Українсько — російський конфлікт у історичній ретроспктиві.

Євроінтеграційна політика Івана Мазепи та її наслідки.

 Передумови для напруження у
відносинах Росії і України та
великої війни, розв'язаної 24
лютого, складалися не один
десяток років. Аргументи, якими
користується президент росії
Володимир Путін, сягають
середньовіччя, коли частини
нинішніх України та Росії входили
до Київської Русі
 президент РФ рідко згадує, що у росіян та українців не
завжди був один шлях і що сформувалися дві мови та
культури - споріднені, але різні. Йому досить зручно
оперувати історичними фактами про “хрещення Русі”,
наголошувати про те, що князь Володимир хрестив Русь і
хрестив її з Севастополя, який називався Корсунь. Проте
він не згадує, що Володимир -князь Київський і хрестив
він Русь Київську
І якщо Русь успадкувала традиції
європейського демократичного
розвитку, то московія справедливо
може називати себе
правонаступницею Золотої Орди з
її закономірностями розвитку:
грабунки, вбивст
 Коли обидві республіки стали окремими
країнами після розпаду Совєцької імперії,
з'явилася ще одна відмінність, політична. Київ
пішов шляхом західних демократій, зі змінністю
влади. москва з нього звернула. Київ в 1991 році
вирішив піти, і москва була ніби “не проти”

«Україна завжди прагнула бути вільною». Ці слова Вольтера присвячені Івану

Мазепі – великому гетьману, який робив перші державотворчі кроки на
шляху до незалежності, проголошеної 24 серпня 1991 року. Ці слова зараз
почали часто лунати в студіях кремлівських пропагандистських каналів:” З
Україною зараз не можна домовитися — цей народ можна лише підкорити”.
І спроби підкорити українців були неодноразовими. Українці щоразу
користувалися можливістю скинути з себе російське ярмо. Однією з
найтрагічніших спроб змінити вектор політичної орієнтації є союз
українського гетьмана Івана Мазепи з Швецією.
 Іван Мазепа — гетьман Лівобережної України. На початку свого
гетьманування всіляко підтримував росію. Російські урядовці зазначали:
“ніколи не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя”. Між
Мазепою та Петром І зав'язалася тісна особистісна дружба. Козаки
зауважували, що цар вірив Гетьману більше, ніж собі. Таке лояльне
ставлення до росії дозволило гетьману створити власне наймане
військо. Потім, після національно визвольної війни Івана Мазепи, їх
почнуть зневажливо називати “мазепинцями”. Це було своєрідним
підкресленням статусу сепаратизму та зради росії.
Це один з найвидатніших і найбільш суперечливих
політичних діячів України
Основною метою гетьмана було об'єднання
козацьких земель. Від визвольної війни та
смерті Богдана Хмельницького Українська
держава переживала Руїну — глибокий
занепад в політичному, економічному та
культурно-релігійному плані. Території
козацького війська розпадалися, сама
держава зазнавала краху. З приходом до
влади Івана Мазепи з'явилася говірка: "Від
Богдана до Івана не було Гетьмана". А все
тому, що Мазепа таки підняв на той час
Україну.

На цьому етапі відносини між москвою та Гетьманщиною набули

критичного характеру.
 Зокрема, в Коломацьких статтях
наголошувалося, що «гетман
обязывается всеми силами народ
Малороссийский всякими мерами и
способы с
великороссийским народом соединять и
в неразорванное и крепкое согласие
приводить узами супружескими». А все
це для того, «дабы Малоросию не
называли землей Гетманской, а лишь
признавали землей, которая находится
в Царской самодержавной власти... чтоб
было под одною их царского
пресветлого величества державою
обще, яко единой Християнской веры».
Петро мав намір перетворити козацькі полки на звичайні драгунські, бо козаки,
які звикли до війн з легкими жвавими татарами та турками, не могли битися на
рівних проти шведської лінійної піхоти. Сивий гетьман чудово розумів, що таке
перетворення призведе до ліквідації козацької верстви і повного підкорення
України Росією. Певно, саме через це гетьман не зрадів присудженню йому
титулу князя Священної Римської імперії: «Хочуть мене потішити князівством
Римської держави, а гетьманство забрати». Саме після наради в Жовкві Іван
Мазепа через княгиню Ганну Дольську зв’язався зі швецьким королем Карлом
ХІІ. .
Найгострішим моментом протистояння між демократичними
принципами та імперськими планами безперечно стала
Полтавська битва. Проросійські історики називають цю подію
“Полтавським міфом”, але міфом ця подія стає лише у версії
саме російської історії. Полтавська битва стала однією з
центральних подій української та російської історії. Вона
лишила глибокий відбиток у історичній пам’яті росіян та
українців.
Таким чином у росіян було сформоване
чітке розуміння того, що українці не
можуть ні з ким, крім Росії, укладати
ніякі міжнародні договори, союзи. Якщо
не з Росією українці укладають договір
– то значить це зрада. До образливих
“мазепинців” та зрадників нас
повернули події Євромайдану. Північні
сусіди негативно сприйняли наші
прагнення до євроінтеграції,
охрестивши їх зрадою. Тому й маємо
такі взаємини із росіянами, які багато в
чому визначилися створенням
історичних міфів, які проросли на грунті
наслідків Полтавської битви та дій її
учасників. Ми всі зрадники у політичній
думці росії. Після поразки в Полтавській
битві Гетьманщина втратила залишки
державницької автономії.