1. Вступ.

Політика польського уряду щодо козаків полягала у такій формулі —

використовувати їх як дешеве та невибагливе військо, і при цьому позбуватися
надлишків войовничої енергії козацтва. Але така політика виявлялася
недалекоглядною — на час залучення козаків для участі у війнах уряд забував про
кількісні обмеження козацького реєстру та згадував про них одразу ж після
закінчення бойових дій, наївно сподіваючись, що населення, котре відчуло всі
переваги свободи, смиренно повернеться у стан звичайного підданства.

2. Козацьке військо у військових компаніях Речі Посполитої.

Першою війною, до якої козаків було залучено державою, стала Лівонська війна
(1559- 1581). Продовження суперництва Литви і Москви за політичне домінування
на сході Європи. Ідея Дмитра Вишневецького, які повернулися з Московії, було
запрошено на службу в Лівонію. Тому вже в листопаді 1561 р. великий князь
Сигізмунд Август розіслав до прикордонних з Московією замків спеціальні листи
«про козаків», в яких старост заохочували до вербування на службу «людей
служебних козаків» за відповідне грошове утримання. Це був перший урядовий
документ, від якого почалась політика регулярного залучення козацтва до
державної служби. Вони охороняють замки, ведуть розвідку, вчиняють рейди вглиб
території противника, насамперед на Сіверщині. влада відривала від власних справ
задля участі у війнах вони поверталися на степове прикордоння і знову
розпочинали боротьбу проти турків і татар.
У 1577 р. козаки втягнулися в молдавські справи. У грудні 1577 р., Підкова зайняв
Молдавію і проголосив себе господарем. Його правління в країні тривало близько
місяця, а потім Підкова і Шах були змушені відійти на Поділля. Баторій, який
нещодавно посів польський трон, був змушений впритул зайнятися і козацькою
проблемою в цілому. Вже було очевидним, що козацтво поступово стає самостійним
фактором, який псував відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Султан і хан
вимагали приборкати козацтво У 1578 р. король провів козацьку реформу, створивши
реєстровий полк на державній службі. спрямування козацької енергії в потрібному для
короля напрямі - проти Москви.
Протистояння Баторія з Москвою, яке тривало протягом трьох років і було
завершальним етапом Лівонської війни, Загалом, ця війна відбулась у формі трьох
великих військових кампаній 1579, 1580 і 1581 рр. доля битв вирішувалася саме
завдяки вмілому застосуванню козаками своєї улюбленої тактики, насамперед
несподіваності в нападах на противника.
Війна Баторія проти Москви закінчилася повною перемогою Речі Посполитої
Результатом війни для козацтва стало те, що воно вперше дістало офіційне
підтвердження своїх основних станових прав. Король зафіксував це спеціальним
універсалом. знаковою подією став напад козаків у 1583 р. на Бендери (Тягин) -
найбільшу турецьку фортецю у Північному Причорномор'ї. короля Стефана Баторія зі
зміцнення оборони кордону, вжиті ним для заспокоєння турків репресії проти козаків
(було страчено З1 чоловік), а потім і довгі переговори дали можливість укласти мир.
самостійно вела боротьбу проти спільного противника.
 З 1587 р. розпочалася нова, і чимраз агресивніша, серія козацьких нападів на
турецькі й татарські володіння. Всі турецькі поселення від Дніпра до Дністра зазнають
неодноразових спустошень.
У серпні 1589 р. відбувся великий татарський напад на Галичину і Волинь.
Запорожці перестріли татар вночі знищили їх кілька тисяч і звільнили полонених.
Турецькі війська почали скупчуватись у Молдавії, тож поляки були змушені готуватися
до оборони. і на весні 1590 р. на державну службу було найнято близько трьох тисяч
козаків.
У лютому 1595 р. козаки знову пішли до Молдавії, де брали участь у військових
діях проти турків уже разом із молдавськими, волоськими (румунськими) та
угорськими військами. Тепер вони штурмували турецькі замки в пониззі Дунаю -
Ізмаїл, Килію, Браїлів - та діяли аж до болгарських земель. Коли козаки фактично
звільнили Північне Причорномор'я від турецького панування.
1596 р. польський уряд офіційно наклав баніцію (заборону) на козацтво
Проте кілька тисяч козаків під проводом С. Кішки рушили на північ улітку 1601 р.
За два тижні козаки розігнали всі ворожі гарнізони В результаті шведське
командування остаточно втратило зв’язок із обложеними, а поляки, своєю чергою,
змогли зосередити всі сили на облозі. 19 грудня гарнізон Ергеме капітулював. Однак
похід не виправдав сподівання козацтва — настала сувора зима, платня не надходила,
Загинуло багато козаків Однак, попри значні труднощі, все ж для польсько-козацького
війська кампанія виявилася досить успішною — було здобуто замок Вайсенштайн
(нині — Пай де в центральній частині Естонії).
домоглися підтвердження раніше скасованих прав.
Річ Посполита дала себе втягнути ще в так звану московську авантюру
В Україні почали вербувати охочих для походу на Москву, який мав на меті поставити
Лжедмитрія І на царстві. Зголосилося чимало козаків, і основна їх маса вирушила в
похід восени 1604 р.
Козаки стали ядром повстанської армії, яка швидко збільшувалась.
До кінця 1608 р. вони взяли цілий ряд північно-східних міст і серед них Ростов,
Вологду, Ярославль
У вересні 1609 р. король оголосив Московщині війну (1609 - 1613) й почав облогу
Смоленська. під Смоленськом було вже понад 40 тис. українських козаків, у масі яких
польське військо фактично розчинилось.
взяв Чернігів, Новгород-Сіверський, Почеп, Брянськ, Козельськ та інші міста.
Останню крапку у довготривалому конфлікті часів Смути поставив похід на
Москву Петра Сагайдачного у 1618 р. Сагайдачний дійшов до Москви і врятував
Владислава від майже неминучої поразки. Фактично і Москва, територію якої зайняли
козаки, опинилася в їхніх руках, похід Сагайдачного продемонстрував реальну силу
козацтва як вирішального чинника в польсько-московському суперництві. 1 (11)
грудня 1618 р. було укладено Деулінське перемир'я на 14,5 року. Москва повертала
Речі Посполитій Смоленщину та Сіверщину,
1619 р. Сагайдачний був змушений підписати вкрай невигідну для козаків
Роставицьку угоду, за якою останнім заборонялося здійснювати походи на турецькі
(але не татарські) землі
 У перші десятиріччя XVII ст. енергії козацтва вже вистачало на діяльність майже
одночасно на кількох напрямах. в боротьбі проти турків і татар відбулася зміна тактики
з переважно оборонної й пасивної на агресивно-наступальну. Основними об'єктами
козацьких нападів стали турецькі міста-фортеці на Чорному морі - Очаків, Білгород,
Килію, Ізмаїл в північній частині Причорномор'я, Кафу в Криму, Варну в Болгарії, Синоп
і Трапезунд в Туреччині й навіть околиці столиці імперії - Константинополя. Одним із
найважливіших за значенням став напад козаків на Кафу, центр турецьких володінь у
Криму, здійснений у 1616 р. козацькою флотилією на чолі з Петром Сагайдачним.
у першій половині XVII ст. стала Хотинська війна 1621 р. її причини були вже
традиційними для польсько-турецьких відносин - суперництво за контроль над
Молдавією і напади козацтва на турецькі володіння. Похід козаків справді відбувся
1620 р. і виявився дуже руйнівним та зухвалим — були знищені околиці Стамбула та
спалена Варна.
Поляки зазнали катастрофічної поразки від турків у битві під Цецорою, де
загинуло майже все польське військо. Важливо зазначити, що від часів утворення Речі
Посполитої це була перша велика військова кампанія Польщі, до якої не було залучено
козаків. Тобто можна стверджувати, що ця держава вже не могла упоратися без
допомоги козацького війська.
козацтво усвідомлювало свою відповідальність за долю країни. Сам перебіг
кампанії 1621 р. засвідчив, що козацьке військо, яке налічувало 40 тисяч чоловік і
становило половину війська Речі Посполитої, фактично було самодостатньою силою,
здатною вирішувати будь-які військові завдання.
Було домовлено про об'єднання польського та козацького війська для походу
проти турків. Далі, восени 1621 р., дійшло до головної битви — під Хотином, в якій
козаки відіграли вирішальну роль, і це визнавали польські вояки. Тому пізніше, під час
польсько- турецьких переговорів із приводу укладення перемир'я, поляки
відмовилися видати козаків на покарання. Після Хотинської битви козаки здобули
велику славу —але слова похвали вщухли і до реальних поступок козацтву з боку
польського уряду не дійшло. Релігійні утиски залишилися. незначне збільшення платні
— та й то лише на папері.
Із вступом на польський трон давнього приятеля козацтва Владислава IV розпочався
новий етап боротьби проти Московії. У 1632-1634 рр. відбулась нова, так звана
Смоленська, війна між Річчю Посполитою і Московією..
Козаки впродовж усієї війни відігравали дуже важливу роль — великою
кількістю свого війська
Урешті після успішних дій польсько-козацького війська, Москва була змушена
підписати 4 (24) червня 1634 р. Поляновський договір, який і завершив московсько-
польську війну 1632—1634 рр., звану "Смоленською". Владислава IV король зосередив
свою увагу на майбутньому конфлікті зі Швецією
Цього разу уряд вирішив використати морський досвід козаків для дій на Балтиці
але доки вони дійшли, то змінилися політичні обставини — англійський та
французький посли вже майже залагодили відносини між Польщею та Швецією.
Козакам закидали, що через спізнення їхня допомога вже неактуальна
3. Козацьке військо у військових компаніях інших європейських держав.
Вже до кінця XVI століття запорізьке козацтво перестало бути дивиною Україна, яка
входила до складу Речі Посполитої, починає відігравати все важливішу роль у
міждержавних відносинах країн Старого Світу. І, попри те, що запорізькі козаки були
підданими польського короля, вони дуже часто вели самостійну політику у військовій
сфері, не озираючись на Варшаву.
У 1574 р. козаки взяли участь у одній з найбільших військових кампаній того часу в
Південно-Східній Європі - війні молдавського господаря Івоні проти турецького
панування. Коли цей правитель зрозумів, що конфлікт із турками невідворотний, то
намагався заручитися підтримкою Польщі, але король відмовив у допомозі. Тоді Івоня
почав шукати добровольців з-посеред подільської шляхти і українських козаків. Так у
Молдавії з'явився загін Івана Сверчовського, чисельністю близько півтори тисячі
чоловік. Кампанія тривала протягом трьох місяців, і всі перемоги Івоні було здобуто за
прямої участі козаків Сверчовського. І хоча зрештою туркам вдалося провести
переможну битву, Однак участь у цій війні мала і позитивне значення для козацтва.
Про них фактично вперше дізналися в сусідніх балканських країнах, і за ними
поступово почала закріплюватись репутація послідовних борців проти мусульманства.
Найяскравішою сторінкою в історії міжнародної військово-політичної діяльності
козацтва стали молдавські походи 1594-1595 рр. Основний удар було спрямовано на
Священну Римську імперію - таку назву тоді мала держава австрійських Габсбургів. В
Австрії та Ватикані вже знали про військові можливості козацтва і вирішили
використати їх у своїх інтересах, тим більше, що козацтво само висловлювало
готовність до відповідних дій. Під новий 1594 р. запорозьке військо на чолі з Григорієм
Лободою здійснило похід на турецьку фортецю Юргіїв у Молдавії.
Паралельно розгортався і переговорний процес. Еріх Лясота був першим послом
європейської держави, який відвідав Січ, і ця подія стала однією з важливих віх в
історії козацтва. Формально австрійський посол мав завдання лише найняти козаків на
службу на час війни, але реально факт прямого звернення імператора по допомогу до
козацтва свідчив про визнання його самостійною і досить потужною військово-
політичною силою в міжнародних відносинах. Переговори закінчились успішно, і
козакам було передано прапор імператора та гроші. Проте ця сума була більше
символічною, ніж реально могла допомогти у спорядженні козацького війська. Тобто
козацтво і далі вело боротьбу, розраховуючи, насамперед, на власні сили. У липні
1594 р. Наливайко здійснив великий похід на Бендери і захопив місто, однак під час
відступу був розбитий. Та наймасштабніші військові дії розгорнулись у листопаді-
грудні. Тоді вдалось об'єднати всі три основні угруповання козацтва - запорожців
Лободи, реєстровців Оришовського і загін Наливайка. Разом вони налічували до 12
тисяч чоловік, і це було найбільше військо, зібране козацтвом за всю попередню
історію. Козаки увірвалися до Молдавії, розбили турецькі та молдавські війська,
зайняли столичне місто Яси і більшу частину країни.
Тридцятилітня війна (1618 — 1648). У ній брали участь австрійські й іспанські
Габсбурги, Баварія, ряд німецьких католицьких князівств (за підтримки папського
престолу) з одного боку, і — блок німецьких протестантських князівств та Чехія, яким
допомагали на певних етапах Данія, Швеція, Франція, Трансільванія, Англія й
Голландія — з іншого боку. Залежно від того, хто наймав козаків, на боці тих сил і
брали вони участь у цій війні.
У жовтні 1619 року, до Закарпаття ввійшов 10- тисячний корпус найманців-
запорожців, які стали під знамена імператора Фердинанда II Габсбурга. 22 листопада
1619 року вони розгромили трансільванців і фактично зірвали плани військ
Антигабсбурзького блоку, змусивши їх зняти облогу Відня. Однак козаки, у зв’язку з
відмовою австрійців виплатити їм всі належні гроші, у середині грудня 1619 року
повернулися на Січ.
У книзі Володимира Січинського «Чужинці про Україну» наводяться цікаві дані
про 4-тисячний загін кінних українських козаків під керівництвом полковника
Тараського, який під прапорами імператора воював у Люксембурзі, Фландрії та
Пікардії проти французьких військ генерала де Суассона. Після першої невдачі «козаки
напали на французів зі страшним криком; наші люди (французи), не звикли до такого
крику, так злякалися, що почали тікати і відступили до болота на іншому березі
річки...»
Одного разу французькі воєначальники не дійшли згоди з козацькими
чільниками з приводу платні за їхні «послуги», і французи зневажливо дорікнули їм за
«принизливий меркантилізм»: «Ми воюємо за нашу честь, а ви — за гроші». На що
козаки відповіли: «Кожен воює за те, чого йому не вистачає».
Із закінченням 1648 року Тридцятилітньої війни і підписанням мирного договору
в Мюнстері й Оснабрюцці, бойові дії між Францією та Іспанією не завершилися. Є
свідчення того, що окремі підрозділи запорізьких козаків воювали з французами на
боці іспанців 1655 року у Фландрії.
Школа Тридцятилітньої війни, яку пройшли дуже багато козаків, що згодом
брали участь у Визвольній війні з 1648 року, мала позитивний вплив на боєготовність
запорожців. Силу їх дуже скоро біля Жовтих Вод, під Корсунем, Пилявицями та
Зборовом відчули регулярні війська Речі Посполитої.

4. Висновок.
Отже, від кінця XV до середини XVII ст., почавши свою діяльність із дрібних
військових сутичок на прикордонні, козацтво поступово зростало як військова потуга, а
потім, ставши реальною силою, почало успішно опановувати і роль самостійного
суб'єкта міжнародних відносин. У цій сфері, як і щодо існування власної військово-
територіальної організації, Військо Запорозьке мало реальні ознаки політичної
автономії. Це визнавали уряди всіх країн регіону і низка віддаленіших держав. На
середину XVII ст. козацтво вже мало великий власний досвід не тільки соціального
розвитку, вибудови відносин з урядом Речі Посполитої чи збройної боротьби проти
зовнішніх противників, а й пройшло добру школу міжнародних відносин, що включало
в себе досить чітко усвідомлені зовнішньополітичні інтереси, формування власних
дипломатичних кадрів, досвід дипломатичних переговорів та все інше, необхідне для
ведення власної зовнішньої політики.