Іван Карпенко-Карий

(Іван Тобілевич)
Батьки письменника

Батько – Карпо Адамович

Тобілевич, управитель
поміщицького маєтку.

Мати – Євдокія Зінов’ївна

Садовська, кріпачка багатого
Карпо Адамович поміщика Золотницького, яку
Тобілевич
майбутній чоловік викупив з Євдокія Зінов’ївна
Садовська
кріпацької неволі.
Роки навчання

Початкової грамоти І. Тобілевич

навчився, як тоді водилося, у дяка, а
продовжував освіту в бобринецькій
трикласній повітовій школі.
Навчання хлопцеві давалося легко і
закінчив він школу в числі найкращих
учнів.
Іван Тобілевич далі вчитися не зміг,
бо не було в батьків для цього коштів.

Іван Тобілевич
Служба в урядових установах
Коли Іванові було 14 років,
батько влаштував його на посаду
писаря у станового пристава в
містечку Мала Виска. Пізніше Іван
Тобілевич працював у Бобринці
канцеляристом у міській управі, а
потім у повітовому суді.
У 1865 р., переїхавши до
Єлисаветграда, І. Тобілевич був
столоначальником повітової, а
потім секретарем міської поліції і
мав чин колезького секретаря,
чиновницька кар'єра його не
приваблювала.
Змістом його життя стала
театральна, літературна і
Іван Тобілевич
громадсько-політична діяльність.
Громадсько-політична і
театральна діяльність
У 1869-1883 рр. Тобілевич активно включається
в громадсько-політичну і театральну діяльність
в Єлисаветграді. Очолює нелегальний
політичний гурток місцевої передової
інтелігенції. Допомагає учасникам
революційного руху.
1883 року Тобілевича без пояснення
звільнено з посади секретаря поліції.
В той час трупа Старицького приїхала на
гастролі в Єлисаветград. Під псевдонімом
Карпенка-Карого Іван Тобілевич стає актором
трупи М. Старицького під назвою «корифеї»
 Театр «корифеїв»
Театр корифеїв — Учасники
перший професійний українського театру
український театр. Його корифеїв:
було відкрито 1882 року в
Єлисаветграді.
•  І.Карпенко-Карий
Засновником театру • Марко Кропивницький
був М.Кропивницький. • Михайло Старицький
Після нього найдіяльнішим
• Микола Садовський
був М. Садовський.
• Панас Саксаганський
• Марія Заньковецька
• Марія Садовська та ін.
Останні роки

У 1906 році Іван Карпенко-Карий захворів, залишивши

сцену і виїхавши на лікування до Німеччини. 15 вересня
1907 року він помер у Берліні. Тіло перевезено в Україну
і поховано на кладовищі в селі Карлюжіни, неподалік від
хутора Надія.
• Автор: Іван Карпенко-Карий
• Рід: драма
• Жанр: трагікомедія
(соціально‐побутова)
• Напрям: реалізм
• Прототип: батько автора –
Карпо Тобілевич – хотів стати
дворянином, відмовили
через помилку в прізвищі
(Тобілевич – Тобелевич)
• Тема: Мартин Боруля хоче добитись
дворянського статусу, заводить вдома
«дворянські порядки», але через
поплутування в документах (Боруля –
Беруля) йому відмовили.
• Ідея: особистісні цінності не залежать від
станової приналежності; викриття судової
системи, заснованої на хабарництві.
• Композиція: 5 дій
 • ЗМІСТ:
• (експозиція) розмова Мартина Борулі з
Трандалєвим – приїзд Степана додому на
гостювання – відрядження Степана на
службу з вимогою знайти «достойного
жениха» Марисі
• (зав’язка) приїзд повіреного Трандалєва,
який доповідає про стан справ щодо
набуття Борулею дворянського титулу
 ЗМІСТ:

• (розвиток дії) повернення з міста наймита

Омелька, який повідомляє про втрату майна
(«перший знак нещастя») – сватання до Марисі
здрібнілого шляхтича й відмова з боку Мартина
Борулі, який бачить себе вже дворянином – приїзд
панка Націєвського, якого приймають як велике
цабе – утеча жениха Націєвського через
непорозуміння («другий знак нещастя») –
«муштрування» Мартином рідних, щоб все робили
по‐панськи
 ЗМІСТ:

• (кульмінація) відмова Мартину Борулі в наданні

статусу дворя-нина у зв’язку з помилковим
написанням прізвища в документах (Боруля – Беруля)
• (розв’язка) приїзд сина, якого звільнили зі служби –
умовляння сусідами Мартина Борулі спалити папери,
які той збирав як докази, і видати Марисю за
сусідського сина, здрібнілого шляхтича – спалення
Мартином документів як знак повного звільнення від
нав’язливої хворобливої ідеї й повернення до
гармонійного, нормального життя за природженістю.
• У п’єсі «Мартин Боруля» наголошує, що
гідність людини визначається не її
привілейованим станом, а способом життя
– чесною трудовою діяльністю, щирістю і
добротою у взаєминах з людьми.
 ВИСЛОВИ МАРТИНА БОРУЛІ:

• «Я – не бидло і син мій – не теля!»

• «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..»
• «Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у
засідателя; одежа – перве діло»
• «Краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!»
• «Бог дасть, дочку пристрою, тоді зажи-ву настоящим дворянином: собак
розведу, буду на охоту їздить, у карти грать»
• «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими»
• «Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а
у старих – Беруля!..»
• «Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко
робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом
стала».
 ВИСЛОВИ ПАЛАЖКИ:

• «Сама бачу, що дворянство нам біду робе. А почну

батькові казать, щоб не видумував нічого, щоб жив
по-старо-вині, – то закричить, затопа ногами,
почне читать мені якісь бумаги про дворянство,
затуркає мене, чагиркає, зіб’є з пантелику, і я
думаю: може, ми й справді вже дворяне, – і починаю
по-панськи привчаться, і самій тоді хочеться тебе
за благородного віддать заміж!.. Тепер не знаю, шо
й казать, що і робить, вимучилась зовсім і одуріла.
 ВИСЛОВИ СТЕПАНА:

• «Напам’ять заучую. Мені Антон Спи-

ридоновнч совітують виучувать бумаги
напам’ять. Він тоже виучував, а тепер
столоначальником по уголовній часті»
• «Столоначальником буду, а потім, може, й
секретарем, чин дадуть, женю-ся на багатій»
• «І в дворянстві одказали, і земський суд
скасували, і я остався за штатом»
 Вислови Гервасія Гуляницького:
• «…тепер же десь тебе вкусила шля-хетська муха і так
дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з
Красовським»
• «Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а
ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться,
бундючишся дутим дворянством, з добра-дива по-
сварився з ним, – вір мені, що як будеш отак роздувать
свій гонор, то Красов-ський з’їсть тебе!..»
• «Горе з такими дворянами! А по-моє-му, хто вчену
голову; має, то дворянин, а вже як неграмотні
дворяне, то…»
 ВИСЛОВИ ТРАНДАЛЄВА:

• «Чи виграв, чи програв, а грошики дай!

Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи
вилічив, чи залічив – плати!»
• «Був і писарем в пітейній конторі, був
обер-об’їждчиком. був прикашиком по
економіях, держав биржу в городі, слу-
живу маклера – скрізь важкої»
 НАЦІЄВСЬКОГО І ОМЕЛЬКИ:

• «Любов – ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо,

а завтра вот она!»
• «Це так! Невеста з приплодом!.. Бла-годарю!.. Я ще
тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину
хрестить будуть»

• «Поки був чоловіком – і не вередував, а паном зробили –

чорт тепер на нього й потрапе» (про Мартина).