ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА ОРГАНІЗМ

Фізичні навантаження можуть викликати в організмі

значні зміни, у крайніх випадках навіть несумісні з життям
(тобто призводити до смерті), а можуть дуже слабко
впливати на організм. Це залежить, в першу чергу, від
інтенсивності та тривалості фізичних навантажень: чим
інтенсивніше і триваліше навантаження, тим більше
відповідних змін вона викликає.
Під фізичним навантаженням розуміють обсяг
впливу фізичних вправ на організм людини. Процес
фізичного навантаження складається з чергування
фізичної роботи та відпочинку.
Фізіологічні зміни у серцево-судинній системі при оптимальних
фізичних навантаженнях:

● прискорення частоти серцевих скорочень;

● підвищення систолічного та середнього артеріального тиску;

● збільшення систолічного та хвилинного об'єму

крові;

● збільшення потужності роботи серця за рахунок

більш інтенсивного функціонування структур
міокарда та споживання кисню з
крові, що циркулює судинами;

● діастолічний тиск під час фізичної

навантаження знижується поряд із підвищенням
систолічного, що забезпечує оптимальні
умови для кровопостачання працюючих м'язів
Показники поточного та термінового функціонального стану
серцево-судинної системи
Як найбільш доступні критерії поточного (тобто відставленого, що
реєструється через 12-16 год після тренувального навантаження)
функціонального стану серцево-судинної системи можуть бути
використані:

• показник ЧСС у стані спокою;

• показник АТ у стані спокою;
• показник подвійного твору (ДПТ):
ПДТ = ЧССхАТс/100. ; Принципи оцінки показника “подвійного
твору” (ПДТ) у осіб дорослого віку виглядають наступним чином:
- середні значення – від 76 до 89;
- вище від середнього - 75 і менше;
- нижче середнього – 90 і вище.

• результати аналізу типу реакції серцево-судинної системи на

дозоване фізичне навантаження;

- дані електрокардіографії.
Фізіологічні зміни в системі дихання при виконанні
оптимальних фізичних навантажень:

● прискорення частоти дихання;

● збільшення дихального об'єму;
● збільшення хвилинного об'єму.

Принципи дослідження
функціональних можливостей
системи зовнішнього дихання
У практиці спортивної медицини з метою
оцінки динаміки функціональних
можливостей системи зовнішнього
дихання широко використовуються такі
показники:
• життєва ємність легень;
• максимальна вентиляція легень;
•показники пневмотахометрії (потужність
вдиху та видиху);
•результати функціональних спроб
системи зовнішнього дихання.
Вивчення функціонального стану апарату
зовнішнього дихання

1. ЧД (N-15-18 за хв)

2. ЖЕЛ. ЖЕЛ/ДЖЕЛ х 100% = 85-90%

ДЖЕЛ = Р-100/15 (л) – для чоловіків

ДЖЕЛ = Р-100/20(л) - для жінок

3. Бронхіальна прохідність. ФЖЕЛ (швидкий видих при

закритому носі) N – на 200-300 мл менше, ніж звичайна
ЖЕЛ.
Збільшення різниці говорить про порушення бронхіальної
прохідності.
4. Проба Штанге, Генче
5. Проба Серкіна – реакція дихальної системи на фізичне
навантаження.
Етапи: 1. Затримка дихання у положенні сидячи на вдиху
2. 20 присідань за 30 сек.
3. відпочинок 1 хв. Повторне визначення часу затримки
дихання на вдиху.
Оцінка результату:
Контингент обстежуваних Етапи проби

перший другий третій

Здорові, треновані 45-60 сек понад 50 % понад 100 %
першої першої
частини частини
Здорові, нетреновані 36-45 сек 30-50 % 70- 100 %
першої першої
частини частини
Прихована недостатність 20-35 сек Менше 50 % Менше 70 %
кровообігу першої першої
частини частини
Фізіологічні зміни в системі крові при виконанні оптимальних
фізичних навантажень:

● зменшення кількості плазми;

● зменшення кількості еритроцитів;

● збільшення кількості лейкоцитів

(Міогенний лейкоцитоз);

● зростання кількості тромбоцитів

(Міогенний тромбоцитоз);

● зниження рН крові (ацидоз);

● змінюються рівні глюкози, вільних

жирних кислот та сечовини в крові.

* Зміна реологічних властивостей крові

 Фізіологічні зміни в нервовій системі під час оптимального
фізичного навантаження:
● формування в головному мозку моделі кінцевого
результату діяльності;
● формування в головному мозку програми
майбутньої поведінки;
● генерація в головному мозку нервових імпульсів,
які запускають м'язове скорочення, та
передача їх м'язам;
● управління змінами в системах, які
забезпечують м'язову діяльність, і не
беруть участь у м'язовій роботі;
● сприйняття інформації про те, яким чином
відбувається скорочення м'язів, робота інших
органів, як змінюється оточення;
● аналіз інформації, яка надходить від
структур організму та навколишнього середовища;
● внесення при необхідності корекцій у
програму поведінки, генерація та посилка нових
виконавчих команд м'язів.
Принципи дослідження функціональних можливостей
центральної нервової системи

Етапний неврологічний контроль включає:

• визначення сили, врівноваженості та рухливості основних

нервових процесів.
Вивчення сили основних нервових процесів (воля,
працездатність).
Про силу основних нервових процесів можна судити з
відповідей на питання, що стосуються працездатності,
тривалості підтримки високого її рівня, наполегливості та
завзятості в оволодінні спортивними навичками, реакції на
сильно сильного супротивника, волі до перемоги, вміння
мобілізуватися. Спеціальної уваги та аналізу вимагають
особливості поведінки на змаганнях, стартових реакцій,
ставлення до невдач.
,
 Дослідження врівноваженості та рухливості
основних нервових процесів
Врівноваженість основних нервових процесів
виявляється у стійкості настрою, умінні стримуватися.
Про рухливість нервових процесів прийнято судити за
швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого,
пристосовності до мінливих умов, швидкості засинання і
міцності сну, тому, як швидко відбувається засвоєння нових
технічних прийомів.
Як критерії функціональних можливостей центральної
нервової системи можуть бути використані також:
- Показники критичної частоти світлових миготінь;
- Показники латентного часу рухової реакції.
- показники рівня, опірності стомленню
 дослідження рефлексів;
У практиці спортивної медицини
- на верхніх кінцівках досліджують карпорадіальний
рефлекс, а також рефлекси сухожиль двоголового та
триголового м'язів;

- на нижніх кінцівках - колінний та ахіллов рефлекси.

- крім того, аналізують черевні та підошовні рефлекси.

При дослідженні сухожильних та шкірних рефлексів

враховують їх наявність, ступінь жвавості та
симетричність.
*дослідження черепних нервів;
У практиці спортивної медицини обов'язково досліджують зоровий,
окоруховий, трійчастий, лицьовий і слуховий нерви, які найчастіше
уражаються у атлетів, які перенесли закриті черепно-мозкові травми.
*зоровий: гострота зору, поле зору, пряма та співдружня реакції
зіниць на світло, стан очного дна;
*очірухові (очіруховий, блоковидний, що відводить): рівномірність
зіниць, обсяг рухів очних яблук, піднімання верхньої повіки;
* трійчастий: больова, тактильна, температурна чутливість обличчя,
надбрівний рефлекс, смакова чутливість мови
*слуховий: гострота слуху та симптоми подразнення у вигляді
відчуття шуму, сви-
ста, гудіння, тріска тощо, а також збочення сприйняття звуків
(гострота слуху
визначається окремо для кожного вуха; в нормі шепітна мова
відрізняється на
відстані понад 6 м, а розмовна - на відстані 15-20 м
* лицевий: стан мімічної мускулатури (пацієнта просять вишкірити
зуби, надути щоки, свиснути, заплющити очі, насупити брови) і
симетрія носогубних складок.
• дослідження координації рухів;
• оцінюють результати проби Ромберга, яка ґрунтується на
визначенні здатності людини зберігати рівновагу за відсутності
корекції з боку зорового аналізатора
Використовують ускладнений та складний варіанти даної проби:
1) із опорою на дві ноги, поставлені на одній прямій.
2) із опорою на одну ногу; інша нога зігнута так, що тил її стопи
стосується підколінної ямки опорної кінцівки.
У всіх випадках руки витягнуті вперед, пальці розсунуті (без
напруги), очі закриті. При оцінці проби беруть до уваги:
- ступінь стійкості (коштує нерухомо, похитується);
- тремтіння (тремор) повік та пальців;
- тривалість збереження рівноваги.
Принципи оцінки: тверда стійкість пози більше 15 с за відсутності
тремору пальців і повік оцінюється як добре;
- похитування, невеликий тремор рук і палаців при утриманні пози
протягом 15 с - задовільно;
- поза, що утримується менше 15 с, - незадовільно.
*дослідження основних видів чутливості;
Дослідження глибокої чутливості. З метою оцінки
глибокої чутливості у спортсменів широко використовують
проби з динамометром та кутоміром.

Проба на кінестетичну чутливість проводиться в такий

спосіб.
Спочатку у випробуваного кистьовим динамометром
вимірюється максимальна сила кисті. Потім йому
пропонується під контролем зору 3-4 рази стиснути
динамометр із силою, що відповідає половині
максимального результату.
Після цього він повинен відтворити це зусилля, не
дивлячись на прилад.
Друге завдання зводиться до відтворення зусилля, що
дорівнює 1/2 максимального (за тієї ж послідовності
виконання завдань).
Принципи оцінки. Оцінка результатів проби
здійснюється шляхом зіставлення фактичного (без
контролю зору) та запланованого зусиль, результат
виражається у відсотках. Різниця трохи більше 20%
свідчить про нормальне
стан кінестетичної чутливості.
Проба на пропріоцептивну чутливість проводиться
ідентично з кутоміром.
Обстежуваний під контролем зору 3-4 рази згинає руку
у ліктьовому суглобі на заданий кут, що вимірюється
кутоміром. Потім він відтворює цей кут, але не дивлячись
на прилад.
Принципи оцінки.
Оцінка результатів проби виражається у відсотках по
відношенню до контрольного завдання. Різниця трохи
більше 10% свідчить про нормальний стан
проприоцептивной чутливості.
• дослідження нервово-м'язового апарату;
Принципи дослідження функціональних
можливостей нервово-м'язового апарату
Критеріями функціональних можливостей нервово-
м'язового апарату у спортсменів є:

• тонус напруги та розслаблення м'язів;

• латентний час напруги та розслаблення м'язів;
• максимальна частота м'язових скорочень;
• максимально короткий час м'язового скорочення;
• електрозбудливість м'яза (реобаза та хронаксія).
• Дослідження аналізаторів.
Принципи дослідження функціональних
можливостей вестибулярного аналізатора
Як основні критерії функціональних можливостей
вестибулярного аналізатора у спортсменів найбільш
широко використовуються результати обертальних проб
Воячека, Лозанова, Брянова та ін.

Проба Воячека. Обстежуваного, що сидить у кріслі Барані

(голова притиснута до
грудей, очі закриті), обертають 5 разів за 10 с. Після
закінчення обертання він протягом 5 с продовжує сидіти із
заплющеними очима, а потім швидко піднімає голову і
розплющує очі. До проби і відразу після неї у
обстежуваного вимірюють ЧСС та АТ. При ускладненому
варіанті проби пропонується в такт кожному обертанню
нахиляти тулуб уперед.
Принципи оцінки результатів проби Воячека
(схема К.Л. Хілова у модифікації П.І. Готовцева, 1972)

Ступінь реакції
0 - ЧСС та АТ не змінюються
1 - ЧСС не змінюється, максимальний АТ піднімається
на 8 – 11 мм рт. ст.
II - ЧСС не змінюється, максимальний артеріальний
тиск підвищується на 12-23 мм рт.ст.
або знижується на 9-14 мм рт. ст.
III -Пульс сповільнюється, максимальний артеріальний
тиск підвищується більше, ніж на 24 мм рт. ст. або
знижується більше ніж на 15 мм рт. ст., з'являються
вегетативні реакції

IV - Різкі зміни пульсу, АТ, виражені вегетативні

реакції
Фізіологічні зміни в системі виділення при виконанні
оптимальних фізичних навантажень:

● зменшення кількості сечі;

● зміна складу сечі;

● збільшення кількості фосфатів;

● збільшення сечовини та креатиніну;

● поява в сечі білка та формених

елементів крові (еритроцити, лейкоцити);

● збільшення виведення нирками

недоокислених продуктів
обміну речовин (молочної,
β-оксимасляної та оцтової кислоти).
Фізіологічні зміни у системі травлення
під час виконання
оптимальних фізичних навантажень:

● гальмування соковиділювальної
функції шлунка та кишечника;

● посилення моторної функції

травного тракту.
 Фізіологічні зміни в імунній системі при виконанні
оптимальних фізичних навантажень:

● підвищення
імунобіологічної
реактивність;

● зміцнення
захисних
сил організму