СІМ’Я, СІМЕЙНІ ЦІННОСТІ У ТВОРЧОСТІ Т.

ШЕВЧЕНКА

Ковтун В.В., Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім.

академіка В. Лазаряна

Шевченко відстоював високі гуманістичні ідеали, виступав за соціальне і духовне

розкріпачення людини, оспівав людську гідність, материнство, душевну красу людини –
цінності, які є особливо актуальними у наш час.
На формування самосвідомості Тараса великий вплив мали враження, винесені з
дитинства, збагачені пізнанням історії і фольклору, реальними картинами народного
життя. Дослідники життя і творчості Шевченка підкреслюють його невичерпну любов до
матері. Рано залишившись сиротою, він болюче переживав брак синівсько-материнських
відносин, і тема сирітства пронизала його поезію. «Сирота-собака має свою долю, / має
добре слово в світі сирота; / його б’ють і лають, закують в неволю, / та ніхто про матір на
сміх не спита», «Давно те минуло, як, мала дитина, / сирота в ряднині, я колись блукав /
без свити, без хліба по тій Україні…», «Я й тут чужий, одинокий, / і на Україні / я сирота,
мій голубе, / як і на чужині».
Сім’ї та сімейним цінностям Т. Шевченко надавав важливого значення. При цьому
він особливо наголошував на ролі матері, яка для нього була уособленням сімейного
щастя: «У нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм
дитяточком малим». Тема материнства знаходить своє відображеня в таких роботах як
«Катерина», «Слепая», «Наймичка», Відьма», «Марина», «Якби тобі довелося», «Ми в
купочці колись росли», «Марія» та інших. Материнство, у відтворенні Шевченка, це одна
із фундаментальних цінностей людства. Архетипічність образу матері розкривається через
співвіднесення його з образом Богородиці, України, рідної землі.
Уже в перших своїх творах Шевченко показує суперечності суспільного життя:
дисгармонію між прагненням людини до щастя і реальними обставинами життя, між
природною красою жінки і потворністю її існування. Поет уболіває за долю людини,
протестує проти її гноблення, засуджує суспільний лад, мріє про вільне і щасливе життя
народу.
Дівоча непорочність, материнство, драматична доля жінки, покинутої коханим – ці
теми особливо зворушували Шевченка. Образ Катерини, створений у одноіменній поемі
був особливо близький поетові. Він відтворює драму матері, яка болюче переживає зраду
коханого, і, не маючи засобів до існування, кидає дитину на порозі чужої хати. Катерина
для Шевченка – втілення моральної краси і чистоти простої української дівчини, яка
проходить через життєві випробування і демонструє внутрішню силу, нездоланність
материнського начала. Шевченко рельєфно розкрив ґендерну нерівність у суспільстві, яке
відповідальність за «тілесний гріх» і долю дитини покладає лише на жінку. До образу
Катерини він неодноразова звертався у наступних своїх роботах, зокрема, «Мар’яна-
черниця», «Три літа», «Наймичка», повістях «Музикант» та «Близнецы». Тема
збезчещення паном дівчини розкривається його поезіях «Петрусь», «Марина», «Княжна»,
«Варнак», поемі «Якби тобі довелося». Скривджені красуні-кріпачки, покритки, нещасні
удови і сироти постають перед нами прекрасними навіть у жахливих принизливих
обставинах.
Тяжка доля жінки у Тараса асоціюється з не менш драматичною долею України: «А
ти, моя Україно, / Безталанна вдово»; «Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха
свої діти / Її розпинають.»; «За що тебе сплюндровано, / За що, мамо, гинеш?»; « Чого ж
ви чванитеся, ви! / Сини сердешної Украйни!»; «Воскресни, мамо! І вернися / В світлицю-
хату; опочий, / Бо ти аж надто вже втомилась, / Гріхи синовні несучи». Доля скривдженої
дівчини перегукується у нього з долею рідної землі. Здається про наш сьогоднішній день,
опалений вогнем, втратами і підступністю писав поет: «…Україну злії люди / присплять,
лукаві, і в огні / її, окраденую, збудять…». Для поета втрата честі, людської гідності
тяжча, ніж смерть. Вірність у коханні у асоціюється у поета з відданістю народу та рідній
землі.
Материнство, жінка, сім’я – ці теми стали наскрізними у творчості Т. Шевченка.
Він дає уявлення про чоловіка та жінку, їхні соціальні ролі, специфіку світосприймання;
пропонує критерії краси. Уже в ранній період творчості чітко виявляється опозиція «козак
– дівчина», «батько – мати». Жіночі образи (у переважній більшості) постають чистими,
вірними, сповненими добра і любові. Він захоплений таїнством материнства. Оспівування
материнської любові червоною стрічкою проходить через творчість поета.
Спадщина Шевченка стала ключем до осмислення ідентичності українського
народу, його національно-духовних скарбів. Він закликав побудувати суспільство, в
основі якого буде щаслива сім’я: «І на оновленій землі / врага не буде, супостата, / а буде
син, і буде мати, / і будуть люди на землі».
Кобзар став символом правди й безкомпромісності, великої любові до людини,
непримиренним борцем проти будь-якого гноблення людини. Його творчість дає
можливість виховувати у молодого покоління загальнолюдські моральні цінності:
здатність до співчуття, поваги до жінки-матері, людську гідність та честь, національну
самосвідомість.