Зарубіжна література

03.02.23
Роман ХІХ століття. Реалізм. Модернізм

Перша третина ХІХ ст. – час розвитку романтизму

 Ернст Теодор Амадей Гофманн
 Якоб і Вільгельм Грімм
 Генріх Гейне
 Джордж Гордон Байрон
 Адам Міцкевич
 Шандор Петефі

ХІХ століття в історії

 Наполеонівські війни
 Війна за незалежність країн Латинської Америки
 Франко-прусська війна
Видатні представники
 Наполеон І
 Бонапарт
 Карл Маркс
 Королева Вікторія
 Фрідріх Ніцше
 Грегор Мендель
 Чарльз Дарвін
  Людвіг ван Бетховен
Позитивізм – напрям у науці й філософії. Позитивісти
оперують лише даним, фактичним, безсумнівним і
обмежують ним свої дослідження. Позитивізм –
філософська основа реалізму
Реалізм у літературі
Основний принцип – показ літературного персонажа в
тісному зв’язку з оточенням, яке формує характер
людини. Створення узагальненого образу людей,
характерних для певного суспільства чи соціальної
групи.
Життя буржуа – одна з найулюбленіших тем
французьких письменників ХІХ століття.
 Реалізм (тип художнього пізнання світу) –
правдиве, об’єктивне відображення дійсності
засобами того чи іншого мистецтва.
 Реалізм (метод) – художній метод, в основі якого
лежить принцип життєвої правди в змалюванні
соціального середовища, побуту, суспільних
відносин і обумовлених ними типів людських
характерів.
 Реалізм ХІХ ст. (напрям) – літературний напрям, у
якому людина розглядається в її зв’язках із
соціальним середовищем. Сформувався у 1820 х
рр. певною мірою як заперечення художніх
принципів романтизму. Іноді реалізм ХІХ ст.
 називають «класичним реалізмом» або
«критичним реалізмом».
Вперше використав термін «реалізм» французький
критик та письменник Шанфльорі у 50 х рр. для
визначення мистецтва, яке протистоїть романтизму й
академізму.
Характерні риси реалістичної літератури ХІХ ст
1. головна проблема – взаємини людини і
суспільства;
2. відтворення людської особистості в тісному
взаємозв’язку з навколишнім середовищем;
герой – звичайна людина в звичайних обставинах,
типовий представник свого класу;
3. поглиблений соціальний і психологічний аналіз;
4. об’єктивність, достовірність відображення
(змалювання життя „у формах самого життя”);
5. вплив природничих наук, філософії позитивізму
на літературу;
6. провідні жанри реалізму: роман, повість,
фізіологічний нарис (перевага епічних, прозових
жанрів, послаблення ліричного начала);
7. критичний пафос.
Роман — літературний формат, найпоширеніший у
XVIII—XX століттях; великий за обсягом, складний за
будовою епічний твір, у якому широко охоплені
 життєві події, глибоко розкривається історія
формування характерів багатьох персонажів.

Характерні риси реалістичного роману

Багатолінійний сюжет. Типізація. Герой –

Складна композиція. типовий представник
Тривалий час. свого класу,
Об’єктивна авторська звичайна людина в
позиція звичайних
Відображення
Деталізація побуту, реального життя
оточення, соціального
Вчинки героїв зумовлені
середовища, в яких
рисами характеру та
формується і
обставинами
розвивається характер

Історизм, Соціальний аналіз.

відповідність Критичне осмислення
зображуваного вчинків і обставин.
реальній дійсності

Соціально-психологічна проза — один з найбільших

здобутків реалістичної літератури ХІХ ст. Вона втілила
основну рису реалізму — глибокий аналіз суспільного
життя і внутрішнього світу особистості у їхніх
взаємозв’язках і взаємовпливах, враховуючи
психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, почуття,
емоції.
 Від початку формування реалізму в ньому
розвивалися дві течії:
1. соціологічна, що акцентувала увагу на
дослідженні суспільства як певної цілісності
(Бальзак);
2. психологічна, першорядним об’єктом
дослідження якої була особистість у конкретних
історико-суспільних умовах (Стендаль).

Соціально-психологічний роман — один із різновидів

роману, у якому в складних, часто екстремальних
життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні
характери героїв з усім розмаїттям їхнього
внутрішнього життя у соціальному середовищі. Цей
різновид роману часто поєднує ознаки соціально-
побутового та психологічного романів.

Соціально-побутбвий роман — один із різновидів

роману, у якому автори зображували соціальне життя,
буденність, суспільні звичаї та уявлення, характерні
для певної доби.
Психологічний роман — різновид роману, у якому
відтворено внутрішні переживання особистості,
духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які
зумовлюють його вчинки та поведінку. У
реалістичному психологічному романі письменники
досліджують вплив соціальних обставин на
психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та
загального.

Засновниками соціально-психологічної прози

вважають: Стендаля, Бальзака і Флобера

Натуралізм – радикальний вияв реалізму. Як напрям

не розвинувся у потужне явище,представлений в
творчості багатьох письменників – реалістів як
художній метод відтворення неприкритої, «оголеної»
правди.
Україна
Українське мистецтво слова знає роман соціально-
побутовий (Анатолій Свидницький «Люборацькі»),
соціально-психологічний (Панас Мирний та Іван Білик
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), історичний
(Богдан Лепкий «Мазепа»), утопічний (Володимир
Винниченко «Сонячна машина»). Значний внесок у
розвиток українського роману XX ст. зробили Валер’ян
Підмогильний, Юрій Яновський, Андрій Головко,
Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Павло
Загребельний, збагативши його новими темами та
проблемами, новими художніми знахідками.