«Ой горе тій чайці»

Пісня «Ой горе тій чайці, горе тій небозі…» відома у багатьох варіантах,
найдавнішим з яких вважають зафіксований у рукописному збірнику наприкінці
ХVІІ ст. (м. Кам’янець-Подільський). Походження її — літературне (книжне),
оскільки стилістично вона істотно відрізняється від інших народних пісень.
Спочатку твір побутував як вірш невідомого автора, а в «Історії Русів» автором
первісного тексту «Ой біда, біда мні, чайці-небозі…» названо гетьмана
Лівобережної України Івана Мазепу. Лише згодом цей твір став народною піснею.
Літературне походження твору засвідчують рядки «Бог старання міє», «жалю
мні больше даєш», «же на світі безумне жила». Народний варіант впродовж
майже трьохсотлітнього побутування позбавився елементів книжності.
Суть твору сформульовано вже в перших його рядках:
Ой горе тій чайці, горе тій небозі,
Що вивела чаєнята при битій дорозі.
У народі образ чайки є символом осиротілої, самотньої матері. Можливо,
походження його сягає часів, коли татарські орди гнали у полон хлопців і дівчат,
яким жалібний крик чайок нагадував побивання матерів.
Основний мотив пісні — вболівання чайки-матері за долю дітей, з якими
трапилося нещастя:
Ой ішли чумаки, весело співали,
І чаєчку зігнали, чаєнят забрали
Переживання жінки передано особливо експресивно в метафорі:
А чаечка в'ється, об дорогу б'ється
К сирій землі припадає, чумаків благає:
Уже в цих рядках текст пісні набуває динамічного ритму, чому сприяє форма
діалогу між убитою горем матір’ю і чумаком, що передає весь спектр почуттів
героїні. Чайка звертається до чумака:
«Ой ви, чумаченьки, ви ще молоденькі!
Верніть моїх часняток, вони ще маленькі!»
 У двох рядках — п’ять пестливих слів. Нагромадження експресивно
забарвленої лексики передає любов, ніжність, жаль, які відчуває мати до дітей.
Так може благати тільки материнське серце. Коли чумаки відмовляються
повернути діток, вона зголошується робити все на догоду їм, тільки б діти були
коло неї:
«Бодай ви, чумаки, щастя не ждали
Що ви моїх дрібних діток із гнізда забрали»\
Остаточна відповідь чумаків звучить байдуже і безжально:
«Ой чайко наша, неправдонька ваша
Поварили чаєняток - добра була каша
Відчай матері, котра втратила дітей, передано в останніх шести рядках, які є
своєрідними заклинальними формулами-прокльонами. Люди тоді вірили в магію
слова, особливо страшним вважали материнське прокляття. Кожне слово
монологу містить колоритні деталі, що характеризують чумацький побут.
Очевидно, саме тому цю пісню зараховано до чумацьких.
Бодай ви, чумаки, на Дін не сходили,
Що ви моїх дрібних діток в каші поварили
Уже в назві пісні розкрито глибоку материнську любов до дітей, тривогу за
їхню долю і невимовну тугу від втрати. За силою материнських почуттів вона
належить до кращих надбань української народної лірики. Її популярність
засвідчують численні текстові і музичні варіанти.
Образ матері-чайки глибоко символічний, уособлює матір-Україну. Зокрема,
у повісті «Жінка у зоні» С. Йовенко він перетворився на зловісний символ
безмовного страждання матері, яка потерпає від руйнації роду, втрати
найдорожчого — дітей.
Переказують, що цю пісню любив співати гетьман Іван Мазепа, а
наспівування її Марією Заньковецькою навіяло А. Чехову назву однієї з п’єс —
«Чайка».