1. Потреби, економічні блага та ресурси. Фактори виробництва.

Їх
поняття і взаємозв’язок. Обмеженість ресурсів. Крива виробничих
можливостей

Крива́ виробни́ чих можли́ востей поєднує кілька значень можливості

одночасного виробництва двох благ з урахуванням наявності ресурсів, що
витрачаються на виробництво цих продуктів.
Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг
виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих
можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе
по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.
Обмеженість економічних ресурсів та багатоваріантність їх
застосовування потребують формулювання поняття «межа виробничих
можливостей» або «крива виробничих можливостей». Крива виробничих
можливостей (КВМ) — це геометричне місце точок поєднання
альтернативних кількісних значень двох благ, які могли б бути вироблені за
умов повного використання всіх наявних ресурсів. Аналіз кривої виробничих
можливостей базується на таких припущеннях:
суспільство використовує всі наявні ресурси, тобто виробництво
функціонує за умов цілковитого застосування ресурсів і досягає
якнайбільшого з усіх можливих обсягів виробництва;
економіка розглядається за станом на певний момент часу і тим самим
передбачається постійна кількість ресурсів і незмінна технологія;
в країні виробляється лише два різновиди товарів — наприклад,
споживчі та інвестиційні.
в країні має бути повна зайнятість населення.
КВМ свідчить, що економіка завжди альтернативна, тобто суспільство
має вибирати між виробництвом різних товарів шляхом перерозподілу
ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі
поєднання випуску альтернативних товарів, воно має вибрати найбажанішу
для нього у даний час. При розгляді кривої виробничих можливостей
економісти часто використовують такий приклад: нехай існує умовна країна,
яка виробляє тільки два види товарів — гармати та вершкове масло. При
цьому наявні ресурси використовуються повністю. Можливими варіантами
розподілу обмежених ресурсів країни для виробництва цих двох товарів
можуть бути такі: всі ресурси витратити на виробництво гармат і не
виробляти масло взагалі, або всі ресурси витратити на виробництво масла і
не виробляти гармати. Та насправді існуватимуть такі варіанти, за якими
частина ресурсів буде витрачена на виробництво масла, а частина — на
виробництво гармат. Нехай шкала виробничих можливостей створення
гармат та масла в цій країні має такий вигляд.
За шкалою виробничих можливостей можна побудувати графік і
розмістити дані про виробництво гармат на вертикальній осі координат, а
виробництво вершкового масла — на горизонтальній (див. Рис. 2.1). Кожна
точка на кривій виробничих можливостей (наприклад, точки А, В, С, D, E, F)
показує нам певний максимальний обсяг виробництва двох продуктів — в
нашому прикладі гармат та масла — за умов повної зайнятості та повного
обсягу виробництва. Так, точка А показує, що країна може виробити 15 тис.
шт. гармат, але при цьому всі ресурси будуть задіяні і виробництво масла
стане неможливим. Відповідно, точка В показує, що за умов виробництва 14
тисяч гармат ресурси, які залишилися, дозволять виробити ще 1 тонну
вершкового масла. Кожна точка на КВМ — це певний максимальний обсяг
виробництва двох продуктів за умов повної зайнятості і повного обсягу
виробництва. Суспільство примушене визначати, яку комбінацію
виробництва цих продуктів воно бажає. Обмеженість ресурсів не дозволяє
досягти будь-якої комбінації виробництва двох товарів поза КВМ,
наприклад, у точці N. Виробництво в точці N привабливе, але неможливе на
цій ресурсно-технологічній базі. Можливо, в майбутньому, коли нові
технології дозволять із тих самих ресурсів виробляти більше продукції і
відбудеться зсув кривої виробничих можливостей праворуч вгору, тоді точка
N опиниться на новій кривій виробничих можливостей і це означатиме
цілком реальний варіант виробництва для країни. Зсув кривої КВМ праворуч
вгору може відбутися і за рахунок використання нових ресурсів, наприклад,
придбаних країною за кордоном. Будь-яка комбінація виробництва у
внутрішній частині КВМ (точка М) можлива, але свідчить про неефективне
використання ресурсів — неповне навантаження виробничих потужностей,
безробіття тощо. Будь-яка комбінація виробництва двох товарів на КВМ —
варіанти вибору суспільства; здійснюючи вибір, економіка повної зайнятості
повинна втратити частину одного виду продукту, щоб отримати більше
іншого продукту.
КВМ має опуклу конфігурацію. Ця опуклість пояснюється тим, що
якісь ресурси можуть використовуватися продуктивніше під час виробництва
одного товару (в нашому прикладі — гармат), інші — під час виробництва
іншого товару (в нашому прикладі — вершкового масла). Під час руху
вздовж кривої виробничих можливостей праворуч вниз, змінюючи тим
самим структуру виробництва на користь збільшення вершкового масла,
доводиться дедалі більше залучати порівняно малоефективні для його
виробництва ресурси. Тому кожна додаткова одиниця випуску вершкового
масла вимагатиме подальшого скорочення виробництва гармат. Із
наближенням до однієї осі координат нахил кривої (щодо даної осі)
зростатиме, тобто збільшуватиметься альтернативна вартість. У цьому й
виявляється дія закону збільшення альтернативної вартості., зумовлена тим,
що виробничі ресурси не взаємозамінні, тобто не придатні для прямого
використання у виробництві альтернативних товарів. Закон збільшення
альтернативної вартості показує, що зі зростанням виробництва одного блага
(А) за умов повного використання наявних ресурсів альтернативна вартість
виробництва кожної додаткової одиниці цього блага (А) зростає. Це означає,
що збільшуючи виробництво одного блага (А) на одну одиницю ми
втрачаємо все більшу і більшу кількість іншого блага (В). Так, в нашому
прикладі, альтернативна вартість збільшення виробництва вершкового масла
з 1 тис. тонн до 2 тис. тонн дорівнює відмові від виробництва 2 тисяч гармат
(перехід з точки В до точки С; 14 — 12 = 2). Збільшення виробництва
вершкового масла з 2 тис. тонн до 3 тис. тонн означає відмову від
виробництва вже аж 3 тисяч гармат (перехід з точки С до точки D; 12 — 9 =
3). Таким чином, крива виробничих можливостей характеризує наступні
економічні положення:
2. Підприємницький капітал
Підприємницький капітал - це інвестиції в підприємства - як нові, так і
вже діючі. Розрізняють два види інвестицій:
1) прямі інвестиції - капіталовкладення безпосередньо в машини,
обладнання та інші фактори виробництва;
2) портфельні - вкладення в акції, облігації та інші цінні папери
зарубіжних підприємств.
Особливою формою портфельних інвестицій є участь іноземного
капіталу в спільних підприємствах, в яких контрольний пакет акцій
залишається у національних державних або приватних фірм. Натомість
іноземний капітал отримує належну йому частку прибутку, яку він вивозить з
країни або використовує для інвестицій на місці.
Сьогоднішня міграція інвестиційного капіталу дуже різноманітна і
відрізняється від колишньої. Якщо наприкінці XIX - початку XX в.
переважав вивіз капіталу в колоніальні і залежні країни, в даний час велика
частина прямих приватних інвестицій припадає на промислово розвинені
країни.
При цьому має місце "перехресне" (зустрічне) переміщення капіталів,
при якому кожна країна виступає в двох ролях: 1) експортера - інвестора і 2)
імпортера капіталу. Причинами вивозу капіталу являють-ся:
1) відносно низька прибутковість капіталу в якій-небудь сфері
національної економіки;
2) більш сприятливі умови застосування капіталу в іншій країні -
дешевше ресурси, нижчі податки і т. д.
 3) об'єднання фірм різних країн для збільшення фінансових
можливостей з метою здійснення складних, дорогих проектів, поділу
господарського ризику;,
4) розширення ринку збуту власної продукції.
Ввезення капіталу виправданий, коли країни, які відчувають потребу в
додатковому капіталі, створюють сприятливі умови для інвестицій,
отримання додаткових прибутків за рахунок дешевих факторів виробництва
та ін
Причини ввезення капіталу:
1) можливість отримання додаткових коштів для розвитку бизне-са;
2) впровадження передової зарубіжної техніки, технології та організації
виробництва в національну економіку;
3) розширення та диверсифікація свого виробництва, підвищення його
ефек-тивності;
4) створення додаткових робочих місць на нових або розширюються
підприємствах.
Активні процеси ввезення та вивезення капіталу призвели до
виникнення і розвитку взаємовигідних спільних підприємств (підприємств з
використанням іноземного капіталу), що ведуть свою діяльність у світовому
масштабі. Перш за все це ТНК - транснаціональні корпорації, які національні
по капіталу, але інтернаціональні по сфері діяльності. З одного боку, вони є
стрижнем ефективної міжнародної діяльності. З іншого - можуть
монополізувати ринки тих чи інших товарів, перерозподіляти доходи на свою
користь, допускати екологічні та інші зловживання.

3. Структурні кризи економіки. Види структурних криз

Структурна криза — кризове явище тривалого нециклічного характеру,
що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей
народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні
(відтворювальні) пропорції.
 Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного
розвитку (зокрема такі його риси, як нерівномірний розвиток окремих
галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у
розвитку різних типів структур народного господарства (народ-
ногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність
обґрунтованої структурної політики уряду і т. ін. Кінцевою техніко-
економічною причиною структурних криз е зростання невідповідностей в
межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових
форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і
еволюційних змін.
Структурні кризи в розвинутих країнах світу виникли у 70-х роках XX
ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного
комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких
галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найглибшому кризовому стані
опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна,
автомобільна, гумова, текстильна і деякі інші галузі. Структурні кризи поши-
рюються від базових, видобувних галузей до галузей обробної
промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973—1975 pp., що
супроводжувалась різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім
на енерго-містку автомобільну промисловість, змусила її перейти на
ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в
інших енергомістких галузях, відбулося різке знецінення основного капіталу.
Структурні кризи супроводжуються перенагрома-дженням основного
капіталу, різким тривалим скороченням виробництва і відповідним
технологічним і структурним безробіттям, знеціненням попередньої
кваліфікації, посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності
між основними елементами продуктивних сил (між засобами і предметами
праці, засобами виробництва і працівниками та ін.), між складовими частина-
ми технологічного способу виробництва. Ці довгострокові порушення, у
свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм
економічної власності та між ними, співвідношення між ринковими важе-
лями саморегулювання економіки і державним регулюванням, всередині
кожного з цих типів регулювання.