Professional Documents
Culture Documents
Помаранчевий Морозний Музичний Бренд Посібник Презентація - 20240402 - 223747 - 0000
Помаранчевий Морозний Музичний Бренд Посібник Презентація - 20240402 - 223747 - 0000
І Т.Д.
М. Костомаров Г. Барвінок
На той час Борис Дмитрович Грінченко був широко відомий по всій Україні як
громадський діяч, літератор, знавець української мови. Але він мав лише звання народного
учителя, а не був дипломованим ученим. Через це «патентовані філологи» не погоджувалися
передати редагування словника «самоукові». Та це були формальні причини. У першу чергу
на перешкоді стала нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів». Однак багато хто
розумів, що Б. Грінченко «як окремий робітник – однак не має собі тепер рівного».
Слід зазначити, що словникарська праця здавна перебувала у колі
інтересів письменника. Ще тринадцятирічним, будучи учнем третього класу
Харківського реального училища, він почав складати український словник.
Вчителюючи у приватній школі X. Д. Алчевської, разом з дружиною М.
Загірньою збирав народну лексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря»
порушив питання про необхідність прискорення роботи над словником.
Разом з дружиною вони опрацювали в той час 16 тисяч слів і довели
словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел, з яких подружжя,
працюючи в Олексіївці, вибирало слова. Нарешті великий працелюб
отримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався
він у листі до Д. Ткаченка від 34.06.1902 року: «…думав я, що се справді буде
редактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового
словаря з того матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого...». І далі:
«Бачите, в сьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед
справжніми скарбами нашої мови».
Охоче вводив упорядник у словник
матеріали власних кореспондентів. Так, у
листі до І. Франка він просив надіслати йому
«терміни, що в'яжуться з добуванням нафти». У
редагований ним словник він збирав мовне
багатство всієї тогочасної України — як
Східної, так і Західної. Його друзі та однодумці
подивляли, з якою посвятою, наполегливістю
працював Б. Грінченко над словником. У його
київському помешканні, здавалося, не було
незайманого місця, скрізь: на столі, кріслах,
канапі, на підлозі, наче очікуючи, коли їх
позбирає великий сподвижник українського
слова, позліталися диво-птиці — слова
великого європейського народу. В листі до В.
Гнатюка Б. Грінченко напівжартома писав:
«Словарь роблю... і руками, і ногами, і зубами.»
Правопис Грінченка ліг в основу правопису, схваленого правописною комісією на чолі з
професором Іваном Огієнком у 1918 – 1919 рр. Більшість з відстоюваних Б. Грінченком
правописних правил входять і до сучасного діючого правопису. Працював як історик та
теоретик української графіки і орфографії, його правописні праці до сьогодні не
втратили своєї цінності як джерела з історії появи ряду букв українського алфавіту та
історії української орфографії. Під час перебування у Києві Б. Грінченко не тільки
працював над словником, а й займався громадською діяльністю. В 1905-1907 роках його
діяльність здебільшого зосередилася навколо організації української преси і товариства
"Просвіта"
Грінченко тяжко пережив смерть своєї доньки Анастасії та згодом її сина. Він починає
хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом з дружиною на лікування до Італії. Південне
місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. 6 травня 1910 р. не стало
видатного українського письменника, вченого, освітнього і громадського діяча.
Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі.