«Просвіти».

Культурно-просвітницькі товариства, що відіграли чималу роль у духовному

відродженні українського народу. Засновувалися представниками різних політичних течій — від
ліберальних до соціал-демократичних, а також організаціями неполітичного характеру, відомими
громадськими й культурними діячами Одним з ініціаторів чернігівської «Просвіти» був М.
Коцюбинський Активно працювала у київській «Просвіті» Леся Українка.

«Просвіти» сприяли виданню україномовних книг і газет, засновували установи клубного типу з
бібліотеками і читальнями, які також називали «просвітами», влаштовували лекції з українознавства,
музичні вечори, благодійні концерти.

Правлячі кола імперії не змінили після царського маніфесту ставлення до українського слова —
мовленого чи друкованого. Змінилися, та й то далеко не завжди, лише методи — від брутально
відвертої заборони перейшли до саботажницької політики відносно «Просвіти» Клуби, бібліотеки під
різними приводами закривалися. Продаж книг українською мовою, включаючи видане Синодом
Євангеліє, не допускався. Заборонялися концерти на ненависному чиновникам-шовіністам
«малороссийском наречии» Нищились українські афіші, вивіски, таблички на дверях тощо.
Працівникам державного апарату «не рекомендувалося» передплачувати українську пресу. Діяли
таємні циркуляри не брати на посади вчителів і професорів університетів так званих «мазепинців»
(тих, хто бажав викладати рідною мовою). 1908 р 37 депутатів III Державної Думи внесли
законопроект про перехід на українську мову навчання у початковій школі, однак йому не дали ходу
Виступи в Думі представників різних суспільно-політичних сил (О Керенського, П. Мілюкова,
єпископа Никона, Г Петровського) на захист національних прав українського народу блокувалися
урядовою більшістю.

Усі ген. секретарі, міністри освіти Української Народної Республіки та держ. секретарі освіт. справ
Західноукраїнської Народної Республіки у період 1917–20 (окрім П.Христюка та А.Артимовича)
були членами "П." До Української Центральної Ради входили 122 члени "П.". У виконавчих органах
влади першої УНР представництво діячів "П." складало від 30 до 56 %, в Українській Державі – від 6
до 38 %, у другій УНР – від 24 до 56 %. У ЗУНР члени західноукр. осередків "П." складали від 36 до
47 % складу уряду – Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки, 44
представники "П." були в Українській національній раді ЗУНР.

На поч. 1920-х рр. в Галичині, на Волині, Закарпатті т-ва провадили активну культурно-освітню
діяльність. На Київщині, Катеринославщині, Поділлі діяльність "П." провадилася до поч. 1920-х рр.,
у серед. 1920-х рр. частина їх була реорганізована, інші самоліквідовувалися. На Волині "П."
функціонувала до 1929 в Рівному, до 1934 – у Луцьку, осередки т-ва, підпорядковані Львів.
"Просвіті", до серед. 1930-х рр. могли працювати в ін. місцевостях Волині.

Найплідніше в 1920–30-ті рр. "П." працювала в Галичині та на Закарпатті. 1939, з окупацією угор. і
рад. військами укр. земель, діяльність т-в на Закарпатті та в Галичині була припинена.

"ГЕТЬ НЕПИСЬМЕННІСТЬ", товариство "Геть неписьменність" імені В.Леніна – Всеукр. добровільне т-во,
створене 1923 за постановою ВУЦВК для сприяння органам нар. освіти в боротьбі з неписьменністю та
малописьменністю. Очолював його голова ВУЦВК Г.Петровський. 1925 т-во мало в центрі та на місцях 1500
осередків (59 тис. чл.), 1934 – 10 тис. осередків (бл. 1 млн чл.). Безпосередню роботу в осередках проводили
вчителі, студенти, старшокласники й загалом освічені люди. Для боротьби з неписьменністю т-во залучало
громадськість і кошти, створювало школи й гуртки, проводило індивідуальну роботу, вдаючись іноді до певних
елементів примусу. Видавало плакати, порадники, підручники, газ. "Геть неписьменність!", ж. "За грамоту".
Навчання велося рідною мовою учнів і охопило бл. 4 млн осіб. Т-во узгоджувало свою діяльність із роботою
Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з неписьменністю. Відбулося 3 респ. з'їзди т-ва (1927, 1929,
1932). Припинило свою діяльність 1936 у зв'язку з тим, що було оголошено про повну ліквідацію
неписьменності серед населення.
 Освіта

У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». У 1925 р. діяло 18 тис. шкіл, 145
технікумів, 35 інститутів. Під час вступу до вузів ураховувалося соціальне походження — для
робітників не вимагалося атестата про середню освіту, не проводилися вступні іспити. Для них у
1921 р. були відкриті робітничі факультети (робітфаки). Протягом 20-х pp. кількість неписьменних
скоротилася з 70 % до 43 % дорослого населення. Багато зробили для розвитку освіти наркоми О.
Шумський, М. Скрипник. Центром української науки стала Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН), в
якій було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний.
Найбільш плідно працювала перша секція, куди входили М. Грушевський (у 1924 р. повернувся із-за
кордону), М. Слабченко, Д. Яворницький, С Єфремов, А. Кримський.

Товариство “Просвіта” в Галичині

• У 1939 році налічувала понад 360 тис.членів. Охоплювала 85% українців.

• Основне завдання товариства - сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-

політичному та економічному напрямках.

• Джерело прибутків:

членські внески (бл. 30%), пожертви громадян, прибутки з власних установ.

М. Галущинський(В 1923—1931 годах был председателем общества «Просвита».)

І. Брик(Действительный член Научного общества им. Т. Шевченко (1919), в котором он был членом
главного комитета, секретарём, директором канцелярии, председателем (1932—1939). В 1929 году
представлял «Просвиту» на Кембриджском съезде «Всемирного просветительского союза для взрослых».
Редактировал "Письма «Просвиты» (1923—1925).)

В.Мудрий(Одночасно з роботою у Таємному університеті Василь Мудрий стає членом Головної управи
товариства «Просвіта», а після закриття університету — генеральним секретарем цієї організації (яка тоді на
Галичині мала кілька тисяч бібліотек із читальнями, кількасот інших закладів, випускала кілька періодичних
видань, мала друкарні тощо). А разом із тим із середини 1920-х років він виступає одним із фундаторів
Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) — найпотужнішої західноукраїнської
парламентської партії 1920 — 1930 років. Програма партії, ухвалена на її другому з’їзді в листопаді 1926 року,
базувалася на ідеології соборності й державності, демократії та антикомунізму. Партія мала свої осередки по
всіх галицьких містах, містечках і великих селах, а частково — й на Волині. Її підтримували «Просвіта», Союз
українських кооперативів, Центросоюз і банк «Дністер» (також кооперативні структури), цілий ряд видань,
серед яких найвпливовішим був щоденник «Діло», головним редактором якого з 1927 року став Василь
Мудрий. Наступного року він обійняв і посаду заступника голови партії. На загал, у 1930-х роках УНДО
гуртувало навколо себе до трьох чвертей української громадськості Галичини)

Події 1914-1921 рр. неоднозначно вплинули на розвиток культури. Велика війна поклала край
існуванню Російської й Австро-Угорської імперій. Українці отримали історичний шанс утворити
суверенну державу. Боротьба за незалежність сприяла духовному піднесенню в суспільстві й
створила небачені до цього можливості для відродження національної культури. Науковці, митці,
освітяни не могли залишатись осторонь цих подій. Почали активно діяти національні культурно-
освітні організації — «Просвіти», члени яких створювали бібліотеки, хорові колективи, лекторії,
налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, журнали. В їхній
роботі брали участь відомі українські прозаїки, поети, композитори, співаки, актори. З часом, під
впливом бурхливих подій, цілеспрямованої діяльності політичних партій, робота «Просвіт» стала
виразніше політичною. Вони залучали до визвольної боротьби тисячі раніше байдужих до
національної справи українців. Натомість спроба більшовиків перетворити «Просвіти» на осередки
комуністичного виховання виявилася невдалою, відтак у 1921 р. їхню діяльність припинили.

Умови воєнного часу, жорстоке соціальне протистояння, національно-визвольна боротьба

політизували свідомість усіх соціальних груп, розколювали суспільство на ворожі табори, що
спотворювало світосприймання людей і формувало складну й суперечливу культурно-ідеологічну
обстановку. Це порушувало природний хід культурних процесів, нехтуючи органічно властивими їм
загальнолюдськими гуманістичними тенденціями. У суспільстві панували нетерпимість, жорстокість,
зневага до людського життя.

Найважливіші акції “Просвіти” у 20-30-х рр.

Відзначення визначних подій:

• 29 травня 1921р. - перенесення праху І. Франка до збудованої товариством на Личаківському цвинтарі

гробниці;

• 1922— 23рр. - відзначення 40-річчя артистично-літературної праці М.Заньковецької, 40-річчя літ. праці
О.Кобилянської;

• 1933 р. - організація «Комітету будови

пам’ятника І.Франку»

Видавнича діяльність “Просвіти”

Серійні видання:
 • "Руська Письменність" (пізніше "Українське Письменство", 1904-28, 25 томів, загальний тираж 172 тис.
прим.);

• "Просвітні Листки" (1907-27, 8 книжок, 23 тис. прим.);

• "Народна бібліотека"" (1920-27,38 книг, 203 тис. прим.),

• "Загальна бібліотека" (1920-25, 8 книг);

• "Учітеся, брати мої..." (1921-29, 9 книг, 45 тис. прим.);

• "Історична бібліотека" (1928-25, 10 книг, 48 тис. прим.);

• "Бібліотека "Життя і Знання" (1925-39, 53 книг, 158 тис. прим.).

Періодичні видання:

• "Письмо з "Просвіти" (1876-79, 1891-94, 1907-14, 1921-33),

• "Аматорський театр" (1925-27),

• Бібліотечний порадник" (1925-26),

• "Народна Просвіта" (1922-27),

• "Життя і Знання" (1927-39),

"Просвіта" (1936-39).

"ГЕТЬ НЕПИСЬМЕННІСТЬ", товариство "Геть неписьменність" імені В.Леніна – Всеукр. добровільне т-во,
створене 1923 за постановою ВУЦВК для сприяння органам нар. освіти в боротьбі з неписьменністю та
малописьменністю. Очолював його голова ВУЦВК Г.Петровський. 1925 т-во мало в центрі та на місцях 1500
осередків (59 тис. чл.), 1934 – 10 тис. осередків (бл. 1 млн чл.). Безпосередню роботу в осередках проводили
вчителі, студенти, старшокласники й загалом освічені люди. Для боротьби з неписьменністю т-во залучало
громадськість і кошти, створювало школи й гуртки, проводило індивідуальну роботу, вдаючись іноді до певних
елементів примусу. Видавало плакати, порадники, підручники, газ. "Геть неписьменність!", ж. "За грамоту".
Навчання велося рідною мовою учнів і охопило бл. 4 млн осіб. Т-во узгоджувало свою діяльність із роботою
Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з неписьменністю. Відбулося 3 респ. з'їзди т-ва (1927, 1929,
1932). Припинило свою діяльність 1936 у зв'язку з тим, що було оголошено про повну ліквідацію
неписьменності серед населення.

"У неписемного колос, у писемного два"

«Рідна Школа» — українське Педагогічне Товариство

(1881-1939 рр.)

Мета:

• вирішення проблем навчання українського населення;

• надання моральної і матеріальної допомоги учням і студентам.

Напрями діяльності:

• опіка приватними школами Галичини;

• видавнича діяльність;

• культурно-просвітницька діяльність

Масштаби діяльності:
Форми роботи “Рідної школи”

Дошкільне виховання (сезонові садки (1930 — 41, 1938 — 605 з 22100 дітьми); постійних садків було мало — 3
(120 дітей) і З світлиці (100 дітей).

Організація шкільництва:

• Народні школи (у них вчилося бл. 2 % українських дітей);

• «збірні лекції» — школи без урядової концесії;

• «домашнє навчання» (не більше 10 дітей разом);

• середні школи (навчалося понад 20 % української молоді, яка ходила до середніх шкіл).

Робота з молоддю:

• фахові школи (торгова гімназія у Львові) і 5 фахово — доповнюючих;

• гуртки доросту (1935 — 16 000 молоді, 1936 — 873 гуртків з 6 188 учнями).

Форми роботи “Рідної школи”

Виховно-освітня діяльність для старших:

• за допомогою рефератів (1937 їх було 1761, а слухало — 24524 особи);

• концертів (306);

• аматорських і театральних вистав (1560) та прилюдних виступів шкільної молоді виховних установ «Р.
III.» (4 208);

• курси (українознавства, для неписьменних, керівниць садків і рідношкільних керівників, плетіння,

куховарства тощо) — разом 64 з 1480 учасниками.

Бібліотечна та видавнича справа:

• діяли бібліотеки (653 з 72 207 книжками і 17 097 читачами, у тому числі 11 176 молоді), а при Головній
Управі «Р. Ш.» педагогічна бібліотека з 2580 книг (всі числа на 193738);

• з 1932 р. «Р. Ш.» видавала ілюстрований журнал «Рідна Школа», що виходив двічі на місяць.

Пласт (діє з 1911 р.)

• Із 1921 р. – масовий рух (підручник “Життя у Пласті” за ред. О.Тисовського);

Система виховання:

а) духовне – вивчення історії,

традицій, культури рідного народу;

б) фізичне – загартування, змагання, здоровий спосіб життя.

Головне гасло: “Бути вірним Богові і Україні!”

“Пласт” в Галичині

• До 1924 року утворилося близько 30 юнацьких пластових полків та декілька окремих для старших
пластунів;

• силами стрийського та львівського «Пласту» було відновлено та впорядковано могилу УСС на горі
Маківці;

• митрополит Андрей Шептицький надав пластунам площу на горі «Сокіл»;

• З початку 30-х рр. – активніша співпраця з ОУН (антипольська боротьба)

Союз українок

Мета:

• активізація жінок,

• піднесення освітнього й економічного рівня (зокрема, фахового досвіду у ділянці хатнього

господарства), суспільної гігієни, суспільної праці, участь у світовому жіночому русі тощо.

Масштаби:

• кількість членів близько 45 000 (5% українського жіноцтва);

• 25% українських сіл у Галичині мали кружки Союзу українок.

Значення:

• Випускниці (їх було понад 200) курсів працювали здебільша по філіях Союзу українок, що значно
спричинилося до гром. та госп. піднесення жінки-селянки.

Основні напрями роботи

Курси громадського вишколу для жінок:

• ознайомлення з засадами Союзу українок та з ідеєю кооперації,

• ведення дитячих садків;

• вивчення хатнього і городнього господарства, основ гігієни.

Фахові курси по містечках і селах (1937 — 177; у тому числі 81 куховарський, 13 — хатнього господарства, 53 —
трикотажно-в'язальні, 21 крою та шиття, 7 вишивання).

Основні напрями роботи

Культурно-освітня робота (літературні вечори, доповіді, виставки, відзначення різних річниць).

Бібліотечна справа (1936р. при 36 філіях і 203 кружках існували бібліотеки).

Гуртки доросту для дівчат 14 — 18 pp. (вивчення українознавства, основних відомостей про кооперацію,
народне мистецтво, хатнє господарство тощо).

Опікування літніми дитячими садками.

Видавнича справа (двотижневик «Жінка» (з 1935) і популярний журнал для селянок «Українка» (з 1937).

Громадські акції Союзу українок

• Встановлення зв'язків із міжнародними жіночими організаціями. (1923р. – членство у Міжнародному

Жіночому Союзі).

• Участь у Лізі Миру і Свободи.

 • Заходи проти терору окупантів на українських землях :

- 1924 р. вдалося М. Рудницькій піднести в закордонній пресі справу вбивства польською

поліцією Ольги Басараб;

- 1930 р. поставили перед Радою Ліги Націй і міжнародними жіночими організаціями справу
пацифікації в Галичині;

- 1933 р. поставили справу штучно організованого голоду в радянській Україні.

Культурно-освітні товариства в Закарпатті

Товариство “Просвіта” – „Русское культурно-

провідник української просветительное
національної ідеї общество имени
(Засноване 9 травня 1920 р.) Александра Духновича”
Активісти: Ю.Бращайко, А. Волошин, В. (1923 р.)
Гаджега, В. Желтвай, М. Лідери: С.Фенцик, Є.Сабов,
Стрипський, І. Панькевич, С. Й.Камінський, О.Бескид,
Клочурак, М. Творидло, В. Ю.Гаджега
Пачовський, А. Штефан)
168 читалень по селах, 152
• Станом на 31 грудня 1928 р. бібліотеки, 79 театральних
„Просвіта” мала в краї: 101 гуртків
читальню, 103 бібліотеки, 43
театральні гуртки
“Пласт” на Закарпатті

• Заснований в 1921 році в Ужгороді.

• Організатори пластових гуртків були К. Заклинський, А. Дідик, Л. Бачинський.

• Випускали різні часописи («Пластун», «Карпати», «На стійці» та «Скоб»)

• Найбільші осередки «Пласту» -Хуст, Ужгород, Мукачеве, Берегове, Рахів.

• У 1934 році створено старшопластунський мистецький курінь “Нова сцена”(згодом перетворився на

професійний театр, а за часів Карпатської України став державним).

Участь пластунів у боротьбі за незалежність:

• “Пласт” – основа Карпатської Січі.

Під угорською окупацією діяльність «Пласту»

та інших українських патріотичних організацій

була заборонена.
УкраїнськеКрайовеТовариствоОхорониДітейіОпікинадМолоддюуЛьвові;
ТовариствоВзаємнихУбезпечень«Карпатія»; КрайовийМолочарськийСоюз – Кооперативи
«Маслосоюз»; ЦентральнийКооперативнийБанкКрайовогоСоюзуКредитовогоуЛьвові;
АрхиєпископськаРадаКатолицькоїАкціїУкраїнськоїМолодіуЛьвові;
ТовариствоПрихильниківОсвітиуЛьвові; Культурно-Освітнєтовариство «Осно-ви» уКовелі;
УкраїнськеЛікарськеТовариствоуЛьвові; РуханковеТовариство «Сокіл-Батько» уЛьвові;
СоюзДіячівУкраїнськогоТеатраль-ногоМистецтвауЛьвові; Агрономічно-
ТехнічнеТовариство«Праця» ім. ІванаЛевинськогоуЛьвові;
УкраїнськеТехнічнеТовариствоуЛьвові; ТовариствоСвятогоАндреяуЛьвові; «Дністер» –
ТовариствоВзаїмнихУбезпеченьуЛьвові;
УкраїнськеТовариствоПрихильниківМистецтвуЛьвові; ТовариствоУкраїнськихРемісників,
ПромисловцівіТорговцівуЛьвові; Видавництво «НароднаСправа»; КраєвийСоюз
«НароднаТоргівля»; Стоваришення «НароднаГостинниця»; УкраїнськеПротиалкогольнеТовари-
ство «Відродження»; УкраїнськеТовариствоДопомогиЕмігрантамзУкраїнитаїхРодинам;
СоюзУкраїнськихКупцівуЛьвові.