МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Криворізький національний університет

Кафедра економіки, організації та управління підприємствами

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
З дисципліни «ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ»
На тему: «Особливості економічного життя перших цивілізацій та розвиток
економічної думки Стародавнього Сходу
(Вавилон, Китай, Індія, Єгипет).»

виконав студент гр. ЕП-20

Редчиц Карина
науковий керівник
доцент кафедри ЕОУП
Паустовська Т. І.

Кривий Ріг - 2020

План роботи
1. Вступ
2. Економічна думка Індії
3. Економічна думка Стародавнього Китаю
4. Економічна думка Стародавнього Єгипту
5. Економічна думка Стародавнього Вавилону
6. Періодизація та основні риси господарства первісної доби
7. Завдання до індивідуальної роботи
Вступ
Зародження економічної думки збігається зі становленням людського
суспільства. Початок викладу історії економічної думки пов'язаний з
виникненням перших цивілізацій, тому що можна дослідити лише ті питання
економічного мислення давнини, які були висвітлені в письмових джерелах.

Період рабовласництва почався зі встановлення класових суспільств у

Месопотамії та Єгипті в IV тисячолітті до н. є. Матеріальною основою цього
процесу була технологічна революція, пов'язана з початком застосування
металів, переходом до інтенсивного (зрошувального) землеробства й
можливістю отримання в результаті цього додаткового продукту. Це, своєю
чергою, стимулювало розвиток поділу праці в суспільстві, виокремлення в
особливі галузі виробництва багатьох ремесел, функцій жерців і правителів.

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку

стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти,
документи господарської звітності та твори про управління державою й
державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і
відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів,
вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні
догматизм, апріорність і значною мірою символізм. Незважаючи на це,
давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати ці
знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій
неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було
покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу.
Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатковані конкретні
економічні науки (статистика, облік та аналіз господарської діяльності,
управління і т. ін.), які набули дальшого розвитку в античному періоді (I
тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.).
Економічна думка Індії

Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою.

При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони
розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення
соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини
І тисячоліття до н. е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму).
Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал,
що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій,
зокрема власності (майна).
Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову
досягнення кінцевого спасіння (нірвани). І хоча воно не заперечує
господарської діяльності мирян, подаянням яких мають жити буддійські
монахи, але спеціальної уваги їй не приділяє. Рабство розглядається як
перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне
лихо. Тому сповідується необхідність всіляко уникати заборгованості та
своєчасно сплачувати борги.
Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей
життя людини:
1)релігія обов’язку,
2)релігія матеріальної вигоди,
3)релігія чуттєвої любові.
«Закони Ману» (близько II ст. до н.е. — I ст. н. е.) — це збірка релігійних,
моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному
родоначальникові людей Ману.
У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя.
Вона об’єднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихварство.
Багатство давало право на особливу пошану тільки в середовищі самих
вайшя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці було долею варни шудра.
Такою самою вважалася й праця орендарів-половинщиків, найманих
працівників у сільському господарстві. Суспільним ідеалом був економічно
незалежний господар. Можна сказати, що господарська самостійність
розглядалася як одна з головних умов свободи та повноправності людини.
Хоч «Закони Ману» ставлять на перше місце релігійний обов’язок (дхарму),
але істинним щастям уважають досягнення всіх трьох цілей життя людини.
Отож, користь, матеріальна вигода та добробут санкціонуються
брахманізмом.
Економічна думка Стародавнього Китаю

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках

філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки
Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 –
3 ст. до н. е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про
економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку
та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом
воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на
суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2
тисячі років.
В античній літературі економічна думка старого світу виражена в
найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну
думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори
філософів, політиків, поетів та ін.
Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи
поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення
хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.
Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта,
Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.
У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку в
умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його
розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів
перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з
соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини
зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до
економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці,
зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального
дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін
товарно-грошових відносин.

Економічна думка Стародавнього Єгипту

У письмовій пам'ятці Стародавнього Єгипту (XXII ст. до н. є.) "Настанови

гераклеопольського царя своєму синові" ідеться про необхідність
ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і
населенням. Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі — запорука
успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про
матеріальне заохочення чиновництва, наближати "людину до себе за справи
її" незважаючи на класове походження.

Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання

господарства Стародавнього Єгипту знайшли відображення в працях Іпусера
(поч. XVIII ст. до н. є.). "Ідеальний деспот" повинен уникати міжусобиць у
країні, насилля та експропріації знаті; він має впорядкувати систему
трудових повинностей для зведення пірамід і зрошувальних систем,
підвищувати військову могутність країни.
У Стародавньому Єгипті здійснювався ретельний облік трудових та
матеріальних ресурсів. Тому періодично проводилися переписи населення з
урахуванням вікових і професійних особливостей, складалися земельні
кадастри, обліковувалась худоба та інші матеріальні ресурси.
Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та
управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці
царських ремісників (майстрів) та землеробів — безпосередніх виробників
матеріальних благ у староєгипетському суспільстві.
Важливе місце у давньоєгипетській літературі належить повчанням —
творам дидактичного характеру, в яких розглядаються питання управління
державним господарством на найрізноманітніших його рівнях. Так,
наприклад, «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара»
(ХХII ст. до н.е.) дає уявлення про політичні та економічні функції фараона
— глави держави, про класовий характер староєгипетської влади. Автор
говорить про необхідність ворожого ставлення до незаможних та
придушення натовпу, з одного боку, і возвеличування, нагородження царем
своїх вельмож, жерців — з іншого. Тоді вони працюватимуть задля царя як
один загін і не буде серед них бунтарів. У «Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа,
своєму синові Піопі» (XXI — XVIII ст. до н.е.) не тільки узагальнюється
життєвий досвід, а й описується соціальна структура Стародавнього Єгипту.
При цьому оспівується та прославляється професія писаря (чиновника), яка
давала змогу посісти високе місце в ієрархічній державній системі. Ідеться
про привілеї, незалежність, загальне пошанування посади писаря, яку можна
було отримати лише після підготовки в спеціальній школі писання.
Економічна думка Стародавнього Вавилону

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія. На

відміну від Стародавнього Єгипту, у державах цього регіону порівняно
швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини,
посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за
допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та
регламентувати приватноправові відносини.

Відомою пам’яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони

вавилонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282
статей та підсумку. Основна мета законів — усебічне зміцнення економічної
влади держави. Найбільш цікаві (з економічного погляду) статті, присвячені
питанням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди,
найму, лихварства. Розвиток товарно-грошових відносин допускається у тій
мірі, яка не спричинятиме масового зубожіння вільних громадян. Закони
Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храму,
державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у
ліпшому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. У цілому закони
царя Хаммурапі є системою правових норм, спрямованих на регулювання
соціально-економічних відносин у Вавилоні XVIII ст. до н.е.

Система “влада – власність” та її роль у розвитку

господарства Стародавнього Сходу

Значна участь держави у господарському житті, чим відрізнялось

східне рабство, яке виникло в ІV ст. до н.е., сприяла формуванню
специфічного, так званого азіатського способу виробництва.
У країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер,
сільська община була домінуючою в економіці цих країн. Головними
джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян
общинам.
Східній (азіатській) моделі господарського розвитку, що була реалізована,
наприклад, у Стародавньому Єгипті, властиві такі риси, які
характеризують і такий аспект, як система “влада – власність”: земля
перебувала не в приватній, а в державно-общинній власності; між
державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства;
держава набула форми деспотії, тобто повного безправ’я підданих
перед державою; община характеризувалася стійкістю; раби не були
основною виробничою силою суспільства, в “азіатських” общинах був
надлишок трудових ресурсів (у період припинення сільськогосподарських
робіт населення потрібно було залучити до роботи, тому майже
всі держави Стародавнього Сходу будували величні культові та світські
споруди – піраміди в Єгипті, “висячі сади” в Месопотамії)

Періодизація та основні риси господарства первісної доби

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи

перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н. ери).
Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт,
неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів людського
життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної
культури, заняття та знаряддя праці.

Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для нього були
характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство,
рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його
привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і
підтримувати вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися
постійну житла. Палеоліт збігається із найважчим в історії людству
льодовиковим періодом.

У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці

первісних людей. Були винайдені лук і стріли. З'явився найдавніший
транспорт — водний (плоти, човни).

Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт)

зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві.
Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час
виникає землеробство, перші постійні поселення людей.

Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне утвердження відтворювальних

форм господарювання. Відбувається "неолітична революція". Відтворююче
господарство стає цінуючим. Основні заняття людей — землеробство,
тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт
— віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. З'являється система
обміну.

Визначальними рисами мідно-бронзового віку було існування

відтворюючого господарства, швидкий розвиток орного землеробства,
тваринництва, посилення поділу праці на землеробство, скотарство, ремесло.
Обмін набуває постійного характеру, стає регіональним.

Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних

знарядь праці. В цей час відбувається перехід від мотики до сохи та плуга,
з'являються залізні ножі, серпи, лемеші, круглі жорна. Бурхливо
розвиваються ремесла — ковальство, гончарство. Зростає продуктивність
сільського господарства, розвивається птахівництво. Для раннього залізного
віку характерний швидкий розвиток торгівлі.
Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля
створили передумови для виникнення державних утворень — центрів
світової цивілізації. В цілому ж господарство первісної доби мало
натуральний характер.

Висновок
Таким чином, економіка стародавнього світу, була слаборозвиненою наукою,
і не мала чіткого предмету дослідження. Цей період, в економічній історії,
тісно пов’язаний з розвитком феодального устрою, що панував майже в усіх
країнах без виключення. Знати iсторiю дуже важливо, адже минуле тicно
пов’язане з майбутнім, пояснює його. Минуле – як грунт, майбутнє – наче
дерево, що проростає з нього. Історичний екскурс у минуле економічної
думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні
умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак,
розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними.
Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення
економічної теорії.
Ця тема є дуже актуальною у наш час, адже з економiчними процесами ми
“зiштовхуемося” повсякчасн. Кожна свiдома людина повина хоча б трiшки
знати про рiзнi економiчнi думки на однi i тiж економiчнi процеси. Але не
кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним
ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не
існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси.
Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Вивчаючи iсторiю розвитку рiзних економiчнх думок, ми тим самим
дослiджуем стан економiки у рiзнi перiоди часу. Cаме анаiзуючи економiчнi
процеси певного iсторичного перiоду, ми дiзнаемося про рiвень розвитку
самого суспiльства.

Завдання до індивідуальної роботи

1.Перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства

здійснився в період:
а) палеоліту;
б) мезоліту;
в) неоліту.
2. Закони Хаммурапі регламентували боргове рабство з метою:
а) якнайшвидшого переходу до ринкової економіки;
б) забезпечення зростання податкових надходжень до казни;
в) не допустити руйнації основ натурального господарства.
3. Відомі Стародавні цивілізації Сходу:
а) Єгипет;
б) Японія;
в) Месопотамія;
г) Корея.

1.Які конкретні економічні науки були започатковані починаючи з IV

тисячоліття до н.е.?
(статистика, облік та аналіз господарської діяльності, управління)
2. На яких трьох концепціях ґрунтується Велика кількість творів
брахманізму?
(релігія обов’язку, релігія матеріальної вигоди, релігія чуттєвої
любові)
3. Основні напрями суспільної думки Китаю.
(конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до
н. е.)