80 років тому, 15 березня 1939 року, Сейм Карпатської України

проголосив незалежність краю. Про тодішні події Радіо Свобода

спілкувалося з дослідником східноєвропейської історії Іваном Гоменюком.

Закарпаття на момент Першої світової війни належало до Австро-Угорської

імперії, до королівства Угорщина. Це накладало свій відбиток на розвиток
краю, зокрема, посилена мадяризація, утиски національних меншин, брак
національних шкіл для українців, брак національної еліти. Таке саме
становище в цьому королівстві мали словаки, румуни, хорвати, серби. У 1918
році Австро-Угорщина розпадається, утворюється певний вакуум, в
Угорщині починаються різноманітні хаотичні процеси: то оголошують
радянську республіку, то починається громадянська війна. Національні
меншини угорського королівства відколюються: словаки йдуть у спілку з
чехами – утворюють Чехословаччину, Румунія приєднує до себе території,
заселені румунами, сербські землі приєднує Сербія тощо. На території
Закарпаття короткий час була влада Угорської радянської республіки, а потім
починається наступ чехословацьких військ із заходу, а зі сходу – румунських.
За цю територію йде змагання між Чехословаччиною та Румунією. Але
водночас тут відбуваються й інші процеси. В селищі Ясенях проголошується
Гуцульська республіка – владу беруть місцеві українці. Вони створюють
свою Народну раду, свої збройні загони, виганяють угорських жандармів і
декларують, що хочуть приєднатися до Української держави, яка за
Карпатами. 21 січня 1919 року у Хусті збирається Всенародний з’їзд, його ще
називали Всезакарпатський. Представники різних громад, яких не зупинили
угорські чи чехословацькі чиновники й вони змогли доїхати – 420 делегатів –
проголосили, що мають на меті приєднатися до Української держави.
Закарпатські українці опиняються на роздоріжжі: повертатися під угорську
владу, або йти до чехословаків, тим паче, чехословацькі та румунські війська
вже тут. Чехословацькі керманичі – президент Масарик і міністр
закордонних справ Бенеш – переконують місцевих політиків йти до них, бо
вони нададуть автономію. Також вони звернулися до потужної закарпатської
діаспори у США і переконали тих емігрантів виступити він імені своїх братів
на Закарпатті про приєднання до Чехословаччини. Таку саму комбінацію
чехословацькі політики розіграли зі словаками: переконали словацьку
діаспору в США, що словакам краще увійти до складу Чехословаччини, бо
там їм гарантують автономію. Питання автономії ще 20 років залишалося в
підвішеному стані. Так чи інакше, Закарпаття входить до складу
Чехословаччини.