МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО

МИСТЕЦТВА ТА ДИЗАЙНУ ІМЕНІ МИХАЙЛА БОЙЧУКА

Французька готика
Реферат з дисципліни «Історія мистецтв»

Виконала: студентка групи ГД-1

ІІ курсу
факультету графічного дизайну
Івановська Тетяна Володимирівна

Перевірив:

Київ-2014
 Зміст

1. Вступ
2. Зародження та розвиток готичного стилю
3. Особливості готики у Франції
4. Висновок
5. Додаток: ілюстрації
6. Список використаної літератури

2
 1. Вступ

Найменування «готичне мистецтво» ( від італ. gotico - «готський», за назвою німецького

племені готів) виникло в епоху Відродження. «Готичне» у ті часи означало «варварське» на
противагу «римському»: готичним називали мистецтво, яке не додержувалося античним традицій,
а виходить, не представляло інтересу для сучасників. Подібні вистави змінилися лише в XIX ст.,
коли епоху Середньовіччя перестали вважати «темними століттями» в історії людства. Однак
назва «готичне» збереглося за європейським мистецтвом пізнього Середньовіччя. У різних
європейських країнах готика мала свої характерні риси й хронологічні рамки, але її розквіт
припадає на XIII-XIV ст. В історії мистецтва прийнято виділяти ранню, зрілу (високу) і пізню
(«полум'яніючу») готику.
Розквіт середньовічної художньої культури виникав на базі інтенсивного соціального руху
широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні
течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального
низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових
форм та способів самовираження у художній культурі.
Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба
в нових формах організації праці. Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення
міських ремесел сприяло формуванню міської культури.
Готика, не пов'язана безпосередньо з будь-якими національними умовами, була
наднаціональним історичним явищем і проявила себе саме в той період Середньовіччя, коли
національні розходження були змішані у свідомості релігійної та церковної єдності, якою було
охоплене все європейське суспільство.
Таким чином, готика як художній стиль, в більшості своїх проявів, це скоріше результат
творчих зусиль народу, ніж яскравий задум генія; це не стільки витвори індивідуальні, скільки
робота цілого суспільства; це художньо-історична спадщина, яку залишили після себе покоління
середньовічних майстрів.
Значного розвитку готика досягла у Франції, де вона спочатку й зародилася.

3
 2. Зародження та розвиток готичного стилю

Можна сказати, що готика є візитною карткою могутньої середньовічної Європи, що

утілила в собі всю потужність, віру і безмежну силу самобутнього мистецтва Західної Європи
У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський
– IX-XI століття і готичний – Х-XV століття (в окремих країнах - до XVI ст.).
Готика виростала поступово з романського стилю перетворюючи його майже непомітними
нововведеннями. Вона народилася в Північній частині Франції (Іль-де-Франс) у середині XII в. і
досягла розквіту в першій половині XIII в.
Відомо, що поворот до готики почався з архітектури та потім розповсюдився на
скульптуру, живопис та інші види мистецтва.
В живописі та книжковій мініатюрі було більше можливостей втілити своє особисте
бачення світу, тому що створення об‘єктів в цій галузі не забирало стільки часу, як побудова
собору, і майстер міг завершити справу сам. Але й ці сфери були достатньо канонізовані та
контрольовані церквою. Готичний живопис дуже експресивний та драматичний. В цьому й був
прояв саме того унікального, що міг надати художник до свого творіння, все ж вимушений
враховувати вплив церкви.
У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили
обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення
романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні
передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового
поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку
дії. У Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і
легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової
сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен−Дені у сорокових роках
XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу
підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний,
спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору
остаточно зосередилося у шпилі.
Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася
докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося емоційне враження. Якщо з
зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві
(ще – горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, що
водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою
добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з

4
природною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало
місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органічною
космічною звісткою.
Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східних
регіонах країни. Готична архітектура Франції та інших країн Європи пройшла через етапи ранньої,
високої та пізньої готики. Одним із шедеврів раньоготичної архітектури можна вважати собор
Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі). У межах готичного стилю митці XIII-XIV століть
значну увагу приділяли розвиткові багатокольорових вітражів, оновлюється мистецтво книжкової
мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.
У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики,
її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають
використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі), а таке широке використання
готичного стилю сприяло виникненню численних національних і регіональних варіацій. Історія
мистецтва оперує поняттями “англійська, французька, німецька готика”.
Готичний стиль заснований у Шартрі на початку XIII ст., де верхня частина поривається
угору на 120 футів (36, 576 м.). Особливо підкреслювався рух простору: за допомогою
чудернацького формо-плетива в Англії та за допомогою розкутості широкого трактування на
континенті. Великий вплив на XIV ст. справили ченці жебрацьких орденів, котрі вимагали, аби
зали без бічних вівтарів пристосовувалися для великих конгрегації. які уважно слухають казання.
У Німеччині, де прихід готики затримався до середини XIII ст., залова церква повернулася
до часів романського стилю, - відтепер це була чільна форма храму з круговою діагональною
перспективою й браком динаміки, притаманної готиці. Подібні споруди краще пасували до
тривалих казань, ніж давній тип з навою й бічними залами без вівтарів.
“Контраст між немудрованими зовнішніми стінами з недекорованими вікнами і
“вальдвебеном” усередині (Лоренцкірхе. Нюрнберг) надзвичайно характерний для
пізньоготичного мислення, зокрема у Німеччині – сполучення містичної побожності й здорового
практичного глузду, віра у божеське життя на цьому світі, накопичення ідей, з яких мала постати
реформація Лютера. Лютер народився до того, як було замовлено раку й благовіст (Фейта Штоса).
Розбіжності між інтер'єрами з їхньою припливне-відпливною течією, у якій особистість може
загубитися, наче у лісі поміж деревами, та могутніми й солідними екстер'єрами з неподільними
стінами і двома ярусами вікон передає загальний настрій німецької Реформації, яка межує з
містичною інтроспекцією та енергійним новим вторгненням у цей світ”.
Ця обставина виражає також занепад середньовічного світосприймання, котрому
притаманна була первісна єдність, розглянута нами у зв'язку з іонійським мисленням. У Франції
до XV ст. декоративна пишнота “полум'яного” стилю і в Англії склепіння “перпендикулярного”

5
стилю зі складною схемою нервюр показують, як доведені до межі засади готики завершилися
оберненням вихідного бедуму. Виконані у “перпендикулярному” стилі перекриття перетворились
на масивні циліндричні склепіння, суцільно вкриті декором. У таких спорудах, як кембріджська
капела Королівського коледжу, зовсім зникає відмінність між навою й хорами, - ми знову
зустрічаємося з коробковою структурою, яка вміло прикрашається вишуканим повторюваним
орнаментом. Вихідна простота ховається за бризками розкішних форм, сполучених докупи
віяловим склепінням. Невгамовне поривання ранньої готики, овіяне таїною через прагнення
осягнути образ світу, перетворилося на витвір раціонального планування.
Про сутність суперечок дає уявлення звіт щодо стану будівництва міланської кафедри за
неділю 25 січня 1400 р„ “Щодо зопалу висловлених заяв окремих необізнаних людей, нібито
стрілчасті склепіння надійніші й дають менший горизонтальний розпір, ніж циліндричні –
зауважено, що настанови геометрії не повинні мати вирішального голосу в таких питаннях, бо
одна справа - наука, а інша - мистецтво. Згаданий Майстер Жан Міньйої каже, буцім мистецтво
без науки – ніщо, і буцім – незалежно від того, чи будуть склепіння стрілчасті, чи циліндричні, чи
якими б стрілчастими склепіння не були, - у них однаково величезна вага і горизонтальний розпір.
Тому майстри кажуть, що передбачувані ними башти бажані з багатьох міркувань. А саме.
Вони, по-перше, об'єднають згаданий костел і трансепт, що наблизить їх до чотирикутника згідно
з вимогами геометрії, але передусім для надання стійкості й краси поперечним пілонам. Для
більшої упевненості – і як взірець для цього – згадаймо, що Господь Бог посідає у Раю посеред
трону, оточеного – за “Апокаліпсисом” – чотирма євангелістами...” Мистецтво і наука
перетворились на абстрактні засади, з котрими можна не погоджуватись, а космічний образ
притягується так, до слова, для захисту конструктивного плану. На відміну від романського
стилю, готиці притаманний функціональний поділ, що потребує співпраці митця й будівничого, -
найбільшої виразності такий поділ набув лише з занепадом системи.
Отже, готика панувала повсюдно. Як в Парижі Нотр-пані, віденський собор св. Стефана
очолює над величезною столицею. Не тільки однобаштовий фасад, як у Фрейбурге, але і храми з
майже однаковою висотою центрального і бічних нефов, що створює єдине, по-палацовому
обширний простір, - нововведення німецької готики.
У Нідерландах, де завдяки вигідному географічному положенню міська торгівля процвітала
вже в романську пору, зростання бюргерства викликало бурхливе світське будівництво. У
останній період середньовіччя саме в Нідерландах найбільший розмах одержало будівництво
суспільних зданій - ратуш, торгових рядів і складів, будинків цехових організацій. Величні міські
дзвінниці – вічові башти (бефруа), що грали важливу роль в численних повстаннях міського
населення і що служили, разом з собором, як би символом потужності і багатства міста, - чудове
досягнення нідерландської архітектури (башта, як стовп що підноситься над торговими рядами в

6
Брюгге, башти в Іпре, Генте і ін.).
Усюди будувалися замки зі все більш довершеними зміцненнями і в той же час обставлені
все зростаючою (особливо в пізній готиці) розкішшю, що виявляється в пишній декоративності,
високих стрілчастих вікнах з химерними палітурками, потрійних камінах у всю стіну і т.д.
Європейські міста оточувалися зубчатими стінами з подвійними воротами і баштами.
Видозмінилася сама зовнішність міста завдяки щільно притиснутим один до одного готичним
будинкам з гостроверхими двосхилими дахами, вузькими вікнами, стрілчастими дверними
отворами, аркадами, кутовими башточками – всім тим, що в лабіринті вузьких вулиць
середньовічних кварталів, що подекуди ще збереглися, обступає нас нині як живописний декорум
давно зниклого життєвого устрою.
Важко знайти відповідні слова, щоб описати враження від готичного собору. Вони високі і
тягнуться до неба нескінченними стрілами башт і башточок, вімпергов, фіалов, загострених арок.
Завдяки своїй архітектурі з кожної крапки собор виглядає по-новому. На відміну від романської
церкви з її чіткими, легко осяжними формами, готичний собор неозорий, часто асиметричний і
навіть неоднорідний в своїх частинах: кожний з його фасадів з своїм порталом індивідуальний.
Можна зробити висновки що готичний стиль змінив вигляд середньовічного міста,
сприяння розвитку світського будівництва. Готика перетворилася побутові речі, меблі, різні
предмети церковного вжитку. У цей період оформляється готично лист з витягнутими і зламаними
лініями. Розквітає і мистецтво мініатюрі, в якому простежується посилення світських мотивів.
Навіть в ілюстрації релігійного змісту художник часто включав побутові деталі, малював на полях
книг усіляких химер або вільні сюжети, наприклад, сценки з міського життя.
Слід враховувати, що протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було
неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з “варварським
мистецтвом”, сприймалася як порушення художнього смаку, почуття симетрії й пропорцій.
Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості.
Нове сприймання готики пов'язане з ідеологією німецького й французького романтизму, які
начебто знову “відкрили” цей стиль, наголосивши на пафосному характері готики, на її здатності
пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного почуття захоплення. Значення готики в
історії європейської культури було підкреслено й у XIX столітті появою неоготичних тенденцій у
мистецтві деяких країн Європи.

7
 3. Особливості готики у Франції

У готиці Франції органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і

соціальна сатира. Поворот до готики почався з архітектури, і лише потім став поширюватися на
скульптуру й живопис.
Тридцяті роки XII в. були часом бурхливого росту французької культури. Вигляд Франції
сильно змінюється. Багато церков згоріло, але на їхньому місці будуються нові.
Саме в цю епоху, коли зустрічалися різні погляди могло зародитися готичне мистецтво з
усім багатством його образів, стримуваних єдиною догмою католицької церкви. У плині цього
часу не припинялися зв'язки з Візантією. Саме XIII в. залишив найбільш зроблені пам'ятники
готичного зодчества, поступово перероджуючись, що харчуються новими естетичними ідеалами
готичні форми продовжують жити аж до початку XIV в.
Щодо мистецтва готичного стилю, то передусім привертає увагу пошук синтезу між
архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної
фантазії. Водночас в їхньому мистецтві сильніше, ніж у романському, відбився вплив більш
раціонального сприймання світу, прогресивних тенденцій ідеології того часу.
Старі міста поступово зростали, міцніли, перебудовувалися, нові зазвичай зводилися на
регулярній основі, часто мали прямокутну сітку вулиць, дуже щільну забудову і дві головні площі
- соборну і ринкову. Головним міським спорудою залишився собор, який панував над усією
забудовою і який отримав у Франції свої класичні форми. Це три-п'ять нефние базиліки з
трансептом і напівкруглим обходом хору, вінцем капел, високим і просторим інтер'єром, двох-
баштовим фасадом з трьома перспективними порталами і готичної трояндою в центрі. Твори
раньоготичного зодчества (церква абатства Сен-Дені: собори в Сансі, ок. 1140, в Парижі, в
Шартре) зберегли масивність стін, огрядність нервюр, горизонтальність композицій ліній фасадів,
важкі двох-пролітні аркбутани. Підкреслений вертикализм, безліч скульптури і декор, деталей
властиві грандіозним соборам зрілої готики в Реймсі, Ам'єні, каплиці Сент-Шапель в Парижі.
Наприкінці XІІІ-XIV століть в архітектурі соборів став переважати рясний декор, який приховує
архітектурні членування, з'явилися викривлені лінії, полум'яному стилю (церква Сен-Маклу в
Руані). Замки перетворилися на багато прикрашені всередині палаци (папський палац в Авіньйоні;
замок Пьерфон, 1390-1420 рр.). В XV столітті виник тип багатого міського будинку – готелю
(будинок Жака Кера в Бурже, 1443-1451 рр.).
В готичної скульптурі, тісно пов'язаної з архітектурними формами, відродився інтерес до
фізичної краси і почуттів людини, до реальних природних форм. У цей період були створені

8
справжні шедеври скульптури: рельєфи і статуї північного порталу собору в Шартре, глибоко
людяний образ благословляючого Христа на західному фасаді собору в Ам'єні,
високоодухотворені образи групи "Відвідування Марією Єлизавети" на західному порталі собору
в Реймсі. Ці твори справили великий вплив на розвиток усієї західноєвропейської скульптури. В
готичної живопису головним елементом колірного оформлення інтер'єру став вітраж, звучний і
інтенсивний за кольором. Особливо виділяються вітражі каплиці Сент-Шапель і собору в Шартре.
Фресковий живопис, до якої поряд з канонічними сценами включалися світські сюжети та
портрети, прикрашала стіни палаців і замків (розписи папського палацу в Авіньйоні, XIV- XV ст.).
В готичної мініатюрі посилилося прагнення до достовірного відтворення натури,
розширилося коло ілюстрованих рукописів, збагатилася їх тематика. Під впливом нідерландського
та італійського мистецтва з'явилися станкові картини і портрети. Рішучий перехід до правдивого і
життєво переконливого зображення реального середовища стався у творчості Лімбург. Високою
майстерністю, ретельністю обробки відрізнялися твори мистецтва: дрібна пластика, емалі
шпалери, різьблені меблі. Стиль французької готики проявився в зручних і водночас урочисто-
імпозантних будівлях королів і дворянських замків, функціонально продуманих і примхливо
оброблених міських особняках. В них готичний логічна конструкція і мальовничість композиції,
живий силует вдало поєднуються з легким витонченим декором і тонким членуванням площин
стін. З'явилися такі замки: Амбуаз (1492-1498), Гайон (1501-1510), готель Бур-терульд і Бюро
фінансів в Руані.
Крім запрошуваних з Італії майстрів з'явилися багатосторонньо освічені французькі
архітектори - Н. Башелье, Ф. Делорм, П. Леско, Ж. А. Дюсерсо. Глибоко національні твори стали
мальовничі, невід'ємні від навколишнього пейзажу замки резиденції в долині Луари (Азе-ле-Рідо,
1518-1529 рр.; Шенонсо, 1515-1522 рр.; Шамбор, початий в 1519 рр.). Розкішна оздоблення
парадних залів різьбленим деревом, фресками, стуком характерна для палацу Фонтенбло, де
працювали італійські майстри-маньєристи Россо Фьорентино і Приматиччо.
Перлиною зрілості епохи у Франції стала будівля нового Лувра (1546-74, арх. Леско,
скульптор Ж. Гужон) в Парижі. Життєрадісний і витончений стиль французького Відродження в
образотворчому мистецтві найбільш яскраво проявився в портреті (мальовничому і олівцевому)
таких замечатательних майстрів, як Ж. Фуке (відомий також як видатний майстер мініатюри), Ж.
та Ф. Клуе, Корнеля де Ліон.
В XIII-XV ст. готична архітектура поширювалася по різних країнах Європи, здобуваючи
певні риси, і виростала поступово з романського стилю перетворюючи його майже непомітними
нововведеннями.
У ХIII столітті підсилюється зв'язок між двома королівствами Іспанії й Франції. Французькі
зодчі працюють на території Іспанії. Сліди їх діяльності простежуються в соборах Леона, Бургоса

9
й Толедо. Іспанська архітектура ХIII столітті видасться галузями французької.
Майже завжди ворожі, але завжди близькі відносини з Англією не могли не позначитися на
архітектурі обох королівств. Наприклад, французький архітектор Гийом із Санса побудував 1175
року собор у Кентбери. Будучи ближче всіх інших англійських храмів до французького плану,
собор Вестмінстерського абатства залишився пам'ятником близьких відносин між королівствами.
Його хор оточений вінцем капел, центральний неф вище, чим це було прийнято в англійських
храмах.

10
 4. Висновок

Висновок, який можна зробити, закінчуючи характеристику готичного мистецтва у Франції,

ставиться саме до її національного стилю.
Однак французька готика в силу особливих історичних умов з'явилася виразницею
високого підйому середньовічної культури в цілому. Вона насправді була кам'яною
енциклопедією, стояла значно вище сучасної літератури. Увесь час, опираючись на античну
спадщину, вона виробила в архітектурі, скульптурі й вітражах власні засоби вираження. Вона
відбила вищі ідеали, сподівання й розчарування всіляких шарів середньовічної Франції. Оскільки
готичний стиль повинен був задовольняти потреби широких мас народу, він був у своїй основі
монументальним. Для французької готики характерна гармонія і ясність, що змусило дослідників
говорити про її «античний» характер, але це не виключає внутрішнього пафосу, схвильованості
почуття, що пронизує архітектурний образ. Він так багатий, як жоден з існуючих до й послу
стилів, тому що його творці зуміли одночасно використовувати вплив архітектурного простору,
лінії, пластики й чистої гри кольору. Завдяки цим своїм якостям французька готика, незважаючи
на нашарування століть, зберігає своєрідна єдність пам'ятники, що й дійшли до нас, не видадуться
дисгармонійними.
Готика, як архітектурний стиль, характерна для певної епохи всієї Західної Європи, але
провідна роль у її створенні, розвитку й втіленні належала Франції.
5.

11
 5. Додаток: ілюстрації

Мал. 1. Приклад вхідного комплексу, 1180 р.

12
Мал. 2. План собору в Ам'єні, 1220-1272 рр.

Мал. 3. Інтер’єр собору в Бові

13
Мал. 4. Бургундія. Гостинний будиночок

Мал. 5. Готична скульптура у Франції

14
 Мал. 6. Собор в Ам'єні

Мал. 7. Приклад капітелі, XIII ст.

15
 Мал. 8. Ратуша в Сен-Кантені

Мал. 9. Кафедральний собор в Суассоні

16
Мал. 10. Внутрішня будова готичного собору

Мал. 11. Велика роза, фасад Нотр-Дам де Парі

17
 Список використаної літератури

1. Українська та зарубіжна культура: навч.-метод.посіб.для самост. вивч. дисципліни. – К.:

КНЕУ, 2003.

2. Ле Гофф Ж. Цивилизация Средневекового Запада. – М., 1992.

3. Історія світової культури: Навч.посібник / За ред. Л.Т. Левчука. – К.:Либідь, 1994.

4. Історія світової культури / За ред. Л.Т. Левчук. – Київ.: “Либідь”, 2004. − 563 с.

5. Українська та зарубіжна культура / За ред. Є.І. Козира. – К.: 2001. – 455 с.

6. Дзуффи С. История Франции / Дзуффи С. − М.: 2004.− 523 с.

18