Клінічна анатомія жіночої сечостатевої ділянки

промежини (regio urogenitalis femininum ).

Пошарова будова жіночої сечостатевої ділянки.
Хірургічна анатомія судин і нервів сечостатевої
ділянки промежини жінок. Жіночий сечівник
(urethra feminine). Хірургічна анатомія
кровопостачання та іннервації жіночих статевих
органів (organa genitalia feminina externa )

Підготувала: лікар-інтерн акушер-

гінеколог
Тимофієва Анастасія Сергіївна
Національний медичний університет
імені О.О. Богомольця

Кафедра оперативної хірургії та

топографічної анатомії НМУ імені
О.О.Богомольца
Жіноча статева система (systema genitale
femininum)
Жіноча статева система поділяється на внутрішні жіночі статеві органи
та зовнішні жіночі статеві органи.

• До зовнішніх жіночих статевих органів (ogana genitalia feminina

externa) відносять – жіночу соромітну ділянку (pudendum femininum).
До соромітної ділянки належать: лобок, великі соромітні губи, малі
соромітні губи, присінок піхви, дівоча пліва, цибулина присінка, великі
присінкові залози, малі присінкові залози, клітор, жіночий сечівник.

• До внутрішніх статевих органів (genitalia interna) належать вагіна

(vaginae, colpos), матка (uterus), маткові труби (tubae uterinae),
яєчники (ovarium, oophoron).
 Зовнішні жіночі статеві органи
1. Mons pubis. 2. Labium majus
pudendi. 3. Labium minus pudendi. 4.
Hymen. 5. Ostium vaginae. 6. Ostium
ductus glandulae vestibularis major.
7. Ostium urethrae externum. 8.
Clitoris. 9. Preputium clitoridis. 10.
Comissura labiorum anterior. 11.
Comissura labiorum posterior. 12.
Fossa vestibuli vaginae. 13. Frenulum
clitoridis. 14. Anus.
Лобок це найнижча ділянка передньої черевної стінки. Завдяки
значному розвитку в цій ділянці підшкірної клітковини, він має вигляд
підвищення і називається горбком Венери (mons Veneris). У
статевозрілих жінок лобок вкритий волоссям із горизонтальною
верхньою межею (оволосіння за жіночим типом).
Великі статеві губи (labia pudenda majora) - це дві поздовжньо розміщені
шкірні складки із сполучнотканинною основою і жировим прошарком
всередині. Обидві складки йдуть від лобка вниз і назад, обмежують з
боків статеву щілину (rima pudendi). Довжина кожної із статевих губ
складає 8 см, ширина - 2-3 см. Угорі великі статеві губи непомітно
переходять у лобок і утворюють передню спайку (commissura labiorum
anterior), а внизу вони сполучаються й утворюють задню спайку вагіни
(commissura posterior).
Відтягнувши задню спайку, можна виявити простір між нею і дівочою
плівою - човноподібну ямку (fossa navicularis). У передній частині
великих статевих губ віялоподібно розходяться закінчення круглих
маткових зв’язок.
Простір між задньою спайкою вагіни і прямою кишкою називають
промежиною (perineum).
У нижній третині глибоко під шкірою у
товщі великих губ розміщені
бартолінієві залози (glandulae
Bartolini).
Бартолінієві залози мають
альвеолярно-трубчасту будову. Кожна
залоза складається з кількох часточок,
кожна з яких у свою чергу,
складається з декількох альвеол,
вистелених всередині залозистим
епітелієм і мають вивідні протоки, що
з’єднуються в одну спільну вивідну
протоку завдовжки 1,5-2 см, яка
відкривається біля входу у вагіну на
внутрішній поверхні малих статевих
губ, там, де вони зливаються з
великими губами.
Бартолінієві залози виробляють
прозорий секрет лужної реакції.
Малі статеві губи (labia pudenda minora) розміщені досередини від
великих статевих губ у вигляді двох паралельних складок слизової
оболонки й обмежують присінок вагіни. Верхній їх кінець
розщеплюється на дві складки. Одна з них йде над клітором і,
з’єднуючись з такою ж із протилежного боку, утворює крайню плоть
клітора (preputium clitoridis). Задні кінці малих губ утворюють вуздечку
(frenulum labiorum pudendi).
Між малими статевими губами знаходиться присінок вагіни (vestibulum
vaginae). У товщі малих статевих губ розміщені цибулини присінка
(bulbus vestibuli).
Клітор (clitoridis) складається з двох сполучених між собою печеристих
тіл (corpora cavernosum clitoridis) . Він має вигляд невеликого горбка у
передньому куті статевої щілини.
У ньому розрізняють голівку і тіло, яке складається з печеристих тіл і
ніжки, що прикріплюються до окістя лобкових і сідничних кісток. Клітор
має велику кількість судин і нервів, а в його шкірі дуже багато нервових
закінчень. Сальні залози, на які багатий клітор, виділяють смегму.
Функціонально клітор є органом статевого відчуття.
Цибулина присінка піхви (bulbus vestibuli) – це непарне густе венозне
сплетення за типом кавернозного тіла, яке покрите білковою
оболонкою. Цей утвір складається з двох частин (правої та лівої),
розміщених в основі великих і малих статевих губ у ділянці присінка і
нижнього відділу вагіни, що підковоподібно охоплюють спереду вхід у
вагіну.
Передні (верхні) звужені частини цибулини, з’єднуючись, охоплюють
зверху сечовидільний канал.
Задні (потовщені) кінці бокових частин цибулини присінка прикривають і
прилягають до бартолінієвих залоз. Кожна з бокових частин цибулини
ззовні знизу частково прикрита цибулинно-печеристим м’язом.
Присінок піхви (vestibulum vaginae) - ділянка, що обмежована
присередніми поверхнями малих соромітних губ. Спереду від
присінка піхви розміщений клітор, а позаду від нього ямка присінка
піхви.

У присінок піхви відкриваються: зовнішній отвір сечівника (ostium

urethrae externum), що розміщений між клітором (спереду) та
отвором піхви (ззаду); вивідні протоки великих пристінкових залоз;
отвори яких розташовані на при середній поверхні малих соромітних
губ, а також вивідні протоки малих присінкових залоз (glandulae
vestibulares minores).

Отвір піхви прикритий дівочою перетинкою (hymen) чи її залишками.

Це тонка сполучнотканинна плівка, яка розміщена на межі між
піхвою та її присінком. У дівочій перетинці є один або декілька
отворів, різних за формою та розмірами. Слизова оболонка покрита
багатошаровим плоским епітелієм.
 Промежина (perineum)
Є два поняття промежини.
Перше, вужче (гінекологічне), визначає м’які тканини (шкіра, м’язи,
фасції), що розміщені між переднім краєм відхідника і задньою спайкою
великих соромітних губ у жінок та задньою стінкою калитки у чоловіків.
Друге, ширше (анатомічне), поняття визначає промежину як комплекс
м’яких тканин, що формують тазове дно і закривають нижній отвір таза,
що обмежений: спереду - нижнім краєм симфізу, ззаду - верхівкою
куприка, з боків - нижніми гілками лобкових i сідничних кісток та
сідничними горбами.
Промежина має форму ромба. У чоловіків через промежину проходять
сечівник і пряма кишка, а у жінок – ще й піхва. Промежину пронизують
судини і нерви зовнішніх статевих органів.
Умовна лінія, що з’єднує між собою обидва сідничні горби, поділяє
промежину на сечово-статеву і відхідникову ділянки. По серединній лінії
промежини проходить швом промежини (raphe perinei).
У сечово-статевій ділянці промежини розміщені зовнішні статеві органи,
сечівник, відповідні м’язи, а у відхідниковій – кінцевий відрізок прямої
кишки, фасції та м’язи, тазова діафрагма, відхідник, а з боків від прямої
кишки, - права і ліва сіднично-відхідникові ямки (fossaе ischioanalеs),
заповнені жировим тілом (corpus adiposum fossae ischiorectales).
Жіноча промежина. Вигляд знизу.

1. M. ischiocavernosus. 2. M.
transversus perinei profundus. 3. M.
transversus perinei superficialis. 4.
M. bulbospongiosus. 5. Corpus
perineale, seu centrum perinei. 6.
Ostium vaginae. 7. Ostium urethrae
externum. 8. Glans clitoridis. 9. M.
sphincter ani externus. 10. M.
levator ani. 11. Lig. anococcygeum.
12. Anus. 13. Tuber ischiadicum. 14.
M. gluteus maximus.
М’язи сечово-статевої ділянки промежини поділяються на поверхневі та
глибокі.
А. Поверхневі:
• поверхневий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei superficialis)
• цибулинно-губчастий м’яз (m. bulbospongiosus)
• сіднично-печеристий м’яз (m. ischiocavernosus)

Б. Глибокі м’язи сечостатевої ділянки:

• глибокий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei profundus)
• зовнішній м’яз-замикач сечівника (m. sphincter urethraeexternus) .

М’язи тазової відхідникової промежини, також поділяються на поверхневі та

глибокі.
А. Поверхневі м’язи
• зовнішній м’яз – замикач відхідника (m. sphincter ani externus).
Б. Глибокі м’язи
• м’яз-підіймач відхідника (m. levator ani)
• лобково-куприковий м’яз (m. coccygeus)
 Особливості м’язів зовнішніх статевих
органів жіночої промежини.
Цибулинно-губчастий м’яз проходить справа та зліва від піхви. Він
починається від промежинного тіла, вкриває з боку велику присінкову залозу,
цибулину присінка і вплітається в печеристе тіло клітора.
Функція: стискує вени, що відводять кров з цибулини присінка, сприяючи
наповненню її кров’ю; звужує отвір піхви; стискує великі залози присінка,
сприяючи виділенню з них секрету.

Сідничо-печеристий м’яз прикріплюється до білкової оболонки печеристих тіл

клітора на його спинці.
Функція: стискує вени і печеристі тіла клітора, сприяючи просуванню крові до
головки клітора i перешкоджає відтіканню її у вени.

Зовнішній м’яз - замикач сечівника у жінок охоплює не тільки сечівник, а й

піхву. Пучки м’яза обходять з боків сечівник та піхву i спереду від сечівника
перехрещуються з волокнами протилежного м’яза, закінчуючись у сполучній
тканині між сечівником і перетинкою промежини. Позаду від піхви волокна м’яза
закінчуються в промежинному тілі.
Функція: стискає сечівник i отвір піхви.
Особливістю м’яза - підіймача відхідника у жінок є те, що м’яз проходить повз піхву та
сечовий мixyp, вплітається м’язовими й еластичними волокнами в їx стінки. Завдяки
скороченню притягає задню стінку піхви до передньої, звужуючи отвір піхви, піднімає дно
таза та відхідникову частину прямої кишки.
• Волокна глибокого поперечного м’яза промежини у жінок з’єднуються зі стінкою
піхви, в його товщі розташовані великі залози присінка.
Функція: скорочуючись, він стискає великі залози присінка, сприяючи виділенню з них
секрету.
Внутрішні статеві органи
 Внутрішні статеві органи
Вагіна - це м’язово-еластична трубка, яка сполучає матку із зовнішнім
середовищем. В її верхню частину виступає вагінальна частина шийки
матки, внаслідок чого утворюються переднє, заднє і два бокових
склепіння. Заднє склепіння (9-10 см) глибше, ніж переднє. Вагіна
знаходиться позаочеревинно і лише заднє склепіння покрите
очеревиною.

Стінка вагіни складається з трьох шарів: внутрішній - слизова

оболонка, яка покрита багатошаровим плоским епітелієм і не має
залоз; середній - м’язовий (середній – кільцеподібний, внутрішній і
зовнішній - поздовжній); третій - сполучнотканинна основа, яка містить
окремі м’язові волокна. Товщина стінки вагіни становить 3-4 см.
Слизова оболонка вагіни має поперечні складки (columnae rugarum),
які після пологів згладжуються. Завдяки цій складчастості вагінальна
трубка може значно розтягуватись у довжину, що й буває під час родів
при проходженні плода через вагіну.
Передня стінка вагіни прилягає до сечового міхура і сполучена з ним
пухкою сполучною тканиною, утворюючи міхурово-вагінальну
перегородку (septum vesicovaginalis). Із сечовивідним каналом
передня стінка вагіни зв’язана більш інтимно щільною
сполучнотканинною уретрально-вагінальною перегородкою
(septum urethrovaginalis), за рахунок якої цей відділ вагіни є
товстіший за задню стінку. Остання безпосередньо прилягає до прямої
кишки.

Матка (uterus) - це гладком'язовий порожнистий орган, який має

грушоподібну форму, трохи сплющену в передньо-задньому напрямі.
Вага її - 50 г, довжина - 8 см, ширина (від одного трубного кута до
іншого) 5 см. Товщина стінок матки складає 1-2 см (рис.3.2).
У матці розрізняють тіло (corpus uteri) і шийку (cervіx uteri). Зверху тіло
обмежене масивним куполоподібним дном (fundus uteri). По боках
обидві поверхні органа утворюють ребра матки (margo uteri dexter et
sinister). Порожнина матки (cavum corporis uteri) має вигляд щілини
трикутної форми з основою, повернутою до дна. У кутах основи
відкриваються отвори маткових труб (tubae uterinae). Місце переходу
тіла матки в шийку звужене і називається перешийком (isthmus uteri).
Перешийок - це канал довжиною близько 1 см, який зверху переходить у
порожнину матки, а знизу - в шийковий канал. Він має анатомічний і
гістологічний зів. Анатомічний зів відповідає місцю щільного прикріплення
очеревини до матки спереду. Гістологічний зів - межа переходу слизової
матки в слизову шийки. За морфологічною будовою перешийок матки подібний
і на шийку, і на тіло матки: за будовою слизової оболонки - на тіло матки, а за
будовою м’язових стінок - на шийку.
До кінця 3-го місяця вагітності з перешийка, нижнього відділу тіла матки і
верхнього відділу шийки матки починає формуватися нижній сегмент матки. До
кінця вагітності висота нижнього сегмента становить 6 см. При родах він
розтягується і до кінця першого періоду пологів висота його досягає 10-12 см.

Шийка матки має витягнуту циліндричну форму, довжина її в середньому

становить 3 см. Нижня третина шийки охоплюється вагіною, тому доступна для
вагінального дослідження.
Шийка матки ділиться на дві частини: надвагінальну (portio supravaginalis)
та вагінальну (portio vaginalis). Канал шийки матки (canalis cervicis uteri) має
внутрішнє (orificium internum canalis cervicalis) і зовнішнє (orificium
externum canalis cervicalis) вічка. Зовнішнє вічко цервікального каналу в
жінок, які не народжували, має точкову форму, після родів -щілиноподібну.
Його обмежують передня (labium anterius) і задня (labium posterius) губи.
У тілі матки розрізняють три шари: слизову оболонку (ендометрій),
м’язовий шар (міометрій), серозний покрив (периметрій). Очеревина
покриває матку на більшій частині її поверхні. Спереду матка покрита
очеревиною до рівня перешийка, тому міхурово-маткова заглибина
(excavatio vesicouterina) менш глибока, ніж прямокишково-маткова (excavatio
rectouterina). Ззаду очеревина покриває тіло матки, шийку матки і склепіння
вагіни.
Переходячи на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-маткову
заглибину (excavatio rectouterina) - простір Дугласа. Бокові стінки матки не
покриті очеревиною, тому що очеревина з передньої і задньої поверхонь тіла
матки відходить у сторони, покриваючи великі судини. Потім обидва листки
очеревини з’єднуються, утворюючи парну широку зв’язку (lig. latum uteri). У
товщі широкої зв’язки матки по вільному краю вгорі проходить маткова труба,
нижче знаходиться власна зв’язка яєчника (lig.ovarii proprium), позаду і
спереду - кругла зв’язка матки (lig. teres uteri). В основі широкої зв’язки,
товщі навколоматкової клітковини (parametrium) проходять сечовід і маткова
артерія, розміщені маткові й вагінальні венозні та нервові сплетення.

• У нормі матка відносно поздовжньої осі таза нахилена допереду (anteversio

uteri). Тіло матки з шийкою утворює тупий кут, відкритий допереду
(anteflexio uteri).
Яєчник (ovarium) - це парна жіноча статева залоза. Його маса 5-8 гр. Розміри
яєчника такі: довжина становить 3-4 см, ширина - 2 см, товщина - 1 см.
За допомогою брижі (mesovarium) він фіксується до заднього листка широкої
зв’язки матки. Яєчник має два кінці (трубний і матковий), дві поверхні (медіальну
і латеральну), два краї (передній брижовий і задній вільний).
Поверхня його покрита зародковим епітелієм, тому яєчник - єдиний орган, який
розміщується інтраперитонеально, але не покритий очеревиною. Межа
очеревини чітко візуалізується вздовж брижового краю яєчника. Тут знаходяться
і ворота залози (hilus ovarii), через які проходять судини.
В яєчнику розрізняють епітелій, що вкриває вільну поверхню, білкову оболонку,
кірковий і мозковий шари.
Білкова оболонка складається зі сполучної тканини, волокна якої розташовані
паралельно до поверхні яєчника.
У кірковому шарі містяться численні первинні фолікули, фолікули в різних
стадіях розвитку, жовті тіла та їх залишки.
Мозковий шар яєчника складається зі сполучнотканинної строми з домішками
м’язових волокон. У стромі проходять численні судини і нерви.
До стінки таза яєчник приєднують зв’язки, які підвішують його (lig suspensorium
ovarii). В їх товщі проходять судини залози (vasa ovarica). До матки вона
приєднується власною зв’язкою (lig ovarii proprium).
Маткові труби (tubae uterinae).
Починаються від кутів матки (біля дна), йдуть між листками широких зв’язок у
бік стінок таза і закінчуються лійкоподібно (infundibulum) (мал.3.2). Довжина
труби - 10-12 см.
У ній розрізняють такі частини: інтерстиціальну (pars interstitialis),
перешийкову (pars isthmica), ампулярну (pars ampullaris). Ширина просвіту
труби в інтерстиціальній частині близько 1 мм, в ампулярній - 6-8 мм.
Стінки маткової труби складаються з трьох шарів: слизової, м’язової оболонок і
серозного (очеревинного) покриву. Слизова оболонка маткової труби утворює
поздовжні складки. Величина та їх кількість збільшуються у напрямку до
ампулярного кінця труби. Слизова оболонка вкрита одношаровим
циліндричним миготливим епітелієм, війки якого обернені й рухаються в
напрямку матки.
М’язовий шар маткової труби складається із зовнішнього (поздовжнього),
середнього (циркулярного) та внутрішнього підслизового (теж поздовжнього)
шарів.
В ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення. За рахунок
послідовного скорочення м’язів утворюються перистальтичні рухи, яйцеклітина
пересувається в бік матки. Допомагає цьому миготливий епітелій маткової
труби.
 КРОВОПОСТАЧАННЯ, ІНЕРВАЦІЯ
ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
Зовнішні статеві органи кровопостачаються з:
1. внутрішньої парної статевої артерії (a. pudenda interna), яка відходить від
внутрішньої клубової артерії (a. iliaca interna);
2. зовнішньої статевої артерії (a. pudenda externa), яка починається від
стегнової артерії і піднімається вгору медіально від зовнішнього кільця пахового
каналу;
3. a. obturatoria, яка відходить від внутрішньої клубової артерії, зовнішньої
сім’яної артерії (a. spermatica interna)-гілочки зовнішньої клубової артерії (a.
iliaca interna).
Від внутрішньої парної статевої артерії до зовнішніх статевих органів відходять
основні гілки:
1.артерія промежини (a. perinealis), що розпадається на гілочки, які
називають задніми гілками статевих губ (vasa pudenda ext. inferior a. pudenda
ext. super)
2.артерія клітора (a. clitoridis), від якої відходять артерії присінка вагіни (a.
bulbi vestibuli vaginae), невеликі гілочки до сечовивідного каналу.
Від внутрішньої парної статевої артерії до прямої кишки відходять гілки
гемороїдальні артерії (a. haemorrhodalis).
Внутрішні статеві органи кровопостачаються кров’ю із судин, які відходять
безпосередньо від аорти (яєчникова артерія) і внутрішньої клубової артерії
(маткова артерія).

Матка отримує артеріальну кров з маткової (a. uterina) і, частково, яєчникової

артерій (a. ovarica).
Маткова артерія кровозабезпечує матку, широку і круглу маткові зв’язки, маткові
труби, яєчники і вагіну, йде в основі широкої зв’язки матки вниз і медіально,
перехрещується із сечоводом і, віддавши до шийки матки і вагіни (на рівні
перешийка матки) вагінальну артерію (a. vaginalis), повертається вгору і
піднімається по ребру матки до її кута.

У жінок, які народжували, артерія характеризується звивистістю. Вона віддає гілки

до тіла матки, труби (ramus tubarius) і яєчника (ramus ovaricus), що утворюють
множинні розгалуження в м’язовій і слизовій оболонках, особливо виражені при
вагітності.
Яєчники і маткові труби кровозабезпечуються в основному за рахунок яєчникової
артерії, яка відходить від черевної аорти й опускається в таз разом із сечоводом.
Підходячи до зв’язки, яка підвішує яєчник, яєчникова артерія віддає гілочки до
яєчників, анастомозує з яєчниковими гілками маткової артерії
Від яєчникової артерії відходять також трубні гілочки, які анастомозують
з однойменними гілками маткової артерії. Верхня частина вагіни
забезпечується кров’ю з низхідних гілок маткової артерії, середня
частина - з вагінальних гілок нижньої міхурової артерії (a. vesicalis
inferior), нижня частина -з гілок внутрішньої статевої артерії і середньої
прямокишкової артерії (a. reсtalis media), гілок внутрішньої клубової
артерії.
Від внутрішньої статевої артерії відходять гілки, які йдуть до входу в
вагіну. Вагіна кровозабезпечується за рахунок гілок внутрішньої клубової
і вагінальної артерій (низхідна гілка маткової артерії).
Вагінальна артерія відходить від маткової на рівні шийки матки і
продовжується по бокових стінках вагіни, живлячи її верхній відділ.
Кровозабезпечення яєчників здійснюється за рахунок яєчникової чи
сім’яної артерії, яка бере початок від аорти (рідше - від ниркової артерії).
Яєчникова артерія при відходженні від аорти в малому тазу йде поряд із
сечоводом, особливо близько - в ділянці лійково-тазової зв’язки.
Безпосередньо до яєчника судини йдуть через брижу, яка й отримала
назву воріт яєчника.
 Іннервація внутрішніх статевих
органів
Іннервація внутрішніх статевих органів здійснюється за рахунок як
симпатичної, так і парасимпатичної частини вегетативної нервової
системи.

Матка іннервується волокнами симпатичного походження, до них

приєднуються спинномозкові волокна (n. vagus, n. phrenicus, rami
communicantes) і крижове сплетення.

Тіло матки інервується за рахунок симпатичних волокон підкрижового

нерва (верхнього підчеревного сплетення), який починається від
черевного аортального сплетення. Перешийок матки іннервується
тазовим (нижнім підчеревним) сплетенням. Воно також іннервує пряму
кишку, сечовий міхур, сечоводи, вагіну. Це сплетення парне і розміщене
з обох боків матки.
• Матка іннервується гілками матково-вагінального сплетення,
утвореного переважно нижньо-передніми відділами нижнього
підчеревного сплетення.

• Шийка матки і вагіна іннервуються парасимпатичними нервами, які

йдуть від матково-вагінального сплетення. Яєчники отримують
іннервацію від яєчникового сплетення, до якого підходять нервові
волокна аортального і ниркового сплетень. До зовнішніх статевих
органів йдуть гілочки статевого нерва, який бере початок від
крижового внутрішнього нерва (n. splanchnici sacrales).

• Маткові труби іннервуються частково від яєчникового сплетення,

частково – від матково-вагінального.
Дякую за увагу!