Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що

відбиває дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до

[1]
певних естетичних ідеалів , пізнання і відтворення світу через почуття та
переживання[2]. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь
справі, галузі; майстерність.
Образотворче мистецтво[ред. | ред. код]
Образотворче мистецтво — вид творчої діяльності, що відтворює дійсність за
допомогою образів, що сприймаються за допомогою зору. Об'єднує живопис, графіку,
скульптуру, каліграфію.
Живопис — зображення на площині зовнішнього світу, що перетворено творчою
уявою художника. Поділяється на станковий й монументальний живопис. До
монументального живопису відносяться фреска, мозаїка, вітраж, що, в основному,
створюються на історичну, релігійну або міфологічну тематику. Станковий живопис
поділяється на портрет, пейзаж, натюрморт, картини на побутову тематику. Панорама
відноситься до монументального живопису, але включає в себе й елементи станкового
живопису. Треба пам'ятати, що будь-яка класифікація на абстрактному рівні
недостатня, деякі явища виходять за її межі. Наприклад, мозаїки та фрески можуть
мати й камерний характер.
Виділяють різні техніки живопису — олійний
живопис, темпера, емаль, пастель, туш, енкавстика, акварель та ін.
Графіка — вид зображального мистецтва, що використовує як основні зображальні
засоби лінії, штрихи, плями, що наносяться на папір, картон. Колір може
застосовуватися, та грає в графіці додаткову роль. Виділяють станковий малюнок,
книжкову мініатюру, журнальну, газетну графіку, прикладну (плакат, реклама), а
також комп'ютерну графіку. Виділяють унікальні малюнки (існують у єдиному
екземплярі) й друкарську.
Скульптура — вид зображального мистецтва, твори мають об'ємний вигляд, як
матеріал використовують мармур, бронзу, глину, лід тощо. У круглій скульптурі
виділяють статуетку, бюст, статую, скульптурну групу. Рельєф — скульптурне
зображення, розташоване на площині (виділяють горельєф та барельєф). Головні
жанри скульптури — портрет, історичні, міфологічні, релігійні зображення,
анімалістичний жанр. Монументальність — одна з можливостей скульптури, що
забезпечує її синтез з архітектурою (наприклад: гробниця Медичі у Флоренції
Мікеланджело Буонарроті, в якій розташовано портретні зображення, алегоричні
статуї «Ранок», «Ніч»). Виразні й зображальні засоби скульптури — світло й тінь.
Музика[ред. | ред. код]
Музика — вид, в якому засобом втілення художніх образів є окремим образом
організовані музичні звуки; реальність, що захоплено в емоційних переживаннях й
передано через музичні звуки, в основі яких закладено узагальнені інтонації людської
мови. Основними елементами
є лад, ритм, темп, гучність, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія. Музика фіксується в
нотному записі й реалізується в процесі виконання. Музику поділяють на світську й
духовну, на інструментальну й вокальну. Музика розділяється на роди й
види: опера, симфонія та ін.; на жанри — пісня, хорал, марш, сюїта, соната та ін.[16] На
відміну від живопису, схильна до абстрактного вираження. Музика безпосередньо
впливає на почуття людини. Співвідношення звуків — мелодія — підкорюється
математичним закономірностям.
Мистецтво слова[ред. | ред. код]
Слово активує всі чуттєві реакції, може імітувати відчуття і т. д., та в цей же час слово
має абстрактне значення. Живопис та скульптура використовують неконвенційні
знаки, а мистецтво слова — конвенційні (через це І. Кант, Г. В. Ф. Геґель ставлять
його на верхівку своєї класифікації мистецтв). Коли слово промовляють, воно набуває
й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет,
письменник може створити художній образ кількома деталями.
Роди й жанри художньої літератури: епос (поема, епопея, легенда, казка, дума), лірика
(гімн, ода, елегія, мадригал, епіграма, епітафія) й драма (філософська, історична,
любовна і т. д.). Деякі жанри складно віднести до одного з родів літератури (балада,
байка — в них головною є дія, проте важливу роль грає й настрій). В епоху
класицизму літературні жанри поділялися на «високі» (епопея, ода, трагедія) та
«низькі» (бурлеск, драма, комедія). В радянський період «вищим» жанром вважався
роман-епопея.
Театр[ред. | ред. код]
Театр — форма виконавчого мистецтва, в якому головним засобом виразності є
акторська гра (актор втілює задум постанови). Театр — вид колективної творчості, що
об'єднує зусилля режисера, драматурга, акторів, художників, костюмерів і т. д. Твір
театрального мистецтва — це спектакль. Театр поділяється на комедію (любовна,
соціальна, сатирична, comedia del' arte), трагедію й драму (історична, любовна,
психологічна, документальна, політична, філософська).
Кіно[ред. | ред. код]
Кіномистецтво — синтетичний вид мистецтва. Поява кіномистецтва зумовлена
досягненнями науки й техніки в області оптики, хімії, електро- й фототехніки,
фізіології зору (відкриття можливості сітківки ока на 1/10 секунди зберігати
зображення). Також появу й розвиток кіно стимулювали соціальні особливості
новітнього періоду історії: потреба в художньому осмисленні дійсності, загальне
зростання динаміки життя і т. д. Передумовою кіно став також роман Нового часу
(поєднував бачення дрібних подробиць з епічним охватом дійсності; виділення
загального й крупного плану — в творчості Оноре де Бальзака, Стендаля,
Ф. М. Достоєвського); акторська гра — відкриття Станіславським зв'язку між
внутрішнім станом людини й фізичною дією; будова внутрішньої композиції в
живописі.
Кіно охоплює життя в усьому його естетичному значенні. Час є засобом виразності
для кіно. Основи художньої мови кіно — монтаж, ракурс (зміна кута зору на подію,
що фіксується кінокамерою), план (загальний, середній, крупний).
Кіно поділяють на документальні й художні. Жанри художнього кіно — кінокомедія,
драма, мелодрама, епопея та ін.
Ритм - це послідовність звуків однакової і різної довжини, організованих
метром. Метр - це чергування сильних та слабких долей в певному темпі. Темп - це
частота пульсації метричних долей
Марш (італ. marcia, нім. marschmusik, фр. marche, дослівно — ходіння,
рух) — музичний жанр, мелодія, що має енергійний, чіткий ритм і такт, призначений
для супроводження пересування людей в чіткому, синхронному темпі.
Та́ нець, танок — вид мистецтва, де художні образи створюються засобами
пластичних рухів людського тіла. В танці відображається емоційно-образний зміст
музичних творів. Танець існував та існує в культурних традиціях всього людства й
людських спільнот. За довгу історію людства танець змінювався, відображаючи
культурний розвиток.
Існує дуже багато видів і форм танцю. Народний танець — яскраве
вираження менталітету і творчості кожного народу, віддзеркалення традицій,
хореографічної мови, пластичної виразності у співвідношенні з музикою. Класичний
танець є основою мистецтва балету, започаткованого наприкінці XVI століття, і
вимагає спеціальної підготовки. Естрадний танець має власну специфіку та
підпорядкований завданням підтримки виступу певного естрадного співака.
За кількістю учасників танці поділяються на сольні танці, парні танці та групові
танці. За призначенням танці поділяються на соціальні, обрядові, сценічні, еротичні
тощо.
Музою танцю була Терпсіхора[1].

Види танцю[ред. | ред. код]

Народний танець[ред. | ред. код]
Докладніше: Народний танець
Народні танці займають значне місце в культурі кожного народу й етносу земної
кулі поряд із народною піснею та народними звичаями. Частково народні танці,
наприклад, хороводи мають обрядовий характер.
Серед відомих українських народних
танців гопак, метелиця, козачок, тропак вальс, полька, коломийка, аркан, роман та
інші.
Серед народних танців інших народів світу можна відзначити такі
як жок, жемжурка, класичні індійські танці, танець
живота, зіка, краков'як, трепак, лезгінка, атан, болеро, гальярда, фламенко.
Історичний танець[ред. | ред. код]
Докладніше: Історичні танці та Європейські історичні танці
Історичними танцями називають здебільшого європейські танці, популярні в
певну епоху на балах знаті. Багато з цих танців виросли з народних, однак
набрали вишуканого культурного стилю. Популярні історичні танці
змінювалися з епохами. До них
належать павана, гальярда, контрданс, менует, мазурка, полонез, кадриль та
інші.
Балет[ред. | ред. код]
Докладніше: Балет
Балет - синкретичний вид сценічного мистецтва, вистава із
цілісним сюжетом, в якій засобами танцю передаються почуття персонажів.
Танець у балеті має свою особливу техніку, якій потрібно довго й змалечку
навчатися. На основі балету в 20-му і 21-му столітті розвинулися нові форми,
такі, як танц-модерн, сучасний балет, контемпорарі-денс. Мистецтво
постановки балету та інших сценічних танців потребує спеціально навчених
людей - хореографів, балетмейстрів.
Зазвичай, так само як опера, балет залежить від масштабного наративу. Рухи
та жести використовуються для того, щоб відобразити особистість
персонажів та тієї ролі, яку вони відіграють у сюжеті[5]. Ці театральні
потреби вимагають довших, вільніших рухів, ніж у ненаративнивних стилях
танцю. У 19-столітті, проте, виник білий балет, що дозволяє включення
ритмічного танцю, а в 20-му столітті з нього розвинувся повністю
безсюжетний балет[6]. Відомий приклад такого включення — танець лебедят
у другій дії «Лебединого озера».
Балет розвинувся з придворних драматичних постановок 16-го та 17-го
століття у Франції та Італії, і впродовж тривалого часу танцюристи
виконнували танці, що виникли з форми музичних суїт[7], що
використовували ритми танцю. В еру романтичного націоналізму така форма
танцю була характерною.
Балет увійшов у моду в романтичну еру разом із великими оркестрами та
музичними ідеями, що не відзначалися простотою ритму, та танцем,
найважливішою рисою якого було створення драматичного ефекту. Для
цього балет використовував те, що отримало назву «ритм і форма» рухів, які
разом передавали характер. почуття і наміри[8], і тільки окремі сцени
вимагали точної синхронізації кроків та музики, властивої іншим формам
танцю. Як наслідок сучасні європейці, схоже зовсім не можуть осягнути ідею
«примітивних танцювальних рухів»[9]. Ситуація почала змінюватися в 20
столітті з такими виставами як «Весна священна» Стравінського, в якій нова
ритмічна мова збуджує первісні почуття первісного минулого[10].
Бальні танці[ред. | ред. код]
Докладніше: Бальні танці
Бальні танці - різновид танців із партнером, які танцюють як для
задоволення на балах та вечірках, так і на танцювальних змаганнях.
До програми міжнародних спортивних змагань входять десять танців,
розділених на дві програми - стандартну і латиноамериканську.

 Стандартна програма
o повільний вальс
o квікстеп (швидкий фокстрот)
o танго
o фокстрот
o віденський вальс
 Латиноамериканська програма
o ча-ча-ча
o джайв
o румба
o самба
o пасодобль
Свінг[ред. | ред. код]
Свінгові танці увійшли в моду в 20-х роках 20 ст. разом із музикою в
стилі свінг, однак своїм корінням вони завдячують танцям американців
африканського походження, що танцювалися на плантаціях США ще в 19
ст. Помилково вважається, що для цих танців характерний високий темп
та швидка робота ніг, насправді вони охоплюють майже усі музичні
темпи. Так, блюз виконують у темп від 50 ударів на хвилину,
а шег, бальбоа та лінді хоп іноді сягають темпу у 320 та більше ударів. У
1920-х роках з'явилися також різновиди, популярні серед білого
населення Сполучених Штатів: чарлстон, бальбоа, іст-кост свінг.
Тридцяті роки стали свідками буму лінді хопу, одного з
найрізноманітніших танців. Він виконується під майже будь-яку за
темпом свінгову музику, але слави набрав за швидке енергійне виконання
та введення у малюнок танцю акробатичних елементів. Свінгових
танцюристів називали в США джитербагерами (від jitter bug - жуки, що
смикаються). Під впливом американського свінгу з початком рок-н-
рольної ери в Європі склалися свої свінгові стилі танцю - бугі-
вугі, джайв, акробатичний рок-н-рол. У сучасній Америці набув
популярності вест-кост свінг.
Свінгові танці, наразі переживають другий період популярності, число
любителів танцю перевищує кілька мільйонів. У масовій культурі свінгові
танці часто ставляться як сценічні й використовуються в кіно та на
телебаченні.
Танці Латинської Америки[ред. | ред. код]
Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну
культуру. Латиноамериканські танці ще з початку 20 ст. почали
проникати в Європу й Північну Америку. Чимало з них у видозміненій
формі увійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші,
хоча не кодифіковані, були й залишаються популярними на
танцювальних майданчиках.
Аргентина дала світу танго. В самій країні танцюють аргентинське танго,
відмінне за технікою й стилем від європейського танго, що розвинулося
під його впливом, попри те, що обидва танці танцюються під одну
музику.
Бразилія відома самбою — музичним стилем і танцем. Як і у випадку із
танго, бразильська самба відрізняється за технікою виконання від
кодифікованої бальної самби. В Бразилії виникло також танцювально-
бойове мистецтво капоейра.
 Велика кількість танців зародилася на Кубі, яка до революції була
надзвичано популярним курортом для багатих американців, що шукали
нових розваг. Румба і ча-ча-ча згодом були кодифіковані й стали
частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу
були популярними й інші танці кубинського походження: мамбо, сальса.
Домініканська Республіка — батьківщина бачата і меренге.
Національний танець Перу — Марінера.
Вуличний танець[ред. | ред. код]
Загальна назва вуличний танець обіймає всі стилі сучасного танцю, що розвинулися за
межами танцювальних студій та шкіл: на вулицях, шкільних подвір'ях,
у нічних клубах. Вуличні танці часто імпровізаційні та соціальні за
своїм призначенням.
Серед стилів вуличного танцю

 Hip-hop
 Брейк-данс
 Поппінг
 Локінг
 Нью-стайл
 Хауз
 крампінг
 C-walk
 DnB step
Хастл[ред. | ред. код]

 Хастл
o спортивний хастл/диско-фокс/диско-свінг
o хастл фрістайл
o хастл джек-н-джилл
o шоу-хастл
o ледіс-хастл
o дабл-хастл
Ритуальний танець[ред. | ред. код]
Докладніше: Ритуальний танець
Ритуальні танці виконуються під час церемоній та ритуалів. Для
них характерна строга форма, в якій кожен рух танцюриста має
певне символічне значення. Прикладом ритуального танцю
є новозеландська хака, яку популяризували у всьому світі
новозеландські регбісти.

 зар
 зикр
 Сама
 Кечак
 Сакральний танець
 Священні рухи Гурджиєва
Еротичні танці[ред. | ред. код]

 Стриптиз
Сучасний танець
Tанець модерн

 Вільний танець
o Музичні рухи
 танець модерн
o джаз-модерн
 контемпорарі-денс
 контактна імпровізація
 буто
 Сценічний брейк-данс
 Hip-Hop
 House
 Trance
 Тектонік
 Strip-dance
 Go-Go
 Джампстайл
 Шафл
 DnB step
 Girls Style
o варс (модний у Польщі та Чехії в 1970-х)