Сподвижник Слова: отець Маркіян Шашкевич

Лише 32 роки судилося прожити Маркіянові Шашкевичу, а ім’я його є найвагомішим в

історії українського Відродження. Кволий тілом, але сильний духом,в умовах повної
зневаги влади до українського слова, Шашкевич став одним із авторів першої в
Галичині книги українською мовою «Русалки Дністрової», автором першої «Читанки
для дітей рідною мовою». Поезію Шашкевича перекладено більше 15 мовами, Він
першим серед українців почав писати сонети, про опришківський рух. Він був першим,
і тому йому було так важко…
Мешканці Радехівщини пишаються тим, що недовгий життєвий і творчий шлях був
пов’язаний з нашим краєм.
У с.Холоєві (зараз с.Вузлове) молодий Маркіян у 1837 році познайомився з майбутньою
дружиною на весіллі доньки місцевого пароха Мрозовського − Юлією Крушинською.
Після одруження молоді жили на парафії у с. Деревня, а 18 жовтня 1838 року (до 22
квітня 1841 р.) отця Маркіяна призначають адміністратором церкви Різдва Пресвятої
Богородиці (збудована 1725 року) у селі Нестаничі Радехівського деканату. З дружиною
Маркіян прожив лише 5 років. А потім вона одна доживала до 92 літ. Пережила смерть
двох синів: Святослав помер, не проживши й року, Володимир – у 46 (від
туберкульозу). Бачила величне перепоховання свого чоловіка.
Церква де служив парохом Маркіян Шашкевис і досі діюча, на її дзвіниці знаходиться
дзвін названий "Маркіян" на честь М.Шашкевича, придбаний у 1923 році. За
переказами, біля самої церкви росте старезний 400-літній розлогий каштан, під яким на
лавочці любив відпочивати Маркіян Шашкевич.
У місцевому храмі отець Маркіян виголошував проповіді українською, а не польською,
німецькою чи то латиною, як це велося в інших храмах. До парафії належало тоді до
500 греко-католиків. За плебанію була стара хата зі солом’яною стріхою. Тож отцеві
було вельми сутужно. У Нестаничах у подружжя народився син Володимир.
Поряд із душпастирською діяльністю отець навчав дітей у місцевій парафіяльній школі
у зимовий період, цікавився історією села, записував перекази, легенди, казки, народні
пісні (за дослідженнями краєзнавця І.Діка).
Будучи тяжкохворим і позбавленим найнеобхідніших засобів для життя, о.Маркіян у
Нестаничах продовжував літературну та наукову діяльність: написав філософсько-
богословські поезії у прозі «Псалми Русланові», вірш «Слава Богу», вірш «Безрідний»,
« Опихане, Пане», частину твору «Бандурист», робив переклади текстів з церковно-
слов’янської мови на українську, закінчив переклад Євангелія від Івана. Він писав
народною мовою проповіді, вітання, відозви, звернення, записував пісні, їздив селами і
містами й поширював ідею популяризації мови як фундаменту окремішності нашого
народу. Хоча прожив він тільки 32 роки, його спадщина не така багата, але має
неабияку цінність.
Працюючи творчо в напруженні, стан здоров’я обтяженого буденними справами,
клопотами Шашкевича систематично погіршувався – він тяжко захворів на
туберкульоз. Далі жорстока доля заслонила перед ним світ – він осліп. Будучи
прикутим до ліжка, помер 7 червня 1843 р. Шашкевич помер рано – у 32 роки. Про
причину смерті Маркіяна писав Іван Франко: “Шашкевич, набідувавшися в школах,
швидко вмер бідним сільським попом”. Цього не помітили сучасники, і про його смерть
не було опубліковано жодного некрологу в тогочасних газетах.
З нагоди 100-річчя М. Шашкевича відбулися урочистості й у Львові – у філармонії
відбувся концерт за участю С. Крушельницької.
Упродовж поколінь мешканці села Нестаничі берегли все, що пов'язане з Маркіяном
Шашкевичем. Тут його дух: і в церкві, і в дзвонах пам'яті Шашкевича, і в музеї-садибі.
У Нестаницькій церкві зберігається портрет М. Шашкевича, який намалював
маловідомий нам художник Ярослав Левицький. 9 жовтня 1988 р. у селі Нестаничі було
встановлено пам’ятний камінь, а 28 листопада 1993 р. відкрито пам’ятник Будителю
( скульптори Я.Мотика, В.Шишов, архітекторка – Марія Матвіїв).
8 листопада 2011 р. відбулося урочисте відкриття Музею-садиби імені Маркіяна
Шашкевича.
Дуже влучно про о. Маркіяна з нагоди 100-річчя від дня його смерті висловився
митрополит Андрей Шептицький, зазначивши, що він є «нашою славою», «великим
апостолом», «чоловіком від Бога посланим, велетнем, що сам ішов вперед і провадив
вперед весь нарід і збирати його буде біля неї (могили) велика ідея, що перед роками
була могучим товчком цілого нашого відродження, а десь є для нас і навіки стане
криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного й народного життя і все
відсвіжує зелень надії на будуче…».
Сьогодні нам, українцям XXI століття, треба вчитися у Маркіяна Шашкевича глибокої
духовності, розуміння народної мудрості, національної твердості духу, благородства і
самовідданості, навчитися жити і діяти так, щоб ніхто не забирав у нас рідної мови,
історії, літератури, держави. Щоб ніхто не смів живцем шматувати нашу українську
душу. Звертаймось до Маркіяна Шашкевича, щоб зачерпнути сили для поступу,
твердості в діяннях, щоб воскресити те, що відродило нас як націю, народ, державу.