1.

Пріоритети культурної політики ЄС

Головним завданням культурної політики ЄС є стратегічний
трикутник: культурна спадщина, міжкультурний діалог, розвиток
культурних і креативних індустрій. Якщо ви в цьому трикутнику
орієнтуєтеся і дієте, ви є потенційним або актуальним партнером ЄС в
здійсненні його культурної політики.

1. Спадщина розглядається не просто як цінність сама по собі, вона має

вивчатися комплексно. Девіз року культурної спадщини в ЄС: «Там де минуле
зустрічається з майбутнім». Тобто спадщина має взаємодіяти з місцевістю,
в якій вона знаходиться, або розвивалася і створювалася. Вона має бути сталою,
взаємодіяти з усіма поколіннями, їх інтересами. Спадщина має сприяти
розвитку (включаючи соціальний і економічний) тієї місцевості, до якої вона
належить.
2. Злагода і спорідненість — участь у культурному житті всіх груп
населення з їх інтересами, включаючи вразливі групи, і групи
з різноспрямованими політичними та соціальними інтересами, що теж має
певний момент крос секторальності.
3. Формування екосистеми, як включає як митців, так і професіоналів
культури та креативних індустрій в контексті Європи. Створення мереж,
взаємодія, співпраця, поширення кращих практик тощо.
4. Гендерна рівність
5.Міжнародні культурні відносини. Бачимо витіснення терміну «культурна
дипломатія» та заміна його «міжкультурним діалогом». Діалог — це завжди
про обмін, повагу та взаємне збагачення. Стратегія відносин — це зокрема
і реакція на події, що відбуваються в нашому кутку світу. Війни сучасності
відбуваються на багатьох рівнях і дуже великою є роль пропаганди.
В європейських документах ви бачите фактично рефлексії (не в культурних
контекстах) про небезпеку пропаганди, небезпеку фейкових новин і т.д.
Як протидіяти пропаганді? Діяти продуктивно в царині цінностей та емоцій.
Адже культура — це створення нових сенсів.

Крім того в ЄС встановлені певні принципи та засади адміністративного

управління, так звані принципи «good governance» (ефективне врядування).
Термін «governance» (врядування) розглядається в ЄС як низка правил,
процесів та норм поведінки, що стосуються способу реалізації владних
повноважень. При цьому держава є невід’ємним елементом громадянського
суспільства й спрямована на обслуговування прав, свобод та інтересів
громадян.
Основоположним принципом врядування є забезпечення більш якісного
залучення громадянського суспільства до процесів вироблення політики на
рівні ЄС (запровадження процедури консультацій та участі громадян у розробці
державної політики). Таких самих демократичних засад урядування мають
дотримуватись держави-члени при виробленні власної політики на
національному і місцевому рівнях.
 Адміністративне управління, або ж врядування, в ЄС здійснюється при
дотриманні наступних принципів:
• Відкритість. Інституції повинні працювати більш відкрито, активно
обмінюючись інформацією з державами-членами відносно того, що робить ЄС
та які рішення він приймає. Цей принцип також пропагує більш активну
комунікацію із громадськістю щодо завдань і обов’язків владних органів, в т.ч.
щодо рішень, які приймаються ними.
• Участь. Якість та ефективність політики ЄС залежить від участі
широкого кола осіб та організацій на всьому шляху творення політики – від її
планування до впровадження. Збільшення участі має посилити довіру до
політики та Інституцій, що її впроваджують.
• Підзвітність. Ролі у законодавчому та виконавчому процесах повинні
бути більш зрозумілими. Кожна з Інституцій повинна пояснювати і брати
відповідальність за те, що вона робить для Європи. Більша ясність та
відповідальність також вимагається від держав-членів ЄС та всіх інших агентів,
що задіяні у розробці і впроваджені політики ЄС на будь-якому рівні. Крім того
підзвітність базується на засадах права європейців на «належне управління»
(Європейська хартія основоположних прав, стаття 41), що передбачає окрім
традиційних типів відповідальності (політичної та адміністративної) також
обов’язок реагування влади на потреби громадян.
• Ефективність. Державна політика, законодавча й регуляторна
системи повинні відповідати реальним суспільним потребам, мати чіткі цілі й
прийматися із врахуванням оцінки їх очікуваного впливу та попереднього
досвіду. Політичні й управлінські рішення мусять прийматися своєчасно й
передбачати певну міру гнучкості в їх реалізації з метою врахування місцевих
умов або специфічних особливостей сфери управління.
• Злагодженість. Політика та усі заходи повинні відповідати один
одному та бути легкозрозумілими. Вимагається дотримання послідовності у
прийнятті політичних й управлінських рішень та використанні різноманітних
інструментів і механізмів політики, в т.ч. законодавчих.

2. Основні документи культурної політики ЄС

Сьогодні діяльність Європейського Союзу у сфері культури регулюється
статтею 167 Розділу «Культура» Договору про функціонування
Європейського Союзу, більш відомого як Лісабонський договір – нова базова
угода щодо принципів функціонування ЄС (набрав чинності 1 грудня 2009).
Відповідно до цього договору Європейський Союз доповнює культурну
політику держав-членів у різних напрямах.
Договір про ЄС визначає сфери компетенції Союзу у секторі культури,
зокрема вживати дії для підтримки, координації та доповнень дій держав-членів
у сфері культури. Це означає, що у ЄС відсутня спільна політика у сфері
культури, оскільки вона належить безпосередньо до компетенції держав-
членів. Разом з тим Договір про ЄС встановлює принципи для реалізації
культурної політики в ЄС, що включає зміст та процедуру прийняття рішень у
цій сфері. Зокрема, у Договорі про ЄС наголошується на важливості заохочення
держав-членів до співпраці у різних секторах культури як в середині ЄС, так і з
третіми країнами (до яких відносяться усі країни, які не є державами-членами
або кандидатами на вступ) та міжнародними організаціями, зокрема з Радою
Європи.

Важливе значення для гарантування культурних прав має Хартія

основоположних прав Європейського Союзу, дотримання принципів і свобод
якої є обов’язковими для Союзу згідно з Договором про ЄС. Так, Хартія
визначає, що мистецтво та наукові дослідження не можуть обмежуватись, а
ЄС має поважати культуру, релігії та мовне різноманіття.
Маастрихтського договір (Договір про утворення Європейського Союзу,
був підписаний 7 лютого 1992 р. в м. Маастрихт, Нідерланди, набрав чинності
1 листопада 1992 р.)
Стаття 128 Маастрихтського договору
1. Спільнота сприяє розквіту культур держав-членів, шануючи їх національне та регіональне
розмаїття і водночас підкреслюючи значення спільної культурної спадщини.
2. Діяльність Спільноти спрямована на заохочення до співпраці між державами-членами, а також,
при необхідності, до підтримки і доповнення їх діяльності в наступних сферах:
—-вдосконалення знань та розповсюдження культури та історії європейських народів;
—-збереження та охорона культурної спадщини європейського значення;
—-некомерційного культурного обміну;
—-художньої та літературної творчості, включаючи аудіовізуальний сектор.
3. Спільнота та держави-члени сприяють розвитку співпраці з третіми країнами та компетентними
міжнародними організаціями в сфері культури, зокрема, з Радою Європи.
4. Спільнота враховує культурні аспекти в своїй діяльності у відповідності з іншими положеннями
даного Трактату.
5. Задля сприяння досягненню цілей, окреслених в даній статті, Рада:
—-діючи згідно з процедурою, визначеною у Статті 189b і після консультацій з Комітетом регіонів,
приймає стимулюючі заходи, включаючи будь-яку гармонізацію законів і правових норм держав-
членів. Рада діє одностайно упродовж всієї процедури, визначеної у Статті 189b;
—-діючи одностайно, за пропозицією Комісії, приймає рекомендації.

Ця стаття в повному обсязі та з деякими поправками була включена до Амстердамського

договору, 1997 р. (стаття 151) та Договору про функціонування ЄС, 2009 р. (стаття 167). Основна
поправка стосується положення 4, де наголошується на значимості збереження розмаїття
культур ЄС:
4. Спільнота враховує культурні аспекти в своїй діяльності у відповідності з іншими положеннями
даного Трактату, зокрема щоб шанувати та підтримувати різноманіття її культур.
 3. Основні органи та інституції та програми, пов’язані зі сферою
культури в ЄС
Європейський Союз після створення започаткував надання грантів у секторі
культури через Європейський Соціальний Фонд, Європейський Фонд
Регіонального розвитку. Пріоритетними напрямами підтримки культурної
діяльності стали заходи щодо збереження культурної спадщини, розвитку
мистецтва і літератури.

Основними органами та інституціями ЄС, чия діяльність пов'язана зі сферою

культури є:
 Комітет з культури і освіти при Європейському парламенті;
 Рада ЄС (проводить діяльність в сфері освіти, молоді, культури та
спорту);
 Європейська комісія (при якій діє Генеральний директорат з Освіти і
Культури та існує посада Європейського комісара з питань освіти,
культури, багатомовності та молоді);
 Виконавче агентство з освіти, культури та аудіовізуальних засобів (при
Європейській комісії).

Механізмом реалізації завдань і цілей Європейського Союзу у сфері

культури є запровадженні Європейським Союзом відповідні програми.

Культура 2000 (функціонувала 2000—2006)

Загальний бюджет програми був € 236 млн. На відміну від попередніх програм,
Культура 2000 надавала гранти на культурні проєкти співробітництва в усіх
художніх і культурних областях. Метою програми було сприяння розвитку
спільного культурно простору європейських народів. Задля цього в статті 1
рішення було окреслено 8 головних цілей:
—-розвиток культурного діалогу та взаємних знань про культуру та історію
європейських народів;
—-сприяння творчості і міждержавному поширенню культури, з особливим
акцентом на молоді та соціально неблагополучних людях, а також на
культурній різноманітності;
—-підкреслення культурної різноманітності і розвиток нових форм культурного
самовираження;
—-спільне користування культурною спадщиною європейського значення;
—-врахування ролі культури в соціально-економічному розвитку;
—-підтримка міжнародного культурного діалогу і взаємного обміну між
культурами європейських і неєвропейських країн;
—-визнання культури, як економічного чинника і як чинника в соціальній
інтеграції та громадянстві;
—-покращення доступу до культури і участі у ній громадян ЄС.

В програмі Культура 2000 взяли участь 30 європейських країн, з яких 25 це

держави-члени ЄС, три країни Європейської економічної зони (Ісландія,
Ліхтенштейн, Норвегія) і дві країни-кандидати: Болгарія і Румунія. З кожною з
цих країн був підписаний меморандум.
Культура (2007—2013)
Загальний бюджет програми складав € 400 млн і охоплював всі сектори
культури окрім аудіовізуальної індустрії, на яку поширюється дія програми
МЕДІА. Головне завдання програми полягає в зміцнення спільного для
європейців культурного простору, що спирається на спільну культурну
спадщину, шляхом розвитку культурної співпраці між культурними діячами і
культурними інституціями, з метою сприяння становленню європейського
громадянства.
Учасниками програми є держави-члени ЄС, країни Європейської Економічної
Зони (Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн), країни Західних Балкан (Боснія і
Герцеговина, Чорногорія, Македонія, Сербія) та Туреччина, а також треті
країни, що обираються щороку (2012: Південно-Африканська Республіка, 2013:
Австралія і Канада). Загалом взяло участь 37 країн.
Програма має три конкретні цілі:
—-сприяння транснаціональній мобільності людей, що працюють в сфері
культури;
—-сприяння транснаціональному обігу художніх і культурних робіт та виробів;
—-сприянні діалогу між культурами.

Креати́ вна Євро́ па (Creative Europe) (діє з 2014 р. по сьогодні).

Метою програми є розвиток сектору культурних і креативних індустрій в
країнах Європи, посилення конкурентоспроможності європейської
аудіовізуальної продукції, а також забезпечення промоції і захисту культурного
та мовного розмаїття.
«Креативна Європа» складається із трьох підпрограм:
 «Культура», в рамках якої передбачено просування креативного та
культурного секторів;
  «Медіа», що забезпечує підтримку розвитку та поширення
аудіовізуальних творів.
 «Міжсекторальна співпраця» – це окрема стаття бюджетних витрат в
рамках програми «Креативна Європа», цілями якої є: заснування
інструменту полегшення доступу культурному і креативному секторам до
джерел фінансування шляхом надання гарантій; заохочення
міжнаціональної політичної взаємодії з метою заохочення обміну
досвідом і ноу-хау стосовно нових бізнес-моделей; підтримка мережі
національних Бюро програми «Креативна Європа».

«Креативна Європа» надає фінансову підтримку проєктам, які

відповідають пріоритетам програми, а саме:
 міжнародна мобільність;
 розвиток аудиторії;
 нові бізнес-моделі;
 перехід до використання цифрових технологій;
 тренінги та освіта;
 культурна спадщина;
 міжкультурний діалог, сприяння соціальній інтеграції мігрантів та
біженців.

Всього в програму «Креативна Європа» входить 41 країна:

Усі країни Європейського Союзу;
Асоційовані члени ЄС;
Албанія, Боснія і Герцеговина, Вірменія, Македонія, Грузія, Ісландія, Норвегія,
Молдова, Чорногорія, Сербія, Туніс, Україна.

Має підпрограму «Культура», яка спрямована на просування культурного й

креативного секторів (театр, література, музика та ін.).
Підтримка сектору культури спрямована як на захист та підтримку
європейської культурної спадщини, так і на підтримку культурних і креативних
індустрій, що дає можливість стимулювати їх зростання та розвиток.
Пріоритети підпрограми «Культура»
 Міжнародна мобільність митців та інших професіоналів ККІ;
 Розвиток аудиторії;
 Розвиток навичок цифрових технологій, що сприяють їх використанню на
різних етапах: від виробництва продукції до розповсюдження та
споживання;
 Розвиток нових бізнес-моделей (підвищення рівня знань щодо ведення
бізнесу зі сторони ККІ);
 Проведення тренінгів та навчання (нові знання та навички для ККІ);
  Міжкультурний діалог, сприяння соціальній інтеграції мігрантів та
біженців;
 Підтримка Європейського року культурної спадщини.

4. Пріоритети культурної політики України

Пріоритетами державної політики у сфері культури є:
 розвиток культури української нації, корінних народів та національних
меншин України;
 актуалізація ролі культури як системи цінностей, ресурсу для
забезпечення сталого розвитку та консолідації суспільства;
 посилення освітнього, інноваційного та комунікаційного потенціалу
культури;
 охорона культурної спадщини та культурних цінностей, збереження,
відтворення та охорона традиційного характеру середовища;
 естетичне виховання громадян, передусім дітей та юнацтва;
 розвиток мистецької освіти, кадрове забезпечення сфери культури;
 автономія та самоврядування закладів культури та закладів освіти у сфері
культури;
 розширення та модернізація культурної інфраструктури села;
 охорона, заохочення та підтримка культурного розмаїття як одного з
найважливіших чинників сталого розвитку держави;
 економічна (фінансова), територіальна (фізична), соціальна та
інформаційна доступність якісних культурних послуг для кожного;
 створення, виробництво, тиражування, розповсюдження,
демонстрування, споживання, популяризація, збереження та
використання культурних благ;
 розвиток державно-приватного партнерства, залучення інвестицій у
сферу культури;
 забезпечення проведення досліджень у сфері культури;
 підвищення престижності у суспільстві професій у сфері культури;
 розвиток креативних індустрій.

5. Культурна політика як поняття; значення культурної політики для

розвитку суспільства
Культурна політика
- це сукупність дій, практик та способів організації, які реалізуються
державою у збереженні, підтримці та розвитку національної культури,
регіональних та етнічних культур, історико-культурної спадщини,
професійних митців, культурних інституцій, мови, засобів масової
інформації, спорту, культурної освіти, дозвілля та непрофесійного мистецтва.

Культурна політика
- конкретне поняття, в якому знаходить своє втілення реалізація інтересів
держави щодо культури як основного чинника виховання, становлення,
самопізнання індивіда (групи індивідів) як громадянина держави.

Культурна політика повинна мати інтегративний характер, тобто охоплювати

собою всі сфери суспільного життя.
.
Мета культурної політики полягає в наступному:
− формування, розвиток та трансляція культури, як важливого чинника
національної єдності;
− залучення всіх верств населення до культурного життя;
− створення та підтримка розгалуженої мережі культурних установ;
− підтримка культурного різноманіття та сприяння діалогу між
соціальними, етнічними та релігійними групами;
− дослідження культурних процесів суспільства та науковий опис об’єктів
культурної спадщини;
− здійснення охорони, обліку і збереження культурної спадщини;
− підготовка професійних кадрів для соціокультурної сфери;
− розвиток національно-пізнавального туризму;
− забезпечення культурних потреб та сприяння творчій активності
населення країни;
− сприяння комунікації між виробниками та споживачами культурних
продуктів;
− підтримка зв’язку між традиціями та сучасністю соціальних, етнічних та
релігійних груп;
− проведення заходів по презентації національної культури у світі.

6. Культурні продукти в розрізі національного законодавства

Закон України про культуру визначає вітчизняний (національний)
культурний продукт як культурні блага і культурні цінності, створені (надані)
вітчизняним виробником.
Культурний продукт – це загальне поняття, яким позначаються як
безпосередні результати діяльності культурних інституцій, так і в більш
широкому розумінні – як продукт, що має набір певних властивостей і створює
культурну або естетичну цінність.
Культурні продукти мають ряд відмінностей від інших видів товарів
та послуг. Найважливішими з них є наступні:
 1. Культурний продукт можна відчути безпосередньо в процесі його
споживання. Виставу або фільм можна подивитися тільки під час показу,
не пізніше і не раніше.
2. Культурні продукти створюються людиною – це результат діяльності
творця. Важливе значення у процесі створення культурних продуктів має
талант. Цим вони відрізняються від продуктів масового вжитку, тих, що
продукує масова культура.
Культурні продукти можуть бути виражені:
 у вигляді конкретної культурної цінності або артефакту
(малюнок, рукопис, музика, пісня, виступ, архітектурне середовище
тощо);
 у вигляді товару – культурної цінності у матеріальній формі,
запропонованій до продажу (книга, картина, твори мистецтва);
 у вигляді послуги – культурної цінності у нематеріальній формі,
створеної суб’єктом сфери культури з метою задоволення
певних потреб цільової групи (театральний виступ, музичний
концерт, виставка, фестиваль);
 у сукупності вищезазначених видів культурних продуктів, що
створює додаткову цінність в інших видах діяльності (культурний
туризм, освіта в галузі культури, культурно-дозвіллєві заходи).
Культурні продукти – це продукти, які призначені не для щоденного
застосування, їх споживають нечасто. Сприйняття і оцінка якості культурного
продукту потребує певної підготовки від споживачів. Не всі культурні
продукти можуть бути одразу зрозумілими та оціненими всіма членами
суспільства.
Інколи, процес просування та популяризації таких продуктів потребує
додаткового роз’яснення та формування певного обсягу знань у споживачів, у
яких мають бути сформовані смаки та уявлення про прекрасне. Окрім цього, як
суб’єкт соціокультурної діяльності людина має брати активну участь у процесі
виробництва, збереження та популяризації культурних цінностей через
діяльність культурних інституцій.
Культурні продукти можна віднести до категорії товарів особливого
попиту. Це продукти певного бренду та якості, задля отримання яких споживач
готовий докласти значних зусиль. У деяких випадках продукти сфери культури
можуть бути віднесені до категорії продуманих покупок (наприклад,
пошуки відповідної книги, відвідування певного культурного заходу).

7. Культурний простір України

Національне законодавство не визначає поняття культурного простору,
водночас його можна окреслити як сукупність сфер суспільно-культурної
діяльності та засобів забезпечення культурно-мистецьких і мовних потреб
членів суспільства, що включає сфери мистецької, культурно-просвітницької,
культурно-дозвіллєвої діяльності (професійної та аматорської), ефірний простір
електронних ЗМІ, ринок видавничої продукції, ринки інших культурно-
мистецьких товарів та послуг, українські ресурси Інтернету, а також суміжні
сфери освітньої та наукової діяльності.

Складовими елементами національного інформаційно-культурного простору

можуть бути:
 творці культурно-мистецьких цінностей (творів, виконань,
мистецьких проектів) – автори, виконавці, продюсери,
постановники (професійні творчі працівники та аматори, мистецькі
колективи);
 національні культурні виробники (тиражувальники);
 канали культурної комунікації (зокрема телеканали, радіоканали,
мережі мовлення та кабельне ТБ, кіномережі, мережі бібліотечних
та клубних закладів, мережі промоції та дистриб'юції культурного
продукту);
 споживачі культурного продукту, індивідуальні та колективні;
 регуляторні структури – органи та системи регулювання
інформаційно-культурної діяльності й саморегулювання культурно-
мистецького середовища.

8. Закон України про культуру: основні поняття та положення

Питання на самостійне опрацювання)) Статті 1,2,3

9. Культурні послуги як об’єкт культурної політики України

«Культурна послуга», відповідно до оновленої редакції Закону «Про
культуру», — «це дії фізичних та/або юридичних осіб, які провадять культурну
діяльність, спрямовані на задоволення культурних, інтелектуальних потреб
людини, забезпечення творчого, духовного розвитку особистості, що мають
визначену вартість та споживаються в процесі надання (виконання) цих дій».
У попередній редакції на означення забезпечення культурних потреб
існувало визначення «культурне благо», а саме товари та послуги,
що виробляються у сфері культури для забезпечення потреб населення.
Також Закон вводить «Мінімальні стандарти забезпечення населення
культурними послугами», до яких належать:
 базовий набір культурних послуг;
 вимоги до ресурсного забезпечення базового набору культурних
послуг;
 показники та критерії оцінки якості надання культурних послуг.
 Зазначається, що «якість культурної послуги визначається сукупністю
властивостей, що характеризують процес і результат її надання
та обумовлюють здатність задовольнити певні потреби отримувача культурної
послуги». Показники та критерії якості має затверджувати центральний орган
виконавчої влади, а у самому законі вони не вказані. Тому наразі незрозуміло,
яким чином збираються вимірювати задоволення потреб отримувачі культурної
послуги.

Так званий набір базових культурних послуг передбачає безоплатний

доступ до читання та інформації, а також можливостей для творчого
самовираження. Натомість на основі співоплати надається доступ
до кінофільмів, музейних предметів та мистецької освіти.

10.Стратегування в культурі
Сучасна ідеологія стратегування базується на системній парадигмі процесу
формування цілісної багаторівневої поліоб’єктної системи стратегічного
управління з чіткою внутрішньою структурою, що охоплює всі компоненти
стратегічного процесу (об’єкти і суб’єкти стратегічного планування, стратегічні
інститути, стратегічні стейкхолдери, цілісні і взаємопов’язані стратегії
функціонування об’єктів різних рівнів – від підприємства до міста, регіону чи
країни загалом, а також механізми їх реалізації).
Це цілісна система, що включає стратегічне цілепокладання,
прогнозування, формування альтернативних сценаріїв, проектування,
програмування, планування, комунікативний форсайтинг, аналіз ситуації та
наслідків дій, реалізацію стратегії і контролінг.
Складові стратегії — це постановка цілей, планування і execution. Єдність
складових визначає майбутній результат.
1. Постановка цілей
Постановка цілей — це синтез ідеї функціонування (реформування) сфери
культури, її бачення і стратегічного аналізу.
Ідея відповідає на питання «навіщо?» здійснювати зміни чи проводити
саме таку діяльність, вкладати гроші в ті чи інші культурні продукти чи
проєкти.
Бачення - це образ майбутнього.
Стратегічний аналіз - це ступінь максимальної деталізації картини, добре
відпрацьована дисципліна і маса управлінських інструментів.
 2. Планування
Планування — це вибудовування сценаріїв досягнення мети, розгортання
ідеї, бачення, дерева цілей на осі часу. Планування — це етап моделювання за
принципом інтелектуальної гри і методології: побудова ринкових і фінансових
моделей і сценаріїв.
3. Execution
Execution — це вже сама реалізація стратегії в процесах і проектах.

11.Стратегія культури Львова як приклад локальної політики

“Стратегію розвитку культури м. Львова до 2025 року” було затверджено у
червні 2017 р. Це була перша комплексна міська стратегія сфери культури, яка
напрацьовувалась управлінцями культури, представниками громадського
сектору та працівниками комунальної установи “Інститут міста”, створеної
спеціально для аналізу актуальної ситуації в місті та, відповідно до цього,
формування міських політик та стратегій. Розробка стратегії культури м.
Львова розпочалась у 2011 році і тривала 6 років до моменту затвердження,
впродовж цього часу до її розробки було залучено понад 1000 дієвців з різних
культурних сфер.
Візія:
Культура у Львові - це солідарна, відповідальна та креативна спільнота, у
якій є місце для кожного. Ми бачимо Львів як місто культурних традицій, що
живлять творчу свободу, місто актуальної спадщини, яку спільнота
переосмислює, розвиває та передає наступним поколінням. Львів - це приязні
середовища для життя, творчості та культурних інновацій.

Місія культури у Львові: Перетворити місто у дієве культурне

середовище, через розвиток відкритої, відповідальної спільноти, що творить
нові ідеї через активні культурні практики, зберігає і переосмислює спадщину.

Діячі, відповідальні за втілення стратегії

· Громадські ініціативи - ініціативи окремих громадян, які активно
залучені до культурної діяльності, що генерують і реалізовують ідеї,
співтворять середовище і практики
· Громадські організації - групи, що генерують ідеї, а також відіграють
роль медіаторів між суб'єктами культурного середовища, співтворять
середовище і практики
· Митці - творці унікального культурного продукту, які створюють і
реалізовують ідеї, співтворять середовище і практики
· Влада - органи місцевого самоврядування та державної влади, які
реалізовують стратегію, підтримують і координують культурну політику,
проводять культурну діяльність, забезпечують збереження спадщини міста,
розвивають інфраструктуру.
· Бізнес - співтворець культурної інфраструктури та практик через
інвестування, спонсорство та донорство культурних фондів, бенефіціар
кінцевого продукту через додану вартість, яку створює культура.
· Заклади культури - інституціоналізовані бюджетні і позабюджетні
заклади культурної мережі міста, які активно зберігають та примножують
культурну спадщину, створюють культурний продукт і творять спільноту,
розвивають культурне підприємництво та здійснюють освітню функцію
· Освітні заклади - заклади формальної та неформальної освіти, які
поширюють знання, формують компетентність в сфері культури, досліджують
та концептуалізують спадщину, практики і середовища.
ПРІОРИТЕТИ:
1. Реформування культурних політик: створення умов та інструментів
ефективної діяльності в сфері культури.
2. Учасництво (партисипативність): залучення мешканців до творення
культурного життя міста та формування співвідповідальності за його якість.
3. Комунікація: налагодження горизонтальних і вертикальних зв'язків між
діячами, що впливають на сферу культури.
4. Освіта: модернізація системи формальної освіти, а також підтримка і
розвиток неформальної культурної освіти у форматі «навчання впродовж
життя».

СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ:
1. Децентралізація культури: розбудована сучасна культурна
інфраструктура у всіх районах міста, створені активні культурні громадські
простори.
2. Відповідальне ставлення до культурної спадщини.
3. Інноваційна міждисциплінарна культурна освіта, інтегрована на всіх
освітніх рівнях, орієнтована на усі групи населення.
4. Культура як простір діалогу.
5. Ефективне фінансування та управління у сфері культури

Втілення Стратегії передбачає запровадження низки нових структур та

заходів, які раніше не практикувались у Львові і є інноваційними для
українських реалій.
Зокрема передбачається:
 Створення Інституту культури (при ЛМР) – комунальної
установи/підприємства, яка відповідає за організацію процесів втілення
Стратегії (ініціювання робочих груп, напрацювання нормативних
документів та програм), моніторинг показників її виконання та
організацію процесу її перегляду (організація Форуму культури),
адміністрування Фонду культури, залучення міжнародних партнерів та
промоція культури Львова в Україні та закордоном, аплікування на титул
Європейська столиця культури (2021-2025).
  Напрацювання методології соціологічного дослідження та виведення на
його основі показників для щорічного моніторингу галузі (напрацювання
методології моніторингу та пілотне дослідження – 2017 р.)
 Бієнале “Форум культури” - всеукраїнський захід, який відбувається
щодва роки, в рамках якого відбувається звітування та перегляд
досягнень та показників, а також актуалізація цілей, за необхідності -
зміна пріоритетів.

12.Культурні практики в сучасній культурі

В Culture Studies, які акцептували поняття культурних практик, їх стали
розумітися як певній очевидний, зрозумілий смисловий горизонт діяльності
індивіда. Тут акцент був перенесений з аналізу панівної культури на
дослідження індивіда, який саме завдяки культурним практикам має певну
свободу, будучи включеним у загальні структури.
Завдяки культурним практикам індивід набуває впевненості у собі, може
протистояти тиску панівної культури і обрати свою траєкторію розвитку.
Концепт «культурні практики» дозволив вивчати повсякденність як
частину культури багатоаспектну і комплексну, пов’язану з такими аспектами
повсякденного досвіду як прогулянка і шопінг, фотографія і подорожі,
спілкування, мода і реклама, кухня й автомобілі, соціальні мережі і
комп’ютерні ігри, музика і телебачення, а також усвідомленим проведенням
дозвілля – читання, відвідування концертів, виставок, вистав, кіно, навчання
тощо.

Культурні практики фіксують процесуальність як суттєву характеристику

сучасного простору людської буттєвості.

Поняття «культурні практики» характеризує також феномени, що виникають

на межі професійної і аматорської творчості. Це художня самодіяльність,
креативна сувенірна діяльність з обслуговування туристів, художні промисли,
колективна художня творчість у мережі тощо, завдяки яким члени суспільства
мають можливість реалізувати свій творчій потенціал.

Поняття «культурні практики» фіксує різноманітність форм і явищ

культурного життя і допомагає систематизувати їх для отримання адекватного
уявлення про їх історичну вкоріненість і прогнозування шляхів розвитку
культури.
Дослідження культурних практик, що фіксують зміну поведінки і стилю
життя в суспільстві, дозволяє гуманітарним наукам отримати принципово нові
теоретичні знання, або виявити вразливі місця у судженнях. Це дає вченим
можливість побачити лакуни і шукати нові підходи до розв’язання невирішених
завдань, тим самим забезпечити приріст нового знання.