АНАТОМІЯ ГЛОТКИ

Підготувала проф.С.А.Левицька

Глотка (Pharynx) являє собою

порожнину, яка міститься спереду
шийної частини хребта і доходить
до нижнього краю 6-го шийного
хребця; внизу вона переходить у
стравохід. Довжина глотки — 12—
14 см. Стінки її утворені
сполучнотканинним фіброзним
листком і рядом м'язів. Глотка
з'єднується слуховою трубою з
барабанною порожниною, хоанами
— з носовою порожниною, через зів
— з ротовою порожниною,
гортанню і стравоходом. Отже, в
глотці перехрещуються травний і
дихальний шляхи.

У глотці розрізняють верхню

стінку, яка є зовнішньою частиною
основи черепа, задню і дві бокові
стінки. Верхня частина глотки
називається склепінням (fornix
pharyngis). Передньої стінки майже
немає, бо тут глотка сполучається з
сусідніми порожнинами — ротом і,
через хоани, носом.
Глотка поділяється на три
відділи: верхній —- носоглотку ,
середній—ротоглотку і нижній —
гортаноглотку
Межами поділу носоглотки і
ротоглотки є продовження твердого
піднебіння, ротоглотки і
гортаноглотки - паралельна їй
площина, котра проходить через
надгортанник
 Глотка поділяється на три відділи: верхній —- носоглотку ,
середній—ротоглотку і нижній — гортаноглотку
Носоглотку обмежує вгорі
основна частина потиличної кістки
і клиновидна кістка. При ковтанні
м'яке піднебіння піднімається і
притискається до задньої стінки
глотки, відокремлюючи носоглотку
від середньої частини глотки.
На бічних стінках носоглотки
на рівні задніх кінців нижніх
носових раковин містяться устя
слухових труб обмежовані ззаду
хрящовими валиками На задньо-
верхній стінці носоглотки
міститься конгломерат лімфоїдної
тканини — глотковий або
носоглотковий (третій) мигдалик.
Збільшення глоткового мигдалика
в розмірах називається
аденоїдними вегетаціями або
аденоїдами. Біля устя слухових
труб також є скупчення лімфоїдної
тканини — трубні мигдалики
(п'ятий та шостий).
Середній відділ глотки (ротоглотка) лежить між 2-им і 3-ім шийними
хребцями і е продовженням носоглотки. Ця частина глотки обмежена
задньою і боковими стінками, спереду вона сполучається з порожниною рота.
Зів обмежений згори краєм м'якого піднебіння, знизу — прикореневою
частиною язика і з боків — піднебінними дужками М'яке піднебіння (palatum
molle) являє собою звислу рухому м'яку м'язову стінку. По середній лінії
м'яке піднебіння подовжене, і ця частина має назву язичка (uvula).
В зіві по боках є трикутні ніші, які
розташовуються між передніми (язико-
піднебінними) і задніми (піднебінно-глотковими)
дужками. Між дужками, в мигдаликових нішах,
лежать піднебінні мигдалики (перший і другий),
які становлять основну частину лімфатичного
апарата глотки.
На задній і бічних стінках глотки у серед-
ньому і нижньому відділах її є скупчення
лімфоїдної тканини у вигляді окремих вузликів
або поздовжніх тяжів позаду задніх піднебінних
дужок.
 Піднебінні мигдалики мають
вільну поверхню — медіальну, яка
обернена в зів, і зовнішню поверхню,
приховану в паратонзилярній
клітковині бічної стінки глотки і
вкриту щільною фіброзно-сполучною
капсулою. На вільній поверхні
мигдалика відкриваються лакуни або
крипти; їх буває 8—15 і більше.
Поверхня піднебінного мигдалика
вкрита багатошаровим плоским
епітелієм, який проходить в глиб
крипт і вистилає їх. Основу
1 – фолікули мигдалика піднебінного мигдалика становить
2 – лакуни ретикулярна тканина з великою
3 – строма мигдалика
кількістю вміщених у ній фолікулів.
Паренхіма мигдалика пронизана
сполучнотканинними перетяжками,
які з'єднуються з капсулою
мигдалика.
Нижній відділ глотки —
гортаноглотка — лежить на рівні від
верхнього краю 4-го до нижнього
краю 6-го шийних хребців. Ця час-
тина глотки звужується внизу у
вигляді лійки. В просвіті нижнього
відділу глотки є вхід у гортань. По
боках, між стінкою глотки і
черпакувато-надгортанною зв'язкою,
ГЗ – грушоподібні закутки
утворюються грушоподібні закутки.
гортаноглотки
Стінки глотки складаються з чотирьох шарів: слизової оболонки,
фіброзної оболонки, м'язів і фасції.
Слизова оболонка носоглотки е продовженням слизової оболонки носа і
вкрита миготливим, а в інших відділах — багатошаровим плоским епітелієм.
Слизова оболонка глотки в усіх відділах містить багато залоз, які продукують
слиз.
На корені язика є язиковий мигдалик (четвертий) — утвір, що
складається з лімфоїдної тканини і входить до лімфатичного глоткового
кільця. У дітей язиковий мигдалик має більш обмежену і виражену форму, а
у старшому віці він має вигляд розкиданих лімфатичних вузликів.
Фіброзна оболонка глотки являє собою дуже щільну пластинку, за
допомогою якої глотка прикріплюється до основи черепа. До фіброзної
оболонки щільно прирощена слизова оболонка глотки, а позаду і з боків
прилягає м'язовий шар глотки. Донизу фіброзна оболонка тоншає і містить
велику кількість еластичних волокон.
М'язовий шар побудований з поперечносмугастої мускульної тканини і
складається з поздовжніх (піднімачі глотки —levatores pharyngis) і
поперечних (констрикторів — constrictores) м'язів.
Поздовжні м'язи глотки
(піднімачі) утворюють шар,
розміщений всередині від
стискачів, тобто ближче до
фіброзного шару. Ці м'язи значно
слабші від констрикторів. До них
належать шило-під'язиковий м'яз
(m. stylopharyngis), що входить у
м'язовий шар між верхнім і
середнім констриктором, і глотко-
піднебінний м'яз , розміщений в
однойменній дужці, напружує її і
належить до групи м'язів м'якого
піднебіння.

Поперечні м'язи глотки

переважають у м'язовому
шарі. Розрізняють три
констриктори глотки: верхній
, середній і нижній.
Констриктори глотки,
вкриваючи один одного
черепицеподібне, сходяться
своїми пучками з волокнами
протилежного боку і
утворюють посередині лінії
задньої стінки глотки шов —
raphe pharynges.
 При ковтанні констриктори скорочуються послідовно в напрямі згори
вниз, просуваючи харчову грудку до стравоходу; поздовжні ж м'язи
піднімають глотку.
М'язи м'якого піднебіння за розмірами незначні. Розрізняють мускул,
що піднімає м'яке піднебіння (m. Levator veli palatini); мускул, що напружує
його (m. Tensor veli palatini) в напрямі справа наліво і відкриває слухову
трубу; мускул, що піднімає і вкорочує язичок (m. Uvulae seu m. Azygos
uvulae); мускул, що опускає м'яке піднебіння (m. Glossopala tinus seu
palatoglossus).
Іннервація глотки здійснюється гілками блукаючого, симпатичного,
другою гілкою трійчастого і язикоглоткового нервів, які утворюють plexus
pharyngeus.

ФІЗІОЛОГІЯ ГЛОТКИ
Глотка є складним пристосуванням для проходження повітря та їжі,
а також резонатором для голосу. Повітря, проходячи через глотку,
очищається від пилу, зволожується і зігрівається; отже, глотка виконує
й захисну функцію.
Ковтання є типовим складним рефлекторним актом. Збудження
рецепторів м'якого піднебіння є для ковтання обов'язковою умовою. Ось
чому ковтання різко утруднене або зовсім неможливе при набряку м'якого
піднебіння або після змазування цієї ділянки анестезуючими речовинами.
Внаслідок скорочення, головним чином, шило-під’язикового м’яза
харчова грудка притискається до твердого піднебіння і переміщується за
піднебінні дужки в глотку. Подразнення рефлекторного апарата м'якого
піднебіння викликає рефлекторне скорочення ряду м'язів, у тому числі м'язів,
які піднімають м'яке піднебіння, що приводить до замикання носоглоткового
простору. При цьому гортань піднімається догори і закривається
надгортанником. Їжа, яка потрапила в глотку, проходить у стравохід. При
паралічах або парезах м'язів м'якого піднебіння їжа потрапляє в носоглотку.
Це також часто спостерігається при флегмонозній ангіні, коли внаслідок
набряку м'яке піднебіння стає нерухомим.
 При ковтанні їжі вдих і видих неможливі, бо дихальні шляхи закриті для
проходження повітря протягом 0,2—0,5 сек.
Таким чином, акт ковтання має ряд ланок, кожна з яких складається з
процесів, що рефлекторно стимулюють наступну їх фазу. Акт ковтання
здійснюється внаслідок складних зв'язків у різних відділах центральної
нервової системи, починаючи з довгастого мозку і кінчаючи корою великих
півкуль головного мозку.
Слід відмітити особливості акту ссання немовлям. При ссанні ротова
порожнина замикається спереду і ззаду стисканням губів і відтягуванням
м'якого піднебіння на вигнутий язик, а потім збільшується опусканням
нижньої щелепи і дна ротової порожнини. Смоктальний акт може тривати
довго, бо він не перешкоджає носовому диханню.
Гістологічна будова всього лімфатичного глоткового кільця майже
однакова. Глотковий мигдалик до періоду статевого дозрівання зазнає
зворотного розвитку і рідко буває у дорослих. Його основна особливість – це
наявність залоз (на відміну від інших складових кільця Вальдейєра). Язико-
вий мигдалик відносно бідний на лімфоїдні елементи, зокрема на фолікули.
Піднебінні ж мигдалики, розміщені на перехресті травних і дихальних
шляхів, являють собою значний конгломерат лімфоїдної тканини
мигдалевидної форми.
Піднебінні мигдалики – це одна з найважливіших структур MALT-
системи (mucosa associated lymphoid system) організму. І чисельним
антигенам, котрі потрапляють в наш організм, найлегше дістатися саме
піднебінних мигдаликів. Саме тут відбувається презентація антигену, отже,
логічним є розміщення великої кількості Т- і В-лімфоцитів, макрофагів в
безпосередній близькості до слизової оболонки рото глотки.
Глибокі крипти мигдалика (в кількості 8-
10) в сотні разів збільшують поверхню
контакту антигенів з слизовою оболонкою,
що необхідно для формування повноцінної
імунної відповіді.

Основна функція піднебінних мигдаликів – лімфопоез. Утворення

лімфоцитів відбувається в зародкових центрах фолікулів, далі при дозріванні
лімфоцити відтісняються до периферії фолікулів, де вони потрапляють в
лімфатичні шляхи, а також на поверхню мигдалика.
Іншою функцією мигдаликів є продукція антитіл, особливо в молодому
віці. Піднебінні мигдалики здійснюють також елімінаційну функцію,
видаляючи надлишок лімфоцитів і зберігаючи постійний рівень лімфоцитів в
крові.
Деякі дослідники вважають, що піднебінні мигдалики приймають участь в
травленні, оскільки з тканини мигдалика вдалося виділити травні ферменти –
амілазу, ліпазу, фосфатазу, кількість котрих збільшується під час їжі. Проте,
на думку деяких анатомів, в м’якому піднебінні, в товщі мигдаликів
розташовуються так звані «малі» слинні залози, котрі й відповідальні за
продукцію травних ферментів. В верхньому полюсі паратонзилярної
клітковини іноді є слинні залози Вебера, котрі на відміну від подібних залоз
глоткового і язикового мигдалика, в піднебінних мигдаликах сполучаються з
криптами.
Беззаперечною є роль мигдаликів у формуванні противірусного захисту.
Це справжні лабораторії інтерферонів, інтерлейкінів, причому в нормі у
відповідь на презентацію антигену формування імунної відповіді йде за Т-
хелпер-1 типом. В історії медицини є випадок повального видалення
мигдаликів дітям певних міст США «комерсантами» від медицини
наприкінці 19-го століття. Фіналом історії була епідемія поліомієліту, який
особливо безжально вражав тонзилектомованих дітей.
Досить цікавими є фізіологічні зв’язки мигдаликів з іншими органами.
Так, є тісний взаємозв’язок в системі «гіпофіз – кора наднирників –
лімфатична тканина», особливо до періоду статевого дозрівання дитини.
Мигдалики мають тісний зв'язок з тимусом, щитовидною, підшлунковою
залозами.
ВАЖЛИВО!
 Глотка поділяється на носоглотку, рото глотку і гортаноглотку.
 Межами поділу є тверде піднебіння і верхній край надгортанника.
 Кільце Пирогова-Вальдейєра складається з шести мигдаликів: двох
піднебінних, одного глоткового, одного язикового і двох мигдаликів
слухових валиків.
 Аденоїдами називають збільшення в розмірах глоткового мигдалика.
 В носоглотку відкриваються слухові труби.
АНАТОМІЧНА МАТЕМАТИКА – так вчити легше!

Один глотковий мигдалик

1 Один язиковий мигдалик
Два піднебінних мигдалика
Два мигдалика трубних валиків
2 Дві групи м’язів глотки: констриктори і піднімачі глотки
Дві піднебінні дужки: піднебінно-язикова і піднебінно-
глоткова
Три частини глотки: носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка
3 Три констриктори глотки: верхній, середній і нижній