УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ

Підготува
 1914, 6 серпня у Львові було створено легіон Українських січових стрільців, який став першим українським
національним бойовим підрозділом після битви під Полтавою в червні 1709 р.
До появи Українських січових стрільців спричинила Перша світова війна. Уже в перший її день, 1 серпня 1914
р. лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду, яка, зокрема, поставила перед
австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування, що
мало стати зародком української національної армії.
 6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з'явилося звернення Головної Української Ради «до всього
українського народу записуватися в лави Українських Січових Стрільців і добровольці утворили єдине українське
національне військове формування у складі австро-угорської армії. Це військо залишилося в історії під назвою
Українські Січові Стрільці або УССи. Вони мали велике значення для відновлення військових традицій та для
зростання українського патріотизму. Головним отаманом УССів було обрано доктора Володимира Старосольського,
його заступником (осавулом) – Дмитра Катамая. Стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині.
Найперше вони утворилися в Бориславі, Сокалі, Яворові, Ясениці тощо. За короткий час було організовано
стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи та близько 50 товариств Січових Стрільців. Товариство
«Січові Стрільці», придбавши 100 карабінів, проводило навчання в передмістях Львова. Керівництво стрілецькими
товариствами в Галичині здійснював Кирило Трильовський.
 Для підготовки січовиків було організовано постійно діючі курси теоретичного і практичного військового
вишколу, якими керували старшини запасу австрійської армії М. Волошин та С. Рудницький. Основні заняття
проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ зброї. При курсах діяла термінологічна комісія.
Саме її зусиллями напередодні війни було випущено 10 підручників із теорії військової підготовки.
Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких та пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28
червня 1914 р. у Львові, й на якому вперше відкрито виступило близько 500 стрільців.
На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 тис. добровольців, але на збірку УССів у Стрию наприкінці
серпня – на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 тис., бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською
армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2,5 тис. стрільців, яких було поділено на 10 сотень по 250 стрільців
кожна.
 На Закарпатті, сотні УССів було вислано на фронт, у Карпати. Узимку 1914–1915 років сотні Січових Стрільців у
складі 130 бригади боронили карпатські переходи.
Австрійське командування не поспішало кидати патріотично налаштованих вояків до бою, не маючи впевненості
щодо їхньої лояльності. Уперше бійці-УССи взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської
армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УССів українськими
селянами із закарпатських сіл.
Австрійське командування завжди скеровувало УССів на найважчі завдання. У 1915–1917 рр. вони виявили
героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час
Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова.
 Відбулися запеклі позиційні бої за гору Маківка в Карпатах, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915, під час
Першої світової війни на східному фронті між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії фон Фляйшнера
(до складу якої входили 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців) та російськими військами 78-ї
піхотної дивізії генерала Альфтана задля заволодіння панівною висотою — горою Маківка з метою контролю над
селом Козьова. В результаті героїчної оборони Маківки повністю зірвались стратегічні плани російського
командування. Здобуття вершини, що планувалось 29 квітня, здійснилось лише 4 травня, при цьому були
використані усі наявні резерви. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ, і через
тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що підійшли. Особливою
мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини Українських Січових Стрільців, що в подальшому
відобразилось у народній пам'яті.
 Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915. Далі він визначався в
боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями. З літа 1915 УСС окопалися над р. Стрипою; там, у Соснові і
на Веселій, перебували до серпня 1916. 9—21 серпня 1915 відповідно до розпоряджень австро-угорської військової
команди та корпусної команди було утворено 1-й полк Українських січових стрільців як самостійне військове
з'єднання у складі двох куренів (батальйонів) під командуванням полковника Григорія Коссака, з листопада 1916 —
підполковника Антона Вариводи, у серпні 1916 легіон переведено під Бережани, де він окопався на горбі Лисоня. У
серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин — 28 і близько 1000 рядових
убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 нараховував ледве 9 старшин і 444 стрільців, однак зупинив
московський наступ, завдавши російським військам важких втрат. Тоді його переформовано на курінь і командування
над ним перебрав полковник Франц Кікаль (17.03. — 01.07.1917). На фронті під Кирлибабою була відокремлена
Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.
 5 вересня 1918 року на сторінках газети «Народна воля» опубліковано звернення Головної Ради галицьких,
буковинських та угорських українців в Києві, яка зважаючи на загрозу Українській Державі зовні та отримавши
згоду уряду, ухвалила організувати знову січових стрільців і закликала всіх українців вступити до їх лав. На початку
жовтня 1918 формацію УСС переведено з Херсонської губернії у Герцогство Буковина. Під час українсько-
польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова щойно 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в
місті. Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в
складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допоміжних відділів.
Командиром 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований. На стрілецьких могилах поряд з прізвищем
викарбовували слова: «Впав за волю України». Згодом з легіону УСС було сформовано полк Січових стрільців на
чолі з Євгеном Коновальцем – полк, який брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1920 років.
 За звитягу в роки Першої світової війни та за участь в українських визвольних змаганнях УССи були
нагороджені: Хрестом Легіону Українських Січових Стрільців або Гуцульським Хрестом, Галицьким Хрестом,
відзнакою Української Галицької Армії, Хрестом Українських Січових Стрільців або Мазепинським Хрестом,
Хрестом 3-ї Залізної Стрілецької Дивізії, відзнакою до 50-ліття Легіону Українських Січових Стрільців, ювілейною
відзнакою корпусу Січових Стрільців (Київських).
Назавжди залишаться в пам’яті українців імена героїв-УССів: Іван Андрух, Михайло Баран, Ольга Басараб,
Вільгельм Габсбург, Михайло Галущинський, сотник Гриць Гладкий, Клим Гутковський, Сень Ґорук, Роман
Дашкевич, Василь Дідушок, Дмитро Катамай, Франц Кікаль, Євген Коновалець, Северин Краснопера, Василь
Кучабський, Пилип Левицький, Омелян Левицький, Левко Лепкий, Іван Роґульський, Олена Степанів, Петро
Франко, Федь Черник, Степан Шухевич та інші.
 Ще одна гора Лисоня, на якій закріпилися "усуси", стала місцем їхньої геройської слави і непоправних втрат
убитими, пораненими й військовополоненими. Потрапивши в оточення більших сил ворога, полк УСС перестав
існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося вирватися з оточення. Ці вояки наприкінці 1916 р. прибули на
Волинь, де їх зобов'язали допомогти австрійським окупаційним властям організувати поповнення армії рекрутами з
місцевого населення. "Усуси" відразу зосередилися на освітній роботі, організували у селах 46 початкових шкіл і
почали працювати вчителями.
Січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Своїми невтомними
військовими змаганнями вони возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська Народна
Республіка. Бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську
національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.