«Війна ніколи не змінюється».

Уперше ці слова я почув десять років

тому від прадіда, котрий,на жаль,помер два роки том. І він,мабуть,
правий, бо за все своє довге життя він побачив три війни: Громадянську,
Велику Вітчизняну та війну на Донбасі. Мені дуже подобалось слухати
його історії , коли я був дитиною, а тільки зараз я зрозумів увесь жах,
через який йому прийшлось пройти. Але більше всього мені
запам’ятались історії часів Другої світової війни. Як згадаю їх, то серце
відразу завмирає.

Більше всього мені запам’ятались його історії періоду з сорок

четвертого – по сорок п’ятий. У той час він мешкав у місті Тарнополь, де
пройшло майже все його життя. Саме ті роки стали роковими в його
житті,бо його відправили в концтабір Аушвіц за те, що вирішив
допомогти єврейському хлопчику. Йому це вдалося би, але його сусід
написав на нього скаргу до гестапо. І через тиждень його вже відправили
потягом до Південної Польщі. Саме там він провів найстрашніші роки
свого життя,коли він не міг знати, коли саме може померти. З його
розповіді я пам’ятаю те, що окрім нього там було безліч українців та
поляків. Кожен день йому доводилось економити їжу, щоб трохи дати
дітям,що також були в таборі. На його очах померло безліч людей, але це
не завадило йому залишатися людиною. І вже в січні сорок п’ятого року
табір був звільнен радянським військом і, на велику радість, мій прадід
зміг пережити це. І після декількох місяців у фільтраційному таборі,він
все ж таки повернувся до рідного міста.

«Війна ніколи не змінюється». Це, на жаль, правда, але я бажатиму всім

дітям не забувати велику самопожертву, що зробили ветерани війн,
задля того,щоб над нами завжди було мирне небо і діти не знали,як це
буває,коли ти втрачаєш найближчого родича.
РР

Робота

Учня 10-А

СЗШ№6

м.Новомосковська

Татарчука Даниіла Дмитровича