9363 1411027899 Log Ka Navch Metod Pos Bnik Goncharenko 15 02

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ
П.В. Гончаренко
ЛОГІКА
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»
напряму підготовки «Філософія»
Запоріжжя
2014
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ
П.В. Гончаренко
ЛОГІКА
для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»
напряму підготовки «Філософія»
Затверджено
Вченою радою ЗНУ
Протокол № 6 від 25 лютого 2014 р.
Запоріжжя
2014
УДК 16 (075.8)
ББК Ю4я73
Гончаренко П.В. Логіка: навчально-методичний посібник для студентів

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Філософія». –
Запоріжжя: ЗНУ, 2014. – 116 с.
У посібнику розглядається коло логічних питань і проблем, що

характеризуються як теоретична і практична логіка. Аналізуються питання
практичного застосування логіки, зокрема, при аналізі філософських текстів і
написанні наукових робіт. Особливе значення мають теми, присвячені логіко-
епістемологічним аспектам доведення і спростування. У посібнику поєднується
традиційна тематика з сучасним рівнем логіко-методологічніх досліджень.
Навчально-методичний посібник містить плани лекційних та
семінарських занять, завдання для самостійної роботи студентів,
термінологічний словник, модульні контрольні роботи, індивідуальні завдання,
структурований список рекомендованої літератури курсу «Логіка».
Призначений для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»
напряму підготовки «Філософія».
Рецензент доктор філософських наук, доцент І.Г. Утюж
Відповідальний за випуск доктор філософських наук, професор Л.Д. Кривега

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….…...…4
Змістовий модуль І. Теоретична логіка………………………………………...6
Тема 1. ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ЛОГІКИ………………………………….....…6
Тема 2. СЕМІОТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ЛОГІКИ………………………….....…8
Тема 3. ІМ’Я ТА ПОНЯТТЯ……………………………………………..…...….12
Тема 4. ВІДНОШЕННЯ МІЖ ПОНЯТТЯМИ……………………………..….15
Тема 5. ЛОГІЧНІ ОПЕРАЦІЇ НАД ПОНЯТТЯМИ…………………………..19
Тема 6. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ………………………………………...….…23
Тема 7. ПОНЯТТЯ ПРО СУДЖЕННЯ……………………………….….……..26
Тема 8. ДЕСКРИПТИВНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ…………………..….…..…30
Тема 9. ЛОГІЧНІ СПОЛУЧНИКИ ТА ЇХНЄ ТАБЛИЧНЕ
ВИЗНАЧЕННЯ…………………………………………………………………….34
Тема 10. ЗАКОНИ ЛОГІКИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ…………………………..…36
Тема 11. ВІДНОШЕННЯ МІЖ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ………………...…39
Тема 12. ЛОГІКА МОДАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ………………………43
Тема 13. ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАПИТАНЬ І ВІДПОВІДЕЙ……….……….46
Тема 14. ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕКСТІВ………………50
Змістовий модуль ІІ. Практична логіка…………………………………….….54
Тема 1. БЕЗПОСЕРЕДНІ МІРКУВАННЯ……………………………………...54
Тема 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОСТОГО
КАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ………………………………………..……59
Тема 3. ФІГУРИ ТА МОДУСИ ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО
СИЛОГІЗМУ………………………………………………………………………63
Тема 4. ЕНТИМЕМА………………………………………………………….…..67
Тема 5. ПОЛІСИЛОГІЗМ………………………………………………….……..71
Тема 6. ПРЯМІ ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ………………..…………..…75
Тема 7. НЕПРЯМІ ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ………………….….….…79
Тема 8. ІНДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ…………………………………….…...83
Тема 9. МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРИЧИННИХ ЗВ’ЯЗКІВ………...…87
Тема 10. ПОМИЛКИ В ПРАВДОПОДІБНИХ МІРКУВАННЯХ………...…91
Тема 11. МІРКУВАННЯ ЗА АНАЛОГІЄЮ……………………………………93
Тема 12. ОСНОВИ ДОВЕДЕННЯ І СПРОСТУВАННЯ………………..……96
Тема 13. ПРАВИЛА І ПОМИЛКИ У ДОВЕДЕННІ…………………………100
Тема 14. НАПИСАННЯ НАУКОВОГО ТЕКСТУ……………………...……103
МОДУЛЬНІ КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ……………………………….………107
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ………………………..109
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ………………………………………………..….…...111
ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………..…...114
ВСТУП
У наш час постановка і вирішення завдань наукового пізнання

здійснюються на основі інтеграції неформальних і формальних методів,
інтуїтивних і формалізованих мов. Така інтеграція вимагає звернення до наук
про пізнавальну діяльність, перш за все, про мислення. Особливе місце серед
цих наук займає логіка.
Логічні закономірності мислення складають зміст внутрішніх механізмів
інтелектуальної діяльності. Розвиток інтелекту як здатності фахівців неминуче
спирається на логічні закономірності мислення. Проте, використання подібних
закономірностей може бути як явним (у випадках вивчення і застосування
результатів науки логіки), так і неявним (у випадках використання
накопиченого досвіду). У наш час переважаючим виявляється останнє – неявне
використання логічних закономірностей. Логічні операції, такі як визначення,
класифікація, доведення, спростування тощо, застосовуються кожною людиною
у її розумовій діяльності, зазвичай, неусвідомлено і нерідко з погрішностями,
без чіткого уявлення про усю глибину і складність тих розумових дій, з якими
пов’язаний кожен, навіть самий елементарний акт мислення.
Логічна теорія є своєрідною. Вона вивчає звичайне людське мислення –
те, що може здатися на перший погляд без необхідності ускладненим. До того
ж її основний зміст формулюється на особливій, створеній спеціально для своїх
цілей штучній мові. Звідси виникає складність першого знайомства з логікою:
на звичне і стале потрібно поглянути новими очима і побачити глибину за тим,
що уявлялося само собою зрозумілим.
Подібно до того як вміння говорити існувало задовго до виникнення
науки граматики, так і мистецтво правильно мислити існувало задовго до науки
логіки. Переважна більшість людей і зараз розмірковують, не звертаючись за
допомогою до особливої науки і не розраховуючи на цю допомогу. Деякі
схильні навіть вважати власне мислення природним процесом, що вимагає
аналізу і контролю не більше ніж, скажімо, дихання або ходьба. Зрозуміло, що
це помилка. Знайомство вже з першими темами посібника покаже
необґрунтованість такого надмірного оптимізму відносно наших навичок
правильного мислення, які склалися стихійно.
Проблематика сучасної логіки є складною і різноманітною, тому багато
що залишилося за межами навчально-методичного посібника, а приклади, що
використовуються у посібнику, пов’язані, як правило, із звичайною діяльністю
мислення. Деякі з них побудовані на матеріалі художньої літератури та історії
науки. Ці приклади покликані не лише оживити виклад матеріалу, але і наочно
продемонструвати, що логічна культура – це не лише предмет спеціальних
роздумів, але і те, з чим постійно стикається кожен. Крім того, приклади
дозволяють показати, що реальне мислення не зводиться просто до логічної
послідовності. У процесі рішення виникаючих завдань важливим виявляється,
як правило, все: послідовність, інтуїція, емоції, образне бачення світу тощо.
Сенс і значення вивчення основних розділів логіки видатні педагоги і
представники цієї науки завжди вбачали у практичному оволодінні засобами і
4
методами логічного аналізу і доведення, у розвитку вмінь і навичок строгого і
несуперечливого мислення, на що спрямований і наш навчально-методичний
посібник.
Основна мета курсу полягає у формуванні студентами власної культури
мислення на основі логіки, орієнтуванні у логіці розумової діяльності та
основах методології наукової роботи.
Основні завдання курсу полягають у тому, щоб дати загальне, доступне
уявлення про закони нашого мислення і про науку, що їх вивчає, показати
логічний аналіз у дії, у застосуванні до змістовно цікавих проблем, які
зустрічаються у повсякденному житті та науковій роботі.
У результаті вивчення курсу «Логіка» студенти повинні
знати:
- розумові проблемні ситуації логіки і методології правильного мислення;
- основні формально-логічні операції;
- визначення основних понять;
- шляхи від інтуїтивного вміння оперувати судженнями і поняттями,
термінами і висловлюваннями до свідомого застосування логічних правил і
законів;
- засоби аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, обмеження,
встановлення причинно-наслідкових зв’язків у міркуваннях;
- методи побудови правильних умовиводів при доведенні і спростуванні;
- особливості та різновиди логічних помилок в усній та письмовій мові,
правильні шляхи спростування цих помилок;
- логічні принципи у дії при рішенні змістовних проблем, зокрема у
діяльності повсякденного спілкування та написанні наукової роботи;
вміти:
- правильно мислити за допомогою наукових понять і термінів;
- запобігати помилковим судженням і умовиводам;
- забезпечувати правильність побудови думок, уміння логічно і
аргументовано доводити істину або спростовувати хибні положення;
- знаходити можливості логічного мислення у практичній діяльності;
- користуватися отриманими знаннями з курсу логіки для засвоєння
різних навчальних дисциплін та наукової роботи студентів.
Навчально-методичні матеріали з курсу логіки забезпечують самостійне
вивчення дисципліни під керівництвом викладача.
5
Змістовий модуль І. Теоретична логіка
Тема № 1
ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ЛОГІКИ
План
1. Визначення логіки.
2. Міркування та його структура.
3. Правильні та неправильні міркування.
4. Логічна форма міркування.
Методичні вказівки
Історія логіки налічує приблизно 2,5 тисячі років та поділяється на два
етапи: традиційний (ІV ст. до н.е. – перша половина ХІХ ст.) та сучасний (друга
половина ХІХ ст. – до нашого часу). Відповідно до цих етапів говорять про
традиційну та сучасну логіки. Засновником традиційної логіки вважається
Аристотель, сучасної логіки – Готфрід Ляйбніц.
Незалежно від того, про яку логіку йдеться, вона вивчає три форми
мислення – поняття, судження та умовиводи. Тобто, будь-яке міркування
складається з цих трьох форм або двох компонентів: засновків (висловлювань, в
яких міститься вихідне, відоме знання) та висновку (висловлювання, в якому
міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків).
Міркування поділяють на правильні, у яких дотримуються всіх правил та
законів логіки, та неправильні, у яких припускаються логічних помилок
внаслідок порушення правил або законів логіки.
Такі порушення пов’язують з логічними помилками, які поділяють на
паралогізми та софізми. При цьому, правильність міркування ще не означає
істинності його засновків та висновку. Взагалі логіка не займається
визначенням істинності та хибності засновків та висновків міркувань. Проте у
логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно і при цьому
воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди
буде безумовно істинним. У інших випадках істинність висновку не може бути
гарантована.
Логіку як науку цікавить не просто міркування, а його логічна форма
(схема). Побудова моделі, у якій змістовним міркуванням відповідають їхні
формальні аналоги, у логіці називається формалізацією. Компонентами логічної
форми є логічні та нелогічні терміни.
Логічні терміни у природній мові виражають за допомогою таких слів та
словосполучень: «будь-який», «деякий», «є», «не», «якщо..., тоді...», «...і...»,
«...або...» тощо.
У нелогічних термінах фіксують певну інформацію, про яку йдеться у
виразі. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі речення.
Зміст міркування виражається у нелогічних термінах. У зв’язку з цим
поняття логічної форми уточнюють таким чином: логічна форма міркування –
6
це його структура, яку виявляють у результаті абстрагування від значень
нелогічних термінів.
Приклад. Розглянемо висловлювання: «Якщо я підготуюся до іспиту, то
складу його як годиться». Цей вираз містить один логічний термін: «якщо...,
то...» і складається з двох простих висловлювань:
1. Я підготуюся до іспиту – р;
2. Я складу іспит як годиться – q.
Логічна форма виразу: Якщо р, то q.
Для того, щоб з’ясувати логічну форму міркування, необхідно:
1. З’ясувати засновки та висновок міркування. Якщо міркування подане
не у повному вигляді, то відновити його.
2. Визначити логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку
міркування.
3. Замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та
висновку міркування, і позначити їх певними символами.
4. Виразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.
Завдання для самоконтролю

1. Відновіть міркування у повному обсязі, тобто з’ясуйте всі його
засновки та висновок: «Якщо є причина, то є наслідок. Але причини немає».
2. Визначте логічну форму наведеного висловлювання: «Якщо б у цьому
світі не було б зла, людина ніколи б не міркувала про божество» (П. Гольбах).
3. Визначте логічну форму наведеного міркування: «Той, хто все
заперечує, нічому не вірить; хто нічому не вірить, знаходиться у протиріччі сам
із собою, оскільки він вірить у припущення, що все неймовірно; хто
знаходиться у протиріччі сам із собою, той мислить нелогічно. Отже, хто все
заперечує, той мислить нелогічно».
Література
Основна:
1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій: [Частина книги:
Розділ 1. Логіка як наука. Тема 1. Предмет логіки] / І.В. Богдановський,
О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 3-9.
2. Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для
студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга перша.
Традиційна логіка. Розділ І. Предмет логіки]. – К.: Центр учбової літератури,
2008. – С. 13-41.
3. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод: [Частина
книги: Глава І. Предмет логики] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь:
Социум, 2010. – С. 29-58.
4. Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза: [Частина книги: Глава 1.
Теоретическая логика: круг проблем. 1.2. Методологическое значение
теоретической логики]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 18-26.
Додаткова:
7
1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть I. Истоки
логики]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 10-41.
2. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика: Учеб. для студ. высш. учеб.
заведений: [Частина книги: Глава I. Предмет и значение логики]. – М.:
ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 9-42.
3. Зиновьев А.А. Основы логической теории научных знаний: [Частина
книги: Глава 1. Логическая теория научных знаний] / Вст. статья
В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 5-13.
4. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава I.
Логика как наука] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект,
2008. – С. 10-30.
5. Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних
закладів: [Частина книги: Розділ 1. Предмет і значення формальної логіки] /
В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 5-26.
Словник-мінімум
Логіка – наука про правила міркування і ті форми, у яких воно
здійснюється.
Логічна форма міркування – спосіб зв’язку висловлювань, які входять
до його складу. Для її виявлення в логіці створюють штучні мови, які отримали
назву формалізованих мов.
Міркування – розумовий процес, у ході якого на підставі наявних,
відомих знань отримують нове знання.
Парадокси – вид логічних помилок, коли, починаючи з інтуїтивно
очевидних суджень і керуючись правильними засобами логіки, ми в результаті
отримаємо логічну суперечність (виявляється, що разом істинними є певне
судження (А) і його заперечення (не А).
Паралогізми – логічні помилки, яких припускаються у міркуваннях
ненавмисно (через незнання).
Софізми – логічні помилки, яких припускаються у міркуваннях
навмисно, з метою обґрунтування неправдивого твердження, введення в оману
співрозмовника тощо.
Формалізована мова – спеціальна штучна мова, в якій вирази природної
мови замінюють на спеціальні символи, за якими закріплюють певні значення.
Міркування за такого підходу перетворюється на ланцюжок знаків,
побудований за строгими правилами.
Тема № 2
СЕМІОТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ЛОГІКИ
План
1. Поняття про знак. Види знаків.
2. Семіотика як наука про знаки.
3. Структура знакового процесу.
4. Виміри знакового процесу.
8
5. Рівні знакового процесу.
Будь-яке міркування можна подати як ланцюжок знаків. Розрізняють три
види знаків: іконічні знаки (знаки-копії), знаки-символи та знаки-індекси.
Крім того, усі знаки поділяють на мовні та немовні. У зв’язку з тим, що
міркування зазвичай виражають за допомогою мови (природної або штучної), у
логіці досліджують тільки мовні знаки, інші види знаків до сфери її вивчення не
потрапляють.
Засновником науки про знаки (семіотики) вважається швейцарський
лінгвіст Фердинанд де Соссюр та американські філософи Чарльз Пірс та Чарльз
Морріс. Семіотика на сучасному етапі її розвитку є міждисциплінарною
наукою. Будь-яке явище або процес, розглянуті з точки зору їхнього знакового
втілення, можуть стати предметом аналізу цієї науки. У наш час проводять
дослідження в рамках дескриптивної семіотики, яка вивчає конкретні знакові
системи (зокрема, правова семіотика, семіотика медицини, семіотика кіно
тощо) та теоретичної семіотики, яка вивчає найзагальніші властивості та
відношення, притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їхнього
матеріального втілення. До складу теоретичної семіотики відносять логічну
семіотику, яка має справу з аналізом природних та штучних мов у різних
аспектах їхнього функціонування.
Будь-який вид семіотики вивчає знакові процеси, у яких щось функціонує
як знак. Структура знакового процесу складається із: знакового засобу (того,
що є знаком), значення (того, на що вказує знак), інтерпретатора (того, хто
сприймає знак) та інтерпретантів (дій, поведінки, реакції того, хто сприймає
знак).
Для того, щоб визначити структуру знакового процесу, необхідно
з’ясувати: 1. Знаковий засіб; 2. Значення; 3. Інтерпретатора; 4. Інтерпретанту.
Приклад. Розглянемо знаковий процес: «По телебаченню показують
рекламу кави».
1. Знаковий засіб – відеоролик реклами кави.
2. Значення – зміст рекламного ролика.
3. Інтерпретатор – глядач.
4. Інтерпретанта – реакція глядача (не звертає уваги, виключає звук,
уважно дивиться тощо).
Головним компонентом знакового процесу є знак. Всі знаки мають
значення, тобто щось позначають. Розрізняють два типи значення знака:
предметне значення (денотат – предмет, позначений знаком) та смислове
значення (сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета,
позначеного цим знаком).
Для того, щоб визначити значення мовного виразу, необхідно:
1. Визначити смислове значення, тобто сукупність суттєвих
характеристик предмета, позначеного цим виразом.
2. Визначити предметне значення, тобто предмет, позначений цим
виразом. Зверніть увагу на те, що предметні значення різноманітні: це може
9
бути окремий предмет, клас предметів, явище, процес, властивості предметів,
відношення між ними тощо.
Приклад. Розглянемо мовний вираз «Євангеліє».
Смисловим значенням цього мовного виразу є такі характеристики, як
«ранньохристиянський твір про життя Ісуса Христа, який християнська церква
вважає священним і який входить до складу Нового Заповіту». Предметним
значенням цього знака є клас, до якого входять Євангеліє від Матвія, Євангеліє
від Марка, Євангеліє від Луки, Євангеліє від Івана.
Знак обов’язково має смислове значення. Проте не кожний знак вказує на
якийсь реально існуючий предмет. Відповідно до трьох зафіксованих
компонентів семіозису (знак, значення, інтерпретатор) розглядають такі
відношення: відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов’язані;
відношення між знаком та його значенням; відношення між знаком та його
інтерпретатором.
Три різновиди відношень між компонентами фіксують відповідно три
виміри знакового процесу: синтаксичний (вимір, який фіксує відношення між
знаками у структурі знакового процесу), семантичний (вимір, який фіксує
відношення між знаком та його значенням у структурі знакового процесу) та
прагматичний (вимір, який фіксує відношення між знаком та його
інтерпретатором у структурі знакового процесу).
Найчастіше у знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі
й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Відповідно до трьох вимірів
семіозису виокремлюють три розділи семіотики як науки: синтактику,
семантику та прагматику. У логічній семіотиці відповідно виокремлюють:
логічний синтаксис, логічну семантику, логічну прагматику.
Крім вимірів розрізняють також рівні знакового процесу.
На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений до
знакового процесу.
На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та
здійснює спробу дослідити його структуру на іншому, більш високому
теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість.
Кожен з них репрезентує різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж
знакового процесу.

1. Проаналізуйте структуру знакового процесу: 1.1. Диктор виголошує
останні новини; 1.2. Депутат виступає на засіданні Верховної Ради;
1.3. Покупець висловлює незадоволення щодо обслуговування директору
магазина; 1.4. Гість вітає ювіляра з днем народження.
2. Визначте предметне та смислове значення наступних мовних виразів:
Прометей; учень; університет; міркування; ссавець; The Beatles; Конституція;
Богдан Хмельницький.
Основна:
10
1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть II. Основы
логики. Глава 3. Знаки и знаковые системы]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 42-56.
Логика как наука. § 4. Логика и язык] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби,
Изд-во Проспект, 2008. – С. 22-26.
Традиційна логіка. Розділ II. Мислення і мова]. – К.: Центр учбової літератури,
2008. – С. 42-50.
Теоретическая логика: круг проблем. 1.3. Культурологическое значение
теоретической логики]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 26-38.
Додаткова:
1. Декомб В. Дополнение к субъекту: Исследование феномена действия
от собственного лица: [Прояснения логические и синтаксические] / Пер. с фр.
М. Голованивской. – М.: Новое литературное обозрение, 2011. – С. 47-128.
2. Деррида Ж. О грамматологии / Пер. с франц., вступит ст. и ком. Н.С.
Автономовой. – М.: Ad Marginem, 2000. – 512 с. – Режим доступу:
http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/derr_gr/
книги: Глава 2. Знаки] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010.
– С. 14-27.
4. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів
та аспірантів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів:
[Частина книги: Розділ 19. Логічна теорія ігор]. – К.: Абрис, 2007. – С. 267-295.
5. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка //
Аналитическая философия: становление и развитие. – М.: Дом
интеллектуальной книги, 2008. – С. 69-89.
6. Кислов А.Г. Смеховые «языковые игры»: подмена правил и эффект
узнавания // Збiрник наукових праць з фiлософiï та фiлологiï «Докса». – Вип. 5.
Логос i праксис смiху. – Одеса, 2004. – С. 107-113.
7. Рузавин Г.И. Методология научного познания: Учеб. пособие для
вузов: [Частина книги: Глава 9. Методы и функции понимания. 9.2. Понимание
как семантическая интерпретация]. – М.: Юнити-Дана, 2012. – С. 169-172.
8. Сидоренко Е.А. Релевантная логика (предпосылки, исчисления,
семантика): [Частина книги: Семантика возможных миров]. – М.: ИФ РАН,
2000. – С. 11-52.
закладів: [Частина книги: Розділ 2. Мова як предмет логічного аналізу] /
Знак – предмет, що виступає у якості носія інформації про інший предмет
та який використовується для її придбання, зберігання, переробки і передачі.
11
Знаки-індекси – знаки, значення яких повністю визначене тим
контекстом, у якому їх застосовують.
Знаки-символи – знаки, які фізично ніяк не пов’язані з предметами, що
їх вони позначають. Їхні значення встановлюють переважно за умовною
згодою. У зв’язку з цим вони набувають статусу умовного позначення та
всезагального правила.
Іконічні знаки – знаки, значення яких повністю визначене тим
предметом, якому вони відповідають.
Прагматика (логічна) – рівень семіотики, на якому враховуються рівень
обізнаності й поведінка інтерпретатора мовних виразів.
Семантика (логічна) – рівень семіотики, на якому враховуються зв’язки,
що існують між мовою і позамовною дійсністю.
Семіотика – наука, яка вивчає знаки та знакові процеси. Семіотика
поділяється на три рівні: синтаксис, семантику і прагматику.
Синтаксис (логічний) – рівень семіотики, на якому мова розглядається як
неінтерпретована знакова система.
Тема № 3
ІМ’Я ТА ПОНЯТТЯ
План
1. Загальна характеристика імені.
2. Принципи відношення іменування.
3. Поняття та його структура.
4. Види понять.
Розуміння імені означає виникнення думки (1) про клас іменованих
предметів (предметне значення – денотат) та (2) про основні ознаки цих
предметів (смислове значення). Оскільки смисл є спосібом, за допомогою якого
ім’я вказує на предмет, саме завдяки смислу ми дізнаємося, які предмети
позначено іменем. З першого погляду здається, що визначити предметне та
смислове значення імені зовсім не важко, хоча насправді це не так. Така
ситуація зумовлена тим, що у процесах мислення та спілкування люди
застосовують імена, які є неточними та неясними. Велика кількість мовних
виразів є одночасно неточними і неясними. З одного боку, неможливо чітко
встановити клас об’єктів, які позначають ці вирази, а з іншого – смислу таких
імен бракує визначеності.
Поняття у природній мові виражається у слові або словосполученні,
інакше кажучи, в імені. Тому у структурі поняття виділяють два компоненти:
предмети, що відображені у понятті, та ознаки, за якими ці предмети
узагальнені у понятті. Наприклад, у понятті «трикутник» узагальнюються усі
трикутники на тій підставі, що кожен з них має властивості замкнутої
геометричної фігури, обмеженої трьома сторонами. Дві вказані характеристики
поняття називаються, відповідно, його обсягом і змістом. Усі узагальнювані
12
предмети складають обсяг, а ознаки, за якими вони узагальнюються, – зміст
поняття. В обсязі поняття виокремлюють елементи обсягу та частини обсягу.
Для того, щоб визначити логічну структуру поняття, необхідно:
1. Визначити зміст поняття.
2. Визначити обсяг поняття, його елементи та частини.
Відношення між обсягом та змістом поняття регулює закон, який отримав
назву «закон оберненого відношення між обсягом та змістом поняття». Його
сутність: чим ширшим є зміст поняття, тим вужчим є його обсяг, і навпаки.
Інакше кажучи, якщо зміст одного поняття є ширшим, ніж зміст іншого
поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, ніж обсяг другого поняття.
Види понять:
1. Залежно від кількісної характеристики обсягу поняття поділяють на
одиничні, загальні та порожні (пусті).
2. Залежно від типу елементів обсягу поняття поділяють на конкретні та
абстрактні. Поділ імен на абстрактні та конкретні інколи породжує логічну
помилку гіпостазування (опредметнення абстрактних сутностей, у
приписуванні їм реального, предметного існування).
3. Залежно від характеру елементів обсягу поняття поділяють на збірні та
незбірні.
4. Залежно від наявності чи відсутності у змісті поняття ознак, на підставі
яких предмети узагальнюють у клас, поняття поділяють на позитивні та
негативні.
5. Залежно від наявності чи відсутності у змісті поняття ознак, які
вказують на відношення з іншими поняттями, поняття поділяють на відносні та
безвідносні.
Визначити, до якого виду належить поняття, означає дати йому логічну
характеристику. Для того, щоб дати логічну характеристику поняттю,
необхідно з’ясувати, чи є досліджуване поняття:
1. Одиничним, загальним, пустим.
2. Конкретним, абстрактним.
3. Збірним, незбірним.
4. Позитивним, негативним.
5. Відносним, безвідносним.
Приклад: Дамо логічну характеристику поняття «університет»: загальне,
конкретне, незбірне, позитивне, безвідносне.

1. Визначте логічну структуру понять: міркування; Венера; дієслово;
республіка; президент; Михайло Коцюбинський; сторіччя; нація; християнство;
апостол; найвища вершина Кавказу.
2. Дайте логічну характеристику понять: множина; Верховна рада
України; ООН; динозавр; талант; рішення Соломона; ноктюрн Шопена;
хвороба; аморальність; ностальгія; чумацький шлях; орден Ярослава Мудрого;
родинні стосунки; любов матері.
13
3. Наведіть поняття, які мали б такі логічні характеристики:
3.1. Загальне, конкретне, збірне, позитивне, безвідносне.
3.2. Одиничне, абстрактне, незбірне, позитивне, безвідносне.
3.3. Загальне, конкретне, незбірне, негативне, відносне.
3.4. Пусте, абстрактне, незбірне, позитивне, безвідносне.
3.5. Загальне, абстрактне, збірне, позитивне, безвідносне.
Основна:
Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 4. Поняття] /
І.В. Богдановський, О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 26-38.
Традиційна логіка. Розділ V. Елементи теорії імен]. – К.: Центр учбової
літератури, 2008. – С. 92-101.
закладів: [Частина книги: Розділ 4. Поняття] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.:
Право, 2005. – С. 53-65.
Додаткова:
1. Балашов Л.Е. Новая метафизика. (Категориальная картина мира или
Основы категориальной логики): [Категориальный строй мышления]. – М.,
2003. – С. 17-40. – Режим доступу:
http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3633898
2. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 4. Понятие]
/ А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.:
МАУП, 2004. – С. 77-94.
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава II.
Понятие. § 1. Понятие как форма мышления; § 2. Понятие и слово; § 3.
Содержание и объем понятия; § 4. Виды понятий] / Изд. 6-е, перераб. и доп. –
М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 31-40.
Ім’я – вираз природної або штучної формалізації мови, що позначає
окремий предмет або клас предметів.
Поняття – форма мислення, що відображає предмети у їх загальних та
істотних (якісних, суттєвих) ознаках.
Зміст поняття – сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких їх
узагальнюють та виокремлюють у класи.
Обсяг поняття – клас предметів, які узагальнюють у понятті, і кожному з
яких притаманні ознаки, що складають зміст поняття.
Елементи обсягу поняття – предмети, що входять до обсягу поняття.
Частини обсягу поняття – будь-які сукупності елементів його обсягу,
які виокремлюють на підставі специфічних (тобто несуттєвих) ознак, що не
входять до змісту цього поняття.
14
Одиничне поняття – поняття, обсягом якого є однин елемент.
Загальне поняття – поняття, обсягом якого є клас однорідних предметів.
Пусте поняття – поняття, обсяг якого не містить жодного елемента.
Конкретне поняття – поняття, елементом обсягу якого є предмет або
клас предметів.
Абстрактне поняття – поняття, елементом обсягу якого є властивості
предметів або відношення між ними.
Збірне поняття – поняття, елементами обсягу якого є класи предметів.
Незбірне поняття – поняття, елементами обсягу якого є окремі предмети.
Позитивні поняття – поняття, у змісті яких фіксують наявність певних
ознак.
Негативні поняття – поняття, у змісті яких фіксують відсутність певних
ознак.
Відносні поняття – поняття, у змісті яких наявні ознаки, які вказують на
відношення з іншими поняттями.
Безвідносні поняття – поняття, у змісті яких відсутні ознаки, які
вказують на відношення з іншими поняттями.
Тема № 4
ВІДНОШЕННЯ МІЖ ПОНЯТТЯМИ
План
1. Порівнянні та непорівнянні поняття.
2. Сумісні та несумісні поняття.
3. Типи відношень між сумісними поняттями.
4. Типи відношень між несумісними поняттями.
Поняття називаються порівнянними, якщо їх можна віднести до
загального класу, якщо вони мають найближчий спільний рід. Інакше поняття
називаються непорівнянними.
Відношення встановлюють лише між порівнянними поняттями.
Порівнянні поняття можуть перебувати у відношеннях сумісності або
несумісності.
Поняття сумісні, якщо у них є спільні елементи обсягів. Відношення між
сумісними поняттями можуть бути трьох типів: еквівалентності (або
рівнозначності), перехрещення (або перетину) та підпорядкування (або
субординації).
Цими визначеннями треба керуватися при встановленні відношення
сумісності. Перш ніж сказати, що поняття А і В, зокрема, «дочка» і «онука», є
рівнозначними, треба перевірити себе двома твердженнями: «Будь-яка дочка –
онука» і «Будь-яка онука – дочка». Якщо обидва вони істинні, то ці поняття,
дійсно, еквівалентні. Підпорядкування понять А і В, зокрема, «дочка» і «мати»,
перевіряється складанням двох наступних тверджень: «Будь-яка мати – дочка»,
але «Не будь-яка дочка – мати». Значить, поняття «дочка» ширше, воно є
15
поняттям, що підпорядковує, а «мати» менше за обсягом, воно підпорядковане.
Перехрещення А і В має місце тоді, коли вірні такі твердження: «Лише деякі
предмети А суть В» і «лише деякі В суть А». Тільки деякі матері – сестри і
тільки деякі сестри – матері. Отже, «мати» і «сестра» – це поняття, що
перехрещуються.
Відношення сумісності понять

Тип відношення Колові схеми Приклади
1) Усі елементи першого 1) Текст (A) – сукупність
обсягу є елементами знаків (B).
другого і навпаки – усі 2) Інтуїція (A) –
елементи другого суть безпосереднє схоплення
елементи першого сутності предмета (B).
(відношення 3) Каузальність (A) –
еквівалентності). причинність (B).
2) Деякі (але не всі) 1) Воля до влади (A) –
елементи одного обсягу є воля до життя (B).
елементами іншого і 2) Розсудок (A) –
навпаки, тобто у двох оперування абстракціями
обсягів є елементи (B).
спільні (співпадаючі) і 3) Лібідо (A) –
неспівпадаючі сублімація (B).
(відношення 4) Рефлексія (A) –
перехрещення або редукція (B).
перетину).
3) Усі елементи одного 1) Заперечення
обсягу суть елементи заперечення (A) –
іншого обсягу, але заперечення (B).
зворотнє не є невірним 2) Гіпотеза (A) – форма
(відношення знання (B).
підпорядкування). 3) Герменевтика (A) –
методологія розуміння
(B).
Аналогічним чином встановлюються відношення несумісності, у яких

обсяги понять не мають спільних елементів: А і В несумісні, якщо жоден
елемент А не є елементом В і навпаки. При несумісності теж можуть бути три
варіанти: супідрядність (або співпідпорядкування), протилежність (або
контрарність) та протиріччя (або контрадикторність).
На практиці при визначенні відношень між поняттями зазвичай
встановлюють просто несумісність, зокрема, поняття «тролейбус» і «трамвай»
несумісні, тому що жоден трамвай не є тролейбусом і навпаки. Розрізнити ж
протиріччя, протилежність і супідрядність можна лише змістовно.
16
Відношення несумісності понять
Тип відношення Колові схеми Приклади
1) Гносеологія (A) –
1) Не вичерпуючи онтологія (B) –
усього обсягу, поняття є розділ філософії (С).
різними видами у межах 2) Герменевтичний
одного роду метод (С) –
(супідрядність або герменевтичне коло (B)
співпідпорядкування). – герменевтичний
трикутник (А).
2) Поняття не 1) Монізм (A) –
вичерпують увесь Плюралізм (B).
родовий обсяг і
знаходяться на різних 2) Волюнтаризм (A) –
полюсах Панлогізм (B).
(протилежність або
контрарність).
3) Несумісні поняття в Логічно – алогічно.
сумі вичерпують увесь Якісний – неякісний.
родовий обсяг Паралогізм – софізм.
(протиріччя або Апріорі – апостеріорі.
конрадикторність); Феномен – ноумен.
B = не А. Річ у собі – річ для нас.
Свідоме – несвідоме.
Антецедент–консеквент.

1. Знайдіть у наведеному переліку поняття, які знаходяться у
відношеннях тотожності, перетину, підпорядкування: найбільше місто України;
сама висока гора у світі; головний закон держави; жінка; конституція України;
мати; столиця держави; місто України, розташоване на Дніпрі; Еверест; сучасна
столиця України; сестра; політик, депутат; місто, населений пункт; письменник,
філософ; телефон, коштовний предмет.
2. Знайдіть у наведеному переліку поняття, які знаходяться у відношенні
співпідпорядкування, протилежності, протиріччя: оптиміст, парне число,
любов, непарне число, геометрія Евкліда, реаліст, ненависть, неевклідова
геометрія, песиміст.
3. Встановіть відношення між поняттями, наведіть колові схеми, які їм
відповідають: 3.1. Література, художня література, дитяча література;
3.2. Держава, монархія, федерація, республіка; 3.3. Словник, тлумачний
словник, орфографічний словник, словник В. Даля; 3.4. Художник, композитор,
письменник, Тарас Шевченко, Леся Українка, автор «Лісової пісні»;
3.5. Людина, яка має вищу освіту; людина, яка знає англійську мову; людина,
яка знає французьку мову; людина, яка працює перекладачем; 3.6. Місто,
17
Запоріжжя, місто України, населений пункт, обласний центр; 3.7. Студент,
майбутній філософ, відмінник, спортсмен, викладач, майстер спорту.
Основна:
1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава II.
Понятие. § 5. Отношения между понятиями] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК
Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 40-44.
Традиційна логіка. Розділ VIII. Поняття]. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
– С. 130-177.
Понятие. 2.1. Логические отношения между понятиями]. – Ростов-н/Д: Феникс,
2004. – С. 39-48.
Додаткова:
заведений: [Частина книги: Глава V. Понятие как форма мышления]. – М.:
ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 180-222. – Режим доступу:
http://khartn.name/ru/isearch/download/11079
2. Кола Ейлера – завдання з перетину та об’єднання множин (класів). –
Режим доступу: http://logika.vobrazovanie.ru/index.php?link=kr_e.html
3. Сайт, присвячений рішенню логічних завдань за допомогою діаграм
Ейлера-Венна. – Режим доступу: http://eileracrugi.narod.ru/
Перетин (частковий збіг, перехресні поняття) – відношення між
поняттями, обсяги яких частково співпадають, тобто містять спільні елементи
(наприклад, «студент» – «спортсмен»).
Підпорядкування (субординація) – відношення між поняттями, обсяг
одного з яких повністю включається (вводиться) до обсягу іншого поняття, але
не вичерпує його. Це відсини виду і роду (наприклад, «птахи» – «горобець»).
Протилежність (контрарність) – відношення між поняттями, що є
видами одного роду, одне з яких містить певні ознаки, а інше ці ознаки
заперечує та замінює іншими, протилежними. Слова, що виявляють протилежні
поняття, є антонімами (наприклад, «біла фарба» – «чорна фарба», «день» –
«ніч»).
Протиріччя (контрадикторність, суперечність) – відношення між
поняттями, що є видами одного роду, одне з яких вказує на деякі ознаки, а інше
ці ознаки заперечує, усуває, не замінюючи їх жодними іншими ознаками
(наприклад, «чесна людина» – «нечесна людина», «білий папір» – «небілий
папір»).
Рівнозначність (тотожність, еквівалентність) – відношення між
поняттями, які різняться за своїм змістом, але обсяг яких співпадає (наприклад,
«річка Волга» – «найдовша річка в Європі»).
18
Співпідпорядкування (супідрядність, координація) – відношення між
поняттями, обсяги яких виключають одне одного, але належать до більш
загального родового поняття (наприклад, «ялина», «береза», «сосна» входять до
обсягу поняття «дерево»).
Тема № 5
ЛОГІЧНІ ОПЕРАЦІЇ НАД ПОНЯТТЯМИ
План
1. Обмеження та узагальнення понять.
2. Поділ понять. Його структура.
3. Різновиди поділу.
4. Правила поділу.
5. Класифікація та її різновиди.
Перехід від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом
називається обмеженням поняття. При цьому слід мати на увазі, що обсяги
порівнянні (можна сказати, який більший, а який менший) лише у тому
випадку, якщо один з них цілком входить до іншого, тобто складає його
частину. Обсяг поняття А цілком входить до обсягу поняття В у тому і тільки у
тому випадку, якщо кожен елемент першого (А) є елементом другого (В), але
не навпаки.
Обмеження завжди робиться шляхом змін, що вносяться у зміст.
1) Додавання до змісту ознаки, властивої не усім, але деяким мислимим у
понятті предметам, (тобто інформативно непорожньої) виділяє в обсязі частину
та веде до зменшення обсягу. До зменшення обсягу веде взагалі будь-яке
збільшення змісту, що відбивається у законі зворотного відношення: чим
більше зміст поняття, тим менше його обсяг.
2) Обмежити поняття можна, уточнивши його зміст шляхом виключення
інформативно непорожньої ознаки, що стоїть через сполучник «або». Приклад:
при переході від поняття «умисне або випадкове вбивство» до поняття «умисне
вбивство» здійснюється обмеження.
3) Уточнення змісту може бути зроблене також шляхом заміни менш
певної ознаки більш певною. Наприклад, поняття «людина, що прочитала деякі
романи Л. Толстого», можна обмежити, замінивши вказану ознаку
конкретнішою: людина, що «прочитала романи «Воскресіння» та «Війна і мир».
Так само, замінивши ознаку «людина, що склала на «відмінно» (хоч б) деякі
іспити» на ознаку «людина, що склала на «відмінно» усі іспити», отримаємо
звуження обсягу, оскільки кожен, хто склав усі іспити на «відмінно», є таким,
що склав хоч б деякі іспити на «відмінно», але не навпаки.
При обмеженні обсяг поняття, що було отримано, повністю входить до
обсягу вихідного поняття, що зазвичай зображують коловими схемами (колами
Ейлера). Приклад: «близький родич близнюків» – «мати близнюків». Схема
19
(якщо її намалювати) буде читатися таким чином: будь-яка мати близнюків є
близьким родичем близнюків, але не навпаки.
Вказати частину можна лише в обсязі, що містить більш ніж один
предмет. Поняття з обсягом, що містить лише один предмет (одиничне
поняття), обмежити не можна. Якщо обмеження багатоступінчасте, то воно
закінчується, коли доходить до поняття з одиничним обсягом. Одиничне
поняття є межею обмеження. Приклад: «літературний твір» – «твір науково-
фантастичної літератури» – «науково-фантастичний роман» – «науково-
фантастичний роман І. Єфремова» – «роман «Туманність Андромеди».
Якщо робиться зворотня операція, тобто здійснюється перехід від
поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, це називається
узагальненням поняття. Узагальнення робиться чотирма способами,
зворотними до тих, що дають обмеження:
1) відкиданням інформативно непорожньої ознаки, включеної до змісту за
допомогою «і»;
2) приєднанням такої ознаки через «або»;
3) заміною в ознаці одиничного імені на загальне ім’я зі словом «деякі»;
4) заміною слова «усі» у такій ознаці на слово «деякі».
Межею узагальнення є категорії – найбільш загальні поняття. Як і при
обмеженні, тут потрібно слідкувати, щоб не перейти у інший рід, зокрема, від
поняття «людина» до поняття «людство», або від поняття «Факультет
університету» до поняття «університет». Як і при обмеженні, відношення
обсягів при узагальненні має вигляд концентричних кіл.
При поділі обсягу поняття необхідно мати на увазі, що він є
систематичним перерахуванням усіх частин обсягу, що не перетинаються, за
якою-небудь однією підставою. Частини, що не перетинаються, ми можемо
отримати, якщо кожен елемент обсягу входить лише до однієї частини.
Основою поділу може бути будь-яка ознака, що видозмінюється, тобто має
різні модифікації у різних частинах обсягу або є лише у частини елементів
обсягу.
Відповідно до завдань операції поділу, формулюють чотири вимоги до
правильного поділу:
1) поділ повинен робитися за однією підставою;
2) члени поділу (частини, на які ділиться обсяг) не повинні перетинатися;
3) поділ має бути співвимірним, тобто сума обсягів членів поділу має
дорівнювати обсягу подільного поняття;
4) поділ має бути послідовним, кожне видове поняття має бути
найближчим видом певного роду.
У всіх випадках, коли складно здійснити поділ за видозміною ознаки,
можна обмежитися дихотомічним поділом. «Дихотомія» буквально означає
«поділ на дві частини». Дихотомічний поділ здійснюється таким чином:
вказують яку-небудь частину обсягу, а усе інше міститься в обсязі поняття, що
йому суперечить. Приклад: люди діляться на дітей і не-детей.
При вивченні підтеми «Поділ понять» необхідно добре засвоїти, що
ділиться не предмет, а обсяг поняття, що повинні бути перераховані різновиди
20
узагальнених у понятті предметів, а не частини предмета. Помилки
розчленовування предмета на частини можна уникнути, якщо користуватися
таким прийомом: не вживати при здійсненні поділу виразів на кшталт «діляться
на», «складаються з», а тільки дієслово «бувають».
Під класифікацією розуміється впорядкована послідовність операцій
поділу, коли кожен член поділу попередньої операції є подільним поняттям для
подальшої операції поділу. Тому класифікація має завжди деревовидну
структуру з родовим подільним поняттям у корені дерева. Класифікація широко
застосовується у сфері наукової практики для систематизації теоретичних
понять, що вивчаються. Початкові теоретичні поняття слугують базою для
визначення похідних, дефініціально залежних понять.

1. Чи проведено операцію обмеження у наступному прикладі?
Обґрунтуйте відповідь.
Тварина – ссавець – комаха.
2. Визначте, у яких випадках правильно проведено операцію
узагальнення понять: 2.1. Кабінет міністрів України – уряд України;
2.2. Конституція України – закон; 2.3. Конституція – головний закон держави;
2.4. Місяць – рік; 2.5. Клас – школа; 2.6. Київ – столиця; 2.7. Аристотель –
давньогрецький філософ; 2.8. Оркестр – скрипка; 2.9. Літературний твір – вірш
Тараса Шевченка «Заповіт»; 2.10. Тварина – ссавець; 2.11. Зима – пора року;
2.12. Громадський діяч – політик; 2.13. Трапеція – паралелограм; 2.14. Корінь –
слово; 2.15. Складносурядне речення – складне речення; 2.16. Республіка –
держава; 2.17. Словник – книга; 2.18. Крилатий кінь – Пегас; 2.19. Радість –
почуття; 2.20. Радіо – прилад.
3. Побудуйте класифікації, використовуючи наведені поняття.
3.1. Католицизм, махаяна, християнство, іслам, хінаяна, протестантство,
світова релігія, сунізм, православ’я, шиїзм, буддизм.
3.2. Філософське вчення, монізм, дуалізм, плюралізм, матеріалізм,
ідеалізм, об’єктивний ідеалізм, суб’єктивний ідеалізм, агностицизм, релятивізм,
раціоналізм, ірраціоналізм, сенсуалізм.
4. З’ясуйте, які з наведених текстів є поділами, а які класифікаціями.
Дайте їхній логічний аналіз.
4.1. «Людей можна поділяти по-різному. Це відомо всім. Можна на людей
чи нелюдів. Тут сказав здивований кат: «А я поділяю їх на голови та тулуби»
(Станіслав Єжі Лец).
4.2. «Несправедливість буває двох видів: одна – з боку тих, хто її вчиняє,
друга – з боку тих, хто, хоча і може, але не відводить протизаконність від тих,
щодо кого її здійснюють» (Цицерон).
4.3. «Існує тири джерела несправедливості: власне насильство, зловмисна
підступність, яка прикривається іменем закону, і жорстокість самого закону»
(Ф. Бекон).
21
4.4. «Є три головних джерела помилок розуму: уява, звичка,
самолюбство. Впливаючи на наші судження, вони роблять нас нездатними до
пізнання істинної сутності речей» (Паскаль).
4.5. «Обов’язки людини поділяють на чотири роди: обов’язки перед
самим собою, перед сім’єю, перед державою, перед іншими людьми» (Гегель).
Основна:
1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава III.
Логические операции с понятиями] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби,
Изд-во Проспект, 2008. – С. 45-60.
книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІІ.
Классификация и определение] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь:
Социум, 2010. – С. 311-338.
Понятие. 2.3. Деление и классификация понятий]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. –
С. 60-67.
Додаткова:
заведений: [Частина книги: Глава VI. Операции с понятиями]. – М.: ВЛАДОС-
ПРЕСС, 2001. – С. 223-247. – Режим доступу:
2. Книгин А.Н. Учение о категориях: Учебное пособие. – Томск: ТГУ,
2005. – 193 с. – Режим доступу:
http://sbiblio.com/biblio/archive/knigin_kategorija/00.aspx
3. Тоноян Л.Г. Логические проблемы классификации и понятие эволюции
// Логико-философские штудии № 8. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2010. –
С. 176-189.
Обмеження понять – логічна операція над поняттями, завдяки якій
відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття із
вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак,
що стосуються лише частини елементів його обсягу. Кінцевим результатом
такої операції є поняття, обсяг якого складається з одного елемента.
Узагальнення понять – логічна операція над поняттями, завдяки якій
відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом до поняття з ширшим
обсягом шляхом збіднення його змісту (тобто вилучення специфічних видових
ознак). Кінцевим результатом цієї операції є категорії філософії (універсальні
поняття), тобто поняття, які поєднують у собі майже всі предмети дійсності.
Поділ понять – логічна операція над поняттями, за допомогою якої
розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.
Підстава поділу – елемент структури операції поділу понять, ознака, за
якою виокремлюються члени поділу.
22
Члени поділу – елементи структури операції поділу понять, видові
поняття, на які розподіляють ділене поняття.
Класифікація – логічна операція поділу родового поняття на види,
підвиди тощо за однією ознакою.
Тема № 6
ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ
План
1. Структура визначення понять.
2. Явні визначення та їхні різновиди.
3. Неявні визначення та їхні різновиди.
4. Правила визначення.
5. Прийоми, подібні до визначень.
Визначення дається в усіх випадках, коли відповідають на питання «що
це таке?» або «що мається на увазі під цим виразом?». Без нього не обходиться
жодна лекція, взагалі будь-яке інформаційно-мовне спілкування. Визначення
даються, коли потрібно повідомити, які відмітні ознаки мають ті або інші
предмети, а також коли необхідно надати або уточнити сенс деякого терміну.
Завдання цих двох типів визначень різні: у першому – метою є розкриття суті
або відмітних особливостей класу предметів, про які йде мова, у другому –
роз’яснення слів та словосполучень, що вживаються. Визначення першого типу
називаються реальними, другого – номінальними.
Структура будь-якого визначення складена з двох компонентів:
дефінієндуму (поняття, зміст якого розкривають) та дефінієнсу (поняття, за
допомогою якого розкривають зміст дефінієндуму).
Усі визначення, незалежно від їхньої мети, виражені у висловлюваннях
тієї або іншої форми. У залежності від форми цих висловлювань визначення
поділяють на явні та неявні.
Явні визначення задаються конструкцією «А є В», де А – вираз, що його
визначають (дефінієндум), а В – вираз, за допомогою якого здійснюють
визначення (дефінієнс). Такі визначення в логіці ще називають визначеннями
через найближчий рід та видову ознаку.
Явні (родо-видові) визначення розрізняють залежно від способу, яким
відбувається специфікація, тобто від типу видової відмінності.
По-перше, предмети, що нас цікавлять, можна специфікувати, вказавши
додатково до родової ознаки відмітні ознаки цих предметів. Наприклад,
«квадрат – це ромб з прямими кутами». «Ромб» – родова ознака,
«прямокутний», – видова відмінність, тобто ознака, властива з усіх ромбів лише
квадратам. Такого типу родо-видові визначення називаються атрибутивними.
По-друге, клас предметів, що визначаються, можна специфікувати,
вказавши у видовій відмінності, як ці предмети виникають природним чином
або як їх можна отримати (створити, побудувати). Наприклад, «квадрат – це
23
ромб, який отримують шляхом взаємно перпендикулярної установки його
суміжних сторін». Тут родова ознака така ж сама («ромб»), а видова відмінність
вказує процедуру побудови квадрату з ромба. Такі визначення називаються
генетичними.
По-третє, предмети можуть бути специфіковані вказівкою у видовій
ознаці на операцію, що дозволяє їх відрізнити. Ця операція розрахована або на
специфічну реакцію предметів, що визначаються, або на результат, що легко
виявляється. Наприклад, «Квадрат – це такий ромб, що коли до будь-якої з його
сторін прикласти основу транспортира, поєднавши точку «0» з вершиною, то
сторона, що примикає до неї, з’єднає точку «0» і відмітку на шкалі «90°». У
цьому визначенні видова відмінність описує процедуру розрізнення квадратів
серед усіх ромбів. Такі визначення називаються операційними.
Атрибутивні визначення широко застосовують у гуманітарних науках,
натомість генетичні та операційні визначення стають у нагоді в математиці,
фізиці, хімії та інших природничих науках.
Визначення, що не мають чіткої форми, називаються неявними. Найбільш
простим видом неявних визначень є контекстуальні, коли зміст невідомого
виразу розкривається упродовж всього контексту і тим самим з’ясовується
зміст позначеного цим виразом поняття. Весь контекст, з якого стає ясним зміст
невідомого виразу, є визначенням. Інші види неявних визначень (зокрема,
остенсивне та аксіоматичне визначення) вживаються лише у спеціальних
науках і досить складні для нефахового ознайомлення.
Правила визначення
Правило 1. Дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінюваними,
тобто їхні обсяги мають бути однаковими.
Порушення цього правила призводить до логічних помилок: «надто
широке визначення» (коли обсяг дефінієнсу є ширшим, ніж обсяг дефінієндуму,
зокрема, «Кінь – це ссавець, що має хребет») та «надто вузьке визначення»
(коли обсяг дефінієнсу є вужчим, ніж обсяг дефінієндуму, зокрема, «Сумління –
це усвідомлення відповідальності за свої дії перед собою»).
Правило 2. Визначення не повинне містити кола.
При порушенні цього правила виникає логічна помилка «коло у
визначенні» (коли дефінієндум визначають через дефінієнс, а останній, у свою
чергу, визначають через дефінієндум). Її різновидом є логічна помилка
«тавтологія», або «те саме через те саме» (лат. «idem per idem»).
Правило 3. Визначення має бути чітким, ясним, однозначним.
Мається на увазі використання у визначенні лише таких виразів, які
відомі та зрозумілі для тих, на кого це визначення розраховане. Бажаним є
також відсутність у визначеннях метафор та образних порівнянь.
Правило 4. Необхідно намагатися, щоб визначення не було заперечним.
Будь-яке визначення повинне розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо
ж визначення є заперечним, то воно не розкриває істотних ознак предмета, а
лише вказує на множину тих ознак, які цьому предметові не належать.
24
Прийомами, подібними до визначень є опис (може включати як суттєві,
так і несуттєві ознаки предмета), характеристика (передбачає фіксацію певної
суттєвої ознаки), порівняння та розрізнення.

1. З’ясуйте, чи є наведені тексти визначеннями. Дайте їхній логічний
аналіз.
1.1. «Добре та моральне – це одне й те саме, проте добрий лише той, хто
добрий для інших» (Л. Фейєрбах).
1.2. «Справедливість є найбільшою з чеснот, дивовижнішою і
блискучішою, ніж вечірня або ранкова зоря» (Аристотель).
2. З’ясуйте структуру наведеного визначення.
Федерація – союзна держава, частини якої мають ознаки державності.
3. Знайдіть у наведеному тексті явні визначення. У якому з них допущено
помилку «надто широке визначення»?
Слово «псалом» грецького походження. Спочатку так звалася гра на
музичному інструменті, потім пісня, яка співалась у супроводі арфи, а пізніше –
хвалебна пісня. Сучасне значення – релігійна пісня або молитва зі Старого
Заповіту. У переносному значенні «псалом» – гімн, пристрасна пісня-заклик.
Основна:
книги: Глава 3. Термины] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ,
2010. – С. 28-39.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава III.
Логические операции с понятиями. § 2. Определение] / Изд. 6-е, перераб. и доп.
– М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 47-54.
Понятие. 2.2. Определение понятия]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 49-59.
закладів: [Частина книги: Розділ 5. Визначення і логічний поділ понять] /
Додаткова:
1. Вейнгартнер П. Фундаментальные проблемы теорий истины: [Частина
книги: Глава 5. Являются ли определения истинными или ложными] / Пер. с
англ. Ганюший М., Бажанова В. и др. – М.: Российская политическая
энциклопедия (РОССПЭН), 2005. – С. 82-127.
заведений: [Частина книги: Глава VII. Определение (дефиниция) как прием
познания]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 248-276. – Режим доступу:
3. Гатиатуллина Э.Р. Основные философские категории / Молодой
ученый. – 2011. – №1. – С. 117-118.
25
4. Кант І. Рефлексії до критики чистого розуму [Частина книги:
Трансцендентальна аналітика] / Пер. з нім. й латини І. Бурковського. – К.:
Юніверс, 2004. – С. 100-199. – Режим доступу: http://litera-
ua.livejournal.com/9227.html
5. Левин Г.Д. Философские категории в современном дискурсе. – М.:
Логос, 2007. – 224 с.
Визначення (дефініція) – логічна операція, за допомогою якої
розкривають зміст поняття.
Явне визначення – визначення, яке має форму тотожності дефінієндуму
та дефінієнсу.
Атрибутивне визначення – різновид явного визначення, в якому
видовою ознакою є властивості предмета, що визначається.
Генетичне визначення – різновид явного визначення, в якому видовою
ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів.
Операційне визначення – різновид явного визначення, в якому видовою
ознакою є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші
предмети.
Неявне визначення – визначення, яке не має форми тотожності
дефінієндуму та дефінієнсу.
Звичайне контекстуальне визначення – різновид неявного визначення,
в якому контекстом є звичайний уривок будь-якого тексту.
Остенсивне визначення – різновид неявного визначення, яке
здійснюють за допомогою демонстрування предмета. Контекстом такого
визначення є ситуація, в якій зустрічається предмет.
Аксіоматичне визначення – різновид неявного визначення, в якому
контекстом є сукупність аксіом деякої теорії.
Опис – прийом, який полягає в перерахуванні ознак предмета з метою
нестрогого виокремлення його з ряду схожих на нього предметів.
Характеристика – прийом, який полягає в переліченні деяких
властивостей предмета, важливих у певному відношенні.
Порівняння – прийом, який застосовують для образної характеристики
предмета.
Розрізнення – прийом, який встановлює ознаки, що відрізняють один
предмет від іншого (подібного до нього) предмета.
Тема № 7
ПОНЯТТЯ ПРО СУДЖЕННЯ
План
1. Судження та його структура.
2. Різновиди суджень.
3. Розподіленість термінів у судженні.
26
Для того, щоб встановити думку, виражену у реченні, необхідно
з’ясувати судження, яке у ньому міститься.
Якщо речення – це граматична категорія, то судження – це логічна
категорія. Зазвичай вважається, що судження виражається у розповідному
реченні. Проте, іноді судження зустрічається у питальному реченні, якщо це
виключно риторичні питання («Навіщо ж він прийшов, якщо хворий»?), або
(іноді) в окличному («Яким чудовим був сон»!). Основною логічною
характеристикою судження (а також висловлювання, тобто судження,
вираженого у реченні) є його істиннісне значення – кожне судження є або
істинним, або хибним, цим воно відрізняється від усіх інших форм думки.
Якщо про предмет щось стверджується або заперечується відповідно до
дійсності, то судження є істинним, інакше воно є хибним. Наприклад, «Волга –
найбільша європейська річка» – істинне висловлювання, оскільки предмет
судження – Волга – дійсно має вказану властивість. А висловлювання
«Запоріжжя старіше за Київ» – хибне, оскільки насправді Запоріжжя і Київ не
знаходяться у вказаному відношенні.
Хоча думка, судження, не може існувати без матеріальної оболонки –
речення, кожне судження не пов’язане однозначно з яким-небудь певним
реченням, інакше кажучи, воно може бути виражене різними реченнями.
Зокрема, одну і ту саму думку можна виразити різними мовах, або однією
мовою, але різними словами.
У структурі простого (атрибутивного) судження виокремлюють три
компоненти: суб’єкт (вказує на предмет думки, позначають латинською
літерою S), предикат (вказує на ознаки предмета, позначають латинською
літерою Р) та зв’язку (вказує на відношення між суб’єктом та предикатом).
Суб’єкт і предикат називають термінами судження. Зв’язка може бути
стверджувальною, що виражають за допомогою слова «є», або заперечною, що
виражають за допомогою слова «не є». Логічна форма (схема) простого
судження: S є (не є) P.
Різновиди суджень
За типом предиката судження зазвичай ділять на три види.
1) Судження властивості (атрибутивні) відображають те, що предмету
або класу предметів притаманна або не притаманна деяка властивість. У цих
судженнях предикат – думка про властивість, суб’єкт – одне поняття. Приклад:
«Рослини при диханні виділяють кисень». Суб’єкт – поняття «рослина»,
предикат – властивість «виділяти при диханні кисень».
2) Судження із відношеннями, або про відношення, у яких стверджується
або заперечується відношення між двома, трьома або більше предметами
(класами предметів). Предикатом у них є думка про відношення, суб’єктом –
два або більше понять, залежно від того, скільки учасників припускає це
відношення. Наприклад, «Іван Іванович та Іван Петрович були друзями» –
судження з двомісним відношенням, оскільки відношення «бути друзями»
27
припускає у даному випадку двох учасників. «Були друзями» тут предикат, а
пара понять «Іван Іванович», «Іван Петрович» – суб’єкт.
3) Судження існування (екзистенційні), у яких предикат відображає
існування або неіснування певного предмету або класу предметів. Наприклад,
«Не існує безвихідних ситуацій»! Тут заперечується існування такого класу
предметів, як безвихідна ситуація. Таким чином, суб’єкт – поняття «безвихідна
ситуація», предикат «існує» і перед ним заперечна частка «не».
За кількістю та якістю судження поділяють на:
- загальностверджувальні (позначають літерою А); логічна форма «Усі S є
P»;
- загальнозаперечні (позначають літерою Е); «Усі S не є P»;
- частковостверджувальні (позначають літерою І); «Деякі S є P»;
- частковозаперечні (позначають літерою О); «Деякі S не є P».
Розподіленість термінів у судженні

Термін вважається розподіленим (позначається +), якщо його обсяг
повністю включається або повністю виключається з обсягу іншого терміну.
Термін вважається нерозподіленим (позначається –), якщо його обсяг
частково включається або частково виключається з обсягу іншого терміну.
Розподіленість термінів у А-, Е-, I-, О- судженнях

Тип судження S P
А + –
Е + +
I – –
О – +

1. Визначте логічну структуру такого судження:
Запорізький національний університет – вищий навчальний заклад
четвертого рівня акредитації.
2. З’ясуйте вид судження за кількістю та за якістю:
Деякі недержавні школи мають статус напівпансіону.
3. Утворіть загальностверджувальне судження, використовуючи як
суб’єкт та предикат такі поняття: штраф; порушення правил дорожнього руху.
4. Утворіть загальнозаперечне судження, використовуючи як суб’єкт та
предикат такі поняття: студент; учень школи.
5. Утворіть часковостверджувальне судження, використовуючи як суб’єкт
та предикат такі поняття: свійська тварина; друг людини.
6. Утворіть частковозаперечне судження, використовуючи як суб’єкт та
предикат такі поняття: європейська країна; член НАТО.
7. З’ясуйте розподіленість термінів у такому судженні:
Сократ – учень Платона.
28
Основна:
1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава IV.
Простые суждения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект,
2008. – С. 61-77.
Традиційна логіка. Розділ ІХ. Судження]. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
– С. 178-214.
Суждение. 3.1. Логическая структура высказываний]. – Ростов-н/Д: Феникс,
2004. – С. 68-73.
закладів: [Частина книги: Розділ 6. Судження] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. –
Х.: Право, 2005. – С. 84-104.
Додаткова:
книги: Глава 6. Суждения, предложения, пропозиции] / Пер. с англ.
Ганюший М., Бажанова В. и др.– М.: Российская политическая энциклопедия
(РОССПЭН), 2005. – С. 128-168.
2. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 5. Суждение]
/ А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.:
МАУП, 2004. – С. 95-112.
3. Кант І. Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може
постати як наука [Частина книги: Попередня заувага до діалектики чистого
розуму] / Пер. з нім. В. Терлецького. – К.: Юніверс, 2005. – С. 64-91. – Режим
доступу: http://litera-ua.livejournal.com/9227.html
книги: Книга І. Формальная логика. Глава ІІ. Анализ суждений] / Пер. с англ.
П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 59-91.
Речення – слово або сукупність слів, яке виражає закінчену думку.
Судження – думка, яка розкриває зв’язок між предметами та їхніми
ознаками через ствердження або заперечення.
Атрибутивні судження – вид суджень, які розкривають наявність або
відсутність у предметів думки тих або інших властивостей (ознак).
Релятивні судження – вид суджень, які розкривають наявність або
відсутність у предмета думки певного відношення до іншого предмета (або
кількох предметів) думки.
Екзистенційні судження – вид суджень, в яких ідеться про наявність або
відсутність самого предмета думки.
Загальне судження – судження, в якому стверджують або заперечують
наявність ознаки у всього класу предметів.
29
Часткове судження – судження, в якому стверджують або заперечують
наявність ознаки у деяких предметів певного класу.
Одиничне судження – судження, в якому стверджують або заперечують
наявність ознаки у одного предмета певного класу.
Стверджувальне судження – судження, в якому стверджують наявність
ознаки у предмета.
Заперечне судження – судження, в якому заперечують наявність ознаки
у предмета.
Тема № 8
ДЕСКРИПТИВНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ
План
1. Поняття про дескриптивне висловлювання.
2. Мова логіки висловлювань.
3. Мова логіки предикатів.
Термін «судження», як правило, застосовують у традиційній логіці. На
сучасному етапі розвитку логічного знання розповсюдженим є термін
«висловлювання».
У логіці вивчають різноманітні види висловлювань (дескриптивні
висловлювання, модальні висловлювання, імперативи, запитання, нісенітні
висловлювання тощо). Найпростішими серед висловлювань вважають
дескриптивні висловлювання.
Предметним значенням дескриптивного висловлювання, або його
денотатом, є два абстрактних об’єкти: «істина» та «хиба», тобто його логічні
значення. При цьому встановлюють, що всі істинні висловлювання позначають
істину, а всі хибні висловлювання – хибу.
Смисл дескриптивного висловлювання визначають як судження, що
виражене у ньому. Дескриптивні висловлювання поділяють на прості та
складні.
Дескриптивні висловлювання вивчають за допомогою логіки
висловлювань (пропозиційної логіки), де досліджують логічну структуру
складних висловлювань, та логіки предикатів, де досліджують логічну
структуру простих висловлювань.
Кожному складному висловлюванню у природній мові відповідає певна
логічна структура, виражена формулою мови логіки висловлювань. Аналіз
логічної структури висловлювань природної мови за допомогою логічних
символів є необхідним попереднім етапом логічного дослідження.
Основні логічні символи:

1. Логічні змінні для висловлювань: a, b, c,...
2. Логічні оператори або зв’язки:
30
заперечення: ~ (¬ а; «не-а»),
кон’юнкція: Λ (&, ^, a & b; «а і b»),
диз’юнкція: V (а V b; «а або b»),
строга диз’юнкція: (v),
імплікація: → (а → b; а ⊃ b; «а імплікує b», «якщо а, то b»),
еквіваленція ↔ (а ≡ b; а ↔ b; а ≈ b; «а еквівалентно b», «а, якщо і тільки
якщо b»).
3. Логічні константи: і (або – 1) – «істина», х (або – 0) – «хиба».
4. Технічні символи: ( – ліва дужка, ) – права дужка.
Логічні оператори і зв’язки мають наступні аналоги у природній мові:

заперечення – «не», «невірно, що»; кон’юнкція – «і», «але», «а»; диз’юнкція –
«або»; строга диз’юнкція – «або... або»; імплікація – «якщо... то», «оскільки»;
еквіваленція – «якщо і тільки якщо», «тоді і тільки тоді», «необхідна і достатня
умова».
Слід пам’ятати, що вирази природної мови є лише аналогами для
логічних зв’язок і не відображають їх точне логічне значення, оскільки вони
самі у природній мові використовуються багатозначно. Вказівка аналогів
допомагає зрозуміти інтуїтивний сенс логічних операторів і зв’язок, що
використовуються у мові логіки висловлювань.
Логіка висловлювань виходить з двох наступних припущень:

1) будь-яке висловлювання є або істинним або помилковим (принцип
двозначності);
2) істиннісне значення складного висловлювання залежить лише від
істиннісних значень простих висловлювань, що входять до його складу, та
характеру їх зв’язку.
Для того щоб формалізувати висловлювання, тобто визначити його
логічну форму, за допомогою мови логіки висловлювань, необxідно:
1. Виокремити всі прості висловлювання, які вxодять до складного
висловлювання, та позначити їx пропозиційними змінними.
2. З’ясувати, які логічні сполучники відповідають граматичним
сполучникам та знакам пунктуації, що містяться у висловлюванні. Позначити їx
відповідними знаками.
3. Записати формулу висловлювання.
Приклад: Розглянемо висловлювання «Якщо «Схід» або «Промінь»
програють і «Зеніт» виграє, то «Факел» посяде перше місце і я програю парі».
Це складне висловлювання, складене з п’яти простиx:
- «Схід» програє – p.
- «Промінь» програє – q.
- «Зеніт» виграє – s.
- «Факел» посяде перше місце – r.
- Я програю парі – z.
31
До складу досліджуваного висловлювання вxодять такі граматичні
сполучники: «якщо..., то...», «...або...» і два рази сполучник «і». Їм відповідають
логічні сполучники «імплікація», «диз’юнкція» і «кон’юнкція».
Запишемо формулу наведеного висловлювання: ((p v q) ^ s) → (r ^ z).
Логіка висловлювань не аналізує внутрішню структуру простих
висловлювань. Вони беруться як атоми, що не розкладаються далі, з яких за
допомогою логічних зв’язок утворюються складні висловлювання.
Логіка предикатів є розширенням логіки висловлювань: усі закони логіки

висловлювань є також законами логіки предикатів, але не навпаки. У цьому
сенсі логіка висловлювань є фундаментальнішою, ніж логіка предикатів.
Формула логіки предикатів називається загальнозначущою, якщо вона є
істинною у кожній інтерпретації, у кожному приписуванні змістовного сенсу
символам, що входять до її складу. У логіці предикатів, на відміну від логіки
висловлювань, немає ефективної процедури, що дозволяє для довільно узятої
формули вирішити, є вона загальнозначущою або ні.
У мові логіки предикатів до основних логічних символів додаються ще
два: квантор спільності – ∀ ((∀ х), «для всіх х», «всі», «всякий», «кожен»,
«жоден») та квантор існування – ∃ ((∃ х), «існує х, яке...», «деякі», «існують»).
Для того щоб формалізувати висловлювання, тобто визначити його
логічну форму за допомогою мови логіки предикатів, необxідно:
1. З’ясувати нелогічні терміни, що містяться у висловлюванні, та
позначити i’x відповідними знаками.
2. З’ясувати логічні терміни, що містяться у висловлюванні, та позначити
їх відповідними знаками.
3. Записати формулу висловлювання.
Приклад: Розглянемо висловлювання: «Деякі студенти відмінники». До
його складу вxодять два предикатори: «бути студентом» та «бути
відмінником». Позначимо їх відповідно символами Р та R.
Наведене висловлювання містить також квантор існування («деякі»). Цей
квантор при формалізації потребує застосування логічного сполучника
«кон’юнкція».
Запишемо формулу наведеного висловлювання: ∃x (P(x) Λ R(x)).

1. Чи є наведене висловлювання дескриптивним? Обґрунтуйте відповідь.
Не пам’ятай зла.
2. Яка диз’юнкція (строга чи нестрога) застосована у наведених
висловлюваннях: 2.1. Він здібний або старанний; 2.2. Він навчається на
філософському або юридичному факультеті; 2.3. Або зі щитом, або на щиті.
3. Формалізуйте висловлювання за допомогою мови логіки
висловлювань: «Хто ні розумом, ні співчуттям не схиляється до милостині
іншим, того слушно називати нелюдем» (Б. Спіноза).
4. Формалізуйте висловлювання за допомогою мови логіки предикатів.
32
Будь-який договір є угодою.
Основна:
логики. Глава 5. Логика предикатов]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 159-225.
[Частина книги: Розділ 2. Логіка висловлювань; Розділ 3. Логіка предикатів]. –
К.: Абрис, 2007. – С. 32-49, 50-66.
Классическая логика предикатов]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 136-175.
Додаткова:
1. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Непонятное
можно понять]. – М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. Глава 4. – С. 177-230.
книги: Глава 4. Высказывания] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.: Изд-во
ЛКИ, 2010. – С. 40-62.
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава V.
Сложные суждения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во
Проспект, 2008. – С. 78-91.
Дескриптивне висловлювання – висловлювання, у якому стверджують
або заперечують наявність певних ситуацій фактичного, реального характеру.
Логіка висловлювань – теорія тих логічних зв’язків висловлювань, які
не залежать від внутрішньої структури простих висловлювань.
Логіка предикатів – один з основних розділів сучасної логіки, в якому
описуються висновки, що враховують внутрішню (суб’єктно-предикатну)
структуру простих висловлювань.
Зміст судження (у логіці зміст часто називають матерією) – істиннісне
значення судження, насамперед істина або хиба.
Істина – одне з двох основних істиннісних значень суджень. Істинним
називається таке судження, яке адекватно (правильно) позначає відповідну
ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності.
Хиба – одне із двох основних істиннісних значень суджень. Хибним
називається таке судження, яке неадекватно (неправильно) позначає відповідну
йому ситуацію у навколишній (позамовній) дійсності, перекручує її.
Складні судження містять у своєму складі кілька (два або більше)
простих суджень. Вони творяться із простих за допомогою логічних
сполучників (зв’язок тощо). Існують такі основні види складних суджень:
кон’юнкція, диз’юнкція, матеріальна імплікація, еквіваленція.
Смислове значення суджень – певна інформація про стан справ у
навколишній (позамовній) дійсності.
33
Тема № 9
ЛОГІЧНІ СПОЛУЧНИКИ ТА ЇХНЄ ТАБЛИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ
План
1. Заперечення, його умови істинності.
2. Кон’юнкція, її умови істинності.
3. Диз’юнкція, її умови істинності.
4. Імплікація, її умови істинності.
5. Еквіваленція, її умови істинності.
Класична логіка спирається на принцип двозначності: відносно будь-
якого висловлювання можна стверджувати, що або воно істинне, або воно
хибне; третього не дано. Висловлювання вважається істинним, якщо
інформація, що міститься у ньому, відповідає дійсному стану справ у
спостережуваній реальності; інакше воно є хибним. У логіці не вирішується
завдання: чи дійсно певне твердження відповідає істинним або помилковим
обставинам у реальності. Це функція конкретної науки або практики, до якої
відноситься дане твердження.
Сферою логічного інтересу є множина усіх логічно можливих ситуацій, у
яких висловлювання може бути істинним або хибним, а також логічні умови
визначення істинності складного висловлювання в кожній з можливих
ситуацій, якщо істинність його простих висловлювань визначена.
Складні судження розглядаються у логіці лише з точки зору їх
істиннісних значень, які залежать від істиннісних значень простих суджень і від
типу зв’язку простих суджень у складному висловлюванні. Деякі труднощі
можуть виникати при визначенні типу складного судження, виявленні його
логічної форми, оскільки граматична форма пропозицій, у яких воно
висловлено, не завжди відбиває логічну форму.
Для визначення істиннісних значень складних суджень необхідно знати
істиннісні значення основних логічних операторів та зв’язок: заперечення,
кон’юнкції, диз’юнкції (слабкої і строгої), імплікації, еквіваленції.
Визначення логічних зв’язок «і», «або», «якщо, то» тощо формулюються
у вигляді таблиць істинності і називаються табличними визначеннями зв’язок.
Відповідно, сама побудова логіки висловлювань, що спирається на ці
визначення, називається табличною її побудовою.
Згідно з прийнятими визначеннями:
- заперечне висловлювання є істинним, коли висловлювання, що
заперечується, є помилковим, і навпаки;
- кон’юнкція істинна, коли обидва висловлювання, що входять до її
складу, є істинними;
- диз’юнкція істинна, коли хоча б одне з висловлювань, що входять до її
складу, є істинним;
- строга диз’юнкція істинна, коли одне з висловлювань, що входять до її
складу, є істинним, а інше – хибним;
34
- імплікація є істинною у трьох випадках: антецедент і консеквент
істинні; перша частина імплікації – хибна, а друга – істинна; і основа, і
слідування хибні;
- еквівалентність істинна, коли обидва висловлювання істинні або обидва
хибні.
Зведена таблиця істинності для yсіх логічниx сполучників

№ A B ~А А^В AvВ A В A→В A↔B
1 і i х i i x i i
2 і x х x i і x x
3 x i і x i і і x
4 x x і x x x і і
Кожен рядок побудованої таблиці означає логічно можливу ситуацію, у

якій на підставі істиннісних значень простих висловлювань визначається
істиннісне значення складної формули. Використовуючи таблиці істинності,
можна визначити логічні умови істинності складних формул, що містять більш
ніж одну логічну зв’язку.
За допомогою таблиць істинності у випадку будь-якого складного
висловлювання можна визначити, за наявності яких значеннях істинності
простих висловлювань, що входять до його складу, це висловлювання є
істинним, а за наявності яких – хибним.

1. Визначте логічне значення р, якщо:
р ↔ q – хибне, а q – істинне.
p v q – істинне, а q – хибне.
p v q – хибне, а q – істинне.
p ^ q – істинне, а q – хибне.
p → q – істинне, а q – хибне.
Основна:
Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 5. Судження] /
Традиційна логіка. Розділ III. Формалізація як метод логіки]. – К.: Центр
учбової літератури, 2008. – С. 51-61.
35
Суждение. 3.2. Логические условия истинности высказываний]. – Ростов-н/Д:
Феникс, 2004. – С. 74-90.
Додаткова:
заведений: [Частина книги: Глава VIII. Суждение (высказывание) как форма
мышления]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 277-293. – Режим доступу:
2. Павлов С.А. Логика с операторами истинности и ложности. – М.: ИФ
РАН, 2004. – 143 с.
Диз’юнктивні судження – вид складних суджень, в яких міститься певна
альтернатива. Оскільки сполучник «або», який є аналогом оператора
диз’юнкції, має два значення, диз’юнктивні судження бувають двох видів:
прості і строгі (сильні). У першому випадку диз’юнкція використовується для
позначення альтернатив, які не виключають одна одну (вони можуть бути
одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хибними). У другому
випадку диз’юнкція використовується для позначення ситуації, коли ці
альтернативи є такими, що виключають одна одну (вони не можуть бути
одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними).
Імплікативні судження – складні умовні судження, що складаються з
двох частин (які, у свою чергу, можуть бути простими або складними
судженнями), перша з яких є умовою (основою, антецедентом), а друга –
наслідком (консеквентом).
Кон’юнктивні судження – вид складних суджень, які будуть істинними
лише у тому випадку, коли всі їх складові частини (їх може бути дві або
більше) будуть представлені істинними судженнями.
Тема № 10
ЗАКОНИ ЛОГІКИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ
План
1. Закон тотожності.
2. Закон непротиріччя.
3. Закон виключеного третього.
4. Закон достатньої підстави.
Законів логіки існує велика кількість, проте основними серед них
вважаються наступні.
Закон тотожності є одним із законів правильного мислення,
дотримання якого гарантує визначеність та чіткість мислення. У процесі
мислення закон тотожності виступає як нормативне правило (принцип). Він
означає, що в процесі міркування не можна підміняти одну думку іншою, одне
36
поняття іншим. Не можна тотожні думки видавати за різні, а різні – за тотожні.
Порушення закону тотожності призводить до двозначності.
Порушення закону тотожності виявляється і тоді, коли людина виступає
не по тій темі, що обговорюється, свавільно підміняє один предмет обговорення
іншим, використовує терміни і поняття не в тому розумінні, в якому це
прийнято, не попереджає про це.
Іноді в ході дискусій суперечка по суті підміняється суперечкою про
слова: люди говорять про різні речі, думаючи, що мають на увазі одну і ту саму
людину, подію. Логічні помилки часто роблять при використанні омонімів,
тобто слів, що мають кілька значень. У результаті ототожнення різних понять
виникає логічна помилка, що називається «підміною понять».
Якщо у ході обґрунтування або спростування висунута теза осмислено
або неусвідомлено підміняється іншою, то виникає помилка «підміна тези».
Щоб відволікти увагу від головного, намагаються наговорити багато
непотрібного, підмінити одне питання іншим, приписати опоненту те, чого він
не говорив.
Сутність закону непротиріччя полягає у тому, що коли в мисленні
людини виявлено формально-логічне протиріччя, то таке мислення вважається
хибним, а судження, з якого випливає протиріччя, заперечується або
вважається хибою. Тому в полеміці при спростуванні думки опонента широко
використовується метод «зведення до абсурду».
У законі виключеного третього основним є те, що суперечливими
(контрадикторними) називаються такі два судження, в одному з яких щось
стверджується про предмет, а в іншому те саме про цей предмет заперечується;
тому вони не можуть бути обидва істинними або хибними. Одне з них – істина,
а друге обов’язково – хиба. Такі судження називаються заперечуючими одне
одного.
Цей закон не може бути застосований там, де відображується
невизначеність в об’єктивних процесах або в самому процесі пізнання; тоді
можливий третій варіант.
У законі достатньої підстави мова йде про обґрунтування лише
істинних думок, оскільки хибу довести неможливо. Як аргументи для
підтвердження істинної думки можуть бути використані істинні судження,
статистичні дані, цифровий матеріал, аксіоми, теореми, закони науки тощо.
Зверніть увагу на те, що логічна основа і логічний наслідок не завжди
співпадають з реальними причинами і наслідком.

1. Дайте логічний аналіз судженню. Модифікуйте йього таким чином,
щоб проілюструвати основні закони логіки: «Громадяни України мають рівні
права перед законом».
2. Спробуйте відповісти на запитання, яке наводив свого часу Г. Гегель,
іронічно аналізуючи закон виключеного третього: «Дух є зеленим або не
зеленим. Яке з цих тверджень є істинним?»
37
3. Наведіть приклади з буденного життя, художньої літератури, періодики
тощо, де порушуються закон тотожності, закон непротиріччя, закон
виключеного третього.
Основна:
Розділ 3. Логічна характеристика основних законів мислення] /
2. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги:
Глава 2. Логические законы мышления] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич,
Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 65-76.
3. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Глава 5.
Невероятные путешествия по возможным мирам]. – М.: Восток-Запад, АСТ,
2006. – С. 131-300.
Логика как наука. § 3. Основные логические законы] / Изд. 6-е, перераб. и доп.
– М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 16-22.
закладів: [Частина книги: Розділ 3. Загальні принципи (закони) правильного
міркування] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 44-52.
Додаткова:
логики. Глава 4. Логика высказываний]. – М.: ИФ РАН, 2002. – С. 57-158.
заведений: [Частина книги: Глава III. § 10. Законы логики высказываний]. – М.:
ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 97-102. – Режим доступу:
3. Тимофеев А.И. Аристотель, Лейбниц, Гегель: интерпретация
онтологического статуса логических законов // Философский век. Альманах.
«Г.В. Лейбниц и Россия». Материалы Международной конференции. Санкт-
Петербург, 26-27 июня 2006 г. – СПб: СПб НЦ, 2006. – С. 288-302.
4. Троцак А.И. Закон достаточного основания как ключевое средство в
построении философской системы (на примерах систем И. Канта и
А. Шопенгауэра) // РАЦИО.ru. – 2011, № 6. – C. 107-127.
5. Шопенгауэр А. О четверояком корне закона достаточного основания //
Шопенгауэр А. Афоризмы и максимы: Сочинения. – СПб.: Алетейя, 2008. –
С. 13-163.
Закони логіки (закони мислення) – завжди істинні (за своєю логічною
формою) судження.
Закон тотожності: кожна думка (та її елементи) має залишатися
незмінною у процесі одного і того самого міркування (а=а; або а→а; або а↔а).
38
Закон непротиріччя (заборони суперечності): два судження, в одному з
яких ми щось стверджуємо, а в іншому те саме, у той самий час, у тому самому
відношенні заперечуємо, не можуть бути одночасно істинними і одночасно
хибними (а Λ ~а; або ~(а Λ ~а)).
Закон виключеного третього: із двох суперечливих суджень одне
завжди буде істинним, друге – хибним, а третього бути не може (а V ~а).
Закон достатньої підстави: будь-яке судження повинно мати достатню
підставу, внаслідок якої воно оцінюється як істинне, а не як хибне.
Тема № 11
ВІДНОШЕННЯ МІЖ ВИСЛОВЛЮВАННЯМИ
План
1. Відношення логічної сумісності між висловлюваннями.
2. Відношення логічної несумісності між висловлюваннями.
3. Табличний метод перевірки складних висловлювань.
4. Відношення між судженнями за логічним квадратом.
Якщо два або більше суджень (для зручності будемо висловлювання
називати судженнями – у даному випадку це не важливо) є порівнянними,
тобто мають хоча б частково спільний зміст, то між ними об’єктивно існують
деякі відношення. Логіка вивчає відношення між судженнями передусім за їх
істиннісним значенням: чи можуть бути ці судження разом істинними, чи
можуть вони бути разом хибними, чи обумовлює істинність одного з них
істинність іншого тощо.
Прості судження є порівнянними, якщо вони мають спільний суб’єкт або
предикат. Складні судження зазвичай вважають порівнянними лише у тому
випадку, якщо до їх складу входить хоча б одне спільне просте судження. Для
визначення відношення між будь-ким двома (або великою кількістю) суджень
треба знати, у чому суть кожного відношення. Усі відношення між
порівнянними судженнями поділяються на дві групи: сумісності і
несумісності.
Судження називаються сумісними, якщо можуть бути одночасно
істинними (або хибними), а несумісними, якщо не можуть бути одночасно
істинними (або хибними). Сумісність буває трьох видів: 1) судження
еквівалентні, якщо завжди набувають однакових істиннісних значень; 2) одне з
них знаходиться у відношенні логічного підпорядкування (логічного слідування)
до іншого – при цьому підпорядковане судження обов’язково є істинним в усіх
випадках, коли істинним є підпорядковуюче судження; 3) судження
субконтрарні (частковосумісні), якщо неможлива їх спільна хибність.
Несумісність розрізняють двох видів: 1) протиріччя суджень має місце
тоді, коли ці судження не можуть набути однакових значень – ні істинних, ні
хибних; 2) протилежність має місце тоді, коли судження не можуть бути
одночасно істинними, а одночасно хибними можуть бути.
39
Приклад. Визначимо, у якому відношенні перебувають судження: «Він не
знає ні того, ні іншого» і «Він знає тільки одного з них». Спочатку запишемо їх
логічні форми: (~р & ~q) і (р v q).
Для встановлення відношень між ними побудуємо їх спільну істиннісну
таблицю. (Якщо у висловлюваннях зустрічаються різні складові, то таблиця
будується з урахуванням усіх змінних). Наприклад, для встановлення
відношень між судженнями виду: (р v q) і (р → r) треба побудувати таблицю
для трьох змінних р, q, r. У нашому випадку таблиця матиме такий вигляд:
р q ~р ~q (~р & ~q) (р v q)

і і х х х х
і х х і х і
х і і х х і
х х і і і х
Порівнюючи результуючі стовпці (вони виділені вертикальними лініями),

бачимо, що судження ці не бувають одночасно істинними, але бувають
одночасно хибними (перший рядок), значить вони несумісні і знаходяться у
відношенні протилежності.
Окрім п’яти розглянутих відношень, порівнянні судження іноді бувають
незалежними, інакше кажучи можуть мати усі чотири поєднання своїх
істиннісних значень, тобто іі; іх; хі; хх.
Відношення між простими категоричними порівнянними судженнями
розглядають за допомогою логічного квадрата, який має такий вигляд:
40
1. Відношення між А та І, а також між Е та О називають відношенням
підпорядкування.
Його властивості:
- Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) істинне, то і підпорядковане
судження (І чи О) істинне.
- Якщо підпорядковуюче судження (А чи Е) хибне, то і підпорядковане
судження (І чи О) хибне.
2. Відношення між А і Е називають відношенням контрарності
(протилежності).
Його властивості: судження А і Е не можуть бути одночасно істинними,
але можуть бути одночасно хибними.
3. Відношення між І та О називають відношенням субконтрарності.
Його властивості: судження І та О можуть бути одночасно істинними,
але не можуть бути одночасно хибними.
4. Відношення між судженнями А і О, а також Е і І називають
відношенням контрадикторності (протиріччя).
Його властивості: два суперечливих судження не можуть бути
одночасно істинними і одночасно хибними.
Оскільки відношення між простими категоричними судженнями
встановлюються за логічним квадратом, то справа полягає лише у тому, щоб
правильно визначити типи цих суджень, і, якщо судженню передує
заперечення, замінити його еквівалентним без зовнішнього заперечення. Треба
також мати на увазі, що не позначене у логічному квадраті відношення
еквівалентності має місце і для простих суджень. У відношенні еквівалентності
перебувають судження, різні за кількістю і якістю, коли при цьому одному з
них передує заперечення, тобто ~А еквівалентно О, ~О еквівалентно А, ~І
еквівалентно Е, ~Е еквівалентно I. Семантичні визначення усіх відношень для
категоричних суджень ті ж самі, що і для складних.

1. У якому відношенні за логічним квадратом знаходяться такі судження:
«Деякі студенти вивчають логіку. Деякі студенти не вивчають логіку»?
2. За допомогою логічного квадрату утворіть судження протилежне
наведеному: «Будь-який літературний твір має автора».
3. За допомогою логічного квадрату утворіть судження суперечливе
наведеному: «Будь-яка пора року прекрасна».
4. За допомогою логічного квадрату утворіть судження підпорядковане
наведеному: «Деякі хвороби не піддаються лікуванню».
Основна:
книги: Глава 7. Логика высказываний] / Вст. статья В.А. Лекторского. – М.:
Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 97-111.
41
книги: Книга І. Формальная логика. Глава ІІІ. Отношения между суждениями] /
Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. – С. 92-123.
Суждение. 3.3. Логические отношения между высказываниями]. – Ростов-н/Д:
Феникс, 2004. – С. 91-100.
Додаткова:
1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція: [Частина книги: Процесія
симулякрів] / Пер. з фр. В. Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи»,
2004. – С. 5-64. – Режим доступу: http://litera-ua.livejournal.com/9227.html
книги: Глава 7. Является ли предложение истинным, если оно соответствует
реальности. 7.1. Отличие взглядов Аристотеля] / Пер. с англ. Ганюший М.,
Бажанова В. и др. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН),
2005. – С. 177-180.
Традиційна логіка. Розділ ІV. Семантичний аналіз виразів природної мови]. –
К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 62-91.
Еквівалентність суджень – вид складних суджень, які будуть істинними
у тому випадку, якщо збігатимуться істиннісні значення тих суджень, із яких
вони складаються, тобто тоді, коли обидві її частини будуть або разом істинні,
або разом хибні.
Підпорядкування суджень – вид відношень, що існує між судженнями
видів: А – І, Е – О (за логічним квадратом). Такі судження можуть бути
одночасно істинними і одночасно хибними. Підпорядковуючі судження А (для
І), Е (для О) можуть бути хибними, а відповідні їм підпорядковані судження –
одночасно істинними, але зворотної ситуації (коли підпорядковані судження
будуть хибними і одночасно відповідні їм підпорядковуючі судження –
істинними) бути не може.
Субконтрарність (часткова сумісність) суджень – вид відношень, що
спостерігається між судженнями видів І – О (за логічним квадратом). Ці
судження не можуть бути одночасно хибними, але можуть бути одночасно
істинними. Тобто із хибності одного із них випливає істинність іншого, але не
навпаки.
Контрарність (протилежність) суджень – вид відношень, що існує між
судженнями видів: А – Е (за логічним квадратом). Ці судження не можуть бути
одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.
Контрадикторність (суперечність) суджень – вид відношень, що існує
між судженнями видів: А – О, Е – І (за логічним квадратом). Ці судження не
можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.
42
Тема № 12
ЛОГІКА МОДАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ
План
1. Поняття про модальне висловлювання.
2. Алетична модальність.
3. Епістемічна модальність.
4. Темпоральна модальність.
5. Деонтична модальність.
До модальностей відносяться поняття, за допомогою яких з тієї або іншої
позиції конкретизується характер зв’язків і стосунків об’єктів.
Модальна конкретизація здійснюється найчастіше шляхом використання
понять «необхідно», «можливо», «доказово», «спростовно», «обов’язково»,
«дозволено», «добре», «погано» тощо.
Найбільш затребуваними є наступні групи модальних категорій:
• власне, логічні модальності; вони поділяються на абсолютні: «логічно
необхідно», «логічно випадково», «логічно можливо», «логічно неможливо» і
порівняльні: «логічно випливає», «існує логічний наслідок»;
• онтологічні, або каузальні, модальності (вивчаються алетичною
логікою), що включають абсолютні модальні поняття: «необхідно»,
«випадково», «неможливо», «можливо» і порівняльні модальні поняття: «є
причина», «є наслідок», «не є ні причиною, ні наслідком»;
• теоретико-пізнавальні, або епістемічні, модальності, що поділяються на
модальні поняття, які відносяться до знання: «доказово», «спростовно»,
«нерозв’язно»; модальні поняття, які відносяться до переконання:
«переконаний», «сумнівається», «відкидає», «припускає» і модальні поняття,
пов’язані з істиннісною характеристикою, що включають абсолютні модальні
поняття: «істинно», «помилково», «невизначено» і порівняльні модальні
поняття: «вірогідніше», «менш ймовірно», «рівноімовірно»);
• деонтичні, або нормативні, модальні категорії: «обов’язково»,
«нормативно байдуже», «заборонено», «дозволено»;
• аксіологічні, або оціночні, модальні категорії, що поділяються на
абсолютні: «добре», «аксіологічно байдуже», «погано» і порівняльні: «краще»,
«рівноцінно», «гірше»;
• часові, або темпоральні, модальності, які включають абсолютні
модальні поняття: «було», «є», «буде» і порівняльні модальності: «раніше»,
«одночасно», «пізніше».
Модальні категорії різних типів мають загальні формальні властивості.
Так, незалежно від того, до якої групи відносяться ці поняття, вони
визначаються одне через одне за однією і тією ж схемою. Щось можливе, якщо
протилежне не є необхідним; дія дозволена, якщо утримуватися від неї
необов’язково; твердження приймається, якщо немає переконання у
протилежному. Випадковим є те, що не є ні необхідним, ні неможливим.
43
Байдуже те, що не є обов’язковим і не є забороненим. Нерозв’язне те, що
недоказове і неспростовне.
Подібним чином порівняльні модальні поняття різних груп визначаються
за однією і тією ж схемою: «перше краще другого» еквівалентне тому, що
«друге гірше за перше», «перше раніше другого» рівносильно «друге пізніше за
перше», «перше причина другого» тотожне тому, що «друге є наслідком
першого».
Модальні поняття, що відносяться до різних груп, мають різний зміст.
При співставленні таких понять (зокрема, «потрібно», «доказовий»,
«переконаний», «обов’язково», «добре», «завжди») складається враження, що
вони не мають нічого спільного. Проте це не так. Модальні поняття різних груп
виконують одну і ту саму функцію: вони уточнюють встановлюваний у
висловлюванні зв’язок, конкретизують його. Правила їх вживання
визначаються тільки цією функцією і не залежать від змісту висловлювання.
Тому дані правила є єдиними для усіх груп понять і мають суто формальний
характер.

1. Визначте вид модального висловлювання: «Я знаю багато прекрасних
наук, але науки, прекраснішої за філософію, не знаю» (Гегель).
2. Які модальні категорії застосовуються у наступних висловлюваннях.
Обґрунтуйте свою відповідь.
2.1. «Їсти треба, щоб жити, а не жити, щоб їсти» (середньовічна
сентенція).
2.2. «Ми стільки можемо, скільки знаємо» (Ф. Бекон).
2.3. «Я вважаю, що найкраще – мовчати» (Есхіл).
2.4. «Чого не забороняє закон, те забороняє сором» (Сенека).
2.5. «Що було, те і буде, і що траплялося, те і трапляється, і немає нічого
нового під сонцем» (Соломон).
2.6. «Необхідно, щоб були злочини і нещастя і щоб вони складали долю
хороших людей» (Вольтер).
2.7. «Щоб совість була правою, необхідно, щоб те, що вона визнає
правим, було таки об’єктивно» (Гегель).
2.8. «Я знаю тільки те, що нічого не знаю» (Сократ).
Основна:
книги: Глава 11. Модальные высказывания] / Вст. статья В.А. Лекторского. –
М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 172-195.
[Частина книги: Частина ІІ. Модальна логіка]. – К.: Абрис, 2007. – С. 97-136.
44
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VI.
Модальность суждений] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во
Проспект, 2008. – С. 92-103.
студентів вищих навчальних закладів: [Частина книги: Книга друга. Сучасна
логіка. Частина друга. Некласична логіка. Розділ ІІ. Модальна логіка на початку
ХХ ст.; Розділ IIІ. Система модальної логіки]. – К.: Центр учбової літератури,
2008. – С. 464-530.
5. Солодухин О.А. Логика: [Глава 6. Неклассическая логика: время,
модальность, изменение]. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – С. 176-189.
Додаткова:
1. Анисов А.М. Темпоральный универсум и его познание: [Частина
книги: Часть II. Становление и существование]. – М.: ИФ РАН, 2007. – С. 64-
128.
2. Боно Э. Водная логика / Э. Боно; пер. с англ. Е. А. Самсонов. – Мн.:
Попурри, 2006. – 240 с.
3. Ивин А.А. Импликации и модальности. – М.: Изд. дом В. Савенкова,
2004. – 126 с.
4. Ивлев Ю.В. К теории логических модальностей / Труды научно-
исследовательского семинара Логического центра Института философии РАН
2006. – М.: ИФ РАН, 2007. – 205 с. – С. 140-149.
Аксіологічні модальні судження (оціночні, ціннісні) – вид модальних
суджень, які будуються за допомогою модальних операторів: «добре»,
«погано», «байдуже» тощо. Вони виявляють ставлення людей до предметів або
подій.
Алетичні модальності характеризують вид істинності суджень. Оскільки
істина буває необхідною, можливою або випадковою, виділяють такі види
алетичних модальностей: аподиктичні, проблематичні, асерторичні.
Аподиктичні алетичні модальності (судження про необхідність)
будуються за допомогою модального оператора «необхідно». Характеризують
тип істинності знання (як істинного за будь-яких умов).
Асерторичні алетичні модальності (судження про факти) будуються за
допомогою модального оператора «випадково».
Деонтичні (нормативні) модальні судження – вид модальних суджень,
які стосуються діяльності людей, норм їхньої поведінки в суспільстві.
Епістемічні (пізнавальні) модальні судження – вид модальних
суджень, які визначають характер і ступінь достовірності знання.
Модальні судження будуються з простих категоричних суджень за
допомогою логічних операторів, які вказують на додаткові обставини, що
можуть вплинути на їх (суджень) істиннісне значення.
Темпоральні модальні судження – вид модальних суджень, які
враховують часові характеристики, що можуть вплинути на істиннісне
значення суджень про події у навколишній дійсності. Вони будуються за
45
допомогою модальних операторів: «раніше», «минулого тижня», «у
майбутньому», «завтра» тощо.
Тема № 13
ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАПИТАНЬ І ВІДПОВІДЕЙ
План
1. Поняття про запитання. Його структура.
2. Різновиди запитань.
3. Різновиди відповідей.
Логічна природа запитання є такою, що на відміну від тверджень, які
можуть бути істинними або xибними, запитання так оцінити неможливо. У
запитанні (1) міститься деяка початкова інформація, (2) фіксується її
недостатність або недостовірність і виражається вимога доповнити або
уточнити цю інформацію. Перша частина запитання називається його
передумовою (пресупозицією), а друга – оператором запитання (вираження
вимоги уточнити інформацію, зокрема слово «що» разом з особливою будовою
речення і особливою інтонацією при вимовленні). Крім того, запитання
обов’язково передбачає необxідність враxyвання контексту його промовляння.
Запитання, у яких інформацію вимагається уточнити, називаються
такими, що уточнюють, закритими або «чи»-запитаннями. Закритими – тому
що за своєю формою вони пропонують одну з двох можливих відповідей (так
або ні), тобто можливість відповідей обмежена. «Чи»-запитаннями вони
називаються через наявність у питальному реченні частки «чи». (Цієї частки у
питальному реченні може і не бути, наприклад: «Ти прийдеш завтра до
університету»? Тоді ми розуміємо, що це речення є запитанням лише за
особливою, питальною, інтонацією.) Уточнюючі запитання можна розглядати
як вимогу усунути невизначеність за допомогою вибору однієї з двох
альтернатив у строгому диз’юнктивному судженні виду: р v ~ р.
Уточнюючі запитання можуть також мати передумову виду: р v q, тоді
запитання виражає вимогу вибрати одну з двох (або більше) альтернатив. Проте
якщо альтернатив три або більше, то запитання зазвичай будується вже як
«що»-запитання, або відкрите: «У який день буде Ваш іспит»? Запитання
такого типу містить вимогу дати нову інформацію, а безліч відповідей на нього
самим запитанням не обмежена, воно відкрите. Воно містить питальний
займенник, і тому іноді називається «що»-запитанням.
Запитання можуть бути коректними і некоректними. Передусім вони
можуть бути побудовані так, що їх просто не можна зрозуміти, тоді вони
називаються неправильно побудованими, або синтаксично некоректними.
Запитання може бути синтаксично некоректним з приводу різних причин,
зокрема, (1) якщо його передумова буде не судженням, а пропозиціональною
формою.
46
Приклад. Синтаксично некоректним буде запитання: «Коли
демонструвався пригодницький фільм про невдаху»?, а також запитання «Коли
демонструвався пригодницький фільм про невдаху по телебаченню»? Їх
передумови: «демонструвався (невідомо де) пригодницький фільм про невдаху
(невідомо який)» і «демонструвався пригодницький фільм про невдаху
(невідомо який) по телебаченню» не є судженнями, оскільки не стверджують
нічого визначеного. Щоб таке запитання зробити синтаксично коректним, треба
або поставити усі невизначені параметри його передумови під оператори
запитання: «Коли, де і який демонструвався фільм», тобто зробити запитання
складним, або замінити невизначені параметри визначеними: «Коли
демонструвався фільм «Форест Гамп» по телебаченню»?, або поставити перед
цими невизначеними параметрами квантори, зокрема: «Коли демонструвалися
де-небудь усі пригодницькі фільми про невдах»?
Запитання може бути синтаксично некоректним також, (2) якщо його
передумова виражена реченням, яке не має сенсу, зокрема: «Де народилися
Карпатські гори»? Передумову цього запитання – «Карпатські гори десь
народилися» – зрозуміти неможливо, вона не є осмисленою. Такий різновид
синтаксично некоректного запитання неможливо зробити коректним.
Синтаксично коректні запитання, у яких передумова є правильно
побудованим і тому ясним судженням, у свою чергу поділяються на
семантично коректні і семантично некоректні. Семантично коректним
називається запитання, передумовою якого є істинне судження, а семантично
некоректним називається запитання, пресупозицією якого є помилкове (хибне)
судження. Якщо умисно задається семантично некоректне запитання, то воно
називається провокаційним. При цьому неважливо, чи має воно особистий або
загальний характер та який-небудь етичний відтінок.
Приклад: «Чи правда, що глока куздра штеко булданула бокра і
курдячить бокрьонка»? (Л. Щерба).
Запитання можуть бути також епістемічно (пізнавально) коректними і
некоректними залежно від того, (1) чи існує об’єктивно відповідь на нього і (2)
чи не міститься вона вже у запитанні. Передбачається, що вже наявна
інформація, з одного боку, менша за потрібну, а з іншого – що отримання нової
інформації може бути здійснене у відповіді. Епістемічно некоректним буде
запитання, передумова якого не може бути оцінена (принаймні, зараз) як
істинна або як помилкова. Таким, зокрема, є запитання: «Як виглядають
розумні істоти, що прилітають на Землю з сузір’я Жирафа у літаючих
тарілках»?
Відповідь завжди ґрунтується на пресупозиції запитання, вона є її
суб’єктом, а предикат судження у відповіді дає потрібну у запитанні
інформацію, вказує певний предмет з предметної області змінної, що стоїть під
оператором запитання.
Відповідь можна дати виключно на синтаксично коректне запитання.
Якщо воно при цьому семантично некоректне, то єдино можливою відповіддю
на нього є судження, що заперечує передумову запитання.
47
Приклад: «Як зробити обмеження поняття «Сонячна система»»? – «Це
поняття обмежити не можна». Якщо запитання епістемічно некоректне, то
відповідь є неможливою до отримання необхідної додатковою інформації.
Відповіді можуть бути правильні та неправильні. Правильна відповідь –
це відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність,
наявну у запитанні. Зверніть увагу на те, що «неправильна відповідь» і «хибна
відповідь» – це різні поняття. Неправильна відповідь може бути істинною.
Як правильні, так і неправильні відповіді можуть бути повними (або
сильними), неповними (або слабкими) і надмірними: повні дають усю необхідну
інформацію і повністю знімають невизначеність; неповні – тільки частину
інформації, так що невизначеність лише зменшується; надмірні, окрім
потрібної, дають і додаткову інформацію. Серед двоx слабкиx відповідей одна
може виявитися сильнішою.
Крім того, відповіді можуть бути прямими і непрямими. У прямій –
необхідна інформація висловлена явно, у непрямій відповіді – імпліцитно,
через особисте ставлення до іншої інформації, що міститься у відповіді.
Непрямими відповідями можуть бути висловлювання: «Л. Фоєрбах народився у
рік смерті І. Канта»; «Г. Гегель народився у головному місті графства
Вюртенберг, де знаходиться музей корпорації «Мерседес-Бенц», в один рік з
Л. ван Бетховеном».

1. Чи підтримуєте ви думку Платона, що можна дати відповідь на будь-
яке запитання, якщо запитання поставлене правильно?
2. Які етапи розвитку логіки запитань і відповідей ви знаєте? Як ви
вважаєте, чи завершила свій розвиток логіка запитань і відповідей на сучасному
етапі?
3. Дайте логічний аналіз запитання та відповіді, які мають місце у
наведеному тексті.
Людовік XV часто поринав у дивну неуважність. Так, одного разу він
задав венеціанському послу Гроденіго таке запитання: «Скільки членів у вас у
Венеції у Раді Десяти?». «Сорок, державець», – відповів посол, подумавши, що
король пожартував і що на жарт найкраще відповідати жартом. Але Людовік
одразу ж забув про своє запитання та отриману відповідь і заговорив про інше.
Основна:
[Частина книги: Розділ 14. Логіка людської взаємодії. 14.6. Запитання і
відповідь]. – К.: Абрис, 2007. – С. 186-194.
Диалогика]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 241-262.
48
закладів: [Частина книги: Розділ 7. Запитання і відповіді] / В.Д. Титов,
С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 105-118.
Додаткова:
1. Анисов А.М. Современная логика: [Частина книги: Часть III. Логика в
приложениях. Глава 8. Вопросно-ответные ситуации]. – М.: ИФ РАН, 2002. –
С. 257-270.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: [Частина книги: Глава XII.
Логика вопросов и ответов] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во
Проспект, 2008. – С. 203-212.
3. Середа О. Логіка неальтернативних запитань // Політичний
менеджмент. – 2004. – № 2. – С. 145-153.
Запитання – висловлювання, у якому міститься вимога певної інформації
від людини, до якої звертаються. Логічна природа запитання така, що на
відміну від тверджень, які можуть бути оxарактеризовані як істинні або xибні,
запитання так оцінити неможливо. Скоріше за все вони можуть бути
коректними або некоректними, правильними або неправильними, доцільними
або недоцільними.
Передумова (пресупозиція) запитання – вихідне знання, яке міститься в
запитанні. Контекст промовляння запитання – це місце, час та інші умови, за
яких відбувається діалог.
Відкрите запитання – запитання, яке передбачає можливість
необмеженої кількості відповідей.
Закрите запитання – запитання, на яке можна дати обмежену кількість
відповідей.
Логічно коректне запитання – запитання, на яке можна дати правильну
відповідь, за допомогою якої зникає пізнавальна невизначеність запитання. На
логічно некоректне запитання таку відповідь дати неможливо.
Правильна відповідь – відповідь, яка повністю або частково усуває
пізнавальну невизначеність, наявну в запитанні.
Сильна відповідь – відповідь, яка надає повну інформацію стосовно
будь-якого запитання.
Слабка відповідь – відповідь, яка лише частково усуває незнання:
інформація, надана такою відповіддю, є неповною. Серед двоx слабкиx
відповідей одна може виявитися сильнішою.
Неправильна відповідь – відповідь, яка не надає нової інформації
стосовно проблеми, якою цікавиться той, хто запитує.
Логічно тавтологічна відповідь – відповідь, логічна форма якої
відповідає логічному закону.
Фактично тавтологічна відповідь – відповідь, яка містить інформацію,
вже наявну в самому запитанні.
Нерелевантна відповідь – відповідь, яка не має відношення до
поставленого запитання.
49
Тема № 14
ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕКСТІВ
План
1. Як читати філософський текст.
2. Критична оцінка філософського тексту.
3. Аналіз понять та висловлювань у філософському тексті.
4. Аналіз предмету дослідження.
5. Визначення і класифікація ідей у філософському тексті.
Виявити філософський зміст тексту означає усвідомити філософську
проблему, яку він піднімає або вирішує. Методологічний підхід до тексту
припускає розуміння не лише того, що хотів сказати автор, але і внутрішньої
логіки тексту.
Необхідно розрізняти тему і тезу у тексті. Під «темою» розуміється даний
предмет, якому присвячений текст, у цілому. Як правило, тема відповідає
якому-небудь поняттю, що аналізується у тексті, пов’язаному з багатьма
іншими поняттями. Теза – це деяка ідея (думка) усередині загальної теми, яка
формується і розвивається автором при викладі тексту.
Зверніть увагу на те, що не всі проблеми у тексті є філософськими. Щоб
вважатися філософською, проблема повинна містити внутрішнє протиріччя,
тобто включати суперечливі один одному твердження і заперечення, відносно
одного і того ж предмета. Спосіб викладу і розгляду проблеми зазвичай
залежить від загальнішого контексту, контексту філософії автора.
Теза безпосередньо пов’язана із філософською проблемою, піднятою у
тексті, певним чином вона є запропонованим рішенням цієї проблеми.
Сформулювати тезу тексту, що стосується певної проблеми, – означає
зрозуміти оригінальність філософської позиції автора.
Текст, який експлікується, коментується, зазвичай є уривком з якого-
небудь філософського твору. Від цитати він відрізняється обсягом і містить
оригінальну аргументацію з якої-небудь філософської проблеми. За допомогою
логічного (методологічного і критичного) роздуму необхідно зрозуміти суть
проблеми. Знання самого вчення автора у даному випадку не є необхідним.
Слід уникати міркувань, що не стосуються теми, чи йде мова про виклад
відомостей з біографії автора або про загальніші посилання на його вчення або
історію філософії в цілому. Особливо слід уникати довільного тлумачення, в
цьому суть справи.
Треба бути уважним до зв’язків усередині тексту і не допускати його
довільного розчленовування. Важливою є не стільки кількість частин, скільки
взаємне співвідношення пов’язаних між собою елементів тексту. Аналізуючи
текст, необхідно мати на увазі його цілісність.
Правильно проведений аналіз повинен дозволити розкрити передумови
твердження, тобто сукупність тверджень, які обґрунтовують тезу автора.
50
Піднімаючи філософську проблему, автор стверджує або заперечує те або інше
положення: теза, яка полягає у постановці певного судження, сама припускає
деякі інші судження, які називаються передумовами. Вони складають
сукупність суджень, необхідних для аргументації, утворюють підтекст.
Експлікація філософського тексту вимагає виокремлення і прояснення
усього, що мається на увазі. Цей момент є визначальним для логічного аналізу
філософського тексту, який вивчається. Він демонструє не лише правильність
аналізу, що проводиться, але і його філософський характер.
Критичний аналіз повинен здійснюватися, спираючись на припущення
аналізованого тексту. Критичний підхід полягає у тому, щоб виявити
внутрішні межі тези, протиставляючи їй інші твердження, засновані на інших
засновках та припущеннях.
Зверніть увагу на те, як зрозуміти внутрішню організацію тексту. Для
цього слід визначити існуючі протиставлення, частоту і повторюваність
окремих моментів, нарешті, відповідності між термінами. Треба встановити
семантику тексту, поступово виділяючи важливі поняття. Виявлення
внутрішніх співвідношень дозволяє прояснити ті аспекти тексту, які на перший
погляд здавалися неясними.
Після виконання цієї роботи слід приступити до експлікації понять.
Поняття в тексті не зводиться до однозначного визначення – так буває тільки у
словниках. Поняття можна прояснити тільки у співвідношенні з іншими
поняттями у тексті.
Першою вимогою до філософського тексту, що аналізується, є
правильність постановки питання у тексті. Для цього головне – вірно зрозуміти
тему через аналіз понять та висловлювань.
Предмет дослідження з’являється у формі питання. Мета цього питання
– досягти глибшої розробки початкового поняття. Поглибити розуміння (як у
самому тексті, так і у його аналізі) – означає виявити його глибинніші
властивості.
Предмет дослідження окреслює початкове поняття, а у формі питання
міститься судження, що стосується цього поняття. Співвідношення між
досліджуваним поняттям і судженням про нього – це і є проблема, яку потрібно
було вирішити автору тексту та, відповідно, у його логічному аналізі.
Правильно поставити проблему означає: 1) визначити поняття, яке слід
поглибити в процесі розробки; 2) виділити судження, що стосується цього
поняття; 3) показати, що це судження не є самодостатнім, що для розробки
поняття потрібні інші судження в іншому контексті.
Після того, як проблема буде окреслена завдяки проведеному аналізу
предмета дослідження, що аналізується, другий етап полягає у визначенні ідей,
у загальнішому сенсі – інформації, яка стане похідною щодо аналізу.
Після, власне, визначення і виокремлення ідей, слід приступити до
критичного розгляду отриманих матеріалів. Важливо упорядкувати ці
матеріали, зробивши дві операції: об’єднати схожі елементи, потім розмістити
їх групи у певному порядку за ступенем їх важливості.
51
Програма логічного аналізу тексту
Питання щодо логічного аналізу тексту Логічні операції
Що є основним у ланцюгу описуваних у
1 Виділення
тексті предметів, явищ, процесів?
Чому саме цей предмет (явище, процес) є Причинне
2
основним? обґрунтування
З якими наслідками пов’язаний цей предмет
3 Вказівка на слідування
(явище, процес)?
4 Який зміст поняття цього предмету? Визначення
Як визначається обсяг поняття цього
5 Поділ
предмету?
6 Які властивості конкретизують це поняття? Абстрагування
Які відношення мають місце між цим
7 поняттям і поняттями та ідеями, пов’язаними Абстрагування
з ним?
8 Чим обмежується зміст цього поняття (ідеї)? Обмеження
9 З чим можна порівняти це поняття (ідею)? Аналогія
Які висновки можна зробити з аналізу цього
10 Узагальнення
тексту?

1. Прокоментуйте вислів відомого англійського логіка і філософа
А. Уайтхеда, наведений у передмові до книги У. Куайна «Система логістики».
«У сучасному розвитку логіки традиційна аристотелівська логіка займає
своє місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У
цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною
математикою».
2. Спробуйте спростувати точку зору І. Канта, висловлену у трактаті
«Логіка»:
«З часів Аристотеля логіка не багато збагатилася за змістом, та це й
неможливо через її природу. Існує лише декілька наук, які досягли такого
усталеного стану, що вони вже більше не змінюються. До них належить логіка,
а також метафізика. Аристотель не упустив жодного моменту розуму, і в цьому
відношенні ми лише точніші, методичніші й акуратніші....У наш час немає
жодного знаменитого логіка, нам і не потрібні ніякі нові винаходи для логіки,
тому що вона містить лише форму мислення».
3. Проаналізуйте фрагмент лекції Бертрана Рассела «Мистецтво робити
висновки». Чи є його слова актуальними у наш час?
«Усі ми постійно робимо або приймаємо різноманітні висновки, і
більшість з них, якими вони б на перший погляд не здавалися переконливими, у
дійсності є необґрунтованими. Коли ми діємо відповідно до необґрунтованих
висновків, ми не досягаємо поставлених цілей... Наприкінці цієї війни (Друга
світова війна) відбудова буде потребувати яснішого і чіткішого мислення, і
широко розповсюджені людські помилки будуть великою перешкодою на
52
шляху встановлення бажаних принципів керування державою. Наука, яка
сьогодні більш, ніж політика, підпорядкована логіці, досягла великих успіхів;
якщо подібних успіхів досягнуть і в інших царинах соціального життя, стане
необхідним, щоб люди навчилися мислити логічно і не були рабами
упереджень та пристрастей».
Основна:
1. Алексеев А.П. Философский текст: идеи, аргументация, образы. – М.:
Прогресс-Традиция, 2006. – 328 с.
книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава XVIII. Логика и
критическая оценка] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум,
2010. – С. 474-507.
вузов: [Частина книги: Глава 9. Методы и функции понимания]. – М.: Юнити-
Дана, 2012. – С. 165-185.
Додаткова:
1. Брюшинкин В.Н. Системная модель аргументации для фрагмента
философского текста // РАЦИО.ru. – 2009, №1. – С. 43-62.
2. Дерида Ж. Письмо та відмінність [Частина книги: Структура, знак і гра
в дискурсі наук про людину] / Пер. з фр. В. Шовкун. – К.: Вид-во Соломії
Павличко «Основи», 2004. – С. 563-590. – Режим доступу: http://litera-
3. Жан И. Логика и существование. Очерк логики Гегеля. – Изд-во:
Владимир Даль, 2006. – 320 с. – Режим доступу: http://klubknig.ru/9932-logika-i-
sushhestvovanie.-ocherk-logiki-gegelya.html
4. Кислов А.Г. Культура интеллектуального досуга: поэтика задач и
риторика решений // РАЦИО.ru. – 2011, № 5. – С. 106-129.
5. Сокал А., Брикмон Ж. Интеллектуальные уловки. Критика философии
постмодерна / Перев. с англ. А. Костиковой и Д. Кралечкина. Предисловие
С.П. Капицы. – М.: Дом интеллектуальной книги, 2012. – 248 с.
6. Харт К. Постмодернизм: [Глава 4. Фрагментарность] / Пер. с англ.
К. Ткаченко. – М: Фаир-пресс, 2006. – С. 106-134.
«Бритва Оккама» – методологічний принцип, сформульований
англійським філософом і логіком У. Оккамом, що вимагає усунення з науки
усіх понять, що не є інтуїтивно очевидними і не піддаються перевірці у досвіді:
«Сутності не слід множити без необхідності».
Парадигма – сукупність теоретичних і методологічних положень,
прийнятих науковим співтовариством на відомому етапі розвитку науки, що
використовуються у якості зразка, моделі, стандарту для наукового
дослідження, інтерпретації, оцінки і систематизації наукових даних, для
53
осмислення гіпотез і рішення завдань, що виникають у процесі наукового
пізнання.
Приклад – факт або окремий випадок, що використовується у якості
відправного пункту для подальшого узагальнення та підкріплення зробленого
узагальнення. Використання фактів або окремих випадків у якості прикладу
треба відрізняти від використання їх у якості ілюстрації або зразка. Виступаючи
у якості прикладу, окремий випадок робить можливим узагальнення, у якості
ілюстрації він підкріплює вже встановлене положення, у якості зразка він
спонукає до наслідування.
Факти – події, що були зафіксовані тим або іншим способом, вони також
є найпоширенішим видом аргументів.
«Філософська логіка» – назва, що використовується для позначення
різноманітних додатків до ідей та апарату сучасної формальної логіки для
аналізу понять і проблем філософії. Звернення до філософії є необхідною
умовою прояснення підстав логіки. З іншого боку, застосування у філософії
понять і методів логіки дозволяє глибше осмислити деякі філософські
проблеми.
Змістовий модуль ІІ. Практична логіка
Тема № 1
БЕЗПОСЕРЕДНІ МІРКУВАННЯ
План
1. Міркування за логічним квадратом.
2. Перетворення.
3. Обернення.
4. Протиставлення предикату.
5. Протиставлення суб’єкту.
6. Способи перевірки безпосередніх міркувань.
Найбільш «логічним» типом міркувань є дедуктивні умовиводи, оскільки
вони дають повністю обґрунтовані засновками висновки. Правильним
дедуктивним умовиводом називають таке міркування, яке у підсумку не додає
інформації, а тому забезпечує отримання істинного висновку з істинних
засновків. Тобто, у правильному дедуктивному умовиводі між засновками і
висновком повинно існувати відношення логічного слідування, тобто таке
відношення, у якому за наявності істинних засновків висновок не може бути
помилковим.
Розгляд дедуктивних міркувань зазвичай починають з найпростіших,
безпосередніх умовиводів, до складу яких входить один засновок, який є
категоричним судженням. У безпосередньому умовиводі висновок можна
отримати двома шляхами: 1) через відношення суджень (за логічним
квадратом); 2) через перебудову структури суджень.
54
Умовиводами за логічним квадратом є усі переходи по логічному
квадрату, коли істинність або хибність одного судження з необхідністю вказує
на певне істиннісне значення іншого. Перевірка їх правильності полягає у
співставленні істиннісного значення висновку з тим, що йому зумовлене
логічним відношенням із засновком.
Приклад. З істинності висловлювання: «Не всі книги є цікавими» слідує
хибність висловлювання «Жодна книга не є цікавою». Перше висловлювання
частковостверджувальне, друге, – загальнозаперечне. За логічим квадратом
вони перебувають у відношенні контрадикторності, правилом якого є те, що
два супуречливих судження не можуть бути одночасно істинними або
одночасно хибними, якщо одне з них істинне, то інше обов’язково – хибне (і
навпаки).
З чотирьох порівнянних суджень за логічним квадратом, два завжди
будуть істинними, а два – хибними.
Безпосередні умовиводи, які виникають шляхом перебудови структури
судження, засновані на тому, що відношення суб’єкта і предиката у засновку
має обумовлювати відношення термінів висновку. Для перебудови структури
судження існують два основних способи – перетворення і обернення, які можна
поєднувати в тому або іншому порядку і отримувати складніші типи зміни
структури судження – протиставлення предикату і протиставлення суб’єкту.
Перетворення судження полягає в еквівалентній перебудові судження
шляхом зміни його якості, тобто стверджувальне судження стає заперечним, а
заперечне – стверджувальним. Проте, щоб перетворення було еквівалентним,
окрім зміни якості судження, його предикат має бути замінений на суперечне
поняття. Таким чином, «Усі S є Р» перетворюється у «Жодне S не є не-Р»,
«Деякі S є Р» перетворюється на «Деякі S не є не-Р», «Жодне S не є Р»
перетворюється на «Усі S є не-Р», а «Деякі S не є Р» перетворюється на «Деякі
S є не-Р».
Приклад: Усі вовки (S) – хижі тварини (Р) – (А)
Жоден вовк (S) не є не хижою твариною (не-Р) – (Е)
Обернення судження здійснюється перестановкою суб’єкта і предиката
при дотриманні правила, що нерозподілений спочатку термін не може
виявитися розподіленим у результаті перетворення. Дотримання цього
правила накладає обмеження на цю операцію, так що в одних випадках
обернення може відбуватися чисто, без зміни кількості судження, – так
обертаються частковостверджувальні та загальнозаперечні судження (просте
обернення). У інших випадках воно відбувається з обмеженням (зменшення
кількості судження) – так обертаються загальностверджувальні судження
(обернення з обмеженням). У деяких випадках воно взагалі неможливе – для
частковозаперечних суджень. Отже, «Усі S є Р» обертається у «Деякі Р є S»,
«Деякі S є Р» обертається на «Деякі Р є S», «Жодне S не є Р» обертається на
«Жодне Р не є S».
Приклад: Жоден плазун (S) не літає (Р) – (Е)
Жоден з літаючих (Р) не належить до плазунів (S) – (Е)
55
Для протиставлення предикату потрібно спочатку зробити перетворення
і результат обернути. Приклад:
Жодна планета (S) не є зіркою (Р) – (Е)
Усі планети (S) є не-зірками (не-Р) – (А)
Деякі не-зірки (не-Р) є планетами (S) – (І)
Для протиставлення суб’єкту треба виконати ці операції у зворотному
порядку.
Модельні схеми перевірки безпосередніх умовиводів

Модельна схема A(S,P) I(S,P) E(S,P) O(S,P) A(P,S) I(P,S) E(P,S) O(P,S)
І І Х Х Х І Х І
І І Х Х І І Х Х
Х І Х І І І Х Х
Х Х І І Х Х І І
Х Х І І Х Х І І
Х І Х І Х І Х І
Х І Х І Х І Х І
Перевірка правильності безпосередніх умовиводів здійснюється або

відтворенням відповідних операцій і порівнянням їх результату з наявним
висновком, або графічно. Для перевірки першим способом треба визначити, яка
імовірно операція здійснювалася. Побачити перетворення або обернення
нескладно. При протиставленні предикату на місці суб’єкта виявляється
поняття, що суперечить предикату, а на місці предиката – суб’єкт вихідного
56
судження. При протиставленні суб’єкту на місці суб’єкта виявляється предикат
вихідного судження, а на місці предиката – поняття, що суперечить суб’єкту
вихідного судження.
З частковостверджувального судження типу І при протиставленні
необхідні висновки не випливають: 1. Деякі S є Р (І); 2. Деякі S не є не-Р (О);
3. Судження типу О не обертаються.
Зручніше перевіряти ці висновки графічно. Існує сім модельних схем
відносин суб’єкта і предиката у категоричних судженнях, які наведені вище.
Оскільки безпосередні умовиводи (які ми розглядаємо) відносяться до
дедуктивних, вони правильні лише тоді, коли з істинного засновку не може
бути отриманий помилковий висновок. На цьому положенні заснована ідея
перевірки: модельні схеми, які підходять для засновку, повинні підходити і для
висновку.
Розглянемо висновок: «Якщо будь-який злочин є аморальним, то дещо
неаморальне не є злочином», де засновок – А (S, P), висновок О (не-Р, S).
Перший спосіб: перетворення полягає у протиставленні предикату, тобто
послідовному перетворенні і оберненні; після перетворення отримуємо Е (S, не-
Р), обернення якого можна зробити чисто і отримати Е (не-Р, S), але оскільки
судження О можна отримати з Е, то висновок є правильним.
Другий спосіб: засновок є істинним за 1 і 2 схемами. Дивимось, чи
відповідають вони висновку. Не-Р, тобто та частина універсуму, яка
знаходиться за межами Р, не захоплює S взагалі, значить, висновок є істинним
за цими схемами і умовивід, таким чином, є правильним.

1. Обґрунтуйте, чому не можна провести обернення частковозаперечного
судження?
2. Обґрунтуйте, чому не можна провести протиставлення предикату
частковостверджувального судження?
3. Зробіть конверсію наступних висловлювань:
а) Жодна комаха не має більше трьох пар ніг;
б) Деякі іменники – слова, що змінюються за відмінками;
в) Усе недосліджене полонить уяву.
4. Чи означає висловлювання «Хто не ризикує, той не п’є шампанське» те
саме, що і наступне:
а) «Хто ризикує, той п’є шампанське»;
б) «Хто п’є шампанське, той ризикує»;
в) «Хто не п’є шампанське, той не ризикує»? Правила якого
безпосереднього висновку силогізму дозволяють знайти вірну відповідь?
5. Зробіть обверсію, конверсію, контрапозицію та інверсію
висловлювання: «Все те, що не заборонено, дозволено».
6. Перевірте правильність безпосередніх міркувань за логічним
квадратом.
6.1. Якщо неправильно, що усі імпресіоністи – французи, то треба
визнати, що деякі з них не були французами.
57
6.2. Якщо правильно, що жоден філософ не відкрив секрет безсмертя
людини, тоді правильним буде, що жодна людина, яка відкрила секрет
безсмертя людини, не є філософом.
Основна:
книги: Глава 8. Общая теория логического следования] / Вст. статья
В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – С. 112-127.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VII.
Дедуктивные умозаключения. Выводы из простых суждений. § 2.
Непосредственные умозаключения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби,
Изд-во Проспект, 2008. – С. 105-111.
Рассуждение]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 128-135.
Додаткова:
заведений: [Частина книги: §36. Непосредственные умозаключения]. – М.:
2. Новоселов М.М. Логика абстракций (методологический анализ). Ч. 1.
Глава 1. Абстракия и логика обоснования. – М.: ИФ РАН, 2000. – С. 8-57.
3. Тягло А.В. Критическое мышление на основе элементарной логики:
учебное пособие. – Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2001. – 210 с.
Безпосередні умовиводи через трансформацію суджень – міркування, в
яких висновок робиться з одного засновку, їх можна отримати завдяки
операціям перетворення суджень або обернення суджень.
Обернення (конверсія) – логічна операція над судженнями, що полягає у
перестановці місцями суб’єкта і предиката.
Перетворення (обверсія) – логічна операція над судженнями, яка полягає
у зміні його якості на протилежну. Її можливість ґрунтується на тому, що
подвійне заперечення дає ствердження.
Протиставлення суб’єкту – трансформація суджень, коли над
судженням спочатку роблять операцію обернення, а потім операцію
перетворення.
Протиставлення предикату – трансформація суджень, коли над
судженням спочатку роблять операцію перетворення, а потім операцію
обернення.
58
Тема № 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО
СИЛОГІЗМУ
План
1. Визначення та структура простого категоричного силогізму.
2. Загальні правила простого категоричного силогізму.
3. Аксіома простого категоричного силогізму.
«Винахід силогістичної форми є одним з найпрекрасніших і навіть
найважливіших відкриттів людського духу» (Г.В. Ляйбніц).
Простий категоричний силогізм (ПКС) – це вид дедуктивного умовиводу,
що складається з двох засновків і висновку, які є категоричними судженнями.
Приклад:
Усі ссавці (М) дихають легенями (Р) – більший засновок
Усі кити (S) – ссавці (М) – менший засновок
Усі кити (S) дихають легенями (Р) – висновок
Поняття, що входять до складу силогізму, називаються термінами
силогізму. Меншим терміном називається суб’єкт висновку і позначається S. У
нашому прикладі менший термін – кити. Засновок, який містить у собі менший
термін, називається меншим засновком. Більшим терміном називається
предикат висновку і позначається як Р. У нашому випадку – дихають легенями
(S і Р називаються ще крайніми термінами). Засновок, який містить у собі
більший термін, називається більшим засновком. Середнім терміном
називається термін, якого немає у висновку, але який є в обох засновках, що
забезпечує логічний зв’язок між засновками. Позначається як М – ссавці.
Правила силогізму поділяються на загальні та правила фігур (спеціальні).
Загальні правила силогізму застосовані до усіх простих силогізмів, незалежно
від того, за якою фігурою вони побудовані. Спеціальні правила діють тільки
для кожної фігури силогізму і тому часто називаються правилами фігур.
Загальних правил категоричного силогізму існує всього сім: три з них – це
правила термінів, чотири – правила засновків.
Загальні правила силогізму

1. У силогізмі повинно бути лише три терміни. Приклад:
Рух вічний.
Ходіння до університету – рух.
=> Ходіння до університету вічне.
Обидва засновки цього силогізму є істинними судженнями, проте з них
випливає помилковий висновок, тому що порушено дане правило. Слово рух
вживається у двох засновках у двох різних значеннях: рух як філософська
категорія і рух як фізична дія. Тому, термінів у силогізмі три: рух, ходіння до
університету, вічність; а значень (оскільки один з термінів вживається у двох
різних значеннях) чотири, тобто зайве значення має на увазі зайвий термін. У
59
наведеному прикладі силогізму було не три, а чотири (за значенням) терміни.
Помилка, що виникає при порушенні наведеного вище правила, називається
почетверінням термінів.
2. Середній термін має бути розподілений хоч б в одному із засновків.
Повне коло (за схемою Ейлера) означатиме розподілений термін (+), а неповне
– нерозподілений (-). Приклад:
Усі кішки (К) – це живі істоти (ж. і).
Сократ (С) – це теж жива істота.
=> Сократ – це кішка.
З двох істинних засновків отримуємо помилковий висновок. Зображуємо

колами Ейлера відношення між термінами у засновках силогізму і
встановлюємо розподіленість цих термінів.
Середній термін (живі істоти) у даному випадку нерозподілений у
жодному із засновків, а за правилом він має бути розподілений хоч б в одному.
Помилка, що виникає при порушенні даного правила, так і називається –
нерозподіленість середнього терміну у кожному засновку.
3. Термін, який був нерозподілений у засновку, не може бути розподілений
у висновку. Приклад:
Усі яблука (Я) – їстівні предмети (Ї. п.).
Усі груші (Г) – це не яблука.
=> Усі груші – неїстівні предмети.
Засновки силогізму є істинними судженнями, а висновок – заперечний.

Зображуємо колами Ейлера відношення між термінами у засновках і у висновку
силогізму та встановлюємо розподільність цих термінів.
У даному випадку предикат висновку, або більший термін силогізму
(їстівні предмети), у першому засновку є нерозподіленим (-), а у висновку –
розподіленим (+), що забороняється даним правилом. Помилка, що виникає при
його порушенні, називається розширенням більшого терміну.
4. У силогізмі не повинно бути двох заперечних засновків. Хоч б один із
них має бути стверджувальним (можуть бути стверджувальними і обидва
засновки). Якщо два засновки у силогізмі заперечні, то висновок з них або
взагалі зробити не можна, або ж, якщо його зробити можливо, він буде
помилковим або, принаймні, недостовірним, імовірним. Приклад:
Снайпери не можуть мати поганого зору.
Усі мої друзі – не снайпери.
=> Усі мої друзі мають поганий зір.
Обидва засновки у силогізмі є заперечними судженнями, і, незважаючи
на їх істинність, з них отримуємо помилковий висновок. Помилка, яка виникає
у даному випадку, так і називається – два заперечних засновки.
60
5. У силогізмі не повинно бути двох часткових засновків.
Хоч б один із засновків має бути загальним (можуть бути загальними і
обидва засновки). Якщо два засновки у силогізмі є частковими судженнями, то
висновок з них зробити неможливо. Приклад:
Деякі філософи – матеріалісти.
Деякі філософи – ідеалісти.
=>?
З цих засновків ніякого висновку отримати неможливо, тому що обидва
вони є частковими. Помилка, що виникає при порушенні цього правила, так і
називається – два часткових засновки.
6. Якщо один із засновків заперечний, то і висновок має бути заперечним.
Приклад:
Усі травоядні живляться рослинною їжею.
Усі тигри не живляться рослинною їжею.
=> Усі тигри не є травоядними.
З двох засновків цього силогізму не можна отримати стверджувальний
висновок. Він може бути виключно заперечним.
7. Якщо один із засновків частковий, то і висновок має бути частковим.
Приклад:
Усі олімпійські чемпіони є спортсменами.
Деякі українці – це олімпійські чемпіони.
=> Деякі українці – це спортсмени.
У цьому силогізмі з двох засновків неможливо отримати загальний
висновок. Він може бути лише частковим, оскільки другий засновок є
частковим.
Аксіома силогізму є віддзеркаленням багатовікової практики людей,
мільярдного повторення однієї й тієї ж розумової конструкції. Залежно від того,
розглядаються засновки у кількісному або якісному (об’ємному чи
змістовному) сенсі, розрізняют два її формулювання:
1) Dictum de omni et de nullo (сказане про усе і ні про одне): усе, що
стверджується або заперечується про клас предметів у цілому, стверджується
або заперечується і про частину або окремий елемент цього класу;
2) Nota notae est nota rei (ознака ознаки речі є ознакою самої речі).
Аксіома силогізму є вихідною логічною основою, на якій ґрунтується вся
силогістика.

1. Встановіть правильність силогізмів, наведених нижче, за допомогою
графічної схеми відношень між їх термінами:
1.1. Усі стародавні математики були філософами. Піфагор –
давньогрецький математик. Піфагор – філософ.
1.2. Деякі студенти старанні. Серед старанних учнів є відмінники. Деякі
студенти – відмінники.
1.3. Деякі підручники мають схеми і графіки. Жодна книга, що має схеми
і графіки, мені не цікава. Деякі підручники мені не цікаві.
61
1.4. Будь-яка думка має свою форму. Будь-яка форма має зміст. Будь-яка
думка має зміст.
1.5. Геракліт був діалектиком. Усі діалектики говорять про те, що світ
змінюється. Геракліт був серед тих, хто говорив, що світ змінюється.
1.6. «Люди, яким завжди ніколи, звичайно нічого не роблять»
(Г. Ліхтенберг). Керівникові нашого відділу завжди ніколи. Керівник нашого
відділу нічого не робить.
1.7. «Мистецтво є одним із засобів єднання людей» (Л.М. Толстой).
Музика – вид мистецтва. Музика – засіб єднання людей.
1.8. «Нерозсудлива людина здатна захопитися будь-яким вченням»
(Геракліт). Ця людина – цілком розумна. Ця людина не здатна захопитися
будь-яким вченням.
2. Перевірте правильність наступних силогізмів. Які із загальних правил
силогізму порушені при їх побудові:
2.1. Усі міста – населені пункти. Село не є містом. Отже, село не є
населеним пунктом.
2.2. Деякі автомашини деренчать на ходу. Моя автомашина – це деяка
автомашина. Тому недивно, що моя автомашина деренчить на ходу.
2.3. Жодна робота, в якій немає нових ідей, не може бути премійована.
Робота Пробийголови не премійована. Отже, в ній немає нових ідей.
2.4. Деякі люди мають здатність до швидкого і точного розрахунку. Деякі
люди – математики. Отже, усі математики мають здатність до швидкого і
точного розрахунку.
Основна:
1. Каратини Р. Введение в философию: [Частина книги: Часть 1 Логика и
эпистемология. I. Логика]. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – С. 447-478.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VII.
Дедуктивные умозаключения. Выводы из простых суждений. § 3. Простой
категорический силлогизм] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во
Проспект, 2008. – С. 111-123.
книги: Книга І. Формальная логика. Глава IV. Категорический силлогизм] /
Додаткова:
заведений: [Частина книги: § 37. Простой категорический силлогизм]. – М.:
2. Зиновьев А.А. Логика высказываний и теория вывода / Вст. статья
В.А. Лекторского. – М.: Изд-во ЛКИ, 2010. – 160 с.
Більший засновок ПКС – засновок, що містить більший термін ПКС.
62
Більший термін ПКС – предикат висновку ПКС.
Меншим засновком ПКС є той його засновок, що містить менший
термін.
Менший термін ПКС – суб’єкт висновку ПКС.
Простий категоричний силогізм (ПКС) – різновид дедуктивних
умовиводів, що являє собою систему трьох взаємопов’язаних суджень виду: А
(Всі S є P), Е (Всі S не є P), І (Деякі S є P), О (Деякі S не є P). Перші два
судження є засновками ПКС, а третє – висновком.
Терміни ПКС – суб’єкти і предикати засновків і висновку умовиводу.
Середній термін ПКС – це термін, який входить лише у засновки й якого
немає у висновку ПКС.
Тема № 3
ФІГУРИ ТА МОДУСИ ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ
План
1. Схеми фігур простого категоричного силогізму.
2. Розподіленість термінів у фігурах простого категоричного силогізму.
3. Правила фігур простого категоричного силогізму.
4. Модуси простого категоричного силогізму.
Три терміни силогізму можуть бути розташовані у ньому різним чином.
Залежно від місця середнього терміну розрізняють чотири фігури простого
категоричного силогізму.
Першою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає
місце суб’єкта в більшому засновку і місце предиката – в меншому.
Другою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін займає
місце предиката в обох засновках.
Третьою називають таку фігуру, в якій середній термін займає місце
суб’єкта в обох засновках.
Четвертою називають таку фігуру силогізму, в якій середній термін
займає місце предиката в більшому засновку і суб’єкта – в меншому.
Схеми фігур ПКС

І фігура ІІ фігура ІІІ фігура ІV фігура
63
Приклади та розподіленість термінів у фігурах ПКС
І
ф Усі поети (М) – це творчі люди (Р).
і Вася (S) – поет (М).
г => Вася (S) – це творча людина (Р).
у
р
а
ІІ
ф Усі риби (Р) дихають зябрами (М).
і Усі кити (S) не дихають зябрами (М).
г => Усі кити (S) не риби (Р).
у
р
а
ІІІ
ф Усі тигри (М) – це ссавці (Р).
і Усі тигри (М) – це хижаки (S).
г => Деякі хижаки (S) – ссавці (Р).
у
р
а
ІV
ф Усі квадрати (Р) – це прямокутники (М).
і Усі прямокутники (М) – це не трикутники (S).
г => Усі трикутники (S) – це не квадрати (Р).
у
р
а
Розподіленість термінів у засновках та висновку ПКС може бути іншою,
залежно від обсягів термінів, що входять до їх складу.
Кожна з фігур ПКС має свої спеціальні правила:

І фігура. Більший засновок має бути загальним, менший –
стверджувальним.
ІІ фігура. Більший засновок має бути загальним та один із засновків має
бути заперечним. Висновок теж є заперечним судженням.
ІІІ фігура. Менший засновок має бути стверджувальним, а висновок –
частковим.
ІV фігура. Якщо більший засновок є стверджувальним судженням, то
менший засновок – судження загальне. Якщо один із засновків є заперечним
судженням, то більший засновок – судження загальне. Якщо менший засновок є
судженням стверджувальним, то висновок – частковим судженням.
64
Розподіленість термінів у модусах фігур простого категоричного силогізму
№ І фігура ІІ фігура ІІІ фігура ІV фігура
65
Кожне з простих суджень, з яких складається простий силогізм, належить
до одного з чотирьох видів (А, I, Е, О). Набір простих суджень, що входять до
складу силогізму, називається модусом (видом) простого силогізму. Приклад:
Усі журнали – це періодичні видання.
Усі книги не є періодичними виданнями.
=> Усі книги не є журналами.
У цьому силогізмі перший засновок є простим судженням виду Е
(загальнозаперечне судження), другий засновок – це просте судження виду А
(загальностверджувальне судження), висновок є простим судженням виду Е
(загальнозаперечне судження). Тому розглянутий силогізм має модус ЕAЕ, або
cesare. Останнє латинське слово нічого не означає і ніяк не перекладається – це
просто поєднання літер, підібране так, щоб у ньому були присутніми три
літери, що символізують модус силогізму ЕAЕ.
Всього модусів в усіх чотирьох фігурах (тобто можливих комбінацій
простих суджень у силогізмі) – 256. У кожній фігурі 64 модуси. Проте з цих
модусів тільки 19 сильних (які дають достовірні висновки) та 5 слабких
(правдоподібних), які послаблюють сильні модуси, що відображено у таблиці,
наведеній вище. Наше завдання – уміти визначати фігуру і модус будь-якого
простого силогізму.
І фігура застосовується у міркуваннях частіше, ніж всі інші разом.
Модуси ІІ фігури слугують, як правило, для спростування певних положень.
ІІІ фігура застосовується для показу винятків із правил. ІV фігура майже не
використовується.

1. Обґрунтуйте, чому модус ААА I фігури є правильним.
2. Обґрунтуйте, чому модус ААА II фігури не є правильним.
3. Проаналізуйте логічну структуру наступних простих категоричних
силогізмів – знайдіть висновки, встановіть терміни (менші, більші і середні),
великі і менші засновки, визначте їх фігури.
3.1. Деякі метали не тонуть у воді, оскільки натрій – метал, а натрій не
тоне у воді.
3.2. Деякі бджолярі не є хіміками, оскільки деякі бджолярі – художники, а
жоден хімік не є художником.
4. Які з правил фігур простого категоричного силогізму порушені у
наступних випадках:
4.1. Будь-який правильний силогізм має три терміни. Цей силогізм має
три терміни. Отже, цей силогізм правильний.
4.2. Деякі елементарні частки мають негативний заряд. Деякі елементарні
частки – електрони. Отже, усі електрони мають негативний заряд.
5. Встановіть фігуру і модус кожного силогізму, наведеного нижче, на
підставі цього визначте, чи є вони правильними:
5.1. Б. Рассел – відомий логік. Б. Рассел – відомий філософ. Серед
відомих філософів є відомі логіки.
66
5.2. Будь-яка брехня – умисне спотворення істини. Наклеп – умисне
спотворення істини. Наклеп – це брехня.
5.3. Усі люди народжені вільними. Я – людина. Я народжений вільним.
Основна:
Розділ 2. Логічна характеристика форм мислення. Тема 6. Умовивід] /
Традиційна логіка. Розділ Х. Умовивід]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. –
С. 215-282.
Додаткова:
1. Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Моррис Коэн,
Эрнест Нагель. Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. –
655 с. – Режим доступу: http://coollib.net/b/231744
2. Оккам У. Логика / Уильям Оккам. Избранное: Пер. с лат.
А.В. Апполонова и М.А. Гарнцева под общ. ред. А.В. Апполонова. – М.:
Едиториал УРСС, 2002. – С. 2-67.
3. Пхиденко С. Логіка і теологія за Середньовіччя // Людина і світ. – К. –
2004. – № 4 – С. 55-61.
Модуси ПКС – такі їх схеми, в яких фіксується не лише їх фігура, а й
конкретний вид (А, Е, І або О) засновків і висновків.
Сильні (правильні) модуси по кожній фігурі:
І фігура: ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО.
ІІ фігура: ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО.
ІІІ фігура: АІІ, ІАІ, ЕІО, ОАО, ЕАО, ААІ.
ІV фігура: АЕЕ, ІАІ, ЕІО, ЕАО, ААІ.
Фігури ПКС – різновиди ПКС, які відрізняються між собою залежно від
розташування середнього терміна. Всього їх чотири.
Тема № 4
ЕНТИМЕМА
План
1. Види ентимем.
2. Етапи перевірки скорочених силогізмів.
3. Значення та застосування ентимем.
67
Простий категоричний силогізм називається повним, якщо він виражений
розгорнуто, тобто у ньому є більший і менший засновки, а також висновок. У
практиці мислення простий категоричний силогізм майже завжди
застосовується у скороченій формі і називається ентимемою.
Сутність цієї назви (з грец. – «у думці») полягає у тому, що певна частина
силогізму не виражається явно, а як би вимовляється у думці.
У дискусіях і суперечках, коли співрозмовник виражає свою думку у
вигляді скороченого силогізму, необхідно завжди точно усвідомлювати, яке
саме судження не виражене, а тільки мається на увазі у цьому міркуванні.
Інакше неможливо повністю зрозуміти це міркування і спростувати, якщо воно
неправильне. Нерідко люди виходять у своїх міркуваннях з помилкових або
сумнівних положень, але не виражають їх явно, користуючись скороченими
формами міркувань. Щоб знайти помилку у такому міркуванні і спростувати її,
потрібно встановити те, що у ньому передбачається, але не виражається явно.
Розрізняють три види ентимем:
1) силогізм з пропущеним більшим засновком. Приклад: «Гуссерль –
феноменолог. Отже, він філософ». Тут пропущений, але мається на увазі
більший засновок: «Усі феноменологи – філософи»;
2) силогізм з пропущеним меншим засновком. Приклад: «Усі
феноменологи – філософи. Отже, Гуссерль – філософ». Передбачається, що
«Гуссерль – феноменолог»;
3) силогізм з пропущеним висновком. Приклад: «Усі феноменологи –
філософи. Гуссерль – феноменолог». Передбачається, що «отже, він –
філософ».
Значення ентимем полягає у тому, що за допомогою них досягається
стислість думки, яка спонукає до міркувань того, до кого вона звернена.
Перевірка скороченого силогізму (ентимеми) починається із з’ясування
питання: що в ній пропущено – засновок або висновок. Потім вона
відновлюється, якщо це можливо, у повний правильний силогізм. Якщо в
ентимемі був пропущений засновок, то ентимема вважається коректною, якщо
вона не лише формально може бути відновлена у правильний силогізм, але і
пропущений засновок змістовно істинний. Ентимема з пропущеним висновком
коректна, якщо вона просто відновлюється у правильний силогізм.
Етапи відновлення (перевірки) ентимем

Треба перевірити скорочений силогізм: «Цю помилку мені важко
виявити, оскільки я не знаю правил».
1 етап. Визначаємо, що пропущено – засновок або висновок – і
записуємо у стандартній формі: висновок – під рискою, засновки над рискою.
На наявність висновку в ентимемі вказують зазвичай слова: 1) «оскільки»,
«тому що» і тому подібні або 2) «означає», «тому», «таким чином». Слова
першої групи вказують, що висновок стоїть перед ними, а після них йде
пояснення до нього, тобто засновок, слова другої групи показують, що
висновок йде після них. Якщо ж ніяких подібних слів немає, то в ентимемі
68
пропущений висновок. У даній ентимемі висновок: «Я насилу виявлю цю
помилку». Записуємо його під рискою, а засновок: «Я не знаю правил» – над
рискою.
Я не знаю правил.
Я насилу виявлю цю помилку.
Далі для ентимем з пропущеним засновком:
2 етап. Знаходимо крайні терміни силогізму у висновку і в одному із
засновків:
Я (S) не знаю правил (M).
Я (S) насилу виявлю цю помилку (Р).
3 етап. Визначаємо вид суджень – висновку і засновку – і розподіленість
термінів у них. Висновок – стверджувальний, значить, і засновок слід
розглядати як стверджувальне судження (інакше ентимема не відновиться).
Якщо він стверджувальний, то його предикат, середній термін силогізму – «не
знаю правил».
Усі S+ суть М-
Усі S+ суть Р-
4 етап. Визначаємо, які терміни входять до складу відновленого
засновку, його якість, порядок термінів у ньому, щоб були дотримані правила
розподіленості середнього і крайніх термінів. У нього входить більший і
середній терміни, він стверджувальний, оскільки висновок стверджувальний,
середній термін у ньому має бути розподіленим, оскільки він нерозподілений у
наявному засновку, а більший термін може бути нерозподіленим (він
нерозподілений у висновку).
Усі М+ суть Р-
Усі S+ суть М-
Усі S+ суть Р-
5 етап. Змістовно формулюємо відновлений засновок і оцінюємо, чи є він
істинним: «Усі, хто не знають правил, насилу виявлять цю помилку».
Істинність його залежатиме від того, про яку помилку і знання яких
правил йдеться. Якщо ми визнаємо відновлений засновок істинним, то
ентимема коректна, якщо помилковим, то некоректна.
Особливістю багатьох ентимем є здатність робити малопомітними
формальні або змістовні недоліки, які стають, як правило, наявними у
результаті відновлення ентимеми до повного силогізму. Тому оволодіння
процедурою відновлення має важливе практичне значення.
Труднощі відновлення силогізмів за ентимемою можуть бути пов’язані з
тим, що для правильного визначення понять (термінів), з яких
формулюватиметься пропущений елемент (засновок або висновок), обов’язково
треба знати логічні форми наявних елементів (двох засновків або засновку та
висновку). Проте в реальних міркуваннях стандартні логічні форми
категоричних суджень (з яких і складаються силогізми) використовуються
далеко не завжди. Перш ніж приводити судження до стандартної форми, треба
розібратися у їхньому сенсі, що може виявитися непростою справою.
69
Іноді до ентимеми звертаються навмисно, бажаючи отримати
несподіваний висновок. Так, ефект дотепності значною мірою залежить від
ентимем. Згідно з Аристотелем («Риторика»), ентимема є «риторичним
силогізмом»: її мета – переконання, на відміну від повного «наукового»
силогізму, що використовується з метою доведення.
Ентимеми застосовують також стосовно умовних, умовно-категоричних,
розділово-категоричних, умовно-розділових силогізмів (умовиводів або
міркувань).

1. Відновіть ентимеми до повних силогізмів з дотриманням їх правил. За
якими ознаками, після цього, можна встановити неприйнятність цих ентимем?
1.1. Він не хворий, оскільки у нього немає підвищеної температури.
1.2. Жодна жінка не чоловік, оскільки будь-який чоловік – людина.
2. Чи можна відновити наступні ентимеми до повних силогізмів з
дотриманням їх правил?
2.1. Деякі письменники не талановиті, оскільки деякі діячі мистецтва – не
талановиті люди.
2.2. Ця рослина – папороть, оскільки жодна папороть ніколи не цвіте.
2.3. Усі жарти придумані для того, щоб смішити людей. Тому жоден
парламентський акт не придуманий для того, щоб смішити людей.
3. Відновіть до повного силогізму наведені нижче ентимеми та встановіть
їх правильність будь-яким відомим вам способом:
3.1. Оскільки будь-який міф є символом, то зрозуміло, що і оповідь про
Геракла теж символ.
3.2. Він не знав жодного твору І. Баха, а людина, що претендує на те, аби
її назвали знавцем класичної музики, не може не знати хоч б одного твору
І. Баха.
Основна:
заведений: [Частина книги: § 38. Энтимема]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. –
С. 378-386. – Режим доступу: http://khartn.name/ru/isearch/download/11079
3. Непейвода Н.Н. Прикладная логика. – Режим доступу:
http://vipbook.info/nauka-i-ucheba/philosophy/128177-n-n-nepeyvoda-prikladnaya-
logika.html
Додаткова:
1. Гуссерль Е. Формальна і трансцендентальна логіка. Досвід критики
логічного розуму. Переклад В. Бурлачука. Читанка з філософії. У 6 книгах.
Книга 6. Зарубіжна філософія XX століття / Гол. ред. Г.І. Волинка. – К.: Довіра,
2003. – 238 с. – С. 48-81. – Режим доступу: http://litera-
70
2. Карамишева Н.В. Логіка (теоретична і прикладна): навч. посіб. /
Н.В. Карамишева; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К.: Знання, 2011. – Режим
доступу: http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Goncharenko/0031492.doc
4. Ледников Е.Е. Контексты знания и мнения / Труды научно-
исследовательского семинара Логического центра Института философии РАН.
Вып. XVII. – М.: ИФ РАН, 2004. – 118 с. – С. 72-77.
Еліптичне висловлювання – неповне, нерозгорнуте висловлювання, у
якому пропущені, хоча і маються на увазі, деякі частини. Буденна мова майже
цілком складається з еліптичних висловлювань. Типовим прикладом є
ентимеми. Небезпека еліптичних висловлювань полягає у тому, що частина, яка
мається на увазі, може містити у собі помилку, яка залишається непоміченою
саме тому, що ця частина не отримала явного вираження.
Ентимема – 1) міркування, у якому деякі засновки або висновок не
формулюються в явній формі, але маються на увазі; 2) силогізм, у якому не
виражена в явній формі яка-небудь його частина: великий або менший засновок
або висновок. У теорії аргументації ентимема – неповно наведений аргумент, у
якому частини, яких не вистачає, маються на увазі очевидними.
Тема № 5
ПОЛІСИЛОГІЗМ
План
1. Прогресивний та регресивний полісилогізм.
2. Сорит.
3. Епіхейрема.
4. Способи перевірки правильності категоричних силогізмів.
Складний категоричний силогізм складається з двох або більше простих
силогізмів, пов’язаних між собою таким чином, що висновок кожного
наступного силогізму стає засновком іншого силогізму. Такий умовивід
називається полісилогізмом. Приклад:
Усе, що розвиває мислення, є корисним.
Усі інтелектуальні ігри розвивають мислення.
Усі інтелектуальні ігри корисні.
Шахи – це інтелектуальна гра.
Шахи корисні.
Схема: Усі А є В
Усі C є А
Усі C є В
71
Усі D є C
Усі D є В
Зверніть увагу на те, що висновок попереднього силогізму (просилогізму)
став більшим засновком наступного (епісилогізму). У такому випадку
отриманий полісилогізм називається прогресивним. Якщо ж висновок
попереднього силогізму стає меншим засновком наступного, то полісилогізм
називається регресивним. Приклад:
Усі зірки – це небесні тіла.
Сонце – це зірка.
Сонце – це небесне тіло.
Усі небесні тіла перебувають у постійному русі.
Сонце перебуває у постійному русі.
Схема: Усі A є B
Усі C є A
Усі C є B
Усі B є D
Усі C є D
Можна помітити, що у цьому випадку два силогізми неможливо графічно
з’єднати у такий самий послідовний ланцюжок, як у передньому прикладі,
оскільки просилогізм та епісилогізм побудовані за різними фігурами.
Зверніть увагу на те, що схеми можуть бути іншими, залежно від фігур
силогізму, за якими вони побудовані. Інший приклад схеми регресивного
полісилогізму:
Усі А є В
Усі В є C
Усі А є C
Усі C є D
Усі А є D
Різновидами полісилогізму є сорит та епіхейрема.
Якщо у попередньому прикладі прогресивного полісилогізму пропустити
більший засновок другого силогізму (епісилогізму), який є висновком першого
силогізму (просилогізму), то отримаємо прогресивний сорит:
Усе, що розвиває мислення, є корисним.
Усі інтелектуальні ігри розвивають мислення.
Шахи – це інтелектуальна гра.
Шахи корисні.
Якщо у нашому прикладі регресивного полісилогізму пропустити
менший засновок епісилогізму, який є висновком просилогізму, отримаємо
регресивний сорит:
Усі зірки – це небесні тіла.
Сонце – це зірка.
Усі небесні тіла перебувають у постійному русі.
Сонце перебуває у постійному русі.
Скорочений силогізм, у якому обидва засновки є ентимемами називається
епіхейремою. Прикладом епіхейреми є таке міркування:
72
Неправда викликає недовіру, оскільки вона є твердженням, яка не
відповідає істині.
Лестощі є неправдою, тому що вони є умисним перебільшенням істини.
Лестощі викликають недовіру.
Перший засновок можна відновити таким чином:
Будь-яке твердження, що не відповідає істині (A), викликає недовіру (B).
Неправда (C) є твердженням, що не відповідає істині (A).
Неправда викликає недовіру (B).
Другий засновок можна реконструювати таким чином:
Будь-яке умисне перекручення істини (D) є неправдою (C).
Лестощі (E) є умисним перекрученням істини (D).
Лестощі (E) є неправдою (C).
Правильність складних та складноскорочених силогізмів перевіряється через
правильність простих силогізмів, що входять до їх складу.
Перевірити правильність силогізму можна трьома способами.
Перший спосіб – заучування правильних модусів за фігурами ПКС.
Для перевірки силогізму другим способом – за загальними правилами –
необхідно знайти терміни силогізму, визначити типи суджень (засновків і
висновку) та розподіленість термінів у них. Після чого треба дивитися, чи
виконане кожне з правил. Якщо виявлено порушення одного правила, можна
перевірку припинити – силогізм неправильний.
Третій спосіб перевірки правильності силогізму не потребує взагалі
ніяких спеціальних знань. Він полягає у графічному зображенні відношення
усіх трьох термінів у двох засновках і порівнянні отриманої схеми з висновком.
Об’єднаний алгоритм рішення категоричного силогізму:

1. Знаходимо суб’єкт та предикат висновку, позначаємо їх.
2. Суб’єкт висновку є меншим терміном, який крім висновку є в меншому
засновку, позначаємо його.
3. Предикат висновку є більшим терміном, який крім висновку є в
більшому засновку; знаходимо його і позначаємо.
4. Знаходимо у засновках середній термін, функції якого: логічно зв’язати
обидва засновки і бути відсутнім у висновку.
5. Встановлюємо тип суджень засновків і висновку.
6. Знаходимо розподіленість термінів, малюємо колами Ейлера та
позначаємо (+/-) у силогізмі.
7. Встановлюємо: чи відповідає даний силогізм загальним правилам ПКС.
8. Встановлюємо фігуру даного силогізму та чи відповідає даний силогізм
спеціальному правилу фігур ПКС.
9. Робимо висновок про правильність силогізму.
За цими ж правилами перевіряємо інші прості силогізми у складі полісилогізму
та робимо висновок про його правильність.

1. Визначте вид наступних полісилогізмів:
73
1.1. Жоден, здатний до самопожертвування, не егоїст; усі великодушні
люди здатні до самопожертвування; жоден великодушний – не егоїст; усі
боягузи – егоїсти; отже, жоден боягуз не великодушний.
1.2. Усі хребетні – тварини; усі тигри – хребетні; усі тигри – тварини; усі
тварини – організми; отже, усі тигри – організми.
2. Встановіть, чим є наступні умовиводи – полісилогізмами або соритами:
2.1. Мистецтво, поза сумнівом, є віддзеркаленням реального життя. А
оскільки живопис – це вид образотворчого мистецтва, то і живопис відбиває
реальне життя, навіть якщо це сюрреалізм.
2.2. Будь-яка вправа, спрямована на розвиток мислення, підвищує
інтелект. Рішення логічних задач, поза сумнівом, підвищує інтелект, оскільки
рішення логічних задач спрямоване на розвиток мислення. Значить, рішення
соритів також підвищує інтелект, оскільки вирішуючи сорити, ми вирішуємо
логічні задачі.
3. Вважаючи ці судження засновками сориту, побудуйте умовивід і
зробіть висновок:
3.1. Малі діти нерозсудливі.
Той, хто може приборкувати крокодилів, заслуговує на повагу.
Нерозсудливі люди не заслуговують на повагу (Л. Керролл. Історія з
вузликами).
3.2. Той, хто знаходиться при здоровому глузді, може займатися логікою.
Жоден лунатик не може бути присяжним.
Жоден з ваших синів не може займатися логікою (Л. Керролл. Історія з
вузликами).
Основна:
1. Гусев Д.А. Удивительная логика. – М.: Энас, 2010. – 240 с. – Режим
доступу: http://vipbook.info/nauka-i-ucheba/33706-d-a-gusev-udivitelnaya-
logika.html
закладів: [Частина книги: Розділ 8. Умовиводи та їх основні види. Дедуктивні
умовиводи] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 119-140.
Додаткова:
1. Берков В.Ф. – Логика: задачи и упражнения. Практикум: Учеб. пособие
– 3-е изд., стереотип. – Мн.: ТетраСистемс, 2002. – 224 с.
2. Гомбоева Л.В., Кузьмин А.В. Задачи по логике: Учебное пособие. –
Улан-Удэ: Изд-во ВСГТУ, 2004. – 154 с.
4. Пантыкина М.И. Сборник задач и упражнений по логике. – Тольятти,
2002. – Режим доступу: http://www.studmed.ru/pantykina-mi-sbornik-zadach-i-
74
uprazhneniy-po-logike_9ada6369877.html; або – Режим доступу:
http://www.twirpx.com/file/202489/
Аристотелівський сорит – регресивний полісилогізм, у якому
пропущені всі менші засновки і всі висновки, крім останнього.
Гокленівський сорит – прогресивний полісилогізм, в якому пропущені
всі більші засновки, крім першого, а також пропущені всі висновки, крім
останнього.
Епіхейрема – силогізм, кожний із засновків якого є ентимемою.
Складний категоричний силогізм (полісилогізм) – поєднання двох або
більше ПКС, у якому висновок одного ПКС (так званого просилогізму) є
одночасно засновком іншого ПКС (так званого епісилогізму).
Сорит – скорочений полісилогізм, у якому пропущено (але маються на
увазі) деякі засновки або проміжні висновки. Соритів існує багато видів,
насамперед вони поділяються на аристотелівські (регресивні) і гокленівські
(прогресивні).
Тема № 6
ПРЯМІ ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ
План
1. Суто умовне міркування.
2. Умовно-категоричне міркування.
3. Розділово-категоричне міркування.
4. Умовно-розділове міркування.
5. Табличничний метод перевірки правильності умовиводів.
6. Скорочений спосіб перевірки правильності умовиводів.
В логіці розрізняють:
- дедуктивні міркування, в яких враховують структуру складних
висловлювань, що входять до їхнього складу;
- дедуктивні міркування, в яких враховують структуру простих
висловлювань, що входять до їхнього складу.
Перші називають (іноді) «дедуктивними міркуваннями першого типу», а
другі (іноді) – «дедуктивними міркуваннями другого типу» (ми їх вже
розглянули у попередніх темах).
Серед дедуктивних міркувань першого типу типовими є наступні, що їх
зазвичай класифікують і називають за типом суджень-засновків: суто умовні
(усі засновки – умовні судження); умовно-категоричні, де один засновок –
умовне судження, другий – просте категоричне; розділово-категоричні
(засновки – розділове і категоричне судження) та умовно-розділові (лематичні)
з декількома умовними і одним розділовим засновком. Визначення їх
правильності ґрунтується на знанні правильних модусів (різновидів) цих
75
умовиводів і співставленні логічної форми висновку, який перевіряється, з
формою правильних модусів.
Модуси прямих дедуктивних умовиводів
Розділово- Розділово-
Суто Умовно- категоричні категоричні Умовно-розділові
умовні категоричні Modus tollendo Modus ponendo
ponens tollens
A→C
A→B,B→C Modus ponens AVB, ~A Проста
A B, A B→C
A→C A→B, A B конструктивна
B
~B AVB
дилема
C
A→C
A→B,B→C Modus tollens AVB, ~B Складна
A B, B B→D
~C→ ~A A→B, ~B A конструктивна
~А AVB
дилема
~A CVD
A→B Неправильний Неправильний A→B
модус A B, ~A модус A→C Проста
B→C…
B деструктивна
Y→Z A→B, ~A AVB, A ~BV~C
дилема
A→Z ~B ~B ~A
С. умовний Неправильний Неправильний A→B
A B, ~B модус Складна
силогізм модус C→D
A деструктивна
вживається A→B, B AVB, B ~BV~D
дилема
рідко A ~A ~AV~C
Для перевірки правильності умовиводів із складних суджень, що не
зводяться до перерахованих типів, використовується передусім табличний
метод, заснований на тому, що між засновками і висновком дедуктивного
умовиводу повинно існувати відношення логічного слідування, яке означає, що
висновок не може бути хибним, якщо усі засновки істинні.
Розглянемо приклад: «Усі студенти, які навчаються на цьому факультеті,
здібні або старанні. Якщо вони старанні, то регулярно займаються. Отже, якщо
студенти цього факультету не займаються регулярно, то вони здібні».
Перевіримо, чи правильний цей умовивід. Запишемо його форму:
(p v q), (q → r) => (~r → p), де p означає «студент цього факультету
здібний», q – «студент цього факультету старанний», r – «студент регулярно
займається», => означає «слідує». Побудуємо загальну таблицю для усіх
суджень, що входять до складу умовиводу, відокремивши висновок від
засновків двома вертикальними рисками:
№ p q r (p v q) (q → r) (~r → p)
1 і і і і і і
2 і і х і х і
3 і х і і і і
4 і х х і і і
5 х і і і і і
6 х і х і х х
7 х х і х і і
8 х х х х і х
76
У наведеній таблиці нас цікавлять рядки, де засновки разом істинні. Це
рядки 1, 3, 4, 5. Дивимось, чи не виходить помилковим висновок хоч б в одному
із зазначених рядків. Як бачимо, висновок скрізь у цих рядках є істинним.
Отже, висновок правильний.
Правильність умовиводу не завжди зручно перевіряти за таблицею,
оскільки вже при чотирьох змінних таблиця містить 16 рядків, а при п’яти
змінних – 32 рядки, тому частіше використовується скорочений спосіб
перевірки. Він полягає у міркуванні «від протилежного», тобто від припущення,
що висновок є неправильним. Починаємо міркувати: якщо умовивід
неправильний, то висновок може бути помилковим за наявності усіх істинних
засновків. У нашому випадку:
(p v q), (q → r), (~r → p)
і і х
Далі істиннісні значення, отримані з цього припущення, переходять на
дрібніші частини формул аж до пропозиційних змінних. Яким чином це
робиться, продемонструємо на нашому прикладі: (p v q), за припущенням, є
істинним, але нічого не можна сказати про значення р і q, крім того, що хоча б
одне з них є істинним (за табличним визначенням диз’юнкції). Також не можна
отримати певні значення q і r з істинності формули (q → r). Зате з помилковості
(~r → p) виходить, що ~r – і, р – х (імплікація хибна лише у тому випадку, коли
у ній істинний антецедент і хибний консеквент). З істинності ~r випливає
хибність p. Потім винайдені значення p та r підставляємо в усі структурні
одиниці з цими літерами, оскільки р скрізь означає одне судження та r скрізь
означає одне судження. Таким чином, виходить:
(p v q), (q → r), (~r → p)
х і і х і х х х
Тепер з істинності (p v q) при тому, що р – х, отримуємо істинність q (у
істинній диз’юнкції має бути хоча б одна істинна складова). Підставляємо це
значення q у другий засновок і приходимо до протиріччя: якщо антецедент
формули (q → r) істинний, а консеквент хибний, то імплікація має бути
хибною, а за нашим припущенням, вона істинна.
(p v q), (q → r), (~r → p)
х і і і і х іх х х
Якщо наше припущення призвело до протиріччя, то воно помилкове, а
істинним є зворотне – не може бути помилковим висновок за наявності
істинних засновків, а це означає, що умовивід є правильним.
Якщо ж протиріччя з подібного припущення не виникає, то воно не
спростовується, і загальний висновок буде таким, що логічного слідування
немає, тобто умовивід невірний. Якщо ми отримаємо декілька варіантів
значень, то висновок про правильність умовиводу можна зробити лише тоді,
якщо усі вони призводять до протиріччя, і навпаки, якщо буде знайдений
варіант істиннісних значень, який не призводить до протиріччя, то умовивід
неправильний.
77
1. Встановіть вид умовного умовиводу та його правильність:
1.1. Нинішня зима була багатосніжною. Значить, наслідуючи народну
прикмету: «Зима без снігу – літо без хлібу», можна очікувати хорошого
врожаю.
1.2. Якби ми не вивчали філософію, то не мали б правильного розуміння
законів розвитку. Оскільки ми вивчаємо філософію, значить, ми маємо
правильне розуміння законів розвитку.
2. Встановіть правильність наступних умовно-категоричних умовиводів:
2.1. Коли багато чого не знаєш, то доводиться придумувати. А оскільки
дитина багато чого не знає, тому вона багато чого і придумує.
2.2. «Люди перестають мислити, коли перестають читати» (Д. Дідро).
Студенти ніколи не перестають читати.
Студенти не перестають мислити.
3. Чи є правильними наступні розділово-категоричні умовиводи?
3.1. Автором цього малюнку міг бути Леонардо або хтось з його учнів.
Експертиза показала, що Леонардо да Вінчі не є автором малюнку. Значить,
його автор, – хто-небудь з його учнів.
3.2. Кожне судження може бути або істинним, або хибним. Оскільки
судження «Аристотель – давньогрецький філософ» не є хибним, значить, воно –
істинне.
4. З’ясуйте, чи є наступний висновок дедуктивним:
(р V q) Λ (~р → q). Отже, ~(~р Λ ~q).
Основна:
1. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Глава 2. В
гостях у Шерлока Холмса]. – М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. – С. 67-118.
[Частина книги: Розділ 16. Силогістика і сучасна логіка. 16.3. Дедуктивний
принцип силогістики]. – К.: Абрис, 2007. – С. 223-224.
книги: Книга І. Формальная логика. Глава V. Условные, разделительные и
строго разделительные силлогизмы] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск,
Пермь: Социум, 2010. – С. 150-167.
Рассуждение. 4.2. Дедуктивная система натурального вывода]. – Ростов-н/Д:
Феникс, 2004. – С. 109-114.
Додаткова:
книги: Глава 4. Можно ли назвать правила дедуктивной системы истинными
или ложными] / Пер. с англ. Ганюший М., Бажанова В. и др. – М.: Российская
политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2005. – С. 57-81.
78
2. Декарт Р. Метафізичні розмисли / Пер. з фр. З. Борисюк та
О. Жупанського. – К.: Юніверс, 2000. – 304 с. – Режим доступу: http://litera-
3. Новоселов М.М. Логика абстракций (методологический анализ). Ч. 1.
Глава 6. Дедуктивное обобщение и принцип абстракции. – М.: ИФ РАН, 2000. –
С. 122-151.
Дедуктивні умовиводи (дедукція) – перехід від засновків до висновку,
що спирається на логічний закон, через що висновок з логічною необхідністю
випливає з прийнятих засновків; це міркування, в яких рух знань відбувається
від більш загального знання до менш загального знання (часткового або
одиничного). Характерна особливість дедукції полягає у тому, що від істинних
засновків вона завжди веде лише до істинного висновку.
Дилема – вид розділово-умовних умовиводів, де у розділовому засновку
можливі дві альтернативи. Дилеми бувають конструктивними і
деструктивними, простими і складними.
Розділово-категоричні умовиводи – вид розділових умовиводів, у яких
перший засновок є розділовим судженням, другий засновок є категоричним
судженням або кон’юнктивним (може спостерігатися в тих випадках, коли
кількість диз’юнктів у розділовому засновку перевищує два), а висновок є
категоричним або кон’юнктивним судженням. Основні види цих умовиводів:
стверджувально-заперечні умовиводи (modus ponendo tollens) і заперечно-
стверджувальні (modus tollendo ponens).
Суто розділовий умовивід – вид умовиводів, які складаються лише з
розділових (диз’юнктивних) суджень. Їх зазвичай використовують лише для
початкової (попередньої) класифікації предметів.
Умовно-категоричні умовиводи – різновид умовиводів, у яких один із
засновків представлений умовним (імплікативним) судженням, а інший
засновок і висновок представлені простими категоричними судженнями.
Існують два основні різновиди таких умовиводів: стверджувальний (modus
ponens) і заперечний (modus tollens).
Умовно-розділові умовиводи – вид опосередкованих умовиводів, у яких
один із засновків завжди є розділовим (диз’юнктивним) судженням, інші
засновки (їх кількість дорівнює кількості диз’юнктів) є умовними
(імплікативними) судженнями. Висновок у розділово-умовних умовиводах
може бути як категоричним, так і розділовим судженням. Виділяють такі
різновиди цих умовиводів: дилеми, трилеми і полілеми.
Тема № 7
НЕПРЯМІ ДЕДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ
План
1. Міркування за схемою «зведення до абсурду».
2. Міркування за схемою «доведення від протилежного».
79
3. Міркування за випадками.
Непрямі умовиводи є опосередкованими міркуваннями. Вони мають
досить складну структуру, тому що складаються не із суджень, а із умовиводів.
У них один умовивід випливає з іншого. Такими формами міркувань досить
часто користуються у процесі аргументації, зокрема, як засобами доведення і
спростування. До непрямих умовиводів відносяться спростування шляхом
«зведення до абсурду», «доведення від протилежного» і міркування за
випадками.
Структура міркування за схемою «зведення до абсурду» є такою.
Спочатку висувається деяке припущення. Потім, використовуючи правильні
умовиводи, з нього отримують протиріччя. На підставі цього визнають
положення, що розглядається, помилковим. Основою такого міркування є
несуперечність як властивість мислення. Протиріччя використовується як
ознака неправильності певного умовиводу у міркуванні або хибності якого-
небудь судження.
Приклад. Спробуємо уявити, що на деякому острові живуть лише лицарі і
брехуни. Причому брехуни завжди тільки брешуть, а лицарі завжди говорять
тільки правду. Людина, що приїхала на острів, зустрічає двох місцевих жителів
і запитує, хто вони такі. На що один з них відповідає: «Принаймні, один з нас
брехун». Необхідно дізнатися, ким є той, хто відповідав.
Припустимо, що він є брехуном. Судження «Той, хто відповів, – брехун»
позначимо А. Але тоді він сказав неправду, отже, жоден з них не є брехуном, і
обоє вони – лицарі. Ми отримали протиріччя: той, хто відповів, в один і той
самий час є і лицарем (В), і не-лицарем (~В). Отже, наше припущення є
невірним, а той, хто відповідав, насправді є не брехуном, а лицарем.
«Доведення від протилежного» є близьким до спростування шляхом
«зведення до абсурду». Проте, на відміну від «зведення до абсурду», яке
спрямоване на спростування деякого судження, доведення «від протилежного»
спрямоване на доведення якого-небудь судження, але при цьому воно також
використовує протиріччя.
Схема «зведення до абсурду» Схема «доведення від протилежного»

A B^~В ~A B^~В
A A
Структура такого умовиводу наступна. Припустимо, треба довести

істинність деякого судження. Тимчасово припускаємо істинним судження, що
суперечить йому, тобто його заперечення. Потім за допомогою правильних
умовиводів виводимо протиріччя із заперечення судження, що треба довести.
Якщо це вдається зробити, можна визнавати доведеним те, що ми невірно
припустили істинним судження, яке суперечить вихідному судженню, тобто
80
воно є помилковим. Отже, істинним є само вихідне судження, що і треба було
довести.
Цей умовивід використовує закон подвійного заперечення: заперечення
заперечення деякого судження рівносильне його ствердженню.
Приклад. Можна використати ситуацію з лицарями і брехунами, якщо
змінити вихідні припущення. Припустимо, ми вирішили, що той, хто відповідав
– лицар, і хочемо це довести. Тоді тимчасово припускаємо, що він брехун, і
виводимо з цього протиріччя. Тим самим ми доводимо істинність вихідного
твердження.
Міркування за випадками застосовується тоді, коли необхідно зробити
висновок з розділового судження (диз’юнкції). Оскільки на практиці прямо з
диз’юнкції досить важко робити висновки, то міркування за випадками як би
пропонує обхідний маневр. Від умовно-розділових умовиводів (дилем) цей
непрямий умовивід відрізняється тим, що у його засновках фігурують не
судження, а умовиводи (висновки).
Приклад. «Кондотьєри по-різному володіють своїм ремеслом: одні –
чудово, інші – посередньо. Першим не можна довіритися, тому що вони самі
домагатимуться влади. Другим не можна довіритися, тому що вони програють
битву» (Макіавеллі).
В основі міркування лежить диз’юнктивний засновок «Кондотьєри по-
різному володіють своїм ремеслом: одні – чудово, інші – посередньо». У
логічній формі це складне судження формулюється таким чином: «Кондотьєри
володіють своїм ремеслом чудово або кондотьєри володіють своїм ремеслом
посередньо». З цього судження Макіавеллі робить висновки, застосовуючи
непрямий умовивід, а саме міркування за випадками. Він перебирає
альтернативи (леми, випадки) і показує, що і в тому, і в іншому випадку
кондотьєрам не можна довіритися.

1. Спростуйте способом «зведення до абсурду» наступне твердження:
«Усі хороші письменники – хороші оратори».
2. Міркуючи «від протилежного» при доведенні теореми «Якщо у
багатокутник не вписується коло, то він неправильний», студенти формулюють
припущення:
а) якщо у багатокутник вписується коло, то він правильний;
б) якщо багатокутник правильний, то у нього вписується коло;
в) у багатокутник не вписується коло, тому він правильний;
г) багатокутник вписується у коло, тому він правильний.
Який з підходів є вірним? Вкажіть причини помилок.
3. Дайте логічний аналіз дедуктивним міркуванням, що містяться у
наведених текстах.
3.1. «Легко людині, якщо вона повна Тобою, я не повен Тобою і тому є
тягарем для себе» (Августин Блаженний).
3.2. «Від багатства народжується пересичення, від пересичення – пиха»
(Солон).
81
3.3. «Філософи стверджують, що вони шукають. Отже, вони ще не
знайшли» (Тертулліан).
3.4. «Що змінюється, те руйнується, і, отже гине» (Лукрецій Кар).
3.5. «Погіршення шкодить: якщо б воно не зменшувало доброго, воно б
не шкодило» (Августин Блаженний).
3.6. «Або погіршення не приносить шкоди – чого бути не може – або – і
це цілком зрозуміло – все, що погіршується, втрачає добро» (Августин
Блаженний).
Основна:
1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 6.
Дедуктивное умозаключение] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич,
[Частина книги: Розділ 15. Логіка практичних міркувань]. – К.: Абрис, 2007. –
С. 195-216.
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава VIII.
Дедуктивные умозаключения. Выводы из сложных суждений] / Изд. 6-е,
перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 126-139.
Додаткова:
заведений: [Частина книги: § 35. Выводы из сложных высказываний]. – М.:
2. Щедровицкий Г.П. Процессы и структуры в мышлении (курс лекций) /
Из архива Г.П.Щедровицкого. Т. 6. М.: Путь, 2003. – 320 с.
Закон непрямого доведення – логічний закон, що дозволяє робити
висновок про істинність певного висловлювання на підставі того, що із
заперечення цього висловлювання отримуємо протиріччя. З використанням
логічної символіки закон записується таким чином:
(~p → q) & (~p → ~q) → p або так: (~p → q & ~q) → p.
Непряме доведення – міркування, у якому істинність тези
встановлюється шляхом демонстрації протилежного до нього припущення.
Оскільки непряме доведення використовує заперечення положення, що
доводиться, воно називається також доведенням від протилежного.
Зведення до абсурду (редукція до абсурду) – міркування, що демонструє
помилковість певного положення шляхом виведення з нього абсурду,
протиріччя. Якщо з висловлювання А виводиться як висловлювання B, так і
його заперечення, то вірним є заперечення A. З використанням логічної
символіки закон записується таким чином:
82
(р → q) → ((р → ~q) → ~р)
якщо (якщо р, то q), то (якщо (якщо р, то не-q), то не-р).
Спрощений випадок закону зведення до абсурду:
(р → ~р) → ~р (якщо (якщо р, то не-р), то не-р).
Доведення (міркування) за випадками – логічно правильне міркування,
коли від кількох умовних висловлювань (засновків), що мають однакові
наслідки, здійснюється перехід до ствердження цього наслідку шляхом
встановлення того, що хоча б один із засновків умовних висловлювань є
істинним.
Тема № 8
ІНДУКТИВНІ МІРКУВАННЯ
План
1. Поняття про індуктивне міркування.
2. Повна індукція.
3. Популярна індукція.
4. Наукова індукція.
Загальне у природі та суспільстві не існує самостійно, до і поза
одиничним, а одиничне не існує без загального; загальне існує в одиничному,
через одиничне, тобто проявляється у конкретних предметах. Тому загальне,
істотне, таке, що повторюється і закономірне у предметах пізнається через
вивчення одиничного, а одним із засобів такого пізнання виступає індукція.
Індуктивні умовиводи відрізняються від дедуктивних характером
переходу від засновків до висновку. В індукції перехід здійснюється шляхом
екстраполяції (розповсюдження понять або явищ з однієї сфери в іншій) знання,
що міститься у засновках, на ширшу область, і, таким чином, у висновку
з’являється інформація, якої не було у засновках. У зв’язку з цим висновок
виходить не достовірним, а вірогідним – адже додаткова інформація у висновку
не обґрунтована повною мірою засновками.
З точки зору логічної теорії слідування, більша частина індуктивних
міркувань є неправильними. У них істинність засновків не гарантує істинності
висновку. Однак можна розрізнити не тільки істинні або хибні висловлювання,
але й більш правдоподібні та менш правдоподібні. У зв’язку з цим з’ясування
умов підвищення правдоподібності висновку в індуктивних міркуваннях має не
менше практичне значення, ніж формулювання правил дедуктивних міркувань,
дотримання яких гарантує істинність їх висновків.
Розрізняють декілька видів індуктивних міркувань. Серед них: міркування
за схемою «повна індукція» та міркування за схемою «неповна індукція».
Недемонстративність індуктивного міркування («наведення» за
Аристотелем) як типу умовиводу не характерна для повної індукції, де висновок
охоплює саме той клас предметів, який розглянутий у засновках, і, відповідно,
додаткова інформація у висновку не з’являється. У висновку у формі
83
загального судження виражається лише сукупна інформація засновків.
Висновок у такому умовиводі є достовірним. Якщо ми розглянемо усі предмети
певних класів (або різновиди певних предметів): S1…Sn (наприклад, вчитель,
оголошує список учнів якогось класу) і з’ясуємо, що у кожного різновиду є
певна властивість Р (наприклад, вчитель переконується, що кожен названий їм
учень є присутнім), то з достовірністю можна стверджувати, що усі предмети
даного класу мають цю властивість (на цій підставі вчитель робить висновок,
що є присутніми усі учні).
Індуктивні міркування такого типу застосовуються лише у тих випадках,
коли мають справу із закритими класами предметів: кількість предметів, що до
них входять, є скінченою і повинна легко піддаватися перерахуванню.
Схема повної індукції Приклад

Клас А складається із предметів a1, a2, ... ап Юпітер рухається
а1 належить ознака Р Марс рухається
а2 належить ознака Р Венера рухається
….. Юпітер, Марс, Венера – це
ап належить ознака Р планети
Отже, всьому класу предметів А належить => Усі планети рухаються.
ознака Р
Перші три засновками (у прикладі) є окремими випадками, четвертий

засновок підводить їх під один клас об’єктів (у схемі – навпаки), об’єднує їх, а у
висновку говориться про усі об’єкти цього класу, тобто формулюється деяке
загальне правило, що випливає з трьох окремих випадків.
Сенс висновку за схемою повної індукції полягає у тому, що властивість,
яка може бути виявлена лише у окремих предметів або у окремих різновидах
предметів цього класу, приписується у висновку усьому класу, виступає як його
видова властивість. Повна індукція, як і дедукція, дає нове осмислення, новий
ракурс того знання, що міститься у засновках, але не додає інформації. Тому
вона, як і дедукція, має пізнавальне значення, а висновок її з необхідністю
випливає із засновків.
Умовиводи неповної індукції являють собою перенесення знання про
досліджену частину класу на увесь клас. Коли деяка ознака Р виявлена у
кожного з розглянутих m предметів класу, що містить n предметів (де n>m),
висновок про приналежність цієї ознаки усім предметам класу може бути лише
вірогідним. При цьому вірогідність висновку може коливатися від досить
незначної до дуже великої.
Умовиводи неповної індукції поділяють на популярну індукцію і наукову.
Відмінність між ними полягає у принципах відбору тих предметів, знання про
які складе засновки індуктивного умовиводу. У популярній індукції ці предмети
беруться випадково або майже випадково.
Приклад. Якщо треба за допомогою індукції отримати висновок про
громадянство студентів певного факультету, то для популярної індукції
84
достатньо буде з’ясувати, громадянами яких держав є перші m студенти цього
факультету, які нам зустрілися. Якщо виявиться, що усі вони – громадяни
України, можна зробити висновок, що усі студенти цього факультету –
українські громадяни. Міра вірогідності висновків популярної індукції
залежить тільки від величини досліджуваної групи предметів і оцінюється
дробом m/n. Якщо двадцять студентів факультету, що нам зустрілися,
виявилися українськими громадянами, то висновок, що усі 500 студентів цього
факультету є громадянами України буде маловірогідний (його вірогідність
20/500, тобто 1/25). Підвищити ймовірність при такому способі дослідження
можна, лише збільшуючи групу опитаних, тобто підвищуючи кількість
засновків.
Схема популярної індукції Приклад

Клас А складається із предметів а1, а2, ... ап Студенти першої групи
a1 належить ознака Р першого курсу філософського
а2 належить ознака Р факультету успішно склали
….. іспит з логіки. Отже, можна
ai належить ознака Р припустити, що студенти інших
Отже, всьому класу предметів А належить груп також добре підготувалися
ознака Р й успішно складуть цей іспит
У науковій індукції предмети для дослідження відбираються за

особливими принципами, що припускають знання того, які чинники можуть
впливати на існування або модифікацію ознаки, що нас цікавить. Відбір
предметів для засновків наукової індукції або має на меті відбити у вибірці усі
різновиди предметів класу, про який робиться висновок (популяції), усі їх
особливі види, або мета відбору полягає у тому, щоб вибрати найбільш типових
представників для засновків індуктивного умовиводу, тобто такі предмети, які
не мають ніяких індивідуальних особливостей, здатних вплинути на
досліджувану ознаку. Якщо ставиться перша мета, індукція буде за
репрезентативним відбором, якщо друга – за типовим представником.
Вірогідність висновків наукової індукції залежить від принципів відбору
зразків, тобто від того, наскільки правильно враховані чинники, що впливають
на наявність і зміну досліджуваної ознаки, чи дійсно відбір є репрезентативним,
чи дійсно типовим є вибраний представник.
Наукова індукція за типовим представником можлива лише у тих
випадках, коли у популяції немає різновидів, у яких досліджувана ознака може
видозмінюватися, або якщо цими різновидами можна знехтувати як
виключеннями. Вона зазвичай використовується для отримання висновків про
клас, де індивіди практично не відрізняються один від одного.
Приклад. Примірявши один костюм, людина може зробити висновок, що
йому ця модель не підходить, тобто знання про один екземпляр він
розповсюджує на весь клас предметів. Будучи впевненим у типовості цього
85
костюму, у тому, що він не відрізняється за способами виготовлення від інших
екземплярів, людина відмовляється від ідеї приміряти усі костюми цієї моделі.
Імовірнісний характер умовиводів є, звичайно, недоліком індукції. Проте
її безперечна перевага і відмінність від дедукції, яка є знанням, що звужується,
полягає у тому, що індукція – це знання, яке розширюється, здатне призводити
до нового, тоді як дедукція – це розбір старого і вже відомого.

1. Зробіть найбільш правдоподібний висновок, спираючись на такі
відомості: логіку вивчають на філософському, юридичному, історичному
факультетах університету.
2. Встановіть вид наступного індуктивного умовиводу:
Усі завдання у цьому навчально-методичному посібнику розраховані на
тих, хто добре знає логіку. Це випливає з того, що завдання перших десяти тем
не вирішити, якщо логіки не знаєш. Без знання логіки не впораєшся із
завданнями і наступних десяти тем. Завдання останніх тем також неможливо
здолати, якщо логіки не знаєш.
3. Які індуктивні висновки можна зробити із наступних засновків? Який
вид індукції тут використовується?
3.1. У силогізмах першої фігури ПКС правило про неможливість двох
часткових засновків є похідним від інших загальних правил. Також воно
підходить для силогізмів другої, третьої і четвертої фігур.
3.2. Загальні поняття можуть бути збірними і незбірними, конкретними і
абстрактними, стверджувальними і заперечними, відносними і безвідносними.
Те саме можна сказати про одиничні і порожні поняття.
4. Виведіть шляхом умовиводу за повною індукцією:
а) правила першої фігури силогізму, якщо відомо, що ААА, ЕАЕ, АІІ, ЕІО
– правильні модуси першої фігури;
б) правила другої фігури силогізму, якщо відомо, що ЕАЕ, АЕЕ, ЕІО, АОО
– правильні модуси другої фігури;
в) правила третьої фігури силогізму, якщо відомо, що АІІ, ІАІ, ЕІО, ОАО,
ЕАО, ААІ – усі правильні модуси третьої фігури.
Основна:
Глава 7. Индуктивное умозаключение] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич,
2. Жоль К.К. Логика в лицах и символах: [Частина книги: Глава 3.
Популярно о непопулярном]. – М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. – С. 119-178.
книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІV. Вероятность
и индукция] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010. –
С. 375-395.
86
Рассуждение. 4.3. Индуктивные рассуждения]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. –
С. 115-125.
Додаткова:
1. Анисов А.М. Темпоральный универсум и его познание: [Частина
книги: Часть III. Становление и познание]. – М.: ИФ РАН, 2000. – С. 129-200.
2. Бэкон Ф. Новый Органон / Франциск Бэкон Веруламский. – СПб.:
ОГИ3. – Режим доступу: http://platonanet.org.ua/load/knigi_po_filosofii/istorija
_novoe_vremja/behkon_f_novyj_organon/10-1-0-1521
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава IX.
Индуктивные умозаключения] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-
во Проспект, 2008. – С. 140-160.
Індукція – умовивід, у якому зв’язок засновків і висновку не спирається
на логічний закон, через що висновок випливає з прийнятих засновків не з
логічною необхідністю, а лише з деякою вірогідністю; це міркування, у яких
рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до
більш загального знання (часткового або всезагального). Індукція може давати з
істинних засновків хибний висновок, однак її висновок може містити
інформацію, відсутню у засновках.
Наукова індукція – міркування, в якому висновок робиться на підставі
відбору необхідних та виключення випадкових обставин.
Неповна індукція – вид індуктивного умовиводу, в якому висновок про
наявність певної властивості у всього класу (множини) предметів робиться на
підставі знання про наявність цієї властивості лише у деяких предметів цього
класу (множини).
Повна індукція – вид індуктивного умовиводу, в якому на підставі
знання про наявність конкретної ознаки у кожного окремого предмета цієї
множини робиться висновок про наявність цієї ознаки у всіх предметів цієї
множини.
Популярна індукція – міркування, в якому шляхом переліку
встановлюється наявність певної ознаки у деяких предметів певного класу і на
цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів певного класу.
Тема № 9
МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРИЧИННИХ ЗВ’ЯЗКІВ
План
1. Метод єдиної схожості.
2. Метод єдиної різниці.
3. Об’єднаний метод схожості та різниці.
4. Метод супровідних змін.
5. Метод залишків.
87
Висновок у науковій індукції робиться на підставі того, що ознака, яка
спостерігається, є суттєвою ознакою предметів, які досліджуються. Простого
перелічування певних ознак предметів тут недостатньо. Для встановлення
причинно-наслідкових зв’язків використовують такі методи (канони
Дж. Ст. Мілля): метод єдиної схожості, метод єдиної різниці, об’єднаний метод
схожості та різниці, метод супровідних змін, метод залишків.
Метод єдиної схожості хоча й дозволяє висувати гіпотези і версії, що
мають великий ступінь імовірності, однак він має певні недоліки. Тут можлива
помилка, яка називається «неповний перелік альтернатив».
Схема методу єдиної схожості:
Попередні Спостережуване
обставини явище
ABC Х
ADE Х
AKMN Х
Висновок: ймовірно, що А є причиною Х.
Приклад. При вивченні причин облисіння ми можемо почати таким
чином: облисіння з’являється через споріднені чинники, що передаються у
спадок, або через особливості харчування, або внаслідок носіння певних
головних уборів, або через деяку більш ранню хворобу. Метод єдиної схожості
сприяє елімінації деяких або усіх з передбачуваних альтернатив, тобто
відхиленню причин, що не відповідають вимогам дослідження. Ми можемо
виявити, що особливості їжі, яка вживається лисими людьми, не є загальним
чинником. Згідно з принципом tollendo ponens, ми можемо зробити висновок,
що тільки три із запропонованих альтернатив підлягають розгляду, а саме:
спадковість, специфіка головних уборів, більш рання хвороба. Так ми можемо
просуватися до тих пір, поки не відкинемо усі запропоновані альтернативи або
ж доки не виявимо, що одна з них не може бути елімінованою.
Метод єдиної різниці, так само як і метод єдиної схожості, має обмежену
цінність, будучи сформульованим у негативному вигляді: ніщо не може
вважатися причиною явища, якщо це явище не має місця тоді, коли має місце
ця його передбачувана причина. У такому формулюванні цей метод здатний
елімінувати одну або більше передбачуваних причин, що не відповідають
основним вимогам причинності. Чинник, який має місце незалежно від того, чи
має місце досліджуване явище чи ні, за визначенням не може перебувати з ним
у причинно-наслідковому зв’язку.
Схема методу єдиної різниці:
Попередні Спостережуване
обставини явище
ABCD Х
BCD -
ВКМ -
Висновок: ймовірно, що А є причиною Х.
88
Приклад. У нормальному повітрі свічка горить, а в повітрі, позбавленому
кисню, гасне. З цього можна зробити висновок, що кисень – це необхідна
передумова горіння.
Об’єднаний метод схожості і різниці, як метод відкриття або доведення,
поєднує у собі всі недоліки перших двох методів, а його переваги є перевагами
тільки кожного з перших двох принципів, узятих окремо. Проте у ньому
сформульовані певні аспекти методів, що застосовуються при порівнянні
великих груп. Цей метод може бути дуже корисним у встановленні того, як
часто ми можемо очікувати певні явища, якщо маємо справу з великою групою
імен.
Для застосування об’єднаного методу схожості і різниці необхідно
зробити такі кроки:
1. Розглянути множину в усьому відмінних і тільки за однієї обставини
схожих випадків, у яких настає явище Х.
2. Розглянути множину випадків, у яких явище Х не настає, і які
відрізняються від попередньої множини випадків тим, що в них відсутня
спільна для цих випадків обставина.
3. Робиться висновок, що спільна для першої множини випадків
обставина і є причиною появи цього явища.
Метод супровідних змін може використовуватися лише у тому випадку,
якщо міра або значущість наслідків і причин є помітними. Розглянуті вище
принципи представляють якісні методи, оскільки для їх використання потрібне
встановлення наявності або відсутності певної ознаки або властивості. Цей
принцип є кількісним, для його використання потрібні виміри і статистичні
методи.
Метод супровідних змін можна ефективно застосовувати лише в тих
випадках, коли можливо точно зафіксувати зміну причини і наслідку. Це
можливо зробити переважно у природничих та технічних науках. Щодо
гуманітарних дисциплін цей метод застосовується, як правило, при
статистичних дослідженнях.
Схема методу супровідних змін:

1. В умовах А, В, С має місце X.
2. В умовах зміни А і незмінності В і С має місце зміна X.
Отже, А, ймовірно, є причиною X.
Приклад: методом супровідних змін ми можемо встановити, що

підвищення температури води є причиною її розширення, коли спостерігаємо,
що охолонувший чай як би осідає, займає у чашці вже менше місця, ніж він
займав, коли був гарячим.
Метод залишків чіткіше, ніж усі інші методи, виявляє елімінуючу
функцію серед даних принципів. Використання цього методу залежить від
застосування нами вже відомих причинно-наслідкових зв’язків, з тим щоб
ізолювати вплив іншої відомої або передбачуваної причини за допомогою суто
дедуктивного аргументу. Крім того, коли наслідок двох сил не може бути
89
вирахуваний на підставі знання кожної з них окремо, метод залишків не може
бути використаний.

Який метод встановлення причинних зв’язків застосовують у наступних
міркуваннях?
1. Клімат Японії субтропічний. У Примор’ї, що знаходиться на тих самих
широтах, неподалік від Японії, клімат значно суворіший. Біля берегів Японії
проходить тепла течія. Біля берегів Примор’я немає теплої течії. Отже,
причиною відмінностей у кліматі Примор’я і Японії є вплив морських течій.
2. У хімічній лабораторії, де проводилися досліди з реактивами, що
містили залізо, мідь, кадмій, ртуть, сталося отруєння. Було вирішено вилучити з
роботи всі матеріали, що містили ртуть. Оскільки отруєнь після цього не було,
зробили висновок, що причиною отруєння були речовини, що містили ртуть.
3. Освячена священиком вода довго не псується, тоді як звичайна вода,
яку людина використовує кожного дня, швидко втрачає свої якості. Отже,
освячення води запобігає її псуванню.
4. Кожного разу, коли я вживаю певну їжу, я завжди захворюю на певну
хворобу, і як тільки я відмовляюся від цієї їжі, то закінчується і моя хвороба.
Основна:
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава IX.
Индуктивные умозаключения. § 4. Методы научной индукции] / Изд. 6-е,
перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 149-158.
книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІІІ. Методы
экспериментального исследования] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск,
Пермь: Социум, 2010. – С. 339-374.
Додаткова:
заведений: [Частина книги: § 41. Методы установления причинной зависимости
явлений]. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 427-441. – Режим доступу:
2. Милль Д.С. Система логики силлогистической и индуктивной:
Изложение принципов доказательства в связи с методами научного
исследования / Пер. с англ. Предисл. и прил. В.К. Финна. Изд. 5-е, испр. и доп.
– М.: Ленанд, 2011. – 832 с.
Метод єдиної схожості: якщо обставина А постійно передує появі явища
Х у той час, як інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною
цього явища.
90
Метод єдиної різниці зводиться до того, що якщо попередні обставини
відрізняються тільки однією з них, то ймовірно, що вона і є причиною
спостережуваного явища.
Об’єднаний метод схожості та різниці: якщо випадки, коли виникає
явище Х, схожі лише за обставиною А, і в той самий час випадки, коли явище Х
не виникає, відрізняються від попередніх тим, що в них обставина А відсутня,
то вона, ймовірно, є причиною явища Х.
Метод супровідних змін полягає у тому, що якщо зміна попередньої
обставини веде до зміни спостережуваного явища при незмінності інших
попередніх обставин, то саме воно і є причиною спостережуваного явища.
Метод залишків: нехай складному явищу abcde, що вивчається,
передують обставини ABCDE, з яких А є причиною а, В, – причиною B, С –
причиною с, D – причиною d. Тоді можна припустити, що причиною е є
обставина Е.
Тема № 10
ПОМИЛКИ В ПРАВДОПОДІБНИХ МІРКУВАННЯХ
План
1. Правила побудови індуктивних міркувань.
2. Помилка «поспішне узагальнення».
3. Помилка «після цього, отже, з причини цього».
4. Помилка «підміна правдоподібності отриманих висновків їхньою
достовірністю».
Основна мета правил побудови індуктивних міркувань полягає у
підвищенні ступеня правдоподібності (ймовірності) висновків, які отримують
за допомогою індукції.
Правило 1. Необхідно збільшувати число випадків, що розглядаються при
побудові індуктивних міркувань. Чим ширше їх коло, тим правдоподібнішим
буде висновок.
Правило 2. Необхідно збільшувати різноманітність і різнотипність
випадків, на підставі яких будується індуктивне міркування.
Правило 3. Особливу увагу треба приділяти характеру зв’язків предметів
та їх ознак, доведенню невипадковості регулярності, що спостерігається.
Виявлення причин, що породжують цю регулярність, дозволяє доповнити чисту
індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим посилити її.
Найрозповсюдженішими логічними помилками, що допускаються в
індуктивних міркуваннях, є «поспішне узагальнення», «після цього, отже, з цієї
причини» та «підміна ймовірності отриманих висновків їх достовірністю».
Класичним прикладом першої помилки є приклад з індуктивним
узагальненням «Усі лебеді білі». У Європі аж до XVII ст. зустрічалися тільки
білі лебеді. На підставі цих спостережень було сформульовано узагальнення:
«Усі лебеді білі», тобто ознака «бути білим» була перенесена з обмеженої
91
множини лебедів, яких спостерігали в Європі, на всю множину цих птахів.
Однак, коли у 1606 р. була відкрита Австралія (тогочасна Нова Голландія), там
були знайдені чорні лебеді. Таким чином, узагальнення «Усі лебеді білі»
виявилося хибним.
Приклад помилки «після цього, отже, з цієї причини»: «Вживати у їжу
огірки небезпечно – з ними пов’язані усі хвороби і людські негаразди.
Практично всі люди, у яких є хронічні захворювання, їли огірки. 99,9% усіх
людей, що вмерли від раку, за життя їли огірки. 99,7% усіх осіб, які стали
жертвами авто- і авіа катастроф, вживали у їжу огірки протягом двох тижнів,
що передували фатальному випадку. 93,1 % злочинців походять з родин, де
огірки їли постійно».
Ще одиним з видів логічних помилок, пов’язаних з індукцією, полягає у
підміні правдоподібності висновків, які отримують за допомогою індуктивних
міркувань, їхньою достовірністю. Велика кількість випадків, до яких
звертається людина у процесі індукції, а також її психологічна схильність до
однорідності в явищах, іноді викликають у людини впевненість у достовірності
висновків індуктивних міркувань. Однак завжди треба пам’ятати, що
достовірний висновок можна отримати лише за допомогою міркувань за
схемою «повна індукція» і лише за умови, що засновки та кого міркування
будуть істинними твердженнями. Всі інші види індукції обґрунтовують лише
певний ступінь првдоподібності висновку: якою б великою не була його
ймовірність, завжди залишається можливість появи контрприкладу.

Проаналізуйте наступні міркування. З’ясуйте, які логічні помилки у них
допущені.
1. Викладач був незадоволений відповідями трьох перших студентів і
висловив судження: «Група неглибоко вивчила предмет».
2. У коня, мавпи, вовка та багатьох інших тварин під час їжі рухається
лише нижня щелепа. Отже, в усіх тварин під час їжі рухається нижня щелепа.
3. Дідусь не витягне ріпку. Бабка не витягне ріпку. Внучка не витягне
ріпку. Жучка не витягне ріпку. Мурка не витягне ріпку. Мишка не витягне
ріпку. Значить, дідусь, бабка, внучка, Жучка, Мурка і мишка не витягнуть
ріпку.
4. Кожного разу на початку весни шаман племені у зеленому покритті
здійснює ритуальний танок навколо свого села. Приблизно через тиждень поля
і ліси покриваються зеленню. Звідси роблять висновок, що поява зелені
викликана ритуальним танцем шамана.
5. При поверненні з дослідницької лабораторії один щур хвалився перед
іншим: – Мені вдалося нав’язати професорові свої умови. – ??? – Кожного разу,
коли я пробігаю лабіринт, він дає мені шматок м’яса.
Основна:
92
[Частина книги: Розділ 20. Логічний аналіз дискурсу]. – К.: Абрис, 2007. –
С. 296-332.
книги: Книга І. Формальная логика. Глава IX. Некоторые проблемы логики] /
Додаткова:
книги: Глава 9. Может ли одна ложная теория быть ближе к истине, чем другая
ложная теория] / Пер. с англ. Ганюший М., Бажанова В. и др. – М.: Российская
политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2005. – С. 274-306.
заведений: [Частина книги: § 39. Основные виды правдоподобных выводов]. –
М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – С. 390-417. – Режим доступу:
«Поспішне узагальнення» – логічна помилка, яка виникає при
узагальненні без достатніх на те підстав.
«Після цього, отже, з цієї причини» – логічна помилка, яка виникає
тоді, коли проста послідовність подій приймається за їх причинний зв’язок.
Тема № 11
МІРКУВАННЯ ЗА АНАЛОГІЄЮ
План
1. Поняття про міркування за аналогією.
2. Аналогія властивостей.
3. Аналогія відношень.
4. Правила побудови традуктивних міркувань.
У міркуваннях за аналогією на основі схожості предметів за одними
ознаками робиться висновок про їх схожість також за іншими ознаками.
Оскільки інформація висновку не містилася у засновку, для неї були лише
непрямі підстави, висновок виходить не достовірним, а більш менш вірогідним.
Умовивід за аналогією робиться у тих випадках, коли говорять, що у предмета
В, як і у предмета А, ймовірно, є ознака Р. Наприклад, коли говорять, що цієї
зими, як і минулої, ймовірно, буде холодно, або що ця дитина, мабуть, як і її
старший брат, буде хворобливою. Отже, для умовиводу за аналогією потрібно
два предмети, схожі за певними ознаками. Тоді на підставі цієї схожості можна
припустити, що вони схожі ще за однією ознакою, що ця ознака, можливо,
певним чином пов’язана з тими ознаками, за якими ці предмети схожі.
93
У структурі умовиводів за аналогією, таким чином, розрізняють загальні
ознаки для двох предметів (А і В) і ознаку, що переноситься. Схема:
Предмет А має ознаки а, b, c, d.
Предмет В має ознаки а, b, c.
=> Ймовірно, предмет В має ознаку d (переносна ознака).
У аналогії властивостей порівнюються два предмети, а переносною
ознакою є певна властивість цих предметів. Приклад. Зябра для риб – це те ж
саме, що легені для ссавців.
У аналогії відношень порівнюються: 1) дві групи предметів, а переносною
ознакою є яке-небудь відношення між предметами усередині цих груп; 2)
відношення між предметами, а переносною ознакою є певні властивості цих
відношень. Аналогія відношень часто є досить витонченою, може бути проявом
творчого натхнення. Приклад: «Пам’ять це так би мовити шлунок душі, а
радість і смуток – це їжа, солодка або гірка: довірені пам’яті, вони ніби
переправлені у шлунок, де можуть лежати, але зберегти смак не можуть»
(Августин. «Исповедь. Хрестоматия по западной философии. – М.: Астрель,
2003. – С. 389»).
Правила побудови міркувань за аналогією:

Правило 1. Необхідно робити висновок на основі якомога більшої
кількості схожих ознак уподібнюваних предметів.
Правило 2. Схожі ознаки мають бути різноманітними.
Правило 3. Схожі ознаки мають бути істотними для порівнянних
предметів.
Правило 4. Має бути присутнім необхідний (закономірний) зв’язок між
схожими ознаками і ознакою, що переноситься.
Вірогідність умовиводів за аналогією може коливатися досить суттєво.

Якщо вона вкрай мала, говорять, що аналогія неспроможна. Аналогію можна
вважати спроможною, тільки якщо перенесення ознаки, що була виявлена у
одного з предметів на інший дійсно має підстави у загальних, істотних ознаках.
Спроможність аналогії корелюється з вірогідністю її висновків. Аналогія
спроможна, якщо отриманий висновок є досить ймовірним для його практичної
прийнятності. Далі йдеться вже про підвищення міри вірогідності висновку.
Зазвичай до чинників, що підвищують його вірогідність, відносять: кількість
загальних ознак, їх різноманітність, істотність, незалежність загальних ознак,
однорідність або однопорядковість ознаки, що переноситься, із загальними. Усі
ці чинники мають одну тенденцію і мету, про що треба завжди пам’ятати. Їх
загальна тенденція – виділити серед загальних ознак ту з них, або таку
сукупність ознак, від яких залежить ознака, що переноситься.
У тих випадках, коли можна з упевненістю сказати, що ознака, яка
переноситься, випливає із загальних, ми отримуємо строгу аналогію. Зокрема,
за строгою аналогією можна отримати висновок про неправильність силогізму:
«Франція не є слаборозвиненою країною і ніколи не була колонією, отже, деякі
слаборозвинені країни були колоніями» на тій підставі, що очевидно
94
неправильним є наступний силогізм: «Я – не англієць і не китаєць, значить,
деякі англійці – китайці», оскільки він має таку ж структуру, як і перший. У
цьому міркуванні за аналогією порівнянними предметами є два силогізми,
загальною ознакою яких є лише структура (модус), а ознакою, що
переноситься, є неправильність їх спільного модусу. Хоча загальна ознака у
них лише одна, аналогія є строгою, вона дає повністю достовірний висновок,
оскільки відомо, що структура силогізму є достатньою підставою для його
правильності або неправильності. Тобто, єдина загальна ознака у нашому
прикладі цілком обґрунтовує ознаку, що переноситься.
Якщо ознака, що переноситься, не пов’язана закономірно з подібними
ознаками, то висновок міркування за аналогією може виявитися помилковим.
Крім того, необхідно пам’ятати, що висновки міркувань за аналогією мають
лише ймовірний характер. Однак, аналогія іноді виступає незамінним засобом
ілюстрації і роз’яснення якого-небудь складного матеріалу, є способом надання
йому художньої образності, може надихати на наукові відкриття. Проте, дуже
далекі аналогії можуть бути не просто не корисними, а навіть шкідливими,
якщо вони замість пояснення надають пусті конструкції та симулякр
(видимість) ясності та усвідомлення проблеми.

1. Наведіть приклади застосування аналогій у: а) політиці;
б) образотворчому мистецтві; в) літературі; г) філософії; д) рекламі.
2. Чи погоджуєтеся ви з аналогіями, наведеними у таких міркуваннях
видатних філософів? Чи містять вони логічну помилку «хибна аналогія»?
Обґрунтуйте свою відповідь.
2.1. «Мураха – сама по собі істота мудра, але в саду або на городі вона
шкідлива. Так само і люди, занадто самолюбні, шкодять суспільству. Обери
розумну середину між самолюбством і суспільним обов’язком» (Ф. Бекон).
2.2. «Із стражданням справа така сама, як із дорогоцінними камінцями, які
світяться яскраво або тьмяно залежно від того, в яку оправу ми їх вставляємо;
подібно до цього і страждання охоплює нас настільки, наскільки ми піддаємося
йому» (Монтень).
2.3. «Причина помилок міститься не тільки в наших почуттях, а й у самій
природі людського розуму, який все собі уявляє за власним масштабом, а не за
масштабом Всесвіту, і таким чином уподібнюється до дзеркала з нерівною
поверхнею, яке, відображаючи промені яких-небудь предметів, ще примішує до
них свою власну природу» (Ф. Бекон).
3. Встановіть, у якому з наступних умовиводів за аналогією висновок є
вірогіднішим:
3.1. Мені здається, що устрій цих двох сімей повинен багато у чому
співпадати. У обох сім’ях шлюб був раннім, в обох дружина прийшла у родину
чоловіка. Впродовж першого року в обох сім’ях народилися діти. Обидві сім’ї –
студентські.
3.2. Життєвий устрій цих двох сімей, мабуть, багато у чому повинен
співпадати. Це ясно: шлюби в обох випадках – ранні, в обох сім’ях дружина
95
прийшла у родину чоловіка. Обидві сім’ї студентські та в обох вже у перший
рік народилися діти. До того ж в обох випадках батьки подружжя – робітники
не у першому поколінні.
Основна:
1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 8. Аналогия
и гипотеза] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд., перер. и
доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 145-155.
2. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава X.
Умозаключение по аналогии] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во
Проспект, 2008. – С. 161-170.
Рассуждение. 4.4. Рассуждения по аналогии]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. –
С. 126-128.
закладів: [Частина книги: Розділ 9. Імовірнісні (недемонстративні) умовиводи] /
Додаткова:
1. Хофтштадтер Д. Текучие концепты и творческие аналогии (отрывки из
книги) // Наука: от методологии к онтологии. – М.: ИФ РАН, 2009. – С. 246-286.
2. Боно Э. Нестандартное мышление. – Мн.: Попурри, 2006. – 224 с.
3. Боно Э. Параллельное мышление. – Мн.: Попурри, 2007. – 320 с.
Аналогія властивостей (аналогія предметів) – міркування, у якому
об’єктом уподібнювання є два схожих одиничних предмети, а ознакою, що
переноситься, – властивості цих предметів.
Аналогія відношень – міркування, у якому об’єктом уподібнювання є
схожі відношення між двома предметами, а переносною ознакою – властивості
цих відношень.
Міркування за аналогією (традуктивні умовиводи) – міркування, у яких
робиться висновок про наявність певної ознаки у одного предмета (ситуації,
події), що досліджується, на підставі його подібності у суттєвих рисах до
іншого предмета (ситуації, події).
Тема № 12
ОСНОВИ ДОВЕДЕННЯ І СПРОСТУВАННЯ
План
1. Структура аргументативного процесу.
2. Генетичні доведення і спростування.
3. Доведення і спростування по суті.
96
Найчастіше терміном «доведення» називають процес обґрунтування
істинності певного судження, а спростуванням – процес обґрунтування
хибності.
Досить поширеним є використання термінів «доведення» і
«спростування» у ширшому сенсі, у сенсі будь-якого підкріплення (неповного
обґрунтування) тези і критики тези. Проте частіше для процедур неповного
обґрунтування і неповного спростування використовують терміни
«аргументація» і «критика». Тому, розглядаючи доведення і спростування, ми
матимемо на увазі і слабкіші їх різновиди: аргументацію і критику. Розрізняють
також індуктивні та дедуктивні доведення/спростування. Це не що інше, як
індуктивні та дедуктивні умовиводи.
Структура доведення (як і спростування):
1) теза – судження, для якого обґрунтовується та або інша істиннісна
оцінка;
2) аргументи – судження, за допомогою яких можна обґрунтувати
істиннісну оцінку тези і які є прийнятними для адресата доведення;
3) демонстрація – умовивід або ланцюжок умовиводів, який показує
зв’язок аргументів із тезою, обґрунтовує її оцінку як істинного (вірогідного) або
хибного (неймовірного) судження.
Доведення і спростування поділяються на генетичні і по суті. У
генетичних доведеннях висновок про істинність тези випливає з аргументів,
що показують походження тези і той шлях, яким теза до нас дійшла. Тому
аргументи генетичного доведення не торкаються сутності змісту тези, а
свідчать лише про те, що джерела і передавачі тези не викликають сумніву або,
принаймні, викликають довіру. Демонстрація у генетичному доведенні – це
міркування про те, що при названих джерелах і передавачах інформації, яка
становить зміст тези, останню треба визнати істинною або достатньо
обґрунтованою. Генетичні доведення використовуються частіше у тих
випадках, коли немає можливості обґрунтувати тезу по суті. Генетичне
спростування – це обґрунтування судження про те, що теза суперечить
інформації, яка отримана з надійного джерела і що дійшла до нас надійним
шляхом. У тих випадках, коли йдеться про використання у доведенні джерел,
які викликають сумніви, надійне спростування отримати неможливо. Ненадійне
або невдале генетичне доведення не може розглядатися як генетичне
спростування.
У доведенія по суті аналізу піддається сам зміст тези, а не її
походження. Аргументи у такому доведенні стосуються змісту тези, а
демонстрація показує, що зміст аргументів імпліцитно містить у собі зміст тези
або підтверджує її. Доведення по суті поділяються на прямі і непрямі.
Відмінність між прямим і непрямим доведенням полягає не у різних типах
аргументів, що використовуються, і не у способі демонстрації, а у
спрямованості аргументації. Якщо аргументи і демонстрація спрямовані
безпосередньо на тезу, тобто якщо демонструється зв’язок аргументів прямо із
тезою, то у наявності пряме доведення. Якщо окрім тези у доведенні є ще одне
97
або декілька суджень і процес демонстрації звертає аргументи до них, то
таке доведення є непрямим.
Спростування по суті є повністю аналогічним доведенню. Різновиди
спростування: пряме і непряме. Якщо аргументи спрямовані безпосередньо на
обґрунтування хибності тези, то спростування пряме, а якщо вони звернені на
інше судження, що є лише посередником, то спростування буде непрямим. Але
слід зауважити, що непрямі спростування зустрічаються надзвичайно рідко,
оскільки вони істотно складніші за прямі, адже продемонструвати істинність
завжди важче, ніж показати хибність. Пряме спростування здійснюється тим
способом, що і доведення від протилежного, а непряме спростування будується
як пряме доведення, але аргументами підтверджується вже не теза, а антитеза.
Термін «спростування» нерідко вживають ще в одному сенсі, що не має
вже нічого спільного з розглянутим. Це спростування у сенсі руйнування
доведення, тобто демонстрація неспроможності приведеного ким-небудь
аргументу. У теорії аргументації таке спростування називається критикою
форми. При спростуванні доведення не треба шукати аргументи проти тези або
обґрунтовувати свою тезу, несумісну з вихідною. Для спростування доведення
досить показати, що наведений доказ має деякі недоліки, тобто що у ньому
порушене хоча б одне з правил доведення. Виявивши у доведенні помилковий
аргумент або необґрунтований аргумент, або помилку у демонстрації, можна
вважати, що доведення є спростованим. Тезу після такої операції доводиться
вважати необґрунтованою, її істиннісна оцінка, як і до будь-якого доведення,
залишається невизначеною. Однак, спростування доведення не можна
розглядати як спростування тези. Після спростування будь-якого доведення
теза може бути доведеною іншими аргументами, а істинність її буде
обґрунтованою.

1. Проаналізуйте діалог Азазелло і Маргарити, героїв роману
M. Булгакова «Майстер і Маргарита». Встановіть, за допомогою якої процедури
Маргарита приймає Азазелло спочатку за сищика, а потім за звідника. Визначте
логічний зв’язок між тезою і аргументами Маргарити.
2. Прочитайте твір Платон «Апологія Сократа». Проаналізуйте
аргументацію Сократа у його діалозі з Мелітом, визначте її структуру та до
якого різновиду вона відноситься.
Основна:
Розділ 4. Логічна характеристика доведення] / І.В. Богдановський,
О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – С. 90-93.
Глава 9. Доказательство] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е
изд., перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 156-166.
98
3. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава XI.
Аргументация (логические основы)] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби,
Изд-во Проспект, 2008. – С. 171-202.
Традиційна логіка. Розділ XI. Аргументація]. – К.: Центр учбової літератури,
2008. – С. 283-304.
Доказательство и опровержение]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 190-215.
закладів: [Частина книги: Розділ 11. Обґрунтування, аргументація і доведення] /
Додаткова:
1. Брюшинкин В.Н. Когнитивный подход к аргументации // Модели
рассуждений – 3: Когнитивный подход: cб. науч. ст. / Под общ. ред.
В.Н. Брюшинкина. – Калининград: Изд-во РГУ им. Канта 2010. – С. 9-28.
заведений: [Частина книги: § 46. Доказательство и опровержение]. – М.:
3. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.:
Вища шк., 2006. – 311 с. – Режим доступу: http://litera-
ua.livejournal.com/9227.html.
4. Попович М.В. Доказательство и понимание (монография): [Частина
книги: Часть первая. Понимание и знание: философские аспекты. Глава ІІІ.
Изменение смысла текста в процессе его функционирования] / Мирослав
Владимирович Попович, Сергей Борисович Крымский, Анатолий
Темиргалиевич Ишмуратов и др. – К.: Наукова думка, 2006. – С. 59-95.
5. Сарабьян Э. Научитесь говорить так, чтобы вас услышали. 245 простых
упражнений по системе Станиславского. – Режим доступу:
http://bookz.ru/authors/el_vira-sarab_an/nau4ites_079.html
6. Хоменко И.В. Неформальные исследования в теории аргументации:
проблема классификации // Модели рассуждений – 2: Аргументация и
рациональность: Сб. науч. ст. / Под общ. Ред. В.Н. Брюшинкина. –
Калининград: Изд-во РГУ им. Канта, 2008. – С. 50-62.
7. Шульга Е.Н. Нуждается ли «теория аргументации в философском
обосновании? // Модели рассуждения – 4: Аргументация и риторика. Сборник
научных статей под общей редакцией В.Н. Брюшинкина. – Калининград: Изд-
во БФУ им. И. Канта, 2011. – С.137-146.
Антитеза – структурний елемент доведення, контрадикторне тезі
судження, тобто таке, що не може бути істинним або хибним одночасно із
тезою.
99
Аргументи (основа доведення) – структурний елемент доведення,
положення, з яких виводиться істинність або хибність тези.
Доведення – форма мислення, за посередництвом якої на основі одних
знань розкривається істинність або хибність інших знань, отже, це
обґрунтування істинності тези. Термін «доведення» застосовується також для
позначення самого процесу використання цієї форми як логічної операції
(процедури), сукупності логічних прийомів.
Прямі доведення – міркування, спрямовані на безпосереднє
обґрунтування істинності або хибності тези.
Спосіб (форма) доведення – послідовний логічний зв’язок аргументів і
тези.
Спростування – вид доведення, який полягає в обґрунтуванні хибності
тези.
Теза – структурний елемент доведення, положення, істинність або
хибність якого обґрунтовуються в цьому доведенні.
Тема № 13
ПРАВИЛА І ПОМИЛКИ У ДОВЕДЕННІ
План
1. Правила і помилки щодо тези.
2. Правила і помилки щодо аргументів.
3. Правила і помилки щодо демонстрації.
Для кожного елементу структури доведення (тези, аргументів і
демонстрації) існують свої правила.
По відношенню до тези зазвичай формулюють два правила: (1) теза має
бути чітко і ясно сформульованою та (2) не змінюватися у ході доведення.
Порушення першої вимоги може привести до втрати тези, коли той, хто
доводить забуває, плутає тезу, або навмисно її перекручує. Порушення другого
правила веде до підміни тези, що вважається серйозною помилкою доведення.
При цьому треба відмітити, що логічною помилкою вважається лише
неоголошена, таємна підміна тези. У тих випадках, коли той, хто доводить,
бачить, що йому не вдається довести або спростувати тезу, він цілком може її
ослабити або якимось ще чином змінити, і не зобов’язаний просто відмовлятися
від доведення. Якщо доведення (обґрунтування) проводиться для нового
наукового знання, то абсолютно абсурдним є вимагати, щоб висунута гіпотеза,
якщо вона одразу не доводиться, була повністю відкинута. Видозміна тези у
процесі доведення, коли її не приховують, – важливий компонент відшукування
і обґрунтування істини.
Для того щоб з’ясувати певну тезу, необхідно вирішити такі питання:
По-перше, чи всі терміни, слова, словосполучення, що застосовуються у
тезі, є зрозумілими (тобто чи можете ви дати їм чітке визначення).
100
По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які
складають тезу. Іноді люди начебто розуміють поняття, що входять до тези, але
для них важко встановити відношення між поняттями.
По-третє, оскільки тезу формулюють у вигляді певного твердження, слід
визначити його кількісну характеристику, тобто з’ясувати, про яку кількість
предметів у ньому йдеться (тобто про всі предмети чи про їх частину: більшість
чи меншість, або окремий предмет). Приклад. Хтось стверджує, що «люди –
егоїсти». У цьому випадку ще не ясно, про всіх чи про деяких людей йдеться у
висловлюванні. Такі тези важко відстоювати й не менш важко критикувати
саме через їхню невизначеність.
По-четверте, важливе значення має вирішення питання про модальність
тези: чи є вона достовірним або проблематичним висловлюванням; чи стан
справ, що в ній описується, має місце у дійсності або він є тільки можливим;
теза претендує на логічну або фактичну істинність тощо.
По відношенню до аргументів висуваються також дві основні вимоги: (1)
аргументи мають бути істинними і (2) істинність їх має бути обґрунтованою до
і незалежно від тези. Порушення першої вимоги веде до помилки, що
називається «основна помилка» (або «необґрунтований аргумент») –
використання хибного аргументу. А порушення другої – до помилок, що
називаються «передбачення основи», коли використовується недоведений
аргумент, і «коло у доведенні», коли при обґрунтуванні тези використовується
твердження, яке саме у свою чергу підкріплюється тезою. Зверніть увагу:
вимога, щоб аргументи доведення були абсолютно істинними (безперечними), є
обов’язковою лише для доведення у вузькому сенсі, для повного обґрунтування
істинності. Проте, у багатьох випадках корисніше досягти відносного
підтвердження тези, обґрунтування її досить вірогідними, хоча і
недостовірними аргументами, ніж зовсім відмовитися від обґрунтування.
Для того, щоб виконати вимоги по відношенню до аргументів, необхідно:
1) виявити всі аргументи, які передбачається застосовувати у процесі
доведення/спростування (аргументації/критики). Якщо, наприклад, протягом
суперечки пропонент чи опонент відмовляється від деяких аргументів, змінює
їх, наводить нові, то про все це повинно бути заздалегідь домовлено;
2) уточнити терміни, що входять до складу аргументів; з’ясувати поняття,
які їм відповідають, і дати їх визначення;
3) з’ясувати кількісну характеристику аргументів, тобто визначити, про
що в них йдеться: про весь клас предметів, його частину чи окремий предмет;
4) визначити модальність аргументів: чи стверджуються в них можливі,
необхідні, випадкові речі; чи йдеться в аргументах про знання, думку або
переконання деякого суб’єкта; чи інформація, яка міститься в аргументах,
описує стани справ, що були, будуть або є; чи норми, на які посилаються в
аргументах, є обов’язковими, дозволеними або забороненими тощо;
5) уточнити оціночні характеристики аргументів (чи є вони достовірними
твердженнями, істинність яких уже встановлена, або тільки правдоподібними
висловлюваннями, які потребують подальшої перевірки).
101
Вимоги до демонстрації у всіх випадках зводяться до того, що способи
міркування при доведенні мають бути правильними (відповідати схемам і
формам міркувань), тобто у висновках різних типів не повинно бути помилок,
які у відповідних темах були нами вивчені раніше. Оскільки способи
демонстрації не вичерпуються дедукцією, повною індукцією і строгою
аналогією, то усі правдоподібні міркування, що використовуються у
доведеннях, мають бути максимально обґрунтованими.

1. У чому суть логічної помилки у наступному діалозі?
«Дівчинка. Я так радію, що не люблю спаржу.
Подруга. Від чого ж, мила?
Дівчинка. Якщо б я її любила, мені б довелося її їсти, а я її терпіти не
можу» (Л. Керролл. Пригоди Аліси у Країні чудес).
2. Дайте аналіз аргументації Швейка у наступному діалозі:
«Старший писар Ванек з цікавістю запитав:
– Як ви думаєте, Швейк, війна ще довго буде тривати?
– П’ятнадцять років, – відповів Швейк. – Справа зрозуміла. Адже, вже
була Тридцятирічна війна, зараз ми наполовину розумніше, а тридцять
поділити на два – п’ятнадцять» (Я. Гашек. Пригоди бравого вояка Швейка).
Основна:
1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава XI.
Аргументация (логические основы). § 4. Правила и ошибки в аргументации] /
Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – С. 187-195.
книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава XIX. Ошибки] /
Прагматика диалога]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 282-323.
Додаткова:
1. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций: [Частина книги: Глава 11. Об
искусстве спора] / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко. – 5-е изд.,
перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – С. 183-198.
2. Зайцева Н.В. Симуляция в аргументации // РАЦИО.ru. – 2011, № 6. –
С. 36-55.
3. Тягло О.В. Сила аргументу з незалежними резонами // Філософська
думка, 2005, № 6. – С. 32-39.
«Втрата тези» – помилка, якої допускаються у тому випадку, коли
людина ненавмисно (іноді підсвідомо) у процесі суперечки підміняє одну тезу
іншою.
102
«Підміна тези» – помилка, якої допускаються у тому випадку, коли
людина свідомо, з наміром ввести в оману опонента, обґрунтовує не те
твердження, яке висувається як теза, а те, яке вигідно їй, підміняє одну тезу
іншою.
«Хибний аргумент» – помилка, яка виникає, якщо в процесі аргументації
або критики застосовується хибний аргумент. Про те, що аргумент є хибним,
пропонент або опонент можуть і не знати.
«Випередження основи» – помилка, яка полягає у застосуванні як
основного аргументу твердження, істинність якого ще не доведена
(посилаються на чутки, чиїсь думки або припущення). У дійсності
достовірність таких доводів лише передбачається, але не встановлюється з
необхідністю.
«Коло в обґрунтуванні» – помилка, суть якої полягає у тому, що тезу
обґрунтовують за допомогою аргументів, які, в свою чергу, обґрунтовуються
цією ж тезою.
«Надмірне обґрунтування» – помилка, яка виникає у тому випадку, коли
для обґрунтування тези наводять забагато аргументів.
«Безпідставні аргументи» – помилка, яка виникає в тому випадку, коли
супротивники в процесі суперечки намагаються навести для обґрунтування
власної точки зору такі аргументи, які не пов’язані з предметом суперечки.
Тема № 14
НАПИСАННЯ НАУКОВОГО ТЕКСТУ
План
1. Види текстів.
2. Виклад результатів дослідження.
3. Частини тексту.
4. Первинні і вторинні тексти.
Усі тексти (через переважання зв’язків у них) поділяють на констатації та
міркування. У тексті-констатації переважають поєднувальні (кон’юнктивні) і
розділові (диз’юнктивні) зв’язки, у тексті-міркуванні – умовні (імплікативні).
Текст-констатація містить результат ознайомлення з предметом думки, фіксує
безсумнівність чого-небудь, стверджує наявність того, що відбулося або
здійснюється, того, що відбувається у дійсності. У тексті-міркуванні одні думки
випливають з інших думок, деякі ставляться під сумнів, дається їх оцінка,
висуваються припущення.
Тексти-констатації, у свою чергу, поділяються на описи і оповідання.
Якщо опис фіксує деякі фрагменти дійсності у їх статиці і синхронічній
співвіднесеності, то в оповіданні викладаються події та процеси у їх розвитку у
часі, тобто оповідання відрізняється діахронічною співвіднесеністю.
Створення наукового тексту умовно можна розділити на два етапи.
Перший, попередній, пов’язаний з перебігом вивчення предмету дослідженням.
103
Другий – це етап викладу отриманих результатів, безпосереднього створення
наукового тексту. Це якісно різні етапи. Мета викладу – донести до читача
науковий результат.
Виклад підкоряється певному плану. План є розумовою схемою,
вираженою у вербальній формі, що дозволяє контролювати порядок, за яким
повинні розташовуватися окремі частини тексту. Композиція плану передбачає
формулювання назви теми, виклад вступного матеріалу, основного тексту і
висновків.
Тема є концентрованим вираженням змісту тексту, охоплюючи як
предмет дослідження, так і його результат. Фіксуючи предмет дослідження,
вона відмічає те, що необхідно було розглянути з області дійсності, яка
піддавалася впливу з боку дослідника (об’єкт дослідження). Тим самим вона
виділяє головне питання, що підлягає вирішенню у ході дослідження.
Виражаючи кінцевий результат, тема припускає розгорнуту вичерпну відповідь
на це питання.
Усі частини тексту – вступ, основна частина і висновки – підкоряються
темі.
Вступ має своєю головною метою зорієнтувати читача у подальшому
викладі, підготувати до засвоєння основного тексту, відповісти на питання про
новизну змісту, що викладається, виділити і аргументувати предмет
дослідження.
Основна частина тексту розкриває зміст теми. Тут виняткова увага
приділяється аргументації отриманих результатів, що виконує два головних
завдання: по-перше, обґрунтувати (довести, пояснити, представити,
підтвердити, виправдати) сформульовані положення, по-друге, донести їх до
адресата у доступній і переконливій формі.
Висновки складають останню частину наукового тексту. Тут у стислій
формі викладаються основні результати, що отримали достатнє обґрунтування
в основній частині тексту і є відповіддю на головне питання дослідження.
Отже, якщо вступ формулює головне питання дослідження, а висновки –
відповідь на нього, то основна частина містить гіпотези по суті головного
питання та їх аргументацію.
У сфері комунікації та інформативного обслуговування розрізняють
тексти первинні і вторинні. Вторинний текст створюється на основі
первинного і слугує вдосконаленню процесів зберігання, накопичення,
переробки і використання інформації, підвищенню «пропускної спроможності»
інформаційних каналів.
Основними видами вторинних текстів є анотування, реферування,
конспектування, фрагментація, огляд. Анотування – це створення вторинного
тексту (анотації), що містить необхідні і достатні відомості про тему (суб’єкт)
первинного тексту. Реферування – створення вторинного тексту (реферату), що
містить необхідні і достатні відомості про тему разом з ремой (предикатом,
аргументами) тексту. Стислий реферат називається резюме.
104
Близьким до реферування є конспектування. Подібно до реферату,
конспект фіксує головне у тексті і охоплює як його тему, так і рему. Різниця
полягає у індивідуалізованому характері конспекту.
Фрагментація – виділення у первинному тексті цілісних інформаційних
блоків (фрагментів), підпорядкованих певному завданню або проблемі. Якщо
створення реферату або конспекту визначається темою первинного тексту, то
фрагментація стимулюється чимось зовнішнім по відношенню до нього.
Під оглядом розуміється вторинний текст, що містить зведену
характеристику первинних текстів, об’єднаних деякою ознакою (темою,
методом вирішення питання, здатністю задовольняти нагальну потребу тощо).
Огляд може бути самостійним літературним твором (зокрема, оглядова стаття).
Але він може бути і частиною іншого, більшого тексту.

Проаналізуйте наведені тексти. Знайдіть міркування, що в них містяться.
Встановіть, які умовиводи відносяться до дедуктивних, а які – до
недедуктивних. Дайте їх логічний аналіз.
1. Історія знає дотепне висловлювання близького учня Конфуція на ім’я
Цзи-Гун. Одного разу його знайомий заявив, що Цзи-Гун розумом і освіченістю
перевищує навіть самого Вчителя, і тоді Цзи-Гу сказав йому у відповідь:
«Мудрість людини можна уподібнити до стіни. Моя стіна не вище за людський
зріст, і тому кожний без зусиль роздивиться все, що за нею знаходиться. А мій
Учитель подібний до стіни висотою в декілька метрів. Хто не зможе знайти там
ворота, той ніколи не дізнається, які прекрасні храми і палаци заховані за нею».
2. «Відкинувши все те, відносно чого ми можемо яким-небудь чином
сумніватися і, більше того, уявляючи усі ці речі помилковими, ми з легкістю
припускаємо, що ніякого Бога немає і немає ні неба, ні яких-небудь тіл, що самі
ми не маємо ні рук, ні ніг, ні якого б то не було тіла; проте не може бути, щоб
через усе це ми, думаючи таким чином, були нічим: адже вважати, що мисляча
річ у той самий час, як вона мислить, не існує, буде явним протиріччям. А тому
положення «Я мислю, отже, я існую», – первинне і найвірогідніше з усіх, які
можуть уявлятися кому-небудь у ході філософствування» ( Р . Декарт).
Основна:
1. Ивин А.А. Современная философия науки: [Глава 3: Научные
категории]. – М.: Высш. шк., 2005. – С. 66-114.
2. Ружиэйро В.Р. Мышление: 15 уроков для начинающих авторов / Пер. с
англ. А. Станиславского. – М.: Флинта: Наука, 2006. – 440 с. – Режим доступу:
http://www.knigonosha.net/nauka/obrazovanie/72708-myshlenie-pyatnadcat-urokov-
dlya-nachinayuschih-avtorov.html
вузов: [Частина книги: Глава 6. Гипотетико-дедуктивный метод познания]. –
М.: Юнити-Дана, 2012. – С. 108-125.
105
Проблема, гипотеза, теория]. – Ростов-н/Д: Феникс, 2004. – С. 216-240.
закладів: [Частина книги: Розділ 10. Проблема, гіпотеза, теорія як форми
наукового пізнання] / В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – С. 173-
192.
Додаткова:
1. Кириллов В.И., Старченко А.А. – Логика: [Частина книги: Глава XIII.
Гипотеза] / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. –
С. 213-227.
книги: Книга II. Прикладная логика и научный метод. Глава ХІ. Гипотезы и
научный метод] / Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум, 2010.
– С. 278-310.
3. Микешина Л.А. Философия науки: Современная эпистемология.
Научное знание в динамике культуры. Методология научного исследования:
[Часть I. Философия познания. Глава 1. Современная философия познания:
основные категории и принципы]. – М.: Прогресс-Традиция: МПСИ: Флинта,
2005. – С. 21-69.
4. Торосян В.Г. История и философия науки: [Глава 14. Основные
категории социально-гуманитарного познания]. – М.: Гуманитар. изд. центр
Владос, 2012. – С. 251-267.
Гіпотеза – положення, що висувається у якості попереднього, умовного
пояснення деякого явища або групи явищ; припущення про існування деякого
явища. Отримавши підтвердження, гіпотеза перетворюється на істину і на
цьому припиняє своє існування. Спростована гіпотеза стає помилковим
положенням і перестає бути гіпотезою.
Гіпотетико-дедуктивний метод – метод наукового пізнання і
міркування, заснований на виведенні (дедукцій) висновків з гіпотез та інших
засновків, істиннісне значення яких невідоме. З логічної точки зору така
система є ієрархією гіпотез, міра абстрактності і загальності яких збільшується
у міру віддалення від емпіричної основи.
Дискурсивний – розсудливий, логічний, протилежний до інтуїтивного,
чуттєвого. Дискурсивне знання є результатом зв’язного, послідовного, ясного
міркування, у якому кожна подальша думка витікає з попередньої і обумовлює
подальшу.
Метод – сукупність прийомів і операцій пізнання і практичного
перетворення дійсності; спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і
практиці. Застосування того або іншого методу детермінується метою
пізнавальної або практичної діяльності, предметом вивчення або дії та
умовами, у яких здійснюється діяльність.
106
Об’єктивність – незалежність від людської свідомості, від волі і бажань
людей, від їх суб’єктивних смаків і пристрастей.
Теорія – найбільш розвинена форма організації наукового знання, що дає
цілісне уявлення про закономірності і істотні зв’язки певної області дійсності.
Модульні контрольні роботи
1-й модуль
1. Наведіть поняття, яке б мало такі логічні характеристики: одиничне,
абстрактне, незбірне, негативне, безвідносне.
2. Доберіть поняття, що знаходиться у відношенні перетину з поняттям
«унітарна держава».
3. Доберіть до поняття, що знаходиться у відношенні підпорядкування з
поняттям «підручник».
4. Доберіть поняття, що знаходиться у відношенні співпідпорядкування з
поняттям «геометрія».
5. Доберіть поняття, що знаходиться у відношенні протилежності з
поняттям «молодість».
6. Доберіть поняття, що знаходиться у відношенні протиріччя з поняттям
«логічний».
7. Обмежте поняття «міжнародні відносини».
8. Узагальніть поняття «Леся Українка».
9. Чи проведено операцію узагальнення у наступному прикладі?
Клас – середня школа – школа.
10. Чи є поділом наведений приклад? Обґрунтуйте відповідь.
Місяць поділяють на чотири тижні.
11. До якого виду належить наведений поділ? Обґрунтуйте відповідь.
Міркування: правильні, неправильні.
12. Яка помилка допущена у наведеному поділі? Обґрунтуйте відповідь.
Пір’я: стальне, гусяче.
13. Дайте логічний аналіз поділу.
Картини: натюрморти, портрети.
14. До якого виду належить наведене явне визначення? Обґрунтуйте
відповідь.
Частину основи, яка стоїть після кореня, називають суфіксом.
15. Дайте логічний аналіз наведеному визначенню.
Плеоназм – це поширений недолік як усного, так і писемного мовлення.
16. Який прийом, подібний до визначення, застосований у наведеному
прикладі.
Вчення – світ, а невчення – тьма.
17. Чи порушено закони логіки (закон тотожності, закон непротиріччя,
закон виключеного третього) у наступному прикладі?
Неможливо з’їсти яйце натще: відкусивши один раз, уже їстимеш його не
натще.
107
18. За допомогою методу таблиць істинності встановіть, чи є наведене
висловлювання логічним законом.
(p → q) Λ (q → p).
19. За допомогою методу аналітичних таблиць встановіть, чи є наведене
висловлювання логічним законом.
~(p Λ q) → (~p v ~q).
20. Змінюючи контексти промовляння запитання «Котра година?»,
покажіть, як змінюється пресупозиція запитання.
Другий модуль
1. Зробіть висновок у наведеному міркуванні, з’ясуйте його вид.
Якщо не розв’язувати логічні задачі, то оволодіти логікою неможливо. Ти
задачі не розв’язуєш. Отже…
Якщо Аристотель був учнем Платона, то він навчався в його Академії.
Якщо він навчався в Академії, то він жив у Греції. Отже…
Якщо – це гострий апендицит, то потрібна операція. Якщо – це
загострення виразки шлунку, то також потрібна операція. Це або гострий
апендицит, або загострення виразки шлунку. Отже…
Якщо він приїде до Запоріжжя, то напевно буде жити або у родичів, або у
шкільного друга. Але ні там, ні там його немає. Отже…
5. Проведіть перетворення судження «Деякі студенти неповнолітні».
6. Перевірте, чи правильно проведене перетворення. Обґрунтуйте
відповідь.
Деякі відповіді не є обґрунтованими, отже, деякі відповіді є
обґрунтованими.
7. Визначте, яке з наведених нижче суджень є правильним перетворенням
судження «Деякі студенти не є військовозобов’язаними»:
а) деякі студенти є невійськовозобов’язаними;
б) усі студенти не є невійськовозобов’язаними;
в) деякі студенти є військовозобов’язаними.
8. Проведіть обернення судження «Усі студенти філософського
факультету вивчають логіку».
9. Перевірте, чи правильно проведене обернення. Обґрунтуйте відповідь.
Жодний пейзажист не є баталістом, отже, жодний баталіст не є
пейзажистом.
10.Визначте, яке з наведених нижче суджень є правильним оберненням
судження «Жодний учень першого класу не знає вищої математики»:
а) усі, хто не знає вищої математики, є учнями першого класу;
б) деякі учні першого класу не знають вищої математики;
в) дехто з тих, хто знає вищу математику, не є учнями першого класу.
11.Проведіть протиставлення предикату судження «Усі фрукти містять
вітаміни».
108
12.Перевірте, чи правильно проведене протиставлення предикату.
Деякі учні займаються спортом. Отже, деякі з тих, хто не є спортсменами
– учні.
13. Визначте, яке з наведених нижче суджень є правильним
протиставленням предикату судження «Усі ссавці – хребетні тварини»:
а) жодна хребетна тварина не є не ссавцем;
б) деякі хребетні тварини не є ссавцями;
в) деякі безхребетні тварини не є ссавцями;
г) жодна безхребетна тварина не є ссавцем.
14. Перевірте правильність такого безпосереднього міркування за
логічним квадратом.
Якщо правильно, що усяка дія має причину, то тоді неправильно, що
деякі дії не мають причин.
15. Відновіть простий категоричний силогізм у повному вигляді.
Визначте його модус і фігуру.
Будь-який чоловік – син. Будь-який чоловік – онук. Отже…
16. Чи можна застосувати повну індукцію?
Усі планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця.
17. Який вид неповної індукції застосували у наступному міркуванні?
На таці багато випічки. Пиріг з маком – свіжий і м’який, пиріг з яблуками
також свіжий та м’який. Отже, уся випічка – свіжа та м’яка.
18. Який метод встановлення причинних зв’язків застосували у
наведеному міркуванні?
Після того, як студенти на заняттях з логіки стали користуватися
персональними комп’ютерами, значно зріс інтерес до цього предмета, хоча не
змінилися ні розклад, ні навантаження студентів. Отже, причина цього –
використання на семінарах обчислюваної техніки.
19. Яку помилку допускають у такому індуктивному міркуванні?
У зв’язку з тим, що мені сподобалося оповідання А. Конан Дойла
«Блакитний карбункул, то, мабуть, мені сподобаються й інші його оповідання.
20. Визначте вид міркування за аналогією.
Якщо три кути одного трикутника дорівнюють трьом кутам другого, то
такі трикутники подібні.
Індивідуальне завдання
Проаналізувати вислови. Обґрунтувати свою точку зору стосовно них.

Написати есе на одну з тем з дисципліни «Логіка», використовуючи деякі з них.
1. «Не говоріть нічого, що не можна довести простими та рішучими
дослідами. Шануйте дух критики, сам по собі він не пробуджує нових ідей, не
підштовхує до великих справ. Але без нього все хитке. За ним завжди останнє
слово. Те, що я вимагаю від вас и що ви у свою чергу вимагатимете від ваших
учнів, є найскладнішим для дослідника» (Б. Паскаль).
109
2. «Якщо ви сперечаєтеся і заперечуєте, ви іноді можете домогтися
перемоги, але це буде безглузда перемога, тому що ви ніколи не досягнете за
допомогою цього доброго ставлення до себе з боку вашого супротивника»
(Б. Франклін).
3. «Жодна людина, яка вирішила справді чогось досягти в житті, не
повинна витрачати час на особисті суперечки, не говорячи вже про те, що вона
не повинна дозволяти собі втрачати самовладання. Поступайтеся у великих
питаннях, якщо ви відчуваєте, що і ви, і ваш співрозмовник по-своєму маєте
рацію, і поступайтеся в більш дрібних речах, навіть добре усвідомлюючи, що
маєте рацію лише ви. Краще звільнити шлях собаці, ніж дозволити, щоб він
вкусив вас. Навіть убивство собаки не вилікує укусу» (А. Лінкольн).
4. «Супротивник, який викриває ваші помилки, більш корисний, ніж друг,
який бажає їх сховати» (Леонардо да Вінчі).
5. «Коли визнаєш власні помилки, маєш шанс їх виправити» (Роберт
Бернс).
6. «Якщо бажаєте сперечатися не марно і переконати співрозмовника,
насамперед з’ясуйте, з якого боку він підходить до предмета суперечки, позаяк
цей бік він звичайно бачить правильно. Визнайте, що він має рацію, і одразу
покажіть, що якщо підійти з іншого боку, він виявиться не таким. Ваш
співрозмовник залюбки погодиться з вами, але ж він не допустив жодної
помилки, просто чогось не розгледів, а люди сердяться не тоді, коли все бачать,
а коли допускають помилки» (Б. Паскаль).
7. «Існує думка, що між крайніми точками зору лежить істина. Ні в якому
разі. Між ними лежить проблема» (І. Гете).
8. «На їхню думку (думку софістів) для того, хто збирається стати добрим
оратором, зовсім не потрібно мати істинне уявлення про справедливі і добрі
справи або про людей справедливих і добрих за природою або вихованням. У
судах рішуче не має ні якого діла до істини, важлива лише переконаність. А
вона полягає у правдоподібності, на чому й повинен зосереджувати свою увагу
той, хто бажає проголосити промову. Іноді у захисній та обвинувальній промові
навіть необхідно промовчати про те, що було в дійсності, якщо це
неправдоподібно, і говорити лише про правдоподібне; оратор з усіх сил
повинен гнатися за правдоподібним, нерідко розпрощавшись з істиною»
(Сократ).
9. «В одному випадку зі ста те чи інше питання посилено обговорюється
тому, що воно справді темне; в останніх дев’яноста дев’яти воно стає темним
тому, що посилено обговорюється» (Е. По).
10. «Сперечатися значно легше, ніж розуміти» (Г. Флобер).
11. «Нема нічого дурнішого, ніж бажання бути розумнішим за всіх»
(Ф. де Ларошфуко).
12. «Сперечайтеся, помиляйтеся, але розмірковуйте, і хоча криво, але
самі» (Г. Лессінг).
13. «Суперечки навколо деякого твердження нічого не говорять про його
істинність; іноді безсумнівне викликає суперечки, а сумнівне проходить без
110
заперечення. Суперечки не означають помилковості твердження, так само, як
загальна згода – його правильності» (Б. Паскаль).
14. «Безглуздо змагатися з тими, хто кращі і сильніші за тебе» (Езоп).
15. «Краще розбирати суперечку між своїми ворогами, ніж між своїми
друзями, бо явно після цього один з друзів стане твоїм ворогом, а один з
ворогів – твоїм другом» (Біант).
16. «Мудрість значно краща, ніж сила» (Ксенофонт).
17. «Мовчи, або говори те, що краще, ніж мовчання» (Піфагор).
18. «З тим, хто полюбляє сперечатися, не треба вступати у суперечку»
(Сюнь-цзи).
19. «Краща філософія – все заперечувати і ні про що не висловлювати
певну думку» (Цицерон).
20. «Краще визнати, що ти не знаєш того, чого не знаєш, ніж нести якусь
нісенітницю та безглуздя і самому собі бути огидним» (Цицерон).
21. «Непереможним можеш бути, якщо не вступиш у жодну битву, де
перемога залежить не від тебе» (Епіктет).
22. «Виказувати свій розум – це означає опосередковано підкреслювати
нездатність і тупоумство інших. До того ж вульгарна натура завжди
обурюється, коли бачить свого антипода, і роль підбурювача у цьому обуренні
належить заздрості» (Шопенгауер).
Питання до іспиту
1. Визначення логіки.
2. Міркування та його структура.
3. Правильні та неправильні міркування.
4. Логічна форма міркування.
5. Поняття про знак. Види знаків.
6. Семіотика як наука про знаки.
7. Структура знакового процесу.
8. Виміри знакового процесу.
9. Рівні знакового процесу.
10.Загальна характеристика імені.
11.Принципи відношення іменування.
12.Поняття та його структура.
13.Види понять.
14.Порівнянні та непорівнянні поняття.
15.Сумісні та несумісні поняття.
16.Типи відношень між сумісними поняттями.
17.Типи відношень між несумісними поняттями.
18.Обмеження та узагальнення понять.
19.Поділ понять. Його структура.
20.Різновиди поділу.
21.Правила поділу.
22.Класифікація та її різновиди.
111
23.Структура визначення понять.
24.Явні визначення та їхні різновиди.
25.Неявні визначення та їхні різновиди.
26.Правила визначення.
27.Прийоми, подібні до визначень.
28.Судження та його структура.
29.Різновиди суджень.
30.Розподіленість термінів у судженні.
31.Поняття про дескриптивне висловлювання.
32.Мова логіки висловлювань.
33.Мова логіки предикатів.
34.Заперечення, його умови істинності.
35.Кон’юнкція, її умови істинності.
36.Диз’юнкція, її умови істинності.
37.Імплікація, її умови істинності.
38.Еквіваленція, її умови істинності.
39.Закон тотожності.
40.Закон непротиріччя.
41.Закон виключеного третього.
42.Закон достатньої підстави.
43.Відношення логічної сумісності між висловлюваннями.
44.Відношення логічної несумісності між висловлюваннями.
45.Табличний метод перевірки складних висловлювань.
46.Відношення між судженнями за логічним квадратом.
47.Поняття про модальне висловлювання.
48.Алетична модальність.
49.Епістемічна модальність.
50.Темпоральна модальність.
51.Деонтична модальність.
52.Поняття про запитання. Його структура.
53.Різновиди запитань.
54.Різновиди відповідей.
55.Як читати філософський текст.
56.Критична оцінка філософського тексту.
57.Аналіз понять та висловлювань у філософському тексті.
58.Аналіз предмету дослідження.
59.Визначення і класифікація ідей у філософському тексті.
60.Міркування за логічним квадратом.
61.Перетворення.
62.Обернення.
63.Протиставлення предикату.
64.Протиставлення суб’єкту.
65.Способи перевірки безпосередніх міркувань.
66.Визначення та структура простого категоричного силогізму.
67.Загальні правила простого категоричного силогізму.
112
68.Аксіома простого категоричного силогізму.
69.Схеми фігур простого категоричного силогізму.
70.Розподіленість термінів у фігурах простого категоричного силогізму.
71.Правила фігур простого категоричного силогізму.
72.Модуси простого категоричного силогізму.
73.Види ентимем.
74.Етапи перевірки скорочених силогізмів.
75.Значення та застосування ентимем.
76.Прогресивний та регресивний полісилогізм.
77.Сорит.
78.Епіхейрема.
79.Способи перевірки правильності категоричних силогізмів.
80.Суто умовне міркування.
81.Умовно-категоричне міркування.
82.Розділово-категоричне міркування.
83.Умовно-розділове міркування.
84.Табличничний метод перевірки правильності умовиводів.
85.Скорочений спосіб перевірки правильності умовиводів.
86.Міркування за схемою «зведення до абсурду».
87.Міркування за схемою «доведення від протилежного».
88.Міркування за випадками.
89.Поняття про індуктивне міркування.
90.Повна індукція.
91.Популярна індукція.
92.Наукова індукція.
93.Метод єдиної схожості.
94.Метод єдиної різниці.
95.Об’єднаний метод схожості та різниці.
96.Метод супровідних змін.
97.Метод залишків.
98.Правила побудови індуктивних міркувань.
99.Помилка «поспішне узагальнення».
100.Помилка «після цього, отже, з причини цього».
101.Поняття про міркування за аналогією.
102.Аналогія властивостей.
103.Аналогія відношень.
104.Правила побудови традуктивних міркувань.
105.Структура аргументативного процесу.
106.Генетичні доведення і спростування.
107.Доведення і спростування по суті.
108.Правила і помилки щодо тези.
109.Правила і помилки щодо аргументів.
110.Правила і помилки щодо демонстрації.
111.Види текстів.
112.Виклад результатів дослідження.
113
113.Частини тексту.
114.Первинні і вторинні тексти.
Основна література
1. Богдановський І.В. Логіка: Опорний конспект лекцій / І.В. Богдановський,

О.Г. Льовкіна. – К.: МАУП, 2004. – 166 с. – Режим доступу:
http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Goncharenko/0031479.pdf
2. Войшвилло Е.К. Логика: учеб. для студ. высш. учеб. заведений
/ Е.К. Войшвилло, М.Г. Дегтярев. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 527 с. –
Режим доступу: http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Inshi/0003753.pdf
3. Ерышев А.А. Логика: Курс лекций / Анатолий Александрович Ерышев,
Николай Павлович Лукашевич, Евгений Федорович Сластенко. – 5-е изд.,
перер. и доп. – К.: МАУП, 2004. – 216 с. – Режим доступу:
4. Жеребкін В.Є. Логіка: підручник затвердж. МОНУ / Василь Євсійович
Жеребкін. – 9-те вид., стереотип. – К.: Знання, 2006. – 255 с.
5. Жоль К.К. Логика в лицах и символах / Костянтин Костянтинович Жоль. –
М.: Восток-Запад, АСТ, 2006. – 351 с. – Режим доступу:
6. Ивин А.А. Логика: учебник для гуманитарных факультетов. – М.: ФАИР-
ПРЕСС, 2002. – Режим доступу:
http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Manzhura/0000766.pdf
7. Ивлев Ю.В. Логика: Учебник для вузов / Юрий Васильевич Ивлев. – 3-е
изд.. перераб. и доп. – М.: Проспект, 2006. – 288 с.
8. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика / Изд. 6-е, перераб. и доп. – М.: ТК
Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 240 с. – Режим доступу:
http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Goncharenko/0031493.djvu
9. Кобзарь В.И. Логика: Учебное пособие / В.И. Кобзарь; Санкт-
Петербургский государственный университет; кафедра логики
философского факультета. – СПб., 2001. – 102 с. – Режим доступу:
http://ebooks.znu.edu.ua/files/2007/07/edu_29sept2006_1187.rar
10.Конверський А.Є. Логіка (традиційна та сучасна): Підручник для студентів
вищих навчальних закладів. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 536 с. –
Режим доступу: http://www.culonline.com.ua/index.php?newsid=121
11.Коэн М., Нагель Э. Введение в логику и научный метод / Моррис Коэн,
Эрнест Нагель. Пер. с англ. П.С. Куслия. – Челябинск, Пермь: Социум,
12.Солодухин О.А. Логика: Для студентов вуза / О.А. Солодухин. – Ростов-
н/Д: Феникс, 2004. – 224 с.
13.Титов В.Д. Логіка: підручник для студентів вищих навчальних закладів /
В.Д. Титов, С.Д. Цалін та ін. – Х.: Право, 2005. – 208 с. – Режим доступу:
114
14.Утюж І.Г. Методичні вказівки та плани семінарських занять з курсу
«Логіка» для студентів усіх спеціальностей / Ірина Геннадіївна Утюж. –
Запоріжжя: ЗНУ, 2006. – 30 с.
15.Хоменко І.В. Логіка: теорія та практика: підручник затверджено МОН
України / Ірина Вікторівна Хоменко. – К.: Центр учбової літератури, 2010. –
400 с. – Режим доступу:
http://culonline.com.ua/Books/Logika_teoriya%20ta%20praktika-
Homenko2010.pdf#toolbar=0
Додаткова література
1. Берков В.Ф. Логика: задачи и упражнения. Практикум: учеб. пос. – Мн.:

ТетраСистемс, 2002. – 224 с. – Режим доступу:
2. Бочаров В.А. Основы логики: Учебник / Вячеслав Александрович Бочаров,
Владимир Ильич Маркин. – М.: ФОРУМ: ИНФРА-М, 2005. – 336 с.
3. Гусев Д.А. Удивительная логика. – М.: Энас, 2010. – 240 с. – Режим
4. Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки: підручник для студ. вищ. навч. закл.
рек. МОН України / Костянтин Костянтинович Жоль. – К.: Либідь, 2002. –
152 с.
5. Захаров А.А. Логика: Учеб.-методич. материалы. – М., 2001. – Режим
доступу: http://ebooks.znu.edu.ua/files/2007/08/edu_29sept2006_373.rar
6. Зигварт Х. Логика. Том 1. Учение о суждении, понятии и выводе / Пер. с
нем. И.А. Давыдова. – М.: Издательский дом «Территория будущего», 2008.
– 464 с. – Режим доступу:
7. Кант І. Критика чистого розуму / Іммануїл Кант // Пер. з нім. та прим.
І. Бурковського. – К.: Юніверс, 2000. – 504 с. – Режим доступу:
8. Карамишева Н.В. Логіка (теоретична і прикладна): навч. посіб. /
Н.В. Карамишева; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К.: Знання, 2011. – Режим
9. Кулик Б.А. Логика естественных рассуждений / Б.А. Кулик. – СПб.:
Невский диалект, 2001. – Режим доступу:
http://ebooks.znu.edu.ua/files/mathbooks/teoriya_algoritmov/BOOKS/logika/Kul
ik.djvu
10.Куприянов И. Этюды о загадочных проблемах мировой философии (Наука
логики) / Игорь Куприянов, Владимир Дорошкевич. – Изд. 2-е, доп. –
Запорожье: Просвіта, 2010. – 32 с.
11.Малыхина Г.И. Логика: учеб. пос. – Мн.: Высш. шк., 2002. – 240 с. – Режим
доступу: http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Goncharenko/0031500.pdf
12.Мозгова Н.Г. Логіка: навч. посіб. рек. МОНУ для студ. вищ. навч. закл. /
Н.Г. Мозгова, А.М. Мозговий. – 2-ге вид., розширене та доп. – К.: Каравела,
2011. – 252 с.
115
13.Никифоров А.Л. Логика / А.Л. Никифоров. – М.: Весь мир, 2001. – 57 с. –
Режим доступу: http://ebooks.znu.edu.ua/files/phiziki/gumanitarnyj/10aleksandr
_leonidovi4_nikiforov_-_logika.pdf
14.Павлов В.І. Логіка у запитаннях, відповідях і аргументаціях: навчальний
посібник рекомендований МОН України / Віталій Іванович Павлов. –
К.: Центр учбової літератури, 2008. – 408 с. – Режим доступу:
http://www.culonline.com.ua/index.php?newsid=123
15.Пантыкина М.И. Сборник задач и упражнений по логике: учеб. пос. –
Тольятти, 2002. – Режим доступу:
16.Сумарокова Л.Н. Основы логики: Учебное пособие / Людмила Николаевна
Сумарокова. – 2-е изд., перераб. и доп. – Одесса: Юридична література,
2003. – 240 с.
17.Ткаченко А.А. Основи науки логіки: Навч. посібник / Андрій Арсенійович
Ткаченко, В’ячеслав Олександрович Толок. – Запоріжжя: Дике поле, 2001. –
378 с.
18.Тофтул М.Г. Логіка: підручник затвердж. МОНУ / Михайло Григорович
Тофтул. – 2-ге, виправл., доп. – К.: Академія, 2006. – 400 с.
19.Тягло А.В. Критическое мышление на основе элементарной логики:
Учебное пособие / Александр Владимирович Тягло. – Х.: Фолио, 2001. –
210 с.
20.Шуман А.Н. Философская логика. Истоки и эволюция. – Мн.: Экономпресс,
Електронні інформаційні ресурси
1. Словник з логіки. – Режим доступу:

http://niv.ru/doc/logic/dictionary/index.htm
2. Логика, интуиция и интеллект. Логические задачи и головоломки. –
Режим доступу: http://nazva.net/logic_test2/
3. Развитие логического мышления и логики. – Режим доступу:
http://rcub.ru/
4. Логічні задачі. – Режим доступу: http://domzadanie.ru/tests.php?show=8
5. Логіка як наука. – Режим доступу: http://nauka-logica.ru/
6. Навчальні матеріали з логіки. – Режим доступу:
http://gumfak.ru/logika.shtml
7. Хрестоматія з логіки. – Режим доступу:
http://sbiblio.com/biblio/archive/hrest_pologic/
8. Український логічний портал. – Режим доступу: http://logic.net.ua/
9. Логіка на філософському порталі Intencia.ru. – Режим доступу:
http://intencia.ru/FAQ-cat-19.html
116
Навчально-методичне видання
(українською мовою)
Гончаренко Павло Володимирович
ЛОГІКА
для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму
підготовки «Філософія»
Рецензент доктор філософських наук, доцент І.Г. Утюж
Відповідальний за випуск доктор філософських наук, професор

Л.Д. Кривега
Коректор кандидат філософських наук, доцент П.В. Гончаренко

9363 1411027899 Log Ka Navch Metod Pos Bnik Goncharenko 15 02

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

9363 1411027899 Log Ka Navch Metod Pos Bnik Goncharenko 15 02

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

Вченою радою ЗНУ

Протокол № 6 від 25 лютого 2014 р.

Гончаренко П.В. Логіка: навчально-методичний посібник для студентів

У посібнику розглядається коло логічних питань і проблем, що

Рецензент доктор філософських наук, доцент І.Г. Утюж

Відповідальний за випуск доктор філософських наук, професор Л.Д. Кривега

У наш час постановка і вирішення завдань наукового пізнання

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Відношення сумісності понять

Аналогічним чином встановлюються відношення несумісності, у яких

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Розподіленість термінів у судженні

Розподіленість термінів у А-, Е-, I-, О- судженнях

Завдання для самоконтролю

Основні логічні символи:

Логічні оператори і зв’язки мають наступні аналоги у природній мові:

Логіка висловлювань виходить з двох наступних припущень:

Логіка предикатів є розширенням логіки висловлювань: усі закони логіки

Завдання для самоконтролю

Зведена таблиця істинності для yсіх логічниx сполучників

Кожен рядок побудованої таблиці означає логічно можливу ситуацію, у

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

р q ~р ~q (~р & ~q) (р v q)

Порівнюючи результуючі стовпці (вони виділені вертикальними лініями),

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Змістовий модуль ІІ. Практична логіка

Модельні схеми перевірки безпосередніх умовиводів

Перевірка правильності безпосередніх умовиводів здійснюється або

Завдання для самоконтролю

Загальні правила силогізму

З двох істинних засновків отримуємо помилковий висновок. Зображуємо

Засновки силогізму є істинними судженнями, а висновок – заперечний.

Завдання для самоконтролю

Схеми фігур ПКС

Кожна з фігур ПКС має свої спеціальні правила:

Завдання для самоконтролю

Етапи відновлення (перевірки) ентимем

Завдання для самоконтролю

Об’єднаний алгоритм рішення категоричного силогізму:

Завдання для самоконтролю

Схема «зведення до абсурду» Схема «доведення від протилежного»

Структура такого умовиводу наступна. Припустимо, треба довести

Завдання для самоконтролю

Схема повної індукції Приклад

Перші три засновками (у прикладі) є окремими випадками, четвертий

Схема популярної індукції Приклад

У науковій індукції предмети для дослідження відбираються за

Завдання для самоконтролю

Схема методу супровідних змін:

Приклад: методом супровідних змін ми можемо встановити, що

Завдання для самоконтролю

Завдання для самоконтролю

Правила побудови міркувань за аналогією:

Вірогідність умовиводів за аналогією може коливатися досить суттєво.