Натюрморт – це жанр образотворчого мистецтва, в якому головними

персонажами твору виступають неживі предмети, композиційно розташовані у

реалістичному просторі. «Натюрморт» походить від французького «nature morte»,
що означає – «мертва природа». На полотнах, виконаних у цьому жанрі, спочатку
зображали зірвані плоди, квіти, спійману здобич, пізніше додалися предмети,
композиції фруктів чи овочів, посуд та інше.
Натюрморт сформувався в окремий жанр живопису лише у XVII столітті, проте
люди здавна зображали оточуючі їх предмети. Так, на храмах та гробницях
Древнього Єгипту серед інших сюжетів зустрічаються і неживі предмети.
На настінних розписах та мозаїках художники Древньої Греції і Риму навчилися
майстерно зображати відтінки об’єктів, проте сюжети з буденними предметами
мали виключно декоративне значення. Зображення квітів, фруктів або тварин у ті
часи зазвичай прикрашали окремі елементи інтер’єру – ніші, стіни житлових та
громадських будівель.
У XV-XVI століттях натюрморт ще не розглядався художниками як повноцінний
жанр живопису. Буденні речі були лише другорядною частиною загальної
композиції твору на історичну чи релігійну тематику. Проте у XVII столітті у
Нідерландах натюрморт нарешті став повноцінним жанром мистецтва.
У ті часи на ринку живопису в Голландії панувала жорстка конкуренція.
Художники прагнули відточити власну майстерність до ідеалу й часто обирали
вузьку тематику для своїх творів. Тоді ж з’явилися основні піджанри натюрморту:
 Квітковий – переважав у мистецтві Нідерландів та найкраще відображав
захоплення голландців квітникарством.
 Тональний – більшість картин написана у приглушених тонах з
переважанням сірих або коричневих кольорів.
 Кухонний – на багатьох роботах поряд з неживими предметами зображені
сцени із повсякденного життя.
 Рибний – данина поваги відважним мореплавцям і рибалкам з Голландії.
 «Накритий стіл» – на полотнах зображали традиційні продукти і делікатеси.
 «Ванітас» – зображалися предмети, що нагадували про тлінність людського
життя: череп, свіча, зів’ялі квіти чи зіпсовані фрукти.
 «Обманка» – картини створювали у глядачів ілюзію тривимірності,
намальовані предмети було надзвичайно важко відрізнити від справжніх.
Широкі можливості для новаторського осмислення натюрморту з’явилися у ХІХ –
на початку ХХ століття. До тематики натюрморту зверталися видатні майстри того
часу – Поль Сезанн, Поль Гоген, Анрі Матісс. Цей жанр певною мірою присутній у
багатьох напрямках мистецтва.
 Особливістю натюрморту є те, що в ньому художник не просто зображає
предмети, але з їх допомогою виражає своє уявлення дійсності та вирішує
різноманітні естетичні задачі.
Сутність «змісту» натюрморту полягає у відчутті предметності життя. У
натюрморті предмети – це мова, якою говорить художник.
Як самостійний мистецький жанр натюрморт впливає на глядача, оскільки
викликає асоціативні уявлення і думки під час сприйняття неживої природи, за
якою можна побачити людей певних характерів, світоглядів, епох тощо.
Композиція в живописі – це взаємне розташування елементів твору, яке має
викликати у глядача відчуття єдності, цілісності й гармонії. Це структурна основа
картини, малюнка, ілюстрації, зв’язок елементів на полотні одне з одним.
Композиція базується на принципах сприйняття і тісно пов’язана зі змістом
картини, характером розкриття художнього образу, авторською ідеєю і
призначенням твору.
Закони, принципи і правила композиції сформовані на основі закономірностей
сприйняття людиною дійсності й світового художнього досвіду.
В образотворчому мистецтві композиція відповідає за грамотне розподілення
елементів (фігур, предметів, об’ємів, кольорів, світла й тіні, деталей та напрямків
тощо). Це своєрідний скелет твору, за допомогою якого він набуває цілісності,
завершеності, взаємозв’язку всіх елементів та підпорядкування їх основній ідеї
картини.
Композицію в натюрморті умовно можна розділити на кілька типів:
 геометрична
 просторова
 колірна
Геометрична композиція
Не секрет, що всі об'єкти мають геометричну (або наближену до геометричної)
форму. Також не секрет, що людині властиво асоціювати кожну фігуру з чимось,
характерним саме для неї. Коли довго дивишся на квадрат або прямокутник,
виникає відчуття стабільності (можливо тому, що наша підсвідомість домальовує
стійку будівлю). А коло створює відчуття затишку й заспокоює. Варто пам'ятати і
про те, що горизонтальні лінії (людина, яка лежить) набагато "спокійніші" за
вертикальні (людина, яка стоїть). Що ж стосується діагоналей, то висхідні лінії -
провідні з лівого нижнього кута в правий верхній - виглядають напруженішими за
низхідні: читаємо ми все-таки зліва направо. Спадні ж лінії, що йдуть з лівого
верхнього кута до правого нижнього, навпаки, традиційно асоціюються з
розслабленням, сумом або навіть занепадом
 Виділення простором
Якщо є необхідність виділити якийсь предмет в натюрморті, відвівши йому роль
головного героя, тут можна зіграти і на просторовії композиції. Наприклад,
поставити головний об'єкт на передній план, попереду всіх інших. Або
налаштувати світло так, щоб основний елемент був висвітлений яскравіше за інші,
а ті об'єкти, які опинилися за і перед ним, були висвітлені слабше.
Колірна композиція
Звернувши свій погляд до психології кольору, ми побачимо, що кожен з кольорів
має, крім оригінального забарвлення, власне смислове навантаження. Теплі
кольори (оранжевий, жовтий, червоний, теракотовий) нагадують нам про літо,
сонце, тепло. Це перша асоціація, яка виникає при погляді на картину, виконану в
цих тонах. Крім цього, з курсу живопису можна дізнатися, що такі предмети
здаються візуально ближчими. Чого не скажеш про холодні кольори: синій,
зелений, рожевий, фіолетовий - ці кольори трохи віддаляють об'єкт від глядача, а
асоціюються, як правило, із зимою, холодом, водою.
Важливо пам'ятати і про контраст, іноді на ньому можна зіграти, але часто
непродумані колірні поєднання відштовхують або спотворюють зміст всієї
постановки. Якщо ви вирішите намалювати огірок на помаранчевому фоні,
подумайте, чи не буде фон перетягувати увагу на себе? І чи справді цього ви
хотіли досягти? Також потрібно пам'ятати про те, що будь-який предмет має
здатність відбиття або поглинання колірних відтінків предметів, що знаходяться
поруч, і навіть два однакових за кольором предмета на одному фоні можуть
виглядати по-різному саме через відмінності їх фактур.
Вплив на глядача має і насиченість кольору: композиції в м'яких пастельних
тонах будуть створювати відчуття спокою і ностальгії, а яскраві, кричущі барви,
навпаки, годяться для залучення уваги, передачі експресії, напруження.
Звичайно ж, будь-яка композиція цілком повинна підлаштовуватися загальному
колориту, закону всередині картини - інакше вона буде розвалюватися. Саме тому
слід бути обережним з колірними контрастами, вони можуть мати серйозний
вплив - зроблять роботу цікавішою чи зруйнують її, розставивши непотрібні
акценти.
Чорне і біле
Незважаючи на відсутність кольору, в чорно-білому натюрморті панують свої
закони, і контраст тут також відіграє важливу роль. Сам же колір в цьому випадку
змінюється тоном - інша гра, але в ній теж є правила!
Білий колір здається об'ємнішим за чорний. На чорно-білій картині погляд в
найперше схоплює найсвітліші плями і лише потім переходить на темні. На цьому
ефекті побудовано безліч візуальних картинок-обманок: якщо подивитися на
листок з рівними чорно-білими смужками, неодмінно буде здаватися, що білі
смуги ширші. Потрібно завжди брати до уваги це правило при постановці
композиції, а також враховувати, що яскравий білий предмет, чи то на передньому
чи на задньому плані, обов'язково здасться в цій композиції головним, і погляд
буде звернений найперше на нього.
Тож основними елементами композиції є малюнок, колір, форма та інші.
Робота художника над композицією включає в себе декілька послідовних етапів.
Це пошук теми твору, визначення ідеї картини, вибір сюжету, підбір формату,
розміру полотна і техніки виконання. Після цього слід створити структуру ліній
майбутнього твору, знайти найвиразніші й характерні пози персонажів,
визначитися зі стилізацією картини. Далі – допрацювати рівновагу кольорових і
тональних плям у картині, ритм елементів. Наостанок можна підсилити смисловий
і композиційний центр, характер та кількість деталей тощо.
Найпростіші композиційні схеми демонструють класичні картини. У них всі
елементи композиції покладено в геометричні форми: трикутник, овал, коло,
квадрат, прямокутник.
Композиція може бути замкненою або розімкнутою. У першому варіанті всі
елементи прагнуть в середину, до центру й оточені з усіх боків невеликим пустим
простором. У розімкнутій композиції всі елементи прагнуть вирватися за межі
картини, вони можуть частково виходити за краї зображення або торкатися їх.
У будь-якій картині художник прагне побудувати композицію таким чином, щоб
зображувані об’єкти знаходилися в найвиразнішій формі. Усе зайве на картині
відкидається, на полотні залишається лише те, що дійсно необхідне і є головним
об’єктом твору. Для досягнення такого ефекту й побудови композиції існують
певні правила.
Правила композиції:
1. Цілісність. Картина повинна сприйматися, як єдине ціле, а не набір окремих
елементів.
2. Наявність композиційного (смислового) центру, який привертає увагу і
виділяє головні елементи.
3. Контраст кольорів, величин, сенсів є необхідним для хорошої картини.
4. Статика. Чим нижче до краю полотна розміщені елементи, тим вона
статичніша. Симетричність елементів теж додає статики.
5. Динаміка. Асиметричне розташування елементів робить картину більш
динамічною.
6. Золотий перетин. Древні греки вважали: для того, щоб твір образотворчого
мистецтва був досконалим, елементи його композиції мають розташовуватися за
принципом золотого перетину. Правило золотого перетину в живописі виявляється
наступним чином: прямокутне полотно ділять на частини двома вертикальними і
двома горизонтальними лініями у пропорції 1:1,618. Найважливіші елементи
малюнка повинні знаходитися у точках перетину цих ліній, тоді такий малюнок ми
будемо сприймати, як правильний і красивий.
Щоб створювати гармонійну картину, необхідно знати також композиційні
прийоми, серед яких виділяють наступні:
 для якісного малюнку важливі не лише правильно підібрані пропорції, а й
правильне заповнення полотна без занадто великих порожніх областей чи,
навпаки, перевантаження штрихами чи деталями;
 обираючи розмір і форму полотна для картини, варто враховувати, наскільки
гармонійно «впишеться» малюнок у формат полотна;
 починати малювати слід легкими, ледь помітними лініями;
 увесь малюнок виконується одночасно. Не можна завершувати його вроздріб;
 не варто малювати тінь від предмета, якого немає на малюнку;
 не потрібно «обрізати» предмети таким чином, що з наявного шматочка
неможливо впізнати предмет;
 увесь час необхідно перевіряти й уточнювати пропорції предметів у всіх їх
частинах і на всіх етапах роботи, а помічені помилки виправляти негайно;
 зображуючи натуру, потрібно меншою мірою займатися зовнішньою
обробкою, а більше думати про сутність малюнка: точність пропорцій та
конструкцію, перспективну побудову, виявлення головного та характерного;
 у процесі роботи потрібно йти від великої форми до деталі, а наприкінці
роботи повертатися знову до загальної форми;
 якщо на малюнку багато дрібних об’єктів, потрібно розміщувати їх таким
чином, щоб справлялося враження, що вони продовжуються за межами полотна.
 якщо ви малюєте групу предметів, то спочатку намітьте всі предмети, як одну
велику масу, потім окремі предмети в ній, а потім деталі;
 під час роботи потрібно весь час порівнювати предмети між собою за
розмірами та силою освітленості, знаходити й будувати пропорційні
співвідношення на малюнку. Не можна порівнювати окремо будь-яку деталь
малюнка з тією самою деталлю в натурі, порівнювати необхідно кілька
співвідношень у натурі з пропорційними співвідношеннями на малюнку.