Коцюбинський
Intermezzo
«Intermezzo» — імпресіоністична новела Михайла
Коцюбинського, написана в 1908 році в Чернігові. Новела
складається з 11 частин, що пов’язані образом митця —
учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його
духовне одужання при зустрічі з природою.
У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного
життя, специфіки творчого процесу.
Аналіз “Intermezzo”
Літературний рід: епос
Жанр “Intermezzo”: новела
Форма: монолог.
Присвята кононівським полям
Стиль – модернізм.
Течія – імпресіонізм.
Тема “Intermezzo”: зображення взаємодії митця і суспільства
Ідея “Intermezzo”: утвердження думки, що людина щаслива
лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у
суспільстві.
Образи “Intermezzo” М. Коцюбинський визначає у новелі
Інтермеццо, що не є за жанровою ознакою драматичним
твором, назви дійових осіб: Моя утома. Ниви у червні. Сонце.
Три білих вівчарки. (Оверко -“селянин”; Пава – “дворянин”,
Трепов – “міністр внутрішніх спрів”) Зозуля. Жайворонки.
Залізна рука міста. Людське горе.
Але ці дійові особи — це засіб художньої умовності,
застосований для того щоб дати читачеві ключ до розуміння
складної образної мови природи та символічного змісту інших
образів. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена; нею
виступає душа ліричного героя з її болями і радощами, з
утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через
внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і
втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання
змальовуються ширші проблеми — соціального (митець і
суспільство) та психологічного (переживання на межі
душевних сил) характеру. Контрастно протистоять одна одній
дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих
вівчарки», «залізна рука города» і «ниви у червні», «зозуля»,
«жайворонки», «сонце». Конфлікт між ними створює ту
багатозначність символів, які й дають уявлення про складні
душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє
також важливу ідейно-композиційну роль (місто й природа,
краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, й
сприйняття природи злиті в єдиний нерозривний потік
переживань ліричного героя та його усвідомлення себе у світі
й суспільстві.
Символічні образи “Intermezzo” Моя утома — зневіра,
надломленість, депресія, розчарування . Ниви у червні (ниви
в червні тільки починають набирати сили) — символізують
життєву енергію, Сонце — символ вічності, космічної енергії,
сили. Три білих вівчарки :самозакохана Пава — дворянство,
Трепов — жандармерія (кличкою стало прізвище міністра
внутрішніх справ), «дурний Оверко» — принижене і темне
селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не
кинеться ні на кого. Зозуля (народний образ) — символ, що
втілює надію і життя (образ часу). Жайворонки — символ
творчого піднесення. Залізна рука города — потяг і саме
місто, що вторгається в життя особистості. Людське горе —
становище народу. Образ ночі — символ краси,
одухотвореної Богом. Образ білих мішків — образ повішених
людей. Сюжет “Intermezzo”
Сюжет новели “Intermezzo”— безфабульний: за його основу
взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру
настроїв. В «Intermezzo» вони проходять через три фази:
ДЕПРЕСІЯ. Вона викликана великою душевною втомою
ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою.
СПОКІЙНО-СПОГЛЯДАЛЬНИЙ СТАН. Цей стан з’являється
під впливом гармонії, якої сповнене життя природи.
ОБУРЕННЯ, ГНІВ, НЕТЕРПІННЯ.
Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що
інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен
служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.
«Intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й
Тіні забутих предків
«Тіні забутих предків»  — повість Михайла Коцюбинського,
написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В
творі розповідається про кохання Івана і Марічки,
українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і
життя гуцулів.
“Тіні забутих предків” аналіз
Літературний рід: епос
Жанр “Тіні забутих предків”: повість
Тема “Тіні забутих предків”: зображення життя гуцулів у
Карпатах на межі 19 – 20 ст. у гармонії з природою, традиціями і
звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Ідея “Тіні забутих предків”: оспівування високого й красивого
почуття – кохання.
Поштовх для написання: перебування М. Коцюбинського в селі
Криворівня, під час якого він отримав багато вражень від життя,
звичаїв і обрядів гуцулів.
Інші назви: Тіні минулого, Голос віків, Відгомін Предковіку, Дар
Предків забутих
Головні герої “Тіні забутих предків”
Іван Палійчук  — дев’ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи
себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре
знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із
Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав’язується
дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець
змушений іти працювати на полонину, і коли повертається,
дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і
там живе шість років. Потім повертається додому, одружується
з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в
образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара
зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові
вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.
Марічка Гутенюк  — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з
малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван
грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не
судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під
час повені.
Палагна  — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але
вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все
більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не
розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда
Юри.
Юра  — мольфар, людина, наділена надприродними
здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки,
викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно
від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне
звести чарами Івана зі світу. Сюжет “Тіні забутих предків”
На початку твору розповідається про закохану молоду пару —
Івана та Марічку. Вони належали до
ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба
між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді
їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений
перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він
дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель..
З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це
знав, проте йому було байдуже, тому що він не міг забути
Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й
почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у
вигляді мавки. Після короткої розмови вона зникла, натомість
Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у
танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з
лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в
урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи.
Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаями (з
танцями і розвагами). Проблематика “Тіні забутих предків”
Гармонія між людиною та світом природи
Життя і смерть
Добро і зло
Язичництво і християнство
Сила кохання і неможливість жити без нього
Вплив мистецтва на людину
Роль праці в житті людини
Стосунки батьків і дітей
благородного нетерпіння митець повертається до міста, де
його знову чекає пекло громадських.
Сюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра “Ромео і
Джульєтта”. Палійчуки і Гутенюки ворогують так само, як
Монтеккі та Капулетті. Діти з ворожих родів кохають одне
одного. Вкінці герої гинуть.
У повісті широко використовуються діалектичні слова.
У 1964 році режисер Сергій Параджанов та оператор Юрій
Іллєнко зняли однойменний фільм.

Кобилянська
Фантазія-експромт

Автор: Ольга Кобилянська.

Рік написання: 1894.
Жанр: новела (сама авторка визначила як нарис).
Літературний рід: проза.
Тема: Зображення дівчинки, а згодом дівчини духовно чистої і
від цього сильної.
Ідея: Зображення духовної чистоти як найбільшої людської
сили.
Проблематика твору “Фантазія-експромт”:
У творі порушено декілька проблем:
сили фізичної і духовної (епізод з упійманням коня);
сили і слабкості людської душі;
чутливості людської душі до мистецтва (епізод, у якому
героїня вперше чує мелодію “Фантазія-експромт).
Головні герої твору “Фантазія-експромт”:
Головна героїня (без імені).
Стройник, що налагоджував фортеп’ян.
Сюжет твору “Фантазія-експромт”:
Експозиція. Розповідь авторки про героїню. Зав’язка.
Маленька героїня упіймала коня, що зірвався з прив’язі.
Розвиток дії. Розповідь про те, як переїжджий стройник
налагоджував фортепіано у її родичів. Кульмінація.
Виконання стройником “Фантазії-експромт” Шопена, сльози
маленької героїні. Стройник бере з героїні обіцянку грати цю
мелодію тільки тоді, коли стане зовсім дорослою, після
двадцятиріччя.
Розв’язка. Героїня подорослішала, але так і не навчилась
грати на фортепіано. Зате, коли вона чує музику, то “готова
вмирати. Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика,
погорджуюча, любляча… Що й залежить на мені, коли лиш
музику чую!..”.
Твір Ольги Кобилянської “Фантазія-експромт” надзвичайно
ніжний і сильний водночас. Авторка наділяє героїню
власними рисами: ніжністю, відвагою, чутливістю, силою духу.
У творі яскраво представлені особливості буковинської
говірки: опісля, доперва, стройник, фортеп’ян, яко, се, причім,
завстидалась, скулена, вулії та ін
Стефаник
Камінний хрест
  «Камінний хрест» — твір Стефаника, присвячений
темі еміграції.
Аналіз “Камінний хрест” Стефаник
Автор – Василь Стефаник
Рік написання – 1899
Літературний рід: епос.
Жанр “Камінний хрест”: психологічна новела (студія, тобто
художнє дослідження душі головного героя).
Тема “Камінний хрест”: еміграція за океан галицького
селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана
Дідуха із сусідами у зв’язку з виїздом до Канади).
Головна ідея “Камінний хрест”: єдність селянина з рідною
землею.
Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум
Михайло, селяни.
Сюжет і композиція “Камінний хрест”: твір складається із семи
розділів, сюжет як такий відсутній: селянин Іван Дідух покидає
рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого
життя (на вмовляння дітей і дружини). Історія написання: В
основу новели покладено реальний ’факт: Штефан Дідух (у
творі Іван), односелець Стефаника, емігруючи до Канади,
ставить на своїй нивці кам’яний хрест (який, до речі, і донині
стоїть у Русові). У трагедії героя твору по краплі зібрано горе
тисяч емігрантів, долею яких переймався письменник. Не
раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку
Америку, він постійно бачив опухлі від плачу очі, спечені губи,
чув захриплі від стогону голоси.
Композиція “Камінний хрест”
Перший розділ новели виконує функцію експозиції, вона
ознайомлює читача з долею героя: тут подано портрет Івана
Дідуха й авторські екскурси в його біографію. Після
десятирічної служби у війську Іван повертається в село і стає
ґаздою на залишеному в спадпіину кам’янистому горбі. Люди
пам’ятають Івана у вічній виснажливій праці на цьому горбі.
Наступні шість розділів — епізоди сповіді Дідуха про своє
життя перед запрошеним на прощальний обід селом. Одним із
найяскравіших засобів індивідуалізації головного героя є його
монологи, у яких домінує образ горба, на якому Іван поставив
собі й дружині хрест. Образ хреста символізує тяжку, каторжну
працю селянина, а водночас трагедію його вимушеної розлуки
з рідною землею.
Проблематика  “Камінний хрест” Автор розкриває у творі й
значно ширшу, вічну проблему екології буття. Попри
непосильну працю, Іван був щасливим. Адже почувався
часткою рідної землі, її господарем, бо доглядав, оживляв її.
Так само, як кинутий у ставок камінь; тривожить усе
середовище, так Іван із конем і возом при праці «лишали за
собою сліди коліс, копит і широчезних п’ят Іванових»,
зрушуючи довкілля, бо «придорожнє зілля і бадилля
гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало
росу на ті сліди».
Момент
Рік написання: 1909.
Літературний рід “Момент” : епос.
Жанр “Момент” : новела. .
Тема “Момент” : історія короткої любові між революціонером і
панною в ризикованій для життя ситуації.
Головна ідея “Момент”: оспівування почуття кохання;
усвідомлення скороминущості щастя. Головні герої
“Момент”: революціонер, панночка Муся, контрабандист
Семен Пустун. Проблематика “Момент” життя і смерті миті як
частини вічності сенсу щастя людини порівняння природної
сутності людини і моралі, нав’язаної суспільством
Символічні образи: поле (символ свободи, життя, народження
й росту); ліс (символ ворожої стихії (у момент небезпеки) або
свободи й кохання (у момент щастя)); комашки (символ
відсутності обмежень і правил); зелені мушки, ворон (символ
смерті), кордон (символ межі між життям і смертю).
Час подій: літо, утім точно не визначений, мов у позачассі.
Місце подій: село на кордноні — кордон, утім точно не
визначене.
Композиція “Момент” Шехерезада у в’язниці розповідає історію
про момент любові (пролог) — Шехерезада їде із Семеном
Пустуном (експозиція) — прохає Семена допомогти терміново
переправитися через кордон — Семен попереджає, що можуть
убити — Шехерезада уявляє себе мертвим, йому смішно —
зустріч Шехерезади в повітці з панною (зав’язка) — у селі
облава — панна просить у Шехерезади револьвера —
Шехарезада й панна терміново тікають самотужки до кордону
— дорога через поле, зближення — рух лісом, відчуття
близькості — панна просить Шехерезаду в разі її смерті
передати послання «”Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як
вмирають ті, що люблять життя”. Більше нічого…» (розвиток
дії) — Шехерезада й панна перебігають через кордон під
кулями, страх (кульмінація) — живі, щасливі — Шехерезада
зізнається в любові — панна цілує, просить ніколи її не шукати,
бо щастя «ось воно, мить» (розв’язка).
Сюжет “Момент” Революціонер зустрічається з панночкою в
клуні перед спланованим нелегальним переходом через
кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції.
Герой закохується в панночку — і читач стає свідком
народження й розвитку високого почуття. Молоді люди
переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи
прикордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як
переможці святкують радість життя. “Момент” характеристика.
Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й
прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається
наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на
мить (звідси й назва новели «Момент») — і зникло разом із
чарівною панною. У цій новелі В. Винниченко використав увесь
арсенал імпресіоністичних засобів. Колористика твору
концентрує в собі сонячні барви, лісову зелень, небесну
блакить; багатство зорових і слухових образів увиразнює
пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі.
Штрихова імпресіоністична техніка передачі вражень
головного героя (а розповідь ведеться від першої особи) ніби
виплітає малюнок душевного стану закоханого. Усе
навколишнє читач «бачить» і сприймає через внутрішній світ
головного героя. Момент щастя — миттєвий: закохані тут же
розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це

Леся Українка
І все-таки про мене думка лине
“І все таки до тебе думка лине”: громадянська лiрика
Тема вірша “І все таки до тебе думка лине”: вiдтворення
картин рiдного краю,ностальгiя за Батькiвщиною.
Ідея “І все таки до тебе думка лине”:  неоромантизм Тема вірша Contra spem spero:  роздуми про
Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу.
Мужская Кожаная сумка
Проблематика вірша “І все таки до тебе думка лине” : -туга за
рiдним краєм -бiль вiд безсилля -готовнiсть цiною життя
здобути свободу для Батькiвщини “І все таки до тебе думка
лине”  художнi засоби: метафори, інверсiя, риторичні
звертання(Мій занепащений , нещасний краю!),
епітети(занепащений, нещасний край), гіпербола(О, сліз таких
вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись) “І
все таки до тебе думка лине” віршовий розмір Віршовий
розмір: п’ятистопний ямб Римування: суміжне Вірш «І все-таки
до тебе думка лине» — це висновок, результат болючих
роздумів авторки: хоч її батьківщина найнещасніша, сама
занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до
рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною три-
валої боротьби за волю, ціною крові, ціною навіть життя: О,
сліз таких вже вилито чимало,— Країна ціла може в них
втопитись; Доволі вже їм литись,— Що сльози там, де навіть
крові мало! Отже, з вірша видно, що корінні зміни в
суспільному житті, соціальне й національне визволення
народу може настати лише в наслідок рішучих дій. Перша
поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла у
Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести
поетичних циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був
цикл політичної лірики «Невольничі пісні» — один з найвищих
злетів революційного слова поетеси. Цикл об’єднує наскрізна
думка: «Що сльози там, де навіть крові мало», а також
загальний героїчний пафос, вміщений у поезії «І все-таки до
тебе думка лине» — справжній перлині циклу. Цей вірш —
звернення до рідного «занапащеного, нещасного краю».
Безмежною була любов Лесі до України. Вона любила землю,
вивчала її минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників,
мріяла бачити свій народ вільним і щасливим. Твір
починається мотивом ностальгії, бо поетеса далеко від рідного
краю, туга за ним посилюється риторичним звертанням: Мій
занапащений, нещасний краю. Як я тебе згадаю, У грудях
серце з туги, жалю гине. Тривала розлука з Україною не надає
спогадам поетеси романтичного відтінку, зі сльозами на очах
бачить вона рідний край нужденним і зганьбленим. Леся
Українка не приховує сліз, що «ллються від безсилля». Не
хоче забувати ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій
Дніпро, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де
грає сонця проміння кохане». Патріотичне почуття — одне з
найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці
поетеси тільки описом України. Леся зрозуміла, що проливати
сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга, її
патріотизм всеохоплюючий та має дієвий характер. Треба
боротися за своє щастя, бо під лежачий камінь, як відомо,
вода не тече. Тому й завершується твір пристрасним
запереченням ридань, які вона проливала разом зі своїм
народом. «Доволі вже їм литись!» — вигукує поетеса. Леся
Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і
картала рабські душі тих, хто добровільно похилив голову і
покірно тягнув ярмо неволі. Немало людей з рабською душею
«свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком
тривалих стосунків. Справжнє щастя — у миттєвому захваті.
У цій новелі чітко простежується доволі відверте
протиставлення усталеної, традиційної моралі з її суворими, а
то й пуританськими приписами природності й принадності
душевних і тілесних поривань двох молодих людей.
Contra spem spero
Вірш «Contra spem spero» Лесі Українки, входить до збірки “На
крилах пісень”. Рік написання – 1893 Рід лірики: медитативна
лірика Жанр: вірш Художній напрям, стиль – модернізм,
негаразди у житті та сподівання на краще. Головна ідея Contra
spem spero вірша є підняття духу та надії на те, що після
чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо
вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на
краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню
краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним –
людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на
усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя
можна утотожнити з Лесею Українкою. Віршовий розмір Contra
spem spero: тристопний анапест, перехресне римування
Художні засоби Contra spem spero: Епітети: хмари осінні, весна
золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі,
барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела
весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна,
пісня весела, довга нічка, зірка провідна. Метафори: владарка
темних ночей Звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть,
думи сумні! Також, не можна не зазначити про присутність
міфологеми у творі. Вірш привертає увагу своєю простотою
думки та високо піднятим настроєм. Літературний рід: лірика.
Жанр Contra spem spero: ліричний вірш. Вид лірики: особиста
(філософська). Провідний мотив: заперечення тужливих
настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за
будь-яких життєвих ситуацій. Тип римування Contra spem
spero: перехресне. Вперше у збірці “На крилах пісень” вірш був
надрукований у 1893 році. Сontra spem spero від латинської –
без надії сподіваюсь. Для київського видання «На крилах
пісень» Леся Українка скоротила твір на дві строфи. Contra
spem spero Критика: Уся поезія побудована на антитезах,
причому художні протиставлення звучать як крилаті,
афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою
метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання
твору. Імпульсом до створення вірша стало загострення в
авторки хвороби, проте подолання особистої недуги
переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі
зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому
соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся
Українка утверджувала незламність духу людини й
оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й
експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на
початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його
строфі (П. Хропко).          Contra spem spero! – текст вірша
Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то
так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь
сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки
сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! Я на вбогім сумнім
перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та
кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть – і настане Ще й для
мене весела весна. Я на гору круту крем’яную Буду камінь
важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню
веселу співать.  В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на
хвильку очей – Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку
темних ночей.  Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха
співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи
 бачили вони, особливо панство, інтелігенцію, братів-слов’ян, сумні!
які «синонімом раба між людьми стали!» Гідна дочка Прометея
прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але
її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос
пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в
невичерпні сили народу. Поетеса живе серед нас, вона не
вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя.  Якщо ви володієте
додатковою інформацією для детального аназізу “І все таки до
тебе думка лине”  лишайте її в коментарях.

І ти колись боролась, мов ізраїль Хвиля

Патріотичним, антиімперським Леся Українка написала чудовий вірш “Хвиля”,

пафосом вражає вірш «І ти колись
боролась, мов Ізраїль… » Лесі
Українки. Звертаючись до біблійних
мотиців і образів, Леся Українка
прагнула у світовому, вічному
контексті осмислити історію
Батьїсівщини, висловити безмежну
любов до неї, окреслити шляхи
звільнення. «І ти колись боролась,
мов Ізраїль» аналіз вірша Тема «І ти
колись боролась, мов Ізраїль»:
невільне становище рідного народу
Ідея «І ти колись боролась, мов
Ізраїль»: засудження байдужості
людей до горя своєї Батьківщини.
Жанр «І ти колись боролась, мов
Ізраїль»: ліро-епічний вірш Кожаная
компактная сумка Художні засоби «І
ти колись боролась, мов Ізраїль»:
епітети: силу невблаганну,братів
рідних,земля обітована,золотоверхім
місті метафори: сліпої долі,заграло та
й ущухло Червоне море,безрадісна
пустиня,отара безпричальна
порівняння: І ти колись боролась, мов
Ізраїль, Україно моя!,…народами, що,
мов леви в
пустині,рикали…,народи розбіглися,
немов шакали ниці,вихід із
Єгипту,немов потоп,вдень ішов, мов
туча грізно-біла символи:  дух
часу, червоне море, фараон,  заповіт
новий звертання: ненависна чужинко
риторичні запитання:Чи довго ще, о
господи, чи довго ми будемо блукати і
шукати рідного краю на своїй землі?
Коли скінчиться той полон
великий,що нас зайняв в землі
обітованій?І доки рідний край Єгиптом
буде?Коли загине новий Вавілон? У
вірші «І ти колись боролась, мов
Ізраїль…» Леся Українка
використовує біблійні легенди про те,
як народ ізраїльський шукав землі
обітованої. Новітнім Мойсеєм поетеса
побачила Богдана Хмельницького.
Здавалося б, повинні запанувати мир
та злагода між брата-ми-сусідами.
Але «дух зрадив», і знову український
народ опинився ще в більшій неволі
на своїй власній землі. Провідники
нації теж не змогли знайти спільної
мови між собою, спільної мети — «з
отарою блукали й пастухи». З болем
лірична героїня запитує: «Чи довго
ще, о, Господи, чи довго ми будемо
блукати і шукати рідного краю на
своїй землі?» Можливо, треба
де змальовує мінливу морську хвилю — то гучну,
світлу і сильну, то смутну, кала мутну. Аналіз
вірша Лесі Українки “Хвиля” допоможе
визначити, яка тема та ідея. “Хвиля” Леся
Українка аналіз вірша Тема вірша “Хвиля” Лесі
Українки – опис морського пейзажу, роздуми над
майбутньою долею. Приводом до написання
цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся
Українка перебувала на лікуванні. Жанр вірша
“Хвиля” Лесі Українки: Вірш належить до
пейзажної лірики, зокрема, мариністичної.
Ліричним героєм виступає хвиля, котра
уособолює у собі мінливість, непостійність. На
мою думку, головним є образ моря, в котрому
постійно відбуваються зміни, щось приходить –
щось відходить, баланс і гармонія. Мужская
Кожаная сумка “Хвиля” Леся Українка художні
засоби: Леся Українка використовує такі художні
засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння
(може, буде там покірно,мов рабиня, тихо,
вірно), метафори (хвиля йде). Бурхлива уява
поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то
«колише молюски», кладе карби (фарби) на
коралі, береже скарби моря, то виринає
грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша
нагадує коливання хвиль. Поетеса широко
використовує звукопис (асонанс та алітерацію),
відтворюючи шум моря. Це один із кращих її
мариністичних творів, хоча можна розглядати
його і як алегоричну картину людського життя. Я
вважаю, що головну ідею вірша “Хвиля” Леся
Українка відтворено в останній строфі: Чи
полине межи сестри, межи милі, вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться, знову сили
набереться, потім зрине і гучна, і бучна,
переможно валом сплесне і воскресне? У творі
переважають почуття сумніву, але незаперечної
надії у світле майбутнє, вся поезія Лесі Українки
пронизана вірою і сподіваннями. Віршовий
розмір. Вірш написаний хореєм. Твір справив на
мене досить глибоке враження, так як пейзажна
тематика для мене є досить близькою. До цієй
теми автор звертається у творах “Спогад із
Євпаторії”, “Тиша морська”. У зарубіжній
літературі цю тематику можна простежити у
віршах Пушкіна “До моря”, Жуковського “Море”.
розсіяти народ по світу, щоб журба за
рідним краєм примусила його
боротися й добуватися батьківщини,
тоді вона буде ріднішою? Твір ліро-
епічний, сповнений риторичних
запитань, які передають глибоку
занепокоєність поетеси принизливим
становищем свого краю й байдужістю
народу. Ідейно-художній аналіз  “І ти
колись боролась мов Ізраїль”
Символічний зміст поетеса розкрила
в поезії «І ти колись боролась, мов
Ізраїль», де можна знайти такі рядки:
«Чи довго ще, о Господи; Чи довго,
ми будемо блукати і шукати рідного
краю на своїй землі?». Становлять
вони своєрідний ключ до зрозуміння
образу неволі. Персонажі творів — це
люди, які забули власне коріння.
Духовна сліпота стає певним
лейтмотивом творчості Лесі Українки.

Стояла я і слухала весну

Аналіз вірша “Стояла я і слухала весну” Лесі Українки допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби та проблематика.
“Стояла я і слухала весну” аналіз вірша Рік написання – 1895 Збірка «Думи і мрії»,цикл «Мелодії» Жанр “Стояла я і слухала
весну”: Пейзажна лірика Мужская Кожаная сумка Ідея “Стояла я і слухала весну”: возвеличення почуття кохання,що дає людині
радість,мрію,надію;уміння ліричної героїні жити в гармонії зі світом природи .  Тема “Стояла я і слухала весну”: Зображення весняного
відродження природи, сподівання ліричної героїні на щастя і сум через його недосяжність, через утому від життєвих змагань. Віршовий
розмір: п’ятистопний ямб Римування: суміжне Рима: чоловіча Художні засоби “Стояла я і слухала весну”: уособлення, метафора;
синтаксичні засоби; інверсія. метафори:  слухала весну, Весна мені багато говорила, співали мрії епітети: пісню дзвінку, голосну,
таємно-тихо Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні. Сюжет: Показано
гармонію природного оновлення з душевним станом ліричного героя. Композиція: Восьмивірш,що складається з двох катренів. “Стояла
я і слухала весну” літературний паспорт можна доповнити такою інформацією. Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895)
сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать
душу навесні: Стояла я і слухала весну. Весна мені багато говорила. Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно-тихо шепотіла.
Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом Особливо Леся Украïнка любила
весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i “слухала весну”, яка ïй “багато говорила”, спiвала
пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними
інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння  ліричної героїні “слухати весну” дало їй змогу почути
дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі – все те, про що колись
мріялось. Якщо ви можете доповнити аналіз “Стояла я і слухала весну” лишайте свої доповнення у коментарях.
Уста говорять: він навіки згинув
юбая розмова, важкі, ворожії сновиддя. метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують
примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії. порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.
риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!». епіфора: «Я тут, я завжди
тут, я все з тобою!». символи: квіти – уособлення кохання Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї
пам’ять». Рефреном звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Сумує лірична героїня й про те, що так і не
судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття — «квіти» — він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе
нема, але я все з тобою!», бо «квіти»-почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.

Лісова пісня
«Лісова пісня» Лесі Українки була написана всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною,
крім того, знову загострилася її хвороба.
Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства
Літературний рід: драма.
Жанр “Лісова пісня”: драма-феєрія (проблемно-філософська драматична поема).
Тема “Лісова пісня”: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах. Кожаная компактная сумка
Головна ідея “Лісова пісня”: оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.
Головні герої “Лісова пісня”: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник,
Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.
Сюжет “Лісова пісня” Перша дія. Старезний, предковічний ліс на Волині — до дуба, що на широкій лісовій галявині, прийшли будувати
хату дядько Лев і його небіж Лукаш — від зимового сну прокидається Мавка, почувши гру Лу-каша на сопілці — Лукаш збирається
наточити соку з берези, проте Мавка зупиняє його, адже береза — її сестра, а сік її — то кров — Мавка й Лукаш закохуються, перший
поцілунок — Лукаш розповідає про те, що восени його хочуть оженити, від чого Мавка засмучується. Друга дія. Пізнє літо — мати
докоряє Лукашеві, що він все грає, а робота стоїть — коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша каже їй, що не гоже дівці упадати
за парубком, проте лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі — за Мавку заступається дядько Лев, аби його сестра не
називала Мавку відьмою — мати дає Мавці серпа й загадує жати — Мавці не вдається цього зробити, бо з жита виринає Русалка По-
льова й благає сестрицю не губити її красу — Мавка, щоб хоч якось виправдати себе перед матір’ю Лукаша, ріже собі руку серпом —
на полі з’являється мати з молодицею й лає Мавку за неробство — приходить Лукаш і допомагає молодиці жати — Лукаш проводжає
Килину додому — засмучена Мавка плаче біля озера й просить Лісовика зробити її такою, як була; Лісовик вбирає її в багряницю й
срібний серпанок, у цей момент з’являється Перелесник і кружляє Мавку у вирі шаленого танцю — раптом із землі зявляється страшне
Марище і вмовляє Мавку піти з ним у далекий край, де «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій» — тут з’являється Лукаш;
побачивши бліду Мавку, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» — Лукаш поспішає до хати й просить матір готувати хліб для
старостів, бо завтра буде сватати Килину — почувши ці слова, Мавка зриває із себе багряницю й просить Марище забрати її із собою
— вони зникають під землею. Третя дія. Хмарна осіння ніч — біля хати Лукаша чорніє постать Мавки — з лісу виходить Лісовик і
дивується, що Мавка тут, а не в «Того, що в скалі сидить» — Мавка пояснює, що саме він визволив її своїм злочином, перетворивши
Лукаша на вовка — почувши вовче виття, яке доходило до кам’яної печери, Мавка розповідає, що прокинулась і силою чарівних слів
урятувала Лукаша, повернувши йому людську подобу — мати докоряє Килині, що та довго спить і погана господиня — Ки-лина, вибігши
по воду, помічає постать Мавки й запитує, чого та прийшла — Мавка відповідає: «Стою та дивлюся, які ви щасливі» — Килина
говорить: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» — Мавка раптом перетворюється на вербу — з лісу виходить Лукаш, на нього накинулася
Килина й обізвала п’яницею, він відповів: «Мовчи! Не скигли!» — на запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, вона відповіла, що
продала купцям, щоб не вмерти з голоду — з хати вибігає мати й радіє синові, скаржиться на тяжке життя з «отою відьмою» — Лукаш
докоряє матері, що їй судилося бути відьомською свекрухою — до них підходить хлопчик із сопілкою, зробленою з верби-Мавки, і
просить Лукаша заграти на ній — Лукаш починає грати й чує голос Мавки, випускає з рук сопілку й запитує в Килини, що то за верба —
Килина просить Лукаша зрубати вербу, Лукаш ударив раз по стовбуру, замахнувся вдруге й опустив руки — тут кинулася Килина,
вихопила сокиру й замахнулася — у цю мить метеором-вогнем з неба злетів Перелесник і обійняв вербу, спалахнув вогонь і,
досягнувши верховіття, перекинувся на хату — мати й Килина виносять із хати добро разом із Злиднями — Килина просить Лукаша
покинути ліс і повернутися в село — Лукаш не погоджується — Килина йде геть — аж тут з-за берези виходить легка, прозора постать
Мавки і схиляється над Лукашем — Мавка ні в чому не звинувачає Лукаша. Твір закінчується ремаркою, що сприймається як вірш у
прозі (Лукаш починає грати, тьмяний зимовий день зміняється на ясну весняну ніч, Мавка спалахує давньою красою в зорянім вінці,
Лукаш кидається до неї, білий цвіт огортає закохану пару, переходить у заметіль, коли завірюха вщухла, стає видно Лукаша, що сидить
сам, прихилившись до берези, на його вустах щаслива усмішка, очі заплющені, з неба падає сніг).

Блакитна панна
Вид лірики: пейзажна (весняні настрої). Віршовий розмір: нерівностопний хорей. Римування: перехресне (абаб). Тема “Блакитна панна”:
“має крилами Весна запашна, лине все в прозорих шатах, у серпанках і блаватах…” Ідея “Блакитна панна”: довгожданна,
нездоланна… ось вона – Блакитна Панна!… Художні засоби “Блакитна панна”  епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою
святою, неземною чистотою, променистою росою метафори: ” сміючись на пелюстках, на квітках” порівняння: а вона, як мрія сна
чарівна гіпербола: сміючись на пелюстках, на квітках анафора: має  крилами Весна запашна окличні речення: ось вона – Блакитна
Панна! ЇЇ виспівує: ” Осанна!” інверсія: лине все, крізь блакить майорить, сяє вродою, сміючись на пелюстках Провідний
мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій
уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя: І уже в душі моїй В сяйві мрій В’ються хмелем арабески, І Миготять
камеї, фрески, Гомонять-бринять пісні Голосні І сплітаються в гротески. Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні
музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку «, – зазначав він. Джерелом його поезії є мелос,
мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним є розміщення рядків у строфах «Блакитної панни»: вони ніби сходинки, по
яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм. Критика
вірша Блакитна Панна Вірш має витончену форму, яскраві тропи. Провідні мотиви твору — возвеличення краси природи і єдність її з
мистецтвом. Блакитна панна — це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу
ліричного героя. Для символістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже
великого значення: важливо не стільки що сказати, а як сказати. Микола Вороний став, по суті, новатором у розширенні музичних
можливостей українського вірша. «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом
птахів і ручаїв. Сам автор зазначав: «Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все
більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша». Справді, джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія. Звук для символістів —
понад усе. У науці навіть відоме поняття «звукосимволізм». Не можна не помітити в «Блакитній панні» Вороного і специфічного
розміщення рядків у строфах: вони ніби сходинки, по яких скрапує на весні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення
рядків поезії будить особливий темпоритм. Отже, форма у поетів-символістів — це надважливий засіб витворення потужного ліричного
струменя.

Олександр Олесь

З журбою радість обнялась Чари ночі О слово рідне! Орле скутий!

Вірш “З журбою радість обнялась”
датований 1906 роком складається всього
з двох строф, в яких визначене поетичне
кредо Олеся. Образ журби з радістю в
обіймах наводить на думку, що не буває
радості без журби, так, як і журби без
радості. Напевно, життя – це химерне
сплетіння болю, туги з любов’ю і щастям.
Хіба б могла людина відчути радість, якби
не знала, що таке печаль? У мистецтві, як і
в житті, немає “білішого” і “чорного”. Від
того, як складається життя митця, залежить
Настроєва тональність його творчості. “З
журбою радість обнялась”
характеристика вірша допоможе краще
зрозуміти всі думки та почуття поета, які він
хотів  “З журбою радість обнялась” аналіз
Вид лірики “З журбою радість обнялась”:
інтимна (любовна) Жанр “З журбою радість
обнялась”: романс Кожаная компактная
сумка “З журбою радість
обнялась” віршовий розмір –
чотиристопний ямб “З журбою радість
обнялась” тема: у житті людини є журба і
радості, якими міниться життя “З журбою
радість обнялась” текст З журбою радість
обнялась… В сльозах, як в жемчугах, мій
сміх, І з дивним ранком ніч злилась І як
мені розняти їх?! В обіймах з радістю
журба. Одна летить, друга спиня… І йде
між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю
я…  Олесь висловив думку про те, що він і
“Чари ночі” О. Олеся  – шедевр інтимної
лірики та один із кращих ліричних творів
автора. У ньому влучно передано
піднесенний, мажорний настрій ліричного
героя, який перебуває під наливом почуття
кохання. Тут все складає «хвалу життю».
Одухотворена природа перебуває у
гармонії до почуттів ліричного героя:
“Поглянь, уся земля тремтить В палких
обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче”. Твір пронизує
заклик поета оцінити життя «летючу мить».
“Чари ночі” аналіз вірша Рік написання
“Чари ночі” – 1904 Збірка: «З журбою
радість обнялась». Літературний рід “Чари
ночі”: інтимна лірика. Мужская Кожаная
сумка Жанр “Чари ночі”: романс (він став
популярною народною піснею). Вид
лірики “Чари ночі”: інтимна (любовна).
Провідний мотив “Чари ночі”: захоплення
красою життя й красою кохання. Віршовий
розмір “Чари ночі”: чотиристопний ямб.
Римування “Чари ночі”: перехресне
Тема: скороминущість людського життя,
тимчасовість життя людини на землі;
момент кохання. Ідея: утвердження
кохання як найважливішого в житті людини,
як сенсу життя; заклик насолоджуватися
життям перед обличчям тлінності; гімн
природі й красі. Лірична оповідь у творі
ведеться трьома особами: автора,
ліричного героя, тебе. У вірші наявне
Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» —
пристрасний гімн рідному слову. Поет
прославляє народ, який зберіг рідну мову в
страшну годину, «коли він сам стоять не
міг». Слово в поезії О. Олеся може бути
мечем і сонцем. Слово — це душа народу і
її, душу, можна зберегти, тільки зберігши
мову. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!»
«О слово рідне! Орле скутий!» аналіз вірша
Рік написання «О слово рідне! Орле
скутий!»:  1907 Рід літератури «О слово
рідне! Орле скутий!»: патріотична лірика.
Жанр «О слово рідне! Орле скутий!»:
ліричний вірш.  За жанром це – медитація,
історико-філософське осмислення ролі
рідного слова, загалом митця в історичній
долі народу. Тема «О слово рідне! Орле
скутий!»: любов до рідної мови і заклик до
її збереження. Ідея «О слово рідне! Орле
скутий!»: рідне слово має стати духовною
зброєю народу. Віршовий розмір «О слово
рідне! Орле скутий!»: чотиристопний ямб.
Римування: кільцеве Художні засоби
виразності: алітерація; епітет; порівняння;
метафора; метонімія; риторичне
звертання, риторичне заперечення. У вірші
багато риторичних окликів. Мотиви: «сила
слова», «національне безпам’ятство»,
«краса слова», «слово — зброя»; «місія
митця». Образи: людей: ліричний герой —
людина-патріот, яка любить рідну мову й
займає активну громадянську позицію; діти
сам не знає, хто дужчий: журба чи радість.
Ці почуття однаково дорогі поетовому
серцю, бо вони наснажують і живлять його
творчість. Може, творчість народжується зі
страждання і стає джерелом розради для
багатьох людей, які шукають відповіді на
болючі для себе питання? Літає радість,
щастя світле, Дзвенять пташки в садах
рясних, Сміються знову трапи, квіти… А
сльози ще тремтять на них. “З журбою
радість обнялась” критика Вірш будується
як художній монолог у двох строфах, двох
етапах сповіді. Ліричний сюжет
розвивається на контрастах: зіставляються
настрої і почуття душі героя-мрійника.
Художня палітра твору забарвлена
чарівною наспівністю і милозвучністю, яка
досягається алітераціями та
асонансами(у,о,а,і), символістський
прийомом недомовлення, риторичним та
анафорични запитанням. У вірші
розкривається складна діалектика почуттів
ліричного героя, силу яких увиразнють
антитези, порівняння(сліз х перлинами).
Журба і радість стають живими істотами,
поміж них з’являється ліричне “я”. Реальне
переплітається з містичним, надчасовим,
витворюючи багатозначний образ
художнього світу.
обрамлення. Поезія побудована на
паралелізмах. Образи: людей: ліричний
герой — закоханий; Фауст — людина, яка
хоче повернути минуле; примарна кохана;
міфологічних істот: боги; природи: солов’ї,
весна, шумляче море, земля, лист, квітка,
струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби
п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить
життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін
чарок, бажання, холодні груди. Символічні
образи: солов’ї (символ весни, кохання);
іскра (символ душевної енергії, завзяття);
бенкет весни (символ буяння природи й
життя); Фауст (символ неповоротності
минулого, минущості, марності намагань).
Композиція: вірш складається з 12
куплетів-чотиривіршів, при цьому
починається й закінчується однаковим
катреном (прийом обрамлення): (І)
сміються-плачуть солов’ї, закликаючи
кохати — (II) заклик не дивитися в
майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик
залишити свій сум, думки і горе й улити
душу в шумляче море — (IV) заклик ловити
мить життя і в мріях закохатися — (V — VI)
картини розлитості кохання в природі —
(VII) заклик горіти, бо життя — мить, а
смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися,
на лагодити струни золоті під час бенкету
весни — (IX) заклик сміливо йти на свято
квіток, кохання, снів і млості — (X)
попередження про тлінність усього — (XI)
передбачення про майбутнє бажання
повернути дні минулі, як цього прагнув
Фауст, чого не вдасться зробити, бо над
«нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII)
повтор першого катрену. Художні засоби
“Чари ночі”: “Сміються, плачуть солов’ї” –
антоніми. Також
використовуються метафори, анафора,
епітети.  Ліричність поезії «Чари ночі»
посилюється влучними метафорами («тут
ллються пахощі густі, там гнугься верби
п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють
піснями а груди», «…уся земля тремтить в
палких обіймах ночі»);персоніфікованим
образом весни, яка завжди була символом
молодості, краси, оновлення («весна іде
назустріч нам», «весна бенкет справляє»).
«Чари ночі» — філософська поезія, в якій
поет закликає цінувати кожну мить
короткочасного життя. Треба подивитися
на природу, чари весни, на солов’їв — і
кохати, мріяти, віддавати свою любов,
тепло душі іншим, поки є час і можливість.
Вірш став прекрасним романсом, гімном
життю й любові. “Чари ночі” критика
Літературознавці про твір. Вірш належить
до збірки «З журбою радість обнялась».
Автор закликає читача улити «струмінь
власної душі» у «шумляче море» краси
весняної природи, до дна випити чашу
щастя від молодості й кохання, тим паче,
що щастя — надто швидкоплинне. Отже,
краса життя, краса кохання — над усе.
Продовжуючи народнопісенну традицію, О.
Олесь будує вірш на наскрізному
паралелізмі «людина — природа»:
Сміються, плачуть солов’ї І б’ють піснями в
груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов
молодість не буде! Численні персоніфікації
(напиклад, у п’ятій строфі) підкреслюють
злитість природи й людини в прагненні
жити, кохати й бути щасливими. Проступає
у вірші і традиційний для поета контраст
(«Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж
— вічність ціла»). Він особливо підсилює,
загострює спалах радості, кохання (В.
Пахаренко). Завдяки глибокій поетичності,
мелодійності поезія «Чари ночі» стала
— українці, які відцуралися рідного слова;
чужинці; природи: орел, дерева, зорі,
Дніпро, сонце, дощі; предметів і явищ:
слово; шум, музика, спів, рев, меч.
Символічні образи: скутий орел (символ
великої сили й свободи, яка неприродно
скута); сонце (символ нового життя); судні
дощі (символ покари за гріх безпам’ятства);
меч (символ сили слова). Композиція
(зміст): ліричний герой звертається до
слова, називаючи його скутим орлом —
говорить, що слово чужинцям кинутого на
сміх безпам’ятними дітьми — показує красу
слова — звертається до слова бути його
мечем, сонцем, дощем судним для краю
рідного. «О слово рідне! Орле скутий!»
критика  У збірці «Будь мечем моїм…» О.
Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка
та Лесі Українки, гостро порушує
проблему рідного слова, щиро
захоплюється ним і нищівно картає
колонізаторів, які його нищать, і своїх
безбатченків, котрі його зневажають. Вірш
буквально пульсує потужним патріотичним
почуттям, яке особливо посилюють рито-
ричні вигуки й звертання. Красу,
мелодійність і багатство української мови
О. Олесь розкриває через емоційно
насичені пейзажні порівняння, метафоричні
епітети (співочий грім, шовковий спів, левій
рев Дніпра). Ідея вірша висловлена в
міфологічно-біблійних символах меча,
сонця, судних дощів. Меч тут символізує
войовничу грань українського слова, а
отже, і самої нашої національної душі;
сонце — миролюбну, окрилену, творчу
властивості мови. У будь-якому разі автор
переконаний, що мовне, національне від-
родження України обов’язково стане
судними дощами для її ворогів. Турбота
поета про долю рідного слова, «чужинцям
кинутого на сміх», особливо гостро
поставлена у поезії «О слово рідне! Орле
скутий!» Як і в багатьох інших випадках,
громадянський пафос вірша тут поєднано з
глибокою задушевністю, ліричністю. Вже у
другій строфі значення рідної мови у
духовному житті людини та її велич
асоціюється з розкішшю природи, яку О.
Олесь завжди вмів змалювати найкращими
барвами. «О слово рідне! Орле скутий!»
характеристика Три частини композиції
виконують роль тези, антитези і синтезу.
Поезія вибудувана як монолого –
звертання ліричного героя до рідного
слова. Анафоричне  ” О слово рідне!”
увиразнює не тільки композиції єдності, а й
змістову наповненість, підкреслює щирість
ліричної оповіді, схвильованість героя,
зумовлює ораторські інтонації, патріотичні
почуття. У його серці виникає біль через
зневажливе ставлення до рідної мови й
історичне безпам’яство співвітчизників.
Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша.
Поет використовує яскраві метафори й
епітети : Ураїнське слово уподібнюється
“скутому орлу”, тобто поневоленому
народові, слово якого звучало завжди як
“співочий грім батьків моїх”, а тепер “дітьми
безпам’ятно забутий”. Ідея вірша випливає
з переконань митця, що рідне слово
відбиває драматичну історію України, стало
духовною зброєю народу. Зображуючи
поетичний образ неповторної краси
укр.мови і Вітчизни, поет висловлю своє
творче кредо : ” О слово! Будь мечем
моїм!\ Ні, сонцем стань!\ Вгорі
спинись,\Осяй мій край і розлетися\
Дощами судними над ними.”   Образ меча в
Олеся пергукується з емблемою апостола
улюбленою піснею українців. Вона
виконувалася в народі і в той час, коли
поезія О. Олеся була недоступною.
Важливим штрихом її музичної
інтерпретації на сьогодні є своєрідне
виконання Ніною Матвієнко.
Павла, в якого він символізує меч
духовний:” Меч духовний є слово Боже”.
Автор переосмислює цей образ, воєднуючи
в ньому духоне і творче начала, слово-меч
стає атрибутом свободи і справедливості.
У річищі символізму поет вдається до
міфологічних образів космічного простору –
сонця, синього неба, музики зір, а також
біблійних образів (судні дні), що очищають
рідний край від зла і стнуть запорукою
відродження нації, якщо вона поставить
слово-меч собі на службу, оберігатиме
рідне слово – символ безсмертя народу.