ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ

• Леся Українка у статті про Винниченка вважала, що він уже першими своїми
творами підніс українську літературу до рівня західноєвропейської й утвердив
новий літературний напрям неоромантизм, до якого й себе вона зараховувала.
• Іван Франко в рецензії на збірку оповідань В. Винниченка, що вийшла 1906 року,
дав високу оцінку письменнику.
• Ці оцінки з боку Лесі Українки й Івана Франка ствердили, що в українську літературу
прийшов письменник з новими темами, образами й мистецькими засобами,
письменник, що вміє, як підкреслив І. Франко, ловити життя на гарячім вчинку й
зображувати його в цікавій, хвилюючій, гостросюжетній і драматичній формі.
• В українському складному й багатовимірному національно- визвольному русі
Винниченко бачив і зображував не тільки центрально- провідне, героїчне,
беззастережно віддане, що визначало головну дорогу нашого руху вперед, але й
буденне, дріб'язкове, смішне, а інколи шкідливе, то чіплялося за героїчне, велике
й понижувало та осмішувало Його. Такі ситуації, такий типаж, що відтворював цілу
периферію нашого національного життя в добу між двох революцій, Винниченко
занотував у багатьох творах.
• Багатогранна і багатожанрова творчість В. Винниченка вплинула на формування
цілого покоління майстрів слова. Кого б ми з видатних письменників
пореволюційної доби не взяли: М. Івченка, М. Хвильового, Г. Косинку, О.
Копиленка, В. Підмогильного, О. Слісаренка, Г. Брасюка,
• Б. Тенету. Б. Антоненка-Давидовича чи навіть драматурга М. Куліша і прозаїка О.
Довженка, то на кожному з них позначився той або інший вплив В. Винниченка.
• Саме Винниченко впровадив у нашу літературу два нових жанри: науково-
утопічний («Сонячна машина», «Вічний імператив», «Прокажельня») та соціально-
детективний («На той бік», «Нова заповідь», «Поклади золота»). Тільки після появи
«Сонячної машини» і «На той бік» цей жанр у другій половині 20-их років почали
культивувати Ю. Смолич і В. Владко, а в 60-их роках появилося вже кілька майстрів
цього нелегкого жанру.
ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ
• Цікавитися живописом В. Винниченко почав ще з гімназійних років. Володимир
Кирилович був одним із засновників «Артистичної секції», яка була створена в
квітні 1929 року при Українській громаді в Парижі. У Франції брав уроки
малювання, певний вплив на його творчість мала мистецька паризька школа
«Еколь де Парі», організовував художні виставки, зокрема, завдяки йому в 1924
році в Берліні відбулася перша персональна виставка його приятеля, талановитого
художника Миколи Петровича Глущенка. Проводить багато часу за мольбертом на
французькому півдні в Сен-Рафаелі. Малює натюрморти й пейзажі, передаючи
фактуру предметів, краєвидів, овочів, фруктів, дерев густими енергійними
мазками, властивими для колористичного експресивного Глущенка.
• За життя автора його твори експонувалися на виставках у Львові, де одержали
високу оцінку відомих мистецтвознавців і художників, зокрема відомого
арткритика Марії Келлер: «Перше, що вражає у творчості Винниченка, – це
 надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, «інтер’єри» просякнуті світлом і
неначе прозорі. Його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються,
і збагачуються контрастовими плямами рідкісних, темних тонів. Винниченко
закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням, і знаходить з
надзвичайною легкістю чимраз нові кольорові багатства». Його багаторічний друг,
високопрофесійний художник Микола Глущенко відзначив, що: «не маючи
високого професійного знання, Винниченко ще з перших своїх малярських кроків
дивував своїми досягненнями».
• Поштовхом до малярства було багато причин, в тому числі і туга за Вітчизною, про
що свідчать його українські пейзажі написані по пам'яті.
• І хоч Винниченко не був професійним художником, його малярський талант
знаходить визнання навіть у професіоналів. Український художник Святослав
Гординський назвав Винниченка «маляром далеко не аматорської міри». В
живопису Винниченка яскраво відчувається вплив імпресіонізму. Натюрморти,
пейзажі наповнені повітрям і сонцем, портрети відзначаються психологізмом.
• Похмурі відтінки, які іноді зустрічаються в прозових творах, практично відсутні в
його картинах. За заповітом вдови Володимира Кириловича, Розалії Яківни
Винниченко, вся спадщина – щоденники, літературний і малярський доробок
могли повернутися лише у незалежну, демократичну Україну. Це повернення
розпочалось тільки в 2000 році. 89 одиниць зберігання, серед них – оригінальні
олійні роботи, акварелі, альбоми з рисунками були передані архівом
Колумбійського університету Національній Академії наук України.