. Тема: Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 р. – на початку 1950-х рр.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ УРСР господарств; організація політвідділів МТС; застосування примусових методів –
Встановлення кордону з Польщею шантаж, залякування; неврахування місцевої специфіки тощо);
9 вересня 1944 р. – укладення між урядом УРСР і Польським комітетом * заходи в культурно-освітній сфері (ліквідація неписьменності, створення мережі
національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель освітніх закладів різних-рівнів, посилення русифікації, заідеологізованість навчально-
(Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. виховного процесу, введення безкоштовної освіти, безкоштовне медичне
українців передавалася Польщі (таким чином сталінське керівництво намагалося обслуговування);
підтримати прорадянський польський уряд та змінити негативне ставлення польського * направлення зі східних регіонів України на постійну роботу фахівців, партійних
населення до радянської влади, спричинене подіями 1939 р.). функціонерів;
16 серпня 1945 р. – укладення договору про радянсько-польський кордон, який * депортація західноукраїнського населення до віддалених районів СРСР;
встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на * ліквідація Української греко-католицької церкви (8 – 10 березня 1946 р. відбувся
5-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км. Львівський собор, який скасував Берестейську церковну унію 1596 р. і проголосив
1951 р. – завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною; репресії щодо
коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками до Львівської священиків, які не приєдналися до нової церкви; УГКЦ змушена була піти в підпілля). З
області відійшли землі в районі м.Кристинополя, а до Польщі відійшла територія 1944 р. митрополитом УГКЦ після смерті А. Шептицького стає Йосип Сліпий. Він
довкола « Нижні Устрики Дрогобицького району). декілька разів був засуджений радянською владою, а в 1963 р. виїхав до Ватикану.
Операція «Вісла» БОРОТЬБА ОУН-УПА З РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ
28 квітня – 28 серпня 1947 р. – проведення польською владою операції «Вісла», суть Етапи збройної боротьби ОУН-УПА з радянською владою
якої полягала у депортації залишків українського населення Закерзоння на захід і північ І етап (1944 – 1946 рр.) – спроба утримати під своїм контролем великі території і
Польщі з метою його асиміляції та знищення баз діяльності ОУН-УПА. У ході операції ведення боїв великими силами із застосуванням артилерії й мінометів. Об’єднання сил
було переселено близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат. Операція радянських військ держбезпеки, прикордонників. У тяжких боях загинуло до половини
була узгоджена з керівництвом СРСР. особового складу УПА.
Встановлення кордону з Чехословаччиною ІІ етап (1947 – перша половина 50-х років) – зміна тактики: поділ армії на невеликі
26 листопада 1944 р. - схвалення з’їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево мобільні групи, ведення боротьби партизанськими методами. Загибель у с. Білогорща
Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. біля Львова головнокомандувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.). Спад
29 червня 1945 р. – договір між ЧСР (Чехословацька республіка) і СРСР, який організованого опору (хоча окремі загони ще діяли до 1956 р.).
юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачево. Офіційно Закарпаття було включено до СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УРСР
складу УРСР. - Відновлення режиму одноосібної влади Й.Сталіна, культ особи якого досяг апогею.
22 січня 1946 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР - Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики.
Закарпатської області. - Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою
Встановлення кордону з Румунією (пік репресій в Україні припав на 1947 р., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий
10 лютого 1947 р. – підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР соратник Й.Сталіна Л.Каганович).
відходили – Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (закріплювалися кордони, - Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У:
встановлені у 1940 р.). * М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.)
РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ * Л. Каганович (1947 р.).
- Відновлення радянської влади в західних областях України після закінчення війни. * Л. Мельников (1950-1953 рр.)
- Продовження політики радянізації в цьому регіоні: - Розгортання ідеологічної реакції – «ждановщини». Боротьба з генетикою –
* проведення індустріалізації (відбудова, реконструкція та вдосконалення «лисенківщина» (1946-1948 рр.), боротьба з «буржуазним націоналізмом», з
традиційних галузей — нафтогазової та лісозаготівельної; розвиток нових галузей – космополітизмом (справа «лікарів» 1948 – 1953 рр.).
машинобудівної, металообробної, приладобудівної та ін.; великі капіталовкладення та «Ждановщина» – це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі
швидкі темпи розвитку промисловості, повільний розвиток харчової та легкої науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці
промисловості, націоналізація промисловості та транспорту); діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих
* колективізація (конфіскація великих маєтків, передача цих земель безземельним та спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури – письменників,
малоземельним селянам; суцільна колективізація, під час якої було колективізовано 93% композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з
питань ідеології А.Жданова).
«Лисенківщина» – політична кампанія з переслідування групи генетиків і тимчасової
заборони генетики. Назву кампанія отримала від прізвища радянського академіка Т.
Лисенка.
Космополітизм – теорія і практика, в основу яких покладено тезу про пріоритетність
загальнолюдських цінностей над цінностями окремої нації.
«Справа лікарів» – кримінальна справа проти групи високопоставлених радянських
лікарів, звинувачених у змові і вбивстві ряду радянських лідерів. Витоки кампанії
відносяться до 1948 р., коли лікар Лідія Тимащук звернула увагу компетентних органів
на відхилення в лікування Жданова, що призвело до смерті пацієнта. Кампанія
закінчилася одночасно зі смертю Сталіна в 1953 р., після чого з обвинувачених було
знято звинувачення та звільнено від переслідувань.
ВІДБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УРАЇНИ
Березень 1946 р. – затвердження Верховною Радою СРСР п’ятирічного плану відбудови
і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.
Промисловість:
- більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи;
- проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршалла, розрахунок лише на
внутрішні резерви);
План Маршалла – програма економічної допомоги країнам Європи після Другої
світової війни, висунута держсекретарем США Дж.Маршаллом. СРСР відмовився від
цієї допомоги.
відновлення адміністративно-командних методів;
- початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені
шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);
- розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і
культури (інвестиції у легку промисловість складали 12-17% усіх промислових
капіталовкладень);
- посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового
комплексу (ВПК);
- повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу (підприємства
працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо);
- нестача робочої сили, особливо кваліфікованої;
- ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання).
- українська економіка отримала лише 15% всесоюзних капіталовкладень, тоді як на
УРСР припало 42% усіх матеріальних збитків СРСР у війні.
Сільське господарство:
- відновлення колгоспного ладу;
.
- надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних
площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки);
- мізерні капіталовкладення (7% від загального обсягу асигнувань);
- важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне
господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо);
- голод 1946-1947 рр.
ГОЛОД 1946 – 1947 рр.
Причини голоду:
- спустошення країни внаслідок війни;
- розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за всяку ціну;
- посуха 1946 р.;
- відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;
- продаж хліба за кордон;
- репресивні заходи щодо селян;
- відновлення дії «Закону про п’ять колосків»;
- невизнання факту голоду радянським керівництвом.
Наслідки:
- голодом була охоплена більша частина східних і південних областей України;
- великі людські втрати (1 млн. чол.).
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УРСР
- Вихід України на міжнародну арену після завершення війни (1944 р. – створення
Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д: Мануїльським).
- 1945 р. – включення України до складу 47 країн засновниць ООН разом із Білорусією
та СРСР
(участь української делегації в розробці та прийнятті статуту ООН;
1945 р. – Україна стала членом постійної комісії ООН із питань освіти, науки та
культури (ЮНЕСКО);
1946 р. – обрання України до складу Економічної і Соціальної Рад;
1948-1949 рр. – Україна – непостійний член Ради Безпеки ООН).
- 29 липня – 15 жовтня 1946 р. – участь представників України у Паризькій мирній
конференції, яка була скликана для розгляду проектів мирних договорів між
державами, що отримали перемогу в Другій світовій війні, і колишніми союзниками
Німеччини в Європі – Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією і Фінляндією.
- 1948 р. – активна участь України в роботі Дунайської конференції, яка розв’язувала
питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.
Таким чином, формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні
відносини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики Україна не мала
 Тема:. Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964 рр.). “Відлига”
ЗМІНИ В КЕРІВНИЦТВІ СРСР ТА УРСР НА ПОЧАТКУ 50-х рр. ХХ ст.
5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. У результаті формується тимчасове «колективне керівництво»
– розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Й.Сталіна (Г.Маленков – голова Ради
Міністрів СРСР, М.Хрущов – перший секретар ЦК КПРС, Л.Берія – голова Міністерства
внутрішніх справ і держбезпеки). Такий компроміс був нетривким, колишні соратники не
довіряли один одному, боялися та шукали слушної нагоди позбутися конкурентів.
Боротьба за владу, у результаті якої перемогу отримав М.Хрущов
26 червня 1953 р. був заарештований і страчений Л.Берія за звинуваченням у шпигунстві й
підготовці державного перевороту.
Червень 1953 р. – звільнення з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л.Мельникова,
обрання О.Кириченка (вперше українець за походженням обійняв таку високу посаду); арешт і
страта міністра внутрішніх справ УРСР П.Мешика та його заступника.
З 1957 р. по 1963 р. посаду першого секретаря ЦК КП(б)У обіймав М.Підгорний.
1955 р. – звільнення Г.Маленкова з посади голови Ради Міністрів СРСР та обрання М.Булганіна.
М.Хрущов як перший секретар ЦК КПРС отримав усю повноту влади!
ПОЧАТОК ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ
Десталінізація – процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Й.Сталіна.
- Створення комісій з перегляду справ засуджених у 1934-1953 pp.
- Початок реабілітації безвинно засуджених.Реабілітація – виправдання, поновлення доброго
імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.
- Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, скасування надзвичайних
законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».
- Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.
- Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.
- Уповільнення процесу русифікації.
- Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих і
на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М.Хрущова).
- Розширення прав республік (в Україні з союзного до республіканського підпорядкування
переведено декілька тисяч підприємств та організацій).
Процеси лібералізації суспільства 1953-1964 р. отримали назву «відлига».«Відлига» – це назва
періоду перебування М.Хрущова при владі в СРСР (1954-1964), що характеризувався політикою
десталінізації, політичною реабілітацією і непослідовністю реформ.
ВХОДЖЕННЯ КРИМУ ДО СКЛАДУ УРСР, УТВОРЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
19 лютого 1954 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз ‘єднання
України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР»,
«враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між
Кримською областю і Українською PCP».
7 січня 1954 р. була створена Черкаська область УРСР.
РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УРСР У 1951-1955 pp.
Промисловість
- Промисловість України, як і раніше, посідала важливе місце в загальносоюзній економіці.
- Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі.
- Було побудовано Каховську ГЕС, зросли обсяги видобутку вугілля, нафти, газу.
- Перекіс у бік важкої промисловості зберігся незмінним.
Сільське господарство
- Розвитку сільського господарства було приділило значну увагу
- укрупнення колгоспів і перетворення частини їх на радгоспи.
- У вересні 1953 р. на пленумі ЦК КПРС започатковано низку реформ у аграрному секторі:
- збільшення капіталовкладень у сільське господарство;
- забезпечення кадрами МТС;
- списання заборгованості колгоспів;
- збільшення заготівельно-закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;
- заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків, їх тверда сума та
заповідність розмірам господарства);
- лютий-березень 1954 р. – початок освоєння цілинних земель (з України до Казахстану та Сибіру
була направлена значна кількість людських і матеріальних ресурсів).
У результаті сільське господарство стало рентабельним, його валова продукція зросла на 35,3 % у
порівнянні з попередньою п’ятирічкою.
Економіка продовжувала залишатися в межах командно-адміністративної системи!
ХХ З’ЇЗД КПРС(КПРС – Комуністична Партія Радянського Союзу.)
14-25 лютого 1956 p. відбувся XX з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із закритою
доповіддю «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки»:
- критика сталінської політики як хибної та злочинної за організацію масових репресій,
депортацію під час війни, використання незаконних методів слідства…;
- критика особи, а не системи, яка її породила (причинами появи культу Сталіна називали його
риси характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо);
- початком злочинної політики визначався 1934 р., тобто не ставилися під сумнів методи
проведення колективізації, голодомор 1932-1933 рр. і т. ін.;
- небажання правлячої верхівки розділити відповідальність за вчинені злочини;
30 червня 1956 р. – постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків».
ОПІР ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ
Червень 1957 р. – виступ групи колишніх активних учасників сталінської політики (В.Молотов,
Л.Каганович, К.Ворошилов, М.Булганін та ін.) проти підриву «керівної ролі партії», постановка
питання про зміщення М.Хрущова. Але Хрущов уже мав міцну «групу підтримки» зі своїх
ставлеників.
Березень 1958 р. – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК, звільнення М.
Булганіна з посади голови Ради Міністрів СРСР. Цю посаду обійняв М. Хрущов, одночасно
залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, М. Хрущов зосередив у своїх руках
майже всю владу в державі.
Опір десталінізації був подоланий!
ПОГЛИБЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ
1. Прискорення політичної реабілітації (на кінець 50-х років переглянуто 5,5 млн справ, за
якими реабілітовано 3,5 млн чол., серед реабілітованих – Л. Курбас, М. Куліш, В. Чубар, С. Косіор
та ін.);
Не підлягали реабілітації особи, звинувачені в «буржуазному націоналізмі».
2. Курс XXII з’їзду КПРС (жовтень 1961 р.) на поглиблення десталінізації:
- звинувачення у масових репресіях не тільки Сталіна, але й людей із його найближчого оточення
(зокрема В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова та ін.);
- рішення про винесення тіла Сталіна з мавзолею на Красній площі, зруйнування численних
пам’ятників, перейменування всіх міст, колгоспів, вулиць, установ, названих на честь вождя,
вилучення його творів із бібліотек;
- лібералізація партійного життя: курс на переростання диктатури пролетаріату в загальнонародну
державу; регулярне оновлення на чверть складу керівних органів КПРС, перебування на
найвищих посадах не більше трьох строків.Лібералізація – пом’якшення політичного режиму,
вільнодумство.
3. Розширення повноважень республіканських рад (зокрема, Верховна Рада УРСР ухвалила
низку законів про бюджетні права УРСР і місцевих рад, судоустрій, цивільний, кримінальний та
процесуальний кодекси і т. ін.).
4. Уведення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань.
5. Розширення прав профспілок.
ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ М.ХРУЩОВА ТА ЇХ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Промисловість
- Спроба децентралізації управління промисловістю та будівництвом шляхом створення
раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств (в УРСР було створено спочатку 11, а
згодом ще 3 економічні райони на чолі з раднаргоспами). Позитивні риси: розширення
господарчих прав на місцях, наближення управління до виробництва, скорочення управлінського
апарату. Негативні: ускладнення зв’язків між підприємствами окремих раднаргоспів, так зване
«місництво», незацікавленість у комплексному розвитку всієї галузі.Раднаргоспи (Ради
народного господарства) – територіальні органи управління, створені в 1957 р. замість
галузевих міністерств, які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до
розриву зв’язків між окремими галузями.
- Збережено старі важелі адміністративно-командної системи, реформа не була підкріплена
введенням госпрозрахунку та наданням самостійності підприємствам, і це призвело до повернення
старої централізованої схеми управління. У 1960 р. створено Українську раду народного
господарства та зменшено кількість українських раднаргоспів до 7; у 1963 р. організовано Вищу
раду народного господарства СРСР та низку державних комітетів з окремих галузей
промисловості.
- Впровадження здобутків науково-технічної революції (НТР) у виробництво (створення
Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах нової техніки, Всесоюзного товариства
винахідників і раціоналізаторів, в УРСР відкрито 5 тис. організацій цього товариства).
Позитивні риси: впровадження перших кібернетичних машин, запуск першого штучного
супутника Землі в 1957 р., політ Ю. Гагаріна в космос у 1961 р., використання атомної енергії в
мирних цілях, заміна паровозів тепловозами й електровозами, пароплавів – теплоходами,
використання нових машин та технологій тощо. 6 листопада 1960 р. відкриття Київського
метрополітену.
Негативні: повільні темпи НТР, перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку,
відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку.Науково-технічна революція (НТР) –
процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.
- Збільшення обсягів випуску товарів народні вжитку (за роки семирічки (1959-1965 рр.) в
УРСР було споруджено понад 300 нових і реконструйовано 400 підприємств легкої та харчової
промисловості).
Сільське господарство
- Велика увага до розвитку аграрного сектору.
- Новий наступ на особисті присадибні господарства, спричинений впровадженням у життя ідеї
про стирання різниці між містом і селом та будівництвом так званих агроміст: у 1956 р.
встановлено високий податок за утримання худоби в міській місцевості, обмежено власників
худоби у пасовищах і заготівлі кормів; у 1959 р. заборонено утримувати худобу в містах і
робітничих селищах, встановлено ліміт на утримання живності на селі; зменшення продажу
продуктів тваринництва, підвищення цін на них.
- Продовження «цілинної епопеї» (перша надпрограма М.Хрущова), в якій взяло участь 80 тис.
українських юнаків та дівчат.
- «Кукурудзяна кампанія» (друга надпрограма М.Хрущова) – спроба вирішити проблему з
кормами, збільшивши обсяги виробництва; зменшення посівів пшениці та інших цінних культур в
Україні. «Кукурудзяна епопея» набула надмірно великих розмірів. У 1963 р. «цариця полів»
зайняла 40% посівних площ.
- Реорганізація МТС (перетворення МТС на ремонтно-технічні станції з обслуговування
колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними
цінами); перетворення слушної ідеї надання можливості колгоспам вільно розпоряджатися
власною технікою на їх чергове обкрадання.
- Надпрограма у тваринництві (третя надпрограма М.Хрущова) – за 3-4 роки наздогнати США у
виробництві м’яса, молока та масла на душу населення; завищені плани здачі продукції
тваринництва, зменшення поголів’я худоби.
Соціальна сфера
- Збільшення мінімальної зарплатні та пенсій.
- Скорочення робочого тижня.
- Видача паспортів селянам, введення зарплатні колгоспникам.
- Скасування плати за навчання.
- Припинення практики примусових державних позик.
- Широкомасштабне житлове будівництво.
- Грошова реформа 1961 р., наслідком якої стало зростання цін на товари.
УСУНЕННЯ М. ХРУЩОВА ВІД ВЛАДИ
- Початок 60-х рр. XX ст. – зростання невдоволення політикою М. Хрущова серед різних верств
населення у зв’язку з ростом цін, замороженням зарплатні, дефіцитом товарів, наступом на
особисте господарство селян, формуванням нового «культу особи» і т. ін.
- Хвиля робітничих виступів у Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. Найбільші – 1962 р. у
Донецьку, Жданові (нині — Маріуполь) та Новочеркаську (тут 7-тисячну демонстрацію
розстріляли війська), 1963 р. у Кривому Розі.
- Партійне керівництво, невдоволене «волюнтаризмом» М. Хрущова, скороченням партійного
апарату та втратою привілеїв, поглибленням демократичних процесів, склало змову.
Волюнтаризм - соціально-політична діяльність, що характеризується суб’єктивними
бажаннями, рішеннями окремих осіб чи груп осіб.
14 жовтня 1964 р. -пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я».
Сама можливість такого кроку була великою заслугою самого М. Хрущова. Першим секретарем
ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР – О. Косигін.
ЗАРОДЖЕННЯ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ
Дисидентство – це опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння офіційній
ідеології та політиці.Середина 50-х років – зародження дисидентського руху в СРСР, в УРСР.
Причини виникнення дисидентського руху:
- поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі
національно-визвольної боротьби;
- антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині);
- активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини1948 р.);
- монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки;
- постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя;
- політика русифікації.
Форми боротьби дисидентів:
протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («Відкритий лист» до
ООН українських політв’язнів мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні вимоги
українського дисидентства, висловлювався рішучий протест проти дискримінації українства);
поширення нелегальної літератури («самвидав»); створення в Україні дисидентських організацій.
Найвідоміші дисидентські організації України
Назва Дата вин Діяльність У 1962-1965 рр. було проведено судові процеси над активними дисидентами. Репресії були проти
Український 1953 р. Заснований у Львові. Підготував низку документів П.Григоренка, І.СвітличногоЮ, П.Заливахи, В.Мороза.У травні 1961 р. у Львові почався
революційний антирадянського змісту, які були роздруковані і розіслані закритий судовий процес над УРСС. Суд засудив Л. Лукяненка до розстрілу. Вирок замінили
центр (УРЦ) у західному регіоні України. 15 роками позбавлення волі.Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття І.Дзюби
Реалістичний робітничий 1956 р. Заснований на Донбасі. Очолив Є.Доніченко. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.)
гурток демократів Розповсюджували листівки з пропагандою своїх ідей.
Українська робітнича 1958 р. Заснована на Львівщині Л.Лук’яненком та І.Кандибою.
селянська спілка Ставили за мету побудову незалежної радянської
(УРСС) соціалістичної держави.
 Тема: Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х рр. ХХ ст.). “Застій”
Загальна характеристика періоду:
- поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя;
- відмова від критики культу особи; Консерватизм – прихильність традиційним
цінностям, стабільності, несприйняття радикальних реформ та перетворень
- зростання корупції, хабарництва, бюрократизму (засиллю чиновників);
- «застій»; «Застій» – період правління Л.Брежнєва (1964 – 1982 рр.), який
характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства,
консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського
ладу.
- всевладдя «номенклатури»; Номенклатура – панівна партійна еліта в СРСР, що
цілком контролювала всі сфери життя суспільства.
- неосталінізм. Неосталінізм – часткова реанімація сталінської командно-
адміністративної системи.
. У жовтні 1964 р. першим секретарем (з 1966 р. генеральним секретарем) ЦК
КПРС стає Л.Брежнєв.
1963- 1972 рр. першим секретарем ЦК КПУ був П.Шелест
1972 – 1989 рр. першим секретарем ЦК КПУ був В.Щербицький
Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери, які
обстоювали різні моделі розвитку республіки: П. Шелест (1963—1972)–
автономізаційну, В. Щербицький (1972—1989) – централістську, тобто орієнтовану
на центр (Москву).
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним
словом – «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи.
Реформа голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна (косигінська економічна реформа)
Проголошення у вересні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів
полягала у:
- розширенні самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок;
Госпрозрахунок (господарський розрахунок) – система економічних відносин, за якої
підприємства одержують певну самостійність, відшкодовують витрати на виробництво
продукції своїми доходами, розпоряджаються прибутком, матеріально стимулюють якісну
працю робітників; поєднує централізоване керівництво з певною господарською самостійністю
підприємств.
- посиленні прямих договірних зв’язків між підприємствами;
- встановленні економічно обґрунтованих цін;
- матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці;
- оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і
прибуток.
Економісти називали восьму п’ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966-1970 pp. був
найкращим за останні 30 років.
Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас
інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти
ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо).
Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до
створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств
УРСР.
Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява
нового культу – «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення
кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України.
Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих
НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого,
диспропорційного економічного розвитку.
Після незначних позитивних результатів косигінської реформи в соціально-економічному
житті СРСР та УРСР посилилися негативні тенденції:
1. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці.
2. Криза організації праці.
3. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в
межах загальносоюзного господарського комплексу.
4. Деформована структура розміщення прод. сил (переважання промисловості групи А»).
5. Катастрофічна екологічна ситуація.
6. Значна зношеність основних виробничих фондів.
7. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період від 1960 р. до
1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13
місце в СРСР.
8. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.
9. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу
населення.
10. Загострення житлової проблеми.
11. Зниження рівня охорони здоров’я.
12. Несприятлива демографічна ситуація (зниження приросту населення).
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК
Курс на «стабілізацію», а надалі – консервацію існуючого режиму особливо посилився
після серпневого втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р.
Характерними рисами реалізації цього курсу були:
1. Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у
радах, обмеження їхньої реальної влади.
2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини
законодавчих функцій виконавчою владою.
3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне
одержавлення.
4. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї
повноти влади.
1972 р. – запровадження обов’язкової середньої освіти.
КОНСТИТУЦІЯ УРСР 1978 р.
7 жовтня 1977 р. – прийняття нової Конституції СРСР.
20 квітня 1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР.
Основні положення нової Конституції УРСР:
- УРСР – суверенна держава у добровільному союзі радянських республік;
- УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (механізм реалізації цього
права не обговорювався);
- в УРСР побудоване «розвинуте соціалістичне суспільство», в якому створені могутні
продуктивні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу;
- влада в УРСР належить народу, який здійснює її через народних депутатів;
- керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної
системи є КПРС (6 стаття);
- економіка УРСР є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу
СРСР;
- гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод (слова,
зборів, віросповідання…).
Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали
декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.
ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ
Причини активізації дисидентського руху в другій половині 60-х – на поч 70-х рр.:
- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю
протестів;
- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники
Радянського Союзу підписали Гельсінський акт, що передбачав гарантію
громадських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;
- ігнорування конституційних прав людини в СРСР;
- репресії проти інакомислячих;
- видання у Львові В.Чорноволом самвидавничого журналу «Український вісник»
(1970 р.). Самвидав – у СРСР неофіційне копіювання і розповсюдження творів, не
схвалених радянським режимом.
Форми діяльності дисидентів:
- створення підпільних і легальних груп та організацій;
- розповсюдження нелегальних видань («самвидав»);
- порушення національної проблеми на різних наукових конференціях;
- організація Шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі України, Івана Франка тощо;
- створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді;
- організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань;
- надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади в СРСР та
УРСР, до міжнародних організацій.
Форми репресій проти дисидентів:
- залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній»
у пресі);
- застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи);
- арешти та ув’язнення;
- ізоляція у психічних лікарнях.
Видатні представники українського дисидентського руху:
М.Горинь, В.Марченко, В.Стус, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл,
М.Руденко, І.Світличний, С.Хмара, В.Лісовий…
Основні напрямки дисидентського руху в Україні
1. Правозахисне (демократичне) дисидентство, репрезентоване в Росії А.Сахаровим,
О.Солженициним…, а в УРСР — Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто
групою сприяння виконанню Гельсінських угод щодо прав людини, які були підписані
СРСР 1975 р.
- УГГ була утворена в листопаді 1976 р. в Києві.
- Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили О.Бердник, генерал
П.Григоренко, Л.Лук’яненко, І.Кандиба, М.Маринович та інші, всього 37 осіб.
- Підтримувала зв’язок з московськими правозахисниками А.Сахаровим, Ю.Орловим та
ін.
- Завдання: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН,
збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні,
домагатися безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в
республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями.
- До 1980 р. майже три чверті Української Гельсінської групи отримали терміни
ув’язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено було емігрувати.
2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне
визнання свободи совісті. В Україні воно вело боротьбу за відновлення українських
греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності
протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г.Вінс, І.Гель,
В.Романюк, Й.Тереля.
3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм,
імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод
усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До
цього напряму належать І. Дзюба, С.Караванський, В.Мороз, В.Чорновіл та ін.
Ідеологічний спектр дисидентського руху в Україні був надзвичайно широким: від
марксистської платформи (П.Григоренко) до націонал-комуністичної (І. Дзюба), а від
неї – аж до платформи, близької інтегральному націоналізму Д. Донцова та ідеології
ОУН (В. Мороз).
Репресії влади проти українського дисидентського руху
У вересні 1965 р. Україною прокотилася перша хвиля арештів проти дисидентів: у
Києві, Одесі, Феодосії, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку. Жертвами
репресій стали діячі української культури, студенти, робітники. Серед них І.
Світличний, М. Горинь, М. Озерний, Я. Гаврич, Б. Горинь, М. Осадчий, О. Мартиненко
та ін.
Численні арешти викликали протести. 4 вересня 1965 р. було влаштовано
маніфестацію проти репресій у Київському кінотеатрі «Україна». У цій акції брали
участь І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл та ін.
У грудні 1965 p. І. Дзюба надіслав лист на ім’я першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста
та Голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького з протестом проти арештів, до якого
додав роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Проте це не зупинило репресій.
У 1966 р. над 20 заарештованими відбулися політичні процеси. Такі дії офіційних
властей зумовили публікацію за кордоном 1967 р. документальної збірки
В.Чорновола «Лихо з розуму». В.Чорновола було засуджено на три роки.
Навесні 1968 р. 139 українських діячів науки, літератури та мистецтва звернулися з
листом до Л.Брежнєва, О. Косигіна, М.Підгорного, у якому висловлювали рішучий
протест проти арештів в Україні та утисків української культури.
У 1970 р. починається нова хвиля репресій (червень 1970 р. – другий арешт В.Мороза
та 30 його однодумців), яка набирає особливої сили на початку 1972 р. У цей час
заарештовані Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Чорновіл, І.Дзюба, В.Стус (помер у в’язниці
1985 р.), І.Калинець та ін. Свою роль у цих драматичних подіях відіграло засідання провести всесоюзну кампанію щодо ліквідації дисидентського руху і самвидаву. Ця
Політбюро ЦК КПРС, що відбулося 30 грудня 1971 p., на якому було вирішено акція дістала оперативне число «24».+
 Тема: Україна і процес перебудови (1985-1991 рр.)
Листопад 1982 р. – смерть Л.Брежнєва. Генеральним секретарем ЦК КПРС стає
Ю.Андропов. Починається боротьба за укріплення дисципліни, боротьба з корупцією.
Лютий 1984 р. – смерть Ю.Андропова. Генеральним секретарем ЦК КПРС стає
К.Черненко.
Березень 1985 р. – смерть К.Черненка. Генеральним секретарем ЦК КПРС було
обрано М.Горбачова.
Квітень 1985 р. – початок курсу на перебудову радянського суспільства.
Перебудова в СРСР – це курс, проголошений М.Горбачовим після приходу в 1985 р. до
влади в СРСР, що передбачав реформування економіки (від командно-адміністративної
до ринкової), демократизацію суспільства і гласність в управлінні державою,
відкритість зовнішньої політики, зближення з Заходом, відмову від силових методів
розв’язання міжнародних проблем.
Травень 1985 р. – постанова ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом».
Чинники, що зумовили процес перебудови:
У міжнародній сфері:
- реальна загроза відставання від країн Заходу;
- загострення міжблокового протистояння, гонка озброєнь, що підривали економіку та
посилювали соціальне напруження в державі;
- участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції
Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.
У політичній сфері:
- підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах,
обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчудження народу від владних
структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету
державних інтересів щодо особистісних;
- ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації
влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад;
- узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;
- максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських організацій, що
блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства;
- обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам
об’єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало
формування політичної свідомості;
- зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади,
подвійну мораль.
У соціально-економічній сфері:
- затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що
призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та
загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів
зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; падіння рівня
охорони здоров’я тощо);
- розростання бюрократичного апарату;
- деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне
управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами;
- зрівнялівка в оплаті праці;
- поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові
витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо;
- фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало
технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення
якості та конкурентоспроможності продукції на світових ринках;
- загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного
навантаження на природу;
- спрощений підхід до вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні
протиріччя;
- ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції
(зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої
сили.
У духовній сфері:
- встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний
розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури;
- блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини;
- посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР,
пригнічувало національні культури та національну свідомість.
Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники:
- міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним
контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під сумнів засади комуністичного
будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства;
- прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з
М.Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»;
- накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна
тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного
реформування;
- дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав
прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в
перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором
радикальних суспільних змін;
- наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини
суспільства до реформ.
ХІД ПОДІЙ ПЕРЕБУДОВИ
1985 – 1988 рр.
Період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ,
визрівання політичного курсу перебудови:
- прийняття програми прискорення соціально-економічного розвитку країни (квітень
1985 р.); Політичне прискорення – це політика, яка передбачала розробку
довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни,
широке впровадження досягнень НТР, реорганізацію управлінської структури, спроби
вирішити традиційні соціальні проблеми: житлову, продовольчу тощо.
- реформа М. Рижкова та Л.Абалкіна (червень 1987 р.) – запровадження принципу
трьох «С» – самоокупність, самостійність, самофінансування (запровадження
елементів ринкової економіки);
- перебування перебудовчих процесів в Україні під контролем радянської
номенклатури.
У вересні 1989 р. главою ЦК КПУ В. Івашко.
- початок політичних реформ (лібералізація, відміна цензура, реабілітація політв’язнів
тощо).
Проте реформи проводилися непослідовно. У результаті замість очікуваного результату
розпочалося падіння економіки, інфляція і т.п.
1988 – 1991 рр.
Період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової
економіки:
- ХІХ партійна конференція (червень 1988 р.) – ухвалено рішення про кардинальне
реформування політичної системи, взято курс на гласність. Гласність – політика
максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій,
дієва і активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні
найважливіших проблем країни.
- проведення перших демократичних виборів до Верховної Ради (1990 р.);
- погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, черги, перехід
підприємств України на бартер – натуральний обмін, низька продуктивність праці,
падіння національного прибутку у 1991 р. на 13% тощо);
- прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової
економіки (червень 1990 р.); Ринкові відносини - економічні відносини, що
складаються в умовах багатоукладної ринкової економіки, вільної конкуренції і
рівноправності суб’єктів господарювання.
Безсистемна перебудова призвела до розвалу народного господарства.
АВАРІЯ НА ЧАЕС
26 квітня 1986 р. – аварія на ЧАЕС.
Загинуло 7 тис. ліквідаторів, 60 тис. стали інвалідами, 100 тис. померли.
Листопад 1988 р. – масовий протест у Києві присвячений екологічним проблемам
30-ти кілометрова зона – непридатна для прожиття територія.
Серпень 1990 р. – постанова Верховної Ради УРСР «Про невідкладні заходи із захисту
України від наслідків Чорнобильської т». Україну було оголошено зоною екологічного
лиха. Побудований саркофаг – об’єкт «Укриття», демонтаж четвертого блоку.
У 2000 р. ЧАЕС була закрита і перестала працювати.
РОЗГОРТАННЯ НАЦОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ
- зростання суспільно-політичної активності населення 1988 р. (мітинги, пікети);
- 1988 р. відновлення роботи Української Гельсінської Спілки (УГС на основі
Української Гельсінської Групи);
- виникнення нових громадських організацій (Товариство української мови ім..
Т.Г.Шевченка, історико-просвітницьке товариство «Меморіал», студентське об’єднання
«Громада», клуб «Спадщина»…)
- надання автономії Криму в результаті референдуму 1991 р.;
- відродження Української греко-католицької церкви (1990 р.), Української
автокефальної православної церкви (1990 р.);
- страйк шахтарів у липні 1989 р., робітничий страйк у Донбасі у листопаді 1989 р.;
- у вересні 1989 р. створений Народний Рух України (НРУ), який очолив І.Драч.
Основні засади НРУ: демократизація суспільства, досягнення суверенітету України,
економічна самостійність…
- у жовтні 1989 р. – Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській
РСР»;
Формування багатопартійної системи
1990 р. – початок формування багатопартійної системи (плюралізм – множина)
після вилучення статті про керівну роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР.
Політичний плюралізм – свобода діяльності політичних партій, багатопартійність.
Квітень 1990 р. – створення першої політичної партії – Української республіканської
партії (УРП) на базі УГС. Лідер – Л.Лук’яненко.
1990 – 1991 рр. – виникнення понад 20 опозиційних партій (Демократична партія
України(ДемПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП), Соціал-
демократична партія України (СДПУ))
1990 р. – криза КПУ (масовий вихід з її лав, оформлення в середині партії
Демократичної платформи, яка ставила за мету демократизацію партії).
У 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР на альтернативній основі. У
результаті Демократичний блок отримав 111 мандатів із 442.
16 липня 1990 р. – прийняття Декларації про державний суверенітет України
Суверенітет – верховенство та незалежність влади у внутрішніх та зовнішніх
питаннях. Декларація – проголошення.
5 липня 1991 р. прийняття Закону про заснування в Україні посади Президента.
Спроби збереження федерації радянських республік
1 жовтня 1990 р. – страйк у декількох регіонах України, 2 жовтня 1990 р. – початок
голодування студентів, 11 жовтня 1990 р. – початок масового студентського страйку
17 жовтня 1990 р. – постанова Верховної Ради УРСР про проведення референдуму
щодо довіри парламенту.
Референдум 17 березня 1991 р. щодо збереження СРСР. Більшість висловила згоду
збереження СРСР на засадах Декларації про державний суверенітет України.
Референдум – прийняття того чи іншого політичного рішення безпосередньо народом.
19 серпня 1991 р. відбувся серпневий заколот (путч) щодо відновлення старих
порядків у СРСР. Путч очолили віце-президент СРСР Г.Янаєв, прем’єр-міністр СРСР
В.Павлов, міністр внутрішніх справ СРСР Б.Пуго, міністр оборони Д.Язов. Влада
перейшла до Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС). Був оголошений
надзвичайний стан в окремих регіонах СРСР.
22 серпня 1991 р. – поразка путчу.
24 серпня 1991 р. – проголошення незалежності України.
 Тема:. Культура України після Другої світової війни
Загальна характеристика української культури після Другої світової війни
Важливою складовою повоєнної відбудови України було поновлення культурного життя. Відновили свою роботу навчальні заклади, розширилася їхня мережа. Але
розвиткові культури заважали атмосфера ідеологічної непримиренності, переслідування творчих пошуків, постійні утиски інакомислячих. Жахливого удару національній культурі
заподіяли в цей період великоруський шовінізм і «ждановщина». У серпні 1946 р. Пленум ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про небезпеку українського націоналізму».
Перетрушуються редколегії провідних журналів, з’являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка О. Довженка.
Ідеологічні відхилення влада шукала і знаходила всюди. Було розгромлено «буржуазні лженауки» генетику та кібернетику («лисенківщина»); репресіям було піддано діячів
єврейської культури, звинувачених у «космополітизмі».
«Відлига» 50-х років позитивно вплинула на культурне життя республіки. З 1955 р. починають лунати голоси протесту проти національно-культурної дискримінації, зароджується
дисидентський рух.
У 60-х рр. зароджується у літературно-мистецькому житті явище «шістдесятників» як наслідок хрущовської «відлиги» та лібералізації.
Шістдесятники – нове покоління митців, які відійшли від шаблонної тематики попередніх часів, не закликали до боротьби за мир, не писали про передовиків колгоспників і
робітників заводів, а виходили з того, що “…поезія має бути поезією, а не агітацією у віршованій формі”.
Кризові явища у соціально-економічній сфері 70-80-х рр. боляче вдарили по всьому духовному життю українського суспільства. Стан народної освіти не міг уникнути
кризи, зважаючи на постійне скорочення витрат на її потреби. Посилювався русифікаторський тиск. Парадоксальна ситуація склалася в кінематографії: з 20 фільмів кіностудії
ім. О. Довженка українською мовою знімалося 2-3, переслідування й репресії не обминули талановитих режисерів — С. Параджанова, Ю. Ілленка, І. Миколайчука.
Командно-адміністративна система виявилася неспроможною забезпечити культурний, технологічний розвиток народу, який вона заганяла разом із собою в глухий кут.
Радикальне реформування культури почалося на межі 80-90-х рр.: у 1989 р. було прийнято закон про державну мову, в 1991 р — закон про освіту, метою якої визначено
всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. Активно розвиваються суспільні науки, оновлення широко охопило й літературу, відбувається
активізація театрального життя. Проте поряд із здобутками залишається багато нерозв’язаних проблем, зокрема, залишковий принцип фінансування культури.
1957 p., 2 листопада — Постанова ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти» — посилення русифікації.
Освіта У 60-ті pp. українські школи в містах республіки становили близько 20%
1959 p., квітень — Закон про освіту (принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання)
1972 р. – перехід до загальнообов’язкової середньої освіти.
1978 р. — Постанова ЦК КПРС «Про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури» («Брежнєвський циркуляр»)
1983 р.— Постанова ЦК КПРС «Про посилення вивчення російської мови в школах» («Андроповський указ»)
Закриття мало комплектних початкових і восьмирічних шкіл.
1984р.- Запровадження навчання дітей з 6-ти років (за бажанням батьків). Затвердження єдиного типу середньої школи-одинадцятирічки.
1989 р. — «Заков про мови Українській PCP»
1991 p. — «Закон про освіту»
1946-1947 рр. — розгром генетики і кібернетики («лисенківщина»)
Наука 50-60рр.Дослідження за визначальних напрямів науково-технічного прогресу: фізика твердого тіла, матеріалознавство, біофізика, біохімія, астрофізика,
електрозварювання, кібернетика тощо. Досягнення:
 цифрова машина «Київ», керуюча машина широкого профілю «Дніпро», машини «Промінь», «Мир»;
 найбільший у світі на той час прискорювач електронів
 перші штучні алмази;
 нові методи квантової теорії поля та статистичної фізики;
 обґрунтування теорії надтекучості та надпровідності;
 машини для хімічного захисту рослин;
 селекція нових сортів озимої пшениці, ячменю, картоплі, овочів та фруктів;
 виведення нових сортів винограду, смородини, персиків.
Розвиток суспільних наук:
 видання журналів «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Український історичний журнал»;
 У 60-70-ті рр. найвизначніші науково-дослідні інститути: Харківський фізико-технічний інститут, Інститут теоретичної фізики (М. Боголюбов), Інститут кібернетики (В.
Глушков), Інститут електрозварювання (В. Патон)
На цей час продовжується розвиток фундаментальних досліджень і прикладної науки, але низький рівень фінансування стає причиною виїзду багатьох учених за
кордон
70-80рр.Штучна ізоляція вчених від світового наукового співтовариства. Практика переманювання відомих українських вчених на роботу до Росії.
Гостра нестача коштів на розвиток фундаментальних наук. Централізація управління наукою створенням Державного комітету з науки і техніки.
Виникнення регіональних центрів управління наукою. Досягнення науки:
 зварювання алюмінію, нержавіючої сталі і титану в умовах космічного вакууму;
 селекція нових сортів пшениці, цукрових буряків;
 видання 26-томної «Історії міст і сіл України», «Історії української літератури», «Історії української мови», «Археології Української РСР», «Радянської енциклопедії
історії України», «Історії українського мистецтва»;
 завершення багатотомної «Історії Української РСР».
Втручання партійних органів у наукову діяльність, особливо в галузі суспільних наук.
«Боротьба з буржуазним націоналізмом та антирадянською ідеологією», яку очолив секретар ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчук. Вилучення з бібліотек
«небажаних творів» чи наукових праць— видання першої універсальної «Української Радянської Енциклопедії». Практика переїзду талановитих українських вчених
на роботу до Москви, у Новосибірський науковий центр
Початок 50-х рр. — творчість П. Тичини, В. Сосюри, О. Гончара, П. Воронька.
Література Друга половина 50-х рр.(«шістдесятники») — Б. Олійник, Д. Павличко, В. Симоненко, Л. Костенко . Заснування київського клубу творчої молоді «Сучасник»,
аналогічних клубів у Львові, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську.
Незважаючи на хрущовську «відлигу», не були надруковані твори В. Сосюри «Третя рота», «Мазепа»; заборонено книжку Д. Павличка «Правда кличе» Публікації
творів 0. Довженка «Зачарована Десна», Б. Антоненка-Давидовича «За ширмою», Г. Тютюнника «Вир», Л. Первомайського «Дикий мед» розширювали межі методу
соціалістичного реалізму
Перша половина 60-х рр. («шістдесятники») — І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Стус, В. Шевчук
1963 р. — початок переслідувань В. Стуса, Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча, літературознавців І. Дзюби, І. Світличного
1968 р. — цькування О. Гончара за роман «Собор» Практика звинувачування у «націоналізмі», «антирадянщині», позбавлення можливості друкуватись,
виключення зі складу Спілки письменників України, засудження до позбавлення волі українських поетів та письменників
1985 р. — початок перебудови: центральне місце в літературі на кілька років посідає публіцистика; друкуються до цього заборонені твори «розстріляного
українського відродження»
40-ві – перша половина 50-х рр. – композитори - К. Данькевич, Д. Клебанов, М. Штогаренко; художники: Т. Яблонська, М. Дерегус, О. Шовкуненко
Мистецтво Поява справжніх творів монументального мистецтва — пам'ятник Л. Українці, музей В. Леніна, обеліск місту-герою Києву, пам'ятний знак на честь заснування
Києва, пам'ятник Т. Шевченку в Москві.
50-ті рр. — діє близько 70 професійних театрів, 3 кіностудії художніх фільмів (Київська, Одеська, Ялтинська)
60-70-ті рр. — в музичному мистецтві працюють О.Білаш, Б. Лятошинського («Третя симфонія»), Г. Майбороди (опера «Мілана»), Ю. Мейтуса (опера «Украдене
щастя»), І. Шамо, С. Сабодаш;
Державний заслужений академічний народний хор ім. Г. Вірьовки, капела «Думка», етнографічний ансамблі «Гомін» (заборонений в 1971 р.)
Розквіт таланту оперних співаків: Є. Мірошниченко, Г. Ціполи, М. Стеф'юк, Д. Гнатюка, А. Солов'яненка, А. Мокренка. Русифікація театрального мистецтва.
70-ті рр. — поширення поетичного кіно: сценарії І. Драча, Ю. Ілленка «Криниця для спраглих», «Вечір напередодні Івана Купала» , «Кам'яний хрест» (реж. Л. Осика),
«Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон XX» (реж. І. Миколайчук), «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов)..
Переслідування кінорежисерів Ю. Ілленка, С. Параджанова, І. Миколайчука та ін.
1989 р. — Перший республіканський фестиваль української пісні «Червова рута»(відтак стає щорічним)
1990 р. — фільм Ю. Ілленка та С. Параджанова «Лебедине озеро. Зона» (нагорода в Каннах)
Середина 90-х рр; — виникають нові театри-студії. Видатні актори: А. Роговцева, Б. Ступка, О.Сумська, Б. Бенюк.
В образотворчому мистецтві розвиваються різноманітні напрямки; художники: А.Горська, Г. Якутович, О. Базилевич, О. Донченко та ін.
 Тема. Україна в умовах незалежності
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР на позачерговій сесії прийняла Акт проголошення
незалежності України.
30 серпня 1991 р. по звинуваченню в організації державного перевороту («путча») була
заборонена Комуністична партія України (КПУ). На її основі виникла Соціалістична партія
України (СПУ), яку очолив О. Мороз. КПУ була поновлена у 1993 р. Очолив КПУ П.Симоненко.
1 грудня 1991 р.на підтримку Акта проголошення незалежності України був проведений
референдум.
90,31% проголосувало за незалежність України.
1 грудня 1991 р. були проведені вибори Президента України. Переміг Л.Кравчук (61,59%).
Головним конкурентом Л.Кравчука на виборах був В.Чорновіл.
РОЗПАД СРСР
7 грудня 1991 р. відбулася зустріч лідерів Білорусії (С.Шушкевич), Росії (Б.Єльцин), України
(Л.Кравчук) на урядовій дачі в Біловезькій Пущі (Білорусія).
8 грудня 1991 р. – офіційна констатація розпаду СРСР, підписання угоди про утворення
Співдружності Незалежних Держав (СНД).
20 грудня 1991 р. – заява Верховної Ради України з уточненням, що СНД є об’єднанням
незалежних держав.
21 грудня 1991 р. – підписання в Алма-Аті Декларації про утворення СНД керівниками
незалежних Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії,
Туркменії, Узбекистану, Таджикистану.
Основні засади СНД:
- збереження територіальної цілісності держав;
- співпраця з питань формування єдиного економічного простору, митної політики, екологічної
безпеки, боротьби з організованою злочинністю тощо;
- право кожної держави на власні збройні сили на базі збройних сил колишнього СРСР.
ПЕРШІ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Глава держави – Президент.
Голова виконавчої влади – Кабінет міністрів України.
Єдиний орган законодавчої влади – Верховна Рада України.
Голова судової влади – Верховний Суд.
8 жовтня 1991 р. – закон «Про громадянство України».
4 листопада 1991 р. – закон «Про державний кордон України».
6 грудня 1991 р. – закон «Про збройні сили України».
Початок січня 1992 р. – введення в обіг власної грошової одиниці – купонів багаторазового
використання. З 1 вересня 1996 р. – введення в обіг української національної валюти –
гривні.
Січень-лютий 1992 р. – затвердження державної символіки України: Державний герб (малий) –
тризуб, Державний прапор – синьо-жовтий, Державний гімн – музика В.Вербицького, слова
П.Чубинського (слова були затверджені 6 березня 2003 р.)
Також були створені Національний банк України, СБУ, Українська фондова біржа, посольства,
консульства…
Проблеми початкового етапу державотворення
- непідготовленість українського суспільства;
- відсутність чіткої концепції державотворення;
- незавершеність розподілу функцій між різними гілками влади;
- виникнення великої кількості партій без чітких політичних засад та великої підтримки
населення;
- тісний зв’язок економіки України з народногосподарським комплексом колишнього СРСР.
ПОЛІТИКА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Л. КРАВЧУКА (1991 – 1994 рр.)
- втілення ідеї незалежності;
- не допустив, завдяки поміркованій політиці, виплеску соціальної напруги;
- не зміг реалізувати обіцяну під час виборчих перегонів програму глибоких соціально-
економічних перетворень;
Економічний розвиток України в перші роки незалежності (правління Л.Кравчука)
- вплив негативних чинників як спадок СРСР (підпорядкування більшості підприємств центру,
монополізм, відсутність різних форм власності, неконкурентоспроможність на світових ринках,
екстенсивний розвиток, диспропорційність (переважання промисловості групи «А»), застарілість
матеріально-технічної бази, міцний зв’язок з економікою країн колишнього СРСР, залежність від
енергоносіїв (гас, нафта), високий рівень мілітаризації економіки);
- економічна криза (тіньова економіка, гіперінфляція, зростання безробіття, дефіцит державного
бюджету, катастрофічне падіння виробництва, борги по зарплаті);
- прийняття низки законів: «Про власність», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про
приватизацію майна державних підприємств»…;
Необхідні поняття сучасної економіки:
Тіньова економіка – господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та
контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці (несплата податків,
приховування доходів, доходи від заборонених видів діяльності тощо).
Інфляція – зростання цін внаслідок додаткового випуск грошових знаків.
Гіперінфляція – швидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу, що веде до різкого
знецінення грошової одиниці, порушення платіжного обігу і нормальних господарських зв’язків.
Грошова емісія – додатковий випуск в обіг грошових знаків.
Девальвація – пониження курсу національної чи міжнародної (регіональної) грошової одиниці
щодо валют інших країн або дорогоцінних металів.
Дефолт – нездатність країни сплачувати за своїми борговими зобов’язаннями.
Дефіцит – перевищення попиту над пропозицією (відсутність певних товарів на ринку).
Особливо дефіцит на всі групи товарів був за часів «Застою» та «Перебудови».
Дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над доходами.
Причини невдач економічної політики в перехідний період:
- відсутність чіткої економічної програми;
- нерішучість, повільність, непослідовність у проведенні нагальних економічних реформ;
- політична нестабільність, часта зміна урядів;
- відсутність законодавчої бази для розвитку ринкової економіки…
БЕЗ’ЯДЕРНИЙ СТАТУС УКРАЇНИ
Причини:
- аварія на ЧАЕС;
- складнощі утримання ядерної зброї;
- жорстка позиція США та Росії;
14 січня 1994 р. відбулося підписання Тристоронньої угоди Росії, України, США:
- Росія та США гарантують Україні безпеку;
- Україна підтверджує, що приєднається до Договору про непоширення ядерної зброї.
Результати:
- Росія стала єдиною пострадянською ядерною державою;
- Україна втратила ядерний потенціал, але так і не отримала компенсацій за роззброєння.
ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ ПРЕЗИДЕНТА Й ПЕРШІ ВИБОРИ ДЕПУТАТІВ ВЕРХОВНОЇ
РАДИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1994 р.)
Причини дострокових виборів:
- загострення протистояння між Верховною Радою та Президентом;
- наростання економічної кризи; Мажоритарно-пропорційна виборча система – це виборча система, за якою половина
- невдоволення населення погіршенням умов життя (у 1993 р. почали страйк шахтарі); депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина – за списками
Особливості виборів до Верховної Ради України: кандидатів у депутати від політичних партій на основі пропорційного представництва.
- були позачерговими; - необхідний 4% бар’єр подолали такі партії: КПУ (24,65%), Народний Рух (9,4%), виборчий блок
- відбулися в березні 1994 р.; СПУ та СелПУ (8,6%), Партія зелених (5,4%), НДП (5%), Всеукраїнське об’єднання «Громада»
- проводилися за мажоритарною системою. (4,7%), ПСПУ (4%), СДПУ (4%);
Мажоритарна виборча система – виборча система, за якою враховуються голоси виборців, - домінування в парламенті лівих партій (комуністичних та соціалістичних);
подані за кандидата, який одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах. - жодна політична сила не отримала необхідної кількості голосів для створення парламентської
Результати виборів до Верховної Ради: КПУ – 25%, Рух – 5,9%, Селянська партія – 5, 34%, СПУ – більшості, що гальмувало прийняття найважливіших рішень і законів.
4,15%, безпартійні – 55, 6%. ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ 1999 р.
Пропрезидентські сили зазнали поразки. Прорахунки влади зробили привабливими гасла - відбулися в листопаді 1999 р.;
комуністів та соціалістів. - зареєстровано 13 кандидатів;
Особливості виборів Президента: - відбулося 2 тури, до 2-го туру вийшли Л.Кучма та П.Симоненко (лідер КПУ);
- відбулися в червні-липні 1994 р.; - остаточну перемогу одержав Л.Кучма (56,25%).
- зареєстровано 7 кандидатів; Л. Кучма був переобраний на посаду Президента України на другий строк.
- відбувалися в 2 тури. ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ 2000 – 2002 рр.
Результати виборів Президента: переміг Л.Кучма (52%) 21 січня – 1 лютого 2000 р. – загострення суперечностей у Верховній Раді, у результаті було
19 липня 1994 р. Л.Кучма склав присягу на вірність українському народові й офіційно став створено парламентську більшість, переобрання Голови Верховної Ради (Головою став І.Плющ).
Президентом України. 16 квітня 2000 р. – Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних
ПОЛІТИКА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Л. КУЧМИ (1994 – 1999 рр.) депутатів і скасування їх недоторканості; створення двопалатного парламенту; права Президента
- призупинення падіння обсягів виробництва; розпускати парламент у разі не створення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету
- гальмування економічної кризи в країні; країни. Більшість українців підтримали винесені на референдум питання, але зміни не були
- зупинення гіперінфляції; реалізовані.
- введення гривні (1996 р.); 28 листопада 2000 р. – початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста
- прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.); Г.Гонгадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента. Загострення політичної
- утвердження України на міжнародній арені; ситуації.
- дуже повільні темпи соціально-економічних реформ; 9 березня 2001 р. – масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час
- політична та економічна нестабільність (за 1994 – 1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди). святкування чергової річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 26 квітня 2001 р. – відставка уряду В.Ющенка, який разом із Ю.Тимошенко очолив формування
Конституційний Договір – політико-правова угода між Верховною Радою України та опозиції Л.Кучмі.
Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і 31 березня 2002 р. – відбулися чергові вибори до Верховної Ради: «Наша Україна» на чолі з
місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Цей В.Ющенко (23,57%), КПУ (19,98%), блок «За єдину Україну» (11,77%), БЮТ (7,26%), СПУ
документ укладено 8 червня 1995 р. у м. Києві і підписано Головою Верховної Ради України О. (6,87%), СДПУ(о) (6,27%). Вибори засвідчили поразку лівих партій.
О. Морозом та Президентом України Л. Кучмою. 21 листопада 2002 р. – створення коаліційного уряду на чолі з В.Януковичем.
28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України. Конституція УРСР 1978 р. з усіма Спроба політичної реформи
змінами та доповненнями втратила чинність. 24 серпня 2002 р. була ініційована Л.Кучмою дискусія про необхідність політичної реформи в
Зміни до Конституції України були прийняті 8 грудня 2004 р. Україні та внесення змін до Конституції України:
У жовтні 2010 р. Конституційний суд України визнав зміни до Конституції 2004 р. недійсними, - обрання депутатів за партійними списками;
тому сучасна Україна живе за редакцією Конституції 1996 р. - формування коаліційного уряду парламентською більшістю;
Основні положення Конституції - парламент призначає прем’єр-міністра, а Президент призначає міністра оборони, внутрішніх
15 розділів, 161 стаття справ, закордонних справ, міністра з питань надзвичайних ситуацій тощо.
- Україна – суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава; - наділення Президента правом розпускати парламент у разі не створення більшості, неухвалення
- єдиним джерелом влади в Україні є народ; бюджету тощо;
- Україна – президентська-парламентська республіка; - розподіл парламенту на 2 палати;
- Україна – унітарна республіка; - визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затвердження будь-яким органом влади.
- державною мовою є українська; 6 березня 2003 р. – Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту закону
- закріплення різноманітних форм власності «про внесення змін до Конституції України», у результаті обговорення відмовилися від ідеї
ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 1998 р. двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів.
- відбулися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою 4 вересня 2003 р. – зустрічний проект Медведчука-Симоненка, за яким Президента обирає не
народ, а Верховна Рада (проект спричинив політичну кризу і був скасований).
Соціально-економічний розвиток України в часи правління Л.Кучми (1994 – 2004 рр.)
- оприлюднення у жовтні 1994 р. антикризової соціально-економічної програми Л.Кучми
(стабілізація фінансово-грошової системи, зменшення податкового тиску, розширення приватного
сектора економіки, децентралізація управління економікою, вирішення питань земельної
власності, входження України у світовий економічний простір, реформування соціальної
сфери…);
- прийняття у лютому 2000 р. програми «Україна: поступ у ХХІ ст. Стратегія економічного та
соціального розвитку на 2000 – 2004 рр.»;
- розробка урядом В.Ющенка у квітні 2000 р. програми «Реформи заради добробуту»;
- Позитивні зрушення в економіці: часткова стабілізація; зниження інфляції; введення гривні,
зменшення заборгованості виплат зарплат, пенсій, стипендій; проведення приватизації;
роздержавлення землі…;
- у результаті перетворень з 2000 р. почалося зростання економічних показників;
- Негативні тенденції: корупція; тіньова економіка; несправедлива приватизація; вивезення
капіталу за кордон; нехватка іноземних інвестицій; низька вартість робочої сили;
диспропорційність економіки…
Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»)
У 2004 р. Конституційний суд України визнав, що Л.Кучма має право балотуватися на посаду
Президента України третій раз, але Л.Кучма відмовляється. Кандидатом від влади стає
В.Янукович. Усього висунуто 26 кандидатів.
31 жовтня 2004 р. – І тур виборів: В.Ющенко – 39,26; В.Янукович – 39,11%.
21 листопада 2004 р. – ІІ тур виборів. ЦВК (Центральна виборча комісія) оголосила переможцем
В.Януковича. Прихильники В.Ющенка наголосили, що під час виборів були масові
фальсифікації. У результаті:
Увечері 21 листопада 2004 р. на майдані Незалежності м. Києва зібрався мітинг, який переріс
у «Помаранчеву революцію» (мітинг був заздалегідь підготовлений та спланований В.Ющенком
та його прихильниками).
24 листопада 2004 р. – ЦВК офіційно підтвердила перемогу В.Януковича. Опозиція оскаржила
рішення ЦВК у Верховному Суді. Опозиція оголосила про створення Комітету національного
порятунку і проведення Всеукраїнського політичного страйку. До Києва почали з’їжджатися
прихильники В.Януковича.
26 листопада 2004 р. – початок переговорів іноземних лідерів з кандидатами у Президенти
України. Було прийняте рішення не допустити силовий варіант розвитку подій.
27 листопада 2004 р. – Верховна Рада прийняла постанову про політичну кризу, визнала
фальсифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК.
28 листопада 2004 р. – у Сєверодонецьку відбувся з’їзд депутатів, на якому лідери Харківської,
Донецької та Луганської областей закликали до проголошення Південно-Східної Автономної
Республіки. Був взятий курс на сепаратизм (відокремлення).
3 грудня 2004 р. – Верховний Суд виніс рішення про переголосування ІІ туру президентських
виборів.
8 грудня 2004 р. – Верховна Рада прийняла зміни до закону «Про вибори Президента України»,
зміни до Конституції, переобрання складу ЦВК…
26 грудня 2004 р. – переголосування ІІ туру: В.Ющенко – 51,9%, В.Янукович – 44,21%
23 січня 2005 р. – інавгурація нового Президента України В.Ющенка.
Наслідки «Помаранчевої революції»
Позитивні: Негативні:
- набуття Україною іміджу демократичної - не відбулося розмежування бізнесу і влади;
держави; - відсутність прозорої кадрової політики,
- формування привабливого інвестиційного «кумівство»;
клімату; - відсутність реальної боротьби з корупцією;
- укрупнення політичних партій; - неефективність дій уряду;
- створення передумов для прозорих - популізм та відсутність чіткого плану дій
ринкових реформ; керівництва;
- розширення свободи слова; - неврахування інтересів регіонів України.
- зростання національної самосвідомості.
Основні політичні події часів правління Президента В.Ющенка
Зима-весна 2005 р. – початок конфронтації між політичними силами, що сприяли перемозі
В.Ющенка: Ю.Тимошенко (прем’єр-міністр), О.Зінченко (голова секретаріату Президента),
П.Порошенко (секретар Ради національної безпеки та оборони). Уряд декларую початок кампанії з
реприватизації. На міжнародній арені В.Ющенко отримує дружній прийом на Заході. На
пострадянському просторі спроба відродити ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова).
Загострюються відносини з Росією.
Літо 2005 р. – реприватизація «Криворіжсталі». Російський «Газпром» попереджає про
підвищення цін на газ. Уряд не вживає заходів щодо звільнення від енергозалежності від Росії.
Осінь 2005 р. – В.Ющенко відправляє у відставку уряд Ю.Тимошенко. Новим прем’єр-міністром
стає Ю.Єхануров. В.Ющенко укладає угоду з В.Януковичем. Переговори з «Газпромом» заходять
у глухий кут. Україна входить у новий рік, не підписавши контракту закупівлі російського газу.
Зима 2006 р. – міжнародний скандал: Росія звинувачує Україну в несанкціонованому відборі
російського газу. Верховна Рада вимагає відставку уряду Ю.Єханурова, але В.Ющенко не
піддається тиску.
26 березня 2006 р. – вибори до Верховної Ради за пропорційною системою (партійними
списками). Результати: Партія регіонів (32,14%), БЮТ (22,29%), блок «Наша Україна» (13,95%),
СПУ (5,69%), КПУ (3,66%).
Літо 2006 р. – колишні союзники В.Ющенка СПУ переходять на сторону Партії регіонів і КПУ,
що призводить до створення «антикризової коаліції». В.Янукович стає прем’єр-міністром.
Головою Верховної Ради стає лідер СПУ О.Мороз. В.Ющенко добивається підписання
політичними силами «Універсалу національної єдності». Ю.Тимошенко відмовляється
підписувати Універсал.
Осінь 2006 р. – прем’єр-міністр В.Янукович заявляє про неготовність вступу України до НАТО.
Росія іде назустріч у питаннях про ціну на газ.
2 квітня 2007 р. В.Ющенко наказом розпустив Верховну Раду.
30 вересня 2007 р. відбулися дострокові вибори до Верховної Ради за пропорційною системою.
Результати: Партія регіонів (34,37%), БЮТ (30,71%), НУНС (Наша Україна – Народна
Самооборона) (14,5%), КПУ (5,39%), блок Литвина (3,91%). СПУ не увійшла до складу
парламенту. Головою Верховної Ради стає А.Яценюк.
18 грудня 2007 р. прем’єр-міністром стає Ю.Тимошенко.
Наприкінці 2008 р. – початку 2009 р. Україна вступає у світову економічну кризу (падає ВВП,
збільшується безробіття, зростає інфляція). Новий газовий конфлікт з Росією.
вересень 2008 р. – А.Яценюк подає у відставку з посади голови Верховної Ради.
Жовтень 2008 р. – В.Ющенко заявив про дострокове припинення повноважень Верховної Ради,
але окружний адміністративний суд Києва зупинив дію указу Президента. В.Ющенко звільнив
суддю і розформував Київський окружний суд. Проте В.Ющенко, враховуючи економічну кризу,
зупинив дію свого указу.
Листопад 2008 р. – формування нової коаліції НУНС, БЮТ, Блок Литвина. В.Литвин стає
головою Верховної Ради.
7 січня 2009 р. – Росія припинила поставки газу в Україну. Росія звинувачує Україну в
несанкціонованому відборі газу. Експерти Євросоюзу це підтвердили.
19 січня 2009 р. – підписання урядом Ю.Тимошенко невигідного газового договору з Росією.
17 січня 2010 р. – І тур виборів Президента України. У другий тур потрапили Ю.Тимошенко
(25,05%) та В.Янукович (35,32%).
7 лютого 2010 р. – ІІ тур. Результати: В.Янукович (48,95%), Ю.Тимошенко (45,47%) 1992 р. – спів засновниця Чорноморського Економічного співробітництва.
25 лютого 2010 р. – інавгурація Президента України В.Януковича. 1997 р. – українець Г.Удовенко головував на генеральній асамблеї ООН.
11 березня 2010 р. – формування нової парламентської коаліції «Стабільність та реформи» 2000 – 2001 рр. – Україна – непостійний член Ради Безпеки ООН.
(Партія регіонів, КПУ, блок Литвина). Новим прем’єр-міністром стає лідер Партії регіонів Участь України у миротворчих операціях ООН у Хорватії, Боснії та Герцеговині, Сьєра-Леоне
М.Азаров. тощо
Квітень 2010 р. – підписання нового вигідного газового договору з Росією, а також договору про Європейська інтеграція
продовження дислокації у Севастополі російського чорноморського флоту на 25 років до 2042 р. 1994 р. – Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС;
ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ 1995 р. – затвердження стратегії співробітництва ЄС та України;
Леонід Кравчук (грудень 1991 р. – липень 1994 р.) 1995 р. – вступ України до Ради Європи;
Леонід Кучма (липень 1994 р. – грудень 2004 р. – 2 строки) 2003 р. – Україна набула статусу країни-сусіда ЄС;
Віктор Ющенко (січень 2005 р. – лютий 2010 р.) 2005 р. – отримання Україною статусу країни з ринковою економікою;
Віктор Янукович (з лютого 2010 р.) 2008 р. – вступ України до СОТ (Світової Організації Торгівлі).
ГОЛОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Співробітництво з НАТО
Леонід Кравчук ( липень 1990 р. – грудень 1991 р.) 1994 р. – участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру»;
Іван Плющ (грудень 1991 р. – травень 1994 р.) 1999 р. – Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО;
Олександр Мороз (травень 1994 р. – травень 1998 р.) 1998, 2001 р. – допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті;
Олександр Ткаченко (липень 1998 р. – січень 2000 р.) 2002 р. – Україна заявила про намір вступу до НАТО.
Іван Плющ (лютий 2000 р. – травень 2002 р.) Співробітництво з країнами СНД
Володимир Литвин (травень 2002 р. – травень 2006 р.) 8 грудня 1991 р. – вступ до СНД;
Олександр Мороз (липень 2006 р. – листопад 2007 р.) 1993 р. – асоційоване членство в Економічному Союзі країн СНД;
Арсеній Яценюк (грудень 2007 р. – листопад 2008 р.) 1995 р. – військово-технічне співробітництво в межах Алматинської угоди про створення
Володимир Литвин (з грудня 2008 р. – грудень 2012 р.) Обєднаної системи протиповітряної оборони;
Володимир Рибак (з грудня 2012 р.) 2003 р. – угода про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП).
ГОЛОВИ УРЯДУ УКРАЇНИ (ПРЕМ’ЄР МІНІСТРИ) Взаємини України з сусідніми державами
Вітольд Фокін (жовтень 1990 р. – жовтень 1992 р.) Росія Росія – найбільший торговельний партнер України.
Леонід Кучма (жовтень 1992 р. – вересень 1993 р.) 1997 р. – Договір про дружбу і співробітництво з РФ.
в. о. Юхим Звягільський (вересень 1993 р. – серпень 1994 р.) 2003 р. – затверджено сухопутний кордон; не вирішене питання про кордони у Керченській затоці
Віталій Масол (червень 1994 р. – березень 1995 р.) та Азовському морі.
Євген Марчук (березень 1995 р. – травень 1996 р.) 2003 р. – конфлікт через будівництво Росією дамби до українського о.Тузла у Керченській затоці.
Павло Лазаренко (травень 1996 р. – червень 1997 р.) 2005-2006 рр., 2008-2009 рр. – газові конфлікти з Росією.
Валерій Пустовойтенко (липень 1997 р. – грудень 1999 р.) Білорусь
Віктор Ющенко (грудень 1999 р. – травень 2001 р.) 1995 р. – Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво.
Анатолій Кінах (травень 2001 р. – листопад 2002 р.) Білорусь – один з найбільших торгових партнерів України.
Віктор Янукович (листопад 2002 р. – січень 2005 р.) Молдова
Юлія Тимошенко (січень – вересень 2005 р.) 2001 р. – Договір про кордони: Україна передала Молдові частину території Подунавʼя.
Юрій Єхануров (вересень 2005 р. – серпень 2006 р.) Україна є посередником у розв’язанні Придністровського конфлікту між Молдовою та
Віктор Янукович (серпень 2006 р. – грудень 2007 р.) самопроголошеною Придністровською республікою.
Юлія Тимошенко (грудень 2007 р. – березень 2010 р.) Польща Польща першою визнала Україну.
Микола Азаров (з березня 2010 р.) 1992 р. – Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ Угорщина
Правова база зовнішньої політики України 1991 р. – Договір про добросусідство і співробітництво.
- Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.); Спільне протипаводкове облаштування басейну р. Тиса.
- Основні напрямки зовнішньої політики України (липень 1993 р.); Словаччина
- Воєнна доктрина України (жовтень 1993 р.); 1993 р. – Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво.
- Конституція України (червень 1996 р.). Румунія
Участь України у міжнародних організаціях Початок 90-х років – територіальні претензії Румунії щодо Північної Буковини, Бессарабії, о.
1992 р. – ратифікація Гельсінських угод, вступ до Організації з безпеки і співробітництва в Європі Зміїний.
(ОБСЄ). 1997 р. – Договір пор відносини добросусідства і співробітництва.
1992 р. – вступ до Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та Лютий 2009 р. – за заявою Румунії Міжнародний суд у Гаазі розв’язав румунсько-українську
розвитку, Світового банку. суперечку щодо делімітації континентального шельфу.
Делімітація (кордону) – визначення загального напряму й проходження кордону між державами.
Рішення Міжнародного суду від 3 грудня 2009 р.
- Зміїний є островом і невід’ємною часткою України;
- Україна отримала зону Чорного моря, удвічі більшу за зону Румунії;
- Розподіл спірної зони: 25% отримала Україна, 75% – Румунія.
РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ НА МЕЖІ ХХ-ХХІ СТОЛІТ
У сучасній Україні відбувається великомасштабна трансформація соціального буття, змінюються соціальні цінності, норми діяльності та поведінки людей, що зумовлює необхідність підвищення ролі
та значення накопичення нових знань протягом усього життя людини. Брак і викривлення історичних знань, деформованість національної свідомості та несформованість активної громадянської
позиції посттоталітарного українства породжують складні суспільні процеси, які відбуваються сьогодні.
Освіта 1996 р. — Закон України «Про освіту»
202002р. — Закон України «Про вищу освіту»
2005 р. травень — приєднання України до Болонського процесу — включення України до єдиної системи вищої школи
2006 р.— Державна програма «Інформаційні та комунікаційні Технології в освіті та науці на 2006-2010 роки»
2006 р. — Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рр.
Наука Провідним центром розвитку наукових досліджень є Національна академія наук — HAH України. Вагомий внесок у розвиток української науки внесли академіки
Ю.Митропольський (математична фізика), П. Костюк (фізіологія), Ю. Гузь (механіка), Ю. Глеба (клітинна інженерія), В. Грищенко ( кріобіологія), В. Тацій (правознавство), П.
Тронько, В. Смолій (історія), І. Курас (політологія), В. Шинкарук (філософія)
2007-2008 рр. — всеукраїнська науково-популярна акція. «Великі українці» — за результатами народного голосування перше місце посів Ярослав Мудрий, друге — академік М.
Амосов, третє — С. Бандера. Участь України у найбільших міжнародних космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар», політ в космос українського космонавта Л.
Каденюка
Література Свобода письменницької творчості різних жанрів. До здобутків української літератури належать твори Б. Олійника «Трубить Трубіж», Ліни Костенко, зокрема, «Берестечко», М.
Вінграновського «Северин Наливайко», П. Загребельного «Тисячолітній Миколай», «Ангельська плоть», Ю. Мушкетика «Страх підстарости Чаплинського». Виходять твори
молодих письменників: Є. Пашковського «Щоденний жезл», роман-легенда Р. Іваничука «Рев оленів нарозвидні», повість А. Дімарова «Молитва до Марії» тощо. Сучасну
українську літературу визначають: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Марк Йогансен, Тарас Фадюк, Марія Матіос, Ірен Роздобудько.

Мистецтво Проводяться культурні заходи загальноукраїнського масштабу: Всеукраїнське Шевченківське свято «В сім'ї вольній, новій», фестивалі естрадної пісні «Пісенний вернісаж»,
«Червона рута», «Таврійські ігри», міжнародні конкурси ім. М. Лисенка, ім. С. Лифара, ім. В. Горовця та ін. Активно творять відомі українські режисери С. Демченко, Р. Віктюк, І.
Борис, Б. Жолдак.
Високим залишається рівень вітчизняної кінодокументалістики і художніх стрічок «Ізгой» (реж. В. Савельев), «Пастка» (за мотивами творів І. Франка), серіалів «Роксолана» та
«Чорна рада». Кращі традиції продовжили представники українського оперного й балетного мистецтва А. Солов'яненко, В. Степова, В. Писарєв, Л. Забіляста, В. Лук'янець та ін.
1996 р. — відновлення пам’ятника Княгині Ользі на Михайлівській площі в Києві (1911 р. скульптор І. П. Кавалеріям).
1997 р. — пам’ятник Ярославу-Мудрому в Києві
1998 р. — пам’ятник Михайлові Грушевському в Києві.
1999 р. — відбудовано Михайлівський Золотоверхий Собор, споруджений 1108 — 1113 рр. внуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем. Собор було
збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняному розчині технікою «мішаної кладки» із використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та
фрески. В 1934-35 рр. собор було зруйновано. Частина фресок і мозаїк зберігалася в Софійському соборі. Частина реліквій було вивезено до Росії і знаходиться у Третьяковській
галереї.
1999 р. – пам’ятник героям комедії «За двома зайцями».
2002 р. — пам’ятник Лесю Курбасу (25.02, І887 р. — 3.11. 1937 р.). Автори скульптор Микола Рапай та архітектор В’ячеслав Дормідонтов
2002 р. — Монумент Незалежності на Майдані Незалежності. На облицьованій білим мармуром колоні стоїть дівчина в національному вбранні, яка тримає гілку калини, —
символ України. Висота-монумента — 42 метри. Автор проекту скульптор Анатолій Кущ
2005 р. — початок створення музейного комплексу «Мистецький Арсенал» — центру презентації і популяризації української культури, збереження та примноження
національного культурного багатства, сприяння розвитку мистецтва та музейної справи. Змістовне наповнення комплексу передбачає створення окремих музеїв (народного
мистецтва, історичних коштовностей, приватних колекцій тощо).
2007 р. — акція «Сім чудес України», вибір українців — заповідник «Кам’янець», Києво-Печерська лавра, дендропарк «Софіївка», Софія Київська, заповідник Херсонес
Таврійський, острів Хортиця, Хотинська фортеця.
Спорт Успіхи спортсменів: В. Борзова, Л. Жаботинського, С. Бєлоглазова, 0. Блохіна, Л. Турищевої, І. Дерюгіної, В. Алексеева, С. Бубки, А. Шевченка, 0. Баюл, Л. Подкопаєвої, К.
Серебрянської, братів Кличків... Створено Національний олімпійський комітет