий міхур (vesica urinaria): 
- у чоловіків утворює прямокишково-міхурову заглибину (excavatio rectovesicalis); 
- у жінок очеревина переходить з прямої кишки (rectum) на матку (uterus), утворюючи прямокишко- во-
маткову заглибину (excavatio rectouterina), або простір Дугласа. 
У жінок очеревина при переході з матки (uterus) на сечовий міхур (vesica urinaria) утворює міхурово-
маткову заглибину (excavatio vesicouterina). 
У цих заглибинах при патологічних процесах черевної порожнини (cavitas abdominis) накопичується
гнійабоіншарідина. 

54.Зовнішній ніс. Носова порожнина.

 зовнішній ніс (nasus externus) Він складається з:
- кісткової частини (pars ossea);
- хрящової частини (pars cartilaginea)
. Хрящова частина побудована з таких хрящів носа (cartilagines nasi): 
- великого крилового хряща (cartilago alaris major), або
-бічногохряща(cartilagonasilateralis), що має: 
- присередню ніжку (crus mediale);
- бічну ніжку (crus laterale);
- рухому частину носової перегородки (pars mobilis septi nasi); 
- малихкриловиххрящів(cartilaginesalaresminores); 
- хрящаносовоїперегородки(cartilagoseptinasi);
- додатковихносовиххрящiв(cartilaginesnasiaccessoriae), якієнепостійними. 

Ніс (nasus) має:

- коріньноса(radix nasi);
- спинкуноса(dorsum nasi). Спинканоса (dorsum nasi):
- донизупереходитьукінчикноса(apexnasi);
- збоків – укриланоса(alaenasi).
Носовапорожнина(cavitasnasi) поділяєтьсяна:
- дихальнучастину(pars respiratoria);
- нюховучастину(pars olfactoria).

Верхнійносовийхід(meatus nasi superior) єнюховоюділянкою,

щопредставленанюховоючастиноюслизовоїоболонкиноса (pars olfactoria tunicae mucosae nasi).
Вньоговідкриваютьсячерезклино- решітчастийзакуток (recessus sphenoethmoidalis) клиноподібнапазуха (sinus
sphenoidalis) тазаднірешітчастi комірки (cellulae ethmoidales posteriores) решітчастоїкістки (os ethmoidale). 
 Середнійносовийхід(meatus nasi medius) єдихальноюділянкоюівньоговідкриваютьсяверхньо-
щелепнапазуха (sinus maxillaris), лобовапазуха (sinus frontalis) іпереднітасереднірешітчастi комірки (cellulae
ethmoidales anteriores et mediae) решітчастоїкістки (os ethmoidale) черезрешітчастулійку (infundibulum
ethmoidale) тапівмісяцевущілинурешітчастоїкістки (hiatus semilunaris ossis ethmoidalis). 
Нижнійносовийхід(meatus nasi inferior) єдихальноюділянкоюівньоговідкриваєтьсяносо-
сльозовапротока (ductus nasolacrimalis). 
Уносовійпорожнині (cavitas nasi) розміщені:
- спільні носові ходи (meatusnasicommunes), котрі знаходяться між вільними кінцями носових рак вин
(conchaenasales) та носовою перегородкою (septum nasi); 
- носоглотковіходи(meatus nasopharyngei), щорозміщуютьсяпозадуносовихраковинпередхоа- 
нами (choanae); 
- носоваперегородка(septum nasi), якамає:
- перетинчастучастину(pars membranacea); -
хрящовучастину(pars cartilaginea);
- кістковучастину(pars ossea). Повітрязносовоїпорожнини (cavitas nasi), девонозігрівається,
очищуєтьсяізволожується, потрапляєвносовуіротовучастиниглотки (pars oralis et pars nasalis pharyngis),
апотімугортань (larynx). 
Завдякихрящамносаніздрі(nares) відкритіівідокремлені. 
Слизова оболонка носа відрізняється тим, що має пристосування для обробки повітря,
якевдихається:
1) вона вкрита миготливим епітелієм, війки якого вигоняють назовні пил;
2) більшу кількість венозних судин, які утворюють густі венозні сплетення - це потрібно для
обігріву повітря, що вдихається; при їх травмуванні легко виникають носові кровотечі. Слизова
порожнини носа переходить на стінки приносових пазух нососльозового канала і сльозового мішка
(а значить і у кон"юнктиву ока), носоглотки і тому зрозуміло, що запалення слизової порожнини
носа може розповсюджуватись на перераховані утворення і навпаки

55. Гортань: топографія.хрящі, група мязів, будова, порожнина, її частини

Гортань, larynx, — орган, який виконує функції дихання, захисту нижніх дихальних шляхів
від попадання їжі та сторонніх тіл і голосоутворення.
Гортань розташована посередині передньої ділянки шиї. У чоловіківутворює гортанний
виступ.
Скелетотопія в дорослих - на рівні хребцїв С4 – С6 підвішена до під’язикової кістки короткими
зв’язками та двома короткими м'язами (щито-під’язиковими).
Синтопія: попереду гортань вкрита під’язиковими м’язами шиї,
-з боків до неї прилягає щитоподібна залоза,
- позаду - гортанна частина глотки.
Хрящі гортані утворюють її скелет. їх поділяють на
 непарні
 парні.
Непарні хрящі - щитоподібний, перснеподібний та надгортанний.
Парні: черпакуватий та ріжкоподібний і клиноподібний.

Щитоподібний хрящ,(сагtilagothyroidea), найбільший, складається з 2 пластинок, які

утворюють кут (прямий у чоловіків і тупий у жінок) і позаду мають верхні і нижні роги.
Перснеподібний хрящ,( сагtilagocricoidea), схожий на перстень, складається з дуги
поверненої уперед, і пластинки - назад.
 Надгортанний хрящ,(cartilago epiglottica), складає основу надгортанника, функція якого -
закривати вхід у гортань під час глотания. ,
Черепакуватий хрящ, (cartilago arytenoidea), парний, за формою схожий на 3-гранну
піраміду, розташований на пластинці перснеподібного хряща, з якою своєю основою утворює
суглоб. Тому черпакуватий хрящ обертається навкруг вертикальної осі.
Основа хряща має 2 відростка:
 голосовий
 м"язовий.
Зв "язки гортані разом з хрящами утворюють її скелет. Це перш за все волокнисто-еластична
мембрана, яка утворена підслизовим шаром (основою), і складається з чотирикутної мембрани і
еластичного конуса
М"язи гортані поділяють на 3 групи:
1) розширювачі голосової щилини (ділятатори);
2)звужувачі голосової щілини (констріктори)
З) м"язи, що напружують голосові зв'язки.
Слизова оболонка гортанівистілає її стінки зсередини.
Ділянки слизової, які вкривають голосові зв'язки, утворюють голосові складки,
(plicaevocales), між якими є голосова щилина, (rimavocalis).
Слизова оболонка вище голосових складок має підвищену чутливість і подразнення її будь-
якою часточкою викликає різке звуження голосової щілини (що повинно унеможливити попадання
чужорідних тіл нижче) і кашель.
Порожнина гортані,(cavitas laryngis), починається входом у гортань, через який повітря
проходить з глотки і у глотку, має форму пісочного годинника і поділяється на 3 відділи:
 присінок,
 голосова щилина
 підголосова порожнина
Присінок гортані, vestibulum laryngis, -верхній відділ, який протягується, звужуючись, від входа
в гортань до складок присінка, якірозташовані над голосовими складками.
Голосова щілина, є найвужчим відділом гортані, розташованим між двома голосовими
складками. Її ширина змінюється м" язами гортані.
Підголосова порожнина, cavitasinfraglottica, розширюючись, переходить у порожнину трахеї.

56. Трахея і бронхи.

Трахея (дихальне горло), trachea, наступний після гортані відділ дихальних шляхів, являє собою
трубку, довжиною біля 10 см і діаметром 15-18 мм.
Топографія. Починається на тому ж рівні, на якому закінчується гортань, - хребець С6
закінчується на рівні хребця Т5, на якому вона поділяється на 2 головних бронха - це місце
зветься біфуркацією трахеї.
Тому у трахеї виділяють 2 частини:
 шийну та
 грудну.
Шийна частина трахеї розташована у передній ділянці шиї;
- спереду її прикривають підпід"язикові м"язи шиї; (між ними і дихальним горлом з
гортанню знаходиться проміжок заповнений пухкою клітковиною –spatiumpreviscerale)
 Глибше за м’язи, спереду і з боків до шийного відділу трахеї прилягає щитоподібна залоза (її
перешийок знаходиться на рівні ІІ-ІІІ напівкільця трахеї).
- Ззаду до трахеї прилягає стравохід,
-з боків — судинно-нервові пучки шиї (зокрема загальні сонні артерії).
Грудна частина трахеїрозташована у грудній порожнини;
-попереду від неї знаходиться дуга аорти та гілки дуги аорти, і тимус (загруднинна залоза);
-з боків - легені,
-позаду - стравохід.
Будова стінки.
Стінка трахеї складається з 3-х оболонок
- слизової, фіброзно
-м"язово- хрящової
сполучнотканинної.
Скелет стінки утворений 16-20 хрящовими напівкільцями, тому її стінки не спадаються і просвіт
завжди постійний.

Бронхи, bronhi.
На рівні хребця Т5 трахея поділяється на 2 головні бронхи,( bronchusprincipales), (або бронхи І
порядку) — правий і лівий.
Правий головний бронхширший і коротший за лівий, і відходить від неї більш вертикально
Лівий головний бронх, довший, тонший і відходить від трахеї більш горизонтально; через нього
перекидається дуга аорти.
Головний бронх входить у вороталегені і поділяється у відповідності до поділу легені на:
часткові бронхи, (бронхи II порядку);
 часткові поділяються на сегментарні,(III порядку);
 сегментарні - на бронхи 4 порядку,
 останні - на бронхи 5 і так далі до бронхів приблизно 9-10 порядків,кількість яких
відповідає кількості часточок у 1 сегменті легені (біля 100).
Тому бронхи 9-10 порядків звуться часточковими, їх діаметр біля 1 мм.
Стінка усіх бронхів побудована у принципі однаково: як і в трахеї скелет їх стінок
утворений хрящами.
Часточковий бронх вентилює часточку легені і поділяється на кінцеві бронхіоли,
(bronchioli terminales), стінки яких не мають хрящів.» тому вважається, що напади
бронхіальної астмивикликані їх звуженням. Усі бронхи, починаючи з головних і
закінчуючи кінцевими бронхіолами, складають бронхіальне дерево,яке слугує для
проведення повітря.
Кінцеві бронхіолиподіляються на дихальні бронхіоли, на стінках яких заявляютьсялегеневі
пухирці, або альвеоли.
Дихальна бронхіола поділяється на альвеолярні ходи, які закінчуються сліпими
альвеолярними мішечками.
Стінки альвеолярних ходів і мішечків складаються з альвеол.
Стінки альвеол утворені 1 шаром плоского епітелію і оплетенікровоносними капілярами.
Респіраторні бронхіоли, альвеолярні ходи і мішечки з альвеолами складають альвеолярне
дерево,або дихальну паренхіму легені та утворюють функціонально-анатомічну одиницю легені
- ацинус.
57. Легені.
Легені, pulmones, парний орган, розташований у грудній порожнині.
Зовнішня будова.
Кожна легеня, pulmo, має конусоподібну форму.
В неї розрізняють
1)

 основу,(basispulmonis), (унизу) і
 верхівку,apex (pulmonis);.
2) З поверхні:
 реберну,faciescostalis, - прилягає до ребер;
 діафрагмову Faciesdiafragmatica, - прилягає до діафрагми;
 середостінну,(faciesmediastinalis), яка прилягає до середостіння і має поглиблення -
ворота легені,(hilumpulmonis), через які проходить коріньлегені,(radixpulmonis.)До складу
кореня легені входять:
 головний бронх,
 легенева артерія,
 2 дрібні кровоносні та
 лімфатичні судини,
 а також нерви.
3) 2 краї:
 передній,margoanterior, (відділяє поверхні реберну і середостінну)
 і нижній margoinferior, (відділяє поверхні реберну і діафрагмальну).
Передній край лівої легені унизу має серцеву вирізку(,incisuracardiaca), тому що тут його
відтискує ліворуч серце;
4) легеня поділена щілинами на частки,lobi.
Права легеня має 2 щилини, які поділяють
Її на 3 частки –
 верхню,
 нижню і
 середню.
Коса щілина відділяє нижню частку від верхньої тасередньої;
горизонтальна щилина відділяє верхню і середню частки і проходить на рівні IVправого
ребра.
Ліва легеня поділяється 1 щилиною — косою, на 2 частки:
 верхню та
 нижню.

Внутрішня будова.
Кожну частку легені поділяють на сегменти (2-5).
Сегмент – це частина легені, відокремлена сполучнотканинним перегородками яка
вентилюється сегментарним бронхом і кровопостачається сегментарною. ???
В легені виділяють 10-11 сегментів. Сегмент поділяють на часточки (приблизно 100 часточок в
одному сегменті).
Часточка - частина сегменту пірамідальної форми, основа якої має біля 1 см у поперечнику; вона
вентилюється часточковим бронхом (діаметром біля 1 мм)???
Часточка легені поділяється на ацинуси.
Ацинус— структурно-функціональна одиниця легені.???
Головні його утворення - альвеоли, забезпечують газообмін між повітрям і кровью
Топографія легень - це упершу чергу їх скелетотропія. Визначають
 верхню,
 передню та
 нижню межі легень.
-Верхня межа проекція верхівки легені – однаковаобох легень і знаходиться на 2 см вище
ключиці.
-Передня межа – це проекція переднього краюлегені. Вона в легень відрізняється.
- Нижня межа легені – це проекціянижнього краю на грудну клітку. В обох легень вона
розташована приблизно однаково.При деяких захворюваннях межі легень можуть змінюватись

58. Плевра
Плевра, pleura, - це серозна оболонка (така ж як і очеревина), грудної порожнини.
Так само як і очеревина, вона вкриває стінки грудної порожнини
- паріетальна (пристінкова) плевра, і
-легені - вісцеральна (легенева) плевра, і утворює 2 замкнені, ізольовані плевральні мішки.
Паріетальну плевру поділяють (також як і поверхні легені)
 надреберну,
 діафрагмальну і
 медіастінальну (середостінну),
 а також купол плеври - найвища її ділянка над верхівкою легені.
Плевральна порожнина - це (як і порожнина очеревини) капілярна щилина між 2-ма
їїлистками (паріетальним і легеневим), що стикаються між собою. Кожна з 2плевральних
порожнин заповнена приблизно 1 мл серозної рідини, (яка утворюється вісцеральною, а
всмоктується паріетальною плеврою). В нормі ці 2 процеси урівноважені. Серозна
рідиназмащує листки плеври, що дозволяє їм легко ковзати один по одному при диханні.
Топографія.
-Верхні межі плевральних мішків співпадають, а передні межі плеври більш-менш співпадають
з такими ж межами легень
-.Нижня межа плеври проектується на грудну клітку по тих же вертикальних лініях на 1 ребро
нижче за нижній край легені.
Синуси плеври.Там де краї не доходять до меж плеврального мішка, у ньому утворюються
капілярні щилини між ділянками паріетальної плеври, що прилягають один до одного.
Це місця переходу –
1) ребрової плеври у Діафрагмальну - реброво-діафрагмальний сину
2)діафрагмальної плеври у середостінну діафрагмово-середостінний синус та
3)ребрової плеври у середостінну - реброво-середостінний синус.
Найбільший реброво-діафрагмальний синус, тому що це низ плеврального мішка, куди стікає
патологічна рідина, якщо вона з являється у порожнині плеври, і звідки її видаляють
спеціальним апаратом Значення цих синусів полягає у тому, що у них легені заходять при
глибоких вдихах.

59. Середостіння.
Середостіння, mediastinum, - це ’’стінка", розташована посередині грудної порожнини між
легенями і утворена органами (найбільший з них - серце).
Середостіння обмежене:
-попереду – грудниною,
-ззаду - хребтом,
-знизу - діафрагмою,
-з боків - легенями.
Клініцисти поділяють його на переднє середостіння і заднє . Умовною межею між ними є
фронтальна площина, проведена між стравоходом і трахеєю.
Тому до переднього середостіннявідносять: ???
 серце,
 трахея,
 корені легень і
 деякі інші утворення.

60. Нирка.
Нирка, ren, (грецьк. nephros, звідси нефрит, нефрологія та ін) - це парнийпаренхіматозний
орган, залоза, головна функція якої - вироблення сечі.
Зовнішнябудова.
Нирка має бобоподібну форму, її довжина 10-12 см, ширина 5-6 см,товщина 4 см,маса200 г.
В неї виділяють: 2 поверхні
- передню і
- -задню;
2 краї
- латеральний, випуклий (margolateralis), і
- медіальний, увігнутий, (mgrgomedialis);
2 кінця або полюси
- верхній(extremitass. polussuperior) та
 нижній(extremitass. polusinferior).
Увігнутий медіальний край усередині має ворота, через які проходять ниркові
судини,нерви і сечовід. Ворота ведуть у вузький простір усередині нирки пазуху,sinus
renalis.
Топографія. Скелетотопія.
Нирки лежать у позаочерєвшшому просторі по боках від хребта на рівні хребців Т11 – L3.
-Верхні полюси їх наближуються до XI ребер,
- Нижні полюси розташовані на 3-5 см вище клубового гребеня.
Права нирка лежить нижче лівої на 1-2 см.
Синтопія
-. Верхні кінцінирок зрощуються з наднирниками, задні поверхні прилягають верхніми
ділянками до діафрагми,
-нижніми - до задньої стінки живота (m. quadratuslumborumetm. psoasmajor), які утворюють
ниркове ложе.
Передні поверхні прилягають: правої нирки
- уверху до печінки, унизу flexuracolidextra,
-медіально - до низхідної частини duodenum;
лівої нирки (зверху униз) до задньої стінки шлунка, pancreas, flexuracolisinistra та петіль
тонкої кишки.
Бічним краєм (зверху) ліва нирка стикається з селезінкою.
Голотопія:
-права нирка проектується у праві підреберну та бічну ділянки живота;
-ліва нирка - у ліві підреберну та бічну ділянки живота.
Оболонки нирки
1 )волокниста (фіброзна) капсула, capsula fibrosa, зрощується з кірковою речовиною нирки; \
2)жирова капсула, capsulaadiposa, (грецьк. paranephros) розташована назовні від фіброзної
оболонки;
3)ниркова фасція, fasciarenalis, оточує жирову капсулу.
Фіксщія ниркивідбувається завдяки –
1)нирковій фасції, яка зрощуєтся з оболонками нирки;
2)м ’язовому ложу
3)нирковіи ніжці (ниркова артерія і вена, сечовід та ін.);
4)внутрішньочеревному тиску, обумовленому м язами живота.
Внутріишя будова.
Паренхіму нирки поділяють на кіркову і мозкову речовини.
Кіркова речовина – cortexrenalis — зовнішній шар товщиною біля 4 мм.
Мозкова речовина, medullarenalis, знаходиться під кірковою, поділяється на піраміди.
Основи пірамід прилягають до кіркової речовини, а верхівки обернуті до синусу
нирки.
Верхівки пірамід зєднуються по 2-3 і утворюють сосочки нирки, papillarenalis.
На сосочці розташованіотвори, якими закінчуються сечові канальціі через які сеча
виділяється у малу ниркову чашечку, що охоплює сосочок у вигляді лійки. Сосочків і малих
ниркових чашечок біля 10. З малих ниркових чашечок сеча поступає у 2-3 великих ниркових
чашечки, а потім у ниркову лоханку.
Паренхіма нирки утворена звивистими нирковими (сечовими) канальцями.Вони з
кровоносними капілярами формують нефрон - структурно-функціональну одиницю нирки,
яка і виробляє сечу. Тобто, нефрон складається з ниркового (мальпігієва) тільцяі
звивистогониркового (сечового) канальця.
Ниркове тільцескладається з
-капілярного клубочка, glomerulus, і
-двостінної, порожнистої, капсули клубочка(капсули Шумлянського - Боумена), якаохоплює
клубочок.
Звивистий нирковий каналець відходить від капсули. Його поділяють на - 1)проксимальний
звивистий каналець;
2)петлю нефрона (петля Генлє) і
3)дистальний звивистий каналець.'
 Дистальний звивистий каналець, яким закінчується нефрон, впадає у прямий нирковий
(сечовий) каналець - збиральну трубочку.
Збиральні трубочки зливаються у сосочкові протоки, які закінчуються сосочковими
отворами і через які сеча вливається у малу нирковучашечку.
Кровоносна система нирки і утворення сечі.
Сеча виробляється з крові, яка приноситься до нирки нирковою артерією, яка поділяється
послідовно на:
1)передню і задню гілки;
2)сегментарні,
3)міжчасткові,
4)дугові та
5)міжчасточкові артерії, які поділяються на
6)приносні судини.
Кожна приносна судина утворює капілярний клубочок, який знаходиться у капсулі клубочка
і капіляри якого зливаються у виносну судину. Виносна судина знов поділяється на капіляри
("чудесна сітка нирки"), які оплітають звивисті ниркові канальці. Ці останні капіляри
зливаються у найдрібніші венозні судини, які зливаються у більші і так далі, поки венозна
кров не збереться у ниркову вену.Кінцева сеча через сосочкові отвори потрапляє у малі
ниркові чашечки, з них у великіниркові чашечки, а далі у ниркову миску.З ниркової миски
сеча потрапляє до сечоводу.
61. Сечовід, сечовий міхур, сечівник.
Сечовід, ureter - це трубка біля ЗО см і діаметром 4-7 мм.
У ньому розрізняють 2 частини
 черевну і
 тазову.
-Черевна частина,pars abdominalis, сечоводу починається від ниркової миски і закінчується на
рівні пограничної лінії тазу (входу у малий таз), знаходиться у заочеревинному просторі.
- Тазова частинаparspelvica є продовженням черевної від пограничної лінії до сечового міхура;
в жінок знаходиться поряд з яєчником, матковою артерією та піхвою, тому інколи його
ушкоджують при операціях на внутрішніх жіночих статевих органах.
Просвіт сечоводу має звуження, у яких можуть застрягати мілкі камінці нирок.
1 на початку (поблизу переходу ниркової миски у сечовід);
2 на межі між черевною та тазовою частинами;
3 на протязі тазової частини;
4 біля стінки сечового міхура.
Будова стінки сечоводу типова.
Його стінка (як і ниркової миски і чашечок) складається з 3-х оболонок:
 слизової,
 м"язевої (2 шари) і
 адвентиції.
Сечовий міхурvesicaurinaria, непарний порожнистий орган - резервуар для 300-500 мл сечі.
У порожньомусечовому міхурі виділяють:
 верхівку (apexvesicae);
 тіло (corpusvesicae),
 дно (fundusvesicae) і
  шийку (cervixvesicae).
Топографіяміхура залежить від його і статі наповнення.
Він лежить упорожнині малого тазу позаду лобкових кісток; його шийкаприлягає до
сечостатевої діафрагми. В жінок:
-позаду нього 'знаходяться піхва і, якщо він наповнений, матка;
-унизу - сечостатева діафрагма.
В чоловіків:
-позаду нього знаходиться пряма кишка і сім"яні міхурці;
-унизу - передміхурова залоза,
-зверху - петлі тонкої кишки.
в цілому типова і складається з 3 оболонок:
слизової,
м’язової та
серозної (яка вкриває міхур частково, ділянки стінки, що не мають серозної оболонки,
вкриті адвентицією).
Слизова утворює складки за винятком трикутника міхура, який обмежений двома
отворами (вічками) сечоводів та внутрішнім отвором сечівника.
М"язова оболонкаскладається з 3-х шарів гладкої м"язової тканини, які переплітаються
між собою і утворюють м"яз, що виштовхує сечу, m. detrusorvesicae. .
Жіночий сечівник, urethrafeminina, - це трубка довжиною 3-4 см, яка 'починається від
сечового міхура внутрішнім отвором, ostiumurethraeinternum, проходить під лобковим
симфізом і відкривається у присінок піхви під клітором.
Оболонка стінки: слизова та м"язова.
Ниркові чашечки, ниркова миска, сечовід, сечовий міхур та сечівник відносять до
сечовивідних шляхів

62. Чоловічі статеві органи.

Яєчко, testis, парний паренхіматозний орган розташований у калитці, чоловіча статева залоза
змішаної секреції, у якій утворюються:
1)чоловічі статеві клітини (сперматозоїди) та
2)чоловічі статеві гормони - андрогени (головним чином тестостерон), які і визначають
стать.
Зовнішня будова.
Яєчко має овальну форму.
У ньому розрізняють - 2 кінця
 верхній та
 нижній
2 поверхні
 медіальну та
 латеральну
та 2 краї
 передній
 та задній до якою прилягає над"яєчко
Внутрішня будова.
Ззовні перенхіму яєчка, як і яєчника, вкриває білкова оболонка, tunicaalbuginea.
Вона по задньому краю яєчка утворює виступ - середостіння (mediastinumtestis).
Від середостіння радіально відходять перегородочки, що поділяють паренхіму на 200-300
часточок. У кожній часточці є 1-3 покручені сім"яні канальці (tubuliseminifericontorti), в яких
утворюються сперматозоїди.
Покручені канальці, перетворюються у прямі сім"яні канальці,(tubuli seminiferirecti), які є
першою ланкою сім "явивідних шляхів.
Прямі сім"яні канальці у середостінні зливаються і утворюють сітку яєчка, rete testis.
Придаток яєчка, epididymis, прилягає до заднього краю яєчка.
В нього розрізняють:
 головку,
 тіло та
 хвіст.
Головку утворюютьвиносні проточки яєчка, (ductuliefferentestestis), які починаються від
сітки яєчка і впадають у протоку над "яєчка,ductusepididymidis.
Протока над "яєчка (довжина якої до 8 м) має безліч згинів, формує тіло і хвіст і
продовжується у сім "явиносну протоку.
Сім'явиносна протока, ductusdeferens, є продовженням протоки над "яєчка.
Сімяний канатик, funiculusspermaticus – складне утворення, яке включає-
 сім явиносний проток;
 артерії і вени яєчкові та
 сім"явиносної протоки;
 лімфатичні судини, нерви;
 м яз, що підвищує яєчко;
 фасції.
Сім"яний канатик утворюється під час опущення яєчка.
Сім"нний міхурець, vesicularseminaliss.
Glandulaseminalis, — парний порожнистий орган довжиною біля 5 см, що виробляє рідину,
яка домішується до секрету яєчок.
Розташовані між дном сечового міхура та прямою кишкою. Його нижній звужений кінець
— вивідна протока, зливається з сімявиносною протокою утворюючи сімявипорскувальну
протоку.
Передміхурова залоза, prostata, - непарний залозисто-м"язовий орган.
Виробляє секретякий домішується до сперми
. За формою і розмірами нагадує каштан.
Лежить під сечовим міхуром впритул до його шийки, охоплюючи початкову частину
сечівника.В простати виділяють 2 частини -
 праву і
 ліву, а також перешийок.
Внутрішня будова - м"язовий орган; її гладкомязові волокна волокна утворюють внутрішній
сфінктер чоловічого сечівника. Менша її частина утворена залозистою тканиною.
Чоловічий статевий член, penis (гр. phalos), слугує для виведення сени з сечового міхура і
викидання сперми.
Має передню вільну частину – corpuspenis, яке закінчується головкою,glans pénis.
-Передня (верхня) поверхня тіла - спинка статевого члена,dorsum penis.
 Голівка має:
 на верхівці щілиноподібне зовнішнє вічко сечівника,ostium urethrae externum;
 найбільш розширену частину - вінець головки,corona glandis;
 звужену - шийку головки,collum giandis.
Задня частина статевого члена, яку не можна побачити, - корінь,radixpenis, прикріплюється до
лобкових кісток 2-ма ніжками. Шкіра статевого члена легко рухається, попереду утворює
складку- шкірочку, preputiumpenis, вона має вуздечку, на її внутрішнійповерхні відкриваються
залози, які виробляють смегму.
Основу члена утворюють 2 печеристих тіла - 1 губчасте.
Чоловічий сечівник, urethramasculine - це непарна трубка довжиною 16-22 см івнутрішнім
діаметром 0,5-1,7 см.
Починається внутрішнім отвором у стінці сечового міхура і проходить скрізь
1 передміхурову залозу
2 промежину
3 губчасте тіло
Цибулинно-сечівникова залоза, glandula bulbourethralis, - парна, розміром з горошину,
розташована біля bulbus penis.Виділяють рідину, яка захищає слизову сечівника від
подразнення сечею.
Калитка, scrotum, - це шкіряний мішок, поділений на 2 ізольовані камери, в яких знаходяться
яєчки.
Промежина, perineum, - це комплекс м”яких тканин, які закривають виход з малого тазу:
шкіра, м"язи і фасції. Тобто, промежина - це частина тіла, обмежена
-попереду лобковими кістками,
позаду - верхівкою куприка,
з боків - сідничними горбами; має форму ромба.
Лінія між сідничними горбами іляє промежину на 2 ділянки (трикутника): сечостатеву
(попереду) і відхідникову (позаду).
Фасції промежини вкривають сечостатеву і тазову діафрагми зверху і знизу. Виділяють
1 поверхневуфасцію промежини,
2 верхню і нижню фасції сечостатевої діафрагми,
3 верхню і нижню фасції тазової діафрагми

63. Жіночі статеві органи.

Яєчник, ovarium, парний паренхіматозний орган, жіноча статева залоза змішаної секреції, у якій
розвиваються яйцеклітини (жіночі статеві клітини )та утворюються жіночі статеві гормони
(естрогени та прогестерон).
Топографія – розташований у малому тазі на його бічній стінці вертикально, попереду від
сечоводу, позаду маткової труби, між клубовими судинами.
Зовнішня будова і зв'язки.
Яєчник - плоске овальне тіло масою 5-8 г, розмірами біля 3 х 2 х 1,5 см.
В нього розрізняють: 2 поверхні
 медіальну
 латеральну;
2 края –
 вільний і
  брижовий, у якому є ворота для судин і нервів;
2 кінця
 трубний (верхній) та
 матковий (нижній).
Між матковим кінцем і маткою є власна зв"язка яєчника, lig. ovariiproprium.
Внутрішня будова
Поверхня яєчника вкрита зародковим епітелієм, під яким є білкова оболонка, tunicaalbuginea, під
нею розташована кора яєчника — його паренхіма (утворює яйцеклітини і продукує естрогени).
Кора яєчника вміщує ЗО тис.-200 тис. нестиглих первинних яєчникових фолікулів з
яйцеклітинами.
Кожен місяць відбувається овуляціяодин фолікул, що дозрів, лопається і зріле яйце виходить у
порожнину очеревини (потім потрапляє у маткову трубу). На місці фолікула, що лопнув,
утворюється жовте тіло, corpusluteum, яке тимчасово функціонує як додаткова залоза
внутрішньої секреції. її гормон (прогестерон) готує слизову матки до імплантації.
Якщо жінка не завагітніла його звуть менструальним. Воно функціонує біля 2-х тижнів і
перетворюється на білясте. Якщо жінка завагітніла, жовте тіло функціонує до пологів і зветься
жовтим тілом вагітності.
Його гормон (лютеїн) пригнічує достигання нових фолікулів; післякінця вагітності це тіло
також перетворюється на білясте. Досередини від кори розташований мозок яєчника, який
складається зі сполучної тканини, судин і нервів.
Придатки яєчника - надияєчник та прияєчник — рудиментарні утворення, розташовані
біля кожного яєчника.
Маткова труба, tubauterina (гр. salpinx), - парний, порожнистий орган (яйцевід) для проведення
яйцеклітини з поверхні яєчника (порожнини очеревини) до матки.
Довжина труби 10-12 см.
Лежать у малому тазі по боках від матки і попереду від яєчника.
Один кінець труби відкривається у порожнину очеревини черевним отвором, ostiumabdominale
tubae uterinae, інший - у порожнину матки - внутрішнім (матковим) отвором,
ostiumuterinumtubaeuterinae. Маткову трубу
Поділяютьна 4 частини:
 лійку,
 ампулу,
 перешийок та
 маткову.
Лійка маткової труби infundibulumtubaeuterinae, - найширша її частина, яка починається навкруг
черевного отвору і має по краях торочки.
Ампула маткової труби переходить у перешийок.
Матка, uterus, непарний порожнистий мязовий орган, виконує генеративну (диторідну) та
менструальну функції.
Топографія
.Розташована
-посередині малого тазу
-позаду сечового міхура
-попередуrectumзверху від піхви.
Між нею і rectumєпрямокишково-маткова заглибина, а попереду маткиміхурово-маткова
заглибина.
Зовнішня будова.
Матка має грушоподібну форму, її розміри в довжина 7-8 см, ширина 4, товщина 2-3 см.
Частини матки:
 дно,
 тіло та
 шийка
Дноfundusрозташоване вище місця впадіння в неї маткових труб.
Тіло матки,corpus —середня, більша, конусоподібна її частина, яка має передню і задню
поверхні.
Донизу віднього розташована шийка матки, cervixuteri, яка заходить у піхву.
Внутрішня будова, зв "язки.
Стінка матки товста, тому порожнина матки мала (3-5 см3) і донизу переходить у канал шийки,
canaliscervicisuteri, який відкривається у піхву матковим отвором.
Стінку матки поділяють на 3 оболонки:
 слизову, або ендометрий; м"язову.
Піхва, vagina, (гр. colpos, звідси кольпит та ін.), - непарний порожнистий орган, трубка, довжина
якої (8-12 см) мало залежить від зросту: в багатьох високих жінок її довжина біля 8 -12 см і
більше.
-Піхва унизу відкривається у присінок.
-Уверху піхва охоплює шійку матки, утворюючи склепіння піхви vaginae, у якому розрізняють
частини:
 передню,
 задню (найглибша) та
 бічні.
Просвіт піхви на поперечному розрізі має вигляд щилини, розташованої у фронтальній
площині, тому в неї розрізняють задню стінку та передню стінку.
Стінку піхви поділяють на 3 оболонки:
 слизову
 мязову та
 губчасту (адвентиція).
Зовнішні, жіночі статеві органи об'єднуються під назвою жіноча соромітна ділянка.
Вона включає:
 лобкове підвищення,
 великі соромітні губи,
 соромітні губи,
 присінок піхви та клитор.
Лобкове підвищення, mons pubis, - це м"які тканини попереду від гілок лобкових кісток
вкриті волоссям, яке утворює трикутник (жіночий тип оволосіння). Донизу волосся переходить
на великі соромітні губи.
Великі соромітні губи, labia majora pudendi, - це 2 складки шкіри, вкриті волоссям, які
обмежують соромітну щилину і між якими знаходяться інші зовнішні жіночи статеві органи,
Утворюють передню і задню спайки губ.
Малі соромітні губи, labia minora pudendi, - 2 тонкі складки шкіри, які розташованідосередини
від великих губ і обмежують присінок піхви.
-Передні кінці малих губ поділяються на 2 ніжки, які утворюють передню шкірочку і
вуздечку клитора.
-Задні кінціутворюють вуздечкусоромітних губ. У товщи губи знаходиться велика залоза
пригінку (бартолінова залоза).
Присінок піхви, vestibulumvaginae, - це щилина, або поглиблення, між малими соромітними
губами. У нього відкриваються: піхва,
 -попереду від піхви - зовнішній отвір сечівника,
 -по боках - протоки великих (і малих) залоз присінку.
Клитор, clitoris, - це гомолог чоловічого статевого члена, побудований з 2-х печеристих тіл
клитора. Це орган статевого чуття, в багатьох жінок - головна ерогенна зона, подразнення якої
викликає оргазм, сильніший за вагінальний. В ньому виділяють:
2 ніжки, які кріпляться до нижніх гілок лобкових кісток;
 тіло клитора довжиною біля 3 см і
 головку, що знаходиться між передніми кінцями малих соромітних губ, (які утворюють
передню шкірочку і вуздечку клитора) нижче передньої спайки великих соромітних губ.
Груди, mamma, (гр. mastos, звідси мастит та ін.) - похідне потових залоз.
Розташована на великому грудному м"язі між III та VI ребрами.
Має грудний сосок, papillamammae, навкруг якого є пігментована ділянка шкіри - грудне
кружальце, areolamammae.
У шкірі соска і грудного кружальця є гладкі м"язові волокна; їх рефлекторне скорочення
викликає ерекцію соска, що необхідно для кормління.
Основа грудей - грудна залоза, - складається з 15-20 часток. Вивідний проток частки
відкривається на грудному сосочку. Максимального розвитку залоза досягає v кінці вагітності.
Після закінчення лактації зменшується.

64. Промежина.
Промежина, perineum, - це комплекс м”яких тканин, які закривають виход з малого тазу: шкіра,
м"язи і фасції.
Тобто, промежина - це частина тіла, обмежена
-попереду лобковими кістками,
-позаду - верхівкою куприка,
-з боків - сідничними горбами; має форму ромба.
Лінія між сідничними горбами поділяє промежину на 2 ділянки (трикутника):
 сечостатеву (попереду) і
 відхідникову (позаду).
Сечостатева ділянка має м"язову основу – сечостатеву діафрагму, через яку проходить
сечівник, а в жінок ще й піхва.
Сечостатева діафрагма утворена м"язами поверхневими та глибокими.

Поверхневі м”язи сечостатевої діафрагми

 - поверхневий поперечний (укріплює промежину),
 сідничо-печеристий (посилює ерекцію) та
 цибулинно-губчастий (в жінок звужує отвір піхви, в чоловіків посилює еякуляцію).
 Глибокі м"язи сечо-статевої
 поперечний м"яз промежини (укріплює діафрагму) і
 сфінктер сечівника.
Відхідникова ділянка теж має м"язово-фасціальну основу
- тазову діафрагму, через яку проходить відхідниковий канал.
М"язи тазової діафрагми:
1 )зовніитій сфінктер відхідника (поперечно-смугастий) оточує анус і закриває його;
2)м’яз-піднімач відхідника, крім підняттянижнього відрізку прямої кишки, укріплює дно тазу.
Тазова діафрагма має форму лийки.
Фасції промежини вкривають сечостатеву і тазову діафрагми зверху і знизу.
Виділяють:
 поверхневу фасцію промежини,
 верхню і нижню фасції сечостатевої діафрагми
 верхню і нижню фасції тазової діафрагми.
Поверхнева фасція промежини - це ділянка загальної підшкірної фасції тіла.
Нижня фасція сечостатевої діафрагми проходить між поверхневими та глибокими її м"язами
(вкриває знизу глибокий поперечний м"яз промежини).
Верхня фасція сечостатевої діафрагми вкриває зверху її глибокі м"язи.
Нижня фасція тазової діафрагми лежить глибше поверхневої фасцієї, вистілає сідничо-
відхідникову (прямокишкову) ямку , fossaischioanalis
Сідничо-відхідникова ямка - це парне утворення, розташоване по боках від тазової діафрагми,
(яка має фому лийки), між нею та сідничними горбами; заповнена жировою клітковиною.
Фасція тазової діафрагми вкриває зверху м”яз-піднімач відхідника (є ділянкою фасції таза, яка
вкриває його стінки і органи).

65. Залози внутрішньої секреції.

Гіпофіз, hypophysis, - головна ендокринна залоза, одночасно є структурою головного мозку;
його ще звуть "королем ендокринної системи".
Це невелике (15x10x5 мм) овальне тіло масою 0,6 г, розташоване у гіпофізарній ямці тіла
клиноподібної кістки, позаду від перехрестя зорових нервів.
В гіпофіза виділяють 2 частини, які мають різне походження і будову –
 залозисту частину (аденогіпофіз)- передня частка.Її задню частину виділяють під
назвою parsintermedia (проміжна частка); і
 2 )нервову,або мозкову (нейрогіпофіз) - задня частка.
Гормони гіпофізу впливають на обмінні процеси, регулюють ріст і розвитокорганізму, розвиток
і діяльність інших ендокринних залоз.
Шишкоподібна залоза, glandulapinealis, (епіфіз), також є частиною головного мозку. Це
маленьке тіло (8*4*2 мм), схоже на соснову шишку або ювелірнесердечко.
Вважається, що його гормони гальмують виробку гормонів іншими ендокринними залозами і,
таким чином, регулюють ріст і статевий розвиток, пігментний, вуглеводний, водно-
електролітний обмін та інші складові гомеостаза.
Тимус, thymus, (загруднинна або зобна залоза) відноситься і до ендокринної, і до імунної систем.
Розташована позаду груднини, вище і попереду від серця. Її масау новонародженого біля 12 г.
Досягнувши найбільшої маси (до 30-40 г) у періоді статевого розвитку, вона потім зменшуєтьс
до 13-15г у 60 років. Вважається органом, який грає велику роль у захисних імунних реакціях
організму.
Надниркова залоза (наднирник), glandulasuprarenalis, - парна, схожа на тригранну піраміду,
основа якої прилягає до верхнього кінця нирки. Її середні розміри: 6 х 3 х 0,6 см.
Маса біля 10 г. Речовину надниркової залози поділяють на кіркову (кора) та мозкову
(мозок).регулюють обмінбілківжирів та вуглеводів,клітинний та гуморальний імунітет,
Адреналін

66. Бронхіогенна група залоз.

Щитоподібна залоза, glandulathyroidea, - найбільша з ендокринних: її маса у дорослої здорової
людини досягає 60 г (у середньому біля 40 г).
Складається з 2-х часток, lobi
 Dexteret права
 sinister, ліва та
 перешийка між частками, який звичайно знаходиться на рівні ІІ-ІІІ хрящів трахеї.
Розташованау передній ділянці шиї на передньо-бічних поверхнях гортані і трахеї.
Ззадудоходить до глотки та стравоходу (тому її збільшення може утруднювати ковтання,
внаслідок здавлювання цих органів), та спільних сонних артерій. Спереду вкрита шкірою та
м"язами шиї.
Прищитоподібна залоза, glandulaparathyroidea, - 4 маленькі тільця (розміри 6x4x2мм),
розташовані позаду часток щитоподібної залози.
Виробляють паратгормон, який разом з кальцитоніном останньої регулює обмін кальцію, що
особливо важливо для нервової та м"язовоі систем. При підвищенні рівня кальцію у крові
уповільнюються серцеві скорочення, уражуються кістки, відкладається кальцій у стінках судин
(склероз) і нирках.
Вилочкова залоза (thymus) (тимус) — належить до центральних залоз імунного захисту,
кровотворення, в якому відбувається диференціація Т-лімфоцитів, які проникли сюди з током
крові з кісткового мозку.
Розташований тимус в передній частині верхнього середостіння, позаду ручки груднини і
верхньої частини її тіла, у проміжку між правою і лівою середостінними частинами пристінкової
плеври.
Її утворюють дві асиметричні й дещо видовжені частки —
 права й
 ліва, які посередині зрослися між собою.
Кожна з часток загруднинної залози має конусоподібну форму.
-Позаду залози розташовані верхня частина осердя, дуга аорти з великими судинами, що
відгалужуються від неї, ліва плечо-головна і верхня порожниста вени.
Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять
перегородки, що поділяють орган на часточки.
Часточка є структурною і функціональною одиницею тимуса. Основа часточки утворена
каркасом з клітин зірчастої форми — епітеліоретикулоцитів, які лежать на базальній мембрані,
контактують відростками та утворюють сітчасту структуру. Проміжки між
епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, у меншій мірі — макрофагами. У
часточці тимуса розрізняють:
 центральну ділянку, яка на гістологічних забарвлюється світліше — мозкова речовина
 периферійну ділянку, яка на препаратах забарвлюється темніше — кіркову речовину
 67 Нервова система
Нервова система — цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних
взаємопов'язаних нервових структур, яка спільно з гуморальною системою забезпечує
взаємопов'язану регуляцію діяльності усіх систем організму та реакцію на зміну умов
внутрішнього та зовнішнього середовища. Нервова система діє як інтегративна, зв'язуючи в
єдине ціле чутливість, рухову активність та роботу інших регуляторних систем наприклад як
ендокринна та імунна системи.
У більшості тварин нервова система складається з двох частин — центральної та
периферичної. Центральна нервова система хребетних (зокрема людини) складається з
головного та спинного мозку. Периферична нервова система складається з сенсорних
нейронів, сукупностей нейронів, що називаються ганглії, та нервів, що сполучають їх між
собою та з центральною нервовою системою.
Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і змішані. Чутливі
нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові волокна, а змішані — обидва види
нервових волокон. Багато нервів та їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон
мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до
складу нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення).
Існує дві класифікації нервової системи – анатомічна та фізіологічна.
І. За топографією (анатомічна):
1. Центральна нервова система - Systema nervosum centrale - це спинний мозок і головний
мозок.
2. Периферична нервова система - Systema nervosum periphericum - це спинномозкові нерви
(31 пара) і черепні нерви (12 пар).
II. За функцією (фізіологічна):
1. Соматична нервова система - Systema nervosum somaticum - виконує рухові (моторні) та
чутливі (сенсорні) функції, зв’язує організм із зовнішнім середовищем.
2. Вегетативна нервова система - Systema nervosum autonomicum - виконує обмінні функції,
відповідає за внутрішнє середовище організму (гомеостаз).
Вегетативна нервова система поділяється на дві частини: симпатичну і парасимпатичну.
Кожний нейрон виконує тільки одну, специфічну для нього функцію (чутливий - сприймає
інформацію, вставний - передає цю інформацію, руховий - виконує відповідь на
подразнення). Для того, щоб нервова система працювала, необхідна сукупність принаймні
двох типів нейронів (протонейрона, який сприймає інформацію і мотонейрона, який
відповідає на цю інформацію). Така сукупність нейронів, які сприймають інформацію і
здійснюють відповідь на подразнення називається рефлекторною дугою. Отже,
функціональною одиницею нервової системи є рефлекторна дуга.
Спинний мозок (Medulla oblongata) - це важливий відділ центральної нервової системи,
який сприймає різноманітну соматичну інформацію із зовнішнього та внутрішнього
середовища та передає її у висхідному напрямку до вищих центрів переднього мозку.
Спинний мозок філогенетично є старішим за головний мозок (encephalon). Проте ці відділи
 центральної нервової системи знаходять у тісному генетичному, функціональному та
морфологічному зв`язку.
Спинний мозок – орган центральної нервової системи складається із сірої речовини,
розташованої центрально,(має вигляд метелика) і білої речовини, яка має периферійну
локалізацію. Сіру речовину складають мультиполярні нейрони, гліальні клітини,
безмієлінові і тонкі мієлінові волокна.
Спинний мозок (medulla spinalis) починається під великим потиличним отвором черепа і
закінчується у дорослої людини між першим і другим поперековими хребцями, займаючи
близько 2/3 об'єму порожнини хребетного каналу. Маса спинного мозку людини становить
25 - 30 г. Це округлий тяж довжиною 40-45 см з середнім діаметром 1,5 см, площа якого на
поперечному зрізі близько 1 сма.

68. Поняття про нейрон(нейроцит) Нервові волокна пучки корінці вузли проста та
складна рефлекторна дуга.
Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон (нервова клітина,
нейроціт).
Нейрон складається з тіла і відростків. Відростки, які проводять до тіла нервової клітини
нервовий імпульс, отримали назву дендритів. Від тіла нейрона нервовий імпульс
направляється до іншої нервовій клітині або до робочої тканини по відростка, який
називають аксоном, або нейритах.
-Передній корінець, radix anterior, складається з відростків рухових (моторних) нервових
клітин, розташованих в передньому розі сірої речовини спинного мозку.
-Задній корінець, radix posterior, - чутливий, представлений сукупністю проникаючих в
спинний мозок центральних відростків псевдоуніполярних клітин, тіла яких утворюють
спинномозковій вузол, ganglion spindle, що лежить у місця з'єднання заднього корінця з
переднім. На всьому протязі спинного мозку з кожної його боку відходить 31 пара корінців.
Передній і задній корінці у внутрішнього краю міжхребцевого отвору зближуються,
зливаються один з одним і утворюють спинномозковий нерв, nervus spinalis.
рефлекторна дуга - це шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до
ефектора
У рефлекторній дузі розрізняють 5 ланок:
1) рецептор - сприймає подразнення і трансформує енергію подразнення в нервовийімпульс;
2) доцентровий шлях - чутливе волокно, по якому нервовий імпульс передається до нервових
центрів ЦНС;
3) нервовий центр, де відбувається переключення збудження з чутливих нейронів на рухові;
4) відцентровий шлях - рухове нервове волокно, по якому нервовий імпульс передається до
ефектора;
5) ефектор - передає нервовий імпульс клітинам робочого органа (м’язу, залозі, іншим
структурам).
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів:
 рецепторного (афферентного) і
 ефекторного (еферентного).
Нервовий імпульс, який зароджується на кінці афферентного нейрона, проходить по цьому
нейрону і через синапс передається на еферентний нейрон, а по його аксону досягає ефектора в
робочому органі. Особливістю двохнейронної дуги є те, що рецептор і ефектор можуть
знаходитися в одному і тому ж органі. До двохнейронних належать сухожильні рефлекси
(колінний рефлекс, п’ятковий рефлекс).
Складна рефлекторна дуга включає аферентний і еферентний нейрони та один або кілька
вставних нейронів. Нервове збудження по рефлекторній дузі передається лише в одному
напрямку, що зумовлено наявністю синапсів. Рефлекторний акт не закінчується відповідною
реакцією організму на подразнення. Живий організм, як будь-яка саморегулююча система,
працює за принципом зворотного зв’язку. Під час рефлекторної реакції (скорочення м’яза чи
виділення секрету) збуджуються рецептори в робочому органі (м’язі або залозі), і від них до
ЦНС по аферентних шляхах поступає інформація про досягнутий результат (про правильність
чи помилковість виконаної
69. Спинний мозок: топографія, зовнішня будова, відділи, сегменти, кровопостачання
Спинний мозок (Medulla oblongata) - це важливий відділ центральної нервової системи, який
сприймає різноманітну соматичну інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища та
передає її у висхідному напрямку до вищих центрів переднього мозку. Спинний мозок
філогенетично є старішим за головний мозок (encephalon). Проте ці відділи центральної
нервової системи знаходять у тісному генетичному, функціональному та морфологічному
зв`язку.
Він с складається із сірої речовини, розташованої центрально,(має вигляд метелика) і білої
речовини, яка має периферійну локалізацію. Сіру речовину складають мультиполярні нейрони,
гліальні клітини, безмієлінові і тонкі мієлінові волокна.
Спинний мозок (medulla spinalis) починається під великим потиличним отвором черепа і
закінчується у дорослої людини між першим і другим поперековими хребцями, займаючи
близько 2/3 об'єму порожнини хребетного каналу. Маса спинного мозку людини становить 25 -
30 г. Це округлий тяж довжиною 40-45 см з середнім діаметром 1,5 см, площа якого на
поперечному зрізі близько 1 сма.
Кровопостачання:
У цілому ж спинний мозок одержує живлення з артеріальних магістралей, розташованих поза
порожниною черепа і хребта
спнний мозок постачається передніми і задніми корінцево-спинномозковими артеріями.
Число передніх корінцево-спинномозкових артерій невелике – від 2 до 5-6 Кожна передня
корінцево-спинномозкова артерія, підійшовши до передньої серединної щілини, розділяється на
низхідні і висхідні гілки. Вони йдуть уздовж країв цієї щілини, створюючи передню
спинномозкову артерію.
Артерія Адамкевича входить у хребцевий канал з одним із корінців від Th 5 до L5 (частіше з Th11-L1),
звичайно зліва. При високому розташуванні артерії Адамкевича зустрічається додаткова артерія –
артерія Депрож-Готерона. У цих випадках весь грудний і верхньопоперековий відділи спинного мозку
живляться артерією Адамкевича, а самий каудальний – додатковою. 

Задні корінцево-спинномозкові артерії поводяться аналогічно, вони також діляться на висхідні і

низхідні гілки, утворюючи в сукупності задні спинно-мозкові артерії. Таких артерій дві – права і ліва.
Число задніх корінцево-спинномозкових артерій від 6 до 16, тобто їх більше, ніж передніх.

Загальний план артеріального постачання спинного мозку представляється як сукупність

розташованих один над іншим басейнів передніх і задніх корінцево-спинномозкових артерій.

По довжині спинного мозку виділяють два гемодинамічних артеріальних басейни:

- верхній (сегменти C 1 -Th 2 ), що одержує кров із хребцевих і деяких інших гілок підключичних
артерій, і

-нижній (сегменти Th III -L V ), що постачається сегментарними гілками аорти.

70. Спинни́й мо́зок (лат. medulla spinalis)

—це відділ центральної нервової системи, що розміщений у хребтовому каналі, та виконує

рефлекторну й провідникову функції.

Він починається на рівні нижнього краю отвору потиличної кістки і є безпосереднім продовженням
довгастого мозку (нижньої частини головного мозку), а внизу (на рівні І-ІІ поперекових хребців)
закінчується конусоподібним звуженням (conus medullaris), від якого вниз відходить кінцева нитка,
сформована із сполучної тканини. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його
стінки.

Спинний мозок у дорослої людини являє собою тяж довжиною 41-45 см, дещо сплющений спереду
назад, діаметром — 1 см, масою близько 35 грамів.

Спинний мозок виконує функцію каналу, яким передається інформація (вниз та вгору), а також є
центром координації деяких рефлексів.

Спинний мозок має два потовщення:

 шийне
 поперекове, що відповідають місцям виходу з нього нервів, які йдуть до верхніх і нижніх
кінцівок.

У центрі спинного мозку проходить вузький спинномозковий канал, заповнений спинномозковою

рідиною, який сполучається з системою шлуночків головного мозку.

Спинний мозок вкритий трьома оболонамии:

 твердою,
 павутинною,
 м'якою, які також сполучаються з аналогічними оболонами, що вкривають головний мозок.

Права і ліва частина спинного мозку спереду і ззаду розділені глибокими борознами.

Навколо центрального каналу розташована сіра речовина, яка складається з тіл вставних нейронів
(інтернейронів, 95 %) і рухових (моторних) нейронів (5 %). На поперечному розрізі сіра речовина
формує фігуру, схожу на метелика.

Передній виступ сірої речовини називається вентральним рогом; в ньому розташовані тіла рухових
нейронів. З них виходять аксони, які, з'єднуючись між собою, утворюють вентральні нервові корінці.

Протилежний виступ — дорсальний ріг, від нього виходять дорсальні (задні) нервові корінці, що
являють собою відростки чутливих (сенсорних) нейронів; тіла цих нейронів лежать за межами
спинного мозку в дорсальних гангліях.

Передні та задні корінці поблизу від спинного мозку з'єднуються між собою, вкриваються єдиною
жироподібною оболонкою і утворюють спинномозковий змішаний нерв.
Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних нервів, відповідно до яких виділяють 31 сегмент (8
шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1 куприковий). Кожному сегменту спинного мозку
відповідає певна ділянка тіла, що пов'язана руховою та чутливою іннервацією з даним сегментом.

Спинний і головний мозок вкриті трьома сполучнотканними оболонами, які розвиваються з

оточуючої мозкову трубку мезодерми.

-Ззовні розташована тверда оболона (dura mater), яка утворена щільною волокнистою сполучною
тканиною.

-Глибше знаходиться павутинна оболона (arachnoidea), яка є тонким, безсудинним листком рихлої
волокнистої сполучної тканини.

-Безпосередньо до речовини мозку прилягає м'яка (судинна) оболона (pia mater), яка утворена також
волокнистою сполучною тканиною, але на відміну від павутинової оболонки містить мережі
кровоносних судин мозку.

Всі три оболонки у вигляді єдиного, безперервного футляра покривають спинний і головний мозок.

Тверда оболона спинного мозку

Тверда оболона (dura mater spinalis) являє собою мішок циліндрової форми, який вільно покриває
спинний мозок. В ділянці великого потиличного отвору вона щільно зрощена з його краєм, а на рівні II
поперекового хребця загострюється і переходить в кінцеву нитку твердої оболони спинного мозку
(filum terminale dura mater medulla spinalis). Вона доходить до II поперекового хребця, де і
прикріпляється.

Між твердою оболоною і окістям хребтового каналу, яке називають зовнішнім листком твердої
оболони, є значний за об'ємом надтвердооболонний (епідуральний) простір (cavum epidurale), який
заповнене жировою клітковиною і венозним сплетенням.

У епідуральному просторі також проходять покриті відрогами твердої оболони корінці

спинномозкових нервів. Ці відроги мають вид рукава і зазвичай містять обидва корінці.

Відроги твердої оболони, її нитка і фіброзні пучки волокон, які сполучають її передню поверхню із
задньою поздовжньою зв'язкою хребта, фіксують тверду оболону в хребтовому каналі. Між
внутрішньою поверхнею твердої оболони, яка покрита ендотелієм, і глибше розташованою
павутиновою оболоною є вузький субдуральний простір (cavum subdurale).

Павутинна оболона спинного мозку

Павутинна оболона (arachnoidea spinalis) повторює форму твердої оболони і місцями міцно з нею
зв'язана сполучнотканинними волокнами. Створюючий її тонкий, прозорий листок з обох боків
покритий ендотелієм. Між павутинною і судинною оболонами є широкий підпавутиновий простір
(cavum subarachnoidale) заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis). Цей простір
особливо широкий в ділянці «кінського хвоста» спинного мозку. Краніально підпавутинний простір
спинного мозку безпосередньо продовжується в однойменний простір головного мозку.

М'яка оболона спинного мозку

М'яка оболона (pia mater spinalis) безпосередньо прилягає до мозкової речовини і утворює
розташовану в передній серединній щілині передню поздовжню перегородку (septum longitudinale
anterior).
М'яка оболона разом з мозковими судинами проникає в мозкову тканину.

Павутинна і м'яка оболони сполучені між собою тонкими сполучнотканинними нитками, які
пронизують підпавутинний простір.

Спинний мозок зв'язаний з твердою оболоною симетрично розташованими з боків зубчастими

зв'язками (ligamentum denticulatum).

Сегменти

Схема відділів хребта людини

Ділянку спинного мозку, що відповідає кожній парі корінців, називають сегментом. Довжина хребта
значно більша довжини спинного мозку, тому порядковий номер сегмента спинного мозку і рівень
його розташування не відповідає номеру однойменного хребця. Унаслідок цього місця виходу
корінців спинномозкових нервів не збігаються з рівнем міжхребцевих отворів. Щоб потрапити до них,
поперекові і крижові нерви спускаються донизу і розташовуються паралельно кінцевої нитці,
облягаючи її і мозковий конус пучком (кінським хвостом).

У межах спинного мозку розрізнюють:

 Шийні сегменти (I—VIII) позначаються літерою «C» (від лат. collum — «шия») і налічують 8 пар
шийних нервів.
1. Перша пара (C1) відходять від спинного мозку між потилицею і першим хребцем (атлантом);
2. друга пара (C2) виходить між задньою дугою першого хребця і мембраною другого хребця
(аксиса);
3. третя-восьма пари спинномозкових нервів виходять через міжхребцеві отвори над
відповідними шийними хребцями (на схемі — червоні), за винятком восьмої пари (C8), яка
виходить через міжхребцевий отвір між сьомим шийним і першим грудним хребцями.
 Грудні сегменти позначаються літерою «T» або «Th» (від лат. thorax — «грудна клітка») і
містять 12 пар грудних нервів. Верхні з них лежать на один хребець вище, ніж відповідні
грудні хребці (На схемі — сині). Вони відходять від спинного мозку через міжхребцеві отвори,
розташовані нижче відповідних грудних хребців (T1–T12).
 Поперекові сегменти позначаються літерою «L» (від лат. lumbus — «поперек») і містять 5 пар
поперекових нервів. Розташовані на рівні X—XI грудних хребців (на схемі — сині). Вони
відходять від спинного мозку через міжхребцеві отвори, розташовані нижче відповідних
поперекових хребців (L1–L5).
 Крижові сегменти позначаються літерою «S» (від лат. os sacrum — «крижі») і містять 5 пар
крижових нервів. Розташовані на рівні XII грудного (на схемі — синій) і І поперекового хребців
(на схемі — жовтий). Відходять від спинного мозку через міжхребцеві отвори, розташовані
нижче відповідних крижових хребців (S1–S5). На малюнку — зелений.

Куприкові сегменти містять від 1 до 3 пар куприкових нервів (nervi coccygei). Також розташовані на
рівні XII грудного (на схемі — синій) і І поперекового хребців (на схемі — жовтий).

71. Розвиток головного мозку

ЦНС розвивається з 3го тижня ембріонального розвитку.Є стадії 1.Нервова пластинка( ляміна
неураліс)2.Нервова борозна( сулькус неураліс). 3. Нервова трубка( тубус неураліс) та гангліозні
пластинки. З нервової трубки-головний та спинний мозок, з пластинок- нервові вузли. Зкраніального
відділу нервової трубки- головний мозок, з тулубового-спинний мозок.
Спочатку утр. 3 первинні пухирі.З передньої частки утворюється ромбоподібний
мозок(ромбоцефалон), з присередньої- середній мозок(месенцефалон), з 3го пухиря- передній мозок(
просенцефалон).
Наступна стадія 5ти вторинних пухирів. Якщо перераховувати з кінцевого пухиря,то 5-кінцевий
мозок(тельенцефалон), 4-проміжний мозок(діенцефалон),3-середній мозок(метенцефалон) далі
перешийок ромбоподібного мозку( істмус ромбенцефалон) 2- задній мозок( метенцефалон) та 1-
довгастий мозок(медуля облянгата)

Кровопостачання:
Кровопостачання мозку зазвичай поділяється на передній і задній сегменти,
Дві головних пари артерій — внутрішні сонні артерії (передній сегмент, кровопостачає передні
відділи мозку) і хребетні артерії (задній сегмент, кровопостачає стовбур мозку і задні відділи мозку).
 
Передній і задній сегменти з'єднані між собою двосторонніми задніми сполучними артеріями,
які є частиною Вілізієвого кола, яке забезпечує резервний кровообіг у головному мозку забезпечує
кров’ю стовбур, мозочок, кору потиличної частки і частково підкіркові вузли (1/3 усієї крові)
Передній сегмент мозкового кровообігу
Забезпечує кров'ю передні відділи мозку.
Представлений такими артеріями:
Внутрішні сонні артерії: це великі відгалуження лівої і правої гілок загальної сонної артерії,
розташовані на шиї, які входять до порожнини черепа, на відміну від зовнішніх сонних артерій —
гілок, які забезпечують кров'ю тканини обличчя й до порожнини черепа не входять.
Внутрішня сонна артерія розгалужується на передню мозкову артерію і середню мозкову артерію.
Передня мозкова артерія(ПМА)
Сполучна передня артерія: з'єднує обидві передніх мозкових артерії, в межах і уздовж
базальної поверхні мозку.
Середня мозкова артерія (СМА)
Задній сегмент мозкового кровообігу
Задній сегмент мозкового кровообігу постачає кров до задніх частині головного мозку, включаючи
потиличні частки, мозочок та стовбур мозку. Він представлений такими артеріями:
-Хребетні артерії:
Всередині черепа обидві хребетні артерії зливаються в базилярну артерію.
Задньої нижньої мозочкової артерії (ЗНМА)
Базилярна артерія: забезпечує кров'ю середній мозок, мозочок, і, як правило, переходить у
задню мозкову артерію
Передня нижня мозочкова артерія (ПНМА)
Мостові гілочки
Верхня мозочкова артерія (ВМА)
Задня мозкова артерія (ЗМА)
Задня сполучна артерія

72.Довгастий мозок будова, звязки.

Довгастий мозок myelencephalon, medula oblongata, bulbus, лежить на clivus, межує зі

спинним мозком, є продовженням спинного мозку і зв"язує його з усіма іншими відділами
головного мозку.
Межа між спинним і довгастим мозком – рівень foramen magnum. Знизу у верх
розширюється.
Виконує функції: провідникову та рефлекторну, зокрема у ньому є життєвоважливі
центри дихання та кровообігу.

Зовнішня будова.
В bulbus є 2 поверхні - передня (вентральна) і задня.
На передній поверхні є передня серединна щилина,' fissura mediana anterior, -
продовження .одноіменної щілини спинного мозку. По боках від неї знаходяться 2піраміди,
та їх перехрестя (діскузатіо пірамідум), латерально від пірамід - 2 оливи.
На задній поверхні по боках від задньої серединної борозни (продовження sulcus
medianus posterior спинного мозку) є задні канатики і 2 пари горбиків - тонкі та
клиноподібні. Задні канатики, піднімаючися до мозочка, розходяться і переходять у нижні
мозочкові ніжки.
Внутрішня будова.
Довгастий мозок, як і ЦНС, побудований з сірої і білої речовини.
Сіра речовина представлена окремими скупченнями — ядрами:
1}ядро оливи (nucl. olivaris) - проміжне ядро рівноваги, зв'язок з мозочком через оиво-
мозочковий шлях та з СпинМозком через оливо-СМ шлях) ;
2)ядра 4-х останніх пар (IX - XII) черепних нервів;
3)сітчаста речовина, formatio reticularis, побудований нервовими волокнами, що
переплітаються, та тілами нейронів. Вважається, що сітчастий утвір справляє активуючий
вплив на кору головного мозку.
Біла речовина складається з коротких та довгих нервових волокон (шляхів). Короткі
волокна з"єднують між собою ядра цибулини, а також її ядра з сусідніми відділами
головного мозку. Довгі волокна - це провідні шляхи, які проходять через цибулину
транзитно.

73.Міст. будова та звязки.

Міст,PONS, - це відділ головного мозку, розташований на CLIVUS потиличної кістки між

довгастим і середнім мозком, і донизу від мозочка.
Зовнішня будова
.В моста, як і в довгастого мозка, розрізняють 2 поверхні: вентральну і дорзальну.
Вентральна поверхня лежить на CLIVUS і має вигляд поперечного товстого валика, який по
боках переходить у середні мозочкові ніжки. На вентральній поверхні є основна борозна
(для одноіменної артерії а.базіляріс).
Дорзальна поверхня мосту донизу переходить у дорзальну поверхню довгастого мозку
і закрита мозочком.
Внутрішня будова.
Міст, як і уся ЦНС, побудований з сірої і білої речовини.
Сіра речовина це, у першу чергу, - ядра V- VIII пар черепних нервів.
Біла речовина - це провідні шляхи, головні з яких ті ж самі, що й у довгастому мозку.
Разом з тим, міст поділяють на основну частину і покрив, межею між котрими
вважається гак зване трапецієподібне тіло.
1)Основна частина, pars basiliaris, розташована вентрально, або донизу. Побудована з
сірої і білої речовини.
Сіра речовина представлена власними ядрами моста, від яких ідуть поперечні волокна, що
утворюють шлях, який зв"язує власні ядра моста з мозочком.
Біла речовина утворена поперечними та поздовжніми волокнами*
Поздовжні волокна - це пірамідні шляхи (кірково- спинномозкові та кірково-ядерний).
Кірково-ядерний шлях проводить рухові свідомі імпульси від кори до рухових ядер
черепних нервів протилежної половини, тобто вони відрізняються від кірково-
спинномозкових тільки тим, що є коротшими. Оскільки кірково-ядерний шлях передає
імпульси руховим ядрам черепних нервів протилежного боку, його ураження у одній
половині головного мозку призведе до рухових розладів м "язів голови протилежного
боку.

2)Покрив, tegmentum pontis, - дорзальна частина моста. Побудований з сірої і білої

речовини.
Сіра речовина представлена окремими скупченнями - чутливими, руховими та
парасимпатичними (автономними) ядрами V-VIIIпар черепних.нервів.
Біла речовина складається з висхідних провідних шляхів, які є продовженням чутливих
провідних шляхів довгастого мозку: tractus bulbo thalamicus або медіальна петля, tr. Spinot
halamicuslateralis, tr. Spino thalamicus anterior.

Трапецієподібне тіло - це пучок слухових волокон, які починаються у вентральному

слуховому ядрі VIII пари черепних нервів, переходять на протилежний бік мосту і там
з"єднуються з слуховими волокнами, які почалися у дорзальному слуховому ядрі; у
результаті утворюється латеральна петля,lemniscus lateralis (Ll)- Тобто, латеральна петля є
сукупністю волокон слухового шляху.

74. 4 шлуночок, ромбоподібна ямка, загальна топографія ядер черепних нервів.

IV шлуночок,ventriculus quartus, є порожниною ромбоподібного мозку і на сагітальному

розрізі нагадує намет, в якого розрізняють дно і покрівлю(тегмен вентрікулі кварті).
Заповнений спинномозковою рідиною, liquor cerebro spinalis.
Дно IV шлуночка - це дорзальні поверхні цибулини і моста,

Покрівля IV шлуночка, має форму намету, верхівка якого вдається у нижню поверхню
мозочка, і частково утворена речовиною мозочка.
Під покрівлею знаходиться судинне сплетення IV шлуночка.
У покрівлі є 3 отвори - середній і 2 латеральні, які сполучають шлуночок з підпавутинним
простором і завдяки яким спинномозкова рідина витікає з IV шлуночка у підпавутинний
простір.
У разі зарощення цих отворів (причиною чого може бути, наприклад, запалення мозкових
оболонок - менінгіт,) - рідина не відтікає з порожнин головного мозку і накопичується у них,
що призводить до водянки головного мозку

Ромбоподібна ямка (фосса ромбоідеа) обмежене верхніми та нижніми мозочковими

ніжками.
Верхні і нижний кути зєднує серединна борозна.
 В Бічних кутах розташовані ядра 8 пари ЧМН.
 В межах нижнього кута знаходяться ядра підязикового нерва(12)
 а збоку від нього блукаючого нерва (10).
 Також в ромбоподібну ямку проектуються ядра 5-12 пар ЧМН.
 Соматомоторні ядра-медіально, чутливі-латерально, між ними-
вегетативні(парасимпатичні).

75. Мозочок,будова звязки кровопостачання

Мозочок,cerebellum, розташований у задній черепній ямці над довгастим мозком та
мостом. Є центром, який виконує
автоматична координація рухів, для збереження рівноваги;
регулює тонус м"язів та ін.

Зовнішня будова.
Мозочок поділяють на 2 півкулі( гемісферіум церебеллі декстер ет сіністер)
черв"як(верміс церебеллі) (середня частина) і 3 пари мозочкових ніжок: верхні, середні і
нижні.(педункулі суперіорес,медії та інферіоріс)
Внутрішня будова.
Мозочок, як і уся ЦНС, складається з сірої і білої речовини.
Сіра речовина це кора мозочка на відміну від інших відділів, крім кінцевого мозку,
розташована двояко:
Має- 4 пар ядер
-вершини (нукл. Фастігії,)
-кулясте ядро(нукл.. гльобулюс),
-коркоподібне(нукл.емболіформіс) та
- зубчасте ядро(нукл. Дентатус)
2)тонким суцільним шаром на поверхні мозочка - кора,(cortex cerebeili).

Біла речовина утворює мозкове тіло(корпус медуляре серебеллі)утворене нервовими

волокнами, які зв"язують різні ділянки його кори, кору з його ядрами
Ніжки мозочка - 3 пари - зв"язують його з сусідніми відділами головного мозку. Нижні
середні та верхні
Нижні мозочкові ніжки ,pedunculi cerebellares inferiores, зв"язують його з довгастим
мозком і утворені шляхами обох напрямків (до мозочка і від мозочка).
-задній спино-мозочковий шлях,
-оливо-мозочковий шлях,мозочково-присінковий та
-присінково-мозочковий шлях.
Середні мозочкові ніжки, peduneuli cerebellares medii, зв"язують його мостом, утворені
нервовими волокнами, які йдуть до мозочка від моста і є продовженням кірково-мостових
шляхів, тобто здійснюють зв"язок кори кінцевого мозку з корою мозочка і дозволяють корі
кінцевого мозку регулювати діяльність мозочка.
Верхні мозочкові ніжки, peduneuli cerebellares superiores, зв"язують його з середнім
мозком та проміжним мозком - червоними ядрами, утворені волокнами обох напрямків.
Спинно-мозочковий шлях, мозочково-червоноядерний, мозочково-таламічний.

Мозочок кровопостачається 3ма парними артеріями-

-передня та задня нижні мозочкові артерії(. Артерії антеріор та постеріор інферіор
серебеллюм) та
- верхньою мозочковою

76.Середній мозок будова звязки

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)

Межі середнього мозку чітко виражені з вентральної поверхні мозку:
- передньою межею є зоровий перехрест (chiasma opticum);
- задньою межею є передній край моста (margo anterior pontis).

До месенцефлон належить:
- покрівля середнього мозку (tectum mesencephali);
- ніжки мозку (pedunculi cerebri);
- водопровід середнього мозку; (aqueductus mesencephalic)

Покрівля середнього мозку (tectum mesencephali)- Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі

середнього мозку (tectum mesencephali) є нерівною,
розміщена над водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali) і
представлена:
- пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка
має чотири підвищення, які відділені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю
на: дваверхнігорбки (colliculi superiores);

- два нижні горбки (colliculi inferiores).

Ядра правого і лівого верхніх горбків з’єднуються між собою спайкою верхніх горбків
(comissura colliculorum superiorum), а
ядра правого і лівого нижніх горбків – спайкою нижніх горбків (comissura colliculorum
inferiorum).
Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephal) Це вузький канал, з’єднує ІІІ
шлуночок з ІV шлуночком і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea
centralis).
Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; aperture
aqueductus mesencephali), через який сполучаєтьсяз IV шлуночком.
Внутрішня будова
Також складається з білої та сірої речовини.
Сіра речовина оточує водопровід мозку.під водопроводом на рівні верхніх горбків
знаходяться ядра 3 пари ЧМН, окорухові.Спереду від ядер 3 пари нервів є червоне
ядро(нуклеус рубер)започатковую червоно ядерно-Спин.мозковий канал та червоно-ядерний
екстрапірамідний шлях)
Біла речовина.Аферентні шляхи зосереджені в покрівлі і проходять середній мозок в
складі присередньої петлі (лмнікус медіаліс).
В межах середнього мозку є перехрестя:
1.дорсальне та вентральне перехрестя покриву,
2.перехрестя верхніх мозочкових ніжок,3.блокове перехрестя(соматомоторні нейрони 4
пари ЧМН)
Верхні мозочкові ніжки звязують мозочок із середнім мозком та проміжним мозком.

77. Стовбур головного мозку .Частини . Характеристика ядер черепних нервів.

Сто́вбур головно́го мо́зку (лат. truncus encephali) — відділ головного мозку, що включає
довгастий мозок, міст та середній мозок, і безпосередньо переходить у спинний мозок у
нижній частині.

Середній мозок (mesencephalon) утворений:

 вентрально лівої і правої ніжками мозочку,
 дорсально– четверохолміем, що складається з верхніх та нижніх горбків;( lamina
quadrigemina)
 краниально межує з проміжним мозком,
 каудально переходить в міст(понс) за допомогою верхніх ніжок мозочка з’єднується з
мозочком.
З середнього мозку виходять III і IV пари черепних нервів.
Міст (pons) – середня потовщена частина стовбура мозку – в дорсолатеральному напрямку
утворює середні ніжки мозочка, каудально межує з довгастим мозком.
Вентральна поверхня лежить на CLIVUS і має вигляд поперечного товстого валика,
який по боках переходить у середні мозочкові ніжки. На вентральній поверхні є основна
борозна (для одноіменної артерії а.базіляріс).
Вентральній поверхні довгастого мозку утворюють піраміди і лежать дорсолатерально від
оливи.

Дорзальна поверхня мосту донизу переходить у дорзальну поверхню довгастого мозку

і закрита мозочком.
На дорсальній поверхні довгастого мозку розрізняють клиновидний і ніжний горбки, нижні
ніжки мозочка.

З моста виходять V-VIII пари черепних нервів, з довгастого мозку – IX-XII пари.

На поперечних зрізах стовбура мозку в вентродорсальном напрямку розрізняють основу,

покришку, частини шлуночкової системи (водопровід середнього мозку і IV шлуночок),
дах середнього мозку (четверохолмие) і дах IV шлуночка.

Покришка складається з ядер черепних нервів (III-XII пар),

 Рухові і парасимпатичні ядра черепних нервів знаходяться в медіальній частині
покришки.
 Ядра нервів м’язів очного яблука (III, IV, VI пари), а також іннервуючі м’язи мови (XII
пари) розташовуються поблизу середньої лінії, вентрально від водопроводу мозку і
дна IV шлуночка.
  Парасимпатичні ядра VII, IX і Х черепних нервів лежать латеральніше рухових, а
додаткове окорухових ядро (центр акомодації) займає в комплексі ядер III пари
дорсальне положення.
 Рухові ядра нервів (V, VII, IX, Х пари) залягають вентральні парасимпатичних ядер
стовбура і іннервують жувальні і мімічні м’язи, мускулатуру глотки і гортані.
 Чутливі ядра стовбура займають бічні частини покришки.
 Ядро (VII, IX і Х пари), розташоване в довгастому мозку, приймає интероцептивні
імпульси від смакових сосочків язика, слизової оболонки глотки, гортані, трахеї,
бронхів, стравоходу і шлунку, від рецепторів легень, сонного тільця, дуги аорти і
правого передсердя.
 Мостове і спинномозкове ядра V пари приймають екстероцептивні імпульси від шкіри
голови і обличчя, кон’юнктиви очного яблука, від слизової оболонки порожнини рота,
носа, придаткових пазух і барабанної порожнини.

78.Проміжний мозок частини будова функції 3 шлуночок

Проміжний мозок,diencephalon, знаходиться між середнім та кінцевим мозком під
мозолистим тілом, є підкірковим центром чутливості і одним з найвищих центрів
автономної нервової системи, який відіграє велику роль у регуляції обміну речовин,
артеріального тиску, терморегуляції та ін.
Diencephalon поділяють на 2 головні частини: 1)таламічна ділянка і 2)гіпоталамус або
підталамічна ділянка. Порожниною diencephalonє III шлуночок.
Тапамічну ділянку - підкірковий чутливий центр - поділяють на: а) таламус ;
2)єпіталамус 3)метаталамус
Таламус - парне скупчення ядерр на межі із кінцевим мозком. Це підкірковий
чутливий центр, до якого підходять чутливі провідники (з протилежного боку) больових,
температурних, тактильних, пропріоцептивних (спіно-таламічні та бульбо- таламічні
шляхи), світових, слухових та нюхових імпульсів, у тому числі імпульсів від нутрощів,
тому він також приймає участь у регуляції діяльності внутрішніх органів.. В таламуса
виділяють передній горбок та подушку,pulvinar, яка є одним з підкіркових зорових центрів.
Епіталамус включає шишкоподібну залозу.
Метаталамус представлена парними латеральним колінчастим тілом та медіальним
колінчастим тілом, які розташовані під подушкою таламуса. Латеральне
колінчасте'тіло,corpus geniculatum laterale, - підкірковий центр чутливості). Медіальне
колінчасте тіло,corpus geniculatum mediale, - підкірковий центр слуху (разом з ядрами
нижніх горбків середнього мозку).
Гіпоталамус (підталамічна ділянка) -центр автономної нервової системи.
Включає утворення, розташовані під дном III шлуночка (спереду назад): зорове
перехрестя, зорові тракти, гіпофіз, 'соскоподібні тіла (corporamammillaria, - підкіркові
нюхові центри. Гіпоталамус містить ядра, які вважаються центрами автономної нервової
системи, які регулюють діяльність симпатичного та парасимпатичного її відділів.
III шлуночок,-порожнина проміжного мозку,-це щилина, розташована у серединній
сагітальній площини між таламусами, які є його бічними стінками. У склад верхньої
стінки III шлуночка входить судинне сплетення. Нижня стінка III шлуночка - це
гіпоталамус. Сполучається III шлуночок з водопроводом (ззаду) і з бічними шлуночками
(спереду).

79. Кінцевий мозок: частина, її характеристика. Базальні ядра та біла речовина півкуль.
Класифікаця волокон. Бокові шлуночки: частини, положення, сполучення з III шлуночком.
Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri).

До кожної півкулі належать:

- плащ (pallium);

- нюховий мозок (rhinencephalon);

- основна частина кінцевого мозку (pars basilaris

telencephali) – підкіркові ядра;

- склепіння (fornix);

- мозолисте тіло (corpus callosum).

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex

cerebri; pallium) і мають три поверхні:

- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку

(facies superolateralis hemispherii cerebri);

- присередню поверхню півкулі великого мозку

(facies medialis hemispherii cerebri);

- нижню поверхню півкулі великого мозку (facies

inferior hemispherii cerebri).

Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали

назву полюсів:

- лобовий полюс (polus frontalis);

- потиличний полюс (polus occipitalis);

- скроневий полюс (polus temporalis).

Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних

підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:

- лобової частки (lobus frontalis);

- тім’яної частки (lobus parietalis);

- потиличної частки (lobus occipitalis);

- скроневої частки (lobus temporalis);

- острівця; острівцевої частки (insula; lobus

insularis);

- обідкової частки (lobus limbicus).

Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку
(sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri)

розміщені такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

- центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відокремлює лобову частку

(lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);

- бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відокремлює скроневу частку (lobus

temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);

- тім’яно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus
parietalis) та потиличною часткою (lobus

occipitalis).

На верхньобічній поверхні півкулі великого

мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri)

виділяють такі борозни та звивини:

1 у лобовій частці (lobus frontalis):

а) передцентральну борозну (sulcus precentralis);

б) верхню лобову борозну (sulcus frontalis superior);

Плащ і його рельєф

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri)

виділяють такі борозни та звивини:

1 у лобовій частці (lobus frontalis):

а) передцентральну борозну (sulcus precentralis);

б) верхню лобову борозну (sulcus frontalis superior);

в) нижню лобову борозну (sulcus frontalis inferior);

г) передцентральну звивину (gyrus precentralis);

д) верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);

є) середню лобову звивину (gyrus frontalis medius)

ж) нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки

бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) поділяється на покришкову частину
(pars opercularis), трикутну частину (pars triangularis) та очноямкову частину (pars orbitalis).

2 У тім’яній частці (lobus parietalis):

а) зацентральну борозну (sulcus postcentralis);

б) внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);

в) зацентральну звивину (gyrus postcentralis);

г) верхню тім’яну часточку (lobulus parietalis superior);

д) нижню тім’яну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій розміщені: надкрайова звивина (gyrus

supramarginalis), кутова звивина (gyrus angularis).

3 У скроневій частці (lobus temporalis):

а) верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);

б) нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);

в) поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);

г) верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);

д) середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);

є) нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);

ж) поперечні скроневі звивини (gyri temporales

transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies

medialis gyri temporalis superioris).

4 У потиличній частці (lobus occipitalis):

а) поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні

потиличні звивини (gyri occipitales);

б) півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);

в) передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);

5 В острівцевій частці; острівцi (lobus insularis;

insula):

а) центральну борозну острівця (sulcus centralis

insulae);

б) колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);

в) звивини острівця (gyri insulae), довгу звивину острівця (gyrus longus insulae), короткі звивини
острівця (gyri breves insulae), поріг острівця (limen insulae).
На присередній поверхні півкуль великого мозку (facies medialis hemispheriorum cerebri) розміщені
такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

- борозна мозолистого тіла (sulcus corporis callosi), що проходить між лобовою часткою (lobus

frontalis) та мозолистим тілом (corpus callosum) і продовжується назад між тім’яною часткою (lobus

parietalis) та мозолистим тілом (corpus callosum);

- тім’яно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною та потиличною

частками (lobuli parietalis et occipitalis);

- борозна пояса (sulcus cinguli), яка йде паралельно до мозолистого тіла і продовжується на
присередню поверхню тім’яної частки під назвою

підтім’яної борозни (sulcus subparietalis).

На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють такі

борозни та звивини:

1 у лобовій частці:

а) нюхову борозну (sulcus rhinalis);

б) очноямкові борозни (sulci orbitales);

в) пряму звивину (gyrus rectus);

г) присередню нюхову звивину (gyrus olfactorius medialis);

д) бічну нюхову звивину (gyrus olfactorius lateralis);

є) очноямкові звивини (gyri orbitales);

2 у скроневій частці:

а) обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);

б) потилично-скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);

в) присередню потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis);

г) бічну потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).

У потиличній частці розміщені борозни та звивини, що є продовженням дозаду борозен та звивин

нижньої поверхні скроневої частки:

а) потилично-скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);

б) острогову борозну (sulcus calcarinus);

в) бічну потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis), яка є продовженням із

скроневої частки (lobus temporalis);

г) присередню потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis), яка є продовженням

із скроневої частки (lobus temporalis);

д) язикову звивину (gyrus lingualis).

Базальні (основні) ядра (nuclei basales)

Це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за: - автоматичні,
звичні рухи (біг, ходьба тощо); - тонус м’язів; - деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема
теплорегуляцію та вуглеводний обмін.

До базальних ядер належать:

- смугасте тіло (corpus striatum), яке складається

з:

- хвостатого ядра (nucleus caudatus);

- сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);

- огорожа (claustrum);

- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum)

Бічний шлуночок

(ventriculus lateralis)

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (правий та лівий), які складаються з:

- лобових рогів; передніх рогів (cornua frontalia; cornua anteriora);

- потиличних рогів; задніх рогів (cornua occipitalia; cornua posteriora);

- скроневих рогів; нижніх рогів (cornua temporalia; cornu inferiora);

- центральної частини (pars centralis).

1.Лобові роги; передні роги (cornua frontalia; cornua anteriora) розміщені в лобовій частці (lobus

frontalis). Вони обмежовані:

- присередньо – пластинкою прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

- збоку і знизу – головою хвостатого ядра (caput nuclei caudati);

- зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).

2.Центральна частина (pars centralis) знаходиться в

тім’яній частці (lobus parietalis). Вона обмежована:

- знизу – тілом хвостатого ядра (corpus nuclei caudati) і таламусом (thalamus);

- зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).

3.Потиличні роги; задні роги (cornua occipitalia; cornua posteriora) розміщені в потиличних частках

(lobi occipitales). Вони обмежовані:

- зверху і збоку – волокнами мозолистого тіла, які

утворюють покрив (tapetum).

На присередній стінці потиличних рогів (paries

medialis cornuum occipitalium) розміщена:

- цибулина заднього рога (bulbus cornus posterioris);

- пташина острога (calcar avis).

На нижній стінці потиличних рогів (paries inferior

cornuum occipitalium) розміщується обхідний трикутник (trigonum collaterale).

4.Скроневі роги; нижні роги (cornua temporalia; cornua inferiora) розміщені в скроневій частці (lobus

temporalis). Вони обмежовані:

- присередньо – морським коником (hippocampus);

- знизу – білою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia collateralis);

- зверху і збоку – білою речовиною – покривом мозолистого тіла (tapetum corporis callosi).

Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює хвіст хвостатого ядра (cauda nuclei caudati).

У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus

choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це

сплетення через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) проникає в III шлуночок.

Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.

Біла речовина кінцевого мозку включає мозолисте тіло, склепіння мозку, біла речовина
великих півкуль.

Мозолисте тіло складається з волокон, що з'єднують ліву і праву півкулі (рис. 46). Воно
включає: коліно (передній кінець), тіло (середній відділ), валик (задній відділ).

Звід мозку знаходиться під мозолясті тілом ,складається з двох з'єднаних посередині дуг.
Спереду дуги сходяться, з'єднуються передньою спайкою і переходять в маміллярних
тіла. У передній спайці знаходяться ядра перегородки. Ззаду ніжки розходяться,
з'єднуються між собою задньою спайкою і переходять в гіпокамп .

Весь простір між сірою речовиною мозкової кори та сірою речовиною базальних ядер
займає біла речовина. Вона складається з великої кількості нервових волокон, які
йдуть у різних напрямках і утворюють провідні шляхи кінцевого мозку.

Нервові волокна поділяють на:

1) асоціативні;
2) комісуральні;

3) проекційні.

Асоціативні волокна кінцевого мозку, fibrа аssосіаtiones telencephali, складають

основу білої речовини, з'єднують різні ділянки кори мозку в межах однієї півкулі і
забезпечують можливість для корки виконувати асоціативні та iнтегративні функції.

Серед асоціативних волокон розрізняють короткі та довгі волокна.

Короткі асоціативні волокна, fibrа аssосіаtionesbreves, дугоподібно з'єднують сусідні

звивини і звуться дугоподібними волокнами великого мозку, fibrае аrсиаtае сеrеbrі.

Довгі асоціативні волокна, fibrа аssосіаtiones longае, з'єднують між собою, звичайно,
кору різних часток однієї півкулі.

80. Півкулі головного мозку: частки та їх межі , рельєф дорсолатеральної та

медіальної поверхонь, півкуль головного мозку. Будова кірки. Локалізація
ядер аналізаторів.

Півкулі мозку, hemisperia сerebrі, розділяє поздовжня щілина великого мозку.

Зовнішня будова.

В кожної півкулі виділяють 3 поверхні: дорсолатеральну, медіальну та нижню, які

мають велику кількість борозен та звивин - валиків між борознами.

В кожної півкулі є 3 головні борозни (І порядку): центральна, бічна та тім"яно-

потилична, які поділяють півкулю на 4 частки: лобову, тім"яну, скроневу та потиличну.

1.Центральна борозна, sulcus centralis, на верхньобічній поверхні розділяє лобову та

тім"яну частки.

2.Латеральна борозна, sulcus lateralis, на верхньобічній поверхні відділяє лобову і

тім"яну частки від скроневої.

3.Тім"яно-потилична борозна, sulcus parietoccipitalis, на медіальній поверхні розділяє

тім"яну та потиличну частки.

Лобова частка lobus frontalis

на верхньобічній поверхні відділена ззаду від тім"яної частки центральною борозною.

Попереду від центральної борозни і паралельно їй проходить передцептральна
борозна, sulcus precentralis. Між центральною та передцентральною борознами
знаходиться передцептральна звивина, gyrus postcenralis.

Майже перпендикулярно від передцентральної борозни відходять уперед 2 борозни:

верхня лобова борозна, sulcus frontalis superior, та нижня лобова борозна, sulcus
frontalis inferior. Вони поділяють верхньобічну поверхню лобової частки на 3 лобові
звивини: верхню, середню та нижню.

На нижній поверхні лобової частки слід запам"ятати нюхову борозну, sulcus

olfactorius.

Тім"яна частка lobus parietalis

відділена від лобової частки центральною борозною (верхньобічна поверхня), а від

потиличної - тім'яно-потиличною борозною (медіальна поверхня).

Позаду від центральної борозни і паралельно їй проходить зацентральна борозна,

sulcus postcentralis.

Між цими 2 борознами знаходиться зацентральна звивина, gyrus postcentralis. Майже

перпендикулярно назад від зацентральної борозни відходить внутрішньотім"яна
борозна, sulcus intraparietalis. Вона поділяє решту тім"яної частки на верхню тім"яну
часточку, lobules parietalis superior, та нижню тім"яну часточку, lobules parietalis
inferior.

Потилична частка, lobus occipitale

відділяється тільки від тім'яної частки тім"яно-потиличною борозною (медіальна

поверхня).

З її борозен треба запам'ятати шпорну борозну, sulcus calcarinus, яка знаходиться на

медіальній поверхні, розташована горизонтально і з'єднується попереду з тім"яно-
потиличною борозною.

Скронева частка, lobus temporalis

відділена від лобової та тім"яної часток бічною борозною.

На її бічній поверхні є 2 борозни - верхня скронева та нижня скронева, які поділяють її

на 3 скроневі звинини: верхню, середню та нижню, gyrus temporalis superior, medius,
inferior.

Крім цих часток розрізняють ще острівцеву частку, або острівець, та лімбічну частку.

Острівець знаходиться у глибині бічної борозни.

Лімбічна частка, або нюховий мозок, rhinenephalon

На медіальній поверхні півкулі є борозна мозолистого тіла, sulcus corporis calosi, яка
проходить безпосередньо над мозолистим тілом і продовжується на нижню поверхню
півкулі як борозна морського коника, sulcus hippocampalis.

Вище борозни мозолистого тіла і паралельно їй є поясна борозна, s. cinguli, яка

разом з борозною мозолистого тіла обмежуює поясну звивину, gyrus cinguli.

Знизу від борозни морського коника і паралельно їй проходить колатеральна

борозна, s. collateralis; обидві борозни обмежують звивину біляморського коника
(парагіппокампапьна), gyrus parahippocampalis.

Звивини поясна та біляморського коника разом звуться по-старому gyrus fornicatus

(ВИА), яка має вигляд майже повного кільця і закінчується гачком, uncus. Gyrus
fornicatus не входить до складу ні однієї частки півкулі, а відноситься до центрального
відділу нюхового мозку і пов'язаної з ним лімбічної системи.

Лімбічна система відповідає за такі загальні стани, як сон, емоції та ін.

Кора (великого) мозку, соrtех сегеbгі

є головною структурою ЦНС, якій підпорядковані усі інші.

Вона вкриває білу речовину шаром товщиною декілька міліметрів,

Кору мозку поділяють на 6 пластинок (шарів):

1)молекулярну (розташована поверхнево);

2)зовнішню зернисту;

3)зовнішню пірамідну;

4)внутрішню зернисту;

5)внутрішню пірамідну (шар великих пірамідних клітин Беца), аксони яких утворюють
пірамідні шляхи

6)багатоморфна.

На основі особливостей будови кори виділяють близько 200 полів.

Локалізаиія функцій у корі великого мозку. Різні ділянки кори відрізняються також
своїми функціями. Одні з них вважаються руховими центрами, інші - чутливими, або
кірковими кінцями (ядрами) аналізаторів.

Аналізатор — це ланцюг чутливих нейронів,

який починається рецептором, а закінчується корковим кінцем аналізатора.

Деякі найважливіші центри (ядра):

1)руховий центр для скелетних м"язів протилежного боку тіла розташований у

передцентральній звивині.

Причому м"язи спроектовані на звивину догори ногами. Тобто уверху

передцентральної звивини знаходяться тіла рухових нейронів, які керують м"язами
протилежної нижньої кінцівки. Унизу звивини - м"язами голови, а усередині - м"язами
верхньої кінціівки. Тому, наприклад, ураження верхнього відділу передцентральної
звивини лівої півкулі, призведе до порушення функцій м"язів правої нижньої кінцівки;

2)ядро шкірного аналізатора (больова, температурна, тактильна чутливість)

знаходиться у зацєнтральній звивині, причому ділянки шкіри проектуються на
зацентральну звивину також, як і на передцентральну — догори ногами. Тому,
наприклад, ураження верхнього відділу зацентральної звивини лівої півкулі
призводить до порушень чутливості шкіри правої ноги;

3)центр стереогнозу (впізнавання предметів навпомацки) - у верхній тім"яній часточці;

4)центр зору- на медіальній поверхні потиличної частки вище і нижче шпорної

борозни;

5)центр слуху (ядро слухового аналізатора) знаходиться у верхній скроневій звивині;

6)кіркові кінці нюхового та смакового аналізаторів розташовані у гачку.

81. Оболонки головного та спинного мозку, між оболонкові простори та їх

вміст.Продукція і віддіт спинномозкової рідини. Синуси твердої мозкової
оболонки.

Головний і спинний мозок покриті трьома оболонками — ззовні знаходиться тверда

мозкова оболонка (dura mater), потім - павутинна (arachnoidea) і м'яка (pia mater).
Оболонки головного і спинного мозку виконують насамперед захисну функцію.

Тверда оболонка Dura mater encefali (cranialis) складається з двох листків.

Зовнішній листок утворює окістя кісток черепа та спинномозкового каналу;

внутрішній листок в межах черепної коробки щільно зростається з зовнішнім і тільки в

деяких місцях листки твердої оболонки розходяться утворюючи так звані синусу в
яких циркулює венозна кров.

В межах спинномозкового каналу листки твердої мозкової оболонки не зростаються і

між ними знаходиться субдуральний простір, який заповнений жировою клітковиною.
Тверда оболона головного мозку оточує нерви, утворюючи для них піхви і
зростається з краями отворів, через які ці нерви виходять з порожнини черепа.

Тверда оболона головного мозку з внутрішнього боку розгалужується на відростки, які

заходять у вигляді пластинок у щілини між окремими частинами головного мозку,
відокремлюючи їх.

При цьому утворюються такі вирости:

- серп великого мозку (falx cerebri), який розміщений у поздовжній щілині великого
мозку і відокремлює праву та ліву півкулі великого мозку;

- серп мозочка (falx cerebelli), який заходить у задню вирізку мозочка і відокремлює
праву та ліву півкулі мозочка;

- намет мозочка (tentorium cerebelli), який заходить у поперечну щілину великого

мозку;

- діафрагма сідла (diaphragma sellae), яка закриває гіпофізну ямку, відмежовуючи

гіпофіз від проміжного мозку. У цій діафрагмі є отвір, через який проходить лійка, до
якої прикріплений гіпофіз ;

- трійчаста порожнина (cavum trigeminale), що утворена розщепленням твердої

оболони в ділянці трійчастого втиснення і розміщується на передній поверхні
кам’янистої частини скроневої кістки біля верхівки кам’янистої частини .

Відростки твердої оболони (dura mater cranialis), підходячи до борозен на мозковій

поверхні кісток черепа, розщеплюються і прикріплюються до країв борозен,
утворюючи пазухи твердої оболони (sinus durae matris cranialis), по яких тече венозна
кров.

Виділяють такі пазухи:

- верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior);

- нижню стрілову пазуху (sinus sagittalis inferior);

- пряму пазуху (sinus rectus);

- потиличну пазуху (sinus occipitalis);

- поперечну пазуху (sinus transversus);

- печеристу пазуху (sinus cavernosus);

- сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus);

- верхню кам’янисту пазуху (sinus petrosus superior);

- нижню кам’янисту пазуху (sinus petrosus inferior);

- стік пазух (confluens sinuum), що є непарним і розміщений на

внутрішньому потиличному виступі (protuberantia occipitalis interna) в

місці злиття верх-ньої стрілової, прямої, потиличної та поперечної пазух.

Павутинна оболонка головного мозку розміщується під твердою і не має судин.

Від твердої оболонки головного мозку вона відділена субдуральним простором а від
м’якої — підпавутинним, заповненим спинномозковою рідиною.

Підпавутинний (субарахноідальний простір) в межах черепної коробки місцями

розширюється утворюючи цистерни головного мозку.

Цистерни головного мозку знаходяться в основному на нижній (базальній) його

поверхні. Таким чином мозок як би лежить на гідравлічній подушці і завдяки цьому не
травмується об кістки основи черепу під час ходьби, бігу і інших рухів людини.

В межах спинного мозку розширення підпавутинного простору виражене нижче

закінчення спинного мозку в ділянці кінського хвоста – так звана кінцева цистерна.

М'яка оболонка головного мозку вкриває речовину мозку, дуже багата на судини і

нерви.

Вона тісно пов'язана з мозковою речовиною, заходить у глибину його вздовж судин
(навколосудинні простори). Проникаючи у шлуночки мозку (III, IV і бічні),

вона бере участь в утворенні судинних сплетень, які виробляють спинномозкову

рідину.

Спинномозкову рідину, яка заповнює підпавутинний простір головного і спинного

мозку, продукують судинні сплетення, які розміщуються у шлуночках мозку.

З бічних шлуночків спинномозкова рідина проникає крізь міжшлуночкові отвори

(отвори Монро) у III шлуночок, а потім по водопроводу середнього мозку в IV
шлуночок і з нього — через отвори Люшка і Мажанді у підпавутинний простір
головного і спинного мозку.

Відтік спинномозкової рідини відбувається в основному через венозну систему мозку.

Функція: - захисна – амортизацію ударів та струсів мозку;

- утворення гідростатичної оболонки навколо мозку, його корінців та

судин, завдяки чому зменшується натяг корінців та судин;

- утворення оптимального рідкого середовища, що оточує структури

центральної нервової системи, завдяки чому підтримується постійний

іонний баланс, який забезпечує нормальну діяльність нейронів і глії;

- виведення метаболітів, що утворюються в мозковій тканині;

- інтегративну – перенесення гормонів та інших біологічно активних

речовин.

Крім шлуночків і підпавутинних просторів головного і спинного мозку спинномозкову

рідину містять навколосудинні і навколоклітинні простори мозкової речовини.

82. Провідні шляхи ЦНС: класифікація. Поняття про асоціативні,

комісуральні та проекційні провідні шляхи. Пірамідальні шляхи, їх
характеристика.

Провідні шляхи головного і спинного мозкуь поділяються на:

- асоціативні; - комісуральні; - проекційні.

 Асоціативні провідні шляхи (neurofibrae associationes)

Це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї півкулі.

Вони поділяються на:

- довгі асоціативні волокна (fibrae associationis longae);

- короткі асоціативні волокна (fibrae associationis breves).

До довгих асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis longae)

належать:

- верхній поздовжній пучок; дугоподібний пучок (fasciculus longitudinalis superior;

fasciculus arcuatus), що сполучає лобову, тім’яну та потиличну частки (lobi frontalis,
parietalis et occipitalis);

- нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior), що сполучає потиличну і

скроневу частки (lobi occipitalis et temporalis);

- гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus), що сполучає лобову та скроневу частки (lobi

frontalis et temporalis);

- пояс (cingulum), що належить до асоціативних пучків лімбічної системи і з’єднує

підмозолисте поле (area subcallosa) з корою всіх структур лімбічної частки до гачка
(uncus) включно.

До коротких асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis breves)

належать:

-дугоподібні волокна великого мозку (fibrae arcuatae cerebri), які сполучають сусідні
звивини в межах однієї півкулі.

Вони складаються з висхідних та низхідних волокон і з’єднують сусідні ділянки

сірої речовини спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis).

До них належать:

- передній власний пучок (fasciculus proprior anterior), який належить до власного

сегментарного апарату спинного мозку і лежить у передніх канатиках (funiculi
anteriores);
- бічний власний пучок (fasciculus proprior lateralis), який належить до власного
сегментарного апарату спинного мозку і лежить у бічних канатиках (funiculi laterales);

- задній власний пучок (fasciculus proprior posterior), який належить до власного

сегментарного апарату спинного мозку і розміщений у задніх канатиках (funiculi
posteriores).

Комісуральні провідні шляхи

(neurofibrae commissurales)

Вони сполучають симетричні ділянки обох півкуль великого мозку та обох половин
спинного мозку для координації їх діяльності.

До них належать:

- мозолисте тіло (corpus callosum);

- передня мозкова спайка (commissura cerebri anterior);

- задня мозкова спайка (commissura cerebri posterior);

- спайка повідців (commissura habenularum);

- спайка склепіння (commissura fornicis);

- міжталамічне злипання (adhesio interthalamica);

- передня біла спайка (commissura alba anterior) спинного мозку;

- задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.

Проекційні провідні шляхи (neurofibrae projectiones)

Це шляхи, які сполучають головний та спинний мозок (encephalon et medulla spinalis) з

робочими органами.

Вони поділяються на:

- висхідні (чутливі, аферентні);

- низхідні (рухові, еферентні).

Чутливі проекційні шляхи, що поділяються на:

1.Екстероцептивні провідні шляхи проводять імпульси від рецепторів, які реагують

на подразники зовнішнього середовища. Ці шляхи починаються від шкіри (контактні
екстерорецептори) та від органів зору (organum visus), нюху (organum olfactorium),
смаку (organum gustatorium), слуху (organum auditus) і рівноваги (дистантні
екстерорецептори).

До них належать:

- бічний спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) – шлях

больової і температурної чутливості;

- передній спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior) – шлях

дотикової чутливості;

- провідні шляхи від:

- органа зору (зоровий нерв);

- органа нюху (нюховий нерв);

- органа смаку (барабанна струна VII пари та язикові гілки IX пари черепних нервів);

- органа слуху (завитковий нерв)

- органа рівноваги (присінковий нерв)

2.Інтероцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від внутрішніх

органів і сприймають зміни в цих органах:

- тіло першого нейрона цих шляхів, що розміщене у чутливому вузлі відповідного

черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або чутливому вузлі
спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis);

- аксон першого нейрона, що заходить у центральну нервову систему та передає

нервовий імпульс на тіло другого нейрона, яке розміщене у чутливому ядрі черепного
нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або ядрі заднього рога спинного мозкy
(nucleus cornus posteriores medullae spinalis);

- аксон другого нейрона закінчується на тілі третього нейрона, розміщеного в ядрі

таламуса (nucleus thalami);

- аксон третього нейрона закінчується у корі великого мозку (cortex cerebri).

3.Пропріоцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від

пропріорецепторів опорнорухового апарату до півкуль великого мозку (hemispheria
cerebri) та півкуль мозочка (hemispheria cerebelli).

Ці провідні шляхи поділяються на:

- пропріоцептивний шлях мозкового напрямку, свідомий шлях, до якого належить

цибулинноталамічний шлях (tractus bulbothalamicus), що складається з:
- тонкого пучка (fasciculus gracilis), або пучка Голля;

- клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus), або пучка Бурдаха;

- пропріоцептивний шлях мозочкового напрямку, несвідомий шлях, до якого

належать:

- задній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях

Флексига;

- передній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або

шлях Говерса.

Рухові проекційні провідні шляхи, або еферентні (низхідні) провідні шляхи

Вони поділяються на:

- пірамідні шляхи, що забезпечують свідомі рухи людини.

До них належать:

- кірково-ядерний шлях (tractus corticonuclearis), що проходить від кори великого

мозку (cortex cerebri) нижньої третини передцентральної звивини лобової частки
(gyrus precentralis lobi frontalis) до рухових ядер черепних нервів (nuclei nervorum
cranialium), а потім по відповідних черепних нервах до скелетних м’язів голови та шиї;

- бічний кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), що проводить

імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів;

- передній кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior), що проводить

імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів.

- екстрапірамідні шляхи, які передають імпульси, що підтримують тонус м’язів,

забезпечують безумовно-рефлекторну рівновагу тіла та виконання автоматизованих
рухів. Ця система доповнює пірамідну систему свідомих, вольових рухів. При цьому
кожний довільний рух стає дуже точно підготовленим та здійснюється плавно і
скоординовано.

83.Провідні шляхи загальної екстероцептивної чутливості: больової

температурної, дотикової.

Екстероцептивні провідні шляхи проводять імпульси від рецепторів, які реагують на

подразники зовнішнього середовища. Ці шляхи починаються від шкіри (контактні
екстерорецептори) та від органів зору (organum visus), нюху (organum olfactorium),
смаку (organum gustatorium), слуху (organum auditus) і рівноваги (дистантні е
1 Шлях больової і температурної чутливості – бічний спинномозково-таламічний
шлях (tractus spinothalamicus lateralis) має три нейрони.

- Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливому вузлі

спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis).

Периферійні відростки (дендрити) нейронів починаються екстерорецепторами в шкірі.

Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців заходять у задні роги спинного
мозку (cornua posteriora medulla spinalis), де утворюють синапси з тілами других
нейронів.

- Тіла других нейронів розміщені у власному ядрі (nucleus proprius) заднього рога
спинного мозку (nucleus proprius cornus posterioris medullae spinalis).

Аксони цього нейрона вздовж двох-трьох сегментів роблять перехрестя у передній

сірій спайці спинного мозку (comissura grisea anterior medullae spinalis) і йдуть у бічних
канатиках (funiculi laterales) протилежного боку під назвою бічного спинномозково-
таламічного шляху (tractus spinothalamicus lateralis).

Аксони других нейронів у складі присередньої петлі доходять до таламуса, де

утворюють синапси з тілами третіх нейронів.

-Тіла третіх нейронів містяться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою
таламо-кіркового шляху (tractus thalamocorticalis) через задню ніжку внутрішньої
капсули (crus posterior capsulae internae) доходять до зацентральної звивини (gyrus
postcentralis), де локалізується кірковий аналізатор шкірної чутливості.

2.Шлях дотикової чутливості – передній спинномозково-таламічний шлях (tractus

spinothalamicus anterior).

Шлях дотикової чутливості, як і попередній, складається з трьох нейронів, але тіла

других нейронів розміщені у драглистій речовині задніх рогів (substantia gelatinosa
cornuum posteriorum).

Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці (commissura grisea
anterior) йдуть у передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae
spinalis) протилежного боку і називаються переднім спинномозково-таламічним
шляхом (tractus spinothalamicus anterior).

Частина аксонів другого нейрона цього шляху у складі медіальної петлі йде зі свого
боку разом із волокнами тонкого пучка (fasciculus gracilis) – пучка Голля та
клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus)

– пучка Бурдаха.кстерорецептори).

84. Пропріоцептивні шляхи мозочкового і кіркового напрямку.

 Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку– спинномозково-мозочкові шляхи
(tractus spinocerebellaris) поділяються на:

А. Задній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) –

шлях Флексіга:

- тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливих вузлах

спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis).

Периферійні відростки (дендрити) починаються пропріорецепторами.

Центральні відростки (аксони) через задні корінці спинного мозку заходять у його сіру
речовину, де переключаються на другі нейрони;

- тіла других нейронів лежать у задньому грудному ядрі (nucleus thoracicus posterior)
задніх рогів – стовпи Кларка-Штиллінга.

Аксони других нейронів заднього спинномозковомозочкового шляху (tractus

spinocerebellaris posterior) йдуть у складі бічних канатиків спинного мозку (funiculi
laterales medullae spinalis) своєї сторони.

Потім через нижню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris inferior) заходять у кору
черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli). Частина інформації передається до
нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus), а звідти до червоного ядра (nucleus
ruber) протилежного боку.

Б. Передній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris

anterior) – шлях Говерса.
Цей шлях відрізняється від попереднього таким чином:
- тіла других нейронів розміщені у присередньопроміжному ядрі спинного
мозку (nucleus intermediomedialis medullae spinalis);
- аксони других нейронів уздовж двох-трьох сегментів переходять на
протилежний бік і йдуть у бічних канатиках (funiculi laterales), проходять через
довгастий мозок (medulla oblongata), міст (pons), перешийок ромбоподібного
мозку (isthmus rhombencephali) і через верхню мозочкову ніжку (pedunculus
cerebellaris superior) доходять до верхнього мозкового паруса (velum medullare
superius);
- у верхньому мозковому парусі (velum medullare superius) аксони знову
перехрещуються і доходять до кори мозочка (cortex cerebelli) та ядер черв’яка
мозочка (nuclei vermis cerebelli).
 Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus
dentatus), а звідти до червоного ядра протилежного боку.
По спинномозково-мозочкових шляхах проходить несвідома чутлива
інформація про стан опорнорухового апарату (пропріоцептивна чутливість), яка
необхідна для рефлекторної координації рухів та забезпечення рівноваги тіла.

85.Екстрапірамідна система: функції, ядра, провідні шляхи.

Екстрапірамідна система складається з:
1)підкоркових ядер та
2)низхідних провідних шляхів, які зв"язують її ядра з руховими ядрами нервів.
Її функції - автоматична регуляція рухів та підтримання тонусу м"язів.
Головними елементами екстрапірамідної системи вважають: смугасте тіло,
згір'я проміжного мозку, Люїсове тіло, підзгір'я проміжного мозку, червоне
ядро середнього мозку, чорна речовина середнього мозку, а також
нервові волокна, що ідуть від них.
Одна з точок зору вважає, що головним, інтегральним утворенням
екстрапірамідної системи є червоне ядро, яке пов"язано з іншими структурами
системи, і, зокрема з мозочком. Від червоного ядра іде низхідний шлях до
рухових ядер спинномозкових нервів tractus rubrospinalis, який несе рухові
підсвідомі імпульси.
В разі ураження ядер екстрапірамідної системи рухи стають або скутими,
утрудненними, або з'являється тремтіння кінцівок у спокої (хвороба
Паркінсона). Крім tractus rubrospinalis,
до екстрапірамідних провідних шляхів відносять низхідні шляхи, які
починаються не від-кори півкуль великого мозку: tractus tectospinalis,
Vestibulospinalis.
 86. Орган зору: оболонки , їх будова,функції, внутрішнє ядро, утв
водянистої вологи, її відтік. Додаткові органи ока. ІІ пара черепних нервів.
Орган зору (organum visus)
Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:
- очного яблука (bulbus oculi);
- додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);
- зорового нерва (n. opticus).
До очного яблука (bulbus oculi) належать:
- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);
- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:
- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).

До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi)належать:

- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка
(tunica externa);
- судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка
(tunica media);
- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).
Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:
- рогівку (cornea) – передню прозору частину;
- білкову оболонку ока (sclera).
На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха
білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.
Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:
- власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою
оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором
(spatium perichoroideum);
- війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з: - війкового вінця (corona
ciliaris); - близько 70 війкових відростків (processu ciliares).
У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при
скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко
бачити предмети на різній відстані;
- райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea).
Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є
біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.
Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:
- м’яз-звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);
- м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).
Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до
судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу
зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:
- сітківки (retina);
- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);
- зорового нерва (nervus opticus).
Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:
- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить
палички і колбочки
– фоторецептори;
- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій
немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення
Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi)
складається із таких світлозаломлюючих середовищ:
- склистого тіла – corpus vitreum;
- кришталика – lens;
- водянистої вологи – humor aquosus;
- передньої камери – camera anterior;
- задньої камери – camera posterior).
Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин.
Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика
(lens).
На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка
склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).
Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:
- передню поверхню (facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior);
- передній полюс (polus anterior);
- задній полюс (polus posterior);
- ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;
- кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;
- капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні;
- війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку
При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris),
розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим,його
заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише,
читає тощо.
При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris)
або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплющується, його
заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією –
здатність бачити предмети, розташовані на різних відстанях від ока.
Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:
- передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею
рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies
anterior iridis);
- задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею
райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies
anterior lentis);
- задня камера;
- склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склистетіло
(corpus vitreum).

Водяниста волога (humor aquosus)

заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera
posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:
- війковими відростками (processus ciliares);
- війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).
До додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae) належать:
- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);
- брови (supercilia);
- повіки (palpebrae);
- сполучна оболонка, кон’юнктива (tunica conjunctiva);
- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis).
Зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi) поділяються на:
- прямі м’язи (mm. recti);
- косі м’язи (mm. obliqui);
- інші м’язи (et ceteri).
До прямих м’язів очного яблука належать:
- верхній прямий м’яз (m. rectus superior);
- нижній прямий м’яз (m. rectus inferior);
- бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis);
- присередній прямий м’яз (m. rectus medialis).
Вони повертають очне яблуко (bulbus oculi) відповідно у свій бік, навколо
лобової та вертикальної осей.
До косих м’язів очного яблука належать:
- верхній косий м’яз (m. obliquus superior), який своїм сухожилком (tendo)
перекидається через блок блокової ості (trochlea spinaе trochlearis) і
повертає очне яблуко (bulbus oculi) донизу та назовнi;
- нижній косий м’яз (m. obliquus inferior), що
повертає очне яблуко (bulbus oculi) догори та назовні,
До інших зовнішніх м’язів очного яблука (musculi externi bulbi oculi) належать:
- м’яз-підіймач верхньої повіки (m. Levator palpebrae superioris), який має
поверхневу пластинку (lamina superficialis) та глибоку пластинку (lamina
profunda);
- очноямковий м’яз (m. orbitalis), що вгорі вкриває передній відрізок нижньої
очноямкової щілини (fissura orbitalis inferior).
До внутрішніх м’язів очного яблука (musculi interni bulbi oculi), які є гладкими
м’язовими волокнами (myofibrae glabrae), належать:
- війковий м’яз (m. ciliaris), який має:
а) меридіанні волокна (fibrae meridionales);
б) поздовжні волокна (fibrae longitudinales);
в) радіальні волокна (fibrae radiales);
г) колові волокна (fibrae circulares);
- м’яз-звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);
- м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).
 Захисні пристосування
- це брови, повіки з віями, кон"юнктива, сльозовий апарат, фасції та жирове тіло
очної ямки.
Повіки, palpebrae, верхня і нижня, - це захисні пристосування, між якими є
повікова щілина. Верхня повіка обмежена зверху бровою, supercilium. Основа
повіки утворена хрящем, який попереду вкритий шкірою, а позаду -
кон"юнктивою. Усередині хрящів є залози, які відкриваються на краях повік,
позаду від війок, cilia.
Кон"юктива, conjunctiva, - це сполучнотканинна оболонка блідо-рожевого
кольору, яка вкриває повіки зсередини (кон"юнктива повік), і передню
поверхню очного яблука (кон"юнктива очного яблука). Щилина, розташована
попереду від очного яблука і обмежена кон"юнктивою, зветься кон"юнктивним
мішком.
При переході однієї частини кон"юнктиви у іншу утворюються склепіння
кон"юнктиви - верхнє і нижнє, у яких затримуются часточки, що потрапляють у
око.
Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) кожного ока предтавлений сльозовою
залозою та сльозовивідними шляхами.
Сльозова залоза, glandula lacrimalis, знаходиться у сльозовій ямці лобової
кістки, її розміри 2,5 х 1 см. Виділяє сльозу, яка запобігає висиханню ока, у
кон"юнктивальний мішок.
Обмивши око; сльоза у присередньому куті надходить у 2 сльозових канальця, з
них у сльозовий мішок, потім у нососльозову протоку і, нарешті, у нижній
носовий хід порожнини носу.
Фасції очної ямки. Очне яблуко оточене його оболонкою - піхвою очного
яблука, (або Теноновою капсулою), яка переходить на зоровий нерв.
Жирове тіло очної ямки знаходиться між піхвою очного яблука та стінками
очної ямки, і виконує роль еластичної подушки для очного яблука.
Зоровий нерв, n. Opticus ( II пара)
, складений аксонами мультиполярних нейронів гангліозного шару сітківки
ока. Ці нейрони закладаються у зародка у внутрішній пластинці зорового
келиха, що є похідним переднього мозку.
Зоровий нерв містить близько 1 млн.  нервових волокон.
 Нерв оточений оболонками - зовнішньою і внутрішньою піхвами, які є
продовженням оболон головного мозку (meninges):

- зовнішньою піхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної

павутинної оболони (arachnoidea mater cranialis);

- внутрішньою піхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої

оболони (pia mater cranialis).

Між цими піхвами зорового нерва (vaginae externa et interna nervi optici)
розміщений щілиноподібний:

- підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium

intervaginale subarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням
підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum).

Увійшовши в порожнину черепа через зорові канали, правий і лівий нерви

утворюють зорове  перехрестя (chiasma opticum), де перехрещуються до 70%
аксонів III нейронів., після чого їх волокна тривають в складі зорових трактів.

Перехрестя зорових нервів неповне: переходять на протилежну сторону волокна

лише від медіальних половин обох сітківок, а волокна від латеральних половин
йдуть в зоровий тракт свого боку.

Волокна, що йдуть від плями сітківки, здійснюють часткове перехрестя. Таким

чином, сигнали з поля найкращого бачення йдуть до обох півкуль головного
мозку.

87. Орган слуху і рівноваги: складові частини, будова зовнішнього ,

середнього та внутрішнього вуха. Провідні шляхи слуху та VIII пара
черепних нервів.

Орган слуху і рівноваги (organum vestibulocochleare)

Вухо (auris) поділяється на:

1.зовнішнє вухо (auris externa), до якого належать:

а) вушна раковина (auricula);

б) зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus);

2.середнє вухо (auris media), до нього належать:

а) барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula
auditus; ossicula auditoria):

б) слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;

3.внутрішнє вухо (auris interna), яке складають:

а) кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);

б) перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).

Зовнішнє вухо (auris externa)

Вушна раковина (auricula) у своїй основі має вушний хрящ (cartilago

auriculae), покритий шкірою.

У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з

жировою тканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).

Вільний край вушної раковини (auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній

поверхні якого міститься: - ость завитка (spina helicis) ость Дарвіна; - ніжка
завитка (crus helicis); - хвіст завитка (cauda helicis).

Паралельно до завитка (helix) проходить протизавиток (antihelix).

Попереду зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений

козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині – протикозелок (antitragus).
Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім
слуховим отвором (porus acusticus externus), а в глибині з боку барабанної
порожнини (cavitas tympani), або порожнини середнього вуха (cavitas auris
mediae), він відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica).
Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) має:
- хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus);
- кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus).- внутрішня
частина(2/3)
Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього
слухового ходу (meatus acusticus externus) і складається з:
- натягнутої частини (pars tensa) – більшої нижньої;
- розслабленої частини (pars flaccida) – меншої верхньої.
Середнє вухо (auris media)
Складається з барабанної порожнини та сполучених з нею повітряносних
комірок( соскоподібні, печера); слухової труби(tuba auditiva), слухових
кісточок(ossicula auditus) і барабанної перетинки(membrane tympanica).

Барабанна порожнина (cavitas tympani) розміщена у товщі кам’янистої частини

скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) і має такі стінки (parietes):
1.Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;
2.Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;
3.Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:
- вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;
- вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.
4.Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині
має пірамідне підвищення (eminentia pyramidalis).
У ньому починається стремінцевий м’яз (m. stapedius).
У верхньому відділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у
соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскоподібні
комірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки
(processus mastoideus ossis temporalis).
5.Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є
барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також
проходить м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).
6.Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена
барабанною перетинкою (membrana tympanica).
У барабанній порожнині розміщені:
- три слухові кісточки (ossicula auditus; ossicula auiditoria);
- зв’язки слухових кісточок (ligg. Ossiculorum auditus; ligg. Ossiculorum
auditoriorum);
- м’язи слухових кісточок (musculi ossiculorum auditus; musculi ossiculorum
auditoriorum;).
За своєю формою кісточки одержали назву:
- молоточок (malleus); - коваделко (incus); - стремінце (stapes).

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) –

труба Євстахія. Має довжину в середньому 35 мм, сполучає порожнину
середнього вуха (cavitas auris mediae) з порожниною носової частини глотки
(cavitas partis nasalis pharyngis).
Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) складається із:
- кісткової частини (pars ossea);
- хрящової частини (pars cartilaginea).
Перехід хрящової частини (pars cartilaginea) в кісткову частину (pars ossea)
називається перешийком слухової труби (isthmus tubae auditoriae).
Внутрішнє вухо (auris interna)
Внутрішнє вухо (auris interna) становить функціонально найважливіший і
найскладніший за будовою відділ органа слуху та рівноваги.
Воно складається з кісткового та перетинчастого лабіринтів, розміщених у
кам’янистій частині (піраміді) скроневої кістки.
Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) розташований в губчастій кістковій
речовині й містить всередині перетинчастий лабіринт, який повторює обриси
кісткового лабіринту.
Кістковий лабіринт складається з трьох частин: центральне положення займає
присінок, спереду від нього розташована завитка, ззаду містяться півколові
канали.
Присінок (vestibulum) має вигляд порожнини неправильної форми, має
виразний внутрішній рельєф і отвори на своїх стінках.
На бічній стінці, оберненій до барабанної порожнини, розташоване овальної
форми вікно присінка (fenestra vestibule). Недалеко від нього, біля входу в
завитку, міститься круглої форми вікно завитки (fenestra cоchleae). На задній
стінці присінка є 5 невеликих отворів півколових каналів. На передній стінці
присінка розташований завитковий закуток (recessus cochlearis), в якому є
один порівняно великий отвір входу в канал завитки. На присередній стінці
присінка міститься еліптичний (маточковий) закуток, recessus ellipticus
(utricularis), в якому є внутрішній отвір канальця присінка (apertura interna
canaliculi vestіbuli). Невисокий гребінь присінка (crista vestibuli) відокремлює
recessus ellipticus від меншого та круглішого кулястого (мішечкового) закутка,
recessus sphericus (saccularis). Крім того, присередня стінка містить решітчасті
плями (maculae cribrosae), серед яких розрізняють:
1)верхню решітчасту пляму (macula cribrosa superior), через отвори якої
проходять волокна маточковоампульного нерва (n. utriculoampullaris);
2)середню решітчасту пляму (macula cribrosa media), через отвори якої
проходять волокна мішечкового нерва (n. saccularis);
3)нижню решітчасту пляму (macula cribrosa inferior), локалізовану в стінці
задньої кісткової ампули; через її отвори проходять волокна заднього
ампульного нерва (n. ampullaris posterior).
Півколові канали (canales semicirculares)
мають дугоподібну форму і лежать у трьох взаємно перпендикулярних
площинах:
1) горизонтальній – бічний півколовий канал (canalis semicircularis lateralis);
2)стріловій – передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior), який
проходить перпендикулярно до довгої осі піраміди;
3) лобовій – задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior), який
проходить паралельно задній поверхні піраміди.
Кожний канал має дві ніжки, з яких одна закінчується кістковою ампулою
(ampulla ossea) і тому має назву 1.ампульної кісткової ніжки (crus osseum
ampullare). Інша вільна від ампули ніжка каналу називається 2.простою
кістковою ніжкою (crus osseum simplex). Ампульні кісткові ніжки відкриваються в
присінок окремими отворами; сусідні прості кісткові ніжки переднього та
заднього каналів зливаються разом і утворюють спільну кісткову ніжку (crus
osseum commune), яка потім відкривається в присінок. Проста кісткова ніжка
бічного півколового каналу відкривається в присінок самостійно. Саме тому три
канали з шістьма ніжками з’єднуються з присінком за допомогою п’яти отворів.
Завитка (cochlea)
має вигляд спірально закрученого каналу, який утворює два з половиною
оберти навколо осі завитки, що йде майже горизонтально. Цей канал
називається спіральним каналом завитки (canalis spiralis cochleae) і починається
отвором на передній стінці присінка, а закінчується сліпо.
Завитка має широку (7–9 мм) основу завитки (basis cochleae) і далі звужується у
напрямку до купола завитки (cupula cochleae); загальна довжина спірального
каналу становить біля 3 см. Осьовою частиною завитки є кісткове веретено
завитки (modiolus cochleae), яке має конічну форму і оточене витками каналу.
Всередині веретена проходять:
1) поздовжні канали веретена (canales longitudinales modioli) – містять у собі
волокна завиткового нерва;
2) спіральний канал веретена (canalis spiralis modioli) – містить у собі спіральний
вузол завитки.
Провідний шлях слухового аналізатора.
Тіло І нейрона слухового аналізатора розташовано в спіральному вузлі завитки,
який знаходиться в спиральному каналі веретена. Спіральний вузол завитки
утворений біполярними нейронами. Периферійні відростки біполярних
нейронів спірального вузла завитки закінчуються на рецепторних клітинах
спірального органу; центральні відростки біполярних нейронів утворюють
завитковий нерв (частина VIII пари черепних нервів), який виходить із
кам'янистої частини скроневої кістки через внутрішній слуховий отвір і входить у
міст, де закінчуються на ядрах завитки - тілах II нейронів. Волокна переднього
ядра завитки ідуть на протележний бік і утворюють трапецеподібне тіло.
Волокна заднього ядра завитки утворюють мозкові смуги на задній поверхні
моста і потім занурюються і входять до складу трепецеподібного тіла. Відростки
тіл II нейронів закінчуються на тілах III нейронів - це верхнє оливне ядро
( дорзальне ядро трапецеподібного тіла), у передньому ядрі трапецеподібного
тіла, присередньому верхньому оливному ядрі та ядрах бічної петлі. Відростки
тіл III нейронів і частково тіл II нейронів утворюються бічну або слухову петлю.
Частина волокон слухової петлі закінчується на ядрах нижнього горбка
пластинки покривлі середнього мозку (підкірковий центр слуху) - тілах IV
нейрона. Від клітин ядер нижніх горбків починаються низхідні провідні шляхи
до спинного мозку, до стовбуру мозку і до мозочка. Інша частина волокон
слухової петлі іде через ручку нижнього горбка і закінчується на ядрах
присереднього колінчастотого тіла заталамічної ділянки проміжного мозку
(підкірковий центр слуху) - тілах IV нейрона. Волокна ядер присереднього
колінчастотого тіла у складі слухової променистості удуть через задню ніжку
внутрішньої капсули до кори і закінчуються в кірковому кінці слухового
аналізатора - це внутрішня поверхня верхньої скроневої звивини.
Присінково-завитковий нерв, n. vestibulocochlearis, проводить імпульси від
рецепторів внутрішнього вуха. У ньому розрізняють присінковий і завитковий
корінці. Присінковий корінець, radix vestibularis, утворений відростками
нейронів присінкового ганглія, ganglion vestibulare ( вузол Скарпа),
розташованого у внутрішньому слуховому проході. Закінчення нерва
знаходяться в плямах еліптичного і сферичного мішечків перетинкового
лабіринту і гребінцях ампул півколових проток, де розташовуються рецептори
статичного почуття. Відповідно до цього присінковий корінець VIII нерва
утворюється з кількох гілок: еліптично-мішечкуватого нерва, сферично-
мішечкуватого нерва, переднього, латерального і заднього ампулярних нервів.
Завитковий корінець, radix cochlearis, бере початок в спіральному (Кортієвому)
органі завитка. Тіла периферичних нейронів лежать в основі завитка, де вони
утворюють завитковий ганглій, ganglion cochleare (Кортієв ганглій). Ганглії
завитково-присінкового нерва закладаються у зародка першими з усіх чутливих
гангліїв разом з ганглієм лицьового нерва. У зародка довжиною 7 мм ганглії
обох нервів роз'єднуються, а на наступному етапі розвитку єдиний вузол VIII
нерва поділяється на присінковий і спіральний ганглії. Після виходу з присінка і
завитка внутрішнього вуха VIII нерв розташовується у внутрішньому слуховому
проході, а вийшовши з нього, вступає в мозок на стику моста і довгастого мозку,
поруч з лицьовим нервом. Волокна обох частин нерва закінчуються відповідно в
присінкових і завиткових ядрах, що лежать в мосту і проектуються на латеральні
частини ромбоподібної ямки, що виділяються під назвою присінкового поля.
Виділяють 2 завиткових ядра: переднє завиткове ядро і заднє завиткове ядро, і
4 вестибулярних ядра: медіальне вестибулярне ядро (ядро Швальбе),
латеральне вестибулярне ядро (ядро Дейтерса), верхнє вестибулярное ядро
(ядро Бехтерева) та нижнє вестибулярне ядро (ядро Роллера).
88.Черепні нері, загальна характеристика , класифікація за походженням,
характеристика волокон, що утв черепні нерви. Черепні нерви, які розвиваються з мозку,
відміна їх від решти черепних нервів. І пара черепних нервів Провідні шляхи нюхового
аналізатору.

Черепномозкові нерви, головні нерви (nn. craniales) — нерви, що відходять від головного мозку та
іннервують органи і тканини голови, шиї, грудної та черевної порожнин. Всіх черепномозкових нервів
є 12 пар. Кожний нерв має свій номер і назву.

За походженням і складом нервових волокон їх підрозділяють на декілька груп.

Першу групу складають нерви спеціфічних органів чуття, які складаються тільки з аферентних
(чутливих) волокон. До цієї групи належать I пара - нюхові нерви, II пари - зоровий нерв і VIII пара -
присінково-завитковий нерв.

Друга група включає рухові нерви, які розвиваються з головних міотомів та іннервують м'язи очного
яблука: окоруховий нерв (III пара), блоковий нерв (IV пара) і відвідний нерв (VI пара).

Третя група об'єднує змішані за складом нерви, пов'язані у своєму розвитку із зябровими дугами
зародка. До неї входять трійчастий нерв (V пара), лицевий нерв (VII пара), язикоглотковий нерв (IX
пара), блукаючий нерв (X пара) і додатковий нерв (XI пара).

Четверта група представлена під'язиковим нервом (XII пара), який складається із рухових волокон; за
походженням це спинномозковий нерв, що втратив чутливий корінець і перемістився в порожнину
черепа.

За складом волокон черепні нерви розділяють на 3 групи:

1) чутливі нерви — I, II і VIII пари;

2) рухові нерви — III, IV, VI, XI і XII пари;
3) змішані нерви — V, VII, IX і X пари.

Чутливі нерви утворені доцентровими волокнами (центральними відростками) клітин, розташованих

в слизовій оболонці носа для I пар, в сітківці ока для II пар або в чутливих гангліях для VIII пар.
Рухові нерви утворені аксонами клітин рухових ядер черепних нервів - IV, VI, XI і XII пара.
Змішані нерви мають різний склад волокон. Чутливий компонент, що є у V, VII, IX і X парах черепних
нервів, представлений центральними відростками псевдоуніполярних клітин, розташованих в
чутливих вузлах

Перша пара, нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])

– чутливий, що виходить:
- з головного мозку (encephalon) – від нюхових цибулин (bulbі olfactorii);
- з черепа (cranium) – через дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

Це нерви спеціальної чутливості, складаються з вісцерочутливих волокон (сприймають хімічні

подразнення – запахи). На відміну від інших черепних чутливих нервів, нюхові нерви не мають
чутливого ядра і вузла. Тому їх називають «помилковими» черепними нервами.

Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae
nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).
Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений
нюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це
видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae
sustentaculares).
У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae
olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.

Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).
Центральні відростки рецепторних нюхових клітин формують 15-20 нюхових ниток (fila olfactoria), які
через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis)
проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius),
де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.
Таким чином:
- тіла перших нейронів нюхового шляху розміщені в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів
носової порожнини (cavitas nasi);
- тіла других нейронів – у нюховій цибулині.

Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в
нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata
anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:
- медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);
- латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);
- проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є
кірковим аналізатором нюху.

89.III,IV,VI пара черепних нервів: ядр , хід, ділянки іннервації.

Окоруховий нерв [III] - n. oculomotorius

Ядра:
Соматомоторне – nucl. n. oculomotorii,
Парасимпатичні – nucl. accessoruis ( Якубовича – Едінгера – Вестфаля та nucl. impar (Перля).
Ядра містяться під вентральною стінкою водопроводу мозку на рівні верхніх горбків lamina tecti.
Корінець нерва і нерв утворені аксонами соматомоторних і парасимпатичних нейронів.
Нерв виходить спереду від моста та при середньо від ніжки мозку, прямує вперед,
пронизуючи бічну стінку печеристої пазухи і верхню очноямкову щілину. Перед очною ямкою нерв
поділяється на 2 гілки:
Верхню (ramus superior), яка іннервує m. rectus superior та m. levator palpebrae superioris
 Нижню, яка крім соматомоторних містить передгангліонарні парасимпатичні волокна і
відгалужує їх, як гілку до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare).
Нижня гілка іннервує нижній та присередній прямі, а також нижній косий м`язи ока.

Блоковий нерв [IV] (n. trochlearis)

Ядро блокового нерва (nucl. n. trochlearis)
Соматомоторне, міститься під вентральною стінкою водопроводу на рівні нижніх горбків lamina
tecti.
Aксони соматомотонейронів цього ядра перехрещуються, формують блоковий нерв, який . Далі нерв,
огинаючи збоку ніжку мозку, прямує вентрально і в товщі бічної стінки печеристої пазухи.
Крізь верхню очноямкову щілину нерв потрапляє в очну ямку, де іннервує верхній косий
м`яз очного яблука.

Відвідний нерв [VI] (n. abducens)

Ядро відвідного нерва (nucl. n. abducentis)
Соматомоторне – знаходиться y дорсальній частині моста і проектується на лицевий горбок
ромбоподібної ямки.
Нерв, утворений аксонами цього ядра, виходить з мозку у цибулинномостові борозни між мостом і
пірамідою довгастого мозку. Далі нерв, як і III і IV пари черепних нервів, пронизує печеристу пазуху і
в товщі її бічної стінки прямує вперед. Крізь верхню очноямкову щілину від досягає бічного прямого
м’яза очного яблука, який іннервує.
90.V пара ч.н. ядра, внутрішньочерепна частина, вузол. 1-ша гілка 5 пари – очний
нерв: склад волокон, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації, війковий вузол.

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) є змішаним іскладається з чутливих та рухових

волокон.
Він має такі ядра:
-головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться у
покриві мосту (tegmentum pontis);

- середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini) – чутливе,

розміщене в середньому мозку (mesencephalon);

- спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться в довгастому
мозку (myelencephalon) та спинному мозку (medulla spinalis);

- рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) – рухове, розміщене у мості (pons).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) виходить з мозку на вентральній поверхні середніх мозочкових
ніжок (facies ventralis pedunculorum cerebellarium mediorum) на межі з мостом (pons) і складається з:

- чутливого корінця (radix sensoria); утворений із

центральних відростків (дендритів) чутливих псевдоуніполярних клітин, які лежать у трійчастому вузлі –вузлі
Гассера (ganglion trigeminale Gasseri).

- рухового корінця (radix motoria). утворений аксонами рухових нейронів, що розміщені в руховому ядрі
трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini).
Ці волокна у вузол Гассера не заходять, а приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва (nervus mandibularis).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) , а саме їх дендрити протонейронів у ділянці трійчастого вузла (ganglion
trigeminale) формує три гілки нервів:

1.Очний нерв (nervus ophthalmicus) – чутливий, виходить із черепа через верхню очноямкову щілину в
орбіту (fissura orbitalis superior);

2.Верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) – чутливий, виходить із черепа через круглий отвір
(foramen rotundum) у крилопіднебінну ямку

3.Нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) –змішаний, виходить із черепа через овальний

отвір (foramen ovale) у підвискову ямку. Рухові волокна виходять з порожнини черепа разом з
нижньощелепним нервом.

Очний нерв [Va;V1] (nervus ophthalmicus [Va;V1]) в

очній ямці (orbita) поділяється на:

- лобовий нерв (nervus frontalis);

- сльозовий нерв (nervus lacrimalis);
- носовійковий нерв (nervus nasociliaris)

Перед розгалуженням від очного нерва (nervus ophthalmicus) відходить поворотна оболонна гілка

Носовійковий нерв (nervus nasociliaris) чутливий, йде по присередній стінці очної ямки (paries
medialis orbitae) і своєю кінцевою гілкою виходить під блоковою остю (spina trochlearis), іннервує:
- присередній кут ока (angulus oculi medialis);
- спинку носа (dorsum nasi).
Від носовійкового нерва (nervus nasociliaris) відходить чутлива гілка до парасимпатичного війкового вузла
(чутливий корінець війкового вузла – radix sensoria ganglii ciliaris) і довгі війкові нерви (nn. ciliares longi), які
іннервують оболонки очного яблука (bulbus oculi).
Його гілки – задній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis posterior) та передній решітчастий нерв
(nervus ethmoidalis anterior), що проходять через однойменні отвори, іннервують:

- слизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- слизову оболонку клиноподібної пазухи та лобової пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis et sinus
frontalis);
- решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales ossis ethmoidalis);
- шкіру кінчика носа (cutis apicis nasi)

Лобовий нерв (nervus frontalis) чутливий, йде по середній частині верхньої стінки очної ямки (pars
media parietis superioris orbitae) і виходить на шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis) через
надочноямкову вирізку/надочноямковий отвір (incisura supraorbitalis/foramen supraorbitale) і лобову
вирізку/лобовий отвір (incisura frontalis/foramen frontale) трьома гілками, що іннервують:

- шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis);

- шкіру верхньої повіки (cutis palpebrae superioris).

Сльозовий нерв (nervus lacrimalis) йде по бічній стінці очної ямки (paries lateralis orbitae), підходить
до сльозової залози (glandula lacrimalis) та іннервує її, а інші гілки іннервують шкіру та кон’юнктиву бічної
частини верхньої повіки.
Перед входом у сльозову залозу (glandula lacrimalis) сльозовий нерв (nervus lacrimalis) отримує сполучну гілку з
виличним нервом (r. Communicans cum nervo zygomatico), яка з’єднує сльозовий нерв із виличним нервом (n.
zygomaticus), що є гілкою верхньощелепного нерва (n. maxillaris).
Сполучна гілка з виличним нервом містить завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), які є
парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae).
Ці волокна відходять від крило-піднебінного вузла(ganglion pterygopalatinum) і через верхньощелепний нерв
(nervus maxillaris) і виличний нерв (n. zygomaticus) доходять до сльозового нерва (n. lacrimalis), забезпечуючи
сльозову залозу (glandula lacrimalis) секреторною іннервацією.
Отже, очномим нервом (n. ophthalmicus) передається чутлива інформація від:
- черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянках:
- передньої черепної ямки (fossa cranii anterior);
- серпа великого мозку (falx cerebri);
- намета мозочка (tentorium cerebelli);
- шкіри носа (cutis nasi);
- шкіри лобової і тім’яної ділянок (cutis regionum frontalis et parietalis);
- шкіри верхньої повіки (cutis palpebrae superioris);
- слизової оболонки лобової і клиноподібної пазух (tunica mucosa sinuum frontalis et sphenoidalis);
- слизової оболонки решітчастих комірок (tunica mucosa cellularum ethmoidalium);
- слизової оболонки передніх ділянок носової порожнини (tunica mucosa regionum anteriorum cavitatis nasi);
- сльозового апарату (apparatus lacrimalis);
- кон’юнктиви (tunica conjunctiva);
- оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Очний нерв (n. ophthalmicus) проводить пропріоцептивну чутливість від:
- м’язів очного яблука через гілки III, IV і V пар черепних нервів;
- мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.

91. V пара ч.н. ядра, внутрішньочерепна частина, вузол. друга

гілка – Верхньощелепний нерв, клиноподібний вузол його корінці
і гілки.
Верхньощелепний нерв (nervus maxillaris [VB;V2]) виходить із порожнини черепа через круглий
отвір (foramen rotundum)) у крило-піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), у якій він розгалужується на три
гілки:

- Підочноямковий нерв (n. infraorbitalis);

- Виличний нерв (n. zygomaticus);
- Вузлові гілки до крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum),
або крило-піднебінні нерви (nn. pterygopalatinі).

У порожнині черепа від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) відходить оболонна гілка (ramus
meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).
У крило-піднебінній ямці (fossa pterygopalatina) біля верхньощелепового нерва (nervus maxillaris) розміщений
парасимпатичний крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).

Вузлові гілки до крило-піднебінного вузла

Чутливий корінець крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum; radix sensoria
ganglii pterygopalatini) йдуть від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) до крилопіднебінного вузла
(ganglion pterygopalatinum) і даліпродовжуються у вигляді:

- великого піднебінного нерва (n. palatinus major);

- малих піднебінних нервів (nn. palatini minores), що виходять через великий піднебінний канал(canalis
palatinus major) та малі піднебінні отвори (foramina palatina minora),
іннервуючи слизову оболонку твердого піднебіння (palatum durum) і м’якого піднебіння (palatum molle).
Від великого піднебінного нерва (n. Palatinus major) відходять нижні задні носові гілки (rr. Nasales posteriores
inferiores), які через клино-піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) проходять у носову
порожнину (cavitas nasi), де
іннервують слизову оболонку носа (tunica mucosa nasi).
Звідси вони направляються через різцевий канал (canaliскронеs incisivus) до слизової оболонки твердого
піднебіння (palatum durum) у вигляді носопіднебінного нерва; Скарпівського нерва (n. nasopalatinus).
У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae
parasympathicae) від крило-піднебінного вузла
(ganglion pterygopalatinum).

Підочноямковий нерв (nervus infraorbitalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis
inferior) заходить у очноямкову порожнину (cavitas orbitalis), де лягає на її нижню стінку (paries inferior),
проходить по її підочноямковій борозні (sulcus infraorbitalis) в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis).
Із підочноямкового каналу (canalis infraorbitalis) підочноямковий нерв виходить через підочноямковий отвір
(foramen infraorbitale) в іклову ямку (fossa canina), утворюючи своїми розгалуженнями малу
гусячу лапку (pes anserinus minor).
Її гілки (rr. palpebrales inferiores, rr. nasalesx externi et interni, rr. labiales superiores) іннервують
-шкіру від присереднього кута ока до кута рота.

Від підочноямкового нерва (n. infraorbitalis) відходять верхні коміркові нерви (nn. alveolares
superiores), які мають:- задні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores posteriores);
- середню верхню коміркову гілку (r. Alveolaris superior medius);
- передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores).
Ці гілки, іннервуючи слизову оболонку верхньощелепної пазухи (sinus maxillaris), утворюють верхнє зубне
сплетення (plexus dentalis superior). Від останнього відходять:
- верхні зубні нерви (nn. dentales superiores);
- верхні ясенні гілки (rr. gingivales superiores) до верхньої щелепи (maxilla).

Виличний нерв (n. zygomaticus) через нижню очноямкову щілину (fissura infraorbitalis) входить в
очну ямку (orbita) і лягає на її бічну стінку (paries lateralis).
Цей нерв (n. zygomaticus) заходить у канал виличної кістки (canalis ossis zygomatici), при виході з
нього розгалужується на:
- вилично-скроневу гілку (r .zygomaticotemporalis) до шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);
- вилично-лицеву гілку (r. zygomaticofacialis) до шкіри виличної ділянки (regio zygomatica).
У складі цього нерва (n. zygomaticus) проходять завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae
postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum),
які потім приєднуються до сльозового нерва (n. lacrimalis)

Отже, по верхньощелепному нерву (n. maxillaris) передається чутлива інформація від:

- черепної твердої оболони середньої черепної
ямки (dura mater cranialis fossae mediae cranii);
- окістя очної ямки (periorbita);
- шкіри щоки (cutis buccae);
- шкіри скроневої і виличної ділянок (cutis regionum temporalis et zygomaticae);
- шкіри верхньої губи (cutis labii superioris);
- шкіри нижньої повіки (cutis palpebrae inferioris);
- шкіри бічної поверхні і крил носа (cutis faciei lateralis et alarum nasi);
- слизової оболонки верхньої губи (tunica mucosa labii superioris);
- слизової оболонки піднебіння (tunica mucosa palati);
- слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);
- слизової оболонки приносових пазух (tunica mucosa sinuum paranasalium), крім лобової пазухи (sinus frontalis);
- мигдаликів (tonsillae);
- зубів та ясен (dentes et gingiva) верхньої щелепи (maxilla)

\
92. V пара черепних нервів – трійчастий нерв (n. trigeminus)- 3я гілка:
нижньощелепний нерв, склад волокон, вихід з черепа, гілки, ділянки
іннервації, парасимпатичні вузли, зв’язані з III гілкою.
Нижньощелепний нерв (nervus mandibularis[VC;V3]) має у своєму складі рухові
і чутливі волокна.
Цей нерв виходить із порожнини черепа через овальний отвір (foramen ovale),
від нього відходять:
- рухові гілки, що іннервують усі жувальні м’язи;
- нерв м’яза-натягувача піднебінної завіски (n. musculi tensoris veli palatini);
- нерв м’яза-натягувача барабанної перетинки (n. musculi tensoris tympani).
До чутливих гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis) належать:
- щічний нерв (n. buccalis);
- вушно-скроневий нерв (n. auriculotemporalis);
- язиковий нерв (n. lingualis);
- гілки до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці середньої
черепної ямки (fossa cranii media).
1)Щічний нерв (nervus buccalis) пронизує щічний м’яз (m. buccalis) та
іннервує:
- слизову оболонку щоки (tunica mucosa buccae) навпроти верхнього другого
великого кутнього зуба (dens molaris);
- шкіру кута рота (cutis anguli oris).
2)Вушно-скроневий нерв (nervus auriculotemporalis) починається двома
корінцями, які охоплюють середню оболонну артерію (a.meningea media), а
потім з’єднуються в один стовбур, який пронизує привушну залозу (glandula
parotidea), іннервуючи:
- привушну залозу (glandula parotidea);
- шкіру скроневої ділянки (cutis regionis temporalis).
У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна
(neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного вушного
вузла (ganglion oticum), що забезпечують секреторну іннервацію привушної
залози (glandula parotidea).
3)Язиковий нерв (nervus lingualis) проходить по внутрішній поверхні нижньої
щелепи (mandibula) під слизовою оболонкою дна ротової порожнини (tunica
mucosa fundi cavitatis oris) і входить у язик, забезпечуючи загальну чутливу
іннервацію:
- передніх 2/3 язикa;
- чутливу іннервацію під’язикової залози (glandula sublingualis) і
піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).
До язикового нерва (nervus lingualis) підходить
-барабанна струна (chorda tympani) – гілка VІІ пари черепних нервів (nervus
facialis), яка у своєму складі містить чутливі смакові та парасимпатичні
секреторні волокна.
1.Смакові волокна разом із язиковим нервом (n. lingualis) іннервують язикові
сосочки (papillae linguales) слизової оболонки передніх 2/3 язика.
2.Секреторні волокна (парасимпатичні волокна) перериваються у
під’язиковому вузлі (ganglion sublinguale) та піднижньощелепному вузлі
(ganglion submandibulare).
3.Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від цих вузлів
(ganglion sublinguale et submandibulare) забезпечують парасимпатичну
секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.
Нижній комірковий нерв (nervus alveolaris inferior)
змішаний, найбільший з усіх гілок нижньощелепного нерва (nervus
mandibularis).
Рухові гілки цього нерва іннервують:
- щелепно-під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);
- переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).
Чутливі волокна цього нерва заходять у нижньощелепний канал (canalis
mandibularis), де іннервують зуби та ясна нижньої щелепи (dentes et gingiv
mandibullae).
Із каналу ці волокна виходять у вигляді підборідного нерва (n. mentalis), який
закінчується в шкірі нижньої губи та підборідної ділянки (cutis labii inferioris et
regionis mentalis).
Отже, рухові волокна нижньощелепного нерва (n. mandibularis) іннервують:
- жувальні м’язи (musculi masticatorii);
- м’яз-натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);
- м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. Tensor membranae tympani);
- щелепно-під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);
- переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).
По чутливих гілках нижньощелепного нерва передається чутлива інформація
від:
- черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae
cranii mediae);
- шкіри нижньої губи (cutis labii inferioris);
- шкіри підборіддя (cutis menti);
- шкіри щоки (cutis buccae);
- шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);
- шкіри передньої частини вушної раковини (cutis partis anterioris auriculae);
- слизової оболонки соскоподібних комірок (tunica mucosa cellularum
mastoidearum);
- слизової оболонки клиноподібної пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis);
- слизової оболонки передніх двох третин язика (tunica mucosa [2/3] linguae);
- слизової оболонки дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris);
- слизової оболонки перешийка зіва (tunica mucosa isthmi faucium);
- слизової оболонки нижньої губи (tunica mucosa labii inferioris);
- нижніх зубів та ясен (dentes inferiores et gingiva);
- ротових залоз (glandulae oris).
93. VII пара черепих нервів- лицевий нерв: ядра, хід, гілки, іннервація

Лицевий нерв (nervus facialis [VII]) є змішаним, складається з чутливих,

парасимпатичних і рухових волокон.
Під його назвою об’єднуються два нерви:
1) власне лицевий нерв (nervus facialis), який має:
-власне рухове ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене
назовні від лицевого горбика в ділянці ромбоподібної ямки (colliculus facialis
fossae rhomboideae);
2)проміжний нерв (nervus intermedius), нерв Врізберга який має:
- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) в довгастому мозку
(medulla oblongata);
- парасимпатичне верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior) у
мості (pons).

Власне лицевий нерв (nervus facialis)

проходить у каналі лицевого нерва (canalis nervi facialis), виходить із черепа

через шило-соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum) та
Іннервує:
- задній вушний м’яз (m. auricularis posterior);
- шило-під’язиковий м’яз (m. stylohyoideus);
- заднє черевце двочеревцевого м’яза (venter posterior musculi digastrici).
Потім лицевий нерв (nervus facialis) входить у товщу привушної слинної залози
(glandula parotidea), але її не іннервує, хоча утворює там внутрішньопривушне
сплетення (plexus intraparotideus).
Від внутрішньопривушного сплетення (plexus intraparotideus) відходять гілки, що
утворюють велику гусячу лапку (pes anserinus major), яка іннервує м’язи лиця
(musculi faciei). До її складу належать такі гілки:
- скроневі гілки (rr. temporales);
- виличні гілки (rr. zygomatici);
- щічні гілки (rr. buccales);
- крайова нижньощелепна гілка (r. Marginalis mandibulae);
- шийна гілка (r. colli; r.cervicalis) до підшкірного м’яза шиї (platysma).
У каналі (canalis nervi facialis) від лицевого нерва (nervus facialis) відходять гілки
до стремінцевого м’яза (m. stapedius) – стремінцевий нерв n. stapedius).
 Проміжний нерв (nervus intermedius)
У каналі, в ділянці колінця лицевого нерва (geniculum nervi facialis), від
нього відходять такі дві гілки:
1.Великий кам’янистий нерв
Цей нерв (n. petrosus major) виходить з каналу лицевого нерва (canalis nervi
facialis) через однойменний розтвір (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і
однойменну борозну (sulcus nervi petrosi majoris),
Через рваний отвір (foramen lacerum) великий кам’янистий нерв (передвузлові
парасимпатичні волокна) заходить у крилоподібний канал (canalis pterygoideus)
У цьому каналі (canalis pterygoideus) разом із симпатичним завузловим
глибоким кам’янистим нервом (n. petrosus profundus) великий кам’янистий
нерв (n. petrosus major) утворює
нерв крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei) – Відієв нерв, який
підходить до крило-піднебінного парасимпатичного вузла (ganglion
parasympathicum pterygopalatinum).
Симпатичні волокна гальмують виділення секрету залозами.
Від крило-піднебінного парасимпатичного вузла вегетативні волокна
іннервують залози. Вони підсилюють виділення секрету малими залозами:
- твердого та м’якого піднебіння (glandula palatinae);
- слизової оболонки носової порожнини (glandulae nasales);
- слизової оболонки ротової порожнини (glandulae labiales, buccales, molares,
linguales).
Від цього вузла (ganglion parasympathicum pterygopalatinum) завузлові волокна
йдуть спочатку в складі виличного нерва (n. zygomaticus), а потім у складі
сльозового нерва (n. lacrimalis) і забезпечують секреторну парасимпатичну
іннервацію сльозової залози (glandula lacrimalis).
2.Барабанна струна (chorda tympani) утворена передвузловими
парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae
preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius
superior) і смаковими чутливими волокнами – периферійними відростками
псевдоуніполярних нейронів колінцевого вузла (ganglion geniculi).
Колінцевий вузол (ganglion geniculi) є чутливим і розміщений у ділянці колінця
лицевого нерва (geniculus nervi facialis).
Барабанна струна (chorda tympani) відгалужується від лицевого нерва (nervus
facialis) перед його виходом із шило-соскоподібного отвору (foramen
stylomastoideum) через каналець барабанної струни (canaliculus chordae
tympani) і входить у барабанну порожнину (cavitas tympani). З останньої цей
нерв виходить через кам’янисто-барабанну щілину (fissura petrotympanica) і
приєднується до язикового нерва – n. lingualis.
Парасимпатичні передвузлові нервові волокна барабанної струни
(neurofibrae parasympaticae preganglionicae) йдуть до таких парасимпатичних
вузлів:
- під’язикового вузла (ganglion sublinguale);
- піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare).
Парасимпатичні завузлові нервові волокна барабанної струни (neurofibrae
postganglionicae) прямують до
-під’язикової залози (glandula sublingualis) -- ------------
-піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).
По цих волокнах передається команда на виділення серозного секрету цими
великими слинними залозами (glandulae salivariae majores).

94. ІХ пара - язикоглотковий нерв: ядра, ділянки іннервації

Язико-глотковий нерв [IX](nervus glossopharyngeus [IX])
Він є змішаним, складається з : чутливих, рухових та парасимпатичних
волокон і
В довгастому мозку має такі ядра:
- рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);
- смакове (чутливе) ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);
- парасимпатичне нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior).
В яремному отворі (foramen jugulare) язикоглотковий нерв (nervus
glossopharyngeus) потовщується і утворює:
- чутливий верхній вузол (ganglion superius).
При виході з яремного отвору (foramen jugulare) утворює
-чутливий нижній вузол (ganglion inferius).
У цих вузлах розміщені тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів.
Вийшовши з яремного отвору (foramen jugulare), язико-глотковий нерв (nervus
glossopharyngeus) заходить у корінь язика (radix linguae), де розгалужується на
кінцеві язикові гілки (rami linguales), що іннервують слизову оболонку задньої
третини язика (pars tertia tunicae mucosae linguae).
По цих чутливих гілках передається чутлива інформація про смакову і загальну
чутливість (біль, температура, дотик).
Від язико-глоткового нерва (nervus glossopharyngeus) відходять такі гілки:
- чутливі глоткові гілки (rr. pharyngei), , разом з гілками блукаючого нерва і від
симпатичного стовбура (nervus vagus et truncus sympaticus) утворюють глоткове
сплетення (plexus pharyngeus).
- мигдаликові гілки (rr. tonsillares), що йдуть до слизової оболонки:
- піднебінних мигдаликів (tunica mucosa tonsillarum palatinarum);
- піднебінних дужок (arcus palatini);
- гілка шило-глоткового м’яза (r. Musculi stylopharyngei) – рухова гілка, що
утворена аксонами рухових клітин подвійного ядра (nucleus ambiguus).
Вона іннервує:
- шило-глотковий м’яз (m. stylopharyngeus);
- гілка сонної пазухи (r. sinus carotici), що іннервує:
- сонний клубочок (glomus caroticum);
- стінку сонної пазухи (paries sinus carotici);
- барабанний нерв (n. tympanicus) – змішаний нерв (має чутливі і
парасимпатичні), входить у барабанну порожнину (cavitas tympani).
У барабанній порожнині (cavitas tympani) чутливі гілки барабанного нерва (n.
tympanicus) разом із сонно-барабанними нервами (nn. caroticotympanici) –
симпатичними нервами, утворюють барабанне сплетення; сплетення Якобсона
(plexus tympanicus), яке іннервує:
- слизову оболонку барабанної порожнини (tunica mucosa cavitatis tympani).
Парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae parasympathicae
preganglionicae), що йдуть від нижнього слиновидільного ядра
(nucleussalivatorius inferior), виходять з барабанної порожнини (cavitas tympani)
через розтвір каналу малогокам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi
minoris) і мають назву малого кам’янистого нерва (n. petrosus minor).
Малий кам’янистий нерв (n. petrosus minor) проходить по однойменній
борозні і входить у парасимпатичний вушний вузол (ganglion oticum), де
розміщені тіла других нейронів.
Від парасимпатичного вушного вузла (ganglion oticum) завузлові нервові
волокна (neurofibrae postganglionicae) підходять до привушної залози (glandula
parotidea) і забезпечують її секреторну іннервацію.
По парасимпатичних нервових волокнах передається команда на виділення
серозного секрету цією великою слинною залозою.

95. Х пара – блукаючий нерв: ядра, відділи, топографія на шиї, ділянки

іннервації. XI пара черепних нервів- додаткова пара: ядра, ділянки іннервації
Блукаючий нерв [X](nervus vagus [X])
Цей нерв змішаний, складається з чутливих, рухових і парасимпатичних
волокон.
У довгастому мозку (medulla oblongata) має такі ядра:
- рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);
- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);
- парасимпатичне заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), яке
проекціюється в трикутнику блукаючого нерва ромбоподібної ямки (trigonum
nervi vagi fossae rhomboideae).
Блукаючий нерв (nervus vagus) виходить:
- на основі мозку позаду дев’ятої пари із задньобічної борозни довгастого мозку
(sulcus posterolateralis myelencephali);
- із черепа (cranium) – через яремний отвір (foramen jugulare).
В яремному отворі (foramen jugulare) та одразу після виходу з нього нерв
утворює два потовщення – чутливі вузли:
- верхній вузол (ganglion superius);
- нижній вузол (ganglion inferius).
В цих вузлах лежать тіла чутливих псевдо-уніполярних нейронів блукаючого
нерва (nervus vagus).
Вийшовши з яремного отвору (foramen jugulare), блукаючий нерв (nervus vagus)
прямує донизу, де йде у складі судинно-нервового пучка шиї між:
- внутрішньою яремною веною (vena jugularis interna);
- загальною сонною артерією (arteria carotis communis);
- внутрішньою сонною артерією (arteria carotis interna).

Через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) блукаючий нерв
(nervus vagus) проходить у порожнину грудної клітки (cavitas thoracis).
Тут правий і лівий блукаючі нерви (nervi vagi dexter et sinister) йдуть спочатку
позаду кореня легень (radix pulmonis), а потім правий блукаючий нерв (nervus
vagus dexter) переходить на задню, а лівий – на передню поверхню стравоходу
(facies anterior oesophagi).
У ділянці стравоходу (oesophagus) гілки обох блукаючих нервів утворюють:
- стравохідне сплетення (plexus oesophageus).
Із останнього формуються:
- передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior);
- задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior).
Вони разом із стравоходом (oesophagus) проходять через стравохідний розтвір
діафрагми (hiatus oesophageus diaphragmatis) в черевну порожнину (cavitas
abdominis), де на передній і задній стінках шлунка (parietes anterior et posterior
gastris) розгалужуються на:
- передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores), це гілки лівого блукаючого нерва
(nervus vagus sinister), а саме переднього блукаючого стовбура (truncus vagalis
anterior);
- задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores), це гілки правого блукаючого нерва
(nervus vagus dexter), а саме заднього блукаючого стовбура (truncus vagalis
posterior).
Топографічно блукаючий нерв (nervus vagus) має:
- черепну частину (pars cranialis);
- шийну частину (pars cervicalis);
- грудну частину (pars thoracica);
- черевну частину (pars abdominalis).

Черепні гілки
запезпечують чутливу іннервацію твердої оболонки головного мозку, шкіри вушної
раковини та дає сполучні гілки до IX, XI пар і симпатичного стовбура.
Шийні гілки
іннервують чутливими, руховими та парасимпатичними волокнами слизову та м"язи
м"якого піднебіння, глотки, гортані, а також серце.

Грудні гілки
іннервують: 1)усіма волокнами органи шиї (разом з шийними гілками), а також чугливими
та парасимпатичними - щитоподібну та прищигоподібні залози;
2)органи грудної порожнини (чутливими та парасимпатичними волокнами).
 Черевні гілки
іннервують чутливими та парасимпатичними волокнами більшість органів живота (крім
органів малого тазу).

Додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI])

Це руховий нерв, який має:

- ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) – це спинномозкове ядро (nucleus
spinalis), що розміщене у передньому стовпі (columna anterior) верхніх шести сегментів
спинного мозку;
- подвійне ядро (nucleus ambiguus) – це черепне ядро, що розміщене у довгастому
мозку.
Волокна, які відходять від цих ядер, формують:
- черепний корінець; блукаючу частину (radix cranialis; pars vagalis);
- спинномозковий корінець; спинномозкову частину (radix spinalis; pars spinalis).

Внутрішня гілка cтовбура додаткового нерва (ramus internus trunci nervi accessorii)
приєднується до блукаючого нерва (nervus vagus), а
зовнішня гілка (ramus externus) іннервує груднинно-ключичнососкоподібний м’яз і
частково трапецієподібний м’яз (m. sternocleidomastoideus et m. trapezius).

96. Парасимпатичні вузли голови, їх топографія, корінці, ділянки іннервації.

Парасимпатична частина автономного відділу периферійної нервової системи

Позаорганні парасимпатичні вузли розміщені поблизу органів, що іннервуються.

До них відносяться 5 великих парасимпатичних вузлів голови :
 війковий,
 крило-піднебінний,
 піднижньощелепний,
 під’язиковий,
 вушний
До цих вузлів підходять три типи нервів чи корінців: чутливі, симпатичні та
парасимпатичні.

Перших два типи волокон проходять транзитом, при цьому

чутливі волокна несуть інформацію до мозку, а
симпатичні (постгангліонарні) – до органів, що іннервуються.
Волокна парасимпатичних корінців закінчуються на нейронах вузлів. Аксони цих нейронів
утворюють постгангліонарні волокна, які досягають органа, що іннервується.

Периферійні гілки описаних вузлів утворені трьома різновидами волокон (чутливими,

симпатичними і парасимпатичними).
Війковий вузол, g.ciliare,
має непостійну форму та величину (його довжина в середньому складає 2 мм).
Цей вузол лежить у товщі жирової тканини у задньому відділі очної ямки на зовнішній
поверхні зорового нерва (відступаючи на 7-8 мм від заднього полюса очного яблука).

Війковий вузол має три корінці:

1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений гілкою окорухового нерва до
війкового вузла, r.n.oculomotorius ad ganglion ciliare);
2) симпатичний корінець, radix sympathica;
3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений сполучною гілкою носовійкового нерва з
війковим вузлом, r.communicans n.nasociliaris cum ganglio ciliare).

Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла у складі коротких війкових нервів,

nn.ciliares brevis, прямують до очного яблука, пронизують склеру і
іннервують війковий м’яз та м’яз-звужувач зіниці.
Крило-піднебінний вузол, g.pterygopalatinum,
розміщений у крило-піднебінній ямці збоку від клино-піднебінного отвору.

Крило-піднебінний вузол має три корінці:

1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений великим кам’янистим нервом,
n.petrosus major);
2) симпатичний корінець, radix sympathica (утворений глибоким кам’янистим нервом,
n.petrosus profundus);
3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками верхньощелепного нерва,
rr.ganglionares n.maxillaris).

Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну

іннервацію залоз слизової оболонки порожнини носа, рота, глотки та сльозової залози.
Піднижньощелепний вузол, g.submandibulare
розміром близько 3 мм, лежить на піднижньощелепній слинній залозі під n.lingualis.

Піднижньощелепний вузол має три корінці:

1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений барабанною стуною, chorda
tympani);
2) симпатичний корінець, radix sympathica;
3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного
нерва, rr.ganglionares n.mandibularis).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну
іннервацію піднижньощелепної та під’язикової слинних залоз.

Під’язиковий вузол, g.sublinguale

дуже мінливий за будовою, інколи розміщується на бічній поверхні під’язикової слинної
залоза, але частіше являє собою скупчення нейронів по ходу гілок n.lingualis до під’язикової
залози.

Під’язиковий вузол має три корінці:

1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений барабанною струною, chorda
tympani);
2) симпатичний корінець, radix sympathica;
3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного
нерва, rr.ganglionares n.mandibularis).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну
іннервацію під’язикової залози.
Вушний вузол, g.otic
розміщений в підскроневій ямці присередньо від n. mandibularis під овальним отвором.

Вушний вузол має три корінці:

1) парасимпатичний корінець, radix parasympathica (утворений малим кам’янистим нервом,
n.petrosus minor);
2) симпатичний корінець, radix sympathica;
3) чутливий корінець, radix sensoria (утворений вузловими гілками піднижньощелепного
нерва, rr.ganglionares n.mandibularis).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла забезпечують секреторну
іннервацію привушної слинної залози.

97. ХІІ пара – під*язиковий нерв.

Під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus [XII])

Це руховий нерв, який має у довгастому мозку власне рухове ядро:
- ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), що проекціюється в трикутнику
під’язикового нерва ромбоподібної ямки (trigonum nervi hypoglossi fossae rhomboideae).
Із мозку під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) виходить численними корінцями з
передньобічної борозни (sulcus anterolateralis), яка розміщена між пірамідою та оливою
довгастого мозку (pyramis et oliva myelencephali).
Із черепа (cranium) під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) виходить через канал
під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).
Далі нерв (nervus hypoglossus) заходить у піднижньощелепний трикутник (trigonum
submandibulare) і, входить у товщу язика (lingua), де розгалужується на язикові гілки (rr.
linguales), що іннервують усі власні м’язи язика (musculi linguae ).

Від під’язикового нерва (nervus hypoglossus) відходить верхній корінець (radix superior), або
низхідна гілка (ramus descendens).
Верхній корінець (radix superior) з’єднується із нижнім корінцем (radix inferior), або
висхідною гілкою (ramus ascendens), від шийного сплетення (plexus cervicalis), в результаті
чого утворюється шийна петля (ansa cervicalis).
Від шийної петлі (ansa cervicalis) відходять гілки, що
іннервують такі м’язи шиї:
- груднино-під’язиковий м’яз (m. sternohyoideus);
- груднино- щитоподібний м’яз (m. sternothyreoideus);
- лопатково-під’язиковий м’яз (m. omohyoideus); -
- щито-під’язиковий м’яз (m. thyrohyoideus).

98. Спинномозкові нерви: кількість, утворення, корінці, гілки, склад волокон. Формування
сплетень, шийне сплетення , іннервація шкіри голови та шиї.
Спинномозкові нерви, nn. Spinales
Спинномозкових нервів є 31 пара.
Вони утворюються внаслідок злиття переднього корінця (radix anterior) і задного корінця
(radix posterior) спинного мозку, формуючи стовбур спинномозкового нерва (truncus nervi
spinalis).
Cпинномозкові нерви (nervi spinales) поділяються на:
- шийні нерви [CI – C8] (nervi cervicales [CI – C8]);
- грудні нерви [TI – TI2] (nervi thoracici [TI – TI2]);
- поперекові нерви [LI – L5] (nervi lumbales [LI – L5]);
- крижові нерви та куприковий нерв [SI – S5, CO] (nervi sacrales et nervus coccygeus [SI – S5,
CO).
Від стовбурів спинномозкових нервів (trunci nervorum spinalium) відходять:
- оболонні гілки (rr. meningei), або поворотні гілки (rr. recurrentes), що прямують до твердої
оболони (dura mater spinalis);
- сполучні гілки – (rr. communicantes) в числі двох:
- біла сполучна гілка (r. communicans albus) йде до найближчого симпатичного вузла (
- сіра сполучна гілка (r. communicans griseus), яка йде у зворотному напрямку від вузла
симпатичного стовбура до спинномозкового нерва
- передні гілки (rr. anteriores);
- задні гілки (rr. posteriores).
Передні гілки спинномозкових нервів (крім передніх гілок грудних нервів, які
продовжуються у міжреброві нерви, не утворюючи сплетень) утворюють наступні сплетення:
- шийне сплетення (plexus cervicalis);
- плечове сплетення (plexus brachialis);
- поперекове сплетення (plexus lumbalis);
- крижове сплетення (plexus sacralis).
Передня гілка
 спинномозкового нерва, ramus anterior, - змішана, тому що утворена , і ІНШИМИ, руховими
та симпатичними волокнами (не плутати з переднім корінцем - руховим).
Передні гілки іннервують:
-шкіру бічних та передньої ділянок шиї та м"язи шиї,
-бічні та передню стінки тулуба (шкіру і м”язи),
-кінцівки.
Передні гілки грудних називають міжребеними нервами. Вони йдуть у міжреберних
проміжках.
Іннервують бічну та передню стінки грудної клітки (у жінок також молочну залозу).
Задня гілка
спинномозкового нерваramus posterior, - змішана, тому що утворена мушиними, руховими та
симпатичними волокнами (не плутати з заднім корінцем – чутливим)
іннервують шкіру потилиці, задньої поверхні шиї, спини та глибокі м"язи спини.
Оболонкова (поворотна) гілка
, ramus meningeus (recurrens), - чутлива (спрощено),
іннервує оболонки спинного мозку.
Сполучні гілки
, ramus communicas- сполучають спинномозкові нерви - Би з симпатичними вузлами
симпатичного стовбуру (будуть описані далі).

Шийне сплетення
Шийне сплетення, plexus cervicale, утворене передніми гілками 4-х верхніх шийних
спинномозкових нервів (Сі - СІУ).
Розташоване під груднинно-ключично-соскоподібним м'язом. Гілки шийного сплетення
поділяють на м"язові (рухові), шкірні (чутливі) та змішані.
М"язові (рухові) нерви (гілки) ідуть до найближчих м"язів шиї: глибоких (передхребтових її
драбинчастім), підпід"язикових, груднинно-ключично-соскоподібного, а також і
рамецієподібного та піднімача лопатки.
Шкірні (чутливі) нерви (гілки): малий потиличний нерв, великий вушний нерв, поперечний
нерв шиї та надключичні.
-Малий потиличний нерв, n. Occipitalis minor, іннервує шкіру латеральної частини потиличної
ділянки голови.
-Великий вушний нерв, n. Auricularis magnus, іннервує шкіру вушної раковини та
іоннішнього слухового проходу.
-Поперечний нерв шиї, n. Trancversus colli, іннервує шкіру бічних та передньої ділянок шиї
(не доходячи до ключиці).
-Надключичині нерви, nn. Supraclavicularis , іннервують шкіру: 1)наключичної ямки
шиї, .' )під ключицею та 3)дельтоподібної ділянки верхньої кінцівки.
Змішані гілки phrenicus :
-Лімфрагмальний нерв, n. phrenicus. Є руховим нервом діафрагми.
іннервує діафрагму, перикард, плевру, очеревину діафрагми та печінку.
Іде по передній поверхні переднього драбинчастого м "язу через верхню апертуру і рудної
клітки у грудну порожнину. Далі діафрагмальний нерв проходить по бічній поверхні
перикарду попереду від кореня легені до діфрагми, а через неї у черевну порожнину).

99. Плечове сплетення: формування, топографія, загальна характеристика коротких

гілок, Довгі гілки, ділянки їх іннервації
Плечове сплетення (plexus brachialis) утворене передніми гілками чотирьох нижніх
шийних нервів та більшою частиною передньої гілки І грудного нерва і лежить на глибоких
м’язах шиї.
Плечове сплетення (plexus brachialis) має:
- корінці (radices);
- стовбури (trunci);
- передні та задні розгалуження (divisiones anteriores et posteriores);
- пучки (fasciculi).
Плечове сплетення складається з:
- надключичної частини (pars supraclavicularis);
- підключичної частини (pars infraclavicularis).
Плечове сплетення, plexus brachialis , утворюється передніми гілками 4-х нижніх шийних і
нішпомозкових нервів – С5 – С8
Переплітаючися між собою біля хребта, волокна утворюють 3 стовбури, які розташовані у
між драбинчастому проміжку вище підколючичної артерії. Латерально від міждрабинчастого
проміжна стовбури обмінюються волокнами, утворюючи
3 пучки: латеральний, медіальний і задній, які оточують пахвову артерію з цих 3-х боків.
Пучки теж обмінюються волокнами і у їморюють гілки (нерви). У сплетенні розрізняють
надключичну та підключичну частини.
Гілки Плечового сплетення поділяють на короткі та довгі.
Короткі гілки
плечового сплетення відходять: від надключичної його частини,
іннервують: кістки та м"язи плечового поясу, поверхневі м"язи спини та грудної клітки.
Найбільша з коротких гілок - пахвовий нерв,n.axillaris ,
змішаний: його рухові волокна
іннервують дельтоподібний м"яз; чутливі - шкіру латеральної івіисрхш плеча і плечовий
суглоб.
Довгі гілки плечового сплетення
Довгі гілки починаються від підключичної частини плечового сплетення.
Вони іннервують м’язи, шкіру та інші структури вільної верхньої кінцівки.
До довгих гілок плечового сплетення належать серединний, ліктьовий, променевий, м’ язово-
шкірний нерви, присередні шкірні нерви плеча та передпліччя.

1. Серединний нерв, n. medianus,починається двома корінцями -

присереднім (radix medialis, C8-Tj) та бічним (radixlateralis,C6-C7)
Гілки іннервують:
-довгий м’ яз-згинач великого пальця,

-променеву частину глибокого м’яза-згинача пальців (сухожилки цієї частини йдуть до вказівного та
середнього пальців),

-квадратний м’ язпривертач,

-променево-зап’ ястковий та

-міжзап’ясткові суглоби.

-всю передню групу м’ язів передпліччя, за виключенням ліктьового м’яза-згинача зап’ястка та

ліктьової частини глибокого м’яза-згинача пальців

2. Ліктьовий нерв, n. ulnaris (C8-T1), бере початок від присереднього пучка плечового
сплетенні.
На передпліччі м’язові гілки, r.r. musculares, ліктьового нерва
Іннервують:
-ліктьовий м ’ яз-згинач зап’ястка та
-ліктьову частину глибокого згинача пальців;
-невелика суглобова гілка іннервує капсулу ліктьового суглоба.
3. Присередній шкірний нерв плеча, n. cutaneus brachii medialis (C8-T1),
починається від присереднього пучка плечового сплетення, супроводжує
пахвову артерію і своїми гілками іннервує шкіру присередньої поверхні
плеча, з’єднуючись з міжреброво-плечовими нервами (гілки I-III
міжребрових нервів).
4. Присередній шкірний нерв передпліччя, n. cutaneus antebrachii medialis (C8-T1), бере
початок від присереднього пучка плечового сплетення, супроводжує на плечі пахвову
артерію.
Передня гілка, ranterior, цього нерва іннервує шкіру передньої поверхні передпліччя з
присереднього боку,
задня гілка, r posterior,- шкіру верхніх 2/3задньої поверхні передпліччя з присереднього боку.
5. М’язово-шкірний нерв, n. musculocutaneus (C5-C7), відходить від бічного пучка плечового
сплетення, пронизує дзьобо-плечовий м’ яз і прямує вниз між двоголовим м’язом плеча та
плечовим м’язом.
-На плечі м’язові гілки, rrmusculares,цього нерва
іннервують :передні м’язи плеча - дзьобоплечовий м’яз, плечовий м’яз та двоголовий м’яз
плеча.
-На передпліччі бічний шкірний нерв передпліччя, n. cutaneus antebrachii lateralis,
Іннервує: шкіру передньо-бічної поверхні передпліччя (мал. 315).
-Променевий нерв, n. radialis (C5-T1)
іннервує переважно м’ які тканини задніх ділянок верхньої кінцівки.

По ходу променевий нерв віддає такі гілки:

> М’язові гілки, rr musculares,променевого нерва
іннервують усі задні м’ язи плеча - триголовий м’ яз плеча, ліктьовий м’ яз, суглобовий м’ яз
ліктя, та окремі бічні м’ язи передпліччя - плечопроменевий м’ яз та довгий променевий м’
яз-розгинач зап’ ястка.
> Задній шкірний нерв плеча, n. cutaneus brachii posterior,відходить від променевого нерва, у
пахвовій порожнині йде косо назад, пронизує фасцію плеча і іннервує шкіру задньої поверхні
плеча.
> Нижній бічний шкірний нерв плеча, n. cutaneus brachii lateralis inferior, відходить від
променевого нерва на плечі і іннервує шкіру бічної
поверхні плеча нижче дельтоподібної ділянки.
> Задній шкірний нерв передпліччя, n. cutaneus antebrachii posterior,
відходить від променевого нерва на плечі, пронизує фасцію плеча біля плечопроменевого м’
яза і розгалужується у шкірі задньої поверхні передпліччя.

100. Поперекове сплетення: формування, гілки, ділянки іннервації.

Поперекове сплетення (plexus lumbalis) утворене:
- передніми гілками чотирьох верхніх поперекових спинномозкових нервів;
- частиною ХІІ грудного спинномозкового нерва.
Розташоване попереду поперечних відростків поперекових хребців у товщі великого
поперекового м"язу.
Plexus lumbalis іннервує: поперекові м"язи, м"язи і шкіру нижніх ділянок живота, зовнішні
статеві органи, передню і медіальну групи м"язів стегна, шкіру передньої, латеральної та
медіальної поверхонь стегна, медіальної поверхні гомілки та стопи.
М’язові гілки поперекового сплетення іннервують:
- клубовий м’яз (m. iliacus);
- великий поперековий м’яз (m. psoas major);
- квадратний м’яз попереку (m. Quadratus lumborum).
З-під бічного краю великого поперекового м’яза відходять такі нерви:
1) клубово-підчеревний нерв; клубово-лобковий нерв (n. iliohypogastricus; n. iliopubicus), що
розміщується паралельно до ХІІ ребра та іннервує:
- бічну групу м’язів живота;
- прямий м’яз живота (m. rectus abdominis);
- шкіру над пахвинною зв’язкою (lig. inguinale).
2) клубово-пахвинний нерв (n. ilioinguinalis), що розміщується нижче і паралельно до
клубовопідчеревного нерва (n. iliohypogastricus) та іннервує:
- бічну групу м’язів живота; заходить у пахвинний канал (canalis inguinalis), лягає спереду
сім’яного канатика (funiculus spermaticus) та іннервує:
- шкіру під пахвинною зв’язкою, розгалужуючись на:
- у жінок – передні губні нерви (nn. Labiales anteriores);
- у чоловіків – передні калиткові нерви (nn. scrotales anteriores);
3) бічний шкірний нерв стегна (n. cutaneus femoris lateralis), що пронизує широку фасцію
стегна (fascia lata femoris) в ділянці верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior
superior) та іннервує:
- шкіру бічної поверхні стегна (cutis faciei lateralis femoris);
4) стегновий нерв (n. femoralis) – найбільший нерв поперекового сплетення (plexus lumbalis),
який виходить на стегно (femur) через м’язову затоку (lacuna musculorum). На стегні він
іннервує:
- усі м’язи передньої групи стегна та шкіру над ними.
Від стегнового нерва відходить підшкірний нерв (n. saphenus), який проходить у привідному
каналі (canalis adductorius) і виходить через його передній отвір, лягає на присередню
поверхню гомілки (facies medialis cruris), доходячи до основи великого пальця стопи (basis
hallucis).
Він іннервує:
- шкіру присередньої поверхні гомілки та стопи (cutis faciei medialis cruris et pedis).
5) затульний нерв (n. obturatorius), що виходить зпід присереднього краю великого
поперекового м’яза (margo medialis musculi psoatis majoris), який через затульний канал
(canalis obturatorius) виходить на стегно (femur).
Він іннервує:
- зовнішній затульний м’яз (m. Obturatorius externus);
- капсулу кульшового суглоба (capsula articulationis coxae);
- усю присередню групу м’язів стегна та шкіру над ними;
6) статево-стегновий нерв (n. genitofemoralis), що виходить з товщі великого поперекового
м’яза і розгалужується на:
- стегнову гілку (r. femoralis), що іннервує:
- шкіру в ділянці підшкірного розтвору (hiatus saphenus);
- статеву гілку (r. genitalis), яка іннервує:
- м’яз-підіймач яєчка (m. cremaster) у чоловіків;
- круглу маткову зв’язку (lig. teres uteri) у жінок.

101. Крижове сплетення: формування, топографія, класифікація гілок, загальна

характеристика коротких гілок, Довгі гілки, ділянки іннервації.
Крижове сплетення (plexus sacralis) розміщене на передній поверхні грушоподібного м’яза
й утворене:
- передніми гілками V поперекового спинномозкового нерва;
- передніми гілками всіх крижових спинномозкових нервів, а також передньою гілкою
куприкового спинномозкового нерва.
Передня гілка V поперекового нерва та частина передньої гілки IV поперекового нерва
формують попереково-крижовий стовбур (truncus lumbosacralis), який по передній поверхні
грушоподібного м’яза (m. piriformis) приєднується до передніх гілок I, II, III та IV крижових
спинномозкових нервів крижового сплетення (plexus sacralis).
Від крижового сплетення відходять:
- короткі гілки (rr. breves);
- довгі гілки (rr. longi).
Короткі гілки крижового сплетення
1. М’язові гілки прямують до таких м’язів: грушоподібного (n. musculi
piriformis),внутрішнього затульного (n. musculi obturatorii interni), квадратного м’яза стегна
(n. mucsuli quadrati femoris),непостійно – до верхнього та нижнього близнюкових м’язів.
2. Верхній сідничий нерв, n. Gluteus superior (L4-S1), виходить з порожнини таза через
надгрушоподібний отвір, проходить між малим та середнім сідничними м’язами і досягає
м’яза-натягувача широкої фасції стегна. Іннервує названі м’язи.
3. Нижній сідничий нерв, n. Gluteus inferior (L5-S2), залишає таз крізь підгрушоподібний
отвір, йде до великого сідничного м’яза і розгалужується у його товщі. Крім великого
сідничного м’яза, іннервує ще капсулу кульшового суглоба.
4. Соромітний нерв, n. pudendus (S2-S4), виходить з таза через підгрушоподібний отвір,
огинає сідничу ость і заходить знову у порожнинуттаза через малий сідничий отвір,
потрапляючи до сідничо-відхідникової ямки. Далі нерв йде вперед у соромітному каналі
сідничо-відхідникової ямки і продовжується у свою кінцеву гілку - спинковий нерв
статевого члена (або клітора).
Він іннервує:
- відхідник (anus)
- усі м’язи промежини (mm. perinei)
- статевий член або клітор
- шкіру калитки (cutis scroti) або соромітних губ (cutis labiorum pudendi)

Довгі гілки крижового сплетення.

1. Задній шкірний нерв стегна, n. cutaneus femoris posterior (S1-S3),виходить з порожнини
таза крізь підгрушоподібний отвір присередньо від сідничого нерва, проходить під великим
сідничним м’ язом вниз у задню стегнову ділянку, пронизує широку фасцію і своїми
кінцевими гілками розгалужується у шкірі задньої поверхні стегна до підколінної ямки
включно.
Від заднього стегнового шкірного нерва відходять такі нерви:
а) нижні нерви сідниці, nn.clunium inferiores,
іннервують шкіру нижньої сідничної ділянки;
б) промежинні нерви,nn. perineales,
іннервують шкіру промежини та шкіру присереднього відділу калитки (або великих
соромітних губ у жінок);
в) пронизний шкірний нерв, n. cutaneus perforans,
іннервує шкіру навколо відхідника.
2. Сідничний нерв, n. ischiadicus (L4-S3), - найбільший нерв людського тіла.
Виходить з порожнини таза крізь підгрушоподібний отвір, проходить під великим сідничним
м’ язом збоку від сідничого горба і спускається вниз , досягаючи підколінної ямки.
У верхньому куті підколінної ямки сідничний нерв розділяється на дві великі гілки -
великогомілковий та спільний малогомілковий нерви.
М’язові гілки сідничного нерва іннервують
-задні м’язи стегна - півсухожилковий м’яз, півперетинчастий м’яз, двоголовий м’яз стегна
(за винятком короткої головки двоголового м’яза стегна, яка іннервується спільним
малогомілковим нервом),
-внутрішній затульний м’ яз,
-верхній та нижній близнюкові м’язи,
-великий привідний м’яз.
Суглобова гілка сідничного нерва іннервує - капсулу кульшового суглоба.
А. Великогомілковий нерв.
Великогомілковий нерв, n. tibialis (L4-S3), є безпосереднім продовженням основного
стовбура сідничного нерва. Великогомілковий нерв виходить з гомілково- підколінного
каналу позаду присередньої кісточки, огинає її, пройшовши під утримувачем м’язів- згиначів,
і розділяється на свої кінцеві гілки - присередній та бічний підошвові нерви.

В підколінній ямці від великогомілкового нерва відходять м’язові гілки, присередній шкірний
нерв литки та міжкістковий нерв гомілки.
1. М’язові гілки, rr. musculares,
іннервують - задні м’язи гомілки - литковий, підошовний, камбалоподібний, підколінний,
задній великогомілковий, довгий м’яз-згинач пальців та довгий м’яз-згинач великого
пальця стопи;
гілка до підколінного м’яза іннервує - капсулу колінного суглоба.
2. Присередній шкірний нерв литки, n. cutaneus surae medialis,
Литковий нерв, n. suralis, прямує вниз збоку від малої захованої вени, виходить на бічний
край стопи і віддає бічний тильний шкірний нерв, n. cutaneus dorsalis lateralis,та бічні п’яткові
гілки, rr. сalcanei laterales, які
іннервують - шкіру тилу стопи з латерального боку та шкіру п’яткової ділянки.
2. Міжкістковий нерв гомілки, n. interosseus cruris,
іннервує : кістки гомілки, міжгомілковий синдесмоз та капсулу гомілковостопного
суглоба.
присередні п’яткові гілки, rr. calcanei mediales,які іннервують: шкіру п’яткової ділянки з
присереднього боку.
Присередній підошвовий нерв, и. plantaris medialis, розгалужується на чотири спільні
підошвові пальцеві нерви (mi. digitales plantares communes), іннервують: відвідний м’яз
великого пальця стопи, короткий м’яз- згинач великого пальця стопи, перший
червоподібний м’яз та шкіру присередньої поверхні підошви.
Бічний підошвовий нерв, n. plantaris lateralis,- друга кінцева гілка великогомілкового
нерва, тонша за присередній підошвовий нерв., іннервує: короткий м’яз-згинач мізинця і
роздвоюється на два власні підошвові пальцеві нерви (nn. digitales plantares proprii), які
іннервують шкіру підошвової та обернених одна до одної поверхонь IVго та V-го пальців,
а також шкіру дистальних фаланг цих пальців.
Б. Спільний малогомілковий нерв
Спільний малогомілковий нерв, n. fibularis (peroneus) communis (L4-S2),
-М’язові гілки спільного малогомілкового нерва іннервують: коротку головку двоголового
м’яза стегна. , довгий, короткий та третій малогомілкові м’язи.
-бічний шкірний нерв литки, n. cutaneus surae lateralis, іннервує : шкіру задньобічної поверхні
-Присередній тильний шкірний нерв, n. сutaneus dorsalis medialis,
іннервує шкіру присереднього краю тила та великого пальця стопи .
Проміжний тильний шкірний нерв, n.cutaneus dorsalis intermedius,

Глибокий малогомілковий нерв, n. fibularis (peroneus) profundus, йде вперед розгалужується

на два тильні
-пальцеві нерви стопи (nn. digitales dorsales pedis), які іннервують шкіру обернених одна до
одної поверхонь I та II пальців стопи з тильного боку.
-М’язові гілки, rr. musculares, глибокого малогомілкового нерва іннервують передній
великогомілковий м’яз, довгий м’яз-розгинач пальців, довгий м’яз розгинач великого пальця,
короткий м’яз- розгинач пальців та короткий м’яз-розгинач великого пальця стопи.
 102. Автономна (вегетативна) нервова система: загальна характеристика, особливості
будови, два відділи: симпатичний, парасимпатичний, їх морфологічні відмінності.
Соматична та вегетативна рефлекторні дуги, їх відміни

Автономний (вегетативний) відділ (divisio autonomica) є частиною нервової системи

(systema nervosum), який здійснює іннервацію:
- серця (cor);
- кровоносних судин (vasa sanguinea);
- лімфатичних судин (vasa lymphatica);
- внутрішніх органів (viscera),
Функція автономного; вегетативного відділу (divisio autonomica) координується вищими
автономними (вегетативними) центрами, які містяться в:
- спинному мозку (medulla spinalis);
- мозочку (cerebellum);
- гіпоталамусі (hypothalamus);
- основних ядрах кінцевого мозку (nuclei basales telencephali);
- корі великого мозку (cortex cerebri).
Цей автономний (вегетативний) відділ (divisio autonomica) має ряд особливостей, які
відрізняють його від соматичнoї нервової системи:
- осередкова локалізація автономних (вегетативних) ядер у центральній нервовій системі;
- скупчення тіл ефекторних нейронів у складі периферійної нервової системи у вигляді
автономних (вегетативних) вузлів;
- двонейронність нервового шляху від центрального автономного (вегетативного) ядра до
органа;
- більша частина периферійних волокон автономної частини не має мієлінової оболонки;
- швидкість проведення нервового імпульсу по автономній частині значно менша, ніж у
соматичній нервовій системі

Автономний (вегетативний) відділ (divisio autonomica) поділяється на:

- парасимпатичну частину (pars sympathica);
- симпатичну частину (pars parasympathica).

Основні відмінності симпатичної частини від парасимпатичної частини автономного відділу

(pars sympathica et pars parasympathica divisioni autonomicae) нервової системи полягають у
такому:
1)- симпатичні центри (ядра) розміщені тільки в грудних і поперекових сегментах
спинного мозку (medulla spinalis);
- парасимпатичні центри (ядра) розміщені в головному мозку та крижових сегментах
спинного мозку (encephalon et medulla spinalis);
2)- cимпатичні вузли (ganglia sympathica) розміщені далеко від органів (превертебральні та
параветебральні вузли) й утворюють стовбури (trunci);
- парасимпатичні вузли (ganglia parasympathica) розміщені поблизу органів (параорганні)
або в стінці органів (інтрамулярні вузли);
3)- передвузлові нервові волокна симпатичної частини (neurofibrae preganglionicae partis
sympathicae) є короткі;
- передвузлові нервові волокна парасимпатичної частини (neurofibrae preganglionicae partis
parasympathicae) – довгi;
4)- завузлові нервові волокна симпатичної частини (neurofibrae postganglionicae partis
sympathicae) – довгі й утворюють сплетення;
- завузлові нервові волокна парасимпатичної частини (neurofibrae postganglionicae partis
parasympathicae) – короткі.
За функцією завузлові нервові волокна симпатичної частини та парасимпатичної частини
протилежні.
Соматична рефлекторна дуга Вегетативна рефлекторна дуга

Рецептори у м'язах, шкірі Рецептори у внутрішніх органах

Чутливий нейрон спінального ганглія
Вставний нейрон
Мотонейрон переднього рогу
Ефекторне закінчення
Чутливий нейрон спінального ганглія
Вегетативний прегангліонарний нейрон
бокових рогів
Ганглій в сплетінні або органі
Ефекторне закінчення

103. Шийний відділсимпатичного стовбура: топографія, вузли, прегангліонарні і

післягангліонарні волокна, ділянки іннервації. Симпатична іннервація голови

Шийний відділ симпатичного стовбура вкритий fascia prevertebralis і містить 3 вузли: верхній
нижній і середній.
Верхній шийний вузол ganglion cervicale superius – найбільший з усіх вузлів симпатичного
стовбура, має веретеноподібну форму і розташований спереду поперечних відростків ІІ-ІІ
шийних хребців.  Від верхнього шийного вузла відходять: яремний нерв, внутрішній сонний
нерв, зовнішні сонні нерви, гортано-глоткові гілки, верхній серцевий нерв.

1)Зовнішні сонні нерви (nn. carotici externi), що направляються до зовнішньої сонної

артерії (a. carotis externa) і формують симпатичне зовнішнє сонне сплетення (plexus caroticus
externus), яке розгалужується по гілках зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa).
симпатичну іннервацію судин та залоз: - слизової оболонки носової порожнини і ротової
порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi et cavitatis oris); - сполучної оболонки; кон’юнктиви
нижньої повіки (tunica conjunctiva palpebrae inferioris); - шкіри лиця (cutis faciei).
2)Яремний нерв (n. jugularis) йде по стінці внутрішньої яремної вени (paries venae jugularis
internae) до яремного отвору (foramen jugulare), де розгалужується на гілки, що йдуть у складі
IX, X, XII пар черепних нервів (nervi craniales).
3)Гортанно-глоткові гілки (rr. laryngopharyngei),що беруть участь в утворенні гортанно-
глоткового сплетення (plexus laryngopharyngeus),
іннервують слизову оболонку та кровоноснісудини глотки i гортані (tunica mucosa et vasa
sanguinea pharyngis et laryngis).
4)Верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior),що йде паралельно до
симпатичного стовбура (truncus sympathicus).
Середній шийний вузол – ganglion cervicale medium – має незначні розміри і лежить на рівні 4
шийного хребці. Від цього вузла відходить середній шийний серцевий нерв.
Нижній шийний вузол – ganglion cervicale inferior – розміщений позаду a.subclavia. Цей вузол
часто зливається з верхнім грудним вузлом у шийно-грудний або зірчастий вузол (ganglion
cervicothoracicum)

104. Грудний відділ симпатичного стовбуру

Вкритий fascia endothoracica. Він містить 11-12 вузлів, які лежать спереду головок ребер
( тільки два нижні – на бічній поверхні тіл хребців)

Грудні вузли (ganglia thoracica) віддають: грудні серцеві гілки, грудні легеневі гілки ,
стравохідні гілки, великий нутрощевий нерв, малий нутрощевий нерв, найнижчий
нутрощевий нерв.
Biд грудних вузлів симпатичного стовбура(ganglia thoracica trunci symphatici)відходять гілки:
- сполучні ciрiг ілки (rr. communicantes grisei), які підходять до міжребрових нервів (nn.
intercostales);
- грудні серцеві нерви (nn.cardiaci thoracici),які беруть участь у формуванні серцевого
сплетення (plexus cardiacus);
- грудні легеневі гілки (rr. pulmonales thoracici),що йдуть до бронхів і легень(bronchi et
pulmones), утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis);
- стравохідні гілки (rr. oesophageales),які йдуть до стравоходу(oesophagus)та утворюють
стравохідне сплетення (plexus oesophagealis);
- грудні аортальні гілки (rr. aortici thoracici),що утворюють грудне аортальне сплетення
(plexus aorticus thoracicus);
- великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major),
-малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) входить у симпатичні вузли черевного
сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci).
105. Симпатичні вузли та основні вегетативні сплетення черевної порожнини.

Симпатична частина автономного відділу периферійної нервової системи представлена:

-передвузловими
-завузловими волокнами
---прихребтовими (вузлами симпатичного стовбура) мають вигляд симпатичного стовбура
(truncus sympathicus)
-----передхребтовими (нутрощевими вузлами, або вузлами нутрощевих сплетень)
симпатичними вузлами.

Черевне аортальне сплетіння розташоване в черевній порожнині на передній і бічних

поверхнях черевної частини аорти. Це найбільше сплетіння вегетативної нервової системи. Воно
утворене кількома великими превертебральньмі симпатичними вузлами, відповідними до них
гілками великого і малого внутренностних нервів, численними нервовими стовбурами і гілками, що
відходять від вузлів. Від чревного і верхнього брижових вузлів в різні боки відходять численні гілки, як
промені сонця. Це пояснює стара назва сплетення - "сонячне сплетіння".

Гілки сплетення тривають на артерії, формуючи навколо судин вторинні вегетативні сплетення
черевної порожнини (судинні вегетативні сплетення).
До них відносять непарні: чревное (обплітає черевний стовбур), селезінкове (селезеночную
артерію), печінковий (власну печінкову артерію), верхнє і нижнє брижові (по ходу однойменних
артерій) сплетення.
Парними є шлункові, надниркові, ниркові, яєчкові (яєчникові) сплетення , що
розташовуються навколо судин названих органів. По ходу судин постгангліонарні симпатичні волокна
досягають внутрішніх органів і іннервують їх.

Верхнє і нижнє підчеревні сплетіння. Верхнє підчеревне сплетіння утворюється з гілок

черевного аортального сплетення. За формою воно являє собою пластинку трикутної форми,
розташовану на передній поверхні V поперекового хребця, під біфуркацією аорти. Вниз сплетіння
віддає волокна, які беруть участь в утворенні нижнього подчревного сплетіння. Останнє розташоване
над м'язом, що піднімає задній прохід, у місця ділення загальної клубової артерії. Від цих сплетінь
відходять гілки, що забезпечують симпатичну іннервацію органів малого таза.

106. Поперековий та крижовий відділи симпатичного стовбура: топографія, вузли,

дулянки іннервації.
 Поперековий відділ складається з 3-5 поперекових вузлів, ganglia lumbalia, що розташовані на
передньобічній поверхні тіл поперекових хребців вздовж медіального краю великого поперекового
м'яза

Мають:
1) сірі сполучні гілки підходять до всіх поперекових спинномозкових нервів
2) поперекові нутрощеві нерви nn. splanchnici lumbales, , які мають у своєму складі як
прегангліонарні, так і постгангліонарні волокна що входять до складу черевного аортального
сплетення передвузлові волокна цих нервів переключаються на превертебральних вузлах
вегетативних сплетень черевної порожнини.

Крижовий відділ складається з чотирьох крижових вузлів, ganglia sacralia, які лежать на
тазовій поверхні крижової кістки медіально від тазових крижових отворів.
Внизу правий та лівий симпатичні стовбури сходяться і закінчуються в непарному вузлі,
ganglion impar, який розташований на передній поверхні І куприкового хребця.
Від крижових вузлів відходять:
1) nn. communicantes grisei, сірі сполучні гілки, підходять до всіх крижових спинномозкових
нервів;
2) nn. splanchnici sacrales, крижові нутрощеві нерви, які мають у своєму складі і післявузлові,
і передвузлові волокна, що входять до складу верхнього і нижнього підчеревних сплетень; від
нижнього підчеревного сплетення симпатичні волокна розповсюджуються по всіх гілках внутрішньої
клубової артерії до органів і стінок тазу.
107. Аорта : частини топографія, і гілки висхідної аорти та дуга аорти.
Загальна сонна артерія: топографія зліва і справа гілки, ділянки
кровопостачання
Аорта (aorta) розташована ліворуч від серединної стрілової (сагітальної) площини і складається із
трьох частин:

 висхідна частина, (pars ascendens aortae)

 дуга аорти (arcus aortae)

Від увігнутого півкола дуги аорти відходять тонкі бронхові і трахейні гілки.

Від опуклого півкола дуги аорти беруть початок три артерії: плечо-головний стовбур, ліва загальна
сонна артерія і ліва підключична артерія.

Ці судини живлять ділянки голови, шиї, передньої стінки грудної порожнини і верхніх кінцівок.

 низхідна частина, (pars descendens aortae);

Загальна сонна артерія (лат. arteria carotis communis) — парна артерія бере початок у грудній
порожнині, права від плечоголовного стовбура (лат. truncus brachiocephalicus) та ліва — від дуги
аорти

Загальна сонна артерія поділяється на:

  зовнішню сонну артерію (лат. arteria carotis externa),
 внутрішню сонну артерію (лат. arteria carotis interna).

108. Зовнішня сонна артерія: потографія, передні гілки, ділянки кровопостачання

Зовнішня сонна артерія (лат. arteria carotis externa) — це одна з найбільших парних кровоносних
судин голови та шиї, що відгалужується від загальної сонної артерії.

Зовнішня сонна артерія бере початок від загальної сонної артерії---- Далі судина входить у привушну
слинну залозу потім розгалужується на гілочки, що належать до 3 груп:

 передньої,

до цієї групи належать 3 великі судини:

- верхня щитоподібна артерія, (лат a. thyroidea superior) кровопостачає щитоподібну та

паращитоподібну залози, гортань через верхню гортанну артерію,
- язикова артерія та (лат. a. lingualis) Кровопостачає язик та під'язикову залозу
- лицева артерія. (лат. a. facialis) Кровопостачає обличчя
 середньої
 задньої.

109. Щелепна аретрія, топографія, основні гілки, ділянки кровопостачання, кровопостачання

зубів
Верхньощелепна артерія arteria maxillaris — парна кровоносна судина та друга за величиною
кінцева гілка зовнішньої сонної артерії. Вона проходить медіально від гілки нижньої щелепи

Топографія

Верхньощелепна артерія бере початок медіально від шийки нижньої щелепи, звідки йде вгору і
вперед, проходить у підскроневій ямці, потім у крилопіднебінній ямці, де розгалужується на і гілки

Відділи артерії

Верхньощелепна артерія поділяється на 3 відділи:

-перший або верхньощелепний розташований позаду шийки нижньої щелепи,

-другий або крилоподібний розташований в підскроневій ямці

- третій або крилопіднебінний проходить в крилопіднебінній ямці.

Верхньощелепний відділ
В цьому відділі верхньощелепна артерія розгалужується на:
 Нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris inferior) — проходить у каналі нижньої щелепи та
кровопостачає зуби та ясна. Термінальний відділ цієї гілки — a. mentalis, виходить через
підборідний отвір та кровопостачає м'язи і шкіру підборіддя та нижньої губи.

 Глибока вушна артерія (a. auricularis profunda) кровопостачає скронево-нижньощелепний

суглоб, структури зовнішнього слухового проходу та барабанну перетинку.
 Середня менінгеальна артерія (a. meningea media) — входить через остистий отвір до
порожнини черепа і розгалужується у твердій мозковій оболонці в середній черепній ямці.
Середня менінгеальна артерія є найбільшою судиною, що кровопостачає тверду мозкову
оболонку. Розгалужується на верхню барабанну артерію (a. tympanica superior).
 Передня барабанна артерія (а. tympanica anterior) — входить до слизової оболонки
барабанної порожнини через кам'янисто-барабанну щілину скроневої кістки.

Крилоподібний відділ
В крилоподібному відділі артерія прямує косо вперед і вгору під гілкою нижньої щелепи та
поверхневій (іноді глибокій частині) частині латерального крилоподібного м'яза, проходячи
далі між ділянками прикріплення цього м'язу та входить до крилопіднебінної ямки.

Визначають наступні гілки:

 Верхня задня коміркова артерія (a. alveolaris superior posterior) — ця судина

проходить через отвори горбка верхньої щелепи та кровопостачає великі кутні зуби та
слизову оболонку верхньощелепної (гайморової) пазухи.
 Жувальна артерія (а.masseterica)
 Крилопіднебінні гілки (r. pterygoidei)
 Глибокі скроневі артерії
 Щічна артерія (a. buccalis)

Крилопіднебінний відділ
В третьому відділі верхньощелепної артерії визначають 3 гілки:

 Підочноямкова артерія (a. infraorbitalis) — ця судина проходить через нижню

очноямкову щілину, потрапляє до очної ямки, йде по борозні та нижньоочному
каналі, звідки на лице. Після чого розгалужується на термінальні гілки та
кровопостачає шкіру і м'язи верхньої губи, щоки, носа, нижньої повіки.
Підочноямкова артерія формує анастомози з гілками лицевої артерії; в
підочноямковому каналі від підочноямкової артерії відходять:
 Передні коміркові артерії (aa. alveolares superiores anteriores), що
кровопостачають верхні зубів і ясна;
 Клинопіднебінна артерія (a. sphenopalatine) — кровопостачає слизові оболонки
носа.
  Низхідна піднебінна артерія (a. palatina descendens), ця судина проходить через
великий піднебінний канал і кровопостачає тверде та м'яке піднебіння. Від артерії
відходить артерія крилоподібного каналу (a. canalis pterygoidei), що кровопостачає
верхню частину глотки та слухової труби.

110. Лицева артерія: топографія, основні гілки, ділянки кровопостачання

Лицева артерія (a. facialis) — це парна кровоносна судина, що відходить від зовнішньої сонної артерії
та постачає артеріальну кров до структур обличчя.

Топографія

Лицева артерія відходить від зовнішньої сонної артерії в сонному трикутнику дещо вище язикової
артерії, йде косо вгору під двочеревцевим і шилопід'язиковим м'язами, над якими артерія входить в
піднижньощелепну залозу на задній її поверхні. Потім лицева артерія перекидається над тілом
нижньої щелепи в передньо-нижньому куті жувального м'яза; проходить вперед і вгору через щоку до
кута рота, потім піднімається уздовж бічної поверхні носа, і закінчується на медіальному куті ока
термінальною гілкою під назвою кутова артерія.

Гілки:

 Висхідна піднебінна артерія

 Підборідна артерія (лат. a. submentalis) кровопостачає шкіру та м'язи підборідної ділянки і
нижньої губи.
 Нижня губна артерія
 Верхня губна артерія
 Кутова артерія

111. Внутрішня сонна артерія: топографія, хід, гілка, ділянки кровопостачання

Внутрішня сонна артерія (а. carotis interna) — це кровоносна судина, що відходить від загальної сонної
артерії та несе артеріальну кров до структур голови.

внутрішня сонна артерія поділяється на 4 частини:

 Шийна частина (лат. pars cervicalis) — визначається від місця відходження від загальної сонної
артерії до входу у сонний канал скроневої кістки.
 Кам'яниста частина (лат. pars petrosa) — проходить у сонному каналі
 Печериста частина (лат. pars cavernosa) — проходить в кавернозному синусі.
 Мозкова частина (лат. pars cerebralis) — кінцевий відділ внутрішньої сонної артерії, який
розгалужується на гілки.

Поділяється :
 Очну артерію (a. ophthalmica) відходить від мозкової частини внутрішньої сонної артерії і
через зоровий канал клиноподібної кістки входить в очну ямку

Внутрішня сонна артерія, підійшовши до нижньої поверхні головного мозку,розгалужується в ділянці

зорового перехрестя на чотири кінцеві гілки:

 передню артерію судинного сплетення, (a. choroidea anterior)

 передню мозкову артерію (a. cerebri anterior)
 середню мозкову артерію і(a. cerebri media)
 задню сполучну артерію. (a. communicans posterior)

Ці артерії кровопостачають головний мозок, тому вони називаються артеріями головного мозку
(аrteriae encephali).

112. Кровопостачання головного мозку, судино артеріального кола мозку

Кровопостачання мозку зазвичай поділяється на передній і задній сегменти,

Дві головних пари артерій —2 внутрішні сонні артерії  a. carotis interna (передній сегмент,
кровопостачає передні відділи мозку) і 2 хребетні артерії (задній сегмент, кровопостачає стовбур
мозку і задні відділи мозку).

Передній і задній сегменти з'єднані між собою двосторонніми задніми сполучними артеріями, які є
частиною Вілізієвого кола, яке забезпечує резервний кровообіг у головному мозку забезпечує кров’ю
стовбур, мозочок, кору потиличної частки і частково підкіркові вузли (1/3 усієї крові)

Передній сегмент мозкового кровообігу

Забезпечує кров'ю передні відділи мозку.

Представлений такими артеріями:

Внутрішні сонні артерії: це великі відгалуження лівої і правої гілок загальної сонної артерії,
розташовані на шиї, які входять до порожнини черепа, на відміну від зовнішніх сонних артерій —
гілок, які забезпечують кров'ю тканини обличчя й до порожнини черепа не входять.

Внутрішня сонна артерія розгалужується на передню мозкову артерію і середню мозкову артерію.

 Передня мозкова артерія(ПМА)( anterior cerebral artery)

Сполучна передня артерія: з'єднує обидві передніх мозкових артерії, в межах і уздовж базальної
поверхні мозку.

 Середня мозкова артерія (СМА) (a. cerebri media)

Задній сегмент мозкового кровообігу

Задній сегмент мозкового кровообігу постачає кров до задніх частині головного мозку, включаючи
потиличні частки, мозочок та стовбур мозку. Він представлений такими артеріями:

 -Хребетні артерії: (Vertebral artery)

Всередині черепа обидві хребетні артерії зливаються в базилярну артерію.

Базилярна артерія: забезпечує кров'ю середній мозок, мозочок, і, як правило, переходить у задню
мозкову артерію

 Задньої нижньої мозочкової артерії (ЗНМА)( Posterior inferior cerebellar artery)

 Передня нижня мозочкова артерія (ПНМА) (Anterior inferior cerebellar artery)
 Мостові гілочки (Pontine arteries)
 Верхня мозочкова артерія (ВМА) (Superior cerebellar artery)
 Задня мозкова артерія (ЗМА) (Posterior cerebral artery)
 Задня сполучна артерія (Posterior communicating artery)

113. Підключична та хребтова артерія, топографія, ділянки кровопостачання

Підключична артерія (лат. arteria subclavia) є однією з головних артерій верхньої частини тіла
людини, яка живить голову, верхні кінцівки і верхню частину тулуба людини

Підключична артерія — це парна судина.

Права підключична артерія виходить з плечоголовного стовбура,

Ліва підключична артерія (довша за праву) виходить з дуги аорти.

Відділи підключичної артерії

1. перший — від місця її початку до входу в міждрабинчастий проміжок(У першому

відділі від артерії відгалужуються
 Хребтова артерія (a. vertebralis). Гілки хребтової артерії живлять глибокі м’язи
шиї, шийний відділ спинного мозку з його оболонами, ромбоподібний і
середній мозок, потиличні і частково скроневі частки півкуль великого мозку
 Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna)
 Щито-шийний стовбур (truncus thyrocervicalis).
 Поперечна артерія шиї (a. transversa colli; a transversa cervicis))
2. другий — у міждрабинчастому проміжку
 Реброво-шийний стовбур (truncus costocervicalis)
 Базілярна артерія
3. третій — від міждрабинчастого проміжку до входу в пахвову порожнину

 міждрабинчастого проміжку, артерія біля зовнішнього краю першого ребра продовжується

в пахвову артерію, остання переходить у плечову артерію.
Хребетна артерія (лат. a.vertebralis) — це найбільша гілка підключичної артерії, починається від її
верхньої поверхні, входить у поперечний отвір четвертого шийного хребця і пролягає в каналі,
утвореному отворами в поперечних відростках шийних хребців. Разом з артерією проходить
хребтова вена. 

Залежно від місця розташування в хребтовій артерії розрізняють чотири частини:

 передхребтову — від підключичної артерії до вступу в поперечний отвір шостого шийного

хребця
 поперечну частину — у поперечних отворах шостого-другого шийних хребців
 атлантову частину — у поперечному отворі та однойменній борозні першого шийного хребця
 внутрішньочерепну — у порожнині черепа

114.Грудна аорта: топографія, гілки, ділянки кровопостачання

aorta thoracica

У грудній частині аорти розрізняють:

 пристінкові гілки грудної частини аорти  (rr. parietales partisthoracicaeaortae);

 нутрощеві гілки грудної частини аорти (rr. viscerales partisthoracicaeaortae).

До пристінкових гілок грудної аорти  (rr.parietales partisthoracicaeaortae) належать:

 верхні діафрагмові артерії(aa.phrenicaesuperiores) - парні, забезпечують кровопостачання:

поперекової частини діафрагми (pars lumbalisdiaphragmatis);

 задні міжреброві артерії(aa.intercostalesposteriores) - 10 пар, забезпечують кровопостачання:

 міжребрових м'язів (mm. intercostales);
 ребер (costae);
 шкіри грудей (cutis pectoris);
 м'язів і шкіри передньої стінки черевної порожнини (musculi et cutis parietis anterioris cavitatis
abdominis).

XII задня міжреброва артерія(a.intercostalisposteriorduodecima[XII]) розміщена під заднім краєм XIІ

ребра (costa) і називається підребровою артерією(a. subcostalis), яка розгалужується на:

 спинні гілки(rami dorsales), які постачають кров до м'язів і шкіри спини(musculi et cutis dorsi);
 спинномозкові гілки(rami spinales), які постачають кров до спинного мозку і його оболонки.

Від кожної задньої міжребрової артерії  (a.intercostalisposterior) відходять:

 присередня шкірна гілка(r. cutaneus medialis) табічна шкірна гілка(r. cutaneus lateralis), які
здійснюють кровопостачання:
 до шкіри грудей і живота (cutis pectoris et abdominis);
 бічні гілки грудей(rr. mammarii laterales) забез
 115. Черевна аорта: топографія, гілки, ділянки кровопостачання

Черевна аорта (rami aortae abdominalis)

Гілки черевної частини аорти поділяються на:

 пристінкові гілки (rr. parietales),

 нутрощеві гілки (rr. viscerales), що поділяються на:

 парні гілки;
 непарні гілки.

До пристінкових гілок черевної частини аорти aortae входить:

 серединна крижова артерія(a. sacralis mediana ) - непарна, відходить від місця роздвоєння
аорти(bifurcatio aortae) і заходить у малий таз (pelvisminor), закінчуючись сліпо.

До парних нутрощевих гілок черевної частини аорти(rr.visceralespartisabdominalis aortae)

належать:

 середня надниркова артерія(a.suprarenalismedia ), яка відходить на рівні ІІ поперекового хреб-

ця (vertebralumbalis) і, анастомозуючи з верхніми наднирковими артеріями
(aa.suprarenalessuperiores) та нижніми наднирковими артеріями(aa.suprarenales inferiores),
постачає кров:
 ниркова артерія(a.renalis), що відходить від аорти (aorta) на рівні ІІ поперекового хребця
(vertebralumbalis) і заходить у ниркові ворота (hilumrenale).

До непарних нутрощевих гілок черевної частини аорти(rr. viscerales partisabdominisaortae)

належать:

 черевний стовбур (truncus coeliacus);

 верхня брижова артерія (arteria mesenterica superior);
 нижня брижова артерія (arteria mesenterica inferior).

Ці артерії відходять від передньої поверхні черевної аорти.

116. Загальна, зовнішня і внутрішня клубові артерії, топографія, ділянки кровопостачання

Спільна клубова артерія (arteria iliaca communis)

Спільна клубова артерія опускається в малий таз (pelvisminor) і на рівні крижово-клубового суглоба
(art.sacroiliaca) розгалужується на:

 зовнішню клубову артерію(arteriailiacaexterna);

  внутрішню клубову артерію(arteriailiacainterna).

Внутрішня клубова артерія

(a.iliaca interna)

Внутрішня клубова артерія(a.iliacainterna)розділяється на:

 передній стовбур(truncus anterior);

 задній стовбур(truncus posterior).

Передній і задній стовбури (truncianterioret posterior) забезпечують кровопостачання: стінки і органів

малого таза (parietes et organa pelvis minoris).

Гілки внутрішньої клубової артерії(rami arteriae iliacae internae) поділяються на:

 нутрощеві гілки(rr. viscerales);

 пристінкові гілки(rr. parietales).

До пристінкових гілок внутрішньої клубової артерії(rr. parietales arteriae iliacae internae) нале-
жать:

 клубово-поперекова артерія(a. iliolumbalis)

 бічні крижові артерії(aa. sacrales laterales) бічні крижові артерії(aa. sacrales laterales) 
 верхня сіднична артерія(a.gluteasuperior)
 нижня сіднична артерія(a.gluteainferior),
 затульна артерія(a.obturatoria)
 пупкова артерія(a.umbilicalis)
 верхні міхурові артерії(aa. vesicales superiores)
До нутрощевих гілок внутрішньої клубової артерії(rr.visceralisarteriaeiliacaeinternae) належать:

 артерія сім’явиносної протоки(a.ductusdeferentis), у чоловіків постачає кров до:

сім'явиносної протоки (ductus deferens);
 нижня міхурова артерія(a.vesicalisinferior), забезпечує кровопостачання: сечового міхура
(vesica urinaria); прямої кишки (rectum)
 середня прямокишкова артерія(a.rectalismedia), забезпечує кровопостачання: ампули
прямої кишки (ampullarecti); м'яза-підіймача відхідника (m.levatorani);

117.Стегнова і підколінна артерія, топографія, ділянки кровопостачання

Стегнова артерія (a. femoralis)

Стегнова артерія (a. femoralis) є продовженням зовнішньої клубової артерії (a. iliaca externa),
проходить під пахвинною зв’язкою (lig. inguinale) через судинну затоку (lacuna vasorum), збоку від
стегнової вени (v. femoralis).
Далі стегнова артерія (a. femoralis) лягає в клубовогребінну борозну (sulcus iliopectineus), проходить
вниз по передній стегновій ділянці (regio femoris anterior) в стегновій борозні (sulcus femoralis) і
заходить у привідний канал (canalis adductorius), через який проникає в підколінну ямку (fossa
poplitea), де продовжується в підколінну артерію (a. poplitea).

Від стегнової артерії (a. femoralis) відходять:

 поверхнева надчеревна артерія (a. Epigastrica superficialis), кровопостачає: нижній відділ
апоневроза зовнішнього косого, м’яза живота; шкіру над апоневрозом зовнішнього косого
м’яза живота;
 поверхнева огинальна артерія клубової кістки a. circumflexa ilii superficialis) ється:
 поверхнева зовнішня соромітна артерія(a. pudenda externa superficialis);
 глибока зовнішня соромітна артерія (a. pudenda externa profunda);

Підколінна артерія (arteria poplitea)

Підколінна артерія є продовженням стегнової артерії (a. femoralis), проходить попереду

великогомілкового нерва (n. tibialis) та підколінної вени(v. poplitea) і на рівні нижнього краю
підколінногом’яза (margo inferior musculi poplitei) розгалужується
на:
 передню великогомілкову артерію (a. Tibialis anterior);
 задню великогомілкову артерію (a. Tibialis posterior).

Від підколінної артерії відходять такі гілки:

 бічна верхня колінна артерія (a. Superior ateralis genus);
 присередня верхня колінна артерія (a. Superior medialis genus);
 середня колінна артерія (a. media genus);
 бічна нижня колінна артерія (a. Inferior lateralis genus);
 присередня нижня колінна артерія (a. Inferior medialis genus);
 литкові артерії (aa. surales).

Усі ці артерії беруть участь у кровопостачанні колінного суглоба (art. genus) та м’язів (musculi) на-
вколо нього.
118. Артерії гомілки і стопи: топографія, ділянки кровопостачання

Задня великогомілкова артерія (a. tibialis posterior) є продовженням підколінної артерії

(a. poplitea), проходить у гомілково–підколінному каналі (canalis cruropopliteus) і виходить з–під при
середнього краю камбалоподібного м’яза (margo medialis musculi solei) позаду присередньої кісточки
(malleolus medialis), проходить в окремому фіброзному каналі під тримачем м’язів–згиначів
(retinaculum musculorum flexorum) на підошву (planta), де розгалужується на:

o присередню підошвову артерію (a. plantaris medialis);

o бічну підошвову артерію (a. plantaris lateralis).

Гілками задньої великогомілкової артерії (a. tibialis posterior) є:

 Малогомілкова огинальна гілка (ramus circumflexus fibularis; ramus circumflexus peronealis)

 Mалогомілкова артерія (a. fibularis; a. peronea)
 Присередні кісточкові гілки (rr. malleolares mediales)
 М’язові гілки (rr. musculares) кровопостачають: глибокі м’язи та поверхневі м’язи заднього
відділу гомілки

 Живильна артерія великогомілкової кістки (a. nutricia tibiae; a. nutriens tibiae);

 Бічна підошвова артерія (a. plantaris lateralis), 

Бічна підошвова артерія (a. plantaris lateralis) віддає чотири підошвові плеснові артерії (aa.
metatarsales plantares), які переходять у загальні підошвові пальцеві артерії (aa. digitales plantares
communes).
Кожна з цих артерій (aa. digitales plantares communes) розгалужується на дві власні підошвові
пальцеві артерії (aa. digitales plantares propriae), які кровопостачають на підошві (planta) шкіру з обох
боків відповідних пальців стопи (cutis digitorum pedis).

 Присередня підошвова артерія (a. plantaris medialis),( кровопостачає присередні м’язи

підошви (musculi mediales plantae), анастомозуючи з першою тильною плесновою артерією)
 Передня великогомілкова артерія (a. tibialis anterior)

Передня великогомілкова артерія(a. tibialis anterior)

Передня великогомілкова артерія (a. tibialis anterior) через передній отвір гомілково-
підколінного каналу потрапляє в передню ділянку гомілки, де спускається між т. tibialis
anterior і т. extensor digitorum по передній поверхні міжкісткової мембрани (facies anterior
membranae interosseae) між м’язами переднього відділу гомілки (musculi compartimenti cruris
anterioris) і, проходячи під верхнім тримачем м’язів–розгиначів (retinaculum musculorum
extensorum superius) та під нижнім тримачем м’язів–розгиначів (retinaculum musculorum
extensorum inferius), продовжується на стопу під назвою тильної артерії стопи (a. dorsalis
pedis).
Артерію супроводжують дві вени і глибокий малогомілковий нерв.

Від передньої великогомілкової артерії (a. tibialis anterior) відходять наступні гілки:

-   задня поворотна великогомілкова артерія  (a. recurrens tibialis posterior),

-  передня поворотна великогомілкова артерія (a. recurrens tibialis anterior),

-  м’язові гілки (rr. musculares)

-  передня бічна кісточкова артерія (a. malleolaris anterior lateralis), 

- передня присередня кісточкова артерія (a. malleolaris anterior medialis)

Тильна артерія стопи (arteria dorsalis pedis)

Тильна артерія стопи (a. dorsalis pedis) є продовженням передньої великогомілкової артерії (a. tibialis
anterior) проходить у першому міжкістковому проміжку (spatium interosseum primum), де
розгалужується на:

- першу тильну плеснову артерію (a. metatarsalis dorsalis prima);

- глибоку підошвову артерію (a. plantaris profunda).

Тильна артерія стопи (a. dorsalis pedis) має такі гілки:

- бічну заплеснову артерію (a. tarsalis lateralis);

- присередню заплеснову артерію (a. tarsalis medialis) до бічного краю стопи (margo lateralis pedis) і
присереднього краю стопи (margo medialis pedis);

- дугоподібну артерію (a. arcuata), від якої відходять:

- І–ІV тильні плеснові артерії (aa. metatarsales dorsales prima – quarta [І–ІV]).

Кожна з І–ІV тильних плеснових артерій (aa. metatarsales dorsales prima – quarta [І–ІV]) поділяється на
дві тильні пальцеві артерії (aa. digitales dorsales), які кровопостачають тильні поверхні сусідніх пальців
(facies dorsales digitorum).

119.Пахова та плечова артерії: топографія, ділянки кровопостачання

Пахвова артерія (лат. arteria axillaris) — кровоносна судина, що несе артереріальну кров до тканин
верхньої кінкцівки та є прямим подовженням підключичної артерії та подовжується в плечову
артерію.

Топографія
топографічно починається від рівня зовнішнього краю I ребра
Пахвова артерія лежить у пахвовій порожнині.
- Верхньою межею пахвової артерії служить зовнішній край 1-го ребра.
-Нижня межа артерії — нижній край великого грудного м'язу спереду і найширшого м'язу ззаду.
Пахвова артерія оточена пучками плечового сплетення.

Відповідно до топографії пахвову артерію (arteria axillaris) поділяють на три відділи:

 на рівні груднино-ключичного трикутника (trigonum clavipectorale);
 на рівні грудного трикутника (trigonum pectorale);
 на рівні підгрудного трикутника (trigonum subpectorale)

. У груднино-ключичному трикутнику від пахвової артерії відходять:

 верхня грудна артерія (a. thoracica superior),
 груднино-надплечова артерія (a. thoracoacro- mialis), яка здійснює
кровопостачання: надплечового відростка лопатки (acromion scapulae); -
надплечово-ключичного суглоба (art. acromioclavicularis); підключичного м’яза (m.
subclavius); - дельтоподібного м’яза (m. deltoideus); - великого грудного м’яза (m.
pectoralis major); - малого грудного м’яза. (m.pectoralis minor).

У грудному трикутнику (trigonum pectorale) від пахвової артерії відходить:

 бічна грудна артерія (a. thoracica lateralis), яка постачає кров до мязів (переднього
зубчастого м’яза (m. serratus anterior) і віддає гілки до грудної залози (glandula
mammaria).

У підгрудному трикутнику (trigonum subpectorale) від пахвової артерії відходять:

 підлопаткова артерія (a. subscapularis), яка розгалужується на: - груднино-спинну
артерію (a. thoracodorsalis),

Плечова артерія (лат. а. brachialis) — є безпосереднім продовженням пахвової артерії,

проходить у складі судинно-нервового пучка розташована в ділянці присередньої борозни
двоголового м'яза плеча.
У межах ліктьової ямки плечова артерія ділиться на дві кінцеві гілки —

 -променеву артерію, що йде зовні, і 

-ліктьову, розташовану присередньо.

Гілки плечової артерії

Крім великої кількості дрібних гілок до м'язів і плечової кістки від плечової артерії відходять три великі
гілки: глибока артерія плеча, верхня та нижня ліктьові побічні артерії.

 Глибока артерія плеча (лат. a. profunda brachii)

 Ліктьові обхідні артерії поділяється:

 Верхня ліктьова побічна артерія (лат. a. collateralis ulnaris superior)

 Нижня ліктьова побічна артерія (лат. a. collateralis ulnaris inferior)

120. Артерії передпліччя і кисті, ділянки їх кровопостачання

121. Внутрішня яремна вена : топографія, внутрішньо черепні та поза черепні притоки

Внутрішня яремна вена - V. jugularis interna,

внутрішня яремна вена . Виносить кров з порожнини черепа і органів шиї;

Починаючись у foramen jugulare, в якому вона утворює розширення, bulbus superior venae jugularis
internae, вена спускається вниз, розташовуючись латерально від a. carotis interna, і далі вниз
латерально від a. carotis communis. На нижньому кінці v. jugularis internae перед з'єднанням її з v.
subclavia утвориться другий потовщення -bulbus inferior v. jugularis internae; в області шиї вище цього
потовщення в вені є один або два клапани. На своєму шляху в області шиї внутрішня яремна вена
прикрита m. sternocleidomastoideus і m. omohyoideus.

Притоки внутрішньої яремної вени поділяються на

 внутрішньочерепні і
 позачерепних.

До внутрішньочерепних приток внутрішньої яремної вени(v. jugularis interna)належать:

 - пазухи твердої оболонки (sinus durae matris),які є:

 - поперечна пазуха (sinus transversus);
 - стік пазух (confluens sinuum);
 - крайова пазуха (sinus marginalis);
 - потилична пазуха (sinus occipitalis);
 - кам’янисто-лускова пазуха(sinus petrosquamosus);
 - сигмоподібна пазуха (sinus sigmoideus);
 - верхня стрілова пазуха (sinus sagittalis superior);
 - нижня стрілова пазуха  (sinus sagittalis inferior);
 - пряма пазуха (sinus rectus);
 - верхня кам’яниста пазуха (sinus petrosus superior);
 - печериста пазуха (sinus cavernosus);
 - клино-тім’яна пазуха(sinus sphenoparietalis);
  
 - вени губчатки (vv. diploicae),від кісток черепа(ossa cranii);
 - оболонкові вени (vv. meningeales),від черепної твердої оболонки(dura mater cranialis);
 - верхня очна вена (v. ophthalmica superior)та нижня очна вена (v. ophthalmica
inferior),від органа
 зору (organum oculi);
 - вени лабіринту (vv. labyrinthi),від внутрішнього вуха;
 - випускні вени (vv. emissariae),що сполучають внутрішньочерепні притоки з
позачерепними прито-
 ками внутрішньої яремної вени (v. jugularis interna);
 - вени головного мозку (vv. encephali)–глибокі та поверхневі(vv.рrofundae et
superficiales).

До позачерепних входять:
- глоткові вени (vv. pharyngeae);

- язикову вену (v. lingualis);

 - верхню щитоподібну вену (v. thyroidea superior);

- лицеву вену (v. acialis);

- занижньощелепну вену (v. retromandibularis),вона впадає у лицеву вену(v. facialis)або

безпосе-

редньо у внутрішню яремну вену (v. jugularis interna)

На своєму шляху v. jugularis interna приймає такі притоки:

1) V. facialis, лицьова вена. Притоки її відповідають розгалуженням a. facialis і несуть кров від різних
утворень особи.

2) V. mandibular, за нижньощелепна вена, збирає кров з скроневої області. Далі донизу в v.

retromandibularis впадає ствол, що виносить кров з plexus pterygoideus (густе сплетіння між mm.
pterygoidei), після чого v. retromandibularis, проходячи через товщу привушної залози разом із
зовнішнього сонною артерією, нижче кута нижньої щелепи зливається з v. facialis. Найбільш коротким
шляхом, сполучною лицьову вену з крилоподібним сплетінням, є анастомотіческая вена (v.
anastomotica facialis), яка розташована на рівні альвеолярного краю нижньої щелепи. Поєднуючи
поверхневі і глибокі вени особи, анастомотіческая вена може стати шляхом поширення інфекційного
початку і тому має практичне значення. Є також анастомози лицьовій вени з очноямкових венами.
Таким чином, є анастомотіческіе зв'язку між внутрішньочерепними і позачерепних венами, а також
між глибокими і поверхневими венами особи. Внаслідок цього утворюються багатоярусність венозної
системи голови та зв'язок між різними її підрозділами.

3) Vv. pharyngeae, глоткові вени, утворюючи на горлянці сплетіння (plexus pharygneus), вливаються або
безпосередньо в v. jugularis interna, або впадають в v. facialis.

4) V. lingualis, мовний вена, супроводжує однойменну артерію.

5) Vv. thyroideae superiores, верхні щіткоподібні вени, збирають кров з верхніх ділянок щитовидної
залози і гортані.

6) V. thyroidea media, средняяя щитовидна вена, відходить від бокового краю щитовидної залози і
вливається в v. jugularis interna. У нижнього краю щитоподібної залози є непарне венозне сплетіння,
plexus thyroideus impar, відтік з якого відбувається через vv. thyroideae superiores в v. jugularis interna,
а також по vv. thyroideae interiores і v. thyroidea ima у вени переднього середостіння.

122. Криловидне сплетення: топографія , анастомози з внутрішньочерепними и

позпчерепними притоками
Plexus pterygoideus

Венозна крилоподібні сплетіння розташовується переважно на зовнішній поверхні латеральної

крилоподібні м'язи, хоча своїми дрібними гілками переходить і на медіальну крилоподібні м'яз, і до
отвору слухової труби.

Крилоподібні сплетіння представлено або у вигляді петлистой мережі, або у вигляді кількох великих
венозних стовбурів, оточених дрібними венами

Plexus pterygoideus приймає кров з v. alveolaris inferior, v. meningea media, vv. parotidei, v. temporalis
profunda.

що крилоподібні сплетіння пов'язано з печеристих синусом твердої оболонки головного мозку через
w. emissarii foraminis laceri anterioris et rete foraminis ovalis. Через нижню очноямкову щілину воно
пов'язане з v. ophthalmica inferior. ???
З поверхневими венами особи крилоподібні сплетення е пов'язано допомогою гілок глибокої вени
??? особи. Описані венозні зв'язку мають велике клінічне значення, так як є шляхами перенесення
інфекції.

Відтік крові від крилоподібного сплетення здійснюється через v. mandibularis, яка проходить в ложі
привушної залози і на шиї зливається з лицьового веною.

Є також анастомоз, що з'єднує цю вену із зовнішньої яремної веною.

Ще раз підкреслимо, що в нормі відтік венозної крові здійснюється в напрямку донизу, тобто кров в
крилоподібні сплетіння потрапляє з пещеристого синуса, а не навпаки.

123. Верхня порожниста вена : утворення, топографія, протоки, місце впадіння

Верхня порожниста вена (v. cava superior) – це коротка безклапанна судина діаметром 21-25 мм і
довжиною 5-8 см, який утворюється в результаті злиття правої і лівої плечеголовной вен позаду місця
з’єднання хряща 1 правого ребра про грудиною.

У верхню порожнисту вену (vena cava superior) з правого боку впадає непарна вена (v. azygos).
А з лівого v.hemiazigos і v.hemiazigos acessoria

Ця вена йде вниз і на рівні з’єднання третини правої хряща про грудиною впадає в праве передсердя.

-Попереду вени знаходяться вилочкова залоза (тимус) і покрита плеврою медіастінальна частина
правої легені.

-Праворуч до вені прилягає медіастінальна плевра,

- ліворуч – висхідна частина аорти, а задньою стінкою верхня порожниста вена стикається з
передньою поверхнею кореня правої легені.

У верхню порожнисту вену впадає

-праворуч непарна вена,

а зліва – дрібні середостінні і перикардіальний вени. ???

Верхня порожниста вена збирає кров від трьох груп вен:

 вен стінок грудної і частково черевної порожнин,

 вен голови та шиї і
 вен обох верхніх кінцівок,

тобто від тих областей, які кровоснабжаются гілками дуги і грудної частини аорти.

Непарна вена v. Azygos є продовженням в грудну порожнину правої висхідної поперекової вени яка
проходить між м’язовими пучками правої ніжки поперекової частини діафрагми в заднє середостіння.

Права висхідна поперекова вена на своєму шляху анастомозуючих з правими поперековими венами,
що впадають в нижню порожнисту вену.

Напівнепарна вена v.hemiazigos анастомозуючи з поперековими венами (vv. lumbales), впадають у

нижню порожнисту вену (v. cava inferior) між першим та другим поперековими хребцями (vertebrae
lumbales);

124. Нижня порожниста вена

Нижня порожниста вена (vena cava inferior) починається на рівні IV–V поперекових хребців (vertebrae
lumbales [IV–V]) при злитті:

 лівої спільної клубової вени (v. iliaca communis sinistra);

 правої спільної клубової вени (v. iliaca communis dextra), справа і нижче від
роздвоєння аорти (bifurcatio aortae).

Вона проходить через сухожилковий центр діафрагми (centrum tendineum diaphragmatis) в заднє
нижнє, а потім у верхнє середостіння грудної порожнини (mediastinum superius cavitatis thoracis) і
впадає у праве передсердя (atrium dextrum).

У нижній порожнистій вені (vena cava inferior) розрізняють:

- пристінкові притоки нижньої порожнистої вени (vv. parietales venae cavae

inferioris);
- нутрощеві притоки нижньої порожнистої вени (vv. viscerales venae cavae
inferioris).

До пристінкових притоків нижньої порожнистої вени (vv. parietales venae cavae inferioris) належать:

- поперекові вени (vv. lumbales) – по чотири або п’ять з кожного боку, які збирають
кров від задньої стінки порожнини живота (paries posterior cavitatis abdominis),
хребтового каналу (canalis vertebralis), спинного мозку та його оболонок (medulla
spinalis et meninges), супроводжуючи відповідні поперекові артеріі (aa. lumbales).

Верхні чотири вени переважно впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior), хоч перша з
них може впадати у висхідну поперекову вену (v. lumbalis ascendens).

П’ята є притокою клубово–поперекової вени (v. iliolumbalis) або спільної клубової вени (vena iliaca
communis).

Усі вони анастомозують з висхідною поперековою веною (v. lumbalis ascendens).

- нижні діафрагмові вени (vv. phrenicae inferiores) – вени, які супроводжують однойменні артерії (aa.
phrenicae inferiores).

Праві вени (vv. phrenicae inferiores dextrae) впадають у нижню порожнисту вену (vena cava inferior),

а ліві (vv. phrenicae inferiores sinistrae) – у ліву надниркову вену (v. suprarenalis sinistra), ліву ниркову
(v. renalis) або нижню порожнисту вену (vena cava inferior).

До нутрощевих притоків нижньої порожнистої вени (vv. viscerales venae cavae inferioris) належать:

- права яєчкова вена (v. testicularis dextra), у жінок – права яєчникова вена (v. ovarica dextra), що
починається від заднього краю яєчка (margo posterior testis) чи від воріт яєчника (hilum ovarii)
численними венами, які утворюють лозоподібне сплетення (plexus pampiniformis).

Вона несе кров від правого лозоподібного сплетення (plexus pampiniformis dexter) до нижньої
порожнистої вени (vena cava inferior).

У чоловіків лозоподібне сплетення (plexus pampiniformis) і яєчкова вена (v. testicularis) належать до
складу сім’яного канатика (funiculus spermaticus);

- ліва яєчкова вена (v. testicularis sinistra),

у жінок – ліва яєчникова вена (v. ovarica sinistra), що під прямим кутом впадає у ліву ниркову вену (v.
renalis sinistra);

- ниркові вени (vv. renales) – парні, йдуть від нирков

125. Ворітна вена: утворення, топографія, притоки

Утворення та топографія

Ворітна печінкова вена (vena portae hepatis) розташована у товщі печінково–дванадцятипалокишкової

зв’язки (lig. hepatoduodenale) між спільною жовчною протокою (ductus choledochus) та власною
печінковою артерією (a. hepatica propria) і формується позаду головки підшлункової залози (caput
pancreatis) при злитті:

 верхньої брижової вени (v. mesenterica superior);

 нижньої брижової вени (v. mesenterica inferior);
 селезінкової вени (v. splenica).

Вона збирає венозну кров від не парних органів черевної порожнини (cavitas abdominis), крім печінки
(hepar).

Притоки

До входження у ворота печінки (porta hepatis) у ворітну печінкову вену (v. portae hepatis) входять такі
притоки:

 міхурова вен (v. cystica);

 права шлункова вена (v. gastrica dextra);
  ліва шлункова вена (v. gastrica sinistra);
 передворотарна вена (v. prepylorica);
 припупкові вени (vv. paraumbilicales).

Ці притоки у воротах печінки (porta hepatis) впадають у ворітну печінкову вену (vena portae hepatis),
іноді безпосередньо у печінку.

126.Вени малого таза.

Утворення

Спільна клубова вена(v. iliaca communis)

Спільна клубова вена утворюється на рівні крижово-клубового суглоба (art. sacroiliaca) при злитті:

 - внутрішньої клубової вени (v. iliaca interna);

 - зовнішньої клубової вени (v. iliaca externa).

Внутрішня клубова вена має:

 - пристінкові притоки;
 - нутрощеві притоки, відповідно до розгалуження однойменних артерій.

Пристінковими притоками внутрішньої клубової вени є такі:

 - верхні сідничні вени (vv. gluteae superiores);

 - нижні сідничні вени (vv. gluteae inferiores);
 - затульні вени (vv. obturatoriae);
 - бічні крижові вени (vv. sacrales laterales);
 - клубово–поперекова вена (v. iliolumbalis), що часто впадає у спільну клубову вену (vena
iliaca communis);
 - середня крижова вена (v. sacralis mediana), що часто впадає у ліву спільну клубову вену
(vena iliaca communis sinistra).

Нутрощеві притоки внутрішньої клубової вени формуються із таких венозних сплетень:

- крижове венозне сплетення (plexus venosus sacralis);

- передміхурове залозисте венозне сплетення (plexus venosus prostaticus
- - глибока спинкова вена статевого члена (v. dorsalis profunda penis);
- - глибокі вени статевого члена (vv. profundae penis);
- задні калиткові вени (vv. scrotales posteriores);
- - міхурового венозного сплетення (plexus venosus vesicalis), в яке входять:
- - міхурові вени (vv. vesicales);
- - прямокишкового венозного сплетення (plexus venosus rectalis), в яке входять:
- - верхні прямокишкові вени (vv. rectales superiores), які впадають в нижню
брижову вену (v. mesenterica inferior);

- середні прямокишкові вені її називають лівою, або малої непарної веною), тоньше, ніж непарна
вена, так як в неї впадає тільки 4-5 нижніх лівих задніх міжреберних вен.
Напівнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени проходить між м’язовими
пучками лівої ніжки діафрагми в заднє середостіння, прилягаючи до лівої поверхні грудних хребців

127. Велике і мале коло кровообігу

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, з якого виходить легеневий стовбур, і
закінчується в лівомупередсерді, куди впадають легеневі вени.

Мале коло кровообігу ще називають легеневим, він забезпечує газообмін між кров'ю легеневих
капілярів і повітрям легеневих альвеол.

Велике коло кровообігу

(Серце, лівий шлуночок) → Аорта → Артерії → Артеріоли → Капіляри → Венули → Вени → Порожниста
вена → (Серце, праве передсердя)

Мале коло кровообігу

(Серце, правий шлуночок) → Легеневий стовбур → (Легені) → Легеневі вени → (Серце, ліве
передсердя)

ГМЦР

Гемомікроциркуляторне русло складається з:

 артеріоли (arteriola),
 прекапілярної артеріоли (arteriola precapillaris),
 кровоносного капіляра, або гемокапіляра (vas hemocapillare),
 посткапілярної венули (venula postcappillaris),
 венули (venula).

Між артеріолою і венулою існує артеріоло-венулярний анастомоз (anastomosis arteriolovenularis).

Віддаляючись від серця, артерії галузяться, їхній калібр поступово зменшується до дрібних
прекапілярних артеріол, які у товщі органів переходять в капіляри, що утворюють гемокапілярну сітку
(rete hemocapillare).

Капіляри продовжуються у посткапілярні венули та венули, які зливаються і утворюють вени.

Вени також зливаються, їхній діаметр поступово збільшується, по них кров надходить до серця.
Кровоносні судини відсутні лише в епітеліальному покриві шкіри і слизових оболонок, у волоссі,
нігтях, рогівці ока і суглобових хрящах.

У людини, як і в інших ссавців, кровоносна система складається з двох кіл кровообігу – великого і

малого.
128.Лімфатична система (SYSTEMALYMPHOIDEUM)

Другою судинною системою організму є лімфатична система. Вона складається із замкнутих у витоках
лімфатичних капілярів, лімфатичних судин, лімфатичних вузлів, лімфатичних стовбурів, головних
лімфатичних колекторів — проток, що впадають у венозні кути, утворені підключичною та
внутрішньою яремною венами.

ЛІМФАТИЧНІ КАПІЛЯРИ

Стінка лімфатичних капілярів (див. мал. 218) дуже тонка, складається з одношарового ендотелію.
Тканинна рідина через стінку лімфатичних капілярів проникає у їхній просвіт, змінює свій хімічний
склад, збагачується лімфоцитами (рідше іншими клітинами) і перетворюється на лімфу.

Лімфа прозора, жовтуватого кольору рідина, яка, на відміну від крові, що циркулює по замкнутому
колу, рухається лише в одному напрямку (від периферії до центру).

Лімфатичні капіляри розподілені нерівномірно; їх немає в головному та спинному мозку, плаценті,

пучках посмугованої мускулатури, в часточках печінки, в епідермісі тощо.

Вони розташовані переважно в покривних оболонках (шкіра, серозна, слизова), сполучній тканині
органів, у міжпучковій сполучній тканині посмугованої мускулатури, в адвентиції кровоносних судин
(головним чином великих вен).

ЛІМФАТИЧНІ СУДИНИ

Судини, які відводять лімфу від сіток лімфатичних капілярів, називають лімфатичними. Ці судини
також часто утворюють сітки.

Характерною особливістю лімфатичних судин є наявність перехватів, які чергуються відповідно до

розташування судинних клапанів і деякою мірою регулюють течію лімфи.

Ендотелій стінки лімфатичних судин, на відміну від лімфатичних капілярів, завжди оточений більшою
або меншою кількістю волокнистої сполучної тканини (субендотеліальний шар), а іноді й тонких
мязових пучків (Д. А. Жданов).

Лімфатичні судини (vasa lymphatica) можна поділити на поверхневі, розташовані в дермі й головним
чином у підшкірній клітковині назовні від власної фасції, і глибокі. Останні поділяються на такі, що
розташовані всередині органів і поза ними.

ГРУДНА ПРОТОКА

Основним колектором, який збирає лімфу з відвідних лімфатичних судин, є грудна протока (ductus
thoracicus) (див. мал. 210, 219), яка розвивається в ранньому ембріогенезі з дорзальних лімфатичних
мішків.

Він починається непарним мінливим розширенням, або цистерною лімфи (cisterna chyli), на рівні ТХІ
хребця (іноді нижче) попереду правої ніжки діафрагми і разом з аортою проникає до грудної
порожнини.

Тут грудна протока проходить перед хребтом і позаду аорти, спочатку праворуч від серединної
площини, а потім відхиляється ліворуч і, утворивши на рівні CVII хребця випуклу догори дугу, впадає
в лівий венозний кут, утворений злиттям лівих підключичної і яремної вен (див. мал. 210).
Витоками грудної протоки є великі лімфатичні стовбури:

 поперекові (truncus lumbal is dexter / sinister), які збирають лімфу від нижньої кінцівки, органів
черевної порожнини і стінок живота; кишкові (trunci intestinales), до яких надходить лімфа з
тонкої кишки; бронхо-середостінний (truncus broncho mediastirialis), куди стікає лімфа з лівої
половини грудної клітки та органів грудної порожнини;
 лівий підключичний (truncus subclavius sinister), що збирає лімфу з лівої верхньої кінцівки;
 лівий яремний (truncus jugularis sinister), до якого надходить лімфа від лівої частини голови й
шиї.

Другим великим лімфатичним колектором є права лімфатична (грудна) протока (ductus lymphaticus
dexter) Це стовбур неправильної циліндричної форми 10—15 см завдовжки, утворений внаслідок
злиття правого яремного стовбура (truncus jugularis dexter), що збирає лімфу з правої половини голови
та шиї, правого підключичного стовбура (truncus subclavius dexter), до якого надходить лімфа з правої
верхньої кінцівки і правого бронхо-середостінного стовбура (truncus bronchomediastinal dexter), до
якого стікає лімфа з правої частини грудної клітки та органів грудної порожнини

129. Лімфатичні вузли і судини голови та шиї

Лімфатичні вузли голови включають в себе:

 привушні вузли (nodi lymphatici parotidei), які поділяються на поверхневі і глибокі,

 потиличні (nodi lymphatici occipitales),
 сосцевидні (nodi lymphatici mastoidei),
 подніжнещелепні (nodi lymphatici submandibulares),
 підборідні (nodi lymphatici submentales) та особві лімфатичні вузли.

Лімфатичні судини потиличної області несуть лімфу до потиличним вузлів.

Від вушної раковини і задніх відділів тім'яної і потиличної областей лімфатичні судини голови
направляються до соскоподібного вузлів.

Лімфа від області чола, передніх відділів тім'яної і скроневої областей, барабанної перетинки,
зовнішнього слухового проходу, частини вушної раковини і частини століття надходить в привушні
лімфатичні вузли. З цих вузлів, що виносять судини передають лімфу лімфатичних вузлів шиї.

У піднижньощелепних вузлах збирається лімфа від кісток і м'яких тканин обличчя. В підборіддя
вузли здійснюється лімфовідтікання від нижньої губи і підборіддя.

Лімфатичні судини і вузли голови і шиї:

1 - лімфатичні судини голови;

2 - потиличні лімфатичні вузли;

3 - привушні лімфатичні вузли;

4 - сосцевидні вузли;
5 - подніжнещелепні лімфатичні вузли;

6 - підборідні лімфатичні вузли;

7 - глибокі шийні лімфатичні вузли;

8 - поверхневі шийні лімфатичні вузли;

9 - яремний стовбур;

10 - пахвові лімфатичні вузли;

11 - центральні лімфатичні вузли;

12 - лімфатичні судини молочної залози

Лімфатичні вузли шиї поділяються на

 передні і
 латеральні групи.

Кожна з груп, у свою чергу, ділиться на

 поверхневі і
 глибокі лімфатичні вузли шиї (nodi lymphatici cervicales superficiales et profundi).

Передні поверхневі лімфатичні вузли шиї розташовуються поруч з передньої яремної веною і
зосереджені на поверхневій фасції.

Передні глибокі вузли розташовуються поряд з органами, від яких вони збирають лімфу, і мають
однойменні назви (наприклад, предгортанные, предтрахеальные, щитовидні та ін).

Групу латеральних глибоких вузлів складають надключичні і заглоткові лімфатичні вузли (nodi
lymphatici retropharyngei), а також передні і латеральні яремні вузли, розташовуються близько
внутрішньої яремної вени.

Глибокі вузли шиї приймають лімфу від порожнини носа, рота, частини глотки і середнього вуха, яка
попередньо проходить через потиличні вузли.

Лімфатичні судини мови закінчуються в мовних лімфатичних вузлів (nodi lymphatici linguales). З
мовних вузлів лімфа надходить в подніжнещелепні і підборіддя вузли, а звідти - в заглоткові і
глибокі шийні вузли. Від глибоких шийних вузлів починаються лимфатичеські судини, що проходять з
кожної сторони і супроводжуючі внутрішню яремну вену.

Ці судини утворюють правий і лівий яремні стовбури (tranci jugulares dexter et sinister).

Лівий впадає в грудну протоку, а праворуч - в праву лімфатичну протоку.

130.Серце

СЕРЦЕ, cor, - порожнистий м"язовий орган, який виконує функцію насосу для крові. В людини воно
чотирикамерне:
2 передсердя і 2 шлуночка.

-Праве передсердя і правий шлуночок звуть разом правим, або венозним, серцем.

- та лівий шлуночок звуть разом лівим, або артеріальним, серцем.

Скорочення м"язів камер серця звуть систолою, розслаблення -діастолою.

ЗОВНІШНЯ БУДОВА.

У серця розрізняють:

1)верхівку і основу;

2)4 поверхні та правий край;

3)борозни (вінцева, міжшлуночкові передня та задня).

Верхівка серця, арех cordis, спрямована ліворуч, донизу та уперед, також як і ось серця.

Основа серця,basiscordis, утворена передсердями, аортою та легеневим стовбуром.

Поверхні серця:

1)грудпинно-реброва або передня, faciès sternocostal}S_ (anterior);

2)діафрагмальна або нижня, fac. diaphragmatica (inferior), (клініцисти звуть її задньою);

3)легеневі поверхні, права і ліва, звернені до легень;

4)правий край утворений стінкою правого шлуночка.

Борозни серця:

1)вінцева, sulcus coronarius, розташована поперечно до осі серця на межі передсердь та шлуночків;

2)передня міжшлуночкова, sukas jlttSveirtncularis anterior, знаходиться на передній поверхні серця і

вказує на межу між шлуночками;

3)задня міжшлуночкова, sulcus_interventricularis posterior, розташована на нижній поверхні на межі

між шлуночками.

ВНУТРІШНЯ БУДОВА

Камери серця.

Праве передсердя,atrium dextrum, за формою описується як куб, але має відросток спрямований
уперед – праве вушко Товщина стінок - 2-3 мм.

Лівою стінкою передсердя є між передсердна перегородка^septum_ interatriale, на якій овальна

ямка fossa ovalis
Овальна ямка утворюється після народження на місці овального отвору, який сполучає у плодів
передсердя.

У правому передсерді є отвори:

1)верхньої порожнистої вени, ostium venae cavae superioris

2)нижньої порожнистої вени,^ostium venae cavae infériorisa

3)вінцевого синуса,^ostium sinus coronarii та

4)правий передсердно-шлуночковий, ostium atnoventriculare dextm.

Через отвори порожнистих вен, а також вінцевого синуса у праве передсердя вливається венозна
кров, яка потім тече у правий шлуночок через правий передсердно-шлуночковий отвір.

Правий шлуночок,>vgntricuiu.sdexter, за формою нагадує трьохгранну піраміду.

Товщина стінки - 5-6 мм.

Внутрішня її поверхня нерівна, має багато виступів - це м"язові перекладки та сосочкові м"язи.

Ліва його стінка (спільна з лівим шлуночком) - це міжшлуночкова перегородка,

sjyjtuminterventriculare.

Її верхній менший відділ тонкий, утворений фіброзною тканиною - перетинчаста частина;

основа товстого більшого нижнього відділу утворена м"язовою тканиною - м"язова частина. Правий
шлуночок має 2 отвори:

1)правий передсердно-шлуночковий,'..ostium atrioventricularej dextrum, |

2)отвір легеневого стовбура, ostium truncipulmonalis.

Правий передсердно-шлуночковий отвір закривається розташованім у правому шлуночку правим

передсердно-шлуночковим (тристулковим) клапаном,. valvaatrioventricularisdextra.

Призначення тристулкового клапана — пропускати кров тільки у одному напрямку: з правого

передсердя у правий шлуночок; під час систоли шлуночків вів щільно закривається. Для того, щоб
стулки не виверталися під тиском крові у передсердя під час систоли шлуночка, до вільних країв
стулок клапана прикріплені сухожилкові струни chordaetendineae,якi відходять від сосочкових м"язів.

Отвір легеневого стовбура також має одноіменний клапан, для того, щоб кров текла тільки у одному
напрямку - з правого шлуночка до легеневого стовбура.

Цей клапан складається з 3-х півмісяцевих заслонок; під час діастоли шлуночків він щільно
закривається.

Ліве передсердя битsinistrumj схоже на праве і має відросток спрямований уперед - 1 ліве вушко.

У Правою його стінкою є міжпередсердна перегородка.

Ліве передсердя має 5 отворів.

Чотири з них - отвори легеневих вен .ostiavenarum

Легеневі вени несуть до лівого передсердя артеріальну кров від легенів.

5-й, найбільший, - лівий передсердно-шлуночковий отвір,[ostiumatrioventricularesinistrum через який
кров тече з лівого передсердя до лівого шлуночка.

Лівий шлуночок,ventriculussinister,^ має форму конуса.

Патологоанатоми вважають, що нормальна товщина його стінки - 10-12 мм.

Внутрішня поверхня лівого шлуночка, також як і правого, - нерівна; її виступи утворені м"язовими
перекладками та сосочковими м"язами.

Права його стінка (спільна з правим шлуночком) - це міжшлуночкова перегородка.

Лівий шлуночок має 2 отвори:

1)лівий передсердно-шлуночковий та

2)аорти.

Лівий передсердно-щлуночковий отвір, ; ostiumatrioventricularesinistrum,^ закривається

розташованим у шлуночку лівим передсердно- шлуночковим або мітральним (двостулковим)
клапаном,valvaatrioventricularissinistras. mitralis.

Призначеній мітрального клапана - пропускати кров" тільки у одному напрямку: з лівого передсердя у
лівий шлуночок; під час стистоли шлуночків він закривається.

Отвір аорти,[ostiumaortae,^ має одноіменний клапан, який складається з 3-х півмісяцевих заслонок.

Його призначення пропускати кров тільки у одному напрямку - з лівого шлуночка до аорти; під час
діастоли шлуночків він щільно закривається.

Стінки серця утворені 3-ма оболонками:

 ендокардом,
 міокардом та
 епікардом.

Ендокард - внутрішня оболонка, вистілає камери серця зсередини і утворює клапани, які являють
собою дуплікатури ендокарда.

Міокард - м"язова (середня) оболонка, утворена особливою серцевою м"язовою тканиною, яка
визначає товщину стінок камер; міокард передсердь має 2 шари, а шлуночків - 3 шари.

Епікард - серозна оболонка, яка тонкою плівкою вкриває міокард ззовні.

Іннервація серця здійснюється:

 парасимпатична - блукаючими нервами,

 симпатична - симпатичними стовбурами (

Гілки блукаючих нервів та симпатичних стовбурів утворюють серцеві сплетення - позасерцеве та

внутрішньосерцеве.

Блукаючи нерви гальмують,

симпатичні нерви - стимулюють діяльність серця.

Перикард (осердя), або навколосерцева сумка, pericardium, - замкнений фіброзно- серозний мішок,
усередині якого розташоване серце і який відмежовує його від сусідніх органів.

Стінка перикарда утворена 2 шарами:

 внутрішній -серозний перикард,

 зовнішній шар - фіброзний перикард.

Серозний перикард складається з 2-х пластинок

 пристінкової і
 вісцеральної.

Вісцеральна пластинка перикарду - це епікард. Між вісцеральною і паріетальною пластинками

перикарду є щилина -порожнина перикарда, заповнена невеликою кількістю серозної рідини.

Топографія серця.

Серце знаходиться у грудній порожнині у передньому середостінні на діафрагмі; 2/3 серця ліворуч,
1/3 праворуч від середньої сагітальної площини.

-Попереду воно межує з грудниною та ребрами,

-з боків - з легенями,

-позаду - зі стравоходом.

Проекція серця на передню грудну кпітку:

Лікарі визначають 3 межі серця - верхню, праву та ліву.

Верхня межа знаходиться на рівні верхніх країв 3-х реберних хрящів.

Права -на 2-3 см праворуч від правого краю груднини (на рівні III-Vребер).

Ліва- визначається у V міжрєбер"ї не доходячи 1 см до лівої середньоключичної лінії (тобто

присередньо або праворуч від неї).

Точки вислуховування отворів та клапанів серця.

1) Мітральний клапан (та лівий прсдсердно-шлуночковий отвір) вислуховуються на верхівці серця - у V

міжребер"ї біля лівої середньоключичної лінії.

2) Тристулковий клапан (та правий передсердно-шлуночковий отвір) - біля з'єднання V правого ребра
з грудниною.

3) Клапан (та отвір) легеневого стовбура - у II лівому міжребер'ї біля груднини.

4) Клапан (та отвір) аорти — у II правому міжребер"ї біля груднини.

131.Кровопостачання.

Артерії серця - права і ліва вінцеві - відходять від початкового розширеного відділу аорти (цибулини).

Права вінцева артерія, а. coronaria dextra, іде праворуч, по вінцевій борозні переходить на
діафрагмальну поверхню серця і повертає у задню міжшлуночкову борозну під назвою задня
міжиїлуночкова гічка,ramus interventricularis posterior

. Артерія кровопостачає: праве передсердя, правий шлуночок (більшу частину), задню частину
міжшлуночкової перегородки.

Ліва вінцева артерія, a. coronaria sinistra, потужнішазаправу, іде ліворуч у вінцеву борозну і
поділяється на2 гілки:

 Передню між шлуночкову,ramus inter ventricularis anterior, та

 огинаючу,ramus circumflexus, яка розташована у вінцевій борозні і на діафрагмальній поверхні
серця анастомоз уєзa. coronaria dextra.

Артерія кровопостачає: ліві шлуночок та передсердя, передню більшу частину міжшлуночкової

перегородки та передню стінку правого шлуночка.

Вени серця зливаються у вінцевий синус,sinus coronarius, який відкривається у праве передсердя.

Найбільші з них:

 велика вена серця,vena cordismagna;с

 середня вена серця,v. cordismedia,
 та мала вена серця,v. cordisparva.

Крім вен системи вінцевого синуса є такі, що впадають у праве передсердя, та найменші вени, які
впадають в усі камери серця.

Іннервація серця здійснюється:

парасимпатична - блукаючими нервами, симпатична - симпатичними стовбурами (див.далі). Г

ілки блукаючих нервів та симпатичних стовбурів утворюють серцеві сплетення - позасерцеве та

внутрішньосерцеве. Блукаючи нерви гальмують, а симпатичні нерви - стимулюють діяльність серця.

Перикард (осердя), або навколосерцева сумка, pericardium, - замкнений фіброзно- серозний мішок,
усередині якого розташоване серце і який відмежовує його від сусідніх органів.

Стінка перикарда утворена 2 шарами:

 внутрішній -серозний перикард

 зовнішній шар - фіброзний перикард.

Серозний перикард складається з 2-х пластинок – пристінкової і вісцеральної.

Вісцеральна пластинка перикарду - це епікард.

Між вісцеральною і паріетальною пластинками перикарду є щилина -порожнина перикарда,

заповнена невеликою кількістю серозної рі