Наполеонівські ві́йни (1799—1815) — серія з кількох воєн, проведених

антифранцузькими коаліціями у період Консульства й імперії Наполеона.

Найпершою метою війни
було прагнення Наполеона
завдати повної
поразки Великій Британії та
усунути її як політичного та
економічного суперника
Франції. Виступивши проти
коаліції європейських країн
(Австрійської імперії, Великої
Британії, Російської імперії,
королівства Швеція і королівс
тва Пруссія),Наполеон одержав перемоги біля:
Аустерліца (1805), Єни (1806), Ейлау і Фрідланда (1807), але не зміг ефективно
воювати проти Великої Британії після поразки в морському бою біля Трафальгара.
Його війська воювали в Іспанії з 1808, коли Наполеон втрутився у династичні
чвари іспанських Бурбонів. Поразка в Російській імперії і в битві під Лейпцигом,
призвела до його полону і заслання на острів Ельбу. 1815 Наполеон повернувся
до Французької імперії, почав новий виступ проти сил коаліції, що завершилося
повною поразкою Франції біля Ватерлоо.
Наполеон Бонапарт скористався здобутками Великої французької революції. Після

перевороту 18—19 брюмера VIII року (9 листопада 1799), він, як перший консул
очолив Французьку республіку. Цей переворот знаменував собою остаточне
закінчення революції. Наполеон провадив політику, спрямовану на централізацію
влади та концентрацію її у власних руках. Для цього за Кодексом Наполеона було
створено складний бюрократичний апарат, головним завданням якого було
виконання волі першого консула.