1

Опорний конспект лекцій з дисципліни

«Взаємозамінність, стандартизація, технічні
вимірювання»

для ЗВО ОКР бакалавр

за спеціальністю 133- Галузеве машинобудування
освітньої програми «Галузеве машинобудування»
за спеціальністю 131 – Прикладна механіка
освітньої програми «Технології машинобудування»

2019
 2

Опорний конспект лекцій з дисципліни

«Взаємозамінність, стандартизація, технічні
вимірювання на автомобільному транспорті»

для ЗВО ОКР бакалавр

за спеціальністю 274- Автомобільний транспорт
освітньої програми «Автомобільний транспорт»

2019
 3

Опорний конспект лекцій з дисципліни

«Деталі машин та основи взаємозамінності»

для ЗВО ОКР бакалавр

за за спеціальністю 131 – Прикладна механіка
освітньої програми Технології та устаткування зварювання

2019
 4

Лекція №1
Сутність і народногосподарське значення стандартизації

1. Сутність стандартизації.
2. Мета, завдання та принципи стандартизації.
3. Короткий історичний огляд розвитку стандартизації та
метрології.

1. Сучасний стан науково-технічного процесу

характеризується прискореними темпами розвитку науки і
техніки, більш тісною взаємодією та їх впливом на виробництво.
Розвиток техніки пов’язаний із значним ускладненням
обладнання. Різко зростають вимоги до сировини, матеріалів.
Комплектуючих, готової продукції. Першорядне значення
набувають питання надійності та безпеки товарів виробничого
призначення та товарів народного споживання.
У виконанні народногосподарських завдань, підвищенні
ефективності виробництва стандартизація відіграє суттєву роль,
адже вона сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень
в практику.
В Україні потреба у корінних змінах матеріальних і
соціальних умов життя народу висуває на перший план проблему
якості. Поліпшення якості товарів, процесів, робіт послуг
можливе тільки на основі стандартизації. Управляти та
підвищувати якість можливо тільки на основі стандартів та іншої
нормативно-законодавчої документації. Стандарти
встановлюють вимоги до якості продукції. Стандарт і якість
продукції неподільні. Нормування і управління якістю продукції
– одна із важливих функцій стандартизації.
Слову „стандартизація”, „стандарт” у повсякденному
вжитку даються різні визначення. Існує хибна думка про те , що
стандартна продукція є синонімом низької якості,
одноманітності, позбавленої смаку продукції. Але сама природа
дає нам приклади геніальної стандартизації. Так, відомо, що вся
фантастична різноманітність живих істот на землі , які мають
різну форму, забарвлення, способи поведінки, побудована всього
лише з 22 „стандартних деталей” – амінокислот.
 5

Слово „стандарт” походить від англійського слова

„standart”, що в буквальному розумінні означає норма. Зразок .
мірило, а в широкому розумінні - це зразок або еталон якості,
через який держава здійснює науково обґрунтоване керування
якістю.
Суть стандартизації полягає в забезпеченні планомірної
діяльності на всіх рівнях виробництва з установлення та
використання обов”язкових норм і правил, спрямованих на
прискорення технічного прогресу, досягнення високої якості
продукції, охорону праці та навколишнього середовища.
Визначення терміна стандартизація пройшло тривалий
еволюційний шлях. Уявлення людей про стандартизацію
формувалось у процесі розвитку науки і техніки, удосконаленні
виробництва. У 1962 р. ISO – міжнародна організація зі
стандартизації прийняла перше визначення терміна
стандартизація. Періодично відбувалось його уточнення, що
відображало розвиток стандартизації.
Стандартизація – діяльність з метою досягнення
оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом
встановлення положень для загального і багаторазового
використання щодо реально існуючих чи можливих завдань.
Стандарт – нормативний документ, розроблений як
правило на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку
більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом,
в якому встановлені для загального та багаторазового
використання правила. Вимоги, загальні принципи чи
характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх
результатів для досягнення оптимального ступеня
упорядкування в певній галузі.
Розрізняють:
- міжнародну стандартизацію – стандартизацію, участь в
якій є відкритою для відповідних органів всіх країн;
- регіональну стандартизацію – стандартизацію, участь в
якій є відкритою для відповідних органів країн лише одного
географічного або економічного регіону;
- національну стандартизацію – стандартизацію, яка
проводиться на рівні однієї конкретної держави.
 6

Відповідну класифікацію отримали і стандарти: міжнародні

стандарти, регіональні стандарти, міждержавні стандарти та
національні стандарти.
Окрім того стандартизація поділяється на фактичну та
офіційну.
Фактична стандартизація виникла в глибокій давнині. Її
проявами є писемність, система лічення, архітектурні стилі, різні
гіпотези і теорії, всі закони і моральні норми.
Офіційна стандартизація завжди завершується випуском
стандартів , еталонів, інших нормативно технічних документів.

2. Мета, завдання та принципи стандартизації

За ДСТУ 1.0-2003 метою стандартизації є встановлення
положень, що забезпечують відповідність об'єктів стандартизації
своєму призначенню та їх безпечність для життя, здоров'я, майна
людей, збереження тварин, рослин й охорони природного довкілля,
що створюють умови для раціонального використання всіх видів
національних ресурсів, сприяють усуненню технічних бар'єрів у
торгівлі та підвищенню конкурентоспроможності продукції до
рівня розвитку науки, техніки і технологій та розвитку
міжнародного економічного, наукового і технічного спів-
робітництва. Досягнення цієї мети здійснюється шляхом розробки,
упровадження та застосування нормативних документів.
Основні завдання стандартизації полягають у тому, щоб
забезпечити:
— безпечність продукції, процесів та послуг для життя, здоров'я та
майна людей, тварин, рослин та охорону природного довкілля;
— захист та збереження майна і продукції, зокрема під час їх
транспортування чи зберігання;
— якість продукції, процесів та послуг, відповідно до рівня
розвитку науки, техніки, технологій і потреб людей;
— реалізацію прав споживачів;
— відповідність об'єктів стандартизації своїй призначеності;
— технічну та інформаційну сумісність і взаємозамінність;
— збіжність та відтворність результатів контролювання;
— установлення оптимальних вимог до суспільно важливих
продукції, процесів та послуг;
— ощадження всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних
показників виробництва;
 7

— упровадження новітніх технологій, оновлення виробництва та

підвищення його продуктивності;
— безпеку господарських об'єктів, складних технічних систем з
урахуванням допустимого ризику виникнення природних і
техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;
— розвиток міжнародного та регіонального співробітництва;
— усунення технічних бар'єрів у торгівлі;
- забезпечення єдності і правильності вимірювань
Державну політику у сфері стандартизації визначають закони
України та інші нормативно-правові акти. Ця політика базується на
таких принципах:
— забезпеченості участі фізичних і юридичних осіб у
розробленні стандартів та можливості вільно вибирати види
стандартів для виготовляння чи постачання продукції, якщо інше
не передбачено законодавством;
— відкритості та прозорості процедур розроблення та
приймання стандартів з урахуванням інтересів усіх зацікавлених
сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції
вітчизняних виробників;
— доступності стандартів та інформації щодо них для
користувачів;
— відповідності стандартів законодавству;
— адаптації стандартів до сучасних досягнень науки і техніки
з урахуванням стану національної економіки;
— пріоритетності прямого впровадження в Україні
міжнародних та регіональних стандартів;
— дотримування міжнародних та європейських правил і
процедур стандартизації;
— участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

3. У процесі розвитку суспільства удосконалювалась трудова

діяльність людей, створювались нові знаряддя праці та різні
вироби, освоювались нові заходи та навички їх застосування.
Стандартизація виникла в глибокій давнині, розвивалась
поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному та
економічному прогресу на всіх ступенях цивілізації. Роботи зі
стандартизації до 1901р. здійснювались в основному шляхом
приватної ініціативи на території окремої країни, міста,
підприємства.
 8

Письменність, система лічення, грошові одиниці, одиниці

міри і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези і теорії, взагалі всі
закони і моральні норми – все це прояви фактичної стандартизації.
Ще на зорі свого розвитку людство зрозуміло переваги
спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність методів і
зручність виготовлення та використання виробів.
Так за 2400р. до н.е. у Китаї було впроваджено єдину систему
п”яти мір. За одиницю цієї системи мір була прийнята відстань між
двома вузлами бамбукової жердини, яка давала звуковий тон.
Елементи стандартизації використовувались в давньому
Єгипті в 3-му т. до н.е. Під час будівництва піраміди Хеопса –
самої високої Єгипетської піраміди використовували каміння, що
було оброблено до точно визначених розмірів.
Піраміда Хеопса досягає у висоту майже 150 м; підстава
піраміди представляє квадрат зі сторонами, рівними 233 м. Геродот
приводить наступний переказ про будівництво піраміди Хуфу, по
якому цар змусив усіх єгиптян працювати на нього. Так, одні були
зобов'язані перетягувати до Нілу величезні брили каменів з
каменоломень в Аравійських горах (через річку камені перевозили
на кораблях), а іншим було наказано тягти їх далі, до так званих
Лівійських гір. Сто тисяч людей виконували цю роботу безупинно,
змінюючись кожні три місяці.
Піраміду Хеопса споруджували 20 років; на її будівлю пішло
близько 2300 тис. кам'яних блоків вагою 2-15 т кожний
Кам'яні блоки для будівництва пірамід висікали й обробляли
на місці видобутку за допомогою дерев'яних клинів, важких
молотів із твердих гірських порід, кам'яних киркових знарядь,
кам'яних і мідних свердел, мідних різців і пилок. Тверді кам'яні
породи шліфували кварцовим піском.
У давньому Єгипті під час будівництва споруд застосовували
стандартну цеглу розміром 410*200*130 мм., а спеціальні
чиновники займалися контролем розмірів цегли.
Чудові пам”ятники грецької архітектури – знамениті храми,
їхні колони, портики зібрані з невеликої кількості „стандартних”
деталей.
У давньому Римі також використовували цеглу стандартних
розмірів і застосовували принципи стандартизації під час
будівництва водопроводу –труби цих водопроводів були
визначеного діаметру.
 9

В Японії у стародавні часи на лісових складах продавали різні

будівельні деталі стандартних розмірів, що були готові до
використання.
У середні віки з розвитком ремесел методи стандартизації
застосовуються все частіше. Було встановлено єдині розміри
ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, а також єдині
вимоги до сировини, яку використовували в ткацькому
виробництві.
В епоху Відродження (ХYст.) з розвитком торгово-
економічних зв”язків методи стандартизації знаходили все більше
застосування. Виникла потреба в будівництві великої кількості
кораблів, для чого необхідно було по-новому організувати їх
виробництво. Оснащення флоту Венеції, великої на той час
морської держави, здійснювалось із заздалегідь виготовлених
уніфікованих деталей та вузлів (вітрил, щогол, весел, корм, тощо).
Під час переходу до машинного виробництва стандартизація
набуває все більш широкого розвитку. У 1785р. французький
інженер Леблан виготовив партію в 50 шт. замків для рушниць, які
були придатні до будь-якої із виготовлених рушниць і мали
важливу якість – взаємозамінність. Ця ідея привертає увагу
військових і в 1793р. американський фабрикант Вітней укладає з
урядом США угоду щодо постачання великої партії рушниць із
взаємозамінними частинами. Виготовлення таких рушниць
відкрило шлях до їх масового виробництва, але при цьому виникла
потреба у стандартизації основних параметрів.
Тому в Німеччині на королівському збройному заводі
„Оберндорф” прийняли стандарт на рушниці, згідно якого їх калібр
повинен становити 13,9мм.
В Англії в 1841р. , а потім і в інших країнах була введена єдина
система гвинтового різьблення, розроблена Вітвортом.
В Німеччині в 1846 р. стандартизовано ширину залізничної
колії і розміри згонів для вагонів.
В Парижі у 1875р. представники 19 країн заснували
Міжнародне бюро мір і ваги.
У Великобританії у 1901р. організовано Комітет технічної
стандартизації.
На початку ХХ ст. створюються організації зі стандартизації
в багатьох країнах.
Набуває поширення стандартизація в міжнародному масштабі,
 10

і в 1926р. утворюється міжнародна асоціація із стандартизації ІСА.

У 1939р. її робота була перервана війною. У 1943р. в рамках ООН
створено координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в
Лондоні та Нью-Йорку. У 1946р. в Лондоні на базі існуючого бюро
засновано Міжнародну організацію зі стандартизації ISO , до
складу якої ввійшли 33 країни.
Розвиток стандартизації в Україні
1555 Встановлення розміру гарматних ядер
XYII- Виробництво різних виробів за точними зразками
XYIII ст.
1860 Встановлення єдиного залізничної колії
1898 Впровадження єдиних технічних вимог для
залізничного транспорту
1925 Впровадження Державної стандартизації
1954 Створення Комітету стандартів, мір та вимірювальних
приладів
1965 Впровадження державної атестації якості продукції
1970 Введення Державної системи стандартизації
1992 Створення Державного комітету зі стандартизації,
метрології та сертифікації
1993 Створення національної системи стандартизації України
та системи сертифікації УкрСЕПРО
1995 Впровадження міжнародних стандартів як національних
в Україні
2001 Закон України про стандартизацію, що визначає правові
та організаційні засади стандартизації і спрямований на
забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері.
 11

Лекція
Теоретичні та методичні основи стандартизації

1. Методи стандартизаціії
2. Форми стандартизації
3. Основи параметричної стандартизації

1. Методи стандартизації.
На основі принципів стандартизації була сформована система її
методів. Стандартизація в своїй діяльності використовує різноманітні
методи. Найбільш значними з яких є уніфікація, агрегатування,
типізація, взаємозамінність, спеціалізація.
Уніфікація - найбільш поширений та ефективний метод
стандартизації, який полягає в установленні раціонального числа
різновидів продукції та значень її параметрів. Уніфікація спрямована на
зниження кількості різновидів виробів за рахунок їх комбінування та
змін конструкцій. Це раціональне скорочення кількості типів, видів і
розмірів виробів однакового функціонального призначення.
Уніфікація, доцільність якої економічно обгрунтована , має
завершуватись стандартизацією уніфікованих виробів.
Уніфікація дає змогу знизити вартість виробництва нових виробів,
підвищити серійність та рівень автоматизації виробничих процесів,
знизити трудомісткість виготовлення, організувати спеціалізовані
виробництва.
Уніфікація широко застосовується при виробництві складних
виробів: автомобілів, поїздів, тракторів, комбайнів, металорізальних
верстатів, комп’ютерів .
 12

Основою уніфікації є систематизація та класифікація.

Систематизація – це розподілення предметів, продукції, явищ чи
понять у визначеному порядку та послідовності, які утворюють чітку
систему, зручну для використання. Приклади: періодична система хім.
елементів Д.І. Менделєєва, Міжнародна система одиниць фізичних
величин(CI), Сонячна система, ДСС та інші. Загальнотехнічні стандарти
систематизують таким чином:
ЄСКД – конструкторської докум.;
ЄСТД – технологіч. докум.;
ЄСТПВ – техн. підготовки виробництва;
ЄССП – стандартів приладобудування;
Існує ССБП – система стандартів безпеки праці.
Класифікація – це розподілення предметів, продукції, явищ чи
понять за групами, розрядами, класами, залежно від загальних істотних
ознак. Мета класифікації – об’єднання окремих, розрізнених, здавалося
неоднакових предметів і явищ у споріднені групи. В результаті
класифікації безліч об’єктів перетворюються в упорядковану.
Побудовану за визначеними правилами систему, що значно полегшує
здійснення робіт зі стандартизації. В якості приклада можна привести
класифікацію нормативних документів згідно державного
класифікатора нормативних документів.
Найбільш елементарним видом У. є симпліфікація – усунення
невиправданої різноманітності одноіменних об’єктів шляхом простого
скорочення кількості їх різновидів.
Розрізняють наступні види уніфікації: типорозмірна,
внутрішньотипова, міжтипова.
Типорозмірна У. здійснюється у виробах однакового
функціонального призначення, які відрізняються один від одного
 13

числовим значення головного параметра. Наприклад костюми чи туфлі

однієї моделі, але різного розміру.
Внутрішньотипова У. – здійснюється у виробах одного й того ж
функціонального призначення, що мають однакове числове значення
головного параметра, але відрізняються наприклад кілька моделей
туфель або костюмів одного розміру.
Міжтипова уніфікація здійснюється у виробах різного типу і
конструктивного виконання. Костюми, туфлі, сумки.
Для визначення рівня уніфікації виробів або їх складових частин
користуються коефіцієнтом застосування на рівні типорозмірів
Під коефіцієнтом застосування розуміють відношення кількості
запозичених, купованих і стандартизованих типорозмірів до загальної
кількості типорозмірів виробу

n – загальна кількість типорозмірів складових частин у виробі

n0 – кількість типорозмірів оригінальних складових частин,
розроблених тільки для заданого виробу.
Завершальним етапом з уніфікації є організація спеціалізованого
виробництва згідно з розробленим стандартом.
Агрегатування – метод стандартизації, який полягає в утворенні
виробів шляхом компонування їх із обмеженої кількості стандартних і
уніфікованих деталей, вузлів і агрегатів, що мають геометричну чи
функціональну взаємозамінність.
Агрегатування забезпечує широке застосування машин шляхом
заміни їх окремих вузлів і блоків, компонування машин, приладів,
устаткування різного функціонального призначенняз окремих вузлів.
Цей метод дає змогу збільшити номенклатуру устаткування і машин ,
 14

що виробляються за рахунок модифікації їхніх основних типів і

утворення різних варіантів.
А. стало основним способом побудови складних виробів за останні
20-30 років у промисловості.
Метод А. дає змогу розширити кількість виконуваних виробами
функцій, підвищити їх рівень уніфікації та стандартизації. Передові
фірми розвинених країн не приймають до серійного виготовлення
вироби, які мають рівень уніфікації менше 80%.
Типізація – метод стандартизації, спрямований на розробку
типових конструктивних, технологічних, організаційних і інших рішень
на основі загальних технічних характеристик для деяких виробів,
процесів, методів управління. Цей метод ще називають методом
«базових конструкцій», адже в процесі типізації вибирається об’єкт
найбільш характерний для цієї сукупності з оптимальними
властивостями. При визначенні конкретного об’єкта –виробу ,
технологічного процесу чи організаційного питання обраний типовий
об’єкт може зазнавати лише деяких часткових змін чи доробки.
Типізація дає змогу скоротити час на проектування і розробку тих
чи інших рішень.
Взаємозамінність -це придатність одного виробу, процесу,
послуги для використання замість іншого виробу, процесу, послуги з
метою виконання одних і тих же вимог.
Розрізняють повну, неповну, зовнішню і внутрішню В.
Повна В. – заміна і складання будь-яких пов’язаних деталей без
підгонки та регулювання.
Неповна В. потребує додаткових заходів прпи складанні: груповий
підбір деталей, регулювання, підгонка.
 15

Зовнішня В. – це взаємозамінність купованих, кооперованих

деталей та вузлів за експлуатаційними показниками, а також розмірами
і формою приєднаних поверхонь, за якими взаємопов’язані вузли
основного виробу поєднуються між собою, а також купованими і
кооперованими.
Внутрішня В. – це В. деталей, що складають окремі вузли, що
входять у виріб. Рівень взаємозамінності виробництва характеризується
коефіцієнтом взаємозамінності, який дорівнює відношенню
трудомісткості виготовлення взаємозамінних деталей і частин до
загальної трудомісткості виготовлення виробу.

В. дає змогу організувати серійне та масове виробництво на основі

кооперації, розвивати виробництво окремих деталей, вузлів і агрегатів,
впроваджувати механізацію та автоматизацію виробничих процесів.
Спеціалізація – це організаційно-технічні заходи, спрямовані на
створення виробництв чи підприємств з реалізації однотипної продукції
в масовому чи великосерійному масштабі з використанням оптимальної
технології при мінімальній собівартості й найкращій якості. Залежно від
об’єктів спеціалізації вона може бути предметною, подетальною,
технологічною і функціональною.
Предметна – на окремих підприємствах зосереджується випуск
певної продукції, яка відповідає профілю підприємства. (Наприклад
зварювальні апарати, телевізори та інші готові предмети).
Подетальна – вироблюються окремі деталі, вузли чи складні
одиниці.
Технологічна – виділення окремих стадій т.п. в спеціалізавані
заводи, цехи, ділянки.
 16

Функціональна – виникла як наслідок розподілу і кооперування

праці у галузі допоміжного обслуговування виробництва. (Наприклад
спеціалізований ремонт телевізорів, автомобілів, холодильників).
Залежно від галузі розповсюдження спеціалізація може бути
заводською, галузевою, міжгалузевою, міжнародною.

2.Форми стандартизації..
Із розвитком науково-технічного прогресу більш тісним стає
органічний звязок стандартизації з технікою та економікою на базі
впровадження нових НД. Постійний розвиток науки і техніки, а також
зміна вимог споживачів обумовлюють моральне старіння об'єктів
стандартизації та НД. Показники якості продукції та послуг, правила
проведення тих чи інших видів робіт змінюються з часом, що потребує
оновлення НД. При створенні продукції та розробці НД на об'єкти
стандартизації використовують комплексну і випереджальну форми
стандартизації.
Комплексна стандартизація почала використовуватися на початку
30-х рр. XX ст. Широке впровадження у практику теоретичних і
методичних основ комплексної стандартизації почалося з 1965р.
Науково-технічний прогрес вимагає постійного скорочення
термінів створення нової продукції з більш прогресивними технічними
характеристиками. Провідна роль у вирішенні цих завдань належить
комплексній стандартизації, яка здійснює цілеспрямоване застосування
взаємоповязаних вимог як до об'єкта комплексної стандартизації в
цілому, так і до його основних елементів.
Якість товарів та послуг залежить від багатьох факторів:
властивостей вихідних матеріалів, конструкції, виконання
технологічних операцій і процесів, умов і методів випробувань,
 17

обладнання, транспортування, експлуатації та ін. Таким чином, для

підвищення якості товарів та послуг недостатньо встановити НД на
кінцеві характеристики готової продукції, потрібно стандартизувати
об'єкти і процеси, які впливають на якість готового виробу чи послуги
(рис. 1.2).
Комплексною стандартизацією називають цілеспрямоване
використання системи взаємопов’язаних вимог як до самого об’єкта
стандартизації загалом і його основних складових частин, так і до всіх
параметрів, що визначають його якість.

Для комплексної стандартизації характерні три головні методичні

принципи:
— системність — установлення взаємопов'язаних вимог з метою
забезпечення вищого рівня якості;
— оптимальність — визначення оптимальної номенклатури
об'єктів комплексної стандартизації, складу і кількісних значень по-
казників їхньої якості;
— плановість — розробка спеціальних програм комплексної
стандартизації об'єктів, їхніх елементів, які включаються до планів
національної та відомчої стандартизації.
 18

При вирішенні питання розробки комплексних НД слід

проаналізувати всі складові частини виробу та характеристики
матеріалів, з яких він виготовлений, визначити їхнє кінцеве
експлуатаційне призначення. Розробку комплексних стандартів слід
починати з компонентів, які не мають самостійного експлуатаційного
призначення.
У сучасних умовах інструментом практичної організації робіт з
комплексної стандартизації продукції є розробка та реалізація програм
комплексної стандартизації (ПКС). ПКС являє собою плановий
документ, що містить оптимальну сукупність пов'язаних НД, які
підлягають розробці або перегляду і визначають збалансовані вимоги до
технічного рівня та якості продукції (сировини, матеріалів,
комплектуючих вузлів, обладнання, певної послуги тощо), терміни
проведення робіт, перелік заходів та склад виконавців.
Випереджальна стандартизація дозволяє встановлювати
підвищені норми та вимоги до об'єктів стандартизації відповідно до вже
досягнутого на практиці рівня норм і вимог. До того ж підвищені норми
та вимоги, згідно з науково-технічним прогнозом, будуть оптимальними
й у майбутньому.
Одним із головних проявів науково-технічного прогресу є
постійна, своєчасна заміна застарілих товарів та послуг новими, більш
прогресивними, які відповідають сучасним вимогам науки, техніки та
споживачів і забезпечують значне підвищення продуктивності
суспільної праці. У зв'язку з цим основні показники стандартів, які
зафіксовані в НД, мають систематично переглядатися відповідно до
довгострокових прогнозів і випереджання темпів науково-технічного
прогресу. Це необхідно для того, щоб під час виробництва нових
товарів та надання послуг їхній технічний рівень та якість не
 19

поступалися кращим світовим зразкам. Випереджальна стандартизація

здійснюється шляхом розробки окремих НД або їхніх комплексів.
Особливу увагу приділяють розробці та впровадженню оптимальних
показників якості, визначення яких має проводитись на основі
прогнозування. Під прогнозуванням показників якості виробів
розуміють науково обґрунтоване завбачення кількісних та якісних
значень цих показників, які можуть бути досягнуті до визначеного
моменту часу. Прогнозування може бути короткостроковим (на строк
до 5 років), середньостроковим (на строк 5—15 років) і довгостроковим
(більше 15 років). Для розробки випереджальних НД зазвичай
використовують коротко- та середньострокові прогнози.
Випереджальні НД, які встановлюють перспективні вимоги до
якості об'єктів стандартизації, розробляються на основі науково-
дослідних, дослідно-конструкторських та дослідно-технологічних робіт,
тобто робіт, які виконуються на стадії створення продукції.
Масштаби та темпи випереджальної стандартизації відстають від
вимог сьогодення. Велика кількість НД на харчові продукти не
відповідає сучасному рівню науки і техніки, особливо за показниками
безпеки. Не створено випереджальних НД на електромобілі, хоча ця
проблема має велике економічне та соціальне значення, адже кількість
автомобілів у країні постійно збільшується, і відповідно погіршується
екологічна ситуація за рахунок зростання загазованості міст.
Невикористання принципу випереджальної стандартизації призводить
до того, що машини, які умовно пройшли державні випробування, до
серійного виробництва не приймаються, тому що їхні техніко-
економічні показники встигають застаріти.

3 Основи параметричної стандартизації.

 20

Асортимент виробів, які випускає промисловість надзвичайно

широкий і щороку поповнюється. Має місце випуск надмірно великої
номенклатури виробів, що схожі за призначенням і не значно
відрізняються конструктивним виконанням і розмірами. Це знижує
серійність виробництва, ускладнює уніфікацію та типізацію, гальмує
розвиток спеціалізації, збільшує виробничі витрати і т.д.
Основою для раціонального скорочення номенклатури і кількості
типорозмірів виробленої продукції є розробка параметричних
стандартів.
Сутність параметричної стандартизації полягає в тому, що
параметри і розміри виробів встановлюють не довільно, а дотримуються
визначених, чітко обгрунтованих рядів переважних чисел, що
підпорядковані певній математичній закономірності.
Переважними називають числа, що рекомендовано вибирати
переважно перед усіма іншими для визначення величин параметрів.
Приклади використання переважних чисел – розміри одягу, взуття,
довжина цвяхів, номінальні значення маси гир, потужність електричних
машин, тощо.
Вимоги до рядів переважних чисел:
– раціональна система градацій;
– нескінченність як у бік малих, так і великих чисел;
– простота для запам’ятовування
Найпростіші ряди переважних чисел будуються на основі
арифметичної прогресії – послідовності чисел, в якій різниця між
наступним і попереднім членами ряду залишається постійною, тобто
Un-Un-1=d=const
U – значення членів ряду, що стоять поряд
d – різниця (інтервал) значень між двома суміжними членами ряду
 21

n – порядковий номер члена ряду

Будь-який член арифметичної прогресії можна обчислити за
формулою
Un=Un-1+d, або Un=U1 + d(n-1)

Позитивним у цих рядах є те, що вони прості і не потребують

заокруглення чисел.
Графічно арифметична прогресія зображується прямою лінією.

Недолік – відносна нерівномірність. При сталій абсолютній

різниці між членами ряду відносна нерівномірність різко зменшується.
Так відносна нерівномірність між членами арифметичного ряду 1, 2, 3,
…, 10 для чисел 1 і 2 складає 100%, а для чисел 9 і 10 всього 11%.
Якщо зміну відносної різниці для членів цього ряду зобразити
графічно, то отримаємо залежність, за якою при зростанні абсолютних
значень членів арифметичного ряду відносна різниця зменшується.

Ряди переважних чисел, що основані на арифметичній прогресії

мало використовуються у параметричних стандартах.
 22

Вони застосовуються у стандартах розмірів взуття, діаметрів

підшипників, діаметрів метричних різьб, модулях зубчатих коліс.
В більшості випадків найбільш придатні для стандартизації
параметрів геометричні ряди чисел.
Зручними і такими, що найбільше відповідають вимогам
стандартизації, є числа, які являють собою геометричну прогресію.
Геометрична прогресія – це ряд чисел, в якому кожне наступне
число отримується множенням попереднього на одне й те саме число,
яке називається знаменником прогресії
Un=U1 Qn-1
U1 – перший член прогресії
Qn-1 – знаменник прогресії
n – порядковий номер взятого члена прогресії.
Геометрична прогресія характеризується наступними
властивостями:
1. Відносна різниця між будь-якими сусідніми членами ряду
постійна. Будь-який член прогресії більше попереднього на 100%.
2. Добуток чи частка будь-яких членів прогресії є членом цієї
прогресії.
Графік геометричної прогресії зображено на рис.

Історія утворення рядів переважних чисел пов’язана з ім’ям

офіцера французького інженерного корпусу Шарля Ренара, який у 1877-
 23

1879р. заклав наукові основи щодо використання рядів переважних. Він

побудував ряд, який має вигляд
а, , , , ,
При а=1 і n=5 маємо ряд R5:
1,; 1,5849; 2,5119; 3,9811; 6,3096, 10
Для практичного користування ці значення були замінені більш
зручними заокругленими величинами
1; 1,6; 2,5; 4; 6,3; 10.
У 1953р. Міжнародна організація зі стандартизації ІСО прийняла
міжнародні рекомендації щодо рядів переважних чисел, які стали
основою розробки параметричних стандартів у багатьох країнах світу.
До рекомендацій крім ряду R5 увійшли ряди R10, R20, R40, які також
отримали назву рядів Ренара.
Для особливих випадків за наявності обґрунтування можливе
використання ряду R80 і ряду R160
Розробка параметричних стандартів здійснюється поетапно:
1. Вибір номенклатури параметрів.
2. Вибір діапазону параметричного ряду.
3. Вибір градації
Параметричний ряд – це сукупність числових значень параметрів
і розмірів, які побудовані в певному діапазоні на основі прийнятої
системи градацій.
Параметричні ряди характеризуються діапазоном ряду та
градацією.
Діапазон – це інтервал, обмежений крайніми значеннями членів
ряду.
Градація – математична закономірність, що визначає характер
інтервалів між членами ряду.
 24

Параметри і розміри виробів, що випускаються серійно,

встановлюють відповідно до основних рядів переважних чисел. Але
допускається використання похідних рядів. Їх отримують із основних
шляхом відбору 2-,3-,4-, чи n-го члена основного чи додаткового ряду.
Наприклад R5/2 – похідний ряд, отриманий із кожного 2-го члена
основного ряду R5.
 25

Лекція
Загальні поняття про розміри, їх відхили та допуски

1. Класифікація розмірів за призначенням.

2. Графічне зображення розмірів, їх відхилів і допусків на
схемах.
3. Загальна характеристика з’єднань деталей.

1. Загальні поняття про розміри, їх відхили та допуски.

Розміри, їх відхили та допуски доцільно вивчати на прикладі
гладких циліндричних поверхонь: внутрішніх – отворів і зовнішніх
– валів .
Прийнято, що термін отвір – застосовується не тільки для
циліндричних, а для всіх охоплюючих поверхонь будь–якої іншої
форми – плоских, криволінійних, а термін вал відповідно для всіх
охоплюваних поверхонь.
Наприклад, призматичну шпонку приймають як вал, а пази
для неї – як отвір.
Розміром - називають числові значення геометричних
лінійних чи кутових параметрів деталі, виробу. Наприклад:
діаметр, довжину, ширину, глибину, висоту, оцінюють лінійними
розмірами, а кути, нахили, конусності – кутовими.
За призначенням розміри поділяють на номінальні,
допускні та істинні.
Номінальними називають прийняті під час проектування
розміри, подані у робочих кресленнях та ескізах. Для з’єднання
двох деталей номінальний розмір являється загальним. При
графічному зображенні відповідає нульовій лінії.
Номінальні розміри служать для розрахунків і накреслення
у заданому масштабі зображень чи проекцій виробів на робочих
кресленнях. Їх отримують як результат розрахунків і відповідних
заокруглень з конструкторських, технологічних, та естетичних
міркувань, а значення добирають на базі рядів переважних чисел по
стандарту «Нормальні лінійні розміри».
Розміри, що є похідними від інших розмірів, (наприклад
ділильний діаметр та крок зубчастих коліс; середній та внутрішній
діаметр і крок різьби, виконавчі розміри калібрів,
 26

технологічні міжопераційні розміри) подають на кресленнях

без заокруглень, і незалежно від того, входять вони чи ні в ряди
переважних чисел. Прийнято позначати номінальні розміри D – для
отворів і d – для валів.
Дійсними називають розміри ,які отримують внаслідок
виготовлення та вимірювання розмірів виробів. Похибки засобів
вимірювань входять до результатів вимірювань дійсних розмірів.
Ці розміри можуть мати різні значення для кожного з виготовлених
виробів.
Щоб виріб відповідав своєму цільовому призначенню,
необхідно, щоб його дійсні розміри знаходились між двома
допускними граничними розмірами:
найбільшим граничним розміром D max (d max) і
найменшим граничним розміром. D min (d min)
Умова придатності деталі :
D min < D дійсн < D max – для отворів
d min < d дійсн < d max – для валів
Допускні значення розмірів на кресленнях та ескізах не
наводять. Їх визначають за допомогою арифметичних розрахунків,
додаючи до номінальних розмірів допускні для них відхили, які
проставляють у кресленнях та ескізах справа від номінальних
розмірів.
Верхнім називають відхил розміру, додавання якого до
номінального його значення дає змогу отримати найбільший
граничний розмір. Позначається ЕS(еs).
Dmax = D + ES
d max = d + es
Нижнім називають відхил розміру, додавання якого до
номінального його значення дає змогу отримати найменший
граничний розмір. Позначається ЕІ (еі).
D min = D + EІ
d min = d + ei
При числовому позначенні відхили ставлять справа від
номінального значення розміру: зверху – верхній граничний відхил,
знизу – нижній граничний відхил. Значення відхилів вказують у
мм.
Допуском розміру називають алгебраїчну різницю між
найбільшим і найменшим граничними розмірами, або між верхнім
і нижнім відхилами розмірів.
 27

ТD = Dmax – D min = E S – EІ - для отворів

Тd =d max -d min = es - ei - для валів
Допуск характеризує задану точність виготовлення деталі. Із
збільшенням допуску точність і вартість виготовлення зменшується
і навпаки.

2. Графічне зображення розмірів, їх відхилень і допусків

на схемах.
Для спрощення зображення допуски розмірів зображають
графічно у вигляді полів допусків.
Поле допуску – поле обмежене верхнім і нижнім відхилами.
Поле допуску визначається значенням допуску та його положенням
відносно нульової лінії (номінального розміру). При графічному
зображенні поле допуску розташоване між двома лініями, які
відповідають верхньому та нижньому відхилу відносно нульової
лінії.
Розміри, які більші від номінальних (над нульовою лінією)
мають знак «+», а всі розміри менші від номінальних (під нульовою
лінією) мають знак « - ». Усі відхили розмірів, що не дорівнюють
нулю, завжди мають відповідний знак «+» чи «-», тому на
кресленнях біля кожного значення відхилу розмірів ставлять
відповідні знаки.
 28

3. Загальна характеристика з’єднань деталей.

Посадкою називається характер з’єднання деталей, що
визначається величиною отриманих зазорів або натягів. Все
залежить від того, розмір якої з поверхонь отвору чи вала є
більшим.
Якщо розмір поверхні отвору більший від розміру поверхні
вала, між ними буде проміжок, який забезпечує можливість їх
взаємного переміщення. Цей проміжок згідно ДСТУ 2500-94
називають зазором.

S max = D max – d min = ES – ei

S min = D min – d max = EI – es

У разі більшого розміру поверхні вала від поверхні отвору

з’єднати між собою такі деталі можна тільки приклавши певне
зусилля, наприклад шляхом запресування чи використання
температурного розширення матеріалів деталей. Таке з’єднання
буде нерухомим. Згідно ДСТУ 2500-94 таке з’єднання називають
з’єднанням з натягом.

N max = d max – D min = es – EI

N min = d min – D max = ei – ES
 29

Ще є з’єднання, які залежно від випадкових значень розмірів

з’єднуваних поверхонь в межах допускних значень їх розмірів
можуть бути рухомими, або нерухомими. Такі з’єднання називають
з’єднаннями з перехідною посадкою.

Для них визначають S max та N max

Для оцінки точності з’єднань інколи використовують суму
допусків розмірів обох з’єднуваних поверхонь, яку по ДСТУ 2500 –
94 називають допуском посадки Тn
Tn = TD + Td
 30

Лекція
Система допусків і відхилів ISO лінійних розмірів
ISO – міжнародна організація зі стандартизації. Входить 160 країн.
10 жовтня на честь дня створення ISO починаючи з 1989 року
відзначається міжнародний день стандартизації.
1. Характеристика системи допусків і відхилень ІСО лінійних
розмірів.
2. Основні відхилення лінійних розмірів.
3. Одиниці допуску та квалітет точності.
4. Позначення лінійних розмірів на кресленнях.

1. Характеристика системи допусків і відхилень ІСО лінійних

розмірів.
Система допусків і відхилень ISO лінійних розмірів характеризується
наступним:
1. Вона є єдиною для всіх галузей промисловості.
2. За нормальне значення температури прийнята температура
200С. Для цієї температури встановлені допускні відхилення та допуски
лінійних і кутових розмірів, а також всі нормовані параметри засобів
вимірювання.
3. З метою уніфікації з’єднань деталей стандартами рекомендовані
до використання так звані системи отвору та система вала.
Системою отвору називають такий набір з’єднань, де за основне
приймають поле допуску отвору, а поле допуску вала добирають залежно від
заданого характеру з’єднання. Для такої системи за нижнє відхилення
розміру отвору здебільшого приймають нуль.
 31

Системою вала називають такий набір з’єднань, де за основне

приймають поле допуску вала, а поле допуску отвору добирають залежно від
заданого характеру з’єднання. Для такої системи за верхнє відхилення
розміру вала здебільшого приймають нуль.
 32
Ці дві системи рівноправні між собою, але поширеніша система отвору,
яка характерна тим, що для багатьох з”єднань з однаковим номінальним
розміром отвори мають однакові граничні розміри, а вали різні для кожного
із з”єднань. Це дає змогу значно зменшити трудомісткість і вартість
оброблення різанням заготовок, оскільки меншою є потрібна кількість
мірних різальних інструментів. (свердел, розверток, зенкерів, тощо), якими
обробляють внутрішні поверхні, а значна кількість розмірів зовнішніх
поверхонь може бути оброблена обмеженою кількістю різальних
інструментів (різців, фрез, шліфувальних кругів, тощо). Окрім цього
оброблення зовнішньої поверхні здебільшого має меншу трудомісткість, ці
поверхні доступніші. Тому система отвору економніша.
4. Діапазон лінійних розмірів, на які поширюється система допусків і
відхилень від 0 до 40000 мм. Цей діапазон поділено на 3 піддіапазони:
1-й 0– 500 мм;
2-й – 500-3150 мм;
3-й - 3150-40000 мм.
Основним для машинобудування є піддіапазон лінійних розмірів від 0 до
500 мм. З метою зменшення кількості значень відхилень і допусків
піддіапазони розділяють на інтервали для кожного з яких встановлені
єдині значення основних відхилень і допусків, як середньоарифметичні
значення, замість нескінченної їх кількості для кожного розміру.
2. Основні відхили лінійних розмірів.
Система допусків і відхилень ISO передбачає 27 основних відхилів
лінійних розмірів, які позначають літерами латинського алфавіту.
Основні відхили для отворів позначають великими, а для валів
маленькими літерами латинського алфавіту. Літери, подібні за позначення до
цифр, не використовуються. Відхил розміру характеризує положення поля
допуску відносно нульової лінії.
 33

Рисунок 1.1 – Схема основних відхилень лінійних розмірів

Основним називають один з двох відхилів лінійного розміру, що є
меншим за абсолютним значення (тобто знаходиться ближче до нульової
лінії).
Для шести відхилів (CD, cd, EF, ef, FG, fg, ZA, za, ZB, zb, ZC, zc)
передбачено дволітерні позначення, що пояснюється недостатньою кількість
літер у алфавіті. Основні відхили отворів від A до G і для валів від m до z
розташовані над нульовою лінією і мають додатнє значення, а основні
відхили для отворів від M до ZC і для валів від а до g – під нульовою лінією і
мають від’ємне значення. Основні відхили H і h дорівнюють нулю.
Основним валом називають відхил h, а основним отвором відхил H.
 34
3. Одиниці допуску та квалітет точності.
Для визначення числових значень допусків розмірів введено поняття
одиниці допуску та квалітету точності .
Одиницею допуску і називають множник чи коефіцієнт, що є
функцією величини номінального розміру.
Значення одиниці допуску визначають за допомогою залежностей, які
були встановлені експериментально.
Для діапазону розмірів 0-500 мм і квалітетів 5-17

D – номінальне значення розмірів, мм

Квалітетом точності розміру називають кількість одиниць допуску,
що визначає допуск розміру.
ІТ=0,001*i*k (мкм)
і – значення одиниці допуску, мм
k – кількість одиниць допуску.
Стандартами встановлено 20 квалітетів точності, які позначені у
порядку зростання допусків (зменшення точності розмірів) числами:
01, 0, 1, 2,...,17, 18.
Квалітети точності
01 - 4 застосовують для розмірів еталонних і зразкових мір;
5-18 - для виробів машинобудування.
Додатково ряд квалітетів 5-18 поділяють на 3 групи:
5-8 – точні квалітет;
9-12 – середньої точності;
13-17 грубої точності
18 квалітет – застосовується для виробів із матеріалів (пластмас), які
дають велику усадку.
 35
Кількість одиниць допуску для квалітетів точності від 5 до 17 складає
ІТ5 ІТ6 ІТ7 ІТ8 ІТ9 ІТ10 ІТ11 ІТ12 ІТ13 ІТ14 ІТ15 ІТ16 ІТ17
7і 10і 16і 25і 40і 64і 100і 160і 250і 400і 640і 1000 1600

Для будь-якого значення розміру може бути призначене при

необхідному обгрунтуванні будь-яке з 27 відхилень і встановлений будь-який
із 20 квалітетів точності.
Беручи до уваги, що для контролю та виготовлення кожного розміру
потрібні свої калібри та різальні інструменти що економічно невигідно, у
стандартах наведені відповідні обмеження. Для кожного з 27 основних
відхилень для отворів і валів рекомендовано використовувати не всі, а лише
деякі квалітети точності. Винятки зроблено лише для відхилень H, h, JS, js,
для яких дозволено використовувати всі квалітет точності розмірів.
У всіх діапазонах розмірів виділено переважні поля допусків, які
потрібно використовувати в першу чергу.

4. Позначення допусків та їх відхилень на кресленнях.

Розрізняють три способи позначення лінійних розмірів на кресленнях
Перший спосіб полягає у написанні справа від номінально розміру
числових значень обох граничних відхилень.
, , , , 45±0,05.

Цей спосіб застосовується переважно в робочих креслення виробів,

призначених для одиничного та дрібносерійного виробництва.
Другий спосіб полягає у написанні справа від номінального
розміру літерного позначення основного відхилення та квалітету
точності.
80H7, 60k6.
Такий спосіб позначень розмірів застосовують переважно в робочих
кресленнях виробів, призначених для серійного та масового виробництва.
 36
Третій спосіб (змішаний) полягає у застосуванні першого та
другого способів водночас. При цьому справа від номінального розміру
пишуть літерну позначення основного відхилення разом з квалітетом
точності, а поруч в круглих дужках вказують цифрові значення обох
відхилень розмірів.
Цей спосіб найчастіше застосовують у кресленнях, призначених для
налагодження контрольно-вимірювальних, сортувальних автоматів і
напівавтоматів у масовому виробництві, інколи у мало серійному, де для
контролю використовують калібри та універсальні вимірювальні засоби.
Відхилення поряд з номінальним розміром подаються в тих-же
одиницях (мм), що й номінальний розмір, хоча в довідниках вони даються в
мкм.
 37

Лекція №
Розмірні ланцюги лінійних розмірів
1. Розмірні ланцюги та їх класифікація.
2. Розв’язання зворотньої (перевірочної ) задачі
методами повної та неповної взаємозамінності.
3. Розв’язання прямої (проектної) задачі методами
повної та неповної взаємозамінності.

1. Розмірні ланцюги та їх класифікація .

Відповідно до правил оформлення конструкторської та
технологічної документації заборонено замикати розмірні ланцюги,
тому на кресленнях заготовок, деталей , вузлів машин відсутні
деякі розміри. Їх отримують дотримуючись інших розмірів, які
впливають на їх величину.

Так, невказаний на рис.2 розмір можна отримати внаслідок

оброблення поверхонь лінійних розмірів А2, А3 та А1. Дійсне
значення відсутнього на кресленні розміра залежить від дійсних
значень розмірів А2, А3 та А1. Це найпростіший приклад.
Трапляються задачі, у яких відсутній на кресленні розмір залежить
від багатьох інших розмірів. Особливо складними такі задачі
можуть бути для складальних креслень.
Розмірним ланцюгом називають сукупність взаєпопов’язвних
розмірів, що утворюють замкнений контур і визначають взаємне
положення поверхонь або осей однієї чи декількох деталей.
Розміри, які утворюють розмірний ланцюг, називаються
складовими ланками і позначаються великими літерами
 38

українського алфавіту з індексом у вигляді порядкового номера,

наприклад А1, А2, А3, …, Аn.
Розмір, який отримується останнім в результаті обробки
деталі чи складання вузла, називається замикальною ланкою. В
розрахунках і на схемах ця ланка позначається тією ж літерою, що і
інші ланки , але із індексом Δ чи ∑, (наприклад АΔ чи А∑.
Складові ланки розмірного ланцюга поділяються на дві групи.
До першої групи відносяться ланки, із збільшенням яких
розмір замикальної ланки збільшується. Такі ланки називають
збільшувальними. Збільшувальні ланки позначаються на схемах
стрілочками зверху над літерами, направленими вправо, наприклад,
.
До другої групи відносяться ланки , зі збільшенням яких
розмір замикальної ланки зменшується. Такі складові ланки
називаються зменшувальними. Зменшувальні ланки позначаються
на схемах стрілочками зверху над літерами, направленими вліво,
наприклад, .
Побудуємо розмірний ланцюг для ступінчатого вала з
розмірами, що проставлені на рис. 2.

АΔ

Рис.3. Схема розмірного ланцюга

Проставлені розміри визначають таку послідовність токарної
обробки цієї деталі:
1. Проточування по розміру А2.
2. Проточування по розміру А3.
3. Відрізування по розміру А1.
Останнєю при такій обробці отримуємо ланку А Δ, яка і є
замикальною.
ГОСТ 16319-80 встановлює ряд ознак, за якими відбувається
класифікація розмірних ланцюгів.
1. По області використання:
а) конструкторський – вирішується задача забезпечення
точності при конструюванні виробів;
 39

б) технологічний вирішується задача забезпечення точності

при виготовленні виробів;
в) вимірювальний вирішується задача вимірювання величин,
що характеризують точність виробу.
2. По місцю у виробі:
а) детальний визначає точність відносного розташування
поверхонь або осей однієї деталі;
б) складальний визначає точність відносного розташування
поверхонь або осей деталей, що входять в складальну
одиницю.
3. По взаємному розташуванню ланок:
а) лінійний – ланки ланцюга є лінійними розмірами і
розташовані на паралельних прямих;
б) кутовий - ланки ланцюга є кутовими розмірами ;
в) плоский – ланки розташовані в одній або декількох
паралельних площинах;
г) просторовий – ланки розташовані довільно в просторі.
4. По характеру взаємних зв’язків:
а) паралельно зв’язані – розмірні ланцюги (два або більше),
що мають хоча б одну спільну ланку;
б) незалежні - розмірні ланцюги, що не мають спільних ланок.

2. Розв’язання зворотньої (перевірочної ) задачі методами

повної та неповної взаємозамінності.
При розрахунку розмірних ланцюгів має місце одна із двох
задач:
1. Зворотня (перевірочна).
2. Пряма (проектна)
Ці задачі розвязуються двома методами:
1. Методом повної взаємозамінності (максимума-мінімума).
2. Методом неповної взаємозамінності (ймовірнісним
методом).
При методі максимума-мінімума виходять із того, що в
процесі виготовлення деталі чи складання вузла можуть мати
місце розміри з протилежними граничними значеннями в
найбільш невигідних поєднаннях (наприклад всі
збільшувальні ланки можуть мати найбільші граничні
значення, а зменшувальні найменші, або навпаки).
 40

Ймовірнісний метод оснований на відомому положенні теорії

ймовірностей, згідно якого можливе поєднання розмірів з
протилежними значеннями зустрічаються значно рідше, чим із
середніми значеннями.
Зворотня (перевірочна) задача заключається в тому, що
виходячи із заданих номінальних розмірів і граничних
відхилень складових ланок необхідно визначити номінальний
розмір і граничні відхилення замикальної ланки.
При розв’язанні перевірочної задачі методом максимума-
мінімума використовують наступні залежності:
, (1)
де АΔ – номінальний розмір замикальної ланки;
Аі – номінальні розміри складових ланок;
m, n – відповідно кількість збільшувальних і
зменшувальних ланок.

,
де вАΔ, нАΔ – відповідно верхнє і нижнє граничні відхилення
замикальної ланки;
вАі, нАі - відповідно верхнє і нижнє граничні відхилення
складових ланок.
Для перевірки правильності рішення використовують
наступну формулу:
,
де ТАΔ – допуск замикальної ланки;
ТАі – допуски складових ланок.
Розв’язання перевірочнї задачі ймовірнісним методом
При знаходженні граничних відхилень в розрахунок вводять
середні відхилення – координати середин полів допусків Δ0Аі.
 41

Координата середини поля допуска замикальної ланки

Допуск замикальної ланки ТАΔ для закону нормального розподілу

визначається по формулі

Верхнє і нижнє граничні відхилення замикальної ланки

визначаються наступним чином
;
;
Застосування ймовірнісного метода розрахунку розмірних
ланцюгів в порівнянні з методом максимума-мінімума дозволяє
отримати більш вузький діапазон розсіювання розмірів замикальної
ланки. Це означає, що при розрахунку ймовірнісним методом
можна отримати більш високу точність замикальної ланки, чим при
використанні метода максимума-мінімума.
Приклад:
Для деталі, яка зображена на рис.2 задані наступні розміри з
відхиленнями:
А1=180-0,25; А2=60 0.085; А3=35 0.08
Метод максимума-мінімума
Схема розмірного ланцюга приведена на рис.3.
Номінальний розмір замикальної ланки

Визначаємо верхнє і нижнє відхилення замикальної ланки

вАΔ=0-(-0,085-0,08)=0,165;
нАΔ=-0,25-(0,085+0.08)= -0,415
 42

Таким чином замикальна ланка , а її допуск

ТАΔ=0,58.
Перевірим правильність розв’язання
ТАΔ=ТА1+ТА2+ТА3 =0,25+0,17+0,16=0,58 – задача вирішена
правильно.
Ймовірнісний метод
Знайдемо координати середин полів допусків складових ланок
Δ0А1= -0,125; Δ0А2= 0; Δ0А3= 0.
Знайдемо координату середини поля допуску замикальної
ланки

Граничні відхилення замикальної ланки

Замикальна ланка
Допуск замикальної ланки при розв’язанні ймовірнісним
методом значно менший чим при розрахунках методом максимума-
мінімума, отже її точність вища

3. Розв’язання прямої (проектної) задачі методами повної

та неповної взаємозамінності.
Пряма (проектна) задача заключається в тому, що виходячи
із заданих номінальних розмірів складових ланок, а також
номінального розміру і граничних відхилень замикальної ланки
необхідно визначити граничні відхилення та допуски складових
ланок.
Рішення цієї задачі має велику кількість варіантів, тому, щоб
обмежити цю кількість варіантів розв’язання приймають додаткові
умови, залежно від яких розрізняють такі способи розв’язання
прямої задачі:
1. Спосіб однакових допусків.
2. Спосіб спроб.
3. Спосіб однакової точності розмірів.
При розв’язанні прямої задачі способом однакових допусків
додатковою умовою є рівність допусків всіх розмірів незалежно від
їх номінального значення. Значення середнього для всіх ланок
допуска ТАсер знаходять за формулою
 43

Встановивши ТАсер добирають з конструктивних міркувань

відхилення для всіх розмірів. Відхилення приймають переважно H,
h, Js, js. Цей спосіб розв’язання є найпростішим, але неточним.
Спосіб спроб полягає в тому, що з конструктивних міркувань
добирають допускні відхилення розмірів для всіх окрім однієї,
переважно найбільшої ланки. Потім розв’язуючи зворотню задачу
знаходять для найбільшої ланки допускні відхилення цієї ланки і
оцінюють їх прийнятність. У рази неприйнятності вносять
відповідні зміни у початкові умови та повторюють розв’язання
спочатку.
Спосіб однакової точності розмірів найбільш точний. При
рішенні задачі вважають, що всі розміри деталей, які
утворюють розмірний ланцюг при виготовленні витримуються
з однаковою точністю – по одному і тому ж квалітету. На
розміри , що входять в розмірний ланцюг допуски не
розраховуються, а вибираються по відповідним стандартам.
Звідси витікає, що всі розміри характеризуються одним і тим
же коефіцієнтом точності.
Розв’язання прямої задачі методом максимума-мінімума
1. Знаходять середній коефіцієнт точності асер

,
де іі – одиниця допуска для кожного із розмірів;
m, n - кількість збільшувальних та зменшувальних ланок
Значення одиниць допусків в залежності від інтервала розмірів наведені в таблиці
Інтервали До 3 3 6 10 18 30 50 80 120 180 250 315
розмірів, мм 6 10 18 30 50 80 120 180 250 315 400
Значення і, мкм 0,55 0,73 0,9 1,08 1,31 1,56 1,86 2,17 2,52 2,9 3,23 3,54

2. Визначають якому квалітету точності відповідає отримане

значення асер по таблиці
Квалітет ІТ5 ІТ6 ІТ7 ІТ8 ІТ9 ІТ10 ІТ11 ІТ12 ІТ13 ІТ14 ІТ15 ІТ16 ІТ17
точності
Кількість 7і 10і 16і 25і 40і 64і 100і 160і 250і 400і 640і 1000і 1600і
Одиниць
допуска і

3. По вибраному в залежності від асер квалітету точності знаходять

значення допусків для всіх ланок. Сума допусків всіх складових
 44

ланок повинна дорівнювати допуску замикальної ланки. Якщо сума

допусків менша, то тоді допуск якоїсь ланки збільшують на цю
величину.
4. Встановлюють відхилення на складові ланки, виходячи із
отриманих значень допусків. При цьому керуються наступним:
- на охоплюючі поверхні назначають як для основних отворів по Н;
- на охоплювані поверхні назначають як для основних валів по h;
- на розміри ступінчатих - поверхонь симетрично .
5. Для ланки, для якої збільшували допуск відхилення визначають
із формул

,
Розв’язання прямої задачі ймовірнісним методом
1. Знаходять середній коефіцієнт точності асер

,
де t – коефіцієнт ризику;
λі – коефіцієнт відносного розсіювання.
Для нормального закону розподілу t=3; λі=
2. Визначають якому квалітету точності відповідає отримане
значення асер.
3. По вибраному в залежності від а сер квалітету точності
знаходять значення допусків для всіх ланок.
4. Визначають допуск замикальної ланки

5. Порівнюють отримане (розрахункове) значення ТА Δ із

встановленим , і коли воно менше встановленого, допуск якоїсь
ланки збільшують таким чином, щоб розрахункове значення
приблизно дорівнювало встановленому.
6. Встановлюють відхилення на складові ланки, виходячи із
отриманих значень допусків. При цьому керуються наступним:
- на охоплюючі поверхні назначають як для основних отворів по Н;
- на охоплювані поверхні назначають як для основних валів по h;
 45

- на розміри ступінчатих - поверхонь симетрично .

7. Для ланки для якої збільшували допуск знаходять
координату середини поля допуска із формули

Координата середини поля допуска замикальної ланки

8. Знаючи координату середини поля допуска ланки,

знаходять верхнє і нижнє відхилення
;

Рішення розмірного ланцюга різними методамипоказує, що

при ймовірнісному методі розрахунку допуски на складові ланки в
2…2,5 рази більші, чим допуски розраховані методом максимума –
мінімума. Виготовлення деталей по розширеним допускам
економічно обійдеться дешевше, чим виготовлення цих же деталей
по більш точним квалітетам.
Приклад розв’язання прямої (проектної ) задачі методом
повної взаємозамінності.

АΔ

Задано А1=180; А2=60; А3=35; АΔ=

Розрахуємо значення середнього коефіцієнта точності

 46

Отримане значення асер відповідає 10 квалітету точності, для

якого асер=64і.
Результати розв’язання задачі зручно розташувати у вигляді таблиці
Номінальні Одиниця Значення Прийняті Прийняті
значення допуску і, допусків по значення відхилення
розмірів, мм мкм ІТ 10, мкм допусків, мкм розмірів
А1=180 2,52 160 180
А2=60 1,86 120 120
А3=35 1,56 100 100
Сумарні 5,94 380 400
значення
Знаходимо значення верхнього і нижнього відхилень для
розміру А1 із формул

0,5=вА1-(-0,06-0,05)
вА1=0,5-0,11=0,39
,
0,1=нА1-(0,06+0,05)
нА1=0,1+0,11=0,21
Таким чином
Допуск ТА1=0,39-0,21=0,18, що відповідає прийнятому.

Приклад розв’язання прямої (проектної ) задачі методом

неповної взаємозамінності.
Знаходять значення середнього коефіцієнта точності по
формулі

Отримане значення асер приблизно відповідає 11 квалітету

точності, для якого асер=100і. Рішення зведем у таблицю

Номінальні Одиниця Значення Прийняті Прийняті Координати

значення допуску допусків по значення відхилення середин
розмірів, і, ІТ 10, мкм допусків, розмірів полів
 47
мм мкм мкм допусків
А1=180 2,52 250 310 0
А2=60 1,86 190 190 0
А3=35 1,56 160 160
Сумарні 5,94
значення
Допуск замикальної ланки

Граничні відхилення позначають для охоплюючих розмірів по

H, охоплюваних по h, інших
Визначають координату середини поля допуска замикальної
ланки

Для визначення граничних відхилень розміру А1

використовують формулу, з якої знаходять спершу

0,3=

Граничні відхилення ланки А1 будуть дорівнювати

;
вА1=
;
нА1=
Таким чином розмір ланки А1 буде дорівнювати

Допуск ТА1=0,455-0,145=0,310, значить задача вирішена

правильно.
 48

Лекція
Основи метрології

1. Метрологія як наука та її значення для розвитку народного

господарства.
2. Методи вимірювання
3. Характеристика засобів вимірювання
4. Еталони одиниць фізичних величин
5. Метрологічна служба України
6. Метрологічне забезпечення
7. Перевірка, калібрування та метрологічна
атестація засобів вимірювальної техніки
8. Метрологічний нагляд. Відповідальність за порушення
метрологічних норм і правил

1. Метрологія як наука та її значення для розвитку народного

господарства.
Об'єкти і явища навколишнього світу є для нас предметами пізнання.
Вимірювання - одна з найдавніших галузей людської діяльності. Потреба у
вимірюванні виникла дуже давно. Первісна людина, будуючи своє житло
(печеру), намагалася виготовити його певних розмірів. З виникненням
приватної власності на землю з'явилася потреба у вимірюванні розмірів і площ
земельних ділянок.
Основними вимірювальними величинами у початковий період розвитку
мір були довжина, площа, об'єм, вага і час. Розвиток мір зумовлювався
практичними потребами людей. Шукаючи одиниці вимірювання, вони
найчастіше зверталися до найбільш доступних і зрозумілих предметів.
Коли вимоги до точності величин, що застосовувалися для порівняння
(одиниць вимірювання) були ще незначними, міри запозичувались у готовому
вигляді у природи. Цим і пояснюється поява таких одиниць вимірювання як
лікоть, п'ядь, ступня та ін. Великі відстані вимірювалися "днями шляху", тобто

48
 49

відрізком шляху, що могла пройти людина за час від сходу до заходу сонця. В
наш час відстані між планетами вимірюються світловими роками.
Зрозуміло, що такі одиниці вимірювання не могли бути однаковими, бо
одноіменні міри відрізнялися одна від одної так само, як відрізнялися між
собою люди, від яких походили найпростіші одиниці вимірювання.
Вимоги незалежності вимірювань від випадкових властивостей
природних величин, що використовувалися для порівняння, з часом призводять
до створення нових організаційних правил. У франків, наприклад, з деякого
часу не допускалася довільна оцінка міри довжини "фут" (ступня). Мав силу
лише "королівський фут", тобто довжина ступні Карла Великого.
Ще за 2700 років до н.е. у китайців з'явилась єдина система вимірювань -
"п'ять мір". За основу приймалася відстань між двома вузлами бамбукової
палиці, що видавала звук певної висоти. Ширина колії двоколісного воза була
основною одиницею вимірювання ширини того часу.
Пізнавальна діяльність дозволяє отримати кількісну інформацію про
вивчаємі об'єкти та явища. Цю інформацію можна одержувати за допомогою
вимірювання
Вимірювання є інструментом пізнання і слугує основою наукових знань.
Великий російський вчений Д.І. Менделєєв, якого вважають
основоположником сучасної метрології, визначив метрологію як науку. Він
писав, що "Наука починається там, де починають вимірювати. Точна наука
неможлива без міри". Тому наука про вимірювання - метрологія є елементом
теорії пізнання навколишнього світу.
Метрологія як наука охоплює усі проблеми, пов'язані з вимірюваннями.
За дослівним перекладом з давньогрецької мови метрон - міра, а логос - мова,
слово, вчення чи наука. Метрологія - це наука про міри та вимірювання .
Метрологія прийшла до нас із досвіду предків і пройшла великий шлях
від науки порівнювального опису мір до науки, яка визначає характер
сучасного науково-технічного прогресу. Людина з'являється на світ, у неї ще
немає ім'я, але вже відомі його зріст і вага. Кожен ранок ми оцінюємо
температуру повітря на вулиці й відповідно до неї одягаємося. Отже, з першої

49
 50

хвилини життя і на подальшому життєвому шляху людина стикається з вагами,

термометром, лінійкою та іншими вимірювальними інструментами.
З розвитком навколишнього світу спостерігається тенденція розглядати
як об'єкти вимірювань нові властивості різних видів продукції та явищ.
Відбувається формування метрологічного підходу до вивчення й опису
властивостей біологічних, психологічних, соціальних, у тому числі
економічних. Немає ні одної галузі практичної діяльності людини, де можна
було б обійтися без кількісних оцінок, які отримують як результат
вимірювання. Причому не яких-завгодно кількісних оцінок, а отримання
зрозумілих, вірних і достатньо точних даних. Для багатьох галузей
промисловості та науки вимірювання треба виконувати з визначеною точністю,
бо це відбивається на ефективності діяльності промисловості й наукових
досліджень.
З розвитком суспільства, науки і техніки відбувається удосконалення
метрології як науки. Основоположник метрології М.Ф. Маликов у своїх працях в
поняття метрології як науки вносить новий зміст. Він визначає метрологію
вже не тільки як науку про вимірювання, а й вчення про одиниці, еталони та
вимірювання на їх основі.
Згідно з ДСТУ 2681 метрологія - це наука про вимірювання, методи,
засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення визначеної точності.
Роль метрології в народному господарстві постійно підвищується. Об'єм
використовуваних засобів вимірювань і контролю швидко зростає. Насиченість
сучасного виробництва засобами вимірювань досягла дуже високого рівня.
Ефективність і якість суспільної праці, рівень виробництва та якість продукції
залежать від становища контрольно-вимірювальної техніки, а також від
організації й ефективності технічної метрології.
У промислово розвинених країнах на процеси контролю і вимірювання
витрачається в середньому близько 15% робочого часу, в галузях, які
визначають науково-технічний прогрес - до 50%. В Україні у структурі затрат
на виробництво промислової продукції витрати на вимірювання складають у
середньому 5%. Залежно від складності продукції, її якості частка витрат на

50
 51

вимірювання коливається від 1% до 50%. Наприклад: у процесі виробництва

інтегральних схем витрати складають до 50%, радіоапаратури -
20-25%, автобусів - 10%, в кондитерській промисловості - 4-8%, в
будівництві - близько 1%.
Народногосподарське значення метрології виявляється передусім в
матеріальному виробництві. Однак роль метрології надзвичайно велика і в
інших галузях, наприклад, в охороні здоров'я, навколишнього середовища,
транспорті, зв'язку, торгівлі та інших. Удосконалення метрології нерозривно
пов'язано з комплексними заходами по забезпеченню якості продукції і
розвитком стандартизації. Стандартизація, метрологія і вимірювальна техніка -
це три основних ланки, рівень і темпи розвитку яких випереджаюче впливають
на якість промислової продукції

2. Методи вимірювання
Вимірювання - процес порівняння будь-якої величини з величиною, яку
прийнято за одиницю.
Методи вимірювання - сукупність прийомів, використання принципів і
засобів вимірювань. Існує багато методів вимірювання: абсолютне, відносне,
пряме, посереднє та ін.
Абсолютне вимірювання основане на прямих вимірюваннях величини і
використанні значень фізичних констант (вимірювання штангенциркулем,
мікрометром тощо).
Відносне вимірювання грунтується на порівнянні вимірюваної величини з
відомим значенням установчої міри (вимірювання мініметром, важільною
скобою, оптиметром і т.і.).
У країні прийнято Міжнародну систему одиниць (СІ), на основі якої для
обов'язкового застосування розроблено ДСТУ 3651.1-97.

51
 52

Пряме вимірювання характеризується безпосередньою оцінкою значень

вимірюваної величини або відхилів.
Посереднє - вимірювання, значення величини знаходять на основі відомих
залежностей (визначення конусності за діаметрами в двох перерізах і відстанню
між цими перерізами; визначення діаметра за довжиною кола і т.і.).
Контактне - вимірювання, яке забезпечує безпосередній дотик
вимірювальних поверхонь приладу або інструменту до поверхні деталі.
Безконтактне - вимірювання, при якому відсутній контакт
вимірювальних поверхонь приладу або інструменту з деталлю.
Диференційоване (поелементне) - вимірювання, що характеризується
незалежним вимірюванням кожного параметра, зокрема (вимірювання власне
середнього діаметра, кроку й кута профілю різі тощо).
Комплексне вимірювання дає змогу оцінювати придатність за сумарною
похибкою кількох параметрів виробу (вимірювання чи контроль калібрами,
проекторами тощо).
Методи вимірювання поділяються на активні й пасивні, на автоматичні й
ручні тощо.
Єдність вимірювання забезпечується плановим і обов'язковим
випробуванням нових типів вимірювальних засобів та наглядом за станом і
правильною експлуатацією вимірювальної техніки, що застосовується в
народному господарстві.
Вибір засобів вимірювання залежить від масштабу виробництва,
конструктивних особливостей і точності деталей. Допустима похибка
вимірювання залежить від допуску на виготовлення деталі: δ = (20 - 30%)ІТ.
Кожний вимірювальний засіб характеризується граничною похибкою δит ,
При виборі універсальних засобів вимірювання слід дотримуватись умови
±δит≤δ.
Контроль у порівнянні з вимірюванням охоплює більший обсяг робіт. Це
процес отримання і обробки інформації про об'єкт з метою визначення його
придатності. При контролі деталей визначають відповідність дійсних значень

52
 53

геометричних, механічних, електричних та інших параметрів допустимим

значенням цих параметрів.

3. Характеристика засобів вимірювання

Засоби вимірювання - це технічні пристрої, що застосовуються при
вимірюваннях і мають нормовані метрологічні властивості.
Засоби технічних вимірювань класифікуються таким чином: еталони
одиниць фізичних величин; міри; калібри і шаблони; універсальні засоби
вимірювання; засоби вимірювання спеціального призначення.
Метрологічні показники засобів вимірювання такі:
діапазон вимірювань за шкалою - область шкали, що обмежена її
початковим і кінцевим значеннями;
діапазон вимірювання приладу в цілому - область значень вимірюваної
величини, для якої нормовані допустимі похибки засобів вимірювання;
межа вимірювання - найбільше й найменше значення величин, що можуть
вимірюватися приладом (інструментом);
інтервал поділу шкали - відстань між осями двох сусідніх позначок шкали;
ціна поділки шкали - значення вимірюваної величини, що відповідає одній
поділці шкали;
похибка вимірювання - різниця між результатом вимірювання і дійсним
значенням вимірюваної величини;
абсолютна похибка приладу - різниця між показами приладу і дійсним
значенням вимірюваної величини;
відносна похибка приладу - відношення абсолютної похибки приладу до
дійсного значення вимірюваної величини;
точність вимірювання - якість результатів вимірювання, що відображає
близькість їх результатів до нуля;
точність засобів вимірювання - якість результатів вимірювання, що
характеризує близькість їх похибок до нуля;
чутливість вимірювального приладу - відношення зміни сигналу на виході
вимірювального засобу до зміни вимірюваної величини;

53
 54

поріг чутливості - найменше переміщення вимірювального стрижня, що

здатне викликати зміну в показах приладу;
поправка - значення, яке слід алгебрично додавати до показу вимі-
рювального приладу, щоб уникнути його систематичних похибок;
вимірювана сила - сила дії вимірювального наконечника на поверхню
вимірюваної деталі в зоні контакту.

4. Еталони одиниць фізичних величин

Еталони одиниць - засіб вимірювання, який офіційно затверджено
еталоном для відтворення одиниць з найвищою досяжною точністю (еталони
довжини, часу, кута тощо).
Вимірювання в машинобудуванні і під час ремонту охоплює, в
основному, геометричні параметри — лінійні (довжини, діаметри, шорсткість,
хвилястість) і кутові.
Як еталон одиниці довжини затверджено метр - довжину, що дорівнює
1650763,73 довжин світлових хвиль у вакуумі випромінювання відповідного
переходу між рівнями 2р10 і 5d3 атома криптону-86 (ГОСТ 8.417-81).
За одиницю кута взято градус, що дорівнює 1/360 частині кола.
На XVII Генеральній конференції мір і ваг прийнято нове визначення
одиниць фізичних величин.
Одиниця довжини метр - довжина шляху, що проходить світло у вакуумі
за 1/299792458 долю секунди.
За одиницю часу взято секунду, що дорівнює 9192631770 періодам
випромінювання відповідного переходу між двома надтонкими рівнями
основного стану атома цезію-133.
Еталон одиниці маси (1 кг) - це циліндр із сплаву платини (90 %) та
іридію (10 %), діаметр і висота якого приблизно однакові (близько 30 мм).
За еталон кількості речовини взято моль — кількість речовини системи,
що вміщує стільки структурних елементів, скільки атомів у 12 г вуглецю-12.
За еталон одиниці світла прийнято канделу - силу світла у заданому
напрямі джерела, що відтворює монохроматичне випромінювання частотою

54
 55

540·1012 герц, енергетична сила світла якого в цьому напрямі дорівнює 1/683
Вт/ср.
За еталон одиниці сили сгруму взято ампер - силу незмінного в часі
електричного струму, який, проходячи у вакуумі по двох паралельних
прямолінійних провідниках безмежної довжини малої площі поперечного
перерізу, що розміщений один від одного на відстані 1 м, створює на кожній
ділянці провідника довжиною 1 м силу взаємодії 2·10-7 Н.
Одиниці вимірювань наведено у Додатку А (табл. А.1).

5. Метрологічна служба України

Метрологічна служба - мережа організацій, окрема організація або
окремий підрозділ, на які покладена відповідальність за збереження єдності
вимірювань у закріпленій сфері діяльності. Метрологічна служба України
складається з Державної метрологічної служби і метрологічних служб
центральних органів виконавчої влади, підприємств і організацій.
Державна метрологічна служба - система державних метрологічних
органів, на які покладена відповідальність за забезпечення єдності вимірювань
у державі.
До складу державної метрологічної служби, яку очолює Держстандарт
України, входять:
- відповідні підрозділи центрального апарату Держспоживстандарту
України;
- головна організація із збереження єдності вимірювань в Україні -
Державне науково-виробниче об'єднання «Метрологія» (ДНВО «Метрологія»);
- головні організації з різновидів вимірювань і напрямів діяльності -
ДНВО «Метрологія», Державний науково-дослідний інститут «Система»,
Український, Дніпропетровський, Івано-Франківський, Харківський та
Білоцерківський Центри стандартизації та метрології;
- державні служби єдиного часу і еталонних частот, стандартних
зразків речовин і матеріалів, стандартних довідкових даних про фізичні
константи, властивості речовин і матеріалів;

55
 56

- територіальні органи державної метрологічної служби в автономній

республіці Крим, областях, містах і районах.
Відомча метрологічна служба - метрологічна служба міністерства або
іншого центрального органу державної виконавчої влади, об'єднання
підприємств, підприємства, установи, організації.
До відомчих метрологічних служб належать:
- підрозділи міністерств (відомств), на які покладено функції метро-
логічної служби;
- метрологічні служби об'єднань підприємств;
- метрологічні служби, інші підрозділи, посадові особи у підпри-
ємствах і організаціях, незалежно від форм власності, на які в установленому
порядку покладено роботи з метрологічного забезпечення.
Державна метрологічна служба організовує, здійснює та координує
діяльність, спрямовану на забезпечення єдності вимірювань в державі, а також
здійснює державний метрологічний контроль і нагляд за додержанням вимог
Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та інших
нормативно-правових актів України і нормативних документів із метрології.
Зокрема об'єктами державного метрологічного нагляду є засоби
вимірювальної техніки, методики виконання вимірювань тощо.
Метрологічні служби центральних органів виконавчої влади, підприємств
і організацій організовують і виконують роботи, пов'язані з забезпеченням
єдності вимірювань, а також здійснюють метрологічний контроль і нагляд у
сфері своєї діяльності.

6. Метрологічне забезпечення
Метрологічне забезпечення - це установлення та застосування
метрологічних норм і правил, а також розроблення, виробництво та
застосування технічних засобів, необхідних для досягнення єдності й потрібної
точності вимірювань.
Відповідно до закону України "Про метрологію та метрологічну
діяльність" основною метою діяльності Держспоживстандарту України у сфері

56
 57

метрології є створення національної системи забезпечення єдності вимірювань

- Державної метрологічної системи.
Єдність вимірювань - стан вимірювань, за якого їхні результати
виражаються в узаконених одиницях вимірювань, а похибки вимірювань відомі
та із заданою ймовірністю не виходять за встановлені межі.
Державна метрологічна система забезпечує єдність вимірювань у державі
й спрямована на:
- реалізацію єдиної технічної політики в галузі метрології;
- захист громадян і національної економіки від наслідків недосто-
вірних результатів вимірювань;
- економію всіх різновидів ресурсів;
- створення науково-технічних, нормативних та організаційних основ
забезпечення єдності вимірювань у державі.
Координує діяльність Державної метрологічної системи
Держспоживстандарту України.
Від точності та достовірності одержаних результатів вимірювань
залежить значною мірою технічний рівень виробництва і продукції, створення
безпечних умов праці людини та безаварійного режиму роботи транспорту,
якість медичних діагнозів тощо.
Основною метою метрологічного забезпечення є поліпшення якості
продукції, підвищення ефективності виробництва, використовування
матеріальних цінностей та енергетичних ресурсів, а також наукових
досліджень.
Метрологічне забезпечення складається із наукової, законодавчої,
нормативної, технічної та організаційної основ.
Науковою основою метрологічного забезпечення є метрологія.
Законодавчою основою метрологічного забезпечення є Закони України,
Декрети і постанови Кабінету Міністрів України, спрямовані на забезпечення
єдності вимірювань.
Нормативною основою метрологічного забезпечення є державні
стандарти та інші документи державної системи забезпечення єдності

57
 58

вимірювань (ДСВ), відповідні нормативні документи Держспоживстандарту

України, методичні вказівки та рекомендації.
Технічною основою метрологічного забезпечення є:
- система державних еталонів одиниць фізичних величин, що
забезпечує їх відтворення з найвищою точністю;
- система робочих еталонів і зразкових засобів вимірювань, за
допомогою яких здійснюється передача розмірів одиниць фізичних величин
робочим засобам вимірювань;
- система стандартних зразків складу та властивостей речовин і
матеріалів, що забезпечує відтворення одиниць фізичних величин, які
характеризують склад і властивості речовин і матеріалів;
- система робочих засобів вимірювальної техніки (засобів вимірю-
вань), що використовуються під час розроблення, виробництва, випробувань і
експлуатації продукції, наукових досліджень та інших різновидів діяльності.
Організаційною основою метрологічного забезпечення є метрологічна
служба України.

7. Перевірка, калібрування та метрологічна

атестація засобів вимірювальної техніки
Засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони
відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних
умовах їх експлуатації.
Для визначення похибок засобів вимірювальної техніки і встановлення їх
придатності до застосування проводять їх перевірку.
Перевірка засобів вимірювальної техніки - встановлення придатності
засобів вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний
нагляд, до застосування на підставі результатів контролювання їхніх
метрологічних характеристик.
Калібрування засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що
виконуються з метою визначення метрологічних характеристик та придатності
засобу вимірювальної техніки до застосування в певних умовах.

58
 59

На засоби вимірювальної техніки, що визнані придатними для

застосування в певних умовах у результаті їх калібрування наносять
калібрувальний знак, який є встановленої форми.
За потреби перевірочне тавро і калібрувальний знак наносять на
документ, який підтверджує перевірку або калібрування.
Метрологічна атестація засобів вимірювальної техніки - це дослідження
засобів вимірювальної техніки з метою визначення їхніх метрологічних
характеристик та встановлення придатності цих засобів до застосування.
Перевірку, калібрування та метрологічну атестацію засобів вимірю-
вальної техніки здійснюють органи державної чи галузевої (відомчої)
метрологічних служб.

8. Метрологічний нагляд Відповідальність за порушення

метрологічних норм і правил
Відповідно до Закону України про метрологію та метрологічну діяльність
в країні діє державний метрологічний нагляд та відомчий метрологічний
контроль за дотриманням метрологічних норм і правил.
Державний метрологічний нагляд - діяльність спеціально уповноважених
органів державної метрологічної служби з метою перевірки дотримання
метрологічних норм і правил.
Державний метрологічний нагляд здійснюється з метою збереження
єдності вимірювань у країні. За його здійснення на підприємствах, в
організаціях і у громадян-суб'єктів підприємницької діяльності проводиться
перевірка стану і застосування засобів вимірювальної техніки, застосування
атестованих методик виконання вимірювань, правильності виконання
вимірювань, своєчасність надання засобів вимірювань на перевірку і
калібрування тощо.
Державний метрологічний нагляд здійснюють державні інспектори з
метрологічного нагляду.

59
 60

Відомчий метрологічний контроль - це діяльність органів відомчих

метрологічних служб з метою перевірки-на підприємствах (в організаціях)
дотримання метрологічних норм і правил.
Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена
відповідальність за порушення норм і правил метрологічного забезпечення.
Зокрема, згідно зі статтями 171, 171 і 172 Кодексу порушення правил
виконання вимірювань та умов використання їх результатів у сферах, на які
поширюються державний метрологічний нагляд, а також проведення
вимірювань з використанням неатестованих методик або неакредитованими
лабораторіями, неподання або несвоєчасне подання до територіальних органів
Держспоживстандарту України на погодження переліків засобів вимірювальної
техніки, що перебувають в експлуатації та підлягають перевірці, порушення
правил застосування засобів вимірювальної техніки, на які поширюється
державний метрологічний нагляд, тягне за собою накладення штрафу на
посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм
власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від трьох до
тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

60
 61

Лекція
Загальні положення в галузі управління якістю продукції.
Класифікація показників якості

1. Поняття про якість продукції

2. Кваліметрія як наука
3. Класифікація показників якості.

1. Поняття про якість продукції

Якість продукції є одним з найважливіших показників роботи будь-
якого виробничого підприємства, а високий рівень якості продукції –
основний гарант його ефективної діяльності.
Поняття якість – це філософська категорія. Вважається, що вона
вперше була проаналізована Арістотелем ще в ІІІ ст. до н.е.
• Арістотель визначав її як „Відмінність між предметами –
Диференціація за ознакою „гарний-поганий”.
Якість об’єкта на зводиться до окремих його властивостей,
а пов’язана з об’єктом, як з цілим, охоплюючи його повністю і
невідривно від нього, тому поняття якості пов’язується з буттям
предмета.
•Гегель у ХІХ ст.. дав визначення якості як „тотожної з
буттям визначеності, так, що дещо перестає бути тим, що воно є,
коли воно втрачає свою якість”.
•По китайській версії ієрогліф, який позначає якість
складається з двох елементів – „рівновага „ і „гроші” (якість
дорівнює рівновага +гроші), отже якість тотожна поняттю
„висококласний”, „дорогий”.
•По Шухарту(1931) якість має два аспекти:об”ктивні фізичні
характеристики і суб”активні – наскільки річ „хороша”
•Ісикава (1951) Якість – це властивість, що реально
задовольняє споживачів
•Джуран (1979) Якість є ступінь задоволення споживача
Єдність термінології, показників та методів встановлення рівня
якості була забезпечена за допомогою розробленої ДНДІ „Система”
серії стандартів з якості, найважливішим з яких є ДСТУ 2925-94
„Якість продукції. Оцінювання якості. Терміни та визначення”. Та
ДСТУ 3230-95 „Управління якістю та забезпечення якості. Терміни та
визначення”.
•Під якістю продукції розуміють сукупність характеристик
продукції (процесу послуги) щодо її здатності задовольняти
встановлені та передбачені потреби.

61
 62

Якість продукції залежить від розвитку науки, техніки,

технології, виробничої та громадської організації праці, кваліфікації
виробників та інших факторів. Якість розвилася у міру того, як
розвивалися, урізноманітнювалися і збільшувались суспільні потреби
і зростали можливості виробництва по їхньому задоволенню.
Наведу такий приклад: сьогодні ні для кого не проблема
розмножити креслення. За допомогою ксерокса чи сканування можно
розмножити креслення любої складності за лічені хвилини. Раніше до
середини 60-х років минулого століття в нашій країні була така
професія – копірувальник. Майже 300000 людей щоденно займалися
тим, що розмножували вручну креслення. Уявіть собі скільки
коштувало для держави утримувати таку армію робітників.
В радянські часи вважали, що для високоякісного виробу
необхідні три основні показники: надійність, ремонтопридатність і
довговічність, а інші показники не враховувались. Тому часто бувало,
що люди ходили в надійному, довговічному, але позбавленому смаку
одязі, купували схожі невиразні меблі, холодильники, автомобілі,
телерадіоапаратуру та інші речі.
Особливо динамічно процес розвитку і зміни суті якості, її
параметрів відбувався в останні десятиріччя, коли швидко
змінювалися безпосередньо поняття якості, вимоги і підходи до неї.
Найбільш інтенсивно цей процес протікав, зокрема в Японіі, що стала
у 70-80-і роки фактично світовим лідером у визначенні рівня якості за
багатьма видами товарів.
Перший рівень з 50—х років – відповідність стандарту. Якість
оцінюється як відповідна або ні вимогам стандарту (або іншого
документа на виготовлення продукції – технічні умови, договір і т.п.).
Другий рівень з 60-х років – відповідність використанню.
Продукт повинен задовольняти не тільки обов’язковим вимогам
стандартів, але й експлуатаційним вимогам, щоб користуватися
попитом на ринку.
Третій рівень з 70-х років – відповідність фактичним вимогам
ринку. В ідеальному варіанті це означає виконання вимог покупців
щодо висової якості та низької ціни товару.
Четвертий рівень з 80-х років – відповідність латентним
(прихованим, неочевидним) потребам. Перевагу у покупців
одержують товари, що мають в доповнення до інших споживчих
властивостей властивості, задовольняючі потреби, які у споживачів
носили неясний , малозрозумілий характер
Такий же шлях, як Японія, але з деякими відставанням в часі
проходять і інші розвинені країни з ринковою економікою. В умовах

62
 63

конкурентного середовища виробники в своїй діяльності не можуть

недодержуватися вимог підвищення рівня якості. Потрібну еволюцію
якості повинні будуть пройти у міру становлення цивілізованого
ринку українські виробники і споживачі.

2. Кваліметрія як наука
Для оцінки якості продукції потрібна чітка система показників і
методів їх визначення. Наука, яка займається розробкою теоретичних
основ і методів кількісної оцінки якості продукції, називається
кваліметрія.
Термін „кваліметрія” вперше був використаний в кінці 60-х
років минулого століття для кількісної оцінки якості об”єктів
природи. Питання про фактичне зародження кваліметрії , як наукової
дисципліни і потребу позначення її спеціальним терміном було
порушено в жовтні 1967 року на симпозіумі радянських економістів,
інженерів і архітекторів. Цей термін був схвалений , а потім
обґрунтований в спеціальних публікаціях. Термін „кваліметрія”
виник від латинського слова „квалі” , що означає який, якої якості та
грецького „метро” –міряю, вимірюю.
Кваліметрія тісно пов”язана з метрологією. При визначенні
кількісної оцінки якості однією з перших операцій є обчислювання
абсолютних показників властивостей якості. У більшості випадків
такі показники властивостей вимірюють шляхом фізичного
дослідження за допомогою приладів. Таким чином кваліметрія
використовує отримані в метрології дані досліджень, які слугують
фундаментом її подальших побудувань. Метрологія є науковою
основою вимірювання якості , що дає змогу нормувати кількісні
характеристики об”єктів, виявляти ступінь точності й надійності
результатів вимірювань.
Кваліметрія поділяється на теоретичну й прикладну.
Теоретична кваліметрія займається дослідженням проблем кількісної
оцінки якості не конкретних об”єктів, а абстрактного поняття об”єкт ,
який виражається у вигляді математичної моделі. Прикладна
кваліметрія займається дослідженнями конкретних видів об”єктів.
У процесі становлення цієї науки до сфери кваліметрії стали
відносити більш широке коло завдань - не тільки оцінка якості
продукції, але й оцінка предметів, процесів, явищ, пов”язаних з
проблемою управління якістю і стандартизацією.
Метою кваліметрії є розробка і удосконалення методик, за
допомогою яких якість конкретних оцінюваних об”єктів може бути

63
 64

виражена числовим значенням, яке характеризує степінь задоволення

даним об”єктом суспільних чи особистих потреб.
Основним завданням цієї науки є:
1). Обґрунтування номенклатури показників якості продукції;
2). Розроблення методів і засобів їх розрахунку, вимірювання,
контролю, оптимізації;
3). Виділення узагальнених показників якості продукції,
використання їх для прогнозування змін якості продукції у часі та
просторі;
4). Керування рівнем якості продукції різного призначення;
5). Створення системи якості (ДСТУ ISO 9001-95; ДСТУ ISO
9002-95 тощо).

3. Класифікація показників якості.

Показники якості продукції – кількісна характеристика однієї чи
декількох властивостей продукції, що характеризують її якість, яку
розглядають стосовно визначених умов її створення та експлуатації
або споживання.
Показники якості продукції залежно від характеру задач, які
вирішуються при оцінці рівня якості продукції, можна класифікувати
за різними ознаками.
1. За способом вираження:
- у будь-яких одиницях;
- у вартісних одиницях
2. За кількістю властивостей, що характеризуються:

Показник якості продукції

Одиничні Комплексні

Визначальні Інтегральні

Показник якості виробу, що характеризує тільки одну його

властивість називають одиничним.
Показник якості виробу, що характеризує водночас декілька
його властивостей називають комплексним.

64
 65

Показник якості продукції, який характеризує відношення

сумарного корисного ефекту від експлуатації продукції чи
споживання продукції до сумарних витрат на її виготовлення і
експлуатацію чи споживання називають інтегральним.
Визначальний показник якості – показник якості продукції, який
є вирішальним для її оцінювання.
3. Стосовно до оцінки:
- базові;
- відносні
4. За стадією визначення показників:
- прогнозовані;
- проектні;
- виробничі;
- експлуатаційні
5. За властивостями, які характеризуються
1. Показники призначення
2. Показники надійності
3. Показники технологічності
4. Показники стандартизації та уніфікації
5. Показники ергономічності
6. Показники естетичності
7. Показники патентно-правові
8. Показники екологічності
9. Показники екологічності
10. Показники безпеки
11. Показники економічні.
5.1. Показники призначення
Характеризують властивості виробів, що забезпечують
виконання основних функцій. До них відносять основні параметри
виробів, що відображають рівень їх якості за призначення
(продуктивність, вантажопідіймальність, швидкодію, …), а також
корисний ефект від їх експлуатації.
За призначення виробів їх показники якості поділяють на
класифікаційні, структурні, та показники технічної досконалості.
Класифікаційні характеризують відношення виробів до заданої
класифікаційної групи відповідно до прийнятої схеми їх класифікації
Структурні характеризують конструкцію виробу, склад
комплектуючих характер і способи з’єднання між окремими
частинами.

65
 66

Технічної досконалості характеризують рівень використання

досягнень науки та техніки, економічну ефективність прийнятих
конструкторських і технологічних рішень.
5.2 Показники надійності та довговічності
Характеризують надійність виробу, як в цілому, так і окремих
складових частин при збереженні основних характеристик
функціонування протягом часу і в межах визначених умов
споживання.
За показники надійності приймають:
I. Ймовірність безвідмовної роботи
P(t)=N(t)/No
P(t) – ймовірність безвідмовної роботи;
N(t) – кількість виробів, що виконують задані функції протягом
часу t, шт.;
No – кількість виробів на початок випробувань
II. Інтенсивність відмов у роботі
Це залежність у часі від початку використання до моменту
непридатності виробів

III. Відновлюваність – здатність виробів відновлювати свій

початковий робочий стан. Відповідно до цього виробу поділяють на
відновлювані і не відновлювані.
IV. Довговічність – це проміжок часу, протягом якого вироби
спроможні виконувати задані функції у межах допустимих відхилень
в умовах належного їх технічного обслуговування та ремонту.
Показниками довговічності за стандартами вважають заданий
ресурс часу роботи виробу, який визначають напрацюванням його до
граничного стану та термін служби, яким називають календарний
термін роботи виробу за призначенням.
5.3 Показники технологічності.
Характеризують ефективність конструкторських і технологічних
рішень.
Питома трудомісткість gt

Тt - трудомісткість виготовлення виробу, год.

А- основний параметр виробу, грн..
Питома технологічна вартість виробу

66
 67

Vs – вартість виготовлення виробу, грн..

Питома матеріаломісткість

Gv –маса готового виробу, кг

Питома енергоємність виробу

We – кількість витраченої енергії, кВт год.

Коефіцієнт використання матеріалів

Gm – маса затрачених матеріалів всього

Gv – маса готового виробу
5.4 Показник стандартизації та уніфікації
Ky =ny/n
ny – кількість уніфікованих чи стандартизованих частин у виробі
n – загальна кількість частин у виробі
До стандартизованих відносять вироби, виготовлені за
державним стандартом, до уніфікованих – вироби, що
використовують не тільки у заданому виробі, але й у інших виробах.
За показниками стандартизації та уніфікації можуть бути
прийняті коефіцієнти використання, повторення, взаємної уніфікації
та уніфікації групи виробів.
5.5 Показники ергономічності
Ергономічні показники характеризують взаємозв’язок людини,
виробу ти навколишнього середовища. Ергономічні показники
виробів по ГОСТ 30.001-83 поділяють на групи, що характеризують
відповідність виробів до робочої пози, зони досяжності, розмірів рук,
ніг, маси тіла, потрібних зусиль, зручної форми, кольору, впливу
робочого середовища, всьому тому, що створює комфорт для
людини.
5.6 Естетичні показники характеризують інформаційну
виразність, раціональність розміру, кольорів, якості поверхонь,
цілісності композиції, досконалості форми. За критерії естетичної
оцінки приймають ряд зразкових виробів. Естетичні показники
визначають спеціальні експертні комісії.
5.7 Показники патентоспроможності характеризують
новизну, патентну чистоту і патентний захист технічних рішень в
виробі, і змогу реалізації виробів на ринках світу.

67
 68

5.8 Показники транспортабельності характеризують

властивості виробів, які сприяють їх транспортуванню. Показниками
можуть характеризувати витрати праці та матеріалів для підготовки
до транспортування, самого транспортування, та підготовлення
виробів після нього. Всі витрати беруть відносно одиниці маси
виробу чи одиниці шляху транспортування.
5.9 Показники екологічності характеризують рівень
шкідливих викидів, що виникають під час експлуатації, зберігання чи
транспортування продукції. Наприклад, для автомобілів таким
показником є вміст оксиду вуглецю у викидних газах двигунів.
5.10 Показники безпеки виробів характеризують рівень їх
безпеки для людей та близьких до них об’єктів під час використання,
транспортування та зберігання. Наприклад, електроустаткування має
мати низький опір заземлення та малий час спрацювання захисту від
короткого замкнення в електричних ланцюгах.
5.11 Економічні показники характеризують властивості
продукції, що відображають її досконалість за рівнем використання
окремих витрат відносно основних параметрів виробів. До них
належать показники економного використання сировини, матеріалів,
енергії, палива, трудових ресурсів. Їх переважно виражають за
допомогою коефіцієнтів використання матеріально-трудових ресурсів
на одиницю продукції.
Оскільки витрати на проектування, виготовлення, використання
та зберігання прямо не можуть характеризувати якість виробів, а
впливають на величину витрат під час їх використання, то за
економічні показники якості виробів приймають вартість одного
виробу або зведені витрати на один виріб
В3=В1+ЕнК1
Ен – нормативний коефіцієнт економічної ефективності (Ен=0,15
для машинобудування)
К1 – середньорічна сума основних і оборотних коштів, що
стосується річного обсягу випуску продукції.
В1 – витрати на проектування.

68