Міністерство охорони здоров'я України

Запорізький державний медичний університет

Кафедра оториноларингології

Клінічна анатомія, фізіологія та методи

дослідження носа, приносових пазух
Зовнішній ніс Розрізняють такі елементи
зовнішнього носа: корінь, спинку,
скати, крила та кінчик. Стінки його
утворені такими тканинами:
кістковою, хрящовою та шкірою.

❖ Radix hasi –
корінь носу
❖ Dorsum nasi -
спинка носу
❖ Apex nasi –
кінчик носу
❖ Nares – ніздрі
❖ Septum mobile –
носова
перегородка
Кісткова частина носу складається з:
- парних носових кісток
(ossa nasalia) ;

- лобових відростків
верхньої щелепи(processus
frontalis maxillae) ;

- носового відростка
лобової кістки.
Кістки носа разом із
передньою носовою вістю
утворюють грушоподібний
отвір (apertura periformis),
що веде до носової
порожнини. apertura periformis
Хрящова частина носу Хрящі носа покриті
надхрящницею,
Латеральний хрящ носу, cartilago nasi lateralis
perichondrium, і
Великий хрящ крила, cartilago alaris major (розрізняють
з'єднуються як між
медіальну та латеральну ніжки)
собою, так і з
Малі хрящі крил, cartilagines alares minores
прилеглими кістками
Додаткові носові хрящі, cartilagines nasales accessoriae
фіброзною тканиною.
 Кровопостачання носу

Гілки a. facialis Гілка a. ophthalmica (від

(від зовнішньої сонної артерії): внутрішньої сонної артерії):
• a. labialis superior • a. dorsalis nasi
• a. angularis
• a. nasalis lateralis
Порожнина носу розділена перегородкою на праву та ліву
половини і має передні отвори – ніздрі та задні – хоани, що
ведуть у носоглотку. Кожна половина має чотири стінки.
Носові ходи:
• Верхній: відкриваються задні
комірки решітчастої кістки та
пазуха клиноподібної кістки
• Середній: відкриваються
середні та передні комірки
решітчастої кістки, пазуха
верхньощелепної кістки.
• Нижній: відкривається
носослізний канал
Слизова оболонка:
• Нюхова ділянка
• Дихальна ділянка

Розпил порожнини носу у фронтальній

площині
В сагітальній площині
 Верхня стінка порожнини носа, або дах (склепіння), у передньому відділі
утворена носовими кістками, у середніх відділах - решітчастою (дірчастою,
ситоподібною) пластинкою решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis
ethmoidalis), у задньому відділі - передньою стінкою клиноподібної пазухи.

Скелет порожнини носу та орбіти

(вид знизу, горизонтальний розпил через серединні відділи входу в орбіту)
Медіальна стінка, або перегородка носу (septum nasi), складається з
переднього хрящового та заднього кісткового відділів. Хрящовий відділ
утворений хрящем перегородки носу - чотирикутним хрящем (cartilago septi
nasi), верхній край якого утворює передній відділ спинки носа, а
передньонижній відділ бере участь у формуванні рухомої частини перегородки
носу (pars mobilis septi nasi). Кістковий відділ утворений в задньоверхній ділянці
та в середньому відділі перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки
(lamina perpendicularis), а в задньонижньому – самостійною кісткою
перегородки носу – лемішем (vomer).
Нижня стінка спереду утворена піднебінним відростком верхньої щелепи, а
ззаду - горизонтальною пластинкою піднебінної кістки, що становлять
palatum osseum, у передньому відділі якого помітно отвір різцевого каналу,
canalis incisivus.

Скелет порожнини носу

(вид зверху, нижня стінка порожнини носу, горизонтальний розпил
через величні відростки верхніх щелеп)
Латеральна стінка: спереду: носова кістка і лобний
відросток верхньої щелепи, слізна кістка, лабіринт
решітчастої кістки, нижня раковина, перпендикулярна
пластинка піднебінної кістки та медіальна пластинка
крилоподібного відростка клиноподібної кістки.
• На латеральній стінці у вигляді горизонтальних пластин розташовуються
три носові раковини (conchae nasales): нижня, середня і верхня (conchae
nasalis inferior, media et superior). Нижня носова раковина, найбільша за
розміром, є самостійною кісткою, середня та верхня раковини утворені
гратчастою кісткою.
• Всі носові раковини, прикріплюючись до латеральної стінки порожнини
носа у вигляді довгастих сплощених утворень, формують під собою нижній,
середній і верхній носові ходи.
У передній третині нижнього носового ходу знаходиться отвір носослізного каналу.
На латеральній стінці середнього носового ходу – щілина напівмісячної форми (hiatus
semilunaris), що веде до поглиблення – лійки (infundibulum).
Краї щілини обмежені ззаду та спереду решітчастим міхуром, спереду та знизу –
гачкоподібним відростком. У воронку відкриваються спереду і зверху вивідний отвір
лобної пазухи, біля його заднього кінця – отвір верхньощелепної пазухи (hiatus maxillaris).
Сюди ж відкриваються передні та середні комірки решітчастої кістки. У верхній носовий хід
відкривається отвір клиноподібної пазухи та задні комірки решітчастої кістки.
 Кровопостачання
Гілка a.ophthalmica (від внутрішньої сонної артерії), яка в орбіті ділиться на передні та
задні решітчасті артерії та гілкою із системи зовнішньої сонної артерії основно-піднебінна
артерія (a.sphenopalatina).
Кровоточива зона носа (locus Kisselbachii). Розташовується в області передньої третини
носової перегородки за рахунок наявності густої судинної мережі. Ця ділянка є джерелом
70% носових кровотеч.
Відтік крові
відбувається по v.facialis
та v.ophtalmica.
Вони анастомозують з
plexus pterygoideus,
sinus cavernosus, що
забезпечує зв'язок вен
носа з венами черепа,
орбіти, глотки
(це має значення для
розвитку ускладнень).
Іннервація порожнини носа:
• Нюхова. Нюхові волокна відходять від веретеноподібних клітин
нюхового епітелію і через lamina cribrosa проникають у порожнину
черепа до нюхової цибулини.
• Чутлива. Здійснюється I (n.ophthalmicus) та II (n.maxillaris) гілками
трійчастого нерва. З I гілки відходять передні та задні решітчасті
нерви (nn.ethmoidalis anterior et posterior), які іннервують бічні
відділи та склепіння носової порожнини. ІІ гілка бере участь в
іннервації носа прямо та через анастомоз з крилопіднебінним
вузлом, від якого відходять задні носові нерви, в основному до
перегородки носу. Від II гілки відходить n.infraorbitalis до слизової
оболонки дна носової порожнини та верхньощелепної пазухи.
Гілки трійчастого нерва анастомозують між собою, тому біль з носа
і навколоносових пазух іррадіює в область зубів, очей, лобу та
потилиці.
• Секреторна. Симпатична та парасимпатична іннервація носу та
навколоносових пазух представлена ​видієвим нервом (n.canalis
pterygoidei), який починається від верхнього шийного симпатичного
вузла та від вузла колінця лицевого нерва.
 Приносові пазухи
- Передні
(верхньощелепні,
лобові, середні та
передні комірки
решітчастої кістки) -
- Задні
(клиноподібні та
задні комірки
решітчастої кістки)
Фізіологія носу
Ніс виконує такі фізіологічні функції:
- дихальну,
- нюхову,
- захисну,
- резонаторну (розмовну).
 Дихальна функція
Ця функція є основною функцією носу. У нормі через ніс
проходить все повітря, що вдихається і видихається.
Під час вдиху, зумовленого негативним тиском у
грудній порожнині, повітря спрямовується в обидві
половини носа. Основний потік повітря прямує знизу
вгору дугоподібно по загальному носовому ходу
вздовж середньої носової раковини, повертає дозаду
та вниз, йде в бік хоан. При вдиху з приносових пазух
виходить частина повітря, що сприяє зігріванню та
зволоженню повітря, що вдихається, а також частковій
дифузії його в нюхову ділянку.
При видиху основна маса повітря йде на рівні нижньої
носової раковини, частина повітря надходить у
приносові пазухи.
Дугоподібний шлях, складний рельєф та вузькість
внутрішньоносових ходів створюють значний опір проходженню
струменя повітря, що має фізіологічне значення – тиск потіку
повітря на слизову оболонку носа бере участь у збудженні
дихального рефлексу.
Якщо дихання здійснюється через рот, вдих стає менш глибоким,
що зменшує кількість кисню, що надходить в організм. При цьому
зменшується і негативний тиск з боку грудної клітки, що, у свою
чергу, призводить до зменшення дихальної екскурсії легень та
подальшої гіпоксії організму, а це спричиняє розвиток цілого ряду
патологічних процесів з боку нервової, судинної, кровотворної та
інших систем, особливо у дітей .
 Захисна функція
Під час проходження через ніс повітря, що вдихається,
очищається, зігрівається і зволожується. Зігрівання повітря
здійснюється за рахунок дратівливого впливу холодного
повітря, що викликає рефлекторне розширення та заповнення
кров'ю кавернозних судинних просторів. Об'єм раковин значно
збільшується, відповідно звужується ширина носових ходів. У
цих умовах повітря в порожнині носа проходить тоншим
струменем, стикається з більшою поверхнею слизової
оболонки, через що зігрівання йде інтенсивніше. Зігріваючий
ефект тим більше виражений, що нижча температура
зовнішнього повітря.
Зволоження повітря в порожнині носа відбувається за рахунок
секрету, що виділяється рефлекторно слизовими залозами,
келихоподібними клітинами, лімфою та слізною рідиною.
У дорослої людини протягом доби у вигляді пари з носових
порожнин виділяється близько 300 мл. води, проте цей обсяг
залежить від вологості та температури зовнішнього повітря,
стану носу, а також інших факторів.
Механізм самоочищення дихальних шляхів, що
називається мукоциліарним транспортом
(мукоциліарний кліренс), здійснюється
миготливим епітелієм.
Поверхня миготливих клітин покрита численними
віями, що здійснюють коливальні рухи. Кожна
війчаста клітина має на своїй поверхні 50-200
війок довжиною 5-8 мкм і діаметром 0,15-0,3
мкм. Кожна війка має власний руховий пристрій -
аксонему. Частота руху вій 6-8 помахів у сек.
Рухова активність вій миготливого епітелію
забезпечує пересування носового секрету і
частинок пилу, що осіли на ньому, і
мікроорганізмів у напрямку до носоглотки.
•Миготливий епітелій захищає
слизову оболонку носа від
висихання.
•Забезпечує кондиціювання
повітря, що вдихається
шляхом випаровування води
та обігріву;
•Транспортує частинки, що
осіли на слизове покриття.
До захисних механізмів відносяться також рефлекс
чхання та слизовиділення.
Сторонні тіла, пилові частинки, потрапляючи в
порожнину носа, викликають рефлекс чхання: повітря
раптово з певною силою викидається з носа, тим
самим видаляються дратівливі речовини.
 Нюхова функція
Нюховий аналізатор відноситься до органів хімічного
відчуття, адекватним подразником якого є молекули
пахучих речовин (одоривектори).
Пахучі речовини досягають нюхової ділянки разом із
повітрям при вдиханні через ніс. Нюхальна ділянка (regio
olfactorius) починається від нюхової щілини (rima
olfactorius), яка знаходиться між нижнім краєм середньої
носової раковини та перегодкою носу, йде догори до даху
порожнини носа, має ширину 3-4 мм. Для сприйняття
запаху необхідно, щоб повітря дифундував в нюхову
ділянку.
Це досягається короткими форсованими вдихами через
ніс, при цьому утворюється велика кількість завихрень,
спрямованих в нюхову зону (такий вдих людина робить,
коли нюхає).
Порушення нюху може бути
первинним, коли воно пов'язане з
ураженням рецепторних клітин, що
проводять шляхи або центральні
відділи нюхового аналізатора, і
вторинним - при порушенні припливу
повітря до нюхової області.
Нюх різко знижується (гіпосмія) і іноді
зникає (аносмія) при запальних
процесах, поліпозних змінах слизової
оболонки, атрофічних процесах у
порожнині носа.
Крім того, рідко зустрічається
перекручений нюх - кокосмія.
Приносові пазухи відіграють в
основному резонаторну та захисну
функції.
Резонаторна функція носа і приносових пазух полягає в тому, що
вони, будучи повітроносними порожнинами, поряд з глоткою,
гортанню і ротовою порожниною беруть участь у формуванні
індивідуального тембру та інших характеристик голосу.
Маленькі порожнини (комірки решітчастої кістки, клиноподібні
пазухи) резонують більш високі звуки, тоді як великі порожнини
(верхньощелепні та лобові пазухи) резонують нижчі тони.
Оскільки величина порожнини пазух у нормі у дорослої людини
не змінюється, тембр голосу зберігається на все життя
постійним.
Невеликі зміни тембру голосу відбуваються під час запалення
пазух через потовщення слизової оболонки. Положення м'якого
піднебіння певною мірою регулює резонанс, відгороджуючи
носоглотку, а отже, і порожнину носа, від середнього відділу
глотки та гортанні, звідки йде звук. Параліч або відсутність
м'якого піднебіння супроводжується відкритою гугнявістю
(rhinolalia aperta), обтурація носоглотки, хоан, порожнини носа
супроводжуються закритою гугнявістю (rhinolalia clausa).
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОРОЖНИНИ
НОСУ ТА ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ
1. Передня та задня риноскопія
2. Ендоскопічне дослідження порожнини носа
3. Ольфактометрія
4. Передня активна риноманометрія, акустична
ринометрія
5. Фотореєстрація (за наявності естетичного
дефекту)
6. Комп'ютерна томографія, цифрова об'ємна
томографія
7. Магнітно-резонансна томографія
8. Дослідження мукоциліарного транспорту
ПЕРЕДНЯ РИНОСКОПІЯ
ПЕРЕДНЯ РИНОСКОПІЯ
СЕРЕДНЯ РИНОСКОПІЯ
Для орієнтовного огляду середнього відділу порожнини
носа досить правою рукою трохи закинути голову
досліджуваного назад: тоді стають доступними для огляду:
передній кінець середньої раковини, під ним міхур
решітчастої кістки (bulla ethmoidalis) і розташований на
тому ж рівні виступ на перегородці носу (tuberculum).
Однак для докладнішого огляду середнього відділу
порожнини носа такий прийом недостатній. Для цієї мети
застосовують спеціальний носорозширювач із довгими,
сплощеними, витонченими стулками (дзеркало Кілліана).
 ЗАДНЯ РИНОСКОПІЯ

Схематичне зображення проведення задньої риноскопії

(язик шпателем відсунутий донизу, дзеркало заведено за піднебінний
язичок): 1. піднебінний язичок; 2. дзеркало; 3. язик; 4. шпатель
ЗАДНЯ РИНОСКОПІЯ
Картина носоглотки при задній
риноскопії(схема)
1- хоани;
2-леміш;
3-носові ходи: а-верхній, б- середній, в-
нижній;
4 - задні кінці носових раковин:
а- нижньої, б-середньої, в-верхньої;
5- склепіння носоглотки, де знаходиться ІІІ
носоглоткова мигдалина;
6 – бокові стінки глотки, де на рівні задніх
кінців нижніх носових раковин
відкриваються отвори слухових труб;
7- тубарні валики, утворені тубарними
мигдаликами
ЕНДОСКОПІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПОРОЖНИНИ НОСУ
 СУБ'ЄКТИВНА ОЛЬФАКТОМЕТРІЯ
(Приклад одного з тестів)

Sniffin’ Sticks Test (Німеччина)

 ОБ'ЄКТИВНА ОЛЬФАКТОМЕТРІЯ

Нюхові
викликані
потенціали
 МЕТОДИ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ СТРУКТУР ПОРОЖНИНИ НОСУ
ТА ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ

Цифрова об'ємна томографія Магнітно-резонансна Комп'ютерна томографія

томографія