Етнічні традиції

українського села
Підготували
студентки 1 курсу (ФЛ-13)
Павловська Вікторія і
Данилець Андріана
 Громадський побут
• Форми традиційного побуту українского
народу значною мiрою визначав принцип
корпоративностi – приналежностi iндивiда до
певного класу, стану, верстви. Представники
рiзних соцгруп: шляхта (дворяни), купцi,
духовенство, чиновники, ремiсники, селяни,
робiтники та iнші – мали свої характернi
особливостi життя, традицiї, звичаї i розваги,
кодекс поведiнки. Iстотно вiдрiзнявся побут
мiста i села.
 Роль громади
• Без громади не обходилася жодна важлива подiя у селi. З її участю залагоджувалися суперечки
при подiлi сiм'ї, призначалася опiка над господаствами непрацездатних осiб та малолiтніх сирiт,
вирiшувалися питання про будівництво споруд. Вiдповiдно до норм звичаєвого права громада
обирала сiльського пастуха (чабана), визначаючи йому грошову та натуральну плату залежно вiд
кiлькостi худоби. У деяких селах України цей порядок збережено.
 Роль церкви і корчми
• Важливу роль у громадському життi традиційного українського села вiдiгравали
церква i корчма. Вiдвiдання церкви вважалося моральним обов'язком кожного
християнина. За цим ревно стежили представники духовенства. На великi релiгійні
свята у церквi, на цвинтарi вiдбувалися заг.-громад. ритуали, масові народні дiйства.
Єднiсть громади одновiрцiв уособлювали церковні братства, вiдомi в Українi від 15 ст.
Важливою їх функцiєю була організацiя храмових свят (церемонiя складалася з
варiння меду, трапези – братчини, виготовлення й урочите перенесення свiчi тощо).
Своєрiдним народним клубом була корчма. П. Чубинський
писав, що «сюди сходяться в години дозвiлля чоловiки i
жiнки i заводять дружнi бесiди зі знайомими i приятелями.
Сюди сходяться бiльше з метою людей подивитись i себе
показати. В корчму приходять музиканти, збираються
парубки i дiвчата, для яких у днi свят музика – єдина
забава». У корчмi укладалися та скрiплювалися
рукобиттям i могоричем уснi угоди. Значне пожвавлення в
життя селян вносили базари i ярмарки. На них вибиралися
не лише заради купiвлi-продажу, а й для того, щоб
вiдпочити вiд щоденних клопотiв, набратися нових
вражень. На ярмарках можна було зустрiти колоритні
фiгури святково-розважального комплексу. Тут виступали
циркачi, фокусники, мандрiвнi актори, спiваки i
танцюристи, слiпi кобзарi i лiрники, петрушечники i
вертепники, шарманщики, астрологи i факiри.
Повертаючись додому з ярмарку, неодмiнно купували
гостинцi i подарунки рiдним, особливо дiтям.
Богомілля
• Характерною прикметою селянького побуту 19 –
поч. 20 ст. були ходiння на богомiлля. Ходили
невеликими групами пiшки, найчастiше навеснi
або восени. Для поклонiння святим релiквiям
вiдвiдували монастирi, Києво-Печерської i
Почаївської лаври. Нерiдко прочани долали пiшки
сотнi верст. Таких мандрiвникiв охоче пускали на
ночiвлю. Вони були носiями рiзних iсторiй i
переказiв. Вiльно або невiльно перекрученi чутки з
часом набували стiйкої фольклор. форми i ставали
нар. анекдотами, переказами, бувальщинами.
 Парубочі і дівочі громади
• Громадська зрiлiсть людини пов'язувалася зі здатнiстю створити власну сiм'ю й вести
самостійне господавово. Шлюбові передував перiод парубкування i дiвування, який
наставав для хлопцiв у 17–18 i для дiвчат – у 15–16 р. Досягнувши повнолiття, молодь
об'єднувалася у парубочi й дiвочi громади. Вони мали свої звичаї, традицiї й
комплектувалися за територіальним принципом. Невеликi села мали одну парубочу
громаду, великi – кiлька, що формувалися в окремих частинах села – на «вулицях»,
«кутках». У кожнiй парубочiй громадi раз на рiк обирали ватажка (старшого парубка,
отамана, «березу», «калфу»). У лiтнiй перiод молодь збиралася у мiсцях для розваг i
танцiв («вулицi», «колодки», «пляс»), у холодний час – у спецiально найнятих хатах для
вечорниць. Традиційне дозвiлля передбачало церемонiал вiдносин мiж парубками i
дiвчатами.
Дошлюбні розваги
молоді
 Збереження традицій
• На всiх етапах свого iснування сiльська громада здiйснювала функцiю
охорони й передачi традицiй. У перiод середньовiччя вона
контролювала рiзнi сторони життя своїх членiв, стежила за
дотриманням узвичаєних правових i морально-етичних норм,
застосовувала заходи щодо порушникiв. Із часом контролюючу мiсiю
взяло на себе держзаконодавство, залишивши за звичаєвим правом
порiвняно дрiбнi справи. За порушення норм громадського спiвжиття
у 19 ст. на винних накладали грошові штрафи, нерiдко застосовували i
середньовiчнi форми покарання: били рiзками, саджали в «холодну»,
замикали в «колодку».
Наслідки урбанізації для українського села

• Унаслiдок процесiв урбанiзацiї, секуляризацiї було зруйновано селян. громаду,

нар. модель макро- i мiкрокосму, вiдбулися незворотнi змiни в укладi життя,
свiтоглядi, соц. психологiї мас. У країнах Зх. Європи процес руйнування
селянської культури розтягувався на столiття. В Українi це відбувалося
швидкими темпами. Фатальну роль при цьому вiдiгравав сталiнський метод
iндустрiалiзацiї i колективiзацiї, що реалiзувався шляхом масових репресiй i
терору. Бiльш того, процес «розселянювання селянства», супроводжуваний
перекресленням нагромадженого ним за тисячолiття досвiду життя i
господарювання на землi, продовжувався навiть до недавнiх часiв. Це стало
однією з причин кризової ситуацiї в аграрному i промисловому секторах України.
Дякуємо за
увагу!