Електроліти і неелектроліти.

Електролітична дисоціація

Речовини, водні розчини (розплави) у яких проводять електричний струм

називають електролітами.

Речовини, водні розчини (розплави) у яких не проводять електричний струм,

називають неелектролітами.

Чому ж розчини електролітів проводять електричний струм?

Шведський вчений Сванте Арреніус, вивчаючи електропровідність розчинів

різних речовин, прийшов у 1877 р. до висновку, що причиною
електропровідності є наявність у розчині йонів, які утворюються при розчиненні
електроліту у воді.

Процес розпаду електроліту на йони називають електролітичною дисоціацією.

Послідовність процесів, що відбуваються при дисоціації речовин з йонним

зв'язком (солей і лугів), буде наступною:

1) орієнтація молекул - диполів води поблизу йонів кристалу;

2) гідратація (взаємодія) молекул води з протилежно зарядженими йонами

поверхневого шару кристалу;

3) дисоціація (розпад) кристалів електроліту на гідратовані йони.

Теорія електролітичної дисоціації

Основні положення теорії електролітичної дисоціації :

1. Під час розчинення у воді електроліти дисоціюють (розпадаються) на

позитивно заряджені йони (катіони) і негативно заряджені йони (аніони).

2. Причиною дисоціації електроліту у водному розчині є його гідратація, тобто

взаємодія електроліту з молекулами води і розрив хімічного зв'язку у ньому.

3. Електролітична дисоціація є зворотнім процесом для слабких електролітів.

Поряд з процесом дисоціації (розпаду електроліту на йони) протікає і зворотний
процес - асоціація (з'єднання йонів).

Якщо через розчин пропускати електричний струм, то позитивно заряджені

йони (катіони) будуть рухатися у бік негативно зарядженого електрода - катода.
Негативно заряджені йони (аніони) будуть рухатися у бік позитивно
зарядженого елекрода - анода.

Електролітична дисоціація кислот, основ і солей

Кислоти - це електроліти, при дисоціації яких в якості катіонів утворюються

лише катіони Гідрогену.

Багатоосновні кислоти дисоціюють ступінчасто (лише для сильних кислот

дисоціація легко відбувається за усіма ступенями і записується в одну стадію).

Кількість ступенів дисоціації багатоосновних кислот дорівнює кількості атомів

Гідрогену у молекулі кислоти.

Розглянемо ступінчату дисоціацію на прикладі ортофосфатної кислоти.

Ортофосфатна кислота є трьохосновною, оскільки містить три атоми Гідрогену.

Тому для неї може бути три ступені дисоціації.

• 1-й ступінь -

• 2-й ступінь -
• 3-й ступінь -

Основи - це електроліти, при дисоціації яких як аніони утворюються лише

гідроксид-йони.

• Дисоціація калій гідроксиду : 

• Дисоціація натрій гідроксиду:

• Дисоціація кальцій гідроксиду:

Слабкі основи, які мають у своєму складі декілька груп ОН-, дисоціюють
ступінчасто. 
Число ступенів дисоціації дорівнює числу груп ОН- слабкої основи.

Солі - електроліти, які при дисоціації утворюють катіони металу (чи катіон
амонію NH+4) і аніони кислотних залишків.

Солі з точки зору електролітично їдисоціації.

Особливістю солей є те, що вони мають йонні хімічні зв'язки. При дисоціації у
водному розчині легко відбувається утворення гідратованих йонів. Тому солі не
дисоціюють ступінчасто.

• Дисоціація натрій нітрату:

 •Дисоціація калій ортофосфату:

• Дисоціація амоній хлориду:

Усі розглянуті рівняння сходяться у тому, що утворюються катіони металів (чи

катіон амонію) і аніони кислотних залишків.

Ступінь дисоціації

У розчинах електролітів поряд з йонами присутні і молекули. Тому розчини

електролітів характеризуються ступенем дисоціації, яку позначають грецькою
буквою а («альфа»).
Ступінь дисоціації - це відношення кількості - молекул (формульних одиниць),
що розпалися на йони, до загальної кількості молекул (формульних одиниць)
розчиненої речовини.

Ступінь дисоціації - це відношення кількості речовини - електроліту, що

розпався на йони, до загальної кількості розчиненої речовини : 

Дисоціація води. Поняття про водневий показник

Вода є слабким електролітом. Спрощене рівняння дисоціації води має вигляд:

Оскільки при дисоціації молекули води утворюються і катіон Гідрогену, і

гідроксид-аніон, можна стверджувати, що вода є амфотерним електролітом.

У чистій воді концентрація йонів Гідрогену дорівнює концентрації гідроксид-

іонів. Катіони Гідрогену та гідроксид-аніони нейтралізують одне одного, тому
таке середовище прийнято вважати нейтральним.

Концентрація йонів Гідрогену та гідроксид -іонів становить 10 в -7 моль/л.

Якщо концентрація йонів Гідрогену дорівнює 10 рН може приймати значення

від 0 до 14. моль/л, то рН = 7;

При значеннях водневого показника рН:

• від 0 до 3 середовище водного розчину вважається сильно кислим,
• від 4 до 6 - слабо кислим,
• 7 - нейтральним,
• від 8 до 10 - слабо лужним,
• від 11 до 14 сильно лужним. 

Розрізняють три основні типи середовищ водних розчинів:

• Нейтральне середовище середовище, у якому концентрація йонів Гідрогену

дорівн концентрації гідроксид-іонів (рН = 7).
• Кисле середовище середовище, у якому концентрація йонів Гідрогену більша
концентрацію гідроксид-іонів (рН < 7). за
•Лужне середовище середовище, у якому - концентрація йонів Гідрогену менша
концентрації гідроксид-іонів (рН > 7).

*зобр*
Йонні реакції. Йонні рівняння

Багато хімічних реакцій протікають у водних розчинах. Якщо в цих реакціях

беруть участь електроліти, то потрібно враховувати, що ці речовини знаходяться
у водному розчині у дисоційованому стані, тобто у вигляді йонів (сильні
електроліти) або частково у вигляді йонів (слабкі електроліти).

Таким чином, реакції між водними розчинами електролітів - це реакції, у яких

беруть участь йони. Тому такі реакції називаються йонними реакціями.

Йонні реакції можливі лише у тому випадку, якщо між йонами відбувається
хімічна взаємодія, тобто будь-які йони одного електроліту і будь-які йони
іншого електроліту зв'язуються один з одним і утворюють:
 нерозчинну речовину, що випадає у вигляді осаду;
 газоподібну речовину;
 молекули малодисоційованної речовини (слабкого електроліту).

Якісні реакції на деякі йони

Якісними називають реакції, за допомогою яких можна визначити, які йони

входять до складу речовини.

Хлорид-, бромід і йодид-іони у розчинах виявляють за допомогою розчинів, які

містять у своєму складі катіони Аргентуму. Під час реакції спостерігається
утворення характерних осадів. 

Наприклад, у результаті взаємодії натрій хлориду з аргентум нітратом

утворюється білий сирнистий осад, який не взаємодіє з кислотами:
У результаті взаємодії натрій броміду з аргентум нітратом спостерігається
утворення осаду жовтуватого кольору:

У результаті взаємодії натрій йодиду з аргентум нітратом спостерігається

утворення осаду жовтого кольору:

Для якісного виявлення сульфат-іонів у розчинах використовують розчинні солі

Барію, або барій гідроксид.

Для якісного виявлення ортофосфат-іонів у розчинах використовують аргентум

(І) нітрат AgNO3 . У результаті реакції утворюється жовтий осад аргентум(І)
ортофосфату.

Для якісного виявлення карбонат-іонів використовують розчини кислот. У

результаті реакції виділяється карбон(ІV) оксид (вуглекислий газ).

Окисно-відновні реакції

Окисно-відновні реакції (ОВР) - це реакції, в яких відбувається зміна ступенів

окиснення атомів елементів.

Відновлення - процес прийняття електронів. Елемент, що приймає електрони -

окисник.

Окиснення - процес віддачі електронів. 

Елемент, який віддає електрони - відновник.

Сумарний заряд усіх частинок, що беруть участь в окисно-відновній реакції, не
змінюється. У схемах процесів окиснення і відновлення суми зарядів зліва і
справа рівні. 
Наприклад:

Атоми з мінімальними значеннями ступенів окиснення можуть бути тільки

відновниками.

Атоми з максимальними значеннями ступенів окиснення можуть бути тільки

окисниками.

Атоми з проміжними значеннями ступенів окиснення можуть бути і

окисниками, і відновниками.

Окисно-відновними реакціями називаються хімічні реакції, які протікають зі

зміною ступенів окиснення атомів хімічних елементів або йонів, що утворюють
реагуючі речовини.

Розглянемо схему ОВР взаємодії заліза з хлоридною кислотою:

При цьому катіон Гідрогену приймає електрони:

атом Феруму віддає електрони:

Складання рівнянь окисно-відновних реакцій (ОВР) з розстановкою

коефіцієнтів простим підбором, як правило, викликає певні труднощі.

Для складання рівнянь ОВР використовують метод електронного балансу.

Метод базується на тому, що в ОВР дотримується правило:

загальне число електронів, відданих відновником, дорівнює загальній

кількості електронів, прийнятих окисником.

Щоб скласти рівняння ОВР методом електронного балансу потрібно:

• записати схему реакції;

• вказати ступені окиснення і визначити елементи, які змінюють ступінь
окиснення;
• скласти рівняння процесів окиснення і відновлення;
•зрівняти число приєднаних та відданих електронів, ввівши множники,
використавши найменше спільне кратне; 
•підставити знайдені коефіцієнти перед формулами речовин, що містять ці
частинки;
• розставити коефіцієнти перед формулами інших речовин методом підбору;
• перевірити правильність розстановки коефіцієнтів.

При класифікації хімічних реакцій їх можна розділити їх на дві великі групи:  

чи відбуваються вони зі зміною ступенів окиснення (тобто окисно-відновні) або
без зміни ступенів окиснення.

При взаємодії гідроген сульфіду з киснем йон Сульфуру і атоми Оксигену

змінюють ступені окиснення, записуємо рівняння процесу окиснення Сульфуру
і відновлення Оксигену:

Під час взаємодії аргентум нітрату з хлоридною кислотою відбувається обмін

кислотними залишками, ступені окиснення кислотних залишків, а також металу
і атомів Гідрогену не змінюються. 

Найменше спільне кратне (НСК) дорівнює 12. Відповідно коефіцієнт перед

гідроген сульфідом 2; перед киснем - - 3.

Реакції обміну протікають без зміни ступенів окиснення.

Правильність розстановки коефіцієнтів перевіримо за числом атомів Оксигену.

У лівій і у правій частині рівняння міститься по 6 атомів Оксигену.

Екзотермічні та ендотермічні реакції

Характерною особливістю хімічних реакцій є те, що супроводжуються

поглинанням або виділенням енергії. Д. І. Менделєєв вказував, що
найважливішою ознакою всіх хімічних реакцій є зміна енергії під час їх
протікання.

Реакції, що протікають з виділенням теплоти, називаються екзотермічними. 

Реакції, що протікають з поглинанням теплоти, називаються ендотермічними.

Виділення або поглинання теплоти в процесі хімічних реакцій, як правило,

обумовлено наступним:

• на руйнування одних речовин, тобто зв'язків між атомами і молекулами,

енергія витрачається;
• при утворенні інших речовин, тобто зв'язків між атомами і молекулами,
енергія виділяється.

Ці енергетичні зміни проявляються або у виділенні теплоти у навколишнє

середовище, або у поглинанні теплоти з навколишнього середовища.

Більшість хімічних процесів, що здійснюються у природі, лабораторії і

промисловості є екзотермічними. Екзотермічними реакціями є більшість реакції
сполучення.

У результаті хімічної реакції теплота може або виділятися, або поглинатися. 

Теплота виражається у кДж/моль. Її значення відрізняється для різних реакцій.

Кількість виділеної (або поглиненої) у ході реакції теплоти називають тепловим

ефектом реакції (ТЕ).

Тепловий ефект реакції  ΔH може набувати або додатніх, або від'ємних

значеннь. (Δ - дельта)

S+O2 = SO2; ΔH = -297 кДж.

Теплові ефекти реакцій залежать від:

 природи (складу і будови) речовин;

 агрегатного стану вихідних речовин і продуктів реакцій;
 умов, за яких вони протікають.

Теплові ефекти хімічних реакцій коливаються у широких межах (від 4 до 500

кДж/моль). Найбільший тепловий ефект спостерігається під час реакцій горіння.

Величину теплового ефекту можна отримати експериментальним шляхом при

проведенні реакції у калориметрі. Цей прилад має здатність досить точно
визначити кількість теплоти, що виділилася або поглинулася у результаті
хімічного процесу.

Рівняння хімічних реакцій, в яких зазначено тепловий ефект, називають

термохімічними.
Значення теплового ефекту відносять до 1 моль речовини.

- в ендотермічній реакції розкладу 1 моль кальцій карбонату поглинається 1200

кДж теплоти.

— в екзотермічній реакції утворення 1 моль вуглекислого газу з простих

речовин виділяється 394 кДж теплоти

Значення теплового ефекту залежить від агрегатного стану вихідних

речовин і продуктів реакції.

Тому в термохімічних рівняннях також вказуються агрегатні стани речовин:

 (г) - газ
 (р) - рідина 
 (т) чи (к) - тверда кристалічна речовина 
Поняття про швидкість хімічних реакцій

Швидкість хімічної реакції - це зміна концентрації реагуючих речовин за

одиницю часу.

Для реакції, що протікає за рівнянням:

A+B=C+D

швидкість реакції можна розрахувати за зміною концентрації одного з

реагуючих речовин, наприклад, речовини А.

Якщо у момент часу ті концентрація речовини А дорівнює С1, а у момент часу

2 концентрація речовини А зменшилася, і стала рівною С2, то швидкість
можна визначити як зміну концентрації речовини А за промежок часу:

Швидкість є позитивною величиною, а концентрація реагуючих речовин

зменшується.
Тому у формулі швидкості в загальному вигляді Використовують знак плюс-
мінус.
Швидкість хімічної реакції залежить від:
• природи реагуючих речовин;
• концентрації реагуючих речовин;
• температури;
• наявності каталізатору.

Зі збільшенням концентрації реагуючих речовин відбувається більша

кількість зіткнень, що призводять до хімічної взаємодії частинок речовин
між собою і збільшенню швидкості реакції.

Швидкість більшості реакцій зростає із підвищенням температури.

Каталізатори - речовини, які прискорюють хімічну реакцію.

Протилежні за дією каталізаторам є інгібітори - речовини, які сповільнюють
хімічну реакцію
Оборотні і необоротні реакції
Більшість хімічних реакцій відбуваються не до кінця.
Продукти, які утворилися в результаті реакції можуть взаємодіяти між собою.
Такі реакції називаються оборотними

Оборотними називають
хімічні реакції, які одночасно відбуваються у двох протилежних напрямках.

Необоротними називають хімічні реакції, які відбуваються в одному

напрямку і завершуються практично повним перетворенням реагентів у
продукти.

Умовою необоротності хімічних реакцій є:

• утворення нерозчинної речовини (осаду):

• утворення летких або газоподібних речовин:
• утворення малодисоційованих речовин:

Стан системи, коли швидкість прямої і зворотної реакцій є однаковими,

називають хімічною рівновагою.

Стан рівноваги можна змістити, змінюючи концентрацію реагентів або

утворених продуктів, тиск, температуру. Зміщення рівноваги буде відбуватися
у бік зменшення цього впливу.

якщо в реакції : 
збільшити концентрацію кальцій оксиду або вуглекислого газу, рівновага буде
зміщуватись вправо. При збільшенні
концентрації кальцій карбонату рівновага буде зміщуватись
вліво.

у хімічній реакції :
вихідні речовини займають 4 обʼєми, а продукт реакції - 2 обʼєми. Отже, при
збільшенні тиску рівновага буде зміщуватись вправо (щоб зменшити наданий
вплив), а при зменшенні тиску - вліво.

Найважливіші органічні сполуки

Усі органічні сполуки обовʼязково містять Карбон і майже завжди

Гідроген. До їх складу можуть входити атоми  Оксигену, Нітрогену, галогенів,
Сульфуру.

Органічні речовини:
• мають молекулярну будову;
• легкоплавкі та леткі:
• розкладаються при нагріванні з утворенням вугілля;
• горять на повітрі, утворюючи при цьому вуглекислий
газ і воду.

Органічні речовини - сполуки Карбону.

Атоми Карбону відрізняються від атомів інших елементів тим, що здатні

утворювати стійкі хімічні звʼязки один з
одним. Вони можуть звʼязуватися у ланцюги різної довжини. Ланцюги бувають
лінійними і розгалуженими.
Атоми Карбону сполучаються також у цикли різної величини.
Між атомами Карбону можуть утворюватися одинарні, подвійні і потрійні
зв'язки.
Молекули органічних речовин складаються, зазвичай з атомів неметалів, тому в
них присутні ковалентні звʼязки. Число ковалентних звʼязків, які утворює атом.
визначає його валентність.

В основі органічної хімії лежить теорія хімічної будови органічних речовин

0.М. Бутлерова.

її основні положення:
Атоми у молекулах органічних речовин сполучені у певному порядку, згідно з їх
валентністю.
Карбон в органічних сполуках завжди є чотирьохвалентним, Оксиген -
двохвалентним, а Гідроген і
галогени - одновалентними:

Властивості речовин залежать не лише від складу молекул, але і

від порядку сполучення атомів у них, тобто від хімічної будови.

Розглянемо друге положення на прикладі речовини, що має склад:

C2H4Cl2

Склад речовин однаковий, проте порядок сполучення атомів у них різний. У

молекулі першої речовини
атоми Хлору сполучені з різними атомами Карбону, а у
молекулі другої - з одним. Властивості речовин відрізняються. Так, температура
кипіння першої
речовини - -96,7 °С, а другої - -42,0 °С.

1. Молекулярні формули показують, скільки і яких атомів міститься у

молекулі речовини. Молекулярні формули етану і етанолу записуються
наступним чином:
2.Структурні формули відображають порядок сполучення атомів у молекулі.
Кожен ковалентний звʼязок у структурній формулі позначається рискою,
спрямованою від одного атому до іншого, а атоми позначаються символами.

3. Скорочені структурні формули теж показують порядок сполучення атомів,

але в них зображуються лише звʼязки між атомами Карбону, а звʼязки між
атомами Карбону і Гідрогену
не позначаються. При складанні скорочених формул враховують, що Карбон в
органічних сполуках є чотирьохвалентним

4. Електронні формули використовують для демонстрації електронної будови

молекул. У таких формулах кожен електрон позначається крапкою, а
ковалентний звʼязок - парою крапок:

Органічних речовин відомо майже тридцять мільйонів.

Для того, щоб розібратися у всьому їх різноманітті, використовують
класифікацію.

В основу сучасної класифікації органічних сполук покладено дві ознаки:

• будова Карбонового скелету молекули
• наявність у молекулі функціональних груп.

За будовою Карбонового ланцюга усі сполуки ділять на аліфатичні (з

незамкненим ланцюгом атомів Карбону) і циклічні (із
замкнутим в цикл Карбоновим скелетом).

Аліфатичні сполуки можуть мати різну будову Карбонового ланцюга.

Серед циклічних речовин виділяють: Карбоциклічні (в циклі лише атоми

Карбону) і гетероциклічні (крім
Карбону у циклі містяться атоми Оксигену або Нітрогену).

Аліфатичні
З лінійним ланцюгом З розгалуженим ланц.
 Циклічні
Карбоциклічні Гетероциклічні

Функціональна група - це група атомів, яка визначає властивості речовини.

Вуглеводні - органічні речовини, які складаються з атомів Карбону i Гідрогену.
За наявністю функціональної групи виділяють вуглеводні (складаються з атомів
Карбону і Гідрогену) та їх похідні.
3 урахуванням звʼязків між атомами Карбону органічні речовини
поділяють на насичені (з одинарними звʼязками між атомами
Карбону) і ненасичені (з подвійними і потрійними звʼязками).
В залежності від складу функціональної
групи серед похідних виділяють:
• спирти R-OH;
• карбонові кислоти R-COOH;
• аміни R-NH2 , та інші класи речовин.

Вуглеводні Похідні вуглеводнів

Насичені Ненасичені Оксигеновмісні Нітрогеновмісні
сполуки сполуки

Згадаємо електрону будову атомів Карбону і Гідрогену:

На зовнішньому електронному рівні атомів Карбону знаходяться чотири

електрони, кожен з яких може утворити ковалентний звʼязок. В атомі Гідрогену
- один електрон.

У молекулах вуглеводнів атоми сполучені ковалентними звʼязками:

між атомами Карбону звʼязок неполярний, а між атомами Карбону і
Гідрогену звʼязок полярний.

Атоми Карбону здатні сполучатися один з  одним одинарним, подвійним або

потрійним звʼязком і утворювати ланцюги і цикли.

Валентність Карбону в органічних сполуках рівна чотирьом.

Гідроген завжди є одновалентним.
Вуглеводні, у молекулах яких усі звʼязки одинарними, називаються
насиченими.

Вуглеводні, у молекулах яких є подвійні або потрійні звʼязки, називаються

ненасиченими.

Вуглеводні, у молекулах яких атоми Карбону утворюють замкнутий цикл,

називаються циклічними.

Насичені вуглеводні - сполуки Карбону з Гідрогеном, у молекулах яких усі

звʼязки є одинарними.

Такі вуглеводні містять максимально можливе число атомів Гідрогену.

Міжнародна назва насичених вуглеводнів - алкани.
Найпростішу будову серед алканів має метан. Його формула – CH4

Встановлено, що молекула метану має тетраедричну будову: атом Карбону

знаходиться у центрі тетраедра, а атоми Гідрогену - у вершинах тетраедра. Кути
між усіма звʼязками однакові і рівні 109°:

Молекулярна маса метану:

Отже, цей газ є майже вдвічі легший за повітря. Метан є малорозчинним у воді.
За нормальних умов метан є безбарвним газом, який не має запаху.

Хімічні властивості метану

1. Реакції заміщення.
Метан реагує при освітленні з хлором. При цьому поступово відбувається
заміщення атомів Гідрогену в молекулі метану на атоми галогену:

2. Реакції горіння метану.

На повітрі метан горить.  При  цьому утворюються вуглекислий газ, вода, та
виділяється велика кількість тепла:

3. За нестачі кисню метан окиснюється частково, утворюючи вугілля або

карбон(||) оксид (чадний газ) і воду:
4. Метан є стійким до дії кислот, лугів та сильних окисників.

Для алканів склад будь-якого члена гомологічного ряду можна вивести

із загальної формули :
де n - число атомів Карбону у молекулі.

3 ростом числа атомів Карбону в гомологічному ряду алканів зростають:

• температури кипіння;
• температури плавлення;
• густина.

Гомологи - речовини, молекули яких мають схожу будову, але відрізняються за

складом на одну або декілька груп CH2.

Ізомери - речовини, що мають однаковий склад, але

різну будову.

Метан, етан, пропан і бутан є безбарвними газами, що не мають запаху.

Пентан і наступні алкани - безбарвні рідини з характерним запахом.
Алкани з великим числом атомів Карбону ( >15 ) - тверді легкоплавкі речовини
без запаху.
Усі алкани практично не розчиняються у воді

Хімічні властивості алканів

1. Реакції заміщення.
Алкани реагують при освітленні 3 галогенами (хлором і бромом). При цьому
поступово відбувається заміщення атомів Гідрогену в молекулі алкана на атоми
галогену:

2. Реакції дегідрування.
При нагріванні усі алкани здатні розкладатися з відщепленням водню: 

3. Реакції розкладу.
При сильному нагріванні алкани розкладаються на вугілля і водень:
4. Реакція горіння.
Усі алкани горять. При цьому утворюються вуглекислий газ і вода, та
виділяється велика кількість тепла:

Будова ненасичених вуглеводнів

Ненасиченими називають вуглеводні, що містять у молекулі подвійні або
потрійні зв'язки.

У молекулах ненасичених вуглеводнів менша кількість атомів Гідрогену у

порівнянні з алканами. Залежно від будови серед цієї групи вуглеводнів
виділяють алкени та алкіни.

Алкени (етенові) — вуглеводні з одним подвійним зв'язком.

Загальна формула алкенів -

де n - кількість атомів Карбону у ланцюгу.

Алкіни (етинові) - вуглеводні з потрійним зв'язком.

Загальна формула алкінів -

Найпростіший алкін — ацетилен, або етин.

*табл*

Хімічні властивості алкенів

1. Реакції приєднання.

Протікають з розривом одного з двох зв'язків С=С. При цьому алкени

перетворюються в алкани або їх похідні:

• гідрування (приєднання водню):

• галогенування (приєднання брому або хлору):

2. Реакції полімеризації.
Молекули алкенів за рахунок розриву подвійного зв'язку сполучаються одна з
одною у довгі ланцюги, утворюючи полімери.

3. Реакції горіння.

Усі алкени горять з утворенням вуглекислого газу і води:

Полімери - речовини, молекули яких складаються з великого числа

повторюваних ланок.
Полімери бувають природні і синтетичні.

Природні полімери: крохмаль, целюлоза, білки, нуклеїнові кислоти

Синтетичні полімери: пластмаси, волокна, каучуки. Вони широко

застосовуються у техніці і в побуті для виготовлення плівок, оздоблювальних
матеріалів, посуду, тканин, технічних виробів.

Реакція полімеризації - реакція сполучення великої кількості молекул

речовини у макромолекули полімеру

Відносна молекулярна маса поліетилену:

Речовина, з якої отримують полімер, називається мономером.

Група атомів, що повторюється – структурна ланка.

Молекула полімеру - макромолекула.

Число повторюваних ланок у макромолекулі ( n ) - ступінь полімеризації.

Склад і будова спиртів

Спирти - похідні вуглеводнів, у молекулах яких один або декілька атомів
Гідрогену заміщені на гідроксильну групу -ОН .

Одноатомний і двоатомний спирти:

У загальному вигляді формулу будь-якого спирту можна записати

наступним чином: R(OH)n , де R - вуглеводневий радикал.

Число функціональних груп -ОН визначає атомність спирту.

Насиченими одноатомними спиртами називають похідні алканів, у молекулах
яких один атом Гідрогену заміщений на гідроксильну групу.

Загальна формула насичених одноатомних спиртів:

Група -ОН у назвах спиртів позначається суфіксом -ол, який додається до назви
алкану.
метанол (метиловий спирт) -
етанол (етиловий спирт) -
Назви спиртів утворюються від назв відповідних алканів з додаванням суфікса -
ол або від назв радикалів.

Фізичні та хімічні властивості одноатомних спиртів

Метанол (метиловий спирт) - безбарвна летка рідина з характерним запахом.

Він необмежено розчиняється у воді і сам є гарним розчинником органічних
речовин. Дуже отруйний.

Етанол (етиловий спирт) - безбарвна летка, рухлива рідина з алкогольним

запахом. Змішується з водою у будь-яких співвідношеннях. Хороший
розчинник. Має наркотичну дію.

Інші хімічні властивості спиртів обумовлені функціональною групою -ОН.

Як і усім органічним сполукам, для спиртів характерна реакція горіння:

Спирти здатні реагувати з активними металами з виділенням водню і

утворенням алкоголятів:

При нагріванні з концентрованою сульфатною кислотою відбувається

дегідратація (відщеплення води), i утворюються алкени:

Багатоатомні спирти

Багатотомними спиртами називають похідні вуглеводнів, у молекулах яких

два і більше атомів Гідрогену заміщені на гідроксильні групи.
Спирти з двома гідроксильними групами називають двохатомними, з трьома -
трьохатомними.

Прикладом двохатомного спирту є етиленгліколь C2H6O2

Його структурні формули:

Етиленгліколь - безбарвна густа рідина важча за воду, солодка на смак.

Змішується з водою у будь-яких співвідношеннях.
Етиленгліколь є отруйним!
Застосовується етиленгліколь у вигляді водних розчинів в кості антифризів
(незамерзаючих рідин).
Трьохатомний спирт гліцерол  C3H8O3 має будову:
Це природна речовина, яка є складовою частиною будь-якого жиру.

Гліцерол - густа сиропоподібна рідина солодка на смак.

Змішується з водою у будь-яких співвідношеннях.
Безводний гліцерол є дуже гігроскопічним - поглинає вологу з повітря. На цій
властивості грунтується застосування гліцеролу у парфумерії та медицині, а
також для обробки шкір і тканин.

Хімічні властивості багатотомних спиртів схожі з властивостями одноатомних

спиртів.

Багатоатомні спирти здатні реагувати з активними металами з виділенням

водню:

Багатоатомні спирти горять так само, як і всі органічні сполуки:

Особлива властивість багатотомних спиртів - реакція з купрум( II )

гідроксидом. У результаті цієї реакції утворюється яскраво-синій розчин, тому
вона використовується як якісна реакція на багатотомні спирти, тобто за
допомогою купрум || ) гідроксиду можна відрізнити багатотомний спирт від
інших речовин.

Будова і склад карбонових кислот

Карбонові кислоти -  похідні вуглеводнів, у молекулах яких один або декілька

атомів Гідрогену заміщені на карбоксильну групу -СООН

Карбонові кислоти - органічні речовини, у молекулах яких вуглеводневий

радикал сполучений з карбоксильними групами.

Будова карбоксильної групи є наступною:

Атом Карбону у ній утворює подвійний, зв'язок з одним з атомів Оксигену.
Другий атом Оксигену сполучений атомом Гідрогену у гідроксильну групу.

Група -СООН у міжнародних назвах кислот позначається суфіксом -ова, який

додається до назви алкана (враховуються усі атоми Карбону, включаючи атом
Карбону функціональної групи). Використовуються також і інші назви кислот:

- метанова (мурашина) кислота, молекулярна формула -

- етанова (оцтова, ацетатна) кислота, молекулярна формула -

Оцтова кислота - представник насичених карбонових кислот. Її молекула

містить два атома Карбону, один з яких входить до складу функціональної
групи. Інша назва оцтової кислоти етанова, ацетатна. 

70 - 80 % розчин оцтової кислоти називають оцтовою есенцією, а 5 - 9 %

розчин застосовується у побуті під назвою столового оцту.

Хімічні властивості етанової кислоти

Хімічні властивості карбонових кислот обумовлені наявністю в їх складі

карбоксильної групи -СООН.

Розчинні кислоти дисоціюють у воді на катіони Гідрогену і аніони кислотного

залишку:

Змінює забарвлення індикаторів.

Карбонові кислоти - слабкі електроліти і слабкі кислоти. Найсильніша з них,

метанова, відноситься до кислот середньої сили. Зі збільшенням числа атомів
Карбону в молекулі сила кислот зменшується.

Взаємодіє з деякими металами ( Mg,Zn,Al) з виділенням водню і утворенням

солей (етаноатів, або ацетатів):

Вступає у реакцію нейтралізації з основами:

Взаємодіє з карбонатами. Реакція відбувається з виділенням вуглекислого

газу:
Лакмус і метилоранж в розчині етанової кислоти стають червоними.
Фенолфталеїн своє забарвлення не змінює, як i в розчинах неорганічних кислот.

Реагує з основними оксидами з утворенням солі і води:

Склад і будова жирів 
Жири - продукти взаємодії трьохатомного спирту гліцеролу та вищих
карбонових кислот
Жири (тригліцериди) - складні естери гліцеролу і вищих карбонових кислот.

Жири поділяють на тваринні тверді (сала) і рослинні рідкі (олії).

До складу молекул рослинних жирів входять залишки молекул

ненасичених вищих карбонових киcлот:

олеїнова:
лінолева:
ліноленова:

До складу молекул тваринних жирів входять залишки молекул насичених

вищих карбонових кислот:

пальмітинова:
стеаринова:

У загальному вигляді будову молекули жиру можна представити

наступним чином:

У цій схемі символи R

позначають радикали карбонових кислот.

модель молекули жира : 

Розрізняють жири рослинні та тваринні.

Жири тваринного походження при кімнатній температурі, як правило,

знаходяться у твердому агрегатному стані, проте при невеликому нагріванні
стають рідкими. Рідше зустрічаються рідкі тваринні жири, наприклад, риб'ячий
жир. Тверді жири не мають кристалічної будови і являють собою кремоподібні
субстанції.

Рослинні жири часто називають оліями (соняшникова, кукурудзяна, оливкова,

рапсова). При кімнатній температурі вони знаходяться у рідкому агрегатному
стані. Проте, є і винятки: наприклад, кокосове масло при звичайних умовах -
твердий жир.

Жири - найважливіша складова частина їжі. Практично усі жири можна

вживати (придатні для харчування).

Жири використовуються у харчовій промисловості при виготовленні різних

продуктів харчування (наприклад, масло какао входить до складу шоколаду).

Жири застосовуються у косметичній і фармацевтичній промисловості

(касторове масло та ін.).

Рослинні олії використовуються в якості оліфи - розчинника для виробництва

олійних фарб.

3 жирів отримують цінні продукти: гліцерин, карбонові кислоти, солі

карбонових кислот - мила.

Мила розчинні солі лужних елементів і насичених вищих карбонових кислот, з

кількістю атомів Карбону від 10 до 20:

стеарати:
пальміати:

Найчастіше використовуються натрієві солі. Вони утворюють тверде мило.

Калієві солі входять до складу рідкого мила.
Склад і класифікація вуглеводів

Вуглеводи - природні оксигеновмісні сполуки. Їх молекули містять три

елементи: Карбон, Гідроген і Оксиген. 

Співвідношення числа атомів Гідрогену і Оксигену таке ж саме, як у воді - 2 : 1.

Звідси і пішла назва «вуглеводи».

У загальному вигляді склад більшості вуглеводів можна виразити формулою:

Вуглеводи поділяють на три групи: моносахариди, дисахариди і

полісахариди. 
В основі такого поділу лежить здатність молекул вуглеводів піддаватися
гідролізу.

Молекули моносахаридів у водних розчинах гідролізу не піддаються і не

змінюються.

Молекули дисахаридів розкладаються водою на дві молекули моносахаридів.

При гідролізі полісахаридів з однієї молекули утворюється багато молекул

моносахаридів.
_________
Моносахариди
Прості вуглеводи відносяться до групи моносахаридів. Моносахариди
відрізняються від інших груп вуглеводів відсутністю реакції гідролізу. Вони не
реагують з водою і не розкладаються на простіші речовини.

Розглянемо властивості двох моносахаридів: глюкози і фруктози. Склад молекул

цих речовин є однаковим і виражається формулою:

Глюкоза - найпоширеніший у природі моносахарид. Вона утворюється

рослинами у процесі фотосинтезу з вуглекислого газу і води:

Глюкоза є білою кристалічною речовиною, добре розчинна у воді, солодка на

смак.
Глюкоза є універсальним джерелом енергії у живих організмах.

Одна з властивостей глюкози - взаємодія з купрум(ІІ) гідроксидом. При

кімнатній температурі глюкоза зі свіжоприготованим гідроксидом утворює
прозорий яскраво-синій розчин (реакція багатоатомних спиртів).

Дисахариди - вуглеводи, при гідролізі яких їх молекула розпадається на дві

молекули моносахаридів.
Загальна формула дисахаридів :
Найвідоміший дисахарид - сахароза, або буряковий цукор.
Дисахаридами є також мальтоза (солодовий цукор), лактоза (молочний цукор).
Вони мають таку саму формулу , як і сахароза.

Вона піддається гідролізу, тобто розкладанню водою. Якщо до розчину

сахарози додати розчин сульфатної кислоти і суміш прокипʼятити, то
утворюється суміш двох моносахаридів - глюкози і фруктози. Тому сахарозу
відносять до дисахаридів.

Сахароза - кристалічна речовина, солодка на смак, без запаху, дуже добре

розчиняється у воді. Як і для більшості твердих речовин, розчинність зростає зі
збільшенням температури.
При нагріванні сахароза легко плавиться (при температурі 186° С),
обвуглюється, але не горить. Проте, суміш цукрового пилу з повітрям може
вибухати.
Доведена до температури кипіння і охолоджена сахароза перетворюється на
карамель.
Таке перетворення цукру називають карамелізацією.
__________________________
Полісахариди - вуглеводи, у молекулах яких багаторазово повторюються
залишки циклічної форми глюкози
Загальна формула полісахаридів :

До полісахаридів відносяться крохмаль, глікоген (тваринний крохмаль) і

целюлоза (клітковина).

Крохмаль є запасною речовиною рослин і є досить поширеним у природі. Він у

великих кількостях міститься у зернах жита, пшениці, кукурудзи, у бульбах
картоплі
Утворюється крохмаль у клітинах рослин з глюкози:

Крохмаль - біла аморфна речовина, нерозчинна у холодній воді. У гарячій воді

крохмаль набухає і утворює клейстер. Не має смаку. Усі полісахариди
піддаються гідролізу, продуктом якого є глюкоза:

Характерна реакція крохмалю - реакція з йодом. При дії розчину йоду на

крохмаль утворюється сполука синього кольору. Цю реакцію використовують
для якісного визначення крохмалю.
Крохмаль застосовується для отримання глюкози.
Використовується для проклейки паперу та картону, для просочення тканин.
Застосовується він також при виготовленні таблеток у якості наповнювача
Целюлоза (клітковина) - природній полісахарид.

Целюлоза - волокниста біла або сіра речовина, без запаху і смаку, нерозчинна ні
у воді, ні в органічних розчинниках. Вона є гігроскопічною.
Целюлоза, як і крохмаль, піддається гідролізу при нагріванні у присутності
сульфатної кислоти. Кінцевим продуктом гідролізу є глюкоза:

Целюлоза бавовнику і льону використовується для виробництва тканин,

мотузок, канатів. Волокна бавовнику використовуються як вата.

Отримана з деревини чиста целюлоза йде на виробництво паперу.

Целюлоза входить до складу кожної рослинної клітини, оскільки в основному з

неї у рослин утворені клітинні стінки.
3 целюлози складаються волокна льону, конопель. Волокна
бавовнику - майже чиста целюлоза (до 98 %). У деревині целюлоза складає до 60
% маси сухої речовини.

3 целюлози отримують прості і складні ефіри, які використовуються у

виробництві штучних волокон, пластмас, плівок, лаків,
клею, вибухових речовин.

Аміни і амінокислоти

Нітрогеновмісними органічними сполуками називаються сполуки, які

обовʼязково містять атоми Карбону, Гідрогену і Нітрогену.
Нітрогеновмісними сполуками є аміни, амінокислоти та білки.
Амінокислоти - це органічні речовини, молекулах яких містяться дві
функціональні групи: карбоксильна -COOH і аміногрупа -NH2.
Амінокислоти - кристалічні речовини, добре розчинні у воді. Вони можуть бути
солодкими, або позбавлені смаку і навіть гіркі. Температури плавлення усіх
амінокислот є вищою за 22 °С.
Реакція утворення полімеру, що  супроводжується виділенням
низькомолекулярної речовини, називається реакцією поліконденсації.

Аміни:

Амінокислоти:

При взаємодії амінокислот утворюються молекули полімеру (поліпептиду) і

води. 
Завдяки наявності двох функціональних груп амінокислоти здатні взаємодіяти
одна з одною і сполучатися у більш складні речовини - пептиди:
Будова білків

Білки - природні високомолекулярні речовини (полімери), що складаються із

залишків амінокислот.
До складу білків обовʼязково входять чотири хімічні елементи: Карбон,
Гідроген, Оксиген і Нітроген. Багато білків містять ще і Сульфур. До складу
деяких входить Фосфор. Є білки, що містять атоми металів.
Послідовність амінокислотних залишків у макромолекулі називається
первинною структурою білка.

Амінокислотні залишки сполучені у макромолекулах білків пептидною групою -

NH-CO-  , тому білки
відносять до поліпептидів.

До складу білків входять двадцять амінокислот будови:

Амінокислотні залишки сполучаються у макромолекули білків у різній

послідовності. Число амінокислотних залишків у молекулах теж може бути
різним. Тому різноманіття білків є практично безмежним. Кожен організм на
Землі має свій власний неповторний набір білків.

Існують вторинна (спіраль) і третинна (клубок) структури білкових молекул.

Вони утворюються у результаті внутрішньомолекулярної взаємодії частин
поліпептидного ланцюга.

Кілька білкових молекул можуть сполучатися одна з одною і утворювати

четвертинну структуру.