Мистецтвознавство

Словничок термінів

Архітектура - мистецтво проектування, спорудження та художнього оздоблення будов , а також

продукт такого проектування. «Архітектура є втіленням культурних процесів, матеріальною
оболонкою функцій та ідей — архітектура огортає та формалізує заняття та прагнення людства,
стилістично виражає світогляд і характер, життєві звички та ідеали історичної чи етнічної групи,
покоління, соціального класу, особистості»

Пропорційність - розмірне співвідношення частин твору; один з основних засобів композиції

Архітектоніка - головний (основний) принцип композиційної побудови твору мистецтва.

Виявляється у членуванні й ритмічній побудові архітектурної форми, співвідношенні маси і
простору, пропорціях, симетрії та асиметрії, ритмічній побудові архітектурної форми контрастному
та нюансному співвідношенні частин і цілого. Архітектоніка визначається загальною системою
взаємозв’язків між окремими частинами композиції художнього цілого.

Масштаб - Особливості композиційної побудови, пов'язані із співвідношенням розмірів споруди та

її окремих частин. Характер зменшення розмірів споруди на кресленику, населених пунктів на
карті.

Композиція - З одного боку, композиція — це побудова художнього твору, яка обумовлена його
змістом, призначенням і характером. А з іншого боку композицією називають і сам твір, тобто
кінцевий результат діяльності художника. Композиція є одним з основних організуючих
компонентів кожного художнього твору. Саме композиція надає йому цілісність, підпорядковує
його елементи один одному і цілому. Композиція «тримає» простір, організує його і
підпорядковує так званим законам композиції.

Ансамбль -  єдине злагоджене ціле. "гармонійна єдність архітектурних споруд у певному

просторовому середовищі (майдан, вулиця тощо), яка відповідає певному художньо-
композиційному задумові" (в архітектурі). гармонійне поєднання творчих шукань драматурга,
режисера, акторів, художника, композитора, хориста, виконавця на основі єдності мистецьких
засобів з метою найповнішого виявлення ідеї вистави; узгодженість гри акторів (в театральному
мистецтві). спільне злагоджене виконання музичного твору кількома учасниками; п'єса для
невеликого складу виконавців (дует, тріо і т. д.); музичний колектив — гурт, група музикантів, що
разом виконують твір (в музиці).

Скульптура - вид мистецтва, пов'язаний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному

просторі.

Об`єм- ілюзорна передача просторових характеристик предмета, що зображується, художніми

методами.

Фактура – 1)характер поверхні предмета; в образотворчому мистецтві – характер обробки

поверхні твору; 2) в музиці – характер співвіднесеності голосів твору; 3) в архітектурі – будова
поверхні й властивості будівельних матеріалів, які використовують для художньої виразності в
композиції будівель і споруд.
Пластичність - художня виразність об'ємних форм у скульптурі, архітектурі, чи зображенні на
площині.

Світлотінь – Розподіл світлих і тіньових штрихів, плям як засіб передачі в живопису об'ємності
зображуваного.

Рельєф – вид образотворчого мистецтва, один з основних видів скульптури, в якому зображуване
створюється за допомогою об'ємних фігур, які виступають з площини фону. 

Живопис (малярство) – вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів

нанесенням фарб на тверді або гнучкі поверхні, а також твори мистецтва, створені таким
способом.

Колір – головний засіб виразності в живописі. Створю цілісні уявленняпро матеріальні якості
предметів іявищ навколишнього світу. Створює враження про їх фактуру і забарвлення, про стан
(психічний і фізичний).

Колорит - Співвідношення фарб, кольорів по тону, насиченості, що створює певну єдність картини,
фрески і т. ін.

Перспектива - система зображення об'ємних тіл на площині або якій-небудь іншій поверхні, яка

враховує їх просторову структуру й віддаленість окремих їх частин від спостерігача.

Малюнок -  мистецтво зображення певного предмета, візерунка, портрета або явища на площині

різноманітними художніми техніками (олівець, перо, фарби тощо)

Графіка -  вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів,

використання контрастів білого та чорного та менше, ніж у живописі, використання кольору.

Лінія - Риска (риса), вузька смужка на якій-небудь поверхні. Межа поверхні, довжина, пряма, що
з'єднує якісь дві точки, визначає напрям.

Крапка - це слід від дотику графічного матеріалу. Вона фактично є плямою круглої форми, що
зменшена в безліч разів.

Тон - це поняття про світлоту предмета і кольору (фарби). У монументальному живопису назва
загального відтинку, який узагальнює і підпорядковує собі всі кольори і надає цілісність колориту.
Залежно від переважання тих чи інших кольорів Т. може бути сріблястим, золотистим, теплим або
холодним. Термін також вживається для визначення світлоти кольору.

Пляма - це однотонне зображення без чітких зовнішніх контурів.

Палестрина. Джованні П’єрлуїджі Палестрина – найбільший композитор не тільки свого часу, але
й наступних двох століть, до Генделя. Він доставив італійській музиці панування у всій Європі, і
йому католицька церква зобов’язана тим, що в її богослужінні збереглося поліфонічний спів. На
Тридентському соборі консерватори сильно повставали проти цього співу, говорили, що мотивами
для його фуг беруться наспіви вуличних пісень, що той спосіб поєднання голосів, який панує в
ньому і називається каноном, тобто повторення деякими голосами колишніх слів тексту в той час,
як інші голосу співають наступні слова, викликає в тексті плутанину, що забирає у нього сенс і часто
смішну. Вони хотіли, щоб поліфонічний спів було викинуто з богослужіння. Воно було ненависно
їм, як нововведення; ті дурні сторони його, на які вказували вони, служили для них тільки
приводами.
Але самі по собі їхні скарги були справедливі, і щоб зберегти в церкві поліфонічний спів, треба
було показати, що воно може бути очищено від цих закидів. Вплив Палестріни було тим
триваліше, що він сам подбав дати йому міцність: за сприяння Джованні Гвідетті він, за
дорученням папи Григорія XIII, переглянув і поліпшив весь круг грегоріанського богослужбового
співу. Зроблена ним переробка стала канонічною в католицькій церкві. Цей його працю –
виконане ним видання Антіфонарія. Інший основою міцності його впливу було те, що він викладав
мистецтво композиції в знаменитій школі музики, яку заснував у Римі Джованні Марія Наніно,
який навчався разом з ним у Гудімеля. Ця школа і Сикстинської капела стали охоронницями
композиторського стилю Палестрини.

Монтеверді. Монтеверді (Monteverdi), Монтеверде Клаудіо Джованні Антоніо (близько 15.5.1567,

Кремона, — 29.11.1643, Венеція), італійський композитор. У 1590—1612 служив в капелі герцогів
Гонзага в Мантує (музикант, співець, капельмейстер), з 1613 керував капелою собору Сан-Марко у
Венеції. Писав переважно поліфонічну хорову музику. У 1587—1638 опублікував 8 книг
мадригалів. Розвиваючи поліфонічні традиції 16 ст, вже в мадригалах М. прагнув до лірико-
драматичній виразності, поступово відновивши характер жанру. З 1607 основне місце в його
творчості зайняла опера. Збереглися лише перша — «Орфей» (1607, Мантуя) і 2 останні —
«Повернення Улісса на батьківщину» (1640, Болонья), «Коронація Поппєї» (1642, Венеція). М.
додав цьому новому тоді жанру («казка на музиці», «драма на музиці») достовірно драматичне
значення, розвинувши і поглибивши всі його музично-виразні засоби. М. — творець т.з.
«схвильованого стилю» в музиці. Зробив великий вплив на сучасників (особливо композиторів
венеціанської школи).

Бах. За життя Баха його геніальна творчість хоча й була відома, та не була по-достоєнству оцінена.
Разом з тим справжній інтерес до творчості Баха виникає в 20-і роки 19 ст. Початок йому поклало
організоване Ф. Мендельсоном-Бартольді під його ж керуванням публічне
виконання “Пристрастей за Матвієм” (1829, Берлін).

Величезна творча спадщина Баха включає більше 1000 творів різних жанрів. Її можна розділити на
3 основні сфери: вокально-драматичну, органну, інструментальну – пов’язану зі світськими
традиціями. Кожна сфера творчості Баха відноситься в основному до певного періоду.

Вокально-драматичні твори в більшості написані в “лейпцігський період” (1723-50), під час

перебування Баха на посаді кантора Томаскірхе. Твори для клавіру, скрипки та інших інструментів
пов’язані головним чином з періодом роботи придворним музикантом в Кетені (1717-23). Все
найзначніше для органу було створено у “Веймарський період” (1708-1717), коли, змінивши ряд
місць у Тюрінгії (Арнштадт, Мюльгаузен), композитор служив у Веймарі органістом придворної
церкви.

Творий спадок Баха можна розділити на три частини. Перша, вокально-драматична, зв’язана
головним чином з Лейпцигом. Ним створено біля 300 духовних кантат і 30 світських.

Друга – органна (веймарський період). Тут Бах створив хоральну прелюдію – вершину
трьохсотлітнього шляху розвитку органної музичної літератури. В жанрах прелюдії, фуги, фантазії,
токати Бах виступив як спадкоємець німецької органної школи. З другого боку, він оновив традиції.
Третя частина – інструментальна (Кетен). В напрямку музики для клавіру він першим створив
концертні твори (на кшталт скрипкових), утвердив самостійне значення клавіра і відкрив в цій
сфері нові шляхи. Бахом створено перші концерти для одного і кількох клавірів, концерти для
скрипки в супроводі оркестру, сонати для скрипки і сонати для віолончелі, твори для флейти, віоли
да гамби, лютні та інших.

Моцарт. Видатний австрійський композитор і музикант-віртуоз. Один з

найпопулярніших класичних композиторів, Моцарт зробив великий вплив на світову музичну
культуру. За свідченням сучасників, Моцарт мав феноменальний музикальний слух, пам'ять і
неперевершену здатність до імпровізації.
На відміну від багатьох композиторів XVIII століття, Моцарт не просто працював в усіх музичних
формах свого часу, але і добився в них великого успіху. Багато з його творів визнані шедеврами
симфонічної, концертної, камерної, оперної і хорової музики. Творчий доробок Моцарта становить
понад 600 творів: 41 симфонію, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів
(зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, «Реквієм» та багато інших
інструментальних та хорових творів. Музика Моцарта, створена під великим впливом Йозефа
Гайдна, стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми. Разом з Гайдном
і Бетховеном належить до найбільш значних представників Віденської класичної школи. Біографія
Моцарта (особливо обставини його ранньої смерті) була предметом спекуляцій і суперечок, лягла
в основу художніх вигадок і розхожих міфів.
Бетховен. Німецький композитор і піаніст, останній представник «віденської класичної школи».
Бетховен — ключова фігура класичної музики в період між класицизмом і романтизмом, один з
найбільш виконуваних композиторів у світі. Він писав у всіх тодішніх жанрах, включаючи оперу,
музику до драматичних спектаклів, хорові твори. Найбільш значними в його спадщині вважають
інструментальні твори: фортепіанні, скрипкові і віолончельні сонати, концерти для фортепіано,
для скрипки, квартети, увертюри, симфонії. Творчість Бетховена справила значний вплив на
симфонізм XIX і XX століть. Бетховен написав шістнадцять струнних квартетів та багато іншої
камерної музики: фортепіанні та струнні тріо, сонати для скрипки та фортепіано і для віолончелі з
фортепіано, а також ансамблі з духовими інструментами. Бетховен почав втрачати слух у 25 років.
Спочатку у нього розвинувся тинітус – запалення середнього вуха, яке призводить до постійного
дзвону у вухах. Композитор повністю оглух, коли йому було трохи більш як 40 років.
Шопен. Видатний польський композитор і піаніст французького походження. Шопен вчився в
традиціях Бетховена, Гайдна, Моцарта і Клементі; методику гри на фортепіано Клементі він
використовував у заняттях зі своїми учнями. На його творчість також вплинув розвиток віртуозної,
але моцартівської фортепіанної техніки Гуммеля. Шопен вважав Й.С. Баха та Моцарта
найважливішими композиторами, які сформували його музичний світогляд.Ранні твори Шопен
писав переважно у «блискучому» стилі, прикладами яких є твори Ігнаца Мошелеса, Фрідріха
Калькбреннера та інших. Вплив польської народної музики та італійської опери стали помітнішими
у зрілий період творчості. Характерна творчості Шопена орнаментика (наприклад, фіоритури), має
вокальну природу. Мелодика творів Ф.Шопена має риси польської народної музики, також це
стосується бурдонів.
Шопен надав салонному жанру ноктюрну, винайденому ірландським композитором Джоном
Філдом, більшої витонченості. Він першим почав писати балади і скерцо як окремі концертні
твори. Він, по суті, створив новий жанр циклу прелюдій (Op. 28, опубліковано 1839 р.) і примножив
поетичний потенціал концертного етюду, який в 1820-х і 1830-х роках з’явився у творчості Ф.Ліста,
Клементі та Мошелеса, створивши дві серії творів у цьому жанрі - Op. 10 опубліковано в 1833 році
та Op. 25 у 1837 році. Шопен також надав танцювальним жанрам більшу експресивність та
більший мелодичний діапазон. Мазурки Шопена, хоч і походять від традиційного польського
танцю (мазурек), відрізнялися від традиційних тим, що вони були написані для концертного залу, а
не для танцювального залу; за словами Дж. Баррі Джонса, «саме Шопен вніс мазурку на
європейську музичну карту». Серія із семи полонезів, опублікованих за його життя (ще дев’ять
видані посмертно), починаючи з ор. 26 (опубл. 1836) стала новим стандартом музики цього
жанру.Його вальси також були написані спеціально для світського сольного концерту, а не для
бального залу, і часто мають швидший темп, ніж їхні еквіваленти на танцмайданчику.
Шопена вважають найбільшим польським композитором, при цьому для багатьох поколінь
польських композиторів його роль виходить за рамки самої музики, і це визнавали не тільки
поляки. Наприклад, Роберт Шуман 1836 року в «Neue Zeitschrift für Musik» писав:
Якщо потужний деспотичний монарх з півночі знав, який небезпечний ворог загрожує йому в
творах Шопена, простих мелодіях з його мазурок, він заборонив би його музику. Твори
Шопена — це гармати, заховані в квітах.
Його твори, особливо полонези та мазурки, вважали синонімом польськості, їх згадували в
найбільш патріотичних промовах. Ігнацій Ян Падеревський на сторіччя з дня народження Шопена
заявив:
Нам забороняли Словацького, Красінського, Міцкевича, але не заборонили Шопена. Однак у
Шопені міститься все, в чому нам відмовлялося: і барвистий одяг, пояси з чистого золота, похмурі
капелюхи, краківські рогаті капелюхи, благородний брязкіт мечів, відблиски кіс наших селян,
стогони поранених грудей, бунт скутого духу, хрести на цвинтарі, придорожні каплички, молитви
засмучених, біль неволі, смуток свободи, прокляття тиранів і радісна пісня перемоги [...].

Гріг. Норвезький композитор періоду романтизму, музичний діяч, піаніст, диригент,

основоположник норвезької професійної композиторської школи. Гріг був композитором
яскравого національного типу. Творчість Едварда Гріга потрібно розглядати в контексті розвитку
мистецтва Норвегії ХІХ століття — після здобуття незалежності від Данії в 1814 році. Засновниками
композиторської школи Норвегії виступили Уле Булль, Хальфдан Х'єрульф та Рикард Нурдрок.
Петерс Крістен Асб'єрнсен та Юрген Му уклали збірку норвезьких народних казок — у їх числі були
сюжети, покладені в основу «Пер Гюнта». Гріг запозичував також старовинні балади, сюжети
«Старшої і Молодшої Едди» (мелодрама «Бергліот» та незавершена опера «Улаф Трюгвасон»).
Композитор звертався до народних жанрів пісні патухів «lokk» (op. 66 у збірці пісень, фортепіанні
п'єси «Хлопчик-пастух» та «Вечір у горах»), любовних пісень («Пісня нареченого», «Юний Уле»).
Використовував характерні особливості танцювальної музики (гостру пунктирну ритміку) у
жанрах гангар — парний спокійний танок (op. 54), спрінгданс (від слова «стрибати») із різким
зміщенням сильної долі на другу або третю долю такту, також халлінг — сольного танця, в якому
чоловіки показували свою спритність (op. 17 та op. 35). Впливу ладової перемінності народної
музики присвятив своє дослідження Даг Шьєльдерут-Еббе «Гармонія Гріга»: «...терцовий тон
народної гамми часто є нестійким, коливається між мінором та мажором. У норвезьких гаммах
вживаються також й інші змінні інтервали - наприклад, великі та малі септими, чисті та збільшені
кварти». Основний метод розвитку музичної теми в обробці народних мелодій у Гріга - це
варіаційність: композитор лишає незмінною народну мелодію і видозмінює її завдяки зміні
регістрів, збагаченню фактури, введення супровіду..
Національний характер творчості Гріга викликав критику консервативно-академічних музикантів.
Представники наступного покоління, зокрема, Клод Дебюсі навпаки висловлювалися про
недостатній індивідуальний внесок Гріга, вважали, що він лише «асимілював» народну музику. П.І.
Чайковський в «Автобіографічному описі подорожі за кордон у 1888 р.» писав про властивість
музики Гріга «завойовувати серця людей», про національну самобутність, щирість та чуйність.
Равель. Французький композитор, яскравий представник світової музичної культури 1-ї
половини XX століття. Равель продовжив і розвинув пошуки Клода Дебюссі в
царині імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії й оркестрування та екзотичної
ритміки.
Хоча багато критиків уважають, що Равель зазнав великого впливу Клода Дебюссі, сам композитор
називав себе послідовником Франсуа Куперена і Вольфганга Амадея Моцарта, чиї композиції є
більш класичними за структурою. Водночас і Дебюссі, і Равеля відносять до
представників імпресіоністичного напрямку. Равель також сприйняв впливи різних музичних течій
від американського джазу до фольклору Європи і Азії. Згідно з каталогом Моріса Морна Равель є
автором 85 творів. Равель продовжив і розвинув пошуки Дебюссі в
царині імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії та оркеструваня й екзотичної
ритміки. Водночас у певних творах проявилися неокласичні тенденції.
Равель дотримувався класичних традицій формотворення, в його мелодіях — переважно
традиційні структури, наприклад, тричастинна. Проте Равель часто маскує грані музичної форми
модуляціями, що приховують початок мотиву.
Музика Равеля є новаторською, хоча він і не слідував сучасним тенденціям до атональності, одним
із піонерів якої був Шенберг. Гармонічній мові Равеля властиве використання натуральних ладів,
зокрема міксолідійського замість звичайного мажору та натурального мінору замість
гармонічного. У результаті, Равель уникає ввідних тонів. Часто зустрічаються також
і дорійський та фригійський лади. Разом із тим, Равель використовує складні гармонії та модуляції.
Його твори рясніють нонакордами та ундецимакордами, терпкість його гармоній часто є
результатом довгих форшлагів (listen to the Valses nobles et sentimentales).
Хоча Равеля нерідко розглядають як імпресіоніста, його доробок виходить за рамці такового
напрямку. Наприклад, фортепіанний концерт соль мажор має джазові елементи в Першій і Третій
частинах [13], «Цигани» для скрипки й фортепіано нагадують віртуозний стиль Паганіні і Ліста, ряд
коротких п'єс написано в манері Гайдна і Форе.
Равель часто черпав натхнення в танцювальних жанрах різних епох. У його творчості представлені
такі танці як менует, вальс, рігодон, форлана, чардаш, болеро, хабанера. В окремих випадках ці
жанри покладені в основу цілої композиції (приміром, «Болеро», Вальс"), в інших — як складник.
Лисенко (1842–1912). Український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного
фольклору, громадський діяч.
До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний
революціонер», котрі зокрема виконував хор Кирила Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас
Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для
голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на
слова Тараса Шевченка.
Походив з козацько-старшинського роду Лисенків.
Миколу Лисенка заслужено вважають засновником української національної музики. Суттєву роль
у цьому відіграла як його композиторська, так і етнографічна діяльність.
Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у
Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «рос. Характеристика
музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом
Вересаем» (1874 рік), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892 рік), «Народні музичні струменти
на Вкраїні» (1894 рік).
У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка.
Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо,
що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного
мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч» (1874),
«Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), дитячих
опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці»,
які стали основою українського національного оперного мистецтва.
Попри політику царського уряду, спрямовану на знищення української мовної самосвідомості, що
простягалася й на музичну сферу (зокрема Емський указ 1876 року забороняв також і друкування
українською мовою текстів до нот), Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію
щодо статусу українського слова в музичній творчості. Доказом принципового ставлення митця до
українських текстів є те, що в своїх численних хорах і солоспівах, написаних на слова різних поетів,
він звертався переважно до українських авторів (Іван Франко, Леся Українка, Олександр
Олесь, Олександр Кониський тощо), а коли брав за основу вірші інших — наприклад, Г. Гейне чи А.
Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених Михайлом Старицьким, Лесею
Українкою, Максимом Славинським, Людмилою Старицькою-Черняхівською й іншими. Показово,
що в багатій вокальній спадщині Миколи Лисенка є лише один романс «рос. Признание» на
російський текст С. Надсона. Однак вже інший солоспів на вірші цього вельми популярного серед
музикантів російського поета — «У сні мені марилось небо» — перекладений.
Хоча Лисенко був світським композитором, він усе ж написав декілька творів на духовну тематику:
«Камо пойду от лиця Твоєго», «Херувимська» та молитву «Боже великий, єдиний» (слова О.
Кониського), а також здійснив обробки трьох побожних пісень — «Пречиста Діво, мати Руського
краю», «Хресним древом», «Діва днесь пресущественного раждаєт».
Отримавши фахову освіту як піаніст, Лисенко став автором ряду фортепіанних творів великих та
малих форм — це «Українські рапсодії» (gis moll, a moll), «Героїчне скерцо» op. 25, «Епічний
фрагмент» op. 20, «Українська сюїта». Фортепіанні мініатюри М. Лисенко об'єднував у невеликі
цикли — «Альбом літа 1900» op. 37, «Альбом особистий» op. 40 тощо.
З епічних творів, за доби самостійності, найбільшу популярність отримав його «Запорозький
марш»: спочатку в обробці  Віктора Гуцала, згодом, на ювілейну 25-ту річницю, був презентований
як зустрічний марш ЗСУ на параді до дня Незалежності.
Дж.Кейдж. (1912 —  1992). Американський композитор. Кейджа вважають
винахідником препарованого фортепіано; для його творчості також характерно використання
елементів випадковості на етапі створення композицій; графічної нотації; нетипових (шумових)
джерел звуку та надання особливого значення тиші; серед його творів є й електронна музика.
Філософські ідеї Кейджа частково натхненні індійською філософією, даосизмом і дзен-буддизмом.
Джон Кейдж був одним з найсміливіших новаторів і експериментаторів у мистецтві XX століття —
він є винахідником препарованого фортепіано, одним з піонерів електронної
музики, перформансу, графічної нотації. Однією з ключових ідей у його творчості, зокрема з 1950-х
років, була відмова від контролю композитора над звуковим матеріалом, і підхід, згідно з яким
композитор у своєму творі «ставить запитання». Протягом 1952—1953 років він створив
проект Williams Mix, приклад електроакустичної музики, який йому допоміг завершити Ерл Браун.
Також у 1952 році Кейдж створив свій найвідоміший твір 4′33″.

Театр - вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної

дії акторів перед глядачами. Основа театру — драматургія. Синтетичність театрального мистецтва
визначає його колективний характер: у виставі об'єднуються творчі зусилля драматурга, режисера,
художника, композитора, хореографа, актора. Характерною особливістю театрального мистецтва є
його неповторність у часі: кожен спектакль існує тільки в момент його відтворення. Якщо
виконавське мистецтво з розвитком техніки аудіозапису одержало можливість фіксації й
подальшого багаторазового відтворення, ідентичного первісному, то адекватний відеозапис
театрального спектаклю в принципі неможливий: дія нерідко розгортається одномоментно в
різних частинах сцени, що надає об'єм дії, що відбувається й формує гаму тонів і півтонів сценічної
атмосфери. При крупних планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються за
кадром; загальні ж плани занадто дрібні й не можуть передати всіх деталей.
Драматург - письменник(-ця), що створює драматичні твори
(драми, трагедії, комедії, трагікомедії, водевілі, містерії, інтермедії, драматичні поеми тощо),
призначені для вистав на театральному кону, або для читання. Автор/ка п'єс.
Режисер –  творчий працівник видовищних видів мистецтва: театру, кінематографа, телебачення,
цирку, естради. Головне завдання режисера - поставити даний йому сценарій, будь то сценарій
кінофільму, естрадно-концертної програми, телевізійних і радіопрограм, циркової вистави чи
опери. Від таланту і досвіду режисера залежить успіх фільму, вистави тощо.
Акторська гра – мистецтво акторської гри, створення художніх образів-персонажів у театрі, кіно,
на естраді, телебаченні, радіо, у масових видовищах тощо. Основу акторського мистецтва
становлять принцип перевтілення актора в образ, його світогляд і творча індивідуальність.
Акторське мистецтво діалектичне за своєю природою і безперервно еволюціонує. Сучасне
акторське мистецтво нерозривно пов’язане з режисерським мистецтвом. Від більшості інших
мистецтв акторське мистецтво суттєво різниться тим, що актор є водночас і творцем художнього
образу, і його матеріалом, оскільки для цього використовуються природні дані актора: зовнішні —
фізичні (постать, рух, жест, міміка, голос) і внутрішні — психічні (емоції, темперамент, уява,
спостережливість). Акторське мистецтво має втілити у виставі, кінофільмі авторський та
режисерський задум, виявити ідейний зміст твору, донести його до глядача (слухача), разом з тим
збагатити п’єсу, лібрето, сценарій власною творчістю, життєвим досвідом актора.
Постижер – спеціаліст із виготовлення перук, штучних вусів, вій і т. ін.
Емпатія – розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.
сценографія, сценічна мова, костюм, реквізит,
кінематограф, монтаж, план, ракурс, танець, балет, па, па-де-де, народний
танець, гопак, гречаники, полька, полонез, лезгінка, фламенкоПсихологія мистецтва,
задатки, обдарованість,
талант, геніальність, спадковість, масова культура, елітарна культура,
фемінізм, фемінність, маскулінність, гендер, Галатея. семантика, знак, символ, алегорія,
архетип, алюзія, антиномія, гохуа, правила «чотирьох
шляхетних квітів»,  ікебана, тандава. Психологія мистецтва, задатки, обдарованість,
талант, геніальність, спадковість, масова культура, елітарна культура,
фемінізм, фемінність, маскулінність, гендер, Галатея. Ікона,
звернена перспектива, оклад ікони, Біблія, Септуагінта, агнець, хрест,
корабель, голуб,  виноград, вино, яблуко,
зірка, ванітас.