ПРОЗА ХХ СТОЛІТТЯ. МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. «Я (РОМАНТИКА)».

ВАЛЕР’ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ. «МІСТО»

ПОНЯТТЯ «РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ»

Терміном «розстріляне відродження» називають групу діячів

українського мистецтва 20-30-х рр. ХХ ст., які були знищені
більшовицькою системою.

Митці «розстріляного відродження» зазнали утисків від більшовицької

влади через звинувачення в контрреволюційній діяльності. Одні з них були
страчені або загинули в ув’язнені, інші емігрували, М. Хвильовий учинив
самогубство, а П. Тичина був змушений писати твори, що звеличували
партію.

Найвідомішими представниками цього періоду були М. Куліш та В.

Підмогильний, оскільки саме їх було розстріляно 3 листопада 1937 р. на
честь 20-ліття жовтневої революції (загалом у той день було розстріляно
більше ніж 100 представників української інтелігенції).

ВАЛЕР’ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ. «МІСТО»

Представник «розстріляного відродження»

Учасник літературного угруповання «Ланка»

«Ходяча енциклопедія»

Історія створення: Підмогильний так пояснив свій задум: «Написав

«Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи.
Написав ще й тому, щоб наблизити в міру змоги місто до української
психіки, щоб сконцентрувати його в ній, і коли мені частина критики
закидає «хуторянську ворожість до міста», то я собі можу закинути
тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під
стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Літературний рід: епос.

Жанр: урбаністичний роман (психологічний).

Урбаністичний — пов’язаний із великим містом.

Напрям (стиль, течія): модернізм.

Епіграф: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а
трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона
множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол —
ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє» (Талмуд.
Трактат Авот)

«Як можна бути вільним, Евкріте ,коли маєш тіло?» (Анатоль Франс
«Таїс»)

Епіграфи дають можливість зрозуміти складність та неоднозначність образу

головного героя Степана Радченка. Він марнославний, егоїстичний та
самозакоханий, проте йому відомі й докори сумління, біль, самотність.

Тема: зображення міста й людини, яка його підкорює.

Маргінальність — поняття, яке позначає становище людини між різними

соціальними групами, що накладає відбиток на її психіку та спосіб життя
(уже не селянин і ще не містянин).

Ідея: аналіз психології (характеру) людини-підкорювача.

Проблематика:

o самоствердження особистості із сільським менталітетом у великому

місті;
o сенс людського життя;
o біологічне і духовне; добро і зло; провина і кара.

Місце дії: Київ.

Сюжет: основу сюжету становить підкорення головним героям великого

міста. Розповідь подана через історію розвитку душі Степана Радченка —
сільського юнака, який приїздить до Києва і вступає до економічного вишу,
мріючи повернутися з новими знаннями в село.

«Сюжет дуже простий, як, власне, і годиться бути сюжетові, – історія

кар’єри молодика в нових для нього обставинах, формування людини в
життьових і любовних пригодах…»

Композиція: роман складається з двох частин, у кожній по 14 розділів без

назв.

Етапи розгортання сюжету:

 Експозиція
Степан разом із Надійкою та Левком їде із села Теревені до Києва; знайомство з
героями

Зав’язка
Приїзд Степана до Києва, поселення в родині Гнідих на Подолі.

Розвиток дії:
Навчання й самоосвіта Степана;
Стосунки з жінками: Надійка (сільська дівчина) – Тамар Василівна – Зоська
Голубовська – балерина Рита.
Покращення матеріального становища юнака;
Становлення Радченка як письменника. Відвідування літературних вечорів, оповідання
про бритву: «Долю тієї бритви він підніс до історії громадянської війни, зробив її
символом виборюваної влади»;
Підробіток і постійна робота (викладання української мови на курсах для
держслужбовців, посада секретаря журналу);
Приятелювання й налагодження зв’язків (поет Вигорський, студент Левко, Борис
Задорожній (приятелі Степана), критик Михайло Світозаров);

Кульмінація

Степан дізнається про смерть Зоськи Голубовської (отруїлася через те, що її покинув
Степан) і страждає від докорів сумління.

Розв’язка

Степан стоїть на порозі нового життєвого етапу (купівля квартири на Липках, початок
нових стосунків, робота над нової повістю).

Статус героя:
Статус героя: письменник
лектор
Статус героя: Житло:
студент квартира на
Статус героя: Липках;
Житло: кімната Персонажі-
селянин, що Задорожнього; супутники: поет
приїхав у місто Вигорський,
Житло: кухня Персонажі-
супутники: Рита
Гнідого
Борис, Зоська
Житло: столярня Персонажі-
Гіндого; супутники:
Песронажі- Максим Гнідий,
супутники: Мусінька
Левко, Надійка
Герої: Степан Радченко, Надійка (сільська дівчина, яка приїжджає до міста
разом зі Степаном, його перша кохана), «мусінька» Тамара Василівна (перша
міська коханка), її син Максим, чоловік Лука Гнідий; городянка Зоська
Голубовська, балерина Рита; студент Левко; студент Борис (товариш
Степана); літературний критик Михайло Світозаров (прототип Миколи
Зерова); поет Вигорський (прототип Євгена Плужника).

Образ головного героя Степана складний та неоднозначний: у ньому

поєднується диявольське з янгольським. Тобто він ні позитивний, ні
негативний.

Внутрішній конфлікт Степана (розум – тіло) автор відображає в любовних

пригодах. Змінюючи своє помешкання та зовнішній вигляд, він щоразу
здобував кохання нової жінки.

«Для Радченка кожна з них – Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита - це

певний етап творчості». Любовні пригоди селюка в Києві пов’язані з
процесом завоювання міста, адже всі чотири подруги Степана чітко
поділяються на представниць села (Надійка), передмістя (Тамара Василівна),
міста (Зоська) і зовсім відкритого стилю життя (Рита).

Степан Радченко став одним з найуспішніших письменників країни, ніби й

підкорив місто (у фінальній сцені – місто «покірно лежало внизу»), проте
воно не дало Радченку найголовнішого – душевного комфорту. Справді,
головний герой має улюблену роботу, славу, достаток, проте дедалі частіше
почувається самотнім у місті й помічає фальшивість поведінки багатьох
городян.

Образ Степана Радченка перегукується з образом Ежена де Растіньяка –

героя роману «Батько Горіо» французького письменника О. де Бальзака.
Герої підкорюють місто і зазнають його впливу.

Інші образи: місто (центральний образ твору), природа (Дніпро, вечір,

осінній парк), сарай (перший притулок Степана в місті), парфуми, одяг,
кав’ярня (атрибути міського життя), книги, оповідання, повість, бритва
(центральний образ першого Степанового оповідання).

Цитати про роман «Місто» та самого автора:

«В основу написаного ним роману він поклав тему, яку не можна було назвати інакше, як
чільною для всієї української літератури того часу: взаємини міста й села...»
«Це – тріумф урбанізму у творчій методі. Уже самого цього було б досить, щоб
«Місто» було однією з вершин української прози й дороговказом для її подальшого
розвитку».

«Сюжет дуже простий, як, власне, і годиться бути сюжетові, – історія кар’єри
молодика в нових для нього обставинах, формування людини в життьових і любовних
пригодах…»

«І мрії про можливість наскоком здобути місце в міській машині зараз здавались йому
самому дитячими. Він тлумачив сам собі – треба скласти іспит, добути стипендію й
учитись, а решта все прикладеться...»

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ. «Я (РОМАНТИКА)»

Справжнє ім’я – Микола Фітільов

Основоположник справжньої української прози

Засновник і учасник літературного угруповання ВАПЛІТЕ (Вільна академія

пролетарської літератури)

Ініціатор літературної дискусії 1925-1928 рр.

Тези дискусії:

- «Геть від Москви, дайош психологічну Європу!»

- утвердження романтики вітаїзму.

«Я (Романтика)»

Літературний рід: епос

Жанр: психологічна новела

Напрям (стиль, течія): імпресіонізм.

Імпресіонізм виявляється в багатстві слухових образів (канонада, бій

годинника, гроза), зорових (димка, блискавиці, портрети), нюхових (м’ята,
цигарковий дим).

Присвята: «Цвітові яблуні» («Цвіт яблуні» — новела М. Коцюбинського)

Тема: роздвоєність особистості; протистояння добра і зла в людській душі

(«чекіст і людина»).

Ідея: засудження фанатичної відданості революції, деградації, нівелювання

загальнолюдських цінностей.
Фанатизм — доведена до крайності прихильність будь-яким ідеям або
поглядам, відсутність критичного сприйняття.

Проблематика:

o фанатична відданість революції; гуманність;

o батьки і діти.

Місце дії: палац розстріляного шляхтича.

Усі події відбуваються в період громадянської війни 1917-1921 рр. в темну

частину доби.

Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» («Я», доктор Тагабат,

Андрюша й дегенерат) у «фантастичному палаці» (будинок розстріляного
шляхтича) — ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять!» (без
адвокатів і прокурорів).

Керує цим шабашем «Я» — главковерх «чорного трибуналу». Його

свідомість роздвоюється: з одного боку, він чекіст, який вершить долі
людей, проливаючи їхню кров, а з іншого — людина. Увечері вдома мати
«Я» (схожа на Діву Марію) заспокоює розтерзану душу «м’ятежного сина
революції».

Одного дня «чорний трибунал» ухвалює вирок розстріляти черниць за

антиреволюційну агітацію, серед них «Я» упізнає свою матір. Щоб довести
відданість революційній справі, «Я» власноруч застрелив свою матір.

Убивство чекістом власної матері — Марії перепиняє комунарові шлях до

омріяного гармонійного суспільства.

Композиція:

Твір складається із ліричного заспіву (прологу) та трьох частин.

Ліричний заспів (пролог) — уведення читача в складний психологічно-

настроєвий світ головного героя.

І – знайомство з учасником «чорного трибуналу» та їхньою діяльністю

(масове засудження людей до розстрілу);

ІІ — «Я» засуджує до страти власну матір, яку привели до нього разом із

групою черниць. Розділ завершується трикратним повтором — «Я йшов у
нікуди».
ІІІ — відхід «чорного трибуналу» з міста; «Я» розстрілює свою матір.

Етапи розгортання сюжету:

Кульмінація
«Я» розстрілює свою матір і групу черниць.

Розв’язка
«Я» іде мертвою дорогою до мертвого степу.

Розповідь ведеться від першої особи. У творі постійно поєднуються картини-

марення і картини моторошної реальності.

Герої: прийнято говорити про роздвоєність свідомості героя («розкололось

моє власне «я»), тому персонажі (образи) втілюють різні психологічні стани
героя («усе це різні «кінці душі» одного й того самого романтичного «Я»).

Я
главковерх "чорного трибуналу комуни" - чекіст і людина;
уособлення фанатизму й роздвоєності.

Доктор Тагабат
Мати "Я" Марія -
"з холодним Денегерат - вірний
символ Андрюша людина з
розумом і каменем пес комуни,
вселенського добра; кволою волею;
замість серця", уособлює служіння
близька до образу уособлює сумніви.
уособлює холодний революції.
Божої Матері.
прагматизм.

Наскрізними художніми деталями в новелі є образи м’яти (асоціюється з

матір’ю «Я», рідним домом), портрети княжої родини (фантастичний
палац), гуркіт канонади (революція).

Цитати про новелу «Я (Романтика)» та самого автора:

Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної
ситуації; породженою наростаючою силою репресії…Шукає і не знаходить. Бо не
бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, у яку він, комуніст, потрапив, натхненно
довірившись ідеалам революції.

Я вірю в «загірну комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я – мрійник і з

висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявний «скепсис» нашого скептичного
віку.