ІІ.

Сучасні тенденції категорійної граматики

ІІ. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ КАТЕГОРІЙНОЇ ГРАМАТИКИ

Надія Вітрук
(Чернівці)
УДК 811.161.2‘367.332.2

ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ ВИЯВИ ОДНОСКЛАДНИХ

РЕЧЕНЬ АПЕЛЯЦІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Попри неоднозначне трактування синтаксичного статусу так званих вокативних речень, у

статті здійснено спробу окреслити формально-синтаксичні вияви односкладних іменних речень, які
в сучасній українській літературній мові представляють функційну сферу апеляції. Розглянуто
елементарні/неелементарні за будовою односкладні речення апеляції, визначено та описано їх
основні структурні моделі й варіанти цих моделей. Зокрема, розмежовано: однослівні речення
апеляції, речення апеляції з узгодженими та неузгодженими означеннями, речення апеляції з
додатками, речення апеляції з обставинами, речення апеляції з займенниковими іменниками ти, ви
та лексико-граматичними засобами (частками, вигуками), а також повторювані речення апеляції,
речення, що можуть поєднуватись між собою у ряди (ланцюжки) речень, часто відображаючи
різноманітні лексичні, прикладкові або атрибутивні словосполучення, та речення, які шляхом
нанизування декількох простих вокативних одиниць утворюють складні синтаксичні конструкції.
Ключові слова: функційний синтаксис, односкладні іменні речення, односкладні речення
апеляції, вокативні речення, елементарні/неелементарні речення, структура речення, структурні
моделі, структурні варіанти моделей.

Постановка проблеми. Визначення структури вокативного речення – одне з

нез‘ясованих питань сучасного мовознавства. Тривалий час звертання, оформлені як речення,
вважали нечленованими, нерозкладними, синтаксично неподільними словами-реченнями або
еквівалентами (замінниками) речень, які не мають суттєвих ознак речення, логічної та
граматичної основи і не диференціюються на члени речення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість граматистів підтримали і
підтримують традиційний погляд (Б. Кулик [13, с. 168–169], О. Гвоздєв [8, с. 190–191],
Б. Ардентов [1, с. 179], П. Дудик [9, с. 337–338], О. Скоблікова [19, с. 179–180], К. Шульжук [21,
с. 148–151], Н. Валгіна [3, с. 269], І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська [20, с. 407],
А. Загнітко [10, с. 265–269] та ін.), виокремлюючи такий тип синтаксичних сполук поза межами
двоскладних і односкладних речень. Однак це не єдиний підхід. Деякі вчені (О. Руднєв [17,
с. 52], М. Каранська [12, с. 132–133], О. Селіванова [15] тощо) зарахували вокативні одиниці до
односкладних номінативних як спонукальний різновид. Окремі мовознавці, зокрема
І. Вихованець [6, с. 100], І. Кучеренко [14, с. 122–123], М. Скаб [18, с. 179–180], кваліфікують
вокативні речення не тільки як односкладні, а й „наголошують, зазначає А. Загнітко, на їхній
членованості, мотивованій комунікативно-ситуативними завданнями‖ [11].
На думку російської дослідниці В. Бабайцевої, синтаксично членованою є обмежена
кількість звертань-речень, тобто членуються лише ті конструкції, які поєднують ознаки
звертання і речення, мають предикативність, виражену інтонацією, частками й вигуками.
Зазначимо, що мовознавець вважає вокативні речення перехідними синонімічними засобами
синтаксису, які утворюють співвідношення двоскладних, односкладних і нечленованих речень,
та розміщує їх „в перехідній зоні на горизонтальній шкалі перехідності логіко-синтаксичної
членованості‖ [2, с. 462]. Інший російський лінгвіст В. Пронічев, порівнюючи типи іменних
односкладних речень російської й сербохорватської мов, теж говорить про структурно-
граматичну самостійність звертальних конструкцій та їх членованість. Однак потрібно
зауважити, що вчений всі звертання, „вільні‖ й „невільні‖ (за його термінологією) або формально
відокремлені чи в складі синтаксичних одиниць, зараховує до речень [16, с. 22]. Такий підхід
В. Пронічева щодо поділу й розгляду окремих та „зв‘язаних‖ звертань підтримала О. Вєтрова [4,
с. 10; 5, с. 44–49].

41
 ІІ. Сучасні тенденції категорійної граматики

У своєму дослідженні ми дотримуємось погляду тих сучасних українських лінгвістів, які

виокремили речення з кличним відмінком в основі як односкладні вокативні (І. Кучеренко [14,
с. 122–123], І. Вихованець [6, с. 100]) або односкладні речення апеляції (синонімічний термін,
введений в науковий обіг М. Скабом [18, с. 179–180])), акцентуючи увагу на їх членованості.
Термін односкладні речення апеляції вважаємо більш влучним, ніж термін вокативні речення,
оскільки перший одразу вказує на статус синтаксичних одиниць у системі простого речення, а
також дає можливість логічно аргументувати структурний та семантичний компонентний склад
цих грамем, порівнявши їх з формально подібними односкладними іменними одиницями. Крім
того, вслід за згаданими науковцями, стверджуємо, що недиференційований головний член
вокативних речень, виражений іменником (іншою субстантивованою частиною мови), за
формально-синтаксичними показниками й функційним призначенням, співвідносний з підметом.
Мета і завдання статті. Зважаючи на сказане, цілком логічно розглядати речення
апеляції, як й інші односкладні іменні структури, за будовою, поділяючи їх на непоширені
(елементарні) й поширені (неелементарні), що і є метою нашого дослідження. Її розв‘язання
визначає основні завдання, пов‘язані з окресленням та описом структурних виявів односкладних
речень апеляції в сучасній українській літературній мові.
Виклад основного матеріалу дослідження. Найпоширенішими і часто вживаними
конструкціями є однослівні речення апеляції, основна мета яких, як стверджує В. Пронічев, −
„виокремити адресата з-поміж інших слухачів‖ [16, с. 39]. Головний член цих непоширених за
будовою синтаксичних одиниць в сучасній українській мові може бути виражений: а) іменником,
напр.: „Хлопче!..” Янек спалахнув від образи, але стримався (З. Тулуб); Де ж ти! Горличко!
(І. Карпенко-Карий); б) субстантивованим прикметником, напр.: – Стара! Признавайсь, де лист
від твого сина-більшовика? (Б. Харчук); Лукаві! Вам би все вінків та свята (М. Рильський);
в) займенниковим прикметником або іменником, напр.: Огонь рибальський одбиває На тому боці
„Милий! Мій!‖ (М. Рильський); Ех, ви! За справжніх панів життє було! (М. Кропивницький);
г) порядковим числівником, напр.: Двадцятий! О двадцятий віку! (П. Мовчан).
Інше, як комунікативне, так і стилістичне призначення, мають речення апеляції,
структура яких поширена узгодженими/неузгодженими означеннями, напр.: Мій народе! Не
згинеш ти (Д. Павличко); О віршу мій малий! Твоя не стерлась дата (А. Малишко). Означення
у структурі речень апеляції в сучасній українській мові можуть бути виражені: а) прикметником,
напр.: Праведнії зорі! Сховайтесь за хмару: я вас не займав (Т. Шевченко); О бідне серце
нездужале! (М. Рильський); б) прикметниковим займенником (найчастіші присвійним), напр.:
Народе мій, життя моє, моя весняна мисле! (М. Рильський); Місяченьку! Наш голубоньку
(Т. Шевченко); в) іменником у формі непрямого відмінка, напр.: О світе наш незаходимий! О ти,
пречистая в женах (Т. Шевченко); О ти, з черленими очима, Ти, у черленім жупані!
(Ю. Федькович); г) числівником, напр.: Тумане вісімнадцятий! на! А не видиш (І. Франко);
ґ) дієприкметником, напр.: Доле моя наречена, з маленької заручена! (Ю. Федькович); Е, голово
молода, запалена, самолюбна! (І. Франко).
Описуючи зібраний нами фактичний матеріал, констатуємо, що структуру речень апеляції
можуть розширювати, хоча й набагато рідше від однослівних означень, також: а) прикметникові і
дієприкметникові звороти, напр.: Мій хлоню, мій вірмене любий, такий наївний і простий
(В. Сосюра); – Рідні мої, народжені й вирослі в курних хатах недолі й біди (Б. Харчук);
б) додатки: О темпи чумацькі! Гармоніє маж! (М. Рильський); О панно любові! (Д. Кремінь);
в) обставини: Світе мій стражденний поміж дубами! … Поле моє оранеє до гробини!
(А. Малишко) [7, с. 11].
Винятковою структурною особливістю речень апеляції порівняно з іншими різновидами
односкладних іменних структур є те, що поряд з головним членом конструкції можуть вживатися
займенникові іменники ти, ви, які не виконують і не можуть виконувати функції головних
членів, а є допоміжними стилістичними засобами, напр.: О отче мій ти, отче!! (Ю. Федькович);
Люба ви моя … (Р. Іваничук); Куріпко ти польовая, - промовив він любо та тихо (Панас Мирний).
Із метою вираження почуттів, емоцій, волевиявлень, певних вражень, переживань
структуру односкладних речень апеляції наповнюють різноманітні частки (ну, так, ж та ін.) та
вигуки (о, ой, ох, а, ах, ай, ану, нумо, ануте, ех, ух, у-у-у, ге, гей, агов, го-го, гой, гай-гай, йой, цу-

42
 ІІ. Сучасні тенденції категорійної граматики

цу тощо), напр.: Ну, преосвященний! (Ірина Вільде); Так, товаришу! (М. Хвильовий); Горо ж моя,
горо біла! (Антологія укр. нар. тв.); О велелюбна панно! (М. Старицький); ‒ Гей, новачки!
(Л. Дашвар); - Го-го, небоже! (І. Франко); Йой, пане! - крикнув Йосько (І. Франко). Першорядна
роль цих лексико-граматичних компонентів - підсилити зміст усієї конструкції, а подекуди й
окремого члена речення, надаючи їм додаткових смислових та емоційних відтінків.
Односкладні іменні речення апеляції можуть бути повторюваними, напр.: Вітре буйний,
вітре буйний! (Т. Шевченко); Вродо моя мальована, Врода моя красна! Літа мої молодії, Доле
моя щасна! (Ю. Федькович) [7, с. 12]. Крім того, відомо, що „в переважній більшості
мікроконтекстів сучасної української мови названі репрезентанти предметної частини змісту
апеляції функціонують не поодинці, а утворюючи різноманітні поєднання (словосполучення):
лексичні, прикладкові, атрибутивні‖ [18, с. 84], напр.: Пане гетьмане Хмельницький, Батю
Зинов наш чигиринський! (Антологія укр. нар. тв.); Гей, дівко-бранко, Марусю, попівно
Богуславко! (Антологія укр. нар. тв.); Керманичу молоденький, Серденько-соболю!
(Ю. Федькович). Також речення апеляції можуть поєднуватись між собою у ряди речень, які
влучно передають настрій автора та відтворюють картини дійсності, напр.: О тихі плеса! О
сліди дівочі На вогкому пружистому піску! О молодосте! (М. Рильський); Товаришу мій
вірний! друже щирий! Мій побратиме у святому хисті! (Леся Українка); Петрусю! Друже
мій єдиний! Моє ти серце! мій ти сину! (Т. Шевченко). Зафіксовані нами й випадки утворення
з простих вокативних речень складних синтаксичних конструкцій шляхом нанизування, напр.: О
сонце в сивому плащі, О праці славної вітрило, О творчі райдужні дощі, О всеосяжна
людська сило! (М. Рильський); О ніжне марево весняне, О літня ноче грозова, О не промовлені
слова, В яких душа і тоне, й тоне, О приток милої руки, О лист жаданий здалеки, Слід ніжки
на піску сипкому, О поцілунків перша втомо, О жилки синьої биття… (М. Рильський).
Висновки дослідження та перспективи подальших наукових розвідок. Отже, в
сучасній українській мові односкладні речення апеляції представлені елементарними й
неелементарними структурами, компонентний склад яких зумовлений насамперед функційним
призначенням. Перспективою подальшого дослідження є, на нашу думку, вивчення семантико-
граматичних особливостей перелічених у статті формально-синтаксичних виявів вокативних
конструкції.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ардентов Б. П. Русский синтаксис : Из лекций по синтаксису современного русского языка /
Б. П. Ардентов. – Кишинев, 1969. – Вып. І. – 334 с.
2. Бабайцева В. В. Система односоставных предложений в современном русском языке : монография /
В. В. Бабайцева. – М. : Дрофа, 2004. – 512 с.
3. Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка : учеб. для вузов по спец. „Журналистика‖ /
Н. С. Валгина. – 3-е изд., испр. – М. : Высшая школа, 1991. – 432 с.
4. Ветрова О. Г. К вопросу о структуре и некоторых коммуникативных функциях вокативных предложений /
О. Г. Ветрова // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи : республиканский сб.
Горьковского гос. пед. ин-та им. М. Горького / [отв. ред. Ю. М. Скребнев.]. – Горький, 1977. – Вып. 8. – С. 8–18.
5. Ветрова О. Г. Вокативность как синтаксико-семантический признак / О. Г. Ветрова // Лингвистические
исследования 1981: Грамматическая и лексическая семантика : сб. АН СССР, Ин-та языкознания / [отв. ред.
С. Д. Кацнельсон.]. – М., 1981. – С. 44–49.
6. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник для студ. філол. фак-тів вузів /
І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
7. Вітрук Н. Л. Односкладні іменні речення в сучасній українській літературній мові: структура і
функціонування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 „Українська
мова‖ / Вітрук Надія Любомирівна ; Чернівецький нац. ун-т імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2012. – 20 с.
8. Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык: Синтаксис : учеб. пособие / А. Н. Гвоздев / с прил.
Е. С. Скобликовой. – 5-е изд., доп. – М. : Книжный дом „Либроком‖, 2009. – Ч. 2. − 352 с.
9. Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – К. : ВЦ „Академія‖,
2010. – 384 с. − (Серія „Альма-матер‖).
10. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис : монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк :
ДонНУ, 2001. – 662 с.
11. Загнітко А. П. Еквіваленти речення: статус, обсяг і функційна типологія [Електронний ресурс] /
А. П. Загнітко // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т ; наук. ред. А. П. Загнітко. –
Донецьк : ДонНУ, 2009. – Вип. 19. – С. 79–91. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua./portal/sos_
gum/ls/2009_19/zagnitko.pdf. – Дата доступу : 11.11.2011.

43
 ІІ. Сучасні тенденції категорійної граматики

12. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібник / М. У. Каранська. – К. :
Либідь, 1995. – 312 с.
13. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис : підручн. для ф-тів мови і л-ри пед. ін-
тів / Б. М. Кулик. – 2-е вид., переробл. і доповн. – К. : Рад. школа, 1965. – Ч. 2. − 283 с.
14. Кучеренко І. К. Вокатив як виразник функціонуючого члена речення і так зване звертання /
І. К. Кучеренко // Актуальні проблеми граматики / упоряд., передм. З. Тарлак ; Львів. нац. ун-т. ім. І. Франка
; кафедра укр. мови. – Львів : Світ, 2003. – С. 114–127.
15. Плухина М. С. Вокативные конструкции как компонент функционального поля эмотивности (на материале
писем Марины Цветаевой и Бориса Пастернака) [Електронный ресурс] / М. С. Плухина. ‒ Режим доступа :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mova/2007_ 12/Mov12_ 57.html. – Дата доступа : 26.06.2011.
16. Проничев В. П. Синтаксис обращения (на материале русского и сербохорватского языков) /
В. П. Проничев. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1971. – 88 с.
17. Руднев А. Г. Синтаксис простого предложения : учебн. пособие для ун-тов и пед. ин-тов / А. Г. Руднев. – М.,
1960. – 170 с.
18. Скаб М. C. Граматика апеляції в українській мові : монографія / М. С. Скаб. – Чернівці : Місто, 2002. – 272 с.
19. Скобликова Е. С. Современный русский язык. Синтаксис простого предложения (теоретический курс) :
учеб. пособие / Е. С. Скобликова. – 4-е изд. – М. : Флинта ; Наука, 2009. – 320 с.
20. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української літературної мови: Проблемні питання : навч. посібник /
І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища школа, 1994. – 670 с.
21. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. – 2-е вид., доп. – К. : ВЦ
„Академія‖, 2010. – 408 с. − (Серія „Альма-матер‖).

Витрук Н. Формально-синтаксические проявления односоставных предложений

апелляции в современном украинском языке.
Несмотря на неоднозначную трактовку синтаксического статуса так называемых
вокативных предложений, в статье предпринята попытка определить формально-синтаксические
проявления односоставных именных предложений, которые в современном украинском
литературном языке представляют функциональную сферу апелляции. Рассмотрены элементарные/
неэлементарные по строению односоставные предложения апелляции, определены и описаны их
основные структурные модели и варианты этих моделей. В частности, разграничены: однословные
предложения апелляции, предложения апелляции с согласованными и несогласованными
определениями, предложения апелляции с приложениями, предложения апелляции с
обстоятельствами, предложения апелляции с местоименными существительными ты, вы и
лексико-грамматическими средствами (частицами, междометиями), а также повторяющиеся
предложения апелляции; предложения, которые могут сочетаться между собой в ряды (цепочки)
предложений, часто отражая различные лексические или атрибутивные словосочетания, и
предложения, которые путем нанизывания нескольких простых вокативных единиц образуют
сложные синтаксические конструкции.
Ключевые слова: функциональный синтаксис, односоставные именные предложения,
односоставные предложения апелляции, вокативные предложения, элементарные/неэлементарные
предложения, структура предложения, структурные модели, структурные варианты моделей.

Vitruk N. Formal and Syntactic Expression of Single-member Sentences of Address in Modern

Ukrainian Language.
Despite of vague interpretation of syntactic status of so-called vocative sentences the present
research is based on the study of formal and syntactic expressions of single-member nominal sentences that
represent functional sphere of address in modern Ukrainian literature. Simple/complex single-member
sentences of address are represented; their main structural models and variants of these models are
determined and outlined. There are such single-member sentences of address distinguished in the article:
single-member sentences of address, sentences of address with coherent and non-coherent attributes,
sentences of address with objects, sentences of address with adverbial modifiers, sentences of address with
pronouns ‗you/You‘ and lexico-grammatical means, such as particles and interjections, repetitive sentences
of address, that can be combined in chains or in paragraphs (often reflecting different lexical, appositional
and attributive word combinations) and sentences that form complex syntactic constructions by means of
using some simple vocative units.
Key words: functional syntax, single-member nominal sentences, single-member sentences of
address, vocative sentences, simple/complex sentences, sentence structure, structure models, structural
variants of models.
44
 ІІ. Сучасні тенденції категорійної граматики

Тетяна Завгородня
(Київ)
УДК 81‘367.114:[81‘366.547]

ЛОКАТИВНА СИТУАЦІЯ У СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ

РЕЧЕННЯ ТА СПОСОБИ ЇЇ ВИРАЖЕННЯ

У статті визначено поняття локативності; з‘ясовано особливості локативної ситуації в

семантико-синтаксичній структурі речення, вираженої дієсловом, іменником та прикметником;
виділено типи локативної ситуації, описано відмінності між динамічною та статичною
локативними ситуаціями; проаналізовано динамічну локативну ситуацію, її особливості та
складові: суб‘єкт, об‘єкт та траєкторію. Обґрунтовано домінувальну роль предиката у вираженні
локативності, виділено три групи предикатів: акціональні, предикати процесу та процесуально-
локативні. Розглянуто локативну семантичну залежність та її три типи варіантів: із семантичним
значенням статичної локалізації, напрямку руху і шляху руху. Введено поняття протичлена,
визначено його види, а саме: предикат виражений дієсловом, іменником та прикметником, причому
дієслівний протичлен є найбільш вживаним. Наведено відповідні приклади та підтверджено важливу
роль локативності.
Ключові слова: локативність, локативна ситуація, предикат, локативна семантична
залежність, протичлен.

Постановка проблеми. Семантичні ролі - відносно нове поняття в генеративній

граматиці і тому досліджені не в повному обсязі. Тета-роль локативу наявна у текстах усіх
стилів, бо простір – це універсальний вимір. Локатив, реалізуючись у реченні, створює
локативну ситуацію, яка представлена різними членами речення: підметом, присудком,
означенням та обставиною. Особливості вираження локативної ситуації потребують більш
детального розгляду.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, присвячений темі «локатив», підтвердив
важливість цього поняття. Галаур С.П. та Виноградова О.В. у своїх роботах детально
розглядають локативну ситуацію та зазначають, що саме предикат найкраще та найточніше
виражає різні відтінки просторового плану змісту. Виноградова О.В. дає детальну та розгорнену
класифікацію локативного предиката, вводячи поняття протичлена, визначає два види
локативних моделей: статичну та динамічну, кожна з яких містить велику кількість груп
локативних дієслів-протичленів. Також вона виділяє іменниковий та прикметниковий
протичлени. Галаур С.П. поряд із двома локативними ситуаціями виокремлює основних
учасників ситуації та визначає її траєкторію. Масицька Т. розглядає локативну семантичну
залежність, виражену компонентами із предметним значенням, що позначають місцеперебування
та просторові орієнтири. Всі вище зазначені роботи базуються на класифікації предикатів
Вихованця І.Р.
Мета статті – розглянути поняття «локативна ситуація» та визначити способи її
вираження. Реалізація поставленої мети передбачає розв‘язання таких завдань:
(1) інтерпретувати поняття «локативна ситуація»; (2) з‘ясувати його роль та висвітлити його
значення; (3) встановити відповідні ознаки локативної ситуації; (4) виявити, якими частинами
мови вона виражається у тексті.
Виклад основного матеріалу дослідження. Локативність (від лат. (casus) locativus –
місцевий відмінок) – семантична категорія, до якої входять усі різновиди просторового значення.
Категорія виражає відображені в свідомості людей різноманітні просторові відношення предметів і
явищ, зокрема їхнє місцеперебування, напрямок руху, контактність та дистантність розташування.
Категорія локативності – одна з найважливіших і найскладніших категорій, що пов‘язана
зі сприйняттям людиною навколишнього світу, зокрема просторових характеристик, і
відображенням його в мовленні. Поняттєва основа функціонально-семантичної категорії
локативності співвіднесена з уявою про місце предметів та явищ об‘єктивної дійсності, їх
взаємозв‘язки та взаєморозташування, для яких просторовий чинник постає одним із основних
виявів сутності й поза яким їх природа не може бути пізнана [1].
45