Найбільше мені запам’ятався твір «Місто» В.Підмогильного.

Він створив роман, у якому, на відміну від традиційної селянської й

соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику,
порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а
конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами. «Місто» —
перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями,
проблематикою та манерою оповіді.

Степан Радченко — головний персонаж роману, талановитий хлопець із села,

який вирушає до Києва, щоб вступити до господарського інституту.

У романі показано величезні зміни в характері та поглядах Степана. Якщо

на початку роману ми бачимо дещо закомплексованого сільського
хлопчину з досить наївними, проте шляхетними мріями про служіння
народові, рідному селу, то наприкінці — дорослу людину, молодого
міського інтелектуала, письменника, який досить далеко відійшов від
норм традиційної моралі.

Образ Степана дуже складний та суперечливий, показано його численні

зовнішні та внутрішні метаморфози. Він, адаптуючись до міста, засвоює
нову систему цінностей, постійно змінює жінок. Кожна нова жінка є
втіленням певної душевної метаморфози героя.

Надійка, Мусінька, Зоська, Рита – жінки, що прагнуть кохання, але, зустрівши на шляху Степана, не
відчувають фальші його почуттів. Отже, кожна з жінок страждає від спілкування з Степаном
пропорційно до того, настільки йому довіряється.

Степан не знає справжнього почуття любові, кожну з жінок використовує для свого сходження на
вершину слави, достатку. Разом із тим, він хапається за кожну нову жінку, як за свій порятунок від
самотності, дисгармонії, душевної роздвоєності.

Автор зобразив людину, в якій постійно борються добро і зло, яка інколи
готова заради власного самоствердження здійснити моральний злочин і яка
разом із тим є неординарною, талановитою, цілеспрямованою особистістю,
не позбавленою вміння іронічно, скептично сприймати себе та навколишній
світ.

Останній штрих у романі — натяк на його сюжетну відкритість. Тому можна

повірити лише в короткочасність перемоги Степана над містом. Герой
Підмогильного проходить шлях лише зовнішнього поступу, тому це рух у нікуди. І
прозаїк це показує. До того ж ставлячи в центр свого роману маргінальний
характер, досліджуючи його соціальну природу психологічно, автор не робить
оціночних акцентів, змушує читача думати самому