Лекція

Спирти
План:
1. Будова. Класифікація за різними ознаками.
2. Гомологічний ряд одноатомних спиртів. Номенклатура. Ізомерія.
3. Способи добування.
4. Фізичні властивості
5. Хімічні властивості одноатомних спиртів.
6. Багатоатомні спирти
7. Етиленгліколь. Гліцерол.

Гідроксильними похідними називають похідні вуглеводнів, в яких один або

декілька атомів водню заміщені на гідроксильну групу.
У залежності від типу гібридизації вуглецевого атома, безпосередньо зв’язаного
з гідроксильною групою, гідроксильні похідні поділяють на спирти (гідроксильна
група знаходиться при атомі вуглецю в sр3-гібридизації) та феноли (гідроксильна
група розміщена при sр2-гібридизованому атомі вуглецю, що входить в ароматичну
систему). Сполуки з гідроксильною групою при sр2-гібридизованому атомі вуглецю,
який не входить до ароматичної системи, дістали назву еноли. Такі речовини, як
правило, нестійкі. Гідроксильні похідні з групою —ОН при атомі вуглецю в sp-
гібридизації невідомі.
Залежно від числа гідроксильних груп у молекулі розрізняють одно-, дво-, три-
та поліатомні спирти та феноли.
За розміщенням гідроксильної групи у вуглецевому ланцюзі спирти
класифікують на первинні (група—ОН розміщена при первинному атомі вуглецю),
вторинні (гідроксильна група розміщена при вторинному атомі вуглецю) і третинні
(група —ОН знаходиться при третинному атомі вуглецю):

При заміні атома кисню гідроксильних похідних вуглеводнів на атом сірки

утворюються сірчані аналоги гідроксильних похідних, котрі називають тіолами
(тіоспирти або тіофеноли). Іноді для цих сполук використовується назва
меркаптани. Функціональна група -SH, яка входить до складу тіолів, називається
тіольною або меркаптогрупою.
ОДНОАТОМНІ СПИРТИ
Одноатомними спиртами називають гідроксильні похідні вуглеводнів, що
містять одну гідроксильну групу, зв’язану з атомом вуглецю в sp3-гібридизації.
Згідно з природою вуглеводневого радикала спирти підрозділяють на такі:
1. Насичені (алканоли та циклоалканоли) —гідроксильні похідні алканів і
циклоалканів.
2. Ненасичені (алкеноли, алкіноли, циклоалкеноли та ін.) — гідроксипохідні
ненасичених вуглеводнів, у котрих гідроксильна група не знаходиться при кратному
зв’язку.
3. Ароматичні (арилалканоли ) — гідроксильні похідні ароматичних вуглеводнів з
групою —ОН у боковому ланцюзі.
Номенклатура спиртів
Для спиртів найчастіше застосовують замісникову та радикало-
функціональну номенклатуру ІЮПАК.
За замісниковою номенклатурою назву спирту утворюють з назви вуглеводню,
що відповідає головному вуглецевому ланцюгу, до якого додають суфікс -ол з
указанням положення гідроксильної групи в ланцюзі вуглецевих атомів. Нумерацію
головного вуглецевого ланцюга починають з того кінця, до якого ближче розміщена
гідроксильна група. Наприклад:

За радикало-функціональною номенклатурою назви спиртів утворюються з

назви вуглеводневого радикала, зв’язаного з гідроксильною групою, до якого додають
суфікс -овий та с слово спирт, наприклад:
 Іноді для назв спиртів використовують раціональну номенклатуру, згідно з
якою спирти розглядають як похідні метилового спирту (СН3ОН), що дістав назву
карбінол, наприклад:

Для деяких спиртів застосовують тривіальні назви:

Ізомерія
Для спиртів характерна структурна, геометрична та оптична ізомерія.
Структурна ізомерія спиртів зумовлена різною будовою вуглецевого скелета, а також
різним положенням гідроксильної групи у вуглецевому ланцюзі:

Для ненасичених спиртів структурна ізомерія може зумовлюватися й

положенням кратного зв’язку:

Геометрична ізомерія характерна для ненасичених спиртів та визначається

різним розміщенням замісників відносно подвійного зв’язку:

Оптична ізомерія можлива для спиртів, що мають у своїй структурі

асиметричний атом вуглецю:

Способи добування
1) Гідроліз галогенопохідних вуглеводнів:

2) Гідратація алкенів:

Оскільки приєднання води до алкенів відбувається за правилом Марковникова,

то в залежності від будови вуглеводню за цією реакцією утворюються вторинні та
третинні спирти. З первинних спиртів цим способом можна добути тільки етанол.
3) Відновлення карбонільних сполук — альдегідів, кетонів, карбонових кислот і

складних ефірів. Відновлення карбонільної групи до гідроксильної є досить

розповсюдженим методом добування спиртів. Як відновлювачі використовують різні
реагенти. Найчастіше застосовуваний метод гідрування карбонільних сполук полягає в
обробці їх натрієм в етанолі. При відновленні альдегідів, карбонових кислот та
складних ефірів утворюються первинні, а при відновленні кетонів — вторинні спирти:

4) Взаємодія карбонільних сполук з магнійорганічними сполуками (реактивами

Гріньяра). Для добування спиртів використовують реакцію магнійорганічних сполук
RMgX з альдегідами, кетонами та складними ефірами. Синтез здійснюють у дві стадії.
На першій стадії молекула магнійорганічної сполуки приєднується до молекули
карбонільної сполуки за місцем розриву -зв’язку карбонільної групи.

На другій стадії алкоголят, що утворився, піддають гідролізу, в результаті якого

утворюється спирт:

При дії магнійорганічних сполук на формальдегід добувають первинні спирти, з

іншими альдегідами утворюються вторинні спирти.
Фізичні властивості
Насичені спирти, як правило,— безбарвні рідини або кристалічні речовини зі
специфічним запахом. Нижчі члени гомологічного ряду мають характерний
«спиртовий» запах; для бутанолів і пентанолів притаманний неприємний «сивушний»
запах; вищі алканоли мають приємний запах. Циклоалканоли, ненасичені та
ароматичні спирти в більшості випадків являють собою рідкі або тверді речовини, що
мають приємний ароматний запах. Так, циклогексанол має запах камфори,
пропаргіловий спирт—запах герані, а 2-фенілетанол— запах троянд. Спирти мають
більш високі температури плавлення та кипіння, більшу розчинність у воді, ніж
відповідні вуглеводні.
Така різка відмінність фізичних властивостей спиртів від алканів зумовлена в
першу чергу тим, що спирти є полярними сполуками. Вони мають два полярні зв’язки
С—О та О—Н. Існування на атомах гідроксильної групи часткових зарядів різного
знака приводить до міжмолекулярної взаємодії гідроксильних груп і утворення
водневих зв’язків:

У результаті такої взаємодії відбувається асоціація молекул спирту. Спирти з

невеликою молекулярною масою добре розчинні у воді. У водних розчинах спиртів
утворюються водневі зв’язки між молекулами води та спирту:

Водневі зв’язки, які утворюються, міцніші, ніж зв’язки між молекулами спирту,
що приводить до зменшення сумарного об’єму води та спирту при змішуванні (явище
контракції спирту).
Хімічні властивості
Для спиртів характерні реакції за участю зв’язку О—Н, зв’язку С—О і
окислювальні реакції. Присутність у молекулі спирту кратних зв’язків або
ароматичного радикала не змінює принципово хімічні властивості гідроксильної
групи, а надає спиртам властивостей, характерних для ненасичених або ароматичних
сполук.
1) Кислотно-основні властивості. Спирти виявляють слабкі кислотні та слабкі
основні властивості, тобто вони є амфотерними речовинами, їх кислотні властивості
зумовлені рухливістю атома водню гідроксильної групи. Спирти є слабшими ОН-
кислотами, ніж вода. При переході від первинних спиртів до третинних кислотні
властивості знижаються:

Спирти як кислоти реагують з лужними металами, утворюючи алкоголяти

(алкоксиди):

У спиртовому середовищі алкоголяти піддаються іонізації з утворенням

алкоксид-аніона, який виявляє сильні нуклеофільні та сильні основні властивості:

У порівнянні з кислотними, основні властивості спиртів змінюються в

протилежному порядку, тобто при переході від первинних до третинних спиртів
основні властивості зростають:
2) Взаємодія з мінеральними та органічними кислотами. Спирти реагують з
мінеральними кислотами (сірчаною, азотною, азотистою та ін.) та органічними
кислотами з утворенням складних ефірів. Ця реакція дістала назву реакції
етерифікації:

Реакція етерифікації оборотна. Для зміщення рівноваги праворуч або беруть

надлишок одного з реагентів (звичайно спирту), або видаляють один з продуктів
реакції. Взаємодія спиртів з карбоновими кислотами проходить в присутності
каталізатора, найчастіше з концентрованою H2SO4.
3) Дегідратація спиртів. У залежності від природи спирту та умов проведення
реакція дегідратації може проходити міжмолекулярно та внутрішньомолекулярно.
При міжмолекулярній дегідратації спиртів утворюються прості ефіри:

У результаті внутрішньомолекулярної дегідратації утворюється алкени (за

правилом Зайцева):

4) Взаємодія з галогеноводневими кислотами. Реакція є оборотною. Для зміщення

рівноваги праворуч звичайно з реакційною середовища відганяють воду або
галогеналкан.
За реакційною здатністю зі спиртами галогеноводневі кислоти розташовуються в ряд
НС1 < НВr < НІ.

5) Взаємодія з галогенангідридами неорганічних кислот (РС13, РВr3, PCI5, SOC12).

6) Окислення. Первинні, вторинні та третинні спирти по різному відносяться до дії

окислювачів. Первинні спирти при окисленні спочатку утворюють альдегіди, котрі
можуть окислюватись далі перетворюючись при цьому на карбонові кислоти:

Вторинні спирти при окисленні утворюють кетони:

Третинні спирти стійкі до окислення, проте за жорстких умов вони

окислюються з розривом вуглецевого скелета молекули з утворенням суміші кетонів
га карбонових кислот. Як окислювачі для окислення спиртів використовують оксид
хрому (VІ), біхромат калію в сірчаній кислоті (хромова суміш), перманганат калію в
сірчаній кислоті та ін.
Якісні реакції спиртів
Для визначення того, чи є спирт первинним, вторинним або третинним,
використовується проба Лукаса. Вона основана на різній швидкості взаємодії
первинних, вторинних та третинних спиртів з розчином хлористого цинку в
концентрованій хлороводневій кислоті (реактив Лукаса). У результаті утворюється
галогенопохідне вуглеводню, котре виділяється у вигляді дрібнодисперсного осаду.
Взаємодіючи з реактивом Лукаса, третинні спирти виявляються майже одразу ж,
вторинні — приблизно через п’ять хвилин, а первинні спирти при кімнатній
температурі практично не реагують.

Окремі представники
Метанол СН3ОН. Безбарвна горюча рідина з запахом, що нагадує запах
етилового спирту. Отруйний, смертельна доза всередину —25 г, менші кількості
призводять до сліпоти.
Етанол С2Η5ОН. Безбарвна горюча рідина з характерним запахом, змішується з
водою в будь яких співвідношеннях. Широко використовується як сировина га
розчинник в органічному синтезі, в фармації та медицині (виготовлення настоянок
екстрактів, розчинів), як знезаражуючий засіб.
ДВО-, ТРИ- І ПОЛІАТОМНІ СПИРТИ
Двоатомні спирти (містять дві гідроксильні групи) називають діолами або
гліколями. В залежності від положення гідроксильних груп у вуглеводневому
ланцюзі гліколі поділяють на такі:
1) α-гліколі (гідроксильні грпи знаходяться при сусідніх вуглецевих атомах, тобто в
положенні 1, 2),
2) β-гліколі (ОН групи в положенні 1, 3),
3)  гліколі (групи ОН в положенні 1, 4).

За систематичною номенклатурою ІЮПАК назви гліколів утворюють від назви

відповідного вуглеводню, додаючи суфікс -діол та вказуючи положення
гідроксильних груп у вуглеводневому ланцюзі. За радикало-функціональною
номенклатурою назви α-гліколів утворюють від назви відповідного двовалентного
радикала, до якої додають суфікс -гліколь:

Триатомні спирти (містять три гідроксильні групи) називають триолами або

гліцеринами. За замісниковою номенклатурою назви триатомних спиртів утворюють
додаванням до назви відповідного вуглеводню суфікса -триол:

Структурна ізомерія дво-, три- та поліатомних спиртів зумовлена різною

будовою вуглецевого скелета, різним розміщенням гідроксильних груп

Способи добування дво-, три- та поліатомних спиртів

Їх можна добути тими самими способами, що і одноатомні спирти,
використовуючи як вихідні речовини дифункціональні похідні. Наприклад, гідролізом
дигалогенопохідних, які містять атоми галогенів при різних атомах вуглецю,
добувають гліколі:

Крім того, існує ряд специфічних способів добування. Так, для добування α-
гліколів використовують гідроксилування алкенів. Цю реакцію проводять, діючи на
алкени водним розчином перманганату калію на холоду (реакція Вагнера):

Фізичні властивості
Нижчі члени гомологічного ряду діолів являють собою в’язкі рідини, вищі —
кристалічні речовини. Триатомні спирти — в’язкі рідини або тверді речовини, що
важко кристалізуються.
Хімічні властивості
Двоатомні спирти вступають у ті самі реакції, що і одноатомні, з тою лише
різницею, що вони можуть проходити за участю одної або двох гідроксильних груп.
Ще більше різноманіття продуктів можливе для реакцій за участю триатомних
спиртів.
1) Утворення алкоголятів. Гліколі є сильнішими ОН-кислотами, ніж одноатомні
спирти. Підвищення кислотних властивостей гліколів зв’язане з
електроноакцепторним впливом гідроксильних груп. При взаємодії з активними
металами безводні гліколі утворюють неповні та повні гліколяти:

З гідроксидом міді (II) гліколі утворюють гліколят міді — комплексну сполуку

синього кольору:

Зі збільшенням числа гідроксильних груп у молекулі кислотні властивості

сполуки посилюються. Так, гліцерин має більш виявлені кислотні властивості, ніж
етиленгліколь. У водному розчині лугу гліцерин легко утворює моногліцерати
[НОСН2—CH(ONa)—СН2ОН]. При взаємодії з гідроксидом міді (II) гліцерин утворює
гліцерат міді (розчин синього кольору). Висока розчинність гліцератів у воді
пояснюється їх комплексною будовою.
Якісна реакція на гліцерин:
 Лекція
Феноли.
План:
1. Будова. Класифікація за кількістю гідроксильних груп. Номенклатура.
2. Способи добування.
3. Фізичні та хімічні властивості.
4. Ідентифікація.
5. Застосування.

Феноли мають гідроксильну групу при sр2-гібридизованому атомі вуглецю.

Феноли істотно відрізняються за своїми фізичними і хімічними властивостями від
спиртів. Головною причиною цих відмінностей є різний характер електронних
взаємодій гідроксильної групи з вуглеводневим радикалом. У спиртах гідроксильна
група зв’язана з атомом вуглецю в sр3-гібридизації. За рахунок -І-ефекту гідроксильної
групи відбувається зміщення електронної густини по σ-зв’язку та утворення на атомі
кисню часткового негативного заряду δ -, а на атомі вуглецю — часткового
позитивного заряду δ+ :

У фенолах атом кисню гідроксильної групи зв’язаний з вуглецем ароматичної

системи і тому поряд з негативним індуктивним ефектом (-І) має місце і позитивний
мезомерний ефект (+М). В результаті мезомерного ефекту відбувається зміщення
неподіленої пари електронів атома кисню до бензольного кільця та на кисні виникає
частковий позитивний заряд. Такий самий за значенням негативний заряд переходить
на ароматичне ядро:

Через те що для гідроксильної групи мезомерний ефект за силою перевершує

індуктивний (+М > -І), то сумарний частковий заряд на атомі кисню фенольного
гідроксилу позитивний, тоді як кисень спиртового гідроксилу має частковий
негативний заряд.
 Другий ряд відмінностей пов’язаний з різною реакційною здатністю
вуглеводневих радикалів. Ці відмінності підпорядковуються закономірностям, котрі
характерні і для інших функціональних похідних вуглеводнів аліфатичного та
ароматичного рядів.
Номенклатура та ізомерія
За замісниковою номенклатурою ІЮПАК назви фенолів утворюють від назв
відповідних аренів з додаванням префікса гідрокси-. Для багатьох фенолів
використовують тривіальні назви.
Як основу назв гомологів фенолу найчастіше використовують слово -фенол:

Структурна ізомерія фенолів зумовлена ізомерією положення замісників, як це

має місце у випадку трьох ізомерних крезолів. Проте можливий також інший варіант,
коли ізомерія викликана структурними змінами замісників. Наприклад:

Способи добування
Природні джерела. Природним джерелом фенолів є кам’яновугільна смола,
звідки фенол було здобуто вперше Ф. Рунге в 1834 р. і названо карболовою кислотою.
З кам’яновугільної смоли також виділяють крезоли. Крім того, фенол і крезоли
утворюються при крекінгу нафти. Проте фенол найчастіше добувають синтетичними
методами.
Синтез фенолів з аренів. Промисловий синтез фенолу здійснюють з бензолу.
Реакцію проводять у дві стадії. Спочатку бензол сульфують або хлорують, а потім за
жорстких умов під дією лугу проводять заміну сульфогрупи або атома хлору на групу
—ОН:

Добування з кумолу (ізопропілбензолу). Ще один промисловий спосіб

добування фенолу оснований на окисленні кумолу. Як вихідні продукти
використовують бензол і пропілен:

Окислювальне декарбоксилування ароматичних карбонових кислот. При

нагріванні аренкарбонових кислот до температури 200—300 °С у присутності солей
міді (II) відбувається утворення фенолів:

Добування з солей арилдіазонію. Феноли можна добувати при нагріванні

водних розчинів солей арилдіазонію:

Фізичні властивості
Найпростіші феноли являють собою в’язкі рідини або низько-плавкі тверді
речовини з дуже специфічним стійким запахом («карболовий запах»). Фенол
розчинний у воді (9 частин на 100 частин води), інші феноли у воді малорозчинні.
Більшість фенолів — безбарвні речовини, проте при зберіганні під дією кисню повітря
вони можуть окислюватися і набувати темного забарвлення за рахунок домішки
продуктів окислення.

Хімічні властивості
Усі можливі реакції фенолів можна підрозділити на реакції за участю зв’язків О
—Η і С—О, арильного радикала, а також реакції відновлення та окислення. Проте
внаслідок р, -спряження неподіленої пари електронів атома кисню з -електронною
системою ароматичного ядра міцність зв’язку С—О у фенолів значно більша, ніж у
спиртів. Тому реакції фенолів з розривом зв’язку С—О проходять рідко.
А. Реакції за участю зв’язку О—Η
1) Кислотні властивості. Феноли — сильніші ОН-кислоти, ніж спирти. Це
викликане тим, що неподілена пара електронів атома кисню в молекулі фенолу
зміщена до ядра ( + М-ефект ОН-групи ), що приводить до утворення часткового
позитивного заряду + на атомі кисню та збільшення поляризації зв’язку О—Η у
порівнянні зі спиртами. Крім того, фенолят-іон (феноксид-іон), який утворився, має
підвищену стабільність за рахунок делокалізації негативного заряду по ароматичному
радикалу:

Доказом сильніших кислотних властивостей фенолів у порівнянні зі спиртами

може бути їх реакція з водними розчинами лугів з утворенням солей — фенолятів:

На відміну від фенолів, спирти, як слабші кислоти, здатні утворювати

алкоголяти тільки при взаємодії з лужними металами.
 У водному розчині феноляти лужних металів частково гідролізовані (як солі
слабких кислот і сильних основ), і тому їх розчини мають лужну реакцію. Під дією
розчинів мінеральних кислот, карбонових кислот або вугільної кислоти з солей
добувають вільні феноли.
На кислотність фенолу значний вплив справляють замісники в ароматичному
ядрі. Так, введення в n-положення бензольного ядра молекули фенолу
електроноакцепторних замісників (NО2, CN, Hal та ін.) посилює кислотні властивості
фенолу. Наприклад, n-нітрофенол — сильніша кислота, ніж фенол. Введення ж у n-
положення електронодонорних замісників (—ΝΗ2, —ОСН3 та ін.) приводить до
пониження кислотності, оскільки при цьому зменшується зміщення електронів зв’язку
О—Η до атома кисню, що утруднює відрив протона:

2) Утворення простих і складних ефірів. При взаємодії фенолятів з

галогеналканами утворюються прості ефіри. Через те що при цьому алкілується атом
кисню, такі реакції називають О-алкілуванням:

Метилові ефіри звичайно добувають взаємодією фенолятів з диметилсульфатом:

Аналогічно проходить реакція утворення складних ефірів взаємодією фенолят-

іона з ацилуючими реагентами — галогенангідридами і ангідридами карбонових
кислот:

В реакцію ацилування можуть вступати і феноли:

 Б. Реакції електрофільного заміщення в ароматичному кільці
Виявляючи електронодонорні властивості, гідроксильна група дуже сильно
активує бензольне кільце у відношенні до реакцій електрофільного заміщення SE і
спрямовує замісники в о- та n-положення. Фенолят-іони в реакції SE ще активніші, ніж
відповідні феноли.
1) Галогенування. Звичайно для введення атома галогену в бензольне кільце
потрібні каталізатори — кислоти Льюїса. Висока реакційна здатність фенолів
приводить до того, що реакція галогенування для них йде дуже легко у відсутності
каталізатора. Вони знебарвлюють бромну воду, причому відбувається заміщення всіх
атомів водню в о- та n-положеннях:

Надлишком бромної води бромфеноли можуть бромуватися і далі:

При цьому відбувається порушення ароматичності бензольного кільця.

Для того щоб ввести один або два атоми галогену, необхідні спеціальні умови.
Так, якщо бромування проводити у низько-полярному розчиннику (ССl4, СНСl3),
утворюються здебільшого монобромфеноли з переважною кількістю пара-ізомеру:
 За інших умов можна добитися переважання дибромзаміщеного фенолу:

При хлоруванні утворюється переважно орто-ізомер. Йод безпосередньо не

йодує феноли.
2) Нітрування. Реакція нітрування фенолу відбувається при кімнатній
температурі вже при обробці розбавленою азотною кислотою, тоді як для нітрування
бензолу використовують нітруючу суміш. При цьому утворюється суміш о- та n-
нітрофенолів:

При дії концентрованої НNО3 фенол перетворюється на 2,4,6-тринітрофенол

(пікринову кислоту)

Раніше пікринову кислоту використовували як вибухову речовину.

3) Сульфування. Сульфування фенолу проходить дуже легко та в залежності від
температури приводить до о- або n-ізомерів:

о-Ізомер при нагріванні його до температури 100 °С перегруповується в n-

ізомер.
4) Нітрозування. Фенол порівняно легко нітрозується азотистою кислотою вже
при кімнатній температурі з утворенням суміші о- та n-ізомерів:
 5) Алкілування і ацилування. Алкілування фенолів можна проводити за
реакцією Фріделя — Крафтса, але виходи в цій реакції, як правило, невисокі.
Найчастіше для алкілування використовують спирти і алкени у присутності H2SO4,
H3PO4 або BF3:

Ацилування фенолів також можна провести за реакцією Фріделя—Крафтса,

діючи на феноли хлорангідридами і ангідридами кислот у присутності кислот Льюїса:

Проте частіше ацилування фенолів проводять у дві стадії: спочатку феноли

перетворюють на складні ефіри, а потім нагрівають їх з А1С1 3. При цьому
відбувається міграція ацильної групи від атома кисню гідроксильної групи в о- або n-
положення ароматичного кільця. Ця реакція дістала назву перегрупування Фріса:

6) Азосполучення. Феноли, і особливо фенолят-іони, взаємодіють з солями

діазонію з утворенням азосполук:

7) Гідроксиметилування. Реакція полягає в обробці фенолів формальдегідом у

кислому або лужному середовищі, в результаті котрої спочатку утворюється суміш о-
та n-гідроксиметилфенолів, здатних далі реагувати з фенолом, утворюючи
фенолоформальдегідні смоли.

У присутності мінеральних кислот гідроксиметилфенол вступає в реакцію

конденсації з молекулою фенолу:

За жорсткіших умов утворюються високомолекулярні продукти поліконденсації

—фенолоформальдегідні смоли:

В. Реакції відновлення і окислення

При каталітичному гідруванні, наприклад дії воднем у присутності Ni, феноли
відновлюються до циклоалканолів:

Окислення фенолів проходить досить складно. В залежності від природи

окислювача утворюються різні продукти. Наприклад, оксид хрому (VI) у кислому
середовищі окислює фенол у n-бензохінон:

При окисленні фенолу персульфатом калію K2S2O8 у лужному середовищі

утворюється гідрохінон (реакція Ельбса):
 Ідентифікація одноатомних фенолів
Для більшостi фенолів характерна кольорова реакція з хлоридом заліза (III). В
результаті реакції утворюються комплексні сполуки, що мають інтенсивне
забарвлення. Наприклад, при взаємодії фенолу з FеСl3 утворюється суміш
комплексних сполук C6H5OFeCl2, (C6H5O)2FeCl, (C6H5O)3Fe, забарвлених на фіолетовий
колір. Крезоли з FеСl3 дають блакитне забарвлення. Феноли з вільними орто- та пара-
положеннями знебарвлюють бромну воду тa утворюють при цьому продукти
заміщення, котрі звичайно випадають в осад.
Для ідентифікації фенолів може бути використана реакція азосполучення з
солями діазонію. Звичайно з цією метою застосовується діазотована сульфанілова
кислота. В процесі взаємодії з фенолами утворюються азобарвники (забарвлені
продукти).
Завдання для самопідготовки
1. Складіть структурні формули ізомерів спиртів складу С 5Н12О, С4Н8(ОН)2. Назвіть
їх за номенклатурою ІЮПАК.
2. Напишіть структурні формули таких речовин:
1) 2-метилгексан-2-олу;
2) 2,2-диметилбутан-1-олу;
3) 2-фенілгексан-1,2-діолу;
4) 2,4,6-тринітрофенолу;
5) 1-гідрокси-2-ізопропіл-5-метилбензену;
6) п-нітрофенолу.
3. Складіть схеми реакцій:
1) окиснення бутан-1-олу; бутан-2-олу;
2) внутрішньомолекулярної дегідратації бутан-2-олу;
3) взаємодії гліцеролу з купрум (II) гідроксидом у лужному середовищі
4) взаємодії пропан-1,2,3-тріолу і нітратної кислоти.
 4. Назвіть сполуки за систематичною номенклатурою:

1) CH3 - CH - CH2 - CH - CH2 - CH3 2) CH3 - CH - CH 3) CH2 - CH2 - OH

CH3 OH OH CH3

4) CH3 - CH - CH - CH3 5) CH2 - OH 6) CH3 - CH - CH - CH2OH

CH - OH CH3 CH
OH OH

CH2 - OH H3C CH3

5. Напишіть схеми рівнянь реакцій за допомогою яких можна здійснити наступні

перетворення:
1) бромометан→ етан→хлоретан→етанол→етилен→1,2-дихлоретан→етиленгліколь
2) кальцій карбід→ацетилен→бензен→хлоробензен→натрій фенолят→фенол→2,4,6-
трибромофенол

6. Установіть молекулярну формулу спирту, якщо при взаємодії 24 г насиченого

одноатомного спирту з калієм, взятим у надлишку, утворилось 4,48 л водню
(н.у.).
 Лекція
Карбонільні сполуки
Альдегіди та кетони
План:
1. Гомологічний ряд. Класифікація. Номенклатура.
2. Способи добування аліфатичних оксосполук.
3. Хімічні властивості.
4. Специфічні реакції альдегідів аліфатичного ряду.
5. Особливості властивостей альдегідів ароматичного ряду.
6. Ідентифікація оксосполук.
7. Застосування.

Альдегідами та кетонами називають похідні вуглеводнів, які містять у своєму

складі карбонільну групу .Тому вони ще мають назву карбонільні сполуки.

В альдегідах карбонільна група зв’язана з вуглеводневим радикалом і атомом

водню. Загальна формула альдегідів .Угруповання дістало назву

альдегідна група. В кетонах карбонільна група зв’язана з двома вуглеводневими

радикалами. Загальна формула кетонів . Карбонільну групу в кетонах часто

називають кетогрупою. В залежності від будови вуглеводневого радикала альдегіди
та кетони підрозділяють на аліфатичні, аліциклічні та ароматичні. Серед
аліфатичних альдегідів та кетонів розрізняють насичені та ненасичені.
НАСИЧЕНІ АЛЬДЕГІДИ ТА КЕТОНИ
Номенклатура та ізомерія
В номенклатурі альдегідів та кетонів вживають тривіальні та систематичні
назви. Тривіальні назви альдегідів походять від назв кислот, на які вони
перетворюються при окисленні. Наприклад, альдегід, при окисленні котрого
одержують мурашину кислоту, має назву мурашиний альдегід, або формальдегід;
альдегід, при окисленні якого утворюється оцтова кислота,— оцтовий альдегід, або
ацетальдегід і т. д.
За замісниковою номенклатурою ІЮПАК назви альдегідів утворюють від назви
вуглеводню з тим самим числом атомів У головному ланцюзі (включаючи вуглець
альдегідної групи) додаванням суфікса -аль.
Нумерацію головного вуглецевого ланцюга починають з атома вуглецю
альдегідної групи. Приклади назв альдегідів за тривіальною та замісниковою
номенклатурою наведено в табл.
Номенклатура деяких представників альдегідів аліфатичного ряду

Для назв кетонів широко застосовують радикало-функціональну

номенклатуру, згідно з якою до назв в алфавітному порядку вуглеводневих радикалів
при карбонільній групі добавляють суфікс -кетон, наприклад:

При утворенні назв кетонів за замісниковою номенклатурою обирається

найдовший вуглецевий ланцюг, до складу якого входить кетогрупа. Нумерацію
проводять таким чином, щоб атом вуглецю карбонільної групи отримав якомога
менший номер. Потім до назви насиченого вуглеводню, що містить ту саму кількість
атомів вуглецю, додають суфікс -он і цифрою позначають атом вуглецю, який входить
до кетогрупи, наприклад:

Для деяких кетонів збереглися тривіальні назви, наприклад диметилкетон

частіше називають ацетон. Приклади назв кетонів за радикало-функціональною і
замісниковою номенклатурою подано в табл.
Для карбонільних сполук характерна структурна ізомерія. Альдегіди та кетони,
які містять однакову кількість атомів вуглецю, ізомерні між собою. Так, пропанон

і пропаналь є структурними ізомерами. Ізомерія альдегідів

та кетонів пов’язана з різною структурою вуглецевого ланцюга:

Номенклатура деяких представників кетонів аліфатичного ряду

Для кетонів є характерною також ізомерія, зумовлена положенням карбонільної

групи, наприклад:

СПОСОБИ ДОБУВАННЯ
1) Окислення спиртів. Первинні спирти окислюються до альдегідів, а вторинні
— до кетонів:

2) Гідратація алкінів (реакція Кучерова). 3 ацетилену за умов реакції

утворюється оцтовий альдегід, усі інші алкіни дають кетони:

3) Гідроліз гемінальних дигалогеналканів. При гідролізі гем-дигалогеналканів з

атомами галогену при первинному атомі вуглецю утворюються альдегіди, а при
вторинному — кетони:

4) Піроліз солей карбонових кислот. При піролізі (термічний розклад)

кальцієвих, барієвих або торієвих солей карбонових кислот утворюються відповідні
карбонільні сполуки. Зі змішаної солі мурашиної та іншої карбонової кислоти
добувають альдегіди, а у решті випадків утворюються кетони:
 5) Озоноліз алкенів. При взаємодії алкенів з озоном утворюються озоніди —
циклічні пероксидні сполуки, котрі легко розщеплюються цинком в оцтовій кислоті з
утворенням альдегідів або кетонів:

6) Оксосинтез. В промисловості альдегіди добувають взаємодією алкенів з

оксидом вуглецю (II) і воднем при підвищеній температурі та тиску в присутності
платинового, нікелевого або кобальтового каталізатора. Звичайно утворюється суміш
ізомерів:

Фізичні властивості
Мурашиний альдегід — газ, нижчі альдегіди та кетони — леткі рідини. Киплять
вони при нижчій температурі, ніж відповідні спирти, бо не здатні утворювати водневі
зв’язки. Температура кипіння кетонів трохи вища, ніж в ізомерних до них альдегідів.
Хімічні властивості
Хімічні властивості альдегідів та кетонів визначаються наявністю в їх молекулі
карбонільної групи.
Альдегіди, як правило, більш реакційноздатні, ніж кетони. Алкільні радикали за
рахунок +/-ефекту зменшують позитивний заряд на атомі вуглецю карбонільної групи.
Наявність у молекулі кетону двох алкільних груп при карбонільному угрупованні
приводить до більшого зниження позитивного заряду, ніж у молекулі альдегіду:

Крім того, алкільні радикали в молекулі кетону більшою мірою утруднюють

підхід нуклеофілу до карбонільної групи.
 Поряд з реакціями, що проходять за участю карбонільної групи, для альдегідів
та кетонів характерні також перетворення по -атому вуглецю.
I. Реакції нуклеофільного приєднання (АN)
1) Приєднання синильної кислоти. Синильна (ціановоднева) кислота
приєднується до карбонільних сполук, утворюючи ціангідрини, або -
гідроксинітрили:

2) Приєднання гідросульфіту натрію. Альдегіди та вміщуючі угруповання СН3

—CO— кетони реагують з гідросульфітом (бісульфітом) натрію, утворюючи
бісульфітні сполуки:

Кетони більш складної будови цієї реакції не дають.

3) Приєднання води. Розчинення альдегідів у воді супроводжується утворенням
гідратів, котрі являють собою продукти приєднання молекули води по карбонільній
групі. Як правило, гідрати альдегідів нестійкі. У водних розчинах вони знаходяться в
динамічній рівновазі з альдегідом:

Гідрати альдегідів існують тільки в розчині та виділити їх неможливо; при

перегонці вони розкладаються.
 У деяких випадках, коли карбонільна група зв’язана з сильним
електроноакцепторним замісником, можна виділити гідрат, що утворився. Наприклад,
трихлорацетальдегід, або хлораль, приєднуючи молекулу води, перетворюється на
хлоралгідрат, який є стійкою кристалічною речовиною:

4) Приєднання спиртів. При взаємодії альдегідів зі спиртами утворюються

напівацеталі, а в присутності слідів мінеральних кислот — ацеталі:

Напівацеталі, як правило, малостійкі. Ацеталі стійкі в лужному середовищі, але

легко гідролізуються до вільного альдегіду в розбавлених кислотах.
Кетони через низьку реакційну здатність і просторові перешкоди зі спиртами не
взаємодіють, тому кеталі добувають, використовуючи інші синтетичні методи.
5) Взаємодія з магнійорганічними сполуками. Альдегіди та кетони реагують з
алкіл- і арилмагнійгалогенідами (реактивами Гріньяра).

У випадку формальдегіду утворюється первинний спирт, решта альдегідів дає

вторинні спирти, а кетони—третинні.
II. Реакції приєднання-відщеплення.
1) Взаємодія з аміаком.
 Кетони також взаємодіють з аміаком, але при цьому утворюються продукти
складнішої будови.
2) Взаємодія з амінами. Первинні аміни (R—NН2), приєднуючись до альдегідів
або кетонів, дають іміни:

3) Взаємодія з гідроксиламіном. Продукти конденсації карбонільних сполук з

гідроксиламіном називаються оксимами, у випадку альдегідів їх ще називають
альдоксимами, кетонів — кетоксимами:

III. Реакції конденсації

1) Альдольна конденсація. Альдегіди, які містять атоми водню при -
вуглецевому атомі, в присутності каталітичних кількостей основи, здатні вступати в
реакцію альдольної конденсації. При цьому молекули альдегідів сполучаються одна з
одною за допомогою зв’язків С—С і утворюють альдоль — сполуку зі спиртовою та
альдегідною групами:

У слаболужному середовищі гідроксид-іон відщеплює протон від -вуглецевого

атома альдегіду з утворенням спряженого енолят-аніона:

Енолят-аніон має сильні нуклеофільні властивості та атакує атом вуглецю

карбонільної групи другої молекули альдегіду з утворенням альдолю:

Продукти альдольної конденсації — -оксіальдегіди при нагріванні легко

втрачають воду, перетворюючись на , -ненасичені альдегіди:

Реакція відщеплення молекули води від альдолю з утворенням ненасиченого

альдегіду відома в органічній хімії під назвою кротонова конденсація.
В реакцію альдольної конденсації вступають і кетони, проте через нижчу
реакційну здатність кетогрупи реакція проходить за більш жорстких умов:

У сильнокислому середовищі кетони вступають у реакцію кротонової

конденсації з утворенням ненасичених кетонів:

2) Складноефірна конденсація (реакція Тищенка). У 1906 р. російський хімік В.

Є. Тищенко виявив, що при нагріванні альдегідів з етилатом алюмінію утворюються
складні ефіри карбонових кислот, наприклад:

IV. Реакції за участю -вуглецевого атома

Реакція галогенування:
 а-Галогенопохідні альдегідів і кетонів виявляють сльозоточиву дію і
називаються лакриматорами. У лужному середовищі відбувається дальше заміщення
атомів водню при -вуглецевому атомі й можна одержати ди- і тригалогенозамішені
альдегіди та кетони. Тригалогенокарбонільні сполуки в лужному середовищі
розщеплюються з утворенням кислоти і тригалогенометану (СННаl3). Наприклад, у
випадку йодування в лужному середовищі реакція йде з виділенням жовтих кристалів
йодоформу:

Реакція утворення йодоформу використовується в аналітичній практиці під

назвою «йодоформна проба». Вона застосовується для виявлення груп та

. Спирти, що містять угруповання за умов реакції спочатку

окислюються до відповідного альдегіду або кетону і лише потім піддаються
йодуванню.
V. Реакції полімеризації
Альдегіди, на відміну від кетонів, здатні полімеризуватися. Реакція
полімеризації проходить за звичайних умов і прискорюється у присутності
мінеральних кислот. Так, вже при стоянні 40 %-ного водного розчину формальдегіду
(формаліну), особливо при температурі, нижчій за 9 °С, спостерігається випадання
білого осаду продукту лінійної полімеризації—параформу:

Реакція полімеризації є оборотною, при нагріванні продуктів реакції з

мінеральними кислотами відбувається їх деполімеризація.
VI. Реакції відновлення та окислення.
Реакції відновлення:
 Реакції окислення. Альдегіди та кетони по-різному відносяться до дії
окислювачів. Альдегіди дуже легко окислюються, навіть при дії таких слабких
окислювачів, котрими є іони Ag+ і Си2+ , вони перетворюються на карбонові кислоти.
Реакцію окислення альдегідів аміачним розчином нітрату срібла (реактив
Толленса) називають часто реакцією «срібного дзеркала». Іон срібла в цій реакції
відновлюється до вільного срібла, яке виділяється у вигляді дзеркала на стінках
пробірки:

Альдегіди також відновлюють реактив Фелінга (суміш розчину сульфату міді з

лужним розчином калійнатрієвої солі виннокам’я-ної кислоти):

При нагріванні альдегідів з фелінговою рідиною утворюється червоний осад

оксиду міді (І):

Реакції окислення альдегідів аміачним розчином оксиду срібла і реактивом

Фелінга використовуються в аналітичній практиці для виявлення альдегідної групи.
Кетони за цих умов не окислюються, тому ці реакції можуть бути використані
також для відрізняння альдегідів від кетонів.
Окислення кетонів відбувається тільки в присутності сильних окислювачів,
таких, як перманганат або біхромат калію, при цьому відбувається розрив зв’язків С—
С між атомами вилицю карбонільної групи та вуглеводневого радикала. В результаті
реакції утворюється суміш кислот:
 АРОМАТИЧНІ АЛЬДЕГІДИ ТА КЕТОНИ
Класифікація та номенклатура
Ароматичні альдегіди підрозділяють на дві групи. До першої відносяться
альдегіди, що містять альдегідну групу в бензольному ядрі, до другої—ті, що містять
альдегідну групу в боковому ланцюзі. Найпростішим представником першої групи
сполук є бензальдегід, або бензойний альдегід, який дістав назву від кислоти, на котру
він перетворюється при окисленні. Аналогічно називають й інші ароматичні альдегіди
цієї групи:

Альдегіди, в яких альдегідна група знаходиться в боковому ланцюзі, називають

як похідні альдегідів жирного ряду. Положення фенільного радикала звичайно
показують буквами грецького алфавіту:

Ароматичні кетони також поділяють на дві групи: чисто ароматичні та

жирноароматичні. До першої групи належать кетони, в яких карбонільна група
сполучена з двома ароматичними вуглеводневими радикалами. Якщо один з радикалів
аліфатичний, то такі кетони відносять до жирноароматичних. Для назв ароматичних
кетонів найчастіше використовують радикало-функціональну номенклатуру. Широко
вживають також тривіальні назви:

Фізичні властивості
Ароматичні альдегіди та кетони — рідини або тверді речовини, нерозчинні у
воді. Ароматичні альдегіди мають запах гіркого мигдалю, з віддаленням альдегідної
групи від бензольного ядра запах стає різкішим. Ароматичні кетони також мають
запах, наприклад ацетофенон має запах черемухи.
Хімічні властивості
За хімічними властивостями ароматичні альдегіди та кетони багато в чому схожі
з альдегідами та кетонами жирного ряду. Так, ароматичні альдегіди дають реакцію
«срібного дзеркала», утворюють ацеталі, ціангідрини, гідросульфітні сполуки,
альдоксими, гідразони, азометини. Проте ароматичні альдегіди не вступають у
реакцію альдольної конденсації, досить важко полімеризуються, в інших
співвідношеннях взаємодіють з аміаком.
Ароматичні кетони виявляють меншу реакційну здатність, ніж кетони жирного
ряду. Тому вони не утворюють гідросульфітних сполук, бензофенон не реагує з
синильною кислотою.

Завдання для самопідготовки

1. Складіть структурні формули ізомерів карбонільних сполук складу С 5Н10О,
С6Н12О. Назвіть їх за номенклатурою ІЮПАК.
2. Напишіть структурні формулі таких сполук:
1) 2,4-диметилгексаналю;
2) β-бромопентаналю;
3) 2,3,4-трихлорогексаналю;
4) 3,3-дибромопентаналю;
 5) дифенілкетону;
6) пентан-2-ону.
3. Напишіть рівняння реакцій взаємодії етаналю з такими речовинами:
1) [Ag(NH3)2]OH;
2) NH3;
3) PCl5;
4) гідразином;
5) гідроксиламіном.
4. Напишіть схеми рівнянь реакцій, за допомогою яких можна здійснювати
перетворення:
1)
CH3COOH
CaCO3 CaO CaC2 C2H2 CH3COH
CH3CH2OH

2) Вуглець  метан  А  етан  Б  В  етаналь.
5. Обчисліть масу срібла, що утворилася за реакцією «срібного дзеркала», якщо до
амоніачного розчину арґентум (I) оксиду додали водний розчин етаналю масою
200г і масовою часткою альдегіду 3,3 %.
 Лекція
Монокарбонові та дикарбонові кислоти.
План:
1. Класифікація та номенклатура карбонових кислот.
2. Способи добування.
3. Фізичні властивості.
4. Хімічні властивості одноосновних (монокарбонових) карбонових кислот.
5. Хімічні властивості двохосновних (дикарбонових) карбонових кислот.
6. Ідентифікація карбонових кислот.
7. Окремі представники карбонових кислот.
8. Застосування.

Карбоновими кислотами називають похідні вуглеводнів, що містять у

своєму складі карбоксильну групу — СООН.
Залежно від природи вуглеводневого радикала, з котрим зв’язана карбоксильна
група, розрізняють аліфатичні, аліциклічні й ароматичні карбонові кислоти.
Кислоти підрозділяють відповідно до числа карбоксильних груп на монокарбонові
(містять одну групу—СООН), дикарбонові (дві), трикарбонові (три) та
полікарбонові (більше трьох). Аліфатичні карбонові кислоти класифікують за мірою
насиченості вуглеводневого радикала на насичені та ненасичені.
НАСИЧЕНІ МОНОКАРБОНОВ1 КИСЛОТИ
Номенклатура та ізомерія
У назвах карбонових кислот дуже широко використовують тривіальну
номенклатуру. Наприклад, НСООН — мурашина кислота, СН3—СООН — оцтова
кислота і т. д. Положення замісників стосовно карбоксильної групи в тривіальних
назвах позначають грецькими буквами , ,  та ін., наприклад:

За замісниковою номенклатурою ІЮПАК назви карбонових кислот утворюють

з назв вихідних вуглеводнів з тим самим числом атомів вуглецю, враховуючи і атом
вуглецю карбоксильної групи, до яких додають суфікс -ова та слово кислота.
Нумерацію головного вуглецевого ланцюга починають з атома вуглецю карбоксильної
групи:

За раціональною номенклатурою насичені монокарбонові кислоти розглядають

як похідні оцтової кислоти, наприклад:

Назви деяких монокарбонових кислот

Залишок карбонової кислоти, що утворюється після відняття атома водню від

карбоксильної групи, називають ацилокси-групою , а залишок, що

утворюється після відняття гідроксильної групи, називають ацильною групою
 Назви ацилокси-груп звичайно утворюють з тривіальних латинських назв кислот
і суфікса -ат, наприклад:

Ізомерія насичених монокарбонових кислот зумовлена різною структурою

вуглеводневого радикала, сполученого з карбоксильною групою. Перші три
представники гомологічного ряду не мають ізомерів. Четвертий гомолог існує у
вигляді двох структурних ізомерів:

Зі збільшенням числа вуглецевих атомів у молекулі карбонової кислоти

кількість структурних ізомерів різко зростає.
Способи добування
1) Окислення первинних спиртів і альдегидів. Як окислювачі використовують
біхромат калію (K2Cr2O7, KMnO4, HNO3 та ін.):

2) Гідроліз гемінальних тригалогенопохідних вуглеводнів. Реакція проходить у

кислому або лужному середовищі:

3) Гідроліз нітрилів. При нагріванні нітрилів з водними розчинами кислот і лугів

вони піддаються гідролізу з утворенням карбонових кислот. Як проміжні продукти
реакції утворюються аміди кислот:

4) Окислення алканів. Цей метод використовується в промисловості для

добування багатьох карбонових кислот. При окисленні алканів киснем повітря у
присутності каталізатора утворюється суміш карбонових кислот, яку потім
розділяють. Реакція супроводжується розривом вуглець-вуглецевих зв’язків.
5) Гідрокарбоксилування алкенів. Алкени з оксидом вуглецю (II) та водою в
присутності кислотного каталізатора при нагріванні та тиску утворюють карбонові
кислоти:

Фізичні властивості
Нижчі карбонові кислоти (з числом атомів вуглецю не більше трьох) за
звичайних умов являють собою легко рухливі рідини з гострим запахом. Кислоти з С 4
—С9 — маслянисті рідини з неприємним запахом, що нагадує запах поту. Карбонові
кислоти з числом атомів вуглецю С10 і виїде є твердими речовинами. Мурашина,
оцтова та пропіонова кислоти змішуються з водою в будь-яких співвідношеннях. Зі
збільшенням молекулярної маси кислоти розчинність у воді сильно зменшується.
Вищі карбонові кислоти нерозчинні у воді. Температури кипіння кислот значно вищі
температур кипіння спиртів з тим самим числом атомів вуглецю.
Хімічні властивості
Реакційна здатність карбонових кислот визначається в основному наявністю в їх
структурі карбоксильної групи. Карбоксильна група являє собою спряжену систему, в
якій неподілена пара електронів атома кисню гідроксильної групи вступає у
спряження з л-електронами карбонільної групи (р, -спряження).

I. Кислотні властивості
Кислотні властивості карбонових кислот зумовлені їх здатністю відщеплювати
атом водню карбоксильної групи у вигляді протона:
 У процесі дисоціації утворюється карбоксилат-іон, у якому обидва атоми
кисню рівноцінні, а негативний заряд рівномірно делокалізований між ними:

Карбоксилат-іон має високу стійкість, тому карбонові кислоти перевершують за

кислотними властивостями спирти та феноли.
На силу карбонових кислот справляє також вплив структура вуглеводневого
радикала, сполученого з карбоксильною групою, та замісники в ньому.
Електронодонорні замісники збільшують електронну густину в кислотному центрі та
тим самим дестабілізують карбоксилат-іон, що врешті-решт призводить до ослаблення
кислотних властивостей. Електроноакцепторні замісники, навпаки, зміщуючи
електронну густину на себе, підвищують стійкість карбоксилат-іона, що приводить до
посилення кислотності.
Утворення солей. Карбонові кислоти при взаємодії з активними металами,
основними оксидами, гідроксидами та карбонатами лужних металів утворюють солі:

У назвах солей карбонових кислот частіше застосовують тривіальні латинські

назви Солі мурашиної кислоти мають загальну назву — форміати, оцтової — ацетати,
пропіонової — пропіонати, масляної — бутирати, ізомасляної — ізобутирати За
замісниковою номенклатурою назва аніона утворюється шляхом заміни суфікса -ова
та слова кислота на суфікс -оат, наприклад

II. Реакції нуклеофільного заміщення

 У результаті електроноакцепторних властивостей атома кисню карбонільної
групи атом вуглецю карбоксильної групи набуває часткового позитивного заряду і
стає електрофільним центром, котрий може бути атакований нуклеофільним
реагентом

У процесі атаки відбувається заміщення гідроксильної групи на нуклеофільну

частинку.

1) Взаємодія зі спиртами (реакція етерифікації). Карбонові кислоти при

нагріванні у присутності кислотного каталізатора реагують зі спиртами, утворюючи
складні ефіри. Ця реакція дістала назву реакції етерифікації:

Реакція етерифікації е оборотною. Складний ефір, що утворюється, у кислому

середовищі піддається гідролізу до вихідних кислоти та спирту.
2) Взаємодія з галогенуючими реагентами (РСl3, РС15, РВr3, SOCl2). При цьому
утворюються галогенангідриди карбонових кислот

3) Взаємодія з аміаком і амінами. При обробці карбонових кислот аміаком,

первинними або вторинними амінами утворюються амонієві солі, які при нагріванні в
сухому вигляді (піроліз) відщеплюють воду та перетворюються на аміди:
 4) Утворення ангідридів кислот:

III. Заміщення водню при -вуглецевому атомі

Внаслідок електроноакцепторних властивостей карбоксильної групи (—/-ефект)
атоми водню при -вуглецевому атомі набувають рухливості. Так, при обробці
карбонових кислот хлором або бромом у присутності каталізатора РС13 або РВr3 атоми
водню при -вуглецевому атомі заміщуються на галоген:

Ця реакція відома як реакція Гелля — Фольгарда — Зелинського. При наявності

в -положенні двох атомів водню заміщенню може піддаватися один або обидва атоми
водню. Реакція проходить через стадію утворення галогенангідридів кислот, які
галогенуються значно легше, ніж самі кислоти:

Окислення та відновлення
Монокарбонові кислоти, за виключенням мурашиної, досить стійкі до дії
окислювачів. Мурашина кислота легко окислюється КМnО4 та іншими окислювачами
з утворенням вугільної кислоти, котра розкладається на оксид вуглецю (IV) та воду:

При відновленні монокарбонові кислоти утворюють залежно від умов альдегіди

або первинні спирти.

Дикарбонові кислоти.
Дикарбоновими кислотами називають похідні вуглеводнів, які містять у
своєму складі дві карбоксильні групи.
НАСИЧЕНІ ДИКАРБОНОВ1 КИСЛОТИ
Номенклатура та ізомерія
В номенклатурі дикарбонових кислот широко застосовують тривіальні назви. За
замісниковою номенклатурою ІЮПАК назви дикарбонових кислот утворюють з назв
відповідних вуглеводнів з додаванням множного префікса -ді-, суфікса -ова та слова
кислота. Більш вживаними є тривіальні назви.
Наведено назви найважливіших представників дикарбонових кислот.

Ізомерія дикарбонових кислот зумовлена різною структурою вуглецевого

скелета молекули.
Способи добування
Дикарбонові кислоти одержують тими самими методами, що й монокарбонові
кислоти, використовуючи як вихідні речовини відповідні біфункціональні сполуки. 1)
Окислення двопервинних гліколів, діальдегідів і гідрокси-кислот:

2) Гідроліз динітрилів:

Фізичні властивості
Дикарбонові кислоти — білі кристалічні речовини, добре розчинні у воді.
Температури плавлення кислот з парним числом атомів вуглецю вище температур
плавлення найближчих гомологічних кислот з непарним числом атомів вуглецю.
Хімічні властивості
Дикарбонові кислоти завдяки наявності двох карбоксильних груп дисоціюють
ступінчато, утворюючи аніон і діаніон:

За першим ступенем дикарбонові кислоти виявляють сильніші кислотні

властивості, ніж монокарбонові кислоти з тим самим числом атомів вуглецю. Це
зумовлене взаємним впливом карбоксильних груп за рахунок індуктивного ефекту.
Друга карбоксильна група, виявляючи електроноакцепторні властивості, сприяє
делокалізації заряду аніона, тим самим підвищуючи його стійкість. В міру віддалення
карбоксильних груп одна від одної їх взаємний вплив слабшає, внаслідок чого
кислотність за першим ступенем знижується.
Відрив протона від другої карбоксильної групи відбувається значно важче
внаслідок низької стабільності діаніона. Тому за другим ступенем кислотність
дикарбонових кислот значно менша, ніж за першим, особливо для щавлевої та
малонової кислот. Нижче наведено значення рКа (у Н 2О) для деяких дикарбонових
кислот:

За хімічними властивостями дикарбонові кислоти багато в чому схожі з

моиокарбоновими. Вони утворюють одні й ті самі функціональні похідні, з тою лише
різницею, що реакції можуть йти за участю як одної, так і обох карбоксильних груп.
Наприклад, вони утворюють нейтральні та кислі солі [NaOOC—(СН 2)n—COONa,
НООС—(CH2)n—COONa], повні та неповні складні ефіри [ROOC— (СН 2)n—COOR,
НООС—(СН2)n—COOR], повні та неповні галогенангідриди [НаlOС—(СН 2)n—
СОНаl, НООС—(СН2)n—СОНаl], повні та неповні аміди [H2NCO— (СН2)n—CONH2,
HOOC— (СН2)n—СОNH2].
Поряд з цим дикарбонові кислоти виявляють і ряд специфічних властивостей,
зокрема вони по-різному реагують на нагрівання.
1) Відношення дикарбонових кислот до нагрівання. Щавлева та малонова
кислоти при нагріванні вище температур плавлення піддаються декарбоксилуванню
(відщеплюють СO2) по одній карбоксильній групі та перетворюються в монокарбонові
кислоти— мурашину та оцтову відповідно:

Аналогічно ведуть себе при нагріванні моно- та діалкілзаміщені малонові

кислоти:

Наступні два представники гомологічного ряду дикарбонових кислот при

нагріванні утворюють циклічні ангідриди:
 Адипінова кислота при нагріванні до 300 °С перетворюється на циклічний кетон
— циклопентанон:

2) Утворення імідів. При нагріванні янтарної та глутаровоі кислот або їх

ангідридів з аміаком утворюються циклічні іміди:

Окремі представники
Щавлева кислота НООС—СООН. Біла кристалічна речовина (т. пл. 189 °С),
легко розчиняється у воді та спиртах. Міститься у вигляді солей в багатьох рослинах
(щавель, ревінь та ін.). Солі щавлевої кислоти називають оксалатами. Кристали
оксалату кальцію дуже важко розчиняються у воді та можуть відкладатися при
патологічних станах в нирках у вигляді каміння (нирково-кам’яна хвороба).
У промисловості щавлеву кислоту добувають з форміату натрію.
 Специфічними реакціями щавлевої кислоти є розкладання концентрованою
сірчаною кислотою та окислення.
При нагріванні з концентрованою сірчаною кислотою щавлева кислота
розкладається з утворенням оксиду вуглецю (II), оксиду вуглецю (IV) та води:

При окисленні утворює оксид вуглецю (IV) і воду:

Ця реакція використовується в аналітичній практиці для встановлення титру

КМnО4, застосовуваного в якісному аналізі:

Якісною реакцією для виявлення щавлевої кислоти та її розчинних солей є

утворення нерозчинної солі оксалату кальцію:
 Завдання для самопідготовки
1. Складіть структурні формули ізомерних карбонових кислот складу С 5Н10О2,
С6Н12О2, С6Н10О4. Назвіть їх за номенклатурою ІЮПАК.
2. Напишіть структурні формулі таких кислот:
1) 2,2,3-триметилбутанової;
2) фенілоцтової;
3) α,β-диметилвалеріанової;
4) 2,3-диметилпентанової;
5) п-нітробензенової;
6) етилмалонової;
7) 2-ізопропілгексанової.
3. Назвіть сполуки за систематичною номенклатурою:
CH3
1) HOOC - CH - CH - CH3 2) H3C - CH - CH - COOH

CH3 C3H7 CH

CH3 CH3

CH2 - COOH
3) CH3 - CH - CH2 - CH CH2 4)
COOH

Br

CH3 COOH
5) 6)

C2H5 COOH
Cl
4. Напишіть схеми рівнянь реакцій взаємодії таких речовин:
1) оцтова кислота + натрій;
2) пропанова кислота + натрій гідроксид;
3) 2-метилгексанова кислота + метанол;
4) бутанова кислота + бром;
 5) метанова кислота + натрій карбонат;
6) бензенова кислота + етанол;
7) кислотний і лужний гідроліз пропілформіату.
5. Напишіть схеми рівнянь реакцій, за допомогою яких можна здійснити
перетворення. Зазначте умови їх перебігу та назвіть продукти:

1) бутанол бутаналь бутанова кислота етилбутаноат

бутанова кислота

2) СН4 С2Н2 А СН3СООН Б СН3СООСН3

СH2ClCOOH
 Питання до модульного контролю № 1 з дисципліни “Органічна хімія”
для студентів спеціальності “Фармація, промислова фармація”

I рівень
1. Укажіть загальну формулу гомологічного ряду алканів:
а) CnH2n-2;
б) CnH2n;
в) CnH2n+2;
г) CnH2n-6.
2. Укажіть загальну формулу гомологічного ряду алкенів:
а) CnH2n-2;
б) CnH2n;
в) CnH2n+2;
г) CnH2n-6.
3. Укажіть загальну формулу гомологічного ряду алкінів:
а) CnH2n-2;
б) CnH2n;
в) CnH2n+2;
г) CnH2n-6.
4. Укажіть загальну формулу гомологічного ряду алкадієнів:
а) CnH2n-2;
б) CnH2n;
в) CnH2n+2;
г) CnH2n-6.
5. Укажіть загальну формулу гомологічного ряду циклоалканів:
а) CnH2n-2;
б) CnH2n;
в) CnH2n+2;
г) CnH2n-6.
6. Реакція приєднання молекули води називається реакцією:
а) гідрування;
б) дегідрування;
в) гідратації;
г) дегідратації.
7. Реакція відщеплення молекули водню називається реакцією:
а) гідрування;
б) дегідрування;
в) гідратації;
г) дегідратації.
8. Укажіть речовину, яка утворюється при тримеризації ацетилену в присутності
каталізатору та при нагріванні:
а) бензен;
б) вінілацетилен;
в) вінілхлорид;
г) ізопрен.
9. Укажіть речовину, яка утворюється при повному гідруванні 1,3-бутадієну:
а)  бут-1-ен;
б) бутан;
в) ізопрен;
г) бут-2-ен.
10. За реакцією Кучерова отримують:
а) із етанолу бута-1,3-дієн;
б) із ацетилену вінілацетилен;
в) із ацетилену оцтовий альдегід;
г) із етану хлороетан.
11. Укажіть клас органічних сполук, до якого відноситься пропан-2-ол:
а) спирти;
б) феноли;
в) етери;
г) альдегіди.
12. Укажіть клас органічних сполук, до якого відноситься бутаналь:
а) спирти;
б) феноли;
в) етери;
г) альдегіди.
13. Укажіть клас органічних сполук, до якого відноситься пропанон:
а) спирти;
б) феноли;
в) кетони;
г) альдегіди.
14. Укажіть назву органічної сполуки, яка відноситься до трьохатомного спирту:
а) метанол;
б) етиленгліколь;
в) гліцерол;
г) етанол.
15. Укажіть назву органічної сполуки, яка відноситься до кетонів:
а) метаналь;
б) етиленгліколь;
в) гліцерол;
г) пропанон.
16. Укажіть, які сполуки утворюються при внутрішньомолекулярній дегідратації
одноатомних спиртів:
а) карбонові кислоти;
б) етери;
в) алкени;
г) естери.
17. Укажіть, які сполуки утворюються при міжмолекулярній дегідратації
одноатомних спиртів:
а) карбонові кислоти;
б) етери;
в) алкени;
г) естери.
18. Укажіть речовину, з якою реагує як фенол, так і етанол:
а) натрій;
б) калій гідроксид;
в) гідроген хлорид;
г) бромна вода.
19. Укажіть речовини, які утворюються при взаємодії насичених альдегідів з
воднем:
а) карбонові кислоти;
б) етери;
в) первинні спирти;
г) вторинні спирти.
20. Укажіть речовини, які утворюються при окисненні альдегідів:
а) карбонові кислоти;
б) етери;
в) первинні спирти;
г) вторинні спирти.
21. Укажіть назву органічної речовини, яка реагує з воднем, але не реагує з
гідроген бромідом:
а) етилен;
б) бензен;
в) пропін;
г) 1,3-бутадієн.
22. Укажіть схему реакції Кучерова:
t, кат.
а) 3СНСН  ;
Hg2+
б) СНСН + Н2О  ;
H+
в) СН2=СН2 + Н2О  ;
t, Ni
г) СНСН + Н2  .
23. Укажіть назву органічної речовини, з якою Cl2 може реагувати за типом
реакцій приєднання:
а) бензен;
б) фенол;
в) гексан;
г) 1,3-бутадієн.
24. Укажіть назву органічної речовини, з якою не реагує розведений розчин KOH:
а) метанол;
б) фенол;
в) триолеат гліцеролу;
г) метилацетат.
II рівень
1. Укажіть число ізомерних сполук складу C4H9Cl.
а) 4;
б) 5;
в) 6;
г) 7.
Для підтвердження відповіді складіть структурні формули відповідних ізомерів та
назвіть їх за номенклатурою ІЮПАК.
2. Укажіть число ізомерних одноатомних спиртів складу C4H9ОН.
а) 4;
б) 5;
в) 6;
г) 7.
Для підтвердження відповіді складіть структурні формули відповідних ізомерів та
назвіть їх за номенклатурою ІЮПАК.
3. Укажіть число ізомерних нітроалканів складу C4H9NО2.
а) 4;
б) 5;
в) 6;
г) 7.
Для підтвердження відповіді складіть структурні формули відповідних ізомерів та
назвіть їх за номенклатурою ІЮПАК.
4. Укажіть назву органічної речовини, з якої можна добути пропаналь реакцією
окиснення:
а) пропан-1-ол;
б) пропан-2-ол;
в) пропанон;
г) пропанова кислота.
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
5. Укажіть назву органічної речовини, з якої можна добути бутан-2-ол реакцією
гідратації:
а) бутан;
б) бут-1-ен;
в) бута-1,3-дієн;
г) бут-1-ин.
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
6. Укажіть назву органічної речовини, з якої можна добути пропанон реакцієй
Кучерова:
а) пропан;
б) пропен;
в) пропін;
г) пропаналь.
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
7. Укажіть назву органічної речовини, з якої можна добути бута-1,3-дієн реакцією
С.В. Лебедєва:
а) бутан;
б) етилен;
в) етанол;
г) бут-1-ен.
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
8. Укажіть назву органічної речовини, з якої можна добути пропан-2-ол реакцією
відновлення:
а) пропанон;
б) пропен;
в) пропанова кислота;
г) пропаналь.
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
9. Укажіть хімічну формулу реагенту, який використовують для якісного
виявлення подвійного зв’язку в молекулі органічної сполуки:
а) Cu(OH)2;
б) [Ag(NH3)2]OH;
в) FeCl3;
г) KMnO4 (нейтральне середовище).
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
10. Укажіть хімічну формулу реагенту, який використовують для якісного
виявлення кінцевого потрійного зв’язку в молекулі органічної сполуки:
а) Cu(OH)2 (кімнатна температура);
б) [Ag(NH3)2]OH;
в) FeCl3;
г) KMnO4 (нейтральне середовище).
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
11. Укажіть хімічну формулу реагенту, який використовують для якісного
виявлення фенольного гідроксилу в молекулі органічної сполуки:
а) Cu(OH)2 (кімнатна температура); б) [Ag(NH3)2]OH;
в) FeCl3; г) KMnO4 (нейтральне середовище).
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
12. Укажіть хімічну формулу реагенту, який використовують для якісного
виявлення альдегідної групи в молекулі органічної сполуки:
а) Cu(OH)2 (кімнатна температура); б) [Ag(NH3)2]OH;
в) FeCl3; г) KMnO4 (нейтральне середовище).
Для підтвердження відповіді складіть рівняння відповідної реакції, зазначте умови
перебігу реакції.
13. Складіть структурні формули наступних сполук. Укажіть клас органічних
сполук, до якого належить кожна з наведених сполук:
1) циклопропан; 2) 1,2 – диметилциклопропан;
3) циклобутан; 4) метилциклобутан;
5) циклопентан; 6) пропен;
7) бут-1-ен; 8) бут-2-ен.
9) пент-1-ен; 10) пент-2-ен;
11) ацетилен; 12) пропін;
13) бут-1-ин; 14) бут-2-ин;
15) пент-2-ин; 16) бута-1,2-дієн;
17) бута-1,3-дієн; 18) пента-1,2-дієн;
19) пента-1,4-дієн; 20) пропан-1-ол;
21) пропан-2-ол; 22) 2 – метилпропан-2-ол;
23) бутан-2-ол; 24) бутан-3-ол;
25) ментол; 26) орто-метилфенол;
27) орто-етилфенол; 28) пара-метилфенол;
29) пара-етилфенол; 30) пропаналь;
31) бутаналь; 32) пропанон (ацетон);
14.1. За допомогою структурних формул складіть рівняння хімічних реакцій, за
допомогою яких можна здійснити наступну схему перетворень: 
Метан → хлорметан → етан → етилен → етанол → етаналь
Зазначте умови перебігу процесу.
14.2. За допомогою структурних формул складіть рівняння хімічних реакцій, за
допомогою яких можна здійснити наступну схему перетворень: 
Етилен → 1,2-дихлоретан → етен → етин → бензен → нітробензен
Зазначте умови перебігу процесу.
14.3. За допомогою структурних формул складіть рівняння хімічних реакцій, за
допомогою яких можна здійснити наступну схему перетворень: 
Пропін → пропен → 1-хлоропропан → 1-пропанол → пропанал → пропанова
кислота
Зазначте умови перебігу процесу.
14.4. За допомогою структурних формул складіть рівняння хімічних реакцій, за
допомогою яких можна здійснити наступну схему перетворень: 
Кальцій карбід → етин → бензен → толуен → бензенова кислота → СО2
Зазначте умови перебігу процесу.
14.5. За допомогою структурних формул складіть рівняння хімічних реакцій, за
допомогою яких можна здійснити наступну схему перетворень: 
Етанол → 1,3-бутадієн → бутан → 2-хлорбутан → 2,2-дихлорбутан → бутанон
Зазначте умови перебігу процесу.
14.6. За допомогою структурних формул складіть рівняння хімічних реакцій, за
допомогою яких можна здійснити наступну схему перетворень: 
 Ацетилен → натрій ацетиленід → гекс-1-ін → гексан → бензен → циклогексан
15. 1. Визначте молекулярну формулу органічної речовини, масова частка Карбону в
якій складає 26,67%, Гідрогену – 2,22%, Оксисену – 71,11%. Відносна густина
пари даної речовини за вуглекислим газом дорівнює 2,05. Запишіть структурну
формулу сполуки.
15.2. Визначте молекулярну формулу органічної речовини, яка має такий масовий
склад: Карбону – 54,55%, Гідрогену – 9,09%, Оксисену – 36,36%. Відносна
густина пари даної речовини за воднем дорівнює 22. Запишіть структурну
формулу сполуки.
15.3. Визначте молекулярну формулу органічної речовини, масова частка Карбону в
якій складає 42,11%, Гідрогену – 6,43%, Оксисену – 51,46%. Відносна густина
пари даної речовини за повітрям дорівнює 11,8. Запишіть структурну формулу
сполуки.
15.4. Визначте молекулярну формулу органічної речовини, масова частка Карбону в
якій складає 45,92%, Гідрогену – 8,93%, Хлору – 45,15%. Відносна густина пари
даної речовини за киснем дорівнює 2,45. Запишіть структурну формулу сполуки.
15.5. Визначте молекулярну і структурну формули органічної речовини, відносна
густина якої за воднем дорівнює 21, якщо відомо, що при спалюванні 21 г даної
сполуки утворилось 33,6 л вуглекислого газу (н.у.) та 27 г води.
15.6. Визначте молекулярну і структурну формули органічної речовини, відносна
густина якої за киснем дорівнює 2,44, якщо відомо, що при спалюванні 31,2 г
даної сполуки утворилось 53,76 л вуглекислого газу (н.у.) та 21,6 г води.
15.7. Визначте молекулярну і структурну формули органічної речовини, відносна
густина якої за повітрям дорівнює 1,59, якщо відомо, що при спалюванні 4,6 г
даної сполуки утворилось 4,48 л вуглекислого газу (н.у.) та 5,4 г води.
15.8. Визначте молекулярну і структурну формули органічної речовини, відносна
густина якої за повітрям дорівнює 1,449, якщо відомо, що при спалюванні 10,5 г
даної сполуки утворилось 33 г вуглекислого газута 13,5 г води.