Есе на тему:

«Мовне питання: сучасні виклики для суспільства»

Студентки 4 курсу
ОП: історія України та культурна антропологія
Сірик Ірини Вікторівни

В умовах сучасного світу, коли культурна і мовна різноманітність стає

все більш важливою, думка Івана Огієнка, що «рідна мова — то
найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без
окремої мови нема самобутнього народу», жодного разу не втратила своєї
актуальності. Бо рідна мова — це не просто засіб спілкування, а основа
культурної спадщини та ідентичності нації. Особливо актуальним
питанням відродження, збереження та розвитку мови є для народів,
зокрема і України, які впродовж тривалого часу зазнали деетнізації або ж
часткової культурної асиміляції. Однак, варто наголосити, що мовне
питання є важливою складовою ширшої проблеми — проблеми
української ідентичності.
Не є новиною, що у сучасній та незалежній Україні існує проблема
використання української мови. Ситуація пов`язана з тим, що частина
України багато століть належала до Російської імперії, а згодом і вся
Україна опинилася у складі Радянського Союзу. Відповідно, населенню
була нав’язана російська мова. Здавалося б, що з проголошенням
незалежної України ситуація зміниться, адже особливо гостро питанням
захисту рідної мови опікуються в багатьох країнах, що тільки здобули
незалежність і прагнуть позбутися колоніальної спадщини. Здобувши
незалежність та опинившись у ситуації тотального домінування російської
мови на різних рівнях суспільно-політичного життя, Україна, як і інші
молоді суверенні держави, проголосила державність української мови.
Проте утвердження державності української мови відбувалося кволо, що
було зумовлено передусім наявністю в законодавстві норми, що
забезпечувала можливість не витісняти з офіційної сфери російську мову,
позаяк вона залишалася «мовою міжнаціонального спілкування».
Результатом недооцінки ролі й сутності української мови в нашому
суспільстві став руйнівний для незалежної України Закон «Про засади
державної мовної політики», який набув чинності 10 серпня 2013 року.
Незважаючи на те, що в 2014 році Верховна Рада проголосувала за
скасування сумнозвісного «закону Колесніченка–Ківалова», він успішно
діяв протягом років. Антиукраїнське спрямування цього закону є
очевидним. Адже його текст — приховане маніпулювання. Наприклад,
зазначалося, що «телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд
вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами
меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами». І так
майже в кожній галузі суспільних відносин, які регулював закон,
трапляються ось ці «або». Відповідно за даними огляду, російська мова
переважала в телеефірі, друкованих виданнях, сфері послуг та
українському сегменті Інтернету. Під тиском цих чинників русифікації
значна частина громадян, які вважали українську мову рідною, не
спілкувалась нею на роботі чи навіть удома. Звісно, що така ситуація
становила загрозу для мовної ідентичності українців. Однак, після подій
2014 року: Революції Гідності та російського вторгнення, українці свідомо
обрали шлях самобутності, що підтверджує опитування з 2018 року. За
даними опитування, більшість хоче, щоб їхні діти навчались та говорили
державною мовою, а не російською. Більшість виступає за викладання
державної мови в усіх державних закладах освіти та за запровадження
іспиту з української мови для держслужбовців та отримання громадянства.
Законодавчо українська мова закріплена як державна мова в Конституції
України та Законі «Про забезпечення функціонування української мови як
державної». Але, навіть зараз, на жаль, на окупованих територіях Криму,
Донеччини, Луганщини, як і зараз, здійснюється стрімка примусова
русифікація, українську мову на цих територіях витісняють з усіх сфер
суспільного життя.
Варто зазначити щодо усвідомлення важливості української мови у
становленні незалежної держави, то, на жаль, констатуємо, що пересічні
українці не розуміли, як державність мови впливає на безпеку та добробут
країни. Тому українці вживали ту мову, яка їм зручна. Заручники
культурно-інформаційного впливу москви, а по суті жертви політики
русифікації, російськомовні громадяни нібито не мали нічого проти
української мови, але уникали її вивчення, уникали спілкування нею, бо
вважали російську більш престижною та зручною. На жаль,
російськомовний контент продовжував домінувати в інформаційно-
культурному просторі, особливо на телебаченні та радіо, незважаючи на
російське вторгнення.
Лише з початком повномасштабного вторгнення путінських військ на
територію суверенної України 24.02.2022 року, що стало каталізатором
для свідомої відмови російськомовних українців від використання мови
агресора: багато відомих людей, приміром зірок шоу-бізнесу, заявляють
свою тверду позицію надалі послуговуватися тільки державною мовою,
тисячі українців записуються на онлайн-курси з вивчення української
мови, які відкриваються в багатьох вишах та громадських організаціях.
Тому впевнено можна констатувати факт посилення у свідомості громадян
України власної відповідальності за долю державности через утвердження
державної мови на всіх рівнях життєдіяльності суспільства. Тим не менше
дані опитувань свідчать про стійку національно-мовну самоідентифікацію
українців, усвідомлення того, що державна мова — це основна
національна ознака, яка разом з іншими ознаками, як спільність території
чи культура, формує націю і державу.
 Отже, підсумовуючи, я зазначу, що історія свідчить, що мова є однією з
головних складових національної ідентичності та культурної спадщини
кожної країни. Багатомовність та різноманітність мов сприяють розвитку
культурного діалогу між народами, однак особливу увагу варто приділяти
збереженню та розвитку державної мовної спадщини. Тому, збереження та
розвиток мови повинні бути пріоритетним завданням для держави та
суспільства в цілому. Необхідно забезпечити доступність мовної освіти,
підтримувати мовну культуру, регулювати права громадян на
використання мови меншин. Тому збереження мовної спадщини є
важливим завданням для кожної країни, оскільки вона є не лише засобом
спілкування, а й часткою культури та ідентичності нації. У світі, де
культурні і мовні різноманітності стають все більш важливими, мовне
питання залишається актуальним для суспільства України. Тому нинішні
виклики полягають в збереженні та підтримці мовної культури України,
зокрема, захисті української мови від утисків інших мов та культур. Для
цього необхідно підтримувати мовний розвиток, забезпечувати належну
освіту і розвиток мовних компетенцій українців, сприяти розвитку
культурного мультилінгвізму, при цьому зберігаючи мовну ідентичність.