Тема 1.

Предметна область системного аналізу

Системний аналіз виник внаслідок спроб практичного застосування

результатів теорії систем до задач керування складними процесами та
системами, яким притаманна складність у спостереженні та важкість
розуміння.
Системний аналіз – це методологія (сукупність методів) дослідження
структури, логічної організації, властивостей, поведінки та розвитку
складних об’єктів за допомогою представлення цих об’єктів у вигляді
цілеспрямованих систем як відношень між цілями та засобами їх реалізації.

1. Передумови становлення і розвитку системного аналізу.

Незважаючи на те, що поняття «системний аналіз» виникло порівняно
недавно, системні уявлення, системність були властиві процесу наукового
пізнання, починаючи з різноманітних класифікацій людських знань і
закінчуючи спробами наукового підходу до проблем керування державою.
З точки зору сучасних уявлень системність завжди, усвідомлено чи ні,
була одним з методів науки – кожен вчений оперував системами чи
моделями. Найраніше була усвідомлена системність процесу пізнання, а тому
дискусії з системних проблем найперше виникали у філософії, логіці,
основах математики. Як приклад, можна навести постулат Арістотеля: «Ціле
більше від суми своїх частин».
У становленні та розвитку системного мислення важлива роль
належить фундаментальним науковим відкриттям. В історії науки можна
виділити три основні рівні пізнання навколишнього світу:
1. Створення основ сучасної фізики і механіки (відкриття Ньютона,
Галілея, Ломоносова, Ейнштейна). Узагальнення ідеї руху, яка виникла в
Стародавній Греції, і перетворення її в струнку математичну теорію
ньютонівської механіки заклали фундамент методології багатофакторного
аналізу, стану і розвитку еволюційних фізичних процесів і явищ.
2. Створення основ дарвінізму,перенесення ідеї руху та безперервної
мінливості у сферу живої матерії. Найважливішою особливістю цієї
парадигми є якісна зміна в часі властивостей об’єктів, що розвиваються. Такі
ключові поняття для розуміння еволюції та її основних процесів, як
спадковість, мінливість, добір, стали основою сучасного уявлення про
природу розвитку живого, заклали фундамент багатофакторного аналізу
стану та еволюційних процесів сучасної біосфери.
3. Виявлення єдності всіх еволюційних процесів, що відбуваються на
Землі (хімічних, біологічних, фізичних, соціальних тощо) у розвитку живої
природи і людського суспільства. Першим кроком можна вважати праці В.І.
Вернадського, який виявив системність взаємозв’язків різних еволюційних
процесів у масштабах планети і Всесвіту.
Становлення, розвиток і перспективи системних досліджень мають три
важливих складових методології:
- становлення і розвиток ідей системності як засад системного мислення;
- розвиток системного уявлення про об’єкти дослідження;
- розвиток засобів і методів розв’язання практичних задач системного
аналізу.

2. Етапи розвитку системного аналізу як прикладної наукової

методології
1. Формування теоретичних засад формулювання основних ідей
системного мислення (перша половина ХХ століття). Основні праці:
 - В.І. Вернадський «Вчення про біосферу та її поступовий перехід у
ноосферу» (1918 р.);
- О.О. Богданов «Загальна організаційна наука, або тектологія» (1929 р);
- Людвіг фон Берталанфі «Загальна теорія систем» (1934-1949 рр.);
- Норберт Вінер «Кібернетика або управління і зв'язок у тварині і машині»
(1948 р.)
Берталанфі вважають основоположником системного мислення. У
1962-1968 рр. він включив у загальну теорію систем (ЗТС) низку наук:
кібернетику, теорію інформації, теорію рішень, топологію, факторний аналіз,
теорію множин, теорію мереж, теорію автоматів, теорію масового
обслуговування, теорію графів. Дослідження згаданих вчених започаткували
єдину ідейну базу для формування принципово нової фундаментальної
парадигми в науці, яка полягає у переході
- від дослідження конкретних властивостей об’єктів певного типу
(фізичних, хімічних, біологічних, економічних тощо) до
дослідження загальних властивостей та характеристик об’єктів
різної природи;
- від дослідження властивостей та особливостей процесів певного
виду до дослідження структури, властивостей та особливостей
взаємозв’язків, взаємозалежності і взаємодії різнорідних процесів.
Отже, перший етап становлення системного аналізу був періодом появи
і формування системного мислення і його теоретичного базису.
2. Емпіричний розвиток системного аналізу.
Другий етап становлення системного аналізу формувався в період
надзвичайних умов у 30–40-их роках ХХ ст., пов’язаних з військовою
загрозою і другою світовою війною. Це був період появи практичної
необхідності оперативного розв’язання реальних складних системних задач
державного значення, створення різних технічних систем військового
призначення в умовах жорсткого ліміту часу, концептуальної невизначеності
у проблемних ситуаціях, які доповнені непередбачуваністю можливої
активної протидії супротивника.
Перелічені фактори створили принципово важливі умови розв’язання
реальних задач:
- необхідність забезпечення системної погодженості щодо цілей,
термінів та очікуваних результатів процедур формалізації і
розв’язання міждисциплінарних задач за наявності багатьох
взаємозв’язків і взаємозалежностей;
- загострення протиріччя між необхідністю дослідження великої
кількості факторів і вимогою скорочення часу на формування і
реалізацію розв’язків;
- різке підвищення ступеня ризику, зумовленого прийняттям
недостатньо обґрунтованих або помилкових розв’язків.
У зв’язку з цим виникла практична потреба у формуванні системного
інструментарію, який би дозволив в умовах концептуальної невизначеності
забезпечити розв’язання реальних системних задач з допустимою похибкою.
В умовах відсутності попереднього теоретичного обґрунтування така
можливість реалізується на основі системи методологічних засобів:
- множини припущень, підходів, прийомів та інших засобів
формалізації задач;
- множини підходів, методів і алгоритмів розв’язання задач;
- множини критеріїв, прийомів, засобів оцінки якості та ефективності
розв’язків.
Були необхідні підходи, які б забезпечували можливість аналізувати як
єдиний цілісний об’єкт усю сукупність вимог, умов і методів розробки;
формувати концепцію, задум і структуру задач; виконувати формалізацію і
реалізацію системних задач у допустимий термін з прийнятною похибкою.
Для цього створювались колективи, які системно узгоджувались щодо цілей,
задач, термінів і очікуваних результатів. Кожен колектив оперативно
емпірично формував власну методологію розв’язання задач на підставі
досвіду, знань, інтуїції та прогнозів з використанням колективного
системного мислення і методу індивідуальної генерації ідей чи технічних
рішень, який згодом отримав назву «мозкового штурму». Досягнення успіху
стало можливим завдяки спільній праці фахівців різних галузей, яких у
підсумку почали називати системними аналітиками. У 1947 р. корпорація
RAND (США) у процесі розв’язання задачі, пов’язаної з розвитком збройних
сил, вперше застосувала певні прийоми, підходи і методики, які стали
основою системного аналізу.
3. Розвиток наукових основ розробки і виробництва складних систем.
Третій етап розвитку системного аналізу, який припав на кінець 40-их –
70 рр. ХХ ст., формувався у період з якісно новими задачами та унікальними
науково-технічними досягненнями. Зокрема, можна відзначити побудову
АЕС і використання ядерної енергії, освоєння космосу і розвиток
космонавтики (створення супутників, політ людини у космос, дослідження
об’єктів сонячної системи, створення орбітальної станції та багаторазових
космічних кораблів), створення ЕОМ і персональних комп’ютерів, які
сприяли розвитку інструментарію системного аналізу.
Водночас з’явилася потреба у розв’язанні якісно нових задач із різних
наукових напрямків. Тому технічний і теоретичний базиси обчислювальної
техніки розвивалися паралельно (створення транзистора, ІМС, НВІС,
зменшення розмірів активних елементів мікросхем і збільшення ступеня їх
інтеграції з одного боку і розробка програмного забезпечення, теорії
алгоритмів, з іншого). Було створено теоретичний базис математичного і
методологічного інструментарію формалізації та автоматизації на основі
ЕОМ процедур розв’язання найскладніших організаційних і технічних
системних проблем у різних сферах практичної діяльності.
Цей етап характеризується синхронним розвитком теорії системного
аналізу і практики системних досліджень. Проте на завершення зазначеного
періоду було виявлено глобальні системні програми, які неможливо було
розв’язати з використанням наявного на той час арсеналу математичних і
методологічних засобів. Це пов’язано з глобалізацією світових процесів.
Взаємозв’язки і взаємодії економічних, соціальних, екологічних процесів
стали вирішальними факторами світового розвитку («майбутнє перестало
бути схожим на минуле»). У цих умовах системні процеси підпали під вплив
складно структурованої множини непрогнозованих взаємозв’язків. Тоді
неможливо заздалегідь підготувати засоби розв’язку проблемної ситуації.
4. Системний аналіз в епоху глобалізації світових процесів та проблем.
Четвертий етап принципово відрізняється від попередніх глобалізацією
світових процесів і загроз. З одного боку глобалізація відкриває нові
можливості для використання досягнень науково-технічного прогресу
(швидкий обмін інформацією, електронна комерція, дистанційне навчання та
ін.). З іншого боку, з’явилась низка проблем: нерівний доступ до інформації,
потреба захисту інформації, захист від комп’ютерних вірусів і
несанкціонованого доступу тощо.
Для вирішення методологічної кризи необхідно забезпечити системне і
функціональне узгодження методологій з ієрархічною структурою
взаємозв’язків і взаємодій об’єктів дослідження, а також з структурою
інформаційних комп’ютерних систем як інструментальної основи її
реалізації.
 3. Основні напрямки системних досліджень.
Л. фон Берталанфі виділяє три основні напрямки в загальній теорії
систем:
1. Наука про системи досліджує застосування системних концепцій у
фізичних, суспільних науках та науках про поведінку емпіричним чином.
Увага зосереджується на вивченні цілого та цілісності на противагу до
поелементного підходу. Реалізуються методи оцінки рівнів складності та
способів взаємодії між компонентами системи.
2. Системна технологія розглядає проблеми, що виникають у
промисловості та суспільстві, які можна досліджувати шляхом застосування
теорії систем для практичного розв’язання конкретних проблем.
3. Системна філософія намагається об’єднати розділи традиційної
науки в межах філософських концепцій загальних систем.

4. Завдання системного аналізу.

Системний аналіз спрямований на розв’язання складних проблем, які
пов’язані з:
- неясністю розуміння проблеми;
- складнощами постановки проблеми і, як наслідок, вибір
неадекватних засобів її розв’язання;
- складністю класифікації проблеми;
- неправильною оцінкою значимості проблеми;
- змішуванням цілей із засобами їх досягнення.
Метою застосування системного аналізу до конкретної проблеми є
підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що приймається.
 Основна задача системного аналізу – прийняття рішень і управління,
розв’язання складних проблем, які пов’язані з діяльністю людини.
Системний аналіз відрізняється від інших методів дослідження тим,
що:
- враховує принципову складність об’єкта, що досліджується;
- бере до уваги зв’язки системи з оточенням;
- враховує неможливість спостереження низки властивостей об’єкта;
- реальні явища, їх властивості та зв’язки переводяться в абстрактні
категорії теорії систем;
- основне в системному аналізі – знайти шлях, яким можна
перетворити складну проблему в простішу чи у послідовність задач,
для яких існують методи їх розв’язання.