Харук Андріана ЮРД-26с

Есе на тему:
«Світ ловив мене та не піймав» (Г.Сковорода)»

У загадковій фразі, яку приписують українському філософу та поету

Григорію Сковороді, «Світ мене ловив і не спіймав», міститься глибокий і
парадоксальний погляд на людський досвід. У наш час Сковорода, філософ,
теолог і поет XVIII століття, продовжує бути важливою постаттю в історії
українського інтелекту. Його думки про життя, знання та духовність
залишилися незгладженими, і ця фраза слугує дверима до складності людського
існування.
Народжений у 1722 році в Українській Гетьманщині Григорій Сковорода
жив у період політичної нестабільності та культурних змін. Він був ерудитом і
добре володів кількома мовами, включаючи грецьку, латинську, іврит і
старослов’янську. Він також черпав натхнення з різних філософських традицій,
включаючи християнський містицизм, неоплатонізм і східний православ’я.
Стиль поетики та алегорії, який використовує Сковорода в своїх творах,
часто кидає виклик традиційним уявленням і заохочує читачів роздумувати про
більш глибокі істини. Хоча його філософські концепції ґрунтуються на
християнській філософії, вони виходять за межі релігійних рамок і пропонують
універсальний погляд на життя людей.
Парадокс, який спонукає до роздумів і роздумів, лежить в основі
висловлювань Сковороди. Фраза «подвійність» означає одночасно заплутаність
і віддалення від реальності. Щоб зрозуміти його значення, потрібно розглянути
багатогранні аспекти цієї простої, але глибокої заяви.
Участь у відчутних, матеріальних аспектах буття є необхідною для
Сковороди, коли він визнає, що світ «застукав» його. На фізичному,
соціальному та культурному рівні життя впливає це переплетення. Це вказує на
те, що потрапляння в пастку світових потреб, труднощів і радостей є
неминучим. Ця заплутаність не є просто пасивним досвідом; він може також
1
включати боротьбу та труднощі, які є характерними для навігації людської
подорожі.
Тим не менш, твердження про те, що світ «не спіймав» Сковороду,
свідчить про певний ступінь дистанції та трансцендентності. Здатність
подолати ефемерну природу світу — це не відкидання його. Це натякає на
внутрішню свободу, коли зовнішні обставини, незалежно від того, сприятливі
чи несприятливі, не контролюють самопочуття чи бажання людини. Здається,
Сковорода натякає на більш глибоке розуміння життя, виходячи за межі
швидкого та короткочасного.
Очевидне протиріччя, яке існує між тим, щоб бути спійманим світом, і
тим, щоб не бути спійманим ним, демонструє напругу, яка є частиною
загального людського досвіду. Парадоксальна фраза Сковороди спонукає людей
протистояти складному зв’язку між матеріальним і духовним, минущим і
вічним. Перш ніж зрозуміти суть цього парадоксу, ми повинні розглянути кілька
основних тем, які лежать в основі філософії Сковороди.
Заплутаність зі світом може бути пов’язана з часовими аспектами життя,
оскільки елементи, які обмежені часом, непостійні та змінюються з часом. Це
включає гонитву за багатством, очікування суспільства та короткострокову
щастя. Навпаки, орієнтація на вічне, виходячи за межі потоку матеріального
світу, є ознакою відстороненості від світу. Проникливість Сковороди спонукає
до роздумів про те, як знайти баланс між підтримкою зв’язку з вічним і
залученням до світських пошуків. Висловлювання Сковороди відображають
багаторічну дискусію про філософію між матеріалізмом і духовністю. Люди
можуть захоплюватися матеріальним світом, втягуючи їх у коло споживання,
бажань і прихильності.
Декларація Сковороди спонукає до екзистенціальних роздумів про
природу Я та ідентичності. Світ із його безліччю впливів формує особистість
через суспільні норми, культурні очікування та особистий досвід. Поняття «не
бути спійманим» говорить про глибше, більш автентичне «я», яке перевершує

2
зовнішні впливи. Це піднімає питання про суть людської ідентичності та
прагнення до себе відкриття серед складності світу.
Екзистенціальний пошук сенсу та мети корелює з напругою, яка виникає
між тим, хто затриманий, і тим, хто не затриманий. Світ, сповнений
можливостей і труднощів, може захопити людей до поверхневих цілей або
спонукати їх досліджувати глибше. Проникливість Сковороди спонукає до
роздумів про рішення, які люди роблять, прямуючи своїм шляхом, шукаючи
мети, які виходять за межі поверхневих пасток суспільних очікувань.
Філософське розуміння Сковороди все ще актуальне в наш час, коли люди
стикаються зі складнощами швидко змінюваного світу. Основною темою
людських розмов залишається напруга між матеріальними прагненнями та
духовним задоволенням, між світськими турботами та вічними цілями. Щоб
пролити світло на сучасні проблеми та перспективи, можна екстраполювати
кілька аспектів точки зору Сковороди.
Проникливість Сковороди спонукає людей розрізняти справжнє
задоволення від поверхневої привабливості власності в суспільстві,
познaченому споживацтвом і матеріальними надмірностями. Відчуття
захоплення може виникнути в результаті постійної боротьби за матеріальними
цілями, керованої суспільними очікуваннями. Сковорода заохочує переоцінку
пріоритетів, спонукаючи людей шукати глибину та автентичність за межами
ефемерних елементів споживацької культури.
Завдяки швидкому розвитку технологій світ був безпрецедентним чином
поєднаний. Тим не менш, цей зв’язок має проблеми. Одним із таких проблем є
можливість переродження справжнього людського зв’язку. Звернення
Сковороди про те, що він був захоплений світом, викликає занепокоєння щодо
впливу технологічних розбіжностей на реальні стосунки. Це спонукає до
роздумів про якість людських зв’язків в епоху, де панують віртуальні взаємодії
та цифрові відволікання.
Роздуми Сковороди співзвучні з розмовами про спільноту та
індивідуалізм у наш час. Іноді прагнення до особистого успіху може призвести
3
до самотності або відсутності громадських зв’язків. Навпаки, бути надмірно
прив’язаним до суспільних стандартів може зашкодити індивідуальній чесності.
Точка зору Сковороди заохочує глибше розуміння того, як взаємодіють особисті
бажання та суспільні зв’язки, сприяючи балансу, який збагачує як особисте, так
і суспільне благополуччя.
Проблеми, з якими стикається планета, спонукають нас задуматися про
те, як людство поводиться з природним світом. Парадоксальний вислів
Сковороди спонукає до роздумів про те, як діяльність людини впливає на
навколишнє середовище. Він підкреслює важливість відповідального
управління та розуміння зв’язку між життям і матеріальними аспектами світу,
спонукає до переоцінки зв’язку між матеріальними аспектами світу.
Таким чином, парадоксальна фраза «Світ ловив мене і не спіймав»
Григорія Сковороди спонукає людей піти на глибоку подорож до самопізнання
та самоаналізу. Напруження між тим, щоб бути заплутаним у світі, але не
втрачати його, спонукає до ретельної оцінки складностей, притаманних
людському досвіду.
Філософія Сковороди перетинає межі культури та часу, пропонуючи
позачасовий погляд на проблеми пошуку сенсу, ідентичності та мети.
Подвійність, виражена у висловлюванні Сковороди, є маяком, який допомагає
людям орієнтуватися в заплутаному сучасному існуванні. Він спонукає людей
роздумувати про рішення, які формують долі як людей, так і груп.
Джерела
1. Бакуменко, Олександр. Григорій Сковорода: "Думай про вічне..." [Текст] /
Бакуменко, Олександр // Культура і життя. - 2017. - 21 квіт. (№16). - С. 6.
Духовна спадщина Григорія Сковороди не може не викликати у нас,
громадян України почуттів: патріотичних, національної гідності та великої
поваги до українців серед народів світу.
2. Григорій Сковорода. [Електронний ресурс] // Вікіпедія:вільна енциклопедія.
– Електрон. текст. дані. – Режим доступу : uk.wikipedia.orq //wiki . – Дата
звернення: 05.12.2023
4
3. Ушкалов Л. В. Нариси з філософії Григорія Сковороди / Л. В. Ушкалов, О.
В. Марченко. – Харків : Основа, 1993. -152 с.