Національна музична академія України ім. П. І.

Чайковського

М. Вериківський. Опера «Наймичка».

Особливості жанру і музичної
характеристики Ганни

Реферат підготувала
студентка 3 курсу
фортепіанного факультету
Яковіна Юлія

м. Київ 2023 рік

 ОПЕРНА СПАДЩИНА М. ВЕРИКІВСЬКОГО
Вериківський написав 6 закінчених опер: «Діла небесні» (1931), «Сотник»
(1939), «Наймичка» (1943, обидві — на сюжети поем Тараса Шевченка),
«Вій» (1936 – перша редакція, музична комедія, 1945 – друга редакція,
комічна опера), «Втікачі» (1948), «Слава» (1961).
Варто пригадати, що головний напрямок розвитку української класичної
опери визначали народна драма чи лірико-побутова опера. Вериківського ж
зацікавив більш складний жанр народно-побутової психологічної драми,
зразків якого було доволі мало, і тому Вериківський багато в чому виступав
першовідкривачем. Найперше що цікавить композитора – драматургія
характерів. Він прагне показати сильну людину у найважливіші моменти її
життя, розкрити її багатий внутрішній світ.

ПОЯВА ОПЕРИ «НАЙМИЧКА». ПЕРШІ ПОСТАНОВКИ

Справжньою лірико-психологічною драмою є найвидатніша опера
Вериківського – «Наймичка», за поемою Тараса Шевченка. Опера на 3 дії та 5
картин. Лібрето Михайла Вериківського та Костя Герасименка. Писалась
протягом 1939-1943 років (2-га ред. 1956—1960). Вперше була поставлена у
складні часи 1943го року в далекому сибірському місті. Після визволення
Києва Державний академічний театр опери і балету імені Т. Г. Шевченка
відкрив «Наймичкою» свій сезон 1944-го року (спектакль відбувся 28
жовтня). А вже наступного театрального сезону ця опера з'явилася на афішах
Харківського та Львівського академічних театрів опери і балету. Атмосфера
київської прем'єри цієї опери була незвичайною. Її прокоментував
кореспондент американського інформаційного агентства «Associated Press»
Едді Гiлмор: «Я мав велику насолоду відвідати у Київському оперному театрі
першу виставу після відступу німців. Театр був темний, коли ми зайшли, бо
треба було заощаджувати цінний газолiн, щоб приводити у рух генератор для
освітлення сцени. У той вечір артисти співали голосами, які йшли від серця, а
не з легенів».
У 1964му році Київська кіностудія ім. Довженка випустила фільм-оперу
«Наймичка».

ЛІТЕРАТУРНА ОСНОВА ОПЕРИ

Твір Шевченка є одним з найкращих художніх втілень образу страждаючої
матері-покритки. Особливістю «Наймички» є те, що свята материнська любов
робить головну героїню здатною на подвиг. Відмовившись від власного
щастя, вона поневіряється по наймах, аби бути біля своєї дитини.
 Звернення Вериківського до цієї шевченківської поеми багато в чому
зумовлене трагічним становищем, яке склалося в Україні наприкінці 30-х
років. М. Вериківський створював цю оперу у найтрагічніші роки української
історії, тяжко переживаючи загибель багатьох друзів та загальне пригнічення.
М. Вериківський пішов значно далі ніж просто покладення слів поета на
музику. Він використав історію покритки-наймички, щоб з нечуваною для
свого трагічного часу сміливістю персоніфікувати в образі наймички Ганни
саму Україну, показати її жахливе безправне становище у так званій «сім ї
братніх народів», як лицемірно називали Радянський Союз. У
характеристиках поеми Т. Шевченка наголошується: «Глибоке співчуття
автора до героїні не переходить у декларацію, а виявляється у самому змісті й
тоні розповіді». Композитор, як і поет, не намагається нічого декларувати.
Але трагічність становища Ганни змушує задуматися над трагічністю
становища України, позбавленої умов для розвитку мови і культури.

ОБРАЗ ГАННИ – ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОБРАЗ ОПЕРИ

Центральне місце належить образу наймички Ганни, тому цю оперу часто
називають оперою-монологом. Але побутові сцени не є тільки фоном для
розвитку драматичної лінії. Вони відіграють в опері важливу роль,
змальовуючи те середовище, в якому живе Ганна. Адже її трагедія – результат
конфлікту між сильним особистим почуттям та консерватизмом традицій
навколишнього життя.
Герої опери – хороші люди, над якими тяжіє жорстока сила забобонів.
Віддана, поривчаста, ніжна, терпелива Ганна; мудре ідилічне подружжя
старих, що підібрали та викохують Ганниного сина; лірична пара: Марко та
Катря – основні герої опери, подруги Ганни: Оксана, ряба дівчина та свати,
гості на Марковому весіллі.
Образ Ганни показаний Вериківським через великі монологи, сольні
сцени. Музика гнучко передає всі емоційні нюанси тексту. Інтонаційно вона
тісно повʼязана з українською піснею, в ній звучать типові її поспівки,
звороти. Для характеристики головної героїні композитор використовує три
оркестрових лейтмотиви, що теж мають пісенний характер: лейтмотив Ганни-
дівчини (тема гіркої долі), лейтмотив Ганни-матері (тема любові до сина) та
лейтмотив Ганни-старої жінки. В основі лейтмотивів – народні українські
мелодії. Вони відзначаються наспівністю, стриманим, сумним журливим
настроєм.
 МУЗИЧНА ДРАМАТУРГІЯ. МУЗИЧНЕ ВТІЛЕННЯ ОБРАЗУ ГАННИ
Сцена весілля (друга дія) – це барвисте відтворення стародавнього
народного обряду. Селяни старанно дотримуються стародавніх звичаїв:
заквітчують гільце, славлять молодого, відправляють «весільний поїзд».
Весело перегукуються завзяті парубки й дівчата з бундючними сватами. Вся
друга дія являє собою велику хорову сцену, де ще раз виявився чудовий
талант Михайла Вериківського у використанні та обробці народної пісні.
Перша і третя дії, на відміну від другої, більш психологічно насичені, тут
на перший план виступає драма Ганни. Таким чином утворюється струнка
логічна побудова опери з контрастним чергуванням драматичного та
побутового планів.
Дитину підібрали добрі люди. Але материнське серце неспокійне. У другій
картині Ганна насамоті виплакує своє горе. Її арія «Вже третій рік» і
особливо монолог «Нудьга моя зростає щохвилини» (24:11 за посиланням
внизу) показують, як визріває її рішення піти у найми, аби будь-що жити коло
сина.
Дуже важливою щодо розкриття характеру Ганни є сцена її зустрічі з
сином у третій картині першої дії. Почуття напруженого очікування, страху за
провину перед сином, ніжність, що переповнює груди, виливаються у
колискову «Ой люлі, люлі, моя дитино», в якій оплакується доля сина-
безбатченка. Піднімаючись до високого художнього узагальнення, вона стає
піснею про тяжку долю всього українського народу (36:24).
Останній момент в характеристиці образу Ганни – сцена її передсмертної
сповіді перед сином (третя дія) – 1:19:30. Тут музика звучить справді
трагічно. Напружений речитатив правдиво передає всеперемагаючу
материнську любов, сповнений стражданнями зраненої душі.
Посилання на фільм-оперу

ВИСНОВОК
«Наймичка» стала не лише найвизначнішим твором Вериківського в
оперному жанрі, а й однією з найкращих українських опер того часу. У ній
сконцентрувались і якнайяскравіше виявились основні риси оперної
творчості Вериківського – глибоко драматичний основний образ,
реалістичність дії, психологізм, народний зміст, яскравий національний
колорит.
Шевченківський сюжет в інтерпретації М. Вериківського став вираженням
української національної ідеї в єдино можливому на той час вигляді. Тому
образ наймички набуває полісемічності: Ганна, тобто Україна, змучена, але
не зломлена, знедолена, але жертовно-велична. Історико-побутовий сюжет
переростає у соціально-історичне полотно. Не підкорившись тяжким
обставинам, Ганна знаходить сили жити заради дитини. А сама Україна
усупереч голодомору, Соловкам та іншим страшним подіям також мала
вижити, зберегти свою мову, культуру, історію. Ось та головна ідея, яку
композитор хотів донести до свідомості проникливого слухача.
 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Вериківська І. М. Про оперу «Наймичка» Михайла Вериківського, 1984.
2. Герасимова-Персидська Н. О. М. І. Вериківський, 1959.
3. Кармазін А. Постать М.І. Вериківського в документах і матеріалах
Кременецького краєзнавчого музею.
4. Шурова Н. С. Творчі портрети українських композиторів / Михайло
Вериківський, 1972
5. https://irp.te.ua/very-kivs-ky-j-my-hajlo-ivanovy-ch/