ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.

КАРАЗІНА

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра політології

Пояснювальна записка

до дипломної роботи магістра

на тему:

«Інтернет-комунікація як фактор, що детермінує конструювання

політичних ринків»

Виконала: студентка 2 курсу групи СП-63

другого (магістерського) рівня освіти
спеціальності 052 – політологія
Пушкарчук Г.Р.

Керівник: Работягова І.В.

Рецензент: Кашаба О.Ю.

Харків

2019
 2

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ІНТЕРНЕТУ ЯК КАНАЛУ КОМУНІКАЦІЇ…………...7
1.1. Підходи до розуміння комунікації: інтернет як комунікативний
феномен..........................................................................................................7
1.2. Основні характеристики і структура інтернет-комунікацій як нового
виду політичної комунікації.......................................................................13
1.3. Методологічні особливості вивчення інтернет-комунікацій у сфері
політики……………………………………………………………………19
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНТЕРНЕТ-ПРОСТОРУ
ЯК ЧАСТИНИ СУЧАСНОГО ПОЛЯ ПОЛІТИКИ………………………..27
2.1. Політичний ринок як простір застосування інтернет-комунікативних
технологій………………………………………………………………….27
2.2. Інтернет як інструмент звільнення vs інструмент підпорядкування…..32
2.3. Нові медіа: соціальні мережі як специфічний вид політичної інтернет-
комунікації………………………………….....…………………………..39
РОЗДІЛ 3. ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЯ В СУЧАСНОМУ
ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ…………………………………….48
3.1. Інтернет-комунікація як нова політтехнологія………………………….48
3.2. Комунікативні стратегії і тактики, що використовуються в мережі
Інтернет під час президентських виборів в Україні в 2019 році……….56
3.3. Аналіз соціальних мереж як засобу політичної агітації (на прикладі
президентських виборів в Україні в 2019 році) ………………………...63
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...75
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….79
ДОДАТКИ………………………………………………………………………..87
АНОТАЦІЯ………………………………………………………………………91
 3

ВСТУП

Інтернет-комунікація являє собою невід'ємну частину сучасних

демократій і являє собою інтерес як одна з провідних частин комунікативного
простору сучасного світу. Швидка поява цифрових технологій в корені
змінила логіку поширення інформації, а в наслідок і логіку громадянської і
політичної активності. Політична комунікація сьогодні - це процес
спілкування, що постійно змінюється, між політичними діячами та
громадянами, з урахуванням широкого спектра нових можливостей, з огляду
на які вибудовуються специфічні стратегії і тактики.
Інтернет дозволив традиційним медіа позбутися раніше наявних
обмежень, шляхом надання інтерактивної платформи для спілкування та
обговорення, що фактично змінило логіку відносин між виробниками та
споживачами інформації. Політичні партії та актори мають нині можливість
безпосередньо звертатися до своїх виборців через свої веб-сайти, а також
використовувати різні онлайн платформи в своїй виборчій кампанії для
досягнення своїх політичних цілей. Зміна комунікативного простору змінює і
сам політичний процес. Наприклад, різні демонстрації і мітинги можуть бути
організовані за допомогою онлайн-послуг, пропонованих інтернетом. Таким
чином, інтернет-комунікація є своєрідним простором, де викладені
політичними діячами міркування мають відгук з боку громадян.
Інтернет являє собою платформу для формування нового публічного
дискурсу, всередині якого утворюється специфічна форма як міжособистісної,
так і групової або масової комунікації. Технології завжди були рушійною
силою політичного процесу, починаючи з часів появи друкарського верстата,
який дозволяв політикам висловлювати свої погляди і думки масам, до
сьогоднішнього дня, коли можливі миттєві комунікації з використанням
Twitter, Facebook, Instagram, YouTube, і ін. інтернет-майданчиків. Цікавим є те,
що необмежений доступ до комунікації в мережі інтернет дозволив
політичним діячам з обмеженими ресурсами отримати доступ до охоплення
 4

ширшої аудиторії і потенційно конвертувати цю комунікацію в отримання

голосів виборців. Таким чином, інтернет-комунікація займає одне з ключових
місць ведення політичної гонки і оформленні політичного простору в цілому.
Аналіз особливостей впливу інтернет-комунікації на оформлення політичного
ринку є цікавим питанням в контексті розуміння закономірностей дій
політичних акторів з отриманням потенційних переваг, що робить тему нашої
магістерської роботи актуальною та своєчасною.
Проблемна ситуація. Здатність інтернету забезпечувати миттєвий
зв'язок фактично визначає революційний характер комунікації в політичній
сфері. З одного боку, це дозволяє невеликим групам людей, що знаходяться в
різних куточках однієї країни або ж цілого світу, об'єднуватися в своїх
поглядах і утворювати більш вагому за своїм значенням думку, яке базується
на певних нормах і цінностях, з іншого, інтернет допомагає «обслуговувати»
всі елементи політичної системи, що дозволяє знаходити їм підтримку у
вигляді людей, які поділяють їхні погляди. Однак, комунікація, утворена на
просторах мережі інтернет може бути ізольована від решти світу, поза
інтернетом. Таким чином, інтернет є специфічним простором для комунікацій,
де у виграші знаходиться той, хто оволодів знанням про всі технічні та логічні
тонкощі ведення політики в Інтернеті.
Проблемною ситуацією так само є те, що інтернет є прекрасним
інструментом для мікротаргетінга, тобто його можна використовувати як
канал для впливу на певні електоральні або ідейні групи, що в свою чергу
зароджує можливість для маніпуляцій і пропаганди, а також може посилити
політичну поляризацію. Суть в тому, що інтернет – це не просто чергова
технологічна еволюція і остання версія друкованого верстата. Це масова
революція в сфері комунікацій, і її вплив на політичний дискурс в нашій країні
ще належить повністю усвідомити.
Об'єкт роботи: інтернет-комунікація, її тренди та ресурси
Предмет роботи: інтернет-комунікація як фактор, що детермінує
конструювання політичного ринку.
 5

Мета роботи: визначити місце і роль інтернет-комунікації в реаліях

сучасної політики, обґрунтувати її значення в конструюванні політичного
ринку в контексті реального отримання голосів та політичних преференцій.
Завдання:
1. Визначити, як сучасна політологія визначає та вивчає комунікацію між
людьми в мережі Інтернет.
2. Визначити місце Інтернету серед інших комунікаційних технологій
3. Визначити яке місце інтернет-комунікація займає в конструюванні
політичного ринку
4. Проаналізувати маніпулятивний аспект інтернет-комунікацій
5. Дослідити які з політичних сил, і в якій мірі використовують інтернет-
комунікацію в своїх інтересах на прикладі передвиборної кампанії в
Україні в 2019 році
6. Дослідити комунікативні стратегії і тактики, що застосовуються в Україні
під час президентських виборів в 2019 році
7. Дослідити місце і роль інтернет-комунікацій в соціальних мережах серед
молоді
8. Розробити рекомендації в застосуванні інтернет-технологій, які зможуть
змінити існуючу модель взаємин кандидатів і виборців і підвищити рівень
підтримки кандидатів на виборах
Гіпотези:
1. Основною аудиторією впливу інтернет-комунікації є молодь
2. Використання інтернет-комунікації підвищує рівень популярності
кандидатів і їх підтримку на виборах
Методи. Були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз і
синтез, та застосовано спеціальний соціологічний метод у вигляді масового
опитування.
Теоретико-методологічна основа роботи включає роботи з загальної
теорії комунікації Яковлєва І.П., Горошко О.І., Рунова А.В., Соколова О.В.,
концепцію інформаційного суспільства Д. Белла і Дж.Гелбрейт, інтеракційний
 6

підхід Т.Ньюкомба, системний підхід Т. Парсонса і Р. Мертона, концепція

публічної сфери Ю.Хабермаса, роботи з нових інформаційних технологій
Акопова А.І., Пєскова Д.Н., Юханова Н.С., Стінс О., Трахтенберга А.Д.,
модель Е. Ноель-Ноймана.
Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг
роботи (без доповнень) – 86 сторінок.
 7

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕРНЕТУ ЯК КАНАЛУ КОМУНІКАЦІЇ

1.1. Інтернет як комунікативний феномен: з точки зору наукових

підходів
Процес оформлення комунікативного знання має досить давню історію.
З незапам'ятних часів люди спілкувалися один з одним і сучасний світ
пройшов довгий шлях від візуальних повідомлень на древніх скелях до
миттєвої передачі повідомлень до будь-якої точки світу. Можна говорити про
те, що комунікація людей – це один з найстаріших і інтенсивно розвинутих
процесів соціальної взаємодії. Процес комунікації розуміється як базис життя
людини і суспільства і являє собою від латинського слова «communication»
процес передачі повідомлення [1, с.8]. За допомогою комунікації відбувається
конструювання і підтримання взаємодії між людьми в умовах масового або
міжособистісного спілкування.
Проблема комунікації отримала широкий дослідницький резонанс в XX
столітті. Досліджуючи масову комунікацію, як основний вид соціального
спілкування. Відомий в світі соціолог М. Вебер у своїх роботах, кажучи про
соціальну роль масових комунікацій, використовував такі підходи [2, с.114]:
 Структурно-функціональний (відповідно до цього підходу комунікація
– це реалізація процесу виконання заданих функцій, орієнтованих на
ідеологію).
 Соціокультурний (розгляд масової комунікації як соціокультурного
феномену, який визначає специфіку розвитку суспільства).
Т. Парсонс і Р. Мертон в своїх роботах використовували системний
похід, який передбачає собою аналіз передачі інформації в різних системах, а
також виступає як метод, що пояснює гетерогенність смислів одного і того ж
тексту, мовне вираження і структуру текстів.
Крім вищенаведених підходів, в дослідженнях комунікативних теорій
зустрічаються так само раціоналістичний і ірраціоналістичний підхід
 8

вивчення комунікацій. Перший являє собою наслідок концепції

технологічного детермінізму, де інформація розуміється як базис культури, а
засоби масової інформації представляють собою джерело соціального
розвитку. Ірраціональний підхід заснований на розуміючої соціології, де
комунікація розглядається як наслідок взаєморозуміння між людьми.
У 90-х рр. ХХ століття стали популярні так звані «соціальні підходи до
комунікації» [3]. Згідно з цими підходами, комунікація – це «процес
збереження, підтримки і перетворення соціальних реальностей» [3], тобто
комунікація за своєю суттю являє собою фундамент соціального процесу, в
якому ми утворюємо соціальний мир, генеруємо соціальні смисли і утворюємо
загальний контекст.
З початком ХХI століття комунікацію стали розглядати з огляду на появу
нових комунікаційних технологій, які дозволили перевести масову і
міжособистісну комунікацію в віртуальну площину. Важливою особливість
дослідження комунікації як «четвертої інформаційно-комунікативної хвилі» є
фіксація комунікації як абсолютно нової моделі соціальної взаємодії, в якій
відсутні фізичні, просторові, адміністративно-державні і цензурні кордони.
Тут можна виділити теорію інформаційного суспільства, родоначальником
якої є Д. Белл. Дослідник вважав, що європейські країни набувають статусу
інформаційних суспільств, в силу появи нових технологій, які продукують
нові знання і здатні надати кожному безмежний доступ до цією. А також
інтеракційний підхід, запропонований Т. Ньюкомбом, в якому пояснювались
принципи соціальної взаємодії, в якому суб’єкти комунікації мають рівне
становище та спільний інтерес до предмету обговорення.
У всьому різноманітті наукових підходів до комунікації можна виділити
два ключові тези: «Соціальна комунікація являє собою рух смислів в
соціальному часі та просторі» [4, с.27] і «комунікація як атрибут сучасного
суспільства». Підсумовуючи все вищесказане, комунікація за своєю суттю є
процес зчитування інформації за допомогою осмислення інформаційного
каналу, оформлення якого залежить від розвитку сучасних технологій.
 9

Сфера медіа та комунікації одна з найбільш прогресивних і динамічно

розвинутих. Поява нових засобів масової інформації тягне за собою появу
нових практик отримання інформації, відмінних про традиційні ЗМІ і впливає
на соціальні взаємодії, утворюючи нову комунікаційну середу. Нове
комунікаційне середовище характерне тим, що воно більш активне в пошуку
інформації, крім того у нього є в наявності можливість висловити своє
ставлення до тієї чи іншої події. В першу чергу ця можливість реалізується за
допомогою використання простору, яке дозволяє кожному стати учасником
соціальних і культурних змін у суспільстві. Цей простір являє собою Інтернет.
За останні роки, наявність Інтернету, як масового каналу комунікації, в
якому взаємодіють все більше число користувачів, стало неможливо
ігнорувати. Інтернет являє собою область комп'ютерно-опосередкованої
комунікації, число користувачів якої становить близько 4 млрд. людей, що
еквівалентно населенню всього світу в 1977 році [5]. Представляючи собою
простір для глобального обміну інформацією, інтернет включає в себе різні
текстові, графічні, відео- та аудіо- формати повідомлень, які передаються
серед мас. І якщо традиційні засоби масової інформації представляють собою
модель спілкування у форматі «один до багатьох», то інтернет уможливив
використання моделі «багато до одного», що дозволяє людям використовувати
одну інформацію та ігнорувати іншу.
Таким чином, інтернет – це засіб міжособистісного і масового
спілкування, зберігання, обробки і пошуку інформації. Це «справжній
комунікативний феномен, який припускає безліч форм і стилів спілкування»
[6, с.9]. З цих позицій інтернет варто розглядати як інтерактивний простір, а
не як засіб масової інформації. «Інтернет перетинає кордони, які традиційно
визначають три способи спілкування: масовий «один до багатьох»,
міжособистісний «один до одного» і «багатьох до одного». І утворює
четвертий тип «багатьох до багатьох» [6, с.9].
В даний час інтернет виконує цілком реальну фізичну функцію і служить
технічною основою для передачі даних. На думку Є. І. Горошко інтернет як
 10

комунікативний простір виконує дві ключові функції: комунікаційну та

комунікативну [7, с. 9]. І якщо перша функція відповідає за технічно-апаратну
частину реалізації комунікативного дії користувачів, то друга є
антропоцентричною і являє собою більший інтерес для соціогуманітарних
наук, зокрема для політології. Аналізуючи комунікацію в мережі Інтернет,
дослідники вважають, що взаємодія відбувається на двох рівнях – соціальному
і технологічному, перебуваючи в залежності один від одного. З цього випливає
доволі логічне обґрунтування залежності побудови комунікації між людьми
від технологічного прогресу. Розвиток і виникнення нових практик
комунікації призвело до розширення проблемного поля дослідження. Сучасні
дослідні роботи про інтернет як комунікативному феномен дозволяють
виділити кілька основних підходів: інтернет як новостворений об'єкт соціуму;
інтернет як простір соціальних змін, які визначають новий тип суспільного
устрою [8, 117]; інтернет як невід'ємний компонент глобального суспільства
нового типу [9, с.42].
Всі теорії інтернет-комунікацій як практики обміну інформацією в
цифрових медіа мають загальну тенденцію її визначення як автономної
підсистеми, яка представляє собою процес передачі інформації між
громадянами і політичними елітами в політичному просторі. В цілому
теоретичний аналіз робіт, який визначає інтернет як комунікативний феномен,
являє для нас умовно п'ять базових підходів, як пише Є.І. Горошко [9, с.223].
Перший підхід пов'язаний насамперед з моделюванням соціальних
прогнозів розвитку мережі Інтернет. Другий напрямок дослідження
концентрує свою увагу на мережевий природі сучасного суспільства, де
об'єктом дослідження виступає наявне суспільство, а предметом є процеси
перетворення різних соціальних і політичних інститутів, які є результатом
масового використання інтернет-технологій. Третій підхід інтернету як
комунікативного феномена розглядає комунікацію в мережі Інтернет як образ
особистої комунікації між людьми, а сам інтернет-простір як віртуальний
 11

образ світу. У цьому підході комунікація являє собою ніщо інше як

віртуалізацію соціальності, яка є доступною широким масам.
Четверте теоретичне спрямування вивчення інтернету пов'язане з
концепціями постмодернізму. У неї концепції інтернет представляється як
продукт незавершених проектів постмодерністської культури. І нарешті
останній, п'ятий, підхід заснований на ідеї, що глобалізується суспільства, в
якому інтернет опосередкована комунікація є невід'ємною його частиною. У
цьому підході інтернет – це перш за все засіб, яке робить доступними і
відкритими інформацію, комунікацію, образи, освіту, культуру і т.д.
Таким чином, комунікація, здійснювана в мережі Інтернет, визначається
перш за все свободою комунікативного дії, подоланням соціальних фреймів і
географічних рамок. По суті, інтернет-комунікація являє собою феномен
глобалізованого світу, де людина з одного боку відкрита в контексті
здійснюваної ним комунікації і включеної в комунікативний простір, а з
іншого боку здійснювана їм комунікація може мати локальний характер. Нині
спостерігається вектор зміщення колективної комунікації у бік комунікації
приватних інтересів і сфер захоплень. Результатом цієї тенденції можна
вважати нову форму соціальної взаємодії, яка представлена інтернет-
спільнотою. Інтернет-спільноти функціонують в рамках одного
комунікативного простору, представленої локальною інтернет-платформою,
де для індивіда інтерес представляє тема, яка об'єднує його з іншими членами
інтернет-ресурсу. «Комунікація в таких спільнотах дозволяє користувачам
Інтернету задовольняти свою потребу в спілкуванні, ідентифікувати себе з
групами, близькими за інтересами» [10].
З огляду на те, що учасники комунікації самі визначають для себе
комунікативний простір, важливим став процес фільтрації цього простору.
Відкритість комунікативних майданчиків стимулює користувачів мережі
Інтернет визначати для себе інтернет-ресурси, які будуть давати найбільш
корисну і близьку для нього інформацію і надавати можливість для здійснення
найбільш якісної комунікації. Ці процеси можна простежити на прикладі
 12

вибору користувачі найбільш операбельною для нього соціальної мережі -

одні користувачі вибирають для себе Telegram канали, а інші Facebook і т.д.
Це, в свою чергу, передбачає зміщення акценту інформації та комунікації в
певний кут зору, утворюється специфічне метакомунікативне визначення
ситуацій – фрейм.
Таким чином, розглядаючи інтернет-комунікацію як феномен з точки
зору різних наукових підходів, їх умовно можна розділити на три групи:
лінгвістичні, интеракційні і технократичні. Якщо говорити про
технократичної концепції комунікації, то вона виникла паралельно з
розвитком і появою технічних засобів комунікації. Основоположники теорії
інформаційного суспільства Д. Белл і Дж.Гелбрейт, розглядали технічний
прогрес в якості основного джерела соціальних змін [11]. У неї концепції
техногенне оснащення комунікації забезпечує сам зміст інформації, що змінює
суспільство, а «швидкість передачі цієї інформації моделює сприйняття
людини» [12].
Представники интеракційного підходу розуміють комунікацію як
соціальну взаємодію індивідів, де в рамках теорії біхевіоризму, комунікація
розглядається як прямий соціальний вплив одного індивіда (відправника) на
іншого (одержувача), за допомогою передачі повідомлень. Т. Ньюкомб ж
бачив комунікацію як «рівнозначний вплив на один одного двох
комунікаторів» [13]. Так само популярним в рамках цього підходу є вивчення
комунікацій представників різних культур і тієї соціальної взаємодії, яку вони
продукують в рамках обміну інформацією.
Прихильники лінгвістичного підходу розуміють комунікацію в рамках
мови і знакової системи. В рамках цього підходу мова розуміється як
спільність, як надіндивідуальних загальне, що вбудовує людину в загальне [14,
с.126]. І в залежності від змін цих спільнот - змінюється положення і
функціональність мовних утворень.
 13

1.2. Основні характеристики інтернет-комунікацій як нового виду

політичної комунікації
Термін «комунікація» в розумінні політичної науки закріпився відносно
недавно і бере свої витоки з думки Ф.Ратцеля. Ф. Ратцель вважав, що
«найважливішою комунікаційної послугою є передача інформації в
політичному контексті» [15]. Однак комунікація як передача інформації за
допомогою різних символьних форм, мови і жестів, які припускали
політичний сенс зародилася ще в глибоку давнину. Тоді ж можна було і
простежити перші спроби створення помилкових образів у свідомості людей
за допомогою комунікативного впливу, який представляєправо на контроль
комунікативних каналів та комунікаційних практик людей.
Найперше уявлення про політичні комунікації пов'язано з розвитком
представницьких демократій в VIII-IXX ст. Громадяни і політики були
пов'язані безпосередньо через агітацію на виборах, зустрічах в меріях, за
допомогою друкованих листівок і плакатів, а також місцевих мітингів і
демонстрацій. Існували і перше взаємодія кандидатів з виборцями, що було
реалізовано у вигляді інформаційних бюлетенів, періодичних видань,
журналів і газет, де містилася інформація про кандидата. Залізниці розширили
можливості для організації доставки інформації, сприяли більш дешевому і
швидкому поширенню щоденних газет з комерційною рекламою. На початку
двадцятого століття почалося зростання бездротових радіостанцій, які
використовуються в тому числі і для політичної комунікації та була запущена
перша політична радіопередача. Ця епоха також побачила технологічні
досягнення в області фотографії, що сприяло публікації реалістичних
візуальних образів, а документальні фільми висвітлювали події всього світу.
Сучасна ера політичної комунікації почалася після закінчення Другої
світової війни. Їй притаманне швидке зростання телемовлення, в рамках якого
реалізована трансляція різних телевізійних політичних передач. Нинішнє
століття політичних комунікацій відзначений зростанням ролі Інтернету і
появою широкого спектру цифрових технологій. Технологічні досягнення, що
 14

призвели до розробки першого візуального браузера в середині 1990-х рр.,

коли Всесвітня павутина змінила політичні комунікації до невпізнання.
Йдеться про зростаюче розширення міжособистісних і організаційних
повідомлень електронної пошти і текстових повідомлень, пошукових систем,
розвиток блогосфери і веб-сайтів, які підтримуються політичними діячами та
соціальними мережами. «Газети, радіо і телебачення, адаптуються до
цифрового ландшафту та користуються новими можливостями
комунікаційних технологій» [16].
Якщо говорити про політичну комунікацію, то слід зазначити, що вона
не обмежується обов'язковою наявністю мовних практик з боку політиків, а
може називатися такою навіть якщо в ній беруть участь актори, лише
опосередковано пов'язані зі сферою політики – журналісти, громадяни та ін.
Політична комунікація як об'єкт систематичних досліджень почала вивчатися
в 20-х рр. ХХ століття. Увага з боку дослідників була детермінована
наступними факторами:
 Використання пропаганди і її вплив на конструювання політичного
процесу в період Першої світової війни
 Практика функціонування пропаганди в тоталітарних державах
 Переконання, що ще один збройний конфлікт неминучий, і, отже,
необхідно розробити ефективні методи впливу на потенційних
супротивників.
Політична комунікація в науковому сенсі має безпосередній зв'язок з
еволюцією західного суспільства в період закінчення Другої світової війни.
Політична комунікативістика, самостійний напрям соціальних і політичних
наук, осмислює політичну комунікацію з точки зору демократизації
політичних процесів і появи нових комунікаційних технологій і каналів
спілкування. З цього моменту в науковому світі стало популярним твердження
про те, що отримання інформації є життєво необхідним для успішного
функціонування людини в суспільстві і комунікація набуває значення
 15

ключового інструменту, яким людина може висловити свою реакцію на

навколишні зміни.
Інтернет-комунікація – є одним із різновидів спілкування, відмінною
рисою якої є опосередкованість цього спілкування комп'ютером. За
допомогою комп'ютеру в рамках інтернет-комунікації здійснюється
спілкування двох або більше осіб, при цьому комунікатори є знеособленими
для один одного, а швидкість зворотного зв'язку є миттєвою для учасників
спілкування і може висловлювати в письмовому форматі, або ж в форматі
аудіо- або мультимедіа [16] .
Віртуальне спілкування при цьому не позбавлене характеристик,
наявних в інших видах комунікації. З точки зору охоплення або ж
масштабності, інтернет опосередкована комунікація може бути масовою,
груповою та особистісною. З точки зору фактору часу, комунікація може бути
короткостроковою і довгостроковою. Прикладом короткострокової
комунікації може бути відправлення миттєвого повідомлення, а
довгострокової або безстрокової – участь в різних онлайн-конференціях. Через
канали передачі і сприйняття інформації, інтернет-комунікація може ділитися
на комунікацію з реальними людьми і уявними, які не є наявними в реальності
співрозмовниками.
Крім подібностей, якими володіє комп'ютерна комунікація з
традиційною, вона також володіє і рядом специфічних особливостей. У своїх
дослідженнях сучасних форм комунікації Л.П.Халяпіна пише про
переосмислення основних категорії теорії комунікації. Зважаючи на це, автор
виділяти кілька основних форм комунікації [17, c.38]:
 Один до одного (синхронна/асинхронна)
 Багато з багатьма (асинхронна)
 Один з декількома (синхронна)
 Асинхронна комунікація, в якій користувач шукає інформацію, яку
може дати як один, так і кілька
 16

Ще одна дослідниця інтернет-комунікації І.М. Розіна класифікує її

виходячи з параметра простору і часу. Зважаючи на це, можна виділити чотири
варіанти реалізації інтернет-спілкування [18]:
 У свій час і одне місце ведення комунікації (чати)
 У свій час і різний місцезнаходження (відеоконференцзв'язок,
телефонія)
 Різні часи, але одне місцезнаходження (форуми, блоги, соціальні
мережі)
 Різні часи і різний місцезнаходження (електронна пошта).
Серед інших основних характеристик інтернет-комунікації, що
відрізняють її від інших, можна також позначити що процес віртуального
спілкування є безмежним в контексті простору і часу, в якому воно
здійснюється. Крім цього, користувачі мережі Інтернет можуть залишатися
знеособленими, що в свою чергу забезпечує більш високу ступінь щирості, в
силу того, що його висловлювання не піддаються особистісної оцінкою
оточуючих. Це детермінує наступну особливість – як правило, висловлювання
в мережі Інтернет є більш нетипові і відмінні від висловлювань у традиційній
комунікації, що дозволяє пережити емоції, які були б недоступні для частки
індивідів в реальному спілкуванні.
Важливим моментом в інтернет-комунікації також є те, що комунікатор
сам визначає для себе одержувача інформації і коло осіб, з якими він буде
здійснювати комунікацію, виходячи зі своїх особистих інтересів і переваг.
Сучасний демократичний дискурс дозволяє перебувати в рівноправному
статусі в процесі комунікації з усіма учасниками цієї комунікації. Існує тільки
єдиний параметр придбання авторитету серед інших користувачів мовного
простору – за допомогою мовної поведінки, яка перевершує мовні навички
інших. Що стосується емоційного фону комунікації, то в інтернет
опосередкованої комунікації є в наявності так званий сурогат людських емоцій
- емодзі та емотикони. Комунікативна поведінка в інтернет опосередкованої
комунікації є більш розкута та вільна, ніж в реальному світі, що можна
 17

простежити в практиках вибору псевдоніма на різних інтернет-платформах.

Мовні практики одних платформ, при цьому можуть відрізнятися від інших,
тобто комунікатори можуть використовувати мову зрозумілий вузькому колу
осіб, включеного в даний комунікативний простір. Це відбивається і на
специфіки вираженості мови, що тягне за собою такі особливості: інтернет-
спілкування - це щось середнє між усними та письмовими формами мовлення
і використання гіпертексту як моделі упорядкування висловлювання.
В інтернет-спілкуванні також наявний специфічний формат дискурсу.
Як пише Є.Б. Штукарева, можна виділити сім типів здійснення комунікації
[19, с.194]: електронна пошта, дискусійні платформи, веб-конференції, чати,
блоги та електронні щоденники, соціальні мережі, які об'єднують людей в
локальні групи за інтересами.
Виходячи з перерахованих вище особливостей інтернет-комунікацій,
логічним є твердження про те, що інтернет опосередкована комунікація на
відміну від будь-якої іншої попередньої технології не тільки змінила
комунікативний простір і практики спілкування, а й змінила політику, і
політичний процес. Крім безлічі відмінностей між новими і старими медіа слід
виділити три фундаментальних відмінностей, які виражаються в
інтерактивності, демасифікації і асинхронности. Інтерактивність забезпечує
залучення в процес комунікації більшого кола осіб, крім цього передбачається,
що таке спілкування буде більш актуальним, ефективним і задовольнить всіх
учасників процесу спілкування. Ознака демасифікації забезпечує звернення до
кожного комунікатора в індивідуальному порядку, що дозволяє кожному
учаснику комунікативного простору відчувати свою значимість. Таким чином,
управління системою масової комунікації перейшло від виробника
повідомлень до акцентування на запити медіа-споживачів.
Завдяки взаємному, а не односторонньому спілкуванню, громадяни
більше не обмежуються голосуванням, страйками або публічними зборами і
можуть брати участь в нових політичних заходах. Люди за допомогою
інтернет-комунікацій отримують доступ до величезних обсягів інформації і
 18

мають можливість знаходити інших людей, що мають схожі політичні

погляди, для того, щоб обговорювати політичні події і проблеми. Інтернет
фактично дозволив звичайним громадянам брати участь в політичному
процесі, і надав більш демократичну і неупереджену комунікаційну
платформу, що об’єднує політичних діячів і громадян.
Порівнюючи минуле і сьогодення, в сучасному політичному спілкуванні
є кілька основних відмінностей. Перше з них – це відмінності в засобах зв'язку.
Традиційні політичні канали комунікації, такі як газети, журнали, телебачення
і радіо були замінені веб-сайтами та соціальними мережами, такими як
Facebook, Twitter, YouTube, Telegram і інші. У той час як нові медіа придбали
індивідуальне вимір, пропагандистська мова домінує в традиційній політичній
комунікації, а монологічні дискурси перетворюються в діалог, «оскільки
соціальні мережі створюють новий політичний діалог» [20, с.118]. Інтернет
став одним з опорних пунктів кампанії під час виборів, в яких політики могли
б зміцнити зв'язки зі своїм електоратом. За повідомленнями політиків стежать
журналісти, а також їхні прихильники і противники, оскільки їх повідомлення
на різноманітних інтернет-платформах є важливим джерелом інформації.
Деякі політологи стверджують, що концепція прямої демократії, в якій
всі люди можуть безпосередньо брати участь в процесі прийняття політичних
рішень, цілком реалістична завдяки широкому поширенню нових
комунікаційних технологій, оскільки вони дозволяють людям стати більш
поінформованими, що тим самим забезпечує їм потенційну можливість
формування суспільства [21]. Проте, для інших політологів Інтернет просто
пропонує нові інструменти, які нинішні правлячі еліти використовують для
збереження свого панування.
У порівнянні з іншими засобами масової інформації, Інтернет - це
технологія, яка поширюється дуже швидко і безперервно збільшує кількість
користувачів. Останні дані про використання інтернету продемонстрували, що
число інтернет-користувачів у всьому світі перевищило 7 мільярдів [22].
 19

Темпи зростання числа користувачів Інтернет вражають, в середньому

спостерігається приріст 18% нових користувачів в рік [23].
Таким чином, інтернет-комунікація як новий вид політичної комунікації
має свої відмінні від традиційної комунікації особливості, і вона являє собою
саму швидко зростаючу форму спілкування в сучасному світі.

1.3. Методологічні особливості вивчення інтернет-комунікацій у сфері

політики
Розвиток нових каналів комунікації створює нові можливості для
взаємодії громадян один з одним, для діяльності політичних інститутів та
створення сучасних політичних практик. Питання наслідків і можливостей так
званої інтернетизації в контексті наукових досліджень залишається відкритим
для теоретизування.
Інтернет офіційно існує з 1969 р. [23]. З цього ж моменту бере свій
початок надання впливу інтернету на всі сфери людського життя, зокрема і на
сферу політики. На відміну від інших засобів зв'язку - телефону і телебаченню,
Інтернету потрібно значно менше часу для масштабування свого впливу на
інтернет-користувачів. Як було відзначено в попередньому підрозділі, на
сьогоднішній день число користувачів Інтернет становить понад 7 млрд.
Людей по всій планеті. Інтернет на сьогоднішній день має право вважатися
революційним методом комунікації, з найбільшим числом комунікаторів.
Дослідження сфери Інтернету в самих різних сферах людського життя і
суспільства, призвели до появи нових дефініцій і наукових категорій. Якщо
говорити про політичні практиках, відтворюваних в мережі Інтернет, то їх
прийнято відносити в особливу категорію, яка має назву «мережевий
політики». Мережева політика досить нова категорія знань, розташована на
стику різних дисциплін, що, отже, тягне за собою проблеми методологічного
характеру.
Центральним моментом методологічних проблем дослідження інтернет-
простору як простору соціального взаємодії є відсутність науки про Інтернет,
 20

де комунікації виступали б як основний предмет вивчення. Якщо говорити про

роль Інтернету в політичному просторі, то його вплив відбувається на перетині
державного управління та інформаційних технологій з політичною наукою.
Політична наука тут виступає в якості наукового простору, який вивчає
ступінь впливу інтернет-комунікацій в конструюванні системи владних
відносин. У цьому ключі, науковий аналіз процесів, що відбуваються в мережі
Інтернет вимагає використання специфічної форми категоріальних рамок і
застосування особливого наукового мови, який би пояснював зміст
досліджуваних процесів.
Методологічна складність вивчення політичних інтернет-практик
полягає також в постійно змінюються категоріях для дослідження, швидкої
зміни понятійного апарату і появі нових дефініцій разом зі швидкою
еволюцією форм інтернет-комунікацій. Зважаючи на це використання
стандартизованого набору методів не представляється операбельним і
можливим. Аналізуючи цю проблему, Д.Н. Пєсков пише в своїх роботах про
слабкість західної політичної науки, а саме, розгляд впливу інтернету на
політику в ключі концепції інформаційного суспільства, і схиляється в бік
великих можливостей постмодернізму [24, с. 49].
Важливість постмодернізму для вивчення політичних практик в
інтернеті представляє вивченні ініціатив, що йдуть знизу, і взаємодії
громадянського суспільства з суб'єктами політики. Крім цього,
концептуальними особливостями постмодернізму, цікавими для аналізу
політичних процесів, що відбуваються в інтернет-просторі, є наступні:
 Зникнення масовості соціальної дії (демасифікація)
 Акцент на плюралістичної суспільства
 Подолання відчуження від інших
Дослідники прийшли до висновку, що таке масове включення
соціальних мас не під силу жодному з традиційних інститутів [25, с.69].
Інтернет фактично став майданчиком перетворення випадкових
індивідуальних або групових контактів у стійку форму комунікації. Такі стійкі
 21

форми комунікації найкраще можна простежити в соціальних мережах, де

кожен користувач має свій профіль, своє адресне звернення, псевдонім і
особисту інформацію, що дозволяє створювати стійкі зв'язки між
комунікаторами.
Інтернет-комунікації не тільки робить комунікацію можливої для
кожного користувача мережі Інтернет, а й об'єктивує появи у нього нових сфер
інтересів. Політика в інтернеті є однією з сфері інтересів комунікативного
простору в мережі, в якій користувачі відчувають свою причетність до
політичного процесу і приймається політичним рішеннях. Інтернет
осмислюється в контексті цього як майданчик, де відбувається обговорення
законодавчих ініціатив і конституційних рішень.
Для аналізу політичних процесів, що відбуваються всередині інтернет-
простору так само актуальне постмодерністський дискурс «різому» Ж.Делез і
Ф.Гваттарі, що означає «специфічною будовою кореневої системи,
запозиченої з ботаніки, де пагони є автономними від цієї центральної системи
і функціонують хаотично» [26]. Інтернет в цьому сенсі розуміється як
різоморф, де кожен суб'єкт мережі може бути відділений від іншого суб'єкта -
децентралізований, і ієрархічно бути незалежним від інших.
Ще одна категорія для політичного аналізу представлена теорією
постструктуралізму. Поняття «інтертекстуальність» виникло в 1967 р завдяки
працям Ю. Кристевої і означає «позначення загального властивості текстів, що
виражається в наявності між ними зв'язків, завдяки яким тексти (або їх
частини) можуть багатьма різноманітними способами явно або неявно
посилатися один на одного» [27]. Д.Н. Пєсков, таким чином, зазначає, що
«Інтернет по суті являє собою великий інтертекст епохи постмодерну, а
постмодернізм можна використовувати в якості ідейного осмислення
Інтернету» [24]. Інтернет-комунікацій в свою чергу притаманні всі основні
ознаки поняття інтертекстуальності, такі як деперсоналізація автора,
децентрованності суб'єкта та його цитатність.
 22

Говорячи про межі науки про інтернет-просторі, Д.Н. Пєсков також

звертає увагу і на наявність не стикування між методологією політичної науки,
яка займається опис соціальних трансформацій, які спричиняє появу нових
технологій, з дискурсом інтернет-науки [24, c.50]. Автор вказує на те, що
технічно опосередковані канали комунікації розглядаються сучасною
політичною наукою в якості доповнення вже існуючих інститутів. Про це ці
зміни теоретизує тільки з точки зору змін в політичних практиках, тоді як вони
в цілому сприяють розширенню поняття політичного простору [24, с.51].
Віртуальний простір продукує зміни в світовій політиці, що проявляється в
різних хакерських атаках на урядові веб-сайти і портали, технологіях чорного
PR, пропагуванню на різноманітних інтернет-платформах, кібертероризму та
ін. Крім цього, Інтернет активно використовується під час виборчих кампаній
в якості технології просування кандидата на виборах та технології охвату
потенційного електорату.
Особливістю інтернет-комунікацій є те, що вони здатні впливати не
тільки на віртуальне життя користувачів, а й виявлятися в реальному житті
людей і бути частина їх буденності. Діяльність влади, активно ведеться в
Інтернеті і використання ними ж інтернет-технологій, робить їх частиною
інтернет-простору. Це утворює нові спільноти громадян, які виявляють себе в
рамках віртуального простору і вільні від географічних рамок і культурних
умовностей.
У цьому ключі можна виділити кілька нових категорій: netizen (інтернет-
громадяни) і «e-govemment» (електронне держава) [28]. Перша категорія
представляє собою співтовариство людей, які використовують інтернет для
участі в політичному житті, участі в прийнятті політичних рішень і
забезпечення зворотного зв'язку з суб'єктами політики. Однак в різних
політичних реаліях різних держав процес відбувається теж по-різному. Для
деяких держав Інтернет являє собою майданчик, де діє не тільки електронний
уряд, а й електронний парламент або електронне правосуддя. Тоді як в інших
державах, інтернет-простір використовується лише як додаткова можливість
 23

для підтримки своїх функцій органами виконавчої влади, тобто обмежується

тільки лише інфокомунікаційною функцією електронного уряду.
Ще однією методологічною особливістю інтернет-комунікацій є те, що
в процесі дослідження неможливо дати чітке і інструментальне визначення
поняттю «Інтернет», як і неможливо охарактеризувати чітко ті наслідки на
життя суспільства, що він завдає. Поки що, для багатьох міждисциплінарних
досліджень цієї технології, постає складна картина того, як інтернет
використовується людьми або організаціями, як інтернет впливає на
традиційні засоби масової інформації і моделі їх використання, як інтернет
використовується в таких областях, як політика, освіта, дослідницька
діяльність і маркетинг, досягнень в області технологій. На додаток до
зростаючої кількості інтернет-досліджень, додаються також питання, як і чому
дослідники комунікації вивчають цю нову середу. В якості прикладу одної
відповіді на запитання, чому дослідники комунікації мають вивчати Інтернет,
Ш.Рафаелі заявив: «всі форми контенту збираються онлайн» [29].
Нещодавно, в зв'язку з розширенням використання Інтернету для
дослідження комунікацій, Стемпель і Стюарт написали: «Інтернет пропонує
нові можливості для дослідження аудиторії і контент-аналіз, але старі
дослідники роками вдаються до традиційних методів дослідження». Вони
стверджують, що ця нова технологія надає як можливості, так і проблеми для
дослідників комунікації.
Виділені в попередньому підрозділі дипломної роботи підходи,
дозволяють зрозуміти яким чином саме поняття
Інтернет і здійснюваної в ньому комунікації еволюціонувало і набуло нових
категорії для вивчення. Дослідження Інтернету пройшло довгий шлях від
просто «комп'ютерної мережі і протоколів для обміну даними» до концепції
глобального перетворення всієї соціальної і політичної системи.
На даний момент базою дослідження Інтернет-комунікацій є синтез
системного аналізу та структурно-функціонального методу. Що стосується
системного підходу, то він цікавий для вивчення інтернет-комунікації в
 24

контексті її впливів на політичні та управлінські рішення. Структурно-

функціональний метод виступав як пояснення структурних особливостей
механізмів прийняття політичних рішень і встановлення взаємозв'язків.
Говорячи про методи, також, для дослідження інтернет-комунікацій цікавий
метод концептуального моделювання, який пропонує інтегральну модель
процесу прийняття рішень в синтезі структурного і динамічного аспекту.
Основні форми інтернет-участі громадян, що впливають на процес прийняття
рішень за допомогою комунікації, дозволяє визначити типологічний метод.
Експертний метод дозволяє оцінити рівень впливу інтернет-комунікацій на
прийняття політико-керівних рішень та позначити критерії ефективності
впливу в Інтернеті на громадян в прийнятті послідуючих рішень, які
впливають на політичний процес.
Таким чином, дослідження технічно-опосередкованої комунікації несе в
собі величезний інноваційний потенціал. З огляду на швидкозмінних змін
характеру комунікацій в інтернеті, в політичній науці існує запит існування
дослідницької парадигми, що також змінюється.

Висновки до розділу 1
Процес комунікації людей є одним з найстаріших і інтенсивно
розвиваються процесів соціальної взаємодії. За допомогою комунікації
відбувається конструювання і підтримання взаємодії між людьми в умовах
масового або міжособистісного спілкування.
Проблема комунікації отримала широкий дослідницький резонанс в XX
столітті. Досліджуючи масову комунікацію, як основний вид соціального
спілкування. Завдяки М.Веберу були розроблені структурно-функціональний
і соціокультурні підходи, що пояснюють процес комунікації. Т. Парсонс і Р.
Мертон в своїх роботах використовували системний похід, який представляє
собою аналіз передачі інформації в різних системах, а також виступає як
метод, що пояснює гетерогенність смислів одного і того ж тексту, мовне
вираження і структуру текстів. Крім вищенаведених підходів, в дослідженнях
 25

комунікативних теорій зустрічаються так само раціоналістичний і

ірраціоналістичний підхід вивчення комунікацій.
У 90-х рр. ХХ століття стали популярні так звані «соціальні підходи до
комунікації», а з початку ХХI століття комунікацію стали розглядати з огляду
на появу нових комунікаційних технологій, які дозволили перевести масову і
міжособистісну комунікацію в віртуальну площину. У всьому різноманітті
наукових підходів до комунікації можна виділити два ключові тези:
«Соціальна комунікація являє собою рух смислів в соціальному часі і
просторі» і «комунікація як атрибут сучасного суспільства».
Основним інструментом сучасних технічних прийомів, якого
здійснюється комунікація є Інтернет. Інтернет являє собою автономну
підсистему, яка представляє собою процес передачі інформації між
громадянами і політичними елітами в політичному просторі. І якщо найраніше
уявлення про політичні комунікаціях пов'язано з розвитком представницьких
демократій в VIII-IXX ст., Коли громадяни і політики були пов'язані
безпосередньо через агітацію на виборах, зустрічах в меріях, за допомогою
друкованих листівок і плакатів, а також місцевих мітингів і демонстрацій, то в
епоху онлайн-комунікацій спілкування політиків і громадян відбувається
опосередковано, за допомогою каналів комунікації, представлених
Інтернетом.
У інтернет-спілкуванні наявний специфічний формат дискурсу, в якому
можна виділити сім типів здійснюваної комунікації: електронна пошта,
дискусійні платформи, веб-конференції, чати, блоги та електронні щоденники,
соціальні мережі, які об'єднують людей в локальні групи за інтересами.
Інтернет-опосередкована комунікація на відміну від будь-якої іншої
попередньої технології не тільки змінила саме комунікативний простір і
практики спілкування, а й змінила політику, і політичний процес. У порівнянні
з іншими засобами масової інформації, Інтернет – це технологія, яка
поширюється дуже швидко і безперервно збільшує кількість користувачів.
 26

У той же час, дослідження Інтернет-комунікації мають цілий ряд

методологічних проблем, основна з яких - це відсутність науки про Інтернет,
де комунікації виступали б як основний предмет вивчення, а також постійно
змінюються категорії для дослідження. Інтернет і здійснювана в ньому
комунікація постійно еволюціонує і набуває нових категорії для вивчення, а
дослідження Інтернету пройшло довгий нехай від просто «комп'ютерної
мережі і протоколів для обміну даними» до концепції глобального
перетворення всієї соціальної і політичної системи.
 27

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНТЕРНЕТ

ПРОСТОРУ ЯК ЧАСТИНИ СУЧАСНОГО ПОЛЯ ПОЛІТИКИ
2.1. Політичний ринок як простір застосування інтернет-
комунікативних технологій
Роль професіоналів в області політики (лобістів, консультантів зі зв'язків
з громадськістю, консультантів з питань комунікацій та засобів масової
інформації і т.д.) має дуже важливе значення в так званому четвертому столітті
політичних комунікацій [30]. Четверте століття політичних комунікацій
характеризує вибух різних цифрових мультимедійних платформ,
перевантаження інформацією та комунікацією в мережах як доповнення до
ієрархій. Як традиційні засоби масової інформації, так і соціальні мережі
піддаються медиатизации, і таким чином, стають домінуючими в логіці
новинних ЗМІ і оформлення поля сучасної політики.
В публічній сфері медіатизоване політичне спілкування стало життєво
важливим для політичної боротьби між різними суб'єктами влади, а
встановлення порядку денного, фахівцями в області політики, перетворило
публічну сферу в арену впливу. Результатом цього стала поява організованих
інтересів в інтернет-просторі, з діючими всередині нього комунікаторами, що
потенційно впливають на політику. Сьогодні в нас є медіа-форма демократії,
в якій держава, організовані інтереси і роздрібнена громадська сфера
взаємодіють і створюють канали впливу, від яких виграє, в основному, мала
кількість привілейованих політичних діячів.
Інтернет-комунікативні технології стають важливим інструментом для
трансформації практики політичного спілкування, і потенційного отримання
владних преференцій за допомогою їх застосування політичними акторами.
Інтернет осмислюється у вигляді інструменту, доступного для будь-якого
користувача, де будь-хто може бути учасником комунікативного простору.
Однак, щоб в повній мірі використовувати Інтернет, як і раніше потрібні
значні ресурси, час і мотивація. Люди, які можуть собі це дозволити, які
можуть фінансувати правильну цифрову стратегію, створюють серйозний
 28

дисбаланс в політиці на їх користь. В цьому сенсі інтернет-комунікативні

технології являють собою один з інструментів політичного ринку.
Політичним ринком позначається «система виробництва і розподілу
політичних товарів та послуг, яка відносно ефективно забезпечує узгодження
значного числа інтересів, конкуруючих між собою продавців (партій,
політиків, бюрократії) і покупців (виборців, громадян)» [31, с. 14]. Всі актори
політичного ринку діють в рамках досягнення своїх інтересів і цілей і
представляють його як простір, де здійснюється обмін передвиборних
обіцянок кандидата на відданий за нього голос в ході виборів. Не завжди саме
перемога на виборах є метою на арені функціонування політичного ринку, так
само інтерес може представляти нарощування підтримки електорату з того чи
іншого питання, отримання лояльності громадян та ін.
Таким чином, політичний ринок як простір застосування інтернет-
комунікативних технологій, слід розглядати як сферу просування політичних
товарів і послуг за допомогою використання комунікативних інструментів. У
цьому сенсі основними елементами виступають виробники товару (політичні
суб'єкти) і споживачі цього товару (громадяни, політичні організації, окремі
соціальні групи і ін.). Інтернет-комунікації представляють інтерес для обох
сторін політичного ринку, як з боку виробників товарів і послуг, так і з боку
споживачів.
Політики спільно зі своєю командою можуть використовувати Інтернет,
щоб підтримувати контакт з уже наявними прихильниками і формувати новий
електорат. Чати, блоги, соціальні мережі і веб-сайти активно
використовуються політичними акторами і є ресурсами для підтримки
контактів з прихильниками своїх політичних ідей. Це дозволяє прихильникам
формувати спільноту і отримувати останні новини про кандидата. Процес
залучення нових прихильників спирається головним чином на веб-сайти,
підтримувані кандидатом, та його співробітниками. Політики можуть також
отримати підтримку через блоги, які ведуть люди, офіційно не пов'язані з
кандидатом, а також за допомогою електронних листів для блогерів і
 29

традиційних ЗМІ, пошукових систем і загальних джерел інформації, таких як

Вікіпедія.
Такий спрощений спосіб прямого контакту політиків з виборцями має
також деякі недоліки. Політичні опоненти можуть використовувати ті ж самі
технології, щоб підривати конкурентних для них кандидатів. На початку 2007
року Джон Едвардс проілюстрував, що кандидати також можуть завдати
шкоди власним кампаніям при спробі використовувати блоги, в силу того, що
інформація в Інтернеті неконтрольована і доступна для широкого числа
користувачів [32].
Ще однією перевагою інтернет-технологій є можливість здійснення
миттєвих комунікацій, завдяки використання месенджерів і різних соціальних
мереж, таких як Twitter, Facebook і Instagram. Здатність Інтернету
забезпечувати миттєвий зв'язок по всьому світу дає змогу невеликим групам
людей, які можуть бути розкидані по всій країні, об'єднуватися і мати думку,
яку неможливо не враховувати, що певним чином трансформує політику. Цей
аспект Інтернету дозволяє навіть дрібним партіям знаходити своїх
шанувальників, які поділяють їхні погляди і позиції, що в свою чергу спонукає
їх здійснювати ще більш активну комунікацію в мережі. Дослідники вважають
що це може спричинити за собою і негативний ефект: невеликі політичні сили
можуть зосередитися на колективних думках, які вони поділяють, та
ігнорувати інший світ [33].
З позитивного боку, Інтернет створив свого роду демократизацію
політики, коли навіть самий необізнаний виборець має можливість поділитися
своїми думками і переконаннями, створюючи рівне ігрове поле, яке, прямо
скажемо, ставить в безвихідне положення авторитетних політиків і політичні
партії. Політики все ще борються з використанням технологій як нового
засобу спілкування зі своїми виборцями. Хоча більшість з них
використовують соціальні мережі для спілкування, вони роблять це невміло, і
невелика помилка може бути миттєво збільшена силою онлайн-спілкування.
Ви не можете видалити поганий твіт або пост в Facebook або Instagram. І
 30

навпаки, деякі політики, розуміють, що Інтернет є потужним інструментом для

мікротаргетінга, засобом щоб донести певну інформацію до невеликої групи
людей для того щоб вплинути на їх рішення. За думкою американських
дослідників, інтернет-комунікація для політиків – це своєрідне поле побудови
діалогу з виборцями, яке гарантує що вони віддадуть свій голос за цього
кандидата у день виборів [33].
Крім того, спілкування в мережі може бути для політиків джерелом для
здійснення аналітики з боку команди кандидата. Зважаючи на це, аналітика
національних виборів стала настільки гідною в розборі даних про вибори, що
результати президентських виборів можуть бути відомі ще до того, як виборці
підуть на виборчі дільниці. Така гіпотеза дає нам право думати про те, що
інтернет-комунікації в майбутньому можуть докорінно змінити процес
виборів та їх результати. Суть в тому, що Інтернет - це не просто чергова
технологічна еволюція, це не остання версія друкованого верстата. Це масова
революція в сфері комунікацій, і її вплив на політичний дискурс ще підлягає
всебічному осмисленню.
Інтернет-комунікація є також важливим інструментом у внутрішній
комунікації політиків. За допомогою інтернету, можна, наприклад, передати
повідомлення партнерам по коаліції про діяльність, яка відбувається в
парламенті. Електронна пошта допомагає політикам узгодити єдине
повідомлення від імені всієї політичної сили. Можливість залишатися онлайн
та швидко передавати повідомлення, дозволяє політичним акторам щодня
брати участь в політичній роботі. Технології інтернет-спілкування
уможливлює прискорення поширення повідомлень і дозволяє охопити
одночасно велику кількість комунікаторів.
У ключі цього доцільним є визначення ролі Інтернету в глобалізації
політичного процесу. Завдяки миттєвості доставляються повідомлень,
незалежно від географічного положення комунікаторів, в більшій мірі стало
можливе існування глобальних груп за інтересами та створення цілих бізнес-
організацій. Крім того, Інтернет змінив процеси колективного пізнання в
 31

суспільстві, кажучи категоріями Дугласа Норта [33, с.59]. Велика частина того,
що відбувається в Інтернеті, особливо в десятках тисяч онлайнових
дискусійних груп, полягає в тому, що люди, які мають щось спільне,
збираються разом, щоб відповісти на питання один одного, обговорити
проблеми та поділитися новинами. Іншими словами, люди в основному
використовують Інтернет, щоб формувати колективне судження, і роблять
вони це, як зазначає автор, на основі «надзвичайного різноманітності спільних
інтересів». Величезна різноманітність соціальних механізмів, як спонтанних,
так і запланованих, виникала протягом всієї історії, Інтернет - це всього лише
ще один з цих механізмів.
В цілому Інтернет робить видимими деякі важливі соціальні процеси і
змінює наше розуміння громадянського суспільства і є направляючої в діях
політиків і конструювання всього політичного ринку в цілому. У той же час,
незважаючи на революційну сутність інтернет-комунікації як частини
функціонування політичного ринку, в цій технології є в наявності і ряд
проблем. Перша проблема пов'язана з неможливістю використовувати
інтернет-комунікацію політичних акторів з виборцями в силу відсутності
доступу до мережі Інтернет. Значна частина населення не має доступу до
Інтернету, і навіть при збільшенні доступу в майбутньому деякі громадяни все
ще можуть бути не підключені до Інтернету, наприклад люди старшого
покоління [34]. Люди з вищим рівнем освіти, технологічно обізнані і мають
більш високий дохід, в даний час мають більший доступ до технологій, ніж
інші. Громадяни, які мають доступ до мережі Інтернет, мають більше
можливостей брати участь в політичному процесі і формуванні порядку
денного.
Вплив Інтернету також буде в значній мірі залежати від мотивації
громадян шукати інформацію в Інтернеті, чого може не відбутися. Історично
склалося так, що більшість громадян ніколи не були повністю проінформовані
і залучені в політичний процес, тому що це вимагає часу та зусиль, яким багато
громадян не можуть присвятити свій час. Громадяни також можуть вибирати
 32

тільки доступ до тих сайтів, які відображають їх власні точки зору, та сайтів з
альтернативними точками зору. На відміну від таких засобів масової
інформації, як телебачення і радіо, де громадяни мають обмежений вибір і
можуть випадково бути представлені альтернативними точками зору, вибір в
Інтернеті практично необмежений, і альтернативні точки зору можуть бути
взагалі не розглянуті користувачем. Що може викликати посилення почуття
відчуження. Це скоріше може привести до «більшої роздробленості та
дисоціації електорату, ніж до активного та широко інформованого
електорату» [35].
Безпека в мережі також є проблемою, існує ймовірність того, що
матеріал може бути змінений або видалений, або може бути доступний тільки
для певного кола осіб для того, щоб регулювати транслювання інформації.
Інтернет також пропонує учасникам комунікації статус анонімності, який
може бути шкідливий для цивільної відповідальності. В якості глобальної
комунікаційної середовища Інтернет може також пом'якшувати відмінності
між усім населенням і окремими політичними групами, що може розглядатися
як загроза окремих культур.

2.2. Інтернет - інструмент звільнення vs інструмент підпорядкування

«Публічна сфера» - це те, що німецький політичний філософ
Ю.Хабермас назвав тією частиною суспільного життя, де звичайні люди
обмінюються інформацією і думками щодо виборів, питань зовнішньої та
внутрішньої політики. Філософ стверджував, що демократичні революції
XVIII в. відбувалися в кав'ярнях і заочних комітетах, про що повідомлялося, в
наслідку, в газетних заголовках, де громадяни сперечалися про те, який дизайн
управління можливий в суспільстві за відсутності короля. Те, що ми називаємо
державним управлінням, могло виникнути тільки з громадської думки.
Хабермас писав: «під публічною сферою ми маємо на увазі перш за все
область нашого соціального життя, в якій може формуватися така річ, як
громадська думка» [36, с. 9].
 33

Проблема з публічною сферою протягом останніх шістдесяти років

мовних комунікацій полягала в тому, що невелика кількість людей
використовували комунікаційні технології для формування громадської думки
всього населення. Засоби для створення і поширення медіа контенту, який міг
би впливати на громадську думку - журнали, газети, радіо і телевізійні станції
- доступні лише небагатьом. Так само, як книги колись були занадто дорогими
для всіх, крім небагатьох, тоді як Інтернет є технологією, яка змінила це. За
допомогою Інтернету були різко скорочені бар'єри для публікації і мовлення
[37, с 225]. І хоча ці технологічні можливості з'явилися не так давно, проте
темп їх розвитку та залучення користувачів надзвичайно високий.
Таким чином, Інтернет являє для сучасного світу технологію, що
дозволяє моделювати та вміщати в себе публічну сферу, відтворену
комунікаціями, звертаючись до логіки Ю. Хабермаса. Для політичної науки ця
особливість Інтернету становить інтерес у вигляді вивчення її з точки зору
інструменту звільнення або ж інструменту підпорядкування. Ця двоїстість
Інтернету, як інструменту просування демократії чи авторитаризму, або
одночасно і те й інше, є складним моментом для дослідження. Одні дослідники
вважають, що Інтернет - це технологія, яка дозволяє вільно висловлювати
думки, інші - що Інтернет діє як політичний клапан, який дозволяє диктаторам
залишатися при владі.
Кожна комунікаційна технологія змінює управління і політичні процеси.
Кандидати під час виборчого процесу є умовно те ж саме, що і будь-який
товар, передвиборні обіцянки якого продаються в обмін на голоси виборців. В
епоху ЗМІ, кількість грошей, яке кандидат може витратити на телевізійну
рекламу, є найбільш важливим фактором, що впливає на успіх під час виборів.
Тепер, коли Інтернет перетворив кожен робочий стіл в друкарський верстат,
радіомовну станцію і місце збору і поширення інформації, то кандидати, які
не мають значних ресурсів, можуть все ж можуть складати конкуренцію в
передвиборній гонці.
 34

У ключі цього, питання того, чим же являє собою Інтернет - інструмент

звільнення або ж інструмент підпорядкування, є дискусійним. З одного боку,
Інтернет - це інструмент, який надає величезну владу, широким верствам
населення, і є простором для конкуруючих «фракцій», що необхідно для
здорової демократії, а з іншого, дає величезну владу елітам, які вже мають
багатство і владу. Єдине, що залишається точно і безперечно - це теза про те,
що Інтернет ключовим чином впливає на політику. Згідно зі звітом
дослідження про «впливів Інтернету на політику», проведеному в 12 різних
країнах в 2019 році, 78% респондентів зазначили, що Інтернет робить
громадян більш обізнаними про поточні політичні події. Однак, в той же час
72% опитаних заявили, що ці інтернет-технології полегшили маніпулювання
чутками і неправдивою інформацією [38]. До слова, 68% вважає соціальні
мережі основним джерелом інформації, поряд з іншими ЗМІ.
Таким чином, інтернет-опосередковані комунікація - це важлива частина
повсякденності кожної людини і частина його свободи. В Інтернеті люди
звертаються до подібних за поглядами комунікаторів, утворюючи тим самим
специфічну публічну сферу, вступають в дискусії з тими, чию думку вони не
поділяють, та стають частиною тієї чи іншої ідеології. Важливим моментом в
контексті Інтернету як інструменту свободи є анонімність. Саме анонімність
створює хибне відчуття «невидимості» і безкарності, що дозволяє
користувачам відчувати себе вільно в мережі і формулювати в цьому просторі
міркування, які недоступні їм у реальному світі. У той же час, алгоритми
соціальних мереж «позбавляють» користувачів свободи вибору інформації.
Говорячи про те, що Інтернет являє собою безмежний простір, що дозволяє
користувачам звертатися до інформації різного змісту, потрібно враховувати
той момент, що алгоритми соціальних мереж налаштовані таким чином, що
людина обирає інформацію з тієї що є.
Американські дослідники відзначають, що те, як ми отримуємо доступ
до новин, і сам характер політичної комунікації, зазнало радикальних змін з
моменту появи соціальних мереж [39, с. 223]. Прогнозуюча аналітика надає
 35

соціальним мережам, таким як Facebook, Instagram і YouTube, нові

інструменти для націлювання на виборців. Таке політичне «мікро-
націлювання» виборців дозволяє політичним кампаніям діяти при відносно
низьких витратах і практично без обмежень з боку регулюючих органів. У той
же час Facebook є основним джерелом політичної інформації для великого
числа людей, як на території США, так і на території європейських держав.
Недавнє дослідження, проведене Дослідницьким центром США, показало, що
більш ніж 60% американців дізналися про президентські вибори в 2016 році в
Facebook [40].
Багато політичних діячів, вчені і журналісти вважають, що Facebook і
Twitter могли внести істотний внесок в обрання Дональда Трампа 45-м
президентом Сполучених Штатів. Основні канали комунікації кампанії
Трампа були представлені соціальними мережами, і як повідомляється, в ході
передвиборної кампанії Трампа було витрачено 44 мільйони доларів на
Facebook, і було запущено 175 000 варіантів політичної реклами. Опонент
Д.Трампа Хілларі Клінтон витратила 28 мільйонів доларів на соціальні мережі,
і її виборча кампанія в більшій мірі залежала від охоплення традиційних ЗМІ.
Цей досвід використання інтернет-технологій в ході виборів демонструє
нам, що цей новий спосіб ведення кампанії може мати великі, і, можливо,
небажані наслідки для результатів виборів і функціонування демократичних
інститутів - особливо з урахуванням недавніх скандалів з Cambridge Analytica
(пов'язаних з прямим несанкціонованим доступом до облікових записів людей
[41]). Свобода в Інтернеті безпосередньо пов'язана з категорією
конфіденційності, Ш. Зубофф в своїй книзі «Епоха спостереження
капіталізму» [42] наводить тезу про те, що наша поведінка в Мережі
змінюється, якщо ми почуваємо, що за нами стежать. Коли індивід не є
абсолютно анонімним в мережі Інтернет, то його практики спілкування
видозмінюються і є більшою мірою обмеженими і затиснутими, ніж, коли він
переконаний у своїй знеособленості.
 36

На сьогоднішній день різні Інтернет-ресурси і соціальні мережі являють

собою інструмент для збору психографічних факторів. «Наші дані не просто
збираються і продаються в Інтернеті, а й використовуються корпораціями,
щоб направити нас до дій, які будуть для них найбільш прибутковими» [42].
Таке спостереження - державне і корпоративне, позбавляє інтернет-
користувачів почуття свободи, де фактичний контроль над конфіденційністю
здійснюється самими Інтернет-платформами. Крім того, завдяки можливостям
мікротаргетінга ми можемо отримувати в мережі цілий пул дезинфорамуючої
нас інформації. Крім того, алгоритми збору даних сприяють посиленню
існуючої думки. За словами американського журналіста Мостафа М. Ель-
Бермави: «Глобальне село, яке колись було Інтернетом, було замінено
цифровими острівцями, які знаходяться в ізоляції і з кожним днем все більше
віддаляються один від одного» [43].
Ще одним важливим моментом в дискусії «Інтернет - інструмент
звільнення vs інструмент підпорядкування» виступає питання про
застосування Інтернет-технологій для нарощування владного потенціалу в
авторитарних режимах. У певному сенсі нові комунікаційні технології
полегшують авторитарним режимам моніторинг політичних активістів.
Створюючи власні персональні веб-сторінки або сторінки в Facebook,
активісти в таких країнах, як Іран, фактично надають досьє про себе, яке в
колишні часи урядовим службам доводилося збирати самостійно і з великими
труднощами. Службам безпеки стало легше стежити за дисидентами, так як
вони можуть відслідковувати групи в Інтернеті, в яких вони складаються. В
авторитарних режимах комунікація, яка є в Інтернеті, не захищена та не є
конференційною, може слугувати приводом для обмеження свободи.
Осмислюючи інтернет-комунікацію з точки зору її безмежності і
свободи від цензури та інших видів регулювання, варто відзначити що вона
саме така в демократичних режимах. В авторитарних ж, існуючі політичні
структури не піддані загрозам жодного з недавніх протестів, виражених в
мережі, навпаки, уряди в цій режимах не тільки витримали ці протести, але і
 37

дуже швидко адаптувалися (наприклад, авторитарні уряди відключають

покриття мобільного зв'язку або маніпулюють можливістю спілкування за
допомогою своїх інтернет-провайдерів під час чутливих політичних подій),
що позбавляє комунікаторів можливості безмежно здійснювати спілкування.
Іншим важливим чинником, що детермінує роль Інтернету в
політичному житті, слід зазначити саму специфіку контенту, що міститься в
мережі. Говорячи про те, що Інтернет дозволяє всім без винятку користувачам
інтернет-технологій брати участь в політичному процесі, не можна упускати
такий важливий фактор, як мотивація в цій участі. Дослідники стверджують,
що Інтернет не тільки витісняє інформативні засоби масової інформації, такі
як газети, телебачення і радіо, але також надає великі обсяги іншого, менш
корисного контенту. Молоді і менш освічені громадяни, на думку дослідників,
переважно використовують Інтернет в якості розважального ресурсу, стаючи,
таким чином, менш втягнутими в політичне життя. Таким чином, Інтернет, з
одного боку дав можливість здійснювати вільну ніким неконтрольований
комунікацію, а з іншого позбавив сенсу комунікаторів участі в політичному
житті, з огляду на існування розважального контенту.
Крім того, соціальні мережі, які використовуються людьми в якості
платформ для здійснення комунікації, дозволяють людям задовольняти
бажання спілкування один з одним, але в той же час являють собою комерційні
платформи, мета яких в першу чергу задовольнити потреби акціонерів. Їх
бізнес-модель передбачає та існує не для підтримки аргументованого дискурсу
та інших демократичних процесів, а перш за все задля спостереження, що
дозволяє витягувати дані і використовувати їх для розробки та продажу таких
продуктів, як цільова реклама і пропаганда, а також нових послуг на основі
штучного інтелекту. Ми могли б використовувати існуючі соціальні мережі в
демократичних цілях, але тільки обмежено, тому що в істинності ці системи
були призначені для інших цілей.
Ця тема піднімає питання впливу соціальних мереж на те, як ми, країна
або суспільство, керовані. Якщо ми згодні з тим, що «демократія - це система
 38

правління, в якій громадяни здійснюють владу шляхом голосування» [44, с.

33], що може бути зроблено шляхом офіційних виборів, референдумів або
інших способів вираження індивідуальної точки зору, то негайна відповідь на
це питання полягає в тому, що ЗМІ посилюють демократію. Однак сенс
питання полягає в тому, чи підвищує соціальна мережа в цілому якість
правлячих товариств або невеликих груп.
У минулому, в до-цифрову епоху, висловлювання думок було дорогим з
фінансової точки зору. Якщо ви хотіли поширити свою точку зору, вам
довелося б заплатити за неї або знайти спонсора. Це природним чином
обмежило кількість думок, які розповсюджуються у відкритому доступі. В
результаті було складно поширювати якісь окремі ідеї. Сьогодні поширення
ідеї по всьому світу можна практично безкоштовно. Будь-хто може вільно
поширювати свою точку зору, включаючи тих, хто дотримується дуже
радикальних поглядів. Згідно із законом статистики завжди знайдуться ті, хто
погодиться з цими ідеями, навіть на рівні підготовки до дій. Письменник-
фантаст Станіслав Лем висловив це так: «До того, як скористатися Інтернетом,
я не знав, що в світі так багато людей, які не вміють якісно осмислювати
інформацію і готових на найодіозніші дії» [45, с.92].
Управління системами соціальних мереж запевняє нас, що вони
докладають всіх зусиль, щоб обмежити поширення радикальних ідей. Але їх
фінансова модель, на жаль, проти них: скорочення ідей призведе до
скорочення числа передплатників, що призведе до зменшення кількості
рекламодавців, які є джерелом життєвої сили соціальних мереж.
І нарешті головне питання дискусії про інструментальну суті Інтернету
– це свобода слова. У 1990-х роках, коли Інтернет почав комерціоналізуватися,
було широко поширена думка, що технології прискорять глобальне
поширення демократії [46]. Дизайн самого Інтернету - децентралізована
мережа, яка дає можливість людям вільно спілкуватися і обмінюватися ідеями
та інформацією, що відображає ліберальні принципи. Будучи американським
нововведенням, Інтернет і що послідувала за цим інформаційна революція
 39

свідчили про достоїнства демократії і, мабуть, зміцнювали позицію

Сполучених Штатів як світової наддержави.
Однак, всупереч прогнозам про марність контролю в століття
інформації, Китай в кінцевому підсумку розробив найскладнішу в історії
систему цензури на національному рівні: «Золотий щит». Інші недемократичні
держави також вклали значні ресурси на захист і контроль своєї внутрішньої
«інформаційного середовища». Близько восьми років тому авторитарні уряди
почали отримувати вигоди від своїх інвестицій в інформаційний контроль і
освоєння інструментів інформаційного століття. Дії Росії, Китаю і
терористичних мереж, таких як «Ісламська держава», спростували
загальноприйняту тезу попередніх двох десятиліть і продемонстрували, що
інформаційні технології можуть використовуватися для використання
вразливості демократії для просування персональних інтересів.

2.3 Нові медіа: соціальні мережі як специфічний вид

політичної інтернет-комунікації
Нові медіа в політиці - це форми комунікації, які полегшують
виробництво, поширення і обмін політичним контентом на платформах і в
мережах і забезпечують взаємодію і співпрацю кандидатів під час виборчої
кампанії [47]. Вони з'явилися в кінці 1980-х років, коли розважальні
платформи, такі як радіо-шоу, телевізійні ток-шоу і газети таблоїдного
формату, взяли на себе провідні політичні ролі і породили інформаційно-
розважальний жанр політичного характеру.
Наступний етап у розвитку нових медіа розвертався в зв'язку із
застосуванням новітніх технологій цифрового зв'язку в політиці, що
уможливило створення абсолютно нових способів зв'язку комунікаторів і
систем доставки контенту. Починаючи з середини 1990-х років, нові політичні
медіа-платформи швидко розвивалися, охоплюючи сайти з інтерактивними
функціями, дошками обговорень, блогами, онлайн-платформами, які
використовуються для збору коштів, сайтами для організації зустрічей і подій
 40

[48]. Громадськість стала більше брати участь у фактичному виробництві і

розповсюдженні політичного контенту, а громадяни були свідками подій, які
журналісти не висвітлювали.
Третій етап у розвитку нових медіа відзначений новаторською
стратегією ведення передвиборної кампанії. Коли командами кандидатів на
виборах стали і використовуватися передові функції цифрового медіа, з метою
використання потенціалу соціальних мереж для створення підтримки на
виборах, розширення електорату та впізнаваності кандидата до нього.
Соціальні мережі стали використовуватись для збору даних про політичні
уподобання людей, з подальшим створенням профілів окремих груп виборців
в Мережі і поширення індивідуальних звернень всередині цих груп.
Варто також відзначити, що поява нових медіа за останні три десятиліття
ускладнило систему традиційних ЗМІ [49]. Застарілі засоби масової
інформації, що складаються з усталених засобів масової інформації, що
передують Інтернету, таких як газети, радіопередачі і телевізійні новинні
програми, співіснують поряд з новими засобами масової інформації, які є
результатом технологічних інновацій (веб-сайти, блоги, платформи для
обміну відео, цифрові додатки і соціальні мережі). Нові засоби масової
інформації можуть передавати інформацію безпосередньо окремим особам без
втручання редакції або інших відомств, які є невід'ємною частиною застарілих
форм. Таким чином, нові засоби масової інформації на думку дослідників
привносять підвищений рівень нестабільності та непередбачуваності в процес
політичної комунікації.
Відносини між традиційними і новими медіа симбіотичні. Застарілі ЗМІ
включили нові медіа в свої стратегії звітності. Традиційні ЗМІ
використовують інтернет-технології в своїй діяльності і поширення матеріалу
відбувається за допомогою використання старих і нових комунікаційних
платформ. Вони покладаються на нові джерела інформації для задоволення
постійно зростаючого попиту на контент. Незважаючи на конкуренцію з боку
нових засобів масової інформації, аудиторія традиційних засобів масової
 41

інформації залишається масової, хоч і не такою масовою як це було в

минулому. Нові медіа також використовують як інструмент легітимності і
популяризації свого контенту досвід традиційних ЗМІ.
Засоби масової інформації відіграють важливу роль у демократичному
суспільстві [50, с.102]. Їх основна мета - інформувати громадськість, надаючи
громадянам інформацію, необхідну для прийняття виважених політичних
рішень. Вони встановлюють порядок денний для публічного обговорення
проблем і актуалізують питання для політичної комунікації. Вони також
сприяють створенню товариств людей за схожими інтересами та вирішення
соціальних проблем. Що стосується нових медіа, то вони забезпечують
безпрецедентний доступ до інформації і можуть охоплювати навіть
незацікавлені аудиторії через персоналізовані однорангові канали, наприклад
такі як Facebook або Instagram. Крім цього, державні посадові особи
піддаються більш ретельному контролю, завдяки можливостям нових медіа, а
питання і події, які можуть виходити за рамки компетенції звичайних
журналістів, можуть стати відомими серед громадськості.
У той же час, нова ера ЗМІ загострила тенденції, які підірвали ідеальні
цілі демократичної преси. Засоби масової інформації поширюють величезну
кількість політичного контенту, але більша частина матеріалу тривіальна,
ненадійна і поляризується. Позитивним же моментом є те, що вони значно
збільшили потенціал політичної інформації для охоплення навіть самих
незацікавлених громадян і дозволяють створювати цифрові публічні площі, де
можна відкрито ділитися думками. Засоби масової інформації поширюють
величезну кількість політичного контенту, але більша частина матеріалу
тривіальна, ненадійна і поляризується. Позитивним же моментом є те, що вони
значно збільшили потенціал політичної інформації для охоплення навіть
самих незацікавлених громадян і дозволяють створювати цифрові публічні
площі, де можна відкрито ділитися думками. Засоби масової інформації
поширюють величезну кількість політичного контенту, але більша частина
матеріалу тривіальна, ненадійна і поляризується. Позитивним же моментом є
 42

те, що вони значно збільшили потенціал політичної інформації для охоплення

навіть самих незацікавлених громадян і дозволяють створювати цифрові
публічні площі, де можна відкрито ділитися думками.
Що стосується можливостей соціальних мереж як специфічної форми
комунікації в епоху розвитку інтернет-технологій, то варто відзначити, що за
останнє десятиліття соціальні мережі стали потужним політичним
інструментом в кампаніях і управлінні. В даній магістерській роботі ми
розглянемо три основні тенденції, пов'язані зі зростанням соціальних мереж.
По-перше, відбулося істотне зрушення в тому, як і де люди отримують
політичну інформацію, оскільки все більше людей звертаються до цифрових
джерел і відмовляються від телевізійних новин. По-друге, різні блоги та
профілі на політичну тематику в соціальних мережах стали місцем
спілкування між політиками, громадянами та пресою, що посилило
політичний дискурс і сприяло «правлінню по твіту», як це називають в
американському комунікативному просторі [51], і поширенню дезінформації.
І на закінчення, за останні три десятиліття система політичних ЗМІ практично
в усьому світі зазнала величезні перетворення. Масштаби цих змін величезні,
вони охоплюють як застарілі джерела, так і абсолютно нові комунікаційні
платформи, що стали можливими завдяки новим технологіям. Нова ера медіа
почалася з інформаційно-розважальної тенденції в 1980-х роках, а в 1990-х
роках Інтернет став простором продукування політичного контенту.
Громадськість придбала велику політичну свободу завдяки технологічним
можливостям, які дозволили їм реагувати на політичні події і проблеми,
безпосередньо спілкуватися з кандидатами і політичними лідерами, мати
доступ до новин, зображень, відео, що представляє собою політичний контент,
а також брати участь у політичній діяльності, наприклад, брати участь в
організації акцій протесту.
Соціальні мережі мають низькі бар'єри для входу і пропонують
розширені можливості для масового політичного взаємодії. Вони
централізували доступ до інформації і полегшили онлайн-контроль за
 43

політикою. Все більше людей використовують соціальні мережі для

обговорення та обміну повідомленнями, за даними за 2018 рік, соціальні
мережі використовують більш 3,48 млрд користувачів у всьому світі [52]. З
2008 року в Америці під час президентських виборів соціальні мережі стали
використовуватися в якості технологій впливів на виборчий процес. Команда
Б.Обами контролювала доступ виборців до інформації шляхом
мікротаргетінга повідомлень на основі особистих даних користувачів,
політичних схильностей та вподобань споживачів, отриманих з їх облікових
записів в соціальних мережах. Крім того, невелика кількість компаній, зокрема
Google і Facebook, технологічно можуть спостерігати за процесом онлайн
покупок і переказу грошових коштів в Інтернеті. У період після
президентських виборів 2008 року американська громадськість почала
активно використовувати соціальні мережі. За останні десять років залежність
від соціальних мереж для новин та політичної інформації постійно росла. За
даними Дослідницького центру П'ю, 68% дорослих американців в 2018 році
хоча б зрідка отримували новини з соціальних мереж, а 20% часто покладалися
на новини в соціальних мережах [53]. Таким чином, соціальні мережі «стали
потужним механізмом для політичних кампаній по виробленню стратегії
комунікаційних планів» [54], що призвело до створення загального контенту,
який кандидати і його прихильники можуть використовувати для підвищення
обізнаності, залучення громадськості та отримання голосів виборців.
В контексті відносин між політиками і громадськість в соціальних
мережах можна виділити наступні функції інтернет-опосередкованої
комунікації:
 Політики просувають свої думки і позиції, не вдаючись до
журналістів і не обмежуючись форматом ЗМІ
 У соціальних мережах можливо формулювання повісті дня, ще до
того, як вона буде сформульована традиційними медіа
 44

 За допомогою соціальних мереж можна мобілізувати

громадськість з метою обговорення питань, що становлять
суспільний інтерес
 Використовуючи соціальні мережі як інструмент комунікації,
політики та політичні партії взаємодіють зі своїми прихильниками
більш ефективно, минаючи інституційні та бюрократичні
проблеми.
Крім цього, можна відзначити як за допомогою використання
соціальних мереж у виборчих кампаніях змінюється характер не тільки
політичного процесу, але і його учасників. Більшість молодих виборців, що
мають право голосу на виборах, виросли в епоху інтернет-технологій.
Більшість користувачів соціальних мереж - це молодь і підлітки у віці від 14
до 29 років. Таким чином, інтернет-активність також трансформує залученість
молоді в політику. В цілому, Інтернет став домінуючою силою, коли мова йде
про збір коштів на виборчу кампанію, отриманні доступу до інформації, обміні
думками в обговоренні, а також мобілізації людей на політичну діяльність.
Участь в онлайн-дискусійних групах, пов'язаних з дозвіллям, таким як хобі,
часто спонукає до випадкового обговорення політичних питань. Таке
ненавмисне вплив на політику може викликати більш активну політичну
участь або підштовхнути людей на участь в політичному процесі. Більш того,
дослідження в різних національних контекстах показують, що люди, які
беруть участь в онлайн-обговорення на політичну тематику, з більшою
ймовірністю беруть участь в політичному житті офлайн.
Таким чином, існування соціальних мереж і їх масове використання
змінює не тільки сам характер політичної комунікації, а й утворює специфічні
тенденції способу виборця. Феномен масового використання соціальних
мереж і використання їх в якості простору для здійснення політичної
комунікації можна пояснити так само за допомогою теорії, що має назву
«спіраль мовчання». Відповідно до цієї теорії, всі без винятку індивіди бояться
ізоляції по народженню, не усвідомлюючи цього. У страху перед цим
 45

винятком люди постійно спостерігають за людьми і подіями навколо них, з

огляду на бажання дізнатися, які ідеї і поведінку схвалені з боку суспільства,
а які схильні до громадського осуду. Коли вони впевнені, що їх ідеї збігаються
з ідеями більшості суспільства, вони висловлюють свої думки за допомогою
знаків і символів, які видно всім. І навпаки, вони вважають за краще мовчати,
коли думають, що вони меншість, і їх думки поділяють лише невелике коло
осіб.
Традиційні ЗМІ переважно відображають погляди і позиції більшості.
Багато, таким чином, повинні утримуватися від заяв про свої позиції і
підкорятися діючим порядком. Оскільки ті, хто має сміливість заявити про свої
ідеї, виключені суспільством, і інше меншість буде мовчати через страх бути
виключеним.
Основні положення теорії «спіралі мовчання» вважають наступне [55, с.
126]:
 Люди опиняються в постійному страху ізоляції
 Люди постійно спостерігають і оцінюють домінуючі спільноти
через страх ізоляції.
 Враження від цих спостережень впливають на поведінку людини в
суспільстві, особливо його вираз або приховування думок (вислів
ідей або мовчання).
Таким чином, дана теорія пояснює чому соціальні мережі являють
собою зручний інструмент для здійснення політичних комунікацій і сприяють
включення індивідів в політичний процес. Сьогодні суспільство, рухоме
соціальними мережами, може випередити політичний інститут. Засоби
масової інформації, такі як соціальні мережі надають інформацію окремим
особам, що дозволяє їм швидко поглинати і поширювати таку. Таким чином,
люди, які можуть швидко отримати доступ до потрібної інформації, активніше
беруть участь в політиці, в силу більш високого рівня усвідомленості і
залучення в процес змін.
 46

Висновки до розділу 2
Четвертий століття політичних комунікацій характеризує вибух різних
цифрових мультимедійних платформ, перевантаження інформацією та
комунікація в мережах як доповнення до ієрархій. Як традиційні засоби
масової інформації, так і соціальні мережі піддаються медіатизації, і таким
чином, стають домінуючими в логіці новинних ЗМІ і оформлення поля
сучасної політики.
Інтернет-комунікативні технології стають життєво важливими для
трансформації практики політичного спілкування, і потенційного отримання
владних преференцій за допомогою їх застосування політичними акторами.
Інтернет осмислюється у вигляді інструменту, доступного для будь-якого
користувача і будь-хто може бути учасником комунікативного простору.
Однак, щоб в повній мірі використовувати Інтернет, як і раніше потрібні
значні ресурси, час і мотивація. В тому сенсі інтернет-комунікативні
технології являють собою один з інструментів політичного ринку, який варто
розглядати як сферу просування політичних товарів і послуг за допомогою
використання комунікативного простору.
Політики спільно зі своєю командою можуть використовувати Інтернет,
щоб підтримувати контакт з уже наявними прихильниками і формувати новий
електорат. Чати, блоги, соціальні мережі і веб-сайти активно
використовуються політичними акторами і є ресурсами для підтримки
контактів з прихильниками своїх політичних ідей. Це дозволяє прихильникам
формувати спільноту і отримувати останні новини про кандидата
безпосередньо. Крім того, спілкування в мережі може бути для політиків
джерелом для здійснення аналітики з боку команди кандидата і важливим
інструментом у внутрішній комунікації політиків.
Кожна комунікаційна технологія змінює управління і політичні процеси.
Кандидати під час виборчого процесу є умовно те ж саме, що і будь-який
товар, передвиборні обіцянки якого продаються в обмін на голоси виборців.
Важливим моментом в контексті цього є факт того, що наші дані не просто
 47

збираються і продаються в Інтернеті, а й використовуються корпораціями,

щоб направити нас до дій, які будуть для них найбільш прибутковими, тобто
Інтернет може також являти собою технологію маніпулювання.
Одним з найважливіших каналів комунікації в сучасному світі є
соціальні мережі, які стали потужним політичним інструментом в кампаніях і
управлінні. Соціальні мережі мають низькі бар'єри для входу і пропонують
розширені можливості для масового політичного взаємодії. Вони
централізували доступ до інформації і полегшили онлайн-контроль за
політикою. Все більше людей використовують соціальні мережі для
обговорення та обміну повідомленнями, за даними за 2018 рік, соціальні
мережі використовують більш 3,48 млрд користувачів у всьому світі. Крім
цього, можна відзначити як за допомогою використання соціальних мереж у
виборчих кампаніях змінюється характер не тільки політичного процесу, але і
його учасників. Більшість молодих виборців, що мають право голосу на
виборах, виросли в епоху інтернет-технологій. Більшість користувачів
соціальних мереж - це молодь і підлітки у віці від 14 до 29 років. Таким чином,
інтернет-активність також трансформує залученість молоді в політику.
Таким чином, існування соціальних мереж і їх масове застосування
змінює не тільки сам характер політичної комунікації, а й утворює специфічні
тенденції способу виборця. Сьогодні, зважаючи на високий рівень
усвідомленості і залучення в процес змін, люди активніше беруть участь в
політиці і вільніше висловлюють свої думки.
 48

РОЗДІЛ 3. ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЯ В СУЧАСНОМУ

ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
3.1 Інтернет у виборчих кампаніях: інтернет-комунікація як нова
політтехнологія
Якщо говорити про політичний процес як про спосіб функціонування
політичної системи суспільства, який безпосередньо залежить від змін позицій
політичних акторів в просторі і часі, то політичні технології являють собою
головний інструмент, що детермінують розташування цих позицій. Політичні
технології являють собою сукупність цілеспрямованих дій, які орієнтовані на
досягнення поставлених цілей, шляхом конкретних політичних рішень. Таким
чином, політтехнології є ключовим способом сучасного світу з організації та
управління політичними процесами.
Американський дослідник Е.Уільсон в своїй книзі «Віртуальна
політика: підроблена демократія в колишньому радянському світі» описує
політичні технології як «термін, в значній мірі незнайомий на Заході, - це
евфемізм, що часто використовується в колишніх радянських республіках для
того, що до теперішнього часу являє собою високорозвинену індустрію
політичних маніпуляцій» [56]. Виходячи з цього, можна вважати, що категорія
політтехнологій тісно пов'язана з політичними маніпуляціями, тобто
сукупністю заходів, які впливають на кінцевий вибір виборця на користь тієї
чи іншої політичної сили. В силу цього, інструменти впливу на цей вибір -
являють собою одну з ключових областей дослідження в політології.
За останнє десятиліття спостерігається зростання академічних
досліджень, присвячених взаємозв'язку між Інтернетом і політикою [57, с.62].
З'явилося кілька потоків досліджень, що охоплюють широкий спектр питань,
у тому числі: достовірність політичної інформації в Інтернеті; взаємозв'язок
Інтернету і ЗМІ; комерціалізація кіберпростору; політична онлайн-кампанія;
політична активність і участь громадян. Ці досягнення в області науки
пов'язані з рядом сучасних тенденцій в таких суспільствах, як: поступова
інтеграція Інтернету в життя багатьох людей, соціальні і політичні організації;
 49

зростаюча відчуженість громадян від політичного процесу [58]; і мінливі

соціальні, психологічні, технологічні та економічні умови. Серед недавніх
досліджень, які оцінюють вплив Інтернету на сферу політики, все більше
число публікацій було зосереджено на тому, як це середовище може впливати
на участь та участь громадян у політичному житті.
В рамках вищеописаних досліджень можна виділити три основні
напрямки дослідницької думки: оптимісти, песимісти і нормалізатори.
Оптимісти стверджують, що Інтернет сприяє участі в політичному житті,
пропонуючи додаткові і зручні шляхи для участі, створюючи нові форми оного
і залучаючи аудиторію, для якої традиційно характерні більш низькі рівні
політичної активності, такі як молодь або ж люди з більш низьким соціальним
рівнем, які часто пасивні щодо участі в політичному процесі. Прикладом
дослідження, підтримує позицію оптимістів, є Бенгстсон та Крістенсен [59],
які, зосередившись на прикладі Фінляндії, встановили, що Інтернет допоміг
мобілізувати значну частину населення, які раніше не були зацікавлені
політикою.
Оптимісти вважають, що цифрові технології пропонують додаткові
шляхи доступу до інформації, що стимулює політичну участь громадян. Також
в приклад можна привести проведене в 2013 році дослідження
американськими політологами, яке показало, що на ранніх етапах
президентської кампанії в США 2012 року понад високий рівень доступу до
Інтернету був пов'язаний з розширенням політичних знань і залученням людей
з низьким соціально-економічним статусом. Вони пов'язують цей зв'язок з
несвідомим інформуванням громадян під час гучних політичних подій.
З протилежного боку континууму є песимісти, які описують Інтернет
як відволікаючу середу, яка може сприяти цивільному спаду, спонукаючи
громадян брати участь у віртуальному світі, відволікаючи їх від більш
значущих форм участі в реальному світі. Дослідники стверджують, що це
зниження було пов'язано з ростом перегляду розважального контенту, що
 50

витіснило час, яке можна було б інвестувати у громадянську або політичну

активність [60].
Нарешті, існує третя школа думки, захисники якої в науковій літературі
називаються нормалізатори. Нормалізатори припускають, що Інтернет надає
додатковий вплив на участь у політичному житті, посилюючи поточні
тенденції цього, допомагаючи тим громадянам, які вже зацікавлені в політиці.
Інтернет, таким чином, є інструментом що надає політично зацікавленим
громадянам додаткові способи взаємодії та участі в політиці. Таким чином, в
науковому середовищі наявні різні погляди на Інтернет і онлайн-комунікацію
як політтехнологія, яка впливає на політичний процес.
Коли комп'ютери та Інтернет вперше утвердилися в якості технології,
яка використовується людьми в повсякденному житті і опосередковує
вчинення ними певних дій, що сталося на початку 1990-х років, західні
дослідники передбачали золоту еру політики [61]. У міру того, як громадяни
отримають більший доступ до інформації, їхні голоси будуть легше
проектуватися в політичний дискурс, шляхом використання веб-сайтів та
різних інформаційних платформ, у кандидатів буде більше підстав для
безпосереднього спілкування з виборцями. Кампанії стануть дешевше і
прозоріше, а вплив лобістів, політичних консультантів та інших посередників
істотно знизиться. Інша ж точка зору дослідників полягала в тому, що «через
партизанські блоги, політичні веб-сайти та індивідуальні новини, Інтернет
тільки зміцнює наші погляди, поляризує нашу політику і сприяє розділенню
на червоні і сині кольори»[61].
Таким чином, щоб визначити особливості впливу Інтернету на виборчу
кампанію необхідно проаналізувати як інтернет-технології за останні 10 років
вплинули на політику. В контексті цього впливу можна виділити ряд основних
моментів:
 Інтернет змінив збір коштів в політиці (фандрайзінг) та розподіл
рекламного бюджету кандидатів
 Інтернет спростив пошуки «свого виборця» (мікротаргетінг)
 51

 Інтернет сприяв пошуку нових каналів комунікацій (створення

особистих сторінок кандидатів в різних соціальних мережах,
ведення персональних блогів / каналів і т.д.)
 Інтернет спростив стеження за діяльністю політиків (від веб-камер
в сесійних залах до фінансових звітів на різних Інтернет-ресурсах)
 Мобільний інтернет вплинув на показник участі громадян в
політичному процесі
 Інтернет спростив пошук специфічної інформації, яка незрозуміла
для переважної більшості громадян
Досвід використання Інтернету в якості політтехнології показав, що
інтернет-простір не тільки створює додаткові можливості включення нових
осіб в політику, а й впливає на необхідність кандидатів нарощувати свій
потенціал, через сильну конкуренцію. Організація і ведення політичних
кампаній при наявності Інтернету стала набагато простіше і вимагає значно
менших фінансових ресурсів, при тому, що вплив на політичний процес з
використанням інтернет-технологій може бути колосальним. Таким чином,
населення отримує більше політичних альтернатив. Ці альтернативи можуть
поліпшити конкуренцію серед груп за прихильників і членів, і можуть дати
імпульс для більш лояльного до народу представництва.
Зміни в склад і розмір груп, які поінформовані і залучені в політичний
процес, можуть вплинути на фінансування політичних партій. Фінансування
може бути менш залежним від великих пожертвувань від декількох
прихильників, оскільки джерела фінансування стають більш рівномірними.
Менша залежність від великих фінансових впливів може знизити небезпеку
захоплення політичних організацій інтересами заможних людей або великих
корпорацій, які можуть з більшою ймовірністю дозволити собі фінансове
спонсорство окремих політичних сил.
Сучасні політичні тренди зробили необхідністю створення веб-сторінок
особами, що займають різні позиції в сфері політики. Нині веб-сторінки
надають інформацію про політичну силу або окремої особи, контактну
 52

інформацію та деяку коротку біографічну інформацію, а також, можливо,

посилання на пов'язані сторінки. Більш складні веб-сторінки можуть також
представляти інтерактивні інструменти, що дозволяють користувачеві
сторінки залишати відгуки про зміст сторінки, висловлювати думки про
політику або проблемах, пропонувати допомогу за допомогою пожертвувань і
використовувати різні спеціально розроблені технології для пошуку більш
детальної інформації.
Окремим моментом використання Інтернету як інструмент виборчих
кампаній є розвиток ери використання мобільного інтернету. Наступ ери
мобільного інтернету - це інновація методів участі громадян в політиці [62].
Політична участь громадян в політичному процесі за допомогою
використання мобільного Інтернету є новою формою традиційного
політичного участі, з огляду на поєднання інтернет-технологій, платформ,
бізнес-моделей і додатків з технологіями мобільного зв'язку. Завдяки своїм
унікальним властивостям мобільний інтернет сильно змінив спосіб участі
людей в політиці.
Кореляція між використанням мобільного інтернету і політичною
участю обґрунтовується з точки зору активності користувачів, які публікують
пости в мобільних соціальних мережах. Використання мобільного інтернету
дозволяє користувачам завжди перебувати «онлайн» і в режимі активної
комунікації. Крім цього, дослідження комунікації за допомогою використання
мобільного інтернету, проведене Я.Грошеком [63], показало, що комунікація
в мобільному інтернеті не тільки більш активна, але і відносна простота
відправки повідомлень можуть стимулювати імпульсивна і іноді агресивна
поведінка в мережі.
Таке імпульсивна поведінка виборців стимулює політиків враховувати
всі ризики опинитися в центрі hate speech і корелювати свої дії з огляду на тих
наслідків, від яких може постраждати їх імідж. Зважаючи на це, одним із
завдань політтехнологів у веденні виборчої кампанії кандидата в Мережі, є
відображення конфліктних і напружених моментів. Наприклад в українській
 53

політиці, якщо подивитися інформацію про рекламу поточних рекламних

публікацій в бібліотеці реклами в Facebook, то можна помітити як політики
рекламують пости, які знаходяться в опозиції діючих політичних рішень або
подій або ж в опозиції до інших політиків.
Ще однією з ключових метрик ефективного використання інтернет-
технологій у виборчих кампаніях можна позначити освоєння таким
інструментом як таргетинг. Політтехнологи можуть додатково звертатися до
аутсорсинговим кампаніям, які надають послуги таргетологів. Сьогодні
таргетинг більш особистий, більш точний і ефективний. У наші дні люди
активно показують своє життя в Інтернеті, і більшість виборців в більшості
демократичних держав використовують для цього такі платформи як
Facebook, Instagram, YouTube. Кількість даних, доступних про тих, хто
використовує Facebook - 98 точок даних про кожну людину, що значно
перевищує ті, що рекламодавці або політики мали раніше, і що дозволяє їм
нині шукати більш цільові групи для впливу. Повідомлення стають
максимально спрямовані для впливу на окремих осіб,
У той же час такий таргетинг більш маніпулятивний, ніж будь-коли.
Мало хто виборці проводять багато часу в пошуку інформації про політику або
читаючи різні альтернативні один одному передвиборні програми. Те, що
рухає ними в кабіні для голосування, - це внутрішня реакція, емоції, які на
вибір кандидата, який, на їхню думку, найбільш ймовірно буде робити те, що
в їх інтересах. А на емоції людей впливати (або маніпулювати) легше, ніж
переконувати за допомогою фактів і цифр. Таким чином, можна виділити
чотири причини, чому використання Інтернету як політтехнології спрощує
ведення передвиборної кампанії:
 Онлайн-повідомлення піддаються набагато меншою перевірці, ніж
офлайн-повідомлення. У минулому політична реклама і агітація була
більш прозорою та фіксованого: рекламні оголошення і листівки
публікувалися на загальний огляд, що позбавляло їх усіляких змін і
зберігало їх значення в рамках вихідного сенсу.
 54

 Ставлення до істини змінилося. Демократичним суспільствам, за

словами Крістофера Уайлі [64], колишнього співробітника Cambridge
Analytica, «потрібно загальне розуміння реальності». Популістські
політики сьогодні схильні кричати «фальшиві новини» на що
завгодно, будь то правда чи ні. «Істина» для їх послідовників полягає
не в доказах, а в тому, хто щось говорить.
 Ефективність проведення рекламної кампанії в Мережі може також
багато в чому залежати від алгоритмів. Провідні політичні актори
використовують маніпулювання за допомогою алгоритмів в
соціальних мережах, особливо якщо вони мають доступ до даних, які
використовуються в психографії.
 Контроль витрат втратив своє значення на виборах. Більшість
демократій мають обмежені витрати на кампанію, щоб створити
рівну ігрове поле - наприклад, щоб не допустити того, щоб вибори
купували ті, хто міг заплатити більше за рекламу. Це можна
відстежувати, коли рекламні кампанії проводяться в умовах
прозорості, однак практично неможливо зрозуміти, на що
витрачаються гроші, якщо мова йде про оплату онлайн.
Крім усього перерахованого вище інтернет-платформи мають зручний
інтерфейс для використання оних в якості інструменту політичних кампаній.
Соціальні мережі дозволяють виборцям і активістам-однодумцям легко
обмінюватися новинами та інформацією один з одним. Для цього призначені
функція «поділитися» в Facebook, функція «ретвіт» в Twitter і «репост» в
Instagram. Також цінність інтернет-технологій полягає в їх миттєвості, що
дозволяє відразу оцінити реакцію на дії або політичні заяви серед виборців, і
скоригувати стратегію виборчої кампанії без залучення дорогих консультантів
або дорогих опитувань.
В останні роки інтернет-платформи також стали активно
використовувати в якості платформ для фандрайзингу. Деякі кампанії
використовували так звані «грошові бомби», щоб зібрати великі суми грошей
 55

за короткий час. Грошові бомби зазвичай являють собою 24-годинний період,

протягом якого кандидати вимагають від своїх прихильників пожертвувати
гроші. В американській політиці прикладом фандрайзингу можна привести
Рона Пола, який балотувався в президенти в 2008 році і організував одну з
найуспішніших кампаній зі збору коштів за допомогою Інтернету. В
українській політиці таким прикладом можна вважати Д.Гнапа, який на
президентських виборах в 2019 році збирав гроші на заставу за реєстрацію в
президенти України, закликаючи людей на активну підтримку в своїх постах
на Facebook.
Таким чином, інтернет-комунікації є нині популярним інструментом
політтехнологій, який надає можливість політикам безпосередньо звертатися
до громадськості, цілями застосування яких є наступні [65, с.6]:
 Політики можуть уникнути фільтруючого ефекту ЗМІ і
безпосередньо звертаючись до громадськості
 Прихильники політичної сили можуть вступати в партію
безпосередньо або допомагати іншими способами, такими як
моніторинг і звітність дій опонентів
 Інтернет-комунікації полегшують координацію дій всередині
партії
 Інтернет може використовуватися для поширення прес-релізів,
встановлення особистих контактів з журналістами, надання інформації
про новини, поширення сприятливого освітлення в пресі
 Інтернет може підтримувати ряд заходів зі збору коштів, які
доповнюють звичайні види діяльності
 Інтернет може бути використаний для оцінки громадської думки з
питань, для перевірки нових ідей, а дискусії між членами групи можуть
виступати в якості підвищення морального духу всередині групи
Інтернет-технології все частіше використовуються для полегшення
політичного процесу. Більшість дослідників вважають, що належне
використання Інтернету може допомогти вирішити поточні проблеми в
 56

політичній системі. З огляду на появу нових технологій, політичні організації

і приватні особи створюють веб-сайти, використовуючи електронну пошту і
новинні платформи для транслювання своєї політичної позиції.

3.2. Комунікативні стратегії і тактики, що використовуються в мережі

Інтернет під час президентських виборів в Україні в 2019 році
Виборчі кампанії є ключовим моментом оформлення політичного
процесу. У свою чергу, створення ефективної комунікативної стратегії є
центральним моментом у виборчій кампанії, в силу необхідності постійного
зв'язку з усіма прихильниками виборчого процесу. Якщо виборчі кампанії
осмислювати з точки зору створення альянсів між групами зі схожими
інтересами та цілями, то комунікація необхідна для побудови і підтримки
відносин і координації їх діяльності, а якщо з точки зору консолідації
прихильників політичної сили, то комунікація необхідна в цілях переконання
прихильників кандидата з подальшим голосуванням за нього.
Крім цього, під час виборчих кампаній команда кандидата займається
формуванням інформаційного середовища, яка служила б для позиціонування
кандидата в найбільш вигідному ключі, а його опоненти навпаки - в найбільш
невигідному для виборця. Таким чином, розробка ефективної комунікаційної
стратегії, ймовірно, є найбільш складною і необхідною частиною процесу
виборчої кампанії. Тому передвиборний період ставить перед політичними
партіями завдання переконати виборців в тому, що їх бачення, цінності,
принципи, переконання і сподівання є відповідями на поточні і майбутні
виклики.
Для здійснення найбільш ефективної комунікації, передвиборне
спілкування повинно систематично плануватися, здійснюватися і
координуватися. Політичні партії та їх кандидати як правило використовують
будь-які способи для залучення уваги громадськості, що бере участь в
голосуванні, серед всіх відволікаючих чинників сучасного життя. Різні
дослідники по-різному трактують стратегію політичної комунікації, на думку
 57

М.Л. Макарова, який дотримувався прагматичного підходу щодо вивчення

цього поняття і трактував його як «ланцюг рішень транслює інформацію, його
вибір певних комунікативних дій і мовних засобів; реалізація набору цілей і
практик в структурі спілкування»[66, с. 137-138]. М.Л. Макаров також вказує
на маніпулятивну функцію комунікативних стратегій, за допомогою яких на
співрозмовника виявляється мовленнєвий вплив, яке може впливати на його
поведінку. Комунікативна тактика при цьому забезпечує досягнення
поставлених цілей і завдань політичного актора. Інші дослідники, наприклад
Т.А.Дейк описує стратегію комунікації як «набір заданих параметрів -
інструкцію, яка являє собою план дій по кожній конкретній ситуації» [67,
с.275].
Спілкування з виборцями і потенційними прихильниками є складним
завданням для кожної передвиборної кампанії, яка потребує грамотного
побудові ефективної стратегії, яка дозволить залучити якомога більше
прихильників і переконати їх віддати голос на виборах. Комунікативні
стратегії і тактики спрямовані на максимізацію інформування та мотивування
своїх прихильників, шляхом використання традиційних засобів комунікації
(телебачення, радіо і газети) і нових (інтернет, блоги та соціальні мережі)
медіа. Що стосується етапів розробки стратегії комунікацію, то можна
виділити наступні [68]:
 Визначення мети / цілей стратегії комунікації
 Визначення цільової аудиторії, на яку буде направлено
повідомлення
 Визначення ключових каналів комунікації, які будуть переважно
використовуватися під час виборчої кампанії
 Створення тактичного плану проведених комунікативних заходів,
і позначення платформ, на яких вони будуть проведені
Що стосується дизайну проведеної комунікативної стратегії і тактики у
виборчих кампаніях, то коштувати відзнач що він безпосередньо залежить від
змін в суспільних структурах, розвитку комунікаційних технологій і змін щодо
 58

політичних поглядів і поведінки виборців. Звертаючись до досліджень, які

намагаються пояснити, як і чому передвиборна агітація і комунікаційна
стратегія виборчої кампанії змінилися з часом, то можна виділити три основні
точки цих змін: американізація, модернізація і підвищення рівня
професіоналізму в політичній сфері [69].
Згідно Шульцу, під американізацією розуміється використання досвіду
виборчих кампаній США, з огляду на використання іншими країнами
інноваційних комунікативних стратегій, які були апробовані там під час
виборів. Теорія модернізації пояснює поширення сучасних методів кампанії,
процеси змін в суспільстві, і розглядає вплив ззовні як додатковий фактор. Що
стосується професіоналізації кампанії, то вона може бути концептуалізована
як «безперервний процес, де структури і практики постійно переглядаються і
оновлюються з метою зробити їх більш «раціональними» та більш
«слушними» для ведення політики. Тобто це формування такого поля
професійних практик, яке найбільш ефективно б справлялося з поставленими
завданнями.
Одним з ключових параметрів ефективності комунікаційної стратегії є її
націленість на конкретні аудиторії, де для кожної окремо будуть
використовуватися різні підходи. Інструментом такої точкової агітаційної
роботи з виборцями є таргетинг або ж мікротаргетінг, який активно
використовувався в останніх президентських виборах в США. Команда
республіканця Дональда Трампа витратила 44 мільйони доларів на Facebook,
маючи 175 тисяч різних рекламних оголошень в ході передвиборної кампанії
2016 року. Для проведення цих кампаній повідомлення розсилаються
користувачам Facebook на основі різних факторів, таких як їх стать, місце
розташування або політична приналежність. Доведено, що ця мікроцільова
реклама в соціальних мережах була дуже ефективною, щоб переконати
нерішучих виборців підтримати Трампа, а також переконати прихильників-
республіканців з'явитися в день голосування.
 59

У 2016 році в американських ЗМІ пролетіла новина про те, що в Facebook

наявна 98 точок персональних даних, які можуть вплинути на рішення
виборців за допомогою таргетованої реклами [70]. Зараз їх кількість значно
вище. «Facebook також знає, коли ви мотивовані робити щось, коли ви
відчуваєте себе пригніченим, коли ви відчуваєте вбудь-які емоції» [71], -
коментує це представник дослідницького центру П'ю, який спеціалізується на
впливі технологій на дії людей. Цей же дослідний центр проводив дослідження
на предмет ставлення американців до алгоритмів Facebook, які дозволяють
«класифікувати» і впливати на них на основі особистих даних. 74% опитаних
заявили, що не знали про те, що соціальна мережа фактично «стежить» за
ними, а 56% виявили своє обурення цим фактом [72].
І хоча між країнами існують відмінності в плані передвиборчої агітації
та проведення комунікаційної стратегії, огляд літератури передбачає, що є
деякі тенденції, які поширюються на більш широке коло країн. Вони,
звичайно, не застосовуються однаково скрізь, але пам'ятаючи про це і
допускаючи певний ступінь спрощення, можна виділити дев'ять макротрендів:
 Комунікація у виборчих кампаніях як і раніше сильно залежить від
телебачення
 Виборчі кампанії і передвиборна комунікація сильно сфокусовані на
окремих кандидатів або лідерів партії за рахунок популярності партій
 З кожними виборами все більше людей звертаються до Мережі
Інтернет для пошуку інформації про політику і суспільстві, і для
кожного виборчого циклу, політичні партії та кампанії більше
зосереджені на веб-кампаніях
 Постійно розширюється медіа-середовище і розширюється вибір
медіа призвели до ситуації, коли індивідуальні переваги і мотиви
мають сильний вплив на засоби масової інформації, ніж будь-коли
раніше
 Зростаюча роль мікротаргетінга
 Зростаюча витонченість з точки зору виявлення сегментів виборців
 60

 Зростаюча роль використання досвіду професіоналів і експертів по

комунікаційної стратегії у виборчій кампанії
 Партії стають все більш орієнтованими на ринок
Необхідно також окремо визначити функцію соціальних мереж, які нині
є ключовими каналами комунікації в політиці: цими новими каналами
комунікації стали Facebook, YouTube, Instagram і Telegram, які виконують такі
функції: інформаційну, комунікаційну, іміджеву, функцію соціалізації та
контролю, мобілізаційну і функцію реклами і піару кандидата [73].
Під інформаційною функцією розуміється поширення інформації про
кандидата. Комунікаційна функція - це пряме взаємодії кандидата з
виборцями, яке, в той же час, допомагає формувати ставлення до кандидата і
його імідж. Функція реклами та піару займається пошуком цільової аудиторії
кандидата - електорату, і формування меседжу, який би спонукав на активну
підтримку його у вигляді голосування, участь в протестних акціях і ін. За
допомогою соціальних мереж також відбувається проведення соціологічних
онлайн-опитувань і оперативне інформування громадян про стані виборчої
кампанії.
Однак крім переваг і можливостей, які дають комунікативні технології
мережі Інтернет, комунікативна стратегія повинна також враховувати і
підготовку щодо захисту кандидата від політичних інформаційних війн,
онлайн-ботів, які дезінформують виборця і створюють помилковий образ
кандидата або події, компрометуючого кандидата матеріалу. Таким чином,
комунікативна стратегія містить в собі два аспекти: позитивний і негативний.
Позитивний аспект стосується формування інформаційного поля, яке дозволяє
вільно отримувати інформацію і контролювати хід виборів, тоді як негативний
аспект відповідає за наявність вірусних атак, фейкових новин і
несанкціонованого втручання. Віртуальний простір незахищений від
оціночних суджень й не підлягає цензурі, що є як перевагою в виборчої
кампанії, так і суттєвим недоліком, і це необхідно враховувати.
 61

Що стосується комунікативних стратегій і тактик, які були використані

в мережі Інтернет під час президентських виборів в Україні в 2019 році, для їх
аналізу необхідно до статистики числа українців, які використовують
соціальні мережі в якості повсякденного каналу онлайн-комунікацій. Згідно з
даними опитування компанії Research & Branding Group, який був проведений
в період з травня 2018 по березень 2019 р можна позначити наступне:
найпопулярнішою мережею є Facebook (використовують до 50%
респондентів), далі за популярністю розташований YouTube (30%) і Instagram
(27%) [74]. Навіть за даними опитування можна визначити відсоток
зацікавлених в суспільно-політичній тематиці серед іншого контенту - 28%
респондентів [74].
Однак слід також проаналізувати значення Інтернету серед інших
інформаційних каналів, яка дозволить позначити основну поворотну групу
інтернет-користувачів. За даними соціологічного опитування Фонду
«Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським
міжнародним інститутом соціології [75], основним джерелом інформації під
час виборчої кампанії 2019 роки для 72,3% респондентів майже всіх вікових
груп було телебачення, для наймолодшої вікової групи ключовим
інформаційним джерелом служив Інтернет - відзначили 60% респондентів цієї
вікової групи. Інтернет-сайти і соціальні мережі серед усіх вікових груп 35,8%
і 26,5% користувачів, відповідно. Для вікової групи 18-29 років Інтернет-сайти
та соціальні мережі отримали 59,9% і 45,6%, відповідно.
Як ми бачимо за даними соціологічного дослідження, переважна частка
громадян, на яких політики направляють ефективність стратегії онлайн-
комунікації під час виборчої компанії, це молоді люди у віці 18-29 років.
Водночас, саме під час президентських виборів в Україні у 2019 році, можна
відзначити суттєвий приріст значущості Інтернету як інформаційного
джерела. Для підкріплення цієї тези можна навести дані соціологічного
дослідження "3D-профілі учасників президентських виборів 2019" [76], де
було зазначено, що понад 73% українців 18-35 років активно цікавляться
 62

сферою політики, а, отже, роль Інтернет-ресурсів відіграє також важливу роль

в інформаційному просторі.
Згідно з цим же дослідженням, 49% респондентів позначили, що
Facebook є основним інформаційним джерелом, за допомогою якого вони
дізнаються про події в Україні і світі. Таким чином, ці дані підтверджують
зміщення акцентів роботи передвиборних штабів кандидатів з традиційних
ЗМІ до соціальних мереж, з огляду на швидкозростаючою аудиторії Інтернет-
ресурсів, яка є потенційним електоратом під час передвиборчих перегонів.
Проаналізувавши інформаційні канали для різних вікових груп, можна
резюмувати, що основна цільова аудиторія Інтернет-платформ і соціальних
мереж - молодь, а значить це і являє основну ЦА в розробці комунікативної
стратегії, використовуваної в Інтернет в період президентських виборів в
Україні в 2019 році.
Також необхідно проаналізувати передвиборчі тренди в українській
політиці за станом на 2019 рік. Виборча кампанія в 2019 році істотно
відрізняється від раніше проведених в Україні передвиборчих кампаній:
набагато більше число кандидатів, активну участь в політичних перегонах
непрофесійних політиків, неможливість передбачити двох явних лідерів
другого туру і нарешті використання нових каналів комунікації. Всьому цьому
може служити ряд причин:
 Зовнішній фактор. Досвід передвиборчої кампанії інших країн, де
перемогу на виборах здобули відмінні від традиційної політики і
риторики кандидати (Д.Трамп, Е.Макрон та ін.)
 Розвиток технологій (діяльність «Cambridge Analytica»,
популярність соціальних мереж, вдосконалені технологічні
можливості збору даних виборців)
 Зростання недовіру до традиційних ЗМІ, масштабування
неформальної комунікації та використання інформаційних джерел
онлайн
 Розвиток нових комунікативних платформ
 63

 Активне використання таргетингу в соціальних мережах

Таким чином, комунікативні стратегії і тактики в президентських
виборах України носили зовсім інший інноваційний характер, з
використанням абсолютно нових каналів комунікації.
3.3. Аналіз соціальних мереж як засобу політичної агітації в
Україні (на прикладі президентських виборів в Україні в 2019 році)
Політики по всьому світу дізнаються, що поряд з рекламою на
традиційних носіях, таких як телебачення і газети, вони повинні інвестувати в
цифровий маркетинг, якщо вони хочуть конкурувати зі своїми суперниками.
Представник американського дослідницького центру П'ю в одному зі свої
інтерв'ю говорив: «Якщо кандидати під час передвиборної кампанії ігнорують
технології, то вони складають свої козирі в колоду своїх опонентів» [77]. За
останні кілька років ми спостерігаємо, що у Великій Британії та США
кандидати стали активно використовувати просування в соціальних мережах,
щоб перемогти своїх супротивників та переконати своїх прихильників.
Соціальні мережі в сучасній політиці грають важливу роль в якості
інструменту комунікації, що демонструється на декількох факторах, які
свідчать про те, що соціальні мережі - це необхідний компонент сучасного
політичного маркетингу: все більший радіус дії людей, які щодня проводять в
соціальних мережах все більше часу, що пов'язано, в тому числі, з розвитком
мобільного інтернету; можливість соціальних мереж відстежувати культурна
поведінка і орієнтації потенційних виборців, а також їх демографічний
розподіл.
Соціальні мережі як засіб політичної агітації спрямовані насамперед на
ту частину електорату, яку неможливо мотивувати на голосування за
допомогою традиційних засобів агітації, наприклад, таким як телебачення.
Якщо звернутися до соціології, то в Україні наявна досить великий прошарок
населення, для яких основним джерелом інформації є соціальні мережі. За
даними соціологічного дослідження Київського міжнародного інституту
соціології, соціальні мережі є основним джерелом інформації для 23,5%
 64

респондентів, 74,2% опитаних заявили, що основною соціальною мережею,

яка є джерелом отримання інформації є Facebook, 33, 5% що Instagram [78].
Необхідно також враховувати і кількість респондентів, які відповіли, що
основним інформаційним джерелом для них є родичі і друзі - таких було 10,6%
в 2019 році [78]. В силу того, що інформація від друзів / родичів / знайомих не
є інформацією, отриманою від першоджерел, а це означає, що вона
опосередкована іншими джерелами інформації. Тобто реальний вплив
соціальних мереж може в істинності бути набагато ширше. Молодь як
найактивніша вікова група, яка використовується соціальні мережі., Але
найпасивніша в участі на виборах, проте може при взаємодії з іншими
віковими групами впливати на їх голосування. Таким чином, потенційний
охоплення виборців за допомогою соціальних мереж вище, ніж це може
здатися на перший погляд.
З молоддю в плані агітації складно працювати шляхом телебачення,
тому що вони не є його основною аудиторією, і з кожним роком дивляться
його все менше. Тенденції останніх років також фіксує поступовий відтік
аудиторії телебачення: у 2017 році телебачення було основним інформаційним
джерелом для 90% населення, в 2018 році для 86%, а в 2019 році для 74%
українців. Це стає результатом переходу електоральної риторики в цифровому
просторі, що називається «діджіталізаціей». Максим Саваневський, керуючий
партнер агенції цифрових комунікацій PlusOne, в одному з інтерв'ю заявив, що
«соціальні мережі - це не тільки агітація, це формування нових наративів і
нового сенсу» [79].
Таргетована реклама, яка широко використовується в Facebook і
Instagram заснована на знаннях про наших перевагах, інтересах, нашого місця
розташування, пересування, соціального статусу і маси інших параметрів.
Набір цих параметрів є ідеальним набором інструментів для рекламодавців, в
тому числі і для проведення політичної реклами. Для того щоб визначити
масштаб включеності українського політикуму в процес використання
таргетированной реклами з метою політичної агітації, можна проаналізувати
 65

фінансові звіти про витрати кандидатів у президенти на рекламу в соціальних

мережах за допомогою соціального розділу в Facebook - «Бібліотеки
політичної реклами». Згідно з даними цього розділу, в період з 1 по 27 березня
2019 р трійка лідерів президентських перегонів - В. Зеленський, Ю.
Тимошенко і П. Порошенко, витратили загальну суму в розмірі понад $ 222
тис.
Найменше грошей на рекламу в Facebook було витрачено П.Порошенко
- $ 52 570. Всього на його сторінці було створено 67 рекламних постів, з
охопленням аудиторії в 24,8 млн показів. Вартість одного рекламного поста
доходила до $ 5 тис. Велику суму загальних витрат на політичну рекламу було
витрачено Ю.Тимошенко - $ 76 265, зі сторінки яких було зроблено 133
рекламних постів, з охопленням аудиторії в 20 млн показів. Ціна
найдорожчого рекламного поста доходила до $ 10. В.Зеленський став
рекордсменом за кількістю витрачених грошей і посад на політичну рекламу в
Facebook. Всього їм було витрачено $ 93 330, з охопленням аудиторії в 29,6
млн показів. Зі сторінки В.Зеленського було зроблено 585 рекламних
публікацій, що значно більше,
З вищенаведених даних, ми бачимо, що кандидати в президенти України
проводили активну агітацію в соціальних мережах. Найуспішнішою і за
ефектом, і за результатами виборів можна назвати агітацію в соціальних
мережах В.Зеленського, який успішно використовував не тільки Facebook, але
і Instagram. Таким чином, він охопив аудиторію середньої вікової категорії
(Facebook), і наймолодшою, яка традиційно не ходила на вибори (Instagram).
Крім того, Зеленському вдалося «розігнати» політичні перегони на
незвичному полі для його опонентів - поле онлайн-комунікацій. Відмінною
рисою передвиборної агітації В.Зеленського був ключовий меседж про
необхідність йти і голосувати на виборах, що можна простежити в рекламних
звітах Facebook, де найбільш масовим рекламним постом був пост із закликом
«Іди на вибори!», в самих різних його інтерпретаціях.
 66

Команда П.Порошенко також виробляла спроби розширити агітацію в

різних інформаційних платформах. Реагуючи на рекламну кампанію свого
головного опонента - В.Зеленського, команда П.Порошенко створює
Telegram-канал в популярному серед молоді месенджер, однак на той момент
на каналі команди Зеленського вже була аудиторія понад 130 тис. Чоловік. При
цьому, за словами М.Федорова - керівника digital-напрямку в штабі
В.Зеленського на рекламу в соціальних мережах було витрачено всього
близько 5% бюджету передвиборної кампанії. Крім того, він відзначив
перевагу Telegram-каналу над Facebook і Instagram, в силу того, що в
месенджері кожен, кому адресується повідомлення його отримує, тоді як в
Facebook і Instagram видимість поста залежить від охватов [80]. Діджитал-
стратег В.Зеленського також заявляв про те,
Крім витрат кандидатів на політичну рекламу, ми мали також витрати на
політичну антирекламу. Одним з найдорожчих антирекламних постів був пост
на сторінці Вілкула в Facebook, де він критикував свого політичного опонента
П.Порошенко, а також пост зі сторінки Ю.Тіпошенко, яке було адресовано
чинному на той момент президенту. Такий вид політичної агітації небезпечний
тим, що він не підлягає контролю і може бути ядром політичної дезінформації.
Зважаючи на це, окремо варто зупинити на fake news. Проаналізувавши
природу появи неправдивих новин в українському просторі в період
президентських виборів в 2019 році, можна прийти до висновку, що вони
з'являються шляхом публікації на сумнівних новинних ресурсах неправдивих
фактів або ж підміни понять і подальшого репоста таких новин на сторінках в
соціальних мережах. В силу того, що не всі користувачі звертаються до
першоджерела, де ймовірно з більшим ступенем імовірності можна було б
помітити неправдивість інформації, такі новини швидко поширюються по
різних соціальних мереж та каналів месенджерів. Прикладами fake news під
час передвиборної кампанії були такі повідомлення: «Луценко порушив
кримінальну справу проти Зеленського», «Д.Туск назвав В.Зеленського
блазнем» - в істинності Д.Туск у своїй промові не згадував українського
 67

політика, «Ю.Тимошенко не розплатилася з учасниками проплаченого

мітингу» - підтверджень чого так і не знайшлося. У вересні 2019 року компанія
Facebook повідомила, що алгоритми кібербезпеки соціальної мережі виявили
сотні акаунтів по поширенню fake news на політичну тематику, які були задіяні
і в період останніх президентських і парламентських виборів в Україні. Серед
них виявилися популярні в Україні новинні сторінки, такі як Znaj.ua, Hyser і
Politeka. Всього було виявлено та надалі видалено 396 акаунтів з більш 4,5 млн
аудиторією, з яких відбувалося поширення недостовірної інформації [81].
У контексті поширення недостовірної інформації в соціальних мережах
варто згадати про ще один агітаційний інструмент - чат-бот. Перші так звані
«ботоферми» з'явилися ще на початку 200-х років, в Україні цю технологію
застосували в ході президентських виборів в 2010 році. Механізм роботи ботів
в соціальних мережах наступний [82]:
 Бот автоматично налаштовує обліковий запис в соціальній мережі.
 Може здатися, що аккаунт бота - обліковий запис реальну людину з
особистими даними і навіть сімейними фотографіями.
 Бот сканує контент на сайті, сканує пости і цікаві для них коментарі.
 Бот публікує свій власний контент для залучення інших користувачів.
 Мережі ботів діють узгоджено для просування кандидата або
повідомлення, для «брудних» політичних дебатів або підриву
підтримки опонента.
Експерт з комунікацій Transatlantic Commission on Election Integrity
А.Чеботнікова після проведення моніторингу дезінформації в соціальних
мережах заявила, що 27% контенту про вибори в Україні, що міститься в
соціальних мережах було поширене ботами. Варто відзначити, що за всі роки
проведення виборів в Україні це найвищий показник. Крім ботів, в соціальних
мережах в контексті інструменту агітації були також використані послуги
лідерів громадських думок, про яких ще в 50-х роках XX століття писав
американський соціолог П.Лазарсфельд. Під лідерами громадських думок
розуміються авторитетні і впливові особистості, які здатні впливати на думку
 68

інших [79]. Наймасовішим явищем діяльності лідерів громадських думок як

агітаторів було відзначено у вигляді лояльності і підтримки до діяльності
П.Порошенко, яким серед користувачів соціальних мереж було дано
прізвисько «порохоботи». Лідери громадських думок, або як їх ще називають
в медіапросторі - «блогери», за допомогою прихованої, нативної, реклами
формували навколо себе підтримку або ж опозицію до того чи іншого
кандидата, що також можна класифікувати як агітаційний інструмент.
Цікавим моментом агітації в соціальних мережах є можливість
здійснювати її в «день тиші». 30 березня 2019 року на території України було
оголошено «день тиші», коли передвиборна агітація і політична реклама в
друкованих, аудіовізуальних та електронних ЗМІ заборонена. Однак в нормах
Закону України «Про вибори» нічого не сказано про агітацію в соціальних
мережах, закон фактично «не знає» що таке Інтернет. Таким чином, це
ілюструє, що передвиборна агітація в соціальних мережах не контролюється і
не регулюється з боку закону, що використовується політиками в своїх
інтересах.
Для того, щоб предметно оцінити агітаційний потенціал соціальних
мереж в політиці в рамках даної роботи було проведено емпіричне
дослідження на тему «Вплив соціальних мереж на участь молоді в політиці».
Політична кампанія 2019 року в Україні позиціонується як абсолютно нове
бачення політики, з огляду на застосування нових цифрових технологій, які
безпосередньо впливають на виборця. Лідери виборчих перегонів
мобілізували свої онлайн-ресурси для досягнення максимізації потенційно
отриманих голосів. Молодь стала предметом впливу, за допомогою якого
кандидати намагалися отримати активний електорат і підтримку на виборах.
В силу того, що найактивнішою аудиторією, що використовує новітні
комунікаційні системи, є молодь, то необхідним та актуальним є аналіз ступінь
важливості соціальних мереж і месенджерів в ключі оних як основного
джерела інформації. Наскільки молодь впевнена в об'єктивності і
 69

достовірності цієї інформації? І як соціальні мережі впливають на їх політичну

активність?
Проблемна ситуація. Технологія забезпечує зв'язок між політиками та
людьми, а також підтримує розмови між людьми, які, можливо, ніколи не були
б пов'язані інакше. Розділи коментарів - це щось нове інформаційне простір,
де ми можемо дізнатися більше про політичні погляди нашого друга, ніж ми
могли дізнатися за роки особистого спілкування. Нажаль, соціальні мережі
можуть також бути джерелом дезінформації, яка проникає в суспільну
свідомість та деструктує наш вибір під час голосування. У той же час,
залучення в політичний процес за допомогою соціальних мереж робить
молодь активним учасником цього прорцесу. Таким чином, дане дослідження
може відповісти на питання як дана вікова група залучена в політичний
дискурс в соціальних мережах і піддає вона осмислення отриману інформацію.
Об'єктом дослідження є студенти харківських ВНЗ.
Предмет дослідження: вплив соціальних мереж на участь молоді в
політиці.
Мета дослідження: дізнатися яку роль соціальні мережі займають серед
інших інформаційних джерел, як вони впливають на політичну активність
молоді і зраджують вони цю інформацію сумнівам.
Завдання дослідження:
 Дослідити соціальні мережі серед інших інформаційних каналів
 Дослідити частоту використання соціальних мереж в якості джерела
інформації на політичну тематику
 Визначити ступінь активності молоді в соціальних мережах
 Визначити рівень відвертості молоді в соціальних мережах
 Дослідити впливають соціальні мережі на політичну активність
молоді
 Дізнатися якою мірою молодь довіряє інформації, отриманої з
соціальних мереж
 70

 Дослідити залежність бачення політиками профілів в соціальних

мережах і рівня їхньої популярності
Гіпотези дослідження:
 Соціальні мережі є основним джерелом інформації для молоді
 Політичний контент в соціальних мережах не визначається молоддю
як повністю достовірний
В якості методу дослідження було обрано масове опитування серед
студентів ВНЗ Харкова. Масове опитування дозволяє швидко і ефективно
зібрати дані, необхідні для дослідження в групі респондентів, які є об'єктом
нашого дослідження. В якості інструментарію була розроблена анкета
масового опитування, що складається з 20 питань, кожен з яких передбачав
вибір одного варіанта відповіді. Опитування складається з вступної частини,
паспортички і основної частини анкети.
У дослідженні взяли участь 110 осіб.
Результати дослідження.
Згідно з результатами дослідження, найпопулярнішою соціальною
мережею серед молоді є Instagram - серед 40% респондентів (44 чоловік).
Трохи менш популярною є Telegram - 36,4% респондентів (40 осіб). Facebook
є третім за популярністю, його використовують 20,9% опитаних (23 людини).
На питання «Скільки часу Ви проводите в соціальних мережах?»
Більшість - 67,3% опитаних вибрали варіант «заходжу на протязі дня час від
часу». 30% відповіли, що перманентно перебувають в режимі «онлайн», і лише
2,7% використовують соціальні мережі лише раз в день. З чого ми можемо
зробити вибір, що з 110 опитаних 107 чоловік активно використовують
соціальні мережі.
В рамках анкети також було досліджено на скільки молодь готова
ділитися своєю особистою інформацією в соціальних мережах і на скільки
вони щиро в них. 95% опитаних заявили, що вони діляться основною
інформацією про себе, яка характеризує їх рід діяльності, демографічне
становище і візуальне уявлення про себе. 40% і зовсім публікують лише
 71

необхідний мінімум інформації, запитуваний соціальної мережі. І лише 10%

готові ділитися своїми захопленнями, інтересами, більшістю аспектів свого
життя. При цьому, більшість респондентів заявили про свою готовність бути
досить відвертими в соціальних мережах - 56,9%. І лише 4,6% зізналися, що
інформація, викладена ними в соціальних мережах, є неправдивою.
Основним джерелом новин для молоді, за результатами дослідження, є
соціальні мережі - 52,7%, другими за популярністю джерелами є Інтернет-ЗМІ
- 38,2%, новини, отримані за допомогою телебачення, найпопулярнішого
джерела новин серед інших вікових груп, відзначили лише 2,7%. Інформацію
на тему політики в соціальних мережах шукають «час від часу» 50,9%,
«використовують постійно» в пошуку інформації - 28,2%, не використовують
соціальні мережі взагалі в пошуку інформації по політичній тематиці - 20,9%.
З чого ми можемо зробити висновок, що хоч соціальні мережі і являють собою
основний інформаційний джерело інформації, в пошуках інформації на тему
політики молодь також вдається до використання інших джерел, або ж не має
інтерес до цієї теми зовсім. Що видно з наступної діаграми:

Основний джерелом отримання новин на тему політики у відповідях на

дослідження був відзначений популярний в Україні месенджер Telegram -
63,6% голосів, за Facebook і Instagram було віддано 20,9% і 15,5% голосів,
відповідно. Відносно опитування про вплив соціальних мереж на
 72

зацікавленість політикою відповіді респондентів розділилися практично

порівну, проте все ж велика частина - 52,7% відповіли, що соціальні мережі не
вплинули на їх інтерес до політики.
Також більшість відповіла, що для них важливо стежити за діяльністю
політика, якого вони підтримують, за допомогою соціальних мереж - 54,5%,
така ж кількість респондентів відчувають політика «з народу», якщо він
активно транслює свій меседж в соціальних мережах.Аналіз рівня залежності
особистої думки від коментарів інших, показав, що для більшості молоді
коментарі інших учасників віртуального простору не цікаві, і вони не схильні
до їх впливу, проте 28% постійно читають коментарі в соціальних мережах.
Аналіз рівня довіри до інформації, представленої в соціальних мережах
показав наступне:

Таким чином, в ході даного дослідження ми визначили, що соціальні

мережі і месенджери є основним джерелом інформації для молоді, що
підтверджує першу гіпотезу дослідження. Однак в той же час, дане джерело
інформації викликає сумніви і більшість опитаних відповіли, що ставлять під
сумнів достовірность інформації, отриманої з соціальних мереж і вважають за
краще перевіряти її, що підтвердило другу гіпотезу дослідження.
 73

В ході нашого дослідження були також отримані дані, які можуть бути
основою для розробки рекомендаційпо веденню кампанії в майбутньому
виборчому циклі. Вони можуть бути наступними:
 Активне використання соціальних мереж і онлайн-платформ для
організації заходів та зустрічей прихильників кандидата, які могли б відчути
себе частиною кампанії
 Застосування веб-форм для залучення добровольців-спостерігачів і
агітаторів, що значно спростить їх пошук
 Використання Інтернету для збору коштів кандидатами, що дозволить
брати участь у виборчій кампанії, навіть тим, хто не має великих матеріальних
ресурсів
 Активне застосування онлайн-ресурсів для звіту кандидата про свою
діяльність, що підвищить рівень довіри громадян
 Перебувати завжди «онлайн», що підсилює рівень впливу політика в
Інтернеті
 Активно використовувати відділ продажів, запропонований Facebook,
що відкриває доступ до отримання допомоги спеціально навчених експертів в
просуванні в соціальних мережах

Висновки до розділу 3
Політтехнології є ключовим способом сучасного світу з організації та
управління політичними процесами. За останнє десятиліття спостерігається
зростання академічних досліджень, присвячених взаємозв'язку між
Інтернетом і політикою. З'явилося кілька потоків досліджень, що охоплюють
широкий спектр питань, у тому числі: достовірність політичної інформації в
Інтернеті; взаємозв'язок Інтернету і ЗМІ; комерціалізація кіберпростору;
політична онлайн-кампанія; політична активність і участь громадян. Серед
недавніх досліджень, які оцінюють вплив Інтернету на сферу політики, все
більше число публікацій було зосереджено на тому, як це середовище може
впливати на участь громадян у політичному житті і змінювати політичні
 74

процеси. Інтернет-технології за останні 10 років суттєво вплинули на політику,

а саме: Інтернет змінив збір коштів в політиці (фандрайзинг) та розподіл
рекламного бюджету кандидатів, Інтернет спростив пошуки «свого виборця»
(мікротаргетінг), Інтернет сприяв пошуку нових каналів комунікацій, Інтернет
спростив стеження за діяльністю політиків, і нарешті спростив пошук
специфічної інформації, яка незрозуміла для переважної більшості громадян.
Інтернет-технології все частіше використовуються для полегшення
політичного процесу. Більшість дослідників вважають, що належне
використання Інтернету може допомогти вирішити поточні проблеми в
політичній системі. Змінюється також хід виборчих кампаній і
використовуваних в них стратегій і тактик. Комунікативні стратегії і тактики
спрямовані на максимізацію інформування та мотивування своїх
прихильників, шляхом використання традиційних засобів комунікації
(телебачення, радіо і газети) і нових (інтернет, блоги та соціальні мережі)
медіа. Одним з ключових параметрів ефективності комунікаційної стратегії є
її націленість на конкретні аудиторії, де для кожної будуть окремо
використовуватися різні підходи, що представляє можливим використання
таргетингу. Ключовий аудиторією онлайн-комунікації є молодь, що
підтвердило в тому числі і проведене нами дослідження. Таким чином,
соціальні мережі з сучасній політиці грають важливу роль в якості інструменту
комунікації і необхідний компонент сучасного політичного маркетингу.
 75

ВИСНОВКИ
З середини 1990-х років з'явилася нова сила, яка змінила сучасне
суспільство – Інтернет. Засоби, що пропонуються Інтернет-технологіями, вже
дають можливість людям у всьому світі отримати доступ до величезної
кількості інформації практично з будь-якої можливої теми, знайти інших з
подібними інтересами та обговорити відповідні питання, а також забезпечити
доступність інформації для інших людей за мінімальні витрати. Це
революціонізує засоби, якими люди навчаються, купують, здійснюють
дозвілля, слідкують за поточними справами, ведуть бізнес та підтримують
почуття спільності. Окрім цього, Інтернет здійснює вплив на те, яким чином
політичні організації та окремі особи передають свої повідомлення
громадянам, що глибоко змінює участь громадян у політичному процесі.
У політичній сфері Інтернет створив три типи змін. Перший – це шлях
того, як політики досягають громадськості, що голосує. Раніше політики
могли охопити громадськість лише за допомогою встановлених засобів
масової інформації (телебачення, радіо, газет та журналів) або зустрічаючись
з людьми на вулиці, а на сьогодні це вже не так. Друга зміна, пов’язана з
появою Інтернету, стосується участі пересічного громадянина в політичних
процесах. Люди звикли обмежуватись голосуванням, страйками,
громадськими зібраннями, написанням листів та подібними видами
діяльності, але з часу появи Інтернету було розвинуто багато нових заходів
участі громадян в політичному процесі. Третя зміна, викликана Інтернетом, -
це створення нової групи учасників політичного процесу.
Сьогодні політичні кампанії в усьому світі йдуть абсолютно новим
шляхом, шляхом використання новітніх комунікативних технологій.
Використання соціальних медіа у політиці, включаючи Facebook, Instagram та
Telegram, кардинально змінило спосіб ведення кампаній та взаємодію
громадян з обраними ними політиками. Поширеність інтернет-комунікації в
політиці зробила обраних політиків та кандидатів більш відповідальними за
свої дії та більш доступними для виборців. А можливість публікувати
 76

повідомлення та миттєвопередавати його мільйонам людей, дозволяє

кампаніям ретельно керувати іміджем своїх кандидатів на основі багатого
набору аналітичних даних, отриманих з мережі. Окрім цього, проведення такої
кампанії відбувається в режимі реального часу і майже без витрат, що робить
доступ для політики більш вільним та не потребує значних фінансових
ресурсів.
Звичайно, твердження, що Інтернет "все змінив", таке ж старе, як і сам
Інтернет. Але, проаналізувавши вплив цифрової платформи чи технології,
очевидно, що глибокі зрушення в передвиборній агітації, та ведення виборчої
кампаніі в цілому, тривають не лише на рівні інструментів, а й на рівні змін
самих виборців. Швидкість політичного спілкування, що підтримується
Інтернетом, змінює політичні кампанії таким чином, як попередні технології
не змогли змінити за весь час існування. І радіо, і телебачення дозволяють в
прямому ефірі передавати політичне повідомлення або політичну подію, але
обидві ці технології залежать від присутності аудиторії, яка отримує це
повідомлення. Подія, що транслюється через Інтернет, настільки ж жива, як і
радіо- або телевізійне мовлення, але до неї можна легко отримати доступ до
негайно та безперервно після події через будь-яку інформаційну інтернет-
платформу.
Політики спільно зі своєю командою можуть використовувати Інтернет,
щоб підтримувати контакт з уже наявними прихильниками і формувати новий
електорат. Чати, блоги, соціальні мережі і веб-сайти активно
використовуються політичними акторами і є ресурсами для підтримки
контактів з прихильниками своїх політичних ідей. Інтернет надав політикам
цілий перелік інструментів, які спростили пошук «свого виборця». Головною
технологією з пошуку виборців є мікротаргетинг, який дозволяє моделювати
та сегментували групи людей згідно їх інтересів, захоплень, географічного
положення, освіти, та ще десятків таких показників. Тож організація
політичних кампаній при наявності Інтернету стала набагато простіше і
вимагає значно менших фінансових ресурсів, при тому, що вплив на
 77

політичний процес з використанням інтернет-технологій може бути

колосальним.
Але, не дивлячись на всі переваги, які надали технології онлайн-
комунікацій в політиці, використовує їх на даних час переважно лише частина
електорату. Основними користувачами соціальних мереж, в яких
безпосереднього реалізується інтернет-комунікація є молодь, що також
підтвердило наше дослідження. Це пояснюється тим, що молоді виборці, які
мають право голосу на виборах, виросли в епоху інтернет-технологій, та вони
єтією частиною електорату, яку неможливо мотивувати на голосування за
допомогою традиційних засобів агітації, наприклад, таким як телебачення.
Таким чином, інтернет-активність трансформує залученість молоді в політику.
Натомість політики отримають голоси на виборах, від тієї частини електорату,
яка традиційно не брала участі у виборах.
Залучення молоді до виборів можна також прослідкувати на прикладі
президентських виборів в Україні. В ході аналізу виборчої кампанії в 2019
році, ми дізналися що вона істотно відрізняється від раніше проведених в
Україні передвиборчих кампаній: набагато більше число кандидатів, активна
участь в політичних перегонах непрофесійних політиків, неможливість
передбачити двох явних лідерів другого туру і нарешті використання нових
каналів комунікації. Перш за все, причиною цьому став вплив зовнішнього
фактору, досвід передвиборчої кампанії інших країн, де перемогу на виборах
здобули відмінні від традиційної політики і риторики кандидати. Другою
причиною можна назвати розвиток технологій, що дозволили технологічним
шляхом вдосконалити можливості збору даних виборців. А по третє,
соціологічні дослідження останніх років демонстрували, що Інтернет-ЗМІ та
соціальні мережі нині є популярним джерелом пошуку інформації, вплив яких
з кожним роком ще більш посилюється. Тож, таким чином, комунікативні
стратегії і тактики в президентських виборах України носили зовсім інший
інноваційний характер, з використанням абсолютно нових каналів
комунікації.
 78

Але перед виборцями відкрилися і нові шляхи риску. Сьогодні як ніколи

виборці незахищені від fake news, ботів, вірусної реклами та довершеної
реклами у соціальних мережах, яка знає про нас значно більше, ніж це може
здаватися. Clickbait сьогодні має значення більше ніж надійність інформації,
яку ми отримуємо з мережі. Крім того, політичні партії стають все більш
досконалими у використанні соціальних медіа. Вони вчаться з досвіду і
наймають тих, хто розуміє ці ЗМІ краще, ніж вони. Вони використовують
алгоритми для орієнтації на виборців, де вони мають найбільше значення (за
виборчими округами), в цільових групах (етнічні меншини, молоді виборці,
одинокі матері, тощо). Це не нова технологія, але політики з кожним роком
роблять це більш ефективно і з значно більшою деталізацією.
В той же час, проведене в даній дипломній роботі дослідження,
показало, що молодь піддає сумніву та аналізу інформацію, отриману з
соціальних мереж, що певним чином захищає їх як користувачів
інформаційних платформ від дезінформації та маніпулювання. Велика
кількість української молоді стежить за діяльністю політичних діячів, значно
зросла кількість тих, хто цікавиться політичними процесами та є учасниками
виборів, що продемонстрували останні президентські вибори в Україні.
Наявність інтернет-комунікації змінила засоби доступу людей до політичної
інформаціїта побудову передвиборчої стратегії кандидатів. Ймовірно, що їх
вплив буде надалі ще більше посилюватися, і саме від того, як вони будуть
використовуватися політиками, буде залежати рівень довіри учасників цієї
комунікації в подальшому.
 79

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Яковлев И.П. Ключи к общению. Основы теории коммуникаций. –СПб.:
Изд-во «Авалон», 2006. – 325 с.
2. Конецкая В.П. Социология коммуникации / В. П. Конецкая. – М.: МУБУ,
1997. – 304 с.
3. Матьяш О.И. Что такое коммуникация и нужно ли нам
коммуникативное образование [Электронный ресурс] /
Коммуникативная ассоциация. URL:
http://www.russcomm.ru/rca_biblio/m/matyash01.shtml
4. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации: учебное
пособие / А. В. Соколов. – СПб., 2002. – 461 с.
5. Статистика численности населения мира, использующего интернет
[Электронный ресурс] / Объединение мира. URL:
https://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Pages/stat/default.aspx
6. Kaye B. K. and Medoff, N. J. 2001: The World Wide Web: A Mass
Communication Perspective. London: Mayfield. P. 386
7. Горошко Е. И. Информационно-коммуникативное общество в
гендерном измерении. – Харьков, 2009. – 79 с.
8. Рунов А. В. Особенности коммуникативной среды в моделях
информационного общества: дис. докт. социолог. наук / А.В.Рунов. – М.:
2005.
9. Горошко Е. И. Лингвистика Интернета: формирование дисциплинарной
парадигмы // Жанры и типы текста в научном и медийном дискурсе. –
Орел: Картуш, 2007. – Вып. 5. – 223 с.
10. Соловьев Д. Как меняются люди под воздействием медиа?
[Электронный ресурс] / Д. Соловьев URL:
http://cossa.ru/articles/234/13669/
11. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт
социальногопрогнозирования / Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева М.:
Академия, 1999.
 80

12. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. / Пер. с англ. – М.:

Прогресс, 1969.
13. Newcomb T.M. An approach to the study of communicative acts // Psychol.
Rew., 1953, v. 60, p. 293 - 304.
14. Барт Р. Основы семиологии // Структурализм: "за" и "против". - М.:
Прогресс, 1975. - 114 – 163 с.
15. Ratzel F. Politische Geographie. - Oldenburg, 1903.
16. Галичкина Е.Н. Характеристика компьютерного дискурса // Вестник
ОГУ [Электронный ресурс].URL:
http://www.vestnik.osu.ru/2004_10/9.pdf.
17. Халяпина Л.П. Интернет-коммуникация и обучение иностранным
языкам / Л.П. Халяпина; М-во науки и образования РФ, Кемер. гос. ун-
т, каф. англ. филологии № 1. -Кемерово: Кузбассвузиздат, 2005. – 210 с.
18. Розина И.Н. Теория и практика компьютерно-опосредованной
коммуникации в России: состояние и перспективы // Теория
коммуникации и прикладная коммуникация: cб. науч. тр. / Вестник Рос.
коммуникативной ассоциации / под ред. И. Н. Розиной. — Ростов н/Д,
2002. – 5–17 с.
19. Штукарева Е.Б. Языковая специфика интернет-коммуникации //
Интернет-коммуникация как новая речевая формация: колл. монография
/ научн. ред. Т.Н. Колокольцева, О.В. Лутовинова. – М.: 2014. – 291–302
с.
20. Успенский, М. М. Интернет-СМИ: Теория и практика / М. М.
Успенский. - М.: Асект Пресс,2010. - 205 с.
21. Баранов Н.А. Трансформации современной демократии: Учебное
пособие / Н.А. Баранов; Балт. гос. техн. ун-т. – СПб., 2006. – 215 с.
22. Статистика числа пользователей Интернет в мире за 2019 год
[Электронный ресурс]. –URL:
https://www.internetworldstats.com/stats.htm
 81

23. Brief History of the Internet https://www.internetsociety.org/internet/history-

internet/brief-history-internet/
24. Песков Д. Н. Интернет-пространство: состояние премодерна? // Полис.
2003. № 5. – 49 с.
25. Назарчук А. В. Сетевое общество и его философское осмысление // Вопр.
философии. 2008. № 7. С. 74.
26. Емелин В. А. Глобальная сеть и киберкультура.[Электронный ресурс] /
Ризома и Интернет. URL: http://emeline.narod.ru/rhizome.htm
27. Корниенко С. А., Герейханова К.Ф. Виды и формы интертекста как
взаимодействия текстов [Электронный ресурс] / Culture and Civilization.
2017, Vol. 7, Is. 4А. URL:http://publishing-vak.ru/file/archive-culture-2017-
4/17-kornienko-gereikhanova.pdf
28. Arunaditya Sahay, E-governance: From Citizen to Netizen. – 2015. URL
https://www.businesstoday.in/opinion/columns/e-governance-application-
from-citizen-to-netizen/story/214316.html
29. John E. Newhagen, Sheizaf Rafaeli, Why Communication Researchers
Should Study the Internet: a Dialogue / Journal of Computer-Mediated
Communication, Volume 1, Issue 4, 1 March 1996. URL
https://academic.oup.com/jcmc/article/1/4/JCMC145/4584318
30. Блюмлей Д. Четвертая волна политической коммуникации.
[Электронный ресурс] / URL:
https://www.academia.edu/26743410/The_Fourth_Age_of_Political_Comm
unication_-_Avant-Propos_au_texte_de_Jay_Blumler
31. Афонцев С.А. Политические рынки и экономическая политика. М.:
Комкнига, 2010. – 384 с.
32. J.Wihbey, Effects of the Internet on politics: Research roundup / A project of
Harvard Kennedy School's Shorenstein Center and the Carnegie-Knight
InitiativeURL:https://journalistsresource.org/studies/politics/citizen-
action/research-internet-effects-politics-key-studies/
 82

33. Норт, Д. Понимание процесса экономических изменений [Текст] / пер. с

англ. К. Мартынова, Н.Эдельмана; Гос. ун-т - Высшая школа экономики.
– М.: Изд. дом Гос. ун-та – Высшей школы экономики, 2010. – 256 с.
34. Глобальный цифровой отчет 2018 / Мы социальны.[Электронный
ресурс] – 2018. URL: https://digitalreport.wearesocial.com/
35. Borge R, Cardenal AS. Surfing the Net: A Pathway to Participation for the
Politically Uninterested? Policy & Internet. 2011;3(1):1–29.
36. Бумагина Е.Л. Роль средств массовой информации в формировании
гражданского общества: Авто-реф. дис. канд. фил. наук: - М., 2002. – 9
с.
37. Трахтенберг А.Д. Интернет и возрождение «публичной сферы» //
Научный ежегодник Института философии и права УрО РАН.
Екатеринбург, 2007. № 7. С. 224-230.
38. Тихонова С. В. Логика современной коммуникационной революции / С.
В. Тихонова // Гуманитарные и социально-экономические науки. –
Серия: Социология. – 2007. – № 1. – С. 58-65.
39. Allcot, H and M Gentzkow (2017), “Social Media and Fake News in the 2016
Election”, Journal of Economic Perspectives 31(2): 211-236.
40. American National Election Studies 2017 https://electionstudies.org/data-
center/2016-time-series-study/
41. Скандал з Cambridge Analytica: Facebook у США оштрафували на $5
млрд [Электронный ресурс] /
URL:https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/07/24/7098876/
42. The age of surveillance capitalism : the fight for a human future at the new
frontier of power https://www.worldcat.org/title/age-of-surveillance-
capitalism-the-fight-for-a-human-future-at-the-new-frontier-of-
power/oclc/1088408954?loc=
43. Your Filter Bubble is Destroying Democracy
https://www.wired.com/2016/11/filter-bubble-destroying-democracy/
 83

44. Соловйов С. Г. Проблеми розвитку електронної демократії в умовах

модернізації державного управління України : наук. розробка / С. Г.
Соловйов, В. Г. Даниленко. - К. : НАДУ, 2012. – 68 с.
45. Лем С. Футурологічний конгрес. Розповіді про пілота Піркса. Голем
XIV. Фіаско. Пер. з пол.: Роман Терещенко та інші[8]. — Тернопіль: НК-
Богдан, 2017. – 880 с.
46. Песков Д.Н. Интернет в мировой политике: формы и вызовы //
Современные международные отношения и мировая политика/ Отв. ред.
А.В. Торкунов; МГИМО(У) МИД России. М.: Просвещение, 2004. С.
222-246.
47. Акопов А.И. Глобальное средство массовой информации // Мир медиа
XXI. Новые информационные технологии. — 1999. — № 1.
48. Юханов Н.С. Трансформация политического консультирования: роль и
значение «новых медиа» // Власть. — 2009.
49. Жебит М. Газетам советуют сдаться. Социальные сети становятся новыми
СМИ // Федеральный выпуск 29 http://www.rg.ru/2011/02/11/internet.html
50. Стинс О. Новые медиа / О. Стинс, Д. Ван Фухт // Вестник
Волгоградского государственного университета. Серия 8:
Литературоведение. Журналистика. - 2008. - № 7. - С. 98-106.
51. Рунов А. В. Особенности коммуникативной среды в моделях
информационного общества: Дис. на соиск. учен. степь. докт. социолог.
наук: спец. 22.00.04 / А. В. Рунов. – М., 2017. – 321 с.
52. Социальные сети в 2018 году: глобальное исследование
https://www.web-canape.ru/business/socialnye-seti-v-2018-godu-globalnoe-
issledovanie/
53. Matsa, Katerina Eva. 2018. “Fewer Americans rely on TV news: What type
they watch varies by who they are.” Washington, DC: Pew Research Center
http://www.pewresearch.org/fact-tank/2018/01/05/fewer-americans-rely-on-
tv-news-what-type-they-watch-varies-by-who-they-are/
 84

54. Gosman A. Real life lessons: Social media and the 2016 presidential election.
Nasdaq Corporate Solutions. Retrieved from
https://business.nasdaq.com/marketinsite/2016/Real-Life-Lessons-Social-
Media-and-the-2016-Presidential-Election.html
55. Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания:
Пер. с нем. / Общ. ред. и предисл. Мансурова Н. С. — М.: Прогресс-
Академия, Весь Мир, 1996. — 352 с.
56. Andrew Wilson «Virtual Politics: Faking Democracy in the Post-Soviet
World» https://www.yalebooks.co.uk/yale/display.asp?K=9780300095456
57. Nick Anstead and Andrew Chadwick, 2009. “Parties, election campaigning,
and the internet: Towards a comparative institutional approach,” In: Andrew
Chadwick and Philip N. Howard (editors). Routledge handbook of Internet
politics. London: Routledge, pp. 56–71.
58. Еремеев С. Г., Курочкин А. В. Государственное управление и
инновационная политика в условиях сетевого общества: новые
принципы эффективности. СПб.: Изд-во РХГА, 2014. – 192 с.
59. Gherghina, S., and Geissel, B. /«Ideals and Actions: Do Citizens’ Patterns of
Political Participation Correspond to their Conceptions of Democracy?». –
2017. / Linking democratic preferences andpolitical participation: evidence
from Germany. PoliticalStudieshttp://eprints.gla.ac.uk/135453/3/135453.pdf
60. Jody C. Baumgartner and Jonathan S. Morris, 2010. “MyFaceTube politics:
social networking Web sites and political engagement of young adults,”
Social Science Computer Review, volume 28, number 1, pp. 24–44.
61. Сидоров, А.И. Социальные сети и их влияние на молодежь //
Социологические исследования. 2009. № 7.
62. Войнов Д.А., Павлютенкова М.Ю. Интернет-диалог как новая форма
политического участия граждан.
http://viperson.ru/wind.php?ID=630496&soch=1
 85

63. Groshek, C. Cutino «Meaner on Mobile: Incivility and Impoliteness in

Communicating Contentious Politics on Sociotechnical Networks»
https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/2056305116677137
64. T. Gross, «Whistleblower Explains How Cambridge Analytica Helped Fuel
U.S. «Insurgency»
https://www.npr.org/transcripts/768216311?storyId=768216311?storyId=76
8216311
65. Paul Hughes, Electronic Democracy-an Opportunity for the Community to
Improve its Power of Governance, 21 September 1996, p. 6.
66. Макаров М. Л. Основы теории дискурса. – М.: Гнозис, 2003. – 280 с.
67. Т. А. Дейк. Язык. Познание. Коммуникация. Пер. с англ. / Сост. В.В.
Петрова; Под ред. В.И. Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н.Караулова и В.В.
Петрова. М.: Прогресс, 1989. – 300 c.
68. Кашкин, В.Б. Введение в теорию коммуникации [Электронный ресурс]
// Режим доступа: http://www.dere.com.ua/library/kashkin/06.shtml
69. Шульц Д., Барнс Б. Стратегические бренд-коммуникационные
кампании. – М.: Издательский Дом Гребенникова, 2003. – 512 с.
70. Практика пользования соцсетями в Украине. 2018
http://rb.com.ua/blog/praktika-polzovanija-socsetjami-v-
ukraine/?fbclid=IwAR3LAJVpOwYPgDWdQ7uqvkWXrUnX8S_rkXry9nh
mtuxsNUsinpNnn96zIvs
71. 100 дней после президентских выборов: оценка и ожидание граждан
https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=889&page=1
72. Соціологічне дослідження "3D-профілі учасників президентських
виборів-2019" https://www.youtube.com/watch?v=B0LefVM510
73. Медведчук М. Інтернет-технології як інструмент формування іміджу
кандидата під час виборчих кампаній / М. Медведчук // Сучасна
українська політика: Політики і політологи про неї / гол. ред.: М. І.
Михальченко; Українська акад. політ. наук, Поліщук. – Київ: - 2009. –
281-287 с.
 86

74. Источники информации, медиаграмотность и российская пропаганда:

результаты всеукраинского опроса общественного мнения
https://detector.media/doc/images/news/archive/2016/164308/AReport_Med
ia_Feb2019_v2.pdf?fbclid=IwAR2SrWATaa8HB4XRt3-
p5rIB9RlibZD90cDGKsiucIEaLJ7t9XpMVBfjoYY
75. Анохин М.Г., Павлютенкова М.Ю. Авангардные информационные
технологии PR: возможности и перспективы. // Связи с
общественностью в политике и государственном управлении / Под общ.
ред. B.C. Комаровского. - М.: Изд-во РАГС, 2001. – 382 с.
76. 98 personal data points that Facebook uses to target ads to you / Available at:
https://www.washingtonpost.com/news/the-intersect/wp/2016/08/19/98-
personal-data-points-that-facebook-uses-to-target-ads-to-you/?noredirect=on
77. Facebook Algorithms and Personal Data / Internet & Technology/ Available
at: https://www.pewresearch.org/internet/2019/01/16/facebook-algorithms-
and-personal-data/
78. Каннингэм С., Портер А. Сетевые средства связи: двенадцать способов
изменить нашу жизнь // Впереди XXI век: перспективы, прогнозы,
футурологи. Антология современной классической прогностики.
19521999. М.: Academia, 2000. С. 95-101
79. Removing Coordinated Inauthentic Behavior From Iraq and Ukraine /
Available at: https://about.fb.com/news/2019/09/removing-coordinated-
inauthentic-behavior-from-iraq-and-ukraine/
80. Якоба И.А. Влияние виртуальных социальных сетей на молодежь //
Вестник ИрГТУ. 2011. № S. С. 287-292.
81. Учебный словарь терминов рекламы и паблик рилейшенз. Под ред. И.
А. Радченко, Е. Е. Топильской. – Воронеж: ВФ МГЭИ, 2007.
82. Houser K. «5 Ways That Technology is Transforming Politics in the Age of
Trump», 2017. / Available at: https://futurism.com/5-ways-that-technology-
is-transforming-politics-in-the-age-of-trump\
 87

ДОДАТКИ
Додаток А
88
89
90
 91

АНОТАЦІЯ

магістерської роботи на тему:

«Інтернет-комунікація як фактор, що детермінує конструювання
політичних ринків»

Магістерська робота присвячена теоретико-емпіричному дослідженню

інтернет-комунікації в сучасному політичному процесі. Метою даної роботи є
дослідження місця та ролі інтернет-комунікації в реаліях сучасної політики,
обґрунтування її значення в конструюванні політичного ринку в контексті
реального отримання голосів і політичних преференцій. Об’єкт роботи –
інтернет-комунікація, її тренди та ресурси. Предметом виступає інтернет-
комунікація як фактор, що детермінує конструювання політичного ринку.
Теоретичною основою роботи виступають роботи з загальної теорії
комунікації Яковлєва І.П., Горошко О.І., Рунова А.В., Соколова О.В.,
концепція інформаційного суспільства Д. Белла і Дж.Гелбрейт, інтеракційний
підхід Т.Ньюкомба, системний підхід Т. Парсонса і Р. Мертона та концепція
публічної сфери Ю. Хабермаса. Сформовані основні теорії та підходи
вивчення комунікації та її впливу на політичну сферу. Детально розглянута
еволюція політичної комунікації та її стан в сучасному світі. Особлива увага в
роботі приділялася аналізу використання інтернет-комунікації в українській
політиці, що було досліджено на прикладі останніх президентських виборів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що відносини між виборцями
та політиками постійно трансформуються та мають підлягати динамічному з
цим дослідженню, що й було зроблено в рамках даної роботи. Шляхом
опитування було встановлено, що наразі Інтернет є основним джерелом
інформації серед молоді та безпосередньо впливає на неї. Крім того, було
виявлено, що інформація, надана за допомогою Інтернету, піддається
ретельному осмисленню, а в багатьох випадках перевірці на достовірність.
 92

Робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних

джерел та додатку. Загальний обсяг роботи із додатками 90 сторінок, кількість
використаних джерел – 82.
Ключові слова: Інтернет, політична комунікація, інтернет-комунікація,
соціальні мережі, медіатизація, таргетинг.
 93

АННОТАЦИЯ

магистерской работы на тему:

«Интернет-коммуникация как фактор, детерминирует конструирования
политических рынков»

Магистерская работа посвящена теоретико-эмпирическому

исследованию интернет-коммуникации в современном политическом
процессе. Целью данной работы является исследование места и роли
интернет-коммуникации в реалиях современной политики, обоснование ее
значениz в конструировании политического рынка в контексте реального
получения голосов и политических преференций. Объект работы - интернет-
коммуникация, ее тренды и ресурсы. Предметом выступает интернет-
коммуникация как фактор, детерминирующий конструирование
политического рынка.
Теоретической основой работы выступают работы по общей теории
коммуникации Яковлева И.П., Горошко Е.И., Рунова А.В., Соколова О.В.,
концепция информационного общества Д. Белла и Дж.Гэлбрейта,
интеракционный подход Т.Ньюкомба, системный подход Т. Парсонса и Р.
Мертона и концепция публичной сферы Ю. Хабермаса. Сформированы
основные теории и подходы изучения коммуникации и ее влияния на
политическую сферу. Подробно рассмотрена эволюция политической
коммуникации и ее состояние в современном мире. Особое внимание в работе
уделялось анализу использования интернет-коммуникации в украинской
политике, что было исследовано на примере последних президентских
выборов.
Научная новизна работы заключается в том, что отношения между
избирателями и политиками постоянно трансформируются и должны
подлежать динамичному исследованию, что и было сделано в рамках данной
работы. Путем опроса было установлено, что в настоящее время Интернет
является основным источником информации среди молодежи и
 94

непосредственно влияет на нее. Кроме того, было обнаружено, что

информация, предоставленная с помощью Интернета, подвергается
тщательному осмыслению, а во многих случаях проверке на достоверность.
Работа состоит из введения, трех глав, списка литературы и приложения.
Общий объем работы с приложениями 90 страниц, количество
использованных источников - 82.
Ключевые слова: Интернет, политическая коммуникация, интернет-
коммуникация, социальные сети, медиатизация, таргетинг.
 95

ANNOTATION

master's work on the topic:

«Internet communication as a determinant of design
political markets»

This master’s thesis is dedicated to theoretical and empirical research of using

an internet communication system in modern political processes.
The main purpose of this piece is to study the roles of an internet
communications in realities of modern day politics, proving its importance in the
structure of political market in context of receiving votes and political preferences.
The main object that is described in this piece is an internet communication, it's
trends and resources. It also stands as an element that determines the construction of
a political market. The theoretical background is based on articles of the following
authors concerning fundamentals of the communications theory: Yakovlev I.,
Gorshko O., Runova A., Sokolova O.
Conception of informational era society by D.Bell and D. Gelbreit,
interactional approach by T. Newkomb, systematical approach by T. Parson and P.
Mertsom as well as conception of public sphere by U. Habermas.
The main theories and methods of studying of the communications and its
influence on the polital sphere were elaborated. The evolution of political
communication and its current state in modern world was thoroughly analyzed. A
particular consideration was given to the analysis of using an internet
communication in Ukrainian politics in context of the latest presidential elections.
The scientifical novelty of this piece is lies on the fact that relations between
voters and politicians are prone to constant transformation and should be constantly
studied respectively, as it was done in this case.
Through the poll it was determined that the Internet is actually a main source
of an information for the youth and also provides a straight influence on it. Apart
from that a poll has also revealed that the information which was delivered through
 96

the internet is being thoroughly analyzed and in the most cases also checked for
it'scredibility
The piece consists of an intro, three main sections, list of used sources and an
additional attachment. With 82 sources been used, total size is 90 pages.
Key words: Internet, political communication, internet communication,
social networks, mediation, targeting.