Одеський національний університет імені І. І.

Мечникова
__________________________________________________________________
__
(повне найменування вищого навчального закладу)

Філологічний факультет
__________________________________________________________________
__
(повне найменування інституту/факультету)

Кафедра української мови

__________________________________________________________________
_
(повна назва кафедри)

Дипломна робота
спеціаліста
на тему:
«Антитеза та оксиморон у творах Лесі Українки:
структурно-семантичні особливості»
«The antithesis and oxymoron in Lesia Ukrainian works: structural and
semantic features»
Виконала: студентка заочної форми навчання
напряму підготовки 035 Філологія
спеціальності «Українська мова та література»

Зазимко Нінель Василівна

Керівник: к. філол. н., доц. Хаценко Л. І.

Рецензент: к. філол. н., доц. Хрустик Н. М.

Рекомендовано до захисту: Захищено на засіданні ЕК №1

Протокол засідання кафедри протокол №____від __________2017
р.
№10 від 26 квітня 2017 р. Оцінка
______________/________/____
(за національною шкалою, шкалою ECTS,
бали)
Завідувач кафедри Голова ЕК

_______проф. Ковалевська Т. Ю. _________доц. Романченко А.П.

(підпис) (підпис)

Одеса - 2017
ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………………
3
Розділ 1. Погляди на явище антонімії в сучасному мовознавстві……………..7
1.1. Семантичний аспект
………………………………………………………..7
1.2. Структурно-морфологічний аспект ………………………………………
24
1.3. Зв’язок антонімії з синонімією, омонімією та полісемією
……………..28
Розділ 2. Антоніми – підґрунтя побудови антитези та оксиморона у
поетичних творах Лесі Українки
…………………………………………………………….. 31
2.1. Класифікація антонімів за частиномовною приналежністю
…………....31
2.2. Мовні та контекстуальні антоніми
………………………………………..42
Розділ 3. Структура та функціонування основних стилістичних фігур у
поетичних творах Лесі Українки …………………………………………………
46
3.1. Антитеза у творах Лесі Українки
…………………………………………...46
3.2. Оксиморон у творах Лесі Українки …………………………………………
49
3.3. Стилістичні функції антонімів
……………………………………………….51
Висновки
…………………………………………………………………………...54
Список використаної літератури …………………………………………………
59

ВСТУП
У процесі історичного розвитку слово може бути одного або декількох
різних семантичних відношень. Це пояснюється тим, що слово є
відображенням суперечності, діалектичності мовного знака, де системність
не може існувати без системних явищ. Однією із важливих властивостей
системи мови є її неоднорідність і здатність елементів мови до
комбінаторних перетворень.
У сучасній лінгвістиці метод зіставлення й порівняння є одним із
найпродуктивніших методів вивчання мовної дійсності. Одиниці в системі
мови пов’язані між собою відношеннями подібності, тотожності,
протилежності, контрадикторності, виключності, доповнюваності,
відносності, конверсивності тощо.
Даними проблемами займається багато дослідників. Однак і досі
залишаються недослідженими антонімічні відношення на основі методу
семантичних опозицій у межах антонімічних парадигм. Першим лінгвістом,
який звернув увагу на опозиції в мові, був Ф. де Сосюр; М. С. Трубецькой
систематизував вивчення лінгвістичних опозицій у фонології, вказавши
одночасно на можливість їх застосування в інших галузях мовознавства.
Семантичну основу антонімії формує різного роду логічна протилежність
всередині однієї сутності ( якості, властивості, дії, процесу, відношень).
Відмінності об’єктивної дійсності відображуються у вигляді протилежних
понять в логіці і антонімічних значень слів у мові. Антоніми виступають як
знаки роздвоєної на протилежності єдності, одночасно і визначаючи межу
прояву тієї чи іншої якості, властивості, дії, відношень, і вказуючи на
нерозривний зв'язок протилежностей в кожному конкретному прояві
сутності.
Лексичне значення антонімів має яскраво виражений оціночний ( і разом з
тим відносний ) характер.
Антоніми являють собою протилежні за семантикою слова однієї і тієї ж
частини мови. Різностороннє врахування аспектів парадигматики ( місця слів
в антонімічних парадигмах, блоках слів ), синтагматики (поєднання слів і
характеру їх вживання в типових контекстах ) і прагматики дозволяють
встановити досить чіткі мовні критерії визначення антонімів.
Протилежність антонімічних слів за однією диференційною ознакою в
парадигматиці цілком відповідає використанню в мові ( спільна зона
поєднання, частота вживання в тексті ). Антонімія як протиставлення
(протилежність) є поняття абсолютне, в той час як антоніми, тобто мовні
засоби її реалізації, відносні і розрізняються за ступенем їх антонімічності
[32].
 Основна мовна сутність антонімії – вираження функції протилежності,
поляризація значень слів в тотожних позиціях. З цієї точки зору антоніми
можна визначити як слова, максимально пристосовані для вираження функції
протиставлення ( протилежності).
У структурному відношенні виділяють три основні типи антонімів:
різнокореневі, однокореневі та енантіосемія. Найбільший інтерес викликає
однокоренева антонімія. Порівняно невелика кількість відносно протилежних
за значенням префіксів, якими різняться однокореневі антоніми, і досить
конкретні закони відображення антонімії різними частинами мови дозволяє
описати цю антонімію як компактну систему [16].
Переважна більшість антонімів належить до одного із трьох основних
класів, які виділяють за типами протилежності між словами. Це антоніми-
квалітативи (і координативи), антоніми-контративи і антоніми-
комплементативи.
У межах кожного з цих класів антонімічні значення слів реалізуються як
одна з функцій протиставлення. Кожен з основних класів отримує свою
структурно-семантичну характеристику. В цьому значенні антоніми можна
визначити як слова, які виявляють одну із основних типів протилежності.
Дослідження антонімів в різних мовах і прояв специфічних для кожної
мови, але і спільних для різних мов рис у цій семантичній категорії дозволяє
розглядати антонімію як одну із універсалій лексичної системи мови.
Принципова можливість структурного типологічного і функціонального
опису антонімів, з одного боку, і та значна вага, яку мають ці слова в лексиці,
- з іншого, дозволяють говорити про антоніми не тільки як про внутрішнє
системне явище, але як і про один із виявів лексичної системи мови в цілому.
Наша робота присвячена розгляду питань антонімії, яка лежить в основі
побудови таких стилістичних фігур, як антитеза та оксиморон.
Дослідження функціонування у поетичних творах Лесі Українки антитези,
оксиморона і антонімів, за допомогою яких утворюються антитеза та
оксиморон, дає змогу зробити певні висновки щодо особливостей
індивідуально-авторського стилю поетеси. А дослідження особливостей
індивідуально-авторського стилю письменника завжди викликає
зацікавлення і є актуальним. Новизна роботи полягає у детальному аналізі
антонімів, дібраних із поетичних творів Лесі Українки, а також з’ясуванні
стилістичних особливостей таких поетичних фігур, як антитеза та оксиморон,
побудованих на основі антонімів.
Мета нашої роботи – дослідити особливості функціонування антонімів,
антитези та оксиморона у поетичних творах Лесі Українки.
Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати наступні завдання:
1. опрацювати наукову літературу з даної проблеми;
2. дібрати з поезії Лесі Українки приклади антонімів та побудованих на
базі антонімів антитези і оксиморона;
3. здійснити класифікацію антонімів за частиномовною приналежністю;
4. звернути увагу на поділ антонімів на контекстуальні та загальномовні;
5. проаналізувати функціонально-семантичні особливості дібраних із
поезії Лесі Українки прикладів антитези;
6. Проаналізувати функціонально-семантичні особливості дібраних із
поезії Лесі Українки прикладів оксиморона.
Об’єктом дослідження є антитеза, оксиморон та антоніми у поетичних
творах Лесі Українки.
Предмет дослідження – функціонально-семантичні особливості та
особливості стилістичного вживання антитези, оксиморона і антонімів як
основи побудови антитези та оксиморона.
Джерельною базою роботи є поетичні твори Лесі Українки.
Фактичну базу дослідження складають 330 пар антонімів та побудованих
на їх базі антитез ( 220 ) і оксиморонів ( 110 ).
У кваліфікаційній роботі було використано наступні методи дослідження:
елементи методу компонентного аналізу для встановлення відношень
антонімії, а також описовий метод і метод кількісних підрахунків.
 Тема кваліфікаційної роботи пов’язана із науковою темою кафедри
«Дослідження усно-розмовних форм існування української мови».
Теоретична цінність роботи полягає в тому, що її матеріали сприяють
поглибленому вивченню питань лексикології та стилістики, пов’язаних із
явищем антонімії.
Практичне значення роботи: матеріали дослідження можна використати
на заняттях у середній та вищій школі.
Кваліфікаційна робота має таку структуру: вступ, три розділи, висновки,
список використаної літератури. Перший розділ «Погляди на явище антонімії
в сучасному мовознавстві» має теоретичний характер. Два наступні розділи
присвячені аналізу конкретних прикладів, дібраних із поетичних творів Лесі
Українки.
 ВИСНОВКИ
У процесі аналізу поетичних творів Лесі Українки нами було досліджено
структурно-семантичні особливості та особливості стилістичного
використання таких поетичних фігур, як антитеза та оксиморон, а також
антонімів, які є підґрунтям для побудови антитез та оксиморонів.
Було проаналізовано 330 антонімічних пар, дібраних із поетичних творів
Лесі Українки. Найчастіше вживаються антонімічні пари, які є іменниковими
(165 пар із 330). Наприклад:
Якби знали сі люди, які то сумні
Дні без сонця, без місяця ночі…
[62:16].
На другому місці за частотністю вживання знаходяться дієслівні
антонімічні пари (85 пар із 330). Наприклад:
Щоб не плакать, я сміялась
[62:15];
Як розбудити розум, що заснув?..
[62:16].
Третє місце за кількістю у поетичних творах Лесі Українки обіймають
прикметникові антонімічні пари (65 пар із 330). Наприклад:
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні…
[62:20].
Значно менше у поетичних творах Лесі Українки прислівникових,
займенникових та прийменникових антонімічних пар:
Чи сумно вас, чи радісно читать,
 Оповідання про велику драму?
[62:22];
Ти житимеш красою серед квітів,
Я житиму сльозою серед співів.
[62:276];

З гір на долину,
Біжу, стрибаю, рину…
[61:11].
Зафіксовано по одній антонімічній парі, вираженій такими формами
дієслова, як дієприкметник та дієприслівник:
Мов зачарований стоїть Бахчисарай,
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край…
[62:173];
Далі виходять потерчата, в руках мають
каганчики,
що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім
погасаючи…
[61:57].
Досить частими є випадки, коли в якості антонімів виступають слова
різних частин мови або коли в якості одного члена антонімічної пари
виступає словосполучення, а в якості іншого члена антонімічної пари – одне
повнозначне слово:
І як високе низько упадало…
[62:116];
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
[62:30].
 У поетичних творах Лесі Українки можна знайти і мовні, і контекстуальні
антоніми, але переважають контекстуальні:
Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів…
[61:87].
Виділені слова не є антонімами (за своєю первинною функцією, головним
значенням), ці слова не входять в одну тематичну групу або в одну
антонімічну пару на рівні норми. А в мовленні в певних контекстах вони
формують експресивні ряди протиставлень другорядного порядку в
результаті перенесення значень. Виникає ситуативна протилежність слів, ми
спостерігаємо явище контекстуальної антонімії.
І загальномовні, і контекстуальні антоніми служать основою для побудови
антитези та оксиморона.
У творах Лесі Українки ми знайшли випадки вживання нерозгорнутої і
розгорнутої антитези.
Нерозгорнута антитеза – просте протиставлення пари або кількох пар
антонімів:
Що мені по красі тій веселій і ясній?
В мене серце і смутне, і темне…
[62:146].
При розгорнутій антитезі слова, які протиставляються, отримують
додаткові значення, їх семантика розкривається за допомогою інших слів (у
тому числі і антонімів):
Колись нашу рідну хату
Темрява вкривала,
А чужа сусідська хата
Світлами сіяла!
[62:24].
Оксиморон – це поєднання протилежних за змістом слів. Завдяки цьому
предмет, явище, якість, властивість, позначені одним із слів, отримують
додаткову характеристику з боку другого, протилежного за значенням слова,
що дозволяє вловити суперечливу сутність позначуваного (як пересічення і
проникність протилежностей):
Мене любов ненависті навчила.
[62:231];
Як світ новий з старого збудувати?
[62:54].
Антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим. Мовець
може вживати антонімічні слова не тільки за усталеною в мовному обігу
схемою, але і у залежності від особливостей власного, індивідуального
сприйняття, що дає змогу з’ясувати особливості індивідуально-авторського
стилю письменника. Лексична антонімія, відіграючи в мові яскраву
стилістичну роль, має широку стильову амплітуду застосування, зокрема й у
процесі побудови таких стилістичних фігур, як антитеза та оксиморон.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии / О. С.
Ахманова. – М. : Учпедгиз, 1952. – 295 с.
2. Бабишкін О. А. Леся Українка / О. А. Бабишкін. – К. : Дніпро, 1955. – 37 с.
3. Бойко М. Ф. Леся Українка – продовжувач мовних традицій Т. Г.
Шевченка / М. Ф. Бойко. – К. : Вид - во АН УСРСР, 1963. – 43 с.
4. Бондар О. І. Сучасна українська мова / О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко,
М. Л. Микитин-Дружинець. – К. : Академія, 2006. – 368 с.
5. Будагов Р. А. Человек и его язык / Р. А. Будагов. – М. : Высш. шк., 1916. –
315 с.
6. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства / Л. А.
Булаховський. – К. : Радянська школа, 1955. – 247 с.
7. Булаховский Л. А. Русский литературный язык первой половины ХІХ
века : Лексика и общее замечание о слоге / Л. А. Булаховский. – К. : Изд-во
КГУ им. Т. Г. Шевченко, 1955. – 492 с.
8. Вартаньян Э. А. Путешествие в слово / Э. А. Вартаньян. – М. :
Просвещение, 1982. – 167 с.
9. Введенская Л. А. Наш родной язык / Л. А. Введенская, Р. Я. Саакьян. – М. :
Просвещение, 1982. – 167 с.
10. Виноградов В. В. Русский язык / В. В. Виноградов. – М. : Высш. шк.,
1972. – 614 с.
11. Вишневська Н. О. Лірика Лесі Українки / Н.О. Вишневська. – К. :
Наукова думка, 1976. – 293 с.
12. Гвоздев А. Н. Очерки по стилистике русского языка / А. Н. Гвоздев. – М. :
Изд. ак. пед. наук РСФСЛМ, 1952. – 210 с.
13. Гетман И. Н. Твой друг словарь / И. Н. Гетман. – К. : Наука, 1990. – 380 с.
14. Жайворонок В. В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць /
В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 1999. - №6. – С. 45 – 48.
15. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови /
М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – К. : Вища школа, 1972. – 402 с.
16. Журавель Н. В. Засіб експресії – антонімія / Н. В. Журавель // Культура
слова. – 1981. – Вип. 20. – С. 33 – 35.
17. Завьялова В. М. Антонимы / В. М. Завьялова. – М. : Высшая школа, 1969.
– 246 с.
18. Ильинская И. С. О богатстве русского языка / И. С. Ильинская. – М. :
Наука, 1964. – 72 с.
19. Калинин А. В. Лексика русского языка / А. В. Калинин. – М. : Высш. шк.,
1971. – 354 с.
20. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. – Вид. друге,
перероб. і допов. – К. – Одеса : Либідь, 1991. – 280 с.
21. Киреев А. А. Об антонимах / А. А. Киреев // Русск. яз. в шк. – 1954. - №3.
- С. 10 - 13.
22. Клюева В. Н. Проблема антонимов / В. Н. Клюева // Русск. яз. в шк. –
1956. - №5. – С. 75 – 85.
23. Козачук Г. О. Практичний курс української мови / Г.О. Козачук,
Н. Г. Шкуратяна. – К. : Вища школа, 1994. – 367 с.
24. Комиссаров В. Н. Проблема определения антонима / В. Н. Комиссаров //
Вопросы языкознания. – 1957. - №2. – С. 49 – 59.
25. Кулінська Л. П. Поетика Лесі Українки / Л. П. Кулінська. – К. : Вид - во
Київського університету, 1967. – 227 с.
26. Лисиченко Л. А. Антоніми в сучасній українській мові / Л. А.
Лисиченко // Українська мова та література в школі. – 1973. - №11. – С. 40 –
47.
27. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови / Л. А.
Лисиченко. – Х.: Вища школа, 1977. – 113 с.
28. Львов М. Р. К вопросу о типах лексических антонимов / М. Р. Львов //
Русск. яз. в шк. – 1970. - №3. – С. 47 – 49.
29. Мацько Л. І. Українська мова / Л. І Мацько, О. М. Сидоренко. – К. :
Либідь, 1996. – 207 с.
30. Мокієнко В. М. Лексичне і фразеологічне значення / В. М. Мокієнко //
Мовознавство. – 1988. - №4. – С. 38 – 43.
31. Муромцева О. Г. Головні процеси розвитку лексичного складу
української літературної мови другої половини ХІХ ст. / О. Г. Муромцева //
Мовознавство. – 1983. - №4. – С.50 – 63.
32. Новиков Л. А. Антонимия в русском языке / Л .А. Новиков. – М.: МГУ,
1973. – 290 с.
33. Паламарук Л. С. Лексико – семантичний розвиток мови / Л. С. Паламарук
// Мовознавство. – 1982. - №4. – С. 3 – 7.
34. Потебня А. А. Мысль и язык / А. А. Потебня. – К. : Синто, 1993. – 191 с.
35. Развитие лексики современного русского языка / под ред. Е. А. Земской и
Д. М. Шмелева. – М. : Наука, 1965. – 136 с.
36. Реформатский А. А. Введение в языкознание / А. А. Реформатский. – М. :
Просвещение, 1973. – 489 с.
37. Русанівський В. М. Семантичні процеси розвитку української мови /
В. М. Русанівський // Історія української мови: Лексика і фразеологія. – К. :
Вищ. шк., 1983.- С. 660 - 715.
38. Русанівський В. М. Життя слова / В. М. Русанівський, С. Я. Єрмоленко. –
К. : Вищ. шк., 1978. – 192 с.
39. Сахарный Л. В. Как устроен наш язык / Л. В. Сахарный. – М. :
Просвещение, 1978. – 160 с.
40. Степанов Ю. С. Основы общего языкознания / Ю. С. Степанов. – М. :
Просвещение, 1975. – 271 с.
41. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – К. : Вищ.
шк., 1993. – 366 с.
42. Сучасна українська мова / за ред. М. Я. Плющ. – К. : Вища школа, 1994. –
415 с.
43. Сучасна українська мова : Лексика. Фразеологія / за заг. ред. І. К.
Білодіда. – К. : Наукова думка, 1973. – 270 с.
44. Тараненко О. О. Розвиток антонімічних відношень у багатозначних
словах / О.О. Тараненко // Укр. мова та літ. в школі. – 1977. - №1. – С. 39 –
49.
45. Турчин В. М. Семантична кореляція антонімів і синонімів у системі
мови / В.М. Турчин, М.М. Турчин // Мовознавство. – 2001. - №1. – С. 67 – 70.
46. Успенский Л. В. Слово о словах. Очерки о языке / Л. В. Успенский. –
Минск: Нар. асвета, 1989. – 380 с.
47. Уфимцева П. Р. Слово в лексико - семантической системе языка /
П. Р. Уфимцева. – М. : Наука, 1968. – 234 с.
48. Фасмер М. Н. Этимологический словарь русского языка / М. Н. Фасмер. –
М. : Прогресс, 1971. – Т.3. – 827 с.
49. Филин Ф. П. Очерки по истории языкознания / Ф. П. Филин. – М. : Наука,
1982. – 340 с.
50. Фомина М. Н. Современный русский язык. Лексикология / М. Н. Фомина.
– М. : Высшая школа, 1983. – 335 с.
51. Шанский Н. М. Русский язык. Лексика. Словообразование / Н. М.
Шанский. – М. : Просвещение, 1975. – 239 с.
52. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова : Навч. посібник /
С. В. Шевчук, Н. Г. Шкуратяна. – К. : Літера, 2000. – 685 с.
53. Шмелёв Д. М. Проблема семантического анализа лексики / Д. М.
Шмелёв. – М. : Наука, 1973. – 280 с.
54. Шмелёв Д. М. Современный русский язык : Лексика / Д. М. Шмелёв. – М.
: Просвещение, 1977. – 335 с.
55. Ющук І. Л. Українська мова / І. Л. Ющук. – К. : Наукова думка, 1971 –
1973. – 483 с.

Довідкова література

56. Новий тлумачний словник української мови : у 4 т. – К. : Аконіт, 1998. –

Т.4. – 910 с.
57. Словник синонімів української мови : у 2 т / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк,
С. І. Головащук та ін. – К. : Наукова думка, 1999 – 2000. – 1026 с.
58. Словник української мови : у 11 т. – К. : Наукова думка, 1975. – Т.2. – 550
с.
59. Словник антонімів української мови. – К. : Довіра, 1999. – 257 с.
60. Словарь антонимов русского языка : более 2000 ант. пар / под ред.
Л. А. Новикова. – М. : Русск. яз., 1985. – 381 с.

Джерела

61. Українка Л. Лісова пісня / Л. Українка. – К. : Держ. вид - во худ. літер.,

1990. – 117 с.
62. Українка Л. Твори в п’яти томах. Поезія, поеми і легенди / Л. Українка. –
К. : Держ. вид - во худ. літер., 1951. - Т.1. – 539 с.