ІІ курс. 2 семестр. Тема 1. Інтерв’ю та його види.

1. Види інтерв’ю: інформаційне, бліц-опитування (відмінність

від соцопитування), інтерв’ю - розслідування, інтерв’ю-
портрет, креативне інтерв’ю (бесіда, діалог). Мета їх
проведення. 2. Форми проведення інтерв’ю: персональне
інтерв’ю, прес-конференція, вихід до преси, брифінги, формат
«круглого столу», анкетування (масове інтерв’ю). 3. Підготовка
до інтерв’ю в залежності від задачі журналіста. 4. Психологічні
фактори, що сприяють успіху спілкування. 5. Типи запитань:
відкриті, закриті, інформаційні, контрольні, зондуючи,
уточнюючі, гіпотетичні, пасивні і «мімічні», риторичні,
підказуючі, підлесливі, провокаційні, перевантажені, два в
одному. 6. Мистецтво слухати. 7. Мінімізація помилок при
проведенні інтерв’ю.

2. Форми проведення інтерв’ю: персональне інтерв’ю, прес-

конференція, вихід до преси, брифінги, формат «круглого
столу», анкетування (масове інтерв’ю). Визначення мети
інтерв’ю.

Персональне інтерв'ю сфокусовано на одному герої. Ним

може стати будь-яка людина, який проявив себе в суспільному
житті і тому привертає погляди широкої публіки. Портретні
інтерв'ю з «простими людьми» зустрічаються набагато рідше. Тут
два варіанти: або ця людина себе в чомусь проявив, або, навпаки,
дуже типовий. Ті предмети, деталі, які формують індивідуальність
героя, повинні бути передані глядачеві.
 Прес-конференція – колективне інтерв'ю з великою
кількістю інтерв’юерів.. Журналістів запрошують на зустріч з
людиною, або групою людей, які є джерелом інформації, в
призначений час і в певному місці. В основному спеціально
обладнане для подібних місце зустрічі - це інформаційне
агентство. Метою скликання прес-конференції зазвичай є певний
інформаційний привід, відомості про який потрібно
розповсюдити, роз'яснити або спростувати. Такі події зазвичай
проводять за заведеним порядком.

На відміну від інших жанрів, ініціатива організації пресухи не

належить журналістам. Як правило, призначити прес-
конференцію, журналісти не можуть.

Ведучий робить вступне слово, окреслює вектори, тему,

представляє спікерів, надає кожному з учасників час для заяв.

Прес-конференція складається з двох частин: викладення

пропозицій організаторів та відповідей на запитання
журналістів. (10+20 хв.)
Отримавши запрошення на прес-конференцію, журналіст
повинен підготувати кілька питань 5-6, з урахуванням того, що
колеги з інших ЗМІ теж можуть поставити їх.
Правила прес-конференції для журналіста:
- Не можна ставити питання без дозволу ведучого (головуючого);
- Отримавши слово, слід назвати себе, орган ЗМІ і тільки потім
ставити питання;
- Питання має бути одне: ставити кілька неввічливо по відношенню
до колег, крім того, експерт може забути друге запитання;
- Говорити слід стоячи, щоб всі, і особливо той, хто буде
відповідати, добре вас бачили;
- Якщо є мікрофон, говорити можна тільки в нього;
- Поставивши запитання, вислухайте відповідь уважно і до кінця;
- Не перебивати і не перепитувати відповідаючого, якщо він не дає
виразної відповіді: ніхто не має права на публічну прочуханку.

Вихід до преси –це мала форма прес-конференції.

Проводиться з метою інформування журналістів про підсумки вже
минулого заходу (переговорів, засідання тощо). Ініціатором виходу
є ньюзмейкер. Вихід до преси відрізняється від прес-конференції
тим, що заздалегідь не планується. Закінчується засідання і
відразу після нього ньюсмейкер або його прес-секретар роблять
заяву і відповідають на запитання журналістів, при цьому
надаючи їм лише невелике і необхідну кількість інформації.

Брифінг – (інструктаж журналістів). Це прес-конференція

без коментарів. Це захід, який спрямований на негайне
повідомлення ЗМІ важливої події. Повідомлення на брифінгу
мають односторонній інформативний характер з можливою
ілюстрацією фактів. Брифінг обмежений за часом та змістом.
Наприклад: прийняття закону нового, підписання міждержавних
домовленостей.
 «Круглий стіл» складний формат інтерв'ю. Журналісту
доводиться вести розмову з декількома учасниками, а не з одним,
як у звичайному інтерв'ю. Відтак Інтерв'юер виконує функції
модератора. Йому потрібно не тільки ставити питання і
вислуховувати відповіді, але й керувати бесідою.
Такий формат інтерв'ю повинен бути ретельно опрацьований.
Необхідно до дрібниць продумати чіткий сценарій і стратегію
зустрічі, адже можуть виникнути непередбачувані ситуації. За
матеріалами круглого столу може бути проведена прес-
конференція.

Масове інтерв’ю (анкетування) – усне опитування багатьох

людей за допомогою якого отримується широкий спектр
інформації про стан суспільної свідомості, про громадську
думку.
Масове інтерв’ю засновується на висловлюваннях окремих
осіб і проводиться для виявлення найтонших нюансів в думках
респондентів.
Головне завдання для журналіста: майстерно сформулювати
питання, які б під час опитувань давали грунтовну відповідь, а не
відмовку.
Анкетування – це метод отримання тих самих даних із
допомогою заочного (письмового) опитування у вигляді закритих
чи відкритих анкет. Закриті запитальники - вибір відповіді із
запропонованих в анкеті, а відкриті - вільне формулювання
відповіді.
 Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до
респондента. В ній вказується, хто проводить дослідження, мета,
характер використання результатів, анонімність, висловлюється
подяка в кінці анкети за участь в анкетуванні. Далі йде основна
частина, де містится блоки запитань до опитуваних, і третя частина
— паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних
(стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).
Досить суб'єктивне джерело інформації, бо в кожної людини
індивідуальні особливості сприйняття, вибірковість уваги і
властивостей пам'яті.
Ефективно застосовуються у:
Політичній сфері: для вимірювання рейтингів та визначення
думки населення щодо політичних питань;
Соціальній сфері: визначення громадської думки щодо суспільних
процесів Сфері маркетингу: задля визначення об’єму ринку за
конкретними видами товарів, оцінки ефективності реклами тощо;
Правовій сфері.

3.Підготовка до інтерв’ю в залежності від задачі журналіста.

Жанр інтерв'ю використовують лише коли інтерв’юйований
може сказати більше, ніж журналіст, або якщо окреслене
питання стоїть у центрі уваги безлічі людей і потрібно з'ясувати
їхні погляди.
Інтерв'юйовані поділяться на три категорії:
1) політичні та державні діячі, фахівці, які володіють
специфічними знаннями в якійсь конкретній галузі. Для отримання
фахового коментаря, експертної думки;
2) (зіркові люди) знаменитості. Опитуємо, щоб подробиці їхнього
життя стали надбанням широкої публіки;
3) звичайні люди, з якими зустрічаємося вдома, на вулиці, на
роботі. З'ясовуємо громадську думку про подію.
Перша та друга категорії часто перехрещуються, багато
видатних особистостей - експерти у своїй галузі.

Інтерв'ю на екрані (за винятком ситуації офіційного

характеру) повинно виглядати як невимушена розмова двох
людей, один з яких більше поінформований з обговорюваної
теми.

Інтерв’ю називають найважчим видом журналістської роботи,

бо: вимагає ретельної підготовки до теми, а потім -
максимальної стриманості у виявленні своїх знань. Інтерв’ю
потребує великої контактності (комунікації), тактовності і
цілеспрямованості у веденні розмови, налаштуванні на
співрозмовника і пристосуванні до атмосфери і ситуації.
Важлива здатність «сходитись із людьми». Кількість і якість
отриманої у процесі інтерв'ю інформації залежить від того,
наскільки журналіст зміг «розговорити», розкрити і привернути
свого співрозмовника до розмови.
Журналіст повинен:
 визначитись у темі і докладно в ній розібратися;
  знайти вузлові проблеми;
 усвідомити усі точки зору на проблеми;
 запам'ятати імена їх представників.
Загалом, бути на досить високому рівні, щоб не виглядати
невігласом в очах співрозмовника і глядачів.
Враховувати час відведений на інтерв’ю. (на 3-5 хвилин не
більше 4 питань). Якщо це творча особистість чи зірка, необхідно
ознайомитися з біографією цієї людини, його творчістю. Це
відкриє багато запитань: /зміна стилю, кого підтримує/. Якщо 30
хв.триватиме бесіда, дуже добре поговорити з гостем заздалегідь:
це допоможе розібратися в проблематиці, встановити контакт зі
співрозмовником, скласти логічний ряд питань, що ведуть до
досягнення мети.

Секретними питаннями цікавитися не слід, бо програма буде

не цікава. Загально ознайомити з питаннями, щоб
співбесідник розумів мету і характер спілкування.

Перед самим інтерв’ю привернути гостя до себе, щоб не було

хвилювань. Для більшості це випробовування. Інтерв’юер має
бути зовні спокійним, адже нервозність передається. Бажано
познайомити гостя зі знімальною групою, щоб не почуватися
чужим. Якщо ньюзмейкера треба викрити, готувати до ефіру не
треба. Грим. За кілька хвилин до ефіру нагадати про ціль
першого запитання. Не завалюватися в кріслі.

З перших слів відповіді визначити ниточку подальшої

розмови.
4. Психологічні фактори, що сприяють успіху спілкування.
Слід з самого початку первісно розуміти, що здебільшого люди
внутрішньо влаштовані надзвичайно хаотично.
Тому готуючись до інтерв’ю, слід обрати модель поведінки,
одну визначити як головну і ще обов’язково мати кілька запасних
варіантів на той випадок, коли перша модель не спрацює.
Ведучому інтерв’ю, необхідно швидко, налаштовуватися на
хвилю співбесідника і гнучко реагувати на його поведінку,
шукаючи найбільшої відкритості. Журналіст – це одночасно
актор і режисер, а кожне його інтерв’ю – це маленька одноактна
вистава, яку він розігрує наодинці з об’єктом.
Так само журналістові слід завжди бути налаштованим на
гнучкість власної поведінки, а також володіти сенсорним
досвідом, аби усвідомити для себе, яка модель поведінки дає
найбільш відчутний результат при комунікації. !!!!!
Психологічна підготовка залежить від внутрішньої
налаштованості на розмову, призначенні для неї найзручнішого
часу і місця, виборі одягу й створенні певного іміджу
журналіста. Все це повинно забезпечити найкращі умови для само
розкриття співбесідника. Журналіст повинен бути професійним
комунікатором, володіти в цій галузі необхідними знаннями і
навичками. Важлива кожна деталь одягу, обраний тембр
голосу: (йдучи на завод розмовляти з робітниками, слід одягтися як
робітник. Ідучи на інтерв’ю до директора банку, слід мати й
відповідний зовнішній вигляд, аби вас не виставили без розмови за
поріг, не заглянувши у журналістське посвідчення).

6. Як правильно розпочинати і закінчувати інтерв’ю.

!!! Ретельно готуватися до інтерв’ю. На початку інтерв'ю
слід сформулювати тему і проблему, а також представити гостя,
щоб не змушувати глядача витрачати час і зусилля, на розуміння,
про що йде мова, чи варто йому слухати далі або переключитися на
інший канал.
Вести бесіду – означає не бути ані слідчим на допиті, ані –
базікою.
Бути вільним, реагувати на зміну ситуації під час розмови.
У кожного журналіста є певна тактика ведення інтерв'ю:
комбінація різноманітних питань, їх чергування, послідовність,
ритм розмови тощо.
Ексклюзивні інтерв’ю продуктивніші за публічні (можуть
сказати те, чого не зкажуть на загал).
!!! Перепитувати, звертати увагу на прогалини, неясні місця
або суперечності у відповідях – завдання інтерв’юера навіть ціною
того, що інколи від буде настирливим або надокучливим.
Слід навчитися підводити підсумок в кінці інтерв'ю. Це
допоможе глядачеві ясніше зрозуміти, що випливає з
матеріалу. Помилки: студент або не може сформулювати
підсумок, або говорить про сторонні речі.

«Перетягування канату».
 Гідні партнери (інтерв’юер та інтерв’юйований), що не
поступаються один одному. В цьому випадку інтерв’ю завдяки
змагальному характеру носить окрім інформативності ще й
розважальний ефект.

5. Типи запитань.
Запитання - важливе знаряддя для отримання відомостей.
Правильно поставлене запитання у потрібному порядку не дає
партнеру ухилитися від відповіді, змушує відповідати по суті.
Гостре питання: «Дружина пішла від вас, тому що ви її били?»

Кажуть, яке питання, така і відповідь: Хороші, повні

відповіді залежать від вдалого питання, погані ж, тобто не
наповнення змістом, - від слабкого і непродуманого. Інтерв’юер як
би забігає в своєму питанні вперед, додумує за свого партнера
відповідь. Інтерв’юйований ж підтверджує або спростовує його
думку. Такий механізм повсякденної побутової бесіди: вона, з
одного боку, майже завжди орієнтована на пошук порозуміння,
злагоди, співчуття, з іншого - носить змагальний характер. У
негласній боротьбі «хто кого» відбувається левова частка
людського спілкування.

Прямі та непрямі запитання:

Оскільки специфіка журналістської роботи на ТБ «брати бика
за роги», то зазвичай інтерв’ю зводиться до прямих запитань («по
ділу»), які пробуджують до прямих (конкретних) відповідей.
Такі питання доцільні, якщо співрозмовник налаштований на
діалог.
Наприклад: - Пане Президент, як ви плануєте провести
відпустку?
- Я збираюся в серпні на пару тижнів в Карпати.
!!!Непряме дає можливість ухилитися від відповіді.
Інколи непрямі питання корисні (прийнятніші) за прямі
для заміни прямого, якщо необхідно поставити співрозмовника у
незручне становище. Особливо непрямі виручають під час
прямого ефіру.
Наприклад: «Ви націоналіст?» - «Як ставитеся до
націоналістичних ідей?»
Висновок: Пряме питання завжди краще непрямого, проте бувають
випадки, коли непрямий питання дає більш ефективний результат.

Питання поділяють на основні і другорядні.

Відкриті та закриті питання:

Відкрите питання (Що?, Чому?, Де? Тощо) вимагає розгорнутої
відповіді. Називає лише тему або предмет питання. Наприклад:
Чим вам подобалася ваша колишня робота?
Закрите питання передбачає коротку однозначну відповідь, згода
чи незгода з висловленою думкою (так чи ні). Відповідати на
закриті питання легко, проте неефективно здебільшого
застосовують для соц. опитувань. Наприклад: Який колір автівки
влаштовує вас найбільше: жовтий, червоний або зелений? Або
Пане президент, чи підете на вибори глави держави наступного
року . (Так або ні)

Питання другого ряду виконують під час інтерв'ю

найрізноманітніші функції. Наприклад: провокують
співрозмовника на продовження розмови. Або «розгортають»
розмову. Поглиблюють її. Уточнюють деталі. Запитують
аргументи. Демонструють зацікавленість ведучого.

Зондуючі і другорядні питання (додаткові питання) не

готуються заздалегідь. Зондуючі питання можуть виявити
незадовільну відповідь і поставити низку додаткових запитань для
отримання даних щодо основних питань. Наприклад: У вас був
великий колектив? Він складався з чоловіків чи жінок? Чим
займалися?

Контрольні питання використовують як додатковий елемент

бесіди. Вони перевіряють одержану інформацію на достовірність.
Наприклад: «Ви мене зрозуміли?», «Що ви про це думаєте?»

Інформаційні питання йдеться про збір відомостей, які

необхідні, щоб складання уявлення про що-небудь. Інформаційні
питання - це завжди відкриті питання. Це означає, що питання
стосується якогось конкретного предмета або стану речей, при
цьому відповідає, повідомляють певні відомості, і дають
пояснення. Такі питання - обов'язковий елемент будь-якого
інтерв'ю, переговорів. У відповідь на такі питання потрібен вислів в
жанрі інформаційного повідомлення. Наприклад: Що входить в
обов'язки керівника антикорупційного бюро?

Уточнюючі (напіввідкриті) запитання "питання другого

плану". Слід ставити після незрозумілої двозначної відповіді,
якщо є сумніви, що правильно зрозуміли співрозмовника.
Передбачають короткі лаконічні відповіді.
Мета: отримати додаткову інформацію від співрозмовника і
перевірити достовірність сказаного під час розмови.
Наприклад такі форми:
1. Перефразувати сказане співбесідником:
«Чи правильно я розумію, що ...ваш заступник звинувачується в
корупції»;
«Тобто… ви хотіли б;
«Ви хочете сказати ...»;
«Ви маєте на увазі…».
«Мені здається, що …ви звинувачуєте керівництво країни. Чи це
так?»
2. Запросити приклад для ілюстрації сказаного:
«Наведіть, будь ласка, приклад, як працює ваша служба ...»;
«Щось я не зовсім розумію вас. Поясніть ще раз, будь ласка ... ».
3. Запитати додаткову інформацію або дані:
«Ви стверджуєте, що економіка пішла на спад. Не могли б ви
навести конкретні цифри?»
 Розвиваючі питання. Покликані сприяти розширенню
бесіди для уточнення деталей, або емоційних переживань героя.
Найчастіше люди не готові під час на інтерв’ю давати вичерпні
відповіді на запитання журналістів (не наважуються, соромляться,
затинаються). В цьому випадку потрібна допомога: «Будь ласка
продовжуйте, дуже цікаво». Якщо ж відповіді на основі
запитання дуже короткі і закриті, то потрібні розвиваючі
питання.
1. У питанні, як відлуння, використовується попереднє
висловлювання героя:
Наприклад:
«Чому ж ви так впевнені в позитивних результатах
голосування?»;
«Ви сказали, що немає сенсу виставляти свою кандидатуру. Чому?
».
2. У питанні виражається інтерес до людських почуттів і
переживань:
Наприклад:
«Пане мер, що ви відчули, коли були оголошені результати
голосування?»;
«Які почуття ви відчули, коли побачили ваших дітей після довгих
років розлуки?».

Гіпотетичні питання (з доданою умовою). Спрямовані на те,

щоб спрогнозувати поведінку інтерв’юйованого у тій чи іншій
ситуації. Як запитання, так і відповіді приблизні, бо
передбачають домисли. Тому журналісти відмовляються від
використання цього типу запитань. Здебільшого будуються в
майбутньому часі. Краще за все ставити такі запитання вченим
та експертам, які 2займаються прогнозами.
Наприклад: «Якби ви знайшли мільйон доларів, то як витратили?»
«Якби випала нагода змінити щось у житті , щоб
змінили?»
«Пане професоре, що станеться, якщо озонова дірка
збільшиться
ще більше?»;
«Ви не могли б описати наслідки глобальної економічної
кризи?».

Пасивні і «мімічні» або (мовчазні, «німі») запитання

стимулюють продовження розмови з мінімальною кількістю
слів або без них, лише за допомогою паузи.
Пасивні запитання ставляться у формі коротких виразів, і
надсилають сигнал про включеність ньюзмейкера у розмову.
Наприклад: «Розумію ...»; «Так, так, звичайно ...»; «Правда?».

Початківці репортери панічно бояться пауз під час інтерв’ю.

Нервозність журналіста предається і на співрозмовника.
Переваги пауз:
По-перше, пауза, що утворилася під час інтерв'ю, дає
співрозмовнику перепочинок і час подумати. У результаті можна
отримати більш глибоку відповідь.
По-друге, пауза за допомогою невербальних засобів: міміки, мови
тіла і жестів інформує співрозмовника, що діалог триває і
журналіст чекає нових подробиць.
!!!Стежте за співрозмовником: він сам надсилатиме сигнал для
паузи. Наприклад: розлігся в кріслі «Е-Е-Е, ну-ну…»
Пасивні і «мімічні» запитання слід уникати під час ефірних
інтерв’ю. Вальяжність і затримки в ефірі не припустимі.

Перехідні запитання (питання-мости чи питання-перемикачі).

Слугують для поступової зміни напряму бесіди. Для переводу на
нову тему, що згадувалася побіжно.
Наприклад: «На початку нашої розмови ви згадували про
відсутність засобів для зйомки кінострічки. Давайте поговоримо
про фінансову складову. Скільки необхідно коштів?».
Якщо розмова заходить в тупик, необхідно робити різкий
перехід.
Наприклад: «Добре, давайте не будемо говорити про ваших
неприємностях по службі і поговоримо про вашу сім'ю. Як давно ви
одружені?».

Кількісні запитання. Запитання із займенником «скільки»

уживаються для виявлення кількісних характеристик об’єкту
чи події, що цікавить.
Наприклад: «Скільки у Києві офіційно зареєстровано
наркоманів?»;
«Скільки в Україні цього року народилося немовлят?».

Запитання яких слід уникати:

Риторичне питання – питання на яке не потрібно відповідати.
Риторичне запитання ставиться не заради відповіді, а заради того,
щоб привернути увагу сказаним. Часто ставиться опальним
політикам, президентам, прем’єр-міністрам. Риторичні питання не
містять необхідного питального компоненту, а отже, викликають у
співрозмовника пасивну реакцію.
Наприклад: «Чи буде Україна закупати у Росії дорожчий газ, якщо
реверсні поставки з Європи значно дешеші?»,
«Чи захочуть українці якихось змін, якщо усім
задоволені»,
«Хіба можна так чинити?»

Підказуючі (випереджуючі) питання – у запитанні

міститься відповідь. Підказка призводить до неповноцінної
відповіді. Такі запитання журналіста можуть сприйматися як
маніпуляція: «Він відповідає з а мене!».
Наприклад: «Що ви думаєте з приводу жахливого виступу
депутата від
опозиції?»;
«Що ви скажете про цей прекрасний фільм?».
 Підлесливі питання (льстивые) – гіперболізовані чесноти або
вчинки співрозмовника. Підлесливість має нульовий ефект у
розвитку бесіди. Як результат: відповіді на запитання або немає,
або неточна, або змінюється тема.
Наприклад: «Пане музикант, ви найвеличніший виконавець
класичної музики, ви - лауреат усіх можливих премій, ваша
творчість викликає захоплення у людей різного віку і націй і т.д., і
т.п., як вам вдається підтримувати таку гарну творчу форму?»
Реакція:
«Та що ви, не такий вже я і великий, я людина! Мені навіть якось
ніяково ...».

Провокаційні питання – ставляться аби розгнівати

співрозмовника, викликати експресію, емоції, імпульсивну
відповідь. Розповсюджені у жовтій, таблоїдній журналістиці.
Проходять такі трюки лише з непідготовленими співрозмовниками.
В іншому випадку- гарантований скандал. Необхідно
прораховувати ризики.
Наприклад: інтерв'ю Дмитра Діброва з кінорежисером
Тиграном Кеосаяном:
Д. Я, перед тим як прозвучала заставка, запитав у Тиграна: «А як
він називається, твій фільм?» І з'ясувалося, що у нього безглузде
назва - «Конвалія срібляста».
К. Приголомшлива назва!
Д. І чим же тобі так подобається ця халуйська назва?
 Перевантажені питання питальними частки зокрема: «невже»
і «хіба». Висловлюють разом з запитанням різні відтінки:
сумнів, невпевненість, недовіру.
Наприклад: «Невже було зроблено все можливе, для порятунку
людей?»;
«Хіба було зроблено все можливе, щоб врятувати
людей?».

Два в одному – запитання забуваються, відповідь

половинчаста, найчастіше остання частина, або та , яку вибере
співрозмовник.
Наприклад: Ви бачили як вибухнув літак? О котрій це сталося?

Дурні запитання «нерозумні» - недоцільні до теми і справи

запитання.
Наприклад: «Чи любите ви своїх дітей?»
«Що у вас цікавого?»

6. Інтерв’ю без відмов. Мистецтво слухати.

Мистецтво слухати: На світі багато красномовних оповідачів
і дуже мало уважних слухачів. Справжній інтерв'юер повинен
вміти слухати. Внаслідок недостатньої уваги інтерв'юери часто
ставлять запитання, на які вже дані відповіді. Такі інтерв'юери,
готують перелік питань, для співрозмовника, і вважають свою
роботу виконаною. Перед камерою Інтерв’юер ігнорує відповіді
співбесідника і чекає першої можливості для паузи, щоб
поставити нове заготовлене запитання. Звичайно, іноді
інтерв'юйований може відповісти на одне запитання, а потім,
продовжуючи викладати свої думки, !!! дає відповідь на
наступне без підказки інтерв'юера. Якщо інтерв'юер не слухає і
ставить автоматично наступне запитання, бесіда перетворюється
на безглузде замкнене коло. Нещасний інтерв'юйований
розгублено повторює: «Так, як я вже сказав ..» .
Ефір провалюється!!!

7. Мінімізація помилок при проведенні інтерв’ю

!!! Ретельно готуватися до інтерв’ю. На початку інтерв'ю слід
сформулювати тему і проблему, а також представити гостя, щоб
не змушувати глядача витрачати час і зусилля, на розуміння, про
що йде мова, чи варто йому слухати далі або переключитися на
інший канал.
!!! При складанні запитань необхідно розкрити проблему та /
або шляхи її вирішення і підтримувати інтерес аудиторії. Тому
тележурналістові гранично важливо зрозуміти самому, чого він
хоче добитися від розмови з гостем у студії.
!!! Поставивши запитання треба дочекатися початку
відповіді і тільки потім на пару секунд відволіктися у записи.
Інакше і у глядачів і у співрозмовника виникає враження, що
відповідь інтерв’юйованого нікому не потрібена. У підсумку ваш
гість замкнеться, і інтерв'ю провалиться.
!!! Вести бесіду – означає не бути ані слідчим на допиті, ані –
базікою.
!!! Бути вільним і уважним до співрозмовника, реагувати на
зміну ситуації під час розмови.
!!! Випрацювати тактику ведення інтерв'ю: комбінація
різноманітних питань, їх чергування, послідовність, ритм
розмови тощо.
!!! Ексклюзивні інтерв’ю продуктивніші за публічні (можуть
сказати те, чого не зкажуть на загал).
!!! Перепитувати, звертати увагу на прогалини, неясні місця
або суперечності у відповідях – завдання інтерв’юера навіть ціною
того, що інколи від буде настирливим або надокучливим.
!!! Слід навчитися підводити підсумок в кінці інтерв'ю. Це
допоможе глядачеві ясніше зрозуміти, що випливає з
матеріалу. Помилки: студент або не може сформулювати
підсумок, або говорить про сторонні речі.