МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І. ПИРОГОВА

Затверджено
на методичній нараді № 19
кафедри хірургії №1 з курсом урології
Завідувач кафедри
Професор В.О. Шапринський

“30” серпня 2021р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна Урологія

Заняття № 16
Тема заняття Гостра та хронічна ниркова недостатність.
Курс ІV
Факультет Медичний №1
1. Актуальність теми: Нирки належать до органів, які регулюють постійність
внутрішнього середовища організму, відповідають за виведення кінцевих продуктів
обміну речовин, регулювання водно-електролітного балансу, осмотичного тиску
плазми, підтримання кислотно-основної рівноваги, рівнів гормонів, вітамінів, а
також за утворення еритроцитів. Тому при виникненні ниркової недостатності
порушуються всі функціі нирок,що зумовлено пошкодженням ycix відділів нефронів,
що супроводжується стійкими змінами гомеостазу.
Ниркова недостатність може бути гостра i хронічна. Виникненню гострої ниркової
недостатності сприяють преренальні, ренальні та постренальні чинники, тоді як
хронічна ниркова недостатність с результатом численних захворювань. які відносяться
до різних медичних галузей. Загальна захворюваність складає близько 190 чоловік на 1
млн. населения на рік. Із них на найбільш працездатний вік (18-50 років) припадаэ
близько 100 чоловік, що обумовлюэ соціальну значимість захворювання.
Своєчасна діагностика основного захворювання та цілеспрямоване адекватне
лікування дозволяють в ряді випадків покращити стан хворих, подовжити ïx вік. Крім
того, навіть при розвинутій XHH, знання синдрому уремії дозволяс запобігти
розвитку специфічних ускладнень з боку інших органів та своечасно направити
хворого на органозамісну терапію (гемодіаліз, трансплантація нирки), що іноді
дозволяє подовжити вік хворих на десятки років.
2. Тривалість заняття: 2 (год.)

3. Навчальна мета (конкретні цілі):

І. Студент повинен знати:
1. Класифікація ГНН.
2. Симптоматологія ГНН.
3. Діагностика ГНН. в початковій стадіі.
4. Діагностика ГНН в олігоануричній стадїі.
5. Диф. діагностика ануріі з гострою затримкою сечі.
6. Лікування преренальної ГНН.
7. Лікування ренальної FHH.
8. Лікування постренальної ГНН.
9. Класифікація XHH.
10. Симптоматологія XHH.
11. Діагностика XHH. в початковій стадіі.
12. Діагностика XHH в олігоануричній стадїі.
13. Диф. діагностика анурії з построю затримкою
сечі. 14 Лікування XHH.

Студент повинен вміти:

а) отримати вичерпну інформацію про захворювання від хворого або оточуючих
його родичів чи на основі аналізу медичної документацfі, що масться в
розпорядженні;
6) провести пальпацію органів сечостатевої системи у всіх положеннях в повному
обсязі; в) оцінити данні об'ективного та різних лабораторних
рентгенологічних методів дослідження;
г) вірно призначити, виконати забір матеріалу для лабораторних досліджень, оцінити
дані різних лабораторних, інструментальних, функціональних, методів та тестів;
д)встановити попередній діагноз основного та супровідного захворювання,
ïx ускладнень.
е) призначити необхідну консервативну терапію;
в) провести диф. діагностику головних етіологічних факторів ГНН, XHH, вазоренальної
гіпертензіі;

Студент повинен опанувати практичні навички:

• визначити необхідність та послідовність спеціальних методів дослідження
/лабораторних, інструментальних, рентгенологічних, радіоізотопних,
функціональних та ін./, виконати ïx та дати правильну ïx оцінку;
• оцінювати результати біохімічних досліджень крові, функціональних ниркових
тестів;
• знати показания та протипоказання до екскреторної урографіі, лікарську допомогу
при ускладненнях;
• показания та протипоказання до спеціальних методів дослідження
/рентгенологічних, радіоізотопних, ультразвукових та ін./;
• провести диференційну діагностику основних урологічних захворювань в різних
вікових групах, обгрунтувати клінічний діагноз;
• обгрунтувати схему, план та тактику ведения хворих, показания та протипоказання
до операції.
 ГОСТРА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ
Гостра ниркова недостатність (ГНН) - раптове різке порушення всіх або майже всіх
функцій нирок і супутнім ураженням всього організму, з чіткою клінічною картиною,
хоча вона і обумовлена різними чинниками. Найбільш яскраві прояви цього синдрому
-гіперазотемія, порушення водно-електролітного балансу та кислотно-лужної рівноваги з
причини затримки в крові речовин, що за нормою виводяться з сечею. Смертність
становить від 15 до 90%.
Класифікація
Розрізняють декілька форм ГНН (за Є.М. Тарєєвим): преренальна, ренальна,
постренальна, аренальна або ренопривна ГНН.
Преренальна ГНН.
1. Всі види шоку (критичним для функціонування нирок є АТ нижче 60 мм. рт. ст.):
• гемотрансфузійний (переливання несумісної крові);
• геморагічний (масивні зовнішні і внутрішні кровотечі);
• гіповолемічний (декомпенсовані втрати води та електролітів внаслідок
потовиділення, блювання, діареї, фістули шлунка, масивної плазмоексудації при
опіках, синдромі Лайєла);
• кардіогенний (різке зниження серцевого викиду при інфаркті міокарда, гострому
міокардиті, емболії легеневої артерії, операціях на відкритому серці з
довгочасним екстракорпоральним кровообігом);
• бактеріотоксичний (при різноманітних гнійно-запальних захворюваннях, виникнення
яких переважно викликано грамнегативною флорою і супроводжуються септицемією
та ендотоксемією);
• анафілактичний (при алергічних реакціях миттєвого типу);
• ендотоксичний (при гострому панкреатиті, крозі, гестозі вагітних, еклампсії");
• травматичний (будь-які травми, що супроводжуються падінням тиску);
• гемолітичний (при отруєнні, малярії, постабортному сепсисі);
2. Стаз крові в ниркових судинах, зумовлений лікарськими засобами (норадреналін),
тромбоемболією ниркових артерій.
3. Ішемічна ГНН (перетискання ниркової артерії при операціях).
4. М'язові пошкодження (краш-синдром, нетравматичний рабдоміоліз при
надмірному фізичному навантаженні, особливо разом з перегрівом, при
гострій алкогольній інтоксикації, важких вірусних захворюваннх).
Ренальна ГНН.
1. Гострий тубулярний і кірковий некроз:
• шок з некорегованою преренальною ГНН (при хірургічних втручаннях, травмах,
опіках, втраті рідини чи крові, септичному шоку, гострому панкреатиті);
• ураження, що супроводжуються гемолізом і міолізом (гемотрансфузійні
ускладнення, масивний гемоліз, гемолітична анемія, краш-синдром);
2. Вплив нефротоксичних речовин (неорганічних сполук ртугі та інших важких металів,
кадмію, урану, нітритів, бензолу та його похідних, хлорованих вуглеводородів, уксусної
есенції, етиленгліколю, антибіотиків (аміноглікозидів, фторхінолонів),
сульфаніламідних, жарознижуючих препаратів (фенацетин, аспірин), рентгенконтрасних
речовин (тріомбраст, верографін, уротраст), амфетамінів, індометацину, циклоспорину,
отрут рослинного (гриби) та тваринного походження (комахи, змії).
3. Гострі запальні пошкодження ниркової паренхіми (гострий пієлонефрит;
абсцес, карбункул нирки);
4. Гострі інфекційні захворювання (лептоспіроз, вірусний гепатит,
геморагічні лихоманки);
5. Ураження нирок імунно-алергічного характеру при гострому гломерулонефриті,
інтерстиціальному нефриті; при системних захворюваннях (системний червоний
вівчак,
гранулематоз Вегенера, системний васкуліт, синдром Гудпасчера, системна склеродермія,
вузловий періартеріїт), гемолітикоуремічному синдромі;
6. Блокада канальців нефронів, наприклад уратами (подагра),
сульфаніламідними препаратами.
Постренальна ГНН.
Виникає при блоку відтоку сечі від обох нирок або однієї за умов відсутності або
функціональної нездатності протилежної (сечокам'яна хвороба, позаочеревинний фіброз
(хвороба Ормонда), пухлини органів сечової системи, тазу; хірургічні операції з
пошкодженням чи випадковим перев'язуванням сечоводів; опромінення органів таза.
Аренальна. Розвивається при травматичному розчавленні обох нирок, видаленні обох або
єдиної функціонуючої нирки, вродженій відсутності нирок.
ГНН проявляється як загальними симптомами, характерними для всіх її форм, так і
типовими для кожної форми окремо.
Клініка У перебігу ГНН розрізняють чотири стадії:
1. Початкову чи шокову (період дії фактора, що викликає ГНН);
2. Оліго-анурії (добовий діурез менш як 300-500 мл при олігурії, та відсутність або
не більше 50 мл за добу при анурії");
3. Відновлення діурезу або діуретична стадія, що має 2 фази - фазу початкового діурезу
" (добовий діурез перевищує 500 мл) та фазу поліурії (перевищує 2,5 л);
4. Одужання (починається з моменту нормалізації рівня азоту в крові).
Симптоматика початкової стадії ГНН залежить від етіологічного чинника захворювання і
тяжкості його перебігу. Середня тривалість - до 2-4 діб. У клінічній картині переважають
симптоми основного захворювання. Незважаючи на підвищення рівня креатиніну та
сечовини плазми загальний стан хворих задовільний. За зростання азотемії з'являються
загальна слабкість, блювання, сонливість, потьмарення свідомості. Спостерігаються
ознаки ураження травного каналу, розлади дихання, порушення функції органів
кровообігу. Згодом розвивається гіпергідратація (набряки) або дегідратація (ексикоз). Для
цієї стадії характерні поступове зменшення діурезу (в межах нормальних показників) і
відносної густини сечі, а також швидке збільшення азотемії, хоча ознак уремії і порушень
електролітного складу крові ще немає.
Стадія оліго-анурії основна в перебігу ГНН, триває 3-7 діб, рідше 2-3 тижні.
Розпочинається на 2-4 добу після дії етіологічного фактора. Однак в деяких випадках
оліго-анурія може розпочинатись через декілька годин (наприклад при шоковому стані)
і навіть через тиждень (при отруєннях, хронічних септичних станах). Якщо причиною
ішемії нирки є розлад кровообігу в ній, стадія оліго-анурії триває недовго і має
доброякісний перебіг. У разі тривалої ішемії ГНН має тяжкий перебіг і для регенерації
канальцевого епітелію потрібно більше часу. Це важливо, оскільки сечовиділення
розпочинається лише після регенерації епітеліальних клітин. Поряд з олігурією чи
анурією спостерігається низька відносна густина сечі (1,003- 1,010). Сеча каламутна,
містить багато білка, еритроцитів, циліндрів. У крові поряд з гіперазотемією та
гіперкреатинінемією спостерігаються виражений лейкоцитоз із Л^ зсувом лейкограми
вліво

Ознаки ураження ЦНС при ГНН: загальна слабкість, в'ялість, загальмованість, втрата
свідомості. Можливі судоми як прояв набряку головного мозку.
З стадія - відновлення діурезу або поліурична (діуретична). На 3-4 добу (інколи через 2-3
тижні) олігурії або анурії починає швидко збільшуватись діурез. Швидкість індивідуальна
- від 500 до декількох літрів вже в перші доби поліурії. На 3-4 доби, діурез в
середньому досягає 3-4 літрів в день і тримається на цьому рівні від декількох діб до
декількох тижнів. Важливим є те, що кількість сечі не залежить від кількості рідини, що
вводиться до організму.
Стадія одужання залежно від ступеня патологічних змін триває до б місяців, а інколи 1-2
роки. Хоча загальний стан хворого задовільний, функція нирок знижена. Тому хворі
тривалий час повинні перебувати під диспансерним спостереженням.
Діагностика ГНН нескладна. Ретельно зібраний анамнез дозволяє виявити чинники, що
сприяють виникненню ГНН. Визначити форму ГНН (преренальна, ренальна,
постренальна) допомагає радіонуклідна ренографія, оскільки для кожної форми ГНН
характерним є певний тип кривої. У складних для діагностики випадках застосовують
пункційну біопсію нирки. При постренальній формі ГНН потрібне УЗД та
рентгенологічне дослідження.
Біохімічні зсуви в організмі хворого на ГНН, незалежно від їх причини, майже завжди
однотипні. Основними показниками, що характеризують функцію нирок є концентрація
креатиніну та сечовини плазми, швидкість клубочкової фільтрації та стан канальцевої
реабсорбції, щільність сечі, динамічне спостереження за якими під час ГНН є
обов'язковим.
Лікування
ГНН залежить від стадії захворювання. Найбільш перспективне етіологічне лікування.
починати треба з максимального усунення причини, що викликає ГНН.
У початковій стадії ГНН доцільна інтенсивна терапія, спрямована на боротьбу з током і
артеріальною гіпотензією введенням вазотоніків (кордіаміну, мезатону, норадреналіну),
переливанням крові і кровозамінників (плазма, білкові розчини, поліглюкін,
реополіглюкін, неогемодез), а також антикоагулянтів (гепарину або фраксипарину) тощо.
Якщо порушення ниркового кровообігу зумовлене дегідратацією і гіповолемією
внаслідок блювання або проносу, слід поповнити втрати води й електролітів (розчини
глюкози, Рінгера-Локка, фізрозчин). При їх введенні слід контролювати центральний
венозний тиск. Підвищення його може призвести до набряку
Лікування ефективніше, якщо його проводять після збагачення організму киснем.
Для боротьби з ацидозом і відновлення кислотно-лужної рівноваги в/в вводять 100-200 мл
5% гідрокарбонату натрію (соди). За формулою - маса тіла хворого поділена на 2
визначаємо необхідну кількість вказаного розчину в мл. Рекомендують мінеральні води
-Боржомі, Єсентуки.
При гіперкаліємїївводять глюкозу з інсуліном і глюконат кальцію, призначають
безкалійову дієту, проводять постійну своєчасну обробку ран з видаленням
некротизованих ділянок.
Для зниження катаболізму і стимуляції регенерації канальцевого епітелію білків треба
призначати анаболічні гормони (ретаболіл 1 мл в/м 1 раз в 5-7 днів, тестостерон пропіонат
по 100 мг/добу або метандростенолон по 5 мг 3 рази на добу),
Якщо консервативне лікування ГНН не дає бажаних результатів і анурія триває, вдаються
до методів позаниркового очищення крові.
Найпоширенішим є метод екстракорпорального гемодіалізу за допомогою апарату
"штучної нирки". Гемодіаліз грунтується на дифузії внаслідок концентраційного градієнта
через напівпроникну мембрану сечовини, креатиніну, сечової кислоти, електролітів та
інших речовин, які затримуються в організмі при уремії.

ХРОНІЧНА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ

Хронічна ниркова недостатність (ХНН) - це ускладнення прогресуючих хронічних
ниркових захворювань обох нирок або однієї функціонуючої. Розвивається внаслідок
поступового відмирання великої кількості нефронів, причому нирки втрачають
можливість виконувати свої функції.
У 1/3 хворих ХНН є наслідком гломерулонефриту, у 20% - пієлонефриту, у 10%
-полікістозу, по 8% - системних захворювань, амілоїдозу, сечокам'яної хвороби. У дітей
віком до 2 років ХНН найчастіше є наслідком аномалій розвитку сечової системи.
Класифікація. За С.І. Рядовим розрізняють 3 стадії:
І - латентна (доазотемічна), розвивається при загибелі до 70% нефронів, конц. креатиніну
плазми до 200 мкмоль/л, клубочкова фільтрація (КФ) знижується до 50мл/хв. II -
азотемічна (початкових клінічних проявів), при загибелі до 90% нефронів;
ПА - конц. креатиніну 200-400 мкмоль/л, КФ - 50-20 мл/хв;
ІІВ - конц. креатиніну 400-700 мкмоль/л, КФ - 20-10 мл/хв. ПІ - уремічна (виражених
клінічних проявів), при загибелі більше 90% нефронів ША - конц. креатиніну 700-1000
мкмоль/л, КФ - 10-5 мл/хв;
ІПВ - конц. креатиніну більше 1000 мкмоль/л, КФ - менше 5 мл/хв. За М.О. Лопаткіним у
перебігу ХНН виділяються чотири стадії: латентна, компенсована, інтермітуюча,
термінальна.
При ХНН-І загальний стан хворого задовільний, суб'єктивні ознаки і дані об'єктивного
обстеження характерні для основного захворювання. При дослідженні добового діурезу
відхилень не виявляють, однак підвищується концентрація креатиніну плазми (до 150
мкмоль/л), знижуються клубочкова фільтрація (до 50 мл/хв.), канальцева реабсорбція (до
97 %), видільна здатність нирок (до 55 %).
При ХНН-ІІ спостерігаються прояви як основного захворювання, так і недостатності
функції нирок. Виражені загальна слабкість, гіподинамія, анорексія, полідипсія, поліурія
(до 2 л), ніктурія, гіпоізостенурія. Незважаючи на це, а також стійке підвищення в крові
креатиніну (до 350 мкмоль/л), загальний стан хворого тривалий час задовільний, функції
інших органів і систем загалом не порушені (крім артеріальної гіпертензії та незначної
анемії).
У цей період хворі худнуть, відмічають сухість у роті, спрагу, шкіра їх
набуває блідо-жовтого кольору, стає сухою, зі зниженою еластичністю.
При ХНН-ПІа різко порушені функції нирок і гомеостаз. Рівень креатиніну плазми
збільшується до 350-500 мкмоль/л, клубочкова фільтрація знижується до 15 мл/хв,
канальцева реабсорбція -до 95%, видільна здатність нирок - менше 25 % норми. Різко
знижується концентраційна здатність нирок (сеча має низьку відносну густину). Для
клініки характерні ознаки субуремії.
При ХНН-Шб спостерігається клінічний синдром хронічної уремії. При цьому різко
порушується функція не лише нирок, а й інших органів та систем. Спостерігаються
порушення водно-електролітного балансу та кислотно-лужної рівноваги, збільшення в
крові рівня креатиніну понад 500 мкмоль/л. Різко знижується фільтраційно-реабсорбційна
здатність нирок. Все це зумовлює надзвичайно тяжкий стан хворих. Вони худнуть, стають
кволими, апатичними, неконтактними
Клініка
Однотипна, без особливої залежності від причин, що викликають ХНН. З боку органів
дихання — застійні явища, в пізніх стадіях - рентгенологічна картина "водяної
легені", накопичення випоту в плевральних порожнинах (ексудативний уремічний
плеврит).
Дихання часте, утруднене, легко розвивається трахеобронхіт або бронхопневмонія, яка
призводить до летального кінця. Дизелектролітемія та ацидоз часто є причиною задухи,
що виникає.
Ураження серцево-судинної системи зумовлено прогресивним розвитком артеріальної
гіпертензії нефрогенного генезу, загальною анемізацією, а також зростаючою уремічною
інтоксикацією. Межі серця розширені, тони приглушені, відзначається систолічний шум.
На ЕКГ фіксуються ознаки порушення скоротливості міокарда. Недостатність
кровообігу, зовнішні набряки, накопичення рідини в порожнинах різко погіршують стан
хворого. У 30-40% хворих в термінальній стадії розвивається уремічний перикардит.
Неврологічна симптоматика - загальмованість, в'ялість, у 1/3 хворих -
інтоксикаційний психоз. Апатія і байдужість інколи змінюються збудженням,
тривожністю, ейфорією. Нерідко хворий непритомніє, марить. На фоні арефлексії і
гіпорефлексії можуть
розвинутися судоми. На очному дні артерії різко звужені, звивисті, диск зорового нерва
набряклий. Через ретинопатію знижується гострота зору.
Геморагічні прояви пов'язані з порушенням тромбоутворення, коагуляції і станом судин
при ХНН. Характерним є не стільки зменшення кількості тромбоцитів, як порушення їх
функції, генералізоване враження ендотелію судин. Можлива поява синдрому ДВЗ.
Пригнічення еритропоезу у зв'язку із зменшенням виділення еритропоетинів і одночасний
гемоліз призводять до анемії, ступінь якої майже завжди відповідає ступеню
недостатності нирок.
При ХНН зниження імунної реактивності організму, схильність до інфекційних
захворювань, афебрильна течія інфекційного процесу, лімфопенія.
Уремічна кома розвивається в термінальній стадії ХНН. Розвиток коми повільний.
Початкові ознаки - загальна слабкість, тяжкість в голові, головний біль, нудота, часта
блювота, загальна стурбованість, безсоння. Поступово хворий впадає в стан простації.
Шкіра блідо-жовта, суха, слизові також сухі, зірниці сухі, не реагують на світло. Нерідко
на шкірі та слизових виникають крововиливи. Аміачний запах з рота, частий пульс, часте
дихання (в пізніх стадіях типу Чейна-Стокса), високий артеріальний тиск, що не
піддається корекції, токсичний пронос, іноді судоми.
Діагностика. Базується на даних анамнезу, біохімічних методів дослідження,
кліренс-тестів, пункційної біопсії нирок. Обов'язковим є проведення проби
Реберга-Тарєєва (швидкість клубочкової фільтрації та канальцевої реабсорбції
за
концентрацією креатиніну плазми та сечі і діурезу). Проби Фольгарта на концентрацію та
розведення дають змогу оцінити концентраційну та водовидільну функції нирок.
Характерним для ХНН є зростання в плазмі рівня середніх молекул до 800 і більш ум.од.
(норма - до 200-300), і зменшення їх виділення з сечею до 200 і менше ум.од. (норма
400-500). Утруднення при діагностиці ХНН у дітей зумовлено стертістю симптоматики в
початковий період захворювання. З метою виявлення ранніх форм ХНН проводять
профілактичні огляди дитячого і дорослого населення з обов'язковим застосуванням однієї
з функціональних ниркових проб. Найпростішим дослідженням для визначення стану
концентраційної функції нирок є аналіз сечі за Зимницьким.
Лікування
При ХНН-І лікування спрямовується на усунення основного захворювання. Потреби в
постільному режимі немає. При ХНН-П крім лікування з приводу основної патології
потрібні додаткові заходи, особливо при загостренні ХНН внаслідок інтеркурентного
захворювання, операційної травми тощо. До них належать постільний режим, дотримання
дієти. При гіпертензії і нефритичному синдромі в раціоні обмежують кількість солі до 1 г
на добу. При ХНН-ПІб до основного комплексу призначають препарати для лікування
кардіальної патології, декомпенсація якої виникає в цьому періоді.
Дієтотерапія грунтується на таких принципах:
1. Обмеження в раціоні білку до 40-60 г/добу. При низькій клубочковій фільтрації (до 10
мл/хв) і виражених симптомах інтоксикації кількість білків повинна не перевищувати 20
г/добу, з них 15 г-обов'язково тваринного походження. Дієту, що містить 20 г/добу
білка, застосовують упродовж 25 - ЗО діб, а потім у раціон вводять близько 40 г білка на
добу.
2. Забезпечення достатньої енергетичної цінності раціону за рахунок жирів і
білків. Введення потрібних для організму вітамінів та мікроелементів.
3. Контроль за надходженням натрію: значне його обмеження за гіпертензії і
нормальна кількість за її відсутності (забезпечення умов для фільтрації).
4. Споживання достатньої кількості рідини (1,5 - 2 л) при контролі за добовим
діурезом. Якщо нема поліурії, хворий за добу повинен випивати 500 мл + кількість сечі
за попередню Добу.
При гіперкаліємії застосовують 10 % розчин кальцію глюконату, 100-200 мл 40%
глюкози з інсуліном, при гіпокаліємії - калію цитрат, калію хлорид. Потрібно
здійснювати постійниї контроль за вмістом калію в крові.
При застосуванні гіпотензивних засобів знижувати артеріальний тиск треба поступово.
Вводять нітропрусид натрію в/в по 50 мг на 250 мл глюкози, нітрогліцерин по 5-100 мкг.
Перевагу слід віддавати блокаторам ангіотензинперетворюючого ферменту плазми
(каптоприл, еналоприл, єнам, ренітек від б до 50 мг). При уремічному перикардиті
-преднізолон по 30-60 мг на добу. При остеодистрофії - вітамін Дз по 1 мг на добу
декілька тижнів, препарат "Ван-альфа" (Японія).
Для боротьби з анемією переливають кров і еритроцитарну масу (5-8 г на 1 кг тіла
дитини), застосовують препарати заліза (фероплекс, аскофер, фероцерон), фолієву
кислоту, вітамін В 12, тестостерон 300 мг/тиждень або сустанон по 1 мл/тиждень в/м
упродовж 3-6 місяців, рекомбінантний еритропоетин 6-12 тис. од./тиждень.
При тяжких формах ХНН поряд з дієтою та лікарськими засобами застосовують методи
екстракорпорального очищення крові.
Ще ефективнішим є перитонеальний діаліз. Проводиться за допомогою двох катетерів,
введених в очеревинну порожнину. В цьому випадку очеревина є напівпроникливою
мембраною, через яку проходить діаліз. Діализуючу рідину вводять з швидкістю 1-3 л/год,
сеанс триває 12-24 години. Його призначають хворим похилого віку, у яких неможливо
провести гемодіаліз.
Основним методом лікування хворих на ХНН є екстракорпоральний гемодіаліз за
допомогою апарата штучної нирки. При ХНН гемодіаліз використовують для виведення
хворого з тяжкого стану, а в кінцевій стадії - для підготовки до пересадки нирки.
Застосування артеріовенозного шунта чи фістули дозволяє проводити систематичний (2-3
рази на тиждень) діаліз упродовж тривалого часу.
Показаннями до раннього гемодіалізу є рівень клубочкової фільтрації нижче 15 мл/хв,
гіперкаліємія вище 7 ммоль/л та гіперкреатинінемія вище 700 мкмоль/л. Протипоказаний
гемодіаліз хворим із злоякісними захворюваннями органів кровотворення, ураженням
ЦНС, патологією згортання крові, психічними розладами, розумовою відсталістю тощо.
Застосовують інші методи - гемофільтрацію, плазмоферез і гемоперфузію (гемосорбцію).
Трансплантація нирки. Розрізняють ізотрансплантацію (нирку беруть у генетичне
ідентичної людини, наприклад, у однояйцевого близнюка) і алотрансплантацію (орган
беруть від організму того ж виду). Залежно від місця пересадки трансплантація може бути
ортотопічною (трансплантат підшивають на місце видаленого органа) і гетеротопічною
(нирку пересаджують в інше місце).
Найчастіше застосовують гетеротопічну алотрансплантацію. Одержану від живого донора
чи трупа ліву нирку пересаджують заочеревинно в праву пахвинну ділянку реципієнта,
праву нирку - в ліву пахвинну ділянку. Ниркову артерію трансплантата з'єднують з
внутрішньою клубовою артерією реципієнта кінець у кінець, а кінцеву вену - з
зовнішньою клубовою веною кінець у бік. Сечовід пересаджують у верхньобічну стінку
сечового міхура.
Показанням до пересадки нирки є термінальна стадія ХНН. Донорами стають близькі
родичі (мати, батько, брат, сестра) або померлі внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми.
Щоб уникнути несумісності, реципієнта підбирають за групою крові і антигенами, а також
за гістосумісністю.
Протипоказами є супутні захворювання серця, легень, головного мозку в стадії
декомпенсації, важка артеріальна гіпертензія, виражений атеросклероз, інфаркт міокарда,
полісерозит, злоякісні пухлини, інфекційні, системні та психічні захворювання. Але під
час підготовки до операції можливе їх усунення при адекватній медикаментозній терапії.
У передопераційний період вживають загальнотерапевтичні заходи (режим, дієта,
гемодіаліз, медикаментозна терапія), проводять оздоровлення всіх осередків інфекції в
організмі. Період теплової ішемїі нирки не повинен перевищувати 60 хв (за даними
деяких авторів- 15 хв.).
У післяопераційному періоді з першої доби призначають імунну супресивну терапію,
спрямовану на пригнічення трансплантаційного імунітету (1-2 мг/кг преднізолону,
ЗА мг/кг азатіоприну, ЗО мг/кг циклоспорину А на добу). Крім того, проводять
інтенсивну (симптоматичну, дезінтоксикаційну, для стимулювання діяльності органів
кровообігу) протизапальну терапію.
Тривалість життя реципіснтів упродовж п’яти років залежно від ïx віку
спостерігаеться у 40-79 % випадків.

5.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Класифікація ГНН.
2. Симптоматологія FHH.
3. Діагностика ГНН. в початковій стадії.
4. Діагностика ГНН в олігоануричній стадїі.
5. Диф. діагностика анурії з построю затримкою сечі.
6. Лікування преренальної ГНН.
7. Лікування ренальної ГНН.
8. Лікування постренальної ГНН.
9. Класифікація XHH.
10. Симптоматологія XHH.
11. Діагностика XHH. в початковій стадії.
12. Діагностика XHH в олігоануричній стадїі.
13. Диф. діагностика ануріі з построю затримкою сечі.
14. Лікування XHH.

5.3. Практичні ро0оти (завдання), які виконуються на занятті:

Робота 1 Обгрунтувати та сформулювати клінічний діагноз.
Студент збирас скарги, анамнез захворювання i життя у хворого, проводить
об’ективне обстеження, виявляе основні клінічні ознаки гострої ниркової
недостатності, складае діагностичну програму, формулюс діагноз.
Запитання, на які повинен відповісти студент.
1. Які клінічні симптоми ГНН?
2. Класифікація ГНН за етіологічними факторами i стадіями?
3. Назвати константи біохімічного аналізу крові (рівень креатиніну,
сечовини, електролітів, білків, білірубін).
Робота 2. Провести диференціальний діагноз.
На основі скарг, анамнезу захворювання i життя, даних об’ективного обстеження,
рентгенолгічних, лабораторних та УЗД досліджень, студент проводить
диферендіальний діагноз хворого з ГНН.
Запитання, на які повинен відповісти студент.
1. 3 якими захворюваннями будете проводити диференціальний діагноз?
2. Який об’см консервативної терапії в залежності від стадіі ГНН.
3. Які покази до оперативного лікування ГНН?
5.4. Матеріали для самоконтролю:
А. Питання для самоконтролю:
1. Що таке постренальна FHH?
2. Які причини розвитку преренальної ГНН?
 3. Які причини розвитку ренальної ГНН?
4. Які причини розвитку аренальної ГНН?
5. Які причини розвитку постренальної ГНН?
6. Які клінічні прояви початкової стадfі преренальної ГНН?
7. Які клінічні прояви початкової стадfі постренальної ГНН?
8. Які клінічні прояви початкової стадіі аренальної FHH?
9. Які клінічні прояви початкової стадfі ренальної ГНН?
10. Які клінічні прояви олігоануричної стадfі ГНН?
11. Які клінічні прояви поліуричної стадіі ГНН?
12. Яка тактика при ануріі внаслідок CKX?
13. Які зміни показників крові при ГНН?
14. Коли показано проведения гемодіалізу?
15. Який принцип гемодіалізу?
16. Які перші ознаки ГНН?
17. Які антибіотики мають найбільшу нефротоксичність?
18. Як часто зустрічаеться ГНН?
19. Як розпізнати розвиток ГНН у хворого?
20. Чим відрізнясться ГНН від XHH?
21. Що е найбільш точним тестом, що дозволяе розпізнати розвиток ГНН?
22. Які е клінічні тести, що дозволяють розпізнати розвиток ГНН?
23. Чи потрібно збирати сечу на протязі 24 годин?
24. Із чого слід починати діагностику ГНН?
25. На що слід звертати увагу при збирання анамнезу?
26. Які результати фізикального обстеження характерні для ГНН?
27. Чи допомагае в діагностиці FHH дослідження сечі i крові?
28. Чи можна запобігти розвитку ГНН?
29. Які принципи лікування паціснтів із ГНН?
30. Які зміни показників крові при XHH?
31. Коли показано проведения гемодіалізу?
32. Який принцип гемодіалізу?
33. Які перші ознаки XHH?
34. Чому при XHH спочатку спостерігаеться поліурія?
35. Що таке курсовий метод лікування XHH?
36. Які антибіотики мають найбільшу нефротоксичність?
37. Коли показана трансплантація нирки?

Б. Задачі для самоконтролю

1. У хворої К., на другий день після операцїі екстерпації матки з придатками

виявлено анурію, біль у поперековій ділянці. Попередній діагноз? Які діагностичні
засоби необхідно виконати для уточнення діагнозу? Лікувальна тактика?

Відповідь. Ятрогенне пошкодження (перев’язка) сечоводів. Постренальна анурія.

Хворій необхідно спробувати закатетеризувати обидві нирки. За неможливості це
зробити оперативне втручання — уретероцистонеостомія.
 2. Хворий Л., 62 роки, надійшов до урологічного відділення зі скаргами на біль у
попереку справа, нудоту, блювання, спрагу, загальну слабкість, відсутність сечі на
протязі двох діб. У біохімічному аналізі крові: сечовина — 41,6 ммоль/л, креатинін —
0,46 ммоль/л. На оглядовій урограмі тінь конкремента 0,8x0,7 см. у проекцїі нижньої
третини правого
сечовода. 3 анамнезу — хворіс на сечокам’яну хворобу единої правої нирки.
Попередній діагноз? Лікувальна тактика?

Відповідь. Камінь нижньої третини правого сечовода сдиної правої нирки.

Постренальна анурія. Гостра ниркова недостатність. Хворому необхідно
закатетеризувати праву нирку, в подальшому низвести конкремент за допомогою
петлі.

3. Хворий Р., 39 років, звернувся до лікаря-уролога зі скаргами на ранковий головний

біль, зниження апетиту, нудоту, періодичні носові кровотечі. У 15 років був хворий на
гострий гломерулонефрит. При обстеженні виявлено підвищення артеріального тиску
220/130 мм рт.ст., геморагіі на шкірі кінцівок, шкіра бліда. Який із біохімічних
показників мае діагностичне значения в цьому випадку?

1. Фібриноген.
2. Сечова кислота.
3. Натрій крові.
4. Креатинін крові.
5. Білірубін крові.

4. Працівник рудника потрапив під завал, дрібною породою придушило нижні

кінцівки. Під завалом знаходився 12 годин. У момент звільнення AT 140/80 мм рт.ст.
Пульс - 84 ударів за хв. Яке ускладнення з боку нирок може розвинутися у хворого?

1. Шок.
2. Гостра ниркова недостатність.
3. Анемія.
4. Гіперкоагуляція.
5. Сепсис.

5. Хворий у тяжкому загальному стані та з ануріею, прибув до токсикологічної

лікарні. В анамнезі: випадково випив 50 мл антифризу. До якої форми відноситься
гостра ниркова недостатність?

1. Преренальна.
2. Ренальна.
3. Постренальна.
4. Аренальна.
5. Існують ознаки всіх форм.

6. Які уремічні порушення можуть спричинити швидку смерть хворого на гостру

ниркову недостатність в олігоануричній стадії?

1. Гіперкалісмія.
2. Дегідратація.
3. Анемія.
4. Підвищення рівня сечовини.
5. Зменшення Ри крові.
 7. У стані бактеріемічного шоку внаслідок гострого отиту в паціента Г., 23 роки, геть
зупинилось сечовиділення. Які лікувальні заходи слід виконати, без яких відновлення
сечовиділення неможливе?

1. Ефективне лікування шоку.

2. Інтенсивна атибактеріальна терапія.
3. Хірургіне втручання на середньому вусі.
4. Діуретична терапія.
5. Зниження температури тіла.

8. У хворої Ч., з гострою нирковою недостатністю в поліуричній стадіі діурез

складае 9 л/добу. Що може скласти небезпеку для життя хворої?

1. Підвищення еритропоетіну крові.

2. Швидке зменшення маси тіла.
3. Підвищена втрата калію та води.
4. Швидке зменшення сечовини крові.
5. Швидке підвищення Ри крові.

9. Хвора Н., 27 років, яка чотири роки лікувалася від гострого гломерулонефриту
почала спостерігати ніктурію, нудоту, блідість шкіри, головний біль, значне
підвищення артеріального тиску. 3 яким захворюванням пов’язано погіршення ii
стану?

1. Хронічна ниркова недостатність.

2. Початок есенціальної гіпертонїі.
3. Отруення невідомими продуктами.
4. Недопостачання заліза.
5. Хронічна втома.

10. У хворого на полікістоз нирок при обстеженні виявлені такі показники: креатинін
крові- 550 мкмоль/л, клубочкова фільтрація- 25 мл/хв, Ив-87 г/л; ep - 2,8 т/л, діурез-
2500 мл. Виберіть засіб лікування, показанний у данному випадку:

1. Консервативна терапія.
2. Операція вскриття кіст.
3. Гемосорбція.
4. Гемодіаліз.
5. Трансплантація нирки.

11. Хворому Д., 35 років, виконано пересадку нирки з приводу термінальної ниркової
недостатньості. Який час мас тривати імуносупресивна терапіія?

1. До кінця операції.
2. До нормалізації креатиніну крові.
3. До заживлення рани.
4. До закінчення стаціонарного лікування.
 5. Увесь час, поки зберігаеться функція нирки.

12. Хронічна уремія — багатограний симптомокомплекс. Який з перелічених

сиптомів не е характерним для уреміі?

1. Перікардіт.
2. Гепатит.
3. Анемія.
4. Гіпергідратація.
5. Паротит.

В. Тестові завдання для самоконтролю:

1. До форм гострої ниркової недостатності НЕ відноситься:

1. Рефлекторна.
2. Екстраренальна.
3. Постренальна.
4. Ренопривна.
5. Аренальна.
2. Преренальну гостру ниркову недостатність може викликати:
1. Геморагічний шок.
2. Травма обох нирок.
3. Камені обох сечоводів.
4. Отрусння важкими металами.
5. Важкі операцїі.
3. Ренальну гостру ниркову недостатність може викликати:
1. Отрусння важкими металами.
2. Геморагічний шок.
3. Травма нирки.
4. Камені обох сечоводів.
5. Важкі операцїі.
4. Аренальну гостру ниркову недостатність може викликати:
1. Травма сдиної нирки.
2. Геморагічний шок.
3. Камені обох сечоводів.
4. Отруення важкими металами.
5. Важкі операцїі.
5. Постренальну гостру ниркову недостатність може викликати:
1. Камені обох сечоволів.
2. Геморагічний шок.
3. Травма обох нирок.
4. Отруення важкими металами.
5. Важкі операцїі.
6. Для постренальної гострої ниркової недостатності характерним с початок
захворювання після:
1. Ниркової кольки.
2. Крововтрати.
3. Гострого піелонефриту.
4. Пухлини нирки.
 5.Нефректомії.
7. Для преренальної гострої ниркової недостатності характерним є
початок захворювання після:
1. Гострої крововтрати.
2.Ниркової кольки.
3.Гострого пiєлонефриту.
4.Пухлини нирки.
5.Нефректомії.
8. Для ренальної гострої ниркової недостатності характерним є
початок захворювання після:
1. Контакту з отрутами.
2.Ниркової кольки.
3.Гострого пiєлонефриту.
4.Пухлини нирки.
5.Нефректомії.
9. Для аренальної гострої ниркової недостатності характерним є
початок захворювання після:
1. Нефректомії.
2.Крововтрати.
3.Ниркової кольки.
4.Гострого пiєлонефриту.
5.Пухлини нирки.
10. До класифiкацiї стадiй гострої ниркової недостатності не вiдноситься:
1. Iнтермiтуюча стадiя.
2.Олiгоанурична стадiя.
3.Полiурична стадiя.
4.Стадiя видужання.
5.Початкова стадiя.
11. Який вид гострої ниркової недостатності найчастіше викликає
переливання несумісної крові?
1. Преренальну.
2.Рефлекторну.
3.Постренальну.
4.Ренальну.
5.Аренальну.
12. Який вид гострої ниркової недостатності може отруєння важкими металами?
1.Ренальну.
2.Рефлекторну.
3.Преренальну.
4.Постренальну.
5.Аренальну.
13. Який вид гострої ниркової недостатності може викликати масивна кровотеча?
1. Преренальну.
2.Рефлекторну.
3.Постренальну.
4.Ренальну.
5.Аренальну.
14. Який вид гострої ниркової недостатності може викликати пухлина тазу?
1. Постренальну.
2.Рефлекторну.
3.Преренальну.
 4.Ренальну.
5.Аренальну.
15. Який вид гострої ниркової недостатності може викликати сечокам'яна хвороба?
1. Постренальну.
2.Рефлекторну.
3.Преренальну.
4.Ренальну.
5.Аренальну.
16. Який вид гострої ниркової недостатності може викликати тривале
оперативне втручання (без масивної крововтрати)?
1.Рефлекторну.
2.Преренальну.
3.Постренальну.
4.Ренальну.
5.Аренальну.
17. Середня тривалість початкової стадії гострої ниркової недостатності сягає:
1.1-2 дні.
2. 3-7 днів.
3.Декілька тижнів.
4.Декілька місяців.
5.Декілька років.
18. Середня тривалість діуретичної стадії гострої ниркової недостатності сягає:
1. Декілька тижнів.
2. 1-2 дні.
3. 3-7 днів.
4.Декілька місяців.
5.Декілька років.
19. Середня тривалість стадії видужання гострої ниркової недостатності сягає:
1. Декілька років.
2. 1-2 дні.
3. 3-7 днів.
4.Декілька тижнів.
5.Декілька місяців.
20. Найбільш тривалою стадiєю гострої ниркової недостатності є:
1. Стадiя видужання.
2.Олiгоанурична стадiя.
3. Iнтермiтуюча стадiя.
4.Полiурична стадiя.
5.Початкова стадiя.
21. Для полiуричної стадiї гострої ниркової недостатності характерна втрата
великої кількості:
1. К.
2.Білку.
3. Mg.
4. Ca.
5. Na.
22. Типовою клінічною ознакою початкової фази гострої ниркової
недостатності може бути:
1. Будь-яка з цих ознак.
2.Кровотеча.
3.Гектична температура.
 4. Падіння тиску.
5. Масивна діарея.
23. Для олігуричної стадії гострої ниркової недостатності характерно:
1. Дiypeз менше 0.5 л.
2. Діурез більше 2,5 л.
3. Падіння тиску.
4. Гіперкальцісмія.
5. Поліцитемія.
24. Для олігуричної стадії гострої ниркової недостатності характерними змінами у
сечі с:
1. Yce перераховане.
2. Протеїнурія.
3. Гематурія..
4. Лейкоцитурія.
5. Циліндрурія.
25. У поліуричній стадії гострої ниркової недостатності найбільш характерною
зміною у сечі с:
1. Ізогіпостенурія.
2. Протеїнурія.
3. Гематурія..
4. Лейкоцитурія.
5. Циліндрурія.

26. При хронічній нирковій недостатності ЗБ ст. (термінальній) головними

клінічними проявами с:

1. Слабкість, поліурія.
2. Помірні порушення функції інших органів.
3. Будь-яка типова клініка відсутня.
4. Спостерігаються прояви головного захворювання.
5. Синдром уремії.
27. При хронічної ниркової недостатності 1 ст. (латентній) клубочкова фільтрація
знижусться до (мл/хв.):
1. 90-100.
2. 80-90.
3. 60-80.
4. 50-60.
5. 20-40.
28. При хронічної ниркової недостатності 2 ст. (компенсованій) клубочкова
фільтрація знижусться до (мл/хв.):
1. 90-100.
2. 80-90.
3. 60-80.
4 30-50.
5. 10-20.
29. При хронічної ниркової недостатності ЗА ст. (інтемітуючій)
клубочкова фільтрація знижусться менше (мл/хв.):
1. 80-90.
2. 60-80.
3. 30-50.
4. 15-30.
 5. 10-20.
30. При хронічної ниркової недостатності ЗБ ст. (термінальній) клубочкова
фільтрація знижусться до (мл/хв.):
1. 30-50.
2. 15-30.
3. 10-20.
4. до 15.
5. до 5.
31. Зміни концентрації якого електроліту с найбільш небезпечними при хронічної
ниркової недостатності?
1. Магній.
2. Кальцій.
3. Натрій
.
4. Калій.
5. Фосфати.
32. Які зміни крові с найбільш типовими при хронічної ниркової недостатності?
1. Поліцитемія.
2. Гіперкальціемі
я.
3 Анемія.
4. Гіпокаліемія.
5. Жодна з них.
33. Для пізніх стадій хронічної ниркової недостатності зі сторони легень найбільш
ТИП ОВИ М С:
1. Пневмонія.
2. Пневмоторакс.
3. Ексудативний плеврит.
4. Сухий плеврит.
5. Бронхіт.
34. Для отримання зо0раження порожнинної системи нирок при в/в урографії у
хворих з хронічною нирковою недостатністю необхідно:
1. Зменшити дозу контрасту.
2. Добре очистити кишківник.
3. Збільшити дозу контрасту до 2
мл/кг. 4. Виконати інфузійну
урографію.
5. Збільшити дозу опромінювання.
35. Найменш нефротоксичними с:
1. Пеніцилін, ампіцилін.
2. Палін, оксацилін.
3. Ерітроміцин,
левоміцетин. 4.
Бісептол, ріфампіцин.
5. Тетраціклін, кефзол.
36. Для зменшення процесів катаболізму при хронічній нирковій
недостатності вводять:
1. Активоване вугілля.
2. Естрогени.
3. Анаболічні стероїди.
 4. Проводять плазмофарез.
5. Пентоксифілін.
37. Для зменшення концентрації азоту при хронічній нирковій
недостатності вводять:
1. Ентеросорбенти.
 2.Естрогени.
3.Андрогени.
4.Антибіотики.
5.Протеолітичні ферменти.
38. Найбiльш нефротоксичними є:
1. Полiмiксiн, тобрамiцин.
2.Фузiдiн, стрептомiцин.
3.Гентамiцин, ампiцилiн.
4.Тетрациклiн, палiн.
5.Левомiцетин, неомiцин.
39. Головний токсичний вплив при хронічній нирковій недостатності залежить вiд:
1. Креатинiну.
2.Сечовини.
3.Азоту.
4. "Середнiх молекул".
5.Глiкозамiноглiканiв.
40. Принцип гемодіалізу заснований на:
1.Руйнуванні токсичних речовин.
2.Нейтралізації токсичних речовин.
3.Вибірковій дифузії.
4. Заміні крові діалізуючим розчином.
5.Заміні плазми діалізуючим розчином.
41. Показом до гемодіалізу є:
1. 1 ст. ХНН.
2. 2 ст. ХНН.
3.3 ст. ХНН.
4.Будь-яка стадія ХНН.
5.Бажання хворого.
42. Найбільш типовою схемою проведення гемодіалізу є:
1.Раз на тиждень.
2.Щодня.
3.Двічі на день.
4.3 рази на тиждень.
5.Раз на місяць.
43. Протипоказом для проведення гемодіалізу є:
1.ХНН 3Б ст.
2. Артеріальна гіпертензія.
3.Хронічний пієлонефрит.
4.Уросепсис.
5.Інфаркт міокарду в анамнезі.
44. Протипоказом для проведення гемодіалізу є:
1.Хронічний бронхіт.
2.Екзема.
3.Вік старше 85 років.
4.Коагулопатія.
5.Інсульт в анамнезі.
45. Погіршання стану хворих на хронічну ниркову недостатність
найчастіше зумовлене:
1.Сезонними коливаннями функції
нирок. 2.Артеріальною гіпертензією.
3. Загостренням хронічного пієлонефриту.
 4. Стресом.
5. Фізичним навантаженням.
46. Найважливішим методом лікування хронічної ниркової недостатності, яка
виникла внаслідок до0роякісної гіперплазії простати, с:
1. Меатотомія.
2. Нефростомія
.
3. Пистостомія.
4. Трансплантація нирки.
5. Гемодіаліз.
47. Основним методом патогенетичного лікування хронічної ниркової недостатності,
яка виникла внаслідок вродженої стріктури дистального відділу сечоводу, с:
1. Меатотомія.
2. Цистостомія.
3. Нефростомія.
4. Трансплантація нирки.
5. Гемодіаліз.
48. До методів позаниркового очищення крові відносяться (знайти невірнеl:
1. Плазмаферез.
2. Перитонеальний діаліз.
3. Гемосорбція.
4. Гемодіаліз.
5 Пересадка нирки.
49. Найбільш нефротоксичними с антибіотики групи:
1. Аміноглікозидів.
2. Цефалоспоринів.
3. Фторхінолонів.
4. Ц-лактамні.
5. Тетрациклінів.
50. Найменш нефротоксичним антибіотиком с:
1. Гентаміцин.
2. Тетрациклін.
3. Пефтріаксон.
4. Поліміксин.
5. Лінкоміцин.

Література.
Основна:

1. Урологія / За ред. проф. О.С. Федорука — Чернівці: Буковинський державний

медичний університет, 2011. 344c.
2. Урологія підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / С. П. Пасечніков, С.
О. Возіанов, В. М. Лісовий [та ін.] ; за ред. С.П. Пасечнікова. — Вінниця : Нова
Книга, 2013. — 432 с. : іл.
3. Урологія: Підручник для мед. BH3 IV рів. акред. / О.В. Люлько, О.Ф.
Возіанов. 3-e вид., виправл. — К., 2011. — 664 с.
4. Урология. 7-е издание / Под ред. Ак. PAMH Н.А. Лопаткина.- М.: ГЭОТАР-
Медиа, 2011.- c.828
Додаткова:
1. Діючі протоколи надання медичної допомоги // Науково-методичне видання
// за редакціею д.м.н., професора С.П. Пасечнікова. — К.: ТОВ «Доктор-
медіа», 2011. — 626 с.
2. EAU Guidelines, edition presented at the 28th EAU Annual Congress, Milan
2013. ISBN 978-90-79754-71-7. EAU Guidelines Office, Arnhem, The
Netherlands.
Урология: Национальное руководство / Под ред. Н.А. Лопаткина. — М.:
ГЭОТАР-Медиа, 2009. — 1024 с.
4. Wein А.Ј. wt al. Campbell-Walsh Urology. — 9'h ed. — Saunders, 2006. — Vol. 1.
— 4592 р.
5. Свистонюк І.У., Томусяк Т.Л., Ахтемійчук Ю.Т., Федорук О.С., Оперативна
урологія. К.: Здоров’я, 2002. — 244 с.
6. Комяков Б.К. Урология: Учебник. — М.: FЭОТАР-Медиаб 2011. — 464 с.: ил.
7. Практическая урология: Руководство для врачей / Под ред. П.В. Глыбочкаь
Ю.Г. Аляева. — М.: Медфорум, 2012. — 208 с.
8. Заболевания мочеполовых органов: Справочник для практикующих врачей /
Аляев Ю.Г. и др. — М.: Литтерра, 2007. — 120 с.
9 Наточин, Ю. В. Введение в нефрологию/ Ю. В. Наточин, Н. А. Мухин. - М.:
ГЭОТАР-Медиа, 2007. - 160 с. всего 12: XP 5 ЧЗ 2 ACK-5
10. Возианов А.Ф., Люлько А.В. Атлас-руководство по урологии. — Издание
второе, переработанное и дополненное. — Днепропетровск: РИА Днепр-
VАL, 2001. - Т.З. — C.385-522.
11. Урология и нефрология в схемах / П.И. Пивоваров, Х. Кубильос, А.М.
Пушкарь и др. — Винница: Велес, 2001. — 292 с.
12. Тиктинский О.Л. Мочекаменная болезнь/ О.Л. Тиктинский, В.П.
Александров.- С.-Пб: Питер, 2000.- 384 с.
13. Переверзев А.С., Коган М.И. Рак простаты: Монография. — Харьков: Факт,
2004. — 231 с.
14. Гидронефроз: Руководство / Под ред. П.В. Fлыбочко, Ю.Г. Аляева. — М.:
ГЭОТАР-Медиа, 2011. — 208 с.