СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Геродот про кіммерійців (з «Історії»)

...із кочовиками-скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей
массагети, і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер
живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською). Кіммерійці, коли побачили,
що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити. Тут їхні думки
поділилися надвоє... Думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж …
чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами,
обороняючи свою країну... Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам …, а
царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині ... Скоро вони [царі]
прийняли таке рішення: вони розділилися, … і … почали битися між собою. І всіх, що в
битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу (і їхні могили і тепер ще можна
там бачити). ... Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її.
…Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і
країна, що називається Кіммерією, є і так званий Кіммерійський Боспор…

Геродот про місцевість в якій мешкали скіфи

…Так звана «Скіфська пустеля» становить рівнину, що рясніє травою, … нею течуть великі
ріки, які відводять воду зі степів. Тут-то й живуть скіфи; називають їх кочовиками тому, що в
них немає домівок, а мешкають вони в будах, з яких найменшими бувають чотириколісні, а
решта – шестиколісні; вони навколо закриті повстю і влаштовані на зразок помешкань, одні з
двома, інші – з трьома відділами; вони непроникні ні для води (дощової), ні для вітрів. У ці
вози запрягають по дві і по три пари шутих (безрогих) волів... В таких будовах
розташовуються жінки, а чоловіки їздять верхи на конях; за ними тягнуться їхні отари овець
та корів і табуни коней. На одному місці вони залишаються стільки часу, поки вистачає
трави для отар, а коли її не стає, переходять в іншу місцевість. Самі вони їдять варене м'ясо,
п'ють кобиляче молоко і їдять «іпаку» (це сир з кобилячого молока). Такий устрій життя і
звичаїв скіфів...

Геродот про життя і звичаї скіфів

Оскільки в скіфській землі не вистачає дров, то тамтешні мешканці вигадали ось що, щоб
варити м'ясо. … Коли вони не мають казанів, то закладають усе м'ясо в шлунки тварин,
наливають туди води і під шлунками запалюють кістки. ... І в такий спосіб сам бугай варить
своє м'ясо... Коли звариться м'ясо, тоді той, що приносить жертву, як присвяту богові, кидає
перед собою якусь частину м'яса і тельбухи. Приносять вони в жертву й інших тварин і
переважно коней.

Геродот про скіфо-перську війну

Після здобуття Вавилона Дарій вирушив у похід на скіфів. Гробниці їхніх царів містяться в
Геррах, до яких Борисфен ще судноплавний. У Геррах тіло ховали у просторій гробниці
разом з дружиною, найближчими слугами, кіньми... Над гробницями насипали величезні
кургани, – що знатніший був цар, то вищий курган.

Відповідь скіфського царя Ідантірса перському царю Дарію

«Я досі нікого не лякався, і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе... Але
спробуй тільки зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи будемо ми з тобою воювати, чи ні! »

Геродот про сарматів

Про савроматів розповідають таке. Коли елліни билися з амазонками (а амазонок називають
… чоловіковбивці…), тоді, кажуть, елліни після перемоги … відпливли на своїх кораблях із
усіма полонянками, … але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте
амазонки не вміли поводитися з кораблями… вони віддалися на силу хвиль і вітру. І так вони
прибули на Маєтідське озеро … на землі вільних скіфів. Там амазонки … почали на конях
грабувати скіфські господарства.
Скіфи … спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви,
підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившись, вони вирішили більше
ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було
там жінок. Вони наказали їм отаборитися поблизу них ... Так вирішили скіфи, бажаючи мати
дітей від амазонок.
… коли амазонки зрозуміли, що юнаки прийшли не для того, щоб їм шкодити, вони
перестали звертати на них увагу....
Потім вони об’єднали обидва табори і почали жити разом... Що ж до мови, то чоловіки не
спромоглися вивчити мову жінок, але жінки швидко засвоїли мову своїх чоловіків. …
Чоловіки сказали амазонкам: «Ми візьмемо вас із собою як наших дружин…». Але амазонки
ось що відповіли на це: «Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї.
Адже ми стріляємо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші
жінки нічого того не вміють робити... А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами …, ідіть
до ваших батьків і візьміть належну вам частину майна, і тоді ми будемо жити з вами ...
Юнаки послухалися їх і так і зробили. [Невдовзі] жінки сказали їм: «…від’їдемо з цієї країни,
перейдемо за ріку Танаїд і там оселимося».
Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли ріку Танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів
шляху від Танаїду на схід і три дні шляху на північ від Маєтідського озера. ... І відтоді і
дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час
верхи і разом із своїми чоловіками, і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки.
Савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо
амазонки не навчилися їй як слід. Що ж до шлюбів, то ось у них так встановлено: жодна
дівчина не виходить заміж:, поки вона не вб'є якогось ворога. Буває так, що деякі з них
помирають неодружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм.

Римський історик Йосиф Флавій про сарматів

Ті зі скіфів, що звуться сарматами, у великій кількості потай переправили через Дунай у
Місію і потім, кинувшись з великою силою, внаслідок цілковитої несподіваності нападу,
забивають багатьох римлян,… вони пролетіли по всій переможеній країні, вивозячи й
виносячи все, що здибали…

З декрету херсонеської «ради і народу» на честь Діофанта, полководця понтійського

царя Мітрідата Євпатора
Коли скіфи з Савмаком на чолі вчинили державний переворот і вбили боспорського царя
Перісада, який виховав Савмака, на Діофанта ж підготували змову, останній, уникнувши
небезпеки, сів на відправлене за ним (херсонеськими) громадянами судно і, прибувши (до
Херсонеса), і покликав на допомогу громадян. (Потім), маючи ревного прибічника в особі
царя Мітрідата Євпатора, який посилав його, Діофант на початку весни (наступного року)
прибув (до Херсонеса) з сухопутним і морським військом і, приєднавши до нього добірних
(херсонеських) воїнів, (що розмістилися) на трьох суднах, вирушив (морем) з нашого міста
(Херсонеса), оволодів Феодосією і Пантікапеєм, покарав винуватців повстання, Савмака ж,
убивцю царя Перісада, захопивши в свої руки, відправив у царство і знову здобув владу (над
Боспором) для царя Мітрідата Євпатора.

Давньогрецький географ та історик Страбон про грецькі колонії на узбережжі Чорного

моря
[Великим Херсонесом] …володіють боспорські владарі після того, як він увесь дуже
постраждав від безперервних війн. Раніше боспорські тирани володіли лише невеличким
краєм при гирлі Меотіди і при Пантікапеї до Феодосії, а найбільшу частину країни... займало
скіфське плем'я таврів. Вся ця країна... звалася Малою Скіфією... Щодо Херсонесу, то, за
винятком гірської частини на морському березі до Феодосії, вся інша його частина становить
рівнину з добрим ґрунтом і надзвичайно багату на хліб; земля, зорана абияк будь-яким
орачем, дає врожай сам-тридцять... І в давніші часи звідси вивозили хліб до еллінів, подібно
до того, як солону рибу з Меотіди...
Візантійсько-готський історик Йордан про боротьбу готів зі слов’янами
Перед загрозою поразки готський король Вінітарій, намагаючись показати свою силу, рушив
військом на антів і, коли ввійшов туди, у першій битві був переможений. Однак, надалі став
діяти рішучіше і розіп'яв ватажка їхнього (антів) Божа із синами його і з сімдесятьма
старійшинами для залякування.

Римський історик Амміан Марцеллін про гунів (ІV ст.)

Плем'я гунів, про яких стародавні письменники знали дуже мало, живе за Меотійським
болотом у бік Льодовитого океану і перевищує в своїй кількості всяку міру... Ніколи вони не
ховаються в які б то не було будівлі, а, навпаки, уникають їх, як гробниць…
У них не можна зустріти навіть укритого очеретом куреня. Вони кочують по горах і лісах, з
колиски привчаються переносити холод, голод і спрагу. І на чужині входять вони під
покрівлю тільки в разі крайньої необхідності, бо не вважають себе в безпеці під покрівлею...
Тіло вони прикривають лляним одягом або зшитим зі шкурок лісових мишей… Вони ніби
приросли до своїх коней, витривалих, але потворних на вигляд, і часто, сидячи на них …
виконують свої звичайні заняття…
Не знають вони над собою суворої царської влади, але, задовольняючись випадковим
проводом кого-небудь із своїх старійшин, нищать усе, що трапляється на шляху. Іноді,
будучи ким-небудь зачеплені, вони розпочинають битву; в бій вони кидаються,
вишикувавшись клином, з грізним завиваючим криком…
Ніхто з них не оре й ніколи не доторкнувся до сохи. Без певного місця проживання, без дому,
без закону або стійкого способу життя кочують вони, ніби вічні втікачі, з кибитками, в яких
… дружини тчуть їм жалюгідний одяг...

Візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) про релігійні вірування слов’ян
Єдиного бога, громовержця, визнають вони владикою всього світу і в жертву йому
приносять биків і всякого роду священних тварин. Долі вони зовсім не знають і не
приписують їй ніякого впливу на людей. Коли їм загрожує смерть під час хвороби чи на
війні, вони дають обітницю, що коли врятуються від смерті, то негайно принесуть за
врятування життя жертву богу... Поклоняються також рікам і німфам, і іншим божествам і
всім їм приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать.

Прокопій Кесарійський про розселення і побут слов’ян (із твору «Війна з готами»)
Ці племена, слов'яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у
демократії; тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно. Живуть
вони в убогих хатинах, далеко розташованих одна від одної, і часто міняють місця
проживання. Вирушаючи на війну, багато хто з них іде на ворога піший, тримаючи в руках
невеликий щит і дротики; панцирів вони не носять; деякі виходять у бій … в самих коротких
штанах, що закривають лише частину тіла.
У тих і других варварів одна мова, проста і варварська.... Усі ці люди високі на зріст і
надзвичайно сильні. … Волосся … рудувате і до того ж-в усіх. … Підступства чи лукавства в
них зовсім мало, але при всій їх простоті норови в них гунські. І ім'я слов'янам і антам було
споконвіку одне; тих і других в стародавність називали оборами; думаю, що вони жили
розсіяно і займали великі простори. Більша частина земель за Істром належить їм.

Візантійський історик, імператор Маврикій Стратег про життя слов’ян у VI ст.

Племена слов'ян і антів живуть спільно, і життя їхнє однакове: вони живуть вільно і не дають
нікому поневолити себе або підкорити. Їх дуже багато в країні, і вони дуже витривалі,
переносять легко і спеку, і холод, і дощ, і неприкритість тіла, і убозтво. До тих, хто
приходить до них і користується гостинністю, вони ставляться ласкаво і по-
приятельському... Тих, хто перебуває в них у полоні, вони не держать у рабстві безстроково,
…, а обмежують їх рабство певним строком, після чого відпускають в їх землю...
В лісах і на болотах, посеред рік і стоячих озер живуть вони, неприступні стороннім; у
житлах своїх улаштовують вони багато виходів, щоб можна було врятуватись у разі
небезпеки... Ворогів люблять вони підстерігати в лісовій гущавині, в ущелинах і на кручах;
користуються в достатній мірі засідками... У разі небезпеки вони покидають свої житла і
поринають у глибінь води, тримаючи в роті довгі, порожнисті всередині стебла очерету, … і
дихають крізь них...
Всі чоловіки озброєні в них невеликими дротиками, по два на кожного, а в декого, крім того,
чудові щити... Є в них і дерев'яні луки, і стріли... В них нема спільної влади, вони завжди
ворогують одні з одними і в бою не знають правильного строю, але намагаються битися в
бойовому порядку і так само не люблять показуватися на рівних, відкритих звідусіль місцях.
Коли трапиться їм зважитися на рукопашний бій, вони гуртом здіймають крик і повільно
просуваються вперед; якщо противник почне відступати перед їх криком, то наступають
сильніше; якщо ж ні, повертають назад, …, і ховаються в лісі, де в них є надійний захист; так
вони примушують ворога битися в тісних місцях. Часто, несучи з собою здобич, вони
кидають її при найменшій тривозі й втікають у лісові хащі; потім, коли вороги оточують
здобич, вони знову на них нападають і завдають їм шкоди. Так майстерно вони заманюють
ворогів.

Візантійський історик Іоанн Ефеський про нашестя слов’ян на візантійські землі

(кін. VI ст.)
«Тепер слов’яни бушують повсюдно... Вони спустошили та спалили міста й фортеці, узяли
полонених і стали панами на землі. Вони осіли на ній панами, як на своїй, без страху... І нині
вони живуть тут і перебувають у країні ромеїв... Зіслов’янилась вся наша земля і стала
варварською».

«Повість временних літ» про аварів

...обри воювали проти слов’ян і примучили дулібів, що [теж] були слов’янами, і насильство
вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] не давав він
запрягти ні коня, ні вола, а велів упрягти три, або чотири, або п’ять жінок у телігу і повезти
обрина,– і так мучили вони дулібів.