прог антич 2016-2

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА
ФРАНКА
КАФЕДРА ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
Проректор
з науково-педагогічної роботи
М.О.Зубрицька
“______”_______________2016 р.
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
09.00.05. – ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ
напряму підготовки: 6.020301 Філософія
для спеціальності 6.020301Філософія
факультету філософського
Кредитно-модульна система
організації навчального процесу
2016
1
Історія античної філософії. Робоча програма навчальної дисципліни для
студентів філософського факультету за напрямом підготовки 6.020301-
філософія, кваліфікаційного рівня – бакалавр. – Львів, 2016. – с. 55.
Розробники: Хамар У.В., кандидат філософських наук,

доцент кафедри історії філософії
Робоча програма затверджена

на засіданні кафедри історії філософії
філософського факультету
ЛНУ імені Івана Франка
протокол № 1 від 30.08. 2016р.
Завідувач кафедрою Пашук А.І.

«_____»__________ 2016 р.
Схвалено Вченою Радою філософського факультету

Протокол № 199/7 від 31.08.2016р.
1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

(Витяг з робочої програми навчальної дисципліни
«Історія античної філософії» філософського факультету)
Галузь знань, Характеристика навчальної

напрям підготовки, дисципліни
Найменування
освітньо-
показників
кваліфікаційний
денна форма навчання
рівень
Кількість кредитів, – 7 Галузь знань
з них: 0203 гуманітарні Нормативна
у I сем.-3 науки
II сем.-4 кр. (шифр, назва)
2
Напрям
Модулів – 2 6.020301 філософія Рік підготовки:
(шифр, назва)
Змістових модулів – 4 1-й

Курсова робота 4 сем. Семестри
бакалавр філософії
I-й
Загальна кількість годин II-й
-242
Лекції
Тижневих годин для 48 год.
денної форми навчання: Семінарські
аудиторних: 64 год.
Освітньо-
3 год. (I сем.) Лабораторні
кваліфікаційний
4 год. ( II сем.) 0 год.
рівень:
самостійної роботи Самостійна робота
Бакалавр
студента: 130 год.
3 год. (I сем.) ІНДЗ: 0
4 год. ( II сем.) Вид контролю:залік, іспит (усний)
Примітка.
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи
становить:
для денної форми навчання – 112/130
3
2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Мета: ознайомити студентів із:
 специфікою філософського світоглядного освоєння людиною

дійсності;
 історією виникнення і розвитку філософських ідей античності;
 із філософськими концепціями, основними теоретичними
проблемами античної філософії та її поняттєвим апаратом;
 сформувати у студентів філософську культуру мислення,
шляхом прилучення їх до світоглядної та методологічної
культури;
Завдання:
в результаті вивчення даного курсу студент повинен
знати:
 основні теоретичні положення філософських концепцій

античної філософії;
 інтерпретації тих чи інших світоглядних проявів з
відповідними філософськими концепціями;
 закономірності розвитку філософії та різних чинників, які
впливають на нього;
 сутність та специфіку історико-філософського знання, його
значення для сучасної культури;
 основні підходи, методології у розумінні філософських
проблем в контексті історико-філософського осмислення;
 поняттєво-категоріальний апарат історико-філософського
знання;
 головні проблеми та домінуючі ідеї античної філософії;
 внесок античних мислителів в розвиток філософії та світової
культури.
вміти:
 критично аналізувати світоглядні концепції;

 формувати науково обґрунтований несуперечливий світогляд
та укладати його в компактну форму філософської концепції;
 свідомо встановлювати відношення підпорядкування фахових
знань більш загальним філософським концепціям;
 творчо аналізувати явища і процеси навколишньої дійсності;
4
 зіставляти філософські, світоглядні ідеї з практикою
суспільного життя;
 орієнтуватися у складній системі вчень, шкіл, напрямків, кон-
цепцій античної філософії та використовувати їх у своїх
наукових пошуках та світоглядних орієнтаціях;
 осмислено підходити до аналізу співвідношення філософського
світогляду з міфологічним, релігійним та науковим;
 віднайти генезис походження багатьох сучасних наукових про-
блем, ідей, теорій;
 вміти використовувати філософські методи дослідження у сво-
їй науковій, суспільно-політичній та громадській діяльності; ;
 зрозуміти й осмислити «вічні» смислові питання людського
буття, призначення людини у цьому світі.
5
3. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
3.1. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

«ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ»
Назви змістових модулів і тем Кількість годин
Денна форма
Усього у тому числі
л п лаб інд ср
1 2 3 4 5 6 7
Модуль 1
Змістовий модуль 1. Специфіка історико-філософського знання та його науковий статус
Тема 1. Предмет і завдання історії філософії як 11 2 2 - - 7

науки.
Тема 2. Становлення і розвиток філософії в 11 2 2 - - 7
країнах Близького Сходу, Індії та Китаю.
Тема 3. Становлення та розвиток філософії в 11 2 2 - - 7
античному світі.
Змістовий модуль 2. Формування старогрецької філософії
Тема 4. Іонійська (мілетська) філософія 11 2 2 - - 7

природи.
Тема 5. Геракліт із Ефесу: життя і діяльність. 13 2 4 - - 7
Тема 6. Італійська філософія. Піфагор і 13 2 4 - - 7

піфагорейський союз.
Тема 7. Елейська філософська школа. 14 2 4 - - 8
Тема 8. Молодші філософи природи. 14 2 4 - - 8
Тема 9. Античний атомізм. 15 3 4 - - 8
Тема 10. Софістика. 14 2 4 - - 8
Тема 11. Філософія Сократа. Сократичні 16 4 4 - - 8

школи.
6
Модуль 2
Змістовий модуль 3. Класична грецька філософія
Тема 12. Філософія Платона. 19 5 6 - - 8
Тема 13. Філософія Арістотеля . 19 5 6 - - 8
Змістовий модуль 4. Елліністично-римська філософія
Тема 14. Епікуреїзм. 14 2 4 - - 8
Тема 15. Стоїцизм. 15 3 4 - - 8
Тема 16. Скептицизм. 15 3 4 - - 8
Тема 17. Платонізм і неоплатонізм. 17 5 4 8
Усього годин 242 48 64 - - 130
7
3.2. АНОТАЦІЯ ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ
Назви змістових модулів, тем Кількість

годин - 48
Змістовий модуль 1. Специфіка історико-філософського знання та 6
його науковий статус
Тема 1. Предмет і завдання історії філософії як науки 2
Історія філософії як процес пізнання та вирішення науково-
філософських проблем. Головні методологічні засади і принципи істо-
рико-філософського дослідження. Історіографії історії філософії.
Філософський текст як об'єкт наукової рефлексії. Історико-філософський
факт і способи його тлумачення. Роль і місце інтерпретації в історико-
філософському дослідженні. Основні історичні концепції історії
філософії як специфічної форми науков
32ого знання. Історія філософії і філософія. Значення історико-
філософського знання для розвитку філософії і наукового пізнання.
Філософія у системі духовної культури людства.
Тема 2. Становлення і розвиток філософії в країнах Близького Сходу, 2
Індії та Китаю
Філософія Стародавнього Китаю. Народження філософської думки і її
культурно-історичні передумови. Старокитайська релігія і міфологія
дофілософські форми суспільної свідомості, їх роль у виникненні
філософії. Класичні китайські книги освіченості і моралі. Головні
філософські школи: 1) Конфуціанство; 2) Монізм; 3) Школа закону («фа-
цзя»); 4) Даосизм; 5)-Школа імен («мін-цзя»); 6) Школа «інь-янь»
(натурфілософи). Філософія Конфуція. Небо і духи. Погляди на
суспільство. Етичне вчення. Ідеал людини. Управління. «Виправлення
імен». Вчення про знання. Історичне значення конфуціанства. Школа
моністів. Вчення про небо і його волю. Заперечення долі. Проблема
війни і миру. Взаємовідношення традиції і закону. Проблема знання.
Філософія Лао-Цзи. Вчення про Дао і його світ. Діалектика Дао. Вчення
про буття і небуття. Знання. Етичний ідеал в даосизмі. Заперечення воєн.
Історичне значення даосизму. Школа закону («фагцзя»). Проблема
традиціїі.
Староіндійська філософія. Історико-культурні передумови становлення
та виникнення індійської філософії. Ведична література. Релігія
брахманізму та її вплив на виникнення філософії. Письмові пам'ятки.
Система веданти. Вчення про Брахму і світ. Людська душа. Вчення про
смисл життя. "Містично-ідеалістичний елемент Веданти. Філософія
Санкхья. Засади буття. Пізнання. Система Вайшешика. Вчення про
атоми. Вчення про людину. Буддизм. «Чотири святі правди» про
терпіння та визволення. Нірвана. Етичні проблеми. Історична доля
буддизму. Матеріалістична система чарвака-локаята. Критика Вед і
релігії. Смертність душі. Вчення про першопочатки. Проблема
свідомості. Етичне вчення. Система Йога, її філософія.
Філософія країн близького Сходу: Вавілон і Ассірія. Шумерська
міфологія. Релігія семітів. Аркадо-вавілонська міфологія. Початки наук.
«Бесіда пана і раба.»
Єгипетська філософія. Джерела. Староєгипетська міфологія. Початки
наук. Проблема людини. Вчення про Бога. Космогонія.
Тема 3. Становлення та розвиток філософії в античному світі 2
Культурно-історичний простір розвитку античної цивілізації.
8
Формування полісу і його значення в античній історії. Економічні та
політичні обставини. Антична демократія. Релігійне життя; Грецька
міфологія як духовний феномен.
Гомер і його космогонія та теогонія. Соціоантропоморфізм. Проблема
долі.
Гесіод. Проблеми космогонії та теогонії у поемах Гесіода «Теого-
нія», «Праці і дні». Від хаосу до космосу. Етичний елемент у поемах
Гесіода. Проблема першопочатку. Значення епічної поезії як перед-
філософії.
Орфізм і його міфічна концепція творення світу. Орфічний міф про
Діоніса-Загрея і його творення Зевсом людини із попелу. Філософські
рефлексії орфіків і їх значення для подальшого розвитку філософії.
Лірична поезія. Відкриття людської індивідуальності і духовного світу.
Значення грецької лірики для формування філософського мислення.
«Сім мудреців». Феномен мудрості і її змістові рамки. Гноми мудреців.
Етико-філософські рефлексії. Образ мудреця.
Східний елемент і його значення для формування старогрецької
філософії.
Періодизація філософії у Стародавній Греції. Європейська духовна
культура і антична філософська традиція.Філософія як витвір
еллінського генія. Історична доля філософської спадщини.
Змістовий модуль 2. Формування старогрецької філософії 19
Тема 4. Іонійська (мілетська) філософія природи 2
Перший філософський напрямок і його представники. Фалес із Мі-
лету. Особа Фалеса (640-546 рр. до Р.Х.). Що є філософування? По-
чаткові філософські рефлексії. Проблема першопочатку: «Усе з води».
Гілозоїзм. Поняття «фісіса» як об'єкта філософських розмислів. Зміст
основних гномів (афоризмів) Фалеса. Історична оцінка діяльності
Фалеса.
Анаксімандр (610-546 рр. до Р.Х.). Життя і діяльність. Апейрон—
першопочаток всього, його характеристика. Твір «Про природу».
Виникнення світу. Космогонія і космологія. Походження життя. Наукові
здогадки Анаксімандра. Створення першої географічної карти і
небесного глобуса. Оцінка Арістотеля. Світовий закон справедливості.
Значення філософської спадщини.
Анаксімен (585-528/5 рр. до Р.Х.). Повітря – першопочаток існуючого.
Механізм творення тіл. Принцип згущення і розрідження, Космогонія.
Метеорологічні погляди. Єдність мікро- і макрокосмосу. Гегелівська
оцінка Мілетської філософії. Натурфілософська традиція і подальший
розвиток античної філософії.
Тема 5. Геракліт із Ефесу: життя і діяльність 2
Життя і діяльність. «Темний» філософ. Метафоричний стиль фі-
лософської мови. Першопочаток: «Усе із вогню». Ріка — образ дійс-
ності. Принцип: «Усе тече – усе змінюється». Діалектика. «Принцип
боротьби» («війна – батько усього»). Гармонія протилежностей. Вчення
про Логос (розум) світу і його функції. Світ як космос. Людина –
мікрокосмос. Логос душі. Етичні рефлексії. Гносеологічні ідеї. Пізнання
як процес. Оцінка Арістотеля і Гегеля. Історичне значення філософії
Геракліта.
Тема 6. Італійська філософія. Піфагор і піфагорейський союз 2
Піфагор (570-496 рр. до Р.Х.). Особа мислителя. Джерела піфагореїзму.
Орфізм. Піфагорейський союз і піфагорейський спосіб життя. Дефініція
філософії. Число як першо початок і основа буття. Число і звук,
9
(акустика). Теорія музики. Містика чисел. Вчення про протилежності.
Ідея міри та гармонії. Джерело гармонії. Космос і його побудова.
Космологічні здогадки Піфагора. Вчення про душу. Метемпсихоз
(переселення душі). Теорія пізнання. Етика. Політичні ідеї.
Піфагорейська традиція і подальший розвиток античної філософії:.
Послідовники Піфагора: Філолай із Кротона, Алкмеон Кротонський,
Гіппас із Метапонту, Архит Тарентський і подальший розвиток ними
науково-філософських ідей Піфагора. Піфагор і Платон. Історичне
значення піфагореїзму для розвитку світової філософії і науки.
Тема 7. Елейська філософська школа 2
Духовні витоки елеатизму. Зміна духовних орієнтирів філософської
рефлексії. Представники елеатизму.
Ксенофан із Колофону (570-480 рр. до Р.Х.). Особа Ксенофана і його
діяльність. Філософська поема «Про природу». Критика
антропоморфізму. Теологічний монізм Ксенофона. Ідея єдиного бога.
Онтологічні пошуки. Гносеологічні рефлексії. Неабсолютний характер
людського знання. Відносність істини. Перша спроба абсолютизації
раціонального способу пізнання. Ксенофан і подальший розвиток
елеатизму.
Парменід із Елеї (540-480 рр. до Р.Х.). Життя і творчість. Філо-
софська поема «Про природу». Онтологічні рефлексії; відкриття бут-
тя. Буття і небуття. Головні характеристики буття.
Принцип тотожності буття і мислення. Розходження з іонійцями і
Гераклітом. Теорія пізнання Парменіда. Два шляхи пізнання: «шлях
істини» і «шлях людських уявлень» (картина світу «докса»).
Абсолютизація розумового та недовіра чуттєвому пізнан-
ню. Становлення засад раціоналізму і метафізики. Друга частина поеми:
співвідношення істинного і неістинного світів. Оцінка філософії
Парменіда Гегелем і Хайдеггером. Філософія Парменіда у контексті
розвитку світової філософії.
Зенон з Елеї (490-430 рр. до Р.Х.). Суть вчення Зенона. Народження
діалектики. Апорії Зенона і їх функціональне навантаження. Суть
апорій: «Дихотомія», «Ахілл швидконогий», «Стріла» і «Стадій».
Заперечення істинності чуттєвого пізнання. Формування логічної
проблематики у філософії Зенона. Аргументи Арістотеля проти Зенона.
Апорії Зенона і сучасні проблеми логіки і математики. Філософія елеатів
як новий щабель розвитку філософського теоретичного мислення.
Тема 8. Молодші філософи природи 2
Емпедокл із Агрігента (496-430 рр. до Р.Х.). Поеми «Про природу» і
«Очищення». Теорії матерії. Вчення про чотири «корені» світу. Світові
сили: «Любов» і «Ворожнеча». Фази космічного циклу. Космогонічні
ідеї. Інтуїтивні здогадки про рух світла. Теорія пізнання: принцип
«подібне пізнається через подібне». Реабілітація чуттєвого пізнання.
Проблема зародження життя і органічна доцільність у природі. Наукові
здогадки Емпедокла. Бог і моральне добро. Історичне місце Емпедокла.
Анаксагор із Клазомени (500-428 рр. до Р.Х.). Творчий шлях. Теорія
матерії. Вчення про гомеомерії. Дефініція гомеомерій. Принцип: «все в
усьому». Проблема якісної визначеності буття. Вчення про світовий
Розум (Нус) як активний, діяльний принцип оформлення буття. Закиди
Платона і Арістотеля. Космогонічні ідеї. Походження життя. Психоло-
гія. Теорія пізнання. Принцип «протилежне пізнається через протилеж-
не». Звинувачення в атеїзмі. Історичне значення філософії Анаксагора.
Тема 9. Античний атомізм 3
10
Джерела і зміст античного атомізму. Витоки. Особа Левкіппа.
Демокріт (460-371 рр. до Р.Х.). Життя та творча спадщина філософа.
Попередники. Атомістична теорія матерії. Вчення про атоми і
порожнечу. Головні властивості атомів. Рух – спосіб існування атомів.
Закиди Арістотеля. Атомістична теорія світобудови. Атомістична
космологія. Макрокосм і мікрокосм. Вчення про причиновість. Фаталізм.
Випадковість. Гносеологія Демокріта. Вчення про два види пізнання:
«світле (істинне)».і «темне». Взаємодія розуму і відчуттів у процесі
пізнання. Вчення про «первинні» і «вторинні» якості. Проблема істини.
Вчення про «образи» («ейдоли»). Світ людини. Походження і розвиток
людей. Душа. Життєві орієнтири. Етико-соціальні ідеї Демокріта.
Мораль і право. Суспільство і держава. Лінгвістичні рефлексії.
Філософія Демокріта у контексті світової філософії та її вплив на
розвиток науки наступних віків.
Тема 10. Софістика 2
Історичні передумови формування софістичної філософії. Софістика як
явище культури і філософський напрямок. Філософія на шляху від
космосу (природи) до людини та суспільства. Відкриття риторики як
практичного і доказового красномовства. Гегелівське визначення
софістики. Софісти як просвітники античності. Освіта і навчання як
визначальний фактор формування і розвитку людини. Два покоління
софістів:
Старші софісти
Протагор із Абдери (480-419 рр. до Р.Х.). Особа Протагора, життя та
творчість. Сенсуалізм. Релятивізм. Конвенціоналізм. Принцип: «людина
є міра усіх речей...». Гносеологія Протагора. Релігійні проблеми у
філософії Протагора.
Горгій із Леонтини (483-375 рр. до Р.Х.). Ідейні витоки вчення Горгія:
вплив елеатів. Проблема буття. Буття і мислення. Мислення і мова.
Момент агностицизму і скептицизму. Негативна діалектика Горгія.
Етика і право. Роль риторики. Сила слова.
Гіппій із Еліди (приб. 400 р. до Р.Х.). Закони: природні і встановлені
людиною. Суспільно-політичні рефлексії.
Продік із Кіоса. Спосіб життя. Відношення до релігії. Ораторська
діяльність. Оцінка діяльності Продіка у діалогах Платона. Розмір-
ковування про мову філософії.
Антіфонт (приб. 480р.). Активність у політичному житті. Життєва драма.
Розрізнення двох видів законів. Відношення до держави і суспільства.
Анархізм. Космологізм. Заперечення інституту рабства. Віра в силу
слова. Лікувальні бесіди. Розміркування про людину.
Молодші софісти
Алкідам. Ораторська діяльність. Розмірковування про рівність людей і
заперечення рабства. Твір «Похвала смерті».
Каллікп (приб. 400 р. до Р.Х.). Обгрунтування ідеї права сильного. Хто
вони «сильні»? Ідеї нігілізму і анархізму.
Крітій (460-403 рр. до Р.Х.). Оцінка вчення Платоном. Погляди на
релігію. Походження богів. Роль виховання. Боротьба із пияцтвом.
Історична заслуга філософії софістів і їх вклад в розвиток теорії права,
етики, державознавства. Повернення філософії обличчям до людини.
Розвиток педагогічних ідей. Роль і місце софістичної освіти. Оцінка
софістики Платоном і Арістотелем.
Тема 11. Філософія Сократа. Сократичні школи 4
Епоха. Духовні та ідейні попередники. Особа мислителя. Історичний і
11
літературний Сократ. Сократ як явище античного духу. Відношення до
софістики. Сократичний поворот у філософії: на шляху від космосу до
людини. Відкриття людини. Стиль філософування (бесіда). Філософське
життя у спілкуванні. Що є предметом філософії? Пошук істини. Метод
маєвтики і його складові. Відкриття індукції. Принцип: “пізнай самого
себе.” Сократичне “незнання.” Філософія понять. Формування моральної
філософії. Нова шкала цінностей. Що є чеснота? Етичний
інтелектуалізм. Моральні закони. Найвище добро. “Даймоніон” Сократа.
Філософ і суспільство. Релігійні погляди. Смерть Сократа. Істина вище
від життя. Зустріч двох геніїв: Сократ і Платон. Історична доля вчення
Сократа.
Сократівська філософська традиція і подальший розвиток філософії.
Головні сократичні школи: кініки, кіренаїки, мегарики.
Філософія кініків. Історичні та духовні передумови становлення та
розвитку кінійської філософії.
Антісфен (444-366 до Р.Х.) – засновник школи. Навчання у Сократа.
Походження назви школи. Творча спадщина. Спосіб життя та поведінки.
Філософія як життєва мудрість. Теорія пізнання. Матеріалістичний
сенсуалізм. Елементи релятивізму і агностицизму. Проблема загального
і окремого. Етика Антісфена. Етичний ідеал. Виклик панівним етичним
уявленням і законам полісу. “Антикультурна” традиція і заперечення
прогресу.
Діоген із Сінопа (412-323 рр. до Р.Х.). Портрет філософа. Кінічний
спосіб життя. Радикальна вимога спрощення життя. Розрив з
культурною традицією. Етика і антиетика Діогена. Прагнення до
простоти. Проповідь аскетизму. Перші ідеї космополітизму. Гегель:
“кінізм швидше спосіб життя, аніж філософське вчення.” Історичне
місце кінізму у світовій філософії.
Філософія кіренаїків.
Арістіп із Кірени (430-365 рр. до Р.Х.) – засновник школи. Суб’єктивний
сенсуалізм “життя згідно з природою.” Проповідь гедонізму. Втеча від
страждань. Смисл життя. Критерій добра і зла. Інші представники
школи: Теодор – Атеїст, Гегезій, Аннікер. Проповідь відречення від
світу. Розрив з традиціями. Проблема самогубства. Історична доля
вчення кіренаїків.
Мегарійська філософія.
Евклід Мегарський (450-360 рр. до Р.Х.) – засновник мегарської школи.
Суть філософського вчення. Витоки ідей мегарійської філософії.
Проблема загального (Одного). Суть діалектики (еристики).
Евбулід Мелетський (IV ст.). Автор перших софізмів. Логічні парадокси
і їх суть. Діалектичний зміст парадоксів.
Стільпон із Мегари. Проблема всезагального. Проблема співвідношення
мислення і мови. Обргунтування етики.
Діодор Кронос (IV ст.). Проблема співвідношення можливості і
дійсності.
Змістовий модуль 3. Класична грецька філософія 10
Тема 12. Філософія Платона 5
Платон (427-347 рр. до Р.Х.). Особа Платона. Творча спадщина.
Попередники. Зустріч із Сократом. Філософський діалог. Академія
Платона. Філософське вчення Платона. Формування засад Ідеалізму.
Обгрунтування метафізики. Вчення про ідеї. Природа ідей. Світ ідей і
його структурна побудова. Смисл терміну “ідея”. Світ ідей і світ речей.
Ідеї – взірці речей. Речі – тіні ідей. Алегорія печери. Гносеологія. Процес
12
пізнання ідей. Пізнання як пригадування (анамнезіс). Поняття “Ерос” і
його роль у процесі пізнання. Платонічна любов як алогічний шлях до
абсолюту. Аналіз знання. Види знання. Діалектика як метод. Фізичне
вчення Платона. Доцільність світу. Поняття Деміурга і його функції.
Матерія (хора). Душа світу. Вчення про людину. Поняття душі. Види
душі. Душа і тіло. Метемпсихоз і есхатологія. Етичне вчення Платона.
Поняття чесноти. Види чеснот. Вчення про добро. Розуміння смислу
життя. Вчення про любов. Вчення про державу (політика). Походження
держави. Форми держави. Ідеальна держава. Головні прикмети ідеальної
держави і її побудова. Суспільні стани у державі. Казармовий комунізм.
Проблеми виховання. Соціальний смисл утопії Платона. Естетичне
вчення Платона. Поняття прекрасного. Розуміння функцій мистецтва.
Мистецтво як наслідування (мімезіс). Естетичний ідеал Платона. Вчення
про Бога і доказ його існування. Історичне значення філософії Платона.
Тема 13. Філософія Арістотеля 5
Життя і діяльність Арістотеля (384-322 рр. до Р.Х.). Творчий доробок.
Попередники. Наукова орієнтація. Арістотель і Платон. Лікей –
філософська школа Арістотеля. “Перша філософія” (теоретична) і її
предмет. Метафізична теорія буття. Що є річ? Критика Арістотелем
платонівської теорії ідей. Вчення про можливість і дійсність. Головні
причини буття: матеріальна, формальна, діюча і цільова. Концепції
матерії: “перша” і “друга” матерія. Субстанція, акт, потенція. Поняття
форми. Відношення форми до матерії. Діалектика форми і матерії. Діюча
причина та її функції. Цільова причина і її функції. Причина і мета.
Етелехія. Телеологізм. “Друга філософія”, її предмет. Космологічне
вчення Арістотеля. Фізика. Вчення про вічність світу. Проблема руху.
Простір і час. Матеріальні першопочатки (елементи). Структура світу.
Вчення про першодвигун (Першу причину). Психологічне вчення
Арістотеля. Вчення про душу. Функції душі. Біологічні ідеї. Теорія
пізнання. Метод і його суть. Чуттєвий і раціональний ступені пізнання і
їх специфіка. Поняття діючого розуму. Пасивний розум. Основні риси
наукового знання. Гносеологічний принцип Арістотеля: “Немає нічого у
розумі, чого б раніше не було у відчуттях” і його значення. Перший
класифікатор наук. Діалектика Арістотеля. Практична філософія
Арістотеля. Етика. Вчення про найвище добро. Головні чесноти. Знання
і моральна поведінка людини. Проблема найвищого добра. Смисл буття
людини. Справедливість. Етичний ідеал. Вчення Арістотеля про
суспільство і державу. Проблема виникнення держави і суспільства.
Визначення людини як політичної істоти. Форми державного правління.
Структура суспільства. Суспільні чесноти. Економічні здогадки.
Проблема рабства. Проблема публічного виховання, освіти. Приватне і
публічне життя. Естетичне вчення Арістотеля. Визначення суті
мистецтва. Види мистецтва. Оцінка літературних жанрів. Поетика.
Соціальна функція мистецтва. Логіка Арістотеля. Визначення логіки як
науки про мислення. Форми мислення: поняття і умовивід. Поняття і
його природа. Дефініція. Категорії (субстанція, кількість, якість,
відношення, місце, час, положення, посідання, дія, пасивний стан).
Судження і його види. Поняття умовиводу. Силогізм і індукція. Теорія
доказу. Сутність наукового знання. Вчення про індукцію. Історична доля
логіки Арістотеля. Теологічні погляди Арістотеля. Доказ існування Бога.
Бог і світ. Історичне значення філософії Арістотеля і її вплив на
філософію наступних віків.
Перипатетична школа
13
Продовження традиції Арістотелізму. Представники Школи: Теофраст,
Евдем, Арістоксен, Дікеарх, Стратон, Андронік з Родосу, Темістій і
Олександер з Афродизії. Подальший розвиток філософії і природничих
наук. Коментаторська діяльність перипатетиків.
Змістовий модуль 4. Елліністично-римська філософія 13
Тема 14. Епікуреїзм 2
Загальна характеристика епохи і її духовних здобутків. Філософія
Епікура (341-270рр. до Р. Х.). Життя і творчість Епікура. “Сад” Епікура і
його ідеали. Завдання філософії. Каноніка. Теорія пізнання. Сенсуалізм.
Проблема критерію істини і впевненості. Індуктивна логіка. Фізичне
вчення Епікура. Матеріалістичний атомізм. Гіпотеза спонтанного
самовідхилення атомів. Космологічні ідеї. Етичне вчення Епікура.
Гедонізм. Культура розуму і чесноти як засоби щастя. Чотири головні
чесноти: мудрість, хоробрість, поміркованість і справедливість. Етичні
правила Епікура. Принцип: “проживи непомітно”. Вчення про людину.
Проблема щастя. Проблема страху і смерті у житті людини і шляхи
звільнення від них. Суспільно-політичні погляди. Зацікавлений егоїзм як
спосіб поведінки громадянина. Ідеал епікурейського мудреця. Історична
доля епікуреїзму.
Епікуреїзм у Римі. Творчість Лукреція Кара. Поетико-філософський твір
“Про природу речей.” Атомістичний матеріалізм. Етичне вчення
Лукреція Кара. Відношення до релігії. Розміркування про смертність
душі. Вплив Лукреція Кара на розвиток філософської думки у Римі.
Тема 15. Стоїцизм 3
Витоки і історія виникнення філософії стоїцизму. Філософські
попередники. Засновники і творці філософії стоїцизму: Зенон з Кітіону,
Хрісіпп, Арістон і Геріл з Карфагену. Предмет філософії як науки.
Логічне вчення. Визначення предмету логіки. Проблеми гносеології.
Генезис пізнання. Концептуалізм. Вчення про мову. Критерій істини.
Фізичне вчення. Походження космосу. Гілозоїстичний матеріалізм.
Пневма – Логос світу. Фаталістичний детермінізм. Пантеїзм. Теорія
вічного кругообігу. Вчення про людську душу. Етичне вчення стоїків.
Проблема вищого добра. Свобода. Етичний принцип: “Жити згідно з
природою”. Проблема щастя і чесноти. Головні ознаки чеснот. Проблема
добра і зла. Моральні цінності. Апатія. Ідеал стоїчного мудреця.
Суспільні погляди. Людина і суспільство. Космополітизм як суспільний
ідеал. Суспільний принцип: “усі люди – громадяни всесвітнього царства
розуму”.
Римський стоїцизм.
Посідоній (135-5 1рр. до Р.Х.). Заняття науками. Питання філософської
антропології. Космологічні ідеї. Світ як вогненна пневма. Вчення про
“сім’яні логоси”. Філософія історії. Розміркування про прогрес.
Панецій (185-110 рр. до Р.Х.). Вплив попередньої філософії.
Зацікавлення природничими науками. Визнання самостійності
особистості. Етика. Розрізнення теоретичних і практичних чеснот.
Релігійні рефлексії. Алегоризм.
Луцій Анней Сенека (3-65 рр. до Р.Х.). Політична кар’єра. Епоха. Вчитель
імператора Нерона. Творчо-філософська спадщина. Відношення до
попередників. Виокремлення моральної проблематики. Моральні листи
до Луцілія. Ідеал мудреця. Пантеїзм. Вчення про душу. Уявлення про
Бога. Відношення до міфології. Антропологічна проблематика. Рівність
людей. Проблема рабства. Історичне значення Сенеки для розвитку
філософії наступних віків.
14
Епіктет (50-138 рр. до Р.Х.). Вільновідпущений раб. У чому щастя
людини? Байдужість до світу. Доля і можливість бути собою. Внутрішня
свобода людини.
Марк Аврелій (121-180 рр. від Р.Х.). Філософ на троні. Мужність бути
собою. Наодинці зі собою. Ідеал людини. Рівність людей. Розум і
громадянськість.
Ціцерон (106-43 рр. до Р. Х.). Державний діяч і оратор. Еклектизм у
філософії. Роль філософії. Етичний ідеал. Проблема життя і смерті у
“Тускуменських бесідах”. Трактат “Про природу богів”.
Тема 16. Скептицизм 3
Передумови виникнення античного скептицизму. Піррон (365-275 рр.
Р.Х.) – засновник скептицизму. Витоки назви школи. Зміна
філософських орієнтирів. Проблема філософської рефлексії: як жити у
цьому світі? Що є щастя? Проблема апатії. Спосіб відношення до речей.
Принцип утримування.
Аркесілай (315-240 рр. до Р.Х.) представник другої лінії скептицизму –
Другої Академії. Полеміка зі стоїками. Нові орієнтири і установки
філософування. Утримування від суджень. Проблема “благородності” і
моральний вчинок.
Карнеад із Кирени (214-129 рр. до Р.Х.) – представник Третьої Академії.
Критика стоїцизму. Дискредитація чуттєвого пізнання. Заклик
утримуватися від суджень. Ступінь вірогідності суджень. Відношення до
релігії. Розуміння суспільства і моралі.
Тімон (320-230 рр. до Р.Х.). Учень і послідовник Піррона. Творча
спадщина. Відношення до медицини. Людина і спосіб її життя та
поведінки. Атараксія. Логічні рефлексії. Гносеологічні ідеї.
Енесідем. Пірронові промови. Попередники. Тропи як засіб
обгрунтування засад скептицизму. Зміст тропів. Зв’язок із вченням
Геракліта.
Агріппа. Розширено вчення про тропи. Нові тропи. Поглиблення ідей
скептицизму.
Секст Емпірик (ІІ ст. до Р.Х.). Творча спадщина (“Проти вчених” і “Три
книги пірронових положень”). Спроба систематизації скептицизму.
Критика наукового знання. Спроба відмежування скептицизму від інших
вчень і попередньої філософії. Історична оцінка античного скептицизму.
Тема 17. Платонізм і неоплатонізм 5
Александрійська філософія. Передумови формування нової філософії.
Александрія – духовний осередок культури і філософії. Релігійна
проблематика як домінанта духовного життя епохи. Теософія. Головні
філософські напрямки: грецько-єврейська релігійна філософія,
неоплатонізм, неопіфагореїзм.
Грецько-єврейська релігійна філософія
Від філософського еклектизму до релігійно-філософського синкретизму.
Філон з Олександрії – творець грецько-єврейської філософії. Життя і
творчий доробок Філона. Головні засади філософії Філона. Алегоризм.
Завдання філософії. Філонівська теорія Бога. Фізика. Вчення про
матерію. Творчий принцип – Софія. Вчення про Логос як взірець і
прототип світу. Концепція людини. Психологія. Вчення про ідеї, сили і
духи. Логіка. Етика Філона. Чесноти. Пристрасті. Вплив філонізму на
пізніший розвиток релігійної та філософської думки.
Філософія неоплатонізму
Духовні витоки неоплатонізму. Плотін – творець системи
неоплатонізму. Твір “Еннеади”. Філософія Плотіна. Теорія буття.
15
Вчення про Єдине, Розум і Душу. Матерія і світ. Проблема виникнення
світу. Феноменолістична теорія світу. Вчення про людину. Душа
людини. Теорія пізнання Плотіна. Містична інтуіція, аскеза, очищення.
Етичне вчення Плотіна. Роди чеснот. Естетичне вчення Плотіна. Вплив
неоплатонізму. Неоплатонізм і християнство.
Порфірій і його логічне вчення. Дерево Порфірія. Практична містика.
Спасіння душі. Ієрархія чеснот. Заповіт середньовіччю.
Прокл. Останній античний філософ. Коментаторська діяльність. Метод
практичності. Процес еманації.
Ямвліх. Міфологізація філософії. Специфіка вчення. Трактування
Єдиного. Космологія. Від теогонії до теургії. Процес сакралізації.
3.3. ТЕМИ ТА ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Теми лекцій, план, література Кількість

годин – 48
Лекція 1. Предмет і завдання історії філософії як науки 2
1. Історія філософії науково-філософських проблем.
2. Головні методологічні засади і принципи історико-
філософського дослідження:
 поняття історико-філософської проблеми;
 філософський текст як обʼєкт наукової інтерпретації;
 принцип історизму;
 принцип обʼєктивності дослідження;
3. Історія філософії і філософія.
Література
1. Захара І. С. Лекції з історії філософії. – Львів: Видавництво
ЛБА, 1997.
2. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В.,
Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К., 2002.
3. Кондзьолка В.В. Філософія і її історія. - Львів, 1996. С.3-89.
4. Хамар У.В. Історія філософії: Курс лекцій. – Львів:
Ініціатива, 2008. – С.3-53.
Лекція 2. Становлення і розвиток філософії в країнах Близького 2
Сходу, Індії та Китаю
1. Філософія Стародавнього Китаю.
2. Староіндійська філософія.
3. Філософія країн Близького Сходу: Вавілон і Ассірія.
4. Єгипетська філософія.
1. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация:
Философия, наука, религия. – М., 1980.
2. Мюллер Макс. Шесть систем индийской философии: пер. с
англ. – М., 1995.
3. Радхакришнан С. Индийская философия: пер. с англ. – СПб.,
1994.
4. Хамар У.В. Історія філософії: Курс лекцій. – Львів:
Ініціатива, 2008. – С.3-53.
5. Древнекитайская философия. Нач. период. (Подгот. текстов,
16
вступит. статья и коммент. В.В.Бродова.) Изд. 2-е. – М.:
Мысль, 1972. - 271 с.
6. История китайской философии: Пер. с кит. / Общ. ред и
послесл. М.Л.Титаренко. – М.: Прогресс, 1989. – 552 с.
Лекція 3. Становлення та розвиток філософії в античному світі 2
1. Культурно-історичний простір розвитку античної цивілізації.
2. Феномен мудрості і її змістовні рамки. «Сім мудреців».
3. Періодизація давньогрецької філософії. Історична доля
філософської спадщини.
1. Адо Пьер. Что такое античная философия. – М., 1999, С.16-
38.
2. Асмус В.Ф. Античная философия. М., 1976. С. 3-24, 30-43.
3. Богомолов А.С. Античная философия. М., 1985. С. 3-64.
4. Боннар А. Греческая цивилизация. Т.1. М., 1958; Т.2, 1959..
5. Валлон Анри. История рабства в античном мире. М., 1941.
6. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М., 1972. С. 3-102, 175-324.
7. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів,
1993.
8. Чанышев А.Н. Эгейская предфилософия. М., 1970.
Лекція 4. Іонійська (мілетська) філософія природи 2
1. Перший філософський напрямок і його представники. Фалес
із Мілету.
2. Анаксімандр, його життя і діяльність.
3. Анаксімен, його творчість.
1. Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты).
Сост. Аветисьян А.А. Киев, 1972. С.5-51.
2. Антология мировой философии: В 4-х томах. М., 1969. Т.1.
Ч.1. С.269-280.
1993.
5. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до
наших дней. С.3-26.
Лекція 5. Геракліт із Ефесу: життя і діяльність 2
1. Життя і діяльність «темного» філософа.
2. Діалектика та вчення про логос у творчості Геракліта.
3. Історичне значення філософії Геракліта.
1. Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты).
Сост. Аветисьян А.А. Киев, 1972. С.5-51.
Ч.1. С.269-280.
3. Дынник М.А. Диалектика Гераклита Эфесского. М., 1929.
4. Кессиди Ф.Х. Философские и эстетические взгляды
Гераклита Эфесского. М., 1963.
1993.
6. Тихолаз А.Г. Геракліт. Київ, 1995.
Лекція 6. Італійська філософія. Піфагор і піфагорейський союз 2
1. Джерела піфагореїзму.
17
2. Онтологічна, гносеологічна та морально-етична концепції у
творчості Піфагора.
3. Політичні ідеї.
4. Історичне значення піфагореїзму для розвитку світової
філософії і науки.
1. Брамбо Р. Философы Древней Греции. М., 2002, С.49-66.
2. Жмудь Л.Я.Пифагор и его школа. Л., 1990.
1993. С. 38-52.
4. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974.
С.100-112.
5. Чанышев А.Н. Италийская философия. М., 1975.
Лекція 7. Елейська філософська школа 2
1. Духовні витоки елеатизму.
2. Представники елеатизму:
 Діяльність Ксенофана із Колофону;
 Життя і творчість Парменіда із Елеї;
 Суть вчення Зенона Елейського.
3. Філософія елеатів як новий щабель розвитку філософського
мислення.
1. Басов Р.А. История греческой философии. От Фалеса до Аристотеля.
М., 2002. С. 79-113.
2. Богомолов А.С. . Античная философия. М., 1985. С. 75-92.
3. Комарова В.Я. Учение Зенона Элейского. Л., 1981.
4. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974. С.118-
126.
5. Кессиди Ф.Х От мифа к логосу. М., 1972. С.224-286.
6. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. С.52-
77.
7. Мандес М.И. Элеаты. Философские разыскания в области истории
греческой философии. Одесса, 1911.
8. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших
дней. СПб., 1994. Т.1. Античность. С.39-41.
9. Цехмиство И.З. Апории Зенона глазами ХХ века // вопросы
философии. 1966. №3.
Лекція 8. Молодші філософи природи 2
1. Розвиток філософії природи в Античному суспільстві V ст.
2. Особа Емпедокла із Агрігента та його наукові здогадки.
3. Творчий шлях Анаксагора із Клазамени.
1. Антология мировой философии: В 4-х томах. М., 1969. Т.1. Ч.1.
С.299-315.
2. Асмус В.Ф. Античная философия. М., 1976. С. 58-94.
3. Басов Р.А. История греческой философии. От Фалеса до Аристотеля.
М., 2002. С. 53-79.
4. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. С.
77-94.
6. Рожанский И.Д. Анаксагор. М., 1972.
18
7. Семушкин А.В. Эмпедокл. М., 1985.
8. Якубанис И. Эмпедокл: философ, врач и чародей. К., 1906.
Лекція 9, 10. Античний атомізм 3
1. Джерела і зміст античного атомізму.
2. Постать Левкіппа.
3. Життя і творча спадщина Демокріта.
1. Асмус В.Ф. Демокрит. М., 1960.
3. Гегель Г.-В.-Ф. Сочинения. Лекции по истории философии. Т.1Х.
Ч.1. М., 1932, С.262-273.
4. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993.
С. 94-111.
5. Лурье С.Я. Теория бесконечно малых у древних атомистов. М.-Л.,
1935.
6. Тимошенко В.Е. Материализм Демокрита. М.,1859.
Лекція 11. Софістика 2
1. Історичні умови формування софістичної філософії.
2. Перші софісти, їхня філософська спадщина.
3. Молодші софісти.
4. Історична заслуга філософії софістів, їх вклад у розвиток теорії
права, етики, державознавства.
1. Антология кинизма. М., 1984. С. 97-310
3. Гиляров Г.А. Греческие софисты. М., 1888.
4. Нахотов И.М. Философия киников. М., 1982.
С. 111-141.
С.147-158.
7. Чернышев Б. Софисты. М., 1929.
Лекція 12,13. Філософія Сократа. Сократичні школи 4
1. Сократ як явище античного духу. Життя і творчість філософа.
2. Історична доля вчення Сократа.
3. Сократівська філософська традиція і подальший розвиток
філософії.
2. Жебелев. Сократ. Берлин, 1923.
3. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974. С.161.
4. Кессиди Ф.Х. Сократ. Санкт-Петербург., 2001, С.342.
С.128-141.
6. Лосев А.Ф. История античной эстетики (Софисты, Сократ,
Платон). М., 1970. С.53-83.
7. Лосев А.Ф. Софисты. Сократ. Платон. М.,1969.
8. Нерсеянц В.С. Сократ. М., 1984.
Лекція 14,15,16. Філософія Платона 5
1. Попередники Платона.
2. Особа Платона. Творча спадщина мислителя.
3. Філософія Платона:
19
 Обгрунтування метафізики. Онтологія.
 Гносеологія.
 Вчення про людину.
 Етичне вчення Платона.
1. Виндельбанд В.В. Платон. М., 1923. СПб, 1904.
2. Новицкий В.В. Платон. М., 1923.
С.151-187.
4. Кондзьолка В.В. Платон: філософія добра. Львів, 1997.С.3-12.
5. Пролеев С.В. История античной философии. М., 2001. С. 324-341.
6. Шичалин Ю.А. История античного платонизма. М. 2000. С. 105-
147.
Лекція 17,18,19. Філософія Арістотеля 5
1. Життя, діяльність та творчий доробок Арістотеля.
2. Лікий – філософська школа Арістотеля.
3. Філософія Арістотеля:
 Вчення про можливість і дійсність;
 Космологічне вчення;
 Психологічне вчення;
 Теорія пізнання;
 Етика Арістотеля;
 Вчення про суспільство і державу.
4. Логіка Арістотеля.
5. Продовження традиції Арістотелізму. Перипатетівська школа.
1. Авраамова М.А. Учение Аристотеля о сущности. М., 1970.
3. Джохадзе Д.В. Диалектика Аристотеля. М., 1971.
4. Лосев А.Ф. История античной эстетики (Аристотель и поздняя
классика). М., 1975. С. 7-38, 91-141.
5. Лосев А.Ф. Критика платонизма у Аристотеля. М., 1929.
6. Лосев А.Ф., Тахо-Годи. Платон и Аристотель. М., 1993.
С.187-242.
8. Чанышев А.Н. Аристотель. М., 1981. С. 7-56.
Лекція 20. Епікуреїзм 2
1. Загальна характеристика епохи і її духовних здобутків.
2. Філософія Епікура, його етичне вчення.
3. Епікуреїзм у Римі. Творчість Лукреція Кара.
365.
3. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. М.,
1974.
5. Чанышев А.Н. Философия Древнего мира. С.450-698.
Лекція 21. Стоїцизм 3
1. Витоки та історія виникнення філософії стоїцизму.
20
2. Засновники і творці філософії стоїцизму.
3. Римський стоїцизм.
1. Фрагменты ранних стоиков. Т.1. Зенон и его ученики. М. 1998.
365.
1974.
Лекція 22. Скептицизм 3
1. Передумови виникнення античного скептицизму. Піррон –
засновник скептицизму.
2. Друга та третя лінії скептицизму, їх представники.
3. Творча спадщина Секста Емпірика. Спроба систематизації
скептицизму.
4. Історична оцінка античного скептицизму.
365.
1974.
Лекція 23,24. Платонізм і неоплатонізм 5
1. Передумови формування нової філософії. Александрійська
філософія, її головні напрямки.
2. Грецько-єврейська релігійна філософія. Головні засади філософії
Філона.
3. Духовні витоки філософії неоплатонізму.
4. Неопіфагореїзм.
365.
1974.
3.4. СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ
Теми та плани семінарських занять Кількість

Рекомендована література годин - 64
21
Семінарське заняття 1. Предмет і завдання історії філософії як науки 2
1. Історичні типи філософування. Сутність філософського мислення.
2. Специфіка історико-філософського знання та його науковий статус.
Філософія як самосвідомість епохи.
3. Головні методологічні засади і принципи історико-філософського
дослідження:
а) поняття історико-філософської проблеми;
б) філософський текст як об’єкт наукової інтерпретації;
в) принцип історизму;
г) принцип об’єктивності дослідження.
4. Історія філософії як процес пізнання. Філософські школи і
напрямки. Історія філософії і філософія.
5. Місце історії філософії у системі науково-філософського знання.
Філософія – складова у системі духовної культури людства.
Рекомендована література:
1. Асмус В.Ф. Некоторые вопросы диалектики историко-философского
процесса и его познание // Вопросы философии, 1961, №1.
2. Баллер Э.А. Преемственность в развитии культуры. М., 1969.
3. Горський В.С. Соціальне середовище та історико-філософський
процес. - К.,1969.
5. Лурье С.Я. история античной общественной мысли. – М.-Л., 1929.
6. Ортега-и-Гассет. Что такое философия. - М., 1990.
7. Ehrlich W. Philosophie der Geschichte der Philosophie. - Tubingen, 1965.
8. Gueroult M. Philosophie de I “histoire de la philosophie”. Paris, 1970.
Семінарське заняття 2. Становлення і розвиток філософії в країнах 2
Близького Сходу, Індії та Китаю
1. Філософія Стародавнього Китаю.
2. Староіндійська філософія.
3. Філософія країн Близького Сходу: Вавілон і Ассірія.
4. Єгипетська філософія.
1. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация:
Философия, наука, религия. – М., 1980.
2. Мюллер Макс. Шесть систем индийской философии: пер. с
англ. – М., 1995.
3. Радхакришнан С. Индийская философия: пер. с англ. – СПб.,
1994.
4. Хамар У.В. Історія філософії: Курс лекцій. – Львів: Ініціатива,
2008. – С.3-53.
5. Древнекитайская философия. Нач. период. (Подгот. текстов,
вступит. статья и коммент. В.В.Бродова.) Изд. 2-е. – М.:
Мысль, 1972. - 271 с.
6. История китайской философии: Пер. с кит. / Общ. ред и
послесл. М.Л.Титаренко. – М.: Прогресс, 1989. – 552 с.
Семінарське заняття 3. Становлення та розвиток філософії в 2
античному світі
1. Культурно-історичний простір розвитку античної цивілізації.
2. Феномен мудрості і її змістовні рамки. «Сім мудреців».
3. Періодизація давньогрецької філософії. Історична доля
філософської спадщини.
22
1. Адо Пьер. Что такое античная философия. – М., 1999, С.16-38.
4. Боннар А. Греческая цивилизация. Т.1. М., 1958; Т.2, 1959.
5. Валлон Анри. История рабства в античном мире. М., 1941.
1993.
Семінарське заняття 4. Іонійська філософія 2
1. Культурно-історичні передумови виникнення старогрецької
філософії:
а) соціально-політичні обставини розвитку Еллади;
б) релігія і міфологія;
в) проблеми космогонії і теогонії у поемах Гомера і Гесіода;
г) східний елемент.
2. Перша філософська школа (іонійська) і її представники:
Фалес, Анаксімандр і Анаксімен.
3. а) проблема матеріального першопочатку;
4. б) натурфілософські рефлексії. Гілозоїзм. Стихійна
діалектика. Наївний матеріалізм;
5. в) наукові здогадки іонійців.
2. Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты). Сост.
Аветисьян А.А. Киев, 1972. С.5-51.
С.269-280.
4. Вундт В. Греческое мировозрение. Пг. 1916.
7. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. М.,
1967.
8. Михайлова Э.Н., Чанышев А.Н. Ионийская философия. М., 1966.
9. Barth H. Von Anfangen der griechischen Philosophie. Basel, 1944.
Семінарське заняття 5,6. Геракліт із Ефесу: життя і діяльність 4
1. Філософія Геракліта – філософія всезагальної мінливості.
Головні принципи філософії Геракліта:
а) вогонь – першопочаток буття;
б) принцип: “все тече” (образ ріки);
в) принцип “боротьби” і гармонії протилежностей;
г) Логос – принцип впорядкування космосу і закон
світобудови.
2. Гносеологічні та етичні проблеми у філософії Геракліта.
3. Історичне значення іонійської натурфілософії для подальшого
розвитку філософського знання. Оцінка Арістотеля і Гегеля.
1. Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты). Сост.
Аветисьян А.А. Киев, 1972. С.5-51.
2. Антология мировой философии: В 4-х томах. М., 1969. Т.1. Ч.1. С.269-
280.
23
3. Дынник М.А. Диалектика Гераклита Эфесского. М., 1929.
4. Кессиди Ф.Х. Философские и эстетические взгляды Гераклита
Эфесского. М., 1963.
7. Legowisz I. Historia filozofii starozytnej Grecii i Rzymu. Warzawa, 1973.
S. 19-31, 43-59.
Семінарське заняття 7,8. Італійська філософія. Піфагор і 4
піфагорейський союз
1. Особа Піфагора. Піфагорейський союз. Головні засади
піфагорейської філософської доктрини:
а) число як онтологічний принцип. Містика чисел;
б) дуалізм буття;
в) ідея міри й гармонії;
г) космос і його структурна побудова. Астрономічні ідеї;
д) число як гносеологічний принцип.
2. Піфагорейське вчення про людину. Практична етика
піфагорейців.
3. Релігійна доктрина Піфагора. Вчення про душу. Метемпсихоз.
4. Наука і містика. Піфагореїзм і наступний розвиток наукового
знання та філософії. Оцінка Платона.
2. Жмудь Л.Я.Пифагор и его школа. Л., 1990.
1993. С. 38-52.
С.100-112.
наших дней. С.26-33.
7. Brunschvieg L. La role du pythagoreisme dans I’evolution des
idees. Paris, 1967.
8. Philip I.A. Pythagoros and Early Pytagoreanism. Toronto, 1969.
Семінарське заняття 9,10. Елейська філософія буття. Ксенофан, 4
Парменід, Зенон
1. Історичні передумови і духовні джерела формування
філософії елеатів. Ксенофан із Колону:
а) критика традиційної релігії і міфології. Релігійне
реформаторство;
б) єдиний Бог Ксенофана і його онтологічна сутність;
в) гносеологічні ідеї Ксенофана.
2. Парменід і головні принципи його філософії:
а) вчення про буття. Буття і небуття. Буття і мислення.
Метафізика;
б) проблеми гносеології (“дорога істини” і картина світу
“докса”);
в) абсолютизація розумового пізнання. Рацыоналызм. Логічні
проблеми;
г) натурфілософія Парменіда.
3. Філософія Зенона – спроба логічного обгрунтування засад
елеатизму:
а) аргументи (апорії) Зенона проти множинності буття, його
24
подільності і руху;
б) апорії проти істинності чуттєвого пізнання;
в) проблема відображення діалектики буття у логіці понять.
Формування логічної проблематики.
4. Історичне значення елейської філософської школи.
С.118-126.
3. Кессиди Ф.Х От мифа к логосу. М., 1972. С.224-286.
1993. С.52-77.
наших дней. СПб., 1994. Т.1. Античность. С.39-41.
6. Трубецкой С.Н. Метафизика в Древней Греции. М., 1910.
7. Цехмиство И.З. Апории Зенона глазами ХХ века // вопросы
8. Legowicz I. Historia filizofii starozytnrj Grecii i Rzymia. W.,
1973. S.59-77.
9. Reinhaedt K. Parmenides und die Geschichte der griechischen
Philosophie. Bonn, 1916.
10. Toran L. Parmenides A. Text with Translation. Commentary and
Critical Essay. Princeton, 1965.
11. Zafiropoulo J. L’Ecol Eleate: Parmenide-Zenon-Melisses. P.1950.
Семінарське заняття 11,12. Молодші натурфілософи V ст. (Емпедокл і 4
Анаксагор)
1. Натурфілософія Емпедокла і її складові:
а) теорія матерії. Вчення про чотири “корені” світу;
б) вчення про космічні сили “Любов” І “Ворожнечу”;
в) теорія пізнання. Принцип “подібне пізнається через
подібне”;
г) наукові ідеї.
2. Головні положення натурфілософії Анаксагора:
а) вчення про “гомеомерії.” Принцип: “все в усьому”;
б) вчення про світовий Розум (Нус) і його функції;
в) Космологічне вчення;
г) теорія пізнання. Принцип: “протилежне пізнається через
протилежне”;
д) наукові ідеї.
3. Місце філософії Емпедокла і Анаксагора у світовій філософії.
Ч.1. С.299-315.
2. Брамбо Р. Философы Древней Греции. С.100-113, 142-154.
1993. С. 77-94.
6. Таннери П. Первые шаги древнегреческой науки. СПб, 1902.
8. Bargrave-Weaver D. The Cosmogony of Anaxagoros. “Phronesis”.
1959, v.4.
9. Ciurnelli d. La filosofia di Anassagora. Padova, 1947.
25
10. Rolland R. Empedokles von Agrigent und das Zeitalter des
Hassen. Leipzig, 1948.
Семінарське заняття 13,14. Античний атомізм. Філософія Левкіппа- 4
Демокріта
1. Джерела і історичні передумови формування античного атомізму.
Особа Левкіппа.
2. Атомістична теорія матерії Демокріта: вчення про атоми і
порожнечу. Концепція руху атомів. Атом як принцип буття.
3. Космологічне вчення Демокріта. Детермінізм. Матеріалізм.
4. Гносеологія Демокріта. Два види пізнання: “темне”
(незаконнонароджене) і “істинне” (законнонароджене). Вчення
про відчуття. Концепція відображення. Відчуття і мислення.
Істина.
5. Історичне значення атомістики для розвитку наукового пізнання і
філософії наступних віків.
С.322-347.
2. Асмус В.Ф. Демокрит. М., 1960.
3. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. С.
94-111.
4. Лурье С.Я. Теория бесконечно малых у древних атомистов. М.-Л.,
1935.
5. Лурье С.Я. Демокрит. Тексты. Перевод. Исследования. М.-Л.,
1976.
6. Тимошенко В.Е. Материализм Демокрита. М.,1859.
7. Bailey C. The Greek Atomists and Epikurus. Oxford, 1928.
8. Dyraff A. Demokrits studien. Leipzig. 1899.
Семінарське заняття 15,16. Софістика: філософські рефлексії над 4
буттям людини
1. Софістика як явище культури і філософський напрямок.
2. Філософія Протагора:
а) сенсуалізм;
б) релятивізм;
в) конвенціоналізм;
г) принцип: “мірою усього є людина”;
д) релігійна проблематика.
3. Філософія Горгія:
а) людина є міра усіх речей;
б) проблема буття;
в) мислення і мова (риторика);
г) елементи скептицизму;
д) етика і право. Сором і правда.
4. Софісти молодшої групи і їх філософські ідеї.
5. Софістика і подальший розвиток філософії.
С. 111-141.
С.147-158.
5. Dupreel E. Les Sophistes. Nruchatel, 1948.
26
6. Leppi S. Protagora e la filosofia del suo tempo. Florence, 1961.
Семінарське заняття 17,18. Філософія Сократа. Сократичні школи 4
1. Особа Сократа. Життя і діяльність. Живий дух філософування.
Софісти і Сократ.
2. Філософія на шляху від космосу (природи) до людини. Об’єкт
філософії.
3. Сократівський діалектичний метод і його складові:
а) Пошук істини;
б) принцип: “пізнай самого себе”;
в) сократівське “незнання”, (“я знаю, що я нічого не знаю”);
г) іронія Сократа (еленхтичний прийом);
д) Сократівська маєвтика (“повивальне мистецтво”);
г) індукція.
4. Наука Сократа. Основні ідеї вчення Сократа.
а) Відкриття людини (людина – це її душа);
б) людські чесноти. Нова система цінностей. Ідея Добра;
в) моральний і психологічний інтелектуалізм. Моральні закони.
Розуміння щастя;
г) “даймоніон” Сократа;
д) революція ненасильства;
е) суспільні погляди;
є) телеологія Сократа.
5. Сократ і Платон.
6. Сократичні школи (мегарська, кіринайська, кінійська, елідська): їх
представники і характер філософських ідей.
С.299-315.
2. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974. С.161.
С.128-141.
Платон). М., 1970. С.53-83.
7. Толстых В.И. Сократ и мы // Вопросы философии. 1976. №12.
8. Brun J. Socrate. Paris, 1963.
9. Busse A. Sokrates. Berlin, 1914.
10. Chroust A.A. Sokrates, Man and Myth. London, 1957.
Семінарське заняття 19. Філософія Платона 2
1. Особа Платона. Діяльність. Творча спадщина. Платон і попередня
філософська традиція. Платонівські діалоги і Сократ як персонаж
діалогів. Формування засад метафізики. Друга навігація.
2. Головні принципи філософії Платона:
а) онтологічний переворот Платона;
б) вчення про ідеї в діалогах “Гіппій Великий” і “Протагор”.
Докази існування ідей, їх природа. Структура ідеального
світу;
в) ідеї по відношенню до чуттєвого світу;
г) вчення про ідеї і піфагорейське вчення про числа (діалог
27
“Філеб”).
3. Критика вчення про ідеї у “Парменіді” і “Софісті”.
4. Вчення про Бога. Докази буття Бога.
5. Теорія пізнання Платона:
а) постановка проблеми про природу знання і критика сенсуалізму
у діалозі “Теетет”;
б) трактування пізнання як процесу пригадування (анамнезіс) у
діалозі “Теетет”, “Менон”. “алегорія печери”. Ступені пізнання;
в) класифікація видів знання у творі “Держава”. Суть
математичного знання Cтупені пізнання;
г) міф про Ероса і його функції у процесі пізнання;
д) початок європейської метафізики.
6. Пізнання ідей і діалектичний метод:
а) трактування діалектики як науки і методу у діалозі “Федон”;
б) діалектика одиничного і чисельного у діалозі “Парменід”;
в) діалектика і чуттєвий світ;
г) інтуїція як вищий спосіб пізнання ідей;
д) види знання.
1. Платон. Гиппий Большой. Соч.: В 3-х т. М., 1968. Т.1. С.149-187.
2. Вернер Йегер. Пайдейа. М., 1997, С. 101-180.
Платон). М., 1969.
С.151-187.
8. Платон. Діалоги. Київ: “Основи”, 1995.
147.
10. Shorey P. Platonism Ancient and Modern. Berkly, 1938.
Семінарське заняття 20,21. Філософія Платона 4
1. Фізичне вчення Платона і його релігійно-містична форма викладу
у діалозі “Тімей”:
а) проблема доцільності світу;
б) божеський будівничий світу “Деміург” як діюча причина;
в) ідея як доцільна причина світу;
г) концепція матерії у діалозі “Софіст”;
д) вчення про час;
е) душа світу і її функції.
2. Вчення Платона про людину. Дуалістичне розуміння людини.
а) поняття душі і її види (діалоги “Федон” і “Федр”);
б) відношення душі до тіла; безсмертя душі;
в) метемпсихоз і есхатологія;
г) людина і Бог.
3. Вчення Платона про державу і суспільство (трактати “Держава” і
“Закони”):
а) проблема виникнення держави;
б) ідеальна держава, її організація, функції, форми правління.
Казармовий комунізм. Державне виховання. Типи держави;
в) соціальний смисл утопії Платона. Три суспільні стани;
г) проект законодатної держави (реальної) і її функції.
28
4. Етика Платона:
а) проблеми смислу людського життя у трактатах “Федон” і
“Теетет”;
б) вчення про чесноти і їх види. Ідеал абсолютного Добра;
в) вчення про Любов і Дружбу у трактатах “Бенкет” (Сімпозіон);
г) етичний ідеал Платона.
5. Естетичне вчення Платона:
а) поняття прекрасного;
б) мистецтво як наслідування (мімезіс);
в) функції мистецтва і його види;
г) естетичний ідеал у Платона і способи його формування.
6. Історичне значення філософії Платона. Платонізм і подальший
розвиток світової філософії. Доля школи Платона.
1. Платон. Тимей. Соч. В.3-х т. М., 1971. Т.3.Ч.1.С 455-551.
2. Там же Софист. Т.2.С.319-400.
3. Там же. Федон. С.11-93.
4. Там же. Федр. С.157-223.
5. Платон. Гиппий Большой. Соч.: В 3-х т. М., 1968. Т.1. С.149-187.
6. Вернер Йегер. Пайдейа. М., 1997, С. 101-180.
Платон). М., 1969.
С.151-187.
12. Платон. Діалоги. Київ: “Основи”, 1995.
147.
Семінарське заняття 22. Філософія Арістотеля 2
1. Особа Арістотеля. Творча спадщина. Арістотель і Платон. Лікей.
2. Концепція “теоретичної” (“першої”) філософії у “Метафізиці”
Арістотеля. Онтологія і головні її засади:
а) предмет “першої” філософії. Критика вчення Платона про ідеї.
Поняття субстанції.
б) суте і сутність; субстрат;
в) вчення про чотири причини (принципи) буття: 1) матеріальну; 2)
формальну; 3) діючу; 4) цільову;
г) вчення про матерію і форму, можливість і дійсність; ентелехія;
д) причина і мета. Телеологізм.
3. Фізика Арістотеля (філософія природи) і її головні наукові засади
(трактат “Фізика”):
а) вічність світу;
б) вчення про рух, простір, час;
в) вчення про “першодвигун” (першопричину); необхідність;
г) матеріальні першоелементи (стихії) світу;
д) космологічні ідеї. Устрій світу.
4. Психологічне вчення Арістотеля. Вчення про душу і її функції.
Визначення життя. Людина як біологічна істота, наділена розумом.
Класифікація тварин. Інші біологічні ідеї у трактаті “Про душу”.
5. Історична оцінка наукових ідей Арістотеля.
29
1. Аристотель. Физика. Соч. В 4-х томах. М., 1981. Т.3.С. 59-377.
2. Аристотель. О душе. Там же. Т.1. С. 369-445.
3. Рожанский И.Д. Развитие естествознания в эпоху античности. М.,
1979. С. 396-460.
5. Аристотель. Метафизика. Соч. в 3-х томах. М., 1976. Т.1. С. 119-
124, 145-148, 160-162, 170-171, 173-174, 180-185.
классика). М., 1975. С. 7-38, 91-141.
С.187-242.
12. Allan D. The philosophi of Aristotle. Oxford, 1952.
13. Cherniss H. Aristotles criticism of Presocratic Philosophy.
Baltimore,1935.
Семінарське заняття 23,24. Філософія Арістотеля 4
1. Проблеми гносеології у філософії Арістотеля (трактати
“Метафізика”, “Топіка” і “Про душу”):
а) вчення про метод;
б) чуттєвий і раціональний ступені пізнання і їх специфіка;
сенсуалізм і емпіризм;
в) обгрунтування основного принципу сенсуалізму: “немає нічого
у розумі, чого б раніше не було у відчуттях”; механізм чуттєвого
пізнання;
г) поняття чинного розуму і пасивного розуму; раціоналізм;
д) основні риси наукового знання;
е) класифікація наук.
2. Логічне вчення Арістотеля. Визначення логіки як науки про
мислення і методології наукового пізнання. Головні елементи
логічного вчення Арістотеля:
а) закони мислення;
б) поняття і його природа;
в) вчення про категорії;
г) вчення про індукцію. Силогізм і індукція;
д) теорія доказу;
е) сутність наукового знання; три роди наук.
3. Історичне значення логіки Арістотеля.
4. Практична (“друга”) філософія Арістотеля. Вчення про суспільство
і державу у книзі “Політика”.
а) проблема виникнення суспільства і держави;
б) людина як “політична” істота;
в) мета держави; соціально-політичний ідеал Арістотеля;
г) форми державного правління і їх оцінка;
д) структура суспільства;
е) проблема рабства;
є) публічне і приватне життя, виховання, освіта;
ж) суспільні доброчинності;
з) економічні погляди.
5. Етичне вчення Арістотеля (трактати “Етика Нікомаха”, “Етика
30
Евдема”):
а) структура душі і вчення про чеснота і їх види; держава і
чесноти;
б) найвище Благо;
в) знання і моральна поведінка людини;
г) справедливість;
д) етичний ідеал.
6. Естетичне вчення Арістотеля. Визначення суті мистецтва. Види
мистецтва. Мімезіс. Оцінка літературних жанрів. Катарсіс.
Естетичний ідеал.
7. Історичне значення філософії Арістотеля і її вплив на подальший
розвиток філософської та наукової думки. Перипатетівська школа і
її представники.
1. Аристотель. Физика. Соч. В 4-х томах. М., 1981. Т.3.С. 59-377.
2. Аристотель. О душе. Там же. Т.1. С. 369-445.
3. Рожанский И.Д. Развитие естествознания в эпоху античности. М.,
1979. С. 396-460.
5. Аристотель. Метафизика. Соч. в 3-х томах. М., 1976. Т.1. С. 119-
124, 145-148, 160-162, 170-171, 173-174, 180-185.
классика). М., 1975. С. 7-38, 91-141.
С.187-242.
13. Cherniss H. Aristotles criticism of Presocratic Philosophy.
Baltimore,1935.
Семінарське заняття 25,26. Епікур і епікуреїзм 4
1. “Сад” Епікура і його нові ідеали.
2. Визначення предмету філософії.
3. Теорія пізнання. Сенсуалізм.
4. Логічне вчення Епікура.
5. Етичне вчення. Принцип гедонізму. Етичні правила.
6. Вчення про людину. Ідеал епікурейського мудреця.
С.536-576.
365.
4. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Ранний эллинизм. М., 1974.
Семінарське заняття 27,28. Філософія стоїків і її представники 4
1. Предмет філософії.
2. Логічне вчення.
31
3. Проблема гносеології.
4. Вчення про мову.
5. Фізика стоїків.
6. Гілозоїстичний матеріалізм.
7. Етичні проблеми. Ідеал стоїчного мудреця.
8. Космополітизм як суспільний ідеал.
365.
Семінарське заняття 29,30. Філософія скептиків 4
1. Пірронізм і його суть.
2. Вчення про тропи.
3. Пізній неопірронізм і його представники та їх погляди.
4. Історична оцінка скептицизму.
365.
Семінарське заняття 31,32. Римський неостоїцизм 4
1. Сенека. Твір “Моральні листи до Луцілія”.
2. Погляди на філософію.
3. Етичні рефлексії. Ідеал мудреця.
4. Епіктет і його розуміння Бога.
5. Філософський ідеал Марка Аврелія. Твір “Наодинці зі собою”.
С.536-576.
365.
6. Brun I. Stoicisme. Paris. 1958.
7. Mates B. Stoic Logic. Berley, 1953.
8. Oates W.I. The Stoic and Epicurean Philosophers. N.Y., 1940.
32
4. ЗМІСТОВО-ДІЯЛЬНІСНА СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ
ДИСЦИПЛІНИ
Назви змістових модулів і тем Кількість годин
Денна форма
Усього у тому числі
л п лаб інд Ср
1 2 3 4 5 6 7
Модуль 1
Змістовий модуль 1. Специфіка історико-філософського знання та його науковий статус
Тема 1. Предмет і завдання історії філософії як 11 2 2 - - 7

науки.
Тема 2. Становлення і розвиток філософії в 11 2 2 - - 7
країнах Близького Сходу, Індії та Китаю.
Тема 3. Становлення та розвиток філософії в 11 2 2 - - 7
античному світі.
Разом змістовий модуль 1 33 6 6 21
Змістовий модуль 2. Формування старогрецької філософії
Тема 4. Іонійська (мілетська) філософія 11 2 2 - - 7

природи.
Тема 5. Геракліт із Ефесу: життя і діяльність. 13 2 4 - - 7
Тема 6. Італійська філософія. Піфагор і 13 2 4 - - 7

піфагорейський союз.
Тема 7. Елейська філософська школа. 14 2 4 - - 8
Тема 8. Молодші філософи природи. 14 2 4 - - 8
Тема 9. Античний атомізм. 15 3 4 - - 8
Тема 10. Софістика. 14 2 4 - - 8
Тема 11. Філософія Сократа. Сократичні 16 4 4 - - 8

школи.
33
Модуль 2
Змістовий модуль 3. Класична грецька філософія
Тема 12. Філософія Платона. 19 5 6 - - 8
Тема 13. Філософія Арістотеля . 19 5 6 - - 8
Змістовий модуль 4. Елліністично-римська філософія
Тема 14. Епікуреїзм. 14 2 4 - - 8
Тема 15. Стоїцизм. 15 3 4 - - 8
Тема 16. Скептицизм. 15 3 4 - - 8
Тема 17. Платонізм і неоплатонізм. 17 5 4 8
Усього: 242 48 64 130
5. КОМПЕТЕНЦІЇ, ЯКИХ МАЄ НАБУТИ СТУДЕНТ

У РЕЗУЛЬТАТІ ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
(РЕЗУЛЬТАТИ НАВЧАННЯ)
Шифр
змістових Компетенції
модулів
ЗМ 1 Розуміти:
 зміст філософських концепцій аналізованого періоду
Знати:
 поняттєвий апарат опанованих філософських концепцій
Уміти:
 інтерпретувати будь-які погляди як прояв відповідної
філософської концепції;
 орієнтуватися у складній системі вчень, шкіл, напрямків,
концепцій античної філософії та використовувати їх у своїх
наукових пошуках та світоглядних орієнтаціях;
 осмислено підходити до аналізу співвідношення
34
філософського світогляду з міфологічним, релігійним та
науковим;
Знати:
Уміти:
 віднайти генезис походження багатьох сучасних наукових
проблем, ідей, теорій;
 вміти використовувати філософські методи дослідження у
своїй науковій, суспільно-політичній та громадській
діяльності;
Знати:
Уміти:
 збагнути головні проблеми і домінуючі ідеї античної
філософської думки, їх значення для розвитку філософії та
світової культури;
Знати:
Уміти:
 зрозуміти й осмислити «вічні» смислові питання людського
буття, призначення людини у цьому світі;
 пояснювати соціокультурну цінність філософського знання.
6. САМОСТІЙНА РОБОТА
Номер Зміст роботи К-ть

годин
- 130
1. Підготовка до семінарських занять 50
2. Написання рефератів 30
3. Опрацювання тем, запланованих для самостійного 50
вивчення
ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

І ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ
1. Філософія і світогляд. Типи світоглядів.
2. Зародження природничо-наукових знань у Вавилоні та Єгипті: астрономія, мате-
матика, медицина.
3. Міфологія Вавилону та Єгипту про походження світу та про джерела знань люди-
ни.
4. Система «н’яя».
5. Система «вайшешика».
6. Даршана «санкх’я».
35
7. Джайнізм.
8. Уявлення про долю в китайській філософії.
9. Філософська антропологія Стародавнього Китаю.
10. Даосизм.
11. Моїзм.
12. Космогонії Гомера, Гесіода, орфіків.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Беккер К.Ф. Мифы древнего мира. – Симферополь, 1998.

2. Бойченко О.І. Філософська антропологія давнього Китаю. – К., 2003.
3. Вассоевич А.Л. Духовный мир народов классического Востока (Историко-
психологический метод в историко-философском исследовании). – СПб., 1998.
4. Гиляров Г.А. Греческие софисты. – М., 1888.
5. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.,
1986.
6. Древнеиндийская философия. Начальный период. – М., 1972.
7. Жданов В.В. Проблема времени в древнеегипетской мысли // Вопросы философии, №
2, 2003. – С. 152–160.
8. Захара І. С. Лекції з історії філософії. – Львів: Видавництво ЛБА, 1997.
9. История китайской философии: Пер. с кит. / Общ. ред и послесл. М.Л.Титаренко. –
М.: Прогресс, 1989. – 552 с.
10. История философии в кратком изложении / Пер. с чеш. И.И.Богута – М.: Мысль, 1991.
– 590 с.
11. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред.
В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
12. Камнев О.А. Мораль, нравственность и этика древнеегипетского общества (на
материалах "Поучения Птаххотепа") // Древний Египет и христианство (К 2000-летию
христианства): Материалы научной конференции 30.10.2000–2.11.2000. – М., 2000. –
С. 62–70.
13. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. – СПб., 2003.
14. Кондзьолка В. В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993.
15. Кондзьолка В.В. Філософія і її історія. – Львів, 1996. – С. 3-89.
16. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке. Древний Китай и Индия. – 1989.
17. Мюллер Макс. Шесть систем индийской философии: пер. с англ. – М., 1995.
18. Петрушенко В. Л. Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів
освіти I–IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ–2000”, 2001.
19. Редер Д.Г. Мифологическое мышление и зачатки научного мировоззрения в Древнем
Египте // Культура древнего Египта. – М., 1976. – С. 223–249.
20. Тарасенко Н.А. К вопросу о мифо-темпоральных представлениях древних египтян.
Вечность «Нехех» и вечность «Джет» в 17-й главе Книги Мертвых // Вісник
Київського інституту “Слов’янський університет”. Вип. 7. “Історія”. – Киев, 2000. – С.
227–237.
21. Татаркевич В. Історія філософії. – У 3-х т. – Львів, 1997.
22. Філософія: Навч. Посіб. /За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 1999. - 624 с.

ІІ ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ
1. Гегелівська оцінка Мілетської філософії.

2. Містика чисел у піфагореїзмі.
3. Оцінка філософії Парменіда Гегелем і Хайдеггером.
4. Філософія Парменіда у контексті розвитку світової філософії.
36
5. Апорії Зенона і сучасні проблеми логіки і математики.
6. Наукові здогадки Емпедокла
7. Закиди Анаксагорові від Платона та Арістотеля.
8. Вчення Демокріта про походження і розвиток людей.
9. Етико-соціальні ідеї Демокріта.
10. Лінгвістичні рефлексії Демокріта.
11. Гегелівське визначення софістики.
12. Софісти як просвітники античності.
13. Релігійні проблеми у філософії Протагора.
14. Суспільно-політичні рефлексії Гіппія.
15. Оцінка діяльності Продіка у діалогах Платона.
16. Розмірковування Продіка про мову філософії.
17. Розмірковування Антіфонта про людину.
18. Крітій про роль виховання.
19. Вклад софістів в розвиток теорії права.
20. Вклад софістів в розвиток етики.
21. Вклад софістів в розвиток державознавства.
22. Роль і місце софістичної освіти.
23. Оцінка софістики Платоном і Арістотелем.
25. Етика Антісфена.
26. Ідеї космополітизму Діогена.
1. Антология мировой философии: В 4-х томах. М., 1969. Т.1. Ч.1. С.536-576.
3. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974. С.271-365.
5. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. СПб., 1994.
Т.1. Античность. С.171-319.
8. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. С. 111-141.
10. Лурье С.Я. Теория бесконечно малых у древних атомистов. М.-Л., 1935.
11. Лурье С.Я. Демокрит. Тексты. Перевод. Исследования. М.-Л., 1976.
12. Брамбо Р. Философы Древней Греции. С.100-113, 142-154.
13. Таннери П. Первые шаги древнегреческой науки. СПб, 1902.
14. Лосев А.Ф. История античной эстетики (Софисты, Сократ, Платон). М., 1970. С.53-83.

ІІІ ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ
1. Вчення Платона про любов.

2. Вчення Платона про державу.
3. Платон про проблеми виховання.
4. Соціальний смисл утопії Платона.
5. Естетичне вчення Платона.
6. Історичне значення філософії Платона.
7. Космологічне вчення Арістотеля.
8. Психологічне вчення Арістотеля.
37
9. Біологічні ідеї Арістотеля.
10. Вчення Арістотеля про найвище добро.
11. Арістотель про головні чесноти.
12. Вчення Арістотеля про суспільство і державу.
13. Арістотель про суспільні чесноти.
14. Проблема публічного виховання у філософії Арістотеля.
15. Арістотель про соціальну функцію мистецтва.
16. Теологічні погляди Арістотеля.

3. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. С.151-187.
5. Пролеев С.В. История античной философии. М., 2001. С. 324-341.
6. Шичалин Ю.А. История античного платонизма. М. 2000. С. 105-147.
10. Лосев А.Ф. История античной эстетики (Аристотель и поздняя классика). М., 1975. С.
7-38, 91-141.

ІV ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ
1. Етичні правила Епікура.

2. Вчення Епікура про людину.
3. Проблема щастя у філософії Епікура.
4. Проблема страху і смерті у житті людини у філософії Епікура.
5. Суспільно-політичні погляди Епікура.
6. Етичне вчення стоїків.
7. Проблема вищого добра у філософії стоїків.
8. Стоїки про проблему добра і зла.
9. Суспільні погляди стоїків.
10. Епіктет про долю і можливість бути собою.
11. Марк Аврелій про рівність людей.
12. Скептики про спосіб відношення до речей.
13. Тімон про людину і спосіб її життя та поведінки.
14. Александрія – духовний осередок культури і філософії.
3. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974. С.271-365.
5. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. СПб., 1994.
Т.1. Античность. С.171-319.
38
39
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ЩОДО НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ
Реферат повинен складатися зі: змісту, вступу, основної частини (розділи), висновків,
списку використаної літератури. У вступі слід: а) обґрунтувати актуальність обраної теми; б)
показати ступінь розробленості даної теми, а також в) поставити завдання дослідження.
В основній частині потрібно подати короткі біографічні відомості про мислителя,
передати зміст його основних ідей, показати їх актуальність.
У висновках потрібно представити результати дослідження, підвести його підсумки.
У списку використаної літератури джерела потрібно подавати в такій формі:
Ім’я автора (прізвище, ініціали). Назва твору. – Місце видання: Назва видавництва, рік
видання. – Сторінки.
Так само вказується джерело під час цитування. Можна вказувати джерело цитати на
кожній сторінці, а можна посилатися на список літератури, вказуючи при цьому в
квадратних дужках номер джерела у списку використаної літератури і сторінку, на якій
міститься текст цитати за таким зразком: [1, 255]. Обсяг реферату 10-12 сторінок,
друкований (формат А-4; інтервал 1,5; розмір шрифту – 14).
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ РЕФЕРАТУ
5 балів – реферат написано самостійно, формальні вимоги до

реферату виконано, проблему повністю розкрито, висновки містять наукові
пропозиції. Для написання реферату студент використав не тільки підручники, а і
першоджерела;
4 бали – реферат написано самостійно, всі вимоги до реферату виконані,
проблема розкрита;
3 бали – реферат написано самостійно, але не всіх вимог дотримано,
розкриття проблеми неповне; наявні граматичні помилки;
2 бали – реферат написано самостійно, вимог не дотримано, проблему не
розкрито;
1 бал – реферат написано несамостійно;
0 балів – реферат не написано.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
1. Специфіка історико-філософського знання і його науковий статус.

2. Філософія і історія філософії.
3. Філософські школи і напрямки як спосіб буття філософії.
4. Філософія у системі духовної культури людства.
5. Філософський текст як об’єкт наукової рефлексії.
6. Значення історико-філософського знання для розвитку філософії і наукового пізнання.
7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії в античному світі.
8. Всесвітня філософія і національна філософія.
9. “Сім мудреців” і їх вплив на формування етико-філософських ідей в античному світі.
10. Проблеми космогонії та теогонії у поемах Гесіода “Теогонія”.
11. Проблеми першопочатку у ранній грецькій філософії.
12. Формування онтологічної проблематики у досократівській філософії.
13. Грецька натурфілософія як перша історична форма філософії природи.
14. Вчення про космос у грецькій філософії.
15. Ідея міри та гармонії у філософії піфагорейців.
16. Формування та розвиток гносеологічних ідей у досократівській філософії.
40
17. Елейська концепція буття та її історичне значення для розвитку філософської онтології.
18. Філософія як спосіб життя в античній філософії.
19. Філософія як мудрість.
20. Відкриття та обгрунтування принципу тотожності буття та мислення у грецькій
філософії.
21. Філософія софістів як культурологічний феномен античного світу.
22. Морально-етичні рефлексії “Семи мудреців” як одне із джерел старогрецької філософії.
23. Схеми суспільного устрою в творах Платона “Держава” і “Закони”.
24. Категорія Логосу як одна із провідних категорій старогрецької філософії.
25. Історичне місце Геракліта у розвитку світової філософської думки.
26. Грецька пайдея і її історико-культорологічне значення.
27. Піфагорейське вчення про кількісну першооснову світу.
28. Історичне значення піфагореїзму.
29. Вчення Парменіда про буття і його вплив на розвиток світової філософії.
30. Антична атомістика і розвиток світової науки.
31. Сократ: філософська постать.
32. Сократ і Платон – історичні паралелі.
33. Світ ідей Платона.
34. Арістотель як засновник логіки.
35. Суспільно-політичні погляди Арістотеля.
36. Політичний ідеал Платона і вчення про державу.
37. Етичне вчення стоїків.
38. Стоїчна логіка і її значення.
39. Епікур і його доктрина.
40. Історична доля скептицизму.
41. Арістотелівська метафізика і її історичне значення. Проблема методу в Арістотеля.
42. Ідеал мудреця у філософії стоїків.

2. Басов P.A. История греческой философии. От Фалеса до Аристотеля. М., 2002. С.
53-79.
3. Богомолов A.C. Античная философия. М., 1985. С. 64-75.
5. Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. Львів, 1993. С. 38-52.
6. Конрад M. Нарис історії стародавньої філософії. Рим, 1974; С. 100-112.
7. Лосев А.Ф. История античной эстетики (ранняя класика). M., 1963. С. 273, 501-
510.
8. Лурье С.Я. Очерки истории античной науки. М.-Л., 1947.
9. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней, С. 26-33.
10. Арзакян Ц.Г. К вопросу становления истории философии как науки // Вопросы
11. Асмус В.Ф. Некоторые вопросы диалектики историко-философского процесса и
его познание // Вопросы философии. 1961, №1.
12. Баллер З.А. Преемственность в развитии культуры. М., 1969.
13. Волков Г. У колыбели науки. М., 1971.
14. Горський B.C. Соціальне середовище та історико-філософський процес. К., 1969.
15. Дильтей В. Типы мировоззрений и обнаружение их в метафизических системах.
Новые идеи в философии. Сбор, 1, СПб., 1912.
16. Малинин В. А. Теория истории философии// Наука и ее проблемы. М„ 1976.
41
17. Методологические проблемы истории философии и общественной мысли. М.,
1977.
18. Ортега-и-Гассет. Что такое философия. М., 1990.
19. Пролеев С.В. История античной философии. М.: Ваклер, 2001. С. 3-25' -
20. Степанянц М.Т. Восток-Запад: диалог философов 11 Вопросы философии. 1989.
№12.
21. Шинкарук В.И. Предмет та завдання історії філософії як науки. К., 1957.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ

Написання курсової роботи дозволить студентові поглиблено вивчити літературні
джерела, проаналізувати та узагальнити їх основний зміст, розширити обсяг знань за
обраною темою курсової роботи, співставити різні точки зору на одні й ті ж питання, вільно
володіти основним змістом теми. Водночас написання курсової роботи сприяє розвиткові
навичок самостійної творчої роботи студента, сприяє поглибленню і узагальненню знань,
одержаних студентом, застосуванню цих знань у практичній діяльності.
Структура курсової роботи:

• титульний лист
• зміст (повинен відображати розділи курсової роботи і нумерацію сторінок)
• вступ (2–3 сторінки); у вступі потрібно добиватися стислості та чіткості розкриття
матеріалу.
У вступі розкривається:
актуальність теми, тобто розкриття причин важливості дослідження обраної теми, а
також яке наукове значення має дослідження обраної теми;
ступінь розробленості обраної проблеми у науковій літературі (короткий аналіз
того, що, ким і як досліджено);
об’єкт дослідження;
предмет дослідження;
мета дослідження;
завдання дослідження;
структура курсової роботи, наприклад, курсова робота складається з вступу, трьох
розділів, висновків і списку використаної літератури.
• основна частина;
Основна частина курсової роботи включає три розділи, кожен з яких поділений на
відповідну до змісту кількість підрозділів, що послідовно розкривають визначені завдання
дослідження. Кожний з розділів основної частини закінчується висновками.
3 розділи основної частини, поділені на підрозділи (оптимально 2 підрозділи (параграфи)) :
І розділ (8–10 сторінок)
ІІ розділ (8–10 сторінок)
ІІІ розділ (8−10 сторінок)
• висновки (2–3 сторінки)
• список використаної літератури і джерел
Приблизний обсяг курсової роботи – 35 сторінок комп’ютерного тексту (1,5 інтервал;
шрифт Times New Roman № 14) без списку літератури. Сторінки роботи повинні мати поля:
ліве – 30 мм, верхнє – 20 мм, праве – 10 мм, нижнє – 25 мм.
Усі сторінки роботи нумеруються від титульної до останньої. Першою сторінкою
вважається титульний аркуш, на ньому номер сторінки не ставиться, другою – сторінка, що
42
містить «зміст», на ній також номер не ставиться, а наступна сторінка має вже номер 3 і далі
по порядку. Порядковий номер сторінки розміщується посередині верхнього поля сторінки.
На сторінці із змістом роботи позначаються сторінки, на яких розпочинаються
розділи чи підрозділи, а їхні заголовки чи підзаголовки мають бути виділені у тексті й
відповідати змісту.
43
Зразок титульного листа
Львівський національний університет імені Івана Франка
Філософський факультет
Кафедра історії філософії
НАЗВА РОБОТИ
Курсова робота
Студент-виконавець:
_______________________
(прізвище, імʼя, по батькові)
_______________________
(курс, група)
Роботу захищено Науковий керівник:

з оцінкою __________ _____________________
(оцінка за національною шкалою, (прізвище, імʼя, по батькові)
кількість балів,
за шкалою ECTS) ______________________
(науковий ступінь, вчене звання)
«____» ________________________ 2014 р.
ЛЬВІВ-2014
44
ЗРАЗОК ЗМІСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1. НАЗВА РОЗДІЛУ ………………6
1.1. Назва підрозділу.....................................
1.2. ............................................................
РОЗДІЛ 2. .................................................
2.1. .............................................................
2.2. .............................................................
РОЗДІЛ 3. ................................................
3.1. .............................................................
3.2. .............................................................
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ
ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

1. Підготовчий етап
 Вибір теми та її обґрунтування;
 Обʼєкт дослідження;
 Предмет дослідження;
 Мета дослідження;
 Завдання дослідження;
 Підбір літератури з теми дослідження;
 Складання попереднього плану роботи й узгодження його з керівником.
Вибір теми
З переліку тем, запропонованих кафедрою, студент обирає ту, яка найповніше відповідає
його навчально-науковим інтересам і схильностям. Студент може й сам запропонувати тему
курсової роботи відповідно до своїх наукових інтересів. Тематика курсових робіт
затверджується на засіданні кафедри історії філософії.
Обʼєкт дослідження – сукупність відношень різних аспектів теорії й практики науки, яка
слугує джерелом необхідної для дослідження інформації. Визначення обʼєкта дослідження
покликане зорієнтувати дослідника на виявлення місця й значення предмета дослідження в
більш широкому понятті, яким є обʼєкт дослідження. Обʼєкт дослідження у курсовій роботі –
це та область об’єктивно існуючого наукового знання, у рамках якої знаходиться те, що буде
осмислюватися (досліджуватися), тобто предмет дослідження.
Предмет дослідження – це тільки ті суттєві звʼязки та відношення, які підлягають
безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного
дослідження. Таким чином, предмет дослідження є більш вузьким поняттям, ніж обʼєкт.
Інакше кажучи, обʼєктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому
45
обʼєкті має наукове пояснення. У одному об’єкті може бути виділена достатньо велика
кількість предметів дослідження (предмет дослідження повинен відповідати його темі).
Мета дослідження – повʼязана з обʼєктом і предметом дослідження, а також з його
кінцевим результатом і щляхом його досягнення. Кінцевий результат дослідження
передбачає вирішення студентами проблемної ситуації, яка відображає суперечність між
типовим станом обʼєкта дослідження в реальній практиці й вимогами суспільства до його
більш ефективного функціонування. Цей результат відображає очікуваний від виконання
позитивний ефект, який формулюється двоступенево: перша частина – у вигляді суспільної
користі; друга – у вигляді конкретної користі, віднесеної до основного предмета
дослідження. Мета дослідження – це формулювання тієї кінцевої цілі (або цілей), яку автор
дослідження бажає досягти (мета роботи переплітається з її назвою і повинна чітко
вказувати, що саме розв’язується в курсовій роботі).
Завдання дослідження – це ті завдання, за допомогою яких може бути досягнута мета
дослідження, ці завдання розкриваються в підрозділах відповідних розділів курсової роботи.
Завдання дослідження можуть включати: вирішення певних теоретичних питань, які входять
до загальної проблеми дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів,
подальше вдосконалення їх вивчення); усебічне вивчення практики розвʼязання даної
проблеми, виявлення її стану, недоліків і труднощів, їхніх причин; обґрунтування необхідної
системи заходів щодо вирішення даної проблеми.
2. Робота над текстом

 Вивчення та конспектування літератури;
Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними літературними
джерелами з теми курсової роботи. При написанні курсової роботи з історії античної
філософії студент повинен використати: першоджерела античних мислителів; монографічні
праці, наукові публікації, статті, методичну літературу; інформаційні джерела, довідники.
 Виклад тексту курсової роботи;
Проаналізований і систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді
окремих розділів і підрозділів. Кожен розділ висвітлює самостійне питання, а підрозділ (або
параграф) – окрему його частину. Тему має бути розкрито без пропуску логічних ланок,
тому, починаючи працювати над розділом, слід зазначити його головну ідею, а також тезу
кожного підрозділу. Тези необхідно підтверджувати фактами, думками різних авторів.
Думки повинні бути повʼязані між собою логічно, увесь текст повинен підпорядковуватися
головній ідеї.
 Написання вступу до роботи;
Вступ доцільно писати після того, як вже завершено основну частину курсової роботи. У
вступі обґрунтовується актуальність теми, що вивчається; визначається обʼєкт, предмет, мета
і завдання дослідження; розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилось;
розкривається структура роботи, її основний зміст. Якщо студент вирішив не торкатися
деяких аспектів теми, він повинен це зазначити у вступі.
Обовʼязковою частиною вступу є огляд літератури з теми дослідження, в який
включають найбільш цінні, актуальні роботи (10-15 джерел). Огляд має бути
систематизованим аналізом теоретичної, методичної й практичної новизни, значущості,
переваг і недоліків розглядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином: роботи, що
висвітлюють історію розвитку проблеми; теоретичні роботи, повністю присвячені темі; ті
роботи, що розкривають тему частково. В огляді не слід наводити повний бібліографічний
опис публікацій, що аналізуються, достатньо вказати автора і назву, а поруч у дужках
проставити порядковий номер бібліографічного опису цієї роботи у списку літератури.
Закінчити огляд треба коротким висновком про міру висвітлення в літературі основних
аспектів теми.
 Написання висновків.
Головна мета висновків – підведення підсумків виконаної роботи. Висновки подаються у
вигляді окремих лаконічних положень. Дуже важливо, щоб висновки відповідали
46
поставленим завданням. Основна вимога до заключної частини (висновків) – не повторювати
зміст вступу, основної частини і висновків, зроблених у розділах.
3. Етап оформлення роботи
 Складання списку використаної літератури;
Список використаної літератури і джерел має містити бібліографічний опис джерел,
використаних студентом під час роботи над темою курсової роботи. Укладаючи його,
необхідно дотримуватися вимог державного стандарту. Кожен бібліографічний опис треба
починати з нового рядка, літературу слід розташувати в алфавітному порядку авторів і назв
праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземною. Бібліографічні описи у
Списку використаної літератури повинні мати порядкову нумерацію. У тексті роботи слід
давати посилання на номери списку у квадратних дужках. Якщо необхідно вказати номер
сторінки, її ставлять через кому після номеру видання. Посилання на літературу в тексті
подаються за таким зразком: [7, с.123], де 7– номер джерела за списком, 123 – сторінка.
Посилання на декілька джерел одночасно подаються таким чином: [1; 4; 8] або [2, с.32; 9,
с.48; 11, с.257].
 Літературне оформлення і редагування тексту;
У курсовій роботі слід прагнути дотримуватись прийнятої термінології. Не рекомендується
вживати штампи, вести виклад від першої особи: «На мою думку», «Ми отримуємо». При
згадуванні в тексті прізвищ (учених-дослідників), їхні ініціали ставляться перед прізвищем.
Розділи і підрозділи прийнято нумерувати арабськими цифрами.
4. Підготовка до захисту і захист курсової роботи
Процедура захисту включає доповідь студента про зміст роботи. Доповідь студенту
необхідно підготувати заздалегідь у формі виступу, в якому доцільно висвітлити такі
важливі питання: актуальність теми дослідження; мета, завдання, обʼєкт, предмет
дослідження; що вдалося встановити, виявити; якими методами це досягнуто; з якими
труднощами довелося зіткнутися у процесі дослідження. У виступі студент має також
відповісти на основні зауваження наукового керівника. Доповідь студента не повинна
продовжуватися більше 10-12 хвилин.
ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ З ІСТОРІЇ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ І КУРСУ ФІЛОСОФСЬКОГО ФАКУЛЬТЕТУ
(СПЕЦІАЛЬНІСТЬ «ФІЛОСОФІЯ»)
1. Філософські підвалини у творчості Гомера та Гесіода.

2. Культурно-історичні передумови виникнення філософії в античному світі.
3. Від міфу до логосу. Становлення старогрецької філософії.
4. Платон про заняття філософією.
5. Справедливість як поняття етики та політики в античній культурі.
6. Філософські засади античної медицини.
7. Уявлення про час і простір у філософії досократиків.
8. Морально-етичні рефлексії «Семи мудреців» і їх вплив на формування етико-
філософських ідей в античному світі.
9. Онтологічна проблематика у досократівській філософії.
10. Грецька натурфілософія як перша історична форма філософії природи.
11. Проблема першопочатку (архе) у грецькій філософії.
12. Поняття «космос» у грецькій філософії.
13. Ідея міри та гармонії у філософії піфагорейців.
14. Формування та розвиток гносеологічних ідей у досократівській філософії.
15. Елейська концепція буття.
16. Вчення про безперервне та нескінченне у творчості Зенона.
17. Атомістична теорія матерії Демокріта і її вплив на подальший розвиток наукового
пізнання.
18. Філософія софістів як культурологічний феномен античного світу.
47
19. Вчення про логос у творчості Піфагора.
20. Діалектика Геракліта.
21. Пайдея: античне виховання і особистість.
22. Уявлення Піфагора про гармонію світу як гармонію чисел.
23. Розвиток ідей Сократа в філософії Платона.
24. «Сократичний поворот» у філософії.
25. Діалектичний метод Сократа і його мета.
26. Проблема людини в сократичних школах.
27. Особливості ідеалізму Платона.
28. Ідеальна держава Платона та її історичні форми (діалоги «Політик» та «Закони»).
29. Формування вчення про ідеї в діалогах Платона («Гіппій Великий» і «Протагор»).
30. Людина як мікрокосм у філософії Платона (діалоги «Федон» і «Федр»).
31. Соціально-політичні погляди Платона і Арістотеля: порівняльний аналіз.
32. Арістотелівська концепція «теоретичної» («першої») філософії у «Метафізиці».
33. Філософія природи Арістотеля і її головні наукові засади (трактат «Фізика»).
34. Філософська думка елліністичної доби у контексті попереднього розвитку грецької
філософії.
35. Розвиток проблеми людини в елліністичну епоху.
36. Поняття щастя в етичних вченнях епохи еллінізму.
37. «Сад» Епікура і його нові ідеї.
38. Етичне вчення стоїцизму.
39. Порівняльний аналіз ідей Платона і неоплатонізму.
40. Генеза і структура плотінівської філософської системи.
41. Роль і значення неопіфагореїзму в елліністичній філософії.
48
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ
ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Семінар є видом навчального заняття, яке відбувається у складі академічної групи.
Форми його проведення – дискусія, доповідь та обговорення. На семінарському занятті з
історії філософії викладач організовує обговорення питань з визначених у робочій
навчальній програмі тем, обов’язково підсумовуючи обговорення теми та оцінюючи участь у
ньому студентів. Участь у семінарських заняттях враховують під час виставлення
підсумкової оцінки з історії філософії.
На семінарах студенти вчаться самостійно працювати з книгою, бути вимогливими до
своєї відповіді й до відповіді товариша. Семінарське заняття вимагає не механічного
запам’ятовування, а свідомого засвоювання, активної пізнавальної діяльності всіх студентів.
Семінарові більше, ніж лекції, властиві ідейно-виховна й логіко-методологічна
функції. Особливість філософського семінару в тому, що він є не лише формою закріплення
знань, здобутих у процесі вивчення історії філософії, а й школою творчої самостійності
студентів, у якій формується методологія наукового пошуку, удосконалюється культура
мислення. Безперечно, що в процесі дискусії, обміну думками відшліфовується мислення
майбутнього фахівця. Дискусія є дуже важливим елементом семінару, оскільки сприяє
інтелектуальному напруженню, активності студентів, привчає їх мислити розкуто, вільно,
творчо. Участь у дискусії, прагнення переконувати один одного будуть, можливо, першою
серйозною спробою застосувати на практиці знання, здобуті на лекціях, із підручників та
першоджерел. Дискусія на семінарі цінна також тим, що привчає студента до спілкування з
аудиторією, адже виховувати в собі полемічну культуру – завдання кожного інтелігента.
Щоб підготувати відповіді на запитання семінару, потрібно використати лекції,
підручники, першоджерела, додаткову літературу. Вибрати матеріал з декількох джерел,
вибудувати відповідь логічно як завершений вислів, аргументувати її, наводити приклади.
Це вимагає складніших умінь: аналізувати, систематизувати, узагальнювати вивчений
матеріал.
Одним із найдоступніших засобів активізації розумової діяльності студентів є
проблемне запитання. До кожної теми семінарського заняття викладач формує пакет
запитань, які можна поділити на кілька типів: проблемні запитання, що узагальнюють знання
студентів у сфері інших дисциплін; запитання, метою яких є повне засвоєння основних
філософських понять і їхніх співвідношень; запитання, у яких передбачено зв’язок
філософських знань з прак тикою аналізу дійсності.
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО УЧАСНИКІВ

СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ:
 обов’язково прочитати текст першоджерела та рекомендовану додаткову літературу;
 підготуватися до виступу з кожного питання плану семінарського заняття;
 підготувати відповіді на запитання, наведені під кожним із пунктів плану заняття;
 рекомендовано виступати не з місця, а перед усією аудиторією;
 викладати думки своїми словами, а не завченими фразами, формулюваннями;
 будувати виступ згідно з планом, користуючись конспектом лише в разі цитування
першоджерел;
 враховувати, що кожен виступ має складатися з трьох частин: вступу, основної
частини і висновку;
 вільно триматися перед аудиторією, грамотно і переконливо говорити;
 кожен студент бере участь в обговоренні всіх питань семінару;
 після відповіді товариша вміти прокоментувати основне положення проблеми, задати
йому додаткове запитання;
49
 формулювання своєї позиції розпочинати словами «я стверджую, що...», «я вважаю,
що» , «моя позиція з цього питання така»;
 для підтвердження або ж спростування тієї чи іншої тези наводити аргументи (цитати
з тексту першоджерела, або думки, істинність яких обґрунтована).
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ВІДПОВІДІ СТУДЕНТА

НА СЕМІНАРСЬКОМУ ЗАНЯТТІ
(за п’ятибальною шкалою)
5 балів – вичерпна відповідь на питання семінарського заняття. Студент відповідає логічно,
послідовно, систематично. Відповідь свідчить про глибоке знання
матеріалу. Студент опанував основну й додаткову літературу з теми,
рекомендованої планом семінарського заняття. Доповідає впевнено, творчо, у
доповіді виявляє науковий підхід, не підглядає у конспект, доцільно використовує
терміни, правильно пояснюючи їх. Правильно відповідає на більшість питань
викладача та учасників семінарського заняття.
4 бали – студент виявляє досить повні знання матеріалу, не припускається у своїй відповіді
суттєвих неточностей, засвоїв основну літературу, рекомендовану планом. Дає
відповіді на питання викладача та учасників семінарського заняття. Доволі часто під
час відповіді користується конспектом.
3 бали – студент виявляє знання матеріалу в обсязі, достатньому для подальшого навчання і
роботи за спеціальністю. Доповідач сильно «прикутий» до конспекту,
припускається помилок. Матеріал не повно розкриває проблему. Відповідає на
поставлені запитання з помилками, однак спроможний зі сторонньою допомогою
виправити їх.
2 бали – відповіді немає або вона абсолютно не розкриває сутності питання.
7. РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЩО ПРИСВОЮЮТЬ СТУДЕНТАМ
У процесі вивчення дисципліни «Історія античної філософії» знання студентів

оцінюються за 100-бальною шкалою (50 балів поточна успішність + 50 балів успішність на
іспиті) з таким переведенням у державну оцінку:
Оцінка ECTS та Кількість балів Оцінка за традиційною

визначення від 1 до 100 п’ятибальною системою
А – відмінно 90-100 Відмінно (зараховано) 5
В – дуже добре 81-89 Добре (зараховано) 4
С – добре 71-80 Добре (зараховано) 4
D – задовільно 61-70 Задовільно (зараховано) 3
Е – достатньо 51-60 Задовільно (зараховано) 3
(задовольняє
мінімальні критерії)
FX - незадовільно 25-50 Незадовільно 2
(незараховано)
F – незадовільно 0-24 Незадовільно 2
(потрібна додаткова (незараховано)
робота)
50
При вивченні дисципліни «Історія античної філософії» бали розподіляються наступним
чином:
Поточне тестування та самостійна робота за модуль 1.
Змістовий модуль Змістовий модуль
№1 №2
Т1 Т2 Т3 Т4 Т5 Т6 Т7 Т8 Т9 Т10 Т11
2,5 2,5 3 3 3 3 3 3 3 3 3
Поточне тестування та самостійна робота за Сумарна Бали за Сума

модуль 2. кількість іспит балів
балів за
Змістовий Змістовий модуль № 4 поточну
модуль успішність
№3
Т12 Т13 Т14 Т15 Т16 Т17 50 50 100
3 3 3 3 3 3
де Т1, Т2 ... Т17 – теми змістових модулів;
2,5 та 3 – максимальна кількість балів за кожну тему, яка виставляється на підставі

усного та письмового опитування студентів під час семінарських занять. В результаті
успішного навчання студент протягом двох семестрів в сумі може набрати 50 балів за
поточну успішність.
50 балів - максимальна кількість балів за відповідь під час усного іспиту.
Підсумковою формою семестрового контролю у 2 семестрі з дисципліни «Історія

античної філософії» є усний іспит (оцінюється максимально 50 балів), який дасть змогу
оцінити системне засвоєння навчального матеріалу студентами. Питання на іспит складено
відповідно до тем робочої навчальної програми курсу «Історія античної філософії» для
студентів філософського факультету (спеціальність «філософія»), а також тем,
запропонованих на самостійне опрацювання. Екзаменаційний білет складається з трьох
питань, на які після підготовки студент відповідає усно.
Оцінювання знань студента, виявлених на іспиті ґрунтується на таких критеріях:
«відмінно» – виставляється, якщо: студент у повному обсязі володіє
матеріалом навчального курсу; вільно і логічно-аргументовано
висвітлює навчальну проблему; бачить місце питання, яке
розглядається в контексті історії філософії та загальної структури
філософського знання; при відповіді на питання посилається на
рекомендовану програмою курсу додаткову літературу; вміє
показати методологічне значення філософських теорій, вчень і
51
концепцій для вибору шляхів вирішення конкретних науково-
природничих або соціально-політичних проблем;
«добре» – виставляється, якщо: студент володіє фактичним матеріалом

курсу але припускається окремих, несуттєвих помилок; висновки
і узагальнення зроблені ним не є вичерпними; відсутні посилання
на додаткову літературу; практичне застосування теоретичних
знань є нечітким;
«задовільно» – виставляється, якщо: студент в основному володіє фактичним

матеріалом курсу, але в окремих аспектах питань припускається
суттєвих помилок; не в змозі самостійно висновувати,
узагальнювати, поєднувати теоретичні знання з практикою;
виклад матеріалу утруднений, неповною мірою використовується
категоріальний апарат навчальної дисципліни;
«незадовільно» – виставляється, якщо: студент не володіє матеріалом курсу

«Історія античної філософії» і не орієнтується в його
проблематиці; при спробі викладу матеріалу припускається
грубих помилок; не може самостійно зробити висновки та
узагальнення; не прослідковує зв’язку аналізованих проблем з
практикою.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ІСТОРІЇ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ
1. Предмет і завдання історії філософії як науки.

2. Філософія як самосвідомість історичної епохи.
3. Обʼєкт історико-філософської рефлексії.
4. Філософські школи і напрямки античної філософії.
5. Філософія в системі людської культури.
6. Методика історико-філософського дослідження.
7. Релігія і міфологія як фактори виникнення філософії.
8. Староіндійська філософія. Головні фактори виникнення і формування
староіндійської філософії. Філософські школи і напрямки.
9. Старокитайська філософія. Історичні передумови становлення і розвитку давньої
китайської філософії. Головні філософські школи стародавнього Китаю.
10. Філософія Конфуція і її історичне значення.
11. Культурно-історичні передумови виникнення та розвитку старогрецької філософії.
12. Економічне та політичне життя Еллади. Релігійні та міфологічні фактори.
13. Космогонія і теогонія Гесіода.
14. Історичні джерела античної філософії. Історики античної філософії.
15. Роль і місце інтерпретації в історико-філософському дослідженні. Робота з
філософським текстом і її наукове значення. Поняття герменевтики.
16. Антична натурфілософія і її філософсько-науковий зміст. Представники
натурфілософії.
17. Антична діалектика і її головні засади.
18. Проблема космосу в античній філософії.
19. Ідея міри і гармонії в античній філософії.
20. Вчення про логос в античній філософії і його значення.
52
21. Філософія Фалеса і її головні проблеми.
22. Філософія Анаксімандра. Проблема першопочатку. Походження життя. Етичний
елемент у філософії Анаксімандра.
23. Філософія Анаксімена. Проблема першопочатку. Космогонія. Історичне значення
іонійської натурфілософії.
24. Філософія Геракліта. Головні принципи діалектики. Проблема першопочатку.
Вчення про логос. Гносеологічна проблематика. Етичне вчення Геракліта.
Історична оцінка філософії Геракліта.
25. Італійська філософія. Джерела піфагореїзму. Особа Піфагора. Піфагорейський
союз. Піфагорейський спосіб життя. Вчення Піфагора про число. Дуалізм буття.
26. Ідея міри і гармонії у філософії Піфагора. Космос і його будова. Астрономічні ідеї
піфагорейців. Вчення про душу. Метемпсихоз. Етика піфагорейців. Теорія
пізнання. Значення піфагореїзму.
27. Елейська філософія. Передумови її виникнення. Філософія Ксенофана. Проблема
походження релігії.Теологічний монізм Ксенофана. Онтологія. Гносеологія.
28. Філософія Зенона з Елеї. Формування поглядів Зенона. Апорії Зенона і їх
функціональне навантаження. Субʼєктивна діалектика. Формування логічної
проблематики. Історичне значення філософії елеатів.
29. Філософія Парменіда.
30. Філософія Анаксагора. Життя і діяльність. Вчення про гомеомерії. Вчення про
світовий розум (Нус). Походження життя. Теорія пізнання і її головний принцип.
Значення філософії Анаксагора.
31. Значення античного атомізму для розвитку філософії і природознавства.
32. Античний атомізм. Історичні джерела атомізму. Життя і творча спадщина
Демокріта. Атомістична теорія матерії. Космогонія і космологія.
33. Вчення Демокріта про необхідність. Макрокосм і мікрокосм. Гносеологія
Демокріта. «Первинні» і «вторинні» якості. Теорія відчуттів. Проблема істини.
Етико-соціальні погляди. Значення античного атомізму.
34. Софістика як явище культури і філософський напрямок.
35. Антична софістика. Загальна характеристика софістичної філософської
проблематики. Філософія Протагора. Філософія Горгія. Сенсуалізм, релятивізм.
36. Філософія Сократа. Попередники. Особа Сократа. Предмет філософії згідно із
Сократом. Філософський метод Сократа і його складові. Вчення про індукцію.
Етичне вчення Сократа. Значення філософії Сократа.
37. Сократичні школи і їх загальна характеристика (мегарська, кінійська, кіренайська).
38. Філософія Платона. Творча спадщина. Платон і Сократ. Академія Платона.
Головні принципи філософії Платона. Вчення про ідеї (діалоги Гіппій Великий і
Протагор).
39. Вчення Платона про державу і суспільство (трактати «Держава», «Закон»).
Проблема виникнення держави. Ідеальна держава та її організація, форми
правління. Соціальний смисл утопії Платона.
40. Теорія пізнання Платона. Постановка проблеми про природу знання і критика
сенсуалізму в діалозі «Теетет». Пізнання як пригадування (анамнезіс). Пізнання
ідей і діалектичний метод.
41. Етичне вчення Платона і його значення. Проблема смислу людського життя в
трактатах «Федон» і «Теетет». Вчення про доброчинності і їх види. Ідеал
абсолютного добра. Етичний ідеал у філософії Платона.
42. Вчення Платона про людину (діалог «Федон»).
43. Естетика Платона і її історична оцінка.
44. Філософія Арістотеля. Творча спадщина. Арістотель і Платон. Лікей. Концепція
«першої» філософії у «Метафізиці». Вчення про чотири причини (принципи)
буття.
53
45. Фзика (філософія природи) Арістотеля (трактат «Фізика»). Вчення про рух,
простір і час. Вчення про першодвигун. Космологічні і деї Арістотеля.
46. Вчення Арістотеля про суспільство і державу (трактат «Політика»). Проблема
виникнення суспільства і держави. Форми державного правління і їх
характеристики.
47. Проблеми гносеології і діалектика Арістотеля (трактати «Метафізика», «Топіка»,
«Про душу»). Вчення про метод. Філософський сенсуалізм. Класифікація наук.
48. Концепція Арістотеля про Розум-першорушій як космічний принцип.
49. Вчення Арістотеля про категорії.
50. Етичне вчення Арістотеля (трактати «Етика Нікомаха», «Етика Евдема»). Вчення
про чесноти та їх види. Смисл людського буття. Етичний ідеал.
51. Естетичне вчення Арістотеля і його історична оцінка.
52. Арістотелівське вчення про матерію і форму, можливість і дійсність.
53. Епікур і епікуреїзм. Предмет філософії. Теорія пізнання. Етичне вчення.
54. Філософія Лукреція Кара.
55. Античний скептицизм і його представники.
56. Еклектизм як напрямок античної філософії.
57. Філософія стоїків. Предмет філософії. Логічне вчення. Фізика. Ідеал стоїчного
мудреця.
58. Філософія неоплатонізму. Плотін і його філософська спадщина.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З КУРСУ

«ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ»

В.І.Ярошовця. – К., 2002.
4. Хамар У.В. Історія філософії: Курс лекцій. – Львів: Ініціатива, 2008. – С.3-53.
5. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, религия. – М.,
1980.
7. Радхакришнан С. Индийская философия: пер. с англ. – СПб., 1994.
8. Древнекитайская философия. Нач. период. (Подгот. текстов, вступит. статья и
коммент. В.В.Бродова.) Изд. 2-е. – М.: Мысль, 1972. - 271 с.
М.: Прогресс, 1989. – 552 с.
17. Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты). Сост. Аветисьян А.А.
Киев, 1972. С.5-51.
19. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. С.3-26.
20. Кессиди Ф.Х. Философские и эстетические взгляды Гераклита Эфесского. М., 1963.
54
23. Басов Р.А. История греческой философии. От Фалеса до Аристотеля. М., 2002. С. 79-
113.
8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО
КУРСУ «ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ»
БАЗОВА
8. Античные философы (свидетельства, фрагменты и тексты). Сост. Аветисьян А.А.
Киев, 1972. С.5-51.
10. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. С.3-26.
12. Басов Р.А. История греческой философии. От Фалеса до Аристотеля. М., 2002. С. 79-
113.
55
ДОПОМІЖНА

В.І.Ярошовця. – К., 2002.
4. Хамар У.В. Історія філософії: Курс лекцій. – Львів: Ініціатива, 2008. – С.3-53.
5. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: Философия, наука, религия. – М.,
1980.
7. Радхакришнан С. Индийская философия: пер. с англ. – СПб., 1994.
8. Древнекитайская философия. Нач. период. (Подгот. текстов, вступит. статья и
коммент. В.В.Бродова.) Изд. 2-е. – М.: Мысль, 1972. - 271 с.
М.: Прогресс, 1989. – 552 с.
21. Ehrlich W. Philosophie der Geschichte der Philosophie. - Tubingen, 1965.
22. Gueroult M. Philosophie de I “histoire de la philosophie”. Paris, 1970.
23. Barth H. Von Anfangen der griechischen Philosophie. Basel, 1944.
24. Legowisz I. Historia filozofii starozytnej Grecii i Rzymu. Warzawa, 1973. S. 19-31, 43-59.
25. Brunschvieg L. La role du pythagoreisme dans I’evolution des idees. Paris, 1967.
26. Philip I.A. Pythagoros and Early Pytagoreanism. Toronto, 1969.
27. Reinhaedt K. Parmenides und die Geschichte der griechischen Philosophie. Bonn, 1916.
28. Toran L. Parmenides A. Text with Translation. Commentary and Critical Essay. Princeton,
1965.
29. Zafiropoulo J. L’Ecol Eleate: Parmenide-Zenon-Melisses. P.1950.
30. Bargrave-Weaver D. The Cosmogony of Anaxagoros. “Phronesis”. 1959, v.4.
31. Ciurnelli d. La filosofia di Anassagora. Padova, 1947.
32. Rolland R. Empedokles von Agrigent und das Zeitalter des Hassen. Leipzig, 1948.
33. Bailey C. The Greek Atomists and Epikurus. Oxford, 1928.
34. Dyraff A. Demokrits studien. Leipzig. 1899.
37. Cherniss H. Aristotles criticism of Presocratic Philosophy. Baltimore,1935.
38. Brun I. Stoicisme. Paris. 1958.
39. Mates B. Stoic Logic. Berley, 1953.
40. Oates W.I. The Stoic and Epicurean Philosophers. N.Y., 1940.
56

прог антич 2016-2

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

прог антич 2016-2

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА

РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

09.00.05. – ІСТОРІЯ АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

напряму підготовки: 6.020301 Філософія

для спеціальності 6.020301Філософія

організації навчального процесу

Розробники: Хамар У.В., кандидат філософських наук,

Робоча програма затверджена

Завідувач кафедрою Пашук А.І.

Схвалено Вченою Радою філософського факультету

1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Галузь знань, Характеристика навчальної

Змістових модулів – 4 1-й

Мета: ознайомити студентів із:

 специфікою філософського світоглядного освоєння людиною

в результаті вивчення даного курсу студент повинен

 основні теоретичні положення філософських концепцій

 критично аналізувати світоглядні концепції;

3.1. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

Назви змістових модулів і тем Кількість годин

Усього у тому числі

Змістовий модуль 1. Специфіка історико-філософського знання та його науковий статус

Тема 1. Предмет і завдання історії філософії як 11 2 2 - - 7

Змістовий модуль 2. Формування старогрецької філософії

Тема 4. Іонійська (мілетська) філософія 11 2 2 - - 7

Тема 6. Італійська філософія. Піфагор і 13 2 4 - - 7

Тема 7. Елейська філософська школа. 14 2 4 - - 8

Тема 8. Молодші філософи природи. 14 2 4 - - 8

Тема 9. Античний атомізм. 15 3 4 - - 8

Тема 10. Софістика. 14 2 4 - - 8

Тема 11. Філософія Сократа. Сократичні 16 4 4 - - 8

Змістовий модуль 3. Класична грецька філософія

Тема 12. Філософія Платона. 19 5 6 - - 8

Тема 13. Філософія Арістотеля . 19 5 6 - - 8

Змістовий модуль 4. Елліністично-римська філософія

Тема 14. Епікуреїзм. 14 2 4 - - 8

Тема 15. Стоїцизм. 15 3 4 - - 8

Тема 16. Скептицизм. 15 3 4 - - 8

Тема 17. Платонізм і неоплатонізм. 17 5 4 8

Усього годин 242 48 64 - - 130

Назви змістових модулів, тем Кількість

3.3. ТЕМИ ТА ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Теми лекцій, план, література Кількість

3.4. СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Теми та плани семінарських занять Кількість

Назви змістових модулів і тем Кількість годин

Усього у тому числі

Змістовий модуль 1. Специфіка історико-філософського знання та його науковий статус

Тема 1. Предмет і завдання історії філософії як 11 2 2 - - 7

Змістовий модуль 2. Формування старогрецької філософії

Тема 4. Іонійська (мілетська) філософія 11 2 2 - - 7

Тема 6. Італійська філософія. Піфагор і 13 2 4 - - 7

Тема 7. Елейська філософська школа. 14 2 4 - - 8

Тема 8. Молодші філософи природи. 14 2 4 - - 8

Тема 9. Античний атомізм. 15 3 4 - - 8

Тема 10. Софістика. 14 2 4 - - 8

Тема 11. Філософія Сократа. Сократичні 16 4 4 - - 8

Змістовий модуль 3. Класична грецька філософія

Тема 12. Філософія Платона. 19 5 6 - - 8

Тема 13. Філософія Арістотеля . 19 5 6 - - 8

Разом змістовий модуль 3 38 10 12 16

Змістовий модуль 4. Елліністично-римська філософія

Тема 14. Епікуреїзм. 14 2 4 - - 8